Зоя Бідило: Вивірені мільйонами років еволюції інстинкти - мінімальна програма виживання. А ось програмована словами поведінка перетворилася на чуму, здатну згубити не тільки окрему людину, а й людство. Імітація почуттів, імітація думок, імітація особистості, імітація життя - все це приходить через слово.
Зоя Бідило: Є у Маріо Варгаса Льйоси оповідання про кохання чоловіка до сліпої дівчини. Її малою мати залишила в колисці у дворі і хижий птах виклював дитині очі. Дорослий чоловік закохався у вже дорослу сліпу дівчину. Він її викрав, таємно поселив у своєму домі і був щасливий дбати про неї, бути з нею.
Дивні дороги вибирає людське щастя. Часом здається, що воно не потребує підтримки ззовні. Щасливо кохають сліпих, хромих, горбатих і внутрішнє світло кохання зігріває і осяває душу.
Не варто відмовляти від кохання, іншого може й не бути, а від цього зреченого кохання залишиться туга на все життя.
За формою чудовий вірш. Закладений в нього сенс не поділяю.
Зоя Бідило: Років десять тому дуже щільно вивчала кримінальний Харків по інтернет-джерелах. Епіграфом взята дослівна цитата з обговорення включення кримінального в державне (міське) управління.
Читати важко, бо жити важко з розумінням невідворотності певних перероджень суспільної моралі.
Зоя Бідило: Довго не хотіла перекладати цього поета, душа противиться комуністичній ідеології. Зрештою змирилася - у них там вся Південна Америка хвора на комунізм. Якось можуть примиритися в одній душі ліричне сприйняття світу і комунізм.
КОМЕНТАР ЩОДО ТВОРУ: 
Продовжуєте дивувати своїм гумором 
