Валерій Яковчук

Алєсь Пісьменков, У дитинстві

У  дитинстві  –
білий  сніг.
У  юнацтві  –
чистий  сміх.
У  дитинстві  –
неділя.
У  юнацтві  –
надія.
Чисто  було
від  снігу.
Світло  було
від  сміху.
Де  сніг,
неділе?
Де  сміх  
поділи?

Алесь  Пісьмянкоў  
У  маленстве

У  маленстве  –
белы  сьнег.
У  юнацтве  –
чысты  сьмех.
У  маленства  –
нядзеля.
У  юнацтва  –
надзея.
Чыста  было
ад  сьнегу.
Сьветла  было
ад  сьмеху.
Дзе  сьнег,
нядзеля?
Дзе  сьмех
падзелі?    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738253
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 18.06.2017

Міхась Стрельцов, Приснився вірш

Приснився  вірш  –  не  вірш,  а  два  рядки.
Човна  уламок  сплив  із  дна  ріки,  
І  почорнілу  крутить  вир  траву.
З  уламком  я  до  берега  пливу.
Прокинувсь.  День  тривогою  пропах,
І  два  рядки  –  гіркота  на  губах.

Міхась  Стральцоў  
Присніўся  верш

Присніўся  верш  –  не  верш,  а  два  радкі.
Абломак    лодкі  ўсплыў  са  дна  ракі,
І  кружыць  вір  счарнелую  траву.
З  абломкам  лодкі  к  берагу  плыву.
Прачнуўся.  Дзень  трывогаю  прапах,
І  два  радкі  гаркотай  на  губах.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738183
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 17.06.2017

Міхась Стрельцов, Поєднай початок і кінець

Поєднай  початок  і  кінець    –
Світло  піде  в  пам’яті  глибини,
Щоб  із  них,  неначе  промінець,
Блиснули  минулого  хвилини.

То  не  просто  знов  початий  біг.
То  життя  –    майбутнє  і  прожите,
Так  у  грудні  відчуваєш  сніг,
Так  крізь  промінь  відчуваєш  літо.

Але  ж  в  них  і  дім  сирітських  бід,
Нота  співу,  що  не  має  змісту,
Плин  ріки,  закований  у  лід,
Контури  гілля  дерев  без  листу.

Ми  відчуть  їх  можем  –  не  вернуть
У  бутті  доступно-недоступнім,
Їх,  що  в  дні  однаково  живуть,  –
У  минулім,  нинішнім,  наступнім.

Міхась  Стральцоў  
Паяднай  пачатак  і  канец
     
Паяднай  пачатак  і  канец  —
Азарацца  памяці  скляпенні,
Каб  пад  імі  сталі  палымнець,
Ясніцца  мінулыя  імгненні.

To  не  проста  зноў  пачаты  бег.
To  жыццё,  адчутае  прыкметай,
Як  праз  снежань  адчуваеш  снег,
Як  праз  промень  адчуваеш  лета.

Але  ж  то  і  сіратлівы  дом,
Нота,  што  адлучана  ад  спеву,
Плынь  ракі,  што  сталася  ільдом,
Контур  голля  на  бязлістым  дрэве.

Мы  адчуць  іх  можам  —  не  вярнуць,
З  іх  быццём  даступна-недаступным,
Іх,  што  ў  дні  аднолькава  жывуць  —
У  мінулым,  сённяшнім,  наступным.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738182
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 17.06.2017

Міхась Стрельцов, Батьківщина

Прийду  знадвору,  сяду  до  вогню.
Палають  дрова.  Зрізана  капуста
З  городу  –  щира  дяка  дню.
Пітьма  в  полях  –  там  холодно  і  пусто.

Зведеться  місяць  пізно.  На  поріг
Вночі  я  вийду.  В  повнім  онімінні
Повітря,  далі.  Срібний  переліг
За  ставом  скрізь  –  на  ньому  грають  тіні.

О  рідне  ти  моє!  Як  довго  я  ішов
До  тебе  –  змучила  дорога.
В  журбі  осінній  радість  я  знайшов!
Вогонь.
Саган.  
Вугілля  і  тринога.

Міхась  Стральцоў    
Бацькаўшчына

З  двара  прыйду  і  сяду  ля  агню.
Палаюць  дровы.  Ссечана  капуста
На  градах  —  блаславенне  дню.
Змрок  у  палях  —  там  сіберна  і  пуста.

Узыдзе  месяц  позна.  На  парог
Я  ноччу  выйду.  У  нямым  здранцвенні
Паветра,  далеч.  Серабрыцца  лог
За  сажалкай  —  на  ім  снуюцца  цені.

О  роднае  маё!  Як  доўга  да  цябе
Ішоў  я,  кволы  падарожнік.
О  весялосць  у  восеньскай  журбе!
Агонь.
Саган.
Вуголле  і  трыножнік.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737985
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 16.06.2017

Міхась Стрельцов, Там за селом, цілком самотній

Там  за  селом,  цілком  самотній,
Осіннім  днем  почуєш  ти,
Як  вітер  на  запалій  ноті
Заводить  аж  до  німоти.

І  що  ні  болю,  ні  хвороби
Не  напророчено  йому,
Коли  буває  до  вподоби
Ганьбити  волю  як  тюрму.

Ні  зустрічі,  ані  прощання,
А  тільки  страхота  буття  –
Немов  про  згубливе  кохання
Співає  нетямке  дитя.

Аж  серце  стане  гулко  битись,
Злякавшись  крайньої  межі,
І  так  захочеться  погрітись
В  обіймах  власної  душі.

Міхась  Стральцоў
За  вёскаю,  на  адзіноце
     
За  вёскаю,  на  адзіноце,
Асеннім  днём  пачуеш  ты,
Як  вецер  на  запалай  ноце
Скуголіць  аж  да  нематы.

I  што  ні  болю,  ні  шкадобы
He  наканована  яму,
Калі  бывае  даспадобы
Няславіць  волю,  як  турму,  —

Hi  развітання,  ні  спаткання,
А  толькі  вусцішнасць  быцця:
Нібы  пра  згубнае  каханне
Пяе  няўцямнае  дзіця.

Аж  скаланецца  раптам  сэрца,
Ліхой  збаяўшыся  мяжы,
I  так  захочацца  пагрэцца
Ля  ўласнай  цёплае  душы.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737909
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 15.06.2017

Вінченцо Белліні, Норма: Дія 2, сцени 1 і 2

Дія  2
[i]Середина  оселі  Норми.  З  однієї  сторони  римське  ложе,  
покрите  шкурою  ведмедя.  На  ньому  сплять  діти  Норми.[/i]

Сцена  1
[i]Появляється  Норма  зі  світильником  і  кинджалом  в  руках.  
Сідає.  Вся  бліда  і  сама  не  своя.[/i]

НОРМА
Сплять  вже  обоє.
Не  побачать  руку,
що  їх  уразить.
Не  жалій,  о,  серце!
Мусять  померти.  Тут  тортури,  
а  в  Римі  –  зневага,  що  
страшніше  від  всіх  тортур.
Будуть  мачусі  слуги.
Ах!  Ні!  Ніколи!
[i](піднімається  з  рішучістю)[/i]
Хай  помруть.  Ах!
Не  можу  підступити.
Душа  холоне
і  дибом  волосся    устає.
Дітей  вбиваю!
Люблені  (люблені)  діти!
Ще  донедавна  відрада  серця;
посмішки  їхні  ніжні,
як  прощення  небес,  були  донині.
І  я  їх  заколю?
Вони  ж  чим  винні?
[i](рішуче)[/i]
Це  Полліона  діти  –
в  цьому  їх  злочин.
Мертві  вони  для  мене!
Хай  згинуть  йому!
Ним  біль  незмірний  буде  володіти.
Уб’ю!
[i](Наближається  до  ложа,  піднімає  кинджал  і  
кричить  від  жаху.  Від  крику  хлопчики  прокидаються)[/i]
Ах!  Ні!  Рідні  діти  (ці  діти)!
[i](Обнімає  їх  і  гірко  плаче)[/i]
Сюди,  Клотільдо!

Сцена  2
[i](входить  Клотильда)[/i]
НОРМА
Швидше.    Приведи  Адальджизу.

КЛОТИЛЬДА
Тут  вона  поряд.
Все  кружляє  самотня.
І  плаче  в  молитві.
[i](виходить)[/i]

НОРМА
Йди.  Усуну  мій  прогріх.
Потім  померти.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737357
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 11.06.2017

Вінченцо Белліні, Норма: Дія 1, сцена 9

АДАЛЬДЖИЗА
Дивися!

НОРМА
Він?  Полліон!

АДАЛЬДЖИЗА
Ти  злишся!

НОРМА
Його?  Його  зустріла?
Так  розумію?

АДАЛЬДЖИЗА
Ах!  Так!

ПОЛЛІОН
[i](наближаючись  до  Адальджизи)[/i]
Бідна!  Що  ж  ти  зробила?

АДАЛЬДЖИЗА
[i](збентежена)[/i]
Я?

НОРМА
[i](до  Полліона)[/i]
Ти  тремтиш?  І  чому?
І  чому  тремтиш  так?
[i](Якийсь  час  мовчання.  Полліон  зніяковілий,  
Адальджиза  тремтить,  Норма  розлючена)
[/i]О,  не  тремти  так,
(о,  не  тремти  так),  зраднику,
(ні,  не  тремти  так),
ах,  не  тремти  за  неї!
Тут  нема  її  злочину,  
гріх  це  душі  твоєї!
Краще  за  себе  бійсь,
(краще  за  себе  бійсь),
і  за  дітей,  
(Краще  за  мене  бійсь!
Ах!  Краще,  краще  за  мене  бійсь!
Зраднику,  за  мене  краще  бійсь!)

АДАЛЬДЖИЗА
[i](тремтяча)[/i]
Що  чую?  Ах!  Скажи  щось!
Зможеш?  Ні  слова!  О,  Боже!
[i](Закриває  обличчя  руками;  
Норма  бере  її  за  руку  і  
заставляє  поглянути  на  Полліона)
[/i]
НОРМА
Ох!  Ти  в  лихого  зрадника  
жертвою  нині  стала!  
Краще  була  б  загинула,
перш  ніж  його  ти  (його  ти)  спізнала!
В  сльози  довічні  відчаю
кинув  тебе  настирний;
зрадив  він  серце  вірне  –  
твоє  він  серце  
(твоє  він  серце)  
зрадить  також!  

Краще  була  б  (була  б)  загинула,
перш  ніж  його  спізнала!
Краще  була  б  загинула,
перш  ніж  його  спізнала!

Грішний  і  підлий?  

В  сльози  (в  сльози)  довічні  болісні
кинув  (кинув)  тебе  настирний;
Ах!  Зрадив  він  серце  вірне  
(він  серце  вірне)  –  
твоє  щире  серце  
зрадить  він  також.
Зрадить  твоє  також.
Зрадить  він  твоє  також.

ПОЛЛІОН
Нормо!  Не  варто  докори  ці
нині  мені  робити!
Ах!  Ти  нещасну  дівчину
можеш  безвинно  (безвинно)  згубити!
Хай  від  душі  цнотливої
буде  закритий  наш  сором!
Небо  єдине  скоро
нас  двох  розсудить  (нас  двох  розсудить)  –
де  більша  вина!
Ах!  Цю  нещасну!
Ах!  Можеш  згубити...  Нас  двох,
нас  двох  лиш  небо,  небо  лиш  
розсудить  –  де  вина,
де  більша  вина!

АДАЛЬДЖИЗА
Ох,  таємницю  болісну  
серце  узнати  не  зважиться  –
страшно  почути  (почути)  правду!
Все  я,  нещасна,  знаю  вже.
Горе  моє  безмірне  –
що  він,  обом  невірний,
так  підло  звів  мене!
Так  підло  звів,  підло  звів  мене!
Все  я,  все  я,  нещасна,  знаю  вже,
Горе,  горе  моє  безмірне,
ах,  що  він,  що  він,  він,  він,  обом  невірний,
так  підло  звів  мене!
Підло  звів  мене!
Так  підло  звів  мене,  мене!
Що  так  підло  звів  мене!

НОРМА
Зраднику!

ПОЛЛІОН  
[i](збирається  вийти)[/i]
Вже  досить!

НОРМА
Стій!  Не  йди!  

ПОЛЛІОН
[i](забирає  Адальджизу)[/i]
Йдімо

АДАЛЬДЖИЗА
[i](вириваючись  від  нього)[/i]
Залиш  тут,  геть  іди!
Ти  чоловік  невірний!

ПОЛЛІОН
Серцем  до  тебе  я  званий.

АДАЛЬДЖИЗА
Залиш  тут,  геть  іди!

ПОЛЛІОН
[i](з  великим  запалом)[/i]
Нині  я  твій  коханий!

АДАЛЬДЖИЗА  
Йди,  зрадце,  геть!

ПОЛЛІОН
Це  моя  доля  –  любити,
І  доля  моя  –  піти!
І  доля  моя  –  піти!

НОРМА
[i](стримуючи  гнів)[/i]
Ну  що  ж,  закінчуй!
Закінчуй  і  вийди!
[i](до  Адальжизи)[/i]
Йди  за  ним.

АДАЛЬДЖИЗА
[i](з  благанням)[/i]
Ах!  Ні!  Повік!  Ах!  Ні!
Ах,  краще  смерть!

НОРМА
[i](Несамовито  дивлячись  на  Полліона)[/i]
Йди  геть,  так,  залиш,  зрадливий,
честь  забудь,  дітей,  розмови!
Моїм  проклятий  ти  гнівом
не  потішишся  в  любові!
Не  потішишся  в  любові!
Йди  геть,  так,  залиш,  зрадливий,
честь  забудь,  дітей,  розмови!
Йди  геть,  так,  залиш,  зрадливий,
Залиш,  зрадливий.

АДАЛЬДЖИЗА  і  ПОЛЛІОН
Ах!

НОРМА
Плином  хвилі,  вітру  поривом
йтиме  гнів  мій  –  палкий,  жахливий!
Буде  помста  моя  шаліти
біля  тебе  і  ніч,  і  день!
Біля  тебе  і  ніч,  і  день!

ПОЛЛІОН
[i](у  відчаї)[/i]
Проклинай,  та  лиш  біль  довічний
у  душі  твій  гнів  пробудить!
Ця  любов  моя  велична
вище  нас  з  тобою  буде!
Вище  нас  з  тобою  буде!
Проклинай  –  лиш  біль  довічний
у  душі  твій  гнів  пробудить!
Твій  гнів  пробудить!

АДАЛЬДЖИЗА
[i](з  благанням  до  Норми)[/i]
Ах!  Не  хочу,  не  хочу  рану
в  твоїм  серці  роз'ятрити  горем!
Ах,  хай  між  зрадником  і  мною  стануть
вічні  води  морів  і  гори.  Ах!

НОРМА
Моїм  проклятий  ти  гнівом
у  любові  не  знайдеш  втіхи!
(Моїм  проклятий  ти  гнівом
у  любові  не  знайдеш  утіх!)
Ах!  Звуки  смерті  (звуки  смерті).
Ах!  Йде  вона  готова
вже  тобі.
(Готова  вже!  Йде!  Йде!  Ах!
Йде  готова  вже!  Так!  Вона!)

АДАЛЬДЖИЗА
Зможу  я  здолать  ридання,
вгамувати  мої  страждання;
я  умру,  щоб  повернувся
він  до  тебе  й  до  дітей!
Він  до  тебе  і  до  дітей!
Ах!  Звуки  смерті
летять  тобі.
Йде  вона  готова  вже  тобі.
Готова  вже.
Ах!  Щезни!  Звуки  смерті  мчаться  до  тебе.
(Йде,  ах,  йде  готова  вже.
Готова  вже.
Готова  вже.
Готова  вже.)

ПОЛЛІОН
Навіть  Бог  таких  не  має
мук  нестерпних,  що  я  приймаю.
Проклинаю  я  день  злощасний,
коли  пострічав  тебе.
Проклинаю  також  тебе!
(Навіть  Бог  таких  не  має
мук  нестерпних,  що  я  приймаю.)
Ах!  Цей  звук!
Так,  зневага,  та  перш  Бога
твого  я  звалю  до  ніг!
Звалю!  Звалю!
Звалю  до  ніг!
Звалю  до  ніг!
Звалю  до  ніг!
Звалю  до  ніг!
Звалю  до  ніг!

ХОР
[i](ізсередини)[/i]
Нормо!  Нормо!  Громом
страшним  величним
Ірмінсул  до  храму  кличе
Норму  на  святий  вівтар!
Святий  вівтар!  Святий  вівтар!
Святий  вівтар!  Святий  вівтар!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737356
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 11.06.2017

Вінченцо Белліні, Норма: Дія 1, сцена 8

[i](Входить  Адальджиза)[/i]

НОРМА
Адальджиза!

АДАЛЬДЖИЗА
[i](здалека)[/i]
(Дух  мій,  кріпися!)

НОРМА
Наблизься,  о  юна  діво,  наблизься.
Чому  тремтиш  так?
Я  чула,  що  ти  мені  важливе
щось  сказати  хочеш.

АДАЛЬДЖИЗА
Це  так.
Та,  ах,  хай  очі
грізні  твої  страшний  вогонь
небесний,  що  в  них,  погасять!
Дай  мені  мужність,
щоб  я  змогла  відкрити
таємницю  серця!

[i](падає  ниць)[/i]

НОРМА
[i](піднімаючи  її)[/i]
Будь  поруч,  розказуй.
Що  тривожить?

АДАЛЬДЖИЗА
[i](після  хвилинки  вагання)[/i]
Любов  це!  Ти  не  гнівись!
Довгий  час  я  боролась,  щоб  її  збутись.
Та  вона  все  ж  скорила
силу  і  совість.
Ах!  Не  знаєш,  яку  я
клятву  дала  недавно!
Втекти  з  храму,
вівтар  забути,  мов  зрадниця  блудлива,
покинути  вітчизну...

НОРМА
Ах!  Нещаслива!  
Твого  життя  світанок
вже  захмарений  нині?
Тож  як  і  коли  цей
пломінь  зродивсь  в  тобі?

АДАЛЬДЖИЗА
Одним  погядом  він,  одним  зітханням,
у  гаю  святому,
де  вівтар  Божий,  де  я  молилась  щиро,
мене  звів...  Молитва  в  мене
на  устах  захолола.
І  вся,  втопивши  
очі  в  той  образ  милий,
я  наче  в  інше  небо  дивилась  –
у  ясне  небо,  що  в  ньому.

НОРМА
О!  Той  же  спогад!
Я  теж  була  (я  також  була)  безвладна,
коли  його  зустріла!

АДАЛЬДЖИЗА
Та  чуєш  ти  мене?

НОРМА  
Далі.  Я  чую.

АДАЛЬДЖИЗА
Часто  самотня  у  храмі
потай  його  чекала,
і  з  кожним  днем  більш  пристрасно
серце  моє  палало.

НОРМА
(Я  теж  горіла  так.)

АДАЛЬДЖИЗА
Йди,  –  говорив  він,–  дай  впасти,
до  ніг  твоїх  припасти.

НОРМА
(О!  Той  же  спогад!)

АДАЛЬДЖИЗА
Вітром  дозволь  злетіти,

НОРМА
(Мене  також  так  звабив!)

АДАЛЬДЖИЗА
Щоб  подих  твій  зустріти.
Дай  мені  цілувати
на  волоссі  твоїм  витки.

НОРМА
(О,  милі  речі
мені  так  часто  мовив  –
їм  путь  пряму  стелила  я  до  серця.)

АДАЛЬДЖИЗА
Ніжно,  як  арфа  співаюча,
тішило  слово  ласкаве,
в  очах  прекрасних  сяючих
я  бачила  сонце  яскраве.

НОРМА
(Чари  немов  у  мене!)

АДАЛЬДЖИЗА
О,  я  пропаща,  я  гину!

НОРМА
Ах!  Витри  сльози!

АДАЛЬДЖИЗА
Вибач  мою  провину!

НОРМА
Тебе  прощу  я!

АДАЛЬДЖИЗА
Ах!  Дай  мені  пораду!

НОРМА
Ах!  Витри  сльози!

АДАЛЬДЖИЗА
Втіш  чи  карай  за  зраду,
і  від  мене  самої
визволи,  визволи  від  серця  мук!  

НОРМА
Ах!  Витри  сльози!
Бо  довічним  вузлом  присяги
вівтар  не  зв’язав  ще.

АДАЛЬДЖИЗА  
Ах!  Скажи  ще,  скажи,
о  небо,  слова  такі  приємні!

НОРМА
Ах!  Так!  Ах!  Ах!  Так,  кріпись  і  обніми  мене.
Прощу,  бо  співчуваю.
Звільняю  я  від  сліз  тебе,
і  узи  всі  розриваю.
Щоб  завжди  разом  з  милим
жила  ти  щаслива  знов.
Щоб  завжди  разом  з  милим
жила  ти  щаслива  знов.
Жила  щаслива  знов.
Жила  ти  щаслива  знов.

Жила  щаслива,  щаслива  знову,
жила  ти  щаслива  знов.
Щаслива  знов.
Ах!  Щаслива  знов.

АДАЛЬДЖИЗА
Скажи,  скажи,
о  небо,  ці  слова  такі  приємні!
Лиш  ти,  лиш  ти  гамуєш  всі
страждання  мої  таємні.
Мені  життя  вертаєш  –
бо  не  гріх  любов.
(Мені  життя  вертаєш  –
не  гріх,  не  гріх  любов.
Бо  не  гріх,  бо  не  гріх,
бо  не  гріх  любов.
Ах!  Не  гріх  любов.)

НОРМА
Мені  скажи  –  коханий  твій  –
хто  він,  як  його  звати?

АДАЛЬДЖИЗА
Не  тут  його  батьківщина  –
воїн  він  римський.

НОРМА
Римський?  І  хто?  Продовжуй...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734277
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 20.05.2017

Вінченцо Белліні, Норма: Дія 1, сцени 6 і 7

Сцена  6
[i](Входять  Полліон  і  Флавій)[/i]

ПОЛЛІОН
[i](До  Флавія)[/i]
Ось  вона!  Йди!  Лишусь  тут.
Вмовляння  марні!
[i](Флавій  виходить)[/i]

АДАЛЬДЖИЗА
[i](збентежена)[/i]
О,  ти  тут!

ПОЛЛІОН
Що  бачу!
Ти  у  сльозах?

АДАЛЬДЖИЗА
Молилась.
Ах!  Іди  звідси,  дай  помолитись!
(Дай  помолитись!)

ПОЛЛІОН
Твій  Бог  жорстокий
і  злобний,  ворожий
для  наших  мрій  –  твоєї  й  моєї.
О,  моя  люба!
Любов  може  лиш  бути  нам  богом.

АДАЛЬДЖИЗА
Любов!  Ах!  Слухать
тебе  не  хочу!

ПОЛЛІОН
Хочеш  втікати?
Куди  ж,  щоб  не  зміг  піти
я  за  тобою?

АДАЛЬДЖИЗА
До  храму,  до  місця  святого,
де  служить  клялась  я.

ПОЛЛІОН
До  храму?
А  як  любов?

АДАЛЬДЖИЗА
Я  вже  забула.

ПОЛЛІОН
Йди,  жорстока,  де  Бог  сердитий,
дай  у  жертву  (дай  у  жертву)  кров  мою  ти.
Буде  вся,  ах,  уся  розлита,
та  не  зможу  (та  не  зможу)
я  забути.
(Ні!  Ні!  Ах!  Я  забути,
ні,  не  зможу!)
Богу  всю  себе  вручаєш,
серце  ж  ти  дала  для  мене.
Ах!  Ціну  ти  ту  не  знаєш,
щоб  колись  забув  тебе.
(Ах!  Не  знаєш.
Ах!  Ціну  ти  ту  не  знаєш,
щоб  колись  забув  тебе.
Щоб  колись  забув  тебе.
Щоб  колись,  щоб  колись  забув  тебе.)

АДАЛЬДЖИЗА
Ах,  не  знаєш,  як  я  страждаю,
що  за  мука,
(що  за  мука)  це  жахлива!
Бо  на  вівтар,  що  покидаю,
йшла  я  рада
(йшла  я  рада)  і  цнотлива.
Так,  так,  ішла  я  цнотлива.
(Так,  так,  я  цнотлива)

В  небесах  думки  невинні
Бог  мій  радісно  зустрів!
Нині  ж  зрадній  і  злочинній
небо  пологом  закрив!
(Нині  ж  він,  нині  ж  він
мені  злочинній
небо  пологом  закрив!
Мені  він,  мені  закрив!
Нині  ж  зрадній  небо  закрив!)

ПОЛЛІОН
Небо  краще  й  Бог  добріший
жде  нас  у  Римі  –  я  туди  їду.

АДАЛЬДЖИЗА
[i](вражена)[/i]
Дійсно  їдеш?

ПОЛЛІОН
З  зорею  завтра.

АДАЛЬДЖИЗА
Їдеш?  А  я  ж  як?

ПОЛЛІОН
Ти  теж  зі  мною.
Від  обрядів  любов  сильніша,
їй  скорилась  –  скорись  мені!

АДАЛЬДЖИЗА
[i](ще  більш  схвильована)[/i]
Ах!  Замовкни!  Ах!  Замовкни!

ПОЛЛІОН
Це  кажу  ще  раз,  це  кажу  ще  раз,  
щоб  почула  ти  мене.

АДАЛЬДЖИЗА
Ах!  Іди  вже!

ПОЛЛІОН
Ах!  Скорися,  скорись  мені!

АДАЛЬДЖИЗА
Ах!  Не  можу!
Небо  чисте,  порятуй!

ПОЛЛІОН
Так  відпустити  мене  не  можеш!
Так  відпустити  мене!
Адальджизо!  Адальджизо!
[i](з  ніжністю)[/i]
Їдьмо  в  Рим  ми,  ах,  їдьмо,  мила,
де  любов  (де  любов)  і
радість  всюди!
Щоб  утіха  нас  п’янила
і  блаженство  (і  блаженство)
гріло  груди!
Голос  в  серці  ти  не  чуєш,
що  на  щастя  нас  прирік?
Ах!  Там  правду  ти  відчуєш  –
буду  я  (буду  я)
твій  чоловік!

АДАЛЬДЖИЗА
Небо!  Чую  голос  любий
всюди,  завжди,  навіть  у  святині!
Очі,  брови,  милі  губи
там  де  вівтар  (там  де  вівтар)  бачу  нині.
Він  забрав  плачу  кошмари
і  звільнив  від  сумоти.
Небо!  Змий  солодкі  чари,
чи  мій  гріх  (чи  мій  гріх)  мені  прости!

ПОЛЛІОН
Ах!  Їдьмо!

АДАЛЬДЖИЗА
Ах!  Май  жаль!

ПОЛЛІОН
Ах!  Так!  Їдьмо,  їдьмо,  люба!

АДАЛЬДЖИЗА
Ніколи!

ПОЛЛІОН
Невже  мене  забудеш?

АДАЛЬДЖИЗА
Мене  залиш,  май  милість!

ПОЛЛІОН
Мене,  мене  забудеш!

АДАЛЬДЖИЗА
Мене  залиш,  май  милість!

ПОЛЛІОН
Адальджизо!

АДАЛЬДЖИЗА
Ах!  Мене  жаль  твій  вбереже.
Печаль  безмірна!

ПОЛЛІОН
Адальжизо!  Мене  забудеш?

АДАЛЬДЖИЗА
Я...  Ах!..
Ах...  Не  зможу...  Тобі  я  вірна...

ПОЛЛІОН
Завтра  тут  у  пору  ранню
будеш  ти?

АДАЛЬДЖИЗА
Так,  без  вагання.

ПОЛЛІОН
Клятва?

АДАЛЬДЖИЗА
Клятва.

ПОЛЛІОН
О!  Радість  буде!
Не  забудь  же.

АДАЛЬДЖИЗА
Ах!  Не  забуду.
Свого  Бога  залишила,
та  незрадна  я  тобі!
(Так,  незрадна  я  є  лиш  тобі,
є  лиш  тобі,  є  лиш  тобі,  
тобі,  є  лиш  тобі!)

ПОЛЛІОН
Любов  дасть  для  мене  силу,
щоб  твій  Бог  (щоб  твій  Бог)
піддавсь  в  злобі  (піддавсь  в  злобі,
піддавсь  в  злобі,  піддавсь  в  злобі,
піддавсь,  піддавсь  в  злобі.)

[i](виходять)[/i]

Сцена  7
[i](Помешкання  Норми.  Норма,  Клотильда  і  
два  маленькі  хлопчики)[/i]

НОРМА
Йди  і  заховай  дітей  десь.
Щось  я  тремчу,  
їх  тримаючи  в  обіймах.

КЛОТИЛЬДА
І  що  за  страх  так  мучить  тебе,
що  діти  з  дому  гнані?

НОРМА
Страхи  якісь  незнані
душу  тривожать.
Дітей  люблю  я  і  в  той  же  час  не  зношу!
Завжди  страждаю  –
як  бачу  їх,  і  не  бачу.
Я  раніш  не  знала
муки  та  утіху
разом  –    з  тих  пір,  коли  я
матір’ю  стала.

КЛОТИЛЬДА
Та  ти  ж  їм  мати?

НОРМА
На  лихо!

КЛОТИЛЬДА
Як  все  це  дивно!

НОРМА
Це  уявити  тяжко,
моя  Клотильдо!
Заберуть  до  Риму  Полліона.

КЛОТИЛЬДА
Ти  теж  з  ним  їдеш?

НОРМА
Свої  думки  таїв  він.
О!  Хоче  утекти,  щоб
мене  не  брати?
Чи  зміг  дітей  забути
спільних  зі  мною?

КЛОТИЛЬДА
В  це  віриш  ти?

НОРМА
Не  смію.
Занадто  все  нестерпно,
надто  страшно  у  цих  підозрах.
Іде  сюди  хтось.  Йди.  Укрий  їх.
[i](Клотильда  виходить  з  хлопчиками.  
Норма  обнімає  їх  на  прощання.)[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734184
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 19.05.2017

Вінченцо Белліні, Норма: Дія 1, сцени 4 і 5

Сцена  4
[i](Входить  Норма  в  оточенні  жриць,  її  волосся  розпущене,  
чоло  пов’язане  вінком  з  вербени.  У  руці  тримає  золотий  серп.  
Вона  стає  на  друїдський  камінь  і  обводить  навкруг  очима,  
нече  безтямна.  Всі  мовчать.)
[/i]
НОРМА
Чий  грізний  голос  чути,  голос  бунтарський,
голос  війни  тривожний
там,  де  Божий  цей  вівтар?
Є  хтось,  хто  може
дерзнути  дати  відповідь  віщій  Нормі,
і  хто  Риму  страшну  долю  прискорить?
Це  не  залежить,  ні,  не  залежить
від  людської  волі.

ОРОВЕЗ
І  до  яких  пір  будеш
гноблена  ти?
Не  досить  осквернили
ліси  вітчизни  рідні
і  храми  предків
нечисті  латиняни?
Тепер  меч  Бренна  бездільним
залишатись  не  може.

ВСІ
Час  йому  вже  піднятись!

НОРМА
І  впасти  знову.
І  впасти.  Так!    Якщо  вийме  його  хтось
перш,  ніж  час  буде  слушний.
Дні  помсти  нашої  святої  для  римлян
ще  не  дозріли.
Римські  списи  і  стріли
від  сокир  цих  сікамбрських  тепер  сильніші.

