| Сторінки (10/959): | « | 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 | » |
Облиті золотом заснули хвилі всюди,
сплять береги в своїй голубизні:
як в храмі молитовному – на груди
тут голова схиляється мені.
Ледь чутний голос з просторів сяйних
пестливо, тихо в мою душу лине,
так пісня мами в померках нічних
всипляє ніжно люблену дитину.
Ні жаль, ні смуток серце не терзай;
як раб, що врешті-решт діждавсь свободи,
у мріях від відради й насолоди
лети, тремти від щастя і сіяй.
О, цей чарівний час – час миру й згоди,
щоби не міг прийти для тебе край!
Константин Величков
Цариградски сонети Сонет XI
Облени с бляск и злато, сипят се вълните,
спят бреговете в свойте синева:
кат в храм молитвен-на гърдите
със упоенье климвам аз глава.
От ширния простор едва чут глас
в душа ми тихо, кротко се разлива
кат песента на майка, в нощен час
детенцето си нежно що приспива.
Ни жал, ни скръб сърцето не терзай;
кат роб след своето освобожденье
в мечти от радости и наслажденье
то носи се, трепери и сияй.
О, тоз вълшебен час на мир, забвенье
да би могъл да няма нивга край!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=566975
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 15.03.2015
На човні місячному в небі
сам Бог пливе над нами
з вітрилом білим наче лебідь
між вічними зірками.
Назустріч же комета сяє
у полум’ї, велична, –
то Демон гордо так літає,
проклятий споконвічно.
І з лютим сатанинським сміхом
вітання шле він Богу
й, махнувши крилами для втіхи,
продовжує дорогу. –
Що Бог у тиші і лазурі
творити починає,
все те у мороці і бурі
злий Сатана кінчає!
Емануил Попдимитров
Две начала
На лунна лодка в небесата
Бог плава сам над бездни.
И тихо носят го платната
сред мировете звездни.
И ето среща той комета
пламтяща, величава.
На нея Демонът проклети
възседнал, гордо плава.
С усмивка зла и сатанинска
духът го поздравява,
и пак крилата исполински
размахва, отминава. -
Каквото тайно Бог в лазури
замисли в тишината,
довършва го сред мрак и бури
злокобен Сатаната!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=566675
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 14.03.2015
В безкрайнім полі сам блукаю,
червоні маки палахтять,
про тебе я у них питаю,
вони ж схиляються й мовчать.
Дивлюся: пальцем білосніжним
там розгортає травень сам
бруньки шипшини дивно-ніжні,
дивлюсь – тебе немає й там...
А на гіллячці за листвою
лунає пісня солов’я,
стою безмовно, над травою
біжить, біжить сльоза моя.
І знов у полі сам блукаю,
і ледь вловима пісня там,
і знов у квітів я питаю,
і плачу тихо, плачу сам...
Емануил Попдимитров
В полето
В поле безбрежно сам се скитам,
там ален мак до мак цъфтят,
и цвят по цвят за тебе питам,
но лик те свеждат и мълчат.
И гледам: с пръсти белоснежни
разгъва май едвам-едвам
на дива роза пъпки нежни,
но гледам - няма те и там…
На нейни тънък клон в листата
самотен влюбен славей пей,
безмълвно слушам, над тревата
сълза подир сълза се лей.
И пак в полето сам се скитам,
и чувам песента едвам,
и пак цветята нежни питам,
и плача тихо, плача сам…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=566673
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 14.03.2015
Чому тремчу немов листок,
я біля тебе нині,
оази свіжий холодок
у світовій пустині?
Чому твій образ як живий
в душі моїй розбитій,
о, сонце, вічний світоч мій,
священні щастя миті?
Чому вночі у мій куток,
де місяць заглядає,
де крила сон під блиск зірок
для мене розгортає,
до мене у красі своїй,
мов тінь свята приходиш,
і в душу нескінченний рій
солодких мрій приводиш?
Чому, як милий соловей
тужливо заспіває
любовну пісню в тьмі ночей,
то серце оп’яняє?
Чому я вмить стаю живий,
в блаженстві розкошую,
чи не тому що голос твій
у його співах чую?
Скажи, чим ти взяла сповна,
о, пісне над піснями,
перлино із морського дна,
і зірко над зірками?!
Димчо Дебелянов
Защо?
Защо треперя като лист,
край теб когато мина,
о, тих и хладен оазис
в световната пустиня?
Защо ти образът живей
в душата ми ранена,
о, слънце, винаги що грей
със светлина свещена?
Защо нощем във моя кът
кога луна впери
замислен поглед и сънът
над мен крила разпери,
при мен тогаз дохождаш ти
кат сянка мила, свята
и с рой най-сладостни мечти
изпълняш ми душата?
Защо, когато славей драг
тъжовно заизвива
любовни песни в нощний мрак,
сърце ми той опива?
Защо се в миг възраждам аз,
в наслада райска плувам,
затуй ли в неговия глас
че твоя глас дочувам?
Кажи, със що ме ти плени,
о, песен на песните,
бисер из морски глъбини,
звездица над звездите!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=565967
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 12.03.2015
I
Вранці шляхом курявим в полях
кінь баский розкинув буйну гриву –
в рідний край юнак спішить щасливо.
Ах, а мій же, мій де рідний дах?
В просторі полів ген по ночах
блиск вогню – мандрівці там ночують,
з шумом, сміхом в рідний край мандрують.
Ах, а мій же, мій де рідний дах?
Вже три дні все мокне у дощах,
хмура осінь висне над землею,
муки й морок граються душею.
Ах, а мій же, мій де рідний дах?
ІІ
Берези солодко заснули
під ночі подихом, хисткі,
з гілок, що стомлено нагнули,
скидають золоті листки.
Дивлюся в небо одиноко –
в зірковім вогнянім рою,
із мрією в душі глибоко,
шукаю зірку я свою.
І мрія солодко відносить
мене в той променистий край,
де вічне щастя владу носить,
де вічної краси розмай.
І де життя – день нескінченний,
де юність – весняні квітки...
Берези в темряві на мене
скидають золоті листки...
Димчо Дебелянов
Копнежи
I
В утрен час из прашний полски път
вихрен кон размята буйна грива -
млад юнак си в родний край отива.
Ах, къде е моят роден кът?
В полский шир хей там далеч в мракът
трепна огън - пътници нощуват, -
с глъч и смях за родний кът пътуват.
Ах, къде е моят роден кът?
Три дни веч не спира ощ дъждът,
мрачна есен висне над земята -
мрак и мъка стягат ми душата.
Ах, къде е моят роден кът?
II
Брезите сладостно заспали,
облъхва трепетно нощта,
и от клоне им погрозняли
се ронят златните листа.
Самин загледан в небесата,
звездите огнени следя,
и в техний рой, с копнеж в душата,
аз търся своята звезда.
И блян ме сладостен люлее
за оня лучезарен край,
де вечно щастие владее,
де вечна красота сияй.
И де животът свиден ден е
и свиден пролет - младостта...
От тъмните брези над мене
се ронят златните листа...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=565965
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 12.03.2015
Я кохав тебе як у пустині
зморений блукач кохає тінь,
де він відпочине в самотині,
щоб вже сміло йти у далечінь.
До мене завжди була холодна –
не горів в тобі любові жар,
і погасла пристрасть благородна,
гасне так осінніх квітів чар.
Прощавай – зруйноване минуле
в забуття навіки я віддам
і тебе сховаю в серці нишком –
так без бога мій лишився храм.
Димчо Дебелянов
Не!
Аз любих те, както във пустиня
скитник морен люби хладний кът,
дето може тихо да почине
и да сбере сили зарад път.
Но към мен ти хладна бе – не блясна
в теб вълшебний жар на любовта
и без време мойта страст угасна,
както гаснат есенни цветя.
Веч прощавай – миналото срито
на забрава вечна ще предам
и дълбоко теб ще да заровя
в туй сърце – без бог останал храм.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=565927
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 11.03.2015
[i]...И стало беспощадно ясно:
жизнь прошумела и ушла.
А. Блок
[/i]
*
Немов загроза роз’яріла
від бога злоби і заглад
спускає ранній вечір крила
на мій печальний виноград.
Підходять тіні мовчазливі
і з ними йде у млі журби
час результатів справедливих –
час покаяння і ганьби...
Де зелень, свіжа і розкішна,
де грона, що нектар налив?
Ах, труд мій був трудом невтішним,
й порив безплідним – мій порив!
Де нині серце відпочине,
де схова для вогню сумна?
– Удалині злі хуртовини
і жде у смерку, жде – Вона!..
*
Мій путь минув вже ті долини,
де тільки Радість і Любов,
мене щось тягне в тьми глибини,
я в місце гибелі прийшов.
В дурмані вогняного раю
як промінь вигнаний тремчу,
де я – шукаю і не знаю,
де я – вже гасну і мовчу.
Крізь стовбури, що завалились,
із глибу, де бездомність, страх,
далекий стогін просить милість,
в невільних кається гріхах.
То, наче гірко полонена
в глухому лісі без чудес,
дзвенить мені душа Верлена
«Dis qu’as-tu fais de ta jeunesse!»*
(Ді ка тю фе де та женес!)
*
Назад, крізь сни закриті тьмою,
веду неситий погляд свій –
минулий день переді мною
встає неситий і блідий.
Чийсь голос шепче сумовито:
чому не випиті меди,
чому печальна Афродіта,
а щит у прах ліг назавжди?
Невже тому звучали труби
для тебе в радісних гріхах
і ти був то цнотливо-любий,
то злий борець, а то монах?
Та нині вже біля провалу,
ти розумієш в гіркоті,
що я в Життя тебе гукала,
а ти Смерть вибрати схотів...
*
Прожив я в просторах закритих,
у невмолимій пустоті,
зумів я точно повторити
шлях Люне* певного в житті.
Старці мій прапор заносили,
і ворогом земля була,
а мою гордість, мою силу
обманна слава узяла.
І ось, схиливши очі долі,
безумну прірву в них сховав,
з останнім жаром в серці кволім
шепчу мольби палкі слова:
Царице, вежу оглядаю –
пошли свій голос звідтіля,
коли останній лист спадає
з мого безлистого гілля.
*Dis qu’as-tu fais de ta jeunesse!
(Ді ка тю фе де та женес!) –
Скажи, що ти зробив зі своєю юністю! (фр.)
* Нільс Люне - головний герой одноіменного роману
данського письменника Єнса Петера Якобсена (1848-1885),
людина складної долі.
Димчо Дебелянов
Под сурдинка
[i]...И стало беспощадно ясно:
жизнь прошумела и ушла.
А. Блок
[/i]
*
Като безумната закана
на Бог злопаметен, злорад,
крила отпуща вечер ранна
над моя скръбен виноград.
Пристъпят мълком сенки строги
и с тях пристъпя странно сам
часът на черните итоги -
на разкаяние и срам...
Де мойта свежа, росна зелен,
де грозда, в късен зной налян? -
Ах, моят труд бе труд безцелен
и блян безплоден - моят блян!
И де сега сърце да скрия,
де сетен плам да приютя?
- Далече тътне лиха сприя
и дебне в мрака, дебне - Тя!...
*
Изминал пътя през лъките
на Любовта и Радостта,
незнайна власт ме в мрак покити,
аз бродя в гибелни места.
Аз тръпна в огнена замая
като прокудена лъча,
къде съм - диря и не зная,
къде съм - гасна и мълча.
А през запречените стволи
из безприютни глъбини
залутан стон за милост моли
и в неповолен грях вини.
То сякаш горко запленена,
далече в глъхналия лес,
звъни душата на Verlain'a:
«Dis qu’as-tu fais de ta jeunesse!»
*
Назад, през сънища стъмени,
аз впивам взор неутолен -
неутолен и блед пред мене
въстава моя минал ден.
И нечий глас през сълзи пита:
защо меда е неизпит,
защо е скръбна Афродита,
а в прах покитен твоя щит?
Нима затуй над теб звучаха
тръби на свят и светъл грях
и ти бе ту невинност плаха,
ту лих борец, ту строг монах,
та днес пред самата провала,
да разумееш с горка жал,
че аз в Живота съм те звала,
а ти си сам Смъртта избрал...
*
- Живях в заключени простори,
в неумолима пустота,
и в мойта повест се повтори
на някой Люне повестта.
Скверниха нищи мойто знаме,
враг - мойта девствена земя,
а над мощта и гордостта ми
измамна слава се надсмя.
И ето, свел очи, в които
безумна пропаст се вдълба,
с последен жар в сърце разбито
аз шъпна пламенна молба:
Царице, спях до твойте кули -
прати ми в презнощ вихрен стон,
кат бледен лист да ме отбрули
от моя обезлистен клон.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=565926
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.03.2015
В моєму сні зустрів тебе, дівчино,
була ти там як пташка легкокрила,
на тебе глянув – серце вмить стиснуло,
бо ти любовний погляд відхилила.
Пішли ми вдвох. Куди? – Самі не знали,
для нас немає меж. У ліс дрімучий
вступили ми, та ти згубилась в ньому
і сум безмірний душу взявся мучить.
Пішов я, сонечко, тебе шукати
у темний ліс нічною глушиною.
– Прокинься вже – зі сміхом на обличчі
схилився срібний місяць наді мною.
Димчо Дебелянов
Насън се с тебе срещнахме, девойко
Насън се с тебе срещнахме, девойко,
кат птичка ти бе лека, бързолетна,
погледнах те и сви ми се сърцето,
че ти любовен взор към мен не метна.
Тръгнахме двама. Де? - Сами не знаем,
граници нямаше за нас. В гората
ний свляхме се, но ти изчезна в нея
и скръб безкрайна ми смути душата.
И тръгнах да те диря, слънце мое,
на тъмний лес из тмата непрогледна.
- Събудих се - с усмивка на устата
се вглеждаше във мен луната бледна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564792
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 06.03.2015
Так довго мене ніч лукава гнітить!
Розбитий сиджу при вікні,
о, ранку, чекаю тебе я, не сплю –
спіши засіяти мені!
Прийди, кидай світло своє золоте
у груди крізь тьму перешкод,
немовби проціджене в темних листках
ти ллєш на потік тихих вод.
Прийди і відбийся у мене в очах,
о, дню із ясними крильми,
бо з кожним биттям нині ваші серця
підходять до вічної тьми!
Димчо Дебелянов
Тъй дълго лукавата нощ ме гнети!
Тъй дълго лукавата нощ ме гнети!
На своя прозорец, сломен,
о, утрина свежа, аз чакам, аз бдя -
побързай да блеснеш над мен!
Ела, ще се пръсне светликът ти злат
спокойно във мойте гърди,
тъй както прецежда по тъмний листак,
приемат го тихи води.
Ела и огледай се в погледа мой
о, ден, о, живителен зрак,
че с всеки свой удар сърцето ви днес
пристъпя към вечния мрак!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564791
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 06.03.2015
Прогнала в даль настирливо
о, весно, холод, лід,
життя у смерті вирвала,
всміхаючись услід!
І душі нам голублені
неси у дні ясні,
що довго були згублені
у ночі тишині!
Не кожний день наречений
без бур і мли збіжить,
навік удвох приречені –
хто зможе розділить?
Йдемо й кохання наше є
у світлій висоті,
безкрайню путь позначує –
де мир, краса в житті!
Димчо Дебелянов
Пролетно утро
В незнайности прокудила
о, пролет - лед и мраз,
в смъртта живот разбудила -
усмихвай се над нас!
Обливай ти душите ни
с безбрежна светлина,
тъй дълго запокитени
сред нощ и тишина!
Денят ни ден всевечен е,
без бури и мъгли -
един на друг обречени,
кой нас ще раздели?
Вървим и любовта ни е
далеко над света,
безкраен път - сияние
към мир и красота!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564561
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 05.03.2015
Коли на землю суне ніч глибока
і день відходить зморений трудами,
як чорна тінь, ляклива й одинока,
скитаюся я темними садами.
І слухаючи з трепетом неясним
відлунок кришталевого мовчання,
я згадую минулий день прекрасний
і те весняне сонячне сіяння.
Передчуття примарне дух стискає,
пульсує кров з розгорнутої рани,
і мука невгасима знов палає
від іскор тих, що розлетілись рано.
Тоді стаю я край фонтана в зморі
і плачу з ним – щоб всі печалі змились, –
вони як верби у осіннім горі,
як кипариси, що у сон схилились.
Димчо Дебелянов
Когато нощ се спусне над земята
Когато нощ се спусне над земята
и морний ден в незнаен край замине,
самин кат плаха сянка в тъмнината
заскитвам аз сред тъмните градини.
И дълго вслушан с трепет непонятен
в словата на кристалното мълчанье,
аз спомням за деня си невъзвратен
и пролетното слънчево сиянье.
Предчувствье смътно болен дух обзима,
избликва кръв из цъфналите рани
и пламва мъката неугасима
зарад искрите, рано разпиляни.
Тогава морен спирам край фонтана
и плача с тях - те мойта скръб дозели, -
оголени върби през есен ранна
и кипариси в сън чела навели.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564560
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 05.03.2015
Гімни арфи золотої,
задзвенівши під руками
у весни, що йде з вітрами,
радість в цілий світ ведуть;
серед звуків кришталевих
в світлих росяних долинах
ранніх крокусів гущини
і підсніжники цвітуть.
На життя сяйливім святі
гаснуть сумніви даремні,
в грудях сили потаємні
рвуться в безмір насолод;
золоті сновиддя душу
крилами несуть легкими
в променистий світ широкий,
де спішать стрімкі потоки
весняних розталих вод.
