| Сторінки (7/671): | « | 1 2 3 4 5 6 7 | » |
Неначе прибрано, побілено до свята:
Старі дерева у садку під снігом сплять.
Я сну не знаю. Наче кимось став проклятим,
Бо до безсоння, - ще й кістки старі болять.
Ця світла ніч… проміння зір відбите снігом,
Крізь шибку синькою розплилось по стіні,
А думи птахами вовтузяться по гніздах
В гілках минулого, де милі були дні.
Самотність стискує, події всі відбулись…
Від ватри осені туман спливав мов дим.
Надії зраджені відплакали й заснули
І тихо канули в провалля разом з ним!
Та Бог із ними! Не волати ж від безсилля!
Весняні ранки ще повернуться в життя.
Та чи розтане на душі проклята крига,
Що зараз айсбергом руйнує почуття?!
Вона покинула… і Всесвіт теж забрала…
Як жити далі і чим дихати тепер?
Палац байдужості відлунює вокзалом
З якого потяги прямують в світ химер.
Майбутні дні… а може, тижні чи півріччя
Ось так, як зараз, будуть мучити в ночах
І всі розлуки, всі життєві протиріччя
Важкою брилою відчую на плечах.
Прямує час… отак додумаю до ранку,
А там по новому прийде одне і теж…
Дай, Боже, сили: залишатись до останку
В життя закоханим - без сумніву, без меж!
21.01.2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822151
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.01.2019
Слава, Боже, - Тобі, - за дива об’єднання!
Попри спротив Москви, попри всі намагання
Сили темряви вбити між церквами клин,
Щоб на згоду пристати не міг хоч один
Ієрарх українського красного роду,
Щоб на прикрім розбраті мутити нам воду.
Слухав Службу Різдвяну і серце раділо:
Знає Небо про те, як нам цього хотілось!
Сотні літ наша мрія, молитва злітала
Аби мить оця, світла, нарешті настала!
Це – Свобода народного духу і сили.
Ми на крок відійшли від страшної могили.
Дав нам Бог свою церкву, то дасть і спромоги
Щоб змогли твердо стати у всьому на ноги.
Приклад нам, громадяни, я бачу у цьому:
Об’єднаймось братерськи у власному домі,
Як священники наші в одно об’єднались
Щоб ми рабства московського більше не знали.
Важко жити всім зараз. Та все ж, є надія,
Що і друга здійсниться пресвітлая мрія:
Аби мир на Донбасі настав і потому
Хлопці всі повернулись живими додому.
Ну, а потім, а потім пора і за справу -
Будувати громадою сильну Державу
Де у центрі уваги постане Людина
У якої родина, любов, Україна
Понад все в цілім світі у серці зіллється
І ніякими звабами вже не зітреться!
08.01.2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820608
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.01.2019
НОВОРІЧНЕ
Виблискують на кульках промінці,
Гірлянди перемигуються світлом.
Тримаю повний келишок в руці
Та друзям усміхаюся привітно.
Бажаю вам, в цей урочистий час
Над головами мирне небо мати,
Щоб всі негоди оминали вас,
Щоб злих недугів до ста літ не знати!
А після ста вернутись до нуля
І все спочатку повторити сміло,
Щоб в новім часі, вже нове маля,
Зі мною ради дружби ще зустрілось!
Бо я також повернуся сюди,
Щоб доробити те, що не вдалося.
Тож п’ю за вас! За славних, дорогих
З ким по життю іти мені прийшлося!
Тож з Новим роком, дорогі мої!
Дай, Боже вам благословінь і долі!
Нехай вам в серці вічні солов’ї
Оспівують кохання в час любові!
24.12.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818751
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.12.2018
Дивлюсь крізь шибку на дива
Які показує природа.
Зима вершить свої права:
Поміж дерев неквапно ходить
І там де острівцем трава
Ще зеленіє на горбочку,
Густіше стелить білий крам.
Немов землі нічну сорочку
На довгий спокій, сон міцний
Матуся доньці одіває!
Хай набереться нових сил,
Хай навесні вся розквітає!
Пухнате, біле в легку синь
На кожній гілці приліпилось,
На шибці візерунків дим,
А в ньому квітка розпустилась,
Немов прийшла в зимовий сад
З Купальської хмільної ночі,
Щоб кожний знову пригадав
Яскраві зорі, милі очі,
Щоб знов цілунки медвяні
Обом запрагнулось відчути
І знов повірив в Диво-цвіт
Який і взимку може бути.
Малює пензликом мороз:
Художник вправний, працьовитий
Гілками папороті тло
Широких вікон все покрито.
Не клич мене у спомин-сон,
Між папороті чар зелених.
Згорів місток між нас обох
І квітка щастя не для мене.
Дивлюся в шибку на дива
Пори зимового творіння.
Здаю свій іспит на права
Зродитись в квітку, як насіння
21.12.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818394
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.12.2018
Гадаю все: де ти тепер,
Що поробляєш в оцю пору?
Для тебе я живцем помер,
Хоч дух ще не злетів угору.
А краще було б, щоб цього
Я зроду-віку не діждався!
Посеред простору свого
Самотнім деревом остався.
І всіх негод своїх років,
Буремні прояви сприймаю.
Вони під хуртовин наспів
Гілля покорчене ламають.
За що, скажи, за гріх який
Послало Небо таку долю?
Чий дух серед глухих степів
Закоренив мою тополю?
Зросла вона не для весни,
Не для квітневого розмаю,
Хоч плекала рожеві сни
В яких злітала понад краєм!
Здавалось їй, моїй душі,
Що змінить Небо гнів на ласку
І я, стежиною віршів,
Пройду зі степу в свою казку;
Чи снилось, чи немов мара,
Мерещилось під темінь ночі,
Що прийде бажана пора
Коли зійдемось очі в очі,
Рука в руці, коли вуста
Єдино в подиху зіллються…
На жаль, є істина проста:
Тополі крила не даються
І навіть, якщо на гілля
Голубка мила колись сяде,
Вона не рідна, не своя
Не подарує в долю радість.
Отак як ти.. таємних мрій
Пустих надій моя подруго.
Скриплю у самоті своїй
Без долі, без весни, без друга.
07.12.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816624
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.12.2018
І ти туди ж.. немов вода у вир
Куди і всі поволеньки щезають.
Без виправдань, безмовно покидають,
Того хто вірив, хто в надії жив.
І ти туди ж… у чім вина – не знаю…
І ні в кого спитати – ну, хоч плач!
Якщо в чім винен, то молю: ПРОБАЧ!
Від почуття провини догораю,
Хоч впевнений у тому, що тебе
Не зміг би я образити ніколи!
Ще відчуваю: серце не схололо,
Бо до життя примушую себе!
І ти туди ж… чи зможу, чи вмолю?
А може вже не варто сподіватись?
О! - небеса! Та як могло так статись:
І ти туди ж… а я ще так люблю!
05.12.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816377
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.12.2018
На шальках терез перед Небом
Колись покладу біле й чорне.
Чи в безвість відкине від себе,
Чи гріх мій простить і пригорне?
Все зважено, зміряно буде
Слова, хтиві погляди, дії
В яких не витав дух високий,
А суто земні були цілі.
До того не йшло, що прийдеться
Ось так за все відповідь дати
І вже адвокат не знайдеться,
Щоб міг би мене виправдати
Нас троє постане пред Богом
Мій ангел, душа і мій ворог,
Що навіть в небесних чертогах
Готовий все стерти на порох.
У ангела – записи світлі:
Чимало віршів про кохання
В яких прославляю у пісні
Ті, - ніжні, щемкі почування
До кращої з кращих царівни,
Моєї душі половинки,
Якій не знайти в світі рівних
Красуні! Розумниці! Жінки!
Ще записи будуть у нього
Що бідно я жив та при тому
Не знав що то є, щоб з чужого
Щось брати, - з багатого дому.
Не заздрив комусь. Просто вірив,
Що я з-поміж люду не з гірших
Як буду трудитися в міру,
То й житиму краще за інших!
Як мріялось так не збулося
На жаль… та не лаю нікого
У двадцять мав сиве волосся
А в тридцять став зовсім безногим
Життя на візку… невблаганність
Тяжкої, щоденної битви
Сприймав своє лихо як даність,
Та все ж прибігав до молитви
Не гроші, не влада чи слава
Мене піднімали до бою
Просив я, щоб лихо ослабло,
Щоб сил стало бути собою.
Душею аби не кривити
На когось аби не брехати,
Від злоби щоб вовком не вити,
Слабким цуценям не скавчати
Це в ангела також попало
У світлом написане слово
А що ж наш противник поставить,
Що в нього для суду готове?
Багато є в нього про мене
Що був я з дитинства не ангел
Бо бився із тими, хто з мене
Над хлопцем з села, насміхались,
Що я ненавидів таємно
Радянську, диявольську владу
За власне сирітство казенне
За рано посивілу маму
Коли ж моя доля зламалась
І я опинивсь в інтернаті
Горілку у рот заливали
Щоб міг я по-мертвому спати
Тоді, як колишні солдати
Від пекла гангрени згорали
Виносили мертвих з палати,
А ми їх гуртом поминали…
І в мареві тої гарячки
Я в диво від неба не вірив
Лиш дні часом їжі та сплячки
Від ранку до сутінків мірив.
Розкаже мій ворог про лайку
Що сипалась з рота горохом,
Про всі анекдоти та байки
В яких було всього потроху
Із пишних вінків хулігана
В наборі російської мови.
Тому що на маминій мові
Ти так матюганить не зможеш!
На шальки терез перед Небом
Колись покладу все таємне
І тільки лиш Небо розважить
Чи світла там більше, чи темно.
15.11.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816001
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.12.2018
Малий внук питає бабцю:
Баб, а де наш дєдка?
На городі он, - сапає.
Чом питаєш, Петька?
А чи не могла б ти дєдку
Місцем поміняти:
Ти підеш город сапати,
А він хай йде гратись.
А хіба його не зможу
Тобі замінити?
Ні, бабуню! Ти не вмієш
Коником служити!
Дєдка вміє поскакати
Галопом по хаті,
А ти, бабцю, як кобилка
Тягнеш свої капці!
Сонце за вершечок неба
Диском зачепилось.
Баба рачки над грядками
Мучить своє тіло.
Зо десяток змахів зробить,
На сапу зіпреться,
Та й шматочком фартушини
Млосно обітреться.
А в цей час лунає з хати
Хвацька бойовиця.
Діду на конячій службі
Спокій і не сниться!
Бо козак на попереку
Завзято гарцює
І лінійкою по заду
Старого лупцює.
Скаче дід по всіх кімнатах,
Скаче коло хати,
Та ще велить козаченько
Бадьоро іржати,
Бо не личить вороному
Огирем ставати.
Ох, не легко дідусеві
Роль конячу грати!
Та чого вже не потерпиш
Ради втіхи внука,
Бо любов до цих – найменших, -
Дивовижна штука!
21.11.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814718
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 21.11.2018
Каждый раз с молодым восхищением
Я встречаю зазнобу мою;
Каждый раз как в последнем мгновении
Отпускаю я руку твою.
Моя тайна! Моё восхищение!
Мой кумир и души божество!
Моих мыслей и чувства брожение,
Состоявшихся встреч торжество.
Появляешься розовым облаком
На моём небосводе мечты.
Неизменно, как вечная молодость,
По весне распускаешься ты.
Столько лет, столько зим повторяются
Чудеса моей верной любви;
Столько лет никуда не девается
Эта радость хмельная в крови!
Голова уж покрыта сединами,
Плечи гнутся от прожитых лет,
Но как прежде: голубка ты милая,
Без которой мне продыху нет!
Даже если глаза постаревшие
Затуманит кручина-тоска,
Верю я: на плечо моё севшая
Будет птица надежды – рука!
Снимет боль от разлук и от хворости,
Скажут нежное слово уста
И в глазах моих ясною зоренькой
Отразится твоя красота.
Не беда, если мы разлучаемся!
Остаётся надежда в груди,
Что разлука когда-то кончается
И что радость от встреч впереди.
воскресенье, 18 ноября 2018 г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814291
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 18.11.2018
Досить, пане, балакати
Про хабарну владу!
Чи не час нам об’єднатись
У свою громаду?
Та не партію створити,
А стати тим рухом,
Який зможе змести гниду
Українським духом.
Чи не пора починати
Всі зміни із себе:
Не молитися безсило
До глухого неба,
А кожному з нас, панове,
Трохи коштів дати
Для створення свого фонду,
Та ще кандидата
На посаду Президента
Конгресом обрати.
Українців всього світу
Треба опитати.
Хай не буде олігархом,
Але й не із бідних.
Є у нас достойні люди,
Є немало гідних!
Край пора, пора зламати
Всю оцю систему
Україну рятувати
Від вогню геєни
В який заведуть країну
Пострадянські кадри.
Не вірте цим популістам!
Носіям неправди.
Скільки їх було при владі,
Скільки обирались!
Чи нам стало краще жити?
А вони старались
Збагатитись максимально
За народні гроші.
Це – не слуги для народу:
Паразити, воші!
Гуртуймося, добрі люди,
В кулак, а не в жменьку.
Пора, пора рятувати
Свою рідну неньку!
11.11.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813393
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 11.11.2018
На протилежній стороні
Життя привабливим здається
На протилежній стороні
Ще так багато остається
Ще незабудь-трава цвіте,
Присяги вірності даються,
Ще гріє щастя золоте
І лози мрій весняних в’ються
На протилежній стороні
Не знати розкошів мені.
Чи є на світі той човняр,
Що на той беріг переправить?
Чи є на світі той човняр,
Який в минуле човен править?
Мабуть немає… а шкода
Бо стільки помилок і лиха
Ріка життя… тече вода
Коли бурхлива, коли тиха
На протилежній стороні
Ти усміхалася мені.
Чому з цієї-от доби
Я хочу вирватись в минуле?
Чому самотній та слабий
Так хочу серцем, щоб ти була?
Мабуть, тому, що в цьому дні
Мені не світить зірка з неба,
Існую в світі, та без тебе
В житті так холодно мені
На цій – сучасній стороні.
08.11.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813096
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.11.2018
Вважаєш, не варто дражнити
Даремними ласками душу,
Якщо неспроможні змінити
Що доля приймати примусить
Вважаєш, не варто вдивлятись
У вічі, шукаючи згоди
Якщо для життєвого свята
Не діждешся з моря погоди.
Вважаєш, літа промайнули
І годі минуле будити
Хай навіть не все ще заснуло
Не варто примарно любити.
Бо все це є тільки химери
Бо це тільки витвір уяви
Приймеш валер’янку від нервів
Хвоста не розпустиш мов павич…
Прийняв… серед стін порожнечі
Самотність пудова напала
Сказати, що давить на плечі,
Розчавила! – буде замало!
Бо дихав тобою чверть віку,
Бо жив ніби вірою в Бога!
Аж раптом – пустеля нізвідки
Аж раптом поблизу – нікого!
І очі якось очманіло
За щось зачепитись шукають
Та хвіст… цебто, віник із віршів,
Не знати кому, розпускаю!
07.11.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812923
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.11.2018
У листопадовому дні
Коли над світом небо сіре,
Ти побажай в цю мить мені,
Щоб тут було створіння щире
У цю хвилину, у цей час,
Навпроти мене: очі в очі,
Щоб надивитись «про запас»
На весь період злої ночі.
Бо то є правда: нас тепер
Ніч не єднає, а розводить.
Світ сновидіння, світ химер
Немов важке похмілля входить
У потаємний склеп ночей,
Де хижо владарює лихо,
Де сни тікають від очей
І плоть від болю плаче тихо.
Так «живемо»… гіркий обман
Пігулок вічних, від ін’єкцій
Обгорне тіло млість-туман,
Провалимось до ранку в безвість,
А там настане день новий
Із новоявленням проблеми
Як виживати? Труд важкий
Як без здоров’я…
Нові теми
Підкине вир нових подій,
А може, зустрічі неждані
Нам принесуть вінок надій
Хоча б на день цей, не останній.
А зараз просто побажай
У сірий день, під плач негоди
Щоб я побачив справжній рай
Втопившись поглядом у погляд.
05.11.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812635
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.11.2018
Я не тікаю в нікуди.
Навіть коли кажу, що піду.
Просто під прапором біди
Непросто йти за милим слідом.
Навіщо бачити очам,
Що створені на радість світу,
Старечих немощів бедлам
Під подих зимового снігу?
Навіщо стогони глухі
Чудовим вушкам треба чути?
Хай вже не чують при житті,
То легше буде і забути
Бо ж сам піду у білий світ,
Залишивши відкриті двері.
А де тепер? Хто дасть отвіт,
Чи хоч адресу на папері?
Коли ж прийде урочий час
І від крижин земля відтане,
Я повернуся знов до вас
Вогнем червоного тюльпану.
До ніжних ручок пригорнусь
Ледь-ледь відчутним доторканням
І вітром дорогій шепну
Про не розгублене кохання.
Я переконаний: вона
Про все чудово зрозуміє,
І оцінити все сповна
Жіночим серденьком зуміє.
Коли ж і випустить сльозу,
То витру клаптиком хмаринки,
Щоб в долю не впустить грозу
Гірких зітхань цієї жінки.
Хай посміхається весні,
Хай квіти мов вуста цілує
І по живому, - по мені,
Хай не співає «алілуя»!
01.11.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812157
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.11.2018
Любі читачі! Пропоную Вашій увазі свій виклад легенди, яку нещодавно опублікували на сайті поетичного клубу автори: Олег Требухівський та Неоніла Гуменюк. Я висловлюю їм сердечну вдячність за їх роботу!
