| Сторінки (7/671): | « | 1 2 3 4 5 6 7 | » |
Ничего не могу я поделать с собою.
Вновь бессонная ночь как змея проползла.
Только сердцем я был, дорогая, с тобою,
Только душу в тиски грусть – кручина взяла.
Над землёю весна свой покров разметала!
Скоро жизнь засверкает в пьянящем цвету.
Для меня ты одна ненаглядною стала,
Об одной, - о тебе, я лелею мечту.
Не печалься, что факел, тихонько сгорает…
Дней несбывшихся встреч нам никто не вернёт…
Где, голубка моя, в этот миг ты летаешь?
Ради встречи короткой прервёшь свой полёт?
Загляжусь в омут глаз – этих: ласковых, нежных
В глубине своих чувств, как в реке утону
И под взглядом твоим расцвету как подснежник,
Как лесной первоцвет, что встречает весну.
Опустись с неба синего в белую рощу,
К ручейку, над которым всю зиму я ждал.
Расцвела там душа самым нежным цветочком,
Для него своё сердце с любовью отдал
Пусть тебя он наполнит надеждою новой,
Пусть придаст тебе сил, чтоб и дальше лететь
Ради встречи грядущей с новой любовью,
Ради жизни и счастья - в весеннюю цветь.
19.03.2015 6:20
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568068
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 20.03.2015
Не случайно
Добрый дух моих дней, ты – конечно, всё знаешь.
Мне так трудно теперь каждый час без тебя.
Вот опять день дождливый тоскою встречаю,
За отраву разлуки его не любя.
Ты не входишь в мой дом, ты мне долго не светишь.
И улыбкой лучистой не греешь души.
Одиноким, покинутым, лишним на свете,
Себя чувствую я в этой дикой глуши…
Мы бессильные оба пред этой судьбою.
И не знаем, зачем нас связал тайный рок.
В сладкой мании чувства я брежу тобою
И не видно когда ей окончится срок.
Дорогие черты, в каждом дне, вспоминая,
Вновь желаю касаться руками тебя.
Ты была изначально для сердца, - родная,
Ненаглядная, синяя птица моя.
Грусть из мякоти слова невольно сочится…
Ею все мои песни до края полны.
Что ещё в этих днях непременно случится,
Отчего мы опять разлучаться должны?
Не случайно нам встречи судьбою даются,
Не случайно даны нам удары её.
И опять не случайно сердца наши бьются,
Когда сходимся мы в свете дня своего.
И хотя всё покрыто небесною тайной,
И без всякой причины ночами не сплю,
Я уверен на сто: нет, не зря, не случайно,
Я тебя много лет первым чувством люблю!
13/03/2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567301
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 17.03.2015
СЕРЕДИНА БЕРЕЗНЯ
Середина березня, день сховався в хмари.
Сіє дощ, болото по стежках лежить.
За вікном береза про щось ніжне марить,
Ловить пісню вітру в струнах верховіть.
Почали з коріння нуртувати соки,
Наповняють снагою до життя бруньки.
В моїм серці зраненім теж немає спокою,
Бо весна почалася щастям нестійким.
Я тебе, лебідонько, виглядаю зболено:
Чи летиш під хмарами до гнізда свого?
Чи десь в місці іншому опустилась, зморена,
І не чуєш серденьком поклику мого.
Під тужливу музику віхоли студеної
Я про твої очі марив у ночах
Ти в душі стривоженій, лагідністю, щемною,
Будиш пісню ніжності на моїх вустах.
Наші скупі зустрічі, до подробиць, згадую…
Їх стає все менше… І чи є запас?
Невже лиш минуле нас обох пов’язує?
Чи весняні гімни більше не для нас?
Прилетіли лебеді до річок із вирію,
По – над очеретами пісня голосна.
В березневім подиху знов тебе я вимрію,
І до нас повернеться сонячна весна.
Середина березня… сіє дощ настирливий,
Низько ходять хмари в сірій вишині.
Виглядаю сонечко, яким серце вигрію,
Це ти, моя радосте, дорога мені!
14.03.2015 9:41:06
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567044
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.03.2015
Чим прогнівали ми Бога,
Коли нас століття
Допікає воля Злого,
Гризе лихоліття?
Страшні війни, моровиці,
Міжусобні чвари,
Свої зрадники й убивці,
Свої яничари,
Своя земля, що створена
Повнитись любов’ю,
Від нас прагне напиватись
Нашою же кров’ю,
Аби потім чорноземом
На весь світ буяти
Та для нашої могуті
Поштовхом не стати…
Чим прогнівали ми Бога?
Хто нам правду скаже?
Скільки ще людей Вкраїнських
В домовини ляже?
Сусідоньки – побратими
Ворогами стали
І погрожують змести нас
Хвилею навали.
Як колись орда змітала
Київську державу.
Та навіки поховала
Майбуття і славу!
Отак Орда нова, п’яна,
Орда вщент брехлива,
Лізе знову в наші землі
Смерть та лихо сіє.
Скільки маємо конфесій,
Кожною благаєм
Аби дав Господь свій захист
Над цим рідним краєм.
Не почуті… наші плачі
Ніби десь в пустелі.
В кожній хаті новий ранок
Сумний, невеселий…
Від зростання цін, в достатках,
Майже що нічого…
Чим згрішили ми так важко,
Прогнівили Бога?
15/03/2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567038
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 16.03.2015
Моя любове! Цвіте снів моїх!
Я знову сам на сам про тебе мрію.
Ввижається, що чую милий сміх,
Здається, що ось – ось тебе зустріну.
Ще тільки ранок. За вікном пітьма
Поволеньки світліє у блакиті
Підніметься за мить доба ясна
Відкриє очі, радістю промиті.
А в миті цій, постанеш раптом ти –
Народжена із зоряної піни.
В тобі зійшлись всі мислимі світи,
Всі відстані, всі зустрічі незримі.
В тобі одній для мене в цій добі
Весна приходить неквапливим кроком
І розквітають очі голубі,
І повниться єство життєвим соком.
І віриться: я дивно зацвіту
В ту синю мить, коли тебе зустріну,
Свою перлину…мрію золоту…
Кохану! Неповторну і єдину!
06/03/2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564597
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.03.2015
НА СТИХОТВОРЕНИЕ
О. Сидорук
«Когда то я уйду»
Когда то я уйду… уйду, не попрощавшись…
И вас одно прошу: не надо звать назад…
И смирятся с потерею, меня когда – то знавшие,
Устанет боль души меня напоминать.
Промчится лет табун, без устали сменяя,
Холод зимы - на лето, а осень - на весну…
Но вспомнят обо мне! В какой из дней – не знаю…
Когда однажды вслух слова произнесут!
Произнесут слова…мои, что с уст срывались
Наполненные лаской, безумием любви…
Но были среди них и те, что раздражали,
И ранили, как розы, шипами – до крови…
Были слова мои некстати и банальны
И не всегда, как стрелы, они летели в цель…
И горечью наполнены, налитые печалью,
Но не найдёшь средь них лести карамель.
Дарили те слова поддержку и надежду,
Любовью согревая и прелестью полны…
Я буду среди вас…живая, как и прежде.
Небесная гражданка заоблачной страны.
05.03.2015 18:17
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564595
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 06.03.2015
Ніч не закінчилась. Туман по – між дерев,
Ще на траві, мов килим, глушить звуки.
І прохолода нас обох бере
В свої обійми, як в байдужі руки.
Не відбулось… мабуть, на це - не час…
І милих слів для серця не знайшлося…
Помовчимо. Ця зустріч – не для нас.
Даремно сподіватись довелося.
Підемо ми, коли спаде пітьма
У новий день, де травень ніжно мріє…
Окрема буде в кожного весна,
Окрема буде в кожного надія.
А оті мрії, що в ночах цвіли,
Палким коханням, дивними словами
Повернуться в життя моє колись,
Хоч це буде вже зовсім не між нами.
Помовчимо. Послухаймо, ще вдвох,
Як ніч квітнева, - сном сповита, дише…
Та юний місяць, до сестер – зірок,
Ясним промінням про кохання пише.
03.03.2015 16:57
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564143
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.03.2015
Вітаю Жінку у твоїй особі,
Яка в ночах спокою не дає.
Весь час п’янію, наче від напою,
Що в келиху іскристо виграє.
Ти – дивовижна! Часом – незбагнена.
Наповнена принадами життя.
Чи не тому продовжує у мене
На серці бушувати почуття?
Вже скільки літ, дивуючись, любуюсь,
Тобою, Жінко, радосте земна.
Бажаю! Обіймаючи, - цілую,
Моєї долі квітко чарівна!
Квітуй, кохана! Зачаровуй серце,
Допоки ще бажана і п’янка.
Тебе кохаю! І завжди – як вперше:
Незайманим коханням юнака.
04/03/2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564141
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.03.2015
Хмари мої
Хмари мої, білі хмари в який край летите?
Чи вам каже про дороги завойовник - вітер,
Чи і ви, поки живете, не знаєте долі?
Тож несе вас за три моря дужий дух сваволі.
Хмари мої, ви зродились від землі цієї.
Були ви озерним плесом, річки течією,
Були ви теплом гарячим, парою легкою
І знялись у синє небо, де не знать спокою.
Хмари мої, сизі хмари, небесні скитальці.
Закружляли буревії у шаленім танці.
Над простором океану збилися в отари…
Стали чорною стіною, колись білі хмари.
Лютий шторм шматує море, хвилі б’ють тривогу
І жаліються атоли на свавілля, Богу!
Так живемо і ми, - люди: нас царі збирають,
У близькі й далекі землі битись посилають.
Велять інший люд вбивати, житло руйнувати,
Землю, спраглу на водицю, - кров’ю напувати
І чужою, і своєю… Хто там розбирає,
За чиї дурні ідеї землю роздирають!
Тож лютує по цих землях страшна громовиця:
Засіяна нива смерті щедро колоситься.
Плаче мати за синочком, плаче син за татом,
Плаче мила за судженим, а сестра – за братом,
Іде жінка за труною… молода і мила…
Не нажилася з коханим, а вже стала сива,
А вже стала удовою… і цієї миті
Вже не знає, сиротина, чим їй в світі жити!
Хмари мої, ви бачите цю біду потворну.
Землю, що цвіла садами, вже зробили чорну.
Ви по небі розвієтесь, вихору не стане,
Миле сонечко засяє, у озеро гляне,
Наче дівчина в люстерко, собі усміхнеться…
Пройдуть, врешті решт, всі грози. А коли ж минеться
Оця війна?! Скільки треба ще пролити крові,
Аби впилися до смерті москалі бредові?!
Наче атол, під час шторму, до неба волаю.
Летять хмари. Білі – білі. Назад не вертають.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=561029
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 20.02.2015
Чи можна вірити усяким віщунам,
Усяким прогнозистам та пророкам?
Кому не ліньки, то на вуха нам
Розвішують локшинові тороки.
Послухаєш – такі круті знавці,
Такі вже аналітики, аж диво!
Проходить час, пророкування ці
Помилками назвуться шанобливо.
Бо хто не робить, помилок не знає,
А хто збрехав, той ще не раз набреше.
Уславлений трепло дипломи має,
А той, хто вірив, - собі гарбуз чеше!
Мир, - віщували, - буде восени.
Так запевняли, наче мало бути.
Та неможливо ні війну спинить,
Ні щось зробить, аби спинився Путін.
Озброєння бандитам йде таке,
Якого навіть натовці не мають!
І тільки й бачиш видиво гірке:
Українці – українців ховають.
Ховають в землю – мерзлу і тверду,
Таку безмірно дорогу і милу!
І ще немало крові віддадуть,
Аби покласти цвіт землі в могилу…
Аеропорт…Дебальцеве… що ще?
Повзе пухлина…множить метастази…
Єхидно усміхається лице
Московської лукавої зарази.
Передрікати розвиток подій,
Попри свій дар, не вмію і не можу.
Лишається, весь стос своїх надій
Адресувати лиш на ласку Божу.
Він вирішить:чи бути нам, чи ні…
Шкода дітей: їх майбуття загине!
Краще не жити на землі мені,
Якщо не стане неньки – України!
Молімось, друзі! Ми ж таки праві!
Кара впаде на зрадника і ката!
Ще буде красуватись на землі
В садку вишневім українська хата!
17 лют. 15 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560547
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 18.02.2015
Прощается солнце
Прощается солнце с морскою волною,
Садясь, в золоченую лодку заката.
И ты в этот миг расстаёшься со мною,
Сказав, что не любишь теперь, как когда то.
Не любишь… Ну, что же? Я злиться не стану.
Когда – то ведь надо, на что - то решаться.
Мы оба виновны в невольном обмане
И вот настаёт наш черёд – расставаться!
Немножко мне грустно. Так: отзвук печали.
Гляжу, напоследок, как локоны вьются…
Слова твои, чуть торопясь, прозвучали.
Любви больше нет. Может быть, так и лучше?
Усталое солнце прощается с морем.
Прощаюсь и я в этот вечер с тобою.
Угасла звезда на небесном просторе,
Не ставшая мне маяком и судьбою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559118
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 12.02.2015
КТО СКАЖЕТ МНЕ
Кто скажет мне, зачем порою тёмною
Без тени призрачных надежд,
Глубь карих глаз, руки касанье, помню я,
И шорох сброшенных одежд.
Кто скажет мне, зачем волною нежною,
Опять объятая душа?
Приходишь в ночь мечтою неизменною
Всегда желанна, хороша.
Кто скажет мне, зачем тревогой томною
Смущает сердце образ твой,
Зачем любовь мне душу, переполнила,
Когда ты вечно не со мной?
Кто дасть ответ , зачем я с этой мукою,
Дни прожигаю, напролёт,
И что, за этой чёрною разлукою,
Мне день грядущий принесёт?
Кто даст ответ, о! – Боже мой! Кто скажет мне,
И от кого ответа ждать?
А я опять, охвачен, синим пламенем,
Чтобы гореть и не сгорать!
6 фев. 15 г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559113
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 12.02.2015
Воно незрозуміле, невблаганне,
Невідворотне, коли має бути,
Воно в тривозі, в серця пориванні,
Про себе не дає повік забути,
Воно для когось пісня лебедина,
Для когось горе, а для когось – щастя,
Комусь єдина із земних Людина,
Для когось – море прикрощів, напастей.
Воно – палючий погляд зірок з неба,
і Місяця колобкувата люстра,
І пристрастей клубок, якого треба
Чи то розплутать, чи якось позбутися.
Таке воно завжди багатогранне,
Немов смарагд, огранений майстерно.
З’являється чарівно, мило, гарно!
Та невідомо в який бік поверне…
Відвести погляд… стримати зітхання…
Тоді, коли всім серцем за тобою…
Таке воно, - непрохане кохання:
З тривогами, зі щастям та журбою.
2015-02-05
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557434
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.02.2015
Я буду боротись за себе й за тебе.
Бо страшно так стало, коли уявив,
Що я відійшов десь туди, поза небо,
А ти залишилась ось тут і без крил.
Ти – тут, а я, - там! Тільки небо безкрає,
Холодні зірки мерехтять вдалині,
І я, - сам на сам! І тебе вже немає.
Немає як жити без тебе мені.
І знати не можу, чи знову зустріну,
Чи знов провидіння з тобою зведе…
Я буду для тебе, Кохана! Єдина!