Димчо Дебелянов
Устрем
Химн от арфа златострунна,
прозвучала под ръцете
на пробудената пролет,
пълни с радост целий свят;
и сред звуците кристални,
в росни, светнали долини,
минзухари подранили
и кокичета цъфтят.
В светлий празник на живота
чезнат скърби и съмнения,
бликват сили спотаени
в жадно чакащи гърди;
златни сънища душата
на крилата си понасят
в лучезарните предели,
дето бързат устремени
размразените води.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564301
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 04.03.2015
Темна, хмура ніч непривітна,
наче навіки в ній промені мруть,
кроки стихають там непомітно,
темний самотній скінчивши свій путь.
Я за тобою постійно слідкую,
світ ти міняєш у зморених снах –
чи перемогу несеш ти святую,
чи йде з тобою жахіття і страх?
Чи світ новий ти мені відкриваєш ,
чи іншу долю – сяйво зірок...
Чи в темній пустці мене зариваєш,
склавши на голову з терну вінок?
Тіні безмовні бредуть по дорозі,
іскри згасають смертно-холодні.
Дух мій у сумнівах весь і тривозі,
тінь же безмовна – поклик безодні.
Темна, хмура ніч непривітна,
наче навіки в ній промені мруть ,
кроки стихають там непомітно,
в морок скінчивши самотній свій путь.
Димчо Дебелянов
Тъмна, мрачна нощ неприветна
Тъмна, мрачна нощ неприветна
сякаш навеки е мъртъв светът,
стъпки в мъртвило мрат безответно,
свършвасе тъмен самотния път.
Ти си пред мене и вечно те следя,
вечно след тебе аз мир не узнах -
ден ли ми носиш на славна победа,
край ли безбрежен на ужас и страх?
Нови ли светове мен ще откриеш -
друг жребий ли - светли зари...
В тъмен пустош ли мене ще зариеш,
с тръне окичила мойта глава?
Сенки безмълвни по друма - в тъмата
гаснат искрите - гробно студени.
Дух на съмнение пълни душата,
сянка безмълвна - бездна пред мене.
Тъмна, мрачна нощ неприветна,
сякаш навеки е мъртъв светът.
Стъпки в мъртвило мрат безответно
свършва се в мрака самотния път.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564300
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 04.03.2015
Дорожчий весняного сонця,
тихіший за ніжний зефір,
на нашу страждаючу землю
прийди жаданий Мир!
В серцях зігрівай нашу радість,
розбиту від бур і зневір,
вівтар золотий ми зведемо –
прийди жаданий Мир!
Прийди після ночі тривоги,
щоб був ти нам світлий кумир,
в життя нас нове направляти
прийди жаданий Мир!
Димчо Дебелянов
Мир
По-драг от пролетното слънце,
по-тих от нежния зефир
над нашата земя страдална
дойди - очакван Мир!
Разгрей в сърцата ни утеха,
от бури стрескани безспир
и злат олтар ще ти издигнем
дойди! - очакван Мир!
Дойди, след мрачните тревоги
да бъдеш светъл наш кумир
и в нов живот да ни напътваш
дойди! - очакван Мир!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564041
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 03.03.2015
Пробуджуюсь, дивлюся – круто шлях
переді мною в мороці повився,
позаду мла, а в ній руїни й прах –
там храм мій остаточно розвалився,
і страх студений душу схолодив –
навіщо я живу, навіщо жив.
Пробуджуюсь і чую – тужний звук
печальних гімнів навкруги лунає,
і молота важкий невпинний стук
в окови мої мрії заганяє,
котрі росли в душевній глибині
в ночах безсонних і в сонливі дні.
Пробуджуюсь і плачу я в журбі –
через нещастя нинішні й прийдешні,
що мрії ті, котрі носив в собі,
не збудуться, як не збулись, сердешні,
що сонце в темну хмару вже спішить,
у душу промінь кинувши на мить.
Димчо Дебелянов
Пробуждане
Събуждам се и гледам — стръмен път
далеч пред мен извива в мрачините,
зад мен мъгли — печално там стърчат
на моя срутен храм развалините —
душата ми облъхва леден страх, —
защо живея, и защо живях.
Събуждам се и слушам — звук след звук
от химни погребални се раздават,
далеч се нейде слага тежък чук,
мечтите ми погинали сковават,
изникнали в душевни дълбини
в безсънни нощи и през сънни дни.
Събуждам се и плача аз от жал
зарад несрети минали и бъдни,
че туй кое съм страстно бленувал,
не се сбъдна и няма да се сбъдне —
че в тъмен облак слънцето се скри,
преди душа ми с лъч да озари.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564040
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 03.03.2015
У темний край нечутним кроком лине
день, що жару і спраги жар приніс,
спустились небеса і ніч пустинна
над тихим містом ллє потоки сліз.
І в ніч таку, освячену тобою,
коли для сну дощ посилає знак,
засне печаль моя нараз з журбою,
твоє згадавши перше ніжне «Так».
Димчо Дебелянов
С нечути стъпки в тъмен край отмина
С нечути стъпки в тъмен край отмина
денят, донесъл зной и знойна жад,
и свела небесата, нощ пустинна
лей сълзи над притихналия град.
И в тая нощ, на тебе посветена,
под ромона приспивен на дъжда,
заспива печалта ми, озарена
от спомена за твойто първо Да.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563569
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 01.03.2015
З ранковою зорею мчать зефіри
на крилах, як в метелика, тонких, –
життєвий сік та силу ллють без міри
на шир полів, у глиб долин глухих.
В передчутті незнаної утіхи
від плоду золотого восени
не спить в земних обіймах – ніжних, тихих,
зерно, що проростає з глибини.
А крокуси покрай потоків чистих
поринули в солодку благодать,
в їх чашечках янтарно-золотистих
моління передранішні киплять.
Як тільки гасне світло зоряниці,
зі сходу, у рум’янці від натхнень,
на променистій росній колісниці
в дорогу виїжджає дивний день.
Нетлінна юність в погляді сіяє,
спливають аромати на устах,
а мла ранкова поспіхом зникає,
його приходом кинута у страх.
І поспішає в захваті проміння
шукати неціловані листи,
і повняться безодні й височіні
потоками живої красоти.
Димчо Дебелянов
Пролетни дни
В зори зефири светли прилетяват
на тънки пеперудени крила
и с жизнен сок и сили напояват
заглъхнали долини и поля.
В предчувствия за радост непозната
пред златна рожба в светла бъднина
бдят в сочните прегръдки на земята
покълналите вече семена.
А минзухари край потоци чисти
във сладострастна дрямка се топят
и в чашите им янтарно-златисти
предутренни моления кипят.
И щом издъхне пламенна зорница,
от изток, празнично заруменен,
на лучезарна росна колесница
пониса се на път чаровний ден.
Нетленна младост в погледа му свети,
от устните му блика аромат,
а ранни утринни мъгли, обзети
от страх пред възхода му се топят.
И тръгват в упоение лъчите
да търсят нецелунати листа,
и пълни бездните и висините
потокът свеж на жизнерадостта.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563568
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 01.03.2015
Вже небо в останнє блаженство пірнає,
блакитна пітьма над землею лягла,
зі сходу таємна ніч владно ступає,
а сонні повіки утома звела.
І душу наповнює сон ароматний,
дух темний химерні казки шепотить,
у край мрій чудових, у край благодатний,
вона, як відпущена пташка, летить.
Псалми там в блакиті наповнюють простір –
про молодість вічну, про щастя і мир,
і хиляться віти у лагідній млості,
коли їх цілує цнотливий зефір.
Там щастя промінням кругом проникає
і всюди усміхнені трелі пливуть,
там радості першої річка спливає
і в першій весні перші квіти цвітуть.
Хоч груди мої ще зітхання не знають,
з плачем прокидаюсь – самотній давно!
В вогні позабутому іскри згасають
і ніч у моє заглядає вікно...
Димчо Дебелянов
В предсмъртно блаженство небето се къпе
В предсмъртно блаженство небето се къпе,
син здрач над земята се кротко люлей,
от изток нощ тайнствена властно настъпя,
умора над сънните клепки тегней.
И сън ароматен упива душата,
дух тъмен и приказки тъмни шепти,
и тя на вълшебний си блян към страната
кат птичка изпусната волно лети.
Там в бистри лазури се носи псалома
на вечната младост и вечния мир,
и скланят се вейките в нежни притома,
целувани сладко от девствен зефир.
Там вредом на щастьето зракът прониква
и вредом усмихнати трели трептят,
потокът на първата радост пребликва,
цветята на първата пролет цъфтят.
Но ощ да въздъхнат гърдите не сварят,
с плач горък пробуждам се, о, самота!
В огнище забравено искри догарят
и гледа в прозорците мои нощта...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563319
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 28.02.2015
Під подих вітру – ніжний і принадний,
повитий в бурштиновий пил, в журбі,
стихає в мирі простір неоглядний,
а світлий ангел росить сон тобі.
Останній стогін дня тяжкий пірнає
у хвиль безшумних лагідність нічну...
Невидиме крило мені махає
і голос ніжний кличе в далину.
На небесах зійшлись зірки без ліку,
їх ніч зібрала в марево ясне,
душа з коротким захватом навіки
в прекраснім лоні вічності засне.
Димчо Дебелянов
Смърт
Под нежний лъх на вечер ароматна,
пребулени със мек янтарен прах,
заглъхват в мир простори необятни,
че светъл ангел ръси сън над тях.
Последний стон на морний ден издъхва
на здрача във безшумните вълни...
Невидимо крило над мен полъхва
и сладък глас зове ме в далнини.
Безчет звезди се стичат в небесата,
на светъл пир призвани от нощта,
и в кротко упоение душата
заспива в златний скут на вечността.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563318
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 28.02.2015
Я знову сам, ридаю вкрай,
у серці смутку вічний пал –
бо радощі знедолені,
бо не побачу рідний край,
бо зник у бруді ідеал
і мрії поневолені.
Шукав я сяйво в вишині,
а впав у мертві болота –
була поразок віхола;
і побрели хирляві дні –
з їх кожним подихом пуста
самозневага кликала.
Димчо Дебелянов
Победен
Аз пак съм сам и пак ридай
в сърце нестихналата жал
по радости невкусени,
по недостигнат роден край,
в калта захвърлен идеал
и блянове покрусени.
Подирил ясни висини,
в блата разтленни паднах аз
след горско поражение,
и ето кретат слаби дни -
и в секи техен лъх и час
звучи себепрезрение.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563045
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 27.02.2015
За кожним зворотом роздольним
моєї дороги у світ,
стрічаєш ти хижо-оголена,
із тілом обвитим у цвіт.
Мандрівцям – утіха спочину,
бадьорим же – зрадництво хвиль,
в твоїх я скрижалях розчинених
читаю погибелі біль!
Ти демона міць незнищенна,
у голосі відзвуки зла,
бо в сік для причастя священного
отруту мені налила.
Вінки з весняних квітів пишні
засохнуть, закинуті в пил,
а з ними і мрії залишені
в гріхах розцвітати без сил.
І гляне страшний місяць сонно
на прірви, де тьма звідусіль –
печаль то пізнання бездонного,
і смерті, що вигоїть біль!
За кожним зворотом роздольним
моєї дороги у світ,
не надь мене хижо-оголена
у пристрасті рабської цвіт!
Димчо Дебелянов
Лъст
При всяка извивка неволна
на моя стремителен път,
пресрещаш ме хищно-разголена
с цветята на своята плът.
Почивка за пътници морни,
за бодри - коварна вълна,
в скрижалите твои разтворени
аз гибел прочитам, жена!
Властта ти на демони власт е,
в гласа ти заплаха трепти,
че в сока на светло причастие
отрова си капнала ти.
Венците на пролети китни
ще свехнат, насипани с прах,
а с тях и мечтите, покитени
в раздола на смъртния грях.
И в глухия мрак ще въстане -
над сипеи страшна луна -
скръбта пред велико познание,
ала и пред гибел, жена!
При всяка извивка неволна
на моя стремителен път,
не спирай ме хищно-разголена,
рабиньо на жадната плът!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563043
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 27.02.2015
В темряві тихій місто спить.
Невірної ночі вірний син
бреду я – бездомний і один,
а дощ все мрячить, мрячить, мрячить...
Біля чорних стін тягнеться шлях,
кроки розмірні лунко звучать
і за мною невидимі мчать
всі скорботи по втрачених днях.
Личко дитяти – миле, просте,
часом носило світло в мій дім,
в згадках живе – ніжним, дорогим,
і печаль росте, росте, росте...
Тут була – це дитя – в серці жар,
в полум’яній посмішці уста, –
вічна мені снилась красота,
тож відкинув тлінний цей дар.
А минуле – ах, зникло в пітьму –
темний край, що з туги зледенів,
і вона все шле звідти мені
свій скорботний крик: чому, чому?
В темряві тихій місто спить.
Невірної ночі вірний син
бреду я – бездомний і один,
а дощ все мрячить, мрячить, мрячить...
Димчо Дебелянов, Спи градът
Спи градът в безшумните тъми.
На нощта неверна верен син,
бродя аз - бездомен и самин -
а дъждът ръми, ръми, ръми...
Трепнали край черните стени,
стъпките размерено кънтят
и след мен невидими вървят
жалби за преминалите дни.
Образът на милото дете,
нявга озарило моя праг,
в спомена възкръсва - чист и драг -
и скръбта расте, расте, расте...
Тя дойде - дете - с пробуден жар,
с пламенна усмивка на уста,
но възжаждал вечна красота,
аз отвъргнах тленния й дар.
Миналото - ах, остана то
тъмен край от скърби заледен
и оттам отпраща тя към мен
своя скръбен вик: защо, защо?
Спи градът в безшумните тъми.
На нощта неверна верен син,
бродя аз - бездомен и самин,
а дъждът ръми, ръми, ръми...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562757
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 26.02.2015
По бурі – мир і тишина,
за ніччю – сяйва глибина.
На рівну і широку путь
свій танець промені ведуть.
Велична путь вдаль пролягла,
у висі гордий літ орла.
І я, від сяяння хмільний,
в ранковий час, у час ясний,
повірив в сонце і мій шлях
на буйно-стиглих ліг полях,
де чую в радості сумній,
як ранок шепотить мені
і з пахом квітів мчить луна:
прийде вона, прийде вона.
Димчо Дебелянов
Утро
След бури - мир и тишина,
след нощ - безбрежна светлина.
Над равноширнатия път
лучите вихрен танц въртят -
път царствен царствено поел,
високо плува горд орел.
И аз, пиян от светлина,
в зорите ранни на деня,
повярвал в слънцето, вървя,
през буйно-зрейнали нивя,
и слушам радостно-смутен
как шепне утрото над мен
с дъха на ранните цветя
ще дойде тя, ще дойде тя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562756
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 26.02.2015
Знаю я країну дальню,
де пропали дні смуткові,
де поля не покривають
кропива, кущі тернові.
Де зітхання, плач і стогін
не тривожать більше душу,
де суєт шуми пекельні
тишу, спокій не порушать.
Де панує мирний вечір,
де вночі немає бурі,
де купає серце мрії
у безмежності лазурі.
В цьому світі смутку й муки
я такий лиш світ кохаю.
Про ім’я захочеш знати –
«Самота» це називаю.
Димчо Дебелянов
Зная аз страна далечна
Зная аз страна далечна,
дето няма скръб горчива,
де не раснат из полята
остри тръне и коприва.
Дето стонове, въздишки
не смущават ти душата,
дето никога не стига
адски шум на суетата.
Дето вечер мир царува,
дето няма нощи бурни,
дето къпе се сърцето
в мили блянове лазурни.
В този свят на скръб и мъки
само този свят обичам.
Името му ще попиташ,
"Самота" се той нарича.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562507
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 25.02.2015
Я злісно в бистринах безумних,
пронизаний холодом мли,
втопив свій порив нерозумний,
і весла у втомі лягли.
Вперед чи назад я погляну –
не бачу, не знаю, забув,
і я перед сенсом незнаним
у відчаї очі замкнув.
У мріях тривожних злітаю
і бачу крізь страдницький сплін,
що десь там у світлому краї
у Бога найкращий я син.
Димчо Дебелянов
На злото
На злото в безумния бързей,
пронизван от ледна мъгла,
удавих аз свойте възтързи
и морно отпуснах весла.
Напред ли, назад ли се вгледам,
не виждам, не помня, не знам,
и в немощ пред смисъл неведом,
взор склопвам покрусен и ням.
В тревожна мечта се унасям
и виждам през горестен сплин,
че в някаква светла страна съм
на Бога най-светлия син.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562506
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 25.02.2015
Я вплівся знов в пекельну вашу муку,
о, міста вулиці, що вічно молоді,
я знов гублюся – крапля у кипінні –
в скорботах, радості, любові, ворожді!
Димчо Дебелянов
Отново вплетен в страшната ви мъка
Отново вплетен в страшната ви мъка
о, вечно будни улици в града,
аз пак се губя капка сред кипежа -
на скърби, радост, обич и вражда!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562243
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 24.02.2015
Ти прийди, розбуди мене впору,
коли радості хвилі грядуть,
коли день урочисто йде вгору
над загублену в урвищах путь;
ти прийди і мені обережно
аромати у душу вливай,
і про радість та щастя безмежне
чародійницьку пісню співай.