ОРОВЕЗ  І  ВСІ
Що  Бог  тобі  віщає?
Мов  нам!  Злу  долю?

НОРМА
Я  в  заповітних  книгах  неба  читаю  –
на  смерті  сторінках  там
видно  страшного  Риму  ім’я  прокляте.
Прийде  день  –  він  помре,
та  не  від  вас  це.
Від  дій  розпусних  згине,
від  безсилля  помре.
Час  той  чекайте,  гибельний  час,
що  присуд  свій  сповняє.
Кличу  до  миру...
Святу  омелу  зжинаю.

[i](Зжинає  омелу.  Жриці  збирають  її
у  кошики  з  вербової  лози.  Норма  виходить  і  протягує  руки  до  неба.  
Місяць  сяє  повним  своїм  блиском.  Всі  падають  ниць.)
[/i]
Світлий  Боже,  (світлий  Боже,)  ллєш  на  дерева
ці  священні  (ці  священні,  ці  священні)
срібло  ясне,
ти  відкрий  нам  лице  прекрасне,
(ти  відкрий  нам,  ти  відкрий  лице  прекрасне,
лице  прекрасне,)
без  туману  пелени!
(Пелени!  Так,  пелени!)

ХОР
Світлий  Боже,  на  дерева
ці  священні  ллєш  срібло  ясне,
ти  відкрий  нам  лице  прекрасне
без  туману  пелени!  
(Світлий  Боже,  на  дерева
ці  священні  ллєш  срібло  ясне,
ти  відкрий  нам  лице  прекрасне
без  туману  пелени!
О,  пелени!)

ОРОВЕЗ  І  БАСИ
Світлий  Боже,  відкрий
нам  лице  прекрасне,
без  туману  пелени!

НОРМА
Стиш  їх,  о  Боже,
стиш  серця,  що  жаром  палають,
стиш  їх  вже  нині,  (стиш  вже  нині,)
стиш  оцей  порив  безстрашний,
мир  на  землю,  ах,  що  на  небі,
(мир  на  землю,  мир  на  землю,що  на  небі)
лиш  царить  (царить),  ти  нам  (ти  нам)  верни.
(Ти  нам  верни!)

ОРОВЕЗ  І  ХОР
Боже,  мир  на  землю,
що  на  небі  лиш  царить,
ти  нам  верни!
(Ти  нам  верни!)

НОРМА
По  обряді
хай  ліс  священний
буде  вільним  від  нечистих.
І  як  Бог  наш,  (і  як  Бог  наш),
хмурний  і  гнівний,
крові  римлян  забажає,
то  з  друїдської  святині
громом  голос  мій  спаде.

ОРОВЕЗ  І  ХОР
Громом!
І  сонце  злого  люду
більш  світити  для  нас  не  буде.
Першим  від  святої  помсти  
хай  Проконсул  упаде.

НОРМА
Впаде!
Йому  є  кара.
(Та  карати  не  зможу  я.)
(Ах!  Милий  вернись  до  мене
із  першим  любові  цвітом,
я  перед  широким  світом
на  захист  твій  піду.
(Ах!  Милий  йди  до  мене
з  твоїм  промінням  ясним,
і  я  з  життям  прекрасним
тут  небо  теж  знайду.
(Тут  небо  теж  знайду.)

ОРОВЕЗ  І  ХОР
Повільно,  так,  повільно,
йде  помсти  день  жахливий,
та  близько  Бог  гнівливий,
що  Рим  цей  осудив!  
(Та  вже  близько  Бог  гнівливий,
що  Рим  цей  осудив!)

НОРМА
(Ах!  Ах!  Милий  вернись  до  мене
Із  першим  любові  цвітом,
я  перед  широким  світом
на  захист  твій  піду.
На  захист  твій  піду.
Ах!  Милий  йди  до  мене
з  твоїм  промінням  ясним,
і  я  з  життям  прекрасним
тут  небо  теж  знайду.)
(Тут  небо  також  я  знайду.)

ОРОВЕЗ  І  ХОР
(Та  близько,  так,  наш    Бог  гнівливий,
що  злий  Рим  цей  осудив!
Та  вже  близько  Бог  гнівливий,
що  Рим  цей  осудив!)

НОРМА
Ах!  Будь  таким  ти,  як  я  вже  знала,
в  пору,  (ах,  в  пору,)  як  серце  щире  вручала,
(як  знала  я,  ах,  будь  таким  ти,
як  я  вже  знала
в  пору,  ах,  в  пору,  як  серце  я  вручала,
як  я  вже  знала
ах,  в  пору,  в  пору,  як  я  вручала
ах,  будь  ти,
ах,  будь)  мені!

ОРОВЕЗ  І  ХОР
Вже  близько!
Вже  близько  наш  Бог  гнівливий,
що  злий  Рим  цей  осудив!

[i](Всі  виходять)[/i]

Сцена  5
[i](Входить  Адальжиза)[/i]

АДАЛЬЖИЗА
Вільний  вже  ліс  священний,
сповнивсь  обряд  наш.
Тут  в  печалі  можу  незрима  бути,
тут...  де  мені  освідчивсь
у  перший  раз  цей  римлянин  фатальний.
Я  забула  для  нього
і  храм  наш,  і  Бога...
Хоч  би  все  це  пройшло!
Марна  надія!
Мене  сюди  провадить  сила  незборна.
Цей  милий  образ  живить
розбите  серце
і  любий  голос  ніжний,
мов  подих  вітру,  щось  мені  шепоче.
[i](Падає  ниць  на  камінь  Ірмінсула)[/i]
Ах!  Мене  врятуй,  Боже!
Ах!  Мене  врятуй,  мене  врятуй,  Боже!
Мене  врятуй!
Пропала  (пропала)  я  тут!
О,  Боже,  милість  яви!
(Пропала,  пропала  я  тут!)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733148
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 13.05.2017

Вінченцо Белліні, Норма: Дія 1, сцени 2 і 3

Сцена  2
[i](Обережно  виходять  Флавій  і  Полліон,  
закутані  у  свої  тоги.)[/i]

ПОЛЛІОН
Стихли  всі  крики!  
І  шлях  крізь  ліс  жахливий
став  уже  вільним.

ФЛАВІЙ
У  цьому  лісі  гибель  –
Норма  казала.

ПОЛЛІОН
Вимовив  ім’я,  що
серце  морозить.

ФЛАВІЙ
О,  що  таке?
Кохана!
Твоїх  синочків  мати!

ПОЛЛІОН
Мені  не  знайдеш  таких  докорів,
що  в  душі  немає.
Згасло  вже,  не  палає
полум’я  в  серці.
Його  Бог  знищив  –
моєму  спокою  Бог  ворожий.
Край  ніг  я  бачу  відкриту  прірву  –
кидаюсь  сам  в  безодню.

ФЛАВІЙ
Іншу  ти  полюбив?

ПОЛЛІОН
Тихо  кажи  це...
Про  іншу,  так...Адальджиза...
Її  побачиш...
Квітка  краси  і  цноти  –
в  ній  правдива  любов.
Це  жриця  храму
страшного  Бога  крові.
Сяє  красою,
наче  промінь  зірниці  в  нічному  небі.

ФЛАВІЙ
Бідний  мій  друже!  Вона  теж
тебе  кохає?

ПОЛЛІОН
Я  у  це  вірю.

ФЛАВІЙ
А  ти  не  
боїшся  гніву  Норми?

ПОЛЛІОН
Жорстоку,  жахливу    її  вбачають  
мого  сумління  муки...
Як  сон  все...

ФЛАВІЙ
Розказуй.

ПОЛЛІОН
Згадавши  все  те,  тремчу  весь.
Я  й  Адальджиза  лиш  удвох
в  храмі  Венери  в  Римі;
в  білий  убір  одягнена,  
з  квітами  йде  святими;
скрізь  Гіменея  шлюбний  спів,
ладану  дим  пахучий  –
наші  серця  жагучі
любов  солодка  наповняє.
(Наші  серця  жагучі
повнить  солодка,  повнить  свята  любов.)
І  коли  тінь  погрозлива
рине,  рине  між  нас  неждано,
дивна  друїдська  мантія
криє  її  туманом.
Грім  на  жертовник  падає,
пологом  день  покритий,
щедро  навкруг  розлитий
тихий  могильний  жах.
Діву  прекрасну  люблену
поруч  я  більш  не  маю;
чути  далекі  стогони  –
з  плачем  дітей  лунають...
З  храму  глибин  затемнених
ідуть  жахливі  звуки:
«Норма  готує  муки
для  зрадника  на  страх!»

[i](Звучить  священна  бронза)[/i]

ФЛАВІЙ
Чуєш?    Щоб  обряд  свій  сповнити,  Норма
З  храму  сюди  прямує.

ДРУЇДИ
[i](вдалині)[/i]
Місяць,  друїди,  вже  зійшов.
Зникнути  грішні  мають,
зникнути  мають,  зникнути  мають!

ФЛАВІЙ
Йдімо...

ПОЛЛІОН
Залишусь.

ФЛАВІЙ
Ах,  послухай!

ПОЛЛІОН
Варвари!

ФЛАВІЙ
Біжім...

ПОЛЛІОН
Я  піду  туди!

ФЛАВІЙ
Йдімо...  Біжім...
Зустріти  може  хтось.

ПОЛЛІОН
Змову  плетуть  ці  варвари,
та  я  не  допущу!

ФЛАВІЙ
Ах!  Йдімо...  Біжім...
Зустріти  нас  може  хтось.

ДРУЇДИ
[i](вдалині)[/i]
Зникнути  грішні  мають.

ПОЛЛІОН
Захищає,  вберігає
мене  могутня  сила  –
це  про  неї  думка  мила,
і  любов,  (і  любов),  що  розділю.
В  того  Бога,  що  ховає
діву  люблену  пречисту,
запалю  я  ліс  нечистий,
злий  жертовник  (злий  жертовник)  розвалю.
Злий  жертовник  розвалю.
Злий  жертовник  розвалю.

ФЛАВІЙ
Йдімо...  Йдімо...

ДРУЇДИ
[i](все  ще  вдалині)[/i]
Місяць,  друїди,  вже  зійшов.

ПОЛЛІОН
Змову  плетуть  ці  варвари,

ФЛАВІЙ
Зустріти  може  хтось.
Йдімо...  Біжім...

ДРУЇДИ
Зникнути  грішні  мають.
Зникнуть  мають!

ПОЛЛІОН
Та  я  не  допущу!
Захищає,  вберігає
мене  могутня  сила  –
це  про  неї  думка  мила,
і  любов,  (і  любов),  що  розділю.
В  того  Бога,  що  ховає
діву  люблену  пречисту,
запалю  я  ліс  нечистий,
злий  жертовник  (злий  жертовник)  розвалю.
Злий  жертовник  розвалю.
Злий  жертовник  розвалю.
Злий  жертовник,  злий  жертовник,
злий  жертовник  розвалю.

[i](Полліон  і  Флавій  швидко  виходять)[/i]

Сцена  3
[i](З  глибини  виходять  друїди,  жриці,  воїни,  
барди,  оракули,  служителі  жертовника  і,  
посередині  гурту,  Оровез.)[/i]

ХОР
Норма  йде  вже.  Вінками  святими
із  вербени  волосся  повите.
У  руці  серп,  весь  золотом  вкритий,
наче  місяця  серп  він  іскрить.
Йде  вона  і  ясна  зірка  Риму
в  страху  пологом  лик  обгортає;
Ірмінсул  в  небо  стрімко  злітає,
мов  комета  жахлива  горить.
(Мов  комета  жахлива  горить.
Мов  комета  жахлива  горить.
Жахлива,  жахлива  горить.
Жахлива,  жахлива  горить.)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733087
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 12.05.2017

Вінченцо Белліні, Норма: Дія 1, сцена 1

Опера  на  дві  дії.

Лібрето:  Феліче  Романі

Дійові  особи:
ПОЛЛІОН  –  римський  проконсул  в  Галлії  (Тенор);
ОРОВЕЗ  –  очільник  друїдів  (Бас);
НОРМА  –  друїдеса,  дочка  Оровеза  (Сопрано)
АДАЛЬДЖИЗА  –  молода  жриця  храму  Ірмінсула  (Сопрано);
КЛОТІЛЬДА  –  близька  подруга  Норми  (Меццо-сопрано);
ФЛАВІЙ  –  друг  Полліона  (Тенор)

Два  хлопчики,  сини  Норми  і  Полліона.
Хори  і  статисти:  друїди,  барди,  оракули,  жриці,  римські  воїни  і  гальські  солдати.
Дія  відбувається  в  Галлії,  у  священному  лісі  і  в  Храмі  Ірмінсула.

Дія  перша
[i]Священний  ліс  друїдів.  В  центрі  дуб  Ірмінсула.  
Біля  його  підніжжя  видно  друїдський  камінь,  
котрий  служить  жертовником.  Вдалині  на  пагорбах  розкинувся    ліс.  
Ніч.  Крізь  зарості  мелькають  далекі  вогні.
[/i]
Сцена  1
[i]Під  звуки  релігійного  маршу  проходять  шеренги  
гальських  солдатів,  потім  процесія  друїдів.  
Останніми  йдуть  Оровез  зі  старшими  жерцями.

[/i]ОРОВЕЗ
Йдіть,  о  Друїди,  на  пагорби,  
йдіть  і  дивіться  в  небо  –
місяця  диск  сріблястий  там  
новий  зустріти  треба!  
Як  лик  його  пречистий    
дасть  усміх  променистий,
(дасть  усміх  променистий),
хай  тричі  дзвонить  голосно  
бронза  священицька!  
(Бронза  священицька!)

ДРУЇДИ
Жати  омелу  жертвенну    
Норма  іде?

ОРОВЕЗ
Так,  Норма,  так,  іде.

ДРУЇДИ
Іде?

ОРОВЕЗ
Так.  

ДРУЇДИ
Іде?

ОРОВЕЗ
Так.

ДРУЇДИ
Духом  твого  пророцтва  її,
грізний  наш  Боже,  сповни!
Дай,  Ірмінсуле,  гніву  –                    
Помсту  для  Римлян  жахливу;
Дай,  щоб  цей  мир  зламать  могли,  
Згубний  такий  для  нас.  Так!

ОРОВЕЗ
Так.  Йтиме  з  дуба  древнього
голос  страхітний  божий;
Галлія  стане  вільна  
від  злих  орлів  ворожих;  
стукіт  об  щит  священний,  
нібито  грім  вогненний,    
в  місті  могутнім  Цезаря  
жахливо  прогримить!    
(Нібито  грім,
нібито  грім  вогненний,    
в  місті  міцнім
жахливо  прогримить!    
Прогримить!  Прогримить!  Прогримить!    
Жахливо,  жахливо  прогримить!    
Ах!  Ой!  Жахливо,  жахливо  прогримить!    
Нібито  грім,  
нібито  грім    вогненний,    
в  місті  міцнім
жахливо  прогримить!  Прогримить!    
Прогримить!  Прогримить!    
Жахливо,  жахливо  прогримить!
Ах!  Ой!  Жахливо,  жахливо  прогримить!    
Жахливо  прогримить!    
Жахливо  прогримить!)  

ДРУЇДИ
В  місті  могутнім  Цезаря  
жахливо  прогримить!    
Стукіт  об  щит  священний,  
нібито  грім    вогненний,    
в  місті  могутнім  Цезаря  
жахливо  прогримить!    
Прогримить!  Прогримить!  Прогримить!    
{Жахливий  грім  вогненний.}      Тенори
{  Жахливо  прогримить!}      Баси
Ах!  Ой!  Жахливо,  жахливо  прогримить!    
Стукіт  об  щит  священний,  
нібито  грім    вогненний,    
в  місті  могутнім  Цезаря  
жахливо  прогримить!    
Прогримить!  Прогримить!  Прогримить!    
{Жахливий  грім  вогненний.}      Тенори
{  Жахливо  прогримить!}      Баси
Ах!  Ой!  Жахливо,  жахливо  прогримить!    
Жахливо  прогримить!    
Жахливо  прогримить!

ОРОВЕЗ  І  ДРУЇДИ
Місяцю,  зводься  поспіхом!
Норма  до  дуба  йде!
О,  Місяцю,  швидше!
[i]
(Всі  відходять  і  зникають  у  лісі.  Час  від  часу  
чути  їхні  голоси,  що  доносяться  здалека.)[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733086
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 12.05.2017

Роберт Шуман, Мирти: Присвята (Фрідріх Рюкерт)

Ти  як  душа,  ти  серця  хміль,
Ти  щастя  шал,  о,  ти  мій  біль,
Ти  світ  ясний,  де  проживаю,
Небесна  синь,  де  я  літаю.
О,  ти  мій  схов,  куди  прийду
І  вічний  смуток  свій  складу.

Ти  мій  заслін,  ти  мир  і  спокій,
Ти  неба  дар  мій  ясноокий,
Що  любить  так  в  мені  усе,
Блаженство  погляд  твій  несе.
Мене  міцнить  любов  твоя,
Мій    дух,  моє  найкраще  "Я"!

Ти  як  душа,  ти  серця  хміль,
Ти  щастя  шал,  о,  ти  мій  біль,
Ти  світ  ясний,  де  проживаю,
Небесна  синь,  де  я  літаю.
Мій  дух,  моє  найкраще  "Я"!


Robert  Schumann,  Myrten:  
Widmung  (Friedrich  Rückert)

Du  meine  Seele,  du  mein  Herz,
Du  meine  Wonn’,  O  du  mein  Schmerz,
Du  meine  Welt,  in  der  ich  lebe,
Mein  Himmel  du,  darein  ich  schwebe,
O  du  mein  Grab,  in  das  hinab
Ich  ewig  meinen  Kummer  gab.

Du  bist  die  Ruh,  du  bist  der  Frieden,
Du  bist  vom  Himmel  mir  beschieden.
Daß  du  mich  liebst,  macht  mich  mir  wert,
Dein  Blick  hat  mich  vor  mir  verklärt,
Du  hebst  mich  liebend  über  mich,
Mein  guter  Geist,  mein  beßres  Ich!

Du  meine  Seele,  du  mein  Herz,
Du  meine  Wonn’,  O  du  mein  Schmerz,
Du  meine  Welt,  in  der  ich  lebe,
Mein  Himmel  du,  darein  ich  schwebe,
Mein  guter  Geist,  mein  beßres  Ich!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730950
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 28.04.2017

Франц Шуберт, Прекрасна мельниківна: Подяка струмку (Вільгельм Мюллер)

Ти  сюди  вів  мене,
Мій  друже  стрімкий?
Цим  співом,  цим  дзвоном,
(Ти  сюди  вів  мене?)  2  р.

До  мельниківни!  
Сюди  заманив.  
Так!  (Щоб  я  побачив?)  2  р.
(До  мельниківни!  )  2  р.

Послала  тебе?  
Чи  мене  звабив  сам?
Я  хочу  це  знати  –
(Послала  тебе?)  2  р.  
 
Хай  буде  все  так!
Я  знаю,  однак:
Що  шукав,  те  знайшов  тут.
Хай  буде  все  так!

По  праці  відчув,  
Що  досить  здобув.
І  для  рук,  і  для  серця
(Я  все  здобув!)  2  р.

Franz  Schubert,  Die  schöne  Müllerin:  
Danksagung  an  den  Bach  (Wilhelm  Müller)

War  es  also  gemeint,  
Mein  rauschender  Freund?  
Dein  Singen,  dein  Klingen,  
War  es  also  gemeint?  

Zur  Müllerin  hin!  
So  lautet  der  Sinn.  
Gelt,  hab'  ich's  verstanden?  
Zur  Müllerin  hin!  

Hat  sie  dich  geschickt?  
Oder  hast  mich  berückt?  
Das  möcht  ich  noch  wissen,  
Ob  sie  dich  geschickt.  

Nun  wie's  auch  mag  sein,  
Ich  gebe  mich  drein:  
Was  ich  such',  hab'  ich  funden,  
Wie's  immer  mag  sein.  

Nach  Arbeit  ich  frug,  
Nun  hab  ich  genug  
Für  die  Hände,  fürs  Herze  
Vollauf  genug!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727202
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 04.04.2017

Франц Шуберт, Прекрасна мельниківна: Стій! (Вільгельм Мюллер)

Бачу  млин  я,  що  мелькає
Між  зелених  вільшин,
І  плин  струмка  ламає
(Колесами  він.)  2  р.

(Ах,  вітаю,  ах,  вітаю,
Милі  жорен  пісні!)  2  р.
І  хатинку  затишну!
І  сіяння  у  вікні!

(І  блиск  сонця  яскравий,
Що  сяє  вогняне!)  2  р.
(Струмочку,  мій  струмочку,
Ти  сюди  вів  мене?)  2  р.
(Ти  сюди  вів  мене?)  2  р.

Franz  Schubert,  Die  schöne  Müllerin:  
Halt!  (Wilhelm  Müller  

Eine  Mühle  seh  ich  blinken  
Aus  den  Erlen  heraus,  
Durch  Rauschen  und  Singen  
Bricht  Rädergebraus.  

Ei  willkommen,  ei  willkommen,  
Süsser  Mühlengesang!
Und  das  Haus,  wie  so  traulich!  
Und  die  Fenster,  wie  blank!  

Und  die  Sonne,  wie  helle  
Vom  Himmel  sie  scheint!
Ei,  Bächlein,  liebes  Bächlein,  
War  es  also  gemeint?
War  es  also  gemeint?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726680
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 01.04.2017

Франц Шуберт, Прекрасна мельниківна: Куди? (Вільгельм Мюллер)

Я  чув  –  струмок  невпинно
З-під  каменя  дзюрчав
І  з  клекотом  в  долину
Кристально  чистий  мчав.

Чи  зваблений  водою,
Чи  мав  таємний  зов  –
(Я  певною  ходою
З  ціпком  за  ним  пішов.)  2  р.

Вперед  і  вперед  з  узвишшя
Ішов  я  за  кроком  крок,
(Робився  все  чистішим
І  жвавішим  струмок.)  2  р.

Так  це  моя  дорога?
Струмку,  скажи,  куди?
Куди?  Тож  куди?
(Бо  ти  ж  мене  привабив
Тим  клекотом  води.)  2  р.

Що  я  скажу  про  клекіт?
Це  не  співучий  плин  –
(Це  певно  спів  русалок
З  ясних  стрімких  глибин.)  2  р.

Співай,  журчи,  мій  друже,
Йди  радісно  в  ріку!
(Стоять  млинів  колеса
На  кожному  струмку.)  2  р.

Співай,  журчи,  мій  друже,
Йди  радісно  в  ріку!
У  ріку!  У  ріку!

Franz  Schubert,  Die  schöne  Müllerin:  
Wohin?  (Wilhelm  Müller)

Ich  hört'  ein  Bächlein  rauschen  
Wohl  aus  dem  Felsenquell,  
Hinab  zum  Tale  rauschen  
So  frisch  und  wunderhell.  

Ich  weiss  nicht,  wie  mir  wurde,  
Nicht,  wer  den  Rat  mir  gab,  
Ich  musste  auch  hinunter  
Mit  meinem  Wanderstab.  

Hinunter  und  immer  weiter  
Und  immer  dem  Bache  nach,  
Und  immer  frischer  rauschte  
Und  immer  heller  der  Bach.  

Ist  das  denn  meine  Strasse?  
O  Bächlein,  sprich,  wohin?  
Wohin?  Sprich,  wohin?  
Du  hast  mit  deinem  Rauschen  
Mir  ganz  berauscht  den  Sinn.  

Was  sag  ich  denn  vom  Rauschen?  
Das  kann  kein  Rauschen  sein:  
Es  singen  wohl  die  Nixen  
Tief  unten  ihren  Reihn.  

Lass  singen,  Gesell,  lass  rauschen  
Und  wandre  fröhlich  nach!  
Es  gehn  ja  Mühlenräder  
In  jedem  klaren  Bach.  

Lass  singen,  Gesell,  lass  rauschen  
Und  wandre  fröhlich  nach!  
Fröhlich  nach!  Fröhlich  nach!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726589
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 31.03.2017

Фридерик Шопен, Польські пісні: Перстень (Стефан Вітвіцький)

Ще  няньок  лунали  співи,
Вже  тоді  кохав  я;
На  маленький  пальчик  лівий
Срібний  перстень  дав  я.

Заміж  розійшлись  дівчата,
Незрадно  кохав  я;
Вже  чужий  прийшов  у  хату,
Хоч  і  перстень  дав  я.

Грала  музика  без  спину,  
На  святі  співав  я;
Чиясь  ти  тепер  дружина,
Хоч  завжди  кохав  я.

А  дівчата  осміяли,
Гірко  заридав  я:
Марно  в  вірності  був  сталий,
Марно  перстень  дав  я!

Fryderyk  Chopin,  Pieśni:  
Pierścień  (Stefan  Witwicki)

Smutno  niańki  ci  śpiewały,  
A  ja  już  kochałem;  
A  na  lewy  palec  mały  
Srebrny  pierścień  dałem.
 
Pobrali  dziewczęta  drudzy,  
Ja  wiernie  kochałem;  
Przyszedł  młody  chłopiec  cudzy,  
Choć  ja  pierścień  dałem.  

Muzykantów  zaproszono,  
Na  godach  śpiewałem;  
Innego  zostałaś  żoną,  
Ja  zawsze  kochałem.  

Dziś  dziewczęta  mnie  wyśmiały,  
Gorzko  zapłakałem:  
Próżnom  wierny  był  i  stały,  
Próżno  pierścień  dałem!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726296
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 29.03.2017

Фридерик Шопен, Польські пісні: Спів з могили (Лист з дерев злітає) (Вінцент Поль)

Лист  з  дерев  злітає,
Що  ростуть  на  волі
Пташка  десь  співає
З-над  могили  в  полі.

Не  мала,  не  мала
Щастя,  Польще  мила!
Все  те  (все  те)  в  снах  пропало,
Хлопці  ж  у  могилах.

Села  всі  згоріли,
А  міста  в  руїнах,
Жінки  плач  зболілий
Лиш  із  поля  лине.

Всі  пішли  із  дому,
Коси  прихопили;
На  лану  пустому
Гине  колос  спілий.

Як  коло  Варшави
Хлопці  збір  трубили,
То  здалось,  що  в  славі
Вийде  Польща  ціла  (ціла).

Зиму  воювали,
Бились  літо  ціле;
Осінь  все  спинила,  
А  дітей  не  стало.

Ці  бої  жахливі
В  марноті  скінчились,
Бо  на  свої  ниви
Браття  забарились.

Ті  землею  вкриті,
А  інші  в  неволі,
Ще  інші  по  світі
Без  хати  і  поля.

Ні  з  небес  підмоги,
Ні  з  руки  людини,
Скрізь  пусті  розлоги,
Марно  врода  гине.

Лист  з  дерев  злітає,
Знов  лист  злітає;

О!  Польська  країно!
А  щоб  браття  сміло,
Що  за  тебе  гинуть,
Узялись  до  діла

І  землі  з  собою
З  Вітчизни  набрали,
Власною  рукою
Польщу  б  насипали.

Силою  піднятись  –
Згинули  хоробрі;
Зрадників  багато,
Люди  ж  надто  добрі.
(Силою  піднятись  –
Згинули  хоробрі;
Зрадників  багато,
Люди  ж  надто  добрі.)

Fryderyk  Chopin,  Pieśni:  Śpiew  z  mogiły  
(Leci  liście  z  drzewa)  (Wincenty  Pol)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726254
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 29.03.2017

Фридерик Шопен, Польські пісні: Наречений (Стефан Вітвіцький)

Вітер  гне  кущі  поривом,
Не  в  час,  не  в  час,  коню!
Не  в  час,  хлопче  чорнобривий,
Мчиш  по  оболоні.
Не  в  час,  хлопче  чорнобривий,
Мчиш  по  оболоні.

Чи  ти  бачиш  там  над  бором
Воронів  є  зграя?
Як  кружляє,  кряче  хором
І  на  бір  спадає?
Як  кружляє,  кряче  хором
І  на  бір  спадає?

«Де  ж  дівча  те,  де  ж  те  гоже  –
Не  стрічає  нині?»
«Як  же,  як  зустріти  може,
Коли  в  домовині?»
«Як  же,  як  зустріти  може,
Коли  в  домовині?»

«О,  пустіть  же!  Тужно  стало,
Лиш  побачить  хочу:
Чи  вона,  як  помирала,
В  мій  бік  мала  очі?
Чи  вона,  як  помирала,
В  мій  бік  мала  очі?

Як  почує  плач  невпинний
І  печальну  мову,
Може  встане  з  домовини
Й  буде  жити  знову!»
Може  встане  з  домовини
Й  буде  жити  знову!»

Fryderyk  Chopin,  
Pieśni:  Narzeczony  (Stefan  Witwicki)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725701
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 26.03.2017

Фридерик Шопен, Польські пісні: Пісенька литовська (Людвік Осіньський)

Рано-ранесенько  сонце  вставало,
Мама  в  віконці  скляному  сиділа,
«Звідки  вертаєшся,  доню?  –  питала  –
Де  твій  віночок  у  косах  змочила?»
«Хто  так  раненько  (раненько)  мусить  (мусить)  воду  брати,
Тому  не  дивно  мокрий  вінок  мати.»
«Ой,  моя  доню,  правду  не  кажеш!
Ти  ж  напевно,  ти  ж  напевно  з  ночі
В  полі  із  хлопцем  своїм  простояла.»
«Правда,  правда,  Матусю,  правду  визнать  хочу,
Хлопця  я  свого  у  полі  впізнала,
Кілька  хвилин  лиш  пройшло  у  розмові,
Тим  часом  (тим  часом)  в  косах  змок  вінок  чудовий  
(змок  вінок  чудовий)».

Fryderyk  Chopin,  
Pieśni:  Piosnka  litewska  (Ludwik  Osiński)

Bardzo  raniuchno  wschodziło  słoneczko,
Mama  przy  szklannym  okienku  siedziała,
"Skąd  że  to",  pyta,  "powracasz  córeczko?
Gdzieś  twój  wianeczek  na  głowie  zmaczała?"
"Kto  tak  raniuchno  (raniuchno)  musi  (musi)  wodę  nosić,
Nie  dziw,  że  może  swój  wianeczek  zrosić."
"Ej,  zmyślasz,  dziecię!  Ej,  zmyślasz,  dziecię!
Tyś  zapewne,  tyś  zapewne  w  pole,
 Z  twoim  chlopakiem  w  zaloty  pobiegła”
"Prawda,  prawda,  Matusiu,  prawdę  wyznać  wolę,
Mojegom  w  polu  młodziana  spostrzegła,
Kilka  chwil  tylko  zeszło  na  rozmowie,
Tym  czasem  (tym  czasem)  wianek  zrosił  się  na  głowie  
(zrosił  się  na  głowie)  ".

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725541
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 25.03.2017

Фридерик Шопен, Польські пісні: У вінки сплету я зранку (Ігнацій Мацеєвський)

У  вінки  сплету  я  зранку
квіти  на  честь  Ганки,
що  з  пісень  братнього  люду
забуття  прибрав  полуду.  
Що  з  пісень  братнього  люду
забуття  прибрав  полуду.  

Співи  польських  лук  безмежних
приймеш  обережно.
Бо  відомо,  що  віками
Чех  із  Ляхом  є  братами.
Бо  відомо,  що  віками
Чех  із  Ляхом  є  братами.

І  дитя  тебе  шанує  –
їх  чужий  мордує.
Сяйва  слави  не  здобудеш  –
ти  Народ  байдужий  будиш.
Сяйва  слави  не  здобудеш  –
ти  Народ  байдужий  будиш.