Ось їхня публікація:
Зірка-айстра
Тоді, коли літо вітається з осінню, розквітають айстри.Стою,милуюся цими барвистими квітами і пригадую,як колись бабуся розповідала одну дуже цікаву легенду. ...Десь високо-високо в небі панувало зоряне царство.Головною тут була Зірка-Мати.Мала вона багато дочок-Зірочок.Гуляли вони небесними просторами, поки Сонце спало.А коли Небесне Світило посилало своїх гінців-промінців на Землю,тоді у зірковому царстві всі відпочивали. Під час чергової прогулянки одна з дочок-Зірочок відділилася від гурту своїх сестер і полетіла майже до самої Землі.Побачила там красеня-хлопця,який сидів біля річки і грав на флейті.Гра так сподобалася Зіронці,що їй захотілося ближче познайомитися з музикантом. Коли вона сказала про це матері,та спочатку не погодилася відпустити.Але донька так вмовляла неньку,що та врешті здалася, дозволила відвідати Землю,тільки з однією умовою:повернутись повинна у визначений час,поки прокинеться Сонце. Донька пообіцяла вчасно повернутися і стрілою помчала на Землю до річки,де юнак знову грав на флейті.Музика так зачарувала Зірку, що вона геть забула про свою обіцянку.А коли згадала,було уже пізно.Сонячні промінці вже стрибали по траві,по деревах,віддзеркалювали у чистому річковому плесі.Ось тоді й перетворилася вона на квітку,яку люди й досі називають айстрою. Вночі,коли зірки мандрують небесними шляхами,їхня сестра дивиться на них здалеку.Але не шкодує про те,що не зможе біьше зустрітися ні з матір"ю-Зікою,ні з сестрами-Зірочками.Мелодія кохання настільки полонила ніжне серденько зірки-айстри,що вона ладна слухати її цілу вічність.
ID: 686029
Рубрика: Проза
дата надходження: 27.08.2016 09:21:22
© дата внесення змiн: 27.08.2016 09:24:03
автор: Неоніла Гуменюк та Олег Требухівський
Мені подобається 8 голоса(ів)
Попередній твір Наступний твір
Перейти на сторінку автора
Додати в обране Роздрукувати
ЗІРКА-АЙСТРА
(легенда)
Сонце спало, а тим часом
По небесному просторі
Вийшли дітки погуляти
Пуст унки – сестрички-Зорі.
Мати Зірка наглядала
Аби хтось не вліз у шкоду
Й потихеньку вимітала
Хмари пилу із господи.
Хоч була вона цариця,
Та трудитися любила.
Тож у неї, як годиться,
Було завжди все до діла.
Нагуляються дівчатка,
Тай тікають у палати
Бо руде кошлате Сонце
Встане світ обігрівати.
Так бувало цілу вічність
Та одного разу сталось
Те, на що Матуся-Зірка
Аж ніяк не сподівалась:
Одна Зіронька-сестричка
Віід своїх сестер відбилась
І біля Землі весною
Випадково опинилась.
І почула: ніжна флейта
Про кохання пісню грає
І дівоче серце Зірки
Невідомим щемом крає
А то красень-парубійко
Вийшов з дому в гай зелений
І на флейті вправно й дзвінко
Витинає дивні трелі.
І до того вподобала
Зірка пісню цю чудову
Що послухати музику
Захотіла вона знову.
Просить маму: мамцю мила
Дозволь до Землі злітати
Щоб над парубком красивим
В гіллі дуба постояти
Щоб почути дивну пісню
Яку файний красень грає
І яка дівоче серце
Незбагненим щемом крає.
Ні, дитино, не дозволю!
Ми – Зірки! А то лиш люди
Як залишишся із ними
Нещаслива завжди будеш.
Не залишусь! Обіцяю
Повернутися завчасно
Ну, дозволь, матусю, люба!
Та мелодія – прекрасна!
Хочу ще її послухать
Хоч хвилинку, хоч разочок!
Ну, дозволь! - і відпустила
Мати-Зірка одну з дочок.
Та стрілою полетіла
До землі, де над рікою
Грав юнак чарівну пісню
Про бентегу неспокою
Про глибокі карі очі
Про дівочі чорні брови
Про діброву, яка тоне
В морі першої любові!
Полонила пісня Зірку
Та настільки, аж небога
Геть забула все на світі
А вернутись вже незмога
Бо вже промінці по травах,
По деревах застрибали
Віддзеркалились у плесі,
Тай чимдуж злетіли далі!..
А що ж зірка? Ковдра ночі
Від проміння не закрила
Тож вона на гарну квітку
В мить одну перетворилась.
Її Айстрою назвали.
А безхмарними ночами
Вона дивиться, як сестри
Ходять в гурті коло мами
Та від того, що із ними
Вже не буде - не жалкує.
Бо Мелодію Кохання
Цілу вічність серцем чує!
26.10.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811365
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.10.2018
Я піду… та залишу вікно після себе,
Щоб заглядало сонце крізь нього для тебе
І з ласкавим теплом усміхалось привітно
Як і я посміхався до тебе, тендітна.
Я піду… та залишу дощі на подвір’ї,
Щоб в калюжах купались яскраві сузір’я
І від того щоб були просвітлені ночі
Бо так сяяли в них зачаровані очі.
Я піду… та залишу з хмаринками вітер,
Щоб росинки сльозинок зі щік твоїх витер
Якщо ти, незрівняна, мене пригадаєш
В мить весняну нову, де мене вже немає.
Я піду… та залишу відчинені двері,
На столі – грубий стос із книжок і паперів
У яких кожним словом я славив кохання
Лиш до тебе, єдина, зоря моя рання!
Я піду… та залишу по собі відлуння
У якому ти будеш кохана і юна,
Щоб могла усім єством щоденно відчути:
Що то є моїм подихом, спрагою бути.
Я піду… та залишу по собі на згадку,
В наші спільні літа перекинуту кладку.
По якій ти пройдеш через хлані й безодні
Із безсонних ночей де лиш стіни холодні.
Я піду… та назавжди іще не прощаюсь.
Я із тих журавлів, що назад повертають.
Я із тих диваків, хто народиться жити
Аби в тому житті лиш єдину любити!
І любити не так як усі пересічні,
А з напруженням серця де ревнощі вічні;
Де стрічаєш кохану як видиво Боже;
Де без дотику рук дня прожити не можеш!
12.10.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809777
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.10.2018
Спитав у чарівної: завтра прийдеш?
Сяйнула усмішкою й ніжно: «авжеж!»
І завтра минуло, і літо відгуло…
Під листям опалим сліди чи знайдеш?
Тепер і не знаю: навіщо чекав,
Кого серед натовпу спрагло шукав?
В рожевім тумані повірив омані
І серцем незрячим в роках заблукав.
Себе вже питаю: чи серцем прозрів,
Чи іншою зіркою душу зігрів?
Та ж пошуки марні, та ж мрії захмарні…
Незчувся, невдаха! – уже постарів!
Отак і прожив?! Таж навіщо тоді
Давались у долю літа молоді?!
Одному є доля де щастя роздолля,
А доля моя – то круги на воді.
У пам'ять свою поринаю щораз,
Коли зустрічаю красуню в цей час.
Чи й ця гляне в очі і геть заморочить
Та вже не мене, а одного із вас?
03.10.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808703
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.10.2018
О! світе сонячний, квітневий!
Я весь в тобі, а ти в мені.
Гуде бджола в цвіту вишневім,
Хмарки біжать у вишині.
Я разом з ними бути хочу
Бо ж певно вся земля в цвіту.
Холодним ранком вітер носить
Медові пахощі в садку,
Травичка ніжна, смарагдова
Вздовж стежки вруниться, росте
Бо за стебельця вгору й вгору
Все тягне Сонце золоте!
Мене це будить і втішає.
Тому, що серцем у хмелю,
Живу, вантажний стан долаю
І заворожено люблю!
Чому оця любов не згине?
Для чого жду, коли ці дні
Розчарування у людині
Приносять почуття сумні.
Минає день, і синій вечір
Впускає ніч в моє вікно.
Самотність обійма за плечі
І це щодня, і це давно.
Ніби що було, - то наснилось,
Ніби все випито до дна…
Примарно стеля з ніччю злилась,
Німа під килимком стіна…
А де ж ота, яка собою
Закрила світ? Її нема…
І тільки спогади весною
Бентежать серце, та дарма.
Біжить, біжить по жилах струмом
Потік тепла від ніжних слів
Кохання давнє світлим сумом
Бринить в душі під новий спів
Маленької сірої пташки
Яку щороку слухав я.
Коли у злеті, коли важко
Сприймаю пісню солов’я.
01.10.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808456
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.10.2018
Обігрій мене, Сонечко ясне!
Ти же знаєш, що в цій глушині
Мої сили як свічечка гаснуть,
Як тебе не побачить мені.
Не прошу я у тебе нічого!
Сил бракує літати увись
Аби дихав іще, то для того
На порозі на хвильку з’явись!
Не чекаю від когось дарунків
Їх пора відійшла в нікуди
У червоному з жовтим малюнку
Заретушені щастя сліди.
Чи було? Чи здавалось? Хто знає!
Все минає на світі людей.
Чиясь приязнь мов лист відлітає
Від бажаючих вуст, від грудей.
Та для того, щоб міг жити знову,
Хай не так як колись, хай ледь-ледь,
Поверни неквапливу розмову
З милих вуст, якій вірив без меж.
Хай іще у оману повірю,
Хай твій блиск іще раз засліпить!
Сяйвом осені серце зігрію,
Аби в зимному холоді жить!
26.09.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807931
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.09.2018
Я бачив диво: танцювала осінь
Разом із вітром – пустуном грайливим
Барвиста сукня, зіткана із листя,
Понад землею підлітала в колі,
Бо то був вальс: нестримний, повний сили
Та пристрасті, породженій коханням.
Безмежне небо струменіло ласку
І аж сміялось сині глибиною,
А барви сукні золотом червленим,
Та звабами чужого помаранча
В промінні сонця блискітками грали!
Прекрасний танок Бабиного літа!
Ще кожне дерево у золото одіте,
До сукні осені свої дари вділяє,
Хоч молода про ці дари не знає,
Бо голова у неї наче в трансі,
Допоки з вітром вона вся у танці.
Та часу мало долею дається
На миті щастя серцю молодому.
Покинув вітер чарівну богиню
І полетів когось іще дурити,
Бо, - як відомо, - він таки гульвіса…
Присіла осінь на горбочку тихо,
Барвиста сукня на землі осіла
І стала купою заметеного листя…
А сама осінь в стані оп’яніння,
Іще радіє повноцінним щастям
І як дитина сонячно сміється!
Ще й не гадає, що тужливі сльози
Від болю зради проливати буде
На чорну землю у туман сповиту…
А зараз – Літо! Іще мріє осінь,
Ласкаве небо радісно сміється
Немовби мати на весіллі доні…
Набрав всі барви у свої долоні
І з цим букетом йду в свою кімнату,
Щоб про це диво людям розказати.
19.09.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807543
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.09.2018
ВІДЛІТАЛИ ДИКІ ГУСИ
Відлітали дикі гуси,
Над селом кружляли
І мою нещасну душу
За собою звали.
Ой, лети за нами в небо
Лети, не барися!
Скинемо біленьке пір’я
В нього уберися!
Уберися в біле пір’я,
Зроби собі крила
І лети в краї далекі
Де чекає мила!
Ой, не кличте, мої любі
Гуси-лебедята!
Не рвіть пір’ячко безцінне
Із своїх криляток!
Не одіну ваше пір’я,
Не змайструю крила,
Бо на рідній Україні
Залишиться мила.
Залишиться голубонька,
Наче сиротина
І покриє голівоньку
Траурна хустина!
Затуманить ясні очі
Лишеньком-сльозою,
Ой, не кличте мою душу
В небо за собою!
А ще, гусоньки, скажу вам
Слово на прощання:
Нема гіршого ніж знати
Миті розставання!
Розставатись із землею
Де біліють хати,
Де на цвинтарі під дубом
Спочиває мати!
14.09.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806590
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.09.2018
Я вчора на тебе дивився згори,
Коли по небесній дорозі
Летів журавлем у ранковій порі,
Співаючи пісню тривоги.
Тривожився я, що надовго тебе
На рідній землі залишаю.
По волі небес, по волі небес
В далекі краї поспішаю.
А ти все стоїш у своєму садку,
Тримаючи грона червоні.
Мені навздогін пружно мають листки,
Неначе дівочі долоні.
Калино моя, ой, калино моя!
Тебе в чужині не забуду!
З теплом березневим стрічай журавля,
Бо разом з весною прибуду.
Для рідних садів я весну принесу
На тяжко натомлених крилах,
Щоб світ милувався на білу красу,
Яка для очей така мила.
Розквітнеш ти знову на радість людську,
Дивуючи вродою ночі
І знов соловейко в старому садку
Прославить чарівність дівочу.
Це буде весною, а зараз, в цю мить,
Під крилами землі чорніють,
Поміж берегами ріка мерехтить
Та крони дерев червоніють.
Попереду, збоку також журавлі
В блакитному сяєві линуть
І шлють «До побачення!» рідній землі
Від всього земляцького клину.
09.09.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806057
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.09.2018
Нехай забуде хтось про мене,
Про те, що мав я почуття,
Мовляв життя важке, буденне,
А я – немов мале дитя,
В кохання позахмарне граюсь
Та всіма фібрами душі
Задля загалу витворяю
Про заборонене вірші.
Нехай! Розкислою сльозою
В ці страшні дні не попливу.
Не вперше доля грає мною
І цю біду переживу!
Ось, - як і зараз, - перша ночі
І в котрий раз немає сну.
Поклав комп’ютер перед очі,
А сам про неї, - про одну,
В пітьмі нічній гортаю спогад:
Її слова… її лице…
Її такий глибокий погляд…
І Богу дякую за це!
Тому що попри серця жертви,
Попри розлуки гіркоту,
Я ще кохаю, я не мертвий,
А отже, чисту висоту
Лихим прокльоном не покрию
Чиєсь чергове забуття.
Прощу за все! Бо що тут вдієш?!
Таке життя… таке життя…
03.09.2018 1:14
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806037
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.09.2018
Не голубок! О, ні – не голубок!
Нема до кого серцю вуркотати.
Лиш пам’яті залишений клубок
Розмотувати прийдеться в кімнаті.
Розмотувати за витком виток,
Аби в житті щось дороге зігріло,
Аби щось світле в темний мій куток
Зі спогадів про щастя залетіло.
Байдужий світ, а в ньому десь вона,
Єдина з тих кому я присягався,
За чию долю спокою не знав,
Чий образ світлий з янголом зрівнявся!
Мабуть, набрид… мабуть, прийшла та мить,
Коли зі мною спілкуватись сором,
Коли очей замріяна блакить
Забудеться назовсім дуже скоро.
А як вірші? Полежать рік чи два,
А там, дивись: їм шлях прямий – до груби!
На все свій час, та не на все права.
Хто за непам’ять іншого засудить?
А може я здіймуся в небеса
Не голубом, а лебедем над плесом…
Безмежне небо! – та у ньому сам
Без пари, без тепла, без інтересу.
Вже перший день осінньої пори,
Ще гріють тіло кванти вересневі,
Тільки душа то ниє, то горить
Як листя клена у садку жовтневім.
01.09.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805204
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.09.2018
Порівнюють час з течією води.
Щось є в цьому спільне. Та день – не краплина
І навіть не горщик тієї ж води,
А простір життя де існує людина.
Він розміри має, він має свій смак,
Він має принади багатства і плоті,
Буває він чорним як траурний знак,
Коли все навкруг потопає в скорботі.
А ще його знаю, коли наче грім
Впаде в чиюсь долю із ясного неба
Та доля секунди, де стрінеться в нім
Комусь Янгол з неба, єдина потреба
Для ніжного серця, зоря для очей,
Ким буде душа у піднесенні жити,
Хто буде в симфоніях спраглих ночей
Кохання мелодії спільно творити!
Але і буває, що зустріч для двох
Комусь обертається тільки на лихо…
Бо то не взаємно, бо раптом на трьох
І це не розділиш на частки для втіхи
Усіх, хто задіяний в плині подій
Цієї трагедії власної долі,
Не всякий збере свої рештки надій,
Не всякий знайде сили духу і волі.
І знову про час. Є чимало людей,
Які на непотріб свій термін марнують.
Пиятика, сірість без плідних ідей,
Погублять чиєсь і своє не цінують.
Чи річкою час, а чи птахом летить
Та все ж не стоїть нерухомо на місці
Ловлю свою думку хоча би на мить
Аби закріпити миттєвість у вірші.
Вже потім хтось зможе їй скласти ціну,
Та скаже відверто: чи час не марную.
А що залишилось, - не піде «ко дну»,
Бо вже не на час – на секунди ціную!
30.08.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804950
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.08.2018
Ти – моя зіронька! Бачиш, як ніч звеселилась,
Вже після того, як сонечко стомлене сіло.
Серце чекало, близькості прагнуло тіло,
Ти – появилась!
Ти – моя радість! Чуєш, як дзвоники дзвонять,
Ніби краплинки по срібленій річечці ллються
Це чорнобривці та мальви зі мною сміються,
Плеще долонями сонях!
Ти – моя ніжність! Здалеку легко торкнуся,
Де б ти не була – серце миттєво розтане,
А почуттів клубок полум’яний,
Аж задихнуся!
Ти – моя спрага! Поруч з тобою в дорозі
Йти по життю – це ніби джерельну водицю,
Пити і пити, та щоби досхочу напитись,
Не стане змоги!
Ти – моя пам'ять! Аж в позамісячнім краю,
Простір долаючи, зіроньку ясну і радість,
Ніжність безмежну і невтолену спрагу,
Тихо згадаю!
