| Сторінки (13/1285): | « | 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 | » |
Знов калина запахла журбою:
Смак гірчить - дивовижний мигдаль,
Чую мами слова за стіною,
Батька усмішка лине у даль.
І калина так холодом хилить -
Стелю грона на рідний поріг,
А душа... так душа ніжно
молить -
Час з батьками так швидко пробіг.
Зацілую від холоду грона,
Терпко, терпко втамую печаль.
Ой, калинонько, моя, червона -
В ній журба, мов розбитий кришталь...
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857072
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.12.2019
Цей дивний дощ, цей дивний дощ так дико плаче,
Шалених гроз не бачив він - і не побачить,
А може то, а може то любов й зневіра?!
Напевно ні, напевно ні - шалена віра.
Цей дивний дощ, цей дивний дощ злоскоче душу,
У сяйві прощ - зоряних площ згубитись мушу.
І дивний щем - у нім з дощем спітнілі тіні,
В них - з новим днем, сумним дощем сюжети тлінні...
Цей дивний дощ, цей дивний дощ - це божевілля,
Спиваю сміх, спиваю гріх - у нім чарзілля.
Торкає щем разом з дощем - заплющу очі,
Зомліє гріх, розтане сміх у крику ночі...
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856782
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.12.2019
Де був сьогодні? - На Майдані.
Що бачив там? - Там море свіч.
І хлопці на світлинах ... їх кохані,
І матері - у ріках сльози з віч.
Там вітер навіть нині зажурився,
Здається час застиг на сотню літ
І стяг, що кулі шили, похилився,
І як тоді - в снігу зостався слід.
Та кажуть час загоює всі рани -
А там болить, а там сумний граніт,
А там нірвани, Господи - нірвани
І погляд, захололий, у зеніт...
Там хлопці із світлин ідуть до бою
І сніг сьогодні знову червонить.
Навіки слава в вічності, Герої! -
І полином у серці загірчить...
Де був сьогодні? - Знову на Майдані,
Що бачив там? - Там море, море свіч.
І хлопці на світлинах, так кохані,
І матері - у ріках сльози з віч...
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856428
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.11.2019
Дарувала пишна осінь знову чудний лик,
Одягалась в акварелі, обувалась в крик.
Крик дощу, молебень неба, зморений туман,
Малював її художник - в ній писав роман.
Недописаного вірша дописав поет,
У хоругвах падолисту вишивав сюжет.
Біле з чорним замаїв у кольори пишні -
Зацвіли, здавалось сонцю, стиглі, стиглі вишні.
Колисався сад у цвіті, божеволів гай -
Осінь землю обіймала - а здавалось рай...
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856286
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.11.2019
Одяглася стара осінь у барвисті шати,
Граблі взяла собі в руки - пішла загрібати
Пишне листя в лляні міхи, щоб перину шити,
Би накритись у морози - ще трохи пожити.
Сипав снігом сірий обрій, стара шкандибала,
День останній колисала, та й нічку приспала:
- Поспи нічко, хай насниться весни пишне зілля,
За тобою день воскресне - всядеться на гілля.
Вітер листя розпорошить по ріллі зораній
І лелеку знов закличе - той господар ранній,
Попрацює собі славно у пекучім літі,
А би дощем положитись у осіннім квіті...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856100
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.11.2019
Болюча прірва, Боже, - милий Боже,
Велика прірва між Тобою та людьми,
Лукавий світ прозріти вже не хоче,
Чом вилізти не хоче із пітьми?
Розрухи, війни, голод - в них насильство,
Ненависть та душевна суєта,
Віки розп’ята - скоєнеє вбивство
Землі Твоєї, що зароджене дитя.
Ти сотворив її, щоб квітла - завше квітла,
І люд весь сотворив - аби любов,
Та згіркла, Боже, як же вона згіркла,
Лиш відчай залишився в молитов.
Усе на дно - усе летить у прірву,
Закралось божевілля у основ,
Нема святого - зраду черству, черству,
Кладуть під хрест твій, Боже, знов і знов.
Болюча прірва, Боже, - милий Боже,
Велика прірва між Тобою та людьми,
Лукавий світ прозріти вже не хоче,
Чом вилізти не хоче із пітьми?..
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856051
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.11.2019
Сестричко, вітаю з днем народження. Божої ласки та добра на довгі роки.
Нас кілометри розділяють,
Та нині зорі сяють, сяють,
Родилася в чудову днину,
Принесла радість у родину.
Роки життя, в них стиглі весни,
І в літА - щастя перевесла,
У осені - вже сивина,
Та у душі лише весна.
Тебе вітаю щиро нині -
Господніх ласк у твоїй днині,
Ще довгих літ в здорові гожім,
Стежки твоі хай встелять рожі.
Нас кілометри розділяють -
Хай зорі твоі сяють, сяють...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855812
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.11.2019
Вісімдесять... не вік для тебе, мамо,
Душа так гріє нас святим теплом,
Любов твоя повсюди разом з нами,
Обвіяна і ласкою й добром.
Прожите за плечима - тільки спогад,
В альбомах з чорно - білого сукна,
Усе було - і відчай, навіть голод,
Дитинство босе, юність - в ній весна.
Де ти у ній - і юна, і тривожна,
Там нині знову вишня зацвіла,
Позолотила сивиною все волосся,
А юність ніби вчора ще була.
В онуках загубилась нині просинь -
Стежина до оселі, де життя,
Смакує незабутня твоя осінь -
Стежина, де і віра й каяття.
Далеко ми - любов твоя із нами,
Обвіяна і ласкою й теплом,
Вісімдесять... не вік для тебе, мамо
Лиш многих літ тобі, любима, із добром...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855811
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.11.2019
З інтернету
Сколько б не было вам лет - не грустите.
Вас не любят - ерунда - отпустите.
Не успели на трамвай, (так бывает),
Может это нас судьба предупреждает.
Не гордитесь красотой - бесполезно,
Красота души важнее, если честно.
Коль не ладятся дела - подождите,
И на красный, никогда, не бегите.
Нужно бедному помочь - не скупитесь.
Если нечего подать - помолитесь.
И чужое никогда не берите,
А душа если болит - промолчите.
Вдруг надежды ваши не оправдали -
Значит много от других ожидали.
Если солнышком побрезгуют тучи -
День от этого светлее и лучше.
За зимой всегда весны пробуждение,
Есть у каждого из нас день рождения.
В каждом взрослом - дитя горько плачет.
Только мудрый от людей счастье прячет.
Коль гореть, так до конца, с новой силой,
И не аисты, а ворон над могилой.
Свою злобу на других не держите,
Как бы ни было вам больно - живите!
Наслаждайтесь простотой дикой мяты,
И в награду принимайте закаты.
Сколько б не было вам лет - не грустите.
Вас не любят? Ерунда... Вы любИте!
(Таня Алексийчук)
————————————————
ВИ ЛЮБІТЬ - переклад
Не сумуйте, не рахуйте своїх літ,
Вас не люблять - то дурниця- відпустіть,
На трамвай не встигли нині (так буває)-
Це напевно доля нас попереджає.
Ви красою не хизуйте так облесно,
Лиш душі краса найкраща - якщо чесно,
Якщо справи на укіс - то зачекайте,
На червоне не ідіть і не ступайте.
Допомогу дайте бідному- не скупіться,
Якщо нічого вам дати - помоліться,
У житті чуже ніколи не беріть,
Та коли болить душа - помовчіть.
Чи надії знов свої не оправдали -
Так багато ви від інших чекали,
Як хмарки не в дружбі з сонцем хитрішим,
Тоді день стає прекрасно світлішим.
За зимою знову будяться весни,
День народження людини - щоб воскрести,
У дорослому - дитятко ридає,
Від людей розумний щастя ховає.
Щоб горіти до кінця в новій силі,
Не лелеки - тільки ворон на могилі,
Ви на інших своє зло не зливайте,
Хоч важке життя - живіть, в нім кохайте.
І від м’яти діставайте насолоду,
Тихі обрії прийміть в нагороду,
Не сумуйте, не рахуйте своїх літ:
Вас не люблять? Це ж дурниця!
Ви любіть...
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855794
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.11.2019
Ще на дворі сьогодні осінь -
Глибока осінь, мов молитви,
Опале листя хилить просинь -
Чарівну просинь, ніби битви.
Приймає купіль загадкову -
Так загадкову, одкровенну,
В ній лине тихо колискова,
Така святкова - враз буденна.
Зі сну пробудить, знов воскресне,
Обує білі черевички,
Усі куточки дивом хрестить,
Як світ вдягає в рукавички.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855641
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.11.2019
Під час виконання службових обов’язків в зоні проведення операції об’єднаних сил загинув випускник Національної академії сухопутних військ, командир батареї 15 реактивного артилерійського полку старший лейтенант Богдан ШАЦЬКИЙ.
Інформація з інтернету
І ще одне життя погасло нині,
Душа злетіла птахом до небес,
Готує мати вишивку дитині,
Хтось витесав із дуба свіжий хрест.
Рушник на нім обніме Боже тіло,
Зівянуть з болю квіти - мамин світ,
Загинув?! Так у пам`яті дзвеніло -
О, Господи! Синочку! Милий квіт...
Зомліє, бідолашна, на могилі,
Затягнуться тумани - в них печаль.
Як жити їй? Повірити?.. Не в силі,
Що сина зустрічає, неба, даль.
Та скільки їх, матусь - сиріт у світі,
Та скільки їх, синів, що в небі птах,
Ряди могил і квіти - юні квіти,
Та горе, що у маминих очах...
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855587
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.11.2019
Життя мільйонів
Вмирало тіло в власних погребах,
Латались душі зболені та кволі,
Ридав осот на зораних горбах,
Гула рілля, чорнезна, в ріднім полі.
Стогнали пшениці, мов породіллі,
Гуляла смерть, відспівувала тишу,
Ховались села у небеснім гіллі -
В безвиході вітри їх заколишуть.
Присплять в туманах зболені родини,
У власних погребах схоронять тіло,
Не зійде сонце, та й не буде днини -
Життя мільйонів болісно згоріло...
Погріб - холодне приміщення під будинком.
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855513
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.11.2019
Прилетів чудний лелека -
А ні з близька, ні здалека,
Ніс всім звісточку чудову,
Радісну - та й дуже нову.
Ювілей сьогодні в Наді -
Всі вітати її раді,
Правда - свято не одне
Скінчене життя нудне.
Подарунком стали дітки,
Три онучки - пишні квітки,
Народились в переддень,
Тож готуй, бабусь, пісень.
Віршиків нових... чудових,
В них даруй їм щире слово
І любов - бабусі ласку,
Та нову прекрасну казку.
Теж онучка бережи,
Все йому ти розкажи,
Як любити маму й тата,
Помагати їм завзято.
Бути чемним та любимим -
Справжній бо росте мужчина.
Будь здорова та багата,
В радості хай квітне хата,
Смуток стри - тобі не личить,
Многих літ хай світ лиш жичить.
Многих, довгих та щасливих,
Літ веселих... жартівливих,
Грубих - сто, решту дрібними,
Тож мандруй любима ними.
З друзями та діточками,
Й онучатами - квітками,
З близькими, в усій родині -
Божих ласк для тебе нині...
Нині, завтра - кожен день,
Ми ж співатимо пісень,
Затанцюємо в цій днині -
Ювілей у Наді нині...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855200
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.11.2019
Сьогодні, близько 4 години ранку, у Харківському військово-медичному клінічному центрі Північного регіону перестало битися серце командира 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади полковника Євгена Коростельова. Важке поранення бойовий офіцер отримав 12 листопада, під час виконання завдань у районі проведення операції Об’єднаних сил.
Керівництво Збройних Сил України висловлює щирі співчуття рідним та близьким полеглого захисника України.Генеральний штаб ЗСУ / General Staff of the Armed Forces of Ukraine
Сліз вже бракує.
Вічна пам'ять Герою України !
Інформація з інтернету
Обняла тебе... Ох, обняла,
Дика осінь, із холодом смерті,
Повела тебе - враз повела,
В сад Господній, де брами відперті.
Ой, лебедику! До небес -
До Господніх небес, розпятих,
Аби в судний день з ним воскрес,
У сумних молитвах, багатих.
У холодних дощах душа...
Так ще жити була потреба,
У далеку путь вируша -
У далеку стежину... до неба.
Ясним соколом в дивний стрій,
Воїв стрій, що уже без болю,
У закутки обірваних мрій -
У відміряну Богом волю...
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855198
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.11.2019
Останній місяць осені згорів -
Відцвів у листі, зрілих хризантемах,
У кольорах, що заблукали - шаленів,
У вічності життя - його дилемах...
І доколисував нескорені вітри,
Дзвенів дощем, у кронах забувався,
В них падав, млів, щоб листя нагребти -
У ньому, на горбку, так і зостався.
Зомлів собі - безсилий та старий,
І доживав останню свою днину,
Такий, освітлений, і водночас сумний,
Бо вже зима вела свою гостину...
Останній місяць осені згорів -
Відцвів у листі, зрілих хризантемах,
У кольорах, що заблукали - шаленів,
У вічності життя - його дилемах...
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854770
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.11.2019
Присвята Герою Небесної Сотні - Сергію Кемському
Тримаєш небо, синку, наді мною,
Тримаєш синь у Божих молитвах,
Знайти б той шлях - зустрітися з тобою -
Знайти б твій шлях...
Лишень би мить відчути світлий погляд,
Заглянути б у вічі - не мовчать,
Обняти б, синку, твій, останній подих -
Так хочеться тебе обнять...
Обняти весни, колисати в літі,
Ранкову віхолу зігріти у зими...
Ти моє небо тримаєш у квіті -
Спинися болю - зупини...
Спинись сьогодні, завтра - йди у вічність,
Там розкажи про мамину журу,
Ти сном моім лети у потойбічність -
Лиш сном люблю...
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854539
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.11.2019
ЯНГОЛ...
07.11.2019
БРОДНІКОВ ГЕРМАН, 28.03.1996 р.н.
Боєць 92-ї ОМБр загинув від прямого влучання ракети, випущеної з ПТУРа російським катом-окупантом.
Родом з Харкова. Планував одруження з коханою. Не судилося...
