| Сторінки (4/334): | « | 1 2 3 4 | » |
Шляхи незвідані Господні...
Чому? Куди? І як? І де?
Десь катаклізми б'ють природні,
А в нас ворожжя кляте б'є.
Безперестанку нищить землю,
Людей ракетами вбива,
Скарби гребе всі наші древні,
Свого ж нічого в них нема.
О клятий враже, ти зганьбився,
Моя земля – міцна твердиня,
За неї кожен гідно бився,
Бо ми – вкраїнці! Ми – родина!
А ви лахміття й лаптєносці,
Не гідні жити на землі,
Нечисті ви і геть безбожці,
А МИ – СВОБОДИ КОВАЛІ!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974305
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.02.2023
Плаче серцем моїм Україна,
Її болі й страждання в мені,
Храми Божі й будинки в руїнах,
Лють ворожа гуля по землі.
Божий день відкрива свої очі,
Шука сонце в диму і вогні,
Твої думи, Тарасе, пророчі
Пропливають в козацькім човні.
Сивочолий засмучений Дніпре,
Скоро виженем ми ворогів,
Україна всі сльози витре,
Не виходили щоб з берегів,
Заквітує розмаєм зеленим,
ОдягнЕ вишиванку й вінок...
Ми Ейрену на землю повернем,
Хай стає в переможний танок.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974304
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.02.2023
Жінка-весна… Жінка-літо… Жінка-осінь… Жінка-зима… Зовні вони різні, як і пори року, але в душі вони однакові, адже хочуть кохати і бути коханими, однаково хочуть бути щасливими…
Сьогодні ми говоритимемо про жінку-осінь. Яка вона? Що коїться в її серці? Про що вона думає?
Мені здається, ні, я точно знаю, що жінка-осінь – це сама досконалість, це приваблива сила магії, це, якщо хочете, чари і чарівний шарм. Так-так, я знаю, про що я говорю. Упевнена, що зі мною погодяться всі.
Жінку-осінь можна назвати «Букет «Осіння досконалість», що складається з троянд, кал, хризантем, жоржин та оливи… Вона гарна, як троянда. Вишукана, як квітка калли. Чарівна, як хризантема. Горда, як жоржина. Зріла та мудра, як олива.
І як глибоко помиляються осінні жінки, коли «списують себе з рахунків». Наведу приклад із власного досвіду. У мене, зрілу, заміжню жінку, закохався хлопець, молодший на п'ятнадцять років. Він писав мені віршовані рядочки й непомітно підкладав у мою записну книгу. Одного разу я вирішила поговорити з ним серйозно. Усю розмову не передаватиму, а лише те, що стосується нашої теми. Коли я йому сказала: «Ну, зрештою, я ж стара для тебе, подивися, скільки навколо молодих дівчат, а я вже маю онука…» Він, не роздумуючи, просто прокричав: «Та яка ж ви стара?! Навіщо ж тоді ви носите сукні вище колін та каблуки?! Навіщо ви робите зачіски, манікюр? Чому ж ви така весела і всім даруєте свою посмішку? Я даю вам слово, що не буду вас більше діставати, але кохати вас я все одно буду! Але й ви дайте мені слово, що ніколи, чуєте, ніколи не говоритимете, що ви стара. Ви завжди будете молодою!»
Ці слова я запам'ятала на все життя. І на цьому прикладі навчаю своїх знайомих, які в сорок років уже перетворюються на сімдесятирічних бабусь, забуваючи про те, що все в їхньому житті тільки починається…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974080
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 17.02.2023
Хто бачив щасливу жінку,
в якої сяють очі?
Вона, мов зіронька в небі,
світить і серед ночі.
Вона, як веселка в небі,
всіма кольорами ллється,
Вона, як сонечко ясне,
хмаринам завжди сміється.
Не ходить вона, а літає,
бо крила у неї ростуть.
У квітнику її долі
троянди й ромашки цвітуть.
Щаслива вона, бо кохає,
йому віддає любов.
Ніколи із себе не скине
кохання свого оков.
Вона одягла їх ще юною,
окови любові своєї,
І носить роками у серці
квіти землі усієї.
І знає вона, що кохана –
зірки дістає Він для неї,
Дарує палке їй кохання
й дорогоцінні камеї.
Леліє вона своє щастя,
щоби не зранить його,
І просить молитвою в Бога
для себе лише одного:
«Бережи моє щастя й кохання,
а більшого я не прошу.
Його, як скарб, я лелію,
у серці любов ношу».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974077
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.02.2023
Аграмантами звисали злоті зорі,
Близько місяць прихилився до землі,
Видно в небі заблукали чиїсь долі,
Гарували довго десь вони в імлі,
Ґрасували між Чумацьким Возом,
До кохання довго прокладали шлях,
Ехо десь котилося узвозом,
Єдність воскресала, мов чарівний птах,
Жаром серце наливалося червоним,
Зорі знову стали дивно в ряд,
Ирстилися долі під стодзвони,
І на зоряний виходили парад.