І пробуджений нею я встану,
й сила світла зжене супокій,
і з тобою, о зірко жадана,
я занурюсь у синяву мрій –
у зіркове безмежжя полину,
погляд в золоті сонця втоплю,
полечу над безодні й долини,
повні мороку, суму й жалю.
О, прийди коли буде світати
і тоді лиш візьми мої сни,
уночі ж, ах, не смій турбувати
і опівнічний сон не жени.
І ще поки проміння не сходить,
сон солодкий хай сяє мені –
для мандрівця, що в мороці бродить
десь в безплідній пустій стороні.
Димчо Дебелянов
Отдих
Ти ела, разбуди ме тогава -
на великата радост в часът,
кога царствений ден ще изгрява
над изгубений в бездните път;
ти ела и болезнено нежно
аромат над душата разлей
и за радост и щастье безбрежно
чародейната песен запей.
Аз от нея пробуден, ще стана
и мощ светла ще бликне у мен,
и със теб, о зора възмечтана,
от лазурни мечти упоен -
ще летя към пределите звездни,
поглед в слънцето златно опрял -
ще летя над долини и бездни,
преизпълнени с мрак и печал.
О, ела ти при мене тогава
и тогава ме сал разбуди,
посред нощ, ах, недей ме смущава
и среднощний ми сън не куди.
И додето се раждат лъчите,
нека сладостен сън осени
мен - изгубений пътник в мъглите
на безплодни пустинни страни.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562241
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 24.02.2015
Повів тебе шляхами крізь темноти,
до мого храму – в потаємний вхід,
де таємниць моїх розбив я цноту –
тобі мого життя довірив цвіт.
І я сказав: бери за плодом плід,
зібрав тобі небачені красоти –
у скорбну ніч, де тихий небозвід,
і вранці, де усмішки без турботи.
Прийди, забудь про виблиски і дим,
хай перший шал блаженством завершиться,
і хай тебе не мучить темний страх –
ніхто не може бути тут сумним!
Знай – попіл золотий завжди лишиться,
коли зникає юність у вогнях.
Димчо Дебелянов
Златна пепел
Поведох те низ пътища потайни
на своя храм към скривания вход –
убих девствеността на свойте тайни
и поверих ти целий си живот.
И казах: - Похищавай плод след плод,
за тебе брани, никому незнайни -
на скръбна нощ под глъхналия свод,
на утрото в усмивките безкрайни.
Ела, презри мъждения и дим -
на първий жар отдай се до забрава,
и нека тъмен страх не те смути,
защото ние няма да скърбим!
- Знай, златна пепел винаги остава,
кога сред огън младост отлети.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=561451
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 21.02.2015
Ти смутно проходиш
у згадок тумані,
мов привид сонливий
в глибоких борах –
тремчу за тобою
і трепетно манять
мене в млі вечірній
два чорні пера.
Ту зустріч останню
непам’ять вінчає,
вставав я і падав,
і всюди страждав.
Мене ніч не любить
і день обминає,
бо радість не ніс він,
привіту не мав.
І ось схоронив я
зі скорбним стражданням
надію і юність
у склепі журби,
я гасну, я гасну,
а радість остання –
це спогад у смерку
і плач по тобі.
Димчо Дебелянов
Ти смътно се мяркаш
Ти смътно се мяркаш
из морната памет,
кат бродница сънна
в бездънна гора –
аз тръпна след тебе
и тръпно ме мамят
в мъглите вечерни
две черни пера.
След сетната среща
да срещна забрава,
подемах се, падах
и страдах навред.
Нощта ме разлюби,
денят отминава,
ни радост донесъл,
ни весел привет.
И ето, погребал
в тъга непобедна
надежди и младост
в безрадостен склеп -
аз гасна, аз гасна
с утеха последна -
на спомена в здрача
и плача за теб.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=561450
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 21.02.2015
Ах, ось як ти мене звела з дороги,
ти, що колись пообіцяла дар:
для гордості – блискучі перемоги,
а для любові – невгасимий жар.
В глухих садах печалюся з тривоги,
в мені розбитих мрій лежить тягар.
До соняхів мій жаль, що в морі хмар
побачить сонця світ не мають змоги.
Кому потрібні всі мої принади?
Чому ці злидні, кривди і досади –
не знаю. Все у чорній таїні
на мого Часу небі незглибимім
і шлють її для мене ночі й дні,
котрі лише Вона сама відніме.
Димчо Дебелянов
Слънчогледи
Ах, ето де ме ти изведе,
ти, който нявга властно обеща
на мойта гордост - вихрени победи
и жар всерадостна на любовта.
Скърбя в градини глъхнали и бледи,
обител на покрусена мечта.
Аз чувам тиха жал по утринта
на слънце невидели слънчогледи.
Кому бе нужна моята съблазън?
Защо съм обнищен, защо наказан -
не знам. Неведа черна заслони
бездънното небе на мойто Време
и то ми праща днес нощи и дни,
които само Тя ще ми отнеме.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=561194
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 20.02.2015
Якщо я не вернусь з війни,
ніхто не заридає в тузі –
вже вмерла мати, а жони
я не знайшов, немає й друзів.
Та серце жалощі не рвуть –
я підневільна сиротина,
собі в утіху, може буть,
у перемозі я загину.
Я знаю мій гіркий уділ,
багатства всі мої зі мною –
це горе з муками навпіл
і радість з думою сумною.
Так що зі світу відійду
такий як і прийшов – бездомний,
а спокій в пісні я знайду,
де тліє спогад мій невтомний.
Димчо Дебелянов
Сиротна песен
Ако загина на война,
жал никого не ще попари –
изгубих майка, а жена
не найдох, нямам и другари.
Ала сърце ми не скърби –
приневолен живя сирака
и за утеха, може би,
смъртта в победа ще дочака.
Познавам своя път нерад,
богатствата ми са у мене,
че аз съм с горести богат
и с радости несподелени.
Ще си отида от света –
тъй както съм дошъл бездомен,
спокоен като песента,
навяваща ненужен спомен.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=561192
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 20.02.2015
Твою оселю мирну гордий кинув
і рушив на нові шляхи жертовні,
щоб свіжі сили дух мій там поглинув –
для тебе вільні, буйні та гріховні.
Тебе останки скудні та убогі
мізерних насолод тут спокусили,
мене ж – майбутні світлі перемоги
і трепет вічно молодої сили.
Без дому – стріну бурю лиш ворожу,
та свято бережу всі заповіти.
До тебе більш вернутися не можу –
мене тепер не зможеш розуміти.
Спи, тихо спи, де забуття безмежне,
й прости мене за вістку запізнілу,
як чорна сонна скеля прибережна
свою прощає чайку білокрилу.
Димчо Дебелянов
Аз горд напусках твойта мирна стряха
Аз горд напусках твойта мирна стряха
и тръгнах в нови пътища световни,
че нови сили в моя дух изгряха -
за теб размирни, смели и греховни.
Теб блазнеха те къшеи оскъдни
на жалка корист жалките услади,
мен - светлината на победи бъдни
и трепета на сили вечно млади.
Без дом - аз срещам бурята с тревога,
но свято пазя своите скрижали.
И да се върна пак при теб не мога,
че ний едва ли бихме се разбрали.
Спи, тихо спи в забрава безметежна
и опрости ми, вест дочул за мене,
тъй както сънната скала прибрежна
на свойте чайки светло окрилени.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560920
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 19.02.2015
Вбиті – вже не вороги.
Ворогів живих зламає
грізна хвиля, позмітає
десь на дальні береги.
Он, в розорі на межі
він лежить – в гіркій печалі
і блідий в глибокі далі
неба дивиться чужі.
І на спаленій землі,
що південним сонцем гріта,
непотрібний лист розкритий,
кров’ю скроплений, в ріллі.
Хто такий і де він був?
Хто на нас послав в дорогу,
щоб в цей день не перемогу –
смерть свою він тут здобув?
Матері журна рука,
під смертельним тим покровом
із любові ніжним словом,
приголубить вояка?
Жалості ніхто не знав
в грізний час тяжкої втрати!
Не чуже життя йшов брати
той, хто так своє віддав?
Під чужі став корогви
щоб до нас пощаду мати? –
Тут він взяв свою оплату.
Вбиті – вже не вороги!
Димчо Дебелянов
Един убит
Той не ни е вече враг -
живите от враговете
бурна ги вълна помете
нейде към отсрещний бряг.
Ето, в хлътналия слог
легнал е спокойно бледен
с примирена скръб загледан
в свода ясен и дълбок.
И по сивата земя,
топлена от ласки южни,
трепкат плахи и ненужни
с кръв напръскани писма.
Кой е той и де е бил?
Чий го зов при нас доведе,
в ден на вихрени победи
да умре непобедил?
Клета майчина ръка,
ти ли го в неволя черна
с думи на любов безмерна
утеши и приласка?
Смешна жал, нелепа жал,
в грохотно, жестоко време!
Не живот ли да отнеме
той живота свой е дал?
И нима под вражи стяг
готвил е за нас пощада? -
Не, той взе що му се пада,
мъртвият не ни е враг!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560918
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 19.02.2015
Самотня сосно, ти – забутий воїн,
стоїш у спразі, в бурі похилилась,
я чую стогін твій у шумі хвої
у час лихий, як буря розродилась.
Якщо колись вернуся я у місто
курне і одинокий в тлумі стану –
про тебе спогад блисне променисто
і заспокоїть кожну свіжу рану.
Тому що в гордих муках я пізнаю
страждання інших, стогін долі злої,
що вдаль летить і в безкраї конає;
самотня сосно, ти – забутий воїн!
Димчо Дебелянов
Самотници
Самотен бор на върха - страж забравен,
терзан от буря и горен от жажда,
аз чух възрадван твоя стон сподавен
в часа, когато бурята се ражда -
и върна ли се нявга в праховете
на силний град и в гмежа сам остана,
утешно твоят спомен ще ми свети
и ще успива всяка нова рана.
Че в свойта горда мъка аз ще зная
и друга мъка, други стон сподавен,
пронесен и затихнал сам в безкрая,
самотен бор на върха - страж забравен!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560690
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 18.02.2015
«Від вас навіки відвернувся Бог,
ідіть у безнадійності юдолі
і в мороці безумства і неволі
пізнайте гнів його без осторог.
Щоб там розбестило в лихий порок
та в горе ваші мрії, вашу волю,
ваш стогін не відмолить в нього долю –
від вас навіки відвернувся Бог!»
Він так сказав і всі пустились тихо
крізь морок у свою криваву путь –
в страшних і безпросвітних днях утіху
уже ніколи там вони не ждуть
аж до цих пір, коли дивлюсь у вічну
бездонну пащу – страх у глибині,
і як той факел світить опівнічний,
так їх прокляття світяться мені.
Димчо Дебелянов
През векове
"От вас навеки взор отвръща Бог,
идете в безнадеждните юдоли
и в мрачни окаянства и неволи
узнайте неговия гняв жесток.
Там нека се разтлеят в лют порок
и в горест вашите мечти и воли,
но милост стонът ви да не измоли -
от вас навеки взор отвръща Бог!"
Така прорече той и те поеха
през мрака своя път окървавен -
да не намерят в никой час утеха
от оня безпросветно страшен ден
до днес, когато взрян на вековете
в пастта бездънна, тръпна съкрушен -
и като факел полунощен свети
проклятието тяхно и над мен.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560689
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 18.02.2015
[i]Par-dela le soleil, par-dela les ethers.
Ch. Baudelaire *
[/i]
Від лику бридкого марнот всіх щоденних
блаженним є той, хто свій дух відвертав,
хто в гніві вериги розкидав натхненно
і з вихором в небо політ спрямував.
Там жадний до смерті під блиском нетлінним,
де спокій довічний в довічному дні,
стрічає він блискавки гуркіт руїнний
і падає в вічного щастя вогні.
[i]* Поза сонцем, поза ефірами
Ш. Бодлер
[/i]
Димчо Дебелянов
Полет
[i]Par-dela le soleil, par-dela les ethers.
Ch. Baudelaire[/i]
От мръсния лик на суетност вседневна
блажен е тоз, чийто се дух отврати,
разкъсва веригите свои той гневно
и с вихрен полет в небесата лети.
Там жаден за смърт под нетленния блясък
на вечния мир и на вечния ден,
той среща на мълнийте гордия трясък
и пада от царствено щастье огрен.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560472
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 17.02.2015
Коли ще я так зможу далеко від туману,
що місто накриває, від смутку у житті,
вдихнути в лісі свіже повітря вранці-рано,
над озером криштальним присісти в самоті?
Та більш всього хотів би край тебе в насолоді
побути, рідне море – колиско перших днів,
і слухати плач чайок, що линуть на свободі,
від пінних хвиль утіху відчути я б хотів.
І зовсім не лякає мене зима немила,
хоч розгубив чудесні дари усі весни,
і гроно не зірвав я, що осінню дозріло, –
кимсь іншим буде зжатий мій колос восени...
Димчо Дебелянов
Кога ли аз ще мога, далече от мъглите
Кога ли аз ще мога, далече от мъглите
на шумний град, далече от грижа и тъга -
да вдъхна очарован свеж лъх посред горите,
на езеро кристално приседнал край брега?
Но повече желал бих край тебе в упоенье,
море, любима люлко на първите ми дни,
да слушам плачовете на чайките пред мене,
от пяната разведрен на твоите вълни.
Че зимата ранила не плаши ме - разпръсвах
вси дарове вълшебни на свойта пролет аз,
и гроздът, що наесен узрея, не откъсвах,
от другите пожънат бе пълният ми клас...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560471
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 17.02.2015
І
Дивлюся як роки мої полинули:
рій привидів з притишеним плачем,
безцільні мрії без путі загинули –
за світлом сонця був незборний щем.
Лиш часом – мить – солодкі задоволення
від подиху весни, коли блищить роса,
і знову сльози, знову путь знедолення,
ридання і похмурі небеса.
ІІ
І ось печаль мене крилом вже криє –
ти світле щастя в мене відняла,
на цій путі печалі й безнадії
що може освітити морок зла?
А як я мріяв щоб з тобою мчати
до радості, до щастя й красоти,
в призірну висоту удвох злітати
над прірвою від гнилі й марноти!..
ІІІ
Миттєво закипівши, стих
моєї радості приплив,
і знов між нами тяжко ліг
застиглий тишини розлив.
Зглушила льодяна пітьма
до тебе мій останній зов
і недоглянута, сама,
згасає пристрасна любов.
IV
Тобі дивився в очі я в журбі,
о, квітів весняних предивний чар.
Жагуче я чекав – любові жар
невгасний пломенітиме в тобі.
Яку ж безумну радість відчував,
коли я чув як голос твій звучить:
– Прийди, свій промінь засвіти вночі,
щоб щастя золотого день настав.
Димчо Дебелянов
Замиращи звуци
I
Изглеждам аз годините преминали:
рой призраци с разплакани очи -
мечти без път, мечти без цел погинали
в томление за слънчеви лъчи.
Изрядко - миг - упивания сладостни
от майски лъх и бисерна роса -
и пак сълзи, пак пътища нерадостни,
ридания и тъмни небеса.
II
И ето скръб крила над мен привежда -
ти мойто сетно щастье разруши,
и в този път на мрак и безнадежда
какво ще може да ме утеши?
А как мечтаех с тебе да достигна
аз в търсений предел на радостта,
в призвездна висота да се издигна
над пропасти от смрад и суета!...
III
Внезапно кипнала, замря
на радост светлата вълна
и между нас се разпростря
ненарушима тишина.
Заглъхва в ледната тъма
към теб понесения зов
и непригледана, сама,
догаря пламенна любов.
IV
Как жадно гледах в твоите очи,
о, дивно хубав цвят на пролетта.
Неугасимий жар на любовта
как жадно чаках в тях да поличи.
И как безумна бе ми радостта,
кога дочух гласът ти да звучи:
- Ела, изгряха твоите лучи –
на щастието златний ден наста.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560252
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 16.02.2015
Я темні ночі в ясні дні переміняю,
у кров мою уллю без милості отруту,
зі слізьми на очах розпусту обнімаю –
про неї спогад хочу я забути.
Я злісно обсмію польоти мрій крилатих,
хоч голова тяжка у снах в годину пізню,
я буду спати всмак, і пити, і співати
життя розбитого мого печальну пісню.
В вертепи сам упав дівкам розпусним в руки,
хай п’янство спогади мої страшні задушить,
зі мною грайтеся, о, гідри і гадюки,
і забуття жадане наливайте в душу.
Димчо Дебелянов
Аз тъмните нощи в дни светли ще обърна
Аз тъмните нощи в дни светли ще обърна,
отрова в свойта кръв безмилостно ще влея,
със сълзи на очи развратът ще прегърна,
дано забравя мисълта за нея.
Крилатите мечти ще злъчно да осмея,
с натегнала глава в немирен сън унесен,
ще сипя жадно аз, ще пия и ще пея
на рухналий живот безрадостната песен.
В вертепи сам паднал сред паднали девици,
аз спомените зли в пиянство ще удавя,
играйте си със мен - о хидри и змеици,
и влейте в моя дух очаквана забрава.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560249
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 16.02.2015
Вертаєшся у батьківську хатину,
коли смиренно вечір тихий гасне
і розгортає тиха ніч глибини,
щоб пригорнути скорбних і нещасних.
Тягар життя вже скинув чорну втому,
що безутішні дні заповідали –
несмілим кроком збудиш в ріднім домі
гостинну радість, що давно чекала.