27.08.2018 16:22:10
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804797
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.08.2018
А ніч наді мною схиляється тихо,
Секунди в годиннику – коло за колом
І думка безсонна, немовби на лихо,
Літає й літає осою навколо!
Безсоння свій бал у палаці уяви
До ранньої зірки кружляти готове
Під марш недосяжної райської слави
Шикуються в рими слово за словом.
І ось – розрахунок вірша на параді
Крокує, на мене тримає рівняння,
Тому що над ним ясним символом правди
Крилом пропливає знамено кохання!
Та тільки… та тільки чи маю я право
Командувать цим незвичайним парадом?
Вже хмари безсилля чорніють над садом,
Притрушують квіти густим снігопадом.
Стежини надій, немов саваном білим,
Від намірів серця назавжди закриті
І тільки лиш пам'ять про любощі милі,
Ще буде в мені до останньої миті!
Проходять катрени тренованим строєм,
Карбують у аркуш розмірені кроки.
Чи підуть між люд літературні герої,
Чи так і залишаться в замку високім
Оцього безсоння серпневої ночі,
Де стрілка секундна завершує коло?
До чого ж я хочу заглянути в очі!
Та цього в житті вже не буде ніколи!
26.08.2018 1:14:32
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804511
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.08.2018
Мовчання іще не прощання,
Якщо навіть криза в душі,
Це швидше глибинне чекання,
Щоб визріли в серці вірші.
Не пишеться… треба раненько,
Коли не кричали півні,
Із ліжка піднятись тихенько,
Щоб сон не тривожить рідні,
За вудки, сачка та принаду
І далі від міста й села,
Щоб волі приглушена радість
На лоні природи знайшла!
Гойдається місяць на плесі,
Стіною чорніє комиш
І риби веселої плескіт
Тривожить незайману тиш…
До чого ж любив я ці миті!
Давно вже не був на ставку!
Вже тільки хмаринки в блакиті
Показують волю таку.
А я – мов безкрилий лелека
Сиджу на дворі у візку…
Лиш вітер приносить здалека
На спогад про радість п’янку
Живі річкові аромати
Чи шум від розправлених крил…
Це слабості монстр проклятий
Дорогу до неба закрив!
Отож і живу у полоні…
Лише ще я маю в душі
Немовби синицю в долоні –
Шпаринку до волі – вірші.
Мовчання – іще не прощання
Це пауза духу в житті,
Думок та емоцій чекання
І Музи наспівів дзвінких.
вівторок, 14 серпня 2018 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803199
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.08.2018
На годиннику – північ. Як завжди - не сплю.
У думках ти одна, німа тиша навколо.
Над квадрами літер зусилля роблю,
Аби слово крижиною не захололо.
Неслухняна рука, пальці кволі, німі…
Та не хоче душа з цим де факто змиритись!
Тож і прагне світити собою в пітьмі,
Щоб тобі і комусь легше було ходити
По стежинах життя, в диких хащах проблем,
Що оточують нас наче зграя голодна.
Ми живемо не роком, одним лише днем…
Та чи довго отак ще триматися можна?
Те, що робить зі мною нещадна біда,
Вже сприймаю як даність, а от щодо тебе,
То мабуть до клітинки я б серце віддав,
Аби небо високе прихилилось до тебе!
Тільки хто я такий?! Небо синє моє
Вже затягнуте хмарами старості злої
І не може воно дати більше ніж є,
Бо і сам я не знаю веселої долі.
Підійдеш, в очі глянеш… бліда і сумна,
Через душу протягнеш цей стан мій пропащий
І промовить із розпачем ніжна струна:
«Анітрохи на краще… анітрохи на краще…»
Не журись! Я молю: марно серця не рви!
Подивися по іншому: ми ж не із раю,
Аби геть не старіючи, бути в живих.
Хто колись народився – колись і вмирає.
Тільки я просто так із буття не піду!
Треба так мені час, що лишився, відбути,
Аби навіть на небі цю стару біду
Не могли всі архангели легко забути!
Глечик дня я наповню до верху від дна
Однією любов’ю до тебе, до світу,
Що тебе дарував, де звучала струна
Твого голосу, мила, у пісні привіту!
Я у серці з собою той спів понесу
Аж туди! – позаземно, - за місячне коло!
Аби знали всі зорі про світлу красу
Яка тільки добро розсіває навколо!
І чекатиму там коли прийде нам час
Народитися знов між людьми на планеті,
Щоб кохання вінчало коронами нас
І везло в майбуття в золоченій кареті!
Тож прошу, не сумуй! Свою душу не гни
Вітром розпачу й горя над тілом пропащим.
Ніби сонечко ясне з-за хмар усміхнись
І від твого прояснення піде на краще!
28.07.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801188
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.07.2018
Душа розгублено дивилась
В бездонну синяву небес,
Тому що не змогла на крилах
До Бога піднести себе.
Наче каміння, слабе тіло
Скувало їй найменший рух.
Молилась, спрагло шепотіла,
Звала до себе Вищий Дух.
Мовчало небо. Сірі тіні
Від хмар ковзали по траві
І бігли в далину звабливу
Наче баранчики живі.
Байдужий вітер-гультіпака
Заглянув в очі, тай побіг…
Душа молилась, тихо плакала,
Бо ж не знайшлося, хто б поміг.
Та не пропали надаремно
Душі смиренної плачі.
За кілька діб, у нічку темну,
З’явився янгол у плащі
Із сніжно-білого вісону.
В короткий сон її зайшов,
І привітавши, напівсонну,
Слова для втіхи їй знайшов:
Не плач! Не плач! Тебе почуто.
Відкинь від себе тінь журби,
Візьми всю волю в міцний жмуток,
Ти з Богом сильний, не слабий!
Ти маєш лихо побороти
В щоденнім нелегкім труді.
Забудь вагу прожитих років,
В майбутнє впевнено іди!
Затям: на Небі не в пошані,
Хто в цьому світі слабаки.
Отож борись до діб останніх,
Постав себе до лав стійких!
Побачить Бог твої зусилля,
Твою рішучість у бою,
Тоді й пошле велику милість
В нелегку доленьку твою.
Прийде від Нього допомога:
Пошле людей в потрібний час.
Без віри не прийде нічого!
Такий закон для всіх, для нас.
Розтанув сон, а з ним і янгол…
Дивився ранок крізь шибки,
В блакитне сяєво світанку
Пірнали стрімко ластівки.
Ловили комашину здобич,
Немудрий свій пташиний харч.
Ще чулась вісточка про поміч,
Тож відігнав безсилля плач
І став робити слабі рухи,
Став м’язам волі гнати струм,
Щоб знов заграли мої руки
На арфі із сердечних струн;
Щоб разом з рухом повернулась
До мене Муза у житло;
Щоб Милість Божа усміхнулась
Як в сні обіцяно було.
21.07.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800147
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.07.2018
Зібрались побіля письмового столу
І ніби ті бджоли у рої гудуть.
Давно вони прагнуть між люди, на волю!
Бо ще сподіваються: люди їх ждуть.
Іще сподіваються… нащо їх плодю?
Оцих своїх різних сердечних сиріт?
Нехай вибачають! Не маю ще змоги
Надати житло – сторінок перепліт.
Гуртожиток буде в домах альманахів.
Тай то не для всіх. Як кому пощастить!
Бо змушені, бідні, стояти й чекати,
Коли і до них пташка щастя злетить.
А та теж розбірлива. В бідну оселю
Її не так легко поету ввести,
Тож пурхає там, де купюри веселі,
Де модний прозаїк пером шурхотить.
Робота прозаїка теж не із легких!
Та мода примхлива годує його,
Аби лиш вгадав повороти рулетки,
Де Пані Удача знаходить Свого.
Терпіть, мої кревні! Терпіть, мої любі!
Шуміть навкруг столу, допоки живу.
Нехай не гримлять слави звабної труби,
Та ранок дарує росу на траву.
А в краплях роси сяє світ діамантом,
А в погляді жінки ще ніжність ловлю…
Хай бачуся в творчості ще дилетантом,
Та вас, - моїх діток, - і Музу люблю!
16.07.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799503
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.07.2018
ТЕТЯНОЧКА, ТАТА, ТАНЮША
Пробач, душу тягне відкрити
Що хочеш вже думай собі
Прийшлось між Тетянами жити
З пелюшок до старих зубів.
І це, коли правду казати,
Дає позитивні плоди:
Почав від маленької Тати,
Дійшов до старої біди.
Хлоп’ятком ще, кликав сестричку,
Тягнув рученят два крила
Щоб Таточка з фото чимшвидше
До мене погратись прийшла;
В дитсадку малесенькі Танечки,
Весь день були поруч як тінь,
А в школі – підрослі Тетяночки
Мене «розпікали» за лінь.
Коли вже студентська молодість
Бурхливо, мов повінь прийшла,
Я втратив і спокій, і голову,
Коли мене пристрасть знайшла.
Кружляла хурделиця музики,
Сніжинки закоханих пар
Набрався юначої мужності
До Неї звернувшись, сказав:
А Ви тут чому не танцюєте?
Чи, може, партнера нема?
А Ви ним якраз мені будете!
Сміливо рішила сама.
Ялинка іскрилась веселкою,
На плечі спадав серпантин
Я плавав у танці метеликом
Ті кілька щасливих годин.
В очах її зала дзеркалилась,
І сяяла радість в лиці
І була гарячою талія
В моїй небайдужій руці.
Чи скажете Ваше ім’я мені?
У відповідь радісно-п’яне,
Немовби спів солов’я навесні:
Тетяна Сергіївна! Таня!
Ім’я те мов дивна мелодія
Крізь слух в моє серце ввійшло
Тетяночка, Тата, Танюша
З тих пір поміж нас прижилось.
Прожиті літа не змінили
Привабливість наших імен
Як завше, ЇЇ називаю
Як в перший, як в пам’ятний день.
Беручи стару попід ручку,
Ласкаво я мову веду:
Тепер свою Тату – Танюшку,
В натоплений дім приведу!
А я, рідний мій та коханий,
Борщу до обіду наллю!
І чується в голосі Тані
Далеке-далеке «ЛЮБЛЮ!»
Прожив у такому фаворі…
Гадай там що хочеш собі.
Та тільки в житті наче зорі
Для мене Тетяни любі!
11.07.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798943
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.07.2018
Крута гора переді мною
Не знаю, чи й здолаю.
А ще душа повинна вперто
Дійти до свого краю.
Не обійти ці перешкоди,
Крилом не облетіти
Випробувань послала Доля,
Щоб в спокої не жити.
Гора моя, гора моя,
Чом без стежок стремнини?
Невже ще мало зазнав я
Проблемних діб людини?
Невже у тому суть життя,
Щоб лобом стіну бити?
А вже нема мені коли
З коханою любитись…
А вже немає мені як
До зір тягнути руки,
Гора моя! Кінцевий знак
Перед шляхом розлуки.
Ще виступ… ще один… униз
Не озираюсь, лізу…
Є вище скеля як карниз
А тіло – не залізо!
Нехай болить! Нехай кричить
Від розпачу і муки!
Я зможу через все пройти,
Я змушу жити руки!
Один рядок… другий рядок…
Долаю наче скелі
І вже інакший лет думок
І трохи дух веселий.
І вже висока ця гора
Не так вже нездоланна
Я просто впав в черговий раз
Пробач за це, кохана!
Ще трохи… важко, біс бери:
Вергати слів каміння!
Дай, Боже, сил! Сльозу зітри,
Пошли душі терпіння!
3 липня 2018 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798105
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.07.2018
В невідомість мене поклич
У майбутні жита серед літа
Будеш там у життя роздоріж
Зачарована, сонцем облита
Бо в щоденні своєму стежки
В світ романтики ніби забули
Але ж пальці твоєї руки
У долоні розжареній були
Але ж там, серед зайвих одеж
В пориваннях пружинилось тіло
І злітати у небо без меж
Нашим душам хотілось… хотілось…
Все минуло… водою спливло
Жену спогади мов поторочі
В світ журби за усім що було
Повертатися зовсім не хочу
То здається, що геть постарів
І не здатний до милого діла
Іще біса пускаю з-під брів,
Аби пташка якась прилетіла
Та по плечах не ляпай, не бий!
Там пилюки і граму немає.
Наче в шкоді котяра рябий
Мануальні штурханки приймаю.
28.06.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797444
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.06.2018
З – за обрію сонце піднялось заспане,
В яруги ховаючи клапті від ночі.
Отак мої прикрощі щезнуть в тумані
Як гляну в твої, моя радосте, очі!
Не будемо, серденько марно журитись
За тим, що не добра до нас власна доля.
Усупереч лиху ми будемо жити,
Волошковим раєм цвісти серед поля.
І хай понад нами клубочаться хмари,
Хай вихор вирує в нещадності лютій,
Серцями ми будемо завжди у парі,
Щоб душі в розлуках були нерозлучні.
Колись будем разом… не зараз, не скоро.
Та ми почекаємо, хай і століття.
Сплетемо у єдності, прагнучи вгору,
У пралісі щастя своє верховіття.
Над нами, як зараз, птахи перелітні
Летітимуть в пошуках кращої долі…
Хай плачуть дощі! З громовицями, літні,
А нам – із відсотками мабуть, - доволі!
Всміхнися, лебідонько, чуючи слово
(Тобі твоя усмішка дуже до личка!)
І день розпочнеться заспівом чудовим
Під щебет веселих онучок тендітних.
За мене ти їх розцілуй непремінно
Бо я так далеко від них і від тебе
Нехай їм щедриться червневим промінням
Та мирними хмарками синява неба!
Діждатись настроєний твого приліту,
Аби твої крила та втоми не знали
І буде трояндами вабити літо,
А радості буде – безмежно і… мало.
25.06.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797018
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.06.2018
Відсіяв горіх по землі своїм цвітом.
Чорніє той цвіт у зеленій траві.
Лише дві неділі і знов нове літо!
На жаль, не веселі думки в голові.
Ми знову надовго зустрітись не зможемо,
Хоча і до цього лиш марно чекав!
Як ноги коня моє щастя стриножене,
А час не чекає - несеться в учвал!
Останнє «прощай» мною вранці промовлено.
Тому що не знаю: чи стрінемось знов…
О! Боже, мій Боже! Чому ж ти поломана
Моя безталанна остання любов?!
Навіщо ця пам'ять твій образ змальовує,
Коли бути разом обом не дано?
Тенета журби павук лиха засновує,
Пітьма безнадії повзе у вікно.
Скоріше б ці ночі у безвість полинули,
А разом із ними і ця гіркота!
А літо близьке водограєм виспівує
І серце хвилює нова красота.
Легкий вітерець в садку грається вітами,
Шовкова трава наче килим навкруг,
Чому це кохання не краситься квітами,
Чому я для тебе віддалений друг?!
Не скаже ніхто… особиста трагедія.
Таємно горить і ридає душа,
Тому що для когось це буде комедія
Яка для загалу не варта й гроша!
Самотні обоє… назавжди розділені…
Лише є надія, що стрінемось знов
У новім житті, де повінчані мрією,
Збудуємо дім де розквітне любов!
Ми наше бажання скріпили присягою
І доки живі, знати будемо те,
Що в наших серцях, тяжко змучених спрагою,
Не вмре, не пройде почуття золоте!
А в цьому житті лиш терпіти ми змушені.
Живу я і дихаю тим, що ти є.
Хоч образ твій світлий пов'язаний з муками,
Та він для життя мені сил додає!
Сказав я «прощай» теплу руку цілуючи,
Бо все може статись… не ті вже літа…
Прощаюсь надовго, надії не чуючи,
Моя ти голубко! Зоря золота!
12.05.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796312
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.06.2018
Повернусь я колись в коло близьких.
Ще не час їх кидати, не час.
Не застигну німим обеліском
Доки пломінь в очах не погас.
Це – відпустка. За власний рахунок.
На догоду катюзі – біді.
Готував в подарунки цілунок
Замість нього сновиддя руді.
З-поміж жахів в ночах виринають
Вирви глинища, вічно слизькі…
Вибиратись із круч намагаюсь,
Та не чую своєї руки.
Голова ніби плід із баштану,
Зачепилась за звисле гілля!
А вже скоро сонечко встане,
Засміється як те немовля,
Коли мамине личко побачить.
А я – тут: де царюють жахи…
Тож молю ясні зорі, тож плачу,
Щоб залишив мене дух лихий.
Прокидаюсь – і справді: не чую
Пальці рук… ллється світло згори,
Бачу проти кімнату чужую
Де не вимкнена лампа горить.
На годиннику – майже четверта.
Слава Богу! Наснилось таке…
Нерухомий… але ж і не мертвий!
Тож вітаю буття нелегке.
Прийде час і знесилений кволий,
Неслухняними пальцями, знов,
Намагатимусь витворить словом
Про свої почуття, про любов,
Про нездійснені марні надії,
Низки зрад, про байдужість глуху,
Про далекої юності мрії,
Про загублене щастя в гріху.
А іще розповім я про друзів:
Яких доля в життя привела.
Які душу тримають в напрузі,
Щоб слабою в житті не була.
Коли треба, то руку підримки
Без прохання мені надають,
А ще словом сердечним та щирим
Освящають цю страдницьку путь.
Справжні люди, душі побратими,
Майстри слова, весни солов’ї!
Ніби іскри викрешують рими
Про краї неозорі свої,
Про кохання цнотливе і чисте,
Про звичайне селянське життя.
Як вино у них слово іскристе
І хмільне від парів почуття.
Зізнаюсь, полюбились ви, люди!
Наче маю велику рідню.
А тому, навіть в мить многотрудну,
Серцем радий наступному дню.
Повернусь я колись в коло близьких.
Слава Богу, що є інтернет,
Є душа яка любить і пише,
Бо який я без цього поет?
