Наташа Марос: Дякую, Любочко, дякую тобі... А я щось ніяк не виплутаюся з цього депресивно-шокованого стану, хоч прекрасно все розумію... та, мабуть глибоко вростає
в наше життя ця проклята війна...
Наташа Марос: ...така важка туга, такий невимовний біль, такий сум, розпач ... бережіть себе, проганяйте геть усе містичне, негативне, бо воно прилипає, мов смола, затягує в трясовину... боріться, скупайте себе в позитиві і - вперед, у вир життя, даного Вам Богом!!!
Нехай щастить, ВСЕ БУДЕ ДОБРЕ!!!