Valentyna_S

Сторінки (6/600):  « 1 2 3 4 5 6 »

Завтра

Завтра  зароїться  день  
під  барвистими  парасольками,
дощ  застукає  об  асфальт
веселими  домісольками.
А  може,  не  буде  дощу
і  не  потрібно  буде  плащів,
а    сонце  розв’яже  свої  запаски
й  вихлюпне  світло  у  світ
на  цілий  день,
                                   та  ще  із  запасами!
І    метушитися  будуть  думки,
одна  обганятиме  іншу,
пробіжать  марафон  залюбки  —
а  що  їм    іще  залишиться?  
Палати  будуть  вогнем  суперечки:
що  дорожче  сьогодні  –
рис,  а  чи  гречка,
чи  буде  в  нас  лідер  при  владі,  
чи  знову  ґарант  нас  обманить.

Як  жаль,  що  це  не  первина--
і  до  цього    ми  ставимось  звикло--
що    над  нами  всіма
висить      меч  дамоклів.
І  кожен  вважає  себе
розумнішим  за  інших,
бо    живемо  ми  в  країні,
де  керують  лиш  гроші  і  грішні.

Завтра  день  буде  новий,
і  нове    чекає  нас    завтра,
й  буде  вихор  думок  живий,
і  емоцій  ватра.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801229
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.07.2018


Моє вікно дивиться у сад

Моє  вікно  дивиться  у  сад.
Там  обродитись  встигли  вишні--
Й  лиш  глянцем    виблискує    фасад…
Вже  й  поруч  вишенята    пишні.

Зітхають  яблуні  від  втоми,
Рум’янцем  шаріються  плоди.
Тримає  козуб  з  гіпсу  гномик  —
Він  з  казки    забрів  торік  сюди.

І  сонце  вишиває  радість
На  листі  й  гронах  винограду.
Мережать  бджоли  пильну  жвавість
Й  летять  із  дому  на  леваду.

Голівками  хитають  квіти,
Їм  легіт  розчісує  чуби…
В  священнім  сяйві  свята  літа
Зникають  тіні  прісної  журби.

О  світе!  Люблю  твою  красу:
Рожевість  ранків  і  свіч  ночі,
І  перламутру  крапельки  роси,
Й  усе  творіння  твоїх  зодчих!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801020
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 28.07.2018


Кола на стіні

Химерні  кола  на  стіні    
малює  лампа  з  абажуром.
Чому    збентежена,  сумна,
чому  гнітить  тебе  зажура?

Тому  що  зараз  ти  одна
і  вечір  нагнітає  смуток?
Однак  картаєшся    дарма--
образу  заховай  в  закуток.

Живи  і  не  втрачай  надій:
зустрінеш  ще  своє  кохання.  
А  зараз  юності  радій
і  розпач  ти  сховай  подалі,

В  житті  буває--  як  в  кіно:
у  ньому  і  любов,  і  зрада,
і  трунок,  й  дороге  вино…
Й  знайдеться  той,  хто  щастя  кра́де…

Химерні  кола  на  стіні    
малює  лампа  з  абажуром.
Скажи,  дівчино,  суму  «НІ!»,
Жени  від  себе  геть  зажуру.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800890
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.07.2018


Засіки відкрили хмари

Засі́ки  відкрили  хмари--
Й  посипавсь    додолу  горох.
     Землі  вже  забракло  тари
     Й  збирає  в  подолок  його.
     З  досади  поникли  ружі,
     Набрались  страху  горобці.
     Глузують  із  них  калюжі:
     --Нічого  собі  молодці.
     Стривайте,  ґаздині,  годі!
     Не  треба  трусити  міхи!
     Шукайте  собі  підводи
     Чи  мчіться  на  вітрі  верхи.
     Спасибі    вам  за  турботу,
     Та  дбайте    за  спраглі  краї,
     Дотримуйтесь  точно  квоти--
     Доходять  хай  в  нас  врожаї.
     Землі  вже  забракло  тари.
Засіки  відкрили  хмари--
Й  посипавсь  додолу  горох.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800708
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 25.07.2018


Літо пише акварелі

Літо  пише  акварелі,
літо--  
геній.
       Літо  в  брилі  й  сарафані
       йде  до  праці  вже  з  світання.  
       Фарби  й  пензлі  у  руці,
         і  рум’янець  на  щоці.
Літо  пише  акварелі,
літо--
геній.
       Літо  світ  весь  кольорить:
       білі  хмари,  як  подушки,
       в  небі  синьому  і  мушки,
       ранню  зірочку—подружку
       і  веселку—арко-дужку,
       квіття  та  зеленолистя,
       поле  ніжноколосисте.
Літо  пише  акварелі,
літо--
геній.
           Літо  йде  у  гай,  діброви,
           щоб  співалось  кольорово
           галці,  шпаку  й  солов’ю--
           і  не  сталось  жамевю.
Літо  пише  акварелі,
літо  —
геній.
           Літо  з  хистом    розіллє
           смак  і  запахи  малині,
           спілим  сливам  і  калині,
           вишні  ягодам  й  суниці,
           і  ряснесенькій  чорниці.
Літо  пише  акварелі,
літо-
геній--
             й  все  врахує  до  дрібниці!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800417
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 23.07.2018


Homo Bulla

Коли  наш  мозок  сувора  опанує  мудрість  --
то  світ  уже  не  той,  і  ми  якісь  не  ті.
Теорії,  що  їх  вважали  аксіомами,
тепер  –  баласт,  і  сенс  буття    зовсім  простий.  

Бо  ж  споглядати  стали  світ    звичайним  поглядом:
нема  у  ньому  ні    амбіцій,  ані  примх.
Раніш  його  сприймали  ніби  мимоходом--
та  й  бракувало  нам    тих    поглядів,  прямих.

Тепер  уже    дивуємось  простій  банальності,
що    без  осягнень  азів  архітектури  
якось  птахи  самі  набули    досконалості:
будують  житла  без  креслень  і  дресури.

А  може,  здобутий  нами  досвід  ефемерний,
І    марно  за  життя  прагнемо  збагнути
закони  нашого  буття?..  Ці  знання  мізерні?
До  правди    нам  не  дано  і  доторкнутись?

Стара  й  безмірна  Нескінченність  —  вічна  загадка
про  абсолютний  розум,  істинні  знання.
Вселенські  нам  не  доручено  знайти  розгадки--
і  до  пізна́ння    ідемо́  ми  навмання.

Бо  кожен  тут  із  нас--  мізерна  Homo  Bulla
у  швидкоплинній  райдужній  красі,
що  від  одного  лишень  малого    подуву
розсиплеться  на  крапельки  роси.



Homo  Bulla  Латинське  метафоричне  висловлювання  про  людське  життя,  як  про  непомірно  тонку  мильну  бульбашку,  яка  переливається  всіма  кольорами  веселки  лише  лічені  хвилини,  швидкоплинно  лопаючись  від  найменшого  подиху.  Вперше  зустрічається  в  I  столітті  до  н.е.  в  трактаті  «Res  rusticae»  римського  письменника  та  вченого  Марка  Теренція  Варрона.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800294
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 22.07.2018


Липневий вечір

Липневий  вечір.  Ще  зовсім  не  пізно.
Бурштиново  вікна  глядять  з-під  дахів.
Туман  зомлілий  пливе  по  карнизу
Під  небом  муругим,  над  плачем  птахів.
Зволожена  тиша  спокоєм  дише,
І  місяць  рогами  розкидав  фосу.
Самотності  холод  укутує  душу,
В  минуле  веде  манівцями  несну.
А  я  ще  чекаю  і  вітру,  і  грому,
Щоб  небо  розтало  в  огні  почуттів,
Хоч  згідна  втішатися  щастю  земному,
Вернути  котре  б  ти  мені  захотів.

Фоса—замет,  кучугура



адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800062
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.07.2018


Пахне літо короваєм

Засивілась  в  далеч  стежка  серед  поля,
А  обабіч  впору  колоситься  доля
Й  простягає  руки  ген  до  виднокола
Та  зриває  пасма  з  райдуги  додолу.  

Оскуділо  вбрання  молодого  неба:
Всі  стрічки  сплелися  квітами  в  оздобу
Ячменю    і  жита,  пшениць  та  вівса…
Глянь  довкола  —  бачиш:  не  лани  —  краса!

Вже  й  запахло  літо  свіжим  короваєм,
А  вінком  із  квітів  ми  його  замаєм.
Покладем  святково  долю  на  рушник--
Опустилось,  скажуть,  сонечко    в  квітник.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799815
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.07.2018


На набережні

На  диво,  небо  не  заходиться  плачем  
І  хмари  симпатичні,  а  не  клапті.
Це  сонце  з  полудня  вмивається  дощем--
І  падають  донизу  жовті  краплі.
Асфальт    на  набережні    ли́сніє,  як  скло,
Суде́нце  на  ставі  лякає  хвилі.
Щаслива    юна  пара    всім  дощам  на  зло
Блукає  босоніж,    без  парасолі.
Їм  змоклий  наскрізь  одяг  пристає  до  тіл,
Волосся    пасма  липнуть  до  обличчя.
...Вода  зі  сходів  булькотить  на  діл,
Мелодію  дощу  під  ніс  мугиче.
Липневий    дощ    сліпий.  Захоплення  в    очах…
Веселка  підбирає    щастю  барви.
Тримає    небо    сонце  чисте  на  плечах,
І  гамір  підняли  пташині    барди.
Вода  із  піною    штурмує  парапет,
І  корабель  вертає  до  причалу.
А    літній  дощ  сліпий,  як  визнаний  поет,
Кохання      знов  чиєсь    стрічає    шалом.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799680
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 17.07.2018


Рідна мова

Її  мелодія  як  співи  солов’я,
Як  трелі  із  весни  до  колосу  пшениці.
Ота  легка  неспинна  мови  течія
Бере  початок  з  народної  криниці.

Ввібрала  в  себе    чарівливість  калини,
Безмежжя  неба,  свіжість  джерельної  води,
Природність  й  м’якість  різнотрав’я  полонини.
Мрійливість  весен  їй  навіюють  сади.

Цвіла  й  на  савані  безпам’яті  рум’янцем--
В  негоду  не  в’яне  слова  нашого    краса.
Нехай  же  кожен    з  нас  їй  буде    охоронцем,
Бо  мова  —    це  наше    «я»,  наш    дух,  що  не  згаса.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799430
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 15.07.2018


Сьогодні ти мені наснилась, мамо

Сьогодні  ти  мені  наснилась,  мамо.
Ми  наче  в  полі.  Тче  сонце  павутину.
Тобі  сідає  вітрик  на  хустину
Й  щезає,  не  прощаючись  із  нами.

Прослались  чебрецю  рясні  верети.
Пурпурно  дихає  погоже  поле.
І  чутно  лиш  його  мінорне  соло,
Що  клалось    на  видіння  трафарети.

А  спокій  в  кри́жмо  огортає  серце.
Лягає  зілля  м’яко  у  корзину  —
А  пряність  крапле  крізь  лозину
І  разом  з  тінню  дня  лягає  нирцем.

Мовчать  птахи  в  безмежнім  безголоссі.
В  чарівнім  колі  твій  усміх—ніжне  світло.
Блаженство  раєм  у  душі  розквітло,
Якого    не  зазнала  в  світі    досі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799221
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.07.2018


Нещасливий день

(з  гумором)
Із  нічного  баговиння
І  мутного  шумовиння
Народився  новий  день:
Недосвідчений    лишень.  
Чистий,  правильний,  без  хиб,
Все  сприймав  він  на  свій  штиб,
Та  земне  життя  не  казка--
Спала  із  очей  пов’язка,
Бо  почув  не  раз  прокляття,
Пережив  і  стрес,  й  сум’яття.
Де  черпати  мав    завзяття,
Сам  не  знав  він  до  пуття.
Заплямований  навіки,
І    зазнавши    бід  без  ліку,
Й  не  добрівши  до  кінця,
День  став  схожим  на  старця.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798982
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.07.2018


Лунала тиша

Лунала  тиша.  Лиш  шепоти  зірниць
Полохали  розсіяні  тумани.
А  плачниця--  роса    припадала    ниць
Й  сама  землі  знечулювала  рани.

Земля  стогнала,  збруджена  та  рвана,
І  важко  дихали    недужі  груди.
Роса  знімала  ніжно  і  старанно
Ті  болі,  що  удень  завдали  люди.

Та  знову  люто  заревли  снаряди
І  зорі    сипались  додолу  градом--
Війна  відкрила  смерті  чорні  ляди
Й  вогнем  дихнула  і  гарячим  чадом.

У  темну  одяглась  земля  хустину,
Й  ридає  над  синами--  не  від  болю.
Вони  отут  стоять  за  Батьківщину,
Боронять  рідну  землю  й  нашу  волю.

Земля  у  неба    знов  прохає    тиші,
Щоб  в  мирі  цілу  ніч  шептались  зорі.  
Вона  ж  синів  самих  тут  не  залишить--
На  чати  з  ними  стане  у  дозорі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798738
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 09.07.2018


Нерозгадана тайна

Нерозгадана  вічна  ця  тайна!
Не  пізнати  нам    зе́рно  твоє.    
А  довкруж  і  просте,  й  незвичайне
Ти  являєш    обличчя  своє.

Загубилась  в  швидкій  коловерті,
У  безжальних  меандрах    подій.
Лик  правічний  твій  досі  не  стертий--
Вбереглась  від  бурхливих  стихій.

