Valentyna_S

Сторінки (6/600):  « 1 2 3 4 5 6 »

Горіхове зернятко

Світилко  сонця  тьмяне  вимила  весна.
Горіха  бру́ньки  блимала  лампадка.
Небавом  в  квіточку  розвинулась  вона.
Мале  шпача  пило  з  її  горнятка.

Ховалася  від  злого  вітру  штурханів,
Щосил  трималась,  щоби    не  опасти,
І  бачила,  як  град  нестямно  сатанів,
Як  інші  квіти    долі  впали  пластом.

А  кажуть:  молодість!  рожева  юнь!
Знай,  бався  сонячним  лапастим  бликом.
На  чатах  спокою  дозрінь  зелена  рунь—
Лиш  в  старості  пізнаєш  вперше  лихо…

Вже  й  осінь.  Зрідка  блискавиця  спалахне.
З-за  крони  синя  збільшується  латка…
Надійне,  та  останнє  вкутання  тісне
В  шрамованого  зрілістю  зернятка.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=926256
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.09.2021


Диво

Цю  нитку  днів  без  спину  й  снів
Пряде  спонтанно  Вічність-пряля.
Вдихає  Всесвіт  її  спів.
Чого  в  нім  більше:  втіхи?  жалю?

Без  збою  абриси  сфер-кіл
Уперто  креслить  веретено.
Тим  рухом  ставлено  на  кін
Буття,  що  є  й  було  до  мене.

Віки    куделею    кружляв
У  висі  вітровій  думливий,
Аж  поки  випадком  пиля
Припало  (  обране?)до  дива.

Хто  знає,  скільки  ще  часу
Захоче  втримувати  нитка.
Лиш  бути—  щастя  справжня  суть,
Хоч    ми  картаєм  долю  зрідка…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=926111
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.09.2021


Спішать

По  небошляху—валки  з  лантухами  хмар.  
Спішать.  Скрипіння  маж  ковтає  збита  курява.  
Куди  ж  оце  прямує  дармови́й  товар?—
Й  окину  вкотре  плин  утомлено  й  зажурливо.

Відцвіть  торкнувся  холод.  Вся  та  сіль  для  ран?
Щоби  поліття  зі  слізьми  змішати  в  хляпавку?
Калина  пломеніє,  більш  зігнувши  стан,
Та  в  неї  на  гризо́ту  ні  краплини  натяку.

І  винограду,  видно,  байдужки  аграф,
З  котрого  сиплеться  оздоба  наскрізь  сколена.
Тривогу  відчуває  одинокий  птах.
Лиш  трішки  я.  
                                                 Скрипить  ще  ясен  зболено.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925917
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.09.2021


Надто скоро

Чорний  ворон  ночі  ходить  долом  пішки
І  зірок  збирає  золоті  горішки.
Де  лежать  ціленькі,  де  готова  луща…
В  них,  як  у  людей:  слабші  є  і  дужчі.

На  тарелі  ставу  лакомі  зернята—  
Не  вмочивши  крила,  дзьобом  не  дістати.
Мавкам  до  світання  частування  буде—
Хай  лиш  з  очерету  виплинуть    облуди.

Жалібне  ячання  лебеділо  вчора.
Визріло  вмирання.  Скоро,  надто  скоро…
Темне  мряковиння  цідиться  крізь  сито.
У  гаю  витає  реквієм  за  літом.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925459
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.09.2021


Венеро, ти знала…

Вродлива,  а  може,  звичайна—як  знати…
У  кожного  з  нас  є    свої  ідеали.
Суперниці,  певне,  наклали  прокляття
щоб  руки  богині  більш  не  обнімали
і  не  колихали  ніколи  дитяти…
Закляття,
                         прокляття,  що  гірше  розп’яття.

З  голівки  хтось  зняв  мармурову  тіару,
а  хтось  уподобав  сережки  й  браслети.
Парисе,  царевичу,  за  що  їй  ця  кара?
Путивку  їй  давши,  провину  міг  взяти  б
на  себе.  Розплата—це  Троя  у  баграх,
що  мліла  літ  десять  від  стріл  з  арбалетів.  