22.05.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796294
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.06.2018
Ось, нарешті, я знову з вами, мої дорогі рідні та друзі! Цьому я завдячую перш за все таким друзям, як Костянтин Сироїжко із Вінниці та Сергій Гелевер з Комарова. Костянтин, тільки – но взнав про мої проблеми з ноутбуком, зателефонував до мене і поттім приїхав та забрав прилад на ремонтт. Коли після ремонту ноутбук був ним привезений, то виникли проблеми з підключенням до інтернету,оскільки оперативка не бачила модем і драйвер теж не знаходився. А тут допоміг пан Сергій. Після багатьох невдалих спроб самостійно знайти потрібного драйвера, він звернувся до пана Андрія, який працює програмістом у Вороновицькому інтернаті для осіб з інвалідністю і пан Андрій люб’язно допоміг у цій справі. Гадаю, що ми всі будемо щиро вдячні цим чудовим людям. Уклін вам, шановні друзі!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792749
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.05.2018
ШАНОВНІ КЛУБІВЧАНИ!
у зв'язку з тим, що виходить з ладу комп'ютер, на невизначений термін подання творів для мене неможливий.
З повагою - dovgiy
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791503
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.05.2018
Диво ти, моє весняне,
Квітка трепетна, квітнева
Чом, скажи, пригожа пані,
Ти сьогодні невесела?
Може, мало говорили
Про твою казкову вроду?
То я п’ю її очима
Як джерельну живу воду.
Може, ще тобі здалося,
Що цвіт личка наче тане
І розпущене волосся
Не таке вже бездоганне…
Не сумуй! Твоє люстерко
Тебе просто підмануло:
Ти миліша, аніж вперше,
Ти любіша, аніж була!
Коли в шийку я цілую,
Притуляюсь до волосся,
То у єстві своїм чую:
Серце полум’ям взялося
Не осінньої пожежі,
А травневим сонцесяєм.
Он, послухай беріз вежі
Шепчуть з вітром понад краєм.
Ніжно-ніжно, тремко-тремко,
Кожним вродженим листочком,
Кажуть, що моє серденько -
Це весни самої дочка.
Це – про тебе! Якби місяць
Міг зійти до тебе з неба,
Закохався би як в зірку
І не зміг би вже без тебе!
Як і я! Моє ти диво,
Радість щира, непритворна!
Дай-но, вдячно й шанобливо
До грудей своїх пригорну!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790683
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.05.2018
Квітують яблуні старі
З гіллям обрізаним, каліки!
Бо ампутація навіки
Всю крону знищила у них.
І кожен зріз, немов культя,
Без перев’язі кровоточить.
А люди ще і яблук хочуть,
При тому знищують життя.
Потрібно було: від вовчків
Звільнити крону для простору,
Щоб соки йшли в гілки, не вгору,
В бруньки плодові нових днів.
Гула в руках бензопила,
Гілляки падали, як руки…
Кричало дерево від муки,
Зате «робота» хвацько йшла.
Цвітіння творить старий сад.
Та вже немає того дива
Де яблуня цвіла красиво
Як двадцять літ тому назад.
Гілки пружні в п’янкому сні,
Нас обіймали в ніч травневу,
Бо ми - як квіти березневі
Іще цвіли у тій весні.
А зараз - стовбур із землі
Стирчить, одну тримає гілку…
Із жахом жде наступну пилку,
Щоб в муках згинути в імлі.
Стою зажурено в садку
І біль дерев проймає душу…
Як і вони терпіти мушу
Байдужість, глупоту людську.
01.05.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789965
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.05.2018
А вже бузкові гілочки
З духмяним кетягом суцвіття,
Ламають вдома жіночки,
В букети стискують розкішні.
Світлозелений ніжний лист
Бузкову хмарку відтіняє
І пахощів чарівний вміст
Людські оселі заповняє!
Бузок цвіте! Бузок цвіте!
Як повелося з давніх-давен.
Сміється сонце золоте,
Летить над світом юний травень.
Щороку ним милуюсь я
І вщерть натішитись не можу!
Під плач і стогін солов’я
Сприймаю світ як ласку Божу.
Сприймаю світ, де тільки ти
Центральне місце в нім посіла.
В тобі ж бо, стільки чистоти,
У твоїй вроді стільки сили,
Що попри складнощі життя,
Потік хвороб несамовитий,
Ти будиш в серці почуття
І знову змушуєш любити!
30.04.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789671
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.04.2018
Та Бог з тобою! Йди собі
Влаштовуй нове кубелечко
Іще комусь своє сердечко
Даруй у сяйві голубім.
Таке життя… на щастя право
З нас кожен має… лише «но»
Ціною зради не дано
Побудувати дім для слави.
Та ще у час, коли літа
На п’ять десятків повернули…
Гадаєш, кінчено з минулим
І знову стрічка золота
З весною новою настала?
Та ні, голубко! На розгін
Щоб з під копит вчувався дзвін
Від лету мрій – вже днів замало!
Не я, а інший по життю
Буде тебе тепер водити
Та от чи будеш ти радіти
Його, - чужому, - почуттю?
Але іди! І не вертай
До спільного з тобою дому
Не зможу вірити нікому
Забрала ти з собою рай.
Шепочу у останню мить
Не поспішай, заради Бога!
Бо вже не маю я нічого
І чуєш, як душа щемить?
20.04.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788424
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.04.2018
Дивись: черешня у цвіту!
Немов би молоком облита,
А щедре сонце наче літом
Пече небесну висоту!
Який смачнючий аромат!
Повітря пахощами повне.
Пливе до травня часу човен,
Над ним вітрилом неба шмат.
Я теж облитий молоком,
Та вже не маю аромату.
Бреду спроквола в свою хату
Не білочубим юнаком,
А огирем, зовсім слабим
Якого гірки закатали.
Бо щедро на підводи клали
Важкі мішки з піском біди.
Хто клав? Та хто про теє зна?
Чи то від неба, чи з безодні…
Нова весна співа сьогодні
І кличе радості пізнать.
Чи прийдеш ти в таку-от мить,
Чи станеш дивом перед очі?
Чи тільки в сон важкої ночі
Блиснеш, як вранішня блакить?
Тамую докорів грозу.
Нащо вони? Хіба врятують?
У гніздах пташки порядкують,
Втираю нищечком сльозу.
Нехай вже й так! Милуюсь знов
Квітучим дивом від природи
І ароматом насолоди
Напоюю старечу кров.
20.04.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788295
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.04.2018
РІЗНИЙ КУРС
Ще зо два тижні, і травневі зорі
У наші вікна глянуть, як колись.
Та ми не разом. У життєвім морі
По різних хвилях курси пролягли.
І ми пливемо. Хто на теплоході,
Хто на плоту, хто веслами гребе.
Де заблукав в далекому поході,
Де розгубив, - по крапельках. - себе?
І сам не знаю… та вернути щастя
Давніх побачень більше не дано.
Поможуть зорі інший курс прокласти,
Засвітить доля маяком вікно,
Та не мені. Твій теплохід далеко,
А я не маю весел і щогли…
І небо знає, що мені нелегко
Прорватися до ранку із імли.
Та я прорвусь! Нехай і в самотині,
Хай вимушено, з мукою в душі.
Бо дав Господь таке буття людині:
Життєве море, човен і вірші.
18.04.2018 1:55:38
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788287
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.04.2018
Я знов перед тобою, лист паперу.
Ти зараз чистий, наче сніг на ниві,
Який ще й досі вдалині біліє,
Коли дивлюсь з вікна у бік дороги.
Дивлюсь на тебе, а в уяві мляво,
Невиразно, немовби із туману,
Якісь думки, якісь слова зринають
І зачіпають за струну емоцій,
Щоб виникла ота маленька хвиля,
Яка запустить камертон творіння
І викличе непобориму спрагу
До джерела солодкого натхнення!
О! мить творіння! Наче крила змахи
В купелі Сонця, де блакитний простір
Так тішить погляд! А думки рояться
І поспіхом складаються у фрази,
Яких в звичайній, повсякденній мові
І не почуєш… звідки воно взялось
Це дивне слово? Ніби хтось з долоні
У світ пускає дивовижну пташку,
Яка барвисте розпускає пір’я
Мов той павич, але в цієї пташки
Не хвіст казковий, а казкові крила.
Летить вона, не знаючи вагання,
З крил золотих на землю розсіває
Добірні зерна ніжного кохання,
А те зростає і у серці сяє!
Аркуш паперу, дивлюся на тебе
І в котрий раз дивуюся із того,
Що в прямокутнику із світла та із ліній,
Що в тебе розмір площі визначають,
Вміщається усього так багато
І водночас не можу похвалитись,
Що зміг про все доладно розказати,
Що внутрішнім, наче дитячим, зором
Душа моя побачила навколо.
Ось зараз сію… літери слухняно
Вистрибують, шикуються і думка
Лягла рядком друкованого слова!
А це – не звук! Це вітер не розсіє
Десь на просторі степу, або в лісі
Поміж дерев, це змога передати
Частку себе. І хай мене не буде
Поміж живих, та хтось візьме це слово,
На тобі, аркуше, друковане в ці миті
І з небуття я знов живим постану,
Щоб з милим другом бесіду повести
Про те, про се, про час життя летючий,
Який мені прожити довелося,
В якому пестив шовкове волосся
Та цілував вуста такі медові,
Що навіть зараз, оживають в слові
Повні запалу неповторні ночі!
Вогні світанків у прекрасні очі
Разом зі мною падають, як в воду,
П’ючи нектар живої насолоди!
Знайде читач і про страждання строки:
Про стріли ревнощів, про зради та неспокій,
Прірви розлук з особою кохання,
Де безнадійне та сліпе чекання.
Я намагався, аркуше, як другу
Довірити тобі свою напругу
Бо жив не так, як інші, а тримався
Тоді як в них душевний стан ламався.
Іди від мене. В кожну душу стукай
Стань багатьом порадником і другом,
Навчи людей терпінню та любові
І вірності у повсякденні новім.
27.03.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785056
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.03.2018
Раю мій! Моя єдина радість!
Все, що мав, вже втратив назавжди…
Тільки ти ще крапельку тримаєш
Душу цю над прірвою біди.
Тільки ти ще здатна оживити
Своїм словом мій анабіоз,
Тільки ти від болю захистити
Можеш тіло краще за наркоз!
Та от тільки… тільки чи захочеш?..
Вже втомилась… бачу по тобі…
Зазираю в твої рідні очі,
Потопає в суму та журбі
Твоє серце любляче і вірне,
Бо живеш в безвиході сама.
А тут я у слабості безмірній
І ні грама доброго нема.
Так щодня. Вже й березень надворі.
Тільки й того, що тепліш стає…
Птахам сподівань злетіти вгору
Безгрошів’я вічне не дає…
І не тільки в цьому вся причина
Вже чи нам звикати до нужди?!
Від лікарень у селі руїна,
Від недугів дітись нам куди?
На столі не бачимо ні м’яса,
Ні від риби залишків хвоста…
Бараболя… хліб… ячмінна каша -
Їжа вже до крайності проста.
І за неї дякуємо Богу!
Після виплат – триста гривень є.
Це – на хліб, на ліки, на дорогу…
Отаке «життя» і дістає.
Владцям нашим на людей начхати!
Вибори їм зараз понад все.
Скоро гречку майже в кожну хату
Мафія лукава понесе.
Хай кіло, та все ж таки прибуток!
Хай на тиждень, а душа жива!
Потім на роки журба і смуток,
На життя над мізерні права…
Бо ж віддам на виборах свій голос
За ту гречку, за отой хабар,
Щоб і далі на чуже мололось
І хапуга почувавсь як цар!
Щоб і далі, далі та ще далі
Виїзджала молодь за кордон,
А старі тихенько відпливали
За село, де суму полігон:
Під хрести, де терпляче та звично
Божий суд чекатимуть за те,
Що зміняли на хабарну гречку
Майбуття онуків золоте.
20.03.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784432
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 26.03.2018
Єдина ти в моїй душі.
Все чим багатий – це тобою.
Та серцем створені вірші,
Повиті смутком і журбою.
Невже оцей осінній стан
Весна не змінить на мажорний?
Невже цих днів широкий лан
Залишиться скупим і чорним?
Я сподіваюсь, коли сніг
Зійде в широке водопілля,
Коли беріз солодкий сік
В бруньках закличе на весілля
Саме життя, коли пташки
Осанну сонцю заспівають,
Тоді нових подій ростки
Присохлий грунт попробивають
І неодмінно щось прийде
На диво ніжне і ласкаве!
В зеленім руні зацвіте
В життя предвіковічній славі.
Я сподіваюсь, ще пройду
Попід парканом по стежині
До яблунь в твоєму саду,
Під час цвітіння в ранок синій.
Я сподіваюсь, ще вдихну
Бузкові пахощі п’янливі,
Тебе під ним ще обійму
Під солов’їний спів щасливий,
Ще сподіваюсь, поки ти
В моїй душі одна-єдина.
Ще кличеш серце далі йти
Мов із села мого стежина.
23.03.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784121
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.03.2018
Всесвітній день поезії! Це ж треба!
Штампують люди дати і свята.
Поезія – це просто дар від неба,
Це оболонка щастя золота.
Трапляється, живе проста людина
В тяжких трудах, в щоденній боротьбі,
Та вміє оцінити слова силу,
Не криючи цей дар в самій собі,
А ще й для інших створить дивотвори,
Показуючи думки зрілий лет.
Коли душа до інших душ говорить,
То це і є справжнісінький поет.
Не може жити до всього байдужо,
Бо нерви голі, серце на розчах!
У нього яблуні квітучі у подругах,
Рожеві окуляри на очах
І Божий світ у сяєві барвистім
Із вранішньої купелі встає,
А в тому світі янголом пречистим
Кохання первоцвітом постає.
І там, де досі темрява клубилась
Проваллями лякаючи слабих,
Яскраве сонце радість засвітило,
Благословенно сходячи до них.
Це миті щастя! Хай такі короткі,
Та в пам’яті живуть усі літа.
Тому що не вмирає в зрілім слові
Поезії миттєвість золота!
21.03.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783557
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.03.2018
Заслуг немає у любові:
Є просто ти. Є просто я.
Поєднання душі і крові,
Коли із двох – одна сім’я.
Заслуг немає у любові:
Є лиш потреба бути вдвох.
Дивитись в очі, чути мову,
Відгадувати хід думок
І відкривати в новій днині
Щось незвичайно чарівне
У нерозгаданій людині,
Що як створіння неземне
На протязі останніх років
Так спонукає до життя,
Аж відступають крайні строки,
Даючи місце почуттям.
Заслуг немає у любові:
Є дивна ніжність і тепло,
Яке мов літо веселкове
Крізь долі наші протекло.
Є ти, є я, а поміж нами -
Є діти, трієчко внучат.
Зимовий сад ще марить снами,
Та в ньому вже на всю звучать
Їхні пісні, як гімн любові,
Як щебетання пташенят!
Це наші весни в їхній крові,
Не відмираючи, дзвенять.
Заслуг немає у любові:
Є довгий, чи короткий вік.
І навіть у часи суворі
Не забувається повік
Ота миттєвість поєднання
Той спалах світла у душі,
Що й досі в почутті кохання
В серцях породжує вірші.
14.03.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782730
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.03.2018
Далекі друзі, добрі читачі!
Знов я до вас заходжу із думками.
Серця тривожу оцими рядками:
Коли як роздуми, а часом і плачі.
Ви вже пробачте, слабості старечі…
Вже не оспівую юначий давній цвіт,
Бо тяжкий пласт моїх прожитих літ
Останнім часом дуже жме на плечі.
Хоч кажуть люди: молода душа
І здатний ще безтямно закохатись…
Таж молодість вже не зайде до хати
І в гаманці надій – ані гроша!
Реально – так: щодня на самоті,
Німий екран комп’ютерного світу,
Нечасті, ніби крадені, візити,
Де бесіди приземлено прості.
І ще вірші… немов ота вода,
Течуть, течуть… дай Бог! – занотувати!
Отак, як зараз – в просторі кімнати
Пишу про щось – і лихо не біда!
Одне ще здатне збурити думки:
Згадка про ту, яку щоночі бачу.
Лиш уві сні… душа за нею плаче,
Та доля не засвітить нам зірки!
Прийде у пам’ять… ніби наяву
Дивлюся в очі, як колись дивився…
Начебто пив… та так і не напився,
Хоч досі нею дихаю й живу.
Різні шляхи у нашому бутті,
Все розумію: треба, щоб окремо…
Трагедія, як тема для поеми
При повному колапсі в почутті.
Таке то, друзі, видає старий!
Немов при сповіді розкрив зболілу душу.
Вже пізній час. Кінчать балачки мушу,
То вже пробачте за мінорний стрій!
08.03.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782328
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.03.2018
НЕ БІЙСЯ.
Небагато лишилось у кошику часу,
А ще так би хотілось з тобою пройти
По стежинах, де рояться спогади наші,
Найдорожчі для серця хвилини знайти
І нанести віршем той щемливий малюнок
На полотнище цього, сучасного дня,
Щоб відчула душа як хмелить поцілунок,
Як для мене ти стрілась і стала ОДНА!
Так, - одна з сотні тисяч, а може, мільйонів!
Ні, зовсім не самотня! Святиня життя!
Щоб стрічати мене на осіннім пероні,
Чи з вікна виглядати мої вороття,
Коли шквали зимові шляхи замітають
І у темряві лиха одне лиш вікно
Подає мені віру, що все я здолаю,
Що десь стукає серце з моїм заодно.
І мені понад все повернутися треба
У наш дім, де є ти, де основа землі;
Де живе ніжний ангел – дарунок від неба;
Де красується хліб на обіднім столі.