Їхав Ерос на небесній колісниці,
Йой! Всевидюще оглянув він парад,
Килимом стелились чиїсь долі,
Лишень дві не вписувались в ряд.
Мантра відтворила звук емоцій,
Небо розпізнало мову доль,
Огнивом палав на кожнім кроці
Поцілунок нових Грея і Ассоль.
Розмах моря в небесах блакиті,
Світло двох закоханих сердець
Тишею в єдине були злиті,
У квітучо-сонячний вінець.
Філігранно ангели летіли,
Хмари розганяючи крильми,
Цитадель закоханих хранили,
Чисте небо берегли вони.
Шовком помережилась дорога,
Щастя заспівало на хоралах,
Ь знак м'який був посланий від Бога.
Юлилась свята любові сила,
Янгол пурпурові напинав вітрила...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974002
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.02.2023
Ми книгу кохання відкрили
в медової юності чарах,
в сплетінні гарячих сердець
читаєм її сторінки,
закладки у білих небесних хмарах
залишимо ми на вікИ.
Зоріє магічне кохання
в світах неозорих сузір'їв,
п'янкий ми спиваєм напій
до дна, до краплини, як дар,
на сакральній землі оріїв,
над нами сузір'я Тельця – стожар.
Повінчані ми небесами,
зірками, сузір'ями, всесвітом,
мелодія струн у серцях
сильніша стає крізь роки,
кохання не буде переспівом,
воно на віки, на віки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974001
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.02.2023
Ще трішечки, ще зовсім трішки
Й весна постука у моє вікно,
Її зелене личко ще й усмішка,
На що чекало серденько давно.
Торкне струну грайливо й пустотливо,
Зажебонить струмочком у гаю,
І сонячним промінчиком несміло
В зимову душу зайде у мою.
Її розбудить: «Годі, душе, спати,
Співають вже веснянки на порі,
І Мавка одяга зелені шати,
Й концерт готують в гАю солов’ї».
Жену хандру аж ген за виднокруг,
Хай йде собі від мене навмання,
Муркоче біля мене кицька-друг,
Бо чує кішечку, напевно, звіддаля.
Ох, ця красуня, веснонька грайлива…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973913
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.02.2023
Серденько сміється,
як веселка в небі,
Сонце вже весняне,
може, так і треба,
щоб з’явилось в зим’ї,
де лежать сніги,
розлились, мов річеньки,
наші береги,
заспівала пташечка
пісню у гаю,
і сказало серденько:
я тебе люблю,
розлилися гаєм
щоб пісні весни,
досить їй приходити
вже до мене в сни,
хай летить над світом
веснонька моя,
хочу вже я слухати
пісню солов’я,
хочу перші проліски,
щоб приніс мені –
хай же квітнуть ніжністю
на моїм вікні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973912
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.02.2023
Леліє лебідочку лебідь,
Ласкаво лещить, лоскоче,
Люляє любов любов’ю,
Лавсаном лебідці лепоче.
Латаття, люстрою лотос,
Легато лебідь легоче.
Лекалом лінії лестить,
Лихацтво линвою любоче.
Лебідочка лагідно лещиться,
Латаття латає лілея.
Лебедик-ловкач лаштує
Лілей Ліхтентальалею.
Лебідочка – лебедя лада,
Ладувала лебедю лебедяток.
Лебедики любо люляють,
Леліють лебедедитяток.
Ладочком лебедяточка любі
Ладненько ладусі лабудять.
Лебедетато і лебедемама
Ладіно лебедяточок лучать.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973770
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.02.2023
Яскраво сія у перлинках любов
У серці моєму глибока,
Тобі зізнаюся в сіянні обнов,
З тобою щаслива й неодинока.
З тобою зорею по небу пливу,
З тобою стрічаю Аврору,
Тобою я дишу, тобою живу,
Ти визначив спільну нам долю.
Мені ти перлини свої дарував
На вкраплених в неї причастях,
Мелодію віршів у серце вкладав
І діаманти красивого щастя
В оправу заводив ліричну,
Де Муза натхнення чекала мене,
Де музика слів лине вічна,
Де рими джерельце оте чарівне'
Наповнюють перли до краю,
Де весни і зими сплітають сонет,
Я перли кохання збираю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973768
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.02.2023
Коли ми постарієм з тобою,
Все одно світ наповним любов’ю.
Пригорнуся до тебе, мій любий,
Ти обіймеш і скажеш: «Згуба,
Ти моя Афродита бажАна,
Світла зіронька в небі, кохана,
Ти – мій всесвіт і ангельська мрія,
Сонцесяйна моя надія,
Мов світанок мені після ночі,
Як люблю голубі твої очі!