Такої як ти, - не знайду вже ніде.
Беру телефон, номер твій набираю,
Лунають гудки і твій голос звучить.
Нехай ти не поруч, та вірно я знаю,
Що завтра настане побачення мить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557112
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.02.2015
Чи то вибоїна, що була на шляху,
Чи то із льоду покриття, неждане,
Принесли звістку страшну і лиху:
Андрія поміж нас уже немає.
Не віриться ні друзям, ні рідні
У те, що сталось: надто вже жорстоко!
Лунають життєрадісні пісні,
Душа його вже в небесах, високо!
Розтрощене, розкидане авто,
Вантажівка побита край дороги…
Ніщо не дало знати і ніхто,
Не дало в серце паростки тривоги.
І він поїхав у останню путь
Наповнений натхненням та горінням,
Щоб через мить повітря не вдихнуть,
Та Україну вдарить потрясінням.
Нема Кузьми…прощай, співак, прощай!
Ти будеш жити поміж нас піснями.
Душі твоєї золотий розмай
Залишиться назавжди разом з нами!
04.02.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557096
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 04.02.2015
Бога ради, прошу: лишний раз не звони,
Не смущай, своей жалобой душу.
Не моя в том вина, что окончились дни,
Нашей прежней надежды на лучшее.
Не моя в том вина, что теперь ты одна,
Что твой день настаёт без рассвета.
И вопросы твои, как вопросы мои
Остаются, - пока, - без ответа.
Сто дорог предо мною опять пролегли.
По которой пойду – и не знаю.
Отыщу новый угол на карте земли,
Тот, что был, - я тебе оставляю.
Я тебе оставляю волшебную ночь
Море звёзд и луну над рекою.
Оставляю тропинку в цветущую рожь,
Где не мог разминуться с тобою.
Оставляю тебе: сад, цветущий в маю,
Где деревья в нарядах невесты.
В том саду, в том маю, побывал я в раю,
А теперь не имею там места.
Оставляю тебе зной июльской поры,
Все цветы на знакомых полянах
И речную прохладу под пеклом жары,
И манящие тайны туманов.
Оставляю тебе золотой листопад,
Звук шуршавшей листвы под ногами.
Мир ушедшей мечты не вернётся назад,
Если третий стоит между нами.
А теперь, когда время пытается вновь
Врачевать мои раны былого,
Не звони! Ради Бога! – забудь про любовь!
Не пытайся вернуть её снова!
01.02.2015 9:59:35
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=556565
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 02.02.2015
Ты взойди, взойди Красно солнышко!
Поднимись заря, златоцветная,
Разрастайся день над сторонушкой
Над родимою, над заветною.
И взошло, взошло Красно солнышко,
Расцвела заря ярким золотом
Осветился дол, да вот только в нём
Всё войною злой перемолото!
Перемолото, перепахано,
В хаосе руин перемешано,
Под кресты легли, неоплаканы.
Все незваные, неизвестные…
Ой, скажи, скажи, птица чёрная,
Отчего кружишь, что увидела?
По земле ползёт смерть моторная,
Многоствольная, реактивная.
По земле родной расползается,
Страшной язвою разрастается,
Кого знали мы коммунистами,
Те пришли сюда террористами.
Ночью тёмною, ночью мглистою,
Где горбится степь терриконами
Полетели стрелы огнистые,
Ненасытными драконами…
Осветилась темень снарядами,
В грудь земли ночной глухо бухали
Подползал удав хищно, - градами
К беззащитному Мариуполю…
Солнце ясное, триждысветное,
Распали огни свои ярые,
Заслепи глаза ненасытные,
Истреби, - проклятых! - ударами!
Только Солнышко, золочёное,
Не слыхало зов, не ответило.
Над землёй степной стлался чёрный дым
И оно беду не заметило…
Не цветы цветут ярко красные
Среди зимня дня, на снегу зимы,
Разлилася кровь, кровь напрасная
От руки убийц, мрачных сил земли.
И в кошмарных снах не дано видать,
Как куски домов книзу падали,
Как обняв дитя, погибала мать
От «щедрот» Кремля, под снарядами…
Поднялось в зенит Красно солнышко
Над землёю плач и горят дома
Разлилось страной чёрно горюшко,
На сердца людей налегает тьма…
То не мрачных туч чёрная гряда
Над моей страной возвышается,
То святая месть - за войну на нас,
За погибший люд, поднимается!
Недалёк тот час, когда гнев небес
На орду падёт, на Московию,
Превратится в труп их Лукавый бес,
Распадётся мразь подневольная!
Как садилось Солнце, усталое,
За охлопья туч, поредевшие,
Облака над ним бело плавали,
Словно волосы, поседевшие…
31.01.2015 17:25
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=556564
рубрика: Поезія, Гражданская лирика
дата поступления 02.02.2015
До чого ж мені затишно з тобою!
Дивлюся в очі щиро і відверто,
Ділюсь з тобою радістю й журбою,
Усім – усім, що мається на серці.
Не знав до тебе ні одної в світі
З якою би отак: душею в душу.
Всі одкровення, як весняні квіти,
В своїй душі оберігати мушу.
Душі твоєї дзеркала привітні
Мене ласкаво держать у полоні
І ніжності твоєї дивоцвіти
На серце мені ллються крізь долоні.
Тому і вдячний я тобі безмежно
За кожну мить даровану у днині.
Тебе цілую ніжно…обережно…
Як найдорожчу на землі людину.
Тебе ціную так, бо ти – єдина,
У кому від життя усе що маю,
Бо ти підеш надвечір в морок сивий,
Де біля тебе місця ще не знаю.
І будеш там аж дві доби предовгих,
Аж дві доби, що тягнуться, як роки!
Чекатиму невтомно знову й знову
На милу пісню твоїх легких кроків.
Стікає час, немов вода нестримна
І знов, з тобою - назавжди прощаюсь,
Аж поки повернеться мить щаслива,
Де знов не буде суму та відчаю.
28/01/2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=555573
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.01.2015
Червоне і чорне.
Минулого року сорочку мені дарували.
Оту, вишиванку, в якій на світлині сиджу.
Двома кольорами сорочку мою вишивали
Бо тільки два кольори в долі нелегкій ношу.
Два кольори долі, два кольори смутку – печалі,
Червоний і чорний - безмежна любов та журба.
Це дружба та зради, які на шляху зустрічались,
Знання наукові та древня, як світ, ворожба…
Кохання та зрада, розлуки у часі безмежні
Та зустрічей нових короткий, мов крадений, час.
Не був я ніколи у долі своїй обережним
Тому маю чорного на кілька життів, про запас.
Червоне і чорне… Чи доля мене ще пригорне?
Чи, може відлучить від ласки життя назавжди?
Іду, поки можу, по непроторенній дорозі,
Чи сонце зустріну, чи прірву нової біди?
Червоне і чорне… стривожено думкою лину
Туди, де ракети летять на мирних людей.
Там ворог безжально винищує цвіт України,
Неначе рве серце із цих небайдужих грудей!
Червоне і чорне… Покорчені шмаття металу
Та кров не застигла, на цій обгорілій землі…
Не можна віддати країну свою на поталу,
Щоб гинули люди, калічили діти малі.
Я щиро шкодую, що зовсім не матиму змоги
До рук взяти зброю, на фронт добровільно піти,
Аби цим наблизить омріяну мить перемоги,
Яка в наші днини повинна, як ранок, прийти.
Червоне і чорне. Сорочка моя, вишиванко,
Тебе я надіну чи в радість свою, чи в журбі.
Тобі, моя земле, належу я весь – без останку,
Душею і серцем я відданий тільки тобі!
27.01.2015 6:23
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=555009
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.01.2015
Дома нет... В громадном, чуждом мире,
Беспризорным средь людей живу.
На своей, - всегда печальной лире,
Всё бренчу о сказке наяву.
Всё бренчу… а сказки, между прочим,
Быть не может для таких, как я.
Потому что аленький цветочек
Не цветёт у нашего ручья.
Потому, что будучи поэтом,
Я не стану принцем чьих – то снов.
Мне дано только мечтать об этом
Среди звонких, сладкозвучных слов.
Всё бренчу, и вместе с тем, надеюсь,
Что хоть кто – то, жизни не кляня,
Станет рядом и чуть – чуть согреет,
Даже, - пусть ненужного! - меня!
26 января 2013 г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554762
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 26.01.2015
А вже за вікном, потихеньку, світає.
Іще одна ніч із життя відлітає.
Кружляла вона своїм чорним крилом,
А жінка не спала за темним вікном.
Не сяяли їй ясні зіроньки з неба,
І в чарах любові не було потреби,
І ніжність, при згадці, вже душу не гріла,
А швидше за все – пригадати не сміла.
Навіщо ті згадки? Для чого ятрити?
Вона днем поточним тепер буде жити.
За внуків турбота, за власне здоров’я,
І нащо їй згадувать те безголов’я?
Чому ж тоді серце стискається болем,
Коли чує пісню кохання за полем,
Коли юний голос натхненно співає,
Як ніжно та вірно дівчину кохає?
А що ж їй робити, коли серце має?
Воно ж, навіжене, і часу не знає.
Здається, вже стільки часу пролетіло…
Вже мало б забути!.. таж ні – защеміло!
Отак пролежала до самого ранку,
Який синім оком зирнув за фіранку.
Піднялася, стомлено, поратись стала.
Не м’ята, не клята, а ночі не спала.
18.12.2014 22:30:37
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554756
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.01.2015
СИЛА ЛЮБОВІ.
Наче чорна кіннота промчались літа
Далина десь дзвенить стременами.
Вже й кінчається осінь моя золота
Та погрожує старість снігами.
Ніби все вже минуло, а те, що ще є,
Вже не здатне злетіти на крилах.
Тільки ніжність мою та кохання моє
Прірва відчаю ще не закрила.
Давню юність свою вже не кличу сюди
У сумне та важке сьогодення.
Вже від неї не знайдеш у часі сліди,
Що засипані пилом буденним.
Тільки тим я живу що побачу тебе,
Що твій голос для мене лунає
І тріпочеться серце, хоч зовсім слабе.
Бо миліших для нього немає.
Ми розмову свою неквапливо ведемо,
Всі емоції сховані наче.
Тільки очі у душу вдивляються щемно,
І бажання приховані плачуть…
Так, на жаль… моя квіточка ти золота,
Не даю я в цю мить тобі знати
Яка пристрасть всю душу мені обгорта,
Як я хочу тебе обійняти!
Я припав би до твоїх колін дорогих,
Аби в щирій сердечній молитві
Розказати про всі свої прикрі жалі,
І про серце, дощенту розбите!
Я молився б, як моляться тільки Богам,
У палкім, молитовнім екстазі.
Я віддав би всю силу найкращим словам,
Тільки б ти в них повірила зразу!
Та не можна мені. Та не можна тобі.
Нам інакше не бачитись знову.
Ніжно дивишся в очі мої голубі
І ведеш неквапливу розмову.
Про дітей, про внучаток, про справи свої,
Довіряючи в кожному слові.
І вже цим воскрешаєш ти сили мої
Неоціненим даром любові!
08.12.2014 22:22
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554224
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.01.2015
Слушал твой голос, а сам не мог говорить.
И мучила сердце глухая тоска и досада.
Эти секунды нам не дано повторить,
Но всё происходит не так, как хочу, не как надо!
Твой голос, - родной, - слезой из мобилки хрипит.
И столько отчаянья в голосе, столько неспрятанной боли!
Ведь сердце твоё не застыло и чувство живое не спит,
Живёт, вопреки ударам жестокой Недоли.
Тоскую, родная, в укромном своём уголке:
Не жизни мне жалко. О ней мне жалеть – смысла нету.
Теряю весь мир, когда рука не в руке,
Теряю Тебя – свою дорогую планету.
Сбегают у Вечность бесценные капли минут,
И, может случиться, я уж недалёко от рая…
И этот звонок нам в жизнь уже не вернуть,
Ещё одну встречу с тобой, дорогая, теряю…
Не плач, моя нежная, роднышко жизни моей,
Утешь своё сердце надеждой на встречу в грядущем.
Ведь я не уйду без следа из жизни твоей:
Я стану, - незримо, - в каждом явленьи присущий.
Приду в твою жизнь апрельским весёлым дождём,
Приду майским цветом любимой лиловой сирени.
Коврами осенними тихо с тобоюпройдём.
Ведь сердце моё тебе никогда не изменит.
Я вечный твой друг. В минуты тяжёлой тоски,
Когда ты одна, под вой и сумятицу вьюги,
Возьми мою книжку крылышком милой руки,
Страницы открой – и вновь неразлучными будем!
Но это – потом! А ныне, грустя о тебе,
Пишу эти строчки и слёзы, - невольно, - на щёки.
Родные глаза, что стали всех ближе в судьбе,
Мне звёздами светят на трудном пути, одиноком.
30.12.2014 12:13:46
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554218
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 24.01.2015
ФАНТАЗИЯ.
Мы рядом лесною тропинкой идём.
Налево – деревья, вдали – водоём.
Склонились три ивы над гладью пруда,
В глазах у тебя, – с небом синим, - вода.
Мы вместе. Вдвоём нам спокойно, тепло
И хрупкого счастья играет стекло
В лучах разноцветных любви молодой.
Как грани алмаза в серьге золотой.
Ты чудно прелестна, ты дивно близка!
В руке моей грубой – другая рука.
И столько в ней нежности, столько тепла,
Что кажется: ты где – то феей была
До этого мига, до встречи со мной,
Чтоб стать моей сказкой в дороге земной.
И стала ты ею! Сплетение рук
Ещё не разняла тропинка разлук.
Тропинка разлуки вдоль глади пруда.
Ведущая нас разойтись навсегда…
Но это – потом! А теперь, а сейчас,
Вино ранней юности балует нас,
Пьянящими брызгами прямо в лицо!
Целую! Целую! И, - мало! – ещё!..
Эх! Удаль шальная! Эх, ночи без сна!
Цветущего мая пора лишь одна,
Приходит к нам в жизнь, все преграды круша!
И хочет вернуть, первоцветье, душа…
Но кончился миг полугрёз… полусна…
Глаза – нараспашку! Ночь… тишина…
В глазах – то ли слёзы, толь вправду, роса
И пульса толчки барабанят в висках…
Я это лишь только придумал себе.
Как сказку, как быль в одинокой судьбе.
18.12.2014 13:19
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=553909
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 23.01.2015
В том краю, где я родился,
По садам калины цвет.
За село шагают липы,
Чтобы встретить свой рассвет.
А над речкою, над Росью,
Над грядой гранитных скал,
Синь туманов сеют росы
В изумруд шелковых трав.
Ивам волосы полощет
Серебристая волна.
И заливистая песня
Над просторами слышна.
Ширь полей необозримая,
Со шнурком лесополос.
Я срывал там сливы синие,
Сладкий бархат абрикос.
В том краю, где я родился,
Стоит церковь на холме.
Там ходил Нечуй – Левицкий,
Там Кайдаш встречался мне.
На окраине Стеблёва,
Жил я много лет назад.
Там огранивал я Слово,
Там учился выживать.
Это с тех краёв, где Корсунь,
Я шагнул, - вторично, - в жизнь.
Чтоб за каждый день бороться,
С малодушьем не дружить.
