Любов Вакуленко: Ти права, Любочко.
А тепер ця мова ріже слух і викликає неприємні асоціації.
Чи здогадуються рашисти, яку ненависть вони розбудили в нас?
Любов Вакуленко: Розділю з тобою, Любо,
Думку непросту:
Зустрічаємо ми з сумом
Осінь золоту.
Та це - зустріч, не прощання.
Нам ще йти і йти...
Це лиш осінь... Рання, рання...
Смуток відпусти.
Будем впевнено стояти
За кермом життя,
Людям вірші дарувати
Й світлі почуття.
Любов Вакуленко: Вдячна тобі, Любочко, за добрі слова.
Війна багатьом ( в тому числі і мені) дала зрозуміти, що не речі важливі в житті. Головне це люди, які поруч. Рідні і чужі люди, які зустрічаються випадково, допомагають, співчувають, підтримують. Я вже рік вдовольняюсь мінімальною кількістю речей і не відчуваю себе нещасною, бо поряд зі мною неймовірні люди.
Любов Вакуленко: Дякую, Любочко.
Тополь немає... Пустка у дворі...
Та вишні ще стоять, за мною плачуть.
Будинок ще не зовсім догорів...
Але живим його вже не побачу.
Журливо, Любо, щемно на душі...
І навіть вже не пишуться вірші.
Любов Вакуленко: Стелить в юність нам пам\"ять дороги,
Щоб змогли ми туди повернутись,
Де все вперше - любов і тривоги,
Де від щастя могли захлинутись...
Серед тиші, що пам\"ять малює,
Твоя муза, Любашо, чаклує...
Любов Вакуленко: Пробач, Любочко, що тебе засмутила...
Любов до всього живого це неймовірна сила.
Нехай твоє серденько купається в цій любові.
І окреме спасибі тобі на доброму слові.
Любов Вакуленко: Так і буде. І не одне покоління буде їм дякувати і пам\"ятати їх подвиг. Бо вони зроблять неможливе, бо вони неймовірні, бо вони титани.
КОМЕНТАР ЩОДО ТВОРУ: 
У дівчаток логічне мислення включається зразу! Щиро дякую, Любочко, за такий правдивий коментар! Гарного Вам настрою і радісного дня!