ЦАРЮЙ, СИНУ УКРАЇНИ... ГЕРОЯМ СЛАВА!...
Матеріал з інтернету
ХОЛОДНО
Холодно, так чомусь дуже холодно,
На душі так тривожно моїй,
Зболено - так чомусь дуже зболено,
На стежині короткій, твоїй.
Молодість, чом загублена молодість?
Смертю вкрилася твоя любов,
Вісточка, так болюча та вісточка,
В перемішку з слізьми хоругов.
Вінчана - із розлукою звінчана...
Не вдова ще, та дівчина - сльоза,
Непочата любов враз закінчена,
Де війна, дикий постріл, гроза.
Птахою, лину дикою птахою,
Квіт осінній до ніг покладу
У могилу - навік стала хатою,
Як же, милий, тебе я люблю...
Біла сукня, зготована вічністю,
Враз на ній почорніли зірки,
Та кохання покрилось трагічністю,
Затуманились смертю містки.
Зболено, так мені дуже зболено,
На душі так тривожно моїй,
Холодно, дуже холодно, холодно
На стежині, короткій, твоїй...
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854331
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.11.2019
Стигле листя охрестилось на дзвінкім морозі,
Його віхола прикрила на земній дорозі.
Немовлятком положила у осінній днині,
Де причастя готувала в дощовій хустині.
Купель гріла, добавляла солодкого вітру,
Шепотіла колискову - музичну палітру.
Завивала, реготала - билась об пороги,
В сніги білі обувала листю босі ноги.
Так, як мати обуває дитятко в хрещенні,
Одягала рукавички, хмаркАми сплетЕні.
Аби грілось немовлятко - осіннєє листя,
Доки сонце небом мліє, новий день умився.
Розчесався, вдягнув свиту та й ризи шовкові -
Там, де Осінь доживала свої дні казкові...
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854216
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.11.2019
Стигла осінь одягнула з туману намисто,
В ставку кави заварила - тулилася близько
До холодного румянку, до густої хмари,
Цілувала й обіймала листочки - примари.
Шила сукню - вишивала оксамитом ружі,
У відерку полоскала вітри дужі, дужі,
Не хотіли умиватись - холод їх морозив,
Їх чесали, присипали ще, весняні, грози.
Що забрало стигле літо, закрило у схронці,
Попрощалось, посміхнулось й сіло на віконці,
На своїм чуднім віконці - у просині неба,
Покривалося зірками... так йому вже треба.
Тільки осінь танцювала, мружилась світанком
І сміялась, реготалась - ховалась у збанку,
В нім відвар цідила з квітів... запашне чар- зілля,
Напувала місяць й зорі - небесне весілля.
Хай вінчаються, щасливі, бо їм вічність жити,
Чи у веснах, чи у літі - голівоньку вкрити...
Пишні коси у землиці... матінки природи,
Як зігріє боже сонце, будуть нові сходи.
Нові трави, нові злаки- все живе воскресне -
Осінь землю колисала, хай поспить до вЕсни...
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853881
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.11.2019
Зацвіли хризантеми опівночі,
Квіти смутку - в них очі татка,
І граніт, і слова пророчі,
І людське неземне розп’яття.
Рідний погляд, холодне зілля,
Хрест Господній і небеса,
І калини похилене гілля,
Почорніла від горя роса.
Тільки ворон і «Кру» у небі,
Болем сліз зачерпне земля
Погляд сина, татку, для тебе,
Твоі сни, що не снять звідтіля.
Дикий холод і тиша шалена,
Жменя сліз, в них, татусю, пробач,
Майорить на вітру знамено:
- Пам’ятай мене синку й не плач.
В хризантемах воскресне пам`ять,
В них сльозини з очей зітри,
В них дзвіниці, що стогнуть в храмах,
В них весь біль перетруть вітри...
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853379
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.11.2019
Експромт на прозу...
Нехай ніхто не знає, нехай ніхто не чує: як болем сповиває осінь мою самотність. Вона неждано прийшла до мене й стукає в шибку мого вікна.
Я чую регіт її і її минулорічних і нових днів:
– А ти уже жалюгідне забуття!..
Які ж вони раді – я це знаю, – як вони намагалися усі останні роки відібрати її у мене: хто полониною манив, урвищами гір, хто атмосферу її вихваляв, хто вихваляв її вродливі гени – а я все не лише чув:
– І що жалюгідний? Довірився? Її гени беруть завжди своє!..
Навколо зорі. Очі ночі зазирають мені в очі, ніби уколоти хочуть віру в самотність, яка ніколи не залишає мене на самоті, не віщує реготання її і її минулорічних і нових днів.
І на зчинений регіт, якого ніхто не чує, слухаю: її сміх розпачу, який на поруки бере в минулорічних і нових – її забуття блискавичне:
– Ха-ха! Ти все ж жалюгідний!.. Ми викрали твою самітність!..
Вона впевнено вийшла на арену зіграти для минулорічних і нових блискавичну роль Лани!..
Навколо її пошуки забуття. Блимають очі, треморний голос … Її відчай снує стежиною розпачу, який вона намагається поховати гигиканням до днів, які її давно узяли в полон, про який вона й не здогадується… А навпаки вважає, що це вона завжди бере їх – у полон і, вони завжди стають залежними! Завжди!.. Варто лише їй – свиснути!..
Свята наївність. Я плачу, моя самотність не сміється з мене, і моє намагання дарувати усміх не лише для того, щоби скрасити свою самоту. Моя душа була відрита, щоби ти ніби квіти весною, і не лише на підвіконні, й всупереч… й разом з тим – літала по осінньому дощі – проте я чую:
– Ха-ха! Ти все ж жалюгідний!
Не потрібні мені твої натовпи й арени осене, твої минулорічні й цьогорічні дні – лише намагався скрасити твою самотність своєю самотністю…
… Тепер чую бабиним літом навпочіпки притуляється до мене жовтий лист, якого іще тримає павутинка віри й надії, а під вечір, покрик осені наздоганяє мене:
– Ха-ха! Ти знову самотній!..
Ладо Орій
14.10.2019
м. Житомир
САМОТНІСТЬ
Моя самотність! Хто ти? Де взялась?
Закохана в осінні марафони,
Що в очі заглядаєш... сповилась,
І душу закриваєш у загони.
Для чого чути, бачити тебе?
Кому потрібна, так чужа - та моя?
Прийшла минулорічним горе-днем,
Із реготом нечуваним - так злою.
Урвищами долин, покровом гір,
І маревом осінньої мольфарки,
Ти рись життя - десь одинокий звір,
Розкинула осінні, смутку, згарки.
Примарами ховаєшся за день,
У нОчі заглядаєш дико в очі,
Вкради самотність зболених пісень,
І жовтий лист - самотній, так пророчий.
У літі бабинім омитись не збагну,
Свою самотність вилию у твою,
В осінню відчайдушність знов пірну,
Бо я - химерник, приспаний тобою...
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853180
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.10.2019
Не плач, синочку
Не плач, синочку, татко лиш заснув -
До осені Господньої подався,
У журавлиному ключі крилом махнув -
І тихо з усіма навік прощався.
Не плач, синочку, татко міцно спить -
Війна втомила... посивіли скроні,
Вдивися в усмішку його - остання мить,
І хрестик поцілуй, що у долоні.
Не плач, синочку! Тихо доторкнись
І обійми... і смерть, і світ лукавий -
У журавлях татусьо повернувсь,
Пройшовши бій останній, свій, кровавий.
В осіннім, татко, Божім журавлі,
Котрий з небес молитвою озветься,
Рясним дощем пройдеться по землі,
Де хрест свій нести вже ніколи не зречеться...
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853076
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.10.2019
Купався насуплений ранок в прозорій росі,
Бурчав громовицями хмар у долині казковій,
І мак малював на, веселки, магічній косі,
У бабинім літі торкав хризантеми чудові.
Він жив - доживав у обіймах ще літніх розваг,
Гойдався на гіллі смерек у духмяному парку,
З замріяним сонцем сміятись в похміллі забаг,
Щоб в танець узяти чарівну зкуйовджену хмарку.
Хай тільки не плаче - не ллє божевільних дощів,
У цвіт хризантем, що вдяглися в намисто осіннє,
Він пестив її... їй вінок дарував з любощІв,
В ранковій росі - в осіннім п’янкім голосінні...
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852696
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.10.2019
До осені сьогодні, як до вечора:
Ще вчора гріло - нині холоди,
Там літо бабине й душа, мінлива, звечора,
Осіннім подихом летить собі туди.
Де спить туман, замаєний отавами,
Сповитий вітер - боже немовля,
Сопе дощем, примарами -октавами,
В хмаринках із промінням розмовля.
Відпустить враз на землю - враз закриє,
Хай відпочине... заколише до весни,
Дощем холодним зночі ноги вмиє:
- Засни! Йому нашіптує. Засни...
Бо вже до осені сьогодні, як до вечора:
Змінився день похмурістю небес,
Ще вчора гріло... нині холод звечора -
В чарівних кольорах весь світ воскрес...
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852631
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.10.2019
Сергія Ніконенка вбили російські окупанти.
Обидві його доньки після цього пішли на війну.
Вчора окупанти вбили доньку Сергія Ярославу.
Згадуйте цю історію щоразу як нам пропонують «мир» на умовах агресора.
Вічна пам‘ять.
Окупанти мають бути в пеклі.
Допис з інтернету
ЧОРНИЙ БОЛЮ
Болю чорний! Що ж ти робиш?
В’івся в душу - не здолати,
За синочком нині ходиш,
Спить в могилі його мати.
Чорна доле - стоголоса...
Квіт згорів - свинцю напився,
Молода, вродлива - боса
Йде душа... чом світ сказився?
Збожеволів... не питає,
Чи то мати, чи дружина,
Смертю очі затуляє -
В чому, Господи, провина?
Чом ведеш до свого раю?
Доньку, батька та хлопчину -
Їм би ще кохать у гаю -
Борони хоч сиротину.
Борони серденько вбоге,
Нині плаче - ллються сльози,
Хрест сумний, обличчя строгі...
Болю чорний - чорні грози...
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851599
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.10.2019
Земля корид, земля чудних «фламенко»,
Земля троянд, співучих хризантем,
В ній «севіяна» обіймає п’янко, п‘янко,
Музей під небом - в нім людський едем.
Едем усмішок, щирості, кохання,
Едем добра, привітності, мольби
І щирих слів й відвертості зізнання,
Облич щасливих та людської доброти.
Тут інший світ - в нім інші розуміння,
І інші погляди - чарівність в них своя,
Тут українське, пророста, чудне коріння...
Тут Україна зацвіла - моя й твоя.
Felicidades España y gracias por todo. Eres mi segunda patria, segunda tierra, mi madre adoptiva, te adoro.🇺🇦🇪🇸
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851228
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.10.2019
Любіть Матусю, поки ще сміється,
І очі ще горять живим теплом,
І голос в душу вашу щиро ллється,
Свяченою водою та добром.
Любіть Матусю, бо вона єдина
Чекає, виглядає з кожним днем,
При зустрічі любов’ю обігріє,
Лише вона у серці носить щем.
Лише вона вам щиро посміхнеться,
Єдина зрозуміє та простить,
І тільки їй відкрити можна серце,
І тільки їй душа завжди болить.
Любіть Матусю вірно - щирим серцем,
Їй одинокість не даруйте - бережіть,
Душа її мов зоряне озерце -
Ви за життя її у Господа моліть...
Любіть її - вона одна - єдина,
Нема на світі більше Берегинь,
У ній замолена за вас уся провина,
В обіймах Божих неповторна синь.
Любіть її! Допоки ще жива...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850832
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.10.2019
Осінній лист
Неминучість
І смерть моя он за хрестом стоїть.
Вона ж бо тут ніколи не самотня.
Та вільні ті, хто любить самоту.
Як в сон,
В дитинство падаю сьогодні.
А падаю –
То значить:
Ще росту...
«Політ у глибину» Ігор Павлюк
Пливеш сьогодні по нецілованих водах осені й не знаєш куди ріка винесе? Берег який? Обійми чиї? Тай вітер не бавився, не запитав чим жив? І з ким і я як житиму осінню, яка неначе привід бродить по полям й гаям розхристана, збентежена до краю…
І їй ніхто й нічого не винен у цьому світі, та хіба вона буде втішена цим? Дощів не було більше місяця, трав у покоси не поклали, позасихали на стеблі, неначе сироти покинуті при дорозі! А вітер розбишака їх до долу, до долу! Їм, іще б рости, іще б в отаву, іще із її вдова не заплела в косу часник, цибулю й сіянку. Та бродить серед дня неминучість всесвіту, не питає що було до? І ніколи не запитає хочу чи ні?...
Листочок вітав мене сьогодні, так сміло, неначе він знав, що буду бродити берегами Кам’янки, яка як і я скучила. Я дивився на нього очима жалю, відірваними сподівання осені, адже неминучість змушувала мене бути поряд з ним, не ним бути, а поряд! І як би я не намагався приховати краплину свого жалю, він вловив миттєвості мого глибинного страху, болю приреченості сьогодні, надії на завтра… Він уже й усе впізнав, дивився на мене не очима жалю, а течією життя! Виром життя!
Хіба таке буває? Хіба? Листочку? Тебе зірвав вітер розбишака й кинув напризволяще течії Кам’янки, а ти усміхаєшся мені веселими обнадійливими очима, неначе фатум твій не приречений осінніми водами. Далі Тетерів, там за камінною скалою ріка родичається із більш заможною сестрою, де повноводність й широчінь тебе поглинуть. Тебе не побачить більш ніхто, розумієш? Навіть скоріше, ніж ти вважаєш тебе поглинуть темні й холодні води, де сила земного тяжіння покладе тебе із тисячу таких як ти в замулену, задушливу багнюку мулу! Ти станеш як усі! Приречений, твої імлисті очі не побачать зорі?!.
Листочок усміхнувся…
– Так думають люди, Петре, – відповів мені він привітністю й теплотою...