Потому что предо мною
Вдаль дорога пролегла
И мечтой, по жизни строгой,
Как сквозь тернии вела.
В том краю, где я родился,
Не имею никого.
И для сердца в конце жизни,
Я хочу лишь одного:
Ещё раз бы, пусть последний,
Там, где Рось волной шумит,
Как в соборе, на колени,
Опуститься на гранит!
пятница, 23 января 2015 г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=553908
рубрика: Поезія, Гражданская лирика
дата поступления 23.01.2015
ТАЛАНТ.
Талант! Талант… як тяжко, як він є!
Ти бачиш світ не так, як інші бачать.
Душа сприймає все, що день дає,
А чуйне серце як дитина, плаче.
Комусь байдуже, коли в цьому дні
Одна людина добиває іншу,
Комусь не видні ранки осяйні,
Бо поспішає захопити нішу,
Комусь не тяжко тих переступить,
Хто щойно впав, знесилений і кволий,
У когось по – під серцем не кипить,
Бо там, під серцем, камінь захололий.
А як Талант – нічого не мине!
Мов крізь лупу, ти бачиш все таємне:
Он, - бачиш? – сяє божество земне,
Хоча нутро у нього зле і темне.
І піднялось над світом – вище хмар
В своїй злочинній величі й могуті
Щоб сіяти між нами зерна чвар,
Зерна брехні, на міжнароднім грунті.
А інша погань, сироту, вдову,
З біблейським видом нагло обдирає,
Або ж в’язницю створює нову:
При тому величає її Раєм,
Хтось дуже щедро долари дає,
Немов би, нас рятуючи від смерті.
Хоча у них мета конкретна є:
Грабованих, ґвалтованих – обдерти!
Талант! Талант… зустрів я на шляху
Свого життя небачено прекрасну!
І дякую за радість отаку
Самому Небу, за цю зірку ясну!
Та тільки Небо в щедроті своїй
Не дало нам обом одної долі:
Вона – десь там, в своїй самотині,
А я, - ось тут: в стражданнях та неволі.
У нас серця розірвані навпіл
Зростити їх можливості немає.
Та є – Талант! Тому тужливий спів,
Мій Вічний зов до Неї не змовкає.
15.01.2015 12:09
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=553678
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.01.2015
Не зови меня в прошлое вновь за собой,
Если в прошлом не стала моею судьбой.
Я, - другою дышу. Она стала собой
Моей радостью нежной и горькой бедой.
Не зови в дни вчерашние, в то, что ушло,
Прошлых радостей поле быльём поросло.
Коль я буду всегда об ушедшем жалеть,
На весенней тропе будет ржавая медь.
Не зови, когда лето бушует в цвету,
Когда в сердце ношу голубую мечту.
Когда крыльями машет над нами рассвет,
Когда цель впереди и прошедшего нет.
Не маши мне из прошлого нежной рукой,
Если этой душе и не снился покой.
Лучше эти все дни проживу, как в бегу
Ведь без сказки сегодняшней жить не могу!
А она, -эта сказка, - пришла наяву
И её каждой черточкой жадно живу.
И чарует любовь, - безрассудная, - нас,
Потому, что живём мы в сегодняшний час...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=553674
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 22.01.2015
Тобі вже не нагадую про себе.
Даремно все: і жести і слова…
Зимові пасма затягнули небо
І воно сиве, наче голова.
А на душі панує хижий голод
На твоє слово, погляд ніжний твій.
Та тільки в долі, як надворі, - холод,
З твоїх країв суворий сніговій.
Мете нещадно віхола студена
На голе серце, на квітки чуття...
Невже з небес прийшла ти не для мене,
Невже не ти збудила до життя?
Чому живу? І сам уже не знаю!
Ніби помер, а є ще наяву…
До кроків, як колись, не прислухаюсь
З минувшини до себе не зову.
21.01.2015.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=553445
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.01.2015
ІСОК КРУГОМ. ОДИН ЛИШЕ ПІСОК.
Ще донедавна, я себе вважав,
За багача, що сяє у потузі,
Тому, що тверду віру в серці мав,
Що є навколо і рідня, і друзі.
Та час минав, з собою зміни ніс,
Життя все нижче опускало стелю,
І мої землі, де гойдався ліс,
Перетворились у глуху пустелю.
Пісок кругом. Один лише пісок.
І вже нема, - хоч крапельки, - вологи.
А я ще прагнув до нових висот,
До серпантинів нової дороги.
Та у житті частіше так бува,
Що наші плани переходять в мрії,
А потім мрії є лише в словах,
Де ілюзорні привиди – надії,
А там, - дивись: померли і вони.
Скували тіло старість та не дужість
І де рясніли друзями лани,
Тепер зростає бур’яном байдужість.
Ти сам на сам із безліччю проблем,
Ти сам на сам з пекельним суховієм.
Бо ж так в житті: ми бажаним дощем
На спраглу душу литися не вмієм…
І вона сохне, корчиться в піску:
Була в соку, а зараз - стрімко в’яне.
Тому що хтось покинув на шляху,
Назад вже не повернеться, не гляне.
Отак і в мене: ті, кого любив,
Відходять, потихеньку з мого дому,
Аби собою душу не ятрив,
Про совість не нагадував нікому.
Живуть вони тим, що життя дає,
У джунглях долі трудно виживають.
І вже про те, що я між ними є,
Не бачать, не встигають, забувають.
13.01.2015 12:29:49
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=553444
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.01.2015
СНЕГОПАД МОИХ ДНЕЙ.
Я её ещё нежно люблю.
Хоть в костре моём мало огня.
Зимний холод прошёлся по дню,
И сковал обручами меня.
Я судьбу свою слезно молил:
Не заковывать в лёд, не морить.
Ещё в сердце огонь не остыл
И душе ещё любо творить.
Ведь любимая так хороша!
Как весна, ещё дышит теплом
И как в лете, цветущем, душа,
Расцвела голубым васильком.
Ранней осени яркий наряд
Щедро красит родные черты.
И о чувстве любви говорят
В её сердце шальные мечты.
Снегопад моих дней, снегопад,
Ради Бога! – постой, не мети!
Отойди, лет на десять, назад,
Дай нам вместе немного пройти.
Я ведь чувством остыть не успел,
Ещё хмелем полна голова
Лебединую песню не спел
И не все отыскал ей слова.
Не остыло тепло наших рук,
Не забыт дикий мёд её губ,
Нашей юности песенный звук
Нам поёт серенадою труб.
Но внезапно упал крупный снег
Белым саваном строгой зимы.
Захлебнулся мой радостный смех
Под сумятицу вьюги и тьмы.
Дикий вой всех недугов и бед
Отовсюду нахлынул, круша.
Жалкой искрой мерцает в ответ
Потерявшая тело, душа.
27.12.2014 22:08:36
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=553184
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.01.2015
Совершенно случайно, перебирая уже изрядно застаревшие бумаги, обнаружил то, о чём начисто забыл! Прочитал и вспомнил: это было, когда мне было только шестнадцать лет...
Из затерянной тетрадки.
Проползло неспешно утро,
Словно кот, подкрался день.
А на снежном перламутре
Облаков промчалась тень.
Гонит их по небу ветер,
По небесной целине.
Очень жаль, что я, ребята,
Не живу орлом крылатым,
Чтоб летать по небу мне!
Самолёты, вертолёты,
Дирижабли и шары,
Это всё – моря работы
И движенье – до поры.
Если топливо иссякло,
Иль сломался механизм,
С небесами расставайся,
Задержаться не старайся,
И планируй сверху – вниз!
А вот собственные крылья,
Это, - что ни говори!..
Я мечту бы сделал былью,
Я слетал бы до зари.
Там, где звёздные палаты,
Солнце красное живёт.
Возле Солнышка, ребята,
Там принцесса меня ждёт.
Вы – не верите! Я знаю.
И не принц я на коне.
Только есть душа родная:
Ненаглядная, шальная
И мечтает обо мне.
Февраль.1964г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=553180
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 20.01.2015
І день за днем, і рік за роком,
Щезають в часу далині.
Приходиш в сни неспішним кроком
І посміхаєшся мені.
Приходиш в сни така доступна,
Така небачено близька…
В житті, лиш телефонна трубка
Доносить голос здалека.
Ти наче зовсім не старієш:
Твій голос чистий, молодий.
Від нього ще весною віє
Попри життєвий сніговій.
І я, у темряві безсонній,
Після чергової з розмов,
Цілую трубку телефонну
І серцем воскресаю знов.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552046
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.01.2015
Не трагедія.
Не трагедія, ні. Так за Неба велінням
Я самотнім живу у глухому кутку.
Заглушаю у серці своєму стремління
І без тебе несу свою ношу важку.
Не трагедія, ні. Тільки днини порожні
Такі довгі – предовгі, як цілі роки.
Я змінити хоч щось, ніяк не спроможний,
Розстаюся з тобою, щораз – на віки!
Не трагедія, ні. Ти ще вернешся, знаю.
І хлюпнеш мені радістю з милих очей.
Тільки в мріях своїх я тебе пригортаю,
У спокусливих снах сирітських ночей.
Не трагедія, ні. Не останній, не перший,
З тих, хто так доживає тяжкого віка.
Тільки ж як же тяжка ця стежина до смерті,
Коли гострі шипи на чолі від вінка.
Не трагедія, ні. Невимовні страждання,
І безвиході повної жорстке ярмо,
Глушать в ніжній душі на весни сподівання,
Коли в серце кохання влітає само.
Не трагедія ні. Тобі зовсім не треба
Чути важкі зітхання з чиїхось грудей.
Ти, надвечір, поглянь в не захмарене небо
Там запалені зорі для милих людей.
Не трагедія, ні. В неосяжних просторах
Є світило моє з твоїм ніжним ім’ям.
Яке світить мені в час щасливий, в час горя
На яке, як на Бога! – молюся я сам.
10.01.2015 16:41
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552041
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.01.2015
Шановні одноклубники
Щиро вітаю Вас з Новорічними та Різдвяними святами! Зичу всім нам миру міцного здоровя мудрості та невянучого кохання.Бажаю всім успіхів у творчості.Ваш Довгий.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=547462
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.12.2014
МОЙ ОСТРОВ ДАЛЁКИЙ.
Мой остров далёкий, мой остров незнаный
Его нет на картах, на глобусах нет.
На нём есть дома для друзей, для желанных,
Где ждёт их поэзии чудный букет.
На острове дивном цветёт и не вянет
Цветок неземной моей первой любви.
Года там летят, но в былое не канут;
Там вечная молодость бродит в крови.
Мой остров бывает порою безлюдным,
Когда вьёт гнездо черный ворон беды.
Но ветры приносят мне новые будни
И сносят со скал огневые следы.
Мой остров скрывают седые туманы,
Его посещают мечты – миражи.
Да только там нет злых, коварных обманов,
Там низость аферы ковром не лежит.
На острове этом глядят людям в лица,
Как могут глядеть только близкой родне.
На нём возвышается город – столица,
Дарована Богом! – в зачатии, - мне.
Садитесь, друзья, на корабль летучий.
Пусть ветры поэзии рвут паруса!
Смелей обгоняйте тайфуны могучие
Да здравствуют Мудрость, Любовь и Краса!
Ко мне прилетайте, как сёстры и братья.
Страницы откроем, как паспорт души
И будем – любить! И будем – общаться!
Пить сладкий нектар, - под названьем, - вирши!
Мой остров для многих - пока неизвестный…
Затерянный он в океане людском.
Но я поднимаю над ним свои песни,
Чтоб были они для друзей маяком!
4 декабря 2014 г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541323
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 04.12.2014
ПЕРЕУЛОК КАРПОВСКИЙ.
Полстолетья бурно пролетело,
Только в этом спринтерском бегу,
Стереть память время не сумело,
Потому так чисто берегу:
Милые, знакомые приметы,
В тех местах, где юношей ходил.
И беру я в руки снимок этот,
А на снимке – та, что я любил…
Переулок Карповский, дом номер четыре,
Старый дом ободранный, кошка у дверей.
Этот адрес Харьковский – самый близкий в мире!
Принуждал сердечко биться поскорей.
Я гляжу в лицо её, родное.
Старый снимок, чёрно – белый цвет…
Возвращаюсь в милое былое,
Только знаю: дома больше нет.
На том месте новые кварталы
И давно – высокие дома;
И людей, что нас обоих знали,
Поглотила, безвозвратно, тьма.
Переулок Карповский, дом номер четыре,
Где фасад облупленный, кошка у дверей.
Старый адрес Харьковский – самый близкий в мире,
Принуждает сердце биться поскорей.
Пять десятков разных листопадов
Открутились в непростой судьбе.
Не всегда слагалось всё как надо,
Но всегда был верным я себе.
Новые дороги покоряя,
Испытанья жизни проходя,
Словно заклинанье повторял, - я,
Под мотив осеннего дождя:
Переулок Карповский, дом номер четыре,
У подъезда первого кошка у дверей.
Старый адрес Харьковский – нет дороже в мире
Благодарной памятью сердце обогрей.
Нас судьба навек разъединила,
Где живёшь – не знаю много лет.
Снова осень листьями накрыла
Мой неспешный, стариковский след.
Я бреду вдоль улиц шумных, новых,
Где когда – то был ночной покой
И бездомной кошке, незнакомой,
Я машу, приветливо, рукой.
Переулок Карповский, дом номер четыре…
4 декабря 2014 г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541316
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 04.12.2014
Під впливом багатьох ЗМІ у громадськості склалось враження, що люди, які за станом здоров'я та за складних життєвих обставин змушені перебувати під опікою державних інтернатних установ, живуть як у раю... Я беру на себе сміливість доступними мені засобами показати людям всю "красу" оцього райского життя. Тим більш, що розіслані мною примірники цього твору по інших інтернатах, отримали цілковите підтвердження того, що такі порядки є фактично у всіх інтернатах.
НА ОЦЬОМУ ЧОРНОМУ
РОЗПУТТІ.
На оцьому чорному розпутті,
На краєчку самого життя,
Змучені недолею, забуті,
Ждемо ми, чийогось, співчуття.
Вже для нас відбулись всі події,
Скінчились давно земні шляхи,
Геть заглухли заповітні мрії
В бур’янах буденності, лихих.
Багатьом із нас ще серце крає
Забуття, та зрадливість рідні...
Хто про нас, коли - небудь, згадає?
Ми ж то були в світі не одні!..
Сниться хата, сняться милі люди,
З ким жилось так затишно, колись.
І стискає розпач кволі груди,
По щоках сльозинки потяглись...
Чужі люди, на церковне свято,
Навезли гостинців і вбрання.
А свої, - яких було багато,
Забувають, що вони - рідня!
Легше було б ждати і терпіти,
Виправдати кривди і жалі,
Аби знати: ради чого в світі
Мучимося ми на цій землі!..
Але ж ні! Терпи і вий совою,
Не ждучи ні ласки, ні тепла!
Не буде душі твоїй спокою,
Доки серце не згорить до тла!
Плаче старість...Дні такі прокляті
В неспокої чадного буття:
Вічний галас сказу в інтернаті,
Та нестерпні правила життя.
З п’яти ранку, вихор прибирання
На весь день «програму» задає.
З досвітку, до пізнього смеркання,
Спокою калікам не стає.
Миють, труть, пересувають ліжка...