А  може,  Венеро,  ти  знала  про  смерті
і  знала  напевне  про  Трої  падіння?
Як  всі  небожителі,  ти  знала  пожертву
і  чула  жіночі  й  сиріт  голосіння.
Тебе  й  прокляли  за  воїнство  мертве…
Безруку  крутійку  не  мучить  сумління?

А  може,  богині  не  вміють  страждати,
бо  цього  не  дано  красуням  гризеткам?
Народжені  лишень  режисерувати,  
Скажімо,  театриком  маріонеток…
Набридне—то  ляжуть,  зітхнувши,  поспати.
Не  варті  земляни,  бач,  їхніх  підметок.

І  жалість  в  душі,  співчуття  і  сум’яття:
Покара  богині  ця  гірша  розп’яття.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=924915
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.09.2021


Жоржини

Вже  серпень  погладжував  вуса  пшеничні
Й  копицю  чуприни  під  брилем  ховав,
А  квіти  кулясті,  мов  підситки,  звично
Лише  почали  розквітання  дива.

Я  ближче  підходжу  підслухати  говір
Подільський,  сільський—аж  пронизує  дрож—
Втаїли  голівки  в  гофрований  комір
За  модою  стильних  іспанських  вельмож.

Червоні,  бузкові,  рожеві  жоржини,
Вам  личить  барвиста  розкішна  фреза.
У  непогодь  першу  ви  тільки  змужніли,
Бо  вересень  стійкістю  оперезав.

Ну,  що  ж.    Ці  квітки  не  предмет  лихоманки,
Та  зустрічі  з  ними  приємні  завжди.
Нам  стали    своїми  давно    мексиканки,
Їх    в  лона,  як  рідних,  приймають  сади.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=924791
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.09.2021


Піднялись клапті попелу троянд

Піднялись  клапті  попелу  троянд,  
Здійнялись  ввись  гарячі  приски,
Нап’яли  вздовж  доріг  шнури  гірлянд
На  строгі  шпилі  обеліски.

Зміїться  з  темних  вибалків  туман,
Шукає  гнізд  у  бадилинні.
На  чати  вийшов  місяць-дідуган
І  оком  блимає  совиним,

Чи  десь-то  не  забавилася  ніч,
Чи  вже  прибула  на  відбучу.
Він  сам  почимчикує  їй  навстріч,
Із  зір  нікому  не  доручить…

Ні,  не  гукну  я  їй:  «Ти  де?  Агов!».
Сама  ж  бо  зайде,  мов  додому,
Й,  ні  слова  не  промовивши  нікому,
Збере  із  закутків  утому.
…В  прийдешні    дні  поживок  буде  знов.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=924289
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.09.2021


Одна дорога

Вітер  дмухає—в  трембіті
Зледеніли    звуки.
Думав,    чим  їх  розігріти
Й  на  пищок  похукав.
Відігрілись  в    звуків  горла
Та    затрембітали—
Й  стало  так  маркітно  долам
З  листячком  опалим.
У    неосінь  спали  перші
Й  зразу  якось  зжухли,
Літо  кидається  в  верші—
Мов  усе  оглухло,
Що  ж,  йому  одна  дорога—
Калиновим  мостом.
Йдуть  заможні  ним  й  убогі…
Ясно  все  і  просто.
Чом  жалкую  я  за  літом,
Буде    ще    потомне?
Щось  згубилось  в  нім  завітне,
Невловиме  й  скромне.

Калиновий  міст  —  один  з  образів  слов'янської  міфології,
зокрема  і  української,  межа  між  протилежними  місцями,
 станами.  Зокрема  виступає  межею  між  світом  живих  і  
мертвих.  По  символічному  мосту  приходили  сонце,
 весна,  кохання.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923465
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.08.2021


Неопалимий краю мій…

Неопалимий  краю  мій,  красо  неописанна,
Тобі  несеться  срібнодзвонно-святочне  «Осанна!»
Осанна,  волелюбна  і  нескорена  родино
З  іменням  гордим  НЕЗАЛЕЖНА  УКРАЇНА.