Наяву їх цілую й ві сні,
Ти калиноньки цвіт навесні.
Ми з тобою, як місяць з зорею,
Ти вже стала моєю душею,
Я без тебе не зможу ніяк –
Наших доль це вже вічний є знак».
Обійму я тебе, пригорнуся,
До серденька твого притулюся
І у відповідь мовлю: «Коханий,
Від цілунків твоїх я тану,
Ти для мене єдиний на світі,
Я люблю ці осяяні миті,
Коли ти пригортаєш до серця,
Скільки блиску в моїх двох озерцях!
Я для тебе неначе зоря,
Ти сказав, що єдина твоя,
Ми щасливі з тобою удвох,
У серцях наших – вічна любов».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973690
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.02.2023
Аля прокинулася дуже рано. Можливо, навіть від хвилювання, яке ще звечора не давало їй довго заснути. Сьогодні їй доведеться здійснити перший у своєму житті самостійний стрибок з парашутом. Аля дуже довго й наполегливо до цього готувалася. Вона так хотіла підкорити свій маленький особистий Еверест і пережити незабутні емоції.
На визначене місце дівчина прийшла годин за дві до призначеного часу. Пройшла медичний огляд і чекала відправлення на стрибок, згадуючи всі ті важливі моменти, на яких наголошували під час навчання в авіаклубі. Вона прекрасно засвоїла техніку виконання стрибка й будову парашута. Разом із інструктором відпрацювала техніку стрибка, розбирала різні ситуації, що можуть виникнути під час польоту. Перед посадкою в літак Аля іще раз прослухала повний інструктаж і отримала допуск до стрибка.
Перший стрибок вона виконувала з висоти 800 метрів. Спочатку все йшло нормально, але коли розкривався перший парашут, вітер попав у повітряний струмінь і заплутав строп, через що парашут не розкрився. Аля намагалася розкрити аварійний парашут, який був набагато меншим, та уже було запізно. Вона почала падати…
Невдалий стрибок прикував Алю до ліжка. Дні тяглися дуже довго. Вона вже кілька місяців бачила лише білі стіни й білу стелю лікарняної палати. Дуже сумувала, адже відчувала себе зовсім безпомічною. Поруч нікого не було – вона сирота. У житті всього досягала сама, тому думки «Що тепер буде з нею?» не покидали її ні на хвилину. Не раділа навіть тоді, коли лікар дозволив їй сісти в коляску.
Кожного дня вона під’їжджала до лікарняного вікна і з сумом дивилася на осінній пейзаж. Одного разу Аля їхала довгим лікарняним коридором і випадково зачепила хлопця, який ішов попереду (вона ще погано управляла коляскою). Аля почала вибачатися, але хлопець, заспокоюючи, дав їй шоколадку «Оленка» і сказав:
– Я Сашко, а як зовуть тебе, чарівна незнайомко?
– А я Аля.
– Красиве ім’я, – сказав хлопець і зайшов у восьму палату.
Наступного дня Сашко знову з’явився в лікарні й зустрів Алю. Сьогодні вони вже розмовляли цілих півгодини. Сашко сказав, що він відвідує свого друга, з яким навчався в інтернаті. Вони обидва сироти. По щоці Алі струмочком потекла сльоза й вона зізналася, що теж сирота.
Аля кожного дня протягом місяця бачилася із Сашею, доки його друга не виписали з лікарні. Потім він іще два рази приходив до Алі, а на третій приніс їй червоні троянди , як виявилося, її улюблені квіти.
Сьогодні Сашко зізнався, що дуже прив’язався до Алі й сумує, коли не бачить її. Прощаючись, він сказав, що завтра неодмінно прийде. Але ні завтра, ні післязавтра, ні після післязавтра Сашко чомусь не з’являвся. Аля видивилася у вікно всі очі й виплакала всі сльози. Тоді ще ніяких сотових телефонів не було, зв’язатися з ним вона не могла. Аля зрозуміла, що вперше в житті покохала. Але де ж її Сашко? Що з ним трапилося? Чому він не приходить?
Проходили дні, тижні, місяці. Алю виписали з лікарні, вона навчилася сама обходити себе, а також справно управляти коляскою, благо, що її кімната в гуртожитку була на першому поверсі. Та Аля виїжджала рідко, адже на вулиці була зима. Сусідка приносила їй необхідні продукти. Дівчина після реабілітаційних процедур цілими днями з сумом дивилася у вікно й весь час думала про Сашка.
Одного разу як і завжди після сніданку Аля під’їхала до вікна і … завмерла від несподіванки. Перед вікном стояв Сашко, а у викладеному на снігу сердечку лежали її улюблені червоні троянди й горіли дві свічі.