Тож  прийми  від  нас  вітання
і  руки  стискання.
Шле  пошану  в  чеські  землі
надвіслян  слов’янське  плем’я.
Шле  пошану  в  чеські  землі
надвіслян  слов’янське  плем’я.

Вацлав  Ганка  (Vaclav  Hanka)    —  чеський  філолог,  
поет,  діяч  національного  відродження,  панславіст.

Fryderyk  Chopin,  Pieśni:  
Jakież  kwiaty,  jakie  wianki  (Ignacy  Maciejewski)  

Jakież  kwiaty,  jakie  wianki
splotę  na  cześć  Hanki,
co  bratniego  ludu  pieśni  
zapomnienia  wydarł  pleśni.
Co  bratniego  ludu  pieśni  
zapomnienia  wydarł  pleśni

Oto  śpiewkę  polskich  błoni
przyjmie  z  naszych  dłoni.
Bo  to  znane  jest  przed  światem
że  Czech  z  dawna  Lecha  bratem.
Bo  to  znane  jest  przed  światem
że  Czech  z  dawna  Lecha  bratem.

Gdy  cię  przebóg  dziecię  wielbi
Gdy  ich  obcy  gnębi.
Blaskiem  zysków  się  nie  łudzisz
I  zwątpiały  Naród  budzisz.
Blaskiem  zysków  się  nie  łudzisz
I  zwątpiały  Naród  budzisz.

Przyjm  więc  mężu  czułe  dzięki
z  uściśnieniem  ręki.
Niech  cię  uczci  w  czeskiej  ziemie
Nadwiślańskich  Słowian  plemię.
Niech  cię  uczci  w  czeskiej  ziemie
Nadwiślańskich  Słowian  plemię.

Jest  to  utwór  Chopina  do  słów  
Ignacego  Maciejewskiego  
podarowany  pisarzowi  
czeskiemu  Wacławowi  Hance  
w  sierpniu  roku  1829

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725489
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 25.03.2017

Франц Шуберт, Прекрасна мельниківна: Мандрівка (Вільгельм Мюллер)

(Мандрівка  –  мельника  жага,
Мандрівка!)  2  р.
Не  може  мельником  той  буть,
Хто  не  збирається  у  путь,
(В  мандрівку.)  4  р.

(Від  річки  приклад  ми  берем,
Від  річки!)  2  р.
Не  спочиває  ніч  і  день,
Про  мандри  думає  щодень
(Ця  річка.)  4  р.

(Колеса  не  спиняють  рух,
Колеса!)  2  р.
Вода  нестримно  вниз  біжить,
Не  дасть  спинитись  ні  на  мить
(Колесам.)  4  р.

(І  жорна  з  каменя  важкі,
І  жорна!)  2  р.
У  танець  парою  пішли,
Немов  пір’їнками  були,
(І  жорна.)  4  р.

(Мандрівка  –  пристрасть  це  моя,
Мандрівка!)  2  р.
Господарі,  мене  простіть,
У  світ  широкий  відпустіть,
(В  мандрівку.)  4  р.

Franz  Schubert,  Die  schöne  Müllerin:
Das  Wandern  (Wilhelm  Müller)

Das  Wandern  ist  des  Müllers  Lust,  
Das  Wandern!  
Das  muss  ein  schlechter  Müller  sein,  
Dem  niemals  fiel  das  Wandern  ein,  
Das  Wandern.  

Vom  Wasser  haben  wir's  gelernt,  
Vom  Wasser!  
Das  hat  nicht  Rast  bei  Tag  und  Nacht,  
Ist  stets  auf  Wanderschaft  bedacht,  
Das  Wasser.  

Das  sehn  wir  auch  den  Rädern  ab,  
Den  Rädern!  
Die  gar  nicht  gerne  stille  stehn,  
Die  sich  mein  Tag  nicht  müde  drehn,  
Die  Räder.  

Die  Steine  selbst,  so  schwer  sie  sind,  
Die  Steine!  
Sie  tanzen  mit  den  muntern  Reihn  
Und  wollen  gar  noch  schneller  sein,  
Die  Steine

O  Wandern,  Wandern,  meine  Lust,  
O  Wandern!  
Herr  Meister  und  Frau  Meisterin,  
Laßt  mich  in  Frieden  weiterziehn  
Und  wandern.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724872
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 21.03.2017

Роберт Франц, Присвята (Вольфґанґ Мюллер)

О,  за  пісні  ці  ти  не  дякуй,
Я  повертаю  лиш  твоє,
Для  тебе  маю  лиш  подяку
За  спів,  що  вічно  в  серці  є.

Завжди  пісні  були  з  тобою,
Чи  ж  то  в  ясних  очах  твоїх  
Читаю  дійсно  я  з  журбою:
Не  впізнаєш  пісень  своїх?

Robert  Franz,  
Widmung  (Wolfgang  Müller)

O  danke  nicht  für  diese  Lieder,
Mir  ziemt  es  dankbar  dir  zu  sein;
Du  gabst  sie  mir,  ich  gebe  wieder,
Was  jetzt  und  einst  und  ewig  dein.

Dein  sind  sie  alle  ja  gewesen;
Aus  deiner  lieben  Augen  Licht
Hab  ich  sie  treulich  abgelesen:
Kennst  du  die  eignen  Lieder  nicht?    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724222
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.03.2017

Роберт Шуман, Мирти: Квітка лотоса (Генріх Гейне)

Мре  лотосова  квітка
Від  сонця  красоти
І  мрійливо  чекає,
Сумна,  нічної  темноти.

Коханець-місяць  світлом
До  себе  її  зове,  
Вона  ж  до  нього  підводить
Своє  лице  квіткове.

Вона  цвіте  і  сяє  –
Там  в  небі  бажана  ціль;
Вона  тремтить  і  все  ридає  –
Бо  мучить  любові  біль.

Robert  Schumann  Myrten:  Die  Lotosblume    
(Heinrich  Heine)

Die  Lotosblume  ängstigt
Sich  vor  der  Sonne  Pracht,
Und  mit  gesenktem  Haupte
Erwartet  sie  träumend  die  Nacht.
 
Der  Mond,  der  ist  ihr  Buhle,
Er  weckt  sie  mit  seinem  Licht,
Und  ihm  entschleiert  sie  freundlich
Ihr  frommes  Blumengesicht.
 
Sie  blüht  und  glüht  und  leuchtet,
Und  starret  stumm  in  die  Höh;
Sie  duftet  und  weinet  und  zittert
Vor  Liebe  und  Liebesweh!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723186
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 12.03.2017

Франц Шуберт, Лебединий спів: Любовне послання (Людвиґ Рельштаб)

Жвавий  струмочку,
Сріблястий,  дзвінкий,
Ти  моїй  любій
Несеш  плин  тремкий?
Милий  струмочку,
Будь  мій  вістівник,
Щире  вітання
Неси  їй  здалік.

Всім  її  квітам
В  садочку  утіх,
Що  вона  ніжить
На  грудях  своїх,
Ніжним  трояндам
В  багрянці  краси,
Милий  струмочку,  
Ти  свіжість  неси.

Як  над  тобою
У  мрійній  імлі  
З  жалю  зігнеться
Аж  до  землі  –
Дай  їй,  струмочку,
Твій  приязний  згляд,
Втіш  тим,  що  любий
Прийде  назад.

А  як  у  червінь    
Блиск  сонця  впаде,  
Милу  гойдай  ти  –
Хай  сон  іде.
Шерхом  солодким
Співай  вночі  –
Їй  про  кохання  
У  сні  шепчи.

Franz  Schubert,  Schwanengesang:  Liebesbotschaft  (Ludwig  Rellstab)
 
Rauschendes  Bächlein,
So  silbern  und  hell,
Eilst  zur  Geliebten
So  munter  und  schnell?
Ach,  trautes  Bächlein,
Mein  Bote  sey  Du;
Bringe  die  Grüße
Des  Fernen  ihr  zu.
           
All’  ihre  Blumen
Im  Garten  gepflegt,
Die  sie  so  lieblich
Am  Busen  trägt,
Und  ihre  Rosen
In  purpurner  Gluth,
Bächlein,  erquicke
Mit  kühlender  Fluth.
           
Wenn  sie  am  Ufer,
In  Träume  versenkt,
Meiner  gedenkend
Das  Köpfchen  hängt;
Tröste  die  Süße
Mit  freundlichem  Blick,
Denn  der  Geliebte
Kehrt  bald  zurück.
         
Neigt  sich  die  Sonne
Mit  röthlichem  Schein,
Wiege  das  Liebchen
In  Schlummer  ein.
Rausche  sie  murmelnd
In  süße  Ruh,
Flüstre  ihr  Träume
Der  Liebe  zu.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722940
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 11.03.2017

Фридерик Шопен, Польські пісні: Дума (Юзеф Богдан Залеський)

Мла  в  мої  очі  котиться  з  лона,
Справа  і  зліва  темно  усюди;
Дума,  загравши,  в  вічності  тоне!
Тихо,  ох,  тихо  –  сум  палить  груди.
Дума,  загравши,  в  вічності  тоне!
Тихо,  ох,  тихо  –  сум  палить  груди.

Тут  не  знаходжу  я  те,  що  треба!
Тут  вже  давно  так  нудно,  немило:
Ні  мого  сонця!  Ні  мого  неба!
Ні  мого  всього,  що  серце  гріло.
Ні  мого  сонця!  Ні  мого  неба!
Ні  мого  всього,  що  серце  гріло.

Пісня  й  кохання  –  як  було  б  любо!
В  пустці  чужинській  снив  би  як  вдома:
Вірно  кохати  –  то  серця  згуба!
Пісню  співати  –  то  серця  втома!
Вірно  кохати  –  то  серця  згуба!
Пісню  співати  –  то  серця  втома!

Часом  у  небо  погляд  мій  рветься,
Посвистом  вітру  не  нарікаю:
Холод,  ох,  холод,  лиш  серце  б’ється  –
З  думою  іншим  линемо  краєм!
Холод,  ох,  холод,  лиш  серце  б’ється  –
З  думою  іншим  линемо  краєм!

Fryderyk  Chopin,  Pieśni:  Dumka  (Nie  ma  czego  trzeba)(Józef  Bohdan  Zaleski)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722524
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 09.03.2017

Франц Шуберт, Лебединий спів: Серенада (Людвиґ Рельштаб)

Зов  пісень  моїх  до  тебе
В  ніч  летить  завжди;
В  тихий  гай  під  зорне  небо,
Любонько  (Любий  мій),  прийди!

Шелестять  верхи  листками
В  місячній  імлі  (В  місячній  імлі);
Не  простежать  тут  за  нами
Воріженьки  злі  (Воріженьки  злі).

Чуєш  співи  солов’їні?
Ах,  вони  тобі,
Це  за  мене  просять  нині
Піснею  журби.

Знають  все  про  мук  глибини
І  любові  біль  (І  любові  біль),
Співом  срібним  в  серце  лине
Ніжний  щастя  хміль  (Ніжний  щастя  хміль).

Душу  хай  твою  торкають,
Люба  (Любий),  чуй  мене!
Я  тремкий  (-ка)  тебе  чекаю!
Йди,  утіш  мене!
Йди,  утіш  мене!
Утіш  мене!

Franz  Schubert,  Schwanengesang:  
Ständchen  (Ludwig  Rellstab)

Leise  flehen  meine  Lieder
Durch  die  Nacht  zu  dir;
In  den  stillen  Hain  hernieder,
Liebchen,  komm  zu  mir!

Flüsternd  schlanke  Wipfel  rauschen
In  des  Mondes  Licht  (In  des  Mondes  Licht);    
Des  Verräters  feindlich  Lauschen
Fürchte,  Holde,  nicht  (Fürchte,  Holde,  nicht).

Hörst  die  Nachtigallen  schlagen?
Ach!  sie  flehen  dich,
Mit  der  Töne  süßen  Klagen
Flehen  sie  für  mich.

Sie  verstehn  des  Busens  Sehnen,
Kennen  Liebesschmerz  (Kennen  Liebesschmerz),
Rühren  mit  den  Silbertönen
Jedes  weiche  Herz  (Jedes  weiche  Herz).

Laß  auch  dir  die  Brust  bewegen,
Liebchen,  höre  mich!
Bebend  harr'  ich  dir  entgegen!
Komm,  beglücke  mich!
Komm,  beglücke  mich!
Beglücke  mich!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722338
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 08.03.2017

Лариса Геніюш, Ти – пан землі, я – пан свого сумління

Ти  –  пан  землі,  я  –  пан  свого  сумління,
і  наді  мною  ти  не  володар.
То  за  тобою  кривда  йтиме  тінню,
і  буде  мстити  знищений  вівтар.

Тремти  –  від  слуг  твоїх  надійде  лихо,
не  знайдеш  слів  очиститись  від  зла.
А  я  піду.  І  хтось  промовить  тихо:
Людина  он  дорогою  пішла.

Ларыса  Геніюш
Ты  –  пан  зямлі,  я  –  пан  свайго  сумленьня

Ты  –  пан  зямлі,  я  –  пан  свайго  сумленьня,
і  нада  мною  ты  не  валадар.
То  за  табою  крыўда  пойдзе  ценем,
і  будзе  мсьціць  разбураны  алтар.
 
Дык  ты  дрыжы  паміж  уласных  стражаў,
каб  змыць  віну,  шукай  у  сэрцы  слоў.
А  я  пайду.  I  нехта  ціха  скажа:
–  Вунь  чалавек  дарогаю  пайшоў.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720113
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 24.02.2017

Лариса Геніюш, Гравюрка

Чорний  узор    –    на  деревах  безлистих
воронів  зграя  вінками  лягла.
Каркають,  каркають  ранком    імлистим
пісню  тужливу  над  тишшю  села.  

Шкода  птахам  тих  листків  ніжно-літніх,
зірваних  вітром  з  веселих  гілок,
колосів  в  полі,  покинутих,  житніх,
що  похилились  від  тужних  думок.

Може,  провадять?
А  може,  вітають
хмари  зі  снігом,  з  морозом  вітри?
Кружать  і  кружать  –  та  не  відлітають...

Графіка  чорна  сумної  пори.

Ларыса  Геніюш  
Гравюрка    
 
Чорным  узорам  на  дрэвах  бязьлістых
воранаў  зграя  вянкамі  лягла.
Гракаюць,  гракаюць  раньнем  імглістым
чорную  песьню  над  цішай  сяла.
 
Птахам  лістоты  шкада  сакавітай,
ветрам  сарванай  зь  вясёлых  галін,
коласа  ў  полі,  забытага,  жытняга,
што  галаву  на  камень  схіліў.
 
Можа,  праводзяць?
А  можа,  вітаюць
хмары  са  сьнегам,  з  марозам  вятры?
Кружацца,  кружацца  –  не  адлятаюць...
 
Чорная  графіка  сумнай  пары.    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720112
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 24.02.2017

Фридерик Шопен, Польські пісні: Вісник (Стефан Вітвіцький)

     
Все  росте  безмірно,  
Зникли  дні  зимові;
Ластівочко  вірна,  
Ти  у  сінях  знову!

Сонце  довше  світить,
В  зелені  гіллячки;
Йди  до  нас  з  привітом
Радісна  співачко!

Не  лети  десь  марно!
Може  їсти  просиш?
Може  пісню  гарну
З  чужини  приносиш?

Око  твоє  чорне
Всюди  поглядає  –
Тільки  жаль  огорне,
Бо  її  немає!

Вийшла  за  солдата,
В  дальню  путь  збиралась,
Залишала  хату,
З  матір’ю  прощалась.

Там,  де  шлях  наліво,
Ноги  обхопила,
Плакала  тужливо,
Йти  назад  хотіла!

Може  ти  від  неї?
Отже  розкажи  ти,
Чи  там  не  голодні,
Чи  їм  добре  жити?

Чи  мені  вділила
Там  сердечне  слово?
Чи  їх  доня  мила
І  синок  здорові?

Fryderyk  Chopin,  Pieśni:  Poseł  (Stefan  Witwicki)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715773
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 01.02.2017

Фридерик Шопен, Польські пісні: З гір, де вкладали (Зиґмунт Красінський)

З  гір,  де  вкладали
Хрест  страшний  на  спину,  
Дивились  на  омріяну  країну,
Де  видно  неба  сяюче  проміння,
Куди  ішло  їх  плем’я  без  упину.
Та  не  ввійде  в  той  край  це  покоління!
На  учту  днів  щасливих  не  прибудуть,
І  навіть,  навіть  може  всі  забуті,  всі  забуті,  
всі  забуті  будуть.

Fryderyk  Chopin,  Pieśni:  Z  gór,  gdzie  dźwigali  (Zygmunt  Krasiński)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715772
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 01.02.2017

Фридерик Шопен, Польські пісні: Гарний хлопець (Юзеф Богдан Залеський)

Молодий,  безбородий,
О,  незвичної  вроди;
Гарний  хлопець  –  що  бажать?
Чорні  вуса,  ладна  стать!  

Він  пізніш  на  годину  –
В  серці  сумно,  аж  гину;
Гарний  хлопець  –  що  бажать?
Чорні  вуса,  ладна  стать!  

Кінь  ще  тільки  в  дорозі  –
Вже  тремчу  у  знемозі,
Гарний  хлопець  –  що  бажать?
Чорні  вуса,  ладна  стать!  

Він  у  сіни  ступає  –
Жар  лице  заливає;
Гарний  хлопець  –  що  бажать?
Чорні  вуса,  ладна  стать!  

Він  з  порога  очима
Протикає  незримо!
Гарний  хлопець  –  що  бажать?
Чорні  вуса,  ладна  стать!  

Кожне  слово,  що  скаже,
В  серці  радістю  ляже;
Гарний  хлопець  –  що  бажать?
Чорні  вуса,  ладна  стать!  

А  підемо  в  таночок  –
З  ним  зів’юсь  у  віночок;  
Гарний  хлопець  –  що  бажать?
Чорні  вуса,  ладна  стать!  

В  нього  слово  удатне,
Мов  смола,  липнуть  здатне;
Гарний  хлопець  –  що  бажать?
Чорні  вуса,  ладна  стать!  

Що  ж  то  буде?  Щоб  сталось
І  ми  двоє  побрались!
Гарний  хлопець  –  що  бажать?
Чорні  вуса,  ладна  стать!  

Fryderyk  Chopin,  Pieśni:  Śliczny  chłopiec  (Józef  Bohdan  Zaleski)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715124
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 29.01.2017

Фридерик Шопен, Польські пісні: Геть із очей йди (Адам Міцкевич)

Геть  із  очей  йди!..  Я  вийду  відразу;
Геть  з  мого  серця!..  І  серце  почує;
Геть  з  моїх  згадок!..  Ні,  бо  цього  разу
Пам’ять  моя  й  твоя  це  не  почує.

Як  тінь,  чим  довша  із  далі  лягає,
Тим  ширше  коло  жалобне  розносить...
Так  моя  постать,  чим  дальше  втікає,
Тим  грубшим  шаром  твій  спогад  заносить.

На  кожне  місце  я  іду  з  журбою,
Де  ми  обоє  плакали  у  тиші,
Всюди  і  завжди  буду  лиш  з  тобою,
Бо  всюди  частку  душі  я  залишив.

Fryderyk  Chopin,  Pieśni:  Precz  z  moich  oczu  (Adam  Mickiewicz)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714923
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 28.01.2017

Фридерик Шопен, Польські пісні: Де любить (Стефан Вітвіцький)

Річка  любить  в  долинах,
Сарна  любить  в  гущинах,
Пташка  любить  під  дахом,
А  дівчина,  дівчина  без  страху

Любить  де  небесне  око,
Любить  де  і  чорне  око,
Любить  де  пісні  веселі,
Любить  де  і  невеселі.

Тож  не  знає  де  любить,
Всюди,  всюди  серце  згубить.
Тож  не  знає  де  любить,
Всюди,  всюди  серце  згубить.

Fryderyk  Chopin,  Pieśni:  Gdzie  lubi  (Stefan  Witwicki)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714473
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 25.01.2017

Фридерик Шопен, Польські пісні: Гулянка (Стефан Вітвіцький)

Ой,  шинкарко,  господарко,
Бійся  Бога,  стій!
Там  жартуєш,  тут  марнуєш
Медом  одяг  мій.

Не  дарую,  зацілую
Очка,  брови  вмить!
Груди  білі,  зубки  милі...
Гей,  вже  кров  кипить!

Що  ж  нам,  брате,  тут  казати?
Геть  печалі  гніт!
Злидні  всюди,  пити  будем...
Чорта  вартий  світ!

П’яні  ноги  йдуть  з  дороги  –
Що  ж  за  сором  в  тім?
З  жінки  криком  з  пиятики
Трапиш  у  свій  дім.

Пий,  бо  києм  битись  вмієм...
Дівчино,  в  цей  час
Нам  поладить  не  завадить  –
Лий  же  мед  на  нас!

Fryderyk  Chopin,  Pieśni:  Hulanka  (Stefan  Witwicki)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714297
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 24.01.2017

Фридерик Шопен, Польські пісні: Смутна річка (Стефан Вітвіцький)

«Річко  чужоземна  смутна,
Чом  твій  нурт  так  каламутний?
Береги  у  воду  впали,
Чи  живилась  снігом,  снігом  талим?»

«В  горах  сніг  не  тане  й  літом,
Береги  ж  покриті  цвітом,
Але  там,  де  мій  початок,
Плаче  над  водою  мати:

«Сім  я  дочок  доглядала,
Сім  я  дочок  закопала,
Сім  дівчат  серед  городу  –
Голови  супроти  сходу,  сходу».  

«Душі  їх  питає  нині  –
Чи  їм  добре  в  домовині,
Їх  могили  поливає,
Жалібні  пісні  співає».

Fryderyk  Chopin,  Pieśni:  Smutna  rzéka  (Stefan  Witwicki)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714252
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 24.01.2017

Стефан Вітвіцький, Сільські пісеньки: Марення

Звідки  плинеш,  струмочку,
Що  журчиш  так  нещасно?
Чи  не  мило  в  ярочку,
Де  росте  гай  прекрасний?

Може  в  іншій  країні
Над  тобою  мій  любий
Клявся  кращій  дівчині  –
Осміяв  мою  згубу?

Може,  змучений  боєм,
Їхав  з  військом  він  рано,
Десь  упав  над  тобою  –
Промивав  свої  рани?

Свої  рани  обходив
І,  незнаний  нікому,
Скорбну  пісню  виводив
Він  про  мене  й  про  дому?

Stefan  Witwicki
Piosnki  sielskie:  Marzenie

Skądto  płyniesz  strumieniu,
Że  tak  mruczysz  żałośnie?
Czy  nie  miło  ci  w  cieniu,
Gdzie  ten  piękny  gaj  rośnie?

Może  w  obcéj  krainie
Stał  nad  tobą  mój  luby,
I  przy  milszéj  dziewczynie
Zdradnie  śmiał  się  z  méj  zguby?

Może  za  swym  szeregiem
Jadąc,  wojną  znękany,
Nad  twym  upadł  gdzie  brzegiem,
I  obmywał  swe  rany?

Rany  swoje  obmywał
I  nieznany  nikomu,
Smutną  piosnkę  zaśpiéwał,
Myśląc  o  mnie,  o  domu?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713178
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 19.01.2017

Фридерик Шопен, Польські пісні: Вояк (Стефан Вітвіцький)

Рже  гнідий  мій,  землю  топче  –
Відпустіть,  вже  час!
Рідна  мамо,  рідний  отче,
Сестри,  йду  від  вас!
Рідна  мамо,  рідний  отче,
Сестри,  йду  від  вас!
Йду,  іду  від  вас!

Злісно  рвешся  у  погоню,  
Погляд  твій  горить  –
Мало  часу,  любий  коню,
Тут  я,  мчімо  вмить.
Мало  часу,  любий  коню,
Тут  я,  мчімо  вмить.
Мчімо,  мчімо  вмить.

З  вітром,  з  вітром  –  ворог  кличе
На  кривавий  бій!
Ми  вернемось  з  тої  січі
З  вітром,  коню  мій!
Ми  вернемось  з  тої  січі
З  вітром,  коню  мій!
Коню,  коню  мій!

Так,  так,  йдем  на  герць  суворий!
А  загину  там  –
Сам,  мій  коню,  йти  до  двору
Вільний  можеш  сам!
Сам,  мій  коню,  йти  до  двору
Вільний  можеш  сам!
Можеш,  можеш  сам!

Плач  сестер  ще  палить  груди,
Стій,  мій  коню,  стій!
Рвешся?  Мчись  же,  хай  так  буде!
Мчи  в  кривавий  бій!
Мчи  в  кривавий  бій!
Мчи  в  кривавий  бій!

Fryderyk  Chopin,  Pieśni:  Wojak  (Stefan  Witwicki)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711833
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 13.01.2017

Фридерик Шопен, Польські пісні: Весна (Стефан Вітвіцький)

Росяні  вуалі,
Луг  бринить  струмочком;
В  вересовій  далі
Ялівка  з  дзвіночком.

Луг  травою  вкритий,
Погляд  там  гуляє;
Всюди  пахнуть  квіти,
Цвіт  в  гаях  буяє.

Йди,  черідко,  вільно,
Я  ж  у  самотині
Пісеньку  привільну
Заспіваю  нині.

Навкруги  так  мило.
Смуток  в  душу  лине,
В  серці  плач  безсилий,
На  очах  сльозини.

Йде  сльоза  із  ока,
Вслід  струмок  співає,
До  мене  звисока
Жайвір  промовляє.

Літ  його  невпинний...
Вже  немов  примара...
Щораз  вище  лине,
Десь  пропав  у  хмарах.

На  поля  і  ниви
Пісеньку  голосить...
Спів  землі  чутливий
До  небес  доносить!

Fryderyk  Chopin,  Pieśni:  Wiosna  (Stefan  Witwicki)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706988
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 17.12.2016

Фридерик Шопен, Польські пісні: Моя пестунка (Адам Міцкевич)

Моя  пестунка  у  веселій  хвилі
Як  защебече  і  як  заворкоче  –
Ці  воркотання  і  щебет  так  милі,
Що  я  й  словечка  втратить  не  бажаю,
Мовчки  я  поруч,  мовчки,  мовчки  –  не  спиняю
І  тільки  слухать,  слухать,  слухать  хочу!
І  тільки  слухать,  слухать,  слухать  хочу!

Як  мови  жвавість  їй  засвітить  очі
І  зрожевіють  щічки  у  чаклунки,
Блиснуть  перлові  зубки  жіночі...
Ах!  Ах,  миттю,  ах,  миттю,  миттю  сміло
в  ці  очі,  в  ці  очі  пірнаю,
Слухать  не  хочу  і  губки  шукаю:
Тільки  цілунки,  цілунки,  цілунки,  цілунки!

Fryderyk  Chopin,  Pieśni:  Moja  pieszczotka  (Adam  Mickiewicz)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706930
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 16.12.2016

Фридерик Шопен, Польські пісні: Подвійна кончина (Юзеф Богдан Залеський)

Рік  весь  кохались,  а  вік  не  зустрічались,
Серцем  зболіли  –  обоє  настраждались.
Гине  дівчина  в  ліжку  в  своїй    світлиці,
А  козак  в  лісі  впав  на  сирій  травиці.

Там  у  дівчини  перини  всі  м’якенькі,
А  в  козака  лиш  жупанчик,  ох,старенький.
Там  у  дівчини  всі  ліки,  меди,  вина,
А    козакові  хоч  би  води  краплина.

О!  При  дівчині  уся  родина  плаче,
Над  козаком  же,  ох,  чорний  ворон  кряче.
Вдвох  нещасливі,  муки  усі  пізнали;
Тяжко  терпіли,  мучились  і  сконали.

О!  Для  дівчини  в  селі  всі  дзвони  дзвонять,
А  козака  в  лісі  лиш  вовки  хоронять.
Кості  дівчини  в  освяченій  могилі  –
В  лісі  видніють  кості  козацькі  білі.

Fryderyk  Chopin,  Pieśni:  Dwojaki  koniec  (Józef  Bohdan  Zaleski)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706929
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 16.12.2016

Валерія (Валярина) Кустова, У моїй країні війна

У  моїй  країні  війна.
Кров  на  душах,  
кров  на  снігах.
І  боляче  навіть  у  снах.
Через  те  і  снів  більш  нема.

У  моїй  країні  війна.
З  ночі  й
до  ранку  вона.
І  ніяк  не  зійде  зима,
і  ніяк  не  почнеться  весна,
бо  в  моїй  країні  війна.

Зим  таких  не  згадає  ніхто.
Не  було  ще  з  залізом  зими.
Щоб  сніжинки  колючі,  як  скло.
Щоб  як  тюрми  стояли  доми.

І  на  голий  ліс  грім  упав.
Біда  йде,  брате,  біда  йде.
Той  хто  щастя  свого  не  знав,
той  чуже  собі  краде.

Посеред  країни  стіна,  
за  стіною  з  тобою  ми,
пілігрими  тої  війни,  –
все  чекаєм  кінця  зими.

Валерыя  Кустава  
У  маёй  краіне  вайна

У  маёй  краіне  вайна.
Кроў  на  душах,
кроў  на  сьнягах.
І  балюча  нават  у  снах.
Ад  таго  і  сноў  больш  няма.

У  маёй  краіне  вайна.
З  ночы  і
ажно  давідна.
І  ніяк  ня  сыйдзе  зіма,
і  ніяк  не  пачнецца  вясна,
бо  ў  маёй  краіне  вайна.

Гэткіх  зімаў  ня  помніць  ніхто.
Не  было  шчэ  жалезнай  зімы.
Каб  сьняжынкі  лавілі  ў  сіло.
Каб,  як  турмы,  стаялі  дамы.

І  на  голы  лес  гром  упаў.
Быць  бядзе,  браце,  быць  бядзе.
Той  хто  шчасьця  свайго  ня  знаў,
той  чужое  сабе  ўкрадзе.

Пасярод  краіны  сьцяна,
за  сьцяною  з  табою  мы  –
пілігрымы  тае  вайны  –
прычакаем  канец  зімы.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706545
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.12.2016

Фридерик Шопен, Польські пісні: Бажання (Стефан Вітвіцький)

А  щоб  була  я  сонечком  на  небі,
Я  б  не  світила,  а  тільки  для  тебе.
А  ні  на  води,  а  ні  для  бору,
Але  в  будь-яку  пору
В  тебе  в  віконці  і  тільки  для  тебе  –
А  щоб  могла  я  бути  сонцем  в  небі.

А  щоб  була  я  пташкою  в  тім  гаї,
Я  б  не  співала  у  чужому  краї.
А  ні  на  води,  а  ні  для  бору,
Але  в  будь-яку  пору
В  тебе  в  віконці  і  тільки  для  тебе...
Чом  же,  як  пташка,  не  злечу  я  в  небо?

Fryderyk  Chopin,  Pieśni:  Życzenie  (Stefan  Witwicki)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706543
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 14.12.2016

Фридерик Шопен, Польські пісні: Чари (Стефан Вітвіцький)

То  є  чари,  справжні  чари!
Щось  в  тим  дивне  забриніло,
Каже  батько:  Наче  в  карі  
Робиш,  мовиш  очманіло.
Робиш,  мовиш  очманіло.

Всюди,  кожною  порою,
Йду  до  лісу  чи  до  яру:
Завжди  наче  йде  зі  мною!
То  є  чари,  справжні  чари!
То  є  чари,  справжні  чари!