Цілий день, розумні і дурні,
Викидають: Їжу, ложки, миски,
Чиїсь речі...Чисті, чи брудні,
Щоб не було тих речей в помині!
Новий килим...Квіти на вікні...
Нове ліжко, - наче домовина.
Це - затишок! Нащо він мені,
Як я зайвий у оцій кімнаті?!
Не на добре вся оця краса.
Боже мій! Візьми нас з інтернатів,
Та переведи - на небеса!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541135
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 03.12.2014
Одиночество, как состояние
Мне знакомо, привычно давно.
Это жизнь, где не слышны признания,
Где стучит в груди сердце одно.
Это жизнь, где житейские сложности
Лишь твои и решение их
Ты находишь в реальных возможностях
И в способностях – только своих.
Одиночество – чувство ненужности.
Обреченность в судьбе и тоска.
Мир в нём сжатый до точечной узости,
До кусочка еды, до глотка.
Перспектив никаких в основании:
Дни как будто уже сочтены.
В нём простор твоего обитания –
Потолок да четыре стены.
Существую с утра и до вечера,
Существую от ночи до дня.
Ожидать мне от жизни уж нечего,
Да и людям – чего до меня?!
Каждый движется личной дорогою,
Заполняя, чем сможет, досуг…
Вспоминаю сердечную, строгую.
Это был мой единственный друг.
Это была такая Вселенная
Где вмещался весь смысл Бытия!
Была добрая, милая, нежная;
Была гневная – тоже моя.
Была!.. была… теперь лишь из прошлого
Через память приходит ко мне,
Чтоб сверкнуть теплотой невозможною
В моём тёмном и сером окне.
30 ноября 2014 г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=540638
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 01.12.2014
Чи я любив? Чи тільки щемно мріяв
Про щось прекрасно – ніжне вдалині?
А як без цього? Це ж така подія,
Що вдруге стріти не дано мені!
Здалося, сталось диво випадково:
Гарячий погляд, постріли з – під вій,
І голос, що дарує миле слово,
І врода у чарівності своїй.
Минула мить, а я вже знову хочу
Побути поруч, бачити вуста
І поринати, поринати в очі
І вкотре серцем стверджувати: Та!
Так! Саме Та! І вже ніяка інша!
Звабливий дотик… пахощі п’янкі…
Оспівана в численних піснях жінка
У ореолі феї, золотім!
І хай літа, немов птахи крилаті,
Летять кудись, наближуючи сніг,
Продовжую, як і колись, кохати
Одну – єдину, яку стріти зміг.
І хай вона, як по літах - не юнка,
І не квітує, мов бузок в саду…
Та кращого від долі подарунка
В житті своєму більше не діждусь.
Дивлюсь, як вперше, в її карі очі,
Слідкую серцем порухи душі…
Травневим шалом повню свої ночі,
І тільки Тій присвячую вірші.
29 листопада 2014 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=540631
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.12.2014
Перед присудом долі безсилі,
Наче створені кимось з піску…
Перекочують біди мов хвилі,
Розмиваючи радість крихку.
Вже удвох не збагнемо: для чого,
Чиясь воля нас пізно звела.
Нам для щастя не дала нічого,
Тільки серцю жалю додала!..
Нащо так? Чи комусь було треба
Для розваги страждання пусті?
Чом сміялось смарагдами небо
На смішинки твої золоті?
Чому осінь весняним розмаєм
По – між нас, рік тому, розцвіла?
Що за сила брала верх над нами
І замріяних в поле вела?
Вже ж тоді тяжко купчились хмари
В передзимньому холоді днів;
Не просили пройтися Стожари
По небесному плетиву снів;
Тільки як же спліталися руки,
Як же жадібно пили вуста…
Розлучалися – скільки ж то муки!
А як зустріч, - яка ж красота!
Вже не знаю… В новім передзим’ї,
Пробуваю в глухій самоті.
Штормові, неприборкані хвилі
Зруйнували споруди хисткі.
27 листопада 2014 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=539990
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.11.2014
А где – то кружатся снега.
Вот и дождались мы зимы.
Холодный дождь сменился стужей.
Сумбур осенней кутерьмы
На наших душах стал не нужен.
Нас осень мучила тоской,
Лишая мира и покоя.
Но воскрешать
Былого дым
Нам уж не хочется обоим.
Всё, что нас грело, - отошло.
Смешалось с бурою листвою.
И чувство нежности прошло,
Как тишина перед грозою.
Напрасно память бережёт
Минувшей страсти обещания…
Но холод рук
И холод губ
Лишь удлиняют расстояние…
Давай, не будем обвинять
В том, что случилось, мы друг – друга
И попытаемся принять,
Что жизнь нас выбила из круга.
На центрифуге бытия
Не каждый в силе удержаться…
Но помнишь ты,
И помню я
Как души таяли от счастья!
Частицы бывшего тепла
В душе как давний отголосок.
Спасибо, что в судьбе была,
Спасибо за рассветы в росах!
А где то кружатся снега
В суровых танцах снегопада.
Коль не цветёт
Зимою сад,
Так и жалеть о нём не надо!
23 ноября 2014 г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=539135
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 24.11.2014
Моя Вітчизно! Нене моя мила!
Розшарпана, скривавлена земля!
Вже полишає моє тіло сила.
Можливо, що тебе залишу я…
Прощаюся з тобою й серцем плачу.
Не за життям. Не за майном тужу.
Тужу за тим, що раю не побачу
На тій землі, якою дорожу.
Ще по твоїх стежинах та дорогах
Ходитимуть і друзі, і рідня;
Ще славитимуть ці святі простори
У милих, не розплесканих піснях;
Ще їх, - таких співучих, даровитих,
Он, - як багато! Тільки є ще «но»:
Чи всім твоїм талановитим дітям
Співати пісню буде ще дано?
Хтось виживе, а хтось – у безвість кане.
Бо ж м’ясорубка, - бачиш? – не стоїть!
І в своє жерло вона кращих тягне
Сильніше навіть, аніж в тих століть,
Які, - здавалось, - назавжди минули…
Та чи минули? Чи лише на час
Заснули хитро? Щоб під страхом кулі,
Як тих рабів, в ярмо загнати нас.
Іде війна. Нечувана! Жорстока!
Щодня хоронять матері синів…
А дія влади – квола, однобока,
Все віддають, заради гарних снів!
Бо ж сниться їм заокеанська поміч,
Новітня зброя, санкції нові…
З Донбасу вороги усе вивозять
І топлять люд, - у власній же, - крові!
Стратегії нема. Нема доктрини
Конкретних дій для знищення біди.
Доля Донбасу, як і доля Криму,
Веде тебе, Вітчизно, в нікуди.
Хоч з нами Бог, та він дає нам вибір.
А вибрали ми, мабуть, щось не те…
Зсуваємось до прірви… на погибель.
А в небі синім – Сонце золоте!
А вся планета діамантом сяє
Бо ж створена для щастя і життя!
Прощаюся з тобою, рідний краю
І вірю в твоє краще майбуття!
20 листопада 2014 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538256
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 20.11.2014
НЕ ГАДАЮ.
Не гадаю. О, ні! Просто знаю,
Що нікого на світі не маю.
Ті, хто був, - відійшли у минуле.
В когось спогади світлі заснули…
І стежки заросли бур’янами,
Мов не було нічого між нами.
Я даремно чекав зустріч нову.
Все пригадував риси чудові.
Проповзають без снів мої ночі,
А розлука кінчатись не хоче!
Попри серце, до цього звикаю.
В світ казковий від себе тікаю.
В тому світі я схожий на лева
І у мене там є Королева.
Там у мене палаци й карети,
Генералів срібні еполети,
Там зі мною зіркове Кохання,
Та за серце красуні змагання…
Час летить, на папері ті мрії
Розквітають в моїй безнадії.
Прочитаю собі. Засміюся,
А буває – сльозою заллюся…
Ну, а потім, цей блеф на папері,
Пошматую, і в пічку, за двері!
І дивлюсь: гарно в пічці палає
Те, що вимріяв, чого немає.
19.11.14
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538217
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.11.2014
Музи поезії, та Боги,
Що на Олімпі п’ють нектар,
Мені не дали ще нічого,
Щоб радував до віршів дар.
Що не напишу, - моїм близьким
Душевне слово як бальзам.
Читають… хвалять… тільки зиску
Від того бачити не нам.
Тож бідний я, немов та миша,
Що в церкві нищечком гризе.
Натхнення ангел в мою тишу
Вже не влітає, а… повзе.
Повзе, немов плазун лускатий,
Немовби крила відняло.
Йому не хочеться літати
Туди, де стіл мій небагатий,
Де гучним свято не було.
Мабуть, бенкету вже й не бути
Тай з чого б це?! Які дива?
Нехай римовані слова,
Тож їх повсюди можна чути!
Коли ж не можу промовчать
Та ніжно про любов співаю,
В ту мить про шлунок забуваю.
(Опісля буде він бурчать!)
Нехай бурчить, коли ледащо,
Коли не вміє заробить.
Не зміг навчитися так жить,
Щоб гроші сипались нізащо!
2014-11-07
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=537978
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 19.11.2014
СЧАСТЛИВОЕ ЭХО.
В дни моей юности, когда
Мела метель листвы осенней,
Была ты дивно молода,
Была волшебницей весенней.
Лучились карие глаза,
Румянец красил щёки туго.
В словах запутавшись, сказал,
Что я хочу тебе быть другом.
Хотя не так хотел сказать,
Весь околдованный тобою.
Как в омут, я упал в глаза,
И стала ты моей Судьбою.
Слетала жёлтая листва,
Наши следы, в ночи скрывая.
Звучали старые слова
В любви по – новому играя.
А ты, - слегка оторопев,
Признанья слушала, молчала…
Потом сказала нараспев:
«А знаешь, - повтори сначала!»
Я снова начал… только ты,
На пальцы ног, привстав немножко,
Сняла словесные цветы,
Мои уста, прикрыв ладошкой.
Руками шею обхватив,
К себе ты голову нагнула.
И под весенний тот мотив
К устам губами прикоснулась.
И я, – от счастья, - пьяным был!
Вселенная – в моих объятьях!
Тебя по площади кружил
В непостижимых волнах вальса.
Кружились мы! Звенели мы!
На целый мир счастливым смехом.
Тот вечер, в дни моей зимы,
Живёт в душе счастливым эхом.
ноябрь 14
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=537545
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 17.11.2014
Все тимчасове. Розумієш це
Лише тоді, коли життя минає.
Де ділась вічність? Майбуття щезає
І зморшками пооране лице…
Любив її. В любові на віки
Своїй коханій клявся бути вірним.
Та час минув нестримний, непокірний,
А я прошу у іншої руки.
А ця рука вже не така легка
На відповідь, як це бувало вперше.
І вже не вірить сліпо чиєсь серце,
Бо пам’ятає в квітах шипака.
*********************
Минає час і вік наш промайне .
Що будувалось на віки – зруйнується
І знову кимось, інший дім збудується,
Та і його ця черга не мине.
Мої сусіди збудували дім.
Сучасний, модерновий, повний шику!
Влетіло їм в копієчку велику,
Та вже немає кому жити в нім.
Ради дітей старалися батьки:
Як прокляті – над силу заробляли,
Собі здоров’я зовсім підірвали,
А діти в чужині знайшли кутки.
7 листопада 2014 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=536640
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 13.11.2014
Оглянулась, посмотрела…
Душу взглядом обогрела!
Столько милости и света,
Столько дружбы и привета,
Что душе моей невольно
Стало просто и спокойно.
Шлю хвалу за это – Богу:
Дал для нас одну дорогу,
Может быть, для этой встречи
В предпасхальный, тихий вечер.
Апрель 2014.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=536636
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 13.11.2014
Не шелохнётся гладь пруда…
Снуёт синичка надо мною
До входа своего гнезда,
С добычей трепетной, живою.
Летать ей так немало дней,
Покуда оперятся дети!
Я, всё забыв, слежу за ней
Пытаясь сам себе ответить
На вот такой простой вопрос:
Как получилось, что людское,
Житьё – бытьё, - почти ж такое,
С природой разминулось врозь?
Ведь мы, - как птицы. Век в заботе.
Растим детей, едим, пьём, дышим,
Строим жильё, химичим что – то…
А Мать – Природу и не слышим!
Грабим все реки с карасями,
Рубим леса до пня и моха!
Гребём! Гребём! Мне дурно с вами,
Когда зверью в лесу неплохо…
Цветы и травы – под моторы!
Все родники – в каналы, в трубы!
Потом поём нетрезвым хором
Как крепко Родину мы любим.
А Родина – гнездо синички,
Оленя рёв под сводом леса,
Гусей осенних перекличка,
Тумана синяя завеса;
А Родина – село родное,
Раздолье и величье поля.
Где всё своё, - не привозное,
Где отчий дом, любовь и воля!
17. 06. 2011 … 08/11/2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=536420
рубрика: Поезія, Пейзажная лирика
дата поступления 12.11.2014
СОБИРАЮСЬ.
Помолился созвездьям и Богу,
И живу, как в обычные дни.
Собираюсь тихонько в дорогу
Без панической страсти – возни.
Мне оттуда вовек не вернуться,
И, тоскуя за жизнью, - не выть.
Лишь сознанье на звёздном распутье
Будет облачком лёгоньким плыть.
Всё, чем жил, - унесётся со мною.
Что имел, - то останется тут.
Но весной, под волшебной Луною,
Чьи – то чувства цветком расцветут.
Чьи - то губы с другими скрестятся,
В бурных ласках невинность губя…
Придёт миг, когда надо прощаться
С тем, что вижу; встречаю, любя…
Помолился созвездьям и Богу,
Не прошу ни о чём… никого…
Собираюсь тихонько в дорогу
За черту, где уж нет ничего.
суббота, 8 ноября 2014 г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=536179
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 11.11.2014
СВІТАНОК.
Пора липнева. Тихо – тихо
Під небом дихає земля.
Мов діти сплять Добро і Лихо,
Сплять квіти, пташечки в гаях.
Повите сном ставкове плесо.
Туман – мов ковдра на воді…
Та рветься ночі перевесло:
Злітають стріли золоті!
Крайнеба разом розгорілось
І перший промінь, - диво з див!
Пройшов через планетне тіло
І враз природу розбудив.
Ожило все! Заклекотало!
Всяк славить Бога, як схотів.
Умите в росах, Сонце встало
І свіжий легіт пролетів.
О! – свіжий вітер, свіжий вітер!
Скоріш лети! Сильніше дми!
Мене, - над цим чарівним світом,
На дужі крила підійми!
Неси до неба золотого,
До Сонця, що дає тепло.
Я хочу, вітре, лету твого,
Аби мене до хмар несло:
Несло туди, де рідна хата
Мене з доріг далеких жде;
Несло туди, де люба мати
До мене з небуття прийде;
Несло туди, де миють коси
Крислаті верби у ставку.
Де діамантом грають роси
В людьми забутому, садку.
08.11.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=536177
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 11.11.2014
Я про тебе ще й досі невтомно пишу
Написав ніби й дуже багато.
Та не зміг розказати як ніжно дишу
Лиш тобою, земне моє свято.
Тебе згадую ніжно в пустелі ночей,
Снів оази в тих ночах не часті.
Тільки в споминах сяють смарагди очей
В яснім золоті юного щастя.