… Після останніх відвідин Алі в лікарні Сашко випадково узнав, що бригадир шукає заміну робітнику із бригади будівельників для поїздки в іншу країну і що виїзд уже через годину. Розуміючи, що це шанс заробити непогані гроші, Сашко погодився поїхати, хоча дуже хвилювався, що не встиг нічого сказати Алі. І ось тепер він стояв перед її вікном винуватий і одночасно щасливий, що зможе хоч на деякий час забезпечити Алю й себе матеріально, адже допомоги їм чекати нізвідки.
Через хвилину він уже стояв на порозі її кімнати з величезним букетом червоних троянд. Від несподіванки та неймовірної радості Аля не відчула, як піднялася з коляски й зробила перший невпевнений крок, упавши в Сашкові обійми.
Доки Аля милувалася букетом троянд, Сашко, ніжно обійнявши її за плечі, читав коханій рядки своєї улюбленої поетеси:
Яблуневою гілкою доторкнуся до тебе,
Вечоровою зіркою упаду я із неба.
Зацілую цілунком ніжнотерпкожагучим,
Обпалю тебе жаром, жаром серця палючим.
Розіллюся рікою із потічка любові.
З переливом кохання буду вічно у змові.
Тримаючись за руки, вони цілий день закохано дивилися один одному в очі, які світилися невимовним щастям.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973688
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 13.02.2023
Шовкові трави мені по пояс,
бреду я ними, мов ошаліла…
Мене ж бо кликав сопілки голос,
була у знаді, аж серце мліло.
Вже призабулось усе колишнє,
та сон – навіяв і сад, і трави.
І пригадались розквітлі вишні,
що так тулились до нас ласкаво.
В той час навколо усе п’янило:
і ті цілунки, і те зітхання…
То не сопілка тоді манила –
Манило, звісно ж, моє кохання.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973587
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.02.2023
Хотіла б я мавкою стати,
Гойдатись на вітах верби
І очі твої цілувати,
Коли ти приходиш сюди.
Спускатись я хочу до ставу –
Верба моя воду тут п’є –
І впасти на свіжу отаву,
Де ремез гніздо своє в’є.
Я жду тебе звечора й зрання,
Надію свою колишу.
На вітах зелених кохання
До тебе у мріях спішу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973586
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.02.2023
Моя зболена, зранена Мати,
Українонько, Нене моя,
ворог стужує пальці в обхваті,
щоб не чула ти спів солов'я,
щоб не квітнули мальви у серці,
чорнобривці не сіяла ти,
тебе крутять ординці у герці,
щоб не йшла до своєї мети,
щоб забула ти правду і волю,
що світили зорею тобі,
рвуть на шмаття твою вони долю,
щоб навіки жила ти в журбі,
та не знають катюги історії,
де козацька звитяга гула,
ми нащадки славетних оріїв,
в руках кожного з нас булава,
переможем катів ненавИсних,
хай сконають в болоті гнилім,
Перемоги вже близько провісник –
заспіваєм Вкраїноньки Гімн!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973521
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.02.2023
брехливі
підлі
вроджені катюги
з лайном
комуністичним
в голові
недолюдки
і нечисть
скунси
і потвори
катам немає
місця на землі
перевертні
спотворені
екраном
іуди
покидьки
без звичаїв
і прав
прокляті
демони
горгони
і тирани
щоб Бог
навіки
вас усіх
скарав!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973520
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.02.2023
А я збирала падаючі зорі –
Вони на щастя заговорені мені,
Із них зіткала полотно своєї долі –
Сія яскраво навіть у пітьмі.
Люблю північну я зорю вечірню,
Що виціловує Ведмедицю Малу,
Молитву Богу посилаємо ми спільну,
Від серця щирого возносимо хвалу.
Люблю Аврору – вранішню богиню,
В’їжджа на небо в срібні воротА,
В шафрановім вбранні, на спині – крила,
Летить по небу білих коней квадригА.
О зорі, зорі! Світлий зорепад –
Салютом над моєю головою,
Бажань кружля незлічений каскад,
Моя ти доле, будь завжди зі мною!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973413
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.02.2023
А роки, наче птиці,
все летять і летять,
помах ніби крилом –
і нема вороття,
вчора осінь плела
бурштинові пледИ,
а сьогодні зима
вже цілує сади.
Вчора я вальсувала
у осіннім саду,
а сьогодні зимовою
стежкою йду,
вчора листя осіннє
до серця тулила,
а сьогодні зима
снігом білим накрила.
Вчора я ще носила
осінню вуаль,
а сьогодні злетіла
й поніс вітер удаль,
де стежками ходила
моя юність квітуча,
де цілунки кохання
у дібровах співучих,
Де плела моя доля
візерунки любові,
де роки молодії
були з долею в змові,
а сьогодні вони
вдаль летять і летять,
і ніколи уже
не повернуть назад.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973412
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.02.2023
Усміхався кармінно нам зоряний вечір,
Ми спивали красу – небеса розливали,
Ти накинув мені теплий пледик на плечі…
Нам зірки із небес про кохання співали.