Чи  погода  тиха  буде,
Чи  ламає  смерч  конари  –
Її  голос  чую  всюди!
О!  То  справжні,  справжні  чари!
О!  То  справжні,  справжні  чари!

Вдень  вона  в  моїй  уяві,
Уночі  –  двійник  примари,
В  снах  моїх  вона,  і  в  яві!
Твердо  знаю,  що  то  чари!
Твердо  знаю,  що  то  чари!

Біля  неї  –  розтривожусь,
А  як  піде  –  теж  кошмари,
Хочу  разом  –  і  не  можу!
Не  вагаюсь,  що  то  чари!
Не  вагаюсь,  що  то  чари!

Слово  ніжне  прошептала,
Звабила  мене  до  дому,
Зрадила  й  причарувала!
Не  повіриш  вже  нікому!
Не  повіриш  вже  нікому!

Та  чекайте,  маю  раду!
Прийде  час,  знайду  я  зілля:
Як  за  зраду  дам  їй  зраду  –
Буде,  мусить  буть  весілля.
Буде,  мусить  буть  весілля.

Fryderyk  Chopin,  Pieśni:  Czary  (Stefan  Witwicki)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706420
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 13.12.2016

Джузеппе Верді, Набукко: Дія 1, сцена 7

СЦЕНА  7
У  храм  вриваються  вавилонські  воїни  і  заповнюють  всю  сцену.  На  порозі  храму  появляється  Набукко  на  коні.

ЗАХАРІЯ
Як  смієш?..
(стаючи  проти  Набукко)
Тремти,  безумцю,
Божа  тут  є  обитель!

НАБУККО
Якого  Бога?

ЗАХАРІЯ
(кинувся,  щоб  схопити  Фенену,  і,  піднімаючи  над  нею  кинджал,  крикнув  до  Набукко)
Перш  ніж  храм  ти  опоганиш,
смертю  для  доньки  стане
гострий  цей  мій  кинджал!

(Набукко  зійшов  з  коня)

НАБУККО
(про  себе)
Притихну,  а  після  того
підніметься  мій  шал.  
Хай  тремтять  грішні  від  мого  (від  мого)  гніву!
Жертвами  люті  всі  ляжуть  (всі  ляжуть)  нині!..
В  моря  (в  моря)  криваві,  де  скарги  (де  скарги)  й  сльози,
(де  скарги,  де  скарги  й  сльози,)
Сіон  безбожний  нестиме  шквал!
(Сіон  безбожний  нестиме  шквал!  Цей  шквал!
В  моря  криваві,  де  скарги  й  сльози,
нестиме    шквал!  Нестиме  шквал!  Нестиме  шквал!
В  моря  криваві,  де  скарги    й  сльози,
в  моря  кроваві,  де  скарги    й  сльози,
Сіон  безбожний    нестиме  шквал!  Цей  шквал!
В  моря  криваві,  де  скарги    й  сльози,
в  моря  криваві,  де  скарги    й  сльози,
Сіон  безбожний  нестиме  шквал!  Цей  шквал!
Сіон  безбожний  нестиме  шквал!  Цей  шквал!)

ФЕНЕНА
Отче,  май  жалість  (отче  май  жалість)  –
несхибну  смерть  я  з-за  тебе  маю!
(З-за  тебе  маю!  З-за  тебе  маю!
Отче,  май  жалість,  май  жаль!
Отче,  май  жаль,  май  жаль,  май  жаль,  
май  жаль,  май  жаль!
Отче,  май  жалість)  у  серці  правдиву  –
(несхибна  смерть  вже,  о,  смерть  вже  з-за  тебе  є!)
Нещасним  пощади  я  благаю  –
твою  дочку  (твою  дочку)  не  вб’є  кинджал!
май  жаль,  май  жаль,  май  жалість,  май  жаль,  май  жаль,  
май  жаль,  май  жалість,  май  жаль,  май  жаль  ,  май  жаль!

(ІСМАЕЛЬ,  ЗАХАРІЯ,  АННА  І  ЄВРЕЇ)
Ти,  що  гамуєш  царів  могутність,
о,  добрий  Боже,  дай  поміч  нам,
зір  вниз  спрямуй  на  дітей  твоїх  там,
котрих  в  кайдани  провадять  вже!

(ІСМАЕЛЬ)
Ти,  що  гамуєш  (ти,  що  гамуєш)  царів  
могутність,
о,  добрий  Боже  (о,  добрий  Боже),  дай  поміч  нам,
(дай  поміч  нам,  дай  поміч  нам,  дай  поміч,  
дай  поміч  нам,  дай  поміч  нам,
о,  Боже,  о,  Боже,  дай  поміч  нам,
дай  поміч  нам,  дай  поміч  нам)
зір  вниз  спрямуй  на  дітей  твоїх  там,
котрих  в  кайдани  провадять  (провадять)  вже!
(Зір  вниз  спрямуй  на  дітей  твоїх  там,
котрих  в  кайдани  провадять,  провадять  вже!
О,  Боже,  о,  Боже,  дай  поміч  нам,
о,  Боже,  о,  Боже,  дай  поміч  нам,  дай  нам,  дай  нам!)

(ЗАХАРІЯ)
Ти,  що  гамуєш  царів  могутність,
о,  добрий  Боже,  дай  поміч  нам,
(дай  поміч  нам,  дай  поміч  нам,    дай  поміч,
дай  поміч  нам,  дай  поміч  нам,
о,  Боже,  о,  Боже,  дай  поміч  нам,
дай  поміч  нам,  дай  поміч  нам)
зір  вниз  спрямуй  на  дітей  твоїх  там,
котрих  в  кайдани  провадять  (провадять)  вже!
(Зір  вниз  спрямуй  на  дітей  твоїх  там,
котрих  в  кайдани  провадять,  провадять  вже!
О,  Боже,  о,  Боже,  дай  поміч  нам,
о,  Боже,  о,  Боже,  дай  поміч  нам,
дай  поміч,  дай  поміч  нам,  дай  поміч,  дай  поміч  нам,)

(АННА)
Ти,  що  гамуєш  царів  могутність,
о,  добрий  Боже,  дай  поміч  нам,
дай  поміч  нам,  дай  поміч  нам,  дай  поміч,
дай  поміч  нам,  дай  поміч  нам,
о,  Боже,  о,  Боже,  дай  поміч  нам,
дай  поміч  нам,  дай  поміч  нам,
зір  вниз  спрямуй  на  дітей  твоїх  там,
котрих  в  кайдани  провадять  (провадять)  вже!
(Зір  вниз  спрямуй  на  дітей  твоїх  там,
котрих  в  кайдани  провадять,  провадять  вже!
О,  Боже,  о,  Боже,  дай  поміч  нам,
о,  Боже,  о,  Боже,  дай  поміч  нам,  дай  нам,  дай  нам!)

(ЄВРЕЇ)
Ти,  що  гамуєш  царів  могутність,
о,  добрий  Боже,  дай  поміч  нам,
(дай  поміч  нам,  дай  поміч  нам,
о,  Боже,  о,  Боже,  дай  поміч  нам,
дай  поміч  нам,  дай  поміч  нам)
зір  вниз  спрямуй  на  дітей  твоїх  там,
котрих  в  кайдани  провадять  вже!
(дай  поміч  нам,  дай  поміч  нам,  дай  нам,  дай  нам!)

АБІҐАЇЛЯ
Стихнуть  пориви  моєї  люті,
втішна  надія  мені  заграла  (мені  
заграла)  –
на  ту,  що  щастя  моє  украла,
можливо,  помста  свята  впаде!
(Можливо,  помста  впаде,  свята  впаде!
Можливо,  помста  свята  впаде!
Свята  впаде,  свята  впаде,  впаде!  
Помста  впаде,  впаде  свята,  свята  впаде,
впаде,  впаде,  свята,  свята,
впаде,  впаде,  впаде!)

НАБУККО
О,  бранці,  вниз  обличчям!
Звитяжець  вам  явився.
Завжди  до  бою  кличу,
та  чи  ваш  Бог  з’явився?
В  страху  він  є.  Боротися,
дурні,  хто    меч  свій  (хто  меч  свій)  зведе?

ЗАХАРІЯ
(піднімаючи  кинджал  над  Фененою)
Злочинцю,  глянь  сюди!  Вона
тут  перша  жертва    буде!
Крові  бажаєш?  Вмить  проб’ю
доньці  твоїй  я  груди!

НАБУККО
Досить!

ЗАХАРІЯ
(майже  наносячи  удар)
Ні,  смерть  їй!

ІСМАЕЛЬ
(несподівано  зупиняє  кинджал  і  Фенена  
кидається  в  обійми  батька)
Страднице,  любов  тебе  спасе!

НАБУККО
(з  лютою  радістю)
Гніве  мій,  лети  усюди,
бранцям  смерть  неси  жахливу.
(до  Вавилонян)
Храм  грабуйте  нечестивий,
буде  злочином  ваш  жаль!
(Храм  грабуйте  нечестивий,
буде  злочином  ваш  жаль!)
Марно  материнські  груди
будуть  захистом  дітей.
(Храм  грабуйте,  храм  грабуйте  нечестивий,
буде  злочином  ваш  жаль!
Храм  грабуйте  нечестивий,
буде  злочином  ваш  жаль!
Марно  материнські  груди
будуть  захистом  дітей.
Марно  груди,  марно  груди.
ах,  будуть  захистом  дітей,  дітей,  дітей.
Гніве  мій,  лети  усюди,
бранцям  смерть  неси  жахливу
Храм  грабуйте  нечестивий,
буде  злочином  ваш  жаль!
Марно  материнські  груди
будуть  захистом  дітей.
Храм  грабуйте,  храм  грабуйте  нечестивий,
буде  злочином  ваш  жаль,  ваш  жаль,  ваш  жаль!
Буде  злочином  ваш  жаль!
Так,  буде  злочином  ваш  жаль!
Храм  грабуйте  нечестивий,
буде  злочином  ваш  жаль,  ваш  жаль,  ваш  жаль!
Буде  злочином  ваш  жаль!
Так,  буде  злочином  ваш  жаль!
Буде  злочином  ваш  жаль!
Буде  злочином  ваш  жаль,  ваш  жаль!)

АБІҐАЇЛЯ
Проклятий  народ,  в  окови
взятий,  смерть  свою  зустріне,
може  так  любов  загине,
що  тиранила  мене?
А  як  серце  без  любові  –
там  ненависть  спалахне!
(Може  так  любов  загине,
що  тиранила  мене?
А  як  серце  без  любові  –
там  ненависть  спалахне!    Вогнем!
Там  спалахне,  там  спалахне,
там  спалахне,  там  спалахне
Так!  Там  ненависть  спалахне!  
Вогнем!    Вогнем!
Проклятий  народ,  в  окови
взятий,  смерть  свою  зустріне,
може  так  любов  загине,
що  тиранила  мене?
А  як  серце  без  любові  –
там  ненависть  спалахне!
Може  так  любов  загине,
що  тиранила  мене?
Може  так  любов  загине,
що  тиранила  мене?  
Як  тиран,  як  тиран,  
що  тиранила  мене.
А  як  серце  без  любові  –
там  ненависть  спалахне!
Там  вогнем,  там  вогнем!
Спалахне  вогнем,  вогнем!
Там  спалахне,  там  спалахне,
там  ненависть  спалахне!)

АННА,  ФЕНЕНА  І  ІСМАЕЛЬ
Бідному  палке  кохання
очі  пологом  закрило!
Ах,  любов  його/мене  спалила,
сором  ляже  на  чоло!
Заберіть  проклять  страждання,
лиш  прощення  щоб  було!

(ІСМАЕЛЬ)
Бідному  палке  кохання
очі  пологом  закрило!
Ах,  любов  мене  спалила,
сором  ляже  на  чоло!
Заберіть  проклять  страждання,
лиш  прощення  щоб  було!
(Заберіть  проклять  страждання,
лиш  прощення  щоб  було!
Заберіть  проклять  страждання,
лиш  прощення  щоб  було!
Заберіть  проклять  страждання,
лиш  прощення  щоб  було!
Заберіть  проклять  страждання,
лиш  прощення  щоб  було!
Заберіть  проклять  страждання,
лиш  прощення  щоб  було!
Ах,  щоб  було,  Ах,  щоб  було,  
Ах,  щоб  було,  щоб  було,  
щоб  було,  щоб  було
Бідному  палке  кохання
очі  пологом  закрило!
Ах,  любов  мене  спалила,
сором  ляже  на  чоло!
Заберіть  проклять  страждання,
лиш  прощення  щоб  було!
Заберіть  проклять  страждання,
лиш  прощення  щоб  було!
Заберіть  проклять  страждання,
лиш  прощення  щоб  було!
Заберіть  проклять  страждання,
лиш  прощення  щоб  було!
Заберіть  проклять  страждання,
лиш  прощення  щоб  було!
Заберіть  проклять  страждання,
лиш  прощення  щоб  було!
Заберіть  проклять  страждання,
лиш  прощення  щоб  було!
Лиш  прощення  щоб  було,  щоб  було!
Так,  щоб  було,  щоб  було!)

(АННА)
Бідному  палке  кохання
очі  пологом  закрило!
Ах,  любов  його  спалила,
сором  ляже  на  чоло!
Заберіть  проклять  страждання,
лиш  прощення  щоб  було!
(Заберіть  проклять  страждання,
лиш  прощення  щоб  було!
Заберіть  проклять  страждання,
лиш  прощення  щоб  було!
Ах,так,  о,  щоб  було!
Ах,  щоб  було,  ах,  щоб  було,  
Ах,  щоб  було,  ах,  щоб  було,  щоб  було,
щоб  було,  щоб  було!
Бідному  палке  кохання
очі  пологом  закрило!
Ах,  любов  мене  спалила,
сором  ляже  на  чоло!
Заберіть  проклять  страждання,
лиш  прощення  щоб  було!
Заберіть  проклять  страждання,
лиш  прощення  щоб  було!
Заберіть  проклять  страждання,
лиш  прощення  щоб  було!  Щоб  було!
Щоб  було,  щоб  було,  було!
Заберіть  проклять  страждання,
лиш  прощення  щоб  було,  щоб  було
Щоб  було,  щоб  було,  так,  було,  ах,  щоб  було,  
ах,щоб  було,  щоб  було,  так,  щоб  було!)

(ФЕНЕНА)
Бідному  палке  кохання
очі  пологом  закрило!
Ах,  любов  його  спалила,
сором  ляже  на  чоло!
Заберіть  проклять  страждання,
лиш  прощення  щоб  було!
(Заберіть  проклять  страждання,
лиш  прощення  щоб  було!
Заберіть  проклять  страждання,
лиш  прощення  щоб  було!
Заберіть  проклять  страждання,
лиш  прощення  щоб  було!
Заберіть  проклять  страждання,
лиш  прощення  щоб  було!
Заберіть  проклять  страждання,
лиш  прощення  щоб  було!
Ах,  щоб  було,  ах,  щоб  було,  
Ах,  щоб  було,  ах,щоб  було,  
щоб  було,  щоб  було!
Бідному  палке  кохання
очі  пологом  закрило!
Ах,  любов  його  спалила,
сором  ляже  на  чоло!
Заберіть  проклять  страждання,
лиш  прощення  щоб  було!
Заберіть  проклять  страждання,
лиш  прощення  щоб  було!
Заберіть  проклять  страждання,
лиш  прощення  щоб  було!
Заберіть  проклять  страждання,
лиш  прощення  щоб  було!
Щоб  було,  щоб  було,  було!
Заберіть  проклять  страждання,
лиш  прощення  щоб  було!
Щоб  було,  щоб  було,  щоб  було,  
Так,  було,  ах,  щоб  було!
Ах,  щоб  було,  щоб  було,  щоб  було!)

ЗАХАРІЯ  І  ЄВРЕЇ
Будь  людьми  тепер  забутий,
зраднику  братів  безвинних!
Вік  тобі  в  безчесті  бути,
прокляте  ім’я  навік!
«Не  знайти  тобі  спокути»  –
це  землі  і  неба  крик!

(ЗАХАРІЯ)
Будь  людьми  тепер  забутий,
зраднику  братів  безвинних!
Вік  тобі  без  честі  бути,
прокляте  ім’я  навік!
«Не  знайти  тобі  спокути»  –
це  землі  і  неба  крик!
(«Не  знайти  тобі  спокути»  –
це  землі  і  неба  крик!
«Не  знайти  тобі  спокути»  –
це  землі  і  неба  крик!
«Не  знайти  тобі  спокути»  –
це  землі  і  неба  крик!
«Не  знайти  тобі  спокути»  –
це  землі  і  неба  крик!
«Не  знайти  тобі  спокути»  –
це  землі  і  неба  крик!
«Не  знайти  тобі  спокути»  –
це  землі  і  неба  крик!
Будь  людьми  тепер  забутий,
зраднику  братів  безвинних!
Вік  тобі  без  честі  бути,
прокляте  ім’я  навік!
«Не  знайти  тобі  спокути»  –
це  землі  і  неба  крик!
«Не  знайти  тобі  спокути»  –
це  землі  і  неба  крик!
Це  землі  і  неба  крик!
«Не  знайти  тобі  спокути»  –
це  землі  і  неба  крик!
«Не  знайти  тобі  спокути»  –
це  землі  і  неба  крик!
Це  землі  і  неба  крик!
«Не  знайти  тобі  спокути»  –
це  землі  і  неба  крик!
Це  землі  і  неба  крик!
Це  землі  і  неба  крик!
Це  землі  і  неба  крик!
Неба  крик!)

(ЄВРЕЇ)
Будь  людьми  тепер  забутий,
зраднику  братів  безвинних!
Вік  тобі  без  честі  бути,
прокляте  ім’я  навік!
«Не  знайти  тобі  спокути»  –
це  землі  і  неба  крик!
(«Не  знайти  тобі  спокути»  –
це  землі  і  неба  крик!
«Не  знайти  тобі  спокути»  –
це  землі  і  неба  крик!
«Не  знайти  тобі  спокути»  –
це  землі  і  неба  крик!
«Не  знайти  тобі  спокути»  –
це  землі  і  неба  крик!
Неба  крик,  неба  крик!
«Не  знайти  тобі  спокути»  –
це  землі  і  неба  крик!
Будь  людьми  тепер  забутий,
зраднику  братів  безвинних!
Вік  тобі  без  честі  бути,
прокляте  ім’я  навік!
«Не  знайти  тобі  спокути»  –
це  землі  і  неба  крик!
«Не  знайти  тобі  спокути»  –
це  землі  і  неба  крик!
Це  землі  і  неба  крик!
«Не  знайти  тобі  спокути»  –
це  землі  і  неба  крик!
«Не  знайти  тобі  спокути»  –
це  землі  і  неба  крик!
Це  землі  і  неба  крик!
«Не  знайти  тобі  спокути»  –
це  землі  і  неба  крик!
Це  землі  і  неба  крик!
Це  землі  і  неба  крик!
Це  землі  і  неба  крик!
Неба  крик!)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706419
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 13.12.2016

Джузеппе Верді, Набукко: Дія 2, сцена 8

СЦЕНА  8
Набукко  проходить  крізь  загальне  сум’яття,  врізається  між  Абіґаїлею  і  
Фененою,  бере  корону,  одягає  її  на  голову  і  вигукує  до  Абіґаїлі:
НАБУККО
З  мого  чола  ти  спробуй!

(Загальний  жах)

ВСІ  (НАБУККО,  АБІҐАЇЛЯ,  ІСМАЕЛЬ,  ФЕНЕНА,    ЗАХАРІЯ,  АННА,  АБДАЛЛО,  ВЕРХОВНИЙ  ЖРЕЦЬ)

Йде  хвиля  ґвалтовна
фатального  гніву,
на  лицях  безмовних
жах  смерті  повстав!
Скрізь  блискавок  стріли
літають  страшливо!..
Печаль  все  покрила  –
день  горя  настав!

(НАБУККО)
Йде  хвиля  ґвалтовна
фатального  гніву,
на  лицях  безмовних
жах  смерті  (жах  смерті)  повстав!
Скрізь  блискавок  стріли
літають  страшливо!..
Печаль  все  покрила  –
день  горя  настав!
На  лицях  (на  лицях)  безмовних
жах  смерті  повстав!
Скрізь  блискавок  стріли,
печаль  все  покрила  –
день  горя  настав!
Йде  хвиля  ґвалтовна
фатального  гніву,
жах  смерті  повстав  (вже  повстав)!
Скрізь  блискавок  стріли,
печаль  все  покрила  –
день  горя  настав!
Йде  хвиля  ґвалтовна
фатального  гніву,
на  лицях  безмовних
жах  смерті  повстав!
Скрізь  блискавок  стріли,
печаль  все  покрила  –
день  горя  настав!
Йде  хвиля  ґвалтовна
фатального  гніву  (о,  гніву),
на  лицях  безмовних
жах  смерті  повстав  (вже  повстав)!
Скрізь  блискавок  стріли,
печаль  все  покрила  –
день  горя  настав!
День  горя  настав!
День  горя  настав!
День  горя  настав!
День  горя  настав!  Ах!

(АБІҐАЇЛЯ)
Йде  хвиля  ґвалтовна
фатального  гніву,
на  лицях  безмовних
жах  смерті  (жах  смерті)  повстав!
Скрізь  блискавок  стріли
літають  страшливо!..
Печаль  все  покрила  –
день  горя  настав!
На  лицях  (на  лицях)  безмовних
жах  смерті  повстав!
Скрізь  блискавок  стріли,
печаль  все  покрила  –
день  горя  настав!
Йде  хвиля  ґвалтовна
фатального  гніву,
жах  смерті  повстав  (вже  повстав)!
Скрізь  блискавок  стріли,
печаль  все  покрила  –
день  горя  настав!
Йде  хвиля  ґвалтовна
фатального  гніву,
на  лицях  безмовних
жах  смерті  повстав  (вже  повстав)!
Скрізь  блискавок  стріли,
печаль  все  покрила  –
день  горя  настав!
День  горя  настав!
День  горя  настав!
День  горя  настав!
День  горя  настав!  Ах!

(ІСМАЕЛЬ)
Йде  хвиля  ґвалтовна
фатального  гніву,
на  лицях  безмовних
жах  смерті  (жах  смерті)  повстав!
Скрізь  блискавок  стріли
літають  страшливо!..
Печаль  все  покрила  –
день  горя  настав!
На  лицях  (на  лицях)  безмовних
жах  смерті  повстав!
Скрізь  блискавок  стріли,
печаль  все  покрила  –
день  горя  настав!
Йде  хвиля  ґвалтовна
фатального  гніву  (о,  гніву),
на  лицях  безмовних
жах  смерті  (жах  смерті)  повстав!
Скрізь  блискавок  стріли,
печаль  все  покрила  –
день  горя  настав!
День  горя  настав!
День  горя  настав!
День  горя  настав!
День  горя  настав!  Ах!

(ФЕНЕНА)
Йде  хвиля  ґвалтовна
фатального  гніву,
на  лицях  безмовних
жах  смерті  (жах  смерті)  повстав!
Скрізь  блискавок  стріли
літають  страшливо!..
Печаль  все  покрила  –
день  горя  настав!
Йде  хвиля  ґвалтовна
фатального  гніву  (о,  гніву),
на  лицях  безмовних
жах  смерті  (жах  смерті)  повстав!
Скрізь  блискавок  стріли,
печаль  все  покрила  –
день  горя  настав!
День  горя  настав!
День  горя  настав!
День  горя  настав!
День  горя  настав!  Ах!

(ЗАХАРІЯ,  АННА,  АБДАЛЛО,  ВЕРХОВНИЙ  ЖРЕЦЬ)
Йде  хвиля  ґвалтовна
фатального  гніву,
на  лицях  безмовних
жах  смерті  (жах  смерті)  повстав!
Скрізь  блискавок  стріли
літають  страшливо!..
Печаль  все  покрила  –
день  горя  настав  (вже  настав)!
Вже  настав!  Вже  настав!
Ах!  день  горя  (день  горя)  настав!

НАБУККО
Чуйте,  всі!..  Вавілоняни,
Бога  вашого  –  до  страти!
Бог  він  зрадників  поганих,
в  мене  трон  хотів  забрати;
ваш  також,  безглузді  євреї,
впав  зі  мною  у  борні.
Мови    слухайтесь  моєї...
Я  лиш  Бог  вам...  служіть  мені!

ФЕНЕНА
(з  жахом)
Небо!

ВЕРХОВНИЙ  ЖРЕЦЬ
Що  чую!..

ЗАХАРІЯ  І  ЛЕВІТИ
Безумний!..

ВОЇНИ
Набукко  слава!

НАБУККО
Додолу  голови  схиляйте!
Мене,  Бога,  прославляйте!

ЗАХАРІЯ  І  ЛЕВІТИ
Безумцю!  Впадеш  як  колос  –
за  навісну  крамолу
Господь  тебе  за  волос
стягне  з  твого  престолу...

НАБУККО
Як  смієш  так  мені?  
(до  воїнів)
О,  вірні,
до  ідола  підніжжя
ведіть  цього  старого,
щоб  згинув  з  племенем  своїм.

ФЕНЕНА
Єврейка  я  також.

НАБУККО
(розлючений)
Неправда!..  О,  грішна,  падай  ниць
до  ніг  моїх  священних!

ФЕНЕНА
Так,  я  єврейка!

НАБУККО
(схопивши  її  за  руку)
Ниць!  Падай  ниць!..
Я  більш  не  цар  –  вже  Бог  я!

(Блискавка  спалахує  поруч  з  царем.  Немов  надприродна  сила  штовхає  Набукко,  
перекошує  йому  очі  і  безумство  появляється  на  його  обличчі.  Після  загального  
переполоху  наступає  глибока  тиша)

ВСІ
(крім  Набукко)
Як  небо  мстиве  глупого
зухвальця  вразило!

НАБУККО
Хто  торкає  мій  скіпетр  влади?..
Хто  цей  привид  без  пощади?
Хто  за  волос  мене  хватає?..
Хто  так  тисне?..  Хто  штовхає?..
(Хто?  Хто  штовхає?
Хто?  Хто  штовхає?)
Хто?  Хто?..
О!  Чом  дочко...  у  час  (у  час)  знемоги
не  рятуєш  безсилі  ноги?..
Ах,  лиш  привиди  скрізь  незримі
йдуть  з  мечами  вогняними!
Ллється  небо  криваве  ночі
на    чоло  тут  з  вишини!
(Ах!  На  чоло  тут  (на  чоло  тут)  з  вишини!)
Ах!    Чому,  чому  на  очі
сльози  вибігли  (сльози  вибігли)  вини?
(Ах!    Чому,  чому  на  очі
сльози  вибігли  вини?)
Хто  піддержить?..    Я  слабну!..

ЗАХАРІЯ
Так  небо  скарало  гордія!

АБІҐАЇЛЯ
(піднімаючи  корону,  що  впала  з  голови  Набукко)
Але  величі  народу,  що  з  Баалом,  не  згасить!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703004
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 26.11.2016

Джузеппе Верді, Набукко: Дія 2, сцени 5, 6 і 7

СЦЕНА  5  
Фенена,  Анна,  Захарія  і  левіт,  котрий  несе  скрижалі  Заповіту

АННА
О,  простіть  же  його,  браття!
Він  єврейку  врятував.

ЛЕВІТИ
О,  що  кажеш?

ЗАХАРІЯ
Гімни  підносьте  до  Бога!..
Бо  правда  це!

ФЕНЕНА
Якась  там  скрізь  тривога!

ІСМАЕЛЬ,  ЗАХАРІЯ  І  ЛЕВІТИ
Що  там?  О,  небо!

СЦЕНА  6  
Абдалло  і  решта

АБДАЛЛО
(весь  стривожений)
О,  утікай!..    Царівно!..  Зловісний  крик
про  смерть  царя  мого  звіщає!

ФЕНЕНА
О,  батьку!

АБДАЛЛО
Швидше!..  Народ  зове  на  царство  Абіґаїлю,
а  євреїв  на  страту.

ФЕНЕНА
О,  буде  пізно!
Поспішати  я  мушу!...  
Потрібно  до  зрадних  крамольників  іти...

ІСМАЕЛЬ,  АБДАЛЛО,  ЗАХАРІЯ  І  ЛЕВІТИ
Стій  же!  О,  нещасна!

СЦЕНА  7  
Верховний  жрець  Баала,  Абіґаїля,  вельможі,  маги,  народ,  вавілонські  жінки

ВЕРХОВНИЙ  ЖРЕЦЬ
Слава  для  Абіґаїлі!
Смерть  всім  євреям!

АБІҐАЇЛЯ
(до  Фенени)
Скинь  тут  же  цю  корону!

ФЕНЕНА
Краще  помру...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703003
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 26.11.2016

Джузеппе Верді, Набукко: Дія 2, сцени 3 і 4

СЦЕНА  3    
Зала  в  царському  палаці,  котра  в  глибині  виходить  до  інших  зал.
Двері  праворуч  ведуть  на  галерею,  інші  двері  ліворуч  ведуть  
до  покоїв  Реґента.  
Вечір.  Зала  освітлена  лиш  однією  лампою.

ЗАХАРІЯ  
(виходить  з  левітом,  котрий  несе  скрижалі  Заповіту)
Іди,  левіте!..  Священну
заповідь  дай  нам!  Бо  Господь  мене  для
нового  чуда  призначив!..  Слугою  слави
ізраїльської  стати,
щоб  морок  маловір’я  розірвати.  
Через  вісників  словами
ти  вражаєш,  о,  Боже  єдиний!
До  Ассирії  устами
моїми  ти  мовиш  нині!
Співом  тобі  (співом  тобі)  священним
кожен  храм  твій  (кожен  храм  твій)    зазвучить,
і  над  ідолом  мерзенним  
закон  твій  буде  жить.
(І  над  ідолом  мерзенним  
закон  твій  буде  жить.
Співом  тобі  священним
кожен  храм  твій  зазвучить.)

(Разом  з  левітом  входить  до  покоїв  Фенени)

СЦЕНА  4    
Левіти,  що  обережно  виходять  з  правих  дверей,  потім  в  глибині  зали  появляється  Ісмаель.  

ЛЕВІТИ  
Що  таке?  Хто  уночі  кличе  
нас  в  це  непевне  місце?

ІСМАЕЛЬ
Жрець  верховний  бачить  хоче...

ЛЕВІТИ  
Ісмаель!

ІСМАЕЛЬ
О,  браття!

ЛЕВІТИ  
Це  жах!  Утікай!

ІСМАЕЛЬ
Прощення  я  прошу!

ЛЕВІТИ  
Вже  тебе  прокляв  Господь!
Проклятим  браттів  більше  немає...
Смертний  мовчить,  коли  їх  зустрічає!
Чути  хтось  тяжко  й  гірко  голосить,
хай  до  нечистих  плач  вітер  доносить.
Сяє  чоло  мов  блискавка  люта,
знак  там  лишив  божественний  шал.                                  
Марно  устам  дає  він  отруту,
серце  даремно  крає  кинджал!
(Серце  даремно  крає  кинджал!
Серце  даремно  крає  кинджал!