А розлуки у нас все частіші і довші…
Не кидаю! За межі свідомості йду.
Звідки ще повертаюсь… не бійся, я прошу:
Ще не час йти назавжди, я знову прийду.
Потяг мій іще прийде до твого вокзалу,
Де моя ніжна осінь в картатім вбранні,
Подарує турботи любові ласкаві,
Сяйво ясного сонця на білій стіні.
Скоро сонце розкине сувій водопілля
Переповнить вода всі річки і ставки
І готуючи землю до свого весілля,
Кинуть яблуні сік у клейкі бруньки
Знов городні роботи… проблеми здоров’я…
Неміч наша подвійна із криком душі
І заради стежок в давній світ повнокров’я,
Намагатимусь серцем творити вірші.
11.03.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782139
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.03.2018
Веду з тобою бесіду свою.
Ніч за вікном, навколо напівморок.
Чи справді чуєш? Думи не дають
Мені заснути. Це - таємний ворог
Нашіптує на вухо із пітьми
Про це життя безрадісне і сіре
В якому виживаємо всі ми,
Не думаючи про вірші, про ліру.
Які вірші, коли життя важке,
Коли надії здані в картотеку,
Тому що їдло дороге таке,
А гроші носим в церкву і в аптеку.
Про це, проклятий, шепче цілу ніч,
Аби не спав, аби весь час журився,
Аби до Тебе у нічній пітьмі
З надією у серці не молився.
Та зараз ми удвох. Лиш Ти і я.
Він десь отам, підстерігає люто.
Хай буде так в чім Воля є Твоя
І хай душа не буде в гріх закута!
Мене помилуй! Духом вбережи
Від підступів обліжних та лукавих,
До мудрості дорогу покажи,
В ім’я Твоєї Величі і Слави!
І ще у Тебе, Боже, попрошу:
Подай терпіння, аби міг стерпіти
Свій тяжкий хрест, який весь вік ношу,
Щоб стало духу для людей горіти!
Прости мені, якщо є в чім вина,
Бо часом серце закипає в гніві
Ти ж знаєш, Боже, що у нас війна.
Напав на нас кремлівський пес, брехливий.
Обплутав світ брехнею, як павук,
Поміж народів ворожнечу сіє
Для певних кіл це не порожній звук,
Бо вішати локшину добре вміє.
Тож замість того, аби дружньо встать
На захист миру, на брехню ведуться,
І гаючи дорогоцінний час,
В полеміці по вовчому гризуться.
Обсмокчують минулого кістки:
Хто там кого стирав колись на порох
І навіть слабі спалюють містки
Не думаючи, що десь поруч – ворог.
Твоїх пізнати планів не дано.
Тому й не знаю, чом так відбувається.
Історії всесвітньої кіно
Політики ділками забувається.
Знов марширують браві вояки,
Знов виробляють страхітливу зброю,
В овечих шкурах сховані вовки,
Розбої знов освячують Тобою.
Таке то, Боже, маю на душі.
Тому й звертаюся до Тебе у безсонні,
Аби почув Ти думи у вірші,
Аби побачив серце на долоні.
Ти в цьому серці до останку свій
Мій перший Друг, Порадник і Опора
Я бачу в Неосяжності Твоїй
Вже визрівають для землян Гоморри.
Ще, наостанок, в Тебе попрошу:
Вернути мир на землі України,
Щоб Цар не думав лиш про бариші,
А щоб згадав про щастя Батьківщини!
08.03.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780949
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 08.03.2018
НЕДОСЯЖНА МРІЯ І ЛИШЕ…
Ви тільки гляньте: це ж технічне диво!
Людина на візку та наче птах
Має можливість розправляти крила
Бадьоро живучи, не по літах.
Та це не в нас, це там, - за океаном.
Чи у Європі, де ще нас нема…
А як же я? А як Павли? Івани?
Немає ніг… і рук також катма…
Дають візки… крутити їх колеса
Руками треба!.. та і сісти в них
Без рук не зможеш, тож весь день прийдеться
Сидіти в ньому, коли хтось на мить
Прийде до ліжка, посадити зможе…
А так на ліжку… світ лиш у вікні
Тай то згори, бо стіни перед нього
Перекривають сонечко мені.
Сигвей! Сигвей… ти став мені як мрія
От би мені! Відкрився б ясний світ!
Не поселяйся в серденько надія,
Це – не для нас! Для мене є привіт
Через Facebook з екрану ноутбука.
Пишу вірші, пригадую село…
Сигвей! Сигвей! Яка ж ти класна штука!
Та де на тебе відшукать бабло?!
А час не жде і вік свій доживаю
Неначе в’язень хоч і без вини.
Когось побачити – можливості не маю,
А як ще хочется навідатись до них!
04.03.2018
https://www.youtube.com/watch?v=z8QZ0HEoZHQ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780421
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 05.03.2018
Ось і весна. Ще морозно і сніжно,
Бурульки з даху тягнуться униз,
Та сонце у вікно сміється ніжно.
Це перших чисел посмішка весни.
Вже почалася березнева дата,
Ще якийсь тиждень і для всіх жінок
У цій країні розпочнеться свято!
Чоловіки зі слів сплетуть вінок,
Аби вже вкотре вшанувати ЖІНКУ!
Свою Богиню, Матір чи Сестру.
Сплету і я, коханій половинці
Якийсь дарунок. Слово підберу
До цього дня. Що маю їй сказати?
Дивлюся в очі, де роса дрижить…
Бо душу цю так хочу оспівати,
Та хвиля ніжності залила серце вмить!
Ніби й немає спільних довгих років,
Бо це обличчя в сіточці зморшок
Не відчужіло навіть анітрохи,
А ще ріднішим стало за весь строк!
І відчуваю, що люблю – безмежно!
Та так глибоко, з вірою юнця.
Я пригорну до себе обережно,
Скажу, що буду з нею до кінця,
Скажу ще їй, що труднощі життєві
З коханою в доланні розділю
І не лише у свято березневе,
А у щоденні серденьком люблю.
Моя красуня! Невмируща врода!
Моя розрада, суть всього життя!
Для споглядання вища насолода,
Тверда основа мого почуття.
Живи зі мною нескінченно довго!
І не жахайся від прожитих літ.
Зі мною сподівайсь на милість Божу
І усміхнись, як і колись, в отвіт!
02.03.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779929
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.03.2018
Сонце ясне! День даруй мені
Радістю наповнений та віри!
Чом сумую в ці зимові дні,
Що мене пригнічує без міри?
Власна неміч? Полоса невдач?
Та хіба не час у звичку взяти?
Чим поможе безкінечний плач
З приводу нещастя або втрати?
Ні! Не власна неміч гне в дугу
Оцю душу, яка так сміялась
З радості, що райдуга в Бугу
Після зливи літньої купалась.
Ні! Не гіркота безмежних втрат
І не вогнепал страшного болю,
Українець! Мій земляк, мій брат,
Не вернувся до сім’ї із бою.
Він поліг за те, щоб в цих краях
Не ходив «зелений чоловічок»,
Щоб не гнобив безкінечний жах
Українських матерів і діток.
Він поліг за те, що вірним був
Як Присязі, так сім’ї і Богу!
Хай поліг, та він вже тим здобув
Над лукавим падлом перемогу.
Бо не став ховатись за когось,
Не тікав в далекі заграниці
І не став у рабстві гнути торс
Із тавром продажності на пиці.
Як нащадок гідний козаків,
Встав відважно край свій захищати.
Тож і ми повинні в плині днів
Твердо і незламно пам’ятати:
Що ніхто, окрім же нас самих,
Мирне небо нам не подарує!
І Господь беззбройних і гнилих,
Слабодухих, - також не почує!
Страшно?! Так! Інстинкти – то, живі!
Я також боюсь, хоч не за себе…
Доки тліє іскра в голові,
Я, - Козаче, - помолюсь за тебе,
І за неї, і за всіх за нас!
Хай нас небо міцно об’єднає.
Будемо разом, то хижий птах
Нізащо в борні нас не здолає!
Сонцю ясне! Вже моя земля
Повернулась по своїй орбіті
Оцим боком, де існую я
І весною повіває в світі.
Ти вже ближче і тепло твоє
Знов надії в душу повертає.
Бо то істина на світі справді є
Вічними морози не бувають.
Тож промінням щедрим, золотим
Завітай в зажурене віконце
І поету темінь освіти
Де журба у темряві. Без Сонця.
25.02.
2018
Прим. Хижий птах - двоголовий символ Московії.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779113
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.02.2018
СЕЛО
Уздовж тину йде дорога до ставка.
Вона звивиста, розбита і стрімка,
Бо збігає до гребельки із гори.
Супроводжують дорогу явори.
Там за тином, стоїть хата край села.
В ній давно старенька матінка жила.
Як колись, чорніє погріб на дворі,
Тільки вищими біліють явори.
Боже мій! Минула вічність з давніх пір,
Як ступали мої ноги на цей двір!
Та вруняться по подвір’ю спориші,
Оживають давні спомини в душі.
П’ятирічним я ще грався в бур’яні…
Від гусей тікав за хату в літні дні,
Бо гусак шипів і вився як змія
І від нього дуже часто плакав я.
Сільська вулиця! За тином – стос колод.
Вечорами там сидів простий народ
Бо ж тоді без телевізорів жили,
Та наскільки всі дружнішими були!
Позбираються бабусі та діди,
Приєднаються батьки також туди,
А молодші – поряд граються, або
Вислуховують, чим жило їх село.
Тут новини, пересуди, пліткарі,
Що про когось плетуть мову; знахарі
Комусь радять чим хвороби лікувать;
Дим від чадних самокруток; часом – мат…
Баби шикали на тих матюкачів,
Та кивали на шмаркатих малюків,
Які ніби і не слухають, та все ж,
Все засвоять без форматів і без меж!
Лиш початок п’ятдесятих… біднота…
Ще взнаки війна дається… по хатах
Іще бродить хижим звіром дикий жах
Від усіх голодоморів та нестач.
Все минуло! Наче з кимось це було.
Інший час, країна інша… а село
Ще зринає щемким спогадом вві сні…
Там лишилося дитинство в бур’яні.
Там тікаю від розлючених гусей,
Там ще небо в колір маминих очей.
24.02.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778764
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.02.2018
Закривають моє небо хмари безнадії.
Бо у розвитку страшному множаться події
Все загрозливіший привид постає з Росії
Хоче знищити нас зовсім кремлівський витія.
В інтерв’ю говорить прямо, що піде війною,
Що ревіти будуть смерчі в небі наді мною,
Що вже зброя зверхмогутня направлена з Криму,
Бо хижак цей коло жертви не проходить мимо.
Не за себе потерпаю. Що мені втрачати?!
Все, що мав, пішло від мене. Дарма жалкувати!
Лиш душа іще не може з думкою змиритись,
Що буде на всіх теренах кров рікою литись,
Що багата, красна мова жити перестане,
Що над нами європейський ранок не настане!
Скаже хтось, що панікую; скаже істеричний…
Це – не так. На жаль, є досвід. Досвід історичний.
Неспромоглись вчасно люди Гітлера спинити,
То довелось страшну ціну згодом заплатити.
Надіятись ні на кого… ворог за парканом,
А партнери стратегічні десь за океаном…
Здасть Америка Росії Україну-неньку,
Щоб на пару панувати в світі потихеньку.
Та почув приятель мову:«Та не гніви Бога!
Нащо таке говорити?! Не слухай нічого!
Не дивись по інтернету пропаганду вражу!
От побачиш: все втрясеться! Щиру правду кажу!
Молись краще до Господа за подання Миру
То й не зробить із нас, гаспид, овечу офіру!»
Слушні слова наче мовить… спокою немає,
Бо он! – в Сирії далекій біда не стихає.
То хіба до того ж Неба, не моляться люди?!
Чи на нашій рідній землі такого не буде?
За дітей, за любих внуків серцем потерпаю.
Їм би жити та множитись на теренах краю
Увібрати кожну душу в гарну вишиванку
Та схід сонця зустрічати погожого ранку;
Їм би в радість будувати свою Україну,
Та готує слуга пекла для всіх нас руїну.
А ще наші перевертні… у тій же Росії:
Мовчать, ніби їх немає! У Думі засіли
І у одну дудку грають з клятим зброєтрясом
Підтримують людожера повним одобрямсом.
От чому в моєму серці зміїться тривога,
От чому душа втомилась волати до Бога.
Як же тяжко у такому безпорадді жити,
Як не можеш особисто край свій боронити!
17.02.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778684
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 23.02.2018
Ціна любові: це коли втрачаєш,
А змоги повернути вже немає
Бо спалені мости не поєднають
Два береги: сьогоднішнє й минуле.
В сьогоднішньому – зяюча самотність,
В минулому - у небі біла пара
Над простором майбутності ширяє.
Два серця як одне! А скільки віри,
Скільки надії на добу прийдешню!
І намагання збудувать гніздечко,
Щоб там нове життя защебетало…
Сьогодні день зіщулився від вітру.
Злетів до хмари, по снігу ковзнула
Самотня тінь… внизу, під тою тінню,
Усе чуже! Ніщо не гріє серце,
Ніщо до себе, як колись, не кличе.
І сам не знаю: нащо я у небі?
Чого між хмар змагаюся із вітром
Що рве щосили обважнілі крила
Та ще й кидає вниз оскаженіло!
Холодне сонце… світить та не гріє…
А на землі свого гнізда немає
І грієшся біля чужої ватри,
Хоч Боже мій! – до чого ж я втомився!
А вік такий, що годі сподіватись
На відгук серця рідного по духу…
Прийде весна! Все небо заспіває
Замерехтять для когось ясні зорі
І над розквітлою, сп’янілою землею
Знов зашумлять у небі білі пари,
Та це вже буде зовсім інша пісня…
Ціну любові лиш тоді пізнаєш,
Коли ось так, біля чужої ватри
Старечі крила будеш зігрівати
І згадувати те, чого немає…
18.02.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777643
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.02.2018
Не для нас було сьогодні свято,
Хоч не вмерло в серці почуття.
Пережито нами так багато!
Вистачило би на два життя
Іншому старому, а чи жінці
Теж в літах… та мусимо самі
Пити з чаші, де до краю вінця
Гіркоти налито на всі дні!
Не вітаю в гаморі загальнім,
Не дарую символів чужих…
Просто у твої зіниці гляну,
Просто потону надовго в них.
Пригорну в звичайний тяжкий будень
Поцілую в зморене чоло!
Хоч на мить при цьому ми забудемо,
Що до цеї миті нам було.
Проведеш рукою по сивинах,
Які стали зріджені й ламкі…
За літами з голови чуприна
Полетіла… ніби вир ріки
Затягнув у глиб юначу вроду,
Висотав із тіла заряд сил…
Як живу?! Самого бере подив!
Бо кістки та шкіра… жмуток жил
Замість повних сили гарних м’язів…
Отакої! Страшне відкриття:
Старості, хвороб довічний в’язень
В Ойкумені власного життя.
День кохання! Він у нас щоденно.
У дрібницях, в поглядах, в руках.
Не для когось, а для двох, пісенно,
Продзвенів мажорно по роках
14.02.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777117
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.02.2018
Що принесеш мені, мій день прийдешній?
Чи жменю радощів, чи привід для журби?
Живу на світі ніби не тутешній,
А представник далекої доби.
Мій ідеал - про нереальність мрія:
Кохання вічне, вірність над усе,
На милість Неба віра і надія,
А ще у те, що доля принесе
Іще не раз бажану зустріч з кимось;
Що навіть після кроку в нікуди,
Я в інших вимірах із друзями зустрінусь,
Ковток джерельної ще спробую води,
Потішу око дивною красою
Оцього світу, сповненого див,
Де так багато неба наді мною
Де я так мало плавав і ходив,
Де не літав, хоч створений для лету.
Безкрилий птах: та зовсім не пінгвін,
Бо кожним нервом відчував планету
Навколо неї беручи розгін.
Поет – це промінь. У людській подобі
Він мусить жити. По життю іти
І осявати для людини кожної
Шлях вдосконалення, досягнення мети,
побачити і образом художнім
Явити світу істину небес,
Щоб у душі це відізвалось кожній
І кожний упізнав у ній себе.
Чи я дивак? Можливо, та не в силі
Бути таким, як всі: і в цьому суть.
Прийдешні дні як зорі з небосхилу
І що вони від неба принесуть?
08.02.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775992
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.02.2018
Чи знаєш ти, як гірко, коли двоє
Розходяться, можливо, назавжди?
Коли покриті полиновим слоєм,
Застиглі губи не шепнуть: «зажди»?
Хоч серце любить, та про це не скаже
І той, хто любить, мовчки в ніч іде…
Розтане в ній, а ніч сама блукає
І крок її наче той грім гуде!
Себе самого потім ти катуєш
Цим особистим, неминучим болем…
Ти добре знаєш і душею чуєш,
Як гірко коли нас уже не двоє.
08.02.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775990
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.02.2018
Этот прожитый день
Чем запомнится зримо?
Был ли я в нём с тобой,
Был ли я в нём любимым?
Или так, в пустоте,
Просто сгинет бесследно,.
Без стремлений к мечте
И без песни победной?
Время! Почему на прекрасной планете
Солнце не для всех одинаково светит?
Где то блещет жизнь струёй золотою,
Где то сердце пугает немой чернотою…
За спиною года
То ли свёрнутый свиток,
То ль огромный клубок
С плохо связанных ниток
Там сплошные узлы
Всех разлук и страданий,
Там обрывки надежд
И сплошных испытаний!
Время! Незаметно мгновения мчатся!
Скоро с ненаглядными надо прощаться…
А в обрывках коротких цветных много ниток.
Должен был получиться ковра яркий свиток!