На    веб-сайтах  шукатиму  рвійно,
І  в  крамницях    --там  книг  цілі  стоси,--
Хоч  путь  ця  важка,  безнадійна
Й  осягнути  її    нема    шансів.


Фото  з  інтернету

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798605
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 08.07.2018


Вічність

Колись  до  неї  я  прийду,
Бо  на  усіх    вона  чекає.
Сама  дорогу  віднайду--
Тут  ще  ніхто  її  не  знає.
Прове́ду  поглядом  німим,  
Де  сонце  ляже  спати,
Й  на  першу  зірку  подивлюсь  —
Вони  дорогу  мають  знати.
Пройдусь  по  піднятій  пилюці
Шляху  небесних  чумаків
І  по  розквашеній  багнюці
Під  світлом  тьмяних  ліхтарів.
Забуду  радість,  біль  і  тугу,
Забуду  все,  що  тут  пізнала,
Забуду  чорні  й  білі  смуги,
Із  чим  ішла  й  що  обминала.
Залишу  всім  благословення,
Хто  йтиме  стежкою  сумною.
Попрошу  щиро  я  прощення,
У  тих,  хто  буде  йти  за  мною.
Усе  обірветься,  як  нитка,--
І  не  зв’яжу  вузлом  я  міцно,
Не  накладу  на  нього  латку  —
Й  душа  моя  пізнає  Вічність.
Колись  до  неї  я  прийду,
Та  хай  ще  трішки  зачекає...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798255
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 05.07.2018


Білий ангел

Коли  зорі  бояться    ночі                                                                          
І  від  страху  заплющують  очі,                                                      
         Білий  ангел  з  се́рденьком  мами                                                            
         Біля  любого  сина  постане.                                                              

Як  життя  забрав  снайпер  в  друга--  
І  на  душу  лягла  чорна  туга,                                                              
         Білий  ангел    спустився  із  неба--                                          
         Біль  утрати    гоїти  треба.                                                          

Коли  сни  терзає  розпука,                                                    
Й  син  дитя      взяти  мріє    на  руки,                          
         Волю  скріпить    щемливий  спомин,
         Рідна  ненька  не  відала    втоми.

Він  на  схід  —  й  вона  волонтером            
В  страшну  пащу  війни-ненажери.    
         Всі    там  мамою  кликали  ніжно                                          
         На  війні  отій  осоружній.          
                               
Мирно  час  над  хрестами    плине...
І  тепер  мама  сина  не  кине--
         Крильми  ангел  синочка  обніме            
         Й  тривогу  із  се́рденька  зніме.                      

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798052
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.07.2018


А дощ то моросить, то ллє…

       (  з  гумором)
А  дощ  то  мороси́ть,  то  ллє,
Та  ми  на  нього  не  в  претензії.
Лиш  змокло  яблуня́  мале,
Зіщулились  в  саду  гортензії.

А  дощ  то  мороси́ть,  то  ллє  —
Й  не  дасть  змінитись  декораціям.
По  полю,  по  гаю  гульне,
В  долоньки  падає  акації.

А  дощ  то  моросить,  то  ллє—
Невже  біду  свою  оплакує?
А  може,  мріє  стати  шансоньє,
Й  земля    йому  підтакує?

А  нині  дощ  до  нас  не  йде,
Бо  під  ногами  мокро  й  чвакає.
До  інших  в  гості  він  прийде
І  гамір  вулиць  загалакає.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797881
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 02.07.2018


Де ті ранки…

Голубі  світанкові  росини
На  мураві  і  злій  кропиві.
Іще  бджоли  в  своїх    комірчинах,  
Напівсонні  хмарки  в  синяві.

Нерозчесане  сонце,  космате,
Подивоване  вкрай  метушні:
То  вже  косу    нагострює    тато,
Бо  коситиме  зранку    пашні.

Біля  печі  у  клопотах  мама.
Сипить  іскрами  жовта  черінь.
Пахкотить  за  городом  медами.
Досипає  липнева      жарінь.

А  як  день  нарядиться  в  сорочку,
Промінцям  запрасує  стрілки,  
Діти  хліба  візьмуть  по  шматочку
І  чимдуж  босоніж  в  завулки.

Сірий  пил  виблискує  глянцем,
Моріжок  заховався  у  тил.
А  калина  укрилась  багрянцем-
Йти  під  гору  забракло  їй  сил.  

Де  ті  ранки  чудові,  минулі,
Росянисті  стежки  у  селі?
Їх  забрали  з  собою  зозулі,
Лише  спогад  живе  у  мені.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797851
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.07.2018


Самотня старість

–  Віджилася.  От  тобі  й  на…
Від  втоми  не  маю  спочинку.
І  цей  день  п’є  вечір  до  дна,
Облуплює  кожну  шпаринку.

Геть  ноги  ламає.  
                                                     Болять.
Де  бродиш,  зрадливе  безсоння?
Не  сплять  ще  зірки.
                                                       Гомонять.
Ворожать  по  моїм  долоням…

Обсіли  голодні  гадки.
Назавтра  сплодитись  не  годні?
Ет,  злигодні  вперті-таки…
Ідуть,  де  ще  й  стіни  холодні.

Мандруйте  у  вирій,  думки,
Там  рідних  й  знайомих  багато.
Спішіть  відсіля  навпрошки…
Тримає  кутами  вас  хата?

Молитву  шепочуть  уста.
Однак  сон  минає  упертий.
Пугукнув    у  темряву  птах.
–  Сова  вираховує  жертву.

Досадо,  душі  не  каліч.
Ясніють  замислені  очі.
Вже  й  світлом  розводиться  ніч.
–  За  слабкість  пробач  мені,  Отче.


адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797582
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.06.2018


Немає кращої землі

Двори  пропахли  наскрізь  капріфолем.
Пульсують  соки  жилами  плодів.
Кудлате  сонце  з-за  свого  престолу
Пильнує  штилі  золотих  морів.

Пливуть  у  даль  вітрильники-хмарини,
Гаптують  висі,  наче  синій  шовк.
В  ставок  забігли  верби  по  коліна
Й  завмерли  під  гучний  птахів  фольк-рок.

А  серце  моє  мріями  співає
Про  Україну  —  наймиліший  край.
Хай  знає  світ:  гарнішої  немає
Землі,  що  квітне,  наче  справжній  рай.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797412
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 29.06.2018


Скидає літо дні, немов одежу

Скидає  літо  дні,  немов  одежу
Й  свій  парасоль  зняло  із  антресоль.
Морзянкою  щоденно  нас  бентежить
Й  прелюдіями  Баха  сі-бемоль.

Червоний    червень  добігає  межі,
Гарцює  нетерпляче  липня  кінь.
Біляве  сонце  дивиться  із  вежі
І  на  землі  дарма  шукає  тінь.

Цяп  і  цяп  --  не  вщухає  дрібний  дощик,
Краплини  з  ляском  падають  в  траву.
Надвір  корівка  висунула  носик
Й  сховалась  —  як  іти  в  таку  багву.

Сьогодні  небо  плаче  ще  невтішно,
Та  завтра  сонце  вигляне    ясне.
Жалітись  якось  на  негоду    грішно--
Нехай  лиш    горе    дім  наш    обмине.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797298
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 27.06.2018


Не забагайте квітів польових

Не  забагайте    квітів  польових  —
Не  назбирають  їх  для  вас  кохані.
Пронісся  краєм  вихор  моровий--
Відніс  із  ними  й  запахи  духмяні.

Де  ви  тепер,  обра́ниці  дівчат?
В  раба́тках  у  раю  чи  у  яски́ні?
Про  те  квітки  ображено  мовчать,
Чий  всесвіт  затикають  вони  нині.

Чи,  може,  їх  вплела  у  свій  вінок
Веселка-дівка  й  тримає  в  таємниці,
А  ввечері  відправить  до  зірок--
Нехай  замаять  зоряні  косиці?

Де  ви  поділись,  квіти  польові?
Без  вас  тривожно  нам  і  трохи  сумно.
Лиш  мак  й  гірчиця    приткнулись  на  рові…
На  полі  засівам  у  спеку  зимно…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797273
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 27.06.2018


Вернешся

Де  б  не  жив,  у  яких  чужих  краях,
Колись    вернешся  в  Україну,
Щоб  в  гомоні  пташинім  у  гаях
Впізнати  пісню  солов’їну.

Побачити  золочену  блакить,
Садки  вишневі  білосніжні.
Почути,  як  весна  в  душі  бринить
І  про  любов  тобі  шепоче  ніжно.

Захочеш    ти  зустріти  край  доріг
Тремкі  тополі  довгополі,
У  затінок  сховатись  під  горіх,
Скоритись    пахощів  сваволі.

Приманить  й  лоно    чистого  ставка,
Де  лебідь    дзьобає    лелітки,
Купаються    зірниці  голяка
Й  туман  розстелює    намітки.

Заба́гнеш  упіймати  вітерець,
Який  лоскоче,  наче  піна…--
І  ти  сказати  схочеш  навпростець,
Що  в  твоїм  серці  Україна.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796982
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 25.06.2018


Творіння Господа, Людино!

Творіння  Господа,  Людино!
Хоч,  кажуть,  лиш  шматочок  глини,
Та  душу  Бог    вдихнув  нетлінну  —
За  те  Його  ім’я  несімо  гідно.
В  уста  людини  вклав  він  слово,
Основа  всього  —  своя  мова.
І  словом  щирим  ми  шануєм  Бога:
Щоб  уберіг  в  житті  від  всього  злого.
А  ще  в  людину  він  уклав  натхнення,
Сказав  нам  жити  праведно,  в  смиренні.
Коли  ж,  бува,    стерпіти  вже  несила,
Тоді    у  Бога  просимо  ми  сили.
Ще  наказав  усім  нам  жити  чесно
І  ближнього  любити  повсякчасно.
Нікому  не  бажати  зла,
Й  щоб  совість  чистою  була.


Живем,      як  вмієм  й  хочем  жити.
Готові  й  інколи  схитрити,
І  правдою  торгуєм    залюбки  —
А  що  це  гріх,  нам  зовсім  невтямки.
Такі  ми  є  –  творіння  Боже  —
На  задум  Господа  не  завжди  схожі.

Тепер    у  світі    іннотехнологій
Ми  створим  робот  на  свою  подобу
І  сотнями  наділимо  ак’ю.
А  душу  їй  ми  вдихнемо́  свою?
Чи  зможе  те  творіння  із  металу
Сказати  так,  щоб  серце  мліло?
Чи  ві́дає  про    совість  і  про    честь?
Чи  заговорить  з  нами  ніжно  жерсть?
Як  видно,  на    питання  часу
Ще  важко  дати  відповідь  почасти.

Важливо    розуміти    лиш  одне:
Не  можна  втратити  себе:
Не  для  того  нас    створив  Господь.
Собі,  людино,  не  зашкодь.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796716
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 22.06.2018


Поділлю

Мчать  на  захід  поля  буйногриві
Нам  навстріч  і  в  обійми  вітрів--
Над  Поділлям  моїм  чорнобривим
Шлях  Молочний  уже    зазорів.

Он  земля  дотягнулась  до  неба--
Синяв́у  позичає    річкам,
Росянистої  повені  стеблам
Й  непорочності  нашим  думкам.

Край  доріг  в  малахітових  блисках
На  сторожі  стоять  ясени.
На  зелених  гілках,  як  в    колисках,
Наколихують  спогади-  сни.

Розляглись  шовковисті  долини
З  оченятами  чистих  джерел.
Червоніє  намисто  калини,
Линуть  співи    пташиних  капел.

Чепурні  у  садочках  хатини,
Хуртовини  жоржин  край  обійсть--
Це  Поділля,  моя  батьківщина,
І  гарніших  не  знаю  я  місць.

Ти  наснага  моя,  одкровення,
Тихий  смуток  і  радість  без  меж.
Ти    єдиний  причал,  сокровенний,
І  у  сни  мої,  знаю,  прийдеш.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796476
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 21.06.2018


Совість

У  тебе  вона  є,
хтось  її  утратив.
Хто  кому  посміє    
в  цьому  докоряти?
Без  неї  простіше:
можна  вночі  спати,
бо  й  здрібніла    совість
не  здатна  допікати.
Жить  без  неї  легко,
Та  як  мить    настане,
совість  заговорить
правдивими  вустами.
Вона  буде  мучить  
(здатність  таку  має),
оману  чи    успіх  —
зразу    розрізняє.
Совість  --то  основа.
 то  --  твоя    душа.
 її,  сказати  мушу,
не  купиш  за  гроша.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796347
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 20.06.2018


Феєрія літньої ночі

Замовк  очерет.  Вгамувалися  хвилі.
Русалка  купаву  колише  в  руці.
В  дзеркаллі  полоще  ніч  крила  безтілі,
Й  свою  таємничість  зіллє  по  ріці.
Блукають  у  снах  старі  верби,  причинні.
Поскрипують  спогади  в  їхнім  гіллі.
Качки  поховались  в  густім  лабузинні.  
Маліє  долина  в  синявій  імлі.
Вродливий  хлопчина  стоїть  біля  чо́вна—
Невидима  сила  знов  вабить  сюди.  
Чуття  незвичайні  навіює  повня,
Приковує  погляд  його  до  води.  
Чарівної  вроди  русалка  –  ундина
Й  залюблений  в  неї  пригожий  юнак.  
Кохання  й  приреченість  в  погляді  дивнім—
Стихіям  води  він  людина,  чужак…
Пливе  ніч  червнева  у  сни  феєричні,  
Прокочує  місяць  в  світанок  путі.
Навколо  дива  неймовірні,  незвичні—
Природа  безумствує  на  самоті.



адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796325
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.06.2018


Перепеличка

Ромашки  –  у  пачках  біленьких,  пуантах  –
В  ловких  піруетах  поміж  колосків,
А  бравий  вівсюг  в  золотих  позументах
Застиг  в  спогляданні  стиляг  васильків.

Тут  поруч  у  клопотах  перепеличка
Збирає  насіння  й  годує  малят.
Їм  пір’ячко  чистить  на  спинках  і  щічках,
Купатись    в  пилюці  навчає  пташат.

Коли  спочивати  та  ще  й  чепуритись?
Пташині  із  дітьми  нелегко  в  житті.
Нема  одиначці  й  кому  пожалітись,
Щаслива,  одначе,  вона  в  самоті.

За  обрієм  сонце  сідає  під  вечір.
Замовкли  у  полі  пташок  голоси.
Тільцята  матуся  вкриває  малечі  –
Крильми  захищає  від  ночі  й  роси.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796070
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.06.2018


Оглянулась мить

Лягає  на    плечі    шаль  росяниста,
За  руку  вечір  веде  у  садок.
Напнуло  вуаль  на  яблунях  листя,    
В  гнізді  десь  схлипнув  спросоння  пташок.

Пливе  зовсім  низько  небо  імлисте
У  клапті  вати  завивши  зірки.
Спокійне  затишшя  йде  по  розхристі,
Душі  торкнулась  та  часу  ріки.

Огля́нулась  мить    в  одвічному  русі--
Світ  помолодшав  і  ми  разом  з  ним.
Зірки  вишиває  ніч  на  обрусі,
Довкруж  здається  все  неземним.

Рука  у  руці  і  ноги  у  росах.
Ніч  же  яка!  Дивовижна,  хмільна!
…В  обох    вже  давно  зі  сріблом    волосся
Й  бринить  в  нас  спільна  життєва  струна.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795997
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.06.2018


Щодень дорослішає літо

До  літа  добігала  гречка
Й  розлила  море  молока.
І  знову  в  полі  суперечка
Висить  над  брилем  ріпака.

Дзижчать  веселокрилі  бджоли:
Нектарів  повні  козубки--
Тепер  збирай  хоч  у  подоли—
Не  покидать  же  знадобки.

Косматий  джмелик  іван-чаєм
Частує  всіх  комах  підряд,
Здоров’ю  зілля  помагає,
Як  випить  по  три  краплі  вряд.

Проміння  натяга́є  жайвір,
І  літу    приграє  у  такт.
В  клубок  намотується  гамір
Й  на  битий  скочується  тракт.

Щодень  дорослішає  літо,
В  засмазі  бродить  поміж  нас.
А  сонце  сіє  через  сито
Тепло,  що  мало  про  запас.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795767
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.06.2018


Апатія

Сьогодні  був  світанок  кволим,
Тому-то  ледве  народився  день.
Насилу    витяг  його  півень
Із  мряки,  що  цідиться  спроквола.

Сіріє  дворик  за  вікном,
Сновигають  байдужі  перехожі.
Я  бачу:  настрій  їх  із  моїм  схожий  —
Апатія  витає  над  чолом.

Зухвало  обмотує  у  кокон,
В  очах  останню  іскру    загасила.
Я  скільки  сонця  не  просила  —
Воно  не  доторкнулось  моїх  вікон.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795685
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.06.2018


День залишив землю

Немає  звуків,  немає  тиші.
День  землю  поспішно  залишив.
Вікно  сліпе  дивиться  у  стелю,
Як    сон  млява  ніч  мирно  стеле.

Упертий  цокіт  «тік-так»  ділить  час,
Луна  відносить  звуки  щораз
Увись,  в  лабіринт  підсвідомості,--
Й  думки  пливуть    в  невагомості…

Мига́ють  краплі  далеких  зірок,
Ковтає  світло  захмарний    смок.
А  я  вернутися    хочу  туди,
Де    залягли  вже  мої  сліди,

Де  пишуть  вірші  нічні  ліхтарі
Й  стає  натхненням  сяйво  зорі…
Парує  в  чашці  міцний  чорний  чай,
Та    втома,  врешті,  зморює  вкрай.

А  вранці,  як  завжди  було  і  є,
Я  в  човен  сяду  на  місце  своє--
Й  до  вечора,  аж  вилинуть  зорі,
По  буденності  плистиму  морі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795542
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.06.2018


Мольфар чи, може, характерник

(за  народними  легендами)
Мольфар    чи,  може,  характерник
Із  міткою  родився,  неборак.
З  порогу  хрестив  його  священик--
Злякав  самого  Провидіння    знак.

--Буде  зубами  гризти  ворогів,--
Всміхнувшись,  казав  Іванів  тато.  —
Не  побоїться    куль  ані  мечів,
І  люду    поможе  він    багато.

Козацтвом  марив  парубок  Івась,
Навчивсь    тримати    шаблю  у  руках.
Хоробрим,  сильним,  здібним  він  удавсь--
Й  на  Хортицю  відкрився  йому  шлях.

А  згодом…  став  другим  Ганнібалом,
Улюбленцем  козацтва  й    ватажків.
Ядро    на  льоту  ловив  жупаном,
Умить  переміщався,  як  хотів.

Туманом  ворогів  вводив  в  оману,
Без  жалю  потім  голови  стинав.
Противників  міг  розгадати  плани--
І  тим  в  бою  їм  жАху      наганяв.

--До  зброї,  до  зброї,  мої  браття!—
І  лицарі  ішли  безстрашно  в  бій.
В  пориві  звільняли  із  завзяттям
Очаків,  Перекоп  та  Ізмаїл.

В  Європі  з  де  Конде  брав    фортецю
Полковник  мудрий,    чарівник  Іван…
Заповів  він  козакам    правицю,
Щоби  змогли  збороти  бусурман.

Іван  Сірко,  отаман  козачий,
Всім  українцям  прикладом  буде.
Вітчизні,    в  часи  її  найважчі,
Хай  вірність    свою  кожен  доведе.


адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795411
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 13.06.2018


Я (Людина)

Буваю  щаслива.  Буваю  ледь  жива
Й  відчуваю  відчуттями  не  своїми.
Лиш  істинна  любов.  Спитаєте:  слова?
Здається,  що  інколи  були  чужими.

Отак  все  переплелось  у  круговерті:
Було  -    буде  ще,  фантазія  —  реальність:
Постійні  у  житті  пошуки    опертя
І  нарікання  на    фатуму    причетність…

Тож  хай  мене  несе    надалі    течія,
Посеред    лих  життєвих  й  милосердя,
Бо  таке  земне  життя,  в  ньому  така  я—
Весь  його  сенс  і  його  осердя.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795274
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 11.06.2018


Нехай те сонце у небі сміється

Під  тридцять  спека,  не  повітря—перкаль…
Мліє  літо  під  безмежною  синню.
Калина  складає  ярку́  пектораль,
Розморений  плющ  приліг    попідтинню.

Загляне  світило  в  кожну  шпарину,
Нанoсить  рум’яна  вишням  на  щічки,
Цілує  довкруж  й  найменшу  рослину
На  клумбі,  в  саду,  в  полях,  біля  річки.

Добріє  світ  від  небесного  світла
І  пахне  медом,  суничним  нектаром.
У  наших  серцях  надія  розквітла,
Що  мир  поверне́ться  вже  незабаром.

Притисне  мама  синочка  до  серця,
Світитимуть    радість  сплакані  очі.
Нехай  те  сонце  у  небі  сміється,
Та  більшого  щастя  ненька  не  хоче.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795142
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 10.06.2018


Поле

                                               Етюд
Осокори  стрункі  немовби  свічки
У  струмінні  білопінного  сонця.
Вздовж  полів  пробіжать  вузькі  стежечки,
Урізнобіч  пустивши  пагінця.

Розгубив  райський  сад  краплини  краси  —
Їх    хвостами  підхопили  тумани  —
Вже  чарують  вони  в  переливах  роси
У  віночках  на  голівках  коханих.

А  лани  золоті  у  хвилях  вітрів
Білі  хмари  віднесуть  на  вітрилах
В  оберіг    далеких  північних  шатрів
У  пастельних  надвечірніх  акрилах.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795045
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 09.06.2018


Спогади у вузлику

У  шиби  сонце  кулачками  гупає,
І  того  дня  ясного  повна  хата.
Майструє  тато  щось  в  стодолі  й  стукає—
Пахучих  стружок  там,  що  й  ніде  стати.
У  кухні  в  мами    хліб  смачнющий  спечений.
Подвір’я  все  пропахло  ароматом.
Бабуся  зрання    зайнята  малечею:
Курчатами,  качатами  й  Піратом..
Рояться  дзвінко  бджоли  понад  вуликом,
І  репетують  горобці  у  стрісі…
Ці  згадки    зав’язалися  у  вузлики,
Щоб  не  забула  у  далекім  місті.
Роки  під  ностальгійною  завісою
Посіяли  в  душі  гірку  досаду,
Бо  тишею  укутані  зловісною
Самотня  хата  і  надгробки  саду.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794956
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.06.2018


Етюд

Минуло  вже  давно  за  шосту,
І  день  спішить  за  горизонт,
Напнувши  над  собою  зонт.
А  ще  не  видно  передмістя.

Останні  промені  поспішно
Прощально  глянули  униз.
В  чеканні  вечір  вже  завис,
Щоб  обійняти  землю  грішну.

А  сонце  підганяє:  «Швидше  їдьте!»,
У  лобове  постукуючи  скло.
Скотилося  на  захід  і  зависло,
Дня  скибку  видерши  у  пітьми.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794793
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 07.06.2018


Ніч дивиться терновими очима

Ніч  дивиться  терновими  очима,
Як  укладає  сон  утому  спати,
Сріблястий  серпик  гострим  лезом  блима--
Йому  схотілось  хмару  наздогнати.

Тренує  голос  соловей  у  га́ю,
Щоб  соло  здивувало  солов’їху.
І  «фіть»,  і  «тьох»  так  солодко  лунає
В  тім  співі  всім  закоханим  на  втіху.

«Люблю»  чиєсь  сплелось  із  солов’їним
І  попливло  із  звуком  зорепаду.
«Кохаю»  підхопилося  пташиним
І  гуготінням  верховіття  саду.

Завмер  у  високості  місяченько,
Зчудований  красою    ночі  то́ї,
Втаївся  й  підслуховував  тихенько,
І,  чу́лий,  увінчав  її    ясою.

Яса  тут:  сяйво

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794662
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 07.06.2018


Посиденьки

Як  бачу:  посиденьки  на  колоді
В  мотивах  жебонінь  милого  струмка…
Самотній  бусол  по  долині  бродить,
Полоще  коси  вербиченька    тремка.

Вода  застигла    кру́гом  у  криниці,
Відро  нарешті  просушує  боки.
Нараз  запахли      лісові  суниці,
Легенький  вітер  торкнувся  до  щоки.

Прогнулось  гілля,  вліплене  плодами,
Уздовж  крутого  сусідського  рова,
І  мліє  трав’я    солодко  медами,
А  ми  в  намисто      нанизуєм    слова.  

Плили  за  течією  ті  розмови
Про  наші  будні  та  мрії  молоді.
Нам  смакували  недоспілі    сливи--
Які  ж  безжурними  ми  були    тоді…

Стежини  до  струмка  позаростали,
Зотліла  вщент  колода  на  долині,
І  діти  в  нас  уже  повиростали,
А  вечорниці  згадуєм  донині.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794655
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.06.2018


Ріка життя

Якби  сповільнити  могти  плин  ріки
Або  ж    ублагати  час  зупинитись,
Щоб  дав  хвилю-дві    довкіл  розирнутись
І  на  незнаємі  зійти  острівки.

Нехай    це    будуть  пристані    печалі,--
Як  пощастить  –  то  радості  і  світла,--
Лише  б  довше  впиватись  білим  світом…  
Цього  буде  однаково  замало.  

Пливе,  на  хвилях  котиться  життя,
Як  лист  кленовий,  сонцем  обгорілий
І  почуттями  рано  постарілий,
В  міцні    обійми  спокою  торжества.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794537
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 05.06.2018


Ніжність

Лист  до  листочка  легенько  торкнувся,
Вітер  лозу  колихать  не  втомився,
Сонце  струмочки  грайливо  лоскоче,
Голуб  до  голубки  любо  воркоче.

В  такт  захитали  голівками  братки,
Дощик    вмиває  в  саду  маргаритки,
Мама  втішається  милим  дитятком,
Стиха  котка  заспіває    малятку.

Хлопчик  збирає  ромашки  у  полі--
Завтра  віддасть  дівчатку  у  школі.
В  очі  юнак  закохався  дівочі  —
Серце  своє  він  віддасть  їм  охоче.

Сивий  дідок,  як  йому  і  належно,
Свою  дружину  веде  обережно.
Ніжність  у  вчинках  та  любов  у  очах
Світлом  здіймуться  вище  хмар  в  небеса.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794530
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.06.2018


Старий дуб

Старезний  дуб,  обпершись  в  спину    кручі,
Відвів  біду  не  раз,  як  мислив,  неминучу:
На  своїх  кремезних,  дужих  плечах
Він    всенький  обрій    удержав,  до  речі.