Уже  тебе  прокляв  Господь!  Наш  Господь!
Проклятим  браттів  більше  немає...
Смертний  мовчить,  коли  їх  зустрічає!
Чути  хтось  тяжко  й  гірко  голосить,
хай  до  нечистих  плач  вітер  доносить.
Сяє  чоло  мов  блискавка  люта,
знак  там  лишив  божественний  шал.                                  
Марно  устам  дає  він  отруту,
серце  даремно  крає  кинджал!
Марно  устам  дає  він  отруту,
серце  даремно  крає  кинджал!
Серце  даремно  крає  кинджал!
Серце  даремно  крає  кинджал!
Вже  тебе  прокляв  Господь!
Вже  тебе  прокляв  Господь!
Вже  тебе  прокляв  Господь!
Вже  тебе  прокляв  Господь!
Вже  тебе  прокляв  Господь!
Вже  тебе  прокляв  Господь!
Вже  тебе  прокляв  Господь!
Вже  тебе  прокляв  Господь!
Вже  тебе  прокляв  Господь!
Вже  тебе  прокляв  Господь!
Вже  тебе  прокляв  Господь!
Вже  тебе  прокляв  Господь!)

ІСМАЕЛЬ
(у  відчаї)
В  ім’я  Божої  любові
зупиніть  брати  прокляття!
З  жаху  став  я  нездоровий!
О,  лиш  в  смерті  каяття!
(О,  лиш  в  смерті  каяття!
О,  лиш  в  смерті  каяття!
О,  лиш  в  смерті  каяття!
Каяття!  О!  Каяття!

Спиняйте!  Ах!
Спиняйте!  Спиняйте!  Ах!  Ах!
Ах!  Лиш  в  смерті!  О!  Лиш  в  смерті!
О,  лиш  в  смерті  каяття!
О!  Лиш  в  смерті!  О!  Лиш  в  смерті!
О,  лиш  в  смерті  каяття!
Каяття!  Каяття!)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702635
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 24.11.2016

Джузеппе Верді, Набукко: Дія 2, сцени 1 і 2

ДІЯ  ДРУГА  –  Безбожник

Ось..
вихор  Господній,  що  вийшов,  
упаде  на  голову  безбожника!
Єремія  ХХХ

СЦЕНА  1
Покої  в  царському  палаці.
Абіґаїля.

АБІҐАЇЛЯ
(виходить  з  піднесенням,  тримаючи  у  руках  якийсь  папір)
Маю  тебе  я,  о,  згубний  доказ!...  Погано  
цар  заховав  на  грудях  те,  що  безчестя  
для  мене!..  Абіґайль  –  дитя  рабині!
Нехай...  так  буде!  Я  дочка  Набукко  –  
ассирійці  так  кажуть.
Ким  я  тут  є?  Ще  гірш  рабині!
Свій  трон  цар  доньці  меншій  довіряє,  Фенені,
бо  він  із  військом  має  намір
Юдею  знищити  зовсім!..
А  мене  відправив  сюди,  де  бачу  чужу  любов!..

О,  лукавці  всі  і  ще  підліші  стають!..
В  Абіґаїлі  ви  не  знаєте  серця...
І  напад  моєї  люті  відчуєте  скоро!..
О,  так!  Смерть  для  Фенени...
Несправжній  батьку!..  Все  царство!..
І  для  мене  теж  гибель,  о,  згубний  гніве!

Хотіла  у  час  святковий,
щоб  серце  радість  відчуло;
всі  навкруги  розмови
про  чисту  любов  лиш  я  чула;
за  всіх  я  плакать  стала,
і  мучив  мене  біль  чужий.
Ах!  Хто  із  тих  днів,  що  пропали,
мені    віддасть  день  ясний?
(За  всіх  я  плакать  стала,
і  мучив  біль  чужий.
Хто  із  тих  днів,  що  пропали,
мені    віддасть  день  ясний?
мені    віддасть  день  ясний?
мені    віддасть  день  ясний?
Ах!  Мені  дасть  день  ясний?)

СЦЕНА  2    
Верховний  жрець  Баала,  маги,  царські  вельможі  та  решта

АБІҐАЇЛЯ
Хто  тут  ходить?

ВЕРХОВНИЙ  ЖРЕЦЬ
(схвильовано)
Страшна  картина  для  очей  моїх  відкрилась!

АБІҐАЇЛЯ
О,  що  кажеш?

ВЕРХОВНИЙ  ЖРЕЦЬ
Усіх  Фенена  зрадна  вивела  євреїв...

АБІҐАЇЛЯ
О!
 
ВЕРХОВНИЙ  ЖРЕЦЬ
...хто  спинити  може  й  має
цю  ненависну  юрбу?
Влада  вже  тебе  чекає...

АБІҐАЇЛЯ
(піднесено)
Як  же?

ВЕРХОВНИЙ  ЖРЕЦЬ
Готове  вже  усе.

ВЕРХОВНИЙ  ЖРЕЦЬ,  МАГИ  І  ЦАРСЬКІ  ВЕЛЬМОЖІ
Ми  усюди  вість  пускаєм,
що  цар  пав  на  ратному  полі...
Як  царицю,  (як  царицю,  
як  царицю)  тебе  гукаєм,
щоб  спасти  Ассирії  долю.
Крок  один  лиш...  і  трон  здобудеш!
Май  снагу!..

АБІҐАЇЛЯ
(до  Верховного  жреця)
Твоя!  Іди!
О,  менш  сильною  не  буде
жінка  ця,  ніж  вірний  мій!..
Я  на  трону  східець  кривавий
піднімаюсь  величаво;
Добре  зможе  помста  злая
звідти  йти  вогнем  зірниць.
Що  цей  жезл  мене  чекає
можуть  бачити  народи.
Ах!  Царські  дочки  в  нагороду
до  рабині  всі  ляжуть  ниць.
(До  рабині,  до  рабині  всі  ляжуть  ниць!
До  рабині,  до  рабині  всі  ляжуть  ниць!

Я  на  трону  східець  кривавий
піднімаюсь  величаво;
Добре  зможе  помста  злая
звідти  йти  вогнем  зірниць.
Що  цей  жезл  мене  чекає
можуть  бачити  народи.
Ах!  Царські  дочки  в  нагороду
до  рабині  всі  ляжуть  ниць.
До  рабині,  до  рабині  всі  ляжуть  ниць!
До  рабині,  до  рабині  всі  ляжуть  ниць!
До  рабині  всі  ляжуть  ниць,  всі  ляжуть  ниць!
До  рабині  всі  ляжуть  ниць,  всі  ляжуть  ниць!
Всі  ляжуть  ниць!  Всі  ляжуть  ниць!
Всі  ляжуть  ниць!)
 
ВЕРХОВНИЙ  ЖРЕЦЬ,  МАГИ  І  ЦАРСЬКІ  ВЕЛЬМОЖІ
Разом  з  помстою  Баала
йде  твоя  розплата  й  міць.
(Йде  твоя,  йде  твоя  розплата  й  міць.
Разом  з  помстою  Баала
йде  твоя,  йде  твоя  розплата  й  міць.
Так!  розплата  й  міць.  Так!  розплата  й  міць.

Разом  з  помстою  Баала,  так,  Баала
йде  твоя  розплата  й  міць.
Разом  з  помстою  Баала,  так,  Баала
йде  твоя  розплата  й  міць.
Розплата  й  міць,  розплата  й  міць.
Розплата  й  міць,  розплата  й  міць.)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702634
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 24.11.2016

Джузеппе Верді, Набукко: Дія 4, сцени 4 і 5 (остання)

СЦЕНА  4
[i](Швидко  входить  Набукко  з  оголеним  мечем  
у  супроводі  Абдалло  та  воїнів.)[/i]

НАБУККО
Стійте,  злощасні!  Воїни,  злого  
кумира  в  порох  скидайте  вниз!

[i](Ідол  падає  сам,  розбившись  на  куски)[/i]

ВСІ
Це  Боже  чудо!

НАБУККО
Ізраїль,  вернися,
 вже  йди  до  утіхи,  до  утіхи  святої  землі!
Храм  твого  Бога  знов  утвердиться...
Один  Він  великий,  могутній  лиш  Він  один!  
Зробив  безумним  він  тирана,
царю,  що  каявсь,  в  душі  дав  мир...
Абіґаїлі  він  глузд  стуманив
так,  що,  злочинна,  стала  труїтись!
Він  лиш  великий,  Він  лиш  один!
Дочко,  впадемо  ми  ниць  перед  ним!

ВСІ  (ЗАХАРІЯ,  НАБУККО,  ФЕНЕНА,  ІСМАЕЛЬ,  АННА,  
ВЕРХОВНИЙ  ЖРЕЦЬ,  АБДАЛЛО,  ХОР)
[i](на  колінах)[/i]
Могутній  Єгово!
Всі  тебе  чують!
Хто  не  впав  порохом
до  твоїх  ніг?
Ти  зводиш  райдугу  –
всі  торжествують.
Ти  кинеш  блискавку  –
смерть  йде  до  них.

(ЗАХАРІЯ)
Могутній  Єгово!
Всі  тебе  чують!
Хто  не  впав  порохом
до  твоїх  ніг?
Могутній  Єгово!
Всі  тебе  чують!
Хто  не  впав  порохом
до  твоїх  ніг,  до  твоїх  ніг?
Ти  зводиш  райдугу  –
всі  торжествують.
Ти  кинеш  блискавку  –
смерть  йде  до  них.
Могутній  Єгово!
Всі  тебе  чують!
Хто  не  впав  порохом
до  твоїх  ніг,  до  твоїх  ніг?

(НАБУККО)
Могутній  Єгово!
Всі  тебе  чують!
Хто  не  впав  порохом
до  твоїх  ніг?
Єгово!  Єгово!  Ах!
Могутній,  могутній  Єгово!
Ти  зводиш  райдугу  –
всі  торжествують.
Ти  кинеш  блискавку  –
смерть  йде  до  них.
Єгово!  Єгово!  Ах!
Могутній,  могутній  Єгово!

(ФЕНЕНА)  
Могутній  Єгово!
Всі  тебе  чують!
Хто  не  впав  порохом
до  твоїх  ніг?
Єгово!  Єгово!  Ах!
Могутній  Єгово!
Ти  зводиш  райдугу  –
все  торжествує.
Ти  кинеш  блискавку  –
смерть  йде  до  них.
Єгово!  Єгово!  Ах!
Могутній  Єгово!

(ІСМАЕЛЬ)
Могутній  Єгово!
Всі  тебе  чують!
Хто  не  впав  порохом
до  твоїх  ніг?
Єгово!  Єгово!  Ах!
Могутній,  могутній  Єгово!
Ти  зводиш  райдугу  –
всі  торжествують.
Ти  кинеш  блискавку  –
смерть  йде  до  них.
Єгово!  Єгово!  Ах!
Могутній,  могутній  Єгово!

(АННА)
Могутній  Єгово!
Хто  не  впав  порохом
Єгово!  Єгово!  Ах!
Могутній  
Ти  кинеш  блискавку  –
смерть  йде  до  них.
Єгово!  Єгово!  Ах!
Могутній

(ВЕРХОВНИЙ  ЖРЕЦЬ)
Могутній  Єгово!
Хто  не  впав  порохом
Єгово!  Єгово!  Ах!
Могутній  Єгово!
Ти  кинеш  блискавку  –
смерть  йде  до  них.
Єгово!  Єгово!  Ах!
Могутній  Єгово!

(АБДАЛЛО)
Могутній  Єгово!
Хто  не  впав  порохом
Єгово!  Єгово!  Ах!
Могутній  Єгово!
Ти  кинеш  блискавку  –
смерть  йде  до  них.
Єгово!  Єгово!  Ах!
Могутній  Єгово!

(ХОР)
Могутній  Єгово!
Хто  не  впав  порохом
Єгово!  Єгово!  Ах!
Могутній  Єгово!
Ти  кинеш  блискавку  –
смерть  йде  до  них.
Єгово!  Єгово!  Ах!
Могутній,  могутній  Єгово!

[i](Піднімаються)[/i]

СЦЕНА  5  (Остання)
[i](Входить  Абіґаїля,  підтримувана  двома  воїнами.)[/i]

НАБУККО
О,  кого  бачу!

ВСІ
Нещасна,  ти  чого  сюди  прийшла!

АБІҐАЇЛЯ
[i](до  Фенени)[/i]
Мені...  самотній...вмираючій...
прощення....  даруй  сердечне!
Фенено!  Була  я  винною...
І  кара  є...  безкінечна!  

[i](до  Ісмаєля)[/i]
Тут  будь!..

[i](до  Набукко)[/i]
Вони  кохалися...
Вся  надія  їх  в  тобі!..
Хто...  тепер  зніме  тяжких  злочинств
ношу  мою  щоденну!

[i](до  євреїв)[/i]
Ах!  Мій  народе,  ти  говорив:
«Хай  візьме  Господь  наш,  
(хай  візьме  Бог)  стражденну».
Молюся...  о,  Боже...  тебе  кличу...
не  проклинай  же,  (не  проклинай)  мене...

ЄВРЕЇ
«Хай  візьме  Бог  стражденну».

«Хай  візьме  Бог  наш...»

АБІҐАЇЛЯ
...не  проклинай  же,
не  проклинай  же,
не  проклинай  мене...

[i](падає  і  вмирає)[/i]

ВСІ
Мертва!

ЗАХАРІЯ
[i](до  Набукко)[/i]
Єгові  будь  слуга
і  будеш  цар  царів!..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701517
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 19.11.2016

Джузеппе Верді, Набукко: Дія 4, сцени 2 і 3

СЦЕНА  2
Абдалло,  вавилонські  воїни  і  решта

АБДАЛЛО
Куди  спішиш,  Пане?

НАБУККО
Не  стримуй...

АБДАЛЛО
Бажаєш  вийти,
бо  тут  лиш  кривду  твій  розум    може  мати?

ВОЇНИ
О,  всі  ми  тут,  тебе  щоб  захищати!

НАБУККО
(до  Аабдалло)
Що  кажеш  ти?..  Мій  розум  
більше  не  в  тумані...
Абдалло,  дай  меч  мій,  дай  меч  мій  царський...

АБДАЛЛО
(здивований  і  радісний)
Ось  він,  мій  царю,  щоб  вернути  твій  трон!...

НАБУККО
Спасти  Фенену  хочу!

АБДАЛЛО  І  ВОЇНИ
Впадуть,  впадуть  всі  зрадники
як  сарана  (сарана)  на  землю!
З  тобою  ми  побачимо
над  нами  (над  нами)  сонця  схід!

(З  тобою  ми,  так,  ми  побачимо,
Так,  ми!  Так,  ми!  Так,  ми!
Так,  ми!  Так,  ми!  З  тобою  ми.
Йдімо!  Йдімо!  Так!  Ми  побачимо
над  нами  сонця  схід!
Йдімо!  Йдімо!  Так!  Ми  побачимо
над  нами  сонця  схід!
Ходім!  Ходім!  Ходім!  Ходім!)

НАБУККО
О,  воїни,  за  мною  йдіть,
розум  мій  для  дня  готовий,
я  у  вогні  небаченім  –  
цар  я  Ассирії  знову!
Від  блискавки  меча  мого
впадуть  лихі  (упадуть)  на  землю.
Ми  всі  побачим  сонячний
на  цій  короні  (короні)  блиск.
(Побачим  сонячний
на  цій  короні  блиск.
Побачим  всі  ми  сонячний
на  цій  короні  блиск,
на  цій  короні,  короні  блиск.
Побачим  всі  ми  сонячний
на  цій  короні  блиск,
на  цій  короні  блиск
Ах!  На  цій  короні  блиск)
Ходім,  (побачим  сонячний
на  цій  короні  блиск.
Ходім,  побачим  сонячний
на  цій  короні  блиск
Ходім!)

СЦЕНА  3
Висячі  сади,  як  і  в  третій  дії.
Захарія,  Анна,  Фенена,  жрець  Баала,  маги,  воїни,  народ.
Жрець  Баала  стоїть  під  перистилем  храму  біля  жертовника  спокути.  
Збоку  жертовника  біля  стопи  Баала  стоять  два  прислужники,  озброєні  сокирами.    
Печальна  траурна  музика  сповіщає  про  прибуття  Фенени  і  євреїв,  
засуджених  на  смерть.  Фенена  виходить  з  оточення  воїнів  і  магів.  
Біля  середини  сцени  вона  зупиняється  і  стає  на  коліна  перед  Захарією.

ЗАХАРІЯ
Йди!  Йди  з  пальмою  страждання,
йди,  юначко  безутішна,
довго  ти  була  в  вигнанні  –
край  твій  рідний  в  небесах...  йди  спішно!

ФЕНЕНА
О,  мені  вже  небо  відкрите!
І  душа  до  Бога  злітає...
Він  сміється  –  буду  жити
в  насолодах  вічних  раю!
О,  зірок  сіяння,  прощаюсь!
Я  з  Господнім  світлом  лишаюсь!
Із  оков  тяжкого  тіла
мчить  душа  вже  (мчить  душа  вже)  в  небеса!
(Мчить  душа  вже  в  небеса!
Душа  вже  в  небеса!
Мчить  душа  вже  в  небеса!
Душа  в  небеса!)

ГОЛОСИ
(ізсередини)
Слава  Набукко!

ВСІ
Якісь  крики  чути!

ГОЛОСИ
(ізсередини)
Слава  Набукко!

ЗАХАРІЯ
Обряд  має  збутись!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701516
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 19.11.2016

Джузеппе Верді, Набукко: Дія 4, сцена 1

ДІЯ  ЧЕТВЕРТА  –  Повалений  ідол
Баал  посоромлений:  його  ідоли  розбиті  на  куски.
Єремія  XLVIII

СЦЕНА  1
Покої  в  царському  палаці,  як  у  дії  другій.
Набукко  знаходиться  на  лаві.  Він  занурений  
у  глибокий  сон.

НАБУККО
(пробуджується,  тяжко  дихаючи)
Це  ж  мої  руки  й  ноги!..
Ах!  Я  ж  не  бігав,  задихаючись,  в  хащах,  
немов  загнана  здобич?
Ах!  Це  був  сон...  сон  страхітливий!
(Зовні  чути  аплодисменти)
Тепер  ось,  поклик  воєнний!..
О,  дайте  меч  мій!  А  де  мій  кінь,
що  так  прагне  до  битви,
як  у  таночок  юнка?
О,  переможці!..  Сіон  цей,
горде  місто,  що  пнеться  вежами  в  небо,
поникне,  стане  попелом!

ГОЛОСИ
(зсередини)
Фенена!

НАБУККО
О,  прозвучало  ім’я  доньки
щойно  на  устах  моїх  вірних!
Гляньте!  Йде  між  щільними  рядами  конвойних!
(Виглядає  у  вікно)
Що  це?!..  Видіння?
Чому  окови  на  руках  у  неї?...
Плаче!..

ГОЛОСИ
(зсередини)
На  смерть  Фенену!

Грім  і  блискавка.  Лице  Набукко  набуває  іншого  виразу.  
Він  швидко  підходить  до  дверей  і,  побачивши,  що  вони  замкнені)  вигукує:

НАБУККО
В’язень  я  тверді  цієї!
(Повертається  на  терасу,  кидає  уважний  погляд  на  дорогу,  
потім  торкається  чола  і  вигукує)
Ти  прости,  о  Бог  Юдеї!  
(стає  на  коліна)
Боже  євреїв!..  Храм  і  жертовник
я  священні  (я  священні)  відбудую.
Ах!  Від  муки  (від  муки)  ти  врятуєш.
(Ах!  Від  муки  ти  врятуєш.)
Моїм  обрядам  (обрядам)  смерть  прирік.
Мене  чуєш!..  Від  гріховних
дум  мій  розум  зовсім  вільний.
Ах!  Боже  справжній  і  всесильний,
славить  стану  (славить  стану)  Тебе  повік!
(Славить  стану  тебе  повік!
Славить  стану  тебе  повік!)
(Піднімається  і  намагається  силою  відчинити  двері)
Двері  страшні,  о,  відчиніться!..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701351
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 18.11.2016

Джузеппе Верді, Набукко: Дія 3, сцени 4 і 5

СЦЕНА  4
Берег  Євфрату.
Євреї  у  кайданах.  Вони  примушені  до  тяжкої  праці.

ЄВРЕЇ
Думко,  линь  на  золочених  крилах,
Линь,  на  горах  й  узгір’ях  спочивши,
Де  несе  вітер  пах  наймиліший  –
Пах  солодкий  святої  землі!
Ти  вітай  береги  Іордану,
Веж  Сіону,  зруйнованих,  брили...  
О,  Вітчизно,  прекрасна  й  жадана!  
Спогад  світлий,  що  згинув  у  млі!
Золота  арфо  віщих  пророків,
Чом  висиш  на  вербі  у  мовчанні?  
Пробуди  в  серці  спогад  останній,
Розкажи  про  часи,  що  пройшли!  
Ти  неси  плач  і  стогін  глибокий  –
з  долі  Єрусалиму  ридання;
Хай  Господь  дасть  для  тебе  звучання,
Щоб  терпіти  ми  муки  могли!
Щоб  терпіти  ми  муки  могли!
Щоб  терпіти  ми  муки  могли!
Щоб  терпіти  могли!

СЦЕНА  5
Захарія  і  решта

ЗАХАРІЯ
О,  хто  плаче?  Як  жінка  у  жалі,
хто  Предвічному  плач  піднімає?  
О,  підводьтесь,  брати,  із  печалі,
це  Господь  мені  слово  вложив!
У  майбутнього  тьмі  розрізняю...
ось  упали  огидні  (огидні)  окови!..
Налітає  на  підлих  раптово
злого  лева  з  Юдеї  (з  Юдеї)  весь  гнів!

ЄВРЕЇ
О,  майбутнє!

ЗАХАРІЯ
Поселитись  в  кістках  з  черепами
йтимуть  лиш  злі  гієни  та  змії,
У  пилюці  піднятій  вітрами
запанує  безмовності  яв!
Тільки  сови  свій  плач  безнадії
рознесуть,  коли  вечір  заляже...
Навіть  камінь  чужинцю  не  скаже  (не  скаже),
де  колись-то  Вавілон  цей  стояв!
(Навіть  камінь  чужинцю  не  скаже,
де  колись-то  Вавілон  цей  стояв!
Навіть  камінь  чужинцю  не  скаже,  не  скаже,
де  колись-то  Вавілон  цей  стояв!
Навіть  камінь  чужинцю  не  скаже:  Стояв!
Навіть  камінь  чужинцю  не  скаже:  Стояв!)

ЄВРЕЇ
О,  в  старому  вогонь  є  чудовий!
Це  Господь  йому  слово  вложив!
(Це  Господь  йому  слово,  йому  слово  вложив!
Так!  Так!  Так!)
Так,  впадуть  ці  огидні  окови,
щоб  гонор  Юдеї  ожив!
(так,  щоб  гонор,  так  щоб  гонор  Юдеї  ожив!
так,  щоб  гонор,  так  щоб  гонор,  щоб  ожив!)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701350
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 18.11.2016

Джузеппе Верді, Набукко: Дія 3, сцена 3

СЦЕНА  3
Абіґаїля  і  Набукко

НАБУККО
Жінко,  ти  хто?

АБІҐАЇЛЯ
Прийшла  як  хранитель
твого  трону!..

НАБУККО
Ти?..  Мого  трону?  Це  підступ!
Наказ  мені  покажеш?..
Наказ  мені  покажеш?..
Це  підступ!

АБІҐАЇЛЯ
Хворий  лежав  ти...  Народ  піднявсь
на  бунтівних  євреїв;
для  ухвали  цієї
постав  царя  печать!
(Постав  царя  печать!
Постав  тут  царя  печать!)

(Показує  йому  вирок)

Смерть  тут  для  віроломних.

НАБУККО
Що  мовиш  ти?..

АБІҐАЇЛЯ
Ти  згодний?

НАБУККО
Думка  ятрить!...

АБІҐАЇЛЯ
Ти  проти?
Втішайтеся,  євреї!
Підносьте  гімни  осанни
для  вашого  Бога!..

НАБУККО
Що  чую?

АБІҐАЇЛЯ
Взяв  тут  страх  боягуза.
Набукко,  це  не  ти!

НАБУККО
Неправда!  До  смерті,  до  смерті
буде  весь  Ізраіль  взятий!
Дай  це!

(Прикладає  печать  і  повертає  лист  для  Абіґаїлі)

АБІҐАЇЛЯ
(з  радістю)
О,  щаслива  доля!
(О,  щаслива  доля!)
Останній  східець  взятий!

НАБУККО
Ох!...  А  Фенена?

АБІҐАЇЛЯ
Зрадниця!
Йде  до  чужого  Бога.
(відходячи)
Хай  гине!

(Дає  документ  двом  охоронцям,  котрі  негайно  виходять)

НАБУККО
(зупиняючи  її)
Моя  кровинка!

АБІҐАЇЛЯ
Без  порятунку!

НАБУККО
(закриваючи  лице)
О,  жах!

АБІҐАЇЛЯ
Є  інша  дочка...

НАБУККО
Падай  ниць,  рабине!  
Я  твій  пан!

АБІҐАЇЛЯ
Дурню!..  Хто  тебе  слухає!...
Рабиня?  Рабиня?

НАБУККО
(шукає  за  пазухою  документ,  котрий  підтверджує  
рабське  походження    Абіґаїлі)
Всю  правду  знай!

АБІҐАЇЛЯ
(дістає  із  пазухи  документ  і  рве  його  на  кусочки)
Так  повертаю  нікчемному
брехливий  цей  листок!

НАБУККО
О,  що  ж  за  сором  незміряний
впав  на  мій  волос  сивий!
Дарма  правиця  немічна
хоче  взять  меч  жахливий!
Ах,  старигане  бідний,
Тінь  лиш  тепер  ти  царя!
(Тінь  лиш  тепер  ти,  тінь  лиш  тепер  ти,
Тінь  лиш,  тінь  лиш  тепер  царя.)

АБІҐАЇЛЯ
О,  слави  день  жаданий,
Ти  вже  прийшов  до  мене!

НАБУККО
Нещасний  я!

АБІҐАЇЛЯ
Цінніший  трон  для  мене,
ніж  батько  мій
(ніж  батько  мій)  забутий!

НАБУККО
Ах!

АБІҐАЇЛЯ
Нарешті  впаде  люд  відданий
бридкій    рабині
(бридкій    рабині)  до  ніг.
(Впаде  їй  до  ніг.
Так!  Впаде  їй  до  ніг!
Нарешті  впаде  люд  відданий
бридкій    рабині  до  ніг!
Нарешті  впаде  люд  відданий
бридкій    рабині  до  ніг!
До  ніг!  До  ніг!  До  ніг!)

НАБУККО
Ах,  старигане  бідний!
Тінь  лиш  тепер  я  царя!
Ах,  старигане  бідний!
Тінь  лиш  тепер  я  царя!
Ах,  старигане  бідний!
Тінь  лиш!  Ах!  Тінь  лиш                      
є  я  ,  є  я  царя!
Нещасний  я!  Нещасний  я!
Тінь  лиш  я  царя!

(Всередині  чути  звук  сурми)

НАБУККО
О,  ці  звуки!

АБІҐАЇЛЯ
Це  смерті  звуки  євреям,  
що  їх  осудив  ти!

НАБУККО
Варто,  гей!  Я  в  віроломстві!
Варто!

(Появляються  декілька  воїнів)

АБІҐАЇЛЯ
О,  дурню!    Ти  все  ще  проти?
Я  цю  варту  ось  тут  тримаю
лиш  тобі.  Ти  арештант!

НАБУККО
Арештант?...

АБІҐАЇЛЯ
Так!..  У  рабині,
що  зламала  міць  твою!

НАБУККО
Арештант?...  

АБІҐАЇЛЯ
Так!

НАБУККО
Арештант?...  

АБІҐАЇЛЯ
Так!

НАБУККО
Дай  пощаду,  дай  пощаду
ти  для  батька,  що  безтямний!
Поверни  дочку-розраду,
батька  їй  не  забирай!
Лиш  царицею,  лиш  пані
ассирійці  звати  стануть;
цей  старий  у  сподіванні  –
лиш  життя  для  серця  дай.
(Ах,  пощаду!...  Ах,  пощаду!..

Дай  пощаду,  дай  пощаду
ти  для  батька,  що  безтямний!
Поверни  дочку-розраду,
батька  їй  не  забирай!
Лиш  царицею,  лиш  пані
ассирійці  звати  стануть;
цей  старий  у  сподіванні  –
лиш  життя  для  серця  дай.
Дай  пощаду,  дай  пощаду
ти  для  батька,  що  безтямний!
Поверни  дочку-розраду,
батька  їй  не  забирай!
Батька  їй  не  забирай!
Дай  пощаду!..    Дай  пощаду!..
...у    сподіванні  
лиш  життя  для  серця  дай.
Дай  пощаду!  Дай  пощаду  мені!)

АБІҐАЇЛЯ
Вийди!  Даремно  просиш  миру,
не  зворушать  мене  сльози;
не  було  так,  старцю  нещирий,
як  тримав  ти  мене  в  ганьбі.
Не  було  так,  о,  старцю  нещирий,
як  тримав  ти,  як  тримав  ти
мене  в  ганьбі.
Даремно!
Не  зворушать  мене  сльози;
Вийди!  Безумний!
О,  побачим,  чи  рабині
підійде  царська  порфіра!
О,  побачим,  чи  зганьблю  я
Ассирійську  красоту!
О,  побачим,  чи  зганьблю  я
Ассирійську,  ассирійську  красоту!
Дарма  ти  просиш!  Дарма  ти  просиш!
Дарма  ти  просиш!  Дарма  ти  просиш  мене!  
Ні!  Дарма!  Даремно!  Ах,  ні!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697647
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 30.10.2016

Джузеппе Верді, Набукко: Дія 3, сцени 1 і 2

ДІЯ  ТРЕТЯ  –  Пророцтво

Звірі  пустині  будуть  жити  у  Вавілоні,  їм,  разом  із  совами  і  одудом,  буде  належати  це  місце.  Єремія  LI  

СЦЕНА  1
Висячі  сади.  Абіґаїля  сидить  на  троні.  Маги  і  вельможи  сидять  біля  її  ніг.  Поруч  з  жертовником,  де  підноситься  золота  статуя  Баала,  
стоїть  Верховний  жрець  зі  своїми  служками.
Вавілонські  жінки,  народ  і  воїни.

ВАВІЛОНСЬКІ  ЖІНКИ,  НАРОД  І  ВОЇНИ
Лиш  Ассирія  царить  єдина,
як  Баал  могутність  має,
залишає  скрізь  руїни  (скрізь  руїни),
де  чужинець  меч  виймає  (меч  виймає);
нині    дар  утіхи  й  миру
за  відвагу  їй  прийшов;
хай  течуть  усі  дні,  усі  дні  без  міри
там,  де  радість,  (там,  де  радість,
там,  де  радість)  і  любов.
(Там,  де  радість,  там,  де  радість,  
там,  де  радість  і  любов.
Нині    дар  утіхи  й  миру
за  відвагу  їй  прийшов;
хай  течуть  всі  дні  без  міри
там,  де  радість  і  любов.
Там,  де  радість  і  любов.
Там,  де  радість  і  любов.  
Ах!  Там,  де  радість  і  любов.
Там,  де  радість  і  любов.
Там,  де  радість  і  любов.  
Ах!  там,  де  радість  і  любов.
І  любов,  і  любов.
Так!  Там,  де  радість  і  любов.
Так!  Там,  де  радість  і  любов.)

ВЕРХОВНИЙ  ЖРЕЦЬ
Достойна  жінко,  що  в  Ассирії  мудро  правиш,
почуй  молитву  твоїх  підданих!
Юдеї  злобні  діти  хай  згинуть  зовсім,  
та  спершу  та,  що  сестрою  я  не  можу  звати...
Від  Баала  пішла...