– Чому ваша марність на сподівання ніколи не минає? Адже Бог посилає на життя, він наділяє вас можливостями у будь-який час міняти не лише шлях до себе й до нього, а й бути щасливими, не від пори року! Бути щасливими тим, що можете дарувати радість не лише людям а й листочкам осені. Правда? Ти ж заговорив першим зі мною, не побоявся моєї приреченості, лишень обмежив себе порівняннями своїми про себе. Але навіщо? Поглянь, яка краса поряд вирує! Ось і крякви нещодавно гомоніли перед тобою. Їм скоро на крило, покинуть рідні води, але вони віталися так радісно! Тобі й не уявити! Знаєш чому? Бо вони не мають твоїх обмежень, вони не люди. Вони в усьому бачать продовження життя, не приреченість – як люди!
Заслухавшись його, Петро спотикнувся за опалу гілку осокори й впав, впав на мокрий берег ріки й у дитинство…
Тепер уже ніхто не знає, що перше прийшло до Петра – любов до самітності чи впадання в дитинство…
Листочок ощасливив не лише себе а й його, вас, він своїм паданням, в неціловані води, навчав нас сприймати все як у дитинстві, як крок наступний, для полодання неминучості! Правда? Лише від нас залежить що за душею ми матимемо – обмеження чи зорі в небесах…
05.10.2019
м. Житомир
#текст©PetroKukharchuk05.10.2019, м. Житомир
Цілую дощ, й його гучні манери,
В занедбаній осінній течії,
В життя моє відкриє тихо двері
І не спитає, як прожиті дні мої.
Осіння мить нап‘ється мого поля,
А може гаю - що ж їй до того?
Розхристана, байдужа - певно доля...
Життя, що за хрестом торкне, мого.
Що винен я тобі, примхлива осінь?
Засохли трави, виє вітер злий,
Вдивляюся у тебе - світла просинь,
Листок, хреста торкнеться, золотий.
Жалю додасть - забуті мелодрами,
Навколо заколисана краса,
Краса земна - Господній шлях до брами,
Для чого туга ця між небеса?
В ній птах у небо мітить дикий гомін,
Він не людина... що скажу йому?
Він не приречений летіти в сонця промінь,
Чому ж горіть мені? Скажи, чому?
Що матиму по тім? Жагу обмежень?
Чи зорі у Господніх небесах?
Осінній лист, в нім повінь застережень,
І з ним лечу по небу - вільний птах.
І з ним впаду в дитинство - в нім воскресну,
Згублюсь у нім, бо люблю самоту,
Ще з осені я вип’ю свою веснУ,
У осені ще вимолю сльоту...
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850775
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.10.2019
Присвята Герою Небесної Сотні- Володі Жеребному. Світла Пам`ять тобі, Герою України...
Пишна осінь цвіте молитвами,
Хилить вітер коругви рясні,
Погляд щирий, холодний для мами,
Із світлини, де очі ясні.
Колисала б осінні світанки
І дощі б заплітала в снопи,
Кроки вчути на рідному ґанку,
Де реальність... не мамині сни.
Одружилась реальність із смертю,
Повінчались і час, і сльоза -
Вічні спогади, болем роздерті,
Та розп’ята юнача гроза.
Знову осінь і стигла розлука,
І свічки, і алтар, і хліби...
Сива мати і біль - вічна мука,
Де у небі летять голуби.
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850728
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.10.2019
Калина
Ось уже й не плаче за мною калина… У далеких світах я її залишив, залишив, неначе якусь провину свою… Я любив її червоні спомини на світанні, неначе росинку в засіяному лані бажання, неначе ген життя, там, під небесами, там, під небесами, – де веселка причащала медовими устами, немов тая панночка, що пантрувалася моїми осиротілими кроками в забуття. Забуття увійшло в мою душу, наче спалах зорі на світанні – полином і чебрецем. Але тоді я ще не знав, що її червоні китиці, що так грайливо зваблювали усе птаство, зможуть пережитися. Пережитися часом, переказуватися вустами, перекидатися вітром, перекорюватися долею, перековуватися волею, перемагатися життям, переливатися щастям, переліковуватися надією, переломлюватися бажанням, перекопуватися споминами, перенаповнятися хвилюваннями, перенапружуватися чеканнями, перепалюватися мріями, пересвідчуватися зорями… Чому ж ми соромимося нашого забуття, ховаємося від нього, не признаємося у своїх переживаннях? Ми уже не віримо в радість небесну і навіть не сумуємо за небом, але радість земна, калинова, все ще залишається з нами… Народження і смерть мають одне походження, у них одна мати – природа. Забуття і пам’ять мають також одне походження, у них одна мати – людина. Жінка і чоловік також мають одне походження, у них одна мати – кохання. Ще поки можете, ще поки хочете, ще поки мрієте, ще поки пам’ятаєте, – посадіть калину… Чому уже не плаче калина за мною?
Ладо Орій Мова душі [Текст]: проза укр. та англ. мовами / Ладо Орій. – Житомир: Вид. О.О. Євенок, 2019. – 100 с. : іл. ISBN
#текст©PetroKukharchuk
#фото#©Петро Кухарчук, 02.10.2019, с. Хижинці, Вінницький район, Вінницька область
———————————————
МОЯ КАЛИНА
Заплач калинонько за мною,
Ще та, що батько посадив,
Нап’ються сльози чужиною,
Нап’ються вітром, що блудив.
Коло старенької оселі...
Самотня- плекана дощем,
Ох, леле, леле! Диким хмелем,
В душі зостався біль та щем.
Лише пташкам лишилась радість -
Переповита, мов слота,
І переспівана десь слабкість,
І пам`ять, леле, золота.
Тривога ляже до сердечка -
В ній колисатиметься вік,
Природа - мати й суперечка,
Кохання вічне - вічний лік.
Прийму причастя з небесами:
Веселка хилить корогви,
Тепло калини, наче мами,
В ній вічні Божі молитви.
Червоні спогади й чужина -
Солодкі грона в моїх снах.
Стара калина, мов дитина,
Любов’ю плаче в небесах...
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850227
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.10.2019
Що ж ти, світе, огидний твориш?
Де «штайнмаєри» - далі берці.
Не болить тебе, тай не стогнеш?
Не твоє вмите кров’ю серце...
Не твоя ж бо дитина в гробі,
Не в окопі твоя кровина,
Хата теж твоя не в жалобі -
В чому ж їхня, світе, провина?
Ти ж не маєш такої хати:
Ти в палацах - в покоях слуги,
Ти навчився і Богом орати,
Замасковано гостриш плУги.
Відорав у народу волю,
Нині пам`ять, а завтра мрії,
Наплював ти на віру й долю,
Бо душа твоя - гра повії.
А чи є та душа у тебе?
Чи люциферська замаівка?
Загрібаєш усе під себе...
Смерте вічна - розпусна дівка.
Та знайдуться сокири гострі,
Та мечі, загартовані в бою,
Не збереш навіть свої кості -
Слава Націі! Слава Героям!
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850117
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.10.2019
27 вересня 2019 року, на фронті російсько-української війни загинув багатолітній член ВІК "Повстанець" друг Чумак Олександр Марків (Oleksandr Markov).
Вітовська Анастасія Олександрівна - 24 ОШБ «Айдар»
Світла Пам`ять Героям!
Пливе сумне кача по рідній тисині,
Де душеньки дві позустрілися нині,
Дві душеньки милі, два янголи Божі -
Які ж молоді, як дуже вже схожі.
Одна залишила для донечки сльози,
А інша синочку нічим не поможе,
Нічим не зарадить, і вже не обніме,
Хто ж ласку батьківську дитині заміне?
Як горю зарадити, як тепер бути?
Як зможе синочок матусю забути?
Як донечка ласку татуся оплаче?
Дві душеньки з неба дитяток вже бачать.
Війна розлучила навік найрідніше -
Оплакати батька дитині найгірше,
Проститись навіки з цілунком матусі,
Груз двісті зазначений нині на бусі.
Дві душеньки милі, два янголи Божі,
Які ж молоді, як дуже вже схожі,
З своіми дітьми попрощаються нині -
Пливе сумне кача по рідній тисині...
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849845
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.09.2019
Якби не було в нас війни:
Не була б мати сиротою,
І не росли б страшні хрести,
І не ішов би син до бою.
Цвіла б калина на весіллі,
На рушнику маівся б світ...
У чорнім квіті, мов вугілля,
Війна, проклята, стільки літ.
І не росло би сиротою,
Мале дівчатко у селі,
Вдовиця, вкрита самотою,
Чорніше чорної землі.
І шлях, протоптаний ордою,
Земля напилася кровиці,
Могила в квітах... молодою,
І мати сива... крик вовчиці.
Хлоп‘ятко всілось між вінків:
Там очі тата... Боже! Тата!
І світла пам`ять для синів -
Хрести, хрести - сирітська хата.
І сотні безвісти пропалих -
Їх душі в Господа давно,
Війною, Боже, світ пропахлий -
Все котиться кудись - на дно...
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849319
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.09.2019
Ось і вечір - паде руде листя,
На твоі, одинокі сліди,
На стежки та життя перехрестя,
В нім молю тебе, любий, не йди.
Загубилися літні світанки,
У осінніх розлуках очей,
Чом забув недокохані ранки?
Погасивши любов у ночей...
Знову схлипує вітер дощами,
Жовтий лист доторкає вуста,
Впала осінь холодна між нами -
Млосна осінь в душі пророста.
Знову вечір, і світлий, і тихий -
В нім сліди недоказаних рим,
Тільки дощ, поцілунками дико,
Із розлуки виплескує грим...
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849146
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.09.2019
Торкнула моєї душі, Іванночко. Дарунок від мене. Наша маленька Україна в чужині. Хай цвіте душа, мов калина.
Привезла зі Львова калину, два пучечки лишень ... та все ж,домом пахне ....
🎶🌻🌞🌻🎶
Іванна Таратула Філіпенко.
Пахне домом все довкола -
Чужина в калину вбрана,
Враз душа зосталась гола -
Струна серця надірвана.
Посаджу зернятко кволе,
Де землі чужої жменька,
Калинове зійде поле -
Я ж притулю до серденька.
В чужині нехай зародить,
Мов дитина коло серця,
Рідним вітром, сонця сходом,
Всі дощі проллю з відерця.
Заплету в чарівні коси,
Милу пісню заспіваю:
- Україно, моя рідна,
Як же я тебе кохаю.
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848547
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.09.2019
Лінчевський Олександр, 21 рік
Загинув вчора від кулі снайпера.
Сумна звістка сколихнула весь колектив Національної академії сухопутних військ – захищаючи нашу Батьківщину на Сході, загинув випускник навчального закладу 2010 року майор Михайло Цимбалістий.
Зацвіли сьогодні, сину,
Коло хати чорні мальви,
І калина сива, сива -
Світ згубив кольОри й барви.
Все згоріло - вбрало свиту,
Як землиця - чорну, чорну,
Не розбудить сонце квіту,
Вже життя збирають жорна.
Перемелюють юнацтво -
Душа шляхом он до Бога,
Посходилося козацтво
В дивнім раю, так чудовім.
Де нема ні туги, болю,
Ні війни, а ні наметів...
Журавлем летиш на волю -
Тіло рване кулеметом.
Зацвіли сьогодні, сину,
Чорні мальви коло хати -
Заколисують дитину,
А над гробом сива мати...
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848440
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.09.2019
Розгулялись набухлі дощі,
Замісивши хмарки із вітрами,
Булькотять щось собі у душі,
Витанцьовують вальс за кущами.
Десь регочуть, а десь промовчать,
Десь навшпиньках торкають октави,
Ну а десь в пишнім листі лежать...
А поглянеш - не листя а трави.
Десь останні нектари надп‘ють,
Розкрадуть у квіток дивні чари
І проллють - запах неба проллють,
У осінньо - казкові отари.
Скаже хтось: - Це отари - зірки
І не вівці - це льон замаівся,
Пишна осінь - хмарки із муки,
Дощ холодний на камені всівся...
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848388
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.09.2019
Ці рани не загояться ніколи,
Не вщухне біль для тисяч поколінь.
О доле! Невблаганна людська доле -
Ні милості, ні правди, ні сумлінь.
О, ці хрести - у ряд сумні могили,
В них молодість, мій Боже, в них орли,
Чом так завчасно спопелені крила?
Чом стільки горя світу від орди?
Гуляє, клята. Ох, як вже гуляє,
Невинність косить - в крові береги,
Ні правду, ні молитву не прощає,
Нема законів... не існують ні боги.
О доле! Невблаганна людська доле!
Ні милості, ні правди, ні сумлінь,
Ці рани не загояться ніколи,
Болітимуть для тисяч поколінь...
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848164
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.09.2019
Каже Стефко: - Йду ворати, звари ми три єйці,
Потім чисть, цибулі вріж і втри їх на терці.
Заправ трохи майонезом, дай їдну концерву,
Всьо з бажаньом пороби, не показуй нервів.
- Мусиш спробувати, Касю, який має смак,
Дуже люблю туту страву, жи сі зве «Фаршмак».
Я рецептик уловила, йду ставити єйці,
Зачерпнула банічком води, що в відерці.
Газ палю, каструльку зверху - соли навалила,
Аби м потім шкарлупки добре відлупила.
А хробак мі заточив, як житє й Фейсбуки,
Скачут пальці в телефоні, аж ми терпнут руки.
Так сі моцно зачитала... чую - шось стріляє...
Чи то буря, чи то грім, чи хтось наступає.
Вчула сморід із дверей, жи ведут на кухню,
Дим валит, як із димарні... я мало не лупну.
Вочи моцно пролупила - єйці із дірками,
Почорніли, як небошки, до псячоі мами.
Викладаю на всі боки - таріль з позолотов,
Нагодую нині Стефка юш яковсь «гризотов».
Сморід в хаті, як в виходку - Боже, шо то буде?
Як сі верне хлоп із поля, юш мі не забуде.
Боже милий, туті єйці... Фейсбук ти мій Фейсбук...
Стою стовпом знов у стайни - най сі кури знЕсут.
Так стояла до обіду, та курей шляк трафив,
Нема яєць і не буде, бо когут не втрафив.
Скажу Стефкови, жи єйці, то були «запортки»*
А за сморід му розкажу, жи то смердят портки*.
Через єйці, щиро скажу - мушу мозгувати,
Аби Стефкови своєму нинька звіт віддати.