За  літ  багато,  що  прожив  немарно,
Було  не  раз  і  холодно,  і    скварно:
Під  мереживом  його  розкішних  крон
Старий  кобзар  знаходив  добрий  схрон,

Закоханий  козак  чекав  на  свою  милу,  
Й  дівоча  пісня  тут  підшукувала  крила.
Давно  вже  виріс    дуб,  набрався  зросту  й  сил,
Спинив  грудьми  немало  вражих  стріл.

А  тепер  на  схилі  довгих    років,
Останні  у  кулак  зібравши  соки,
Діду  дубу  піднатужитися  треба:
Підперти  вись,  щоб  не  упало  небо.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794289
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 03.06.2018


Прощальне

Останній  погляд  твій  на  хату  і  садок,
На  вулицю,  що  рідною  вже  стала…
Для  тебе  встиг  за  ніч  розквітнути  бузок…
Та  цього  дня  я  зовсім  не  чекала.

Страхалася,  що  востаннє  схоче  сонце
Завчасно  постукати  в  твоє  вікно.
О,  як  же  кривавить  материнське  серце
На  нестерпної  розлуки  полотно.

Під  ноги  сиплеться  черемохи  сніжок,
На  мить  оманою  спинити  хоче.
Уздовж  стежини  розтягнувся  моріжок,
Прощається  з  тобою  неохоче.

Притихло  й  зніяковіло  рідне  місто,
Ранковим  сонцем  торкається  плеча.
Чом  усім  на  цій  землі    буває  тісно?
Чом  місця  для  нас  всіх    не  вистача?

І  я  тепер  одна,  лишилася  сама.
Лиш  дощ  мені  щось  мимрить  сумовито,
А  нашим    краєм  йде  весна,  цвіте  весна
І  радість  сіє  мовби  нарочито.
26.04.2018

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794158
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.06.2018


Просто жінка

Слов’янська  врода.  Просто  жінка.
На  серці  жаль,  усмішка  на  устах.
Підбори  утомили  ніжки…
Як  рівно,  однак,  тримає  стан…

Сховала  під  чадрою  душу,
А  болі  стримує  ланцюг.
І  скаже  всоте  собі:  «Мушу
Я  пережити  зради  глум…

Вже  близько.  Он  моя  фортеця.
Чуттям  дам  волю,  лиш  вони  і  я,
Бо  плаче  жінка,  хоч  вірлиця,
Як  від  душі  зосталося  рам’́я».  

Похлипує  в  кімнаті  тиша,
Мелодрамами  блимає  екран.
Там  також  хтось  когось  зали́шив
І  стерзаний  хтось  тепер  до  ран.


Запросить  му́ка  на  гостину,
По  обідок  доллє  їй  Джо  Дассен.
Заслон  по  шию  з  палантину…  
 «Я  сильна»,--  збунтується  рефрен.    

«Я  сильна…  Перша  в  сквері  зустріч,  
Знайомство,  прогулянка  над  ставом…
Я  сильна…»  Ду́мки  хльост  опівніч--
І  на  серце  впало  важко  сплавом.

Бо  сильна  ж,  сильна  й  мусить  жити.
Угасни  спомин,  наче  ночі  тінь...
Нудьгу  не  в  змозі  зупинити,
Як  за  вікном  зі́рки  мерехтінь.

…Назавтра,  гарна  і  щаслива,
Повз  про́йде  ходою  королеви.
Вона  чекатиме  на  диво.
Його  кли́кне  ніжним  зойком  меви.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794136
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.06.2018


Спинився вітер понад яром

Спинився  вітер  понад  яром  
І  річеньки  лоскотить  спину:
То  хвилю  напинає  шатром,
То  гладить  її  мирним  плином.

Лишає  сонце    слід  у  воді,
А  вітер  жене  його  в  лузу…
Пістрявий  мотиль    на  лободі
Вінчає    красу  її  сизу…

Підніс  ситник  стріли  угору,
Клинком  доторкнувся  вітриська.
Комиш,  шелеснувши  бадьоро,
Збирає  тростинове  військо…

У  спокій  вдяглися  смереки…
Пробудилась  жайвором  тиша…
По  узбіччі  бродять  лелеки
І  дзьобами  сіно  ворушать.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794029
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 01.06.2018


Не пара

Вітер  торкнувся  гілки  калини:
--А  чи  підеш  ти  мені  за  дружину?
Хлопець  я  буйний,  хвацький  і  крилатий  —
 І  в  тому  світі  можу  багато.

Хмари  прожену  з  неба  охоче--
Лиш  подивися  ласкавенько  в  очі.
Зніму  шапчину  з  високого  дуба--
Ти  ж  озовися  приязно,  люба.

Схочеш  скупатися  в  вранішніх  росах  —
Спущу  тумани  на  милої  коси.
А  стане  холодно  моїй  коханій,
Жару  попрошу  в  променів  ранніх.

Вітер  улесливий  благав  заповзято
Калини  куща,  що  росте    коло  хати.
Сміло  відмовила  мережанка  біла  —
Згоди  не  дати  бую-вітру  посміла.

Цвітом  хитнула    вона    без  вагання:
--В  серці  моєму  немає  кохання.
Кинь  очима  під  саме  видноколо:
Скільки    красунь  молодих  є  довкола!

Вітер  торкнувся  гілки  калини,
--Чо́м  не  хочеш  іти  за  дружину?..
Зніметься  вихором  —  неба  дістане,
Ве́рне  додолу  —  леготом  стане.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793817
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 30.05.2018


Літо! Знову літо! ( дитяче)

Літо!  Знову  літо!
Привітало      усіх  квітно:
Розіслало  барви  в    лузі,
Серед  піль  і  по  долинах,
І  аж    ген  на  виднокрузі.
У  зеленім  оксамиті
Тисячі  маленьких  цяток
Зорять  в  небо  і  щомиті
Бджолам  дать  готові  взяток.
Придивись:  вздовж  виднокола
Червоніють  яро  маки--
І  усе  пшеничне    поле
Оточили  густим  колом.
Поруч  них  блакиттю  марять  
Горді  кущики  волошок--
За  усіх  у  неба  просять:
--До́щу!    Крапни  хоч  би  трішки.
Тут  блакитні  незабудки
Зазирають  в  очі  пильно,
Будять  в  серці  добрі  згадки,
Бо  ховав  їх  хтось  насильно.
Ось  весела    інших  зграйка:
Білих,  голубих  дзвіночків--
На  тоненьких  своїх  ніжках
Мовби  кличуть  у  таночок.
Там  ромашки  срібно-білі,
Скромні,  манять  чистотою,
І  гарячі  їх    сердечка
Зігрівають  й  нас  з  тобою.
На  мураві  уздовж  стежки
Царство  білих  парасольок--
То  гарнесенькі  мережки  
Деревію  в    білій  льолі.
Тут  же  братки  кольорові
Захиталися  нам  ґречно
І  жадають  всім  любові
Тепло,  щиро  і  сердечно.          
Добре  їм  усім    за  містом--
Польовим  красуням:
Хоч,  буває,    беззахисні,
Все  ж  у  ріднім  руні.
́

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793688
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 29.05.2018


Спорудили б пам’ятник надії…

Спорудили  б  пам’ятник  надії,
Що  так  часто  кликала  до  дії.  
Хоч  вона  в  руках  почасти  лиходіїв,
Та  думки  про  неї  душі  гріють.
Була  колись  віра  і    в  майбутнє--
У  часи  прекрасні,  незабутні…
Жаль,  згасає  віра,  вона  ледь  яріє,
Боїмось,  що  й  зовсім  спопеліє.
А  яка  потрібна  нам  офіра,
Щоб  не  умирала  ще  й  надія?
Разом  з  нею  досягли  б  мети
І  себе  зуміли  б  віднайти,
Пораділи  б  політекозмінам,  
Впасти    дали  б  зависоким  цінам,
Не  просили  б  грошей  в  МВФу--
Дочекались,  зрештою,тріумфу…
Дай  нам,  Боже,  хоч  якусь  надію,
Що  колись  за  себе    порадієм.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793554
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 28.05.2018


Долі

         Спочатку,  як  тільки  виник  задум  розповісти  вам  цю  історію,  я  довго  міркувала,  якими  іменами  наректи  двох  моїх  чудових  маленьких  героїнь.  Але  вирішила,  що  це  буде  помилкою,  оскільки  все  якось  склалося  так,  що  ім’я  кожної  з  тих  дівчаток  стало  частиною  їхньої  долі.  Ось,  наприклад,  п’ятирічна  Богданка.  Як  можу  я  змінити  їй  ім’я,  коли  вона  справді  Богом  дана  батькам?  Роками  подружжя  очікувало  дитинки,  аж  поки  з’явилося  у  них  оте  чарівне  дитя.  Богданка  —  красунечка,  улюблениця  і  пестунка  батьків,  дідуся  і  обох  бабусь.  Матуся  і  татусь  не  натішаться  нею,  виконують  усі  її  забаганки.  Коли  приїде  дівчинка  з  родиною  із  міста,  чує  її  уся  вулиця,  хоча  скільки  вже  отої  вулиці  зосталося  —  більшість  її  мешканців  знайшла  останній  притулок  аж  за  селом…    Іншу  героїню  моєї  розповіді  звати  Софійкою,  але  вдома  всі  кличуть  її  Сонею.  Про  Софійку  односельці  можуть  розповісти  набагато  більше,  ніж  про  її  батьків.  Усім  відомо,  що  ця  сім’я  оселилася  у  порожній  добротній  хатині  з  гарними  прибудовами,  городом,  садом  десь  близько  двох  років  назад  —  її  привіз  син  колишніх  господарів,  щоб  було,  як  думалося,  кому  доглянути  за  садибою.  Приїхали  ні  з  чим.  Сусіди  поприносили  продукти,  тарілки,  ложки,  каструлі,  хоча  дивувалися  бідності  родини  із  трьома  дітьми.  Нехай--  хто  знає,  яке  лихо  привело  цю  сім’ю  у  Богом  забуте  село.    Ні  батько,  ні  мати  Соні  нікому  не  розповідають,  хто  вони  і  звідки  —  таємниця  за  сімома  замками.  І  старший  брат  дівчинки,  котрому,  кажуть,  років  дев’ятнадцять--двадцять,  також  мовчить.  Жалісливі  жінки  довго  допомагали  незнайомцям,  як  могли,  та  згодом  помітили,  що  новоприбулі  почали  заглядати  у  чарку,  не  дуже  поспішають  себе  забезпечувати,  лінуються  навіть  город  засадити,  хоча  мають  насіння  –  сусіди  вділили.  Двоє  менших  діток    невмивані,  нечесані,  ходять  у  невипраній  одежі.  Зараз  Соні  також  чотири  -  п’ять  рочків.  Скажете,  таких  сімей  є  доволі  в  Україні  і  вже  не  дуже  цікаво  про  них  читати?  Маєте  рацію,  але  я  розповім  про  Софійку  так,  як  про  неї  розказала  моя  мама  —  добра,  щиросердна  жінка,  котра  всіх  жаліє,  небайдужа  до  чужої  біди.  Софійка--дівчинка  розумна,  кмітлива.  Але  не  це  вражає    сусідів.  У  малої  добра  і  дуже  світла  душа.  Вітається  із  сусідами  ще  здалеку,  даруючи  теплу  усмішку.  А  очі…    Ті  очі  —  глибокі,  великі,  без  тіні  образи,  жалю,  смутку,  що  доля  обділила  не  лише  іграшками,  смаколиками,  але  й  чистим  одягом  й  смачним  обідом.  Коли  мама  розповідає  про  дивні  оченята  цієї  дитини,  утирає  сльози.  Я  навіть  пожаліла,  що  не  знала  про  долю  Софійки  раніше,  а  то    обов’язково  привезла  б  їй  гостинець.  Ті  очі  торкаються  душ  сільських  жіночок  і  чоловіків,  бо,  кажуть,  стільки  любові,  терпіння,  відданості  не  зустрічали  до  сих  пір  не  тільки  у  дорослих,  але  й  у  дітей.  Маленька  готова  весь  світ  обійняти,  пробачити  усі  кривди,  які  встигла  відчути  і  які  ще  відчує  у  своєму  житті  в  майбутньому.      
             Софійка,  як  тільки  бачила  Богданку  на  подвір’ї  сусідів,  відразу  прибігала  —а  як  інакше--приїхала  подруга.
   Історія,  яку  хочу  розповісти,  трапилася  минулого  тижня.  Дівчатка  надворі  ласували  суницею,  гралися  м’ячиком,  із  собачкою,  котиками  та  за  своїми  дитячими  справами  забруднили  одяг.  Забруднила  лише  Богданка,  бо  у  Соні  він  був  й  до  того  нечистим  й  неохайним.  Богданку,  котру  всі  називали  чепурушкою,  матуся  присоромила,  і  та  побігла  миттю  переодягатися.
Повернувшись,  Богданка  крутнулася  на  одній  нозі  перед  подругою:
--Правда,  мені  личить  це  плаття?—  запитала  задоволено.
--У  тебе  гарна    сукня,--промовило  дівча  і,  ледь-ледь    зітхнувши,  додало:--  І  моя  колись  була  новенька  і  чистенька.  Цей  діалог  почула  бабуся  Богданки.  До  горла  старшої  жінки  підкотився  клубок,  і  її  мокрі  очі  пригорнули  дівчинку,  з  розкуйовдженим  волоссям,  невмивану  кілька  днів,  у  зношеному  платтячку.    Бо  за  що  батькам  купити  нове:  їм  ледве  на  плящину  горілки  і  цигарки  вистачає…
       Після  цього  випадку  (  а  в  селі  чутки  розносяться  швидко)  мешканці  нашої  вулиці    аж  прикипіли  серцем  до  маленької  дівчинки  Соні,  котра,  незважаючи  на  вік  вміє  не  ображатися,  дарувати  людям    тепло,  вроджену  й  невтрачену  світлість,  якої  так  сьогодні  бракує.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793514
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 28.05.2018


Попіл на душі

Ні  людей,  ні  світу.    Розпач  --  як  багаття.    
Знімають  язики  з  душі    останнє  шмаття
Мелять  -  перемелять  —  і  лиш  сірий  попіл    
На    дні  її  осяде  й  не    осмутить    окіл.