В  серпневім  піднебессі  легіт  колихає  стяги,
Що  заручили  сили  Сонця,  захист  та  надію,
Синявість  безкінечності  й  у  вірності  присягу—
Отож  не  в  змозі  ворог  звоювати  нас,  не  сміє.

Славімо  воїна,  бо  віддає  себе  в  офіру.
Хвала  тій  матері,  котра  пожертвувала  сином
Заради  долі  України,  спокою  та  миру
У  неподільній,  вільній  і  повік  єдиній.

І  прийде  час,  народе  мій,  здивуєш  знов  планету,
Як  булаву  лише  достойному  вкладеш  у  руки,
І  візьме  він  її  не  задля  куражу  й  ошуки—
Із  усвідомленням:  країна  прагне  злету,
Й  щоби  в  усі  часи  від  Заходу  до  Сходу  неустанно
Не  затихало  срібнодзвонно-святочне  «Осанна!»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923092
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.08.2021


Замальовка (Ворожать бджоли на квітках)

Ворожать  маги-бджоли  на  квітках,
Пророчать  осінь,
А  небеса—волошки  у  житах—
Й  ніхто  не  косить.
Зсипає  сад  збентежений  плоди
На  праний  килим,
Як  місяць-круг  піганисто-рудий
Спить  серпокрилом.
Не  чув,  не  бачив  він  прощань  птахів,
Бо  їм  не  сторож.
Для  себе  стеле  літо  із  димів
Й  рогожі  ложе.
Бадьоро  дощ  печаллю  оплете
Краплинний  вереск,
На  фоні  падолисту  зацвіте
Рожевий      верес.
Не  раз  веселка  прийде  у  стрічках
Й  поникне  з  млості.
Ворожать  досі  бджоли  на  квітках,
Пророчать  осінь.

       Серпокрил-стриж.
       Піганистий  –  веснянкуватий.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=922939
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.08.2021


…не одна із нас (ефре)

До  осені  мчить  серпень  магістраллю.
Із  рук  не  випускає  сонячне  кермо,
Й  так  захопивсь  сільською  пастораллю,
Що  об  зеніт  спіткнувся    мимовіль  крилом.

Глянь:  у  ліску  вороняча  тусовка.
І  серпень  враз  отетерів:  почавсь  пробіг
Ворони,  їжака,  лисиці  й  вовка.
Ви  угадали,  певно,  хто  з  них  переміг.

Під  берестом  тупцюється  матрона,
Навчає  підрахунку  двійко  пташенят:
—Гарненько  поміркуйте,  любі  доні,
В  котру  із  лунок  більше  зсипано  зернят?

В  комбінезоні  чорнім  у  майстерні
Статечний  вран  рихтує  родичам  гачки…
Осібно  від  усіх,  в  міжгіллі  тернів,
Віршує  альбіноска,  бач,  про  слимачків,

Про  те,  як  всім  смакує  м’якоть  сливи,
Як    ясен  ніч  зустрів  бутонами  ворон,
Й  торкає  карканням  про  долю  норовливу
Ота  вигнанниця,  спотворена  тавром.

Не  стерпів  серпень:  вірші  серце  крають.
—Ви  всі  одного  роду-племені,  однак,
Де  твоє  милосердя,  чорна  зграє?
—Вона  ж  бо  біла,  не  одна  із  нас.  Отак!

Чоло  схмурніло  в  серпня.  Темна  масо,
Розкинь  умом  про  хибність  вчинку  до  пуття,
Бо  ж  дивував  людей  колись  й  Пікассо  …
Неординарних    потребує  майбуття.

                     Ефре-  фантастична  реальність—новий  своєрідний  
                     жанр,  не  казка  і  не  притча.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=922750
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.08.2021


Завше людям личить

Кружечок  сонця  вимив  небо,
Скупав  хмарини  в  білій  піні.
Помалу  вистигла  кулеба
З  рум’янку,  полину  та  сіна.