І заходила магія світлом в наші серця,
Місяць в хвилях небесних все плив,
І тій музиці зір нема краю й кінця,
Про кохання сердець ти мені говорив.
Поцілунками ніжно обсипа'в мої губи,
Від гарячої пристрасті ми обоє палали
І п’яніли в коханні жагучої згуби –
Ми обоє кохали, кохали, кохали.
Й зорі ці вечорові, і кармінний цей вечір,
І цей місяць, що в човні по небу все плив,
Запалало вогнями і твоє, й моє серце –
Ще ніколи ніхто палко так не любив.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973330
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.02.2023
Акордом вальсу сніжного
і краси сіянням
ввійшла в мою душу
неспішно чарівна зима,
із неба летіли сніжинки
мажорним звучанням
там, за вікном. А біля каміна
затишок… і я не сама.
Мерехтінням вогню красивим
в оздобі горить камін,
і неземна благодать
мою спраглу вкутує душу,
кімнату наповнює ароматом
сухий жасмин,каміна затишок –
і це блаженство ми не порушим.
Удвох ми будем слухати
потріскування полін
і філософствувати про життя,
що швидко так біжить,
в якому головне – здолать
найвищий будь-який трамплін,
у сяйві променів любові
завжди старатись жить.
Там, за вікном, танцюють вальс
мереживні сніжинки,
зірки яскраво мерехтять,
осяюючи Молочний Шлях,
вогонь каміна на стіні
чудернацькі малює картинки
і для сердець обох
розправив крила щастя птах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973327
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.02.2023
Ішла диким засніженим полем,
Вітер щоки нестерпно так обпікав,
Десь згубилась в снігах її доля...
Хтось кохання на відкуп дав.
Холодить біль стривожене серце,
За лаштунками долі – весна,
Закрутилось печаллю у герці
Те кохання, якого нема.
Оповила жура серце й душу,
А на віях бурулі висять:
– Сльози висушить мушу, я мушу,
Серцю в стужу не дам замерзать.
Хай розтануть льодинки на віях,
Хай у зиму настане весна,
Хай метуть найлютіші завії,
Я ніколи, ніколи не буду одна.
Їй всміхнулося сонце зимове,
Косий промінь у душу впустило,
Вже і доля була з нею в змові –
Рятувала від стужі щосили.
Перейшла те засніжене поле,
А на самім краю – о дива'!
Стояв красень – посланець долі,
Вже удвох, вже вона не сама.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973223
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.02.2023
А в моїх Прилуках
сніжно-біло :
килими розіслала
красуня-зима
і м'якенькі
пухові перини,
на гілках
у ялинок канва
біла-біла,
аж очі сліпить,
на деревах
сріблясті гірлянди,
і бурульок
навішала вмить,
льодяні накрутила
троянди,
вітражі змалювала
мереживом,
закрутила
сніжинки у танці,
о, це диво таке
не обмежене,
особливе удень,
неймовірне уранці.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973222
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.02.2023
Зорі плакали в небі,
не стидаючись сліз,
Місяць сумно дивився
на розтоптаний Віз,
Шлях Чумацький згубився
у небесних світах,
Кричав пугач зловіще –
біди й горенька птах.
Почорніли сніги
від нашестя орди…
Світлий Воїне, вистій!
Не впади! Не впади!
Без кінця лютий ворог
усе градами б’є,
А тобі, Світлий Воїне,
Бог хай силу дає,
Щоби вистояв ти
у горнилі борні,
Щоб вернув
у Вкраїноньку яснії дні,
Щоб не плакали мати,
і дружина, й дитя,
Зашишайся живим –
найцінніше життя!
Світлий Воїне,
Сину своєї землі,
Тобі шану складають
і дорослі, й малі,
Хай вкрива омофором
тебе Божа Матір,
Повертайсь з перемогою
в рідную хату!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973123
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.02.2023
Перелякане сонце зрідка виходить з-за хмар,
Схарапуджений місяць сховав свої роги в безодню,
Втекли зорі від палаючих в небі примар –
Тишу ворог порушив в природі Господню.
І немає кінця їх триклятим крилатим ракетам,
Траєкторія смерть блискавичну на землю несе,
У глибинних келіях навіть страшно й аскетам,
Невблаганно смерчем убиває живе вона все.
Лиш звитяги вкраїнців не зможе убити крилата,
Дух нескорених предків славетних живий,
За убитих катами буде кара небесна й відплата,
На землі нашій, враже, для себе могилу ти рий.
І затям, що вкраїнець не ішов ні на кого з мечем,
Але міцно держави тримав і трима оборону,
І старі, і малі стали поруч єдиним плечем,
Щоби збити з іуди монаршу криваву корону.