У  прийдешність  з-під  золи  ще  вирне  зілля--
Так  жаль  земний  і  біль  весна  красою  виллє.
Моя  ж  душа  зіщулилась  під  шаром  пилу.
Жевріє  без  ремств.    Уже    зовсім  безсила.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793295
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.05.2018


Літній день

Потягся  смачно  день,  прогнавши  сон,
З  валізи    витягує    палітру.
Не    небо  —  а  зацвів  над  нами  льон
У  ви́лисках    диво-перламутру…
 
Рве  голос  півень  бравий  на  весь  двір,
Кудахчать  кури  в  гніздах  й  бур’янах,
На  плоті  кіт  чи  то  тренує  зір,
Чи  лютим  левом    бачить  себе  в  снах.

Ґелґоче  сіра  гуска  до  гусят
Й  вервечкою  веде  їх  до  води.
--Так-так,--охотить  качка  каченят.
--Біжіть  мерщій,  пухнастики,  сюди.

Хвилює  люд  буденна  суєта,
І  ки́дає  в  життєві  повороти.
Цвітуть  на  нивах  молоді  жита,
В  садах  дивують  заморські  екзоти.

А  сонце  --  все  золотом  облите…
Іскряться  бані  церковних    храмів…
Дзвінкоголосий    дню,  милий  світе,
Я  в  чисті  вслухаюсь  твої  гами!

Коли  ж  увійде  повечір’я  в  двері,
На  спини  трав  ляжуть  білі  роси,
Опустять  вниз  небеса  портьєри,
Жаль  прИйде,  хоча  його  не  прошу.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793286
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 26.05.2018


Жадане інтермецо

Неділя  --і  жадане  інтермецо.
Порання  день  благословляє.
На  стелі  промінці  в  шаленім  скерцо
Затишний  спокій  забавляють.

Сповило  сонце  землю  органзою,
Голівки  витирає  травам.
Налякані  вчорашньою  грозою,
Тремтять  в  водоймищі  купави.

Забрів  в  садок  несмілий  юний  легіт,
Гойдає  бджіл  в  розкішнім  гіллі.
І  співограєм  десь  лунає  щебет  —
Це  ж  зяблик  на  кленовім  шпилі.

А  ружі,  ніжні,  чисті  і  колючі,
Неначе  діви  у  розвої:
Снагою  сповнять,  а  торкнеш—  болюче
Уразять,  мовби  справжні  вої.

Ще  за  вікном  життя  гарцює  —
Держись  міцніше  за  вуздечку.
Воно  на  небі  й  на  землі  царює,
А  ще  у  кожному  сердечку.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793178
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.05.2018


Чекає літо (дитяче)

Земля  в  батистовій  хустинці,
Легкій  прозорій  павутинці,
З  ниточками  срібла  по  каймі,
Біжить    у  літо  невмолимо.
Лишає    весняну  оселю,
І  з  головою  в  сонячну    купелю
Сторчма  кидається:  пора!
Заждалась  літа  дітвора.
Давно  чекають  на  малих
В  селі  ставочок,  ігри  і  луги.
Самотньо    м’яч  нудьгує  у  кутку,
І  хочеться  уранці  на  ріку.
А  друзів  там  багато  –  пребагато:
Мостити  будуть  там  загати
На    булькотливім  потічку.
Ще  можна  завести  собачку--
Не  відмовлять  бабусі  і  дідусі  --
Онукам  догоджатимуть  усі.


Фото  з  інтернету

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793077
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.05.2018


Переспів твору Юліуша Словацького

                                   Сонет
Півсвіту  в  полоні  опівнічних  тіней.
Літній  вітер  гойдає  мрії  примару.
Спадає  з  висі  срібний  місячний  іній,
Та  серце  дивні    не  тішать  ці  чари.

Знаходить  тіло  відпочинок  у  ночі.
Над  світом  думка  про  минуле  літає.
Примару  щастя  упіймать  сильно  хоче,
Бо  саме  її  щастю  не  вистачає.

Є  цвіт,  що  розпустився  посеред  тіней,
На  місяць  гляди́ть  він  і  пах  має  милий,
Аж  поки  промінь  не  зобачить  ізрання.

Є  серце,  укрите  в  скривавленім  лоні,
Вночі  лиш  дише  і  вночі  в  сльозах  тоне…
Удень  втаїть  пильно  глибокі  страждання.

Юліуш  Словацький  (4  вересня  1809,  місто  Кременець,  нині  Тернопільської  області  —  3  квітня  1849,  Париж)  ),  як  і  Гоголь,  мав  українські  корені  й  писав  про  Україну.  До  того  ж  глибше,  ніж  Гоголь,  осмислював  українські  проблеми.  На  жаль,  про  Словацького  в  нас  знають  набагато  менше,  ніж  про  Гоголя.  І  лише  деякі  його  твори  перекладені  й  видані  українською  мовою.

                   Juliusz  Słowacki
                               SONET
 
Już  północ  -  cień  ponury  pół  świata  okrywa,
A  jeszcze  serce  zmysłom  spoczynku  nie  daje,
Myśl  za  minionym  szczęściem  gonić  nie  przestaje,
Westchnienie  po  westchnieniu  z  piersi  się  wyrywa.
 
A  choć  znużone  ciało  we  śnie  odpoczywa,
To  myśl  znów  ulatuje  w  snów  i  marzeń  kraje,
Goni  za  marą,  której  szczęściu  niedostaje,
A  dusza  przez  sen  nawet  drugiej  duszy  wzywa.
 
Jest  kwiat,  co  się  otwiera  pośród  nocy  cienia
I  spogląda  na  księżyc,  i  miłe  tchnie  wonie,
Aż  póki  nie  obaczy  jutrzenki  promienia.
 
Jest  serce,  co  się  kryjąc  w  zakrwawionym  łonie,
W  nocy  tylko  oddycha,  w  nocy  we  łzach  tonie,
A  w  dzień  pilnie  ukrywa  głębokie  cierpienia.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792937
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.05.2018


Хай би…

Туда  улететь,  где  нет  стужи  –  ненастья,
Где  сердца  не  устанут  стучат  в  унисон
                             Валентина  Рубан


Хай  би  ми  стали  з  тобою  лелеками,
Помандрували  б  шляхами  далекими,

Ми  на  крила  пташині  зібрали  б  весь  сум
Й  розвіяли  б  десь-то  над  осіннім  вогнем.

Небесної  тиші  торкалися  б  звуків
Й  лише  б  прислухались  сердець  своїх  гуків.

Куди  полетіли  б?  Яка  нам  різниця.--
Ми  б  долі    своїй  перестали  кориться!

Нас  вітер  відніс  би  в  простори  далекі,
Й  печаль  не  точила  б,  що  ми  лиш  лелеки.

Витали  б  безумними,  як  вільні  птахи,--
Якби  ж  то  лелеками  нам  стати  могти…

А  може,  ми  згодом  жаліли  б  за  сумом
І  неба  очима  шукали  б  за  домом…

Коли    б  за  нами  затужила    земля--
Додому  вернулися  б  навіть  здаля.
08.11.  2017

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792821
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.05.2018


Змінився світ

Змінився  білий  світ.  Чи  не  постарів
Так,  як  людина  зазвичай  старіє:
І  помудрішав,  і  зовні  помарнів?
Він  на  схилі  літ  також  хворіє?..

Змінився  земний  світ.  Мабуть,  постарів:
Зима  здобріла,  більше  не  лютує.
Мороз  –  нахаба    трішки  присмирнів,
А  плакса-осінь  майже  не  сльотує.

У  груш  і  яблук  чомусь  не  той  вже  смак.
Весною  цвітуть  у  нас  магнолії…
Улітку  сонце  як  упаде  навзнак--
Усю  спеку  вихлюпне  із  сулії.

Наш  світ  змінився.  Поменшали  хати,
Похудли  довгі  вулиці  стежками…
Вже  й  наші  діти  розбіглись  у  світи,
Малі  деревця  геть  повиростали.

А  невмолимий  час  біжить…  Так  біжить,
Що  рух  його  не  можна  осягнути.
Лиш  серце  защемить:  треба  жить!
Пройдешнє  не  можна  повернути.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792657
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 21.05.2018


Люблю тебе, як вірю

Кохання  моє!  Милий,  любий  друже!
Люблю  тебе,  як  вірю,--  і  щаслива.
Любові  хай  душа  моя  послужить,
Бо  кажуть,  що  вона  літати,  вміє.

Дістанеться  до  тебе  опівночі--
Нехай  цілує,  начеб  я  у  мріях,
Уста  гарячі  й  сірі  твої  очі,
Голівку  дорогу  і  сон  на  віях.

Я  буду  завжди  поруч  із  тобою.
Якщо  ж  самотність  утомить  уночі,
Скажи  собі:  вона  отут,  зі  мною,
Її  локон  відчуваю  на  плечі.

Жадання  моє!  Милий,  любий  друже!
Без  зайвих  моїх  свідчень,  клятв    знаєш    ти:
Найщасливіша  жінка  у  супружжі
Й  за  милоданом  зможе  у  світи    піти.

Й  на  Півночі  нам  буде  разом  тепло.
В  раю  не  разом  не  знайду  спокою.
Наш  календар  листки  повільно  сипле
В  засмагу  дивних  канн  і  жар  левкоїв.


У  1878  р.Марія  Вілінська    і  Михайло  Лобач-Жученко  одружилися,  незважаючи  на  те,  що  наречений  усього  на  два  роки  був  старшим  за  її  сина.  У  листах  Марії  до  другого  чоловіка  звучить  туга  за  ним,  бажання  повернутися  якнайшвидше  додому,  запевнення  в  любові  і  вірності  навіки.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792515
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 20.05.2018


Обранець долі

Під    ногами  обранця  долі  --  Олімп,
усіяний    жертвами  і  гріхами,
доброчинністю  і  молитвами
(часто  навпіл  із  гіркими  слізьми
і  великими,  мабуть,  грішми).
Тріумф    перемоги  із  солодким  смаком
і  розвіяним  ущент  міфом,
що  крила  лиш  в  ангелів    ростуть  за  плечима,
бо  прихильність  долі  до  нього    зрима  —
підносить  же  обранця  над  усіма,
до  його  рук    удача  біжить    сама.
Величі  й  зверхності  п’янкі      відчуття
затьмарює  розум  до  забуття.
--  Винагороду  давай:  благодаті  для  тіла!--
прагне  душа  переможця  умліла.
для  обранця  не  існує  правил  —
на  привілеї,  гадає,    має  він  право.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792372
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 19.05.2018


Громовиця (дитяче)

Стривожила  небо    
                                 стрімка  громовиця
Й  спинилась  на  хвильку
                                 побіля  криниці
Напитись  водиці  
                                 ще  й  сили  набратись:
Пора  б  потихеньку    
                                 додому  вертатись.
Тягнулась    полями,  
                                 верх    гори  й  долини--  
Уздріть  поскоріш  би
                                 всю  яру  родину.
Сім’ю  немаленьку  –
                                 громи  й  громов’ятка,
Що  довго  чекають
                                 на  маму  і    татка.
Спочить  кличе  втома,
                                 турбот  прагнуть  діти:
Без  ласки  й  любові
                                 їм  теж  не  прожити.
Вона  приголубить,  
                                 легітно  поніжить--
Зловісної  вдачі  ,  
                                 а  все  ж  не  маніжить.                                                

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792226
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.05.2018


Я смуток не впущу…

На  заході,  ближче  до  багаття,
Присів  навпочіпки  промоклий  день.
Струмочки,  минаючи,  загати,
Біжать  подалі  від  ночі  і  людей.

Дощем  умита  сиза  перша  зірка
Шукає  навпомацки  свічадо.
Цвіркун  гостей  кличе  на  вечірку,
Крилатий    вітер  самотньо  бродить  садом.

Вербиця  тонкі  тендітні  пальці
Кладе  на  плечі  бляклому  бузку.
У  роси  вмочив  метелик    крильця
І  ледь  не  втрапив  в  темряву  в’язку.

Старий  дуб  на  вулиці  щось  крекче,
Сяйн́і  застигли    пригорщі  дощу.
Пах  акацій  ллється  аж  плюскоче…
Я  нині  смуток  в  серце  не  впущу!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792136
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 17.05.2018


Проводи весни

Віддавати  травню  прийшла  пора  посох.
Розплітає  він  милій  весноньці  косу.
Чарівницю  вибрав  собі  за  дружину,
Перед  нею  квітом  встеляє  стежину.