(Подає  вирок  для  Абіґаїлі)

АБІҐАЇЛЯ
(лицемірно)
Що  б  ви  хотіли!..

СЦЕНА  2
На  сцені  появляється  Набукко  у  рваній  одежі  і  зі  сплутаною  бородою.  Охорона,  на  чолі  з  Абдалло,    
з  повагою  розступається  перед  ним.
Абігаїля,  Набукко,  Абдалло

АБІҐАЇЛЯ
Та  хто  тут  ходить?...  Це  ж  який  сміливець
порушив  заборону?...  Геть  до  покоїв  ведіть  старого!..

НАБУККО
(не  при  своїй  пам’яті)
Хто  такий  сміливий  при  Набукко?

АБДАЛЛО
(з  пошаною)
Гей!  Йдіть,  Пане,  за  мною!

НАБУККО
Хочеш  куди  завести?  Кинь  мене!..
Це  нарад  моїх  палата...  Стій!..  Не  бачиш?
Мене  чекають...  Йдеш  рядом  –  
мене  (мене)  тримати?
Немічним  став  я,  дійсно;  біда  –  узнає  хтось!...
Хочу  щоб  я  завжди  для  всіх  сильним  був...
Кинь  тут...  Можу  я  сам  дійти  до  трону...

(Наближається  до  трону  і  хоче  зійти  на  нього)

А  хто  ця  жінка?  О,  це  зухвалість!

АБІҐАЇЛЯ
 (спускаючись  зі  трону)
О,  йдіть  вже,  мої  піддані!

(Всі  виходять,  крім  Набукко  і  Абіґаїлі)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697646
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 30.10.2016

Хуана де Ібарбуру (Уругвай) , Дикунка

П’ю  воду  зі  струмочка  я  чисту  і  прозору,
бреду  вперед  полями,  тримаючи  опору
чудесну  і  надійну,  із  гілочки  ліщини,
що  на  собі  тримала  гніздо  м’яке  пташине.
 
Так  дні  свої  проводжу,  засмагла  й  неслухняна,
навкруг  травистий  килим,  тендітний  і  духмяний.
Їм  ягідок  суничних  наливчаті  краплини,
або  шукаю  грона  пахучої  малини.

Гарячим  ароматом  лугів  дозрілих  росних  
просякнуте  все  тіло.  Мої  розкішні  коси,
розпущені,  лиш  сонцем  і  запахом  повиті,  
в  них  запах  сіна,  м’яти,  шавлії,  цвіту  в  житі.

Я  вільна  і  весела,  красу  і  юність  маю  –  
могла  б  такою  бути  богиня  урожаю!
Безгрішна  мов  Діана
топчу  я  росні  трави,  родившись  вранці  рано!

Juana  de  Ibarbourou  
Salvaje

Bebo  el  agua  limpia  y  clara  del  arroyo
y  vago  por  los  campos  teniendo  por  apoyo
un  gajo  de  algarrobo  liso,  fuerte  y  pulido
que  en  sus  ramas  sostuvo  la  dulzura  de  un  nido.

Así  paso  los  días,  morena  y  descuidada,
sobre  la  suave  alfombra  de  la  grama  aromada.
Comiendo  de  la  carne  jugosa  de  las  fresas
o  en  busca  de  fragantes  racimos  de  frambuesas.

Mi  cuerpo  está  impregnado  del  aroma  ardoroso
de  los  pastos  maduros.  Mi  cabello  sombroso
esparce,  al  destrenzarlo,  olor  a  sol  y  a  heno,
a  savia,  a  yerbabuena  y  a  flores  de  centeno.

¡Soy  libre,  sana,  alegre,  juvenil  y  morena,
cual  si  fuera  la  diosa  del  trigo  y  de  la  avena!
¡Soy  casta  como  Diana
y  huelo  a  hierba  clara  nacida  en  la  mañana!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692673
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.10.2016

Джузеппе Верді, Набукко: Дія 1, сцена 6

СЦЕНА  6
(Жінки,  єврейські  чоловіки,  левіти,  воїни,  котрі  один  за  одним
входять  у  храм,  де  також  залишаються  ті,  хто  там  був.  
Потім  входять  Захарія  і  Анна.)

ЄВРЕЙСЬКІ  ЖІНКИ
(входячи  поспіхом)
Могли  бачить?  Мов  грімниця
вдерся  у  юрбу  спрожогу!  

СТАРІ  ЄВРЕЇ
Меч  кривавий  підняв  убивця,
ним  до  нас  проклав  дорогу!

ЛЕВІТИ
(що  підійшли)
Марно  воїв  відважні  груди
храм  святий,  мов  щитом,  закрили!

ЖІНКИ
Нам  від  Бога  прокляттям  буде
і  молитва,  і  плач  безсилий!  

ЖІНКИ,  ЛЕВІТИ  і  СТАРІ
О,  щасливий  той,  хто  вмер.
(О,  щасливий  той,  хто  вмер)  –
не  зустрів  цей  день  тепер!                          
(День  тепер,  день  тепер!)

ЄВРЕЙСЬКІ  ВОЇНИ
(входячи,  без  зброї)
Ось  цар  їде!  Аргамаком  
він  до  храму  мчить  неспинно,  
наче  чорний  вихор,  змахом
залишає  скрізь  руїни.  

ЗАХАРІЯ
(входячи  стрімко)
О,  зухвалість!..  Він  гарцює
тут  на  дикому  коні!

ВСІ
Ах,  нещастя!  Хто  врятує
храм  Господній  в  горя  дні?
(Ах,  нещастя!  Ах,  нещастя!  
Ах,  нещастя!  Ах,  нещастя!  Хто  врятує
храм  Господній  в  горя  дні?
В  горя  дні,  в  горя  дні,
Господній,  Господній  в  горя  дні?)

АБІҐАЇЛЯ
(наближається  зі  своїми  переодягненими  воїнами  і  вигукує)
Слава,  Набукко!

(крик  ізсередини)
ГОЛОСИ
Слава!                    

ЗАХАРІЯ
(до  Ісмаеля)
Відкрив  хто  нечестивцям?

ІСМАЕЛЬ
(вказуючи  на  передягнутих  вавілонян)
Фальшивий  одяг!..    

АБІҐАЇЛЯ
Даремна  гординя...  вже  цар  наблизивсь!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690591
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 24.09.2016

Джузеппе Верді, Набукко: Дія 1, сцени 4 і 5

СЦЕНА    4
Ісмаель  і  Фенена

ІСМАЕЛЬ
Фенено!..  О,  моя  люба!

ФЕНЕНА
Коли  йде  помсти  згуба,
хто  каже  про  любов?

ІСМАЕЛЬ
Змучена!    О,  ще  більш
прекрасна  очам  моїм  тепер  ти  сяєш,
ніж  в  Вавилоні,  де  з  Юдеї  був  послом  я!  
Рятувала  мене  з  в’язниці,  хоч  це  було  й  згубно,
не  дратувала  тебе  заздрість  і  підозра  Абіґаїлі,
котра  з  любов’ю  ждала  мене  кругом!..

ФЕНЕНА
Ах!  Тільки  спогад!..  Нині
я  рабиня!..

ІСМАЕЛЬ
Та  я  тобі  на  волю
відкрити  хочу  путь!

ФЕНЕНА
Згублений!..  Зламаєш  
священний  наказ!

ІСМАЕЛЬ
Йдімо!..  Для  мене  ти  зламала  також...
Йдімо!    Шлях  для  тебе  мої  груди,
шлях  для  тебе  мої  груди  
зроблять  крізь  численні...

СЦЕНА  5
Абіґаїля  (з  декількома  воїнами)  та  інші

В  той  час,  коли  Ісмаель  намагається  відкрити  потаємні  двері,  
з  мечем  в  руці  входит  Абіґаїля  у  супроводі  декількох  
вавілонських  воїнів,  одягнених  у  єврейський  одяг.

АБІҐАЇЛЯ
Звитяжці,  храм  узятий!

ІСМАЕЛЬ  і  ФЕНЕНА
(злякано)
Абіґаїля!..

(Абіґаїля  раптово  зупинилася,  впізнавши  в  них  двох  закоханих  
і,  звертаючись  до  Ісмаеля,  вигукнула  з  гіркою  посмішкою)

АБІҐАЇЛЯ
Бравий  вояк!  Кохання
він  тільки  зброю  знає?  
(до  Фенени)
У  серці  шал  бажання
ця  ось  ассирійка  має!  
(злісно)
Чий  Бог  врятує?  Стане  вам  
могила  як  постіль  умить...
моєї  помсти  вже  блискавка  
висить  над  вами,  над  вами  висить!  

(Після  недовгої  паузи  бере  за  руку  Ісмаеля  і  каже  йому  півголосом)

Я  ж  люблю  так......  серце  й  корону
я  б  на  тебе  все  поміняла!
Бо  любов  ця  моя  бездонна
життя  чи  гибель  (життя  чи  гибель)  несе  тобі.
Ах,  народ  твій  я  б  врятувала,
щоб  мене  ти,  (щоб  мене  ти)  полюбив!  

Я  ж  люблю  так...  
Бо  любов  ця  моя  бездонна
Я  ж  люблю  так...  
Ах,  народ  твій  я  б  врятувала
Щоб  любив.  
Ах!  Щоб  мене  ти  полюбив!
Щоб  любив.  
Ах!  Щоб  мене  ти  полюбив!
Щоб  любив,  щоб  любив.  
Ах!  Щоб  любив.  
Ах!  щоб...  Ах!  Щоб  любив.

ІСМАЕЛЬ
О,  ні!  Життя  я  тобі  вручаю,    
дати  ж  серце  я  не  можу;        
я  щасливу  лиш    долю  знаю,    
тож  я  за  себе,  я  за  себе  не  боюсь.  

Плачем  тебе  моїм  тривожу  –  
за  народ  мій  я  борюсь.    

Плачем  тебе  моїм  тривожу  –  
Ах!  я  борюсь.    
Плачем  моїм  тебе  тривожу  –  
Ах!  я  борюсь.    
Ах!  за  народ  мій  я  борюсь.    
Ах!  за  народ  мій
Ах!  я  борюсь.    
Ах!  Я.  Ах!  Я  борюсь.      

ФЕНЕНА
Ах!  До  тебе  мої  благання,      
сущий  Боже,  тебе  чую,
не  за  себе  в  час  страждання  
я  до  тебе  так  молюсь  –    
свого  брата  лиш  рятую,  
ну  а  я  з  плачем  лишусь!      
Свого  брата  лиш  рятую,  
ну  а  я  з  плачем  лишусь!          
Ну  а  я  з  плачем  лишусь!          
Ну  а  я  з  плачем  лишусь!
Я  лиш  з  плачем!  Ах!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688960
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 15.09.2016

Хуана де Ібарбуру (Уругвай) , Сподівання

О,  льоне,  дозрій,  щоб  зіткать  полотна  
на  постіль  для  ліжка,  де  вільно  засне
мій  милий,  що  прийде  ось-ось  до  мене!
(Він  має  вернутись,  як  буде  весна).

Трояндо,  бутон  розгорни  тісно  звитий!
Відкрий  у  кімнаті  флакон  свій  багатий,
згусти  кольори  і  збери  аромати,
для  нього  усе,  бо  він  буде  тут  жити.

Я  путами  ноги  скую  золотими,
надіну  найлегші  сталеві  окови,
наказ  я  дала  ковалеві  Любові
зробити  йому  їх  навік  чарівними.  

Посіяла    мак  у  саду  я  незримо,
щоб  він  не  згадав  більш  стежки  із  путями!
Ти,  втомо,  тяжі  його  звий  до  нестями.
Ти,  ніжносте,  ляж,  наче  пес,  під  дверима.

Juana  de  Ibarbourou  
La  espera

¡Oh  lino,  madura,  que  quiero  tejer
sábanas  del  lecho  donde  dormirá
mi  amante,  que  pronto,  pronto  tornará
(Con  la  primavera  tiene  que  volver.)

¡Oh  rosa,  tu  prieto  capullo  despliega!
Has  de  ser  el  pomo  que  arome  su  estancia.
Concreta  colores,  recoge  fragancia,
dilata  tus  poros,  que  mi  amante  llega.

Trabaré  con  grillo  de  oro  sus  piernas,
cadenas  livianas  del  más  limpio  acero,
encargué  con  prisa,  con  prisa  al  herrero
Amor,  que  las  hace  brillantes  y  eternas.

Y  sembré  amapolas  en  toda  la  huerta.
¡Que  nunca  recuerde  caminos  ni  sendas!
Fatiga:  en  sus  nervios  aprieta  tus  vendas.
Molicie:  sé  el  perro  que  guarde  la  puerta.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684846
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 20.08.2016

Франсіско Луїс Бернардес (Аргентина) , Сльоза

Не  знаю  хто  зронив,  та  відчуваю
По  палкості  таємній,  по  печалі  –
Немов  з  мого  вона  зростала  жалю,
В  моїй  журбі  родилася  безкрая.

Можливо  від  душі,  що  десь  страждає,
Чи  від  очей  зорі  в  небесній  далі,
Крізь  темну  ніч  проклала  магістралі
До  почуття  мого,  що  серце  крає.

Та  впізнаю  свою  я  за  світінням,
Що  у  моєму  серці  розливає  –
Вогонь  живий  вона  лиш  може  дати:

Засліплює  мене  своїм  промінням,
Жарина  від  вогню,  що  обпікає,
Краплина  моря,  де  мені  втопати.

Francisco  Luis  Bernárdez  
La  lágrima

No  sé  quién  la  lloró,  pero  la  siento,
Por  su  calor  secreto  y  su  amargura,
Como  brotada  de  mi  desventura,
Como  nacida  de  mi  desaliento.

Quizá  desde  un  lejano  sufrimiento,
Desde  los  ojos  de  una  estrella  pura,
Se  abrió  camino  por  la  noche  oscura
Para  llegar  hasta  mi  sentimiento.

Pero  la  siento  mía,  porque  alumbra
Mi  corazón  sin  esa  luz  sin  tasa
Que  sólo  puede  dar  el  propio  fuego:

Rayo  del  mismo  sol  que  me  deslumbra,
Chispa  del  mismo  incendio  que  me  abrasa,
Gota  del  mismo  mar  en  que  me  anego.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684692
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 19.08.2016

Франсіско Луїс Бернардес (Аргентина) , Мімоза

Буду  я  далеко  -
в  дальній  стороні,
та  оця  мімоза
буде  при  мені.

Буду  я  безмовний,
наче  уві  сні,
та  оця  мімоза
пісню  дасть  мені.

Буду  я  зів’ялий
аж  по  корені,
та  оця  мімоза
розцвіте  в  мені.

Буду  я  забутий
в  часу  глибині,
та  оця  мімоза
сплаче  по  мені.

Francisco  Luis  Bernárdez  
El  espinillo  

Estaré  muy  lejos,      
muy  lejos  de  aquí,      
pero  este  espinillo      
quedará  por  mí.      

Estaré  callado,  
no  podré  sentir,      
pero  este  espinillo      
cantará  por  mí.      

Estaré  marchito      
hasta  la  raíz,    
pero  este  espinillo      
dará  flor  por  mí.      

Estaré  olvidado,      
no  sabrán  quién  fui,      
pero  este  espinillo  
llorará  por  mí.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684505
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 18.08.2016

Франсіско Луїс Бернардес (Аргентина) , Сонет спільного кохання

В  нас  так  думки  у  головах  єдині,
і  так  серця  сплелися  між  собою,
що  ми  в  однім  піднесенні  обоє
і  пристрасті  змішались  наші  нині.

Здоровий  глузд  із  певністю  твердою,
і  радощі,  і  сум  у  самотині  –
фігури  лиш  на  шаховій  клітині,
із  барвою  та  формою  одною.

Ми  на  життєвій  шахівниці  граєм,
настійливо  обоє  налягаєм,
і  все  ж    ця  гра  кінчається  безцільно  –

в  любовній  грі,  про  що  прекрасно  знаєм,
без  виграшу,  бо  ми  удвох  втрачаєм,
без  програшу,  бо  виграєм  ми  спільно.

Francisco  Luis  Bernárdez  
Soneto  del  amor  unitivo
 
Tan  unidas  están  nuestras  cabezas
y  tan  atados  nuestros  corazones,
ya  concertadas  las  inclinaciones    
y  confundidas  las  naturalezas,

que  nuestros  argumentos  y  razones
y  nuestras  alegrías  y  tristezas
están  jugando  al  ajedrez  con  piezas
iguales  en  color  y  proporciones.  

En  el  tablero  de  la  vida  vemos
empeñados  a  dos  que  conocemos,
a  pesar  de  que  no  diferenciamos,

en  un  juego  amoroso  que  sabemos
sin  ganador,  porque  los  dos  perdemos,
sin  perdedor,  porque  los  dos  ganamos.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684329
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.08.2016

Франсіско Луїс Бернардес (Аргентина) , Закоханий сонет

Як  той  струмок  дрімотний  ніжність  має,
неначе  дощ  безвітряний  спокійна,
немов  троянда  чиста  й  благодійна,
близька  і  дальня  –  наче  вітер  грає,

ця  жінка  всі  печалі  відчуває,
кровить,  коли  я  рана  безнадійна,
мого  життя  основа  чудодійна,
мої  думки  собою  заповняє.

Коли  жаліюсь  –  скаржиться  зі  мною,
коли  мовчу  –  вона  є  тишиною,
коли  співаю  –  пісня  лиш  вона.

Коли  я  вірю  –  лиш  вона  є  віра,
надіюся  –  вона  надія  щира,
коли  живу  –  для  серця  це  весна.

Francisco  Luis  Bernárdez  
Soneto  enamorado

Dulce  como  el  arroyo  soñoliento,
mansa  como  la  lluvia  distraída,
pura  como  la  rosa  florecida
y  próxima  y  lejana  como  el  viento.

Esta  mujer  que  siente  lo  que  siente
y  está  sangrando  por  mi  propia  herida
tiene  la  forma  justa  de  mi  vida
y  la  medida  de  mi  pensamiento.

Cuando  me  quejo,  es  ella  mi  querella,
y  cuando  callo,  mi  silencio  es  ella,
y  cuando  canto,  es  ella  mi  canción.

Cuando  confío,  es  ella  la  confianza,
y  cuando  espero,  es  ella  la  esperanza,
y  cuando  vivo,  es  ella  el  corazón.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684328
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 17.08.2016

Джузеппе Верді, Набукко: Дія 1, сцени 2 і 3

СЦЕНА  2
(Захарія,  Фенена  та  інші)

СЦЕНА  2
Захарія,  Фенена  та  інші

ЗАХАРІЯ  
(ведучи  за  руку  Фенену)
Надійтесь,  о,  діти!  Знак  волі
Господь  нам  дав  ласкаво  –  
вручив  мені  Він  долю
цінної  застави,
(указуючи  на  Фенену)
це  ворога  насіння
мир  принесе  для  нас.

ВСІ
І  сонце  у  промінні
зійде  в  щасливий  час!

ЗАХАРІЯ
Стримуйте  страх!  
Стримуйте  страх!  Повірте
у  Божу  вічну  підмогу.
На  берегах  Єгипту
спас  Він  Мойсея  малого;
для  Ґедеона  сотні
незламних  бійців  зібрав...
Хто,  у  смертельній  пригоді,
моливсь  Йому,  (Йому)  й  пропав?
(Хто,  у  смертельній,  смертельній  пригоді,
молився  Йому  й  пропав?  
Моливсь  Йому,  моливсь  Йому,
хто  моливсь  Йому  й  пропав?)

ВСІ
І  сонце  у  промінні
І  сонце  у  промінні
І  сонце  у  промінні
зійде  в  щасливий  час!
В  щасливий  час!
В  щасливий  час!
В  щасливий  час!
В  цей  час!  

ЗАХАРІЯ
Стримуйте  страх!  
Стримуйте  страх!  Повірте
у  Божу  вічну  підмогу.
Хто,  у  смертельній  пригоді,
моливсь  Йому,  Йому  й  пропав?
Хто,  у  смертельній,  смертельній  пригоді,
молився  Йому  й  пропав?
Моливсь  Йому,  моливсь  Йому,
хто  моливсь  Йому  й  пропав?  
Стримуйте  страх!
Стримуй...  стримуйте  страх!

ВСІ
Якісь  крики!

СЦЕНА  3
Ісмаель  (з  кількома  єврейськими  воїнами)  та  інші.

ІСМАЕЛЬ
Роз’ярілий
цар  Ассірії,  (цар  Ассірії)  наступає,
наче  світ  увесь  він  сміло
і  зухвало  викликає!

ЄВРЕЇ  І  ЛЕВИТИ
Краще  вмерти...

ЗАХАРІЯ
Може  спинить
Господь  безумця  наліт  злодійський
і  не  сяде  на  руїнах,
на  сіонських,  цар  чужий.  
(Передаючи  Фенону  для  Ісмаеля)
Першу  даму  ассирійську
я  вручаю.

ВСІ
О,  Боже,  врятуй!  

ЗАХАРІЯ
Як  від  сонця  ніч  нездоланна,
як  від  вітру  заслони  пилу,
упаде  так  в  бою  безсило
бог  Баала,  бог  олжі.  
Просим,  Боже  Авраама,
Ти  до  нас  униз,  (униз)  спустися,
щоб  дух  ратний  нам  укріпився,
щоб  знайшов  тут  гибель  чужий.
(Щоб  дух  ратний  нам  укріпився,
щоб  знайшов  тут  гибель  чужинець,
Щоб  дух  ратний  нам  укріпився,
щоб  знайшов  тут,  щоб  знайшов  тут  гибель  чужий.)

ВСІ
Щоб  дух  ратний  нам  укріпився,
щоб  знайшов  тут...

Як  від  сонця  ніч  нездоланна,
як  від  вітру  заслони  пилу,
упаде  так  в  бою  безсило
бог  Баала,  бог  олжі.
Упаде  так,  упаде  так
бог  Баала,  бог  олжі,
бог  Баала,  бог  олжі.

ЗАХАРІЯ
Як  від  сонця  ніч  нездоланна,
як  від  вітру  заслони  пилу,
упаде  так  в  бою  безсило
бог  Баала,  бог  олжі.  
Просим,  Боже  Авраама,
Ти  до  нас  униз,  униз  спустися,
щоб  дух  ратний  нам  укріпився,
щоб  знайшов  тут  гибель  чужий.
Щоб  дух  ратний  нам  укріпився,
щоб  знайшов  тут  гибель  чужинець,
Щоб  дух  ратний  нам  укріпився,
щоб  знайшов  тут,  щоб  знайшов  тут  гибель  чужий.
Так!  Щоб  знайшов  тут,  так,  щоб  знайшов  тут  гибель  чужий.
Так!  Щоб  знайшов  тут,  так,  щоб  знайшов  тут  гибель  чужий.
Гибель!  Гибель!  Гибель!

ВСІ
Щоб  дух  ратний  нам  укріпився,
щоб  знайшов  тут...

Щоб  знайшов  тут,  щоб  знайшов  тут
тільки  гибель  чужий!
Щоб  знайшов  тут,  щоб  знайшов  тут
тільки  гибель  чужий!
Гибель!  Гибель!  Щоб  знайшов  тут  гибель  чужий!

(Всі  виходять,  крім  Фенени  та  Ісмаеля)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683318
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 12.08.2016

Генрі Лоньґфелоу, Пісня про Гаявату: 4. Гаявата і Муджеківіс

З  літ  дитячих  в  роки  зрілі
Нині  виріс  Гаявата,
Вмілий  в  навиках  мисливських,
Мудрий  у  ділах  старійшин,
Спритний  в  ігрищах  юначих,
Дужий  в  праці  чоловічій.

Був  проворним  Гаявата  –
Міг  стрілу  вперед  пустити
І  так  швидко  мчати  з  нею,
Що  стріла  за  ним  лишалась!
Міць  в  руках  мав  Гаявата  –
Міг  пустити  стріл  десяток
Він  з  такою  бистротою,
Що  стріла  десята  мчала,
Коли  перша  ще  не  впала!

Мав  магічні  рукавиці,
Мінджикавун,  з  хутра  лані;
Коли  їх  вдягав  на  руки  –
Міг  тоді  ламати  скелі,
Міг  розтерти  їх  на  порох.
Чарівні  мав  мокасини
Із  оленячої  шкіри,
Коли  їх  взував  на  ноги
І  до  ніг  кріпив  надійно  –
Кожним  кроком  міряв  милю!

Часто  він  питав  про  батька
Муджеківіса  в  Нокоміс;
І  дізнавсь  про  таємницю
Дивної  краси  у  мами,
Про  безчесність  свого  батька;
І  горіло  в  нього  серце,
Як  живе  палке  вугілля.

Він  сказав  старій  Нокоміс:
«Йду  побачити  як  батько
Поживає,  Муджеківіс,
В  брамі  Західного  Вітру,
У  воріт  Заходу  Сонця!»

Вийшов  з  дому  Гаявата,
Вдягнений  в  похід,  при  зброї,
В  блузі  і  штанах  зі  шкіри,
Пишно  вбраний  в  пір’я  й  мушлі  –
Голова  в  орлинім  пір’ї,
Пояс  зроблений  із  мушлі,
У  руках  лук  ясеновий,
Тятива  з  тяжів  карібу,
В  колчані  дубові  стріли
З  вістрям  яшмовим  і  пір’ям,
В  рукавицях  Мінджикавун,
В  чудодійних  мокасинах.

Мовила  стара  Нокоміс:
«О,  не  йди  ж  ти,  Гаявато,
В  царство  Західного  Вітру,
В  Муджеківіса  країну,
Бо  тебе  він  чаром  вразить,
Вб’є  тебе  своїм  лукавством!»

Та  безстрашний  Гаявата
Не  скорився  осторогам,
В  ліс  пішов  широким  кроком,
Кожним  кроком  міряв  милю.
Небо  бачилось  вогненним,
І  земля  немов  вогненна,
Навкруги  жарке  повітря,
Повне  випарів  гарячих,
Наче  луг  і  ліс  в  пожежі,
То  горіло  в  нього  серце,
Як  живе  палке  вугілля.

Він  ішов,  ішов  на  захід,
Лань  найшвидшу  обігнавши,
Антилопу  і  бізона.
Перетнув  він  Есконабу,
І  могутню  Міссісіпі,
Проминув  Рівнинні  Гори,
Землю  Воронів  і  Лисів,
Мимо  жител  Чорноногих
Увійшов  в  Скелясті  Гори,  
В  царство  Західного  Вітру,
Де  на  буряних  вершинах
Розмістився  Муджеківіс,
Володар  вітрів  небесних.

Сповнивсь  страхом  Гаявата
Від  постави  свого  батька  –
У  повітрі  вколо  нього
Колихалась  хмарна  грива,
Наче  сніг  вона  блищала,
Наче  Ішкуда,  комета,
Мов  з  хвостом  вогненним  зірка.

Сповнивсь  щастям  Муджеківіс,
Як  побачив  Гаявату,
Власну  юність  він  побачив
На  обличчі  Гаявати,
Упізнав  красу  Венони,
Що  мов  вийшла  із  могили.

«Прошу  тебе,  Гаявато,
В  царство  Західного  Вітру!
Я  давно  тебе  чекаю!
Юність  мила,  старість  хмура,
Юність  щира,  старість  зимна,
Повернув  ти  дні  минулі,
Молодість  вернув  жагучу,
І  вернув  красу  Венони!»

Днів  багато  розмовляли,
Щиро  слухали,  питали;
Вихвалявся  Муджеківіс
Мужністю  в  часах  минулих,
І  пригодами  тяжкими,
Молодецтвом  невгамовним,
Дужим  тілом  невразливим.

Терпеливо  Гаявата
Слухав  батька  вихваляння;
Тихо  з  посмішкою  слухав,
І  ні  погляд,  ані  слово,
Не  розкрили  його  душу.
Та  горіло  в  нього  серце,
Як  живе  палке  вугілля.

Запитав  лиш:  «Муджеківіс,
Може  щось  тебе  вразити?
Може  щось  тебе  злякати?»
І  могутній  Муджеківіс,
В  похваляннях  запишавшись,
Відповів:  «Ніщо  не  може,
Може  тільки  чорна  скеля,
Може  тільки  згубний  Вобік!»

Глянув  він  на  Гаявату
Мудрим  поглядом  привітним,
З  батьківською  добротою,
Глянув  з  гордістю  на  вроду,
На  струнку  його  поставу,
Запитавши:  «Гаявато,
Може  щось  тебе  вразити,
Може  щось  тебе  злякати?»

Обережний  Гаявата
Помовчавши,  як  непевний,
Стримано,  немов  з  ваганням,
Відповів:  «Ніщо  не  може,
Може  очерет  високий,
Може  лиш  стрункий  Апуква!»

І  як  тільки  Муджеківіс
Встав,  щоб  очерет  зірвати,
З  жахом  крикнув  Гаявата,
З  жахом  показним  він  крикнув:
«Кейґо!  Кейґо!  Не  торкайся!»
«Досить!  –  мовив  Муджеківіс,
Я  насправді  не  торкнуся!»  

Потім  інше  говорили  –
Перш  про  рідних  Гаявати,
Про  Вейбуна,  Східний  Вітер,
Про  Південний,  Шавондасі,
І  про  лють  Кабібонокки;
Теж  про  матір  Гаявати  –
Дивної  краси  Венону,
Як  вона  родилась  в  лузі,
Смерть  її,  про  що  Нокоміс
Пам’ятала  й  говорила.

І  він  крикнув:  «Муджеківіс,
Так  це  ж  ти  убив  Венону,
Взяв  її  життя  і  вроду,
Вирвав  Лілію  на  Лузі,
Розтоптав  її  ногами;
Ти!  Признайся!  Признавайся!»
І  могутній  Муджеківіс
Розпустив  за  вітром  чуба,
Похилив  чоло  в  стражданнях
Із  безмовним  знаком  згоди.

Вмить  піднявся  Гаявата,
З  грізним  поглядом  і  жестом
руку  він  на  чорну  скелю
положив,  на  згубний  Вобік.
В  рукавицях  Мінджикавун
На  частини  збурив  скелю,
Розламав  всю  на  кусочки,
Кинув  люто  їх  на  батька,
(Був  у  скрусі  Муджеківіс),  
Бо  горіло  в  нього  серце,
Як  живе  палке  вугілля.

Та  цар  Західного  Вітру
Гнав  куски  назад  від  себе
Ніздрів  подихом  могутнім,
Ураганом  повним  гніву,
Гнав  на  кривдника  назад  їх;
Очерет  схопив,  Апукву,
Рвав  стеблини  і  коріння
Скраю  лугу  на  болоті,
Очерет  тягнув  з  багнюки;
Та  сміявсь  лиш  Гаявата!

Почалась  смертельна  битва,
Попліч  серед  гір  високих;
Із  гнізда  чувсь  крик  орлиний,
То  Кеню,  орел  воєнний,
Сів  на  скелі  поза  ними,
Крилами  махав  над  ними.

Мов  стрункі  дерева  в  бурі,
Очерет  схилявсь  гігантський;
Нагромадженням  великим
Впав  із  громом  згубний  Вобік  –
Лиш  земля  навкруг  здригалась
Від  немислимої  битви,
Крики  повнили  повітря,
Тільки  грім  гірський    могутній
Озивався:  «Беїм-вава!»

Став  відходить  Муджеківіс,  
Кинувсь  з-понад  гір  на  захід,
Спотикаючись  об  гори,
Три  доби  тікав  від  битви,
Та  його  гнав  Гаявата
В  браму  Західного  Вітру,  
До  воріт  Заходу  Сонця,
До  землі  глухого  краю,
Де  у  просторі  пустому
Сонце  зникне,  як  фламінго
У  гнізді  вночі  зникає
На  печальному  болоті.