І заграють вже скоро переможно цимбали й бандури,
Із блакиті небесної сонце землю зігріє теплом,
Сльози висушить й зболені душі зцілить від зажури,
А весна вкриє рани землі тим цілющим зелом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973121
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.02.2023
Їхнє кохання спалахнуло раптово і яскраво, як метеорит. Він для неї, єдиної, зривав у полі всі ромашки й волошки ( знав, що любила понад усе польові квіти), дарував власноруч зроблене намисто, вирізав із дерева фігурки тварин і малював для неї картини. Уся її кімната перетворилася на своєрідний храм – храм кохання, вічного й неповторного.
Вона внутрішнім єством відчувала, що щастя не може бути так багато. Та сьогодні воно з нею, над нею, під нею. Вона упивається й насолоджується ним, щовечора чекає його – своє щастя. Воно приходить до неї разом із зеленооким красенем, живе в ній зранку й до вечора, а ночами приходить у сни.
– Надійко, я хочу, щоб у нас був власний будинок, великий, світлий, і щоб у ньому дзвінким переливом лунав сміх наших дітей, – з тривожними нотками в голосі сказав одного разу Володя.
– Так і буде, любий, хіба ж може бути по-іншому?
– Звичайно, кохана, так і буде …Та є, Надійко, одне «але»…
– Що може нам стати на перешкоді, Володю?
– Надійко, найпрекрасніша моя квіточко, ніколи й ніщо не стане між нами, та ми повинні пройти через випробування часом.
– Про що ти, Володю? Я щось не розумію тебе, – як сполохана куріпка, схопилася з місця Надія.
– Кохана, вислухай мене, але пообіцяй, що сприймеш усе мужньо.
– Обіцяю, Володю.
– Надійко, ясне моє сонечко, із чого розпочати – не знаю. Як тобі сказати про це – не відаю. Головне, що я тебе сильно кохаю. І саме кохання допоможе нам пережити розлуку.
Надія сполотніла, серце забилося так, що ладне було вискочити з грудей, губи ворушилися беззвучно – у її очах застигла тривога.
– Надійко, ти ж добре знаєш, що кляті орки напали на нашу землю. Я не зможу собі пробачити й зневажатиму сам себе, якщо залишуся осторонь. Я мушу взяти в руки зброю й боронити свою рідну країну заради майбутнього нашого синочка, – Володя поцілував кохану дружину у випуклий живіт. – Завтра я маю їхати… далеко від дому… на схід… туди, де гаряче… де передній край оборони …
Вона хотіла закричати, завити, та не змогла – клубок підкотився до горла.
– Надійко, я – сильний, я – сміливий, я – живучий. Ти ж знаєш, що таких куля не бере. Я незабаром повернуся, обов’язково повернуся, адже моїм ангелом-охоронцем буде твоя любов, кохана.
Та вона вже нічого не чула. Летіла в прірву – глибоку, темну, жахливу. Раптом дужі руки підхопили її, підняли високо, до небесної блакиті.
– Надійко, лебідочко моя, ти ж обіцяла бути мужньою, – схилився над нею Володя.
– Будьте прокляті, орки! Будь проклята, несправедлива війно! – шепотіли її вуста.
… Ішов п’ятий місяць вимушеної розлуки з коханим. Надія вже не приховувала вагітність ні від матері, ні від людського ока.
– Може, воно й правильно, – перешіптувалися люди, – не доведи Господи, дожене шалена Володю, а тут пам'ять про нього залишиться.
… Сьогодні Надії приснився дивний сон. Ніби Володя перетворився на білого лебедя, піднявся високо в небо і, розправивши крила, застиг у піднебессі.
Відчуття неспокою закралося в Надіїне серце. Вона тихо заплакала, зросивши подушку солоними краплинами сліз. Раптом болем різонуло живіт. Надія скрикнула, скрутилася клубком і покликала матір.
… Швидка повезла жінку до пологового будинку, а в цей час зі сходу летіла сумна звістка.
Надія народжувала важко, у муках, але сама. Хлопчик – справжній богатир, майже п’ять кілограмів.
– Молодець, – сказав лікар, – мужня ти жінка! Дай, Боже, тобі мужності на все життя. Тримайся, Надійко!
– І чому це Сергій Іванович так говорить? – подумала Надія.
– Як назвеш сина?
– Володею.
– Розумниця ти, Надіє, – ніби аж зрадів лікар.
– І яка йому різниця, як я назву сина? Чому він так зрадів, ніби в його честь назвала? – розмірковувала жінка.
Не знала бідолашна, що білим лебедем злетіла в небо душа того, хто завжди дивитиметься на неї звідти зеленими очима кохання.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973042
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 06.02.2023
Мої зіроньки,
місяцю ясний,
як давно вже
не бачила вас,
з вами небо
вночі прекрасне
і осяяний світлом
Парнас.