Старенька мати стане на порозі,
ти покладеш чоло в обійми прямо,
у посмішці розчинишся в знемозі
і будеш повторяти: мамо, мамо...
В знайомий дім зайдеш смиренно знову,
твою останню пристань і заслону,
і прошепочеш в тиші тихе слово,
знесилено вдивляючись в ікону:
закінчу тут я, втративши наснагу,
бо сонечко моє свій путь міняє...
_____________________________
О, скритий крик печального бродяги,
дарма згадав ти матір в ріднім краї!
Димчо Дебелянов
Да се завърнеш в бащината къща
Да се завърнеш в бащината къща,
когато вечерта смирено гасне
и тихи пазви тиха нощ разгръща
да приласкае скръбни и нещастни.
Кат бреме хвърлил черната умора,
що безутешни дни ти завещаха -
ти с плахи стъпки да събудиш в двора
пред гостенин очакван радост плаха.
Да те присрещне старата на прага
и сложил чело на безсилно рамо,
да чезнеш в нейната усмивка блага
и дълго да повтаряш: мамо, мамо...
Смирено влязъл в стаята позната,
последна твоя пристан и заслона,
да шъпнеш тихи думи в тишината,
впил морен поглед в старата икона:
аз дойдох да дочакам мирен заник,
че мойто слънце своя път измина...
___________________________
О, скрити вопли на печален странник,
напразно спомнил майка и родина!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560002
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 15.02.2015
Прилетівши з заморських країн,
дух палкий оп’яняє грайливо...
О, солодкий той дух чи не був
і в весні моїй першій щасливій?
Темний спогад тривожно накрив
світлу радість, о, час невловимий!
І той цвіт, що для мене цвіте,
теж борвій злий осінній відніме?
Димчо Дебелянов
Долетял из презморски страни
Долетял из презморски страни,
страстен дъх ме унася, упива...
О, не бе ли тъй сладък дъхът
и на първата пролет щастлива?
Спомен тъмен тревожно сени
радостта ми, о, вихрено време!
Тез цветя, окол мен що цъфтят,
пак ли есенник лих ще отнеме?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560000
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 15.02.2015
Тож я щаслива, наче квітка квітну,
В життя промінне сонце заглядаю...
Гарячих уст цілунками торкаю
Тіла троянд пурпурних,оксамитних.
Для мене небо чисте і блакитне,
Душа спливає в сонця блиск казковий
Над сяйним джерелом краси й любові...
Тож я щаслива, наче квітка квітну.
В руках життєві келихи святкові,
Напої золотисті, медоплинні,
Гирлянди квітів, срібні грона винні
І оксамитові троянди пурпурові.
Видіння дивні, серця страж чудовий,
Безтямних прагнень льоти променисті...
Безмірної журби зітхання чисті...
І оксамитові троянди пурпурові.
В душі бринить відлуння перелітне
Пісень таємних чи любові слова...
З троянд спливає хвиля пурпурова –
Тож я щаслива, наче квітка квітну.
Maria Czerkawska
Otom szczęśliwa
Otom szczęśliwa, oto jak kwiat kwitnę,
Wpatrzona w życia promieniste słońce...
Oto całują me usta gorące
Róż purpurowych ciała aksamitne.
Niebo mi dziwnie czyste i błękitne,
Dusza się pławi w słonecznej jasności
U źródła piękna, blasku i miłości...
Otom szczęśliwa, oto jak kwiat kwitnę.
Przede mną stoją pełne życia kruże,
Napoje słodkie, złote, miodopłynne,
Girlandy kwiatów, srebrne kiście winne
I aksamitne, purpurowe róże.
Cudne marzenia, wierne serca stróże,
Namiętnych pragnień loty szybkie, zwinne...
Tęsknot bezmiernych westchnienia niewinne...
I aksamitne, purpurowe róże.
W duszy mi grają echa nieuchwytne
Pieśń tajemniczą czy miłości słowa...
Z róż płynie ciepła fala purpurowa —
Otom szczęśliwa, oto jak kwiat kwitnę.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=558992
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 11.02.2015
Чому мені жити кажеш,
О, Боже!
Коли серце вже любити
Не може!
Коли вогні відгоріли
Даремні!
Залишивши попелища
Так темні!
Коли пташки вже співати
Не гожі!
Коли сни мої вернути
Не можу!
Коли кожний день імлою
Покритий!
Коли надій моїх кубок
Розбитий!
Maria Bartusówna
W jesiennej nocy
Po co jeszcze żyć mi każesz,
O, Boże!
Gdy już serce nic ukochać
Nie może!
Gdy się ognie wypaliły
Na marne!
Zostawiając tylko zgliszcza
Tak czarne!
Gdy ptaszęta już jak dawniej
Nie nucą!
Gdy sny moje obłąkane
Nie wrócą!
Gdy dzień każdy mgłą smutniejszą
Okryty!
Gdy nadziei złoty puchar
Rozbity!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=558990
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 11.02.2015
Колись давно душа, пропаща і розбита,
Була моєю... мороком моїм обвита,
Та я завжди любила сміх її відкритий,
Як і плачу її скривавлений потік.
Душа, що у руках як коси розсипалась,
Як квітка з воску і вогню мені здавалась...
Вона з моїх печалей змучена зламалась,
М’яка і вірна, я їй вкоротила вік...
Delmira Agustini
Los relicarios dulces
Hace tiempo, algún alma ya borrada fue mía.
Se nutrió de mi sombra... Siempre que yo quería
el abanico de oro de su risa se abría,
o su llanto sangraba una corriente más;
alma que yo ondulaba, tal una cabellera
derramada en mis manos... Flor del fuego y la cera,
murió de una tristeza mía... Tan dúctil era,
tan fiel, que a veces dudo si pudo ser jamás...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543796
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 14.12.2014
Я дивно вмираю... та це не життя убиває,
не смерть убиває мене, не вбиває любов –
від думки німої немовби від рани вмираю...
Колись біль подібний у серце вас люто колов?
І думка безмірна, що корені в душу пускає,
з’їдає і душу і плоть у полоні оков.
Чи знали ви зірку таку, що погасла дрімає,
що вас обнімала без світла, неначе покров?..
Це муки вершина! – у серці носити довічно
безплідне насіння, нестямне, убивче, трагічне,
що зубом жорстоким у серці моєму стримить!
Якби із насіння розкрилася квітка чудова,
була б це для мене подія щаслива, святкова, –
немовби сам Бог біля мене незримо стоїть!..
Delmira Agustini
Lo inefable
Yo muero extrañamente...No me mata la vida
no me mata la muerte, no me mata el amor;
muero de un pensamiento mudo como una herida...
¿No habeis sentido nunca el extraño dolor?
De un pensamiento inmenso que se arraiga en la vida
devorando alma y carne, y no alcanza a dar flor?
¿Nunca llevasteis dentro una estrella dormida
que os abrazaba enteros y no daba un fulgor?...
¡Cumbre de los martirios!...llevar eternamente
desgarradora y árida, la trágica simiente
clavada en las entrañas como un diente feroz!
Pero arrancarla un día en una flor que abriera
milagrosa, inviolable...¡Ah más grande no fuera
tener entre las manos la cabeza de Dios!...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543795
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 14.12.2014
Любов, коли в час пізній страдницької ночі
в моїм замку ти золотим ключем дзвеніла –
відкрились двері в льодяну пітьму охоче
і білим образом мене ти осінила.
Все освітили тут твої алмазні очі,
з моєї чаші прохолоду ти надпила,
поклала голову на подушки дівочі,
своїм безстидством і безумством полонила.
З тобою я в піснях, з тобою я сміюся,
як пес, коли ти спиш, до ніг твоїх тулюся,
весняний запах твій несу в душі глибини,
тремчу коли замок ключем торкаєш знову,
благословляю ніч ту страдницьку й чудову,
бо у моїм житті цвітеш тепер невпинно!
Delmira Agustini
El intruso
Amor, la noche estaba trágica y sollozante
cuando tu llave de oro cantó en mi cerradura;
luego, la puerta abierta sobre la sombra helante,
tu forma fue una mancha de luz y de blancura.
Todo aquí lo alumbraron tus ojos de diamante;
bebieron en mi copa tus labios de frescura;
y descansó en mi almohada tu cabeza fragante;
me encantó tu descaro y adoré tu locura.
¡Y hoy río si tú ríes, y canto si tú cantas;
y si duermes, duermo como un perro a tus plantas!
¡Hoy llevo hasta en mi sombra tu olor de primavera;
y tiemblo si tu mano toca la cerradura;
y bendigo la noche sollozante y oscura
que floreció en mi vida tu boca tempranera!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543351
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 12.12.2014
Ланцюг незламним був, як доля невмолима,
Священним як життя і як душа вразливим,
Його порвала я і йду непоборима
Зі Смерті холодом – прекрасним і жахливим...
Допитлива душа до себе в глиб загляне –
Там в дзеркалі води дрімотної, хисткої,
Чи бога то, чи монстра туманний сфінкс повстане, –
Здивується душа від дійсності такої.
Delmira Agustini
La ruptura
Érase una cadena fuerte como un destino,
Sacra como una vida, sensible como un alma;
La corté con un lirio y sigo mi camino
Con la frialdad magnífica de la Muerte... Con calma
Curiosidad mi espíritu se asoma a su laguna
Interior, y el cristal de las aguas dormidas,
Refleja un dios o un monstruo, enmascarado en una
Esfinge tenebrosa suspensa de otras vidas.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543350
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 12.12.2014
Я відчуваю – за годиною година,
Немов кортеж повільний, тихо пропливає...
Ах! Як далеко ти – в мені печаль єдина,
І кроків шум твоїх у снах лиш сповиває.
Я знаю – прийдеш ти, коли мине хмарина
Ту зірку, що хмурний мій обрій осяває,
І мій садок на твій веселий сміх чекає,
Що дасть йому життя, немов ріка неспинна.
Коли зустрілись на дорозі ми в час муки,
Я склала долю у твої прекрасні руки.
Щонайцінніше віддала тобі в тремтінні!
Моя душа й твоя, немовби небо й море:
Між ними пролетять в майбутнє неозоре
Біди, і Часу, і Життя, і Смерті тіні!
Delmira Agustini
Desde lejos
En el silencio siento pasar hora tras hora,
Como un cortejo lento, acompasado y frío...
Ah! Cuando tú estás lejos mi vida toda llora
Y al rumor de tus pasos hasta en sueños sonrío.
Yo sé que volverás, que brillará otra aurora
En mi horizonte grave como un ceño sombrío;
Revivirá en mis bosques tu gran risa sonora
Que los cruzaba alegre como el cristal de un rio.
Un día, al encontrarnos tristes en el camino
Yo puse entre tus manos pálidas mi destino.
¡Y nada de más grande jamás han de ofrecerte!
Mi alma es frente á tu alma como el mar frente al cielo:
Pasarán entre ellas tal la sombra de un vuelo,
La Tormenta y el Tiempo y la Vida y la Muerte!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543134
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 11.12.2014
Вона приснилася палка, страшна й несміла,
мов водоспад незрозуміло шепотіла,
безумством розлилась умить любов вогненна,
пливла в життя потоках – вічна, нескінченна.
А потім снилася немов захід світила,
коли стає велика голова вогненна,
сміялася – із ніжних уст печаль щоденна,
мов з джерела душі криштальної забила.
І нині сниться тужна, і радісна, й чутлива,
як морок світу весь, і райдуга грайлива,
вона слабка як ідол і вічна наче Бог,
і над життям свою величність піднімає,
і полум’яним вмить цілунком вниз спадає
на квітку ту, що обірвали ми удвох...
Delmira Agustini
Amor
Lo soñé impetuoso, formidable y ardiente;
hablaba el impreciso lenguaje del torrente;
era un amor desbordado de locura y de fuego,
rodando por la vida como en eterno riego.
Luego soñélo triste, como un gran sol poniente
que dobla ante la noche su cabeza de fuego:
despues rió, y en su boca tan tierna como un ruego,
sonaba sus cristales el alma de la fuente.
Y hoy sueño que es vibrante, y suave, y riente y triste,
que todas las tinieblas y todo el iris viste,
que frágil como un ídolo y eterno como un Dios,
sobre la vida toda su majestad levanta:
y el beso cae ardiendo a perfumar su planta
en una flor de fuego deshojada por dos...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543133
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 11.12.2014
У небі колір світла став багровий,
і сонце мре в агонії поволі,
і диск його жовтаво-пурпуровий,
мов щит із бронзи, змочений у крові,
покинутий лежить на браннім полі ...
А квітка пелюстки свої цнотливо
для поцілунків вечора відкрила,
в кареті срібній місяць їде сивий,
і з тінню ночі бореться сміливо
квадрига дня – ясна, золотокрила.
Блаженства час! Стрілою вмить злітає
над морем птах у простір загадковий,
і кожна пальма листя піднімає,
і тремоло на них легенько грає,
немов на лютні, вітер присмерковий.
... Та враз у вишині, в небес роздоллі,
де Захід повнить амфори вогнисті,
глибокий стогін прокотивсь поволі,
у стогоні тому звучання болю –
вже смерті псалмоспіви шепче листя!
А завтра сонце знов на шлях надземний
підніметься, на висі неозорі,
і спалахами вразить простір темний,
коли в сум’ятті непорочнім, чемно,
повіки золоті прикриють зорі,
Природа, що не переносить ночі,
над вівтарем, де небеса простерті,
де сонця промені горять урочі,
співатиме життю свій гімн пророчий,
а не печальні псалмоспіви смерті.
Amado Nervo
Perlas negras XXXVIII
Se va la luz hacia el confín violado
del cielo, el sol agonizante llega,
y parece su disco naranjado
un escudo de bronce, abandonado
en el campo sangriento, tras la brega...
Mientras abre la flor su casto broche
a las caricias de la tarde umbría,
la luna avanza en nacarado coche,
y brega con los trasgos de la noche
la rutilante cuadriga del día.
¡Hora de bendición! Surcan de prisa
el espacio los pájaros marinos,
y en el palmar qu'enhiesto se divisa,
cada palma es laúd, en que la brisa
ejecuta sus trémolos divinos.
...De pronto, de la cima, de la blonda
llanura en fruto do el Ocaso vierte
sus ánforas de fuego, surge honda
una queja de duelo: ¡cada fronda
suspira la salmodia de la muerte!
Mañana, cuando lleno de decoro
surja el sol otra vez, con sus centellas
asaetando al piélago sonoro,
cuando entornen sus párpados de oro
con pudores de virgen las estrellas,
Naturaleza que la noche odia,
ante el ara del cielo enrojecida,
donde fulgura el sol como custodia,
en vez de su tristísima salmodia
cantará el himno santo de la vida.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542895
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.12.2014
Кохання наше наче пересмішник:
бо там де спокій з’єднаний з красою
заводить пісню; любить ліс розкішний,
коли в гілках від місяця утішний
тріпоче промінь, граючись росою.
Кохання наше – магія поета:
воно лише свої бажання прийме –
балкон ажурний, спокою тенета,
де віддає всі пристрасті Джульєта
в Ромео ніжні люблячі обійми.
Кохання наше – зманливе майбутнє,
і сутінки у той же час прощальні,
тому то в ньому світяться нечутні
і посмішки світанку незабутні,
і вечорові посмішки печальні.
Amado Nervo
Perlas negras: XXXVII
Nuestro amor es zenzontle: en el paraje
do la beldad a la quietud se aduna,
entona su cantar; ama el boscaje
cuando tiembla en el claro del ramaje
el rayo macilento de la luna.
Nuestro amor es un mago y un poeta:
reproduce, conforme a su deseo,
el calado balcón, la estancia quieta
donde agoniza de pasión Julieta
en los brazos amantes de Romeo.
Nuestro amor es mañana seductora,
y crepúsculo al par, que rojo arde;
pues lucen en su faz encantadora
las alegres sonrisas de l'aurora
y las tristes sonrisas de la tarde.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542893
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 10.12.2014
Стою на скелі гордої вершині,
що шле на море піни полог білий,
і бачу – місяць встав із хвиль пустині:
сумний мандрівник, зблідлий, посивілий.
Так із життя мого, як з океану,
розбивши морок, що у ньому гину,
у дивнім сяйві зірка ясна встане –
про тебе спогад, світлий і єдиний.
Amado Nervo
Perlas negras: XVI
De pie, sobre la roca que, altanera,
cubre la mar con sus espumas blondas,
veo surgir la luna —esa viajera
tan pálida y tan triste— de las ondas.
Así, del océano de mi vida,
disipando la sombra en que me pierdo,
se levanta una estrella, revestida
de fulgores divinos: tu recuerdo.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542427
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 08.12.2014
Я не родивсь сміятися. Даремно
на голову ллє сонце позолоту.
Людського Болю лицар я недремний,
іду до таємниць безмірних, темних,
загорнутий, як в мантію, в скорботу.
Добра не знав. Були зі мною смуток,
самотність і мороз. Моя свідомість,
як ніч, накрила весь життя здобуток.
Лишіть мені печалі – я забутий...
Печалі взяти – що тоді натомість?!
Я знаю – любиш. Боязкість скрутила.
До бід моїх ти сходиш героїчно,
і там, де чорне все, ти завжди біла,
мов сніжна квітка, що в яру вціліла,
і зірка миру ти в безодні вічна.
Я знаю – любиш. Боязкість скрутила
подумати, що так життя похмуре,
і що душа твоя свята і мила
у мороці життя також стемніла,
моєї чорноти ламавши мури.
