Я душу виливаю на рядки,
Вони давно промокли наскрізь болем.
І в цього лиш одна причина — ти,
Твій образ затопив думки, як море.
Твоя краса — вода океанічна,
Мої бажання — річечки, струмки,
І в них надії — судна невеличкі,
Що несуть мрії непомірної ваги.
Без роздумів — упасти на коліна,
Молити, щоб відкрила серце ти.
Ти, мов зі снів, — моя натхненниця єдина,
Володар неземної вроди висоти!
Біль жаром дістає до глибини душі —
Лиш лірикою це все стримувати можу.
За що я заслужив для себе таку ношу?
Та вже ніяк тепер не збутися її...
Тебе так сильно хочу обійняти!
Думок без задніх зовсім — просто так.
В твої бездонні очі заглядати,
І в них дізнатись правду — не в словах.