От  літо  й  попустило  пасок,
Розвіяло  останки-думи,
Наївно-щирі  і  без  масок,
Без  тіні  смутку  й  ноток  глуму.

Градин  не  носить  дощ  в  баулі,
Тож  прямо  йде,  бува,  закосить.
Поміж  краплинами  пройду  я
В  саду  по  білій  кашці  боса.

А  завтра…  хто  з  нас  зна,  що  буде…
Вітрисько,  може,  буйний  підпис  
Поставить    простору    на  грудях
Чи  інший  виконає  припис.

Відомо  точно:  тепле  літо
Блукатиме  моїм  обличчям
І  сонце  зранку  буде  мліти,
Бо,  знає,  завше  людям  личить.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=922542
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.08.2021


Чорні тюльпани

Чорна  смуга,  чорний  смуток—й  чорні,  гожі,
таємничі  пуританки,  квіти  ночі
дамам  в  дар  несли  зі  свідченням  вельможів:
—У  твоїх  обіймах  я  померти  хочу.

Збігли  триста  років  в  ме́йнстримах  і  датах,
й  нарекли  іменням  чорного  тюльпана
транспортний  літак,  що  в  трунах  віз  з  Афгану
ні  за  що  загиблих  на  війні  солдатів.

Дивні  квіти  в  інтер’єрі—  даність  часу:
братки,  кали,  ружі  з  чорною  красою.
«Чорними  тюльпанами»  знов—
                                                                 із  Донбасу—
з  славою  вертають  до  родин  герої.

Чорна  смуга,  вічна  туга,  чорні  ночі….
Ятрить  серця  рана  в  мами  й  удовиці.
Війни  завше—лихо,  сльози,  зло  та  злочин.
Людство,  прагни  миру-злади,  не  кровиці.

Й  очі  не  засмутять  квіти  композицій,
бо  тюльпанам  чорним  так  пасують  білі.
Жінка,  взявши  їх,    під  хмелем  пропозицій
зронить:-  Вік  прожити  б  у  твоїх  обіймах.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=922170
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.08.2021


…і все піде на лад

А  хто  сказав,  що  треба  жити  лиш  майбутнім?
Побудьмо  в  сьогоденні,  поки  ми  в  нім  є.
Хтось  наше  завдає  на  плечі,  ще  й  своє,
І  шансу  жодного  нема  обрати  сутнє?

Долає  спрага  статків,  статусу  і  влади,
Й  без  них—безвихідь,  вакуум  й  суцільна  тьма?
Не  варт  журитися  за  тим,  чого  нема,
Тим  насолоджуймось,  що  Богом  дано.

Обходить  щастя?  Тут  воно,  у  всьому,  —
Лишень  розбач  його  поміж  простих  речей.
Спокою  не  дає  невпійманий  трофей,
Бо  ж  по-новому  живемо,  по-діловому?!

І  в  успіхах  чужих  ти  око  топиш  ласо…
У  герці  з  власним  Я  себе  не  зрадь
Та  щастячко  своє  маленьке  не  утрать.
У  когось  більше?  Не  марнуй  на  нього  часу.
Живи,  твори,  люби—і  все  піде  на  лад.
І  все  піде  на  лад…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=922043
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.08.2021


На мізинчику літа…

На  мізинчику  літа  засонцилось  пижмо.
Деревіями  блимають  «відьмині  кола».
Солов’їв  кличе  далеч.  Замислились  крижні.
До  осель  підступає  криве  видноколо.

У  садки  підкрадається  в  померки  осінь
Й  шлях  до  вирію  стеле  листками  черешні.
Як  застуджено  дишуть  поля  безколосі…
Певно,  мариться  літу:  вовтузяться  оси
На  жнивами  оголених  спинах  сердешних.

Як  розхитаний  човен,  розсвіт  зозулястий.
Досі    серпень  до  праці  не  втратив  оскоми,
Ще  у  звіті  його  обнадійливі  коми…
А  в  моїм:  вже  шляхів  не  здолаю  шпичастість.
Хай  би  тільки  душа  не  піддалась  утомі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=921775
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.08.2021


ОДИН

Лиш  мить  якусь  у  Всесвіті  ми  втрьох:
Я,  Ти  
             та  ніч  у  зорянім  очіпку.
А  потім  хлинули  і  «фіть»,  і  «тьох»
Й  слідком  за  нами  досі  невідчіпно.