Наречена  сукню  пошиє  з  сатину—
Саме  з  того,  що  небо  вділить  клаптину.
Їй  голівку  вкриють  фатином  тумани,
А  святкові  свічі  запалять  каштани.

Макраме  нав’яже  калина—майстриня,
Хай  цей  посаг  весна  сховає  у  скриню.
Яворина  з  себе  знімає  ґердани—
Подарує    весні  з  новим  кардиганом.

Піднесе  берізка  подрузі  сережки,
Моріжок  в  сандалі  узує  їй  ніжки.
Солов’їний  хор  вже  завів    величальну-
Голоси  дзвінкі  підняли  з  спочивальні

Молодого  червня,  що  спав  безпробудно--
Без  подружжя    йому  було  дуже  нудно.
Молоді  помандрують  в  далекі  світи
Й  восени  надішлють  нам  короткі  листи.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791955
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 16.05.2018


Треба неба

Натруджені  хмари  висять  над  небосхилом,
А  півень  дзьобом  рве  нитки  дощу  щосили.
Золочені  дзвіниці    підпирають  небо--
І  перлами-слізьми  воно  приносить  требу.

Посипалися    перли  на  високі  трави,
Прилягли    утомлені    спряжені  отави.
Дощем  уже  по  вінця  насичена  земля
Погіддя  закликає  вернутися  в  поля.

Їй  золота  не  треба  ,  перлів  ані  срібла  —
Лише  б    дощик  пожалів  колоски  та  стебла,
Над  нивою  кружляло  птаство  у  поліття,
Й  про  сонце  і  тепло  не  забувало  літо.  

Треба-жертвоприношення.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791816
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 15.05.2018


Непогода

Під  шапкою  -  невидимкою  заховався  спокій,
А  тривога    зусібіч  скородить    глибоко.
Плаче  небо  у  хмаринах,  хмурить  брови,  супиться--
Cипати  погрозами  ще  не  скоро  втомиться.
Кличуть  вперто  хмари  сиві  собі  в  поміч  холод.
Пошушукались    віч-на-віч  й,  мабуть,  дійшли  згоди:
Закрутилась  -  завертілась  дужча    непогода--
Холод,  дощ  і  лютий  вітер  нині  верховодять.
Запалю  у  хаті  світло,  дам  тепла  природі--
Може,  моє  благородство  стане  їй  в  пригоді.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791813
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 15.05.2018


Було і є ( трішки з гумором)

Ще  зовсім  недавно  у  наших  краях  
Парубок  дівчину  умовляв  так:
--Дівчино  мила,  серденько  любе,
Вийди  до  мене,  моя  ти    згубо.
Там,  біля  явора,  станемо  разом  —
Хай  подивуюся  я  твоїм  чарам.
Ще  раз  погляну    в  очі  ті  карі--
Може,  колись  ми  будемо  в  парі.
Хай  подивлюся  на  брівки  шнурочком,
Голос  почую  твій  срібним  дзвіночком.
Стан  твій  обніму,  в  уста  поцілую--
Без  тебе,  мила,  я  тілом  марнію.
Глянь  ти  у  небо:  зорі  сміються  —
Сміх  їх  щасливий  на  землю  ллється.
З  небесної  гладі  сам  місяченько
Нас  сяйвом  обгорне,  щоб  було  тепленько.
Вийди,  коханая,  зіронько,  любко,
Моя  рибчино,  вірна  голубко!

Тепер,  трапляється,  в  наших  краях
Дехто  з  молодиків    спілкується  так:
--Алло!  Ти  вже  вільна?  Звільнилась  давно…
Так.  Зустрінемось  ми  все  одно…
Ну  і  що,  що    завтра  на  пари?!
Ах,  хочеш  зі  мною  уже  на  Канари?
Ну  й  апетит,  тобі  я  скажу…
Ні-ні,  тебе  я  люблю…  хай  докажу…
Добре,  кицюню.    Час  в  нас    ще  є.
Вгамуйся.  Не  плач  же,  серце  моє.
Бувай,  моя  кізочко,  тільки  не  плач.
Пора  працювати.  Робота,  бач.
Чекай,  дорога,  на  есемеску  мою…
Так.  Тебе    я  дуже-дуже  люблю.


Фото  з  інтернету

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791708
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.05.2018


Вечір дише вальсом

Вечір  дише    вальсом  до-дієз  мінор--
Й  уляглася  втома  збагряніла  сонця,
Розбрелося    шемрання    беріз  узором
Над    травою,  що  клякнула  на  колінця

Під  вагою  полчищ  сліз  безнадії  дня.
В  ореолі  ніжності  зринають  зорі,
Дивує    місяць    смиренністю  на  дні
Печалі  й  сумом  засіває  висі  морок.

На  хвилях  відчуттів  сягають  мрії  хмар
І  з  вітром  купаються  у  звуках  вальсу--
Що  їм  до  сірих  закошланих  отар
Під  ними  —  вони  не  мають  сенсу!

Є  тільки  музика  —  вічна  і  жива  —
Келих  насолоди,  наповнений  Шопеном,
Що  розчинився  в  океані  відчуттів--    
Витонченій    пристрасті  генія  осанні.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791678
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.05.2018


Зозуля

Якось  нагло  упало  з  невідь  кування:
То  зозуля  невтомно  виковує  лік.
Дай,  птахо,  й  мені  хоч  яке  сподівання
Прожити  ще  трохи  за  призначений  вік.


Кування  зозулі  –  це  долі  дарунок,
Чи  кара  підступна  із  високих    небес?
Кування  пташине  буває,  як  трунок,
Бо  життя  підганяє,  немовби  експрес.


Чому  ж    не  куєш  зозулиної  долі?
І  чому  материнство  для  тебе    чуже?
Бо  терпливих  матусь  у  світі    доволі
І  насидять  з  своїми  й  нерідних    малят?


Накуй  і  собі  материнство,  зозуле,
Ти  відчуй  всю  любов,  світлий,  радісний  щем,
Почуття  пробуди,  що  в  тобі    заснуло,  —
Тоді  твоє  життя  не  назвуть    міражем.


Чому  ж  така  доля  твоя  зозулина  —
Без  найменших  турбот  марнувати  життя,
Дивитись  на  інших  звисока  й  глумливо  
Й  щороку  зрікатись  діточок-пташенят?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791539
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.05.2018


Я знову набираю номер твій

І  знову  подих    я  тамую  свій,
В  меню  шукаю,  хоч  нічого  сказати.
Почути  голос  хочу,  мамо,  твій
І  назавжди  його  закарбувати.

Щоразу  впиваюсь  кожним  словом,
Вслухаюся  у  музику  любові.
Знайду    для  них  у  серці  сховок
І  щиро  прошу  у  самого  Бога:

Хай  буде  до  нас  він  милостивим,
Дасть    довше    утішатись,  що  ти  з  нами.
Порадієш  внукам      галасливим…
Я  буду  звати    найсвятішим    «мамо»…

Як  перше,  поклич  мене:  «Дитино»--
Журливо  й  ніжно,  наче  шепіт  річки.
Покину  все  й  приїду  на  гостину,
До  твого,  люба,    пригорнусь  сердечка.

Я  стану,  мов  те  дівча  маленьке,
Відчувши  твою  ласку  і  турботу.
І  все  довкіл  здасться  веселеньким,
Забуду  поруч  тебе  всі  гризоти…

Мамусю  моя,  ти  не  поспішай,
А  проганяй    всі  немощі  від    себе,
Хоч,може,  легше  там,  де  виднокрай…
І,  кажеш,тато  зачекавсь  на  тебе...

Я  знову  набираю  номер  твій,
Бо  ж  маю,  рідна,стільки    розказати…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791517
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 13.05.2018


Кличуть спогади

Мій  спокій  не  вернувся  із  блукань,  
Ще  бродить  десь  у  Всесвіті  шаленім.
І  крізь  вервечку  ночі  позіхань
Заговорили  спомини  до  мене:

 —  Устань  і  підійди-но  до  вікна.
Побачиш  марево  в  саду  прозоре:  
До  тебе  з  дому  вишенька  прийшла,  
Й  заждалися  тополі  сизокорі.

Ти  сон  свій  перевтомлений  не  клич:
Ми  будемо  з  тобою  до  світанку.
А  як  почуєш  дня  нового  клич  —
Поперед  нами  заслони  фіранку…

Для  тебе  простягнувсь  Чумацький  Шлях.  
Для  тебе  в  нічнім  полі  зорі  зріють.
Кашкетом  дуб  вітається  здаля,
А  в  хаті  нудяться  дитячі  мрії.  

В  ній  рід  твій  залишив  довічний  слід.
Торкнешся  смутку  стін  —  й  стривожиш    пам’ять.
Її  час  хоче  остудити  в  лід,
Щоби  тепло  колишнє  стало  рам’ям.

Самотності  шрамованої  жмут.
До  неї  серцем  нині  пригорнися.
Старенькі  вишні  татові  цвітуть…
І  сумно  крекче  яблуня  бабусі…

Розлились  пахощі  із  квітника--
Що  й  ночі  не  зібрати  всього  трунку.
Хоч  в  спогадах  солодких  гіркота,
Радію  ностальгійному  частунку.

Мій  спокій  не  вернувся  із  блукань,  
Ще  бродить  десь  у  Всесвіті  шаленім,
А  спогади…  крізь  пелену  мовчань
До  мене  простягнули  смутку  жмені.



адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791406
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.05.2018


Нова стара елегія

                                                                                     Подільським  селам,  що  зникають
Дорога  додому,  до  отчої  хати
Поросла  травою  за  літ  тих  багато.

За  літ  тих  багато,  що  вже  не  вернути--
Залишила  пам'ять  лиш  тугу  і  смуток.

Залишили  смуток  в  моріжках    стежини,  
Що  ними  роками  ходила  родина.

Ходила  родина  близька  і  далека…
Почути  б  твій  голос,  хоча  би  здалеку.

Почути  б  той  голос,  хоча  би  здалеку,  
Та  тільки  зажуру  приносять  лелеки.

Приносять  лелеки  весну  ще  на  крилах:
Принести  нам  вісті  птахам  не  під  силу.

Птахам  не  під  силу  принести  нам  звістку:
Хрещаті  могили    мовчать  у  захистку.

Дорога  до  краю,  до  весен  розмаю,
Де  трави  схиляють    голівки  із  жалю.                

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791300
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.05.2018


Натхнення

                     Мы  рождены  для  вдохновенья,
                   для  звуков  сладких  и  молитв
                                                                                         А.Пушкин
Вдивляюсь  в  очі  безликому  світу:
Будинки,  дерева  —  все  сіре  довкола.  
Думка  жевріє  —  і  тут  же  сіріє:
Кличу  на  поміч:  «Прийди,  Калліоло».
В  сіре  небо,  згусле,    обвисле,
Промінь  сонця  впусти  золотистий,
Через  нього  закинь  перевеслом
Райдуги  настрої  прозоро  —  барвисті.
Клапті  хмар  брудних,  каламутних,
Ти  розмалюй  на  небесно-блакитні--
І  чайки  в  небі  забудуть  про  смуток,
Як  крила  скупають  в  хмільнім  колориті.
Укинь  ти  на  землю    серпанок  вуалі:  
Хай  сіру  траву    оксамитом  прикриє.
Сірі  тумани  прожени  десь  подалі--
Ранок  рожевий    рожево  їх  вмиє.
І  світ  вже  не  сірий  і  не  безликий:
Все  в  нім  барвисте  й  зовсім  небуденне.
З  невідь  спадають  думки  сонцеликі,
А  з  вуст  виринають  вірші  натхненні.    
                                                                     

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791297
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.05.2018


Сірість за вікном

Хлюпається  сірість  за  вікном,
ляскає  в  долоні,  б’ється  об  асфальт.
Доторкнутись  хоче  моїх  скронь,
заструміти  струмом-болем  в  кілька  ват.

Стукає  у  шибу  сірий  плач,
Гострим  нігтем  виводить  візерунок.
З  хати  бачу  плачу  лиш    печать--
Її  -  бо  дощ  лишив  мені  в    дарунок.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791173
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 10.05.2018


Скінчились весняні хурделі

Скінчились  весняні  хурделі,
Упали  вельони  під  ноги.
Земля,  спилюжена,  купелі
Для  шерхлих  молить  перелогів.

Та  небо  тих  благань  не  чує,
Сопе  в  дрімоті  на  хмарині.
На  ній  до  завтра  заночує,
Немов  на  пуховій  перині.

Травинкам  вкине  по  росинці,
Сумні  зволожить  оченята.
І  кожній  квіточці-пестинці
Дарунок  видасться,  як  в  свято.