Не забути ніколи отой зорепад,
Оті наші шляхи вечорові.
Разом з нами кружляє заквітчаний сад
У травневому танку любові.
Разом з нами ще мрії у небо летять,
Ще нам віриться просто та чисто,
Із зірок, що над нами з небес миготять,
Я збираю для тебе намисто.
Бо ж ти варта того, щоб прикрасить тебе
Найціннішими скарбами неба.
І сміялось воно! – весняне, голубе
Для найкращої в світі! – для тебе!
Ніби вчора було! А минули літа.
Вже їх крил в яснім небі не чути.
Ти ж для мене і зараз кохана й свята
В ореолі своїм, незабутнім.
Ти для мене і зараз в числі дорогих,
Бо дорожчих не знав і не знаю.
Вже немає рідні… недалекі сніги…
І крім тебе – нікого немає!
Я про тебе ще й досі невтомно пишу
Все звеличую в слові натхненно.
Та не можуть правдиво сказати вірші
Про замріяне диво пісенне.
23 жовтня 2014 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532132
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.10.2014
ЛЮБОВЬ СЛЕПА.
Любовь - слепа. Сполна я то познал!
Любовь – глуха. Неслышимый рассудок.
Ах, как я упоённо принимал
Обычной жизни истинное чудо!
Прозрел ли я? Да нет, куда уж там!
По – прежнему весь мир заполнен ею
От прежней жизни отметая хлам,
Её, - чужую, - всё зову своею.
И эта фея, сказка моих снов,
Лишь только дружит, только позволяет
Плести узоры из кудрявых слов,
И благосклонно чувства принимает.
Я ей никто. Такой себе чудак,
Увлёкшийся безудержною страстью.
Мне каждый день как стершийся пятак
Под этой - презирающею властью…
Забава я. Как клоун, нежный шут.
Для безразличной просто развлечение.
И не могу избавиться от пут,
И не могу найти себе лечение.
Прекрасно знаю, что не мил я ей,
И лучше бы забыть об этой розе.
Пшеничный цвет рассыпанных кудрей
Забыть, - моя душа, - увы! – не может!
28-сен-14
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=531867
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 23.10.2014
Ніч.
Ще ніч колише в люльці місяць,
Накритий хмарами пухкими,
Ще над селом туманна тиша
Лягає пасмами густими.
Ще спить цей світ. А я без тебе
Не знаю милого спокою.
Твій любий всесвіт, твоє небо
Не пестую, - в ночах, - рукою.
Твоїх очей травневі зорі
Мабуть, для мене відсвітили.
І пристрасті безмежне море
До берега не котить хвилі.
І лиш туга, як чайка в небо,
Злетіла стрімко і кигиче.
Їй, - ще і досі, - щастя треба!
Та тільки… надаремно кличе.
Той клич в самоті захлинеться,
Між хмар розлого відлунає…
А чи туга моя минеться?
Їй – Богу! Ще і сам не знаю!
23 жовтня 2014 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=531864
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.10.2014
Як пахне конвалія, я не забуду ніколи…
Це з юних років пахучий той тягнеться слід
Хоч спільні стежки, під вихор зими, захололи,
І мій небокрай без зірки твоєї поблід…
А пахла конвалія ніжністю ласки твоєї,
Весняною вродою, буйним розливом життя…
А вже за роками згасають світанки веселі
І тільки у спогадах грає струна почуття…
Цієї весни конвалія знов розцвітала
І білі дзвіночки співали хорали весні.
Про тебе ця квітка дурманом п’янким нагадала,
І ніжно до рук проситись почала мені…
Її пригорнув до грудей, як маленьку дитину,
До хати заніс, поставив у вазу на стіл.
Дістав із альбому твою, з юних років, світлину,
І квіти весняні , неначе насправді, вручив…
Заплющую очі, і чую душею: по хаті
Хтось ніби пройшовся, веселим танком, як колись
І пахощі дивні розлились кругом по кімнаті,
А серце здавило і сльози з очей потекли…
Як пахне конвалія? Вірю і знаю – тобою!
Це ти диво – квіткою знову до мене прийшла,
Щоб в хаті порожній запахло хмільною весною,
Щоб серцю згадалось, що ти в моїй долі була!
п'ятниця, 10 жовтня 2014 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529571
рубрика: Поезія, Панегірик
дата поступления 13.10.2014
МОЇЙ УКРАЇНОЧЦІ.
Ти, в барвистій, своїй вишиванці,
Ніби писана в милій красі.
Цвітуть щоки в здоровім рум’янці,
Та стрічки кольорові в косі.
Над чолом, як корона – віночок,
Карі очі – мов зорі ясні.
Чи ти знаєш, що снишся щоночі,
Що бажаною стала мені?
Українка моя, україночка!
Ніби квітка в зеленім раю.
Твоя пісня як ніжна сопілочка
Зачаровує душу мою!
Ми удвох самим небом спаровані.
Оглядаються люди на нас.
Нам ця зустріч від долі дарована
І, мабуть, - це наш зоряний час.
Літній день вже до вечора хилиться
А духмяно як липи цвітуть!
Густотрав’я незаймані килими,
Нас в коханні купатись зовуть.
Ідемо, зо всім світом примирені,
За село, де простору розмай.
Будь зі мною у мріях окрилена,
В ніжне серце кохання сприймай.
Шлях Чумацький дорогу нам висвітить,
До палацу, де сонце зорює.
Пісню щастя, що в серці я висвятив,
Тобі, люба, в цю ніч подарую!
9-жов-14
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=528976
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.10.2014
Казалось бы, смеяться разучились,
Казалось бы, для радости нет дней.
А встретились, - и снова в сердце силы,
И день осенний ярче и теплей.
Казалось бы, с надеждой распрощались,
Казалось бы, что было всё зазря…
А вот гляди: случайно повстречались,
И вновь играет светлая заря.
Казалось бы, повысыхали слёзы,
Казалось бы, и след в саду забыт.
А вот глазами встретились, - и что же?
Панцирь души ресницами пробит!
И снова я собой владеть, не волен,
И снова я душою весь в плену…
И снова, - знаешь? – лишь тобою болен,
И чем лечиться – даже не пойму!
Да и зачем? Леченье – бесполезно!
Зачем вести с жестоким роком спор?
Придётся жить с сердечною болезнью
И ни к чему печальный разговор.
Казалось бы, много чего, - казалось,
Из многодневья тягостных разлук…
Насколько же сильнее оказались
Объятия твоих лебяжьих рук!
Насколько же сильны над нами страсти,
Насколько ещё пыл горит в крови,
Коль ты, - и я, до этих дней во власти
Небесной, одуряющей любви!
5 октября 2014 г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=528130
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 06.10.2014
Вже надворі жовтень, листя опадає…
Вже дощем холодним – сіється журба.
Чом тебе, кохана, поряд я не маю,
Чом в ранковім злеті пісня пропада?
А без тебе, люба, а без тебе, мила,
Сяйво світу білого в серці не цвіте.
І хоч щира осінь все озолотила,
Та без твої усмішки – все не золоте.
Ох, якби ж ти знала, ох, якби почула,
Скільки за тобою я днів провів сумних,
Може б в мої днини знову повернулась,
Може б сині весни вернулися до них.
Та надворі жовтень по садку кружляє,
Розсипає щедро жовту заметіль.
Твої милі весни з криком відлітають.
Як летять у вирій птиці – журавлі.
Я тебе зустріну – ніби випадково.
Хоч нагоди слушної я шукав давно…
Щоб хоча б почути твоє миле слово,
Щоб мені заглянуло сонце у вікно.
1 жовтня 2014 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=527094
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.10.2014
ОСІННЄ МОВЧАННЯ.
Про що тепер, моя подруго,
Будемо щиро говорити?
Чи зможемо, як колись було,
Серця та помисли відкрити?
Чи поміж нами не розпалось
Довір’я праведне та чисте,
Чи, може, все порозсипалось
Немов розірване намисто?
Побіля хати всохла вишня,
Ми там любилися з тобою.
Вже наші зустрічі колишні
Повиті смутком та журбою.
Вже сподіваннями на краще
Самотні душі ми не гріємо,
І це, - життя своє, - пропаще,
Ніяк змінити не зуміємо…
Летять над ставом дикі гуси
Летять у вирій, в світ далекий.
Журба осіння гнітить душу,
Бо нам ведеться так нелегко!
Дивлюсь в твої журливі очі,
Та про буденщину питаю
І бачу, як бузкові ночі
Від нас з птахами відлітають.
Не відповіла, на питання,
Додолу погляд опустила.
Невже в твоїй душі кохання
Назавжди склало білі крила?
Невже ти більше не літаєш
В країну мрій, душею чиста,
Невже і в тебе обриває
Сльотава осінь жовте листя?
І знов між нами лиш мовчання,
Очі наповнились сльозами…
А на душі – розчарування,
Яке не вимовиш словами!
Чому між нашими серцями
Холодний протяг зимно віє,
Чому, скажи, люблю без тями
Тебе забути не умію?
26.09.2014 8:11
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=526853
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.09.2014
Облетел мой сад зелёный,
Серая река...
Лес, багрянцем опалённый,
Лижут облака.
Ветер чешет гребнем кудри
Придорожных лип
И бросает вдоль дороги
Пожелтевший лист.
Словно тяжкая усталость
На лице земли,
И уносят мою радость
Птицы – журавли.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=526629
рубрика: Поезія, Пейзажная лирика
дата поступления 29.09.2014
«Слово, моя ти єдиная зброє,
Ми не повинні загинуть обоє!
Може, в руках невідомих братів
Станеш ти кращим мечем на катів.»
Леся Українка.
Знов темний вечір настав, а потому,
Знову новини тривожні звучать.
Хлопців загиблих десь знову хоронять:
І в перемир’я снаряди летять…
Б’ють, добивають, дощенту руйнують,
Наші заводи, великі міста.
Боже! Мій Боже! Невже ти не чуєш,
Як тяжко стогне Украйна свята?!
Нащо убивць в наші землі пускаєш,
Нащо озброєння мають важке?
Кров’ю гарячою сила стікає…
За який гріх нам нещастя таке?!
Знаю: не Ти це звір’я посилаєш,
Знаю: не Ти зброю в руки даєш…
Доки ще владу нечистий тримає,
Доти в нападників сили стає.
Темна та хижа Московія люта
Їй не шкода ні чужих, ні своїх
Примусом хочуть диявольські пута
Понадівати на все і на всіх!
Дай же нам, Боже, захист Небесний
Правду свою серед нас збережи
Дай нам терпіння, звитяги чудесної,
Силу і Славу свою Покажи!
Дай мені, Боже, правдивого хисту
Слово своє нагострить, насталить,
Щоб як снаряд полетіло зі свистом,
На ворогів! – в необхідную мить.
Хай моє слово веде батальйони
Мужніх бійців за країну свою
Хай стане їм проти «градів» заслоною,
Захистом вірним у правім бою!
Слово моє! Ти – не шолом, не каска
В тебе є інше завдання в борні
Треба зривати оманливу маску
З морди хижацької, з пики брехні!
Бо ж за кордонами все іще вірять,
Що із Росією можна дружити.
Можна, чи ні, - а все доларом мірять,
Тільки б прибутки із нею ділити…
А наша доля, та наша безпека,
Це вже для них другорядне… пусте…
Від Дяді Сема Росія далека:
Поряд із хатою біль не росте.
Браття мої! Молоді. Не знайомі.
Серцем я з вами! За правду стою.
Ми не в чужому. У власному домі
Тож, захистіть рідну Неньку свою.
Тут ваші діти, матусі, Кохані,
Тут має бути достойне життя.
Тож не дамо динозаврам поганим
Геть розтрощити своє майбуття!
Бийте їх так, щоб аж пір’я летіло
Із двоголових Кремлівських орлів.
Щоб їм летіти сюди не кортіло,
Щоб від Українських, корчило, слів.
З нами Господь! З нами правда і Слава
З нами майбутнє на віки віків!
Слово моє! Встань в ряди, за Державу!
Зброєю стань у руках вояків!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=526588
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 29.09.2014
Чудно, да и только: вот встретил такую!
За ней, ненаглядной, грущу и тоскую.
И встреча была, тому пару лишь дней,
А вот в голове вьются мысли о ней.
Какое ж ты мягкое, глупое, сердце!
Как можно любить, безрассудно, до смерти?!
Пора тебе, старое, знать угомон:
О чувствах своих не кипежить трезвон.
Рассудок холодный твердит постоянно
О том, что я выгляжу дико и странно.
И Богом забыт, в стороне от людей,
Хоть этой душой далеко не злодей.
И комната эта пока не темница.
Тогда почему мне покой и не снится?
Душе моей тесно и так одиноко.
Избавиться хочет от кары жестокой.
Она каждой фиброй стремится туда,
Где травы хранят отпечаток следа;
Где воздух звук голоса не растерял;
Где ветер – шалун её платьем играл…
А локон её! Тот – каштановый локон!
В нём нежил лицо.… А теперь так далёко!
Но тот аромат! Его чую ещё…
Каштановый шёлк нежно гладит лицо…
Ах, память ты, память! Зачем так тревожишь?
Ведь миг нашей встречи вернуть ты не можешь.
Зачем эта жизнь на износ, на излом?
Нельзя ведь так жить, думать лишь о былом.
Коль есть расставанье, так будет и встреча!
Ещё к нам вернётся сиреневый вечер,
Ещё не разорваны нити любви,
Зелёным вином бродит чувство в крови.
Пусть дни всех разлук пролетят поскорее
И вера в друг друга теплом нас согреет
Пусть чаще мы видеться будем во сне,
Чтоб встретиться снова в грядущей весне!
И вновь к нам придёт то, что нынче далёко:
Родное лицо и каштановый локон,
Хмельной аромат от желанного тела,
Его ведь и стужа стереть не посмела.
Чудно, да и только: вот встретил такую!
О ней, несравненной, безумно тоскую.
Тот взгляд, полный ласки, журчащая речь…
Дай, Бог! В своём сердце как песню сберечь!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525706
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.09.2014
Наверное, завтра мы свидимся вновь.
Прилюдно не буду шептать про любовь
Лишь только, сдавив свою скользкую грусть,
Глазами одними тебе улыбнусь.
А грусть будет телом ворочать в груди
Пророчить опять сто разлук впереди
Но только, чуть трогая в сердце струну,
Я песней весёлой тебе улыбнусь.
Мальчишке зелёному стал подражать:
Мечтой о тебе стал себя истязать…
Мечтаю: целую глаза, плечи, грудь…
Себя обрываю: постой! Позабудь!
В осеннюю падь не вернуться весне.
И сладкие губы достались не мне
Но только, за миг этой встречи с тобой,
Готов заплатить и счастливой судьбой.
И пусть между нами пролягут мосты,
И пусть недоступною вновь станешь ты.
Средь ночи, - в былое, где ты – оглянусь
И памяти светлой – тебе, улыбнусь.
Пока же мечтаю… Осенняя ночь
Не может прогнать все волнения прочь
Лишь только закрою глаза ради сна,
И ты предо мной, словно в мае весна.
И радостью полный, нежданно, - проснусь!
Вокруг тишина. Над подушкою грусть
Склонилась и давит комочек в груди,
А в окна чуть слышно стучатся дожди.
