Котигорошко: Ну, такі премудрості (прямі вказівки, тощо) тобі краще обговорювати з Miafinою та її велемудрим дідусем-пружинною шайбою.
P.S. Сподіваюсь, це не вони ті зайці, яких ти зібралася вбивати
Котигорошко: Так, не всім
Мюллер: \"Знают двое - знает свинья. В наше время, Штирлиц верить нельзя никому...\"
Штирлиц: \"А вам, бригаденфюрер?\"
Мюллер: \"А мне можно\"
(Х/ф \"17 миттєвостей весни\" 8с. 25.37.)
Режисера, студію і рік виходу вказувати?
Котигорошко: катана -це, звичайно, круто,
та... чи Ви й справді є банкрутом?
хіба ж нам те дається в борг?
та, ну... неправда... щоб я здох!
ми віддаємо все те дітям,
то, мо\', й не варт банкрутством скніти?
\"по боргам\" - калька з російської, правильніше, НМСД - по боргах.
Не зовсім зрозумілий образ катани у творі
Котигорошко: кому судити? тільки тому серцю,
яке лежить ізшкрябане з долонь
і що той плач у кільканадцять терцій,
якщо чужого сміху баритон
його розчавить, знищить, в порох втопче,
залишить пляму, тільки і того
і що думки - Мій любий милий хлопчик,
а я ж кохала одного його
Котигорошко: в них тисячі причин і всі вони лукаві,
сором'язливо струшують із рук
серцевий м'яз, у жертву чи "во славу",
то, що ж... нехай же бенкетує крук!
а потім - плачуть, згадують Голгофу,
той недоречний, непотрібний горб,
тихцем ті сльози заплітають в строфи
і зарікаються від тюрм і торб
(тюрм і торб, мабуть, неправильно якось, але вже, як є)
У Вас тут взаємозаперечність якась вийшла, НМСД:
у них, напевне, тисячі причин
щоб видалити, стерти, віддалити
не виковзне - до пальців прикипіло
врослося в шкіру, в душу, у життя
Котигорошко: о, так... о, так... тоді-то й ріжуть пальці,
здирають шкіру, милом душу труть,
бо то ж - інфекція... стражденнії страждальці,
напівкаліки, але, все ж, живуть...
о, я такий... цинічний та жорстокий,
бо й сам без шкіри, без душі, без рук,
напівсліпий, бо в крав у мене око
безвиході й відчаю хижий крук,
напівглухий, бо пронизАло вуха
скигління наболілої душі...
без почуттів, без волі і, без руху,
лиш тільки я, самотність та вірші
Котигорошко: ніхто не знищить... так, ніхто й ніколи,
хіба що, може, окрім нас самих,
той м\'яз з долоней висковзне додолу,
так довго бився... стрепенувсь й затих
КОМЕНТАР ЩОДО ТВОРУ: 