Скінчились  весняні  хурделі…
В  хустках  зелених  всі  дерева.
Погідні,  бо  вже  при  надії,
Узори  по  землі  мережать.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791059
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 10.05.2018


Суєта

Вже  не  бринить  життя  —
Кипить  і  хлюпає  за  вінця.
Не  осягнути  й  смисл  буття,
Хоч  коловерті  час  на  денці.
І  мозок  пробирає  скрегіт
Машин  сирен,  життєва  веремія.
Сховатися  б  подалі,  але  спиняє
Репет  з  уст  міського  змія:
--Треба,  треба!  Заробити,
Купити,  з’їздити,  побачить…
А  ти  спинися  вмить!  --
Життя    
                   суєт  нам  не  пробачить.
Хоч  кожен  з  нас  
                     у  Всесвіті  пилина
З  якимось  особливим  сенсом,
Але  чи  то    причина  
                       своє  життя  
Прирівнювать  до  денсу.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790919
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 09.05.2018


Заздрість

Незриме    хиже  «щось»
Зжирає  зсередини  жертву:
Краще  щоб  нікому  не  велось,
Чуже  надбання  хай  стане  мертвим!
Висмоктує  жадливо  мозок,
Труїть  кров,
                               ковтає    кволу  силу.
Його  ніхто  
                             збороти  вже  не  в  змозі,
 Щоб    більше  
                             нікого  не  сушило.
Це  того  Каїна  прадавній  гріх
                             і  підлого  Сальєрі--
Таланту  Моцарту  пробачити  не  зміг--
То  хай  лежить  тепер  в  могилі.
Лукаве  «щось»--  руйнівне  зло,
Спроможне  знищити  людину,
Бо    комусь  більше  пощастило--
Комусь    щастить  лише  наполовину.
Вигнати  б  із  себе  геть  гримасу
Заздрості,  щоб  і  не  кортіло
Смакувати  підлість  свою  ласо,
З’їдати  власну  совість  й  тіло.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790917
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 09.05.2018


Впаду пелюсткою…

Впаду  пелюсткою  із  парасолі  вишні    
На  землю,  не  обігріту  ще  обіймами.
Не  буде  жаль  краси  тонкої,  пишної,
Й  теплоти  буденної,  тому  й  надійної.
За  мить  назовсім    щезне  ніжність  сніжно-біла
І  стане  крові  краплею  в  землі  судинах.
Ця  утрата  вишні    зовсім  не  болітиме--
Під  сонцем  паленітиме  вона  щоднини...

…На    чубочку  дерева  серед  зелен  гілля
Від    земної  ноші  спочине  звільнена  душа.
Уже  ніхто    їй  рани  не  засипле  сіллю,
Ані  меду,  ні  лиха  не  питиме  з  ковша.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790858
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 08.05.2018


Вогонь і самозречення

Де  назбирали  Ви  чар-зілля,
Мила  доню,  мій  любий-любий  друже!
Кохаю  Вас  до  божевілля.
Мене  відмолодила  пристрасть  ніжна.
Хто  любить  --ніколи  не  старіє,
Верне  собі  запал  юнацький  в  серце.
Я  жити  буду  у  надії,
Що  Ви  сюди,  кохана,  повернетесь.
Моя  північна  зоре,    Мері!
Відчуйте  розкіш  ніжної  любові.
В  прихильність  Вашу  більше  вірю,
Ніж  Ви  самі,  о  загадкова.
Живу  я  лише  Вами…  й  пишу
Зізнання  щирі.  Може,    недоречні?
Із  ким  Ви  в  оцю  мить?  Чи  грішу?
Простіть  мене,  молю  сердечно…
Мовчання  Ваше,  як  небуття.
У  сумнівах  я  мучуся,  страждаю.
Моя  любов  –  пал,  вогонь…  без  каяття.
Кохання  старості  не  знає.

Французький  письменник,  друг  і  видавець  творів  Жуля  Верна  П’єр-Жуль  Етцель  був  закоханий  в  українську  письменницю  російського  походження  Марію  Вілінську  (Марко  Вовчок).  Майже  на  сорок  років  Марко  Вовчок  стала  постійним  співробітником  його  журналу  і  отримала  виключне  право  на  переклад  Жуля  Верна  в  Росії.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790781
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.05.2018


У став пірнуло небо

У  став  пірнуло  небо  —
Вишукує  скарби  на  дні.
Хоч  змокло  геть,  та  треба
Скоріш  підняти  їх  з  глибин.

Піднялась    хвиля,  язиком
Блакить  зігнала  з  долу,
Та  повен  кошик  крапель-зір
В  пітьму  розбіглись  голу.

Моргають  з  неба  до  води:
--Як  сміла  ти  одна
Сховать  від  світу  всі  скарби?
З  тих  пір  вода  сумна.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790760
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 07.05.2018


Поет і Жінка

Хіба  троянди  в’януть,  никнуть,  
Як  не  дозволено  їх  рвати?
Печалі  Ваші  згодом  стихнуть--
Мінервам  достеменно  знати.
До  мене  Ви  зійшли  з  Парнасу,
Владарки  впертої  уяви.
Чи,  може,  Вам  я    за  прикрасу
Десь  на  шляху  до  лаврів  слави?
Бажань  земних  й  жагучих  пломінь
Ви    запаліть    панянці  іншій.
Про  Вас  залишу  теплий  спомин.
Про  інше  помовчімо  ліпше.
Ні,не  на  Вас  чекають  очі,
Не  Вам  мій  погляд    ніжно  -  томний,
Не  треба  мріяти  щоночі
Про  поцілунки  в  брівок  зломи.
Люблю  не  Вас,  не  гайте  часу.
Я  іншому    віддала  руку.
Ви  лиш  не  зрадите  Парнасу--
Я  ж  буду  вірна  чоловіку…


Йдеться  про  нерозділене  кохання  О.Пушкіна  до  доньки-красуні  Софії  Потоцької,  також  Софії.  Почуття  поета  були  настільки  сильними,  що  він  готовий  був  накласти  на  себе  руки.  Їй,  своїй  Діві,  він  присвятив  низку  творів.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790611
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.05.2018


Подрузі

Пригадай,  як  було:  під  звуки  гітари
Світ  полонило    Мареничів  тріо.
Небо  завмирало  від    співу  їх,  мліло--
Ночі  литавр  не  лічило  ударів.

Під  чарами  ночі  до  самого  ранку
Ми  бродили,  закохані,  парами…
Нас  світанки  зустрічали  цілунками,
А  вони  здавались  нам  карою,

Бо  душі  наші  ще  лунали  піснями,
Вливалися  в  магію  звуків  потоків.
Тоді  ми  не  знали,  що  буде  із  нами,
Які  нам  життя  піднесе  уроки.

Молодість  наша  —  це  те  найдорожче,
Чим  гордитись  могли  ми  з  тобою.
Як  давно  це  було,  подруго  моя…
А  зими  підходять  все  ближче  й  ближче…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790575
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 06.05.2018


Тебе любитиму--хоч любиш, хоч не любиш

Тебе  любитиму--хоч  любиш,  хоч  не  любиш.
Кохатиму,  допоки  віку  не  зживу.
Своїм  листам  я  заздрю:  їх  береш  у  руки.
А  сам  страждаю,  в  снах  розлук  тебе  зову.

Звабли́ві  твої  губи,  очі,як  блавати.
Шаленство  й  врода  опустять  на  коліна.
Якої,  Твоя  милість,  забажає  плати
Від  батька  хресного  й  любчика  Івана?

Кохана    Мотронько!  Прийми  отой  каблучик,
Хоч  устократ    гарніше  серденько  Твоє.  
В  своїй  любові  мене  ховай  на  ключик,
Щоб  неня  з  батьком  нас  обох  не  прокляли.


Має́вий  цвіте  мій,  розквітлий  на  крижині!
Між  нами  й  усім  світом  ляже  рубікон.
На  тереза́х—прокляття…  й  ти  моя  дружина…--
А  виберу  допевне  церкву  і  закон.

Цілую  устонька    коралові  та    ручки,
Всі  членики  твого  біленького  тільця.
Не  одягну  на  перст  коштовної  обручки…
Не  обів’юся  більше  стану-стебельця…





1704  рік...  Саме  той  час,  коли  гетьман  Іван  Мазепа  досяг  вершини  своєї  могутності.  На  схилі  літ  своїх,  маючи  за  плечима  65  років,  раптом  закохався  він  у  надзвичайно  вродливу  дівчину  —  Мотрю,  доньку  генерального  судді  Війська  Запорозького  Василя    Кочубея.



адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790463
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.05.2018


Ранок сповзає з міцних бастіонів

Ранок  сповзає  з  міцних  бастіонів,
Мідні  атланти  струснули  світ.
Промені  збігли  по  замкових  сходах,
Липам  під  ноги  падає  цвіт.

Пахне  трояндами  затишний  дворик,
Кидає  тінь  бароковий  парк.
Терпкі  нектари  вже  грають  у  гронах,
Їх  сподобить  ще  сам  де  Бальзак.

Постать  тендітна  стоїть  в  павільйоні,
Погляд  спинився  поміж  дерев.
Чий  силует  так  приховують  клени,
Хто  самоту  її  стереже?

Тайна  сердечна  веде  по  алеї…
--Ось  він,  коханий!  Згубо  моя!
Пташка  тріпоче  у  грудях  Марії…
Муж  у  дорозі  від  короля…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790362
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.05.2018


Біла пані

Шик  застиг  у  залах  замку,
Дише  холодом  камін.
Лячно  зойкнула  десь  клямка—
Й  пані  підвелась  з  колін.
Вкрила  паволоч  дзеркала,
Погляд  блиснув,  наче  меч.
Страхом  серденько  стискала,
Їй,  Марії,  не  до  втеч.
Ходить,  бідна,  як  сновида
Серед  розкоші,  парчі.
Душу  давить  їй  обида,
Вроду  сточують  плачі.  
Важче  пані,  ніж  атлантам,
Хоч  на  плечах  у  них  світ.
Не  радіє  музикантам,
Сльози  капають  з  ланіт.
Вацлав-граф  її  ревнує
І  до  квітів,  і  до  слуг.
Вік  марнує  він  Марії,
Щораз  в  замку  більше  хуг.
Пан  Жевуський,  як  образу,
Сприйняв    жаль  її  і  страх,
Десь    убив  жону  поблизу
І  сховав  графині  прах.
Ходить  замком  Біла  пані
Стогне,  просить:  схороніть.
Подих,  легіт,  дотик  длані
Чутно  сотень  кілька  літ.
Білий  привид,  дух  Марії,
Невпокоєний  десь  тут.
Серед  ночі  тінню  мріє,
Залишивши  свій  покут.

Йдеться  про  легенду  Підгорецького  замку,  що  народилася  на  початку  XVIII  сторіччя  і  пов’язана  з  родиною  Жевуських.  Вона  розповідає  про  те,  як  князь  зненавидів  свою  дружину  Марію  і  звелів  замурувати  її  в  стінах  замку,  живцем.  Щороку,  в  день  смерті  княгині,  можна  почути  її  плач,  якщо  потрапити  опівночі  на  відвали  стін  та  побачити  її  привид,  який  бродить  залами  замку.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790221
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.05.2018


То пучками, то нігтями… ( дитяче)

То  пучками,  то  нігтями
Лоскоче  сонце  хвилі,
А  ті  півсонні    віхтями
Підстрибують  так  мило!

І  шемрання,  і  ляскіт
Тривожать  комиші,
А  там  копиці  ряски
Й  регочуть  там  лящі.

Над  річкою  метелики
На  струни  рвуть  проміння.
А  цвіркуни-веселики
Сюрчать  до  очманіння.

Заграє  сонця  музика,
Торкнеться  світлом  дня,
І  ми  гайда  на  ролики  —
Це  ж  літо!  Й  так  щодня!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790182
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.05.2018


Міліє Сквила

                             Під  гаєм  річечка  пливе…
                                                             Б.Жухевич


Блідий  місяць,  примруживши  око,
Пильно  глянув    у  річку  глибоку:
Чи  не    змарніла  врода  за  роки,
Хоче  впевнитись  легінь  нівроку.

Ясні  зорі  вдивляються  в  річку,
Чи  рум’яні  їх  зоряні  щічки.
Кругом  ставу    гучне  стоголосся:
--Хто  вербині  розчеше  волосся,

Хто  голівку  лозі  гарно  змиє,
Коли  річка  за  роки  зміліє?!
З  гаю  берізки  скотились  в  долину:
--Хто  напоїть  коріння  калині?

Річка    морщиться,  журбою  стікає:
Як  зарадити  лиху,  не  знає…
Тихо  плине,  береги  омива,
Скромна  річка  вотчини    Сквила.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790006
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 02.05.2018


Про елітарну поезію

                                                     Поезія  —  це  таїна,  ключ  від  якої  повинен  відшукати  читач
                                                                                                                                                                 Малларме

Елітарна  поезія--  як  Тараканівський  форт--
Із  мозку  вирвана  часом  і  на  всі  пущена  сторони.
Мудролюб  ковтає  —і    відчуває  комфорт,
пересічний  поривається  крикнути  вороном.
Імпульс-виклик  з  генами  вільного  орла  
підносить  смисл  за  рівень  усвідомлення.
Більшість  ловить  його,  як  нерозумне  маля,  —
не  ловиться.  І  падає  з  ніг  від  перевтомлення.
Вкрай  знічений    вірш    принишк  розчаровано,
благає  автора  до  нього  перекинути  міст,
бо  комусь  не  однаково,  який  в  ньому  зміст
і  в  чому  важливість  його  розуміння.
--Ти  ж  елітарний,  лише  для  обраних!
І  вірш,  мотивуванням  інтелектуала  керований,
відмовляється  від  благородного  свого  устремління.