«Досить!»  –  крикнув  Муджеківіс,  –
«Досить,  сину,  Гаявато!
Вбити  ти  мене  не  зможеш,
Бо  безсмертного  не  вбити.
Дав  тобі  випробування
Я,  щоб  знать  твою  хоробрість,
Тож  прийми  трофей  відваги!

Йди  додому,  до  народу,
Там  живи,  працюй  із  ними,
Відмивай  від  бруду  землю,
Очищай  озера  й  ріки,
Знищуй  монстрів  й  ворожбитів,
Вендіґоу  всіх,  гігантів,
Все  гадюччя,  Кенабиків,
Як  я  знищив  Міші-Мокву,
Велетенського  Ведмедя.

А  як  Смерть  прийде  до  тебе,
Очі  Поґука  жахливі  
В  темноті  тобі  засяють,
Наділю  тебе  я  царством  –
Під  свою  візьмеш  ти  владу
Вітер  Західно-Північний,
Вітер  батьківський,  Ківейдін.»

Так  звершилась  славна  битва
В  давні  дні  жахливі  Ша-ша,
В  дні,  що  вже  давно  минули,
В  царстві  Західного  Вітру.
Ще  й  тепер  сліди  мисливець  
Бачить  в  горах  і  долинах,
Очерет  гігантський  бачить
Над  озерцями  й  струмками,
Бачить  Вобіка  каміння,
що  лежить  в  усіх  долинах.

Йшов  додому  Гаявата;
Милий  краєвид  навколо,
У  повітрі  запах  ніжний,
І  тяжка  гіркота  гніву
Повністю  в  душі  затихла,
В  голові  бажання  помсти,
Стих  у  серці  жар  палючий.

Тільки  раз  свій  крок  сповільнив,
Тільки  раз  зробив  зупинку  –
Вістря  стріл  собі  придбати
В  стріл  Майстерника  старого,
Що  в  краю  Дакотів  мешкав.
Де  блищали  між  дубами,
Водоспади  Мінегаги,
Сміючись  неслись  в  долину.

Там  Майстерник  стріл  умілий
Вістря  стріл  робив  з  каміння,
Вістря  стріл  із  халцедону,
Вістря  з  кременю  і  яшми,
Шліфував,  гострив  їм  леза,
Щоб  блищали,  гострі  й  цінні.

Мав  дочку  він  чорнооку,
Буйну  наче  Мінегага,
Вдачу  мала  норовливу,
Очі  хмурились  й  сміялись,
Ноги  жваві  наче  річка,
Як  вода  спадали  коси,
Сміх  лунав  неначе  пісня.
Він  назвав  її  в  честь  річки,
Він  назвав  в  честь  водоспаду:
Мінегага,  Води  Сміху.

Чи  ж  були  це  стріл  лиш  вістря,
Вістря  стріл  із  халцедону,
Вістря  з  кременю  і  яшми,
Що  спинили  Гаявату
В  дальньому  краю  Дакотів?

Чи  ж  не  дівчину  хотів  він  
Бачити,  ці  Води  Сміху,
Що  з-за  пологу  дивилась,
Чути  шелест  її  сукні,
Там,  за  пологом  тремтливим;  
Так  як  бачить  Мінегагу,
Що  поблискує  крізь  віти,
Так  як  чує  Води  Сміху,
Що  сховалися  за  віти?

Хто  розкаже  про  уяви,
Думи  в  голові  юначій?
Що  за  мрії  про  прекрасне
Грали  в  серці  Гаявати?
Все  сказав  він  для  Нокоміс,  
Повернувшись  в  хижу  смерком:
Як  зустрів  він  свого  батька,
Як  з  ним  бився  Муджеківіс,
Не  сказав  він  лиш  про  стріли,
Не  сказав  про  Води  Сміху.

Henry    Longfellow,  The  Song  of  Hiawatha:  
4.  Hiawatha  and  Mudjekeewis

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682924
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.08.2016

Джузеппе Верді, Набукко: Дія 1, сцена 1

Лірична  драма  у  чотирьох  діях

Лібрето:  
Темістокле  Солера

Дійові  особи:
НАВУХОДОНОСОР,  цар  Вівілону    (Баритон);
ІСМАЕЛЬ,  племінник  Седекії,  царя  Єрусалиму  (Тенор);
ЗАХАРІЯ,  єврейський  первосвященник  (Бас);
АБІҐАЇЛЯ  (АБІҐАЇЛЬ,  АБІҐАЙЛЬ),  рабиня,  вважається  
найстаршою  дочкою  Навуходоносора  (Сопрано);
ФЕНЕНА,  дочка  Навуходоносора  (Сопрано);
ВЕРХОВНИЙ  ЖРЕЦЬ  БААЛА  (Бас);
АБДАЛЛО,  старший  воєначальник  царя  Вавілону  (Тенор);
АННА,  сестра  Захарії  (Сопрано);

ХОР
Вавілонські  воїни,  єврейські  воїни,  левіти,  
єврейські  діви,  вавілонські  жінки,  жреці,  
вельможі  Вавілонського  царства,  і  т.п.

Місце:
Єрусалим  і  Вавілон

Час:
578  рік  до  Христа

ДІЯ  ПЕРША  –  Єрусалим

Тому  говорить  Господь:  
«Ось  Я  віддаю  це  місто  
в  руки  царя  Вавілону;
він  спалить  його  вогнем».
Єремія  XXXII

СЦЕНА  I
Єрусалим:  середина  храму  Соломона.
Євреї,  левіти  і  єврейські  діви.

ВСІ
Вниз  одяг  святковий,  порвавши,  скидайте,
о,  люди  Юдеї,  жалобу  вдягайте!
Нам  гніву  Господнього  вісник  явився  –
Ассирії  цар  вже  на  нас  налетів!
Жахливий  рик  варварських  лав  прокотився,
в  Господньому  храмі  святім  гримотів!

ЛЕВІТИ
Всі  білі  вуалі,  дівчата,  зривайте,
благаючі  руки  з  плачем  піднімайте;
із  уст  непорочних  благання  й  молитва,
як  запах  солодкий,  до  Бога  ідуть.
Моліться,  дівчата!..    лиш  вами,  без  битви,
ворожих  фаланг  буде  стишена  лють!

(Усі  розпластуються  на  землі)

ДІВИ
О,  Боже  великий,  що  з  вітром  літаєш,
що  блискавки  з  хмар  грозових    розкидаєш,
розсій,  розгроми  ассирійські  загони,
щоб  дочок  Давида  ти  в  радість  привів!
Ми  грішні!..  Та  в    небі  молитва  й  поклони
знайдуть  милосердя  –  прощення  гріхів!..

ВСІ
Щоб  ниций  блюзнірством  своїм  не  хвалився:

ЄВРЕЇ  І  ЛЕВІТИ
«Чи  ж  Бог  усіх  євреїв  від  страху  укрився?»

ВСІ
Не  дай,  щоб  сини  твої  жертвою  стали
безумця,  що  Божі  зламав  рубежі!
Не  дай,  щоб  між  ідолів  глупих  зухвало
на  троні  Давида  усівся  чужий!
(На  троні  Давида  усівся  чужий!
На  троні  Давида  усівся  чужий!
Чужий!  Чужий!  Чужий!  
Чужий!  Чужий!  Чужий!)
(Піднімаються)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681101
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 31.07.2016

Генрі Лоньґфелоу, Пісня про Гаявату: 3. Дитинство Гаявати

Вниз  крізь  сутінки  вечірні,
В  днях,  що  вже  пішли  в  непам’ять,
У  віках  давно  забутих,
Впала  з  місяця  Нокоміс,
Впала  чарівна  Нокоміс,
Як  дружина,  та  не  мати.

Гралась  в  лозах  виноградних,
З  подругами  колисалась,
Та  суперниця  ревнива,
Повна  заздрощів  і  злоби,
Гойдалку  з  лози  зламала,
Перерізала  надвоє,  –
Впала  злякана  Нокоміс  
Вниз  крізь  сутінки  вечірні  
В  лузі  Мускодей  на  трави,
На  прилуку  повну  цвіту.
«Глянь!  Зоря!»  –казали  люди;
«З  неба  зірка  вниз  спадає!»

Там  де  папороть  із  мохом,
Там  між  лілій  білосніжних,
В  лузі  Мускодей,  у  травах,
В  світлі  місяця  і  зірки,
Повила  дочку  Нокоміс.
Їй  дала  ім’я  Венона,
Первістці  зі  своїх  дочок.
І  росла  дочка  в  Нокоміс
Наче  лілія  у  лузі,
Дівчина  струнка,  висока,
Як  блиск  місяця  прекрасна,
І  така  ж,  як  сяйво  зірки.

І  Нокоміс  дуже  часто
Їй  казала  й  повторяла:
«Муджеківіса  лякайся,
Бійся  Західного  Вітру;
Ти  не  слухай,  що  він  мовить,
Не  лягай  на  трави  в  лузі,
Не  схиляйся  серед  лілій,
Щоб  тебе  він  не  покривдив!»

Та  вона  не  стереглася,
Мудрих  слів  вона  не  чула,
Й  Вітер  Західний  надвечір,
Ідучи  по  травах  прерій,
З  листям,  квітами  шептавшись,
Цвіт  і  трави  нахилявши,
Гарну  там  знайшов  Венону,
Що  лежала  серед  лілій,
Спокусив  солодким  словом,
Звів  жагою,  аж  вродила  
Сина  смутку  і  любові.

Так  родився  Гаявата,
Син  родивсь  на  здивування;
Та  в  цей  час  дочка  Нокоміс,
Гаявати  ніжна  матір
Вмерла  в  муках  –  її  кинув
Вітер  Західний  невірний,
Безсердечний  Муджеківіс.

За  дочкою  довго  вголос
Гірко  плакала  Нокоміс:
«О,  щоб  я  була  померла!
О,  щоб  я  пішла  з  тобою!
Не  було  б  плачу  і  праці,
Вагоновін!  Вагоновін!»

Поблизу  від  Ґітчі  Ґумі,
Біля  сяйних  Вод  Великих,
Розміщавсь  вігвам  Нокоміс,
Дочки  Місяця,  Нокоміс,
Темний  ліс  за  ним  виднівся,
Хмурі  сосни  там  здіймались,
І  ялини  із  шишками;
Перед  ним  ясніли  води,
Сонячні  прозорі  води,
Билися  Великі  Води.

Зморщена  стара  Нокоміс
Там  ростила  Гаявату,
В  люльці  липовій  гойдала,
В  мох  і  лепеху  вгортала,  –
Сповитком  був  тяж  карібу;
Плач  стишала  вередливий:
«Ша!  Ведмідь  тебе  почує!»
І,  гойдаючи,  співала:
«Люлі,  любе  совенятко!  
Хто  там  світить  у  вігвамі?  –
Чиї  очі  у  вігвамі?
Люлі,  любе  совенятко!»

Вчила  там  його  Нокоміс
Знати  зорі  сяйні  в  небі;
Коси  Ішкуди,  комети,
Показала  полум’яні;
Показала  Смерті  Танець
Духів  воїнів  у  зброї,
Що  летіли  в  край  північний
У  ночах  Зими  морозних;
Показала  шлях  у  небі  –
Стежку  привидів  і  тіней,
Що  неслися  просто  в  небо,
Повне  привидів  і  тіней.

В  літні  вечори  у  дверях
Забавлявся  Гаявата  –
Слухав  тихий  шепіт  сосен,
Слухав  як  плескались  води,
Музику,  слова  чудесні;
«Мінні-вава!»  –  чув  від  сосен,
«Мудвей-ошка!»  –  грали  води.

Світлячок  там  Ва-ва-тейcі
Пролітав  у  тьмі  вечірній,
Вогником  своєї  свічки
Осявав  кущі  та  поріст.
І  співав  дитячу  пісню,
Пісню,  що  дала  Нокоміс:
«Ва-ва-тейсі,  комашино,
Біло-вогняне  створіння,
Що  поблискуєш  вогнями,
Засвіти  для  мене  свічку,
Поки  я  в  постельку  ляжу,
Поки  очки  я  закрию!»

Бачив  він,  як  круглий  місяць
Піднімався  над  водою,
Бачив  плями,  тінь  на  ньому,
Шепотів:  «Це  що,  Нокоміс?»
І  Нокоміс  повідала:
«Якось  воїн,  дуже  лютий,
Взяв  свою  бабусю  й  кинув
У  пітьму  нічного  неба;
І  закинув  аж  на  місяць  –
Тож  ти  бачиш  її  тіло».

Бачив  райдугу  на  небі,
Неба  східного  веселку,
Шепотів:  «Це  що,  Нокоміс?»
І  Нокоміс  повідала:
«Квіти  це  цвітуть  у  небі,
Квіти  із  лісів  зелених,
Усі  лілії  із  прерій,
На  землі  коли  зів’януть,
То  цвітуть  над  нами  в  небі».

А  як  чув  вночі  із  лісу
Регіт,  гукання  совині,
«Що  це,  що?»  –  кричав  у  жаху,
І  питав:  «Це  що,  Нокоміс?»
І  Нокоміс  повідала:
«Це  сова  із  совенятком
Щось  кричать  на  своїй  мові,
Сваряться  межи  собою».

Тож  маленький  Гаявата
Так  учив  пташину  мову,
Вчив  їх  назви,  таємниці  –
Як  будують  гнізда  влітку,
Де  ховаються  зимою;
Їх  зустрівши,  з  ними  мовив,
Звав  «курчатка  Гаявати».

Він  вивчав  і  мову  звірів  ,
Вчив  їх  назви,  таємниці  –
Як  бобри  хатки  будують,
Де  білки  кладуть  горіхи,
Як  так  швидко  мчить  карібу,
Кролик  чом  такий  лякливий,
Їх  зустрівши,  з  ними  мовив,
Звав  братами  Гаявати.

А  Іаґу,  хваст  великий,
Дивних  повістей  вигадник,
Мандрівник  і  красномовець,
Друг  похилої  Нокоміс,
Лук  зробив  для  Гаявати
З  гілки  ясена  пругкого,
Стріли  виробив  із  дуба
З  вістрям  з  кременю  і  пір’ям,
Тятиву  ж  –  зі  шкіри  лані.

І  сказав  для  Гаявати:
«Йди,  мій  сину,  в  ліс  дрімучий,
Там  де  олені  всі  разом,
Вбий  нам  оленя  міцного,
Вбий  нам  рогача  важкого!».

І  вперед,  у  ліс  дрімучий,
Рушив  гордо  Гаявата
Сам,  зі  стрілами  і  луком;
І  пташки  йому  співали:
«Не  стріляй  нас,  Гаявато!»
Дрізд  співав  йому,  Опечі,
І  сіалія*  Овайса:
«Не  стріляй  нас,  Гаявато!»

А  над  ним,  на  старім  дубі,
Білка  Аджідомо  гралась
І  до  нього  з  віт  дубових
Щось  кахикала  й  тріщала,
Сміючись,  його  просила:
«Не  стріляй  же,  Гаявато!»

Скочив  кролик  вбік  зі  стежки
І  на  відстані  чималій
Випроставсь  на  задніх  лапках;
Хоч  зі  страхом,  та  глузливо
До  стрільця  малого  мовив:
«Не  стріляй  же,  Гаявато!»

Він  же  йшов  і  їх  не  слухав,
Він  про  оленів  лиш  думав,
В  їхній  слід  упивсь  очима  –
Слід,  що  вів  його  до  річки,
Вів  до  броду  через  річку;
Він  ішов  як  напівсонний.

Він  засів  у  кущ  вільшини,
Щоб  на  оленя  чекати,
Поки  не  побачив  роги,
Очі,  що  дивились  з  гущі,
Ніздри,  що  ловили  вітер,  –
То  на  стежку  вийшов  олень,
Весь  у  плямах  світла  й  тіні.
Серце  Гаявати  билось
І  тремтіло  мов  листочки,
Мов  листочки  на  березі,
Як  на  стежку  вийшов  олень.

Гаявата  звів  коліно
І  прицілився  стрілою;
Ледве  гілка  колихнулась,
Ледь  листочок  ворухнувся,
Та  рвонувсь  обачний  олень,
Разом  ратицями  тупнув,
Прислухавсь,  піднявши  ногу,
Просто  на  стрілу  він  скочив;
Ах!  Стріла  уже  співала,
Як  оса  у  нього  впилась!

Мертвий  олень  впав  у  лісі,
Біля  броду  через  річку;
Серце  в  нього  зупинилось,
Але  серце  Гаявати  
Гучно,  радо  стукотіло  –
Оленя  він  ніс  додому,
Де  Іагу  і  Нокоміс  
Радісно  його  вітали.

З  шкіри  оленя  Нокоміс
Зшила  плащ  для  Гаявати,
З  м’яса  оленя  зварила
В  честь  його  обід  святковий.
Все  село  прийшло  на  учту,
Всі  вітали  Гаявату,
Називали  «Мужнє  Серце»  –
Сон-ґетага,  Ман-ґотейсі!

*Сіалія  –  синьопера  співоча  пташка  родини  дроздових.

Henry    Longfellow,  The  Song  of  Hiawatha:  
3.  Hiawatha’s  Childhood

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671470
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.06.2016

Янка Золак, Тріолет: Мій дух

Мій  дух  не  втратив  захват  юний,
Хоч  почали  сріблитись  скроні,
Хоч  до  могили  старість  гонить  –
Мій  дух  не  втратив  захват  юний.
Життя  іще  у  серці  дзвонить,
Думки  веселі  –  щастя  струни...
Мій  дух  не  втратив  захват  юний,
Хоч  почали  сріблитись  скроні.

Янка  Золак  
Трыялет:  Мой  дух

Мой  дух  ня  страціў  маладосьці,  
Хоць  пачалі  срабрыцца  скроні;  
Хоць  да  магілы  старасьць  гоніць,  
Мой  дух  ня  страціў  маладосьці.  
Жыцьцё  яшчэ  у  сэрцы  звоніць,  
Крынічаць  думкі  весялосьці...  
Мой  дух  ня  страціў  маладосьці,  
Хоць  пачалі  срабрыцца  скроні.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665961
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 14.05.2016

Людмила Рублєвська, Вечірня молитва

І  дощ,  і  сніг,  і  сум  одвічний  мій.
І  книги,  і  пісні  –  безплідні  нині.
І  час  несеться  по  траві  сухій,
І  ковзають  по  ній  від  хмарок  тіні.

О,  мить  рідка  німої  самоти!
Людські  неправди  не  тривожать  серця,
І  ланцюгом  холодні  вже  сліди
Йдуть  з  небуття  –  і  щастям  мить  зоветься.

Наставник  вишній  нижче  у  цей  час
Над  відчаєм  моїм  свій  лик  схиляє.
Молитва,  слово  –  й  легшає  для  нас:
Хто  пробачав  –  тим  небо  пробачає.

І  вверх  не  страшно  глянути  мені.
Мені  не  страшно  розмовлять  з  собою.
Роки  мої  летять  як  дощ  і  сніг,
І  лиш  молитви  мить  –  мить  супокою.

Людміла  Рублеўская  
Вечаровая  малітва

І  дождж,  і  сьнег,  і  сум  адвечны  мой.
І  кнігі  бескарысныя,  і  песьні.
І  час  ляціць  над  мёртваю  травой,
І  па  траве  сьлізгаюць  хмараў  цені.

О,  рэдкі  міг  самотнай  нематы!
Людскія  крыўды  не  вярэдзяць  сэрца,
І  ланцугом  астылыя  сьляды
Ідуць  зь  нябыту  –  шчасьцем  ён  завецца.

Настаўнік  вышні  ў  гэты  час  бліжэй
Схіляе  лік  свой  над  маім  адчаем.
Яшчэ  малітва,  слова  –  і  лягчэй,
Хто  прабачаў  –  тым  неба  прабачае.

І  мне  наверх  ня  страшна  пазіраць.
І  мне  ня  страшна  гаварыць  з  сабою.
Як  дождж  і  сьнег,  мае  гады  ляцяць,
І  толькі  міг  малітвы  –  міг  спакою.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665546
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 12.05.2016

Марія Шевченок, Бувають мари наче хмари

Бувають  мари  наче  хмари,
Повіє  вітер  –  і  нема.
Про  що  я  марила  –  не  марю,
У  те  не  вірю  більш  сама.
Був  корабель  –  тепер  останки,
Згубивсь  у  бурнім  морі  слід.
І  тількі  хмари,  як  серпанки,
Пливуть  кудись  у  білий  світ.
Заплакать  варто  б,  та  не  плачу,
Як  хмари  –  мари.  Ну  і  що  ж!
Тепер  з-за  хмар  веселку  бачу,
І  освіжає  серце  дощ.

Марыя  Шаўчонак  
Бываюць  мары  быццам  хмары

Бываюць  мары  быццам  хмары,
Павее  вецер  –  і  няма.
Аб  чым  я  марыла  –  не  мару,
Не  веру  ў  тое  больш  сама.
Быў  корабель  –  адны  абломкі,
Згубіўся  ў  бурным  моры  след.
І  толькі    белыя  аблокі
Плывуць  кудысьцы  ў  белы  свет.  
Заплакаць  варта  б,  ды  не  плачу,
Як  хмары  –  мары.  Ну  і  што  ж!
Цяпер  з-за  хмар  вясёлку  бачу,
І  асвяжае  сэрца  дождж.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665545
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 12.05.2016

Наталія Арсеньєва, Відійди ж ти, горе

Не  постійно  небо  хмарами  покрите,
Не  постійно  смутком  серденько  сповите.
Відійди  ж  ти,  горе,  відійди  подалі,
Бачиш  –  там  ясніють  неба  тихі  далі.
Плакати  не  хочу    –  світло  все  і  чуло,
Що  було  –  минуло,  я  усе  забула,
Бо  не  вічно  небо  хмарами  покрите,
Як  не  вічно  смутком  серденько  сповите.

Натальля  Арсеньнева  
Адыйдзі-ж  ты,  гора  

Не  заўсёды  неба  хмарамі  пакрыта,
Не  заўсёды  смуткам  сэрцайка  спавіта.
Адыйдзі-ж  ты,  гора,  адыйдзі,  благое,
Бачыш,  там  ясьнее  небачка  ціхое.
Не  хачу  я  плакаць:  сьветла  ўсё  і  міла,
Што  было  –  мінула,  я  усё  забыла,
Бо  ня  вечна  неба  хмарамі  пакрыта,
Як  ня  вечна  смуткам  сэрцайка  спавіта.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665339
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 11.05.2016

Ніна Аксьончик, Горобина

Жінка  я,  я  –  Жінка,  щохвилини.
Буде  сніг  на  холоді  дзвеніть,
Не  віддасть  намиста  горобина  –
Буде  і  тремтіти,  й  червоніть.
Вистоїть,  не  змерзне,  не  зав’яне.
Пронесе  красу  крізь  каламуть,
Щоб  затим,  як  сонце  ніжно  гляне,
Біль  в  таємні  сльози  обернуть.

Ніна  Аксёнчык  
Арабіна
     
Я  –  Жанчына,  я  заўжды  Жанчына.
Будзе  снег  на  холадзе  звінець,
Пацерак  не  скіне  арабіна-
Будзе  і  дрыжэць  і  чырванець.
Выстаіць,  не  змерзне,  не  завяне.
Выбаліць  красу  сваю  скрозь  золь,
Каб  затым,  як  сонца  ласкай  гляне,-
Выплакаць  слязой  нябачнай  боль

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665338
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 11.05.2016

Мара Белчева, Вечір

Там,  де  кінчається  глуха  алея,
у  темному  дворі    мовчання  скрилось.
Чорніє  брама.  Мовчки  перед  нею
дві  сосни,  мов  сторожа,  розпрямились.

Хто  в  двір  цей  увійшов  переді  мною,
і  чорна  брама  вслід  за  ким  закрилась?
Вечірні  дзвони  звучною  луною
повільно  в  дальній  простір  покотились.

Вмирає  день.  І  тихо  так  вмирає
щось  у  мені  –  з  душею  не  змирилось...
Луна  вечірніх  дзвонів  завмирає.
Двори  безмовні  в  темній  тиші  скрились.

Мара  Белчева  
Вечер

Простряло  е  зад  глухата  алея
мълчанието  тъмните  си  двори.
Висока  порта  се  черней.  Пред  нея
възправени  бдят  два  безмълвни  бори.

Кой  беше  тоз  пред  мен  що  влезе  тука,
и  портата  след  него  се  затвори?
От  някъде  вечерня  бавно  чука,
и  звън  се  рони  надалеч  в  простори.

Денят  умира.  Тихо  тъй  умира
и  в  мене  нещо,  и  с  душа  се  бори...
Вечерен  звън  се  рони,  бавно  спира.
Безмълвно  се  тъмнеят  тихи  двори.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665103
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 10.05.2016

Асен Калоянов, Покрили брудом ви чоло безвинне

[i]Н.В.Ракітіну[/i]

Покрили  брудом  ви  чоло  безвинне,
в  обмовах  і  брехні  хотіли  очорнить!
Воно  ж  крізь  бруд  сіятиме  промінне,
нечисту  вашу  совість  роз’ятрить.

Що  значать  ця  брехня  і  ці  обмови
для  чистоти  безгрішного  чола?
Це  як  на  сонці  хмара  випадкова
згасити  б  ясне  сонечко  змогла?

Асен  Калоянов  
Опръскахте  със  кал  челото  чисто
[i]На  Н.  В.  Ракитин[/i]

Опръскахте  със  кал  челото  чисто,
зачернихте  го  с  хули,  клевети!
Но  то  през  тях  ще  грейне  по-лъчисто,
нечистата  ви  съвест  да  смути.

Що  значат  клевети,  що  значат  хули
пред  подвига  на  чистото  чело?
Какво,  че  облак  слънцето  затули,
нима  зад  него  ще  угасне  то?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665102
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 10.05.2016

Сергій Законніков, І з далеких, і з близьких доріг

І  з  далеких,  
                               і  з  близьких  доріг
Крок  легкий  на  мамин  поріг,
Хоч  і  висне,  як  хмара,
                                                                           знемога,
І  все  важчий  клумак  зим  і  літ...
А  в  матусі  одна  дорога,
А  в  матусі  дорога  –  тривога
За  тебе,
                         за  людей,
                                                           за  весь  світ.

Сяргей  Законнікаў    
I  з  далёкіх,  і  з  блізкіх  дарог

     I  з  далёкіх,
                                     і  з  блізкіх  дарог
Лёгкі  крок  на  матчын  парог,
Хоць  і  вісне,  як  хмара,
                                                                             знямога,
Цяжалее  хатуль  зім  і  лет...
А  ў  матулі  адна  дарога,
А  ў  матулі  дарога  —  трывога
За  цябе,
                           за  людзей,
                                                                 за  ўвесь  свет.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664327
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 06.05.2016

Данута Бічель-Загнєтова, Зелений птах

Зелений  птах
із  жовтим  поясочком  вздовж  крила.
Згубила  страх,
розгубленість  перемогла.
В  вікні  з  юрми  подій
я  жду  тебе.
Уже  довбе
крупинки  ранні  всіх  моїх  надій.
Повітря  дзьобом  чистить  між  гілля.
Більш  не  лякає  заметіль.
Затаєно  любуюся  здаля.
Минає  біль.
Синиці,  омелюхи,  снігури
також  зі  слізних  грон  моїх  пили.
Зі  співчуттям  цвірінькали  згори.
Зелений  птах  мою  журбу  зцілив.

Данута  Бічэль-Загнетава  
Зялёны  птах

Зялёны  птах
з  палоскай  жоўтаю  удоўж  крыла.
Згубіла  страх,
разгубленасць  перамагла.
Выглядваю  штодзень
з  акна  цябе.
Ужо  дзяўбе
крупінкі  раннія  маіх  надзей.
Паветра  дзюбкай  чысціць  між  галля.
He  страшна  сцюжа,  золь.
Затоена  любуюся  здаля.
Мінае  боль.
Сініцы,  амялушкі  і  гілі
таксама  гронкі  слёз  маіх  дзяўблі.
Спагадліва  чырыкалі  ў  галлі.
Зялёны  птах  маю  журбу  гаіў.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664326
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 06.05.2016

Катерина Самусєнко, Дивлюсь у блакитні я очі

Дивлюсь  у  блакитні  я  очі
І  бачу  бездонне  там  небо,
Де  зорі  мигтять  серед  ночі  –
Мені  ж  більш  нічого  не  треба.
До  тебе,  мій  любий,  схилюся
І  стан  обів’ю  твій  руками.
З  тобою  тепер  не  боюся,
А  зорі,  як  свідки,  над  нами.
Солодкі  уста  вмить  зіллються,
І  буде  гарячим  зітхання...
Іскринками  зорі  сміються  –
Співаєш  мені  про  кохання.

Кацярына  Самусенка  
Гляджу  у  блакiтныя  вочы
 
Гляджу  у  блакiтныя  вочы
I  бачу  бяздоннае  неба,
Як  зоркi  мiгцяць  сярод  ночы  —
Мне  ж  болей  нiчога  не  трэба.
К  табе,  любы  мой,  прытулюся
I  стан  абаўю  твой  рукамi.
Нiчога  з  табой  не  баюся,
А  зоркi,  як  сведкi,  над  намi.
Салодкiя  вусны  злiюцца,
I  будзе  гарачым  дыханне…
Iскрынкамi  зоркi  смяюцца,
А  ты  мне  пяеш  пра  каханне.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664135
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 05.05.2016

Тодор Кляшторний, Ранок

Ранок...  ще
Сонце  з-за  взгір’я  не  вийшло
В  росах  лице  полоскать.
Шепчуть  колоссям  узвишшя,
Пахне  в  росі  сіножать.
Гай  опушився  туманом,
Гай  задивився  увись  –
Кучером  листя  з  кургану
В  прозолоть  озера  звис.

Тодар  Кляшторны  
Раніца

Раніца...
Сонца  з-за  ўзгоркаў  не  выйшла
Ў  росах  свой  твар  паласкаць.
Шэпчуць  калоссямі  ўзвышшы,
Пахне  расой  сенажаць.
Гай  апушыўся  туманам,
Гай  заглядзеўся  у  высь,  -
Кудрамі  лісцяў  з  кургана
Ў  прозалаць  возера  звіс.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664134
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 05.05.2016

Якуб Колас, Хочу я про тебе

Хочу  я  про  тебе
З  кимсь  хоч  слово  сказать,
З  серця  горе,  печаль
І  непевність  прогнать.

Але  тільки  ж  нема
З  ким  мій  сум  поділить,
І  я  мушу  один
Перебуть,  пережить.

Якуб  Колас  
Я  хачу  аб  табе...

Я  хачу  аб  табе
З  кім  хоць  слоўка  сказаць,
Сэрца  гора,  тугу
І  сумненні  прагнаць.

Але  толькі  ж  няма
З  кім  мне  сум  падзяліць,
І  я  мушу  адзін
Перажыць,  перабыць.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663928
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 04.05.2016

Янка Купала, До дівчини

Не  цурайся,  дівчино-голубко,  мене!
Пожалій,  приголуб  бідака-сироту:
Збуджуй  серце,  буди  –  хай  навік  не  засне,
Вийми  пісню  з  душі,  розжени  темноту.

Не  було  мені  втіх  від  людей,  від  життя,
Не  заглянуло  сонце  у  хату  мою  –
Вихри  гнали-гули  без  кінця,  без  пуття,
Що  аж  долю  гірку  проклинав  я  свою...