И верю… и нет. Тяжелей всего – ждать…
Тягучее время, вздыхая, считать,
В который уж раз повторить те слова,
Которые выбросит прочь голова.
Промчится миг встречи, умолкнут слова
Сентябрь закружит извечный свой вальс.
Летя по дороге, страдая, любя,
Себе улыбнусь, - вспоминая тебя.
18.09.2014 21:35
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525526
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 24.09.2014
Всё сбылось и не сбылось
Радость встречи, миг свидания.
Пряди крашеных волос,
Паутинки увядания.
Только взгляд такой родной,
Такой тёплый, полный нежности.
Как обидно жить одной
И любить, до бесконечности.
Как обидно всю себя
Отдавать, для всех быть радугой
И притом, никто тебя
Милой лаской не порадует.
Рядом был я. Лишь как друг,
Как душа, до боли – близкая.
День – за полдень. Солнца круг
Теплотой скупою брызгает.
Голос твой журчит… журчит…
Жизнь в рассказе зримо видится.
А душа болит, кричит
Этим мигом не насытится.
Этот миг ничтожно мал,
А за ним – разлуки пропасти.
Этот – от судьбы провал,
Не засыпать нам, не замостить!
Я гляжу тебе в глаза,
Напиваюсь тем, что видимо.
Чтоб тебя не забывать,
Календарь не перекидывать.
20 сентября 2014 г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525021
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 22.09.2014
Мене немає поміж вами.
Я – тут, ви – там. Та поміж нас
Сама поезія кружляє,
Єднаючи всіх нас щораз.
Є моє слово поміж вами,
А отже, є моя душа.
За труд душі (скажу: між нами),
Я не беру ані гроша!
Живу, як ота пташка Божа:
Як є – клюю! А ні – то ні!..
Та й Муза – он яка пригожа!
Як любе сонце навесні!
І чи то теплий день, чи холод,
Я все в напруженні, в борні.
І чи хвороба є, чи голод –
Однаковісінько мені!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525018
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.09.2014
Я люблю. Отчаянно! Бессмысленно!
Этих чувств и не могло бы быть.
Мысли о тебе всегда возвышены
По – иному и не мыслю жить.
Ну, а ты? А ты любить не можешь.
Для тебя замкнулся в прошлом круг.
Милостиво ты любить позволишь
Просто как хороший, добрый друг…
Только друг. Не ближе, не роднее
Каждому, как говорят – своё…
Наши расставанья всё длиннее
Всё короче встречи торжество.
Каждому своё. И своё личное.
Мы идём не в колее одной.
Лишь мечта о нашей общей жизни
Навсегда останется со мной.
Лишь мечта. Она не станет явью.
Нам судьбы – увы! – не изменить!
Пусть осенней хмурою печалью
Оборвётся сказочная нить.
А потом снега весь мир завеют
Закуют в ледовую броню…
Но весну с улыбкою твоею
Я в душе, как святость, сохраню!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=523998
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 17.09.2014
Брати та друзі! Просто добрі люди
Ми, зараз, як ніколи – у єднанні.
Єдина пісня гріє наші груди,
Одне панує у душі бажання:
Дай, Бог нам Миру! Дай нам, - Бог! – терпіння.
Весь світ сьогодні з подивом великим
Спостерігає за оцим творінням,
За Українським дивом сонцеликим:
Ми – не раби!!! Ми – вільні, сильні вої!
І те, що нині робиться на сході,
Не торжество сучасних видів зброї,
А сила духу в Нашому народі.
Ми – переможем! Нас не залякати
Ні «градами», ні смерчем «урагану».
Ще буде наша Україна - мати
Носити в свято долю вишивану!
Ще буде хлібом колоситись нива,
Ще буде слава на весь світ лунати,
І буде незалежна перспектива,
Яку у нас нікому не відняти!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=523827
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 16.09.2014
Ти мовила, що теж за мене думаєш,
Хоч і турбот набралось понад край.
Ти не давай душею править сумові,
Тривожить серце болем, не давай!
Вже небагато ждати нам лишилося.
Ще прийде час для радощів скупих.
Бо ж не даремно вчора ти наснилася
Між оберемків квітів польових.
А я бреду по травах, по некошених,
Тобі назустріч в дикому саду,
І сльози щастя чисті і непрошені,
Ніби росу, я гублю на ходу.
А ти така, між квітів тих, замріяна!..
Немов троянда, поміж них цвітеш.
Щоб наше щастя не було розвіяне,
В своїх долонях ніжності несеш.
Вузенька стежка нам під ноги стелеться.
Ми розминутись не змогли ніяк!
Обняв тебе, та пригорнув до серця
І у хмелю щемливому закляк!
А коли очі розтулив, схвильовано,
Аби побачить кращу із людей,
То, ледь не крикнув, - вражений, здивований:
Троянду білу тисну до грудей!
Шипи її мені у груди вп’ялися,
По пелюстках цідилась тихо кров
І ця троянда ніби набиралася
Чарівності, чиє ім’я – Любов!
Чому це так оце мені наснилося,
Не відповім на запитання сам.
Знаю лише: що серце своє, зболене,
Тобі, кохана, - без жалю,- віддам!
18 червня 2013 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522974
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.09.2014
По літньому, глибоке небо синє,
Та під черешні листя опадає…
Журлива пісня клину журавлиного
З висот захмарних в душу осідає.
Птахи співають про нелегку долю:
Як боляче їм звідси відлітати,
Хоч їхні крила просяться на волю,
Та серцю люба Україна – мати!
А їй, моїй прекрасній Батьківщині,
Так зараз зле, такі пекельні муки!
Ой, нападають вороги – москвини,
Ой, тіло рвуть, як ненажерні круки.
Моя кохана, світ очей незгасний,
Любитиму тебе аж до загину,
Та треба і мені у путь ладнатись
Йти захищати нашу Україну.
Ти не тужи, моя сердечна квітко
Молись за мене, не втрачай надію
Як будеш вірно ти чекати звідти,
Смертям, на зло, вернутися зумію!
Не слухай тих, хто втомиться чекати,
Хто скаже, що мене в живих немає,
Не поспішай із тими випивати,
Хто за упокій келих наливає.
Я повернусь з піснями перемоги
В своє село, до тебе, до кохання
Пройду крізь біль, крізь пекло і тривоги
Бо житиме в душі твоє чекання.
Чекай на мене! Просто заклинаю.
Як я вцілів після нічного бою,
Ніхто не зрозуміє і не взнає:
Будемо знати тільки ми обоє.
12 вересня 2014 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522968
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 12.09.2014
Подивись в моє люстро крізь очі мої.
Там побачиш, кохана, як ранок зоріє.
Розливаються пахощі дивні твої,
Та смарагдова врода, врожайно, рясніє.
Подивись в моє люстро крізь очі мої:
Бачиш, люба: туман над водою клубочить.
Це - приховані тайни жіночі твої,
Що хвилюють всю душу від ночі до ночі.
Подивись в моє люстро крізь очі мої:
Бачиш, ніжна: вербичка гілля промиває.
Це - духмяне, шовкове волосся твоє
Мої трепетні мрії в ночах обвиває.
Подивись в моє люстро крізь очі мої:
Бачиш, зоренько: сяєво зоряне грає.
Це – чарівні, закохані очі твої,
В моїй долі, дороги життя осявають.
Подивись в моє люстро крізь очі мої:
Бачиш, пташко: синіє над нивами небо.
Це – той простір душі, де живуть солов’ї,
Де зростають троянди для тебе.
Подивись в моє люстро крізь очі мої:
Бачиш, рідна: цвіте наша вишня в розмаї.
Це – кохання квітує у серці моїм,
Де дорожчих за тебе, - не мав і не маю!
09.09.2014 17:06:39
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522528
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.09.2014
Попрощався я з тобою, коли сіра ніч настала.
Нахилилась наді мною, руку на чоло поклала.
Подивилась ніжно в очі, усміхнулась на прощання,
І пішла десь в світ за очі, в чорний морок розставання.
Ніч висіла наді мною наче липка павутина.
Ще я чув слова останні, ще твій голос ніжно линув;
Ще твій погляд мою душу обгортав крилом ласкавим,
А тебе взяла розлука, а тебе отут не стало!
Чом тебе я відпускаю у холодну темінь ночі?
Чом від тебе одриваю свої спраглі сині очі?
Хіба нам обом це треба, хіба болю не доволі?
Так! Це просто воля Неба! Гіркі присуди Недолі.
Не дано її змінити! Не дано її зламати.
І мені з тобою, мила, в сині весни не літати.
Відцвіли черешні наші, облетіли білі квіти,
Так піду я з цього світу, сирота не обігрітий.
Та і ти в своїй пустелі, вже не будеш щастя знати.
Не буде кому до себе твоє серце пригортати,
Не буде світити радість по – за ніччю самотини,
Тільки прийде рання старість одинокої людини.
А тобі іще б, пожити! Ще би радощів зазнати!
Ще б тобі над морем щастя в небі чайкою літати,
Бо на твої світлі коси ще не впала зима сива
І собою ти, - кохана, - ще пригожа, ще красива!
Ти – ще тільки рання осінь. Тепла, ніжна, вереснева…
Ще живе в твоєму серці світла пісня березнева;
Ще вуста твої солодкі, ще душа така чутлива;
Ще могла б ти, моя Ладо, жити довго та щасливо.
Ще могла б… та тільки з іншим… Тільки з іншим, не зі мною.
Заснувала лиха доля павутиння пеленою
Заснувала – замотала, злет у небо перервала,
І літати нашій парі не дозволила, не дала…
Попрощався я з тобою, коли сіра ніч настала.
За тобою лункі кроки розтавали, затихали.
Зустрічі короткі миті догорали, ніби свічі
І вривалося безсоння у мої закриті вічі.
вересень 14 р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522163
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.09.2014
Российский Каин, ты пришёл сюда,
Чтоб убивать, насиловать и грабить.
Чтоб превращать в руины города,
Чтоб максимально наш народ ослабить.
Российский Каин, весь крещёный мир
Взывает к Богу, просит только мира
Но для тебя – сам Сатана кумир,
В руках твоих кровавая секира.
Да, ты силён! Ты силу накопил
За много лет, покуда мы дремали.
Ты кровь сосал из наших, братских жил…
Что ты, - вампир, - мы не подозревали.
Ведь ты был брат. Считался таковым.
До точки, за которой нет возврата.
Теперь ты – Каин! Враг номер один.
Поднявший руку на меня, на брата!
Чего ты хочешь? Рабства моего?
Имперской славы собственного царства?
Так вот, подлец! – не будет ничего:
Подавишься ты нашим Государством.
Здесь твой конец. Здесь твой родной «капут»,
Носителю Российского фашизма.
От гнева Бога «грады» не спасут,
Не защитят бациллы шовинизма.
Ведь ты – больной! Смертельно ты больной!
Ты – бешеный! Собой владеть не волен.
Ты болен необъявленной войной;
Ты ненавистью беспричинной болен.
Ты, - Русский Каин. Каин – не Иван,
Не Прохор, не Сергей и не Володя…
Вооружённый, - до зубов, - болван,
Вот на кого ты в этот час похожий.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=521587
рубрика: Поезія, Гражданская лирика
дата поступления 05.09.2014
Ты опять явился под окном!
Мой лохматый друг, мой прилипала.
Головёнка с аккуратным лбом
За стеклом балконным замелькала.
От природы всё тебе дано:
Стать фигурки, красота, свобода.
Про ошейник ты забыл давно!
Этого велит твоя порода.
Ты – игрушка. Милый подхалим.
Весь в движении, в неуёмной пляске!
И с порывом дружеским своим
Лезешь ты, без спросу, целоваться!
Ты – ничей. Бродячий, вольный пёс.
Но ревнивый – как никто из прочих!
Отведёшь свой чёрный, мокрый нос,
Если мы другому кость подбросим,
Отведёшь, с обидою, глаза
И приляжешь сиротой в сторонке…
И ничем тебя пронять нельзя!
(Разве что приманкой из тушёнки!)
И я верю: каждый новый день
Непременно интересным будет,
Если пёсик пляскою своей,
Звонким лаем, нас опять разбудит.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=521338
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 04.09.2014
Осінніх фарб яскравий шал
На кронах всіх дерев буяє.
Це свій черговий дивний бал
Принцеса Осінь знов кружляє.
Сукню ажурну, золоту,
Заради свята, надягає,
Та у блакитну висоту
Птахів у вирій відпускає…
Осінній бал, осінній бал,
Знов серце стислося тужливо.
Тобі «прощай» ще не казав,
Ще сподіваюся на диво.
Може тепло весняних днів
В долоні ніжності вернеться
І наша казка давніх снів
Ще довго – довго не минеться!
4 вересня 2014 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=521333
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.09.2014
******************
Всё пройдёт! Не плачь! Не надо.
Ну, подумаешь! – печаль!
Жизнь, - она такая гадость,
Что любой потери жаль.
Оглянись вокруг, - увидишь
Главный вывод бытия:
Вроде в жизни всё осилишь,
А она уж не твоя!
Сделал дом, детей наплодил,
Нажил хвори на горбу,
Протянул в итоге ноги,
Успокоился в гробу!
вторник, 15 января 2013 г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=521175
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 03.09.2014
ПОДРУЗІ ЮНОСТІ.
В минулому бажання романтичні.
Омріяні, несходжені краї.
Гітарні перебори, близькі й звичні
І пісні задушевнії твої.
ПРИСПІВ:
Тайга нас єднала, тайга подружила,
Сибір часто сниться вночі.
Там наше кохання розправило крила,
Нам дало до щастя ключі.
В минулому галявини у лісі,
Солодкий дим багаття у тайзі.
А ми удвох, - такі нестримно близькі,
Хоч кілька діб тому були чужі.
ПРИСПІВ.
Нас музика романтики кружляла,
П’янила юність молодим вином!..
Яке минуле! Пам’ять все згадала,
Все показала незабутнім сном.
ПРИСПІВ.
За ті часи, що спалені в коханні,
Ще й досі щиро вдячний я тобі!
Сибірські кедри нами снять, в чеканні,
Шляхи десь мріють ніжно – голубі.
ПРИСПІВ:
Тайга нас єднала, тайга подружила,
Сибір часто сниться вночі.
Там наше кохання розправило крила
І дало до щастя ключі.
Серпень 1986р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=521172
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.09.2014
Ми удвох, а навколо – планета німа
Тихий сум жовтим листям шепоче.
Поряд ми. Тільки ти наче зовсім сама
Невідривно лиш дивишся в очі.
Я ці очі десь бачив. Чи то уві сні,
Чи у зустрічі давній, забутій.
Та, здається, ти вже зустрічалась мені
На минулім життєвім розпутті.
Десь аж звідти ці дотики пальців твоїх
І твоє, - безсловесне моління…
Чи мені пригорнути до грудей своїх
Це – з розчахнутим серцем, - створіння,
А чи може, це тільки солодкий дурман,
Давні мрії про зоряні ночі?..
Ще ятрить свіжим болем минулий обман.
Болить серце… Та тільки, - ці очі!..
Як не вірити їм? В них – он, скільки тепла,
Скільки ніжності – море без краю!
Наче виріб із ніжного, тонкого скла,
Я в обійми тебе пригортаю.
Пригорнулась… завмерла… Немов пташеня.