Нам небо випробовує кохання:
зі співом радість зникла через ґрати,
де сонце розлило своє сіяння,
і ти тепер лише одне ридання,
і я як стогін мушу існувати.
Яке блаженство ми учора мали!
Та Доля нам закрила цю святиню,
і цвяхи так безжально повбивала
у доброту твою, тебе скарала
невинно на голгофі, мов рабиню.
Та що важливо? Біль немов скарбниця –
ділити славу й честь його турбота.
Дай руку, квітко ти моя й зірнице,
і разом ми підемо в Таємницю
загорнуті, як в мантію, в скорботу!
Amado Nervo
Yo no nací para reír
Yo no nací para reír; en vano
el sol baña en sus oros mi cabeza.
Soy gentilhombre del Dolor humano,
y envuelto voy al insondable arcano
en el manto imperial de mi tristeza.
Nunca supe de bien: supe de dolor,
de frío y soledad. Mi ser remeda
la noche pertinaz que cubre al polo.
Dejadme con mi angustia: estoy tan solo…
Si me quitan mi angustia, ¡qué me queda!
Me quieres, bien lo sé; pero me espanta;
desciendes a mi mal con heroísmo,
y donde todo es negro tú eres blanca:
florecita de nieve en la barranca
y estrellita de paz en el abismo.
Me quieres, bien lo sé; pero me espanta
pensar que mi existencia es tan oscura,
que tu almita de luz, tu almita santa,
negra se volverá con sombra tanta
por querer que amanezca en mi negrura.
Y el cielo prueba nuestro amor: el gozo
se alejó, gorjeando, de la reja
donde el sol alumbró tanto alborozo,
y hoy tú ya no eres más que un gran sollozo,
y yo ya no soy más que una queja.
¡Cuántas dichas ayer en nuestra escena!
Pero el ala de Dios cubrió el santuario,
y sin piedad de ti que eres tan buena,
te clavó en el madero de la pena,
te trocó en virgencita del calvario.
Mas ¿qué importa? El dolor es soberano
dispensador de gloria y de nobleza,
¡Mi estrellita, mi flor, dame la mano,
y vayamos envueltos al Arcano,
en el manto imperial de mi tristeza!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542426
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 08.12.2014
Де вечір розсипається зірками
сидить він на засніженій вершині:
останній погляд дня у далечіні,
і грім стихає в нього під ногами.
Оздобив шию білими шовками;
свій дзьоб як меч тримає у гордині,
і грають блиском золота на згині
могутні кігті з гнутими клинками.
Сидить він на вершині одиноко:
його туман побляклий огортає
і розсіває ореол тремтливо,
а потім вільно лине в даль широку,
у ніч впливаючи, немов душа пірнає,
коли самотня, в роздуми журливо...
José Santos Chocano
El sueño del condor
Al despuntar el estrellado coro,
pósase en una cúspide nevada:
lo envuelve el día en la postrer mirada;
y revienta a sus pies trueno sonoro.
Su blanca gola es imperial decoro;
su ceño varonil, pomo de espada;
sus garfios, siempre en actitud airada,
curvos puñales de marfil con oro.
Solitario en la cúspide se siente:
en las pálidas nieblas se confunde;
desvanece el fulgor de su aureola,
y esfumándose entonces lentamente
se hunde en la noche como el alma se hunde
en la meditación cuando está sola...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541945
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 06.12.2014
Бурхлива ніч. Вже місяць знемагає
і в озеро сідає неохоче,
личинку дня до ранку зберігає
під чорним і тяжким покровом ночі.
Зникає місяць у нічній тіснині...
Шугає вітер поштовхом порою –
у даль зітхання котить по рівнині,
біжить крізь листя, бавиться корою.
Почався дощ. Посипались краплини
і з квіткою ласкаво цілувались,
колись були це зоряні перлини,
що в озері блискучім відбивались.
Торкає крапля лист і вниз збігає,
на край листка, доріжкою твердою:
на мить одну тремтяча зависає
і, розтягнувшись, падає сльозою...
О, як прекрасний грому спів чудесний!
Під музику невпинну грому й бурі
спадає дощ живий з висот небесних
і грає на листків клавіатурі.
Трясе листки знемога невловима
на гілці, що сховалась таємниче,
там погляд боязливими очима,
там ніч рукою чорною нас кличе!..
José Santos Chocano
Noche de otoño
Noche turbia. La luna en su agonía
hunde entre el lago el último derroche,
guardando la crisálida del día
bajo la urna negra de la noche.
La luna se hunde entre la noche densa…
El viento sopla con extraño empuje.
Rueda un suspiro en la llanura inmensa;
brinca la hoja y la corteza cruje.
Llueve. Los goterones crepitantes,
que humedecen la flor con dulce halago,
lágrimas son de los luceros que antes
se reflejaban en el terso lago.
Cae en la hoja el goterón; y rueda,
y el mismo extremo de los filos toma:
ahí un instante retemblando queda:
y, alargándose luego, se desploma…
¡Oh qué rara es la música del trueno!
y esa también que de los cielos trae
la viva lluvia, que del alto seno
sobre el teclado de las hojas cae.
¡Cada hoja que tiembla en su quebranto,
allá, á lo lejos, sobre oculta rama,
mirada con los ojos del espanto,
es una mano negra que nos llama!...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541943
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 06.12.2014
Ти ходиш білим світом, де я також гуляю;
не мов що не існуєш, існуєш завжди ти;
нам випаде зустрітись – себе ми не впізнаєм
у масках на дорогах, куди зібрались йти.
Себе ми не впізнаєм, та хоч такі далекі –
відчую я зітхання, мої відчуєш ти.
Спитаємо: Уста ті далеко, що зітхають?
Дорога повернулась, щоб нас назад вести.
Одного дня зустрітись нам випаде можливо,
можливо наші маски удасться нам стягти.
І зараз я питаю... як прийде час зустрітись:
Відчую я зітхання, мої відчуєш ти?
Alfonsina Storni
Un día...
Andas por esos mundos como yo; no me digas
que no existes, existes, nos hemos de encontrar;
no nos conoceremos, disfrazados y torpes
por los caminos echaremos a andar.
No nos conoceremos, distantes uno de otro
sentirás mis suspiros y te oiré suspirar.
¿Dónde estará la boca, la boca que suspira?
Diremos, el camino volviendo a desandar.
Quizá nos encontremos frente a frente algún día,
quizá nuestros disfraces nos logremos quitar.
Y ahora me pregunto... cuando ocurra, si ocurre,
¿sabré yo de suspiros, sabrás tú suspirar?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541497
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 04.12.2014
Мої всі нерви наче показились,
і кров моя у венах закипає,
і з уст моїх негайно витікає
та радість, що ми з нею веселились.
Сміятися бажання появились;
страждання, що гризуть, я заховаю,
не з ними, а з печалями заграю,
що у душі блакиттю засвітились.
Пульсує світ. Усі його мотиви
я відчуваю мов душі пориви
і родиться з них пісня чарівна.
Відкрила я вікно лиш на хвилину,
та вмить на ніжних крилах вітру лине
до мене з сонцем радісна весна!
Alfonsina Storni
Vida
Mis nervios están locos, en las venas
la sangre hierve, líquido de fuego
salta de mis labios donde finge luego
la alegría de todas las verbenas.
Tengo deseos de reír; las penas,
que de domar a voluntad no alego,
hoy conmigo no juegan y yo juego
con la tristeza azul de que están llenas.
El mundo late; toda su armonía
la siento tan vibrante que hago mía
cuanto escancio en su trova de hechicera.
¡Es que abrí la ventana hace un momento
y en las alas finísimas del viento
me ha traído su sol la primavera!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541496
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 04.12.2014
Як про це сказати, що душа щось хоче?
Хоч мене бажання дивне пожирає,
слово лиш промовлю – рветься все й ридає,
те що в серці маю, що заснуть не хоче.
Слово лиш промовлю – рветься все й ридає,
те що народитись у душі так хоче.
Як про це сказати – біль мене зжирає,
біль мене зжирає і заснуть не хоче?
Дні крізь душу линуть, хоч вона й не хоче,
і вона у ранах змучена ридає.
Як про це сказати – біль мене зжирає,
біль мене зжирає і заснуть не хоче?
Alfonsina Storni
Monotonía
¿Cómo decir este deseo de alma?
Un deseo divino me devora,
pretendo hablar, pero se rompe y llora
esto que llevo adentro y no se calma.
Pretendo hablar, pero se rompe y llora
lo que muere al nacer dentro del alma.
¿Cómo decir el mal que me devora,
el mal que me devora y no se calma?
Y así pasan los días por el alma,
y así en su daño obsesionada, llora:
¿Cómo decir el mal que me devora,
el mal que me devora y no se calma?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541253
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 03.12.2014
Твоє життя біжить мов річка повноводна.
На берегах твоїх цвіту безперешкодно
я, квітка схована між очерет зелений.
Мене годуєш ти, не знаючи про мене.
Коли піднімешся, я мру в твоїх глибинах,
коли засохнеш – смерть в болоті на мілинах,
та знов вертаюсь я цвісти безперешкодно,
коли в прекрасні дні біжиш ти повноводна.
Я – квітка схована, що квітне над водою,
смиренна й мовчазна, із кожною весною.
Alfonsina Storni
Soy esa flor
Tu vida es un gran río, va caudalosamente.
A su orilla, invisible, yo broto dulcemente.
Soy esa flor perdida entre juncos y achiras
que piadoso alimentas, pero acaso ni miras.
Cuando creces, me arrastras y me muero en tu seno;
cuando secas, me muero poco a poco en el cieno;
pero de nuevo vuelvo a brotar dulcemente
cuando en los días bellos vas caudalosamente.
Soy esa flor perdida que brota en tus riberas
humilde y silenciosa todas las primaveras.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541252
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 03.12.2014
Без цілі я бродила,
Не знавши як широко
Кущі колючі дроку
Доріжку перекрили.
Зеленими шипами
Вчепилися в спідницю –
Тримали до нестями
Мене як у в’язниці.
Так погляд твій палючий,
Зустрівши випадково,
Немовби шип колючий,
Спинив мене раптово.
Та від шипа кілкого
Я зможу відчепитись,
Від погляду палкого
Коли мені звільнитись?
Alfonsina Storni
La espina
Vagaba yo sin destino
Sin ver que duras retamas
Curioseaban con sus ramas
El placentero camino.
Brazo de mata esmeralda,
De largas puntas armado,
Clavó una espina en mi falda
y me retuvo a su lado.
Así tus ojos un día
En que vagaba al acaso
Como una espina bravia
Me detuvieron el paso.
Diferencias: de la hincada
Espina, pude librarme,
Mas de tu dura mirada
¿Cuándo podré libertarme?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541024
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 02.12.2014
Катуй мене, печаль! Твоє крило як зброя
мій лоб січе і біла лілія німіє
душі моєї, та, здригаючись, міцніє
душа від злих ударів, завданих тобою.
Розлийся в суть мою, слова гартуй собою,
моєї крові струм у венах хай рідіє,
і поведи мене на кару, без надії, –
на ешафот до себе вічною рабою.
Ти милості не май. Встроми свій спис безжальний!
Я з крові піднімусь, немовби бард печальний –
елегію для твого списа заспіваю.
Моя душа в твоїм співатиме полоні,
а твій удар крилом є зародком у лоні
землі – поезія моя з нього зростає.
Alfonsina Storni
¡Ven dolor!
¡Golpéame, dolor! Tu ala de cuervo
bate sobre mi frente y la azucena
de mi alma estremece, que más buena
me sentiré bajo tu golpe acerbo.
Derrámate en mi ser, ponte en mi verbo,
dilúyete en el cauce de mi vena
y arrástrame impasible a la condena
de atarme a tu cadalso como un siervo.
No tengas compasión. ¡Clava tu dardo!
De la sangre que brote yo haré un bardo
que cantará a tu dardo una elegía.
Mi alma será el cantor y tu aletazo
será el germen caído en el regazo
de la tierra en que brota mi poesía.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541023
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 02.12.2014
Ні, не була вона так нетривала
любов у нас: між чистими листками
твоєї книги пам’яті сховала
вона віршів моїх святих немало,
мов квіти з голубими пелюстками.
Мене ти не забудеш – прирікаю
тебе на пам’ять довгу і кохання
моє в душі твоїй хай не зникає,
бо тільки серед твані розпускає
цвіт лотос забуття і розставання.
Мене ти будеш бачити повсюдно:
в непевнім мороці, чи під зірками,
в прихожій, хоч і буде там безлюдно,
в твоїм садочку, дощ коли там нудно
тремтітиме сріблястими нитками.
Ти пам’ятай! Тобі цей спадок красний
дає моя печаль невиліковна.
В твоїм житті я буду промінь ясний,
і докір твоїй совісті безгласний,
і стела в серці вічна і жертовна!
Amado Nervo
Inmortalidad
No, no fue tan efímera la historia
de nuestro amor: entre los folios tersos
del libro virginal de tu memoria,
como pétalo azul está la gloria
doliente, noble y casta de mis versos.
No puedes olvidarme: te condeno
a un recuerdo tenaz. Mi amor ha sido
lo más alto en tu vida, lo más bueno;
y sólo entre los légamos y el cieno
surge el pálido loto del olvido.
Me verás dondequiera: en el incierto
anochecer, en la alborada rubia,
y cuando hagas labor en el desierto
corredor, mientras tiemblan en tu huerto
los monótonos hilos de la lluvia.
¡Y habrás de recordar! Esa es la herencia
que te da mi dolor, que nada ensalma.
¡Seré cumbre de luz en tu existencia,
y un reproche inefable en tu conciencia
y una estela inmortal dentro de tu alma!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=540816
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 01.12.2014
Під поглядом твоїм стаю вродлива
Немов трава, що сяє під росою,
І будуть очерети тріпотливі
Здивовані лиця мого красою.
Тепер за рот печальний сором маю,
за голос хриплий, за шорсткі коліна,
коли прийшов ти й глянув, відчуваю –
мізерна, наче гола, в цю хвилину.
Не знайдеш каменя ти на дорозі
більш голого у світлі на світанку,
ніж жінка ця, що ти підняти в змозі
за погляд ніжний, за її співанку.
Я промовчу про щастя, щоб не знали
про нього ті, хто йде полями мимо –
воно з лиця сіянням сум зігнало,
тремтіння рук зродило невмолиме...
Вже ніч – трава покрилася росою;
дивись на мене з ніжними словами,
вже завтра стане пишною красою
те, що цілуєш спраглими устами!
Gabriela Mistral
Vergüenza
Si tú me miras, yo me vuelvo hermosa
como la hierba a que bajó el rocío,
y desconocerán mi faz gloriosa
las altas cañas cuando baje al río.
Tengo vergüenza de mi boca triste,
de mi voz rota y mis rodillas rudas;
ahora que me miraste y que viniste,
me encontré pobre y me palpé desnuda.
Ninguna piedra en el camino hallaste
más desnuda de luz en la alborada
que esta mujer a la que levantaste,
porque oíste su canto, la mirada.
Yo callaré para que no conozcan
mi dicha los que pasan por el llano,
en el fulgor que da a mi frente tosca
en la tremolación que hay en mi mano...
Es noche y baja a la hierba el rocío;
mírame largo y habla con ternura,
¡que ya mañana al descender al río
lo que besaste llevará hermosura!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=540815
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 01.12.2014
Якби ненависть я до тебе мала –
тобі б послала звучними словами,
та я люблю – тож вірити не стала
словам чужим, що ранять до нестями.
Чекав, що йде любов моя в покуті,
та йде вона з таких глибин несили,
що крики й плач лишились непочуті,
застрягли в грудях і в устах безсилих.
Я – річка переповнена водою,
ти ж думаєш, що я фонтан заснулий.
Моє мовчання, з горем і журбою,
жорстокіше, ніж смерті хід нечулий!
Gabriela Mistral
El amor que calla
Si yo te odiara, mi odio te daría
en las palabras, rotundo y seguro;
pero te amo y mi amor no se confía
a este hablar de los hombres, tan oscuro.
Tú lo quisieras vuelto en alarido,
y viene de tan hondo que ha deshecho
su quemante raudal, desfallecido,
antes de la garganta, antes del pecho.
Estoy lo mismo que estanque colmado
y te parezco un surtidor inerte.
¡Todo por mi callar atribulado
que es más atroz que el entrar en la muerte!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=539282
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.11.2014
Дай мені руку і затанцюєм,
Дай мені руку – це кохання знак.
Бо ми як квітка разом існуєм,
Разом як квітка, і тільки так...
Спільні мотиви ми заспіваєм,
І затанцюємо разом у такт.
Бо ми як колос хвилями граєм,
Разом як колос, і тільки так...
Звешся Троянда, я звусь Надія,
Та ім’я власне забудеш, однак,
Бо одним цілим в танці повіє
Нас по узгір’ю, і тільки так...
Gabriela Mistral
Dame la mano
Dame la mano y danzaremos;
dame la mano y me amarás.
Como una sola flor seremos,
como una flor, y nada más...
El mismo verso cantaremos,
al mismo paso bailarás.
Como una espiga ondularemos,
como una espiga, y nada más.
Te llamas Rosa y yo Esperanza;
pero tu nombre olvidarás,
porque seremos una danza
en la colina y nada más...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=539280
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 24.11.2014
Гей! Коли у тінях темноти тужливих
чую пісню ночі в тишині глибокій,
пісню про кохання, що моя можливо,
що писав з плачем я, загубивши спокій –
пам’ять моя знову набирає силу,
почуття знов сіють всю печаль забуту
на обличчя ниву, бідну і змертвілу,
щоб плачу старого дотик зміг відчути.