Ой,  так  йшов  –  відійшов  мені  рік  за  рочком,  –
А  є  щастя,  ах,  є  на  безпутній  землі!
Щастя  є  у  коханні,  в  змаганні  зі  злом  –
Тож  ходи,  не  втікай  –  душу,  серце  візьми!

Підем  кроком  сміливим  удвох  –  ти  і  я  –
Здужать  горе-біду,  неповагу  і  блуд,
Жить,  любити  й  терпіть,  ненаглядна  моя,
За  невільний  свій  край,  за  свій  змучений  люд!

Янка  Купала  
Да  дзяўчынкі  

Не  цурайся,  дзяўчынка-галубка,  мяне!
Пажалей,  прыгалуб  бедака-сірату:
Збудзі  сэрца,  збудзі,  –  хай  навек  не  засьне,
Дабудзь  песьню  з  душы,  разгані  цемнату.
 
Не  было  мне  пацех  ад  людзей,  ад  жыцьця,
Не  заглянула  сонца  у  хату  маю,  –
Віхры  гналі-гулі  без  канца,  без  пуцьця,
Ажно  долю  паганую  кляў  я  сваю...
 
Ой,  так  шоў  –  так  сыходзіць  мне  год  за  гадком,  –
А  ёсьць  шчасьце,  ах,  ёсьць  на  бяспутнай  зямлі!
Гэта  шчасьце  ў  каханьні,  ў  змаганьні  са  злом  –
Дык  хадзі  ж,  не  ўцякай  –  душу,  сэрца  вазьмі!
 
Ты  і  я  удваіх  станем  сьмелай  ступой
Змагаць  гора-бяду,  паніжэньне  і  блуд,
Жыць,  любіць  і  цярпець,  ненаглядка,  з  табой
За  нявольны  свой  край,  за  свой  змучаны  люд!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663927
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 04.05.2016

Міхась Ковиль, Ой, піду

Ой,  піду  я  в  незвідану  даль
Під  акорди  на  скрипках  весни...
Може,  в  далі  розвію  свій  жаль
І  забуду  стривожені  сни.

Забинтована  даль  у  туман,
Ніби  сльози,  роса  на  траві...
І  тебе  там,  мій  любий,  нема:
Розпрощався  зі  мною  навік.

Як  нужденна,  у  полі  стою.
Що  робити,  куди  мені  йти?
Біль  у  грудях  щемкий  затаю  –
Що  зів’яло,  тому  не  цвісти.

Ой,  піду  я  в  незвідану  даль
Під  акорди  на  скрипках  весни...
Може,  в  далі  розвію  свій  жаль
І  забуду  стривожені  сни.

Міхась  Кавыль    
Ой,  пайду  

Ой‚  пайду  ў  невядомую  даль  
Пад  акорды  іскрыпак  вясны...  
Можа‚  ў  далі  разьвею  я  жаль  
І  забуду  трывожныя  сны.  
 
Забінтована  даль  у  туман‚  
Нібы  сьлёзы‚  раса  на  траве...  
І  цябе  там‚  мой  любы‚  няма:  
Развітаўся  са  мною  на  век.  
 
Як  убогая‚  ў  полі  стаю.  
Што  рабіць  і  куды  мне  ісьці?  
Боль  пякучы  ў  грудзёх  затаю‚  
Што  завяла‚  таму  ня  цьвісьці.  
 
Ой‚  пайду  ў  невядомую  даль  
Пад  акорду  іскрыпак  вясны...  
Можа  ў  далі  разьвею  я  жаль  
І  забуду  трывожныя  сны.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663689
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 03.05.2016

Максим Богданович, Зимова дорога

Шпарко  коні  несуться  по  полю,
На  дузі  сумно  дзвони  гудуть,
І  співають  про  долю  і  волю,
Спокій  в  серце  і  душу  ведуть.

Срібним  змієм  петляють  доріжки,
Бризки  золота  в  небі  мигтять,
І  зажурені  місяця  ріжки
Крізь  морозну  імлу  мерехтять.

Поле  вкутали  срібні  тумани,
Сніг  блищить,  як  на  холоді  сталь,
І  легенько  летять  мої  сани,
Я  несусь  у  ясну  синю  даль.

Максім  Багдановіч  
Зімовая  дарога  

Шпарка  коні  імчацца  у  полі,
Сумна  бомы  гудзяць  пад  дугой,
Запяваюць  аб  долі  і  волі,
Навяваюць  у  сэрцы  спакой.
 
Ўюцца  зьмейкай  срабрыстай  дарожкі,
Брызгі  золата  ў  небе  блішчаць,
І  маркотныя  месяца  рожкі
Праз  марозную  мглу  зіхацяць.
 
Поле  нікне  у  срэбным  тумане,
Сьнег  блішчыць,  як  халодная  сталь,
І  лятуць  мае  лёгкія  сані,
Унашуся  я  ў  сінюю  даль.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663688
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 03.05.2016

Тетяна Зіненко, Змогти піти, поки не все сказали

Змогти  піти,  поки  не  все  сказали
Ми  один  одному,  і  двері  –  навстіж!
О,  нерозважність!  Очі  мені  застиш  –
Змогти  піти,  поки  не  все  сказали.
Ми  недарма  так  палко  покохали,
Бо  в  спільному  ми  змореному  щасті:  
Змогти  піти,  поки  не  все  сказали
Ми  один  одному,  і  двері  –  навстіж!

Таццяна  Зіненка  
Здалець  пайсці,  пакуль  не  ўсё  сказалі

Здалець  пайсці,  пакуль  не  ўсё  сказалі
Адзін  другому  мы,  і  дзверы  —  насцеж!
О,  безразважнасць!  Ты  мне  вочы  засціш,  —
Здалець  пайсці,  пакуль  не  ўсё  сказалі.
Мы  недарэмна  гэтак  пакахалі,
Бо  у  нас  адно  здарожанае  шчасце:
Здалець  пайсці,  пакуль  не  ўсё  сказалі
Адзін  другому  мы,  і  дзверы  —  насцеж!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663419
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 02.05.2016

Тетяна Зіненко, Паросток надії

Коли  мене  ніщо  не  заспокоїть
І  здасться  раптом,  що  усе  дарма,
Я  завірюху  викличу  на  сповідь,
Щоб  зрозуміти  –  не  завжди  зима...
Коли  мене  ніхто  не  зрозуміє
У  тлумі  днів  –  у  сховку  почуття
Я  відшукаю  паросток  надії,
Я  і  тоді  не  розлюблю  життя!

Таццяна  Зіненка  
Парастак  надзеі
 
Калі  мяне  нішто  не  супакоіць
І  здасца  раптам,  што  ўсё  —  дарма,  —
Я  завіруху  выклічу  на  споведзь,
Каб  зразумець  —  не  вечная  зіма...
Калі  мяне  ніхто  не  зразумее
У  тлуме  дзён.  У  сховах  пачуцця
Я  адшукаю  парастак  надзеі,
Я  і  тады  не  разлюблю  жыцця!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663418
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 02.05.2016

Констанція Буйло, Приснився сон

Приснився  сон,  що  ти  у  нас,
Що,  як  раніше,  знову  рідний,
І  погляд  твій,  такий  погідний,
Надію  дав  мені  ще  раз.

Знов  я  щасливою  була,
І  серце  радісно  так  било...
В  душі  моїй  весна  цвіла,
Бо  ти  зі  мною  був,  мій  милий.

Канстанцыя  Буйло  
Мне  сьніўся  сон  

Мне  сьніўся  сон,  што  ты  у  нас,
Што  ня  чужы  мне,  як  даўней,
Пагляд  тваіх  жывых  вачэй
Вярнуў  надзею  мне  йшчэ  раз.
 
Ізноў  шчасьлівай  я  была,
I  сэрцэ  радасна  так  біла...
Ў  душы  маей  была  весна,
Бо  ты  са  мною  быў,  мой  мілы.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662791
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 28.04.2016

Констанція Буйло, Рана

О,  не  кажіть  про  те,  що  рана  затягнулась,
Що  менше  кров  її  вже  обливає:
Хоч  сліз  не  видно,  та  страждання  не  минулись  –
Хоч  часом  на  устах  і  посмішка  заграє.

Глибока  рана  –  їй  і  гоїтись  нескоро...
Тож  не  торкайтеся  незримими  руками,
Бо  хоч  і  змовк  вулкан,  застигло  лави  море,
Нутро  його  кипить  гарячими  вогнями!...

Канстанцыя  Буйло  
Рана  

О,  не  кажыце  вы,  што  рана  загаілась,
Што  меней  кроў  яе  ўжо  аблівае:
Хоць  сьлёзаў  не  відаць,  ды  енкі  не  спынілісь;
Хоць  часам  нават  сьмех  на  вуснах  заіграе,  –
 
Глыбокая  яна  –  згаіцца  ёй  няскора...
Недатыкайцеся-ж  небачнымі  рукамі,
Бо  хоць  і  змоўк  вулькан,  застыла  лавы  мора,
Нутро  яго  кіпіць  гарачымі  агнямі!...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662790
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 28.04.2016

Янка Золак, Часом стане сумно дуже

Часом  стане  сумно  дуже...
Щоб  розвіяти  цей  сум,
Попливу  я,  милий  друже,
На  човні  щасливих  дум.

Попливу  я  у  країну,
Повну  щастя  і  краси,
Щоб  співати,  сум  же  кину
В  сохлий  верес  без  роси.

Тож  пливи  зі  мною,  друже,
На  човні  щасливих  дум;
Вихри  хай  над  нами  кружать,
Розганяють  співом  сум!

Янка  Золак    
Часам  стане  сумна  дужа

Часам  стане  сумна  дужа...
Каб  разьвеяць  гэты  сум,
Паплыву  я,  мілы  дружа,
На  чаўне  шчасьлівых  дум.
 
Паплыву  я  у  краіну,
Шчасьця  поўную  й  красы,
Каб  сьпяваць,  а  сум  свой  кінуць  
На  сухія  верасы.
 
Дык  плыві  са  мною,  дружа,
На  чаўне  шчасьлівых  дум;
Хай  віхры  над  намі  кружаць,
Разганяюць  песьняй  сум!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662568
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 27.04.2016

Олесь Гарун, Хто сказав: «І я з народом»

Хто  сказав:  «І  я  з  народом»,
Хто  з  ним  поруч  став,  як  з  братом,
Хто  пішов  з  ним  рівним  ходом
В  рівні  зиски,  в  рівні  втрати,  –
З  тим  і  я.  Нехай  же  знають,
Буде  треба  –  хай  гукають.

Хто  сказав,  а  потім  зрадив,
Хто  пішов,  а  потім  кинув,
Хто  в  душі  сумління  згладив,
А  в  комусь  весь  сором  згинув,  –
Хай  тремтить,  бо  у  день  суду,
В  день  страшний,  я  свідком  буду!

Алесь  Гарун  
Хто  сказаў:  «I  я  з  народам»

Хто  сказаў:  «I  я  з  народам»,
Хто  зь  ім  поплеч  стаў,  як  з  братам,
Хто  пайшоў  зь  ім  роўным  ходам
К  роўным  зыскам,  к  роўным  стратам,  -
З  тым  і  я.  Няхай  жа  ліча,
Будзе  трэба  –  хай  пакліча.
 
Хто  ж  сказаў,  а  потым  здрадзіў,
Хто  пайшоў,  а  потым  кінуў,
Хто  ў  душы  сумленьне  згладзіў,
Ў  кім  апошні  сорам  згінуў,  –
Хай  дрыжыць.  У  дзень  прысуду,
Ў  страшны  дзень,  я  сьведчыць  буду!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662567
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 27.04.2016

Емілі Джейн Бронте, І день за днем, і з року в рік

І  день  за  днем,  і  з  року  в  рік
Ллє  арфа  наспіви  сумні,
Та  врешті  нот  живих  потік
Настроїть  струни  голосні.

Ну  й  що  ж,  що  місяць  і  зірки
Уранці  згасли  в  вишині?
Вони  лиш  ночі  маяки,
А  день  –  душа  мені.

Emily  Jane  Brontë  
Month  after  month,  year  after  year

Month  after  month,  year  after  year,
My  harp  has  poured  a  dreary  strain;
At  length  a  livelier  note  shall  cheer,
And  pleasure  tune  its  chords  again.

What  though  the  stars  and  fair  moonlight
Are  quenched  in  morning  dull  and  grey?
They  are  but  tokens  of  the  night,
And  this,  my  soul,  is  day.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661204
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 21.04.2016

Емілі Джейн Бронте, Колись був час – горіла я

Колись  був  час  –  горіла  я
Від  неправдивих,  підлих  слів,
І  відкидала  суть  моя
Закон,  що  правду  не  кріпив.
О,  в  юності  гарячі  дні
Безстрашно  йшла  проти  брехні.

За  правду,  волю,  що  люблю,
Я  радо  прийняла  б  і  смерть,
Тепер  же  в  спокої  терплю
Дурних  насмішок  круговерть.
І  не  тому,  що  серце  спить,
Що  сором,  страх  мене  в’язнить  –

Моя  душа  щемить  від  ран,
Що  завдають  їй  чванство  й  глум;
Я  б  викрила  людський  обман,
Відкинуши  і  страх,  і  сум,
Та  тільки  знаю  –  з  плином  літ
Лишається  таким  же  світ.

Emily  Jane  Brontë  
There  was  a  time  when  my  cheek  burned

There  was  a  time  when  my  cheek  burned
To  give  such  scornful  fiends  the  lie;
Ungoverned  nature  madly  spurned
The  law  that  bade  it  not  defy.
O  in  the  days  of  ardent  youth
I  would  have  given  my  life  for  truth.

For  truth,  for  right,  for  liberty,
I  would  have  gladly,  freely  died;
And  now  I  calmly  hear  and  see
The  vain  man  smile,  the  fool  deride;
Though  not  because  my  heart  is  tame,
Though  not  for  fear,  though  not  for  shame.

My  soul  still  chafes  at  every  tone
Of  selfish  and  self-blinded  error;
My  breast  still  braves  the  world  alone,
Steeled  as  it  ever  was  to  terror;
Only  I  know,  however  I  frown,
The  same  world  will  go  rolling  on.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660971
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 20.04.2016

Емілі Джейн Бронте, Верес, як хвилі, рух бурі гойдає

Верес,  як  хвилі,  рух  бурі  гойдає,  
Північ,  і  місяць,  і  ясні  зірки;
Морок  і  сяйво  відрадно  єднає,
Землю  підносить  і  небо  схиляє,
Дух  людський  з  лона  темниці  звільняє,
Пута  зриває,  збиває  замки.  

В  горах  ліси  буйні  гомін  збирають
В  голос  могутній  –  для  вітру  відвіт.
Ріки  свої  береги    розмивають,
Швидко  й  безстрашно  крізь  доли  спливають,
Води  ще  ширше  і  глибш  розливають,
І  залишають  спустошений  світ.

Блиск  і  згасання,  і  ріст,  і  вмирання,
Ніч  з  днем  міняється  –  вічність  летить;
Наче  гул  грому,  мов  тихе  зітхання,
Тіней  у  сутінках  літ  і  зростання,
В  темряві  блискавки  ясне  сіяння,
Що  стрімко  блисне  і  гасне  умить.  

Emily  Jane  Brontë  
High  waving  heather,  'neath  stormy  blasts  bending    

High  waving  heather,  'neath  stormy  blasts  bending,
Midnight  and  moonlight  and  bright  shining  stars;
Darkness  and  glory  rejoicingly  blending,
Earth  rising  to  heaven  and  heaven  descending,
Man's  spirit  away  from  its  drear  dongeon  sending,
Bursting  the  fetters  and  breaking  the  bars.  

All  down  the  mountain  sides,  wild  forest  lending  
One  mighty  voice  to  the  life-giving  wind;
Rivers  their  banks  in  the  jubilee  rending,
Fast  through  the  valleys  a  reckless  course  wending,
Wider  and  deeper  their  waters  extending,
Leaving  a  desolate  desert  behind.  

Shining  and  lowering  and  swelling  and  dying,
Changing  for  ever  from  midnight  to  noon;
Roaring  like  thunder,  like  soft  music  sighing,
Shadows  on  shadows  advancing  and  flying,
Lightning-bright  flashes  the  deep  gloom  defying,
Coming  as  swiftly  and  fading  as  soon.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660232
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 17.04.2016

Емілі Джейн Бронте, Старий стоїк

Багатства  блиск  мені  не  всмак,
Я  висміяв  любов,
Бажання  слави  зникло  так,
Як  вранці  сон  пройшов.

Коли  ж  молюсь,  мої  уста
Шепочуть  в  тишині:
«Ти  серце  змучене  зостав
І  волю  дай  мені!»

Так!  Дні  стрімкі  мчать  до  мети,
Та  мій  порив  не  вщух  –
Життя  і  смерть  щоб  міг  пройти
Відважний  вільний  дух.

Emily  Jane  Brontë  
The  Old  Stoic

Riches  I  hold  in  light  esteem,
And  Love  I  laugh  to  scorn;
And  lust  of  fame  was  but  a  dream,
That  vanished  with  the  morn:

And  if  I  pray,  the  only  prayer
That  moves  my  lips  for  me
Is,  "Leave  the  heart  that  now  I  bear,
And  give  me  liberty!"

Yes,  as  my  swift  days  near  their  goal:
’Tis  all  that  I  implore;
In  life  and  death  a  chainless  soul,
With  courage  to  endure.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660076
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 16.04.2016

Емілі Джейн Бронте, Тебе покликать час пройшов

Тебе  покликать  час  пройшов,
             Не  хочу  більш  даремних  мрій,
Бо  кожний  зблиск  надії  знов
             Мені  приносить  біль  тяжкий.

Зійшла  туману  пелена,
             Відкрила  скелі  наготу,
І  ранку  сонячність  ясна
             Не  барвить  мрію  золоту.

Та  вічно  у  душі  моїй
             Твій  світлий  образ  променить,
Бо  знає  тільки  Бог  святий,
             Яку  ми  мали  щастя  мить!

Emily  Jane  Brontë  
It  is  too  late  to  call  thee  now

It  is  too  late  to  call  thee  now,
             I  will  not  nurse  that  dream  again;
 For  every  joy  that  lit  my  brow
             Would  bring  its  after-storm  of  pain.

Besides  the  mist  is  half  withdrawn,
             The  barren  mountain-side  lies  bare,
And  sunshine  and  awaking  morn
             Paint  no  more  golden  visions  there.

Yet  ever  in  my  grateful  breast
             Thy  darling  shade  shall  cherished  be;
For  God  alone  doth  know  how  blessed
             My  early  years  have  been  in  thee!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659630
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 14.04.2016

Емілі Джейн Бронте, Згустилась ніч навкруг мене

Згустилась  ніч  навкруг  мене,
               Вітри  подули  з  темноти;
Прокляття  спутали  мене  –
               Не  можу  я,  не  можу  йти.
                                                                                                                         
Стрункі  дерева  гнуться      
               Від  снігової  тяготи.
Вітри  всі  розійдуться,
               А  я  не  можу  йти.

Громаддя  хмар  поверх  мене,
               Внизу  розливи  марноти,
Не  зрушить  навіть  жах  мене  –
               Не  буду  я,  не  зможу,  йти.

Emily  Jane  Brontë  
The  night  is  darkening  round  me

The  night  is  darkening  round  me,  
               The  wild  winds  coldly  blow;  
But  a  tyrant  spell  has  bound  me,  
               And  I  cannot,  cannot  go.  

The  giant  trees  are  bending  
               Their  bare  boughs  weighed  with  snow;  
The  storm  is  fast  descending,  
               And  yet  I  cannot  go.  

Clouds  beyond  clouds  above  me,  
               Wastes  beyond  wastes  below;
But  nothing  dread  can  move  me;
               I  will  not,  cannot  go.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659629
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 14.04.2016

Ен Бронте, Спогад

Так,  ти  пішов!  Твій  сміх  ясний
Ніколи  більш  не  звеселить,
А  я  у  церкві  кам’яній
Спинюся  там,  де  прах  лежить.

Холодна  з  каменю  плита,
Під  нею  нерухомий  ти  –
Сердечна  щира  доброта,
Котру  вже  більше  не  знайти.

Тебе  нема  в  моїх  очах,
Та  в  серці  спокою  наплив,
Бо  хоч  скінчивсь  життєвий  шлях,
Щаслива  я,  що  ти  тут  жив.

Твоя  душа  навкруг  мене
Була,  як  ангелів  політ,
І  щире  серце  неземне
Зігріло  наш  смиренний  світ.  

Anne  Brontë  
A  Reminiscence

Yes,  thou  art  gone!  and  never  more
Thy  sunny  smile  shall  gladden  me;
But  I  may  pass  the  old  church  door,
And  pace  the  floor  that  covers  thee,

May  stand  upon  the  cold,  damp  stone,
And  think  that,  frozen,  lies  below
The  lightest  heart  that  I  have  known,
The  kindest  I  shall  ever  know.

Yet,  though  I  cannot  see  thee  more,
’Tis  still  a  comfort  to  have  seen;
And  though  thy  transient  life  is  o’er,
’Tis  sweet  to  think  that  thou  hast  been;

To  think  a  soul  so  near  divine,
Within  a  form  so  angel  fair,
United  to  a  heart  like  thine,
Has  gladdened  once  our  humble  sphere.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658981
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 11.04.2016

Ен Бронте, Самота

Я  хочу  бути  в  самоті
           Там,  де  нема  людей.
І  щоб  ніхто  не  чув  пісень,
           Що  линуть  із  грудей.

Йдіть  геть,  всі  прагнення  земні,
           Земних  турбот  юрма,
Летіть  у  даль,  мої  думки,  
           Щоб  я  була  сама!

Розкинь,  мій  духу,  розмах  крил,
           Печалі  всі  забудь,
Лети  до  сонця  в  небеса
           І  там  лиш  з  Богом  будь!

Anne  Brontë  
Retirement

O,  let  me  be  alone  a  while,
           No  human  form  is  nigh.
And  may  I  sing  and  muse  aloud,
           No  mortal  ear  is  by.  

Away!  ye  dreams  of  earthly  bliss,
           Ye  earthly  cares  begone:
Depart!  ye  restless  wandering  thoughts,
           And  let  me  be  alone!  

One  hour,  my  spirit,  stretch  thy  wings,
           And  quit  this  joyless  sod,
Bask  in  the  sunshine  of  the  sky,
           And  be  alone  with  God!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658980
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 11.04.2016

Ен Бронте, Ніч

Люблю  нічний  безмовний  час  –
У  снах  щасливих  там  живу
І  можу  бачити  не  раз
Те,  що  не  бачу  наяву!

Там  рідний  голос  пестить  слух,
Що  смерть  зглушила  назавжди,
Надії  й  радості  там  дух,
А  не  самотності  й  біди.

Могильний  холод,  як  покров,
Вкрив  образ,  що  любила  я,
І  тільки  сни  покажуть  знов,
Яка  була  любов  моя.

Anne  Brontë  
Night

I  love  the  silent  hour  of  night,
For  blissful  dreams  may  then  arise,
Revealing  to  my  charmed  sight
What  may  not  bless  my  waking  eyes!  

And  then  a  voice  may  meet  my  ear
That  death  has  silenced  long  ago;
And  hope  and  rapture  may  appear
Instead  of  solitude  and  woe.  

Cold  in  the  grave  for  years  has  lain
The  form  it  was  my  bliss  to  see,
And  only  dreams  can  bring  again
The  darling  of  my  heart  to  me.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658733
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 10.04.2016

Ен Бронте, Голос із темниці

В  темниці  я.  Пройшло  життя  –
Ненависть,  помсти  почуття,
Надія,  радість,  і  любов,
І  світ  нікчемний  теж  пройшов.

Я  вже  давно  забута  тут,
Де  горе,  відчай,  нечисть,  бруд;
Кругом  самотність  і  пітьма  –
Могила  це,  а  не  тюрма.

Тут  без  надії  йдуть  роки,
Тяжать  у  голові  думки.
Я  часто  у  цілющім  сні
Шукаю    спокій  від  борні,

Надіюсь,  що  у  час  нічний
У  снах  знайду  спочинок  свій,
Та  тихий  сон  не  для  мене    –
Він  мук  моїх  не  прожене.

Лиш  бачу  волю  я  у  сні  –
Вже  сняться  злигодні  мені:
Провина,  кров,  і  крик  зловтіх,
В  тортурах  друзі,  вражий  сміх.

Присниться  світ  в  чудній  красі    –
Як  тут  же  демони  усі;
Надії  світло  гасне  вмить
І  морок  згубливий  тлумить

Цей  світ.  Коли  ж  буджусь  від  сну,
Примари  йдуть  у  тьму  нічну,
Хоч  я  в  тюрмі,  та  засміюсь
Від  радості  на  мить  якусь.

Та  так  бувало  не  завжди:
Приснилось  раз    –  нема  біди,
А  так  усе,  як  в  кращі  дні  –
Свіжить  вітрець  лице  мені,

Навколо  літній  день  ясний,
Шле  сонце  промінь  осяйний;
І  сниться,  що  мале  дитя  
Сміється  радо  від  життя.

У  серці  щастя,  плач  з  глибин  –
То  був  мій  власний  любий  син,
Взяла  його  до  рук  моїх,
А  він  цілується  крізь  сміх.

Тут  ніжний  шепіт  прозвучав,
Мене  знайомий  голос  звав  –
То  батько  сина  мого  був,
І  мене  подив  огорнув,

Зі  сміхом  щось  казав  мені,
А  я  в  екстазі  мовчазнім
Дивилась  все,  німів  язик,
І  раптом  вирвавсь  з  мене  крик.

Як  жаль!  Як  жаль!  У  мить  одну
Той  крик  збудив  з  чудного  сну;
Дивлюсь  у  відчаї  кругом  –
Вони  пішли  ураз  зі  сном.
Більш  батька  й  сина  тут  нема  –
Я  житиму  й  помру  сама.

Anne  Brontë    
A  Voice  From  The  Dungeon

I'm  buried  now;  I've  done  with  life;  
I've  done  with  hate,  revenge  and  strife;  
I've  done  with  joy,  and  hope  and  love  
And  all  the  bustling  world  above.  

Long  have  I  dwelt  forgotten  here  
In  pining  woe  and  dull  despair;  
This  place  of  solitude  and  gloom  
Must  be  my  dungeon  and  my  tomb.  

No  hope,  no  pleasure  can  I  find:  
I  am  grown  weary  of  my  mind;  
Often  in  balmy  sleep  I  try  
To  gain  a  rest  from  misery,  

And  in  one  hour  of  calm  repose  
To  find  a  respite  from  my  woes,  
But  dreamless  sleep  is  not  for  me  
And  I  am  still  in  misery.  

I  dream  of  liberty,  'tis  true,  
But  then  I  dream  of  sorrow  too,  
Of  blood  and  guilt  and  horrid  woes,  
Of  tortured  friends  and  happy  foes;  

I  dream  about  the  world,  but  then  
I  dream  of  fiends  instead  of  men;  
Each  smiling  hope  so  quickly  fades  
And  such  a  lurid  gloom  pervades  

That  world  --  that  when  I  wake  and  see  
Those  dreary  phantoms  fade  and  flee,  
Even  in  my  dungeon  I  can  smile,  
And  taste  of  joy  a  little  while.  

And  yet  it  is  not  always  so;  
I  dreamt  a  little  while  ago  
That  all  was  as  it  used  to  be:  
A  fresh  free  wind  passed  over  me;  

It  was  a  pleasant  summer's  day,  
The  sun  shone  forth  with  cheering  ray,  
Methought  a  little  lovely  child  
Looked  up  into  my  face  and  smiled.  

My  heart  was  full,  I  wept  for  joy,  
It  was  my  own,  my  darling  boy;  
I  clasped  him  to  my  breast  and  he  
Kissed  me  and  laughed  in  childish  glee.  

Just  them  I  heard  in  whisper  sweet  
A  well  known  voice  my  name  repeat.  
His  father  stood  before  my  eyes;  
I  gazed  at  him  in  mute  surprise,  

I  thought  he  smiled  and  spoke  to  me,  
But  still  in  silent  ecstasy  
I  gazed  at  him;  I  could  not  speak;  
I  uttered  one  long  piercing  shriek.  

Alas!  Alas!  That  cursed  scream  
Aroused  me  from  my  heavenly  dream;  
I  looked  around  in  wild  despair,  
I  called  them,  but  they  were  not  there;  
The  father  and  the  child  are  gone,  
And  I  must  live  and  die  alone.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658732
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 10.04.2016

Лариса Геніюш, Рукою чорною торкнув хтось крила

Рукою  чорною  торкнув  хтось  крила
І  струни  серця  –  струни  не  дзвенять.
Круки  політ  мій  вільний  знов    спинили,
На  шлях  свій  хижий  звабити  спішать.

Крильми  я  від  земельки  відштовхнуся
І  обмину  в  польоті  скверни  жах,
Злечу  душею  ввись  із  Білорусі  –
На  недосяжний  піднебесний  шлях.

Ніхто  не  вільний  –  радників  багато
Каранням  вкоротити  наші  дні.
Своя  душа,  свої  шляхи  в  крилатих
І  правди  світло  ясне  в  вишині.

Ларыса  Геніюш  
Рукою  чорнай  хтось  крануўся  крылаў

Рукою  чорнай  хтось  крануўся  крылаў,
Струн  душы  —  і  струны  не  звіняць.
Зноў  груганы  свабодны  лёт  спынілі,
На  шлях  свой  хіжы  звабіць  наравяць.

Я  ад  зямелькі  крыллем  адаб’юся
І  абміну  ў  палёце  слізкі  жах,
Злячу  душой  са  сцежак  Беларусі
На  недасяжны,  на  паднебны  шлях.

Ніхто  не  вольны  —  райце  нам  не  сватаць,
Пакутамі  скарочваць  нашы  дні.
Свая  душа,  свае  шляхі  ў  крылатых
І  праўды  свет  яснейшы  з  вышыні.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657780
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 07.04.2016

Лариса Геніюш, Не згинай мене, я не зігнуся

Не  згинай  мене,  я  не  зігнуся,
Не  боюся  ні  страхів,  ні  зла.
Я  недаром  з  землі  білорусів,
Де  стійкою  сосною  зросла.

Йду  по  стежці  незнаній  сміливо,
Мудрість  предків  в  гарячій  крові,
Не  вклонюсь  я  нікому  квапливо,
Не  схилю  ні  на  мить  голови.

Обминаю  бридоту  і  сором,
Шлях  свій  доля  людська  моя  в’є.
Вдаль  дивлюся  незрушеним  зором.
Розум  темряву  наскрізь  проб’є!

Ларыса  Геніюш  
Не  згінай  мяне,  я  не  сагнуся

Не  згінай  мяне,  я  не  сагнуся,
Не  баюся  ні  страхаў,  ні  зла.
Нездарма  я  з  зямлі  беларускай
Непахіснай  сасною  ўзрасла.

Напрасткі  йду  няходжанай  сцежкаю,
Мудрасць  продкаў  у  гарачай  крыві,
Ні  прад  кім  не  схіляю  паспешна
Крыху  гордай  сваёй  галавы.

Абмінаю  ўсю  набрыдзь,  што  вокал,
Чалавечы  мой  блытае  лёс.
Гляджу  ўдаль,  не  маргнуўшы  нат  вокам.
Розум  цемру  праніжа  наскрозь!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657779
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 07.04.2016