Розвити  щоб  інтимний  цей  сюжет,
Роса  танцює  на  траві  чечітку.
—Й  сьогодні  вам  не  бути  тет-а-тет,—
Хитрющий  місяць  нам  виснує  чітко,

Розсунувши  з  єдвабу  палантин,
Космічний  пил  здмухнувши  із  маніжки
На  тінь  дерев,  на  нас,  на  часоплин

І  сяєвом  присипавши  доріжки…
Веселим  вдався.  Все  йому  за  смішки—
Й  коли  ми  вдвох,  а  він,  як  перст,  один.
                                                                                             ОДИН.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=921367
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.08.2021


Цвіт першого кохання

На  мене  не  чатуйте  
                             розгублені  печалі.
Ви  лиш  туман  вечірній,  
                             мара,  сліпа  омана.
Утрать-трава  між  нами.  
                             З  вас  виточено  чари.
Питаєте  про  рану?  
                             Вона  недоторканна.
Не  смійте  овівати  
                             тим  леготом  ласкавим,
Що  тремко  спогадає  
                             несмілий  поцілунок.
Люби-мене  вгасали  
                             тоді  в  імлі  синявій—
Я  ж  ніжно  пригортала—
                             в  невіданні—вістунок.
Обоє  знать  не  знали,  
                             що  дано  знать  й  квітинці,
Й  що  жмуток  напророчив
                               розлуку  без  прощання,  
Аби  до  скону  літ  ми  
                             плекали  поодинці
Тендітний,  невгасимий  
                             цвіт  першого  кохання.

Люби-мене,  люби-мене-не-забудь  —
народні  назви  незабудки.
Утрать  (втрать)-трава-  трава  забуття.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=921101
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.08.2021


Україні

По  попелі  земному  котили  ми  по  колу
Своїм  нащадкам  райдужну  майбуть.
Ховали  у  могилах  століття  сивочолі
Поступувань  свідомих  справжню  суть.
Вмирали  й  воскресали  раз  висунуті  гасла.
Йшли  поруч  патріот  і  фарисей.
Відновлення  чекала  велична  та  прекрасна,
Як  спраглий  світла  сонця  скарабей.
У  спільному  пориві  здобули  Україні
Соборність  й  незалежність  на  віки,  
Щоб  поле  колосилось  під  мирним  небом  синім
І  землю  не  топтали  чужаки.
Мов  новокрилий,  звично  ми  долі  далі  котим,
Та  шляху  мудрості  нема  кінця.
Є  віра  і  терпіння,  однак  пульсує  «доки?».
Надія  лиш  на  себе  й  на  Творця.

Мої  читачі,  щоб  уникнути  непорозумінь,  хочу
зауважити,  що  в  єгипетській  культурі  скарабей  символізує
шлях  до  Сонця  (  світла),  мудрість  і  безсмертя.
Жук  котить  кульку  лише  за  сонцем  і  в  ній  зародок  
майбутнього  нового  життя.  Символ  скарабея  широко  
використовується  в  кіно,  літературі  і  в  ювелірному  мистецтві.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920657
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.07.2021


Намарно

Намарно.
Отямся.
Змирися.
В  свідомість  уп’ялась  заноза?
Допоки  ламатимеш  списи?—
Мозолить  утомлено  мозок.
Пройдися.
Почуй.
Роздивися.
Не  глумиться  пафосна  мальва
З  барвінку,  що  небом  розлився,
Бо  в  тому  є  теж  якась  тайна.
     Розквилилась  чайка  над  ставом,
     Виводить  веселої  жайвір.
     Хтось  пнеться  щосили  до  слави,  
     Хтось  тихо  радіє  врожаям.
Як  день  не  існує  без  ночі.
Так  зло  теж  добра  потребує.
Знайти  ідеал  ти  ще  хочеш?
Спинись,  не  шукай  його  всує.
     А  світу  
     Всьому  
     Посміхнися,
І  сонцю,  й  дощу,  бурелому…
—Гей  ти,  круговерте,  спинися:
На  мене  жде  кава  із  ромом!
   Вись  пестить  журавлика-птицю,
   А  я  з  рук  годую  синицю.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920325
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.07.2021