Де ж були ви,
мої неозорі?
Чи злякались
ворожих ракет?
Як без вас мені
темно, о зорі,
й місяць в келії,
ніби аскет.
Заховався, щоб
жаху не бачить,
щоб сховать його
в темінь від нас.
Ми ніколи катам
не пробачим –
віри промінь
у нас не погас!
... Ненароком
фіранку відкрила –
зорі глянули
в вічі мої,
Нут їх стільки
для нас народила
і спустила
до краю землі.
До зірок
досягаю рукою,
Віз Великий
дістану ось-ось...
Я не сплю –
вже не маю спокою,
і радіє, й болить
в мені щось.
Зорі вказують
шлях Перемоги
України моєї
в борні,
битва наша іде
до знемоги,
згорить ворог
в пекельнім вогні.
Ми відродимось,
вірю і знаю!
Ми зійдем на
найвищий Парнас!
Світлі зорі
небесного краю,
не згасайте,
освітлюйте час!
Нут* — у староєгипетській релігії богиня неба.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973041
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.02.2023
Горить свіча – сльозинки воску капають,
Малюють тіні фрески на стіні
І візерунки-арабески дряпають –
Гасить її не хочеться мені.
Гіади вийдуть, заслонивши зорі,
І зацілують гаряче Тельця.
Якісь чудні, їй-Богу, непрозорі –
Ні ліку їм немає, ні кінця…
Горить свіча – сльозинки ронить тихо.
Як гіацинти, полум’я тремтить –
Жене біду, і геть відводить лихо,
І будить щастя, що десь мирно спить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972932
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.02.2023
Я хотіла тепла,
я хотіла весни,
ніжне слово
хотіла почути,
та до мене
ти стежку проклав
тільки в сни, підкажи,
як, скажи, мені бути?
А хурделиця знов
за вікном завива,
сипле холодом
зимним… Завія!
Ти сидиш і мовчиш,
де ж подів ти слова?
А у мене ж
бриніла надія.
Білі птиці зими
тріпотіли крильми.
Їх я гнала й
казала: «Не треба».
Я боялась… Боялась…
Боялась зими,
щоб весну не забрала
від тебе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972930
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.02.2023
Мені сказали, що зима не квітне,
Метіллю душу й серце заміта,
Вона холодна й зовсім не привітна,
Її прихід не кожен привіта.
А я не вірю – в неї є харизма,
Вона снігами білими цвіте.
Від самого народження й до тризни
Полотна зі сніжинок білі тче.
Її вуалі – наче дивоцвіти,
Мереживом срібляться на гілках,
Її мороз які малює квіти!
І приліта щодня, як дивний птах.
Зима нам казку нову відкриває,
Кружляють білі бджоли за вікном,
З небес на землю пада покривало,
Побілене негашеним вапном.
Метелики і білі, і сріблисті
У круговерті вальсу все летять,
Дерева у грайливому намисті,
Немов зірки на небі мерехтять.
Усе, як влітку, тільки біло-біло,
Все білим цвітом ніжності цвіте,
Пелюсточок вже стільки налетіло
І білим цвітом все мете й мете.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972833
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.02.2023
Зітхає монотонно мій зимовий сад,
Його я розумію – він чекає вЕсну,
Сльозу гірку пускає голий виноград,
І старим яблуням ще хочеться воскреснуть.
Черешеньки дрімають – сниться їм весна,
Вони – мов наречені в білих сукнях,
І персиків до них кохання глибина
Застигла на заледенілих бруклях.
О не журися, мій зимовий саде,
ПрийдЕ до тебе юная весна,
У зелені квітучій вона зайде,
Наллє в бокал ігристого вина.
Цілунком ніжно-трепетним розбудить,
Грайлива, молода спокусниця-весна,
Цей поцілунок, саде, не забудеш,
В твоєму серці залишить його вона.
Зітхає монотонно мій зимовий сад,
Його я розумію – він чекає вЕсну…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972831
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.02.2023
Скрижалі часу все плетуть химери –
Розгнуздані, жорстокі і чужі,
Не відтворити посмішку й гримерам,
Здається, сила й нерви на межі.
Чому ти, часе, зупинився знову?
А може, збіг кривавим міражем?
Я хочу, часе, вдяг щоб ти обнову
й не різав по живому нас ножем.
Жорстокий часе, усміхнешся знову –
Я вірю в твою силу ту нову,
Одягнеться моя земля в обнову,
Не ляже у могилу вікову,
Яку хижак їй готував в століттях,
Давив пасками вроду і красу,
Рабою бачив в пеклі лихоліття,
Та, стогнучи, вона рекла: «Несу,
Несу вам, любі, славні мої діти,
Прозріння плід, який відкриє час,
Спочатку будуть тільки віри квіти,
А потім заберу вас на Парнас,
Туди, де я розхристана і боса
Стою роками й виглядаю вас,
Велична в житніх колосках й покосах,
Я знаю: прийде Переможний час.