Редко солнце любви
Нам цветы золотило.
Больше туч грозовых
Над судьбою проплыло.
Потерялось тех дней
На дорогах несметно!
И подкралась зима
В наши дни незаметно!
Время! Не звени одинокой струною!
Кружит тоска вороньём надо мною…
Отгоняю её! Только злые уж больно морозы!
Ах, в тумане мой взгляд! А в глазах твоих – слёзы….
06.02.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775450
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 06.02.2018
Мій місяць – березень. У ньому я цвіту,
Хоч і не квітка по своїй природі.
Я – лише кіт. Як всякому коту,
Бажається у кішки бути в моді.
До неї йду, як лицар, як вояк!
Готовий до війни і до любові.
Завжди козирний, не якийсь пішак,
А з домішком породистої крові.
Початок березня. Іще морозна ніч.
Та не пора біля хазяйки спати
Тому що любощі така важлива річ,
Що їх не можна проігнорувати.
Я не один. Збіжаться під вікно
Десь із десяток з нашої округи.
І буде поміж нами як в кіно,
Справжній турнір за серденько подруги.
Спочатку ми гуртом заведемо
Найголосніші пристрасні рулади,
Бо і в людей також, - і то давно!
Під вікнами співають серенади.
Потім буде між нами справжній бій.
Коли вся лють, до нутряного вию,
Жорстока в необхідності своїй,
Ввіп’ється пазурами в чиюсь шию!
Поміж дерев покотимось клубком,
Рвучи одне другому шкіру в клоччя.
Бо є неписаний для всіх котів закон:
Бути сильнішим в березневі ночі.
Тому що місце є лише одне
У доленосній, на майбутнє, ніші
У спадок передати все земне
Нащадкам право мають найсильніші.
А після бою вже візьму своє:
Загривок в зуби, – і нехай із кров’ю,
Із ранами, наповниться моє
Котяче серце, – щастям і любов’ю!
Мій місяць - березень. У ньому я цвіту.
Хоч не рослина, та щораз весною
У майбуття я прокладаю путь
І вас запрошую іти туди зі мною!
05.02.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775289
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.02.2018
НЕ МОЯ
Лет хоть шесть тому назад,
Мог ли я подумать здраво,
Что кого-то буду ждать
И глотать разлук отраву;
Что я буду кем-то жить,
И дышать одной тобою,
Словно в первый раз любить
И чужую звать судьбою?!
А ты ведь вправду не моя!
А ты ведь нынче снова где-то
И телефон твой без ответа…
Моя ты боль, печаль моя!
Просыпается мой сад,
Солнце снова пошутило.
Будто в сад нагрянул март
И зима вдруг отступила.
Только проблески весны
Я без радости встречаю!
На свои шальные сны
Себе утром отвечаю:
А ты ведь вправду не моя!
А ты ведь нынче снова где-то
И телефон твой без ответа,
Как в прошлом молодость моя!
Был готов весь мир любя,
Воспевать все совершенства
И мечтал возле тебя
Испытать хоть миг блаженства.
В радость нежности мосты
Строил я из майских радуг
Только не посмела ты
Прочь убрать с пути преграды.
Ведь ты и вправду не моя!
И как всегда ты нынче где-то…
И в твоём сердце нет ответа
На песню горе - соловья!
04.02.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775077
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 04.02.2018
Що тобі сказати, хлопче? Бачу: тяжко ти зітхаєш.
Захворів ти вперше, друже, - божеволячи, – кохаєш!
Ох, запали в юну душу карі очі, чорні брови!
Усмішка чиясь весела, ямки на щоках чудових,
Постать зваблива і ставна, ніжка граціозно ходить
І фізична з нею близькість з розуму ясного зводить!
День без неї – наче з гуми тягнеться аж ждати важко!
А як з нею, то і тиждень промайне як в небі пташка!
Звідки знаю? Ця хвороба майже кожному відома..
Може в мандрах зустрітися, може здибатися вдома,
В пошуку пройдеш півсвіту, та повернешся додому,
А вона, - ота недуга, - по-сусідству, біля дому.
Якщо полум’я взаємне, то це виграш в лотерею.
Бо ти лебедем літаєш в небі щастя разом з нею.
Спільні мрії, спільні плани та буденності турботи…
А як любиш повертатись до коханої з роботи,
Коли тіло обгортає в плащ дощу осіння втома,
А тебе весна стрічає в кожній рисочці знайома!
Та буває, що зустрінеш, та не матимеш джек-поту:
Бо взаємності немає. Тож одягнешся в скорботу,
Будеш попелом зажури свого даху обсипати,
Та, - не дай Бог! – повну чарку більше долі шанувати.
Або кинешся навсібіч, щоб блудити з ким прийдеться,
Та за все, що б ти не скоїв, по рахунку доведеться
Заплатити: як не коштом, то здоров’ям молодечим.
А це, друже, катастрофа! Не журись! Пряміше плечі!
Придивись пильніш до неї. Чи нікого ще не має,
Чи бува, як ти не з нею, то хтось інший обіймає?
Може, грається з тобою в кішки—мишки для забави,
Коли бачить що ти поруч розтаєш топленим салом.
Не кидайся у кохання як у річку при купанні,
Бо від поспіху у цьому будуть наслідки погані.
Дід замовк. Старечий досвід був наукою для внука.
Та онук повчання діда і не особливо слухав,
Бо перед душевним зором виринала казка ночі
У якій тягли до себе чари пестощів дівочих,
Бо спалахували в небі зорі щастя кольорові,
Бо зустрів кохання перше: карі очі, чорні брови.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774695
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.02.2018
Ніби підіймаюся по кручі
Шлях важкий… бракує снаги й сили.
Не чекаю чогось неминучого
Не боюся привида могили.
Все сприймаю начеб-то спокійно:
Час такий. Не треба сумувати.
Сам собі мотив заупокійний
Не спішу у цьому дні співати.
В разі чого, хтось його, гугняво
Прогундосить – то і цього досить!
Поки що є осінь полум’яна
І вона до танцю серце просить.
Що ж, - давай! Відкинемо недуги!
Грай, бандуро! Лихом б’єм об землю!
Миле личко кращої подруги
Смутком передчасним не затемню.
Як я почуваюсь? Та, байдуже!
Ось сиджу, майструю свої вірші.
Що було, те муляє не дуже,
А що буде? Чи ж чекати гірше?
Дещо маю на лиху годину,
Не застане лишенько зненацька.
Йди сюди, моя свята людино,
Ангел наш, моя кохана пташко.
Нумо, стань отак:: ближче до світла!
Бліді личка… кола під очима…
Це ночами від тривоги сліпла
Над зім’ятим ліжечком дитини.
Бо ти – жінка! Твоє ймення – Мати!
Втілення небесного явління
Янголом ти призвана постати
Для дітей нового покоління.
Кажеш, щр вигадую на тебе,
Що така як всі жінки навколо…
Я озвучив послання від Неба,
А воно не блефує ніколи!
01.02.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774550
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.02.2018
ВІКОНЕЧКО.
Нова доба, як завжди, починається
З того, що я не в силі щось зробить.
Вже кілька діб рука не піднімається,
Вже кілька літ не гоячись болить.
А попід сонечком, поза віконечком,
Гойдає вітер гілку з горобцем.
Маленьке тілечко, благеньке пір’ячко,
Та Бог тримає під своїм вінцем!
Дивлюсь на пташку, собі розмірковую:
Чому у нас не так як у птахів?
Нас доля часто тяжко випробовує
На протязі нескінчених років!
А за віконечком ранкове сонечко
Вже розтопило невеликий сніг.
Стрибає пташечка, в траві ховається,
Як добре їй! – вона, - не чоловік!
Когось чекаю, у вікно дивлюся,
Там, за парканом стежка до воріт…
А по тій стежці рухаються люди
І серед них блакитний милий цвіт!
Світи же, сонечко, у це віконечко,
Даруй селу скупе своє тепло.
Нехай зігріємо серця надією
На те, що буде краще ніж було!
Ось двері , чується, вже відчиняються
Лунають кроки, одяг шурхотить,
Хай тілу боляче, та посміхаюся
Бо в це гніздо голубонька летить!
Сміється сонечко в моє віконечко
Наче весняний промінь виграє
У грудях серденько скаче горобчиком
Дякую небу! – ти у мене є!
31.01.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774323
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.01.2018
Моя любов не зміряна ніким
Та і навіщо змірювати серце,
Коли без міри володієш ним
Бо ж віддане, немовби в щось уперте!
Знаєш сама, як ніжно я люблю
Дивитися в твої прекрасні очі.
Як я боюсь, коли сльоза жалю
Біжить щокою при безсонній ночі
Коли заслабне внученька мала,
Чи раптом в доньки щось не так збулося,
Як ти нервово змахуєш з чола
Посивіле, фарбоване волосся!
Життя твоє наповнене щодня
Турботами важкого виживання.
Пригнічує з екранів чортівня,
Де більше звіра, та нема кохання.
Вірші читаєш, звикла вже до них
Як і до всього душенька звикає…
Та я вже бачу: пісні струн дзвінких
Колись чутливе серце не торкають…
Стомилась ти… стомився також я…
Боротися з відчаєм та зневір’ям
Мабуть зміняю одяг солов’я
На більш скромніше – горобине пір’я…
Нащо співати? Відгуку нема…
Та і чи був? За рожевим туманом
Лише здавалось, що моя зима
Десь зачепила одяг за парканом
І там стоїть… та ні! – отут стоїть!
В розкриту душу дихає морозом
І вже не знаю як її зігріть…
Нехай вже так! Нехай тамує сльози!
Тебе шкода! Нічим не допоміг!
Лише слова… а окрім них – нічого!
Хоч і слова – не з дерева горіх!
Даються нам через серця від Бога!
29.01.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774043
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.01.2018
Коли я біля тебе, моя мила,
То серце завмирає і тремтить.
Час біля тебе ніби має крила,
Бо ж непомітно, швидко так летить!
Ми ніби тільки – тільки, як зустрілись,
А вже крайнеба в сонячнім вогні.
А Купідон пускає свої стріли.
Одна із них дісталася мені.
Поранений, коханням тяжко хворий,
Не можу вже без тебе ані дня!
Про тебе тільки мрію, та говорю,
Про почуття співаю у піснях.
Щоб розказати світові про тебе,
Візьму рожевий колір у зорі.
Бо твої очі, як квітневе небо,
А ти сама – як сонечко вгорі!
Слів особливих серденьку бракує,
А ті, що є, - не висловлять сповна,
Який медовий в тебе поцілунок,
Яка сама ти квітка чарівна!
Сплетемо воєдино наші руки
І підемо купатися в росі.
Щоб змити назавжди усі розлуки
Які можливі в нашому житті.
Моя жадана, у твоїй подобі,
Весь всесвіт став належати мені.
Може тому, що при такій хворобі,
Яскраво світять зіроньки ясні!
10 лютого 2013 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773550
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.01.2018
Я – вже не я. тільки Душа і слово.
Оце єдине з чим до тебе йду.
У нім ще грають барви веселкові,
Цвіте калина в нашому саду;
У ньому ти казково неповторна
І вічно юна, як моя весна!
Скибка життя шматована, потворна,
Де чаша горя випита до дна.
Живуть у слові давні ідеали,
Наївна віра в торжество добра…
Там все як правда зовні виринає
Із сутності Пашковского Петра.
Життя жорстоке. Часом спересердя
Кляну його, як насідає зло…
Та як від тебе маю милосердя,
То через час – від серця відлягло,
А ще як гляну в твої милі очі…
Хай на світлині, хай не наяву!
То що б не принесли пекельні ночі,
Я вірую: до ранку доживу!
Хоч би для того, щоб тебе любити!
Крізь всі розлуки променем пройти,
Теплом душі твою самотність гріти.
Бо ти для мене – геній красоти,
Бо ти для мене явно ангел з неба,
Ти - моя Муза, радість і журба…
Я не існую на Землі без тебе.
Коли не бачу, то душа слаба
В квадрат вікна безсило визирає,
Поки стікає неквапливий час.
А серце чомусь терпне, завмирає,
Наче життя зібралось йти від нас.
Тоді встаю, підсовую комп’ютер,
Уяви вітер ліплю під крило,
І вже сльозу відчаю місяць витер,
У вищі сфери душу занесло…
Я поміж хмар душею розкошую,
Обшукуючи небо голубе.
Бо вірую: що в небесах почую
Помахи крил, які несуть тебе.
Я, - вже не я. Кохання тихе слово,
Жива душа… ні рук нема, ні ніг…
Я прихилив би небо веселкове!..
Якби то міг! Якби то тільки міг!
20.01.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772527
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.01.2018
Єдина прикраса, яку носив на руках,
Це ти, - моє сонце! - мій ніжний замріяний світе!
Тебе я водив в світанки по вузьких стежках
У холоді ранку собою старався зігріти.
Єдина з пісень, яку в своїм серці ношу
Вже після того, як мама дала колискову,
Це мова твоя, як шелест нічного дощу,
Як щебет пташини ранковий.
Єдина із форм яку зберігав би весь вік,
Пильніше музейного скарбу,
Це врода твоя, довершеність бюсту і ніг,
Обличчя нев’янучі фарби.
Єдині з зірок, що світять мені всі літа -
Це очі твої, що кличуть мене за собою.
В них сяє надії на щастя зоря золота,
А часом туманить журбою.
Єдину опору я завжди у труднощах мав:
Це ти, в моїй долі надійна і вірна фортеця!
Що б там не траплялось, я впевнено вірив і знав,
Що жде мене любляче серце!
Єдине, чого понад все на світі боюсь,
Чого і не вимовлять губи,
Це те, коли вранці від ночі у день повернусь,
А ти мене в ньому не любиш!
20.01.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772359
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.01.2018
Чудова голівка, краси чарівної бутон,
Недовго квітує. Ось пелюстки впали донизу,
Хор захвату змовк і сонця цілунки як сон,
Та квітка нова священну примірює ризу!
І погляди всі, - на неї, – на неї одну!
Закохані, хтиві, бажанням наповнені новим
І як попередній, пощипує вітер струну,
Наспівує пісню про дива кохання медові!
А та, яка в щасті недовгім чарівно цвіла,
Виношує плід, готується матір’ю стати
І молить природу, щоб та милосердна була,
Щоб стало їй сил до ранніх морозів стояти.
Отак і з тобою,. О! – квітко чарівна моя!
Любили тебе, допоки нектар був у тебе.
Бузок розпускався, лунав дивний спів солов’я,
Сміялось здивоване небо…
Я поруч не був. Зростав у другому садку,
Де жили зацьковані квіти.
Та мріяв для щастя царівну, - як ти, ось! – таку!
Колись неодмінно зустріти!
Зривали мене, як всяке квітуче зело,
Щоб з віником впхати у вазу,
Та я не загинув! В корінні ще жаги було,
В життя повертався щоразу.
Не завжди дощі ласкаві були,
При грозах ламало і гнуло…
Нехай незнайомі, та ми кожне літо цвіли,
Щоб зовсім про нас не забули.
І доля так склалась, що разом прийшлося нам буть
У хаті, на цім підвіконні,
Бо людям приємно коли поруч квіти цвітуть
Блакитні, жовтаві, червоні.
Здавалось мені: у чорні, не радісні дні,
Що буде мені не до цвіту;
Що вже не прийти кохання чарівній весні
І сонця не знати привіту…
Та стрілася ти! І сталися справжні дива:
Ожило гіллячко прив’яле!
Любов на життя свої заявила права
І в осінь весна заспівала.
Тож ми – зацвіли! Та так, ніби в плині всіх літ
Іще не цвілось нам ніколи!
Шкода, що не можуть до нас здійснити політ
У вулику сховані бджоли!
Вони б рознесли про тебе потужні пісні,
Про чашу з предивним нектаром,
Про пахощі літа на хатньому цьому вікні
Які віддаємо задаром.
Прекрасна моя! Ти горнешся наче дитя
У сукні святковій, зеленій.
Вазонами звуть, а квітнуть людські почуття,
Бо ти на цім світі для мене!
18.01.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772204
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.01.2018
При березі – човен. Гойдається легко на хвилі.
Туманом ранковим ще плесо закутане щільно
Немає зі мною людей, які серцю любі та милі,
Від того здається, - наче душа моя вільна.
От сісти б у човен! Вітрила трикутник напнути
І в море майбутнього, аж отуди, аж до краю!
Та тільки, на жаль, треба час сьогодення відбути,
Та свого човна ніколи не мав і не маю!
Хіба що в уяві! .. ось подумки сяду й полину!
У мрію весняну, назустріч травневому цвіту.
Неси мене, човен, туди де я душу зустріну,
Наповнену світлом любові, тепла і привіту.
Ой, човен мій, човен! В широкім людськім океані
Шукав колись серце, що здатне на зов відгукнутись
Та тільки існую в полоні свого безталання
І знаю, цим мріям повік не здійснитись, не бути!
Прийдуть нові весни, сповиють всю землю травою..
Та я в першотрав’я своїми ногами не стану.
Дороги мої затягло інвалідства смолою,
Тому й помирають надії на радість, останні!
Ой, човен мій, човен! Неси хоч до того причалу,
Де є сподівання на милість та ласку від Бога;
Де люди людину не тільки по виду стрічають,
А ще і приймають як брата по крові, як свого.
Туман підіймається, легіт ледачо повіяв,
На хиткім візку до краю землі підсуваюсь
У мене сьогодні святкова сталась подія:
Нарешті я тут! Я снасті свої закидаю!
Привіт тобі, річко! Привіт тобі, рай очеретний!
Як довго до вас не міг я під ранок добратись!
І човен при кладці, і жаб’ячі сольні концерти,
У згадках зринали, коли не було змоги спати.