Тільки серце сполохано б’ється…
Мабуть, саме отак найрідніша рідня
Нам від Бога у долю дається.
Ми ідемо разом по бруківці нічній,
В тиші вулиць відлунюють кроки.
І під куполом неба, в самій вишині,
Світить Місяць із вежі високої.
Проведу я тебе через весь лабіринт
Старих вулиць, до сплячого дому.
І тебе, як було у сувої століть,
Не віддам, не залишу нікому!
28 серпня 2014 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=520965
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.09.2014
Цей твір написаний мною під враженням однієї події: мене відвідав один знайомий - вірянин Православної Церкви Московського Патріархату.Він, зокрема, приніс із собою сучасні видання Московської Митрополії, у якій була мова про те, що ніякої України не існує, а є лише окрема провінція Росії - Малоросія. І що особливо мене обурило, то це те, що цей вірянин, дуже хворий (рак легень), загалом - то, дуже доброзичливий у звичайному житті чоловік, з ненавистю відзивався про мешканців західних областей України. І це при тому, що його син проживає у Івано - Франківську! У лексиконі цього чоловіка раз по раз вискакувало: "бандерівці", "націоналісти" і т. п. Це було під час виборів Президента (при Януковичу)
Нам, Українцям, дуже ще далеко,
До справжньої, омріяної волі.
Дається нам ця воленька нелегко:
Крізь нетрі злиднів, розпачу і болі.
Роки летять, а ми, як і століття,
Тому назад, - лишаємось рабами.
І своє рабство під чужі вказівки,
Собі на шиї надягаєм самі.
Та ще радієм: бач, які ми вірні!
З Богданом поклялись буть вічно з «братом»!
Тож на своїй землі, під стягом рідним,
Не під своїм живем Патріархатом.
Від цього все: паплюжим власну мову,
Прадавнії звичаї забуваєм,
І чужу мову, вперто, - знову й знову,
В законі, основному, величаєм.
Бо своя мова не така «сучасна»,
Як Швець сказав: мужицька і теляча.
А мова «брата» - кльова й дуже класна,
До хохлуїв прихильна і терпляча.
Та, поміж іншим, у своїй країні,
Той «старший брат» своє охороняє,
А що для Українців дуже миле,
Не дуже то, по – між людей, пускає.
Ото чого не може зовсім знищить,
То нашу пісню у своїй культурі.
Не бачу брата я в Московській пиці,
А бачу вовка у овечій шкурі!
Бо суть його від Суздальського часу,
А ні на йоту не змінилась в дусі:
Інших племен розбійницькі захвати,
Малих народів всі шляхи закуті.
Розширення імперських територій,
Розграблення природного багатства.
У цьому суть Російської історії,
І нашого, - знівеченого братства.
Ви скажете, що я, - як сич! – кигичу,
Під прапором свого націоналізму.
Я ваше серце, Українці, - кличу,
Згадайте, браття, про свою Вітчизну!
Бо ж подається місія Московська
Як всепланетне, добротворче диво.
Та пригадайте, якщо ви забули,
Як гнобили нас, москалі спесиві.
Бо зразу ж ті, - сатрапівські бояри,
Не поклялись на вірність у союзі,
А з ворогами нашого народу
Себе вели як спільники та друзі.
По – за спиною нашого Богдана
З поляками ділили Україну.
І віддали їм, лютим кровопивцям,
Відбите людом, - знову у руїну.
Віки пройшли… Батурин досі, досі
Стікає кров’ю від щедрот Петрових.
І крізь століття дивляться всі очі
Зарізаних Батуринців, бідових.
Бо ж не давались просто так здолати,
Чинили опір, мужність показали.
І тільки завдяки мерзенній зраді,
Від Меншикова трупом полягали.
Ближчі до нас часи, хоча б узяти:
Двадцятий вік. Події буреломні.
Новітні, більшовицькії сатрапи
Країну нашу нищенням наповнили.
Штиками, кулеметами, грабунками,
Трьома голодоморами, війною
Ламала нас вся «милість» брата Руського,
Відомого на всесвіт Колимою.
Нищили люд за приполярним колом,
Не знаючи ні спротиву, ні міри.
Здавалося б, це не забуть ніколи!
Та ще живуть адепти бузувірів.
Їм, - як колись, дай памятники Звіра,
Імперську мясорубку «по – совєцкі»
Аби повсюди була їхня віра
І табори колимські… соловецькі…
Не проти я, щоб жили росіяни
Поряд із нами. Тільки, аби знали,
Що є Росія і є – Україна.
І щоб її належно поважали.
Щоб поважали та вивчали мову.
(Я ж їхню мову вивчив досконало!)
Буду про це твердити знову й знову
Щоб і свої, й чужі запам’ятали:
Ми вже давно зовсім не малороси
Ми – Українці! Нація свободи!
І маєм право пити свої роси,
І у морях, прилеглих, мати води!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518919
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 22.08.2014
Не поспішай про серце відкрите, комусь, говорити;
Не поспішай від першого враження мріями дивними жити,
Очарування, ще статися може, як сон після ночі - минеться,
Про поспіх, можливо, в житті шкодувати прийдеться!
Не поспішай, коли невідривно хтось дивиться жадібно в очі;
Не поспішай, коли поміж двох лунає рапсодія дивної ночі;
Не поспішай, коли навкруг шиї обвилися лагідні руки,
Бо, - може статись, - за ними настане провалля журби та розлуки!
Не поспішай…
Для когось, слова ці, кажу як сердечну пораду.
А сам, - помиляюсь, чомусь поспішаю щоразу;
Чомусь поспішаю, коли краще було б, змовчати;
Чомусь поспішаю, знайомих нових пригортати,
Та новими мріями, новими веснами жити
І з тими, хто зрадить, спішу необачно дружити.
А потім… а потім, стрічаючи зливу злослов’я,
Картаю себе за власне своє безголов’я…
Я поспішав, коли милі очі дивились;
Я поспішав, коли пісня пристрасті річкою лилась;
Я поспішав, зривати з пліч, сплетені ніжністю руки,
Ну, а тепер не маю де дітись від болю та муки…
Не поспішай…
середа, 20 серпня 2014 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518638
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 21.08.2014
Пытался разгадать по ходу своих дней:
Добро, - и рядом, – Зло. И что из них сильней?
Нашёл один ответ. Пожалуй, всех точнее:
Зависит от удачи в лотерее.
************
Родился человек. Бедняк он или Пан?
Бесстрастная судьба вращает барабан,
А в барабане том единственный ответ:
Кому, какой билет…
***************
Мы встретились случайно, любимая моя,
Хвалу за то, - Всевышнему, - слагал стихами я.
Недолгим был тот рай, потом и ты ушла…
В потухшем очаге лишь пепел и зола.
****************
Кричу вослед тебе, сквозь темноту зову,
И падают слова росою на траву.
Под утренним лучом росинки заиграют:
Надеждою на чудо я всё ещё живу…
*************
Не знал кумиров я, богов совсем не знал,
Ничьим авторитетам не воздавал похвал.
Но повстречав Тебя, я в Небеса поверил!
Сокровище моё! Священный идеал!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518636
рубрика: Поезія, Рубаи, хокку, танка
дата поступления 21.08.2014
Хай не склалось життя особисте,
Хай лютує у ньому Недоля…
Аби Небо нам сяяло чисте,
Аби мир був та вольная Воля.
Тяжко серцю, як довго не бачу
Милі очі, вуста не цілую…
Та за кожного вбитого плачу,
Над пораненим кожним сумую.
Не зрівняється біль від розриву
Ніжних уз, що коханих єднають,
З болем матері, з болем дружини,
З болем сина, що рідних втрачають!..
Не зрівняти інтимної втрати
З тим, що люди у війнах втрачають:
Вже немає ні міста, ні хати,
Смолоскипами житло палає,
Люті вибухи мін та снарядів
У підвали й льохи заганяють…
І куди рятуватись від гадів,
Люд, нещасний! – вже просто не знає!..
Хай в цей ранок Її не зустріну,
Бо чиїсь почуття охололи…
Та до долі своєї країни
Буть байдужим не зможу ніколи!
А тому глухе Небо благаю:
Забирай навіть те, що лишилось,
Тільки дай Миру рідному краю,
Не штовхай Україну в могилу!!!
Я вже якось життя це домучу,
Доісную у просторі й часі,
Тільки б вранці новину почути:
«Вже немає війни на Донбасі!»
18.08.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518197
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 19.08.2014
Сумний ранок, сумний ранок,
Мені в очі заглядає.
Від минулого безсоння
В душі осад опадає.
Попереду, попереду,
День журби та безнадії.
В цій добі тебе не буде
Не знайдеться слід від мрії.
Себе марно вже не тішу
Сподіваннями на диво.
Ти пішла, ти віддалилась
Якось просто, неквапливо.
Все залишила, як було,
Двері в майбуття закрила.
В небі ніжного кохання
Серед лету – склались крила.
І я падаю донизу
У бездонну прірву горя!..
Ой, ти! – зіронько зрадлива,
Ой, ти! – нещаслива доля!
************
Розлучились… Що мені робити?!
Чи обірву всі свої зв’язки?
Позривались всі світи з орбіти,
Всесвіт став незатишний, вузький.
Де колись сузір’я вигравали,
Дивними смарагдами життя,
Там відчаю, безнадій завали,
Там гріхів неприбране сміття.
Розлучились… ніби просто грались,
Для забави, - в ніжні почуття…
А набридло, - взяли й поламали
Всі міста в пісочниці життя…
Винних в цьому можуть бути двоє:
Ти, - і я, та спалені серця.
Сил не стало аби ми, обоє,
Йшли разом до скону, до кінця.
16.08.2014 10:25
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518025
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.08.2014
В моїм небі сонце вже не сяє,
Чорні хмари заснували світ…
Біля мене вже Тебе немає
Не красує наш бузковий цвіт.
Ти не вмерла. Ти пішла назавжди
Із моїх щоденних мрій та снів.
Було серце в тенетах неправди,
В тенетах оманливих надій.
Сам себе я вигадками тішив,
Надаремно зустрічі чекав
Тьохкав солов’єм, як пересмішник,
Слова наймилішого шукав…
Дочекався!.. приязного слова
Не знайшлось в твоєму багажі
Все минуле – як ота полова
І два серця – знову як чужі…
Днів розлуки не дарма боявся:
Серце віщувало про біду…
Зв'язок з небом різко обірвався.
В темряві, навпомацки іду.
17.08.2014 15:30
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518024
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.08.2014
В пустыне дней своих ищу оазис счастья,
Встречаю, как всегда, руины… миражи…
Устал среди песков призраком шататься,
О, Господи! Помилуй! Дорогу подскажи!
************
Чем жизни путь длинней, тем покороче дни,
Казалось: вот рассвет, - а вечера не стало.
Бери от жизни всё, волынку не тяни,
Не так уж много радости осталось.
**********
Целуя розы губ, лаская бархат плеч,
В морях ответных ласк всецело утопая,
Хотел бы этот миг навек для нас сберечь,
Да только тайны времени не знаю…
**************
Сиянье твоих глаз, бокал вина в руке
И огонёк свечи над гроздью винограда,
Колечко локона на розовом виске,
За все мои труды – достойная награда!
**************
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=517402
рубрика: Поезія, Рубаи, хокку, танка
дата поступления 15.08.2014
По бархату небес ніч розкидає зорі,
Тінь місяця зійшла у мій сільський райок,
Я п’ю вино, воно лоскоче, гріє в горлі,
Та гамір в голові від хвиль моїх думок.
*************
Ох, намагались розумаки,
Пробратися за грань Пітьми,
Їх час прийде, і вони скажуть:
«Творцю, як помилялись ми!»
****************
Весна, під місяцем бажання такі гострі,
П’янкі сади у ніжній білизні,
Рука – в руці, від почуттів несміла,
Підемо під вінець у цій весні.
****************
Сидить гравець у шахи за дошкою,
Фігури рухає, зманіжено, рукою,
Не відає, що саме в цю миттєвість
Рука Творця його гне до впокою.
*************
Що за життя без келиха хмільного,
Без домбри та без флейти теж днину не почни,
Не будь як та сова між пралісу густого,
Візьми отой жбанок та разів два ковтни!
***************
Юність моя – я мав тебе одну,
Пройшла, мов дим, як млості після сну,
Злетіла птахом та крилом змахнула,
Знялася вгору – ніби і не була…
**************
Світ накопичив цілі гори зла,
Аж серце тріснуло, мов череп’я від вази,
Сміливцям хай дістануться алмази,
А тим, хто ниє, - попіл та зола!
*************
Життя – це караван коротких днів,
І щастя мить не довгою буває…
Іди, красунечко, пограйся при мені,
Нехай хтось тихо полог опускає!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=517151
рубрика: Поезія, Рубаї, хоку, танка
дата поступления 14.08.2014
Богатым на беду мой оказался путь,
Вторгалась она в жизнь, как череда лишения…
Склоняя голову, прочь прогоняю грусть:
Ведь погляди: сквозь мрак горит звезда прощения!
***************
Не смог я накопить богатства полный дом,
Нечасто пил вина из благодатной чаши.
Но Бог порадовал меня в ином:
Глядеть и утопать в глазах прекрасных, Ваших!
*****************
Любовь или вино… Что краше? Что сильнее?
Воздействие всего я испытал сполна:
Хмельной угар прошёл, и горечь всё сильнее.
От сладких уст твоих я пьян, как от вина!
*****************
Мудрец почтенный, с пьедестала лет,
Нас учит про конец всех упований тленных…
Для юноши подобной темы нет.
Любовь и взлёт мечты не знают хода времени!
*****************
Не спрашиваю, кто ты и откуда,
Не выясняю: как и для чего.
Но ты вошла – и ощущенье чуда!
Когда ушла – не стало ничего!
*******************
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=516899
рубрика: Поезія, Рубаи, хокку, танка
дата поступления 13.08.2014
Завершився день. Серпнева спека
Трохи спала. Вечір у вікні.
Ти – десь там…
Багато днів далека,
Хоч в душі дорожча від рідні.
Боже мій! Допоки це я мушу
Отак жити?! Чи буде межа?
Я щодня ґвалтую свою душу:
Кажу сам собі, що ти – чужа!
Ти, - чужа?! Чого ж тоді про тебе
Мої думи, мої мрії – сни?
Хіба ти не є посланець Неба,
Хіба ти не вісниця весни?
Чом про тебе спогади яскраві
Прядуть нитку пам’яті міцну?
Скупі роси падають на трави
Ніби сльози у ночах, без сну.
Ми лише з тобою тільки друзі…
Знаю сам: не буде майбуття.
Чом без тебе ниє серце в тузі?
Стала ти дорожча за життя!
День за днем чомусь тебе чекаю.
Наче ти повинна бути тут…
І надію на дива плекаю
Неспроможний вирватись від пут.
7 серпня 2014 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=516268
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.08.2014
Журились вчора ми обоє
Про нашу долю нелегку.
Короткий час я був з тобою,
Дивився на одну таку:
Таку просту і незвичайну,
Таку близьку і чарівну!
Свою легенду, свою тайну,
Свою омріяну весну.
Дивився на твоє волосся,
Яке зсувалось на чоло,
Розказував, що довелося
Мені стерпіти за нас двох.
Дивився в милі твої очі,
В які давно, як в прірву, впав!