Це тому що спогад жадібний тримає
руки твої ніжні, погляд твій печальний,
поцілунок спраглий, що в устах дрімає.
Білу шию, тіло – посуд цей криштальний,
вже рука незрадна більше не торкає...
Все нічної пісні оживив зов дальній!
Julio Flórez (Colombia)
Canción nocturna
Oye: cuando en las sombras del vacío,
en la noche, a lo lejos, oigo un canto;
algún canto de amor, a veces mío,
de esos que ha tiempos escribí con llanto,
mi memoria despiértase y se aclara;
y al sentir que resurge mi tristeza,
por los áridos surcos de mi cara
el viejo lloro a resbalar empieza.
Y es porque mi recuerdo ávido evoca
tus manos, tu mirada taciturna,
los ósculos quemantes de tu boca.
Tu garganta, tu cuerpo frágil urna
de marfil que mi mano ya no toca…
¡Todo lo aviva la canción nocturna!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538366
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 20.11.2014
Блакить... Блакить... Блакиттю небо вкрило.
Гаряче дихання палкого літа
прилуки бархат ніжний золотило,
де річка простягається розлита.
Далекий дим з житла почав біліти,
немов фату десь вітром підхопило,
піднявся і пропав в глибинах світу –
німотна хвиля в небо полетіла.
Ти мовила: «Любов моя відкрита
і чиста, мов ріка оця розлита,
що води у далекість покотила».
Закінчивши, ти глянула спокійно,
душа твоя з очей дивилась мрійно.
Блакить, як небо, душу ніжну вкрила.
Julio Flórez (Colombia)
Candor
Azul... azul... azul estaba el cielo.
El hálito quemaste del estío
comenzaba a dorar el terciopelo
del prado, en donde se remansa el río.
A lo lejos, el humo de un bohío,
tal de una novia el intocado velo,
se alza hasta perderse en el vacío
con un ondulante y silencioso vuelo.
De pronto me dijiste: -El amor mío
es puro y blando, así como ese río
que rueda allá sobre el lejano suelo-
y me miraste al terminar, tranquila,
con el alma asomada a tu pupila.
Y estaba azul tu alma como el cielo.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538365
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 20.11.2014
Губи, губи пурпурові,
Що за чар мені?
Ви суворі і бідові,
І натхненні, і казкові –
Губи, губи пурпурові,
Чом ви лиш у сні?
Цвіт троянди звівсь бордовий,
Рій бджолиний в нім
Хоче пить нектар медовий
В літні червня дні чудові –
Губи милі, пурпурові,
Чом ви лиш у сні?
Там де Ганг тече бурхливий,
Дивних квітів рать:
Лиш торкнувши цвіт жахливий,
Гине муха нещаслива.
Губи! Біля вас пестливих
Хочу помирать!
Губи, вид ваш в шал кидає!
Ви для всіх чудні;
Той Тантала муки знає,
Чиї груди жар терзає,
Віддаля він поглядає –
Знав вас лиш у сні.
Zofia Trzeszczkowska
Przebrzmiałe akordy: Usta
Usta, usta purpurowe
Co za czar z was tchnie?
Wy, łagodne i surowe,
I natchnione i zmysłowe —
Usta, usta purpurowe,
Czemu o was śnię?
Róża wznosi krasną głowę,
Rój pszczół ku niej mknie.
Chcą nektary pić miodowe
W krótkie, letnie dni czerwcowe —
Usta drogie, purpurowe,
Czemu o was śnię?
Tam, gdzie Ganges wre spieniony,
Rośnie dziwny kwiat:
Ledwo dotknie mu korony,
Ginie owad pochwycony.
Usta! do was przytulony,
Konałbym tak rad!
Usta, widok wasz oszala!
Błogi, kto was tknie;
Lecz ten męki czuł Tantala,
Komu żądza pierś przepala,
A on, patrząc wiecznie z dala,
Znał was tylko w śnie.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538106
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 19.11.2014
Прийшла весна, бузок зацвів;
Тебе я не діждалась,
З очей струмочок сліз тремтів
І серце розривалось!
Та час всьому межу знайшов –
Весна вже відлетіла...
Бузок відцвів, ти не прийшов,
Душа в мені зболіла.
Приснилось знов: троянди цвіт –
Нездолана принада,
І ти – для мене цілий світ,
В тобі моя розрада;
Жасмин відцвів, стає блідим
Троянди цвіт рум’яний...
Хоч не прийшов ти з цвітом тим,
Люблю тебе, коханий.
І прийде осінь, зжовкне лист,
Цвіт зробиться маною,
Чи ж маєш ти прийти колись,
Раз не прийшов весною?
На землю ляже сніг грузький
І слід життя накриє,
Та серце, хоч кінець близький,
Завжди про тебе мріє.
Zofia Trzeszczkowska
Przebrzmiałe akordy: Tęskna
Z nastaniem wiosny zakwitł bez;
Czekałam cię stęskniona,
W oczach mi drżały krople łez,
Serce się rwało z łona!
Lecz czas wszystkiemu znaczy kres,
I wiosna uleciała...
Nie było cię, przekwitnął bez,
Tęsknota pozostała.
Ja śniłam znów, że róży woń
Przynęty ma niezłomne,
Że o twą pierś mą oprę skroń
I tęsknic mych zapomnę;
Lecz przekwitł jaśmin — bledną już
Szkarłaty róż jaskrawsze...
Nie było cię w godzinę róż,
Ja kocham, tęsknię zawsze.
I przyjdzie jesień, zżółknie liść,
Wiatr jęknie, kwiaty posną
Czyliżbyś wówczas ty miał przyjść,
Jeśliś nie przyszedł wiosną?
Na ziemię zimny padnie szron
I resztki życia zwarzy;
Lecz serce me, choć bliski skon,
O tobie zawsze marzy.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538105
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 19.11.2014
Гори заснули, гомін стих тремтячий,
Ніч на грудях землю ніжно приспала,
Пізня година... гавкіт лиш собачий,
Сонної зірниці мерехтливий спалах.
Північ спустилась... лине щось неясне
Хвилею чудною в ночі глибини,
Спить все навколо, тільки щось не гасне –
То пливе в зажурі час неупинний.
Милета Јакшић
Врeмe
Лeглe су дaвнo гoрe, нигдe глaсa,
Зeмљу прихвaћa нoћ нa груди мeкe,
Глухo je дoбa... ћути лaвeж пaсa,
Сaњивo трeптe звeздицe дaлeкe.
Пoнoћ je... хуjи нejaснo и чуднo
К’о тajни вaл пo грудмa нoћи нeмe,
Свe спaвa, aли имa нeштo буднo:
Тo нeумoрнo жури, тeчe врeмe.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=537725
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 18.11.2014
В моїй дружині успіх мій:
В красі очей, в красі манер!
Лиш їй завдячую одній,
Що друг поважний є тепер.
В той день, повірте, без відмов
Сенатор в дім до нас зайшов!
Пошани час!
Блаженства час!
Ах! Мій сенаторе, для вас
Слуга покірний я всякчас!
Він між великими людьми
Не має рівних – без похвал.
Дружину певної зими
Аж до міністра взяв на бал.
Для мене теж пошану склав –
Мою він руку поплескав.
Пошани час!
Блаженства час!
Ах! Мій сенаторе, для вас
Слуга покірний я всякчас!
Він біля Рози кожну мить,
Приносить квітів їй букет,
Коли ж у неї щось болить –
Зі мною грає у пікет.
На Новий рік мене обняв,
На іменини привітав.
Пошани час!
Блаженства час!
Ах! Мій сенаторе, для вас
Слуга покірний я всякчас!
В години присмерків нудні,
Коли закінчиться обід,
З приємним виглядом мені
Говорить: «Вам гуляти слід:
Прекрасна мить, чудний пейзаж –
Он там стоїть мій екіпаж».
Пошани час!
Блаженства час!
Ах! Мій сенаторе, для вас
Слуга покірний я всякчас!
Нам свій маєток відчинив
Без умислу в вечірній час,
Мене шампанським оп’янив,
Для Рози постелив атлас.
Повірте, знаю я одне –
Найкраще ліжко для мене.
Пошани час!
Блаженства час!
Ах! Мій сенаторе, для вас
Слуга покірний я всякчас!
Коли нам сина Бог послав,
Його він з радістю хрестив,
І сліз щасливих не ховав,
Коли дитятко те носив.
І відтепер мій син завжди
За ним закритий від біди.
Пошани час!
Блаженства час!
Ах! Мій сенаторе, для вас
Слуга покірний я всякчас!
Він полюбляє добрий стіл;
Колись я, будучи хмільним,
Йому, із жартами навпіл,
Промовив тоном запальним:
«Гуляють тут слова нікчем,
Що став від вас я рогачем!»
Пошани час!
Блаженства час!
Ах! Мій сенаторе, для вас
Слуга покірний я всякчас!
Pierre-Jean de Béranger
Le sénateur
Mon épouse fait ma gloire :
Rose a de si jolis yeux !
Je lui dois, l'on peut m'en croire,
Un ami bien précieux.
Le jour où j'obtins sa foi,
Un sénateur vint chez moi !
Quel honneur !
Quel bonheur !
Ah ! monsieur le sénateur,
Je suis votre humble serviteur.
De ses faits je tiens registre :
C'est un homme sans égal.
L'autre hiver, chez un ministre,
Il mena ma femme au bal.
S'il me trouve en son chemin,
Il me frappe dans la main.
Quel honneur !
Quel bonheur !
Ah ! monsieur le sénateur,
Je suis votre humble serviteur.
Près de Rose il n'est point fade,
Et n'a rien d'un freluquet.
Lorsque ma femme est malade,
Il fait mon cent de piquet.
Il m'embrasse au jour de l'an ;
Il me fête à la Saint-Jean.
Quel honneur !
Quel bonheur !
Ah ! monsieur le sénateur,
Je suis votre humble serviteur.
Chez moi qu'un temps effroyable
Me retienne après dîner,
Il me dit, d'un air aimable :
« Allez donc vous promener ;
Mon cher, ne vous gênez pas,
Mon équipage est là-bas. »
Quel honneur !
Quel bonheur !
Ah ! monsieur le sénateur,
Je suis votre humble serviteur.
Certain soir, à sa campagne
Il nous mena par hasard.
Il m'enivra de Champagne ;
Et Rose fit lit à part.
Mais de la maison, ma foi,
Le plus Beau lit fut pour moi.
Quel honneur !
Quel bonheur !
Ah ! monsieur le sénateur,
Je suis votre humble serviteur.
A l'enfant que Dieu m'envoie,
Pour parrain je l'ai donné.
C'est presqu'en pleurant de joie
Qu'il baise le nouveau-né ;
Et mon fils, dès ce moment,
Est mis sur son testament.
Quel honneur !
Quel bonheur !
Ah ! monsieur le sénateur,
Je suis votre humble serviteur.
A table il aime qu'on rie ;
Mais parfois j'y suis trop vert.
J'ai poussé la raillerie
Jusqu'à lui dire au dessert :
On croit, j'en suis convaincu,
Que vous me faites cocu !
Quel honneur !
Quel bonheur !
Ah ! monsieur le sénateur,
Je suis votre humble serviteur.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=537623
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 17.11.2014
Чи бачили ми образ Амурів-пустунів,
Що мало так лишався у нас в сумних очах?
А може всі Амури, мов перелітний птах,
До кращих полетіли омріяних країв?
А нам лишили втрати оплакати цих днів,
Палаци марно кличуть, що сяють у зірках.
Так місяці минають у жалях і сльозах:
Безжальний біль піднявся і перейшов у гнів.
А небо-позичайло, в час насолод земний
Із благ тих що послало, назад усе бере:
Вся радість миттю лине за виднокрай сумний.
Печаль ще більшу силу від цього набере:
Чим час у днів коротший, тим довший час нічний;
Чим радості коротші, тим довший сум страшний.
Jean Passerat
Sonnet
N’avons- nous des Amours aperçu que l’image,
Qui si peu apparut à nos yeux désolés ?
Ou les Amours, hélas ! se sont-ils envolés
En un meilleur pays, comme oiseaux de passage ?
Ils nous laissent ici pleurer notre dommage,
Les rappellans en vains des palais étoilés.
En plaints & en cris jà dix mois sont coulés:
Douleur qui croist toujours, à la fin deviant rage.
Le ciel, dur créancier, quand un mortel jouit
Du bien qu’il a presté, soudain le redemande:
La joie, en un moment, de nous s’évanouit.
La tristesse en son lieu acquiert force plus grande:
Comme des jours plus courts, plus longues sont les nuits;
Des plaisirs les plus courts, plus longs sont les ennuis.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=537427
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 17.11.2014
[i]Мотив маленької Попелюшки[/i]
У мурашнику тривога!
Всі збираються, кричать;
Військо рушило в дорогу,
Сам король очолив рать.
А промовець іменитий
Аж втопився у словах:
– Ми захопим решту світу.
Слава вічна для мурах!
Військо вже дійшло ходою
В попелиць відважних стан,
Де стебло росте дугою,
Де камінчиків курган.
– Ми – кричить король – берлогу
Рознесемо їхню в прах!
Бог пошле нам перемогу.
Слава вічна для мурах!
Є Геракли-попелиці,
Псевдобог для молитов:
Всюди битви блискавиці.
Ах! Тут смерть кругом і кров!
Попелиці не відбились,
Для їх війська повний крах,
Дні для варварів скінчились.
Слава вічна для мурах!
Тут же швидко написали
Мурашиний бюлетень –
«Битва велетнів» назвали
В бюлетені битви день.
Все грабують без утоми,
Все тепер у їх руках.
Скільки сіна і соломи!
Слава вічна для мурах!
Ось під аркою з соломи
Перемоги славна мить
І голодний тлум сіроми
Хором радісно кричить.
А місцевий Піндар браво
В оді б’є по ворогах,
Бо мурахи люблять славу.
Слава вічна для мурах!
Весь хмільний від того граю
Бард добавив словеса:
–Над безоднею літаю –
Мурашині небеса!
Не потрібні застороги,
Буде світ нам для розваг,
В небо зробимо дорогу.
Слава вічна для мурах!
Та хвалько не скінчив слова –
Грандіозних мрій політ,
Бо уриною корова
Затопила цілий світ.
Лиш один, що не втопився,
Каже: Бог наслав цей страх –
Руйнівний потоп розлився.
Вічна слава для мурах!
Pierre-Jean de Béranger
Les Fourmis
[i]Air de la petite Cendrillon[/i]
Quel bruit dans la fourmilière !
On s’assemble, on parle, on court ;
Suivi d’une armée entière,
Le roi part avec sa cour.
Un avocat les inonde
De mots qui me sont transmis.
— Conquérons, dit-il, le monde.
Gloire immortelle aux fourmis !
L’armée atteint dans sa marche
De fiers pucerons campés
Près d’un fétu qui fait arche
Sur deux cailloux escarpés.
Le roi dit : — De leurs tanières
Chassons-les, braves amis.
Dieu combat sous nos bannières.
Gloire immortelle aux fourmis !
L’autre peuple a son Hercule,
Faux dieu qu’il invoque alors :
On va, vient, pousse, recule.
Ah ! que de sang et de morts !
Les pucerons et leurs lares
En déroute enfin sont mis.
Exterminons les barbares.
Gloire immortelle aux fourmis !
Vite un bulletin détaille
Tous les exploits faits céans,
Proclamant cette bataille
La bataille des géants.
Reste à piller le royaume
Des vaincus in extremis.
Que de brins d’herbe et de chaume !
Gloire immortelle aux fourmis !
Un arc de triomphe en paille
Voit rentrer le roi vainqueur ;
Et la foule qui travaille,
À jeun, le salue en chœur.
Puis un Pindare en extase
Lance une ode aux ennemis.
Les fourmis aiment l’emphase.
Gloire immortelle aux fourmis !
Tout enivré de sublime,
Le barde ajoute ces vers :
— Des temps je franchis l’abîme ;
Fourmis, à nous l’univers !
Nous saurons, que nul n’en doute,
Ce globe une fois soumis,
Des cieux nous ouvrir la route.
Gloire immortelle, aux fourmis !
Tandis que l’auteur bravache
Vole aux Titans leurs projets,
Dans son urine une vache
Noie auteur, prince et sujets.
Le seul qui trouve un refuge
Veut qu’à sec Dieu se soit mis
Pour suffire à ce déluge.
Gloire immortelle aux fourmis !
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=537189
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 15.11.2014
«Де ти є?» – гукала з берега води,
Де купають верби трепетні листки;
І спливали сльози срібні їй з руки –
Нею закривалась наче від біди.
Він також, як привид, по піску бродив,
Де плач очеретів лине від ріки.
Де криваве сонце багрянить струмки;
«Де ти є?» – гукавши, в пристрасті ходив.
І сумні відлуння тужних голосів,
Що зійшлися разом, вітер переплів
У єдину скаргу, гостру і смутну;
Марно намагались спільну путь знайти –
Не змогли між ними згірок перейти,
Не змогли зустрітись хоч на мить одну.
Auguste Angellier
Sonnet
" Où es-tu ? ", disait-elle, errant sur le rivage
Où des saules trempaient leurs feuillages tremblants ;
Et des larmes d'argent coulaient dans ses doigts blancs
Quand elle s'arrêtait, les mains sur son visage.