---/////---
Цей вірш – тепер згадка. Про літо далеке, минуле.
Вже років за шість, як з лихом програв у двобої.
Ще звуки від ліри у серці моїм не заснули,
Ще подумки човен прошу позмагатись з прибоєм.
16.01.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771593
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.01.2018
Чи то від Бога, а чи від батьків
Та маємо у всім своє призначення.
Хтось бачить час через пітьму віків
І здатний пояснити його значення
Для всіх майбутніх поколінь людей,
А хтось влучним та велемудрим словом
Дістане скарб з розчахнутих грудей,
Щоб усміхнулась доля веселково;
Хтось візьме глину та відтворить в ній
Довершені та неповторні форми;
Хтось втілить у життя вінець надій
На кращі переміни, на реформи;
Хтось своє тіло витренує так,
Що всі рекорди ляжуть попід ноги,
А хтось життя віддасть за «просто так»,
Хоч і не бачив в цьому перемоги.
Час пропливе, чи може, пролетить
І потім скаже хто прожив для чого.
А я, навіщо проживу цю мить,
Чим виправдаю час буття оцього?
Хай ще не суд. Не мить для виправдань.
Та все одно позаду літ чимало.
Левова частка – для важких страждань,
А менша з них під ліру проспівала
І пісня ця – лише одна Любов:
До цього світу, до Людей, до Жінки,
До того, що ввійшло назавжди в кров
Із краєвидів рідних – українських,
Без чого я собою не назвусь,
Без чого в світі неспроможний жити.
А чим я в пам’яті нащадків відіб’юсь,
Про те комусь, а не мені судити!
14.01.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771299
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.01.2018
До чого важко зустрічати милу
Коли для усмішки і сил уже нема
Кермо життя іще тримаю понад силу
Для чого стелиш білим, снігом білим,
Моя непрохана зима?
Ти подивись: хіба тобі не видно
Їй так невесело до мене в дім іти
Мені самому оці немощі огидні,
Нащо нав’язуєш душі старечі злидні,
Невже не можеш одійти?
Зима лише зітхнула на горищі
Мовляв: що хоч, те й говори!
Приймай непрохану, небажану, дружище,
І годі тобі в небо рватись вище,
Якщо дочапав до пори!
А мила таки стала на порозі
Вся пахне свіжістю, Снігуронька моя!
Крізь сітку зморшок на обличчі квітнуть рози
Поцілувалася з морозом по дорозі
І навіть так ревную я.
Чому з морозом першим? Не зі мною…
Як хочеш – так і розумій, чувак!
У нього теж чуприна з сивиною
І теж хотів пройтися з молодою,
Та і в цілунку інший смак!
13.01.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771169
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.01.2018
Не шкодуй, кохана, що далекі весни,
Лиш приходять в пам’ять тай то, не щодня.
Місяць ясночолий опускає весла
В море швидкоплинне де немає дна.
Ой у водах часу так срібляться зорі!
Відблиски минулого ринуть вдалину.
Я завжди з тобою в радості і горі,
Оживляю серденько від важкого сну.
У текучі струмені двічі не ступити.
Та дана нам пам’ять, аби ми могли
Із вершин прожитого мудро оцінити,
Чи путями вірними ми удвох пройшли.
Були прикрі помилки, втрати та невдачі,
Коли дні здавались стрічками з пітьми…
Як це страшно бачити: що кохана – плаче,
А майбутня втіха ще за ворітьми.
Та минало горенько, та долались труднощі,
Знов світились погляди зорями надій.
Постаріли яблуні під дитячі пустощі,
Щебетом школяриків двір відгомонів.
Наче все по старому: живемо за звичками.
Чи колишні ніжності збереглись в душі?
Чи приємні спогади як північні привиди
Штучно поселяю я у свої вірші?
Ні! – вони, - не привиди! Може, дещо стомлені.
Притупилась з часом гострота чуття.
Тільки зірка ніжності життєдайним променем
Зігріває в осені непросте життя.
Хай бажання щастя вже здаються мріями
Та повір, кохана, з настанням весни,
Знов до нас повернуться новими надіями
Нами колись бачені веселкові сни.
09.01.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770570
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.01.2018
Ти для мене назавжди єдина.
І не вір, якщо плітка чиясь,
Донесе, що кохана людина
Не вертає на круги своя,
Що схвильоване, трепетне серце
Вже комусь пропонує як дар
Слів облуди для іншого серця
Розливає медовий нектар.
Так не станеться. Хай там у когось
Кілька раз розквітають сади.
Мій під снігом до сяєва твого,
А розквітне – як прийду сюди,,
Як у вічі глибокі загляну,
Як до себе тебе пригорну,
І тим жадібним, вовчим коханням
Ми пірнемо у нову весну.
Озвіріємо пристрастю юних
Лиш для того, щоб чути сповна
Як бандури виспівують струни
Коли пісня чарівна, одна,
Яку грає замріяний вітер
Між квітучих напахчених віт.
Ще повернемо разом наш квітень
Ще почуємо щастя привіт!
08.01.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770434
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.01.2018
Я вдячний всім, хто серцем небайдужим
Був поряд з нами у важкі ці дні,
Я вдячний вам, мої шановні друзі
За співчуття проявлене мені.
Нелегко ще… іще безсонні ночі
Наповнені зітханням та слізьми,
Ще рідна постать постає пред очі
Таким, якими зустрічались ми.
І вже давно… і вже, на жаль, навічно…
А жити треба! Смолоскип горить.
Шепчу молитви… давні, канонічні…
Молю прийняти і за все простить.
Прийде до мене моя мила Муза,
Присяде поруч, обійме крильми
І побіжать слова якоїсь думи
Про плин життя, стосунки між людьми.
А я їх буду клавою ловити,
Та у рядок, та римою у стрій!
Щоб міг читач належно оцінити
Оті плоди, що є в душі моїй.
08.01.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770259
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.01.2018
От і все. Новий рік, нова втрата…
Завтра свято, а в нас – плач гіркий!
На Різдво я оплакую брата,
Не цілуючи хоч би руки…
Що ж ти, братику, першим зібрався?
Ти ж молодший за мене… не строк…
Я ж на зустріч іще сподівався,
Та на твій телефонний дзвінок.
КОЛЯ! Братику! Встань, схаменися!
Ну, почуй, - ради Бога! – молю!
З небуття до господи вернися,
Бо вона потопає в жалю!
Доньки плачуть, голосять онуки,
Надя - криком лебідки тужить!
Чом тримаєш зхрещено руки,
Як ти смієш не дихать…не жить?!
Мої сльози ніхто не побачить
Так вже склалось: від всіх вдалині
Ти пробач мені, братику – плачу!
Бо ж як страшно і жалко мені!!!
Бо ж розлука з тобою – навіки,
А ми бачились мало, на жаль!
Бо з дитинства обоє каліки,
А від того й розлуки печаль.
Зимна осінь дощами теж плаче…
Тобі легше… тобі не болить…
Вічна Пам’ять тобі, наш козаче!!!
А нам далі терпіти і жить!
субота, 6 січня 2018 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769934
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.01.2018
Наповнив келих сам на сам в кімнаті,
Як і завжди в усі людські свята.
І що хотів би щиро побажати,
Що ніс би в радості крізь місяці й літа?
Бажати щастя? Та хіба я буду
Немов юнак співати все життя
Про стан дівочий, про медові губи
Про дивовижно ніжне почуття?
Віддам цьому належне. Безсумнівно.
Та це для щастя ще не головне.
Здоров’я попросити? Голослівно?
Нехай і це лиш в думці промайне,
Тому що як не повторити юність,
Так і здорове тіло не вернуть.
То що ж тоді бажав би, аби збулось,
Перш ніж прийдеться назавжди заснуть?
Бажання є у мене: Україна!
Понад усе бажаю, щоб цвіла;
Щоб всім народом, як одна родина
У єдності та злагоді була.
Щоб мир прийшов на цю стражденну землю;
Щоб сіялось зерно, а не метал;
Щоб лиш героїв цього сьогодення
Ми підняли на слави п’єдестал;
За злочин щоб невідворотна кара
Чекала тих, хто скоїв людям зло!
Щоб бідності і злидарства примара
Покинула і місто, і село !
Тоді і я під передзвін щедрівки,
Можливо, вперше, за прожитий вік,
Хай без здоров’я, без рідні, без жінки,
Скажу, що я – щасливий чоловік!
середа, 3 січня 2018 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769384
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.01.2018
Яка підступність днів оцих, зимових!
Слабуємо обоє, що аж ну!
Щораз нова болячка, шпильки нові
Ні щось робити, ні вночі заснуть!
Розмови наші все про нездоров’я,
Про цін обвал, про жадібність аптек,
Свята на носі, а в кишенях – голо,
А дітям дай дарунків і чудес.
І як малечі подивитись в очі,
Якщо цукерок у руках нема?
Тож б’єш горіхи в хаті серед ночі,
Аби продати… ох! – зима… зима…
Від Миколая аж до Водохреща
Свят заметіль країною пройде.
Та на цей раз нам важче, а не легше,
Бо ж не на сорок вік наш лік веде.
Але нічого: якось обійдеться.
Живучі ми! Сильніші за котів.
Щось для онуків, для дітей знайдеться,
А там, дивись – і місяць пролетів!..
Та найстрашніше, що немає миру.
Іде війна. На сході ллється кров.
Хтось на війні заробить тонни жиру
Під пісеньку акули про любов
До тих людей які в ці дні святкові
Життя своє, здоров’я віддають
За українське материнське слово,
За нашу землю окупантів б’ють!
Мабуть би й вибили давно набрід проклятий,
Та Іловайська привид не дає.
Закопуються в бліндажі солдати,
А керівництву вигідно як є.
Прийде Різдво з Колядою до хати,
І якщо щиро, то не знаю я.
Чого тобі, Кохана, побажати,
Щоб не були брехливими слова.
Здоров’я? Знаю, що його не буде.
Достатку? Звідки? Сил робить нема…
Хай поруч будуть дорогі нам люди,
Хай знаєш ти, що ти вже не сама,
Що б’ється десь гаряче, ніжне серце,
В якому ти назавжди головна
І дай нам Бог! Іти до кращих звершень,
Хліб на столі і келишок вина.
Минулий рік я дякую за тебе.
Ти в нім була. Тобою дихав, жив.
Писав вірші під тихий шепіт з неба,
Згорав від ревнощів, казився і любив!
Це почуття візьму з собою знову
У рік новий як найціннішу річ,
Щоб дарувало пісню веселкову
Хай і в безсонну українську ніч.
понеділок, 25 грудня 2017 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768017
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.12.2017
Можливо, що свободи вже не матиму
Аж до останніх проблисків життя!
Доки дихання, солов’єм співатиму
Про божевільно ніжне почуття.
І не важливо, що надворі холодом
Мов саваном, сповила все зима,
Серце поета оживляє молодість.
Першопричина цьому – ти сама.
Ніде мені від цього не подітися!
Жіноча сутність має свій закон:
Хтось мав з тобою на планеті стрітися
Долаючи шлагбаум перепон.
І ним став я. У мріях перемріяна,
Оспівана у плетивах віршів,
Ти стрілася як казка, - несподівана,
На поклик зголоднілої душі.
Літа пливуть, а я – мов зачарований,
До тебе серцем тягнусь, як дитя!
А долі наші лихом пошматовані
І годі сподіватись співчуття
Від вищих сил. Та ми обоє боремось
За кожний день, за кожну його мить.
Часом здається: вже настільки зморені,
Що краще б і годинника спинить…
Минає слабість і найперше думаєш:
А як вона? Без тебе в кожнім дні?
Поміж близьких самотня, з горе-думами,
Без просвітку привіту у вікні…
І розумієш: треба ще триматися.
Не ради себе. Ради неї. Так!
На зустрічі нечасті сподіватися
В яких терпкий, щораз полинний смак.
Зайдеш в кімнату, з щемкою тривогою
Гляну я в очі, на твоє лице
І сам не знаю чому так, та Богові
Не в перший раз подякую за це!
23.12.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767659
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.12.2017
Чим далі в час тече життєва річка,
Тим більше бачиш суєту людей.
Чиєсь життя ледь блимає як свічка,
А в когось серце – смолоскип з грудей.
Живе один немов піскар премудрий.
На цьому світі випадковий гість.
З нори не сміє вилізти на люди,
Бо раптом хтось, - хто має владу, - з’їсть…
Нікого, ані словом не зачепить,
Не захистить нікого в час біди…
Аби тихенько дочекатись вечора,
Аби не потикатись будь-куди.
А чом мені у своїй нірці тісно?
Чому не знаю спокою, коли
Комусь у самотині жити гірко,
Чи серденько зажурене болить?
А чом мені чиясь неправда коле
Немов терновий шип серед чола,
Чому піднімусь захистити кволих,
Яка би потім помста не була?
Не знаю й сам. Дурним мабуть вродився,
Або порода склалася така…
Ще з малих літ за щось і з кимось бився,
Тож мають мене всі за дивака!
А навіть з долею і то нещадно б’юся,
Бо весь мій вік додолу ломить, гне…
Зате я просто жити не боюся:
Від чого любе сонечко ясне.
Від чого жінка полонила серце
Та так, що не позбутись хмільних чар!
В кожній добі люблю неначе вперше
І вдячний Небу за чудовий дар!
Це справді дар. Не кожному дається
Любити в час, коли за шістдесят,
Коли душа ще молодо сміється
І веснами літа оці шумлять.
Багато хто в такі дива не вірить.
Мовляв, щось з головою негаразд,
Мовляв, пора б старому знати міру
І не соромитись та здати хід назад.
Нехай собі! Ці піскарі премудрі
Існують так із прадавніх давен
Чи ж треба всім куняти непробудно
Та шикуватися під клапоті знамен
Цих мудреців зарослої водойми,
Філософів маразматичних снів?
Байдужістю собі життя наповнили,
Задля подовження таких «коштовних» днів.
Заради того, щоб цей світ любити,
Та не соромитись, що маю це ім’я,
До миті смертної готовий вперто битись!
Така в житті позиція моя!
п'ятниця, 22 грудня 2017 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767483
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.12.2017
Звичайне наче. Проза, не вірші.
Журливий погляд – дзеркало душі,
Привітне слово скрашує вуста,
Якщо і посмішка, то вже давно не та…
І я також змінився. День при дні
Доводиться триматися мені,
Аби не впасти остаточно в рів,
Де не один в чаду біди згорів.
Не можу здатись, доки ти ще є!
Доки святе в душі ім’я твоє,
Доки хоч чимось дорогий тобі:
Чи в радості маленькій, чи в журбі.
Казав не раз. Не раз іще скажу
Про те, як міцно, ніжно бережу
Твій щирий усміх, слова милий звук,
Низьких підборів дрібний перестук,
Як я прощаюсь, наче назавжди
І як боюсь розлуки, як біди.
Моя звичайна. Жінка, як і всі.
Тоді чому алмазами в росі
Заграли очі зоряні твої
Коли в садку співали солов’ї?
Чому тоді, - не в чарівному сні,
А наяву, побачились мені
Понад тобою змахи світлих крил?!
Ти – янгол мій! Наснага творчих сил.
Коли тебе не бачу кілька днів,
Вкрадається тривога поміж снів
І вже не можу місця я знайти,
Чи щось писати, чи кудись іти…
Все ніби валиться з оцих непевних рук
Від гумової тятиви розлук!
Але й без них нам жити не дано.
Попри любов, будемо знов і знов
Немов навічно щемко розлучатись,
Щоб хоч колись, на мить малу, стрічатись.
вівторок, 19 грудня 2017 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767242
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.12.2017
ЩЕ ОДНА СТОРІНКА
Ще одна сторінка, ще одне вітання.
Ми з тобою, мила, побачились зрання.
Кілька простих речень, кілька слів сердечних,
І мені вже легше. Навіть, значно легше!
Тяжко без здоров’я, гірко без надії!
Та нічого, серце, з цим уже не вдієш.
Ще, здавалось, довго бути на дорозі,
А вже пізня осінь на моїм порозі…
А вже пізня осінь, і сльотаві сльози,
Грозять скути душу нещадні морози.
А надворі – сонце! Там весна сміється.
Та у кволі руки радість не дається!
Радість не дається. Що було – минуло!
Тільки моє серце досі не заснуло.
Ще, як тебе бачу, радісно тріпоче
І тебе, - хоч трішки, - привітати хоче.
Привітати хоче. Зустріч не забулась.
Як травневе сонце ти сюди вернулась
І ласкавим словом душу мені грієш,
Лукавити серцем зовсім не умієш!
понеділок, 22 квітня 2013 р.
13.12.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765939
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.12.2017
Блаженна мить, коли після зими
Прийдеш на беріг, де в минулім році
Сріблястих красенів на спінінга ловив,
Де жаби кумкають, де бусоль жде в осоці
Сторожку здобич, де гойдається комиш
І до води стікають перші трави…
На плесі срібному гойдає сонця диск,
Рябіють відблиски в смарагдовій оправі.
Блаженна мить, коли після снігів
Вдихнеш на повну весняне похмілля!
Коли дерева в пишноті своїй
Святкують попід зорями весілля,
А ти між них почесний, добрий гість!
Милуєшся незайманою вродою.
Яка ж блаженна, неповторна мить,
Коли ось так: ти сам на сам з природою!
Летючі дні гарячих літніх пір
Минають швидко… глибочіє просинь…
Як зрілий вік з-поза далеких гір,
Прийде в життя золотоносна осінь.
В саду життя по листі золотім
Нас поведе щемливий вальс печалі.
Блаженна мить не кінчиться на тім,
Бо наші води ще долають далі,
Аби звершити повний цикл життя
Та навесні наступний розпочати…
Кружляє сніг… а серце як дитя
Готується блаженну мить стрічати!