(С) Леся Утриско
Фото Тетяна Кіндратенко
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847911
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.09.2019
Між пеклом та раєм одна тільки мить
І постріл у груди - душа вже летить,
До Бога, до неба - у вічні світи,
Та тільки ще рано туди їй іти.
Матусі зостались молитва та біль
І сльози пекучі - пекучі мов сіль,
Букет із жоржинок, рушник на прощання,
Не бачив ти, сину, палкого кохання.
Любити не встиг - обірвалася доля,
Стоїть на колінах старезна тополя,
Обняла могилу засмученим гіллям,
Відгулює смерть потаємне весілля.
Печаль запалила свічок оберемок
І місяць вуаллю вкриває серпанок,
Столи у хлібах та ім‘я на дощині -
Матуся у розпачі... в чорній хустині.
О, Господи! Скільки їх ще хоронити?
Синочки, сини! Вам би жити та жити,
Війна невблаганно покоси складає,
Де мати рідненька ридає, ридає...
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847498
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.09.2019
Розпустила нічка пишні чорні коси,
Замаіла зорі сріблом із води,
Журавлем летіла в місячні покоси,
Колисала тихо всі, рясні плоди.
Бігла собі степом, падала в струмочки,
Горобину трясла у подолок снів,
А над ранок всілась до старої бочки -
В ній зомліло ткала павутиння днів.
Одягала в нього свої пишні коси,
Їх гойдав на ріжках випуклий димок,
Полоскав їх місяць, загорнувши в роси,
Як маїла нічка кошик із думок.
І бринів піснями заблукалий ранок,
Завмирали зорі на небеснім склі,
Теплий та щасливий розцвітав світанок,
Там згрібала нічка всі свої жалі.
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847398
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.09.2019
Не заплітай ще коси, стигле літо,
Залиш як є, хай маки зацвітуть,
У сніп життя вдягни пахуче жито...
У снах химер вітри отави жнуть.
Зігрій заграв останні паморочки,
Ще просить ябко вигріти боки,
Хай ранні роси вишиють сорочки
Лелекам, що вимірюють стібки.
Стібки життя - розважні, гордовиті,
Бо завтра лет, бо завтра ніч гучна,
Руде колосся - будні, сном надпиті,
Тим теплим сном... годинонька чудна.
У снах химер колишеться бродіння
Пісень гучних - обжинкових висот,
У літні коси папороть осіння
Вплітає сум туманових чеснот...
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847214
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.09.2019
Ранкову холодну тишу
Зігрію горнятком кави,
Осінній подих притишу,
Надпивши смачні заграви.
На роси ступлю відважно,
БосОніж утну мазурку,
З лелекою, так розважно,
Зіграю собі в піжмурки.
Впаду на колючі зерна -
Замріяно сплять отави,
В них цвіт одцвіте у перлах,
В них птах витина октави.
А я ще мандрую літом -
Смаком полуниць у струдлі*
І м’яти чарівним квітом,
Відлунням води у студні*.
Сижу на старенькій лаві
Під гронами винограду,
Всміхаюсь пахучій каві
Й хмаркам,
Що пливуть без ладу.
Я осінь іще притишу...
Струдель - солодка випічка, студня- криниця.
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846804
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.09.2019
Чого ридаєш осене примхлива?
Лиш перший день, а ти уже дощиш...
І райський сад, й жоржин пахуча злива,
І дзвін криниць... у котре не мовчиш.
Не клич слотУ, бо ще жевріє ранок,
Лелека в росах крилонька купА,
Чаклунки - ріки обіймуть світанок,
Де з неба сипе зоряна крупа.
Намисто зір вбирають матіоли,
Червоне ябко стигне у траві,
Смакує день меди в ожинах кволих,
А ти кидаєш стріли дощові.
Не плач чудна, ридати ще зарано,
Ще літню насолоду відпусти,
Хай ще птахи наспівують Осанну,
В чарівних снах Господньої доби...
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846769
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.09.2019
Щирі вітання моя Україно, сердечні вітання мій народе. З днем Незалежності український світе.
У квітах, як матір Божа,
З терновим вінком в руках,
Святиться нам днина гожа,
Незламна у сотні роках.
Тобі нині світить сонце,
Хвалу тобі всі несуть
І хліб святий на долонці,
Де дзвони церковні б’ють.
Співають Осанну нині
Дзвінкі береги Дніпра,
Живи у щасливій днині
Вкраіно моя дорога...
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846049
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.08.2019
Торкну стару, прадіда, грушку -
Здається вчора ще цвіла,
В пилку уся, немов в кожушку,
Нектар висмоктує бджола.
Рубцями всіли сотні років,
В морщинках голена кора,
І тиха вічність смутку кроків -
Життя її... її пора.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845788
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.08.2019
Так трішки літа залишилось:
Щось гомонять собі птахи,
Росою ще отави вмились,
Туман розлігся на дахи.
Хизують барвами химери,
Хмарок обвислих над ставком,
Їх підпудровують гримери,
Пробігши сірим беріжком.
Та сонце дихає в напрузі,
Ріллю цілує за селом,
Там хміль пахучий, на окрузі,
Своїм виблискує чолом.
Ще все живе - барвисто чисте,
В ключі задиристих качок,
Ще достигає цвіт - намисто,
У недописаних казок.
В них оксамитова малина,
Вуста малює до зорі
І коротає час свій днина,
В сумній лелеці на ріллі.
Тепло викручує сорочку,
Терпкому меду на житах,
Готує дуб старезну бочку,
Що загубилась у літах.
У ній заквасить синь небесну,
Змішавши всі земні смаки,
В них пекторалі й світ чудесний
Кладуть картини у сумки.
Так трішки літа залишилось...
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845786
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.08.2019
Святкує Спас свята землиця,
Свячена вимиє водиця,
Румяне ябко, стиглу грушку,
Бджола гуде, зомліла мушка.
Співає світ псалми Господні,
Серпневі ранки вже холодні,
Несе земля святі дари,
Щоб споживати до пори.
Жоржини, викупані в росах,
У кольорах чесали коси,
Їх манить осінь... не здаються,
В промінні сонця лиш сміються.
Їм ще не час, їм все під силу...
Святкова днина - серцю мило,
Святкує Спас свята землиця,
Дари освячує водиця.
Вуста Господні мов нектар,
Плоди свячені - Божий дар...
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845526
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.08.2019
Маку втрясло щире літо,
Де тепло мандрує світом
Блискавки танцюють танці
Мліє муха на фіранці
Божевільні страх - громи
В них зітхаєм тихо ми
Маковей складає звіти
Зародило щире літо
Меди, сливка, виногради -
Щоб минали поле гради
Пшениців дзвінке намисто
Косовиць зіркових - чистих
Рій бджолиний, мов вівтар
Маковей зібрав нектар
Запах випитий з жоржини
Світ осінній, Божа днина
Замаіла світ ромашка
М’ята чиста, дика кашка
Пахне осінь оксамитом -
Маковей дощем умитий...
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845019
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.08.2019
Загубилась у світі барвистих достиглих жоржин,
Що розкидали цвіт на мої солодкаві пороги,
Поцілунком торкається серця їх, вицвілий тин,
А вони божевільно хизують обабіч дороги.
Схронком буде, засмагла у літнім дощі, сонна тінь,
Пошматоване вітром руде припорошене листя,
Пелюстковий цілунок і млосно загоєна лінь,
І вінок із жоржин, і буденно - квітуче розхристя...
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844853
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.08.2019
Господній погляд у світлих очах,
Біль та надія, але не страх,
Слово пророка - шлях до Голгофи,
Постріл у груди - смертельні строфи.
Тіло розп’яте - душа в нім вічна,
Сніги пекучі - зима трагічна,
Не впали білі... чогось червоні,
Думки болючі торкають скроні.
Втрачена юність янголом в небо,
Волі та долі стрімка потреба,
Слово пророка - шлях до Голгофи,
Летіли в вічність Шевченка строфи...
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843822
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.08.2019
Вже наступна зупинка - серпень:
Мед пахучий - в нім Маковей,
Запах злаку - тепло упевнень,
В небі збір гомінких гусей.
Замаїлась земля до Спасу:
Впала грушка у м’яти квіт,
Величаєм Пречисту нашу -
У молитві щасливий світ.
Виглядає дощу ожина,
Сонця промінь торкає глід,
На стерні у лелек гостина -
У гнізді їх приспався слід.
Їх чекає екстримна далеч:
Ранні роси, стрімкі дощі,
Сонне небо із ними... вдалеч,
Споряджає пташок ключі.
Запах злаку - пісні з обжинок,
У віночках жоржини час,
Догорає тепло з піщинок -
Тихо літо іде від нас...
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843642
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.07.2019
Люблю цю землю - Божий рай
Так неповторний, милий гай
Поля квітучі - волошкові
І спів пташок, так загадковий
Де маків цвіт і стигла вишня
Рясна черешня - гладь колишня
Пахучі трави - трунок м’яти
Знов хочу серденьком обняти
І впасти в них - зомліти літом
І як чумак, пройтися світом
По синім небі - на хмарках
Дощі пролити, що на дах
Впадуть на крилонька лелеки
Що захистять мене від спеки
Від спеки вилитих думок:
Он за селом цвіте димок
Малює в небі матіоли
А в них знов бачу сині гори
Так неповторний, чудний гай
Все миле серцю - Божий рай...
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843509
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.07.2019
Скільки смерті посіяно полем!?
Скільки сліз запечатано болем!?
Днів сирітських гірка година,
Вічний жаль і сумна родина.
Не повернеться більше тато,
Планів було в житті багато,
Смерть вдовині зв’язала руки -
Милий Боже! Які ж то муки.
Обіймає дитя світлину,
Сльози тихо вмивають днину,
Ні медалі... ніяка плата,
Сиротині не повернуть тата.
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843058
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.07.2019
І хліб насущний вже не хліб,
Свята молитва - не молитва...
Знов вишиваєм чорний стіб,
Немов гроза, остання битва.
Тужило небо в тисяч сліз,
Громи у помсті зомлівали,
Все ті ж раби та рабський віз,
Ті ж чорні скиби заорали.
Чорніші чорної землі,
Омиті кров’ю, сіють душі...
Заснули в згореній імлі,
Сміються в очі їм... байдужі.
Немов гроза - минула битва,
Все ті ж раби та рабський віз,
Свята молитва - не молитва,
В ній хліб насущний - вже не хліб...
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842816
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.07.2019
Наснилась нині рідна хата,
Цвіт чорнобривців під вікном,
Садила іх рідненька мати,
Дощі гойдали тихим сном.
Піснями вабив соловейко,
Де догорав в саду жасмин...
Враз на душі так стало легко -
У матіолах квітнув тин.
Я босоніж ступаю в трави:
Ох, роси мої - смак журби,
Торкаю, в пестощах, заграви,
Цілую жадібно дуби.
Це все моє - моє від мами
І батьків слід в поклоні дню,
У сні - чарівний шепіт гами
І подих теплого вогню.
Наснилась нині рідна хата,
Де на криниці журавлі,
Напившись ним, стаю багата,
Життям багата на землі...
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842216
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.07.2019
Рідна Мово моя, дана Богом -
Оспівана піснею,
Голос твій - у гаю солов’я,
Стиглий колосе, думою вічною.
Ти мій світ і мій сон,
І мій хрест у молитві життєвій,
Сотні років на кон...
Засівали тобою пустелі.
Вишиває калина стібки -
В них зароджує світло,
Синьо жовті стрічки -
У душі рідне слово розквітло.
Ти у світі одна,
Де топтали - воскресла з руїни:
Мово рідна моя,
Так прекрасна в піснях солов‘їних.
Не любити тебе?!
Тож не дихати - в болю тужити,
Мак червоний цвіте -
Ти народжена! Знову,
Щоб жити...
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842175
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.07.2019
Його могила
Його могила зацвіте -
Так зацвіте, як сотні інших.
Ой, душе - душенько, ти де?-
У раю світлім і не грішнім.
У тім раю, де не болить
І рани згоєні цілунком,
Руками Господа... намить
Єлеєм мазані, мов трунком.
У тих садах, де солов’ї
Співають світлу колискову,
Відлунням чути на землі
Божественно - чудну розмову.
А тіло чом в сирій землі? -
То був не час... ворожий вирок.
Земля сумує у імлі,
Де спочиває воїн з миром.
Де квіти сипляться до ніг,
Де тихо чується молитва,
Де сон смертельний переміг,
Де завмирає вічність й битва...
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842098
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.07.2019
Помер Кіборг,який встановив прапор над Донецьким аеропортом…
Олександр Колодяжний помер 11 липня 2019 року…
Розвідник помер у лікарні через поранення, несумісне з життям
У лікарні від отриманих поранень помер розвідник, старший сержант, кавалер ордена За мужність 3-го ступеня Олександр Колодяжний.
Про це у Facebook повідомила радник голови Дніпропетровської ОДА Тетяна Губа.
«Четверте поранення, несумісне з життям. 11 липня зранку в центральному військовому госпіталі серце зупинилося.
Лікарі боролися до останньої хвилини»…
Вічна Тобі пам'ять…
У сльозах залита Україна,
Не треба їй а ні дощів.
Сумна вертає домовина,
У болю моторошних снів.
Кричить вороння над полями,
В надгробках витончених слів,
Земля завмерла над синами,
Душа розбита... крик і гнів.
————————————————
Запечатаний воском світ,
У обіймах смертельної зливи,
Нездійснений людський політ,
Недостиглі заорані ниви...
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841785
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.07.2019
Знимка (Гумореска)
Вийшла м зрані йти до стайні, вочи м но протерла,
А воно стоїт - всьо, чорне... я мало не вмерла.
Ніби статуя Свободи, жи у тутих Штатах,
Тілько в писку чогось дзиґар*, всі коліна в латах.
Я м го тихо обійшла - від страху не дишу,
Юш їм думала жи з ним свою душу лишу.
Придивила м сі на писок - ніби чорта знаю,
Де м го виділа і як, то юш не згадаю.
Придивила сі в анфас, ну а потім в профіль:
Ніби кум... а ніби нє - як той «мефістофель».
Стоїт - витріщило вочи, дихає тихонько,
Певно мушу сповістити його жінку, Зоньку.
- Куме, рідний, шо сі стрисло, жи с те так зчорніли?