І довгий час цієї ночі
Я тихо плакав і не спав.
Комусь любов – красиві звуки,
Чарівна казка для дурних.
І знати про душевні муки,
Це – вибачайте! – не для них.
Не вийшло з цею, - то з другою
Коротке щастя він знайде.
І так дорогою легкою
Усе своє життя пройде!
Я жити так зовсім не можу.
Хай навіть серце загублю,
Хай цю любов, як кару Божу
Несу!
А все ж таки – люблю!
І зовсім іншої не треба.
Достатньо того, що є ти.
Мій Ангел зоряного неба,
Носій чеснот і доброти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=516062
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.08.2014
Десь там, за обрієм таємним,
Де народилось світло дня,
Над морем теплим, над південним
До неба піднялось ягня.
Створилось із дрібних краплинок,
Кожух пухнастий одягло,
І до смарагдових долинок
По небу тихо попливло.
А там, - іще, іще ягнята
Біжать, до зоряних отар.
Там порядкує дух завзятий:
Чабан Вселенських, білих хмар.
Він, як пастух, роботу знає!
Умив туманами чоло,
До гурту всіх овець зганяє,
Аби, чим більше, їх було.
Коли ж усіх він позбирає,
Аж темною стає земля!
Пастух отари приганяє
Над спраглі ниви, на поля.
Стр.44
Коли ж, якесь ягня захоче
Десь відлетіти, хоч на мить,
Він невдоволено буркоче
І батогом своїм гримить!
Між хмар належну дисципліну
Суворо й швидко наведе,
Та на принишклую долину
Ягнят попастися веде.
Ось і земля! Суха, гаряча!..
В судомах чорної біди.
Рослини молять небо, плачуть:
«Води! Хоч крапельку! - води!»
Ягнята стрибнули з хмарини,
Копитцями об землю б’ють,
І, ощасливлені рослини
Небесну воду радо п’ють!
Тут кожна крапелька небесна,
Життя і радощів сльоза!
Прийшла гроза. Гулка! Чудесна!
Животворящая гроза!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514827
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 01.08.2014
Весенний вальс опять кружит
Розовой метелью.
Цветёт у дома абрикос,
Как много лет назад.
Но я напевам юных лет
Давным – давно не верю.
Мне болью сердце остудил
Поздний листопад.
Пойду туда, где может быть,
Под прелою листвою
Пробился нежный первоцвет
Навстречу свету дня.
Там ты была, там ты была
Волшебницей – весною,
Твои глаза, твои слова
Не забываю я!
Года летели стаей птиц
Над нашею судьбою.
Непросто нам пришлось пройти
Тернистый, трудный путь.
Но благодарен Богу я,
Что свёл меня с тобою,
За все, что было промеж нас,
Тебя не упрекнуть!
Когда, случалось, в час беды
Нам было очень трудно,
Тянулись чёрной полосой
Растерзаные дни,
Могла ты вымолвить слова
Душевные и нужные
И словно свет далёких звёзд
Светили мне они.
Теперь, когда я без тебя
Опять весну встречаю,
Былые вальсы милых лет
Кружатся без меня.
На новый свет, теплом души,
Я всё же отвечаю,
Хоть без тебя, моя любовь,
Мне нет начала дня.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514822
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 01.08.2014
Переклад з твору М.Ю. Лермонтова
«Выхожу один я на дорогу».
Вийшов я, самотній, на дорогу.
Крем’янистий шлях ледь – ледь блищить.
Світла ніч. Пустеля чує Бога,
Світ зірок тихенько гомонить.
В небесах так урочисто, дивно!
В сяєві блакитнім спить земля.
Чом на серці тяжко, неспокійно,
Що чекаю, чого прагну я?!
Від життя нічого не чекаю,
За минулим не шкодую теж.
Спокою та волі я шукаю,
Сну для тіла, – без часу і меж…
Та не тяжким сном, що у могилі,
Я хотів би серце зупинить.
Хай би в ньому ще теплились сили,
Щоб в диханні груди ще знялись.
Щоб дерева листям шепотіли,
Наді мною, - про веселі сни.
Солов’ї, щоб піснями дзвеніли
З настанням кохання і весни!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514401
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.07.2014
[quote][/quote]Переспів твору М.Ю. Лермонтова «Белеет парус одинокий».
В тумані моря, у блакиті,
Вітрило біле пропливає.
Що воно хоче цеї миті?
Чого в неспокої шукає?
Нуртують хвилі – вихор грає,
Щогла згинається скрипить…
На жаль! Не щастя хтось шукає
Та не від щастя хтось біжить!
Під ним вода, світліша неба,
Над ним проміння сонця сяє!
Йому штормів, тайфунів треба!
Неначе буря спокій має!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514396
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 30.07.2014
Скажи мені, люба,
Скажи мені, мила,
Найкраща з усіх, кого знав у житті,
Чому наше тіло
Залишила сила,
Чому нам так тяжко
В години оці?
Скажи мені, рідна,
Скажи мені, чайко,
Чому наші крила не хочуть нести?
А нам ще у небі
Літати багато,
А нам ще неблизько
Іти до мети!
Скажи мені, Музо,
Скажи мені, пісне,
Досвітня зоря, яка в долі моїй.
Чому моє серце
Тривогою тисне,
Чи, може, віщує
Лихий буревій?
Мовчить, моя мила
І чайка змовчала;
Мовчало кохання травневих ночей.
Лиш світлі сльозинки,
Коханої жінки,
Струміли униз
Із прекрасних очей…
Не плач, моє щастя,
Не плач, моя доля.
Хай серце не крає сумна ковила!
Це осінь незвана,
Із дикого поля,
Дощами журби
Поміж нами ввійшла.
Знайдемо ж, кохана,
В серцях нові сили.
Знов станем на шлях, як би там не було!
Щоб вірою в щастя,
Піснями дзвінкими,
Злетіти удвох
Як єдине крило!
12 липня 2014 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513992
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.07.2014
В некоторых землях Германии цветок примулы
считается цветком отвергнутой любви и из –за этого в
кантонах бытует народная песенка, содержание которой
я попытаюсь воспроизвести.
(Verschmahter Liebe)
Иду я по лугам, по первым, весенним,
Раскинул мне апрель душистую траву.
Ищу в ней первоцвет – души моей мучение,
Примулу дней своих я для венка сорву.
Сплету с неё венок, добавлю стебли клевера.
Пусть будет красивей печальный мой венок.
Сокровище моё! Ну как ты не поверила?!
Прощай, любовь, прощай! О, как я одинок!
27 июля 2014 г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513990
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 28.07.2014
Але ж і нас морочать люди,
Хоч ніби всі ми не дурні.
Я бачу, як вирує всюди
Життя людей, як в казані,
Коли кипить воно смолою.
І як у тому казані,
То піна бачиться мені.
А піна ця – ті ж самі люди!
Вони між нами, вони всюди.
І кожен з них, у тім кипінні,
У смоляній, вогняній піні,
Доводить людям щось своє.
(Якщо щось в нього справді є!)
А то, здебільше, пустодзвони,
Чи громогласні фанфарони.
Про себе на весь світ трублять.
І з цього з маслом хліб їдять.
А ми, розвісим свої вуха,
Та й ну! – ті теревені слухать!
Отож, чи хочем, чи не хочем,
А з ними голови морочим!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513478
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 25.07.2014
Але кохання є кохання:
Йому підвладний різний вік.
Тому й згораю від бажання,
Як всякий інший чоловік.
Бажаю бачити і чути,
Бажаю бути в твоїх снах,
Щоб на життєвому розпутті
Весна завжди чекала нас.
Так, ми обоє вже не юні.
Ще й навіть, вже не молоді…
Та хіба в серці змовкли струни,
Коли є сиве в бороді?
Хіба нам сонце вже не світить?
Чи, може, квіти не цвітуть?
Чи ми не вміємо радіти,
Що ми обоє зараз тут?
Між нами зараз лиш півкроку,
А далі – ти! А далі – я!
І вже недовгі наші строки,
Кохана зіронько моя.
Тому, допоки сонце світить,
Та обшир неба голубий,
Дозволь тебе, мій світ – любити!
Та і сама мене люби!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513469
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.07.2014
Сьогодні згадую про вас,
Всі ті, померлі покоління.
Від вас іде моє коріння,
Яке слабує повсякчас.
Хоч ви давно в ріллю лягли,
Та прах ваш по цей день волає:
Бо коло вас хліба немає,
Бо ж і полову підмели.
Поставлю свічку на вікні,
На знак глибокої скорботи.
Припав цей день на день суботи
Коли молитися мені.
Ісусе мій! Живий мій Боже!
Молю Тебе, Твого Отця!
Будь з нами завжди, до кінця,
З Тобою правда переможе!
Помилуй мій народ стражденний,
Від гніту нового спаси!
Неправих дій не допусти,
Щоб був від голоду спасенний.
Нема страшнішої з смертей,
Аніж від голоду конати.
Коли не може бідна мати
Нагодувать малих дітей.
Вісімдесятий рік прийшов –
Річниця жаху, геноциду.
Стаємо, друже, на молитву,
За тих, хто хліба не знайшов,
І десь поліг на шлях затертий,
Або десь кинутий в кагат.
Це був моєї мами брат,
Що не прийшов з долини смерті.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513226
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 24.07.2014
З ЛЕГЕНД СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ.
Розаліє! Створіння неба дивне!
Прекрасніша за Флору та Діану!
Люблю тебе! Довічно не покину
Та славити в піснях не перестану!
Люби мене, о, німфо моя мила,
Змінив я лук та стріли на бандуру,
Бо пісня серця зараз має силу,
Повір, - кохана, - юному Амуру!
Не сміла німфа відмовляти богу.
Та й і сама від пристрасті сп’яніла.
Пішла за ним на зоряну дорогу,
З одної чаші мед кохання пила.
Нектар любові був такий палючий,
Такий духмяний, неповторно ніжний,
Аж охопив їх щастя шал жагучий
Що вирвався з грудей у диво – пісні!
Співало небо, танцювали зорі,
Живі істоти з дива завмирали,
Бурхливі хвилі в Середземнім морі
Під дивну цю мелодію, стихали.
Тим часом, вище згадана Діана,
Із полювання повернулась зрання.
Собою була, як богиня, славна,
Тож захотіла божого кохання.
Нема Амура! Тільки з неба чути
Симфонію божественного співу.
Злетіла, аби з милим разом бути!
Побачила в його обіймах Діву…
В душі Діани, миттю спалахнули
Нещадні блискавиці зла й образи!
І ревнощі богиню підштовхнули,
Щоб діяти негайно та одразу.
Схопила, німфу, з любощів зімлілу,
Гніву шаленство – наче лава жерла!
У нетрі терну затягнула тіло,
Об шипаки, - безжалісно! - роздерла!..
Краплини крові, на гілках колючих,
Рубіновими зернами застигли…
До місця злочину, страждання, мук болючих,
Прибіг Амур, - від розпачу, - безсилий.
О! – небо! Небо! Лише мить минула,
Як пестив я її чарівні коси,
А вже вона, - навік! –навік заснула!..
Тож хай ці сльози, як цілющі роси
На це гілля, на краплі її крові,
Впадуть бальзамом пристрасті живої,
Хай квіткою довічної любові,
Душа воскресне – Діви дорогої!
І плакав він! І від страждань горючих,
Перед світанком, сіялися сльози.
І сталось диво: на гілках колючих,
З’явились квіти – розпустились рози!
І знов над світом пахощі розлились…
Нектар Кохання дивним ароматом,
Чарує душі двох людей, щасливих,
Щоб все життя у серці квітувати!
24 липня 2014 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513208
рубрика: Поезія, Балада
дата поступления 24.07.2014
Каждый день, каждый вечер беседуем мы.
Телефон от бесед разогрет, словно печка.
Потом долго не сплю, и в плену серой тьмы
Вспоминаю, что слышал – вплоть до словечка.
В дни последние, речи у нас обоих
Переполнены ужасом, страхом, тревогой.
Мы тревожимся сердцем за деток своих,
За судьбу Украины, за долю народа.
Нам, любимая, в жизни досталось сполна:
Непосильных трудов и забот вереница.
Что придёт в нашу долю ещё и война,
И в кошмарах ночных не могло нам присниться.
Гибнут люди… с обеих сторон, разлилось,
Необъятное море утрат и лишений.
Среди мирных людей разгорается злость,
Отравляет нам души ненависти Гений.
Тебя, нежную, знаю уже много лет.
Никогда с твоих уст слово зла не слетало!
А вчера, на события как бы в ответ,
Тебе, сил удержать, - духа зла, - не хватало!
Говорила ты мне, вся волнуясь, кипя,
Что сама бы душила, Кремлёвскую гниду!
Нам с тобой не понять: зачем терпит земля
Эту нечисть, людскую, за зло и обиду?!
Только верь, моя звёздочка, доля моя:
Суд Господний над хищной Московией грянет!
И вся хунта фашистская, что из Кремля,
Если уж распадётся, то больше не встанет!
Не пророк я. Лишь только, обычный поэт.
Только вера моя в Справедливость Господнюю.
Оправдания всем злодеяниям нет.
Им один только путь: напрямик в Преисподнюю!
Поздний час. Отдыхать нам с тобою пора.
Завтра вновь одолеют заботы, проблемы.
И опять будем ценное время терять,
Говоря про больные, текущие темы.
Но и злу вопреки, страстно хочется мне,
О любви говорить в твои чуткие уши.
Чтоб тебе цвели розы не только во сне,
И хотелось душе песню нежности слушать.
Сбереги нас, Господь, от грядущего зла!
Огради от нелепых, бездумных ошибок!
И за то, что ты в жизнь мою прочно вошла,
Мой нижайший поклон и от сердца – Спасибо! 18.07.14
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512855
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 22.07.2014
Мне не стыдно, что я - Украинец!
Горько мне, что в неправом бою,
Убивают детишек невинных,
Да и жизни свои отдают.
Горько мне, что желанье свободы
Превратилось в причину войны.
Два соседних, два близких народа,
Истреблять сыновей не должны!
Только кто эту истину ценит
За стенами дворцов из Кремля?
Страшной ложью, заразой измены
Переполнена наша земля!
Мне тебя убедить невозможно:
Твоё сердце в лукавом плену...
Лишь прошу:говори осторожно,
Не спеши клеветать на страну
На основе чужой пропаганды
И в угоду доктрине чужой.
Приглядись: это русские банды
Захватили Донбасс наш родной.
Ведь они по кварталах стреляют,
Прикрываясь детьми, как щитом...
Не спеши подпевать краснобаям.
Как бы не было стыдно потом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512663
рубрика: Поезія, Гражданская лирика
дата поступления 21.07.2014
НАД РІЧКОЮ.
Ось завмер я знову над водою.
Рання осінь листя золотить.
По – жіночі, зрілою красою,
Серце розтривожене, не спить.
Як же йому, так собі, заснути?
Глянь навколо: он, яка краса!
У каміння, як в броню, закуті,
Змішані з водою небеса!
А вони злетіти вгору хочуть,
Та з розгону б’ються об граніт…
День і ніч розбуркано клекочуть,
Росами спадаючи до ніг.
Навесні сюди я повернуся,
Щоб побачить, як оця краса,
Від лещат морозяних розкуті,
Відпускає вгору небеса!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512119
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 18.07.2014