Et lui, errant aussi sur un sable sauvage
Où des joncs exhalaient de longs soupirs dolents,
Sous la mort du soleil, au bord des flots sanglants,
S'écriait : " Où es-tu ? ", tordant ses mains de rage.
Les échos qui portaient leurs appels douloureux
Se rencontraient en l'air, et les mêlaient entre eux
En une plainte unique à la fois grave et tendre ;
Mais eux, que séparait un seul pli de terrain,
Plus désespérément se cherchèrent en vain,
Sans jamais s'entrevoir et sans jamais s'entendre.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=536983
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 14.11.2014
Я завжди мріяв щоб сімейне щастя мати,
Щоб в тиху гавань серце збурене я вів,
І після мандрів довгих мав де спочивати –
Щоб був останній день моїх безжурних днів.
Щоб скромну жінку мого віку міг кохати,
І двоє діточок – маленьких пустунів,
І коло друзів невеличке там приймати,
Де плин розмов легкий у літніх вечорів.
Любов для юності лишив, не дорожив я нею,
Лиш подругу хотів я з вірною душею,
Щоб там мої печалі читані лежали;
Послало небо більш ніж я просити смів,
Ім’я для дружби надійшло з ніжніших слів,
І так прийшла любов, коли вже й не чекали.
Félix Arvers
Sonnet à mon ami R…
J’avais toujours rêvé le bonheur en ménage,
Comme un port où le cœur, trop longtemps agité,
Vient trouver, à la fin d’un long pèlerinage,
Un dernier jour de calme et de sérénité.
Une femme modeste, à peu près de mon âge
Et deux petits enfants jouant à son côté ;
Un cercle peu nombreux d’amis du voisinage,
Et de joyeux propos dans les beaux soirs d’été.
J’abandonnais l’amour à la jeunesse ardente
Je voulais une amie, une âme confidente,
Où cacher mes chagrins, qu’elle seule aurait lus ;
Le ciel m’a donné plus que je n’osais prétendre ;
L’amitié, par le temps, a pris un nom plus tendre,
Et l’amour arriva qu’on ne l’attendait plus.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=536982
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 14.11.2014
Я дійсно майже що боюсь –
Настільки вплетене життя
У думки світлої буття,
Що там душею я гублюсь.
Бо образ ваш, святий навік,
У серці щирому живе,
І серце жадібне, живе,
Я на любов до вас прирік.
Тремчу. Пробачте ви мені –
Відверто це я говорю:
Ваш усміх, слово, – повторю –
Закон для мене на всі дні.
Вам досить жестів неясних,
Чи слів, чи погляду очей,
Щоб в траур кинути ночей
Весь чар ілюзій неземних.
Та краще б я був вас не знав,
Майбутнє матиму сумне,
Страждань безмірність не мине,
Хоч крізь надію, що я мав,
Що в щасті вищому топлю,
Я говоритиму завжди,
Досад зігрівши холоди:
Я вас люблю, тебе люблю!
Paul Verlaine
J'ai presque peur, en vérité
J'ai presque peur, en vérité,
Tant je sens ma vie enlacée
A la radieuse pensée
Qui m'a pris l'âme l'autre été,
Tant votre image, à jamais chère,
Habite en ce coeur tout à vous,
Mon coeur uniquement jaloux
De vous aimer et de vous plaire ;
Et je tremble, pardonnez-moi
D'aussi franchement vous le dire,
A penser qu'un mot, un sourire
De vous est désormais ma loi,
Et qu'il vous suffirait d'un geste.
D'une parole ou d'un clin d'oeil,
Pour mettre tout mon être en deuil
De son illusion céleste.
Mais plutôt je ne veux vous voir,
L'avenir dût-il m'être sombre
Et fécond en peines sans nombre,
Qu'à travers un immense espoir,
Plongé dans ce bonheur suprême
De me dire encore et toujours,
En dépit des mornes retours,
Que je vous aime, que je t'aime !
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=536761
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 13.11.2014
Мій Спогад впав у Сутінків туман,
Лиш вдалині ще жеврів і тремтів
Надій моїх згасаючий вулкан;
Мені містичну перепону звів
Гурт квітів, що у злагоді розцвів,
–Жовтець, жоржина, лілія, тюльпан –
І оповив решітку мов саван,
Отрутний випар навкруги стелив –
Тяжких і теплих запахів розлив;
–Жовтець, жоржина, лілія, тюльпан –
Втопили розум, душу, жар чуттів,
Сплели в знемогу вічну вічних снів –
Мій Спогад впав у Сутінків туман.
Paul Verlaine
Crépuscule du soir mystique
Le Souvenir avec le Crépuscule
Rougeoie et tremble à l’ardent horizon
De l’Espérance en flamme qui recule
Et s’agrandit ainsi qu’une cloison
Mystérieuse où mainte floraison
— Dahlia, lys, tulipe et renoncule —
S’élance autour d’un treillis, et circule
Parmi la maladive exhalaison
De parfums lourds et chauds, dont le poison
— Dahlia, lys, tulipe et renoncule —
Noyant mes sens, mon âme et ma raison,
Mêle, dans une immense pâmoison,
Le Souvenir avec le Crépuscule.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=536521
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 12.11.2014
Місяць блищить
В гущі лісів,
Де кожна віть –
Пай голосів
В пісні лісній...
О, друже мій.
Зблискує став
Склом глибини,
Обрис повстав
Верб вишини,
Де вітру плач...
Час мрійний, бач.
Спокій м’який
Світлом палав,
На шир земний
З неба упав
Вниз водночас...
Чудесний час.
Paul Verlaine
La lune blanche
La lune blanche
Luit dans les bois;
De chaque branche
Part une voix
Sous la ramée...
Ô bien-aimée.
L’étang reflète,
Profond miroir,
La silhouette
Du saule noir
Où le vent pleure...
Rêvons, c’est l’heure.
Un vaste et tendre
Apaisement
Semble descendre
Du firmament
Que l’astre irise...
C’est l’heure exquise.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=536320
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 11.11.2014
Печаль, печаль в душі моїй,
Причина в жінці тут одній.
Немає спокою мені,
Хоч моє серце вдалині.
Хоч мої серце і душа
Від неї утекти спішать.
Немає спокою мені,
Хоч моє серце вдалині.
І серце, серце робить знак
Душі: Можливо це, щоб так,
Можливо це, щоб так тривать –
І втеча горда, і страждать?
Душа для серця: Знаю це –
Стягнулось пастки нам кільце,
Нам бути вічно тут, всі дні.
Як жити там удалині?
Paul Verlaine
Ô triste, triste était mon âme
Ô triste, triste était mon âme
À cause, à cause d’une femme.
Je ne me suis pas consolé
Bien que mon cœur s’en soit allé.
Bien que mon cœur, bien que mon âme
Eussent fui loin de cette femme.
Je ne me suis pas consolé,
Bien que mon cœur s’en soit allé.
Et mon cœur, mon cœur trop sensible
Dit à mon âme : Est-il possible,
Est-il possible, — le fût-il, —
Ce fier exil, ce triste exil ?
Mon âme dit à mon cœur : Sais-je
Moi-même, que nous veut ce piège
D’être présents bien qu’exilés,
Encore que loin en allés ?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=536319
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 11.11.2014
В безмірі рівнин,
Де зажура спить,
Мов пісок блищить
Тільки сніг один.
Темні небеса
Стали наче мідь,
Місяця краса
Вмерла щоб ожить.
Наче гори хмар
Зводяться дуби
В лісовій журбі,
Де імли тягар.
Темні небеса
Стали наче мідь,
Місяця краса
Вмерла щоб ожить.
Вороне хрипкий,
Ви, вовки худі,
В зимовій біді
Йдете жить тяжкій?
В безмірі рівнин,
Де зажура спить,
Мов пісок блищить
Тільки сніг один.
Paul Verlaine
Dans l’interminable
Dans l’interminable
Ennui de la plaine
La neige incertaine
Luit comme du sable.
Le ciel est de cuivre
Sans lueur aucune
On croirait voir vivre
Et mourir la lune.
Comme des nuées
Flottent gris les chênes
Des forêts prochaines
Parmi les buées.
Le ciel est de cuivre
Sans lueur aucune
On croirait voir vivre
Et mourir la lune.
Corneille poussive
Et vous, les loups maigres,
Par ces bises aigres
Quoi donc vous arrive ?
Dans l’interminable
Ennui de la plaine
La neige incertaine
Luit comme du sable.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=535981
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 10.11.2014
Високі підбори і довгі спідниці,
Змагаючись з вітром, метуть по двору,
І ніжки в панчохах так любу нам гру
Затіявши, звабно сяйнуть як зірниці.
І часом буває – комахи скажені
Тривожать закритий красунь комірець,
І ший білих блисне тоді острівець,
І наші у захваті очі шалені.
І осені вечір упав підозрілий:
Красуні повисли у нас на руках,
У душах тремтіння і подив в думках
Від слів їхніх мрійних, що правду прикрили.
Paul Verlaine
Les ingénus
Les hauts talons luttaient avec les longues jupes,
En sorte que, selon le terrain et le vent,
Parfois luisaient des bas de jambes, trop souvent
Interceptés ! — et nous aimions ce jeu de dupes.
Parfois aussi le dard d’un insecte jaloux
Inquiétait le col des belles, sous les branches,
Et c’étaient des éclairs soudains de nuques blanches
Et ce régal comblait nos jeunes yeux de fous.
Le soir tombait, un soir équivoque d’automne :
Les belles, se pendant rêveuses à nos bras,
Dirent alors des mots si spécieux, tout bas,
Que notre âme depuis ce temps tremble et s’étonne.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=535980
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 10.11.2014
[i]Le vent dans la plaine
Suspend son haleine.
(Favart)*[/i]
Це екстаз запальний,
Це кохання стан хмільний,
Це тремтіння всіх лісів
У обіймах вітрових,
Це у вітах лісових
Хор маленьких голосів.
О, цей шелест легкий!
То співучий і дзвінкий,
То плачу на ньому тінь –
Трави плачуть у біді...
Чи в розбурханій воді
В крутовир’ї б’ється рінь.
Ця душа, що кричить,
В скарзі сонній тремтить,
Чи не наша вона?
Це твоя чи моя,
Як покірне голуб’я,
Плаче ввечері одна?
* Вітер на рівнині стримує свій подих
(Фавар) (фр.)
Paul Verlaine
C’est l’extase langoureuse
[i]Le vent dans la plaine
Suspend son haleine.
(Favart)[/i]
C’est l’extase langoureuse,
C’est la fatigue amoureuse,
C’est tous les frissons des bois
Parmi l’étreinte des brises,
C’est, vers les ramures grises,
Le chœur des petites voix.
Ô le frêle et frais murmure !
Cela gazouille et susurre,
Cela ressemble au cri doux
Que l’herbe agitée expire…
Tu dirais, sous l’eau qui vire,
Le roulis sourd des cailloux.
Cette âme qui se lamente
En cette plainte dormante,
C’est la nôtre, n’est-ce pas ?
La mienne, dis, et la tienne,
Dont s’exhale l’humble antienne
Par ce tiède soir, tout bas ?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=535436
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 07.11.2014
Поки в зорянім вінці
Вранці промінь не збліднів, –
В чебреці
Лине перепілок спів.
До поета повернись,
Де в очах любов з вогнем, –
Піднялись
Жайворонки разом з днем.
Глянь, як зірки красота
В небі сповнює блакить, –
Доброта
Хлібне поле золотить!
У далекі небеса
Мчать думки мої живі, –
Вже роса
Заіскрилась на траві.
В ніжнім сні моїм завжди
Образ милої цвіте, –
Швидше йди –
Встало сонце золоте.
Paul Verlaine
Avant que tu ne t'en ailles
Avant que tu ne t'en ailles,
Pâle étoile du matin,
- Mille cailles
Chantent, chantent dans le thym. -
Tourne devers le poète,
Dont les yeux sont pleins d'amour;
- L'alouette
Monte au ciel avec le jour. -
Tourne ton regard que noie
L'aurore dans son azur;
- Quelle joie
Parmi les champs de blé mûr ! -
Puis fais luire ma pensée
Là-bas - bien loin, oh, bien loin !
- La rosée
Gaîment brille sur le foin. -
Dans le doux rêve où s'agite
Ma mie endormie encor...
- Vite, vite,
Car voici le soleil d'or. -
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=535435
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 07.11.2014
Я часто бачу сон, тривожний і хисткий, –
Незнана жінка в нім і я її люблю,
Вона мене також, тож образ той ловлю –
Незмінний він завжди і завжди не такий.
І серце втаєне відкрите їй одній,
І їй одній, це так!, розлив мого жалю,
І тільки їй близькі ті муки, що терплю,
І лоба жар плачем своїм тамує мій.
Волосся біле, русе, риже – чи яке?
Не знаю я, ім’я ж приємне і дзвінке,
Як любі імена, що зникли із Життя.
Спокійні очі наче в статуї були,
Величний ніжний голос мов із забуття,
Як рідні голоси, що в вічність відійшли.
Paul Verlaine
Mon rêve familier
Je fais souvent ce rêve étrange et pénétrant
D'une femme inconnue, et que j'aime, et qui m'aime
Et qui n'est, chaque fois, ni tout à fait la même
Ni tout à fait une autre, et m'aime et me comprend.
Car elle me comprend, et mon coeur, transparent
Pour elle seule, hélas ! cesse d'être un problème
Pour elle seule, et les moiteurs de mon front blême,
Elle seule les sait rafraîchir, en pleurant.
Est-elle brune, blonde ou rousse ? - Je l'ignore.
Son nom ? Je me souviens qu'il est doux et sonore
Comme ceux des aimés que la Vie exila.
Son regard est pareil au regard des statues,
Et, pour sa voix, lointaine, et calme, et grave, elle a
L'inflexion des voix chères qui se sont tues.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=535195
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 06.11.2014
Досвіток слабкий
Ллє на обшир нив
Присмуток тремкий
Пізніх вечорів.
Присмуток тремкий
У піснях гасив
Серця біль терпкий
Пізніх вечорів.
Мрії неясні,
Наче той захід
Сонця вдалині.
Привидів похід
Мариться мені –
Йдуть собі услід,
Де померк захід
Сонця вдалині.
Paul Verlaine
Soleils couchants
Une aube affaiblie
Verse par les champs
La mélancolie
Des soleils couchants.
La mélancolie
Berce de doux chants
Mon cœur qui s’oublie
Aux soleils couchants.
Et d’étranges rêves,
Comme des soleils
Couchants, sur les grèves,
Fantômes vermeils,
Défilent sans trêves,
Défilent, pareils
À des grands soleils
Couchants, sur les grèves.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=535194
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 06.11.2014
Захід променів жаром в вишині
І лілеї бриз ніжив водяні –
В очереті грав квітів хоровод,
Мерехтів журний в тиші сонних вод.
Я бродив один, у полоні сліз,
Берегом ставка, там де верболіз,
Де туман розливсь клубом сірих хмар –
Відчаєм сумним безнадійних мар.
Плакали вони із надривом сил
Голосом качок з тріпотінням крил.
Верболозом тим я бродив один
У полоні сліз і туману плин
Затопив умить променистий жар
У морях блідих водяних примар.
В очереті спить квітів хоровод –
Білий цвіт лілей в тиші сонних вод.
Paul Verlaine
Promenade sentimentale
Le couchant dardait ses rayons suprêmes
Et le vent berçait les nénuphars blêmes ;
Les grands nénuphars entre les roseaux,
Tristement luisaient sur les calmes eaux.
Moi j’errais tout seul, promenant ma plaie
Au long de l’étang, parmi la saulaie
Où la brume vague évoquait un grand
Fantôme laiteux se désespérant
Et pleurant avec la voix des sarcelles
Qui se rappelaient en battant des ailes
Parmi la saulaie où j’errais tout seul
Promenant ma plaie ; et l’épais linceul
Des ténèbres vint noyer les suprêmes
Rayons du couchant dans ses ondes blêmes
Et des nénuphars, parmi les roseaux,
Des grands nénuphars sur les calmes eaux.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=534713
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 04.11.2014
Оскільки день веде Венери сяйний зов,
Оскільки знов спішить до мене цвіт надій
На поклики благань моїх і молитов,
Оскільки щастя знов йде жить в душі моїй –
Кінець тепер усім сумним моїм думкам,
Кінець для снів страшних, безумних, ах! кінець
Насмішкам болісним і стисненим губам
І всім словам пустим, бездушним наче мрець.
Позаду стиск долонь і гніву відчуття
На стрічних брехунів і їх дурні слова;
Позаду злоби шал, позаду забуття,
Яке шукаємо в огидності питва!
Тому бажаю я, щоб Образ не погас –
В глибоку ніч мою ніс промені святі
Кохання вічного й простого водночас,
В приємних посмішках і в щирій доброті.
Бажаю я іти з цим світочем в очах
І вами веденим – рука тремтить в руці,
Ступати прямо, хоч стежини у мохах
Чи путь покрили нам дошкульні камінці.
Так, хочу прямо йти, спокійно, по Житті,
Туди, куди веде нас доля без журби,
Залишу заздрість я і жаль у забутті –
Щасливим буде труд і світло боротьби.
Я довгу путь собі полегшити посмів
Піснями щирими й сказав собі: «Співай!»,
Якщо ж вона без зла підхопить цей мотив,
Не хочу я тоді для себе інший Рай.