Шо сі стало з вашим писком? Десте обгоріли?
- Запитай сі свого Стефка, трясця би го взяла,
Вчора фото ми робив, коли лізла хмара.
Так лупили блискавки- я думав жи вспишка,
Подивітьсі шо сі нині залишило з писка...
Я юш думав, жи сконаю, але маю фото,
Завтра мушу юш занести на свою роботу.
Мают грамоту ми дати... десь напевно взимку,
Я за голову сі взєла: - О то має знимку.
Куме, ліпше би с те йшли до професіонала-
Їм з подвір’я випихала і за браму гнала.
Мушу зара свого Стефка мітлов окропити,
Бо інфаркту ше не хочу - хочу довго жити...
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841241
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.07.2019
Аграрії (Гумореска)
Колись було літо стигле,
А тепер зима,
Колись було світло - видно,
А тепер нема.
Колись була всім зарплата,
Мали роботИ,
А тепер, всі в депутати,
Прутьсі, як чорти.
Колись було всьо дешеве:
Газ, мука, зерно,
А тепер сі всім лишили
Фляки та гівно.
Той жи знає керувати -
Місця му нема,
Співаки лопати вострят -
Мова в них німа.
У аграрії пакуют -
Буде певно толк,
Клоун, варят, дурнувате-
Депутатський полк.
Де ж ви, хлопці сі учили
Земленьку копать?
«Батя» певно дав уроки -
Всім вам ставив п`ять?
Може перше до окопу?
Там земля м’яка,
А ви просто в депутати -
Знайте мудака.
Мудаків нам вже не треба -
Були купу літ,
Обікрали нас до нитки,
Зруйнували світ.
Хто сі вчив пісні співати,
Най сі пре на сцену,
Ну а хто поля копати -
В аграрії певно.
Не мішайте тутой з пальцьом -
Всьо їдно не стане!!!
А ви, хлопці, си вважайте,
Бо вас люд дістане...
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841034
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.07.2019
Притилепалам* сі з полі - сіно з мо складали,
Би го дощ не замочив, перед хмарів гнали.
Стефко квочку відвізав, я сі води впила,
Граблі кинув до стодоли, а за ними й вила.
Тілько в літі памітаю того депутата,
Чось із вилами літає - певно жи з загатов.
Шось му певно пороблено - вічно репетує,
Видно цівком глухуватий, або слабо чує.
Як но Стефко вила тєгне... просит вишиванку,
А я тихо ї ховаю за міртов* на ґанку .
Нема чого в вишиванці вилами махати,
Юш їден сі домахав, жи сі можна всрати.
Обійшлись мо господарку, вечерю втоптали,
Юш напевно спати з Сефцьом будемо лігали.
Поки я си ноги вмила, вийшла в коридор,
Стефко вперсі своїм писком у телевізор.
А там крику повні майтки, так сі всі жерут,
Хто кого, тай де, за шо- мало сі не трут.
До корита пре сі нарід, як би зварював,
Так всі хочут керувати, аби хто но дав.
Я сі дивлю до екрану... стоят два «Антошки»,
Іден в дзюрах на колінах, а другий з гармошков...
Натігнула м вукуляри - та то фейст лопата,
Той напевно бульбу має - то юш не загата.
Другого м впізнала з писка - таке, старе шило,
Купа літ уже минула, як на зорі вило.
І не можу тями дати, при чім та лопата?
Йой, та певно його жінка юш трохи горбата.
Від коли, мій Стефцю любий, хлопи грядки полят?
Бо туті, як не співают, то моцно говорят.
Та ті, Касю, йдут до ради, хочут в депутати,
Шось їм певно пороблено - мікрофон, лопати...
Грасівничка тоже з ними, бо має три зуби -
Так їм слинка юш тече, аж попухли губи.
То купіт си машинки губи закатати,
Бо вам можут на фуярці* тоненько заграти.
Мірта- вид вазону, фуярка- губний музичний інструмент, на подобі сопілки, притилепалася - прийшла.
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841020
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.07.2019
Найкраща дорога - дорога до рідної хати,
Стежина й садочок - там мальва торкає небес,
Так мило душі, і є що у мить цю згадати,
На ріднім порозі знов спогад далекий воскрес.
Присяду із ним, обніму мов маленьку дитину,
Як добре, мій Боже, як добре, що Ти його дав,
У світлих думках воскресає блаженна родина:
- Люби їх, дитино, люби! Так мені Ти казав.
Як мож не любити рідненьку матусю, мій Боже?
І батька забути - це все, що було у житті?
Мій світ журавлиний у світлому диві поможе,
Стежину розлуки із ними пройти в доброті.
Я б вічність сиділа на ріднім старенькім порозі,
Вдихала б любов матіол під відкритим вікном,
І ранок зустріла б у мальвах, на рідній дорозі,
У спогадах вічних, любов’ю обвіяних, й сном...
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840929
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.07.2019
Ірина Шевченко, медик. Загинула сьогодні. Світла пам`ять тобі, дочко України .
Як зупинити проклятущу смерть?
Гуляє клята землями Донбасу...
Якась безвихідь - дика круговерть,
Дихнути не дає, нема в ній часу.
Їй все одно - юнак, а чи в літах,
Чи молода, ще сильна ніжна жінка,
Кладе покоси душ... у вирій птах,
У вічності у пазлах намистинка.
Сумні намиста з тисяч, тисяч душ:
В ряди могили - щем, хрести Голгофи
І сотні свіч, і сльози - подих руж,
Гранітна пам`ять - в ній останні строфи.
Як зупинити проклятущу смерть?
Гуляє клята землями Донбасу...
Якась безвихідь - дика круговерть,
Дихнути не дає, нема в ній часу.
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840698
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.07.2019
Сегодня тяжёлый для меня день, как и год назад когда позвонили в 19.30 и сказали что тебя больше нет с нами ...Я отрицала и не могла поверить как ?Ты же обещал быть рядом со мною.Боль моя не проходит и мне не капли не легче .Я всё жду ...Приехали твои друзья помянуть ..Много людей было больше 50 человек ...Так больно писать и до ужаса обидно что тебя нет .Растет наша маленькая девочка .Папы копия ,наша радость .Так хочется чтобы ты пришел и обнял нас с ней ..Но нет это лишь во сне .Никто и никогда не заменит тебя и твоей принцессе папу .Мы по тебе очень скучаем ..Царство небесное ..мой маленький мальчик 😭😭😭
Юля Федорова.
У ВІЧНІСТЬ
Знаєш, любий, як сумно без тебе?
Бачиш, донечка вже підросла?
Вічним птахом злетів десь, у небо,
Не відчувши кровинки тепла.
В доні очі твої, мій коханий,
Погляд твій і усмішка твоя.
Ти для нас був єдиний, жаданий -
Лиш у снах обіймаєш дитя.
Рік минув, а здається, що вчора,
Звістка громом удерлась в життя,
Долі дві... в них єдина тривога
Й божевільне, навік, каяття.
Крик душі в молодої вдовиці,
Що трима на руках немовля,
Падав дощ на дитячі очиці -
Доторкав їх крильми журавля.
Так не можу я з болем змиритись,
У напрузі мій розум... в нім рик,
Як без тебе навчитися жити?-
Із душі виривається крик.
Обіцяв бути разом із нами,
Обіцяв нам ти вічну любов.
Біль гірчить, замітає снігами,
Де, у нім, ти у вічність ішов...
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840697
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.07.2019
Загляну в душу - в химеру дня
І знову випю все в ній до дна,
Загляну в ню, бо треба й мушу -
Загляну в душу.
Притишу біль - застигнуть ночі,
Знов сподівання сміються в очі,
Сльоза нестерпна... стікає сіль -
Притишу біль.
В нім за вітрами цупкі тумани,
Сходина вверх між берегами,
Ступлю на ню... в ній жити мушу -
Загляну в душу...
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840597
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.07.2019
Підіймаю чудне дике ябко,
Збите літнім рясним дощем,
Зацілую солодку, в нім, цятку
І вустами притишу щем.
Вип’ю сміху в чаклунки вишні,
Із бджолою приляжу в тінь,
Пшениці підзамішу пишні,
Із пташиних смішних шепотінь.
Солодкавий, собі, окраєць
Відламаю в святій хлібині,
Загориться гарбуз- обранець
У достиглій, віджитій глині.
Перекошені купи сіна,
Із сердечками конюшини,
Перемиє молочна піна,
Та, засмагла від сонця, днина.
Світла днина в ставку шовковім,
З оберемком гучного літа,
Так засмагла собі чудово
На окрайку нічного світла.
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840380
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.06.2019
Бродило у ріці терпке вино,
В нім вітер колихав дзвінку заграву,
Здалось мені, чи може так було...
Там сонце готувало пишну страву.
В ній було все - ожина та мигдаль,
Жменька малини, стигла, стигла вишня,
І запах трав манив у, нічки, даль,
Так колоритно жило все - а навіть пишно.
Поскрипував старезний журавель,
Обнявшись із криницею - журою,
І падав ранок у засмаглий дикий хміль,
В нім колисались верби над водою.
Ось так би вічність дихати в струмки,
Так засинати й ранок зустрічати,
В нім вабити чарівні ясени -
Всім милуватись і життя кохати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840156
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.06.2019
Ось така вийшла відповідь - переклад, експромт на вірш Дмитрий Вовк
НАДОРВАНА ДУША
Надорвана душа…
За что мне это?
Живу я чуть дыша
Без интернета.
Я осень полюбил,
Как все поэты,
Так кто ж любовь убил
В душе за это?
Я помощь не прошу,
А рассуждаю,
Я в жизни не грешу,
Не осуждаю.
Прости меня, любовь,
Моя земная…
Я одинокий вновь,
Любви не зная…
Она не стала ждать,
А улетела…
Оставила страдать…
Как и хотела.
А осень за окном
Хандрой пленила…
Прошу лишь об одном,
Чтоб ты простила.
Простила без вины
На мне висящей,
Укрыла б от Луны,
За мной следящей.
Прости, душа, прости,
За эту муку
И помоги нести
Любви разлуку…
24 октября 2017 22.54
=VD=
Розірвана душа -
Сльоза поета,
В ній дихаю й живу
Без силуету.
Я осінь полюбив,
Як всі поети,
Розбита чом любов?
Та вічні злети?
Не прошу допомоги -
Не картаю,
В думках лишень грішу -
Тебе кохаю.
Прости мене,
Земна моя любове,
Знов одинокість
Всілась в душу,
Наче горе.
Не зачекавши,
Десь полинула журбою,
В моїх думках
Побути хочу лиш
З тобою.
Он осінь за плечима
Полонила,
Молю тебе - пробач,
Бо вже не сила.
Пробач! Тебе молю,
Тебе благаю,
Минуле в тузі
З болем забуваю.
Пробач мене,
Нема в мені провини,
Ми дві з тобою
Рідні половини.
За все побач:
За біль, і за розлуку,
Прошу тебе...
Не в силі нести муку.
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840117
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.06.2019
Святая Трійця - літо на межі,
Стигне колосся, трави у покосах,
Вплітає сонце коси в вітражі,
Як лань душа, так зболена та боса.
Задумано торкає кожну мить,
У спогадах лягає тихо спати,
Притихне сном - у ньому защемить,
Де сивий батько, молода ще мати.
Нема обох - свічки, свічки, свічки...
Задушливо та приторно лоскочуть.
Святая Трійця - липи, липихи
Мій світ в минуле повернути хочу...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840075
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.06.2019
Мені сумно, мій Боже, як сумно -
Докотився весь світ до межі,
Насміхається ворог так, глумно,
А народ все шука міражі.
Їх нема - тільки дика реальність,
Злий оазис і підлість віків,
Просувається в мізки банальність,
На вогнищі сліпих єретиків.
Палять душі невинні й убогі,
Спопеляють й розвіюють міф -
Вічний відчай, плакучі дороги,
Слід і пам`ять, і злети у скіф.
Насміхається ворог безстидно,
Люд тенетами оповив,
Так все стало, в тім світі, огидно,
І здається, що світ цей віджив...
————————————————
Є початок й кінець,
Є народження й смерть болюча,
Є банальний вінець,
В нім є помста людська -
неминуча...
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840074
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.06.2019
Ми так звикли чомусь до війни:
Вона в нас, а не у чужині,
В наших душах найбільше вини,
За ці втрати у кожній родині.
Каже хтось: - Ти пішов туди сам...
Тож проблема твоя і родини.
А чи стане колись прикро нам
За життя, так коротке, дитини?
Адже він боронив нас усіх,
Аби спати могли ми спокійно,
Вічна пам`ять, не скоєний гріх -
Як же боляче та трагедійно.
Може досить мовчати? Жах!
Що ж за люди ми? Так байдужі,
Що охоплює душу страх -
Чом забули солдатів дужих?
Гинуть хлопці - ідуть з життя,
Хтось в скорботі, а хтось байдужий,
То ж згадаймо людське каяття -
Станьмо світом, навік небайдужим...
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839679
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.06.2019
Карі оченята - зіроньки нічні,
Лиш прийдуть до мами у сумному сні.
Доле людська доле, чого так гірчиш?
Янголятко Боже, ну чого мовчиш?
Нелюд он проклятий життячко забрав,
Квіточку весняну тяжко розтоптав.
Плаче синє небо в білий оксамит,
На хатинку білу, де дитя лежить.
Світ кричить від болю - душеньки нема,
Так сумна могилка, так страшна пітьма.
Линь пелюстко білая у Господній рай,
Де нема вже болю, де квітучий гай.
Не вдалося, зіронько, життя вберегти,
У садах Господніх вічність будеш йти.
Карі оченятка, коси по плечі -
Нездійснені мрії, вкрадені вночі.
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839678
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.06.2019
Найщиріші вітання моїй донечці в її перше тридцяти п’яти ліття...
Ніби вчора лелека «Курли» прокричав вдалині,
Ніби вчора торкнувся душі та приліг на долоні,
Ніби вчора маленькою доня ожила в мені,
Ніби вчора... полинули роки мої у погоню.
Ніби вчора маленьке і ніжне смішне немовля,
З оченятами неба гойдала весело колиска,
Ніби вчора за руку до школи спішило дитя -
У минуле вдивляються спогади нині так, зблизька.