Прозрійте, доростіть до того часу
Усі-усі на теренах війни,
Частина вас зі мною на Парнасі,
Бійці це славні – доньки і сини,
Але ж є ті, хто із ярмом на шиї
В догоду звіру восхваля його оскал,
Хіба ж таких у лоні вас носила,
Долаючи оскаженілий вал?!
Сьогодні час прозріння і свободи,
Прошу, не йдіть в обійми хижака,
Покайтеся перед своїм народом,
Не вірте в божевілля дурака,
Він є ніхто і звать його ніяк,
А ви ж нащадки славних українців,
Даю, заблудлі, вам останній знак,
До Матері вертайтесь і женіть чужинців.
Ставайте в ряд в окопи із бійцями –
Із гордістю й надією моєю,
Пройдіть їх славними дорогами й стежками
І змийте зраду кровію своєю.
І час зітре заблудлі ваші думи,
Нащадкам донесе його скрижаль,
І зафіксує все у чистих рунах,
Й зітре в історії зрадливу ту печаль».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972725
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.02.2023
А жінка-українка – як калина,
Горить завжди у неї в серці жар,
Душа, як купина неопалима,
А її врода – справді Божий дар.
Вона, як квітка ніжності лілея,
У ній безмежжя світла і добра!
Вона – богиня, чарівниця-фея,
Сьогодні світ її красу обрав.
Вона в родині славна берегиня,
Хранителька і звичаїв, й традицій,
І трудівниця, й файна господиня,
Вона прекрасна з будь-яких позицій.
Із древності у ореолі святості
Їй дане Богом світле материнство,
Для неї – це безмежне світло радості,
Народжувать й леліяти дитинство.
Чутлива в неї аура жива,
Любов’ю серце пройняте навіки,
Її кохання – не пусті слова,
А повноводні романтичні ріки.
Нехай для неї світять ясні зорі,
Фіалка хай п’янить її духмяно,
Ромашки хай квітують їй у полі,
Черемха посміхається весняно.
Дзвенить в душі веселий хай струмок
І трелі їй виводять солов’ї ,
Жіноче щастя хай сяга зірок
І мрії збудуться усі-усі її.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972723
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.02.2023
Очі горять пристрастю.
В серці твоєму – вулкан.
Поглядом ти мене кликав
У вогонь почуттів – в ураган.
Пристрасть, палкі обійми.
Ритми сердець – у такт.
Спокуслива сукня, підбори –
Емоцій бажаних знак.
Гаряче… серце палає.
Танго – чуттєвий спектакль.
Весела й швидка мілонга.
Від подиву час закляк.
Слів тих нема передати –
Танго змінило життя.
Імпульси знову хвилями,
Пристрасть без прикриття.
Молодість ніби вернулась,
Кроки-пружинки роблю.
Карлос Гардель* здивувався б –
Танго й тебе я люблю.
Ка́рлос Гарде́ль* – аргентинський співак,
композитор, актор, один з найвизначніших
виконавців танго першої половини XX ст.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972651
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.02.2023
Вечір опускав блискучі плечі,
Перламутри кидав на траву,
Місяць зорі вистрелив картеччю
І розсипав в небі наяву.
Так заходив в душу пізній вечір
І торкав тремтливо ту струну,
Що давно не грілась в холоднечі
Осінь не одну і не одну зимУ,
Бо в душі і в серці були рани,
Доля їх насипала сповна,
Рани повнили і чакри всі, і чани,
Їй здавалось, що життя нема.
А сьогодні сталось все раптово…
Боже, як же грав той саксофон!
Він до себе поманив святково
Й запалив вогненний в серці фон.
Очі стрілися з його очима,
Билось серце із мелодією в такт,
Кожна нота так була значима.
Раптом тиша... І малий антракт...
Він ішов із тисячі доріг до неї,
Щоб зустріти зоряний цей вечір,
Ніс він квіти і коштовні ніс камеї
Й почуттів гарячих всю предтечу.
Ніби юні, узялись за руки,
У кохання загубились почуттях,
Ні на мить не прагнули розлуки,
Відчували ніжність і любов в серцях.
Його голос – музика для вух,
Оксамитовий переспів його мова.
Як вона спивала кожен його звук!
Місяць усміхався знову й знову,
Світлячками небо прикрашало ніч,
У очах його блищали два смарагди,
Не було між ними протиріч,
Лиш оповідачка Шахерезада
Говорила, що любов – життя,
І краса божественна, і насолода,
Спільне двох людей серцебиття,
І найвища Божа нагорода…
А під ранок знову саксофон –
То любов мелодію писала,
У душі грав тихий камертон,
І любові вигравали всі октави.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972650
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.02.2023