Ніч. Гроза

Притихла  ніч,  залякана  і  зблідла,
У  вогнянім  кільці  пожеж  заграв.
Плекала  сходи  зір.  Тепер  їх  підло  
Табун  хмарин  розгнузданих  стоптав.

Грім  гиркає  щомить  до  блискавиці,
Їй  люто  тицяє  відлунь  плетінь,
Й  вона,  немов  в  руках  в’язальна  шпиця,
Метнулася  до  вікон  й  опостінь.

Ніч  в  плачі,  заарканена  жахіттям,—
Лиш  сизий  неприкаяний  фантом.
А  гро́за  що  ж…  Шаткує  спокій  літа,
І  грім  задав  їй  камертоном  тон.

Назавтра    знову  ніч  засіє  поле,
І  рясно  зійде  прорість  ярих  зір...
Природа  поміж  нас  розділить  горе.
Лише  в  людей  воно  завжди  надмір.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920039
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.07.2021


У синім світі, цвіті високості…

                     …гіркота—це  плід  невігластва
                                                                         Соломон

У  синім  світі,  цвіті  високості,
багато  світла  і  не  видно  зла.
Хрест-навхрест  осягну  блаженний  простір—
там  раннє  сонце  вийшло  на  жнива.

Рясне  проміння  в’яже  перевеслом.
Завзятість  іскрами  палахкотить.
Мільярди  літ?  Мільярди  зим  і  весен?
Якщо  є  світло,  треба,  значить,  жить!..

Дивлюся  на  птахів,  що  крутять  веремію,
на  бджіл,  зациклених  на  медозбір,
й  більш  ніж  коли  жалію,  що  не  вмію
спів  жайвора  покласти  на  папір.

Комусь—під  сонцем,  а  комусь—у  тіні—
такий    життя  неписаний  закон.
Вгамуйтеся,  мої  думки  осінні,
Бо  прийде  час  й  розквітне  терикон…

Втім,  небо  синє,  бризи  високості,
ховає  сокровенну  таїну,
бо  десь  на  ньому  є  незмірний    острів,
загорнутий  в  побожну  тишину.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919370
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.07.2021


Магнітом приваблює все таємниче

Магнітом  приваблює  все  таємниче—
й  липневе  півсонне  оте  повечір’я,
котре  супокійною  гаванню  кличе
нас  вийти  хуткіше  на  свої  подвір’я
дивитись,  як  вкрились  серпанком  байраки
й  поснули  під  шепіт    заклинів  чар-зілля.
Над  ними  палають  розсипані  маки
і  гаснуть,  залишивши  попіл  з  вугілля.
А  онде  здійнялась  пелюсточка  ватри,
й  дівчата  з  віночками  десь  біля  ставу  ...
…Як  завше,  виходжу  тебе  зустрічати  —
й  мені  простягнув  ти  біленьку  купаву.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918927
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.07.2021


Літо

А  зверху  знов  колотиться.
Всі  дні  у  метушні.
А  літу  синьоокому
по-доброму  так  хочеться
всміхнутися  мені.
         Тож  йде,  збиває  куряву
         в  пекельний  сонцепал.
         Кому  ж  то  заморокою,
         що  літо  це  зажурене
         і  терпить,  як  Тантал?
В  негоду  йде,  забрьохане,
й  впаде  десь  долілиць.
По  спині  літа  змоклого
шмагає  дощик,  цьвохає,
жене  до  багновиць.
         Засіяно  криницями
         підліски  й  вздовж  доріг,
         а  літу  дуже  знаково
         рум’яними  суницями
         розцілувати  всіх.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918629
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.07.2021


Немовби в дряхлім тілі молода душа

А  