Зачаровує час молоді та прекрасні роки,
Намальовує радість на світлому синьому небі,
Тридцять п`ять - так чарівно та п’янко леліять думки,
Тридцять п`ять - хай Господь благословить у кожній потребі.
Що бажати тобі, найдорожче у світі, дитя:
Лиш проситиму в Бога добра та незміряне щастя -
І здоров`я на вік, і прекрасне та легке життя,
Хай дорогу твою обминають всі біди й нещастя...
Хай душа буйним квітом квітує у тобі завжди,
Хай зозуля кує довгих, довгих та сонячних років,
Море, море добра тобі, доню, з роси та води -
Я в думках доторкнусь твоїх перших малесеньких кроків...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839505
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.06.2019
Цибулі (Гумореска)
Так жере Стефко цибулю - певно жи у сказі,
А він каже: - Шо ти знаєш? То я у екстазі.
Кару божу якусь маю... ті муки терпіти,
Би цибулю так любити- лиж її хотіти.
Жарю, парю, і вару - тру на грубій терці,
Парю то всьо, як пацєтю, у малім відерці.
Вочи рано як пролупит - хліб увесь у смальці,
А цибулі так гараче - на чотири пальці.
На обід велика миска, з бульби, пирогами
І пательня із цибулев, що межи ногами.
Так ладує, як той варят, аж дих запирає
І ябчанков холодненьков то всьо запиває.
На вечерю кришу тоже цибулині з сиром,
Би мій Стефко довго жив - не пішов ше «з миром».
Нині Зоська привалила позичити соли,
То м си душу з нев відвела, як той птах на воли.
Каже Зоська: - Шо ти робиш? Так смердиш цибулев?
А я вочи завертаю і в ніс тичу дулев.
Постояли з мо обидві коло мої фіртки,
Потім були не квітки... вже були ягідки.
Як дими валили з кухні, пательні горіла,
Задусити тоді Зоську я уже хотіла.
Ціле ранє ту цибулю чистила й ривіла,
А вна взєла чогось нагло так скоро згоріла.
Залишилосі лиш вуглі- вся пательня чорна,
Буде Стефко мі склинав, яка я моторна.
Так летіла знов на грядку... бевхла *собов в квіти,
На колінах в борозні хтіла м юш зомліти.
Писок був увесь в болоті - зрані лєло дуже,
Так ти треба, дурна бабо, Боже милий Боже.
Якось рацьки* їм долізла до тутоі грядки,
А мій Стефцьо юш стояв в кінци, коло кладки.
Я скоренько насмикала* того цибулині,
Як би ніц сі ю не стало, віддала Марині.
То сусідка моя збоку - ідну маєм межу,
Бо спідницю підтігаю, тай шнурком пережу.
Так їм рацьки вишивала, жи м згубила майтки,
Хапла з плота, жи висіли, у старої Райки.
Якась кара ми спіткала, із самого рані,
Знов цибулю йду варити на свіжій сметані.
Най сі Стефко юш наіст, би не хтів юш більше:
Скажу всім юш вам по правді - могло бути гірше...
Бевхла- впала, насмикала- нарвала, рацьки- на четвереньках.
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839434
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.06.2019
Смійся, смійся! Розбещений червню,
Блискавками протоптуєш шлях,
Трав’янисту стежину - недавню,
Колисав на багряних устах.
Задирайся! Бо що тобі скажеш?
Ти і грім, ти і млосна гроза,
Свої примхи ніколи не зрадиш -
Світлі роси, мов вічна сльоза.
Ти і спрага, і літній оазис,
Ти у неба - бездонна блакить,
Ти - як вічний терпкий анабазис*,
Як, у тобі, все ж хочеться жить.
Ти терпкий, а за хвилю солений,
Чи солодкий, у гамі ночей,
Все ж по літньому - так незбагненний,
Залюбуюсь в палітрі очей.
Що малює веселка лукава,
Іх висушують млосні вітри.
І вже ніч, і чарівна заграва -
Прошу, червню, кольори не стри...
В них так мило - по літньому душно,
Де гроза, там замріяний сад,
Смійся, смійся весело та слушно,
Бо пройдеш і не вернеш назад...
АНАБА́ЗИС - Напівкущова або трав’яниста багаторічна рослина родини лободових, поширена перев. в Середній Азії; використовується для виготовлення препаратів проти шкідливих комах. Сарсазан шишкуватий не поступається токсичністю перед анабазисом, з якого, як відомо, добувають.. анабазин-сульфат. Вікіпедія.
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838707
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.06.2019
Живемо
Ну скільки ще ридати Україні?
Скільки століть вмирати за ніщо?
Скільки ще жити в болю та руїні?
За що їй кара ця? Скажіть? За що?
Голодомор, Чорнобиль - були Крути,
Були Яри і ростріл без причин,
Були мечі, були й ординські кнути,
Могил мільйони, Боже, без провин...
І нині знов вмирають без провини,
Нема причини, щоб лилася кров,
Лиш сльози, Боже - в них болючі днини,
Війна та смерть панують знов і знов.
Так правді важко бути нині вільній,
Де воля у кайданах... без розмов,
За душу продану втрачається і гідність:
О боле мій! Розятрений ти знов...
Одна лишень вина - бо УКРАЇНЕЦЬ,
Ненавидить весь світ чомусь слов’ян,
Усім на світі цім готовий вІнець -
У світі, де живемо, мов бур’ян.
Керують світом, в крові, брудні гроші -
До млості розмальований папір,
В них сатана й безбожники - вельможі,
І дикий рик, і смерть, мов дикий звір...
Живемо, люди, дико, мов бур’ян...
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838556
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.06.2019
Косовиця (продовження)
У час косовиць завше затягало небо чорними хмарами, шалено періщили дощі, притоптуючи покоси до землі, аби ті відродилися, а навіть проросли. Полоскали їм коси, у котрі вплелися дрібні ромашки та витрішкуваті дзвіночки. Та час їх минув... пахло сіном, пахло літом. Тільки ранішня роса дарувала смачні поцілунки, як коханка -напувала росинками в смаку терпкого вина білого кольору, що згубило всі свої цноти на земельнім ложі...
Неділя видалася напрочуд сонячною та теплою. Ольга обійшла господарку, прив’язала до сіти, що відділяла подвір’я сусіда, стару квочку, бо та тільки й знала, що влізти в грядки, тай порпатися в сухій землі з курчатами. Гуси рядочком влізли у борозну та чимчикували, в перемішку з качками, в кінець городу, де був глибокий рів, повен води. Де Ольга лишала старі дерев’яні ночви з їдою. То був їх рай.
В кухні, на плитці, горів вогонь, гріючи велику виварку води, котру потім Ольга вичерпає до алюмінієвої ванянки, що висіла під стріхою стайні.
То був недільний купель перед службою Божою, на котру сімейство йшло щонеділі.
Одягнена, як молодиця... біла в горошок шовкова блюзка та чорна спідничка, по особливому виділяли Ольжину фігуру, на котру задивлявся не один у селі. Кримова турецька хустка, котру цьотка Маринка передала з Америки з іншими подарунками, ховала пишні чорні коси - без неї до церкви ані на крок. Гриць вдягнув, голубими нитками, вишиту лляну сорочку, чорні, на кант випрасувані сподні, до блиску наглянцовані мешти, та вийшов на подвір’я.
- Слава Ісусу Христу, Грицю... вітався сусід Богдан, сідаючи на старенький ровер, аби було скоріше.
- Слава навіки Богу Святому, Богдане- відповів Гриць, тай подав руку.
Дочекавшись Ольги, рушили до церкви.
В церкві панувала тиша, тільки де не де перешіптувалися старенькі бабусі, не слухаючи, що мовив священник. Хтось з них, підпершись на палицю, дрімав. Та все ж Божа сила витала над ними, як над малими дітьми. Пахло кадило, співали хори, скапували воском свічки. Все настільки змішувалося, що паморочилося в голові. Нарід жив за божими законами, котрі не допускав переступати...
Час служби збіг, як одна мить і нарід ринув по домівках. У кожного було своє - свої радості та печалі. До когось приїхали діти, а хтось виглядав, що рипне хвіртка, а вона клято мовчала. Хтось народився , а хтось ішов у вічні засвітки - такий вже закон життя і ніхто ніколи не міг його змінити, бо так велів Господь...
Ольга склала недільний одяг до шафи, вдягнула легенький ситцевий халат, підвязала коси білою хусткою, взула тапочки та вийшла на обору.
В кухні порався її Гриць. Нарізав хліба, налив у два горнятка холодної ябчанки. Тарелі чекали обіду. Скінчивши трапезу, Ольга вимила чистенько посуд в, теплій ще сироватці, сполоснула в крижаній воді, зібрала сумку з підвечірком, тай разом з Грицьом рушили в поле. Там чекало сіно, як якийсь скарб, зрихтований на зиму. Гриць ніс на плечі пару дерев’яних грабель та вила, котрі зосталися ще від діда...
Ліс ховав промені сонця за високими ялицями та дихав ніжною прохолодою у жаркім літнім дні. Покоси сіна, як мерлець, змінили колір, осунулися. Хоч була свята неділя, та нарід просив Бога простити такий гріх, користав момент, аби зробити сіно, бо в любий час могли насунутися хмари і линути дощ.
Ольга заховала підвечірок під кущ ліщини, перехрестилися обоє з Грицьом та взялися розбивати покоси, ніби розплітали коси дівці, що йшла до шлюбу. Вже зверху вони були присохлі, мов посивілі, а з низу ще такі свіжі, живі, зелені.
Вечір насупив свої густі брови, коли люд вертався додому, аби завершити день, та таки вже й відпочити...
- Олю, якщо дамо ради висушити до середи, то кум обіцяли, шо з обіда привезе- говорив Гриць дружині, складаючи сіно в купиці, вила за вилами, потім крутили з того ж сіна тугі перевесла, перев’язуючи кожну купицю, аби вразі вітру чи дощу, не впала. Так мило було дивитися - здавалося, що то ростуть гриби в лісі після теплого дощу...
- Дякувати Богу, що дав таку файну погоду, як ні одного року, мовив Гринько до кума Миколи. Нині веземо моє, а завтра ваше, куме. Микола запряг пару гнідих коней до воза, кинули вила та граблі і рушили на сінокос, де вже чекала челядь, аби спорядити сіно, всипати селітри по скошеній землі, аби отава була пишніша.
На старім стриху на стайні поралися кумові сини, котрі відбирали сіно, та втоптували ногами, аби влізло більше. Запах п’янив, та порох збивав п’янкість, вїдався в очі та ніс. Та нічого - реготали хлопці, потім на річку, де чекала тепла, як борщ, вода.
Робота кипіла, кожен робив своє і про втому не було й гадки...
То було їхнє, сільське, просте життя, котре дехто не розумів, а може і не хотів розуміти...
Це було їхнє життя, мов вічна притча, що передавалася з покоління в покоління з маминим грудним молоком та батьківськими настановами...
Далі буде...
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838453
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.06.2019
Співчуваю усім родинам, які сьогодні переживають важкі втрати, котрі хоронять своїх синів.
Проклята війна... Ненаситний ворог... Невинно пролита кров... Загублена молодість...
Несуть, хоронять... вже й не плачуть,
Вже сліз нема, лишень дощі,
Але чи Господь це пробачить -
Пролиту кров на рубежі?
Пролиту кров, юначі роки -
Батьки та діти в сиротах,
У небо йдуть знов крок за кроком -
Хрести й молитва на вустах.
Хрести у ряд - у ряд могили,
Та в перемішку біль думок
І янгольські болючі крила -
Єдиний в небо вільний крок.
Хіба Господь це все пробачить -
Пролиту кров на рубежі?
Проклятий світ чомусь не бачить,
Лиш сльози рідних, мов дощі...
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838380
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.06.2019
Косовиця
Сонце ще міцно спало за обрієм, лишень його байструкувате проміння, як діти, що роблять перші кроки, аби не впасти, тремтяче торкало річкового берега. Виводили сопранові соло по стайнях когути, та худоба ще міцно посапувала перед сніданком.
Гриць сьогодні прокинувся досвіта. В шибку постукав Стефан - сусід, що навпроти, а на дорозі чекав кум Микола з синами.
На лаві стояла миска з прохолодною водою а на плоті висів рушник. Так Ольга завше готувала чоловікові звечора перед косовицею.
Обмивши сонне лице, Грицько защіпив, ще батьківського старого шкіряного, від літ порапаного ременя, на якім була кишеня на камінь, аби гострити косу. З кухні взяв старий кашкет, аби сонце не пекло в потилицю, збан з водою та канапки, що зладила Ольга звечора, тай вийшов на обору. Подав руку кожному, вітаючись: - Дай Боже! З жартами всі рушили в поле.
Трави цього року напрочуд вросли надто буйні. Теплі дощі, переплетені з сонцем виколисували та ніжили їх, мов діточок. Пахло чебрецем.
Зупинилися біля старої ліплянки, де жила така ж стара Ориська. Сама... Чоловіка забрала війна, та й синів похоронила рано, а внуки навідувалися надто рідко. Кропива навколо її хати діставала вікон та цілувала старий одвірок. Хлопці зупинилися намить, тай одним махом вложили пекуче зілля на землю. Хай стара, згорблена в двоє Ориська, не мліє до сонця із серпом у руках.
Ольга змовила ранню молитву, вже одягнена та готова до праці, підвязала голову білою, як папір хусткою та пішла до кухні.
Всипала пшениці курям, Бровко чекав на порцію зупи з хлібом, що прокисла звечора. Взяла серп та пішла під старі яблуньки в сад, аби вжати мокрої від ранішньої роси трави, на яку чекали білосніжні та руді кролі.
Ранок кипів у сільській праці. Шоста рання, а Ольга вже видоіла корову, обмивши теплою водою їй стегна, бо як ніколи та вляглася в лайно.
Дзен- дзелень, дзен- дзелень... скликав пастух худобу до гурту. Рипнула фіртка і Краса - так звали її корівчину, вийшла на дорогу.
- Дай Боже щастя, цьотка Ольга! - Дай Боже щастя, Васильку! Пастух долучив до гурту і її корівчину. А було їх таки багатенько в селі. Худоба паслася на великім пасовиську під лісом.