Paul Verlaine
Puisque l’aube grandit, puisque voici l’aurore
Puisque l’aube grandit, puisque voici l’aurore,
Puisque, après m’avoir fui longtemps, l’espoir veut bien
Revoler devers moi qui l’appelle et l’implore,
Puisque tout ce bonheur veut bien être le mien,
C’en est fait à présent des funestes pensées,
C’en est fait des mauvais rêves, ah ! c’en est fait
Surtout de l’ironie et des lèvres pincées
Et des mots où l’esprit sans l’âme triomphait.
Arrière aussi les poings crispés et la colère
A propos des méchants et des sots rencontrés ;
Arrière la rancune abominable ! arrière
L’oubli qu’on cherche en des breuvages exécrés !
Car je veux, maintenant qu’un Être de lumière
A dans ma nuit profonde émis cette clarté
D’une amour à la fois immortelle et première,
De par la grâce, le sourire et la bonté,
Je veux, guidé par vous, beaux yeux aux flammes douces,
Par toi conduit, ô main où tremblera ma main,
Marcher droit, que ce soit par des sentiers de mousses
Ou que rocs et cailloux encombrent le chemin ;
Oui, je veux marcher droit et calme dans la Vie,
Vers le but où le sort dirigera mes pas,
Sans violence, sans remords et sans envie.
Ce sera le devoir heureux aux gais combats.
Et comme, pour bercer les lenteurs de la route,
Je chanterai des airs ingénus, je me dis
Qu’elle m’écoutera sans déplaisir sans doute ;
Et vraiment je ne veux pas d’autre Paradis.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=534512
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 03.11.2014
Пісне, линь назустріч їй
І скажи в спіткання мить,
Що проміння сяйний рій
В серці вірному горить,
Що жене промінний змах
Від кохання гніт нічний:
Недовіру, сумнів, страх,
І що йде вже день ясний!
Здавна тиха,мовчазна,
Чуєш? Радісний мій спів, –
Пісня жайвора чудна, –
В небо сонячне злетів.
Тож скажи їй вдалині,
Пісне щира і проста, –
Ждуть її тут щастя дні
І кохання повнота.
Paul Verlaine
Va, chanson, à tire-d’aile
Va, chanson, à tire-d’aile
Au-devant d’elle, et dis-lui
Bien que dans mon cœur fidèle
Un rayon joyeux a lui,
Dissipant, lumière sainte,
Ces ténèbres de l’amour :
Méfiance, doute, crainte,
Et que voici le grand jour !
Longtemps craintive et muette,
Entendez-vous ? la gaîté,
Comme une vive alouette
Dans le ciel clair a chanté.
Va donc, chanson ingénue,
Et que, sans nul regret vain,
Elle soit la bienvenue
Celle qui revient enfin.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=534511
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 03.11.2014
Червоним став троянди цвіт
і плющ розкинув чорноту.
Кохана, ваш від’їзд у світ
Несе лиш відчаю сльоту.
У небі лагідна блакить,
Зелене море, вітер стих.
Боюсь завжди, що прийде мить
І втрачу вас я в днях страшних.
Набридло падуба гілля,
Самшиту полиски живі,
Безмежні стомлюють поля,
Усе набридло – та не ви!
*Нудьга (англ.)
Paul Verlaine
Spleen
Les roses étaient toutes rouges
Et les lierres étaient tout noirs.
Chère, pour peu que tu te bouges
Renaissent tous mes désespoirs.
Le ciel était trop bleu, trop tendre,
La mer trop verte et l’air trop doux.
Je crains toujours, — ce qu’est d’attendre
Quelque fuite atroce de vous.
Du houx à la feuille vernie
Et du luisant buis je suis las,
Et de la campagne infinie
Et de tout, fors de vous, hélas !
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=534292
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 02.11.2014
Отже це буде літній день ясний,
Там буде сонце – щастя мого брат,
Серед атласних і шовкових шат
Ви розцвітете у красі своїй.
Високе небо голубий навіс
Розгорне складками у вишині
Щасливій вам, щасливому мені,
Блідим від щастя, радості і сліз.
Настане вечір, вітру благодать
Заграє, розгортаючи вуаль,
Зірки привітні, сховані у даль,
Подружжю будуть усміх посилать.
Paul Verlaine
Donc, ce sera par un clair jour d'été
Donc, ce sera par un clair jour d'été ;
Le grand soleil, complice de ma joie,
Fera, parmi le satin et la soie,
Plus belle encor votre chère beauté ;
Le ciel tout bleu, comme une haute tente,
Frissonnera somptueux à longs plis
Sur nos deux fronts heureux qu'auront pâlis
L'émotion du bonheur et l'attente ;
Et quand le soir viendra, l'air sera doux
Qui se jouera, caressant, dans vos voiles,
Et les regards paisibles des étoiles
Bienveillamment souriront aux époux.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=534040
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 01.11.2014
[i]Веселі докучливі звуки дзвінкого клавесина.
(Петрюс Борель)[/i]
Рукою ніжною ціловане блищить
У вечорі рожево-сірім піаніно,
І трель легка наспівно крилами шумить
В мелодїї прекрасній давній неупинно,
Блукаючи незримо, скромно, наче винна,
У будуарі тім, де аромат п’янить.
І що ж мене колише так негадано дбайливо,
Що ніжить так в душі моїй думки сумні?
Що хочеш з мене ти, мелодіє грайлива?
Що хочеш ти, приспів, вимовний і мінливий,
Що мчиш загинути негайно у вікні,
Відкритому в садок, маленький і красивий?
Paul Verlaine
Le piano que baise une main frêle
[i]Son joyeux, importun d’un clavecin sonore.
(Pétrus Borel)[/i]
Le piano que baise une main frêle
Luit dans le soir rose et gris vaguement,
Tandis qu’avec un très léger bruit d’aile
Un air bien vieux, bien faible et bien charmant
Rôde discret, épeuré quasiment,
Par le boudoir, longtemps parfumé d’Elle.
Qu’est-ce que c’est que ce berceau soudain
Qui lentement dorlote mon pauvre être ?
Que voudrais-tu de moi, doux chant badin ?
Qu’as-tu voulu, fin refrain incertain
Qui vas tantôt mourir vers la fenêtre
Ouverte un peu sur le petit jardin ?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=534006
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 01.11.2014
Літо безбарвне, свавільне, тяжке,
Наче король, що радіє від страт –
Жар йому небо шле, злочинів брат.
Все позіхає. Сопіння важке.
Жайвора стихло співання дзвінке,
Хмари всі зникли, пропав аромат,
Зморшки небесних розгладились шат,
Там де вмліває мовчання в’язке.
Повна німотність звалила цикад,
І на струмку пересох водоспад,
Що на нерівнім камінні скакав.
В’ється невпинно хвилястий муар,
Світла прибій напливав, відпливав,
Оси смугасті втікають до шпар.
Paul Verlaine
Allégorie
Despotique, pesant, incolore, l'Eté,
Comme un roi fainéant présidant un supplice,
S'étire par l'ardeur blanche du ciel complice
Et bâille. L'homme dort loin du travail quitté.
L'alouette au matin, lasse, n'a pas chanté,
Pas un nuage, pas un souffle, rien qui plisse
Ou ride cet azur implacablement lisse
Où le silence bout dans l'immobilité.
L'âpre engourdissement a gagné les cigales
Et sur leur lit étroit de pierres inégales
Les ruisseaux à moitié taris ne sautent plus.
Une rotation incessante de moires
Lumineuses étend ses flux et ses reflux...
Des guêpes, çà et là, volent, jaunes et noires.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533833
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 31.10.2014
День затишок знайшов
Під листом віт рясним,
Наповнимо ж любов
Цим спокоєм лісним.
З’єднаєм почуття –
І в серці, і в душі,
Між млосного биття
Хвиль сосен і кущів.
Прикрий твій блиск очей
І руки пригорни,
Бажання всі ночей
Від серця віджени.
Щоб подих вітру зміг
Нас гладить наяву,
Торкнутись твоїх ніг,
Згорнуть суху траву.
Коли ж велична ніч
Впаде з журних дубів,
Печалей наших клич –
Це солов’їний спів.
Paul Verlaine
En sourdine
Calmes dans le demi-jour
Que les branches hautes font,
Pénétrons bien notre amour
De ce silence profond.
Fondons nos âmes, nos cœurs
Et nos sens extasiés,
Parmi les vagues langueurs
Des pins et des arbousiers.
Ferme tes yeux à demi,
Croise tes bras sur ton sein,
Et de ton cœur endormi
Chasse à jamais tout dessein.
Laissons-nous persuader
Au souffle berceur et doux
Qui vient à tes pieds rider
Les ondes de gazon roux.
Et quand, solennel, le soir
Des chênes noirs tombera,
Voix de notre désespoir,
Le rossignol chantera.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533832
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 31.10.2014
Ось фрукти вам, квіти, листки на гілках,
І серце моє, що пульсує лиш вам,
Його не терзайте у білих руках,
Очам вашим милим даю його сам.
Прийшов я в росі на ваш любий поріг,
Бо вітром ранковим обличчя вмивав.
Дозвольте ж лягти моїй втомі до ніг,
Щоб сон нетривалий її вгамував.
І хай вам на груди впаде голова,
Що ще від цілунків останніх дзвенить,
Щоб буря від неї пішла життьова,
Щоб поруч із вами я міг відпочить.
*Зелень (англ.)
Paul Verlaine
Green
Voici des fruits, des fleurs, des feuilles et des branches,
Et puis voici mon cœur, qui ne bat que pour vous.
Ne le déchirez pas avec vos deux mains blanches
Et qu’à vos yeux si beaux l’humble présent soit doux.
J’arrive tout couvert encore de rosée
Que le vent du matin vient glacer à mon front.
Souffrez que ma fatigue, à vos pieds reposée,
Rêve des chers instants qui la délasseront.
Sur votre jeune sein laissez rouler ma tête
Toute sonore encore de vos derniers baisers ;
Laissez-la s’apaiser de la bonne tempête,
Et que je dorme un peu puisque vous reposez.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533430
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 30.10.2014
Вона йти хотіла по хвилі морській,
Коли ж вітер небо очистив від хмар
Підтримали теж ми безумства той жар
І разом пішли по воді голубій.
Нам сонце світило в небес висоті –
Їй золотом промінь у косах сіяв,
З нас кожний за нею все далі ступав
І радісно йшов по хвилястій путі.
Птахи білі вільно ширяли навкруг,
Схилились вітрила в своїй білизні,
І трави підводні гойдались на дні,
Легким і стрімким був по морю наш рух.
Вона озирнулась – тривога в очах,
Не вірячи в те, що за нею ми йшли,
Та вірні ми друзі для неї були,
Тож знов вона гордо продовжила шлях.
* Промені (англ.)
Paul Verlaine
Beams
Elle voulut aller sur les flots de la mer,
Et comme un vent bénin soufflait une embellie,
Nous nous prêtâmes tous à sa belle folie,
Et nous voilà marchant par le chemin amer.
Le soleil luisait haut dans le ciel calme et lisse,
Et dans ses cheveux blonds c’étaient des rayons d’or,
Si bien que nous suivions son pas plus calme encor
Que le déroulement des vagues, ô délice !
Des oiseaux blancs volaient alentour mollement
Et des voiles au loin s’inclinaient toutes blanches.
Parfois de grands varechs filaient en longues branches,
Nos pieds glissaient d’un pur et large mouvement.
Elle se retourna, doucement inquiète
De ne nous croire pas pleinement rassurés ;
Mais nous voyant joyeux d’être ses préférés,
Elle reprit sa route et portait haut sa tête.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533417
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 30.10.2014
Ах! Молодість! Кохання перший спів!
Волосся золоте, лазур ясних очей,
Міцні обійми, ніжні запахи ночей,
Несмілі перші пестощі без слів!
Тепер далеко радість юних днів,
Немає щирості, немає вже страстей,
Втікли всі весни в чорний зимовий борей
Моїх зажур, зневіри і жалів!
Тепер самотній я, самотній і хмурний,
Холодний, в розпачі, немовби пращур мій,
Мов бідний сирота без старшої сестри.
О жінко, для кохань гарячі почуття,
Спокійна, мрійна, дивних радощів дари,
Що в лоб цілує вас порою як дитя!
Paul Verlaine
Voeu
Ah ! les oaristys ! les premières maîtresses !
L'or des cheveux, l'azur des yeux, la fleur des chairs,
Et puis, parmi l'odeur des corps jeunes et chers,
La spontanéité craintive des caresses !
Sont-elles assez loin toutes ces allégresses
Et toutes ces candeurs ! Hélas ! toutes devers
Le printemps des regrets ont fui les noirs hivers
De mes ennuis, de mes dégoûts, de mes détresses !
Si que me voilà seul voilà à présent, morne et seul,
Morne et désespéré, plus glacé qu'un aïeul,
Et tel qu'un orphelin pauvre sans soeur aînée.
Ô la femme à l'amour câlin et réchauffant,
Douce, pensive et brune, et jamais étonnée,
Et qui parfois vous baise au front, comme un enfant !
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533194
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 29.10.2014
Для вас мої вірші, як ласки дар
Очам, де сміх і плач солодких мрій,
Душі – сердечній, чистій і святій,
Вам ці вірші – моїх страждань тягар.
Як жаль! Мене страшний жене кошмар,
Без відпочинку в лютості своїй,
Росте немов вовків голодних стрій,
Над долею висить грозою мар!
О! Я страждаю, я терзаюсь так,
Що скарга з раю вигнаних людей
Всього лиш пісня на моїх устах!
Тривоги ваші, любі, й сум ночей –
Лиш ластівки в небесній вишині
У ці прекрасні вересневі дні.
Paul Verlaine
A une femme
A vous ces vers de par la grâce consolante
De vos grands yeux où rit et pleure un rêve doux,
De par votre âme pure et toute bonne, à vous
Ces vers du fond de ma détresse violente.
C'est qu'hélas ! le hideux cauchemar qui me hante
N'a pas de trêve et va furieux, fou, jaloux,
Se multipliant comme un cortège de loups
Et se pendant après mon sort qu'il ensanglante !
Oh ! je souffre, je souffre affreusement, si bien
Que le gémissement premier du premier homme
Chassé d'Eden n'est qu'une églogue au prix du mien !
Et les soucis que vous pouvez avoir sont comme
Des hirondelles sur un ciel d'après-midi,
- Chère, - par un beau jour de septembre attiédi.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533193
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 29.10.2014
Останній хвиль лазурних плач
На білих скелях гине...
Ти сум мій сонячний побач –
Візьми немов дитину!
Між кипарисів плющ в журбі,
Троянди вкрили стіни...
Я серце віддаю тобі –
В блакитні кинь глибини.
Bronisława Ostrowska
Ostatni modrej fali płacz...
Ostatni modrej fali płacz
Na białych skałach kona...
Słoneczną mą tęsknotę racz
Ty przyjąć w twe ramiona!
Pośród cyprysów bluszcz się pnie,
Róże na muru zrębie...
Serce me składam w dłonie twe -
W błękitną rzuć je głębię.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532945
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 28.10.2014
Не руште, не тримайте,
Мене ви не в’яжіть!
Догнати щастя дайте,
Що навесні біжить.
Так швидко, швидко лине,
Весь час втікає з рук!
Схоплю лиш – за хвилину
Вже інший квітне пук...
Цвіт сон-трави потужний
Ще схований у сніг –
А вже вінок калюжниць
На просинь ставу ліг...
Ще вчора сад вишневий,
Весь білий, розцвітав –
А нині пух рожевий
З бузку на очі впав...
Не руште! Не тримайте!
Мене ви не в’яжіть!
Впіймати щастя дайте,
Що в тім бузку лежить.
Bronisława Ostrowska
Szczęście
Nie więźcie mnie, nie więźcie,
Nie powstrzymujcie mnie!
Ja muszę gonić szczęście,
Co szlakiem wiosny mknie.
Tak szybko, szybko pierzcha,
Tak wciąż ucieka z rąk!
Gdzie chwycę — tam już zmierzcha,
Już w nowy skwita pąk...
Nie przekwitł mi sasanek
Ukryty jeszcze w śnieg —
A już kaczeńców wianek
Na modrym stawie legł...
Wczoraj mi błysł rozkwitły
Biały wiśniowy sad —
A dziś puch bzu błękitny
Na moje oczy padł...
Nie więźcie mnię! Nie więźcie!
Nie powstrzymujcie mnie!
Może dogonię — szczęście —
Co kwitnie — w białym bzie.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532944
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 28.10.2014
У Вас душа – прекрасний краєвид,
Де маски у бергамський йдуть танок,
На лютні грають, в них веселий вид,
Та під костюмом рій сумних думок.
Про все співають на мінорний лад –
Яке життя, яка любов була,
Не мають віри в щастя, ні відрад,
Їх пісня в світло місяця ввійшла,
І в світлі тім, спокійному завжди,
Птахів з дерев зганяє в море мрій
І в плач приводить струмені води,
Що крутяться на гладі кам’яній.
Paul Verlaine
Clair de lune
Votre âme est un paysage choisi
Que vont charmant masques et bergamasques
Jouant du luth et dansant et quasi
Tristes sous leurs déguisements fantasques.
Tout en chantant sur le mode mineur
L’amour vainqueur et la vie opportune,
Ils n’ont pas l’air de croire à leur bonheur
Et leur chanson se mêle au clair de lune,
Au calme clair de lune triste et beau,
Qui fait rêver les oiseaux dans les arbres
Et sangloter d’extase les jets d’eau,
Les grands jets d’eau sveltes parmi les marbres.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532648
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 26.10.2014