Неподалік  від  села  Тараканів  і  міста  Дубно  знаходиться  Тараканівський  форт,  що  колись  був  чудом  інженерної  думки  та  знахідкою  воєнної  архітектури.  Гуляючи  цією  територією  ,  можна  й  заблудитися,  якщо  поряд  не  буде  людини,  що  добре  знає  місцину.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789913
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.05.2018


Ллється мова

Устами  тчеться  ніжний  шовк--
й  співучий  соловей  вгорі  замовк
над  оксамитом  буйних  грив
несполовілих  дужих  нив.

Із  неба  спуститься  блакить,
як  моя  мова  забринить.
Забудуть  тайни  комиші,
почувши  звук  її  лише.

Заграє  хвилями  ставок,
як  заплетуться  в  колосок
пісні  закоханих  дівчат,
що  під  калиною  стоять

й  читають  зорями  любов—
і  мова  ця  поллється  знов
в  бездонні  душі  і  серця…
Й  не  буде  плину  цім  кінця.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789884
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.05.2018


Українська весняна ніч

«Чи  знаєте  ви  українську  ніч?
О,  ви  не  знаєте  української  ночі!…»,—
Щоразу  Гоголя  повторювати  хочу,
Коли    Дідух  торкнеться  моїх  пліч

Ледь  уловимо  кінчиком  меча.
Мовляв,  обернися,  поглянь  мені  у  вічі,
З  тобою  я  про  предків  говорити  хочу…
А  чернеча  темрява  плюскоче,

Вкриває  тайною.  
                                                             …  Здійми  вії,
Струси  весь  холод  криштальних  перлів  дрібних  сліз.
Хай  же  ніч  їх  поскладає    на  Великий  Віз…
А  з  Пасіки    так  медвяно  віє…

Свого́  чекають  Плуг  і  Борона́,
І  троє  Косарів  готові  до  косиці…
Йде  з  відрами  гарненька  Дівка  до  Криниці,
Бика    й  Козу  Пастух  кудись  жене…

О,  небо!  Поезіє,  натхнення!
Ти  величний,  неосяжний,  непорушний  світ…
І  гладить  мрійний  погляд  яблуневий  цвіт,
Красою  впиваючись  смиренно

Шатра  над  головою,  зорепадом
Під  схлипування  кимось  скривдженої  тиші.
А    поруч    старий  явір    мемуари  пише,
З-за  рогу  підглядаючи  за  садом.


Праукраїнці  на  зоряному  небі  виокремили  сузір’я.
Великий  Віз  -  четверо  коліс  та  троє  коней  (семизір'я  Великої  Ведмедиці).
Предок  Дідух--Місяць,    зорі  -    його  рідня.
Пасіка--сузір'я  Малої  Ведмедиці.  Інколи  його  називають  Малим  Возом.  
Пастух—сузір’я  Волопаса.
Дівка  з  відрами—сузір’я  Орла.
Криниця—сузір’я  Дельфіна.
Косарі—три  зорі  поясу  Оріона.  
Коза—зірка  під  назвою  Капелла,  що  знаходиться  у  сузір’ї  Візничого.
Борона—сузір’я  Кассіопеї.
Плуг—сузір’я  Оріона.  Інші  назви:  Граблі,  Полиця,  Чепіги.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789761
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 01.05.2018


Стежина (дитяче)

--Уже  набігалась,  стежино?
Де  ти  була,  в  яких  краях?
--Метнулась  в  ліс  я  по  ожину,
А  потім  вибігла  на  шлях,

Промчалась  весело  повз  поле,
Під  житній  скрилася  дашок.
Тоді  пішла  в  село  поволі
Під  щебетаннячко  пташок.

Звернула  в  луг,  а  ще  в  долину…
Квіток,  квіток,  що  не  злічить!
Спинилась  я  біля  калини,
Бо  там  пеньок  старий  клякчить.

На  ньому  я  спочила  трішки,
І  знову  в  поле.  Там  вівса…
Сколола  босі  ноги  трішки,
Та  я  не  плачу,  бо  ж  краса!..

Мене  вчаровують  і  ваблять
Поля,  квітки,  луги,  сади.
Хіба  колись  їх  зможу  зрадить?
Я  стережу  земні  плоди!

А  ти,  дитино  люба,  знай,
Що  наймиліший  в  світі  край,
Де  ти  зродився  та  зростав,
Де  рідне  поле,  ліс  і  став.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789638
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.04.2018


Дві душі

А  час,  його  величність,
Біжить--не  зупинити.
Невідворотну  вічність
Не  можна  обманути.

В  пітьмі  душа  блукає,
Чекає  рідну  душу:
Вона  вже  вирушає--
Її  зустріти  мусить.

--Жилося  як  без  мене?
Чи  плакала,  страждала?
--Ти  ж  бідкалась  за  мене,
З  небес  допомагала…

З  світанку  і  до  ночі
Шукала  лік  в  роботі.
Вже  виплакала  очі,
І  опекла  скорбота…
 
--Внизу  десь  живуть  діти…
Побачити  б  їх  з  неба…
--Хто  ж  нам  в  пітьмі  посвітить?
Чекати  ранку  треба.

--Не  вмерла  в  нас  любов  —
Тож  спалахнем  свічками…
Побачим  землю  знов  
Й  домівку  з  діточками…    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789616
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.04.2018


Село заснуло

Село  заснуло.  В  ніч  коротку
Маячать  мляві  тіні  бляклі,
Самотня  постать  йшла  і  вклякла,
І  вчулись  рипи--схлипи  хвіртки.
Скрипуче  древнє  з  невідь  «кар»
Ковтає  залпом  сіру  тишу,
Німа  природа  ледве  дише:
Боїться  з’яви  нічних  мар.
Не  спить,  як  завжди,  лиш  ліхтар.
Одним  він  оком  сліп  та  кліп--
І  світла  цілий  дужий  сніп
Розвіє  морок  нічних  чар.
Сича  почулось  «пугу--пугу»
Й  зависло  десь  поміж  дерев,
І    зринуло  надовго  знову--
Допоки  не  утихло  з  туги.    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789485
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 29.04.2018


Журбо, іди, іди від краю геть

Журбо,  іди,  іди  від  краю  геть!
Уже  весна  штормить  й  здіймає  радість!
Нектаром  нам  здається  кожна  мить,
Нехай  нікого    щастя  більш  не  зрадить.

Хай  в  кожного  прокинеться  любов
До  всього  світу,  врешті-решт  —  життя.
Без    докучни́х  обійдемось  промов--
Весна    оздоблює  буття  —  і  все!.

Як  білобрисе  марево    пливе
В  блакитності  божественних  шляхів!
Й  сердечок  шкарубки́х  торкне  сливе,
А  зачарованих  і  поготів.

Даруймо    щедро  теплоту    очей
Всім,  хто  в  полоні    суму,  а    не  з  нами.
Нехай  тріумф  весняний  б’є  ключем  —
Й  співає  світу  цілому  осанну.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789429
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 28.04.2018


Моя вулиця

Не  чути  дзвонів  зі  шпилів  дерев,
З  їхніх  бань  не  поллються  хорали.
Єдиний    ліхтар  на  стовпі  завмер,
Інші  --  руки  нечисті  украли.
Праворуч  й  ліворуч--полки  садиб,
Вже  приречені    непотрібністю,
Пустка    зіниць  запорошених  шиб,
Прикриті    покривом  наївності.
Відходять  життя  із  виру  буття  —
І  давлять  сліди  чорних  процесій.  
Вулицю  жде  тяжке  небуття…
Смуток  її  тиша  розносить.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789323
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 27.04.2018


Розлука з сином

Між  мною  й  сином--  закордоння,
Як  плавкі  на  ріці  крижини,
І  ще  вночі  оте  безсоння--
Колюче,  як  гілля  ожини.
Мене  чатує  зірка  пізня  —
Отам  сидить  в  саду  на  гілці.
Її  прошу:  рідненька,  злізь-но,
Здійми  свої  маленькі  крильця,
Полинь-прилинь      вночі  до  сина,
Його  чола  торкнись  легенько--
Нехай  вважає,  що  чужина
Його  вспокоює  серденько.
Попрошу  я  й  Тебе,  мій  Боже!  
Загой  Ти  душу  від  розлуки,
І  ангела  пошли  у  поміч
Узяти  долю  в  свої  руки.
Його  я  ангелом  теж  стану--
І  буду  з  ним  в  годину  скрути…
Незлим    усякий  хай  постане,
Хто  ллє  в  життя  лише  отруту.
О  Боже!  Захисти  Ти  сина  
Від  розчарування  і  розпуки.
Мені  ж  Ти  поклади  на  спину
Хрести    моїх  дітей  і  внуків.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789167
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.04.2018


Весняна заметіль

Кружляє  в  вальсі  заметіль
Із  леготом  у    парі.
Лягла  порошею  довкіл,
Хоч  снилися  їй  хмари.

Хотіла  б  подувом  легким
Дістатись  піднебесся--
Не  можуть  пелюстки  малі,
Бо  вітер  геть  уперся.

Покинуті,  лежать,  як  сніг--
Земля  марнує  вроду.  
І  вітер  їм  не  допоміг:
Їх  звабнику  не  шкода.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789062
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 26.04.2018


Стара хата

Зраджена  й  зневажена  роками  і  людьми,
Пуста,  і  вже  давно  нікому  не  цікава,
Стоїть  вона,  наче  привид  той  за  ворітьми,
В  її  шибах  давно  не  блискає  синява.

Короткий  шлях  до  хати  —  безкінечність,
Сумне  переплетіння  простору  і  часу.
Його  розплести  —    втрапить  в  потойбічність,
А  не  легенько  відчинити  простий  засув.

На  сірих  її  стінах  --    пам’ять  поколінь:
Жили  в  ній,  любили,  трудилися,  вмирали.
Печать  життя  перипетій  і  їхній  тлін,
Кинутих  назавжди  своїми  і  чужими.

Стара  самотня  хата  стоїть  за  ворітьми,
І  дивиться  на  світ  приречено-тужливо.
Уміла  б  плакати--  умивалася  б  слізьми,
А  так  на  щось  чекає  стійко  й  терпеливо.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789033
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 25.04.2018


Діалог з батьком


                                                                                                                                     Світлій  пам'яті  мого  батька


--Мені,  моя  доню,  багато  не  треба:
Зачуй  свого  тата--  зірку  у  небі.                                      
А  прошу  одного:
Не  зрадь    слова  мого,
Що  грів  я  в  долонях
До  самого  скону.
--Мені,  мій  татусю,  зігріти  несила,
Вже  й  літ  тих  багато,  вже  й  осінь  зустріла.
Час  пройде  швиденько,
Заквилить    серденько:
«Спочити  б  пора…»
--Гай-  гай,  моя  доню,  іній  на  скронях--
То  ще  не  біда.  Відкинь  ті  вагання,
Не  лиш    в  сподіваннях,
В  любові,  стражданнях  
Наше  життя…
--А  як  же  зігріти,  не  дать  спопелити,
Як  перли,  відкрити  потрібні  слова?
Де  взять  мені    хисту,
Щоб  наче  намистом,  
Рівним  рядочком
Сплести  їх    віночком?
--Тобі,  моя  доню,  журиться  не  варто,  
Своє    правди  слово  постав  ти  на  варті.
Ти  дай  йому  сили
І  дай  йому  крила--
Окрилене  слово  
Знайде  собі  рими.                        

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788845
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 24.04.2018


Ностальгія

Непозбувна  ота  ностальгія...
І  я    вкотре    роками  малію,
В  сині  очі  задивляюсь  барвінку…
А    день  дзвенить  голосно,  лунко!

На  горбочку  хатина  під  стріхою,
Старенька,  похила  —  а  в  снах    стала  втіхою.
В  ній  чиста  кімната,  з  синявою  стіни,
Долівка  підмазана  свіжою  глиною.

Причілок  хати  підтримують  мальви,
Далі  за  ними  —  дика  груша  і  кальвіль.
За  древньою  шопою--  ружа  рожева,
На  рові  від  дороги  —  височенні  дерева.

А  в  самім  кутку  дорогого  обійстя
Дуб  могутній  неохватний  розрісся…
На  моїм  подвір’ї  так  лагідно  й  тихо,
Наче  ніколи  не  бувало  тут  лихо.



Фото  з  інтернету

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788729
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.04.2018


Не шкодуймо гарних слів для людей

Ми  інколи  живемо  бездумно,
Неначе  запаслися  вічністю.
І  поводимось  нерозважливо,
Вражаєм  своєю  безпечністю.

А  для  когось  закінчились  весни,
Для  них  сонце  погасло  навіки.
Хтось  через  когось  нині  нещасний--
І  від  болю  не  знаходить    ліків.

Тож  живімо  щодень,  як  востаннє,
Не  шкодуймо  гарних  слів  для  людей.
Може,  завтра  для  всіх  не  настане--
Й  важко  нестерпно  тоді  нам  буде.

Буває,    живемо  легкодухо,
Мовби  наше  життя  безкінечне.
Ми  не  чуймо  чужу  біду  глухо:
Як  довкіл  глухота--  жити  лячно.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788585
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 22.04.2018


За крок до мрії

Здавалося  б,  вже  ось,  зовсім  поруч,
Лиш  крок  чи  два  —й  бери  голіруч,
Бо  ж  донедавна  вабило  --аж  забивало  дух!
Через  неї  рвав    свої  жили  від  потуг.

Тепер  от  ціль  —й  байдужість  із  свинцю…
А  ділась  де  принадливість  вінця?..
…Нас  манить  найімовірніше  не  мрія,
А  шлях,  котрий  долаємо  до  неї.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788461
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 21.04.2018