Ольга заварила в поливаній каструлі кави, відцідила, влила свіжого молока, врізала кусь свіжого білого хліба, змастила пахучим домашнім маслом і сіла снідати.
Час збігав так швидко, що й не озирнулася, як рипнула хвіртка, в яку зайшли косарі.
На столі пах свіженький, ще теплий хліб, в мисці - заколочена мізерія- салат, який їли в гаряче літо. Свіжо зірвані огірки та зелена дрібненька цибулька, що в селі називали - зрізованець, купалися в сирі та сметані, як в маслі. Та в маслі купалися, щойно вийняті з окропу Ольжині пироги.
Рівних , як казав завше Грицько, їм не було. Кобаса, вийнята зі смальцю, пахла на всю обору.
Жарині шкварки з цибулею цілували голубці з тертої бульби.
Хлопці вимили руки, та й сіли до столу, а Гриць обійнявши свою кохану дружину, поцілував у щічку. Любив її до безтями, хоча Господь не дав їм діточок, жили душа в душу. Не дорікав, бо кохав. Тай що було дорікати - на все була воля Божа.
Сіли до столу, як на подвір’ю зчинився галас... Бровко рвав ланцюг... Грицько вийшов з кухні. Перед ним стояла стара, як Божий світ, Ориська. Зігнута в двоє, сперта на палицю, тримала в руці збанок.
- Дай Боже щастя Гриньку!
- Дай Боже і вам, цьотка Ориська!
Та де ж ви так далеко зашкандибали? Така жара на дворі, сиділи би с те ліпше під хатов, в холодочку.
- Та хіба я могла би сидіти, сину, і вмерти би не могла, би не віддячила вам, хлопці, жи с те звільнили мою хату від кропиви. Внуки часу не мают, бо сі вчат, а я юш ради не даю. Старість, Гриньку, не радість. І засміялася.
Протягнула старий збан Гринькови, а в нім пахла, як пахнуть бджоли, як пахне набубнявіла лоза, та врешті як пахне стигла, стигла вишня - Вишняк, настояний на перваку, котрому був не один рік. То було блаженство.
Ольга взяла старе відро, та поки прийде з пасовиська її Красуня, пішла в поле, де буяла білим цвітом бульба, аби пострясати жуки, котрі не давали жити нікому. Завтра неділя. Ще чекав на неї струдель, ябчанка та росів з молодого когутика. Бо яка ж то неділя без струделя та росолу з домашньою лапшою.
Завтра до церкви, до Бога з молитвою, за всіх здоров`я та за упокій тих, хто був вже у вічності.
- «Ой у вишневому саду, там соловейко щебетав, додому я просилася, а ти мене все не пускав, додому я просилася, а ти мене все не пускав»... Линула пісня з Ольжиної кухні. Так мило та ніжно, що заслуховувалися напевно солов’ї. Тамував подих лелека у гнізді на старім ясені, що чекав своїх первістків. Все притихло, бо селом лунала українська пісня, пісня від діда - прадіда.
Бог вам у поміч...
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838128
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.06.2019
Бульба. (Гумореска)
Вчора Стефко мі просив: - Не йди до Фейсбуку!
В вочи щиро сі дивив, тримав мі за руку.
На дворі пече юш літо - бульбу підгортати,
А я зрані юш у Фейзбуці - не вилажу з хати.
Бульба може зачекати - ніц ї сі не стане,
А як у Фейзбук не зайду, то там всьо зів‘яне.
Не дав нині ми залізти, де друзі чекают
І напевно, тоже бульбу, юш не підгортают.
Так гарланив на подвір’ю - думала м, жи вхрипне,
Лечу скоро юш із хати, бо му вочи випне.
Плуг лежав юш на подвір’ю, лиш коней не видно,
Я м си писок затулила, бо ми стало стидно.
Ніц до нього не казала, ніц сі не питала,
Тілько моцно, як та *** у думках гарчала.
Потім тихо сі питаю: - Де тута кобила?
Не підгорну бульбу скоро, то не буду жила.
Сіла м гречно я на лавку, Стефко заглідає,
Як той варят сі із мене дивно посміхає.
Як мі злості взєли моцно - з лавки м сі зірвала
І, як буря серед ночи, Стефка запрігала.
З ним запрєгла також Міська, жи був на дорозі,
Плуг літав юш коло грядки, ліци на порозі.
Всьо горіло попід хмари, бульба сі горнула,
Стефко так сапів, як міх, аж їм бич забула.
Відламала м патика на старенькій вишни,
Має Стефко нині празник - вітер ним колише.
Так їм хлопом поганяла, як тутов кобилов,
Разом з Міськом, жи з дороги, міряли сі силов.
Пік хребет, тріщали кости у тій клятій муці,
- Не чипай ми більше, Стефку, коли я в Фейзбуці.
Мала м цілий вечір рай - Стефко «вмер» на ліжку,
Як закінчив підгортати, то скочив у діжку.
Кости парив, як пацєтю, би назад всі стали,
Ліз до хати на колінах, бо пєти стогнали.
Так му спухли, як той слоїк, жи після закруток,
Завтра бульби юш не буде... нині»квітка»* в жмуток.
Будеш хлопе знав тепер, як мене чипати,
Кожен рік тепер чекай бульбу підгортати...
«квітка» - закінчена робота.
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838032
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.06.2019
І ще один літній день підходив до кінця, змінюючись теплим а навіть трохи задушливо - млосним вечором. Пахли матіоли під вікнами, що блимали очицями у фіранках, затуляючи світло, яке рвалося на волю. На призьбі під виноградом вложився старий кіт. Дрімав... та все ж очікував теплого молока, що надоїть Ольга від старої Красуні. Та, щаслива після пасовиська, румигала, прилігши на тогорічній соломі, що стелилася на її ложе, примруживши очиці, та посапуючи змокрілими ніздрями від запареного буряка з відсівками.
Ольга набирала тепленької, як мід, що вибраний з вулику, води, аби сполоснути набухле коров’яче вимя. Зграя курей, як ворони, вмощувалася на старих бантах і все пахло дивовижним життям - кожне своїм... та по свому.
Жевріло щасливе замучене нічне небо, затихали хмарки, заколисувався сад після дощу, захмелілий, як від вина, що ще не добродило. Все забувало втому, буденну щоденну сільську втому.
Впоравшись в старій стайні, Ольга несла, перехилившись на бік, повне поливане біле відро свіжого теплого молока. Влила котові в бляшанку, бухнула псові коло буди у стару облуплену роками миску та нарешті влізла до кухні. Над плиткою висів шнур з кількома випраними білими, як сніг, марлями, що пахли молоком, як духами. Цей запах їх ніколи не покидав. В куті на дерев’яній палиці висіли такі ж марлі з сиром, що скапував сироваткою, як лід з даху в сонячний зимовий день. На кухні кипіла молода бульба в очікуванні на кусь свіжого масла, котре Ольга стовкла в масляниці зранку, поки ще не пекло сонце, та на жмут порізаного, пахучого до запоморочення, кропу.
Цідилося молоко, як якийсь скарб, що заповнював глиняні глечики, котрий пах свіжою травою, що вимили роси. Ольга несла свій скарб до старої півниці, де підлогою була добре втоптана чорна холодна земля. А звітам виймала до хати холодний глечик з квасним молоком. Сметана підійшла зверху, як жовтий квітковий крем, що був приготовлений для тіла...
Гриць, хоч добряче замучений днем, сидів під виноградним покриттям від сонця, обганяючи їдких комарів, клепав стару, та ще придатну до вживання косу, на почорнілій від дощу, кобиці...
Завтра косовиця...
А нині Господь дав попереду нічку, котра в молитві та сні промайне, як одна мить.
- Гриньку! А чи довго тобі ше клепати, бо бульба стигне?
- Та ше трохи, зараз йду.
За той час Ольга вийняла з старого батьківського креденсу два глиняні кухлі, як на пиво.
В літровий слоїк зібрала сметану, а під нею було щось неймовірно прохолодне - квасне молоко, котре тільки і рятувало від жари та літньої спраги.
Зачерпала великою ложкою білі брили, як плуг навесні зачерпає ріллю, котра тримається купи. Бо так любила його пити. Гринькові розколотила дерев’яною колотівцьою, виструганою з вершка різдвяної ялиці, весь бутель, бо знала, що вип’є на однім диханю...
- Отче наш, Ти, що єси на небесах,
нехай святиться ім‘я Твоє, нехай буде воля Твоя. Як на небі так і на землі... тихо мовив про себе молитву Гриць вже коло ліжка, а Ольга ще порала на кухні, грюкаючи баняками.
Подекуди чувся гавкіт собак, та село потихенько засинало літнім сном. Лишень не спали під вікном матіоли, очікуючи ранньої роси, аби притупила їх запах, що пянив через підхилене вікно...
Це було їх божественне, неповторне сільське життя з помислами та розвагою, з дощами та грозою, з любов’ю та відчаєм, з радістю та печаллю- життя, яке може снитися. Може бути і водночас зникнути, мов міраж. Та до осені було ще дуже далеко...
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838031
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.06.2019
Так сі Зоська юш встекла - аби довго жила,
Жи ні мертва ні жива - паше, як кобила.
Певно гроші хоче всі заробити в «касі»*,
Внука свого ще не знає - а він в першім класі.
Не приїздит - но по Скайпу видіт її діти,
Грицько певно юш забув, як то можна хтіти.
Вночи вилізти на бабу, а на рані злізти,
Тілько пачки получає, а би мав шо їсти.
Може в пачці шось му вишле, аби нев запахло,
Аби раз іден на місяць Бровко з буди гавкнув.
Кум по Божому жиє - коханки не має
І як то, усьо робити юш певно не знає.
Їден день сі вкурвив так, жи усі втікали,
Навіть пси сусідські й наші чось сі матюкали.
Накупив цукєрків купу, чукуляди «Світоч»,
Буде Зосьці висилав із великим звітом.
Запхав в ящик штири літри меду від Миколи,
Штири кілє кобаси, сірки й Кока- Коли.
Вишню в власному соку, жи торік варили,
Майтки викупив нові... аж му лізут кили.
А найбільше прикупив халви для дружини,
Всю смородину зібрав, а навіть ожини.
А халва у різнім смаку - кіль пітнайціть буде,
Як то Зоська всьо утисне - Гринька не забуде.
Бус приїхав му до хати, то всьо забирати -
Так сі хлопці реготали - мож сі було всрати.
- Вуйку Гриньку, ваша цьотка запори дістане,
Купіт може, ше для неї, рідкої сметани.
Летів Гринько через поле, до тої Мариськи,
Жи живе в кінци села - думав буде близько.
Трилітровий бутель впер на сметанку Зосьці,
Як лікарство най приймає - кожен день по ложці.
Стратив гроші, всі , жи мав - най то баба знає,
Як її коханий хлоп дуже юш кохає.
Вишли Зосько хлопу євра, най си з горя лигне,
Бо як ні, то, як той пес, скоро певно гигне.
А як ні то їдь додому, Гринько ті чекає,
Навіть кури наші знают, як він ті кохає...
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837710
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.06.2019
Намалюй мені вечір,
Що всівся на сотні доріг,
Де струмки променисті,
Веселки від літньої зливи,
Затамуй в ньому крик
І вічний, життєвий пробіг,
І стежки променисті,
І квітом, замаєні ниви.
Намалюй оберіг,
Зачарований плес океанів,
Стогін гір, де вівчар
У отарі згубив всі пісні,
Світлий обруч небес,
У кольорах палітри обраний,
І світанки мої,
Що на житньому хлібі - піснім.
Намалюй... не скупись,
Бо вже літо розлого сміється,
Мліє гріх матіол,
Під вікном пустотливих беріз,
Хай же липовий дзвін
У нектарі терпкім відізветься,
На стежині нічній
Доторкаю просушений хмиз.
Пахне м’ята у нім,
В чебреці мліє зранений подих,
Серце тихо щемить,
Бо лиш мить, де зародиться ніч,
Голий місяць вдягне
Срібло- сірі розсипані води:
Намалюй мені сон,
Що торкає цілунками віч...
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837529
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.06.2019
Така, як є - а що мені ховати?
Ту душу, що ранима, як і всі?
Чи слово це, котре б усім сказати?
Душевне слово, в усій його красі.
Така ,як є - живу життя буденне,
А може ні? Це знає тільки Бог,
Бо тільки Ним воно благословенне,
Лиш перед ним звітую за цей борг.
Така, як є - люблю усе й кохаю...
І день і ніч - і все, що в них зліта,
Де лиш добро я світу засилаю,
Де Богу вдячна за мої літа.
Така, як є - а що мені ховати?..
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837433
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.06.2019
Знов чую шепіт трав після дощу,
Паду у них - вмиваюся ізрання,
У небо птахом дзвінко прокричу -
Верни кохання...
У росах літніх маревом згублюсь,
Насмілюся впиватися у зови,
Пелюсткою для тебе охрещусь -
Вернись в любові...
Насмілься доторкнутись синяву,
У ній небес, в блаженнім, серця стуку
І відпусти розлуки титяву -
Візьму за руку...
У небо птахом дзвінко прокричу,
Ізрання... чуєш? Із розлуки рання,
І шепіт трав співаю із дощу -
Візьми страждання...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837384
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.06.2019
Сьогодні Сергійка похоронили. Йому було 32.Він пройшов страшний шлях земний як колись в 33 пройшов Син Божий. Два місяці страшних катувань і наостанок куля в голову навиліт! Тільки за те що любив свою землю і боровся за її незалежність. А тепер ці телепузики які прийшли до влади розказують про мир любою ціною? Занадто висока ця ціна! Може хтось збирається прощати мерзоту яка прийшла на нашу землю! Побратими Сергійка ні! Я з ними! Вічна пам'ять тобі ГЕРОЮ! Помста за нами!
З інтернету
Ти навіть схожий чимсь на Нього,
На Господа та вчителя земного,
Ти хрест Його прийняв на свої плечі,
А це Голгофа та печальні людські речі.
Як схожий, синку, ти тепер на Нього,
На Господа небесного й земного,
У небі янгол... на землі людина,
Питаю в ката: - Ну в чім ж його провина?