13.12.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765742
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 13.12.2017
Боже правий! Яка ж то краса!
Весь садок у пухнастій одежі.
І берези під снігом як вежі
Понад муром паркану стоять.
Сипле сніг, наче стелить комусь
Простирадло на шлюбну постелю.
Із вікна, на побілену стелю,
Білий відблиск грайливо метнувсь.
Чисто як! Чепуруха-зима
Все болото сховала до часу
І дарунків наповнену чашу
До Різдва наготовила нам.
Недалеко вже свят дивосвіт
На ялинках засяє вогнями.
Коляда голосними піснями
Прославлятиме Божий прихід
У цей світ, аби актом любові
Все збулось по закону Отця,
Чия милість не має кінця
Як Обітниця в чесному слові.
Новоріччя… стремління людське
Хоч умовно поринути в казку…
Де майбутнього бачиться ласка
І життя наче вже й не важке.
Хтось знайде привітання слова,
Хтось шампанського келих підніме…
Білим снігом, надіями білими
Понад садом кружляють дива!
11.12.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765446
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.12.2017
Гуртуються у нові зграї
Ті ж самі: «наші» хижаки.
Лише навиворіт вдягають
Номенклатурні піджаки,
Щоб простолюд не міг пізнати
За назвою старих хапуг.
Ще намагаються підняти
На тло Майданів ниций люд.
Бо на Майданах значно легше
Забити клепки будь-кому.
Забратись на народні плечі,
Тай годуватись самому.
На цю діяльність політичну
Награбували капітал.
Ще спонсори є заграничні
Яким до смаку цей запал
Над діжкою пороховою…
А як же обух? Що сталить?
А в небо сотнею новою
За що підемо в чорну мить?
Ворушиться смола, клекоче
У політичному котлі.
Чужинці царювати хочуть
На вже обкраденій землі.
І хай їх прізвища – як наші,
Чи отакі як в росіян,
Вони із пуп’яночку – РАШІ,
Народу нашого бур’ян.
Сапу нам треба не сокиру!
Гострити треба, не сталить,
Щоб виполоти нашу ниву,
Якщо це кожному болить!
09.12.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764945
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 09.12.2017
А ти поряд, а ти завжди будеш поряд.
В моїй думці, в моїх планах і бажаннях,
Бо твій усміх, твоє слово і твій погляд
Розпалили у мені вогонь кохання.
І горить не погасає стільки років
Ніжних пристрастей і мрії дивна ватра,
І все кличуть в давні весни твої кроки,
Сподівається душа на світле завтра.
А ти поряд будеш близькою без міри,
Навіть в мить, коли долати буду втому
Від очікувань даремних, від зневіри,
Від відсутності затишку твого дому.
Нащо знати всьому світу твоє ймення,
А чи прізвище вторинне, чи дівоче?
Головне, що ти на світі є у мене,
Що для серця найрідніші твої очі.
Прийде час колись суворий, невблаганний,
Коли опору чинити вже не зможу,,
Коли з подихом відмученим, останнім
Переступлю за незриму огорожу…
Відлітаючи пташиною зі світу,
Про одне душа моя лиш пошкодує,
Що вростаючи промінцями у вічність,
Вже не скоро щось про тебе я почую!
А в цей час, коли садок покрило снігом,
Коли подихи весняні поза краєм,
Я тебе, моя єдина мила втіхо,
Серед інших спраглим поглядом шукаю!
06.12.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764349
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.12.2017
УРАГАН
(іронічне)
Поламало, сірі будні поламало!
Самовпевненість на друзки рознесло!
Раптом серце в друге серце закохалось;
Раптом душу в піднебесся понесло.
Я гадав: кохання прийде тихо-тихо,
Що у ньому буду ніжитись, як пан!
Та воно на мене кинулось як лихо,
Некерований, скажений ураган!
Я раніше спав спокійно, аж до ранку.
Снів дивився кожну серію до дна,
А тепер не сплю ночами до світанку,
Бо в думках застрягла скалкою Вона!
Я гадав: кохання прийде тихо-тихо,
Що у ньому буду ніжитись, як пан!
Та воно на мене кинулось як лихо,
Некерований, скажений ураган!
І не маю ані дрібочки спокою,
В кожній постаті дівочій пізнаю
Всі прикмети незрівнянної такої,
Та як ближче, - бачу знову не свою!
Я гадав: кохання прийде тихо-тихо,
Що у ньому буду ніжитись, як пан!
Та воно на мене кинулось як лихо,
Некерований, скажений ураган!
Чом запали мені в душу карі очі,
Вигин шиї, у сережках мочки вух,
Дві коси на груди спущені, дівочі
І який від неї віє дивний дух!
Я гадав: кохання прийде тихо-тихо,
Що у ньому буду ніжитись, як пан!
Та воно на мене кинулось як лихо,
Некерований, скажений ураган!
Свою пам'ять ніби стрічку продивляюсь,
Кілька фраз вона промовила мені…
Її голос наче музика із раю
У вухах моїх наспівує пісні.
Я гадав: кохання прийде тихо-тихо,
Що у ньому буду ніжитись, як пан!
Та воно на мене кинулось як лихо,
Некерований! скажений ураган!
Тато з мамою та ще мала сестричка,
Подивляються на мене неспроста:
Бо у мене поведінка так незвична
Я нагадую їм в березні кота!
04.12.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763976
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.12.2017
І знов насичую тобою
Свій погляд жадібний і спраглий.
Немов осколки під час бою
Всі дні розлук в душі застрягли.
Якби ти знала, як боліли
Без тебе рани самотини!
А миті наче не летіли,
А зміями повзли, томили.
На твоїх віях ще і досі
Є залишки вітрів з дороги,
Де тебе рвучко обіймали
Надії, спогади, тривоги.
Зніму їх шерхлими губами,
Немов росинки з чашок квітів,
Аби ти знову до безтями
Могла в обіймах моїх мліти.
Бо що боліло – відболіло!
Що непокоїло – вляглося!
І ось твоє бажане тіло,
Твоє фарбоване волосся,
Твої вуста і зубки білі
Разочком перлів в твоїм роті.
І це – з Небес винагорода
За пережиті дні скорботи.
Ні, не скорботи, просто туги,
Яка все єство обіймає,
Коли на світі крім подруги
Нікого кращого немає!
02.12.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763629
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.12.2017
Поцілую тебе в нічну мить
Коли сон тобі клеїть повіки
Тихий подих від тебе летить
Ароматом небесної квітки
Розпашіла, рум’яна зі сну,
Із розкинутим, звабливим тілом
Поцілую тебе як весну,
Що пташиною щастя влетіла
Мій цілунок буде як ефір:
Легкий-легкий, не чутний на дотик
Доки ходить душа поміж зір,
Відчуває то радість, то подив.
Краєм ковдри прикрию тобі
Для цілунків напружені груди
Хай летять у небесну глибінь
Твої мрії і сни, моя люба
Спи щасливо! Не хочу будить
Оце Диво, яке спочиває.
Прийде ранок, прийде нова мить
Якій також повтору немає.
Я зустріну у новій добі
Поцілунком у заспані очі.
А цей вірш хай розкаже тобі
Як цілую тебе серед ночі.
29.11.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763626
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.12.2017
Четыре дня дано, чтоб ждать.
Четыре длинных дня!
Как их прожить и не сгореть без дыма и огня?
Ты далеко! Не дотянуть
Ладони тёплых рук…
Не я, а кто-то в этот миг услышит милый звук,
Звук твоих слов, твоих шагов,
Шуршание одежд,
Но я в тоскующей душе храню тепло надежд.
Надежд на то, что где то там,
От глаз моих вдали,
В твоей душе комок разлук занозою болит.
Болит тоской за лаской рук,
За музыкою тел,
За взмахом крыльев голубых, когда с тобой взлетел
Туда, где неба звёздный зонт
Путь к раю распахнул!
Ведь в том раю, с тобой вдвоём,
Я до утра уснул.
И снова утро встречу я
Рассветы не любя,
За то, что на четыре дня мир отобрал тебя…
Четыре дня! О,- Боже мой!
Из жизни не стереть!
Четыре дня надо прожить
И сердцем не сгореть!
26.11.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762502
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 27.11.2017
Лиш трепетні пальці до струн доторкнулись,
І зринула пісня з грудей молодих.
Разом загули, заспівали бандури,
Наповнений зал зачудовано стих.
З трьох шкіл музикальних у цьому концерті
Вшановують пам’ять митця-кобзаря.
Вирують пісні в чарівній круговерті,
Майбутнього злету розквітла зоря.
Видзвонюють ніжно настроєні струни,
Барвисті стрічки на голівках дівчат,
А їх голоси, ще незаймано юні,
Немовби струмочки прекрасно звучать.
Вбивали кати нашу пісню крилату.
Когорта митців в сиру землю лягла.
Гадалось вождям від московського «брата»,
Що пам'ять народу спалили до тла.
Та ж ні, - не вдалося! Живе наша совість,
Живе наша пісня і правда живе!
Ще буде прекрасна майбутнього повість,
Бо слава про нас понад світом пливе.
Не кожній з дівчат слава сцени судилась…
Життя є життя, та казатиму знов:
Вони не забудуть пісенне розкрилля
І в гени нащадкам вкладуть цю любов.
Щоб наче птахи над роздоллям діброви,
Злітали мелодії з вуст молодих,
Про карії очі та чорнії брови
І як неможливо прожити без них.
26.11.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762360
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.11.2017
Сів писати, тай гадаю:
Ці труди для чого?!
Все одно від цього мати
Не буду нічого...
Видавництва недосяжні,
Бо тисяч не маю.
В інтернет – ніби на вітер
Твори викидаю.
Хтось оцінками підніме
Рейтинги до хмари!
І це – все! Не сподівайся
Тут на гонорари!
А за те, щоб своїм хистом
Ми могли пишатись –
Дамо гроші, свої твори, -
Будуть друкувати!
І один примірник книжки
Пришлють в одні руки.
Це така винагорода
За всі творчі муки.
Чом це так? Невже поети
Не бажають їсти?
Чи їх десь поміж богами
Запрошують сісти
За столи, де самобранка
Накидала страви?
Невже на достойну платню
Не маємо права?
Ні газети, ні журнали
Для нас недосяжні.
Може, для багатих тузів
Не зовсім продажні?
Не вміємо дифірамби
Владарям співати
А хочемо своїх жінок
Віршем прославляти
Співаємо про Вітчизну,
Про рідненьку мову,
Про героїку військову,
Про синь волошкову...
Тож і маємо, що маєм:
Існування кволе.
Хоч серцями засіваєм
Поетичне поле.
Написав, от – все виплакав,
Тай знову за клаву!
Бо якщо буду ховати
Бідності отраву
І мовчати, коли часом
В нужді потерпаю,
То думки про цю безвихідь
Груди розривають!
Видно, буду жебраком я,
До самого скону,
Бо немає в Україні
Такого закону,
За яким за творчу працю
Поет платню має,
А Держава його право
Свято захищає.
четвер, 23 листопада 2017 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761952
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 23.11.2017
Побуріло жовте листя, потемніло.
Під деревами на грунт сирий лягло.
А це ватра днів осінніх відгоріла.
Чи вгадаєш, що до попелу було?
Чи не так у нас з тобою колись буде?
Фарби осені поблякнуть в плині днів.
Та вогонь в душі зима навік застудить,
Як відійдемо у світ далеких снів?
Ще не віриться в таке, ще наче в долі
Має витися дорога в далечінь.
Іще бачиться весна на видноколі,
Над озерами ще в’ється лебедінь.
Ще здається, нові зустрічі можливі,
Ще чекають перемоги у боях.
Іще хочеться зазнати мить щасливу
У якій я завжди твій, а ти – моя.
Ніч минула бурий килим посріблила,
Приморозило калюжі від дощу.
Хоч від від віку, від хвороб лишають сили,
Але слабості собі я не прощу
Якщо ляжу бурим листям передчасно,
Якщо душу вічним сумом погублю…
Якщо ватрою осінньою погасну
І тебе, в новій добі не полюблю.
20.11.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761397
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.11.2017
Чом зажурився, орле сивий,
Чом не у небі суть твоя?
Вітри віднесли в синій вирій
Тужливі крики журавля.
А пір’я рве холодний вітер,
Січуть дощі твоє крило.
Здобич: чи зайця,чи лисицю
У дикі нетрі завело.
Сидиш заклякло на гілляці
І тільки мрієш про обід.
Прийдеться крилам дати працю,
Попри негоду – у політ!
Злетів орел і озирнувся:
Закрита хмарами обшир
І над Карпатами, над Руссю,
Над Галиччю, - панує вир.
Уздовж усього Подніпров’я
Висить дощів густий сувій.
Ще бачить з неба сивий орлик
На сході димовий завій.
Де степ розлогий, степ широкий,
Де терикони ще димлять,
Зринає раптом бій жорстокий,
Стогне від вибухів земля.
Житло знівечене, побите,
Заводи теж розбиті вщент!
Що будувалось на століття,
Зруйновано в один момент.
Під машкарою гум конвоїв,
Налізла наволоч біди…
Часом не знав російський воїн,
Чому потрапив він сюди.
Шляху назад йому немає.
Хіба що в цинковій труні.
Тож в землю тисячі лягають
В неоголошеній війні.
Та є також свідомі вбивці.
Ґвалтівники, звір’я, кати!
Це їм кремлівські кровопивці
Готові щедро заплатить,
Аби у нас одні руїни
Та кладовища вшир росли,
Щоб ми у рідній Україні
Завжди чужинцями були.
Як виплодила річка Волга
Таких заклятих ворогів?!
Дніпро дружив із нею довго
Єднанням братніх берегів.
Хоч те єднання кривобоким
Та покаліченим було.
Бо не на щастя, не на користь
Народу нашому пішло.
Зросійщені, в багні розбрату,
З тавром продажного хохла…
Дивились в хижу пащу «брату»
Москва ж бо – «істини» рекла…
Рече і зараз… всьому світу
У вуха пхається брехня
Про святість руської еліти,
Про обраність божків Кремля.
А сам народ? Його немає.
Є тільки ті, хто там живе.
Душа народу лиш дрімає
Не чує, як свобода зве.
Тих, хто будив, або убито,
Або закрито в каземат.
Лояльним – гроші і корито
І в нагородах – повний блат.
Ох, орле, орле! Брате смілий!
Дай Бог! - тобі своє знайти!
Дай Боже й нам у цій країні
До Перемог своїх дійти!
18.11.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761151
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.11.2017
Чи то звикаю, чи незмога
Хоч щось змінити у житті,
Вже не та первісна тривога,
Переживання вже не ті.
Під вечір мовчки відпускаю.
Без поцілунків, без зітхань
І тільки завчено чекаю
Коли зблисне яскрава грань
Маю смарагд, що доля дала -
Розлук і зустрічей ланцюг.
Мажорних ланок в нім так мало
А смуток все сповив навкруг.
Ідеш у світ, де дощ та вітер,
Де холод сіє листопад
Повз яблуневі голі віти
І чи прийдеш коли назад?
Чому ідеш, немов тікаєш?
Немає вже привітних слів…
Чи й ти вже до розлук звикаєш?
А я, - так бачити хотів
Оці повиті смутком очі,
Ці пасма світлі над чолом,
Ці руки лагідні, жіночі,
Які тримали над столом
То чашку з чаєм, то тарілку,
То келих світлого вина,
Минає свято… мила жінко!
Без тебе я… і ти одна.
Чому ми так? Невже розтали
Всі почуття, мов перший лід?
Чи може, де надії мало,
Там на стежках холоне слід?
Гадаю мовчки свою думу
А на душі гіркий осад…
І в плащ із дощового суму
Закутався мій старий сад.
19.11.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761148
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.11.2017
І СТАЛОСЯ ДИВО
І сталося диво: у звичнім житті
Відкрилися раптом небесні портали!
Два янгола стрілись в святій чистоті
Відкритих сердець: а відтак – закохались!
Два янгола стрілися – Він і Вона.
Царівна і Принц. Два таких ідеали.
Навколо буяла казкова весна,
Птахів голосистих лунали хорали.
Їх мрії злітали мов зграї птахів,
У зоряні ночі вклонялися трави
І в душах закоханих радісний спів
Зривався із вуст, а іще – цілувались!
Які поцілунки медвяні й палкі!
Куди там солодощам з ними рівнятись!
А пестощі перші, а доторк руки
До зон еротичних… бажання пізнати
Про те, чого ще не пізнали в житті,
Чого не дає час дитинства і школи,
Про що лише чули в чужому вірші,
Чого в другий раз не зазнаєш ніколи!
Це станеться раптом… мов вибух гучний!
Тіла поєднаються в єство єдине
І станеться диво нової весни:
Засіється пліддю розорана нива.
Їх молодість в літо життя попливе,
Долаючи побуту труднощі, втрати…
Можливі там зради, кохання нове
В якому комусь забагнеться злітати…
Покається хтось, хтось, - із болем, - простить
І прийме назад , наче вузол зав’яже…
А чорної зради полинова мить
Дочасно на коси сивинами ляже…
Можливо, можливо… та краще нехай
До крайньої миті протягнеться диво;
Нехай почуття розвеснілий розмай
В похилих літах стане тим шанобливим,
Тим вдячним промінням для старих обох,
Що бабиним літом серця їм зігріє.
Нехай їх шляхи захистить Добрий бог
І сніг забуття імена не завіє.
Бо сталося диво: у звичнім житті
Два янголи стрілись - серцями невинні.
Мов квіти прекрасні в своїм почутті,
Мов птахи у небі – розкрилені, вільні!
четвер, 16 листопада 2017 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760697
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.11.2017