Господь любив людей, бо Його діти,
Ти Батьківщину боронив - життя, мов квіти,
Його продали на Голгофу зліі люди,
Тебе розп’яли на хресті кати - заблуди.
Його розп‘яли, бо прощав гріхи буденні,
Тебе розп‘яли за любов кати скажені,
За віру, за любов- людську надію:
-Наш Янголе! Земля тобі хай пір’ям !
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837318
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.06.2019
В цей святковий недільний день
Оберемок хай лине пісень
Про віру в любові - надію
Привітати вас хочу як вмію.
Ювілей - а за ним дороги
У душі десь рідні пороги
У очах весь пройдений шлях
І роки у думках, мов птах.
Сивиною вкрилися скроні
Все життя лягло на долоні
Все життя - в нім одна лиш мить
Де і серденько защемить.
Що багате на Боже слово
В кожну душу ляга так ново
Кожен розум сприймає хтиво
У молитві святій - красиво.
У молитві, у притчах вічних
У душевнім причасті для грішних
У хрещенні життя немовляти
І у шлюбі - єднання святість.
Хай зійде на вас Божа ласка
В ній буденне життя мов казка
В ній лиш радість, любов, мов квіт
Тож бажаємо многа літ
Не тужити і не хворіти
Хай дарують вам радість діти
Щиру ласку несе дружина
Вас вітає церковна родина.
Люд прекрасний, що нині з вами
Ювілей ваш вбира словами
Шле вітання, аби радіти
Ще на довгі та благі літа.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837266
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.06.2019
Мій травень одцвів,
Відшумів загадковими зливами,
Втомилася ніч цілувати холодні стежки,
Жасминовий рай в них розлігся пахучими дивами,
Вплелися ромашки у трави - чудні мотузки.
Їм сниться розмай і тепло рудуватого сонця,
Їх лиця торкають засмаглі, солодкі вітри,
Їх горне лелека до рідного, серцю, віконця,
Гримаси, цілують їм світло- рожеві зірки.
Цвітуть набубнявілі груди в землі - породіллі,
Колиску гойдають їй щемно дзвінкі солов’ї,
Обнявшись у співі, спочити присіли на гіллі...
О літечко - літо! Сміються веселки твоЇ.
Мій травень одцвів,
В нім весна положилася спати,
Де жайвір у небі віщує те, літнє, тепло,
Там сон їй обніме - мале немовлятко та мати,
Присниться у ньому, і грішне, і світле добро.
Мій травень одцвів...
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837264
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.06.2019
Воля або смерть
Там здобувалась воля,
Там панувала смерть,
Міряла силу доля -
Хлопці стояли насмерть.
Вили вітри разючі,
Бився об камінь смерч,
Сльози текли болючі,
В душу в’ідався корч.
Корчилось навіть небо,
Навіжено сніг стогнав.
Хлопці! Вмирати не треба -
Янгол обабіч стояв.
Кулі сичали пеклом,
Дзвони молили сил,
Смерть вижинала сЕрпом,
Йшли сини до могил.
Кров цілувала рани,
Квіти топили лід,
В небо неслись Осанни,
А на землі лиш слід.
Вічний їх слід, як Божий,
Юначий - такий молодий.
Янголи, в день погожий,
Стали в Небесний стрій.
В Небесному легіоні,
У війську Небеснім - в строю.
Здригнулась пам‘ять у скронях,
Торкнувши душу мою.
Мою і твою, мій друже,
І їхню, квітучу, весну,
В ній грози небесні, дужі,
Пробуджені з вічного сну...
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836573
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.05.2019
В минулого є Запах , в теперішнього є Смак , в майбутнього є Чекання ....
Щастя не має рецепту ...
Кожен готує його з ароматом Своїх Відчуттів ...
Слова з інтернету
Терпкуватий в Минулого запах,
Ну а може мигдальний він,
Відлетіло небесним птахом,
Тільки спогад верта мов дзвін.
Смак Теперішнього зацілую -
Десь солодкий, а десь гливкий.
Не мовчу - в нім мрії будую,
Дивні мрії, та все ж мої.
А Майбутнє народить бажання -
Щире, ніжне та чарівне.
Десь кохання, а десь страждання -
Хоч болюче, та все ж неземне.
В нім для Щастя рецепту немає,
Його кожен готує зі смаком,
Де любов, що завжди страждає,
Там кохання із певним знаком.
В каламбурі життєвих буднів,
Все відчую - і смак, і запах,
Із Минулого вип’ю мудрість,
У Майбутнє полину птахом...
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836572
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.05.2019
Зоська із Мадриду (Гумореска)
Зоська Гринькова сидит роки у Мадриді,
Як сеньйора, ходит всюди - навіть по кориді.
Щисті має, як ніхто - працює у касі*,
Гроші Гринькови не шле - складає в матрасі.
Добре в банку сі навчила ті гроші тиснути,
Бідний Гринько, жи не може горівки хильнути.
Має пенсії - копійки... цівком копійочки,
Ну а Зоська склад зробила в матраці у дочки.
Правда Гриньку висилає, як до тюрми - сумки,
Би із голоду не вмер - навіть шле му гумки.
Кубасу якось прислала, жи ї пси не їли,
Пліснявиня як уздріли, до буди пірнули.
А вна Гринька шлякувала, жи так має бути...
Видно другого юш має - Гринька хоче струти.
Якісь ноги висилала... каже жи хамони* -
Так смерділо на подвір’ю, жи здохли ворони.
А то дзвоне, жи не може яєць му прислати,
Каже: - Шофер такий впертий, жи не хоче взяти.
Вочи витріщив на неї, як би мав запори,
Зоська яєць так приперла - цілісінькі гори.
Боже, Зосько! За той час, жи їх будут везти,
Певно куріта іспанські з них можут воскрести.
Хто їх потім буде грів? Гринько в своїх портках?
Та му треба колись тоже іти до виходка*.
Як погубит туті кури, Зоська го задусит,
То юш кум наш свою бабу так терпіти мусит.
Каже: - Гроші му не вишлю, бо може пропити,
А так яєць си нажарит і юш буде жити...
Каса, casa- по іспанськи хата, хамони - іспанські свинячі вялені ноги, виходок - туалет. В Іспанії майже всі ковбаси мають специфічну плісняву, бо теж вялені.
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836222
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.05.2019
Сьогодні 19 травня 2019 року на 40 році життя перестало битися серце мужнього воїна-захисника Солонянщини Федорова Андрія Миколайовича...
Люблячий син, брат, чоловік, батько, добрий, щирий, вірний побратим, з 2014 року захищав Україну, був бійцем 93-ї бригади, жив, мріяв, будував плани на майбутнє, але доля розпрорядилась інакше...
ВІЧНА ПАМ'ЯТЬ...
Не хочу
Не хочу я, аби вони вмирали,
Не хочу більше клятої війни,
Щоб діточки сиротами ставали,
Щоб молодими в вічність йшли сини.
Не хочу більше сліз, а ні ридання,
Не хочу сиву матір у дворі,
Не хочу того, вічного прощання,
Не хочу крику птаха угорі.
Не хочу вряд могил на видноколі,
Не хочу стільки крові на землі,
Ні сліз вдовиних, що торкають руки кволі,
А ні печалі, що на крилах в журавлів.
Не хочу болю, стогону, страждання,
Не хочу! Чуєш? Батько он зомлів.
Так хочу, аби світ зацвів в коханні.
А знаєш? Він так жити ще хотів...
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836063
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.05.2019
Любі мої, найдорожчі, найкращі у світі друзі! Хочу щиро подякувати всім за ті сотні вітань в день мого народження. Сотні ваших сердець торкнули моєї душі, як мати торкає чола дитини поцілунком. Велика честь для мене мати вас, усіх. Люблю вас, поважаю та обіймаю міцно, міцно. Будьте щасливі та благословенні Богом на довгі роки.
Кажуть, що летять роки,
А за ними життя спливає,
Кожен ніжить свої стежки
І по свому весь світ кохає.
Кожен долю свою рече,
І по свому сприймає днину,
У біді підставить плече
І обніме, немов дитину.
Так і я зустрічаю свій день -
Світлий день, що Господь дарує:
Десь хмарки, а десь жмут пісень -
Дивний шлях, що у нім мандрую.
Заплітаю свою сивину
У чарівні, вже зрілі коси,
Де стежину пройшла - не одну,
Не одні в ній лягли покоси.
Не одне змандрувала літо,
І зима не одна минула,
Та душа ще живе тим квітом,
Де весна не одна здрімнула.
Та не довго судилось спати -
Знову сонце горить в зеніті,
Знову ті ж стежечки до хати
У моєму житті зігріті.
————————————————-
Сміється день, жевріє в ньому доля,
Життя мина, роки лягли спочить,
Де знов весна окрайок ніжить поля -
І так вже хочеться цвісти у ній та жить.
І я живу... радію співу птаха,
Радію сонцю, грозам в небесах,
Цвіту в житах - у зрілім цвіті маку,
Гойдаю всі веселки на руках.
Мені життя несе прекрасних друзів,
У нім обійму щиро їх серця,
Зустріну всіх сьогодні на окрузі,
Де щастя зачерпнемо в відерцях.
Нап’ємося його, аби зомліти,
Я за вітання низько вам вклонюсь -
За добре слово і за сотні ваших квітів,
За вас усіх до Бога помолюсь.
Нехай добро леліє ваші душі,
Любов цвіте намистом у серцях,
І Божа ласка, що на морі та на суші,
Обійме ВАС, та береже ваш шлях...
З повагою, ваша Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835917
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.05.2019
Знов вдивляюсь у рідні обличчя:
Так далеко - у інших світах
Мені усмішку шле потойбіччя,
Вашу усмішку в милих устах.
Молодіють думки разом з вами,
Тихий спомин приляже спочить,
Поцілунком прилине від мами,
Погляд батька торкає на мить.
Бути з вами - так мріяти й жити,
Ваша молодість вічна й чудна,
Сни між нами нектарами питі
У весни, що чарівна й одна.
Чорно - біла... єдина, єдина,
Ніби вчора, та все ж купа літ,
В ній вся пам`ять і ваша світлина -
Свічка, сльози та вічний вже світ.
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835626
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.05.2019
Сонце всі хмарки розсуне
Наша дівчинко - красуне,
В білім платті - молодиця,
У віночку - білолиця.
До причастя, та до Бога,
Квітом встелена дорога,
У молитві та любові,
Боже тіло й капля крові.
Тихо свічечка горіла,
На вустах молитва мліла,
Причащалося дівчатко,
Наше миле янголятко.
Будь здорова та щаслива,
Хай добро, як літня злива,
Супроводжує стежину
В Божій ласці, квіт- дитино.
Доля квітне, мов жита,
Добрі й довгії літа...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835509
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.05.2019
День сьогодні особливий:
І веселий і щасливий,
З Богом серденько з’єдналось,
Бо причастям причащалось.
Першим - світлим, незабутнім,
У молитві всемогутній,
У добрі та Божій ласці,
Світлий день, неначе в казці.
Промінцями сонце гріло,
Тихо свічка мерегтіла,
Боже тіло, Божа кров
І в душі - свята любов.
Будь багатим та здоровим,
Бо єднався нині з Богом,
Де прийняв Святе причастя,
Всі бажають тобі щастя.
Звеселяй свою матусю,
Будь найкращим для татуся
І для братика, родини -
Божа ласка зійшла нині...
На голівку твою милу,
У цей день, моя дитино,
У цей день - у день Причастя,
Хай життя цвіте у щасті...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835246
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.05.2019
Ці ромашки, як подих трунку:
Мій розмай, мій сакральний квіт,
Нерозгадані, мітять «дзвунку»,
У любові розкинуть світ.
Ці ромашки! Чаклунки долі -
Десь кохання, а десь журба,
Пелюстки, пелюсточки кволі,
Волі хочу... моя мольба.
Ох ромашки! Торкніться неба,
Загадайте всі віщі сни,
Нам розлуки повік не треба,
Дивний квіте у світі весни...
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835245
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.05.2019
Самбірщина сьогодні плаче…
6 травня, у шпиталі Дніпра помер старший сержант 137-го окремого батальйону морської піхоти ВМС ЗСУ 24-річний Іван Сакаль...
Хлопець родом із Турківського району (с. Завадівка), навчався у Самбірському технікумі економіки та інформатики(Львівщина).
Україна ніколи не забуде тих, хто ціною власного життя зупинив озвірілого ворога, захистив своїх рідних і близьких, свій рідний край.
Миру всім і нехай ім’я Івана Володимировича Сакаля залишиться в людській пам’яті як ім’я ГЕРОЯ !…
Герої не вмирають!
Слава Україні !
Вічна пам'ять земляче…
Їх ніколи уже не вернути на рідний поріг,
Не цвістиме їх сад, як колись зацвітав у дитинстві,
Ніби мить, їхній сон - сон життя так сльозовано збіг
І зостався у вічнім - у вічнім небеснім блаженстві.
Їх весна зацвіла у свічках і у світлій мольбі,
Їх душа затремтіла й притихла в обіймах матусі,
Там сльозини небесні падуть голубі, голубі
І вінець на хресті, і обручка на білім обрусі.
Заквітчає могилу холодна, холодна весна,
Що, до болю омита росою смертельного трунку,
І родина сумна й материнська сльоза - не одна,
І холодні вуста у останнім дівочім цілунку.
Поцілуй, притули! Як колись цілував під вербою,
Коли місяць тремтів, загоралися диво - зірки,
Залишися! Не йди! - Завмирає кохання з журбою,
Небо плаче в мольбі, застигають у болю свічки...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834887
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.05.2019
Відшукай мене серед весен -
Моїх весен, у чуднім вінку,
Доторкнися так ніжно плесом -
Дивним плесом у білім сніжку.
Відзовися мені серед літа,
В лебединій вірності днів,
Простелися духмяним квітом -
У розмаї солодких снів.
Не буди її, стиглу осінь,
Хай ще спить хоч мить одну,
Лебедину сцілую просинь -
Крила вірності розгорну.
Намалюй у зимі її ночі,
Із метеликів заметіль,
Я ж вдивлятимусь в їхні очі,
Хай у веснах живуть поспіль...
(С) Леся Утриско
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834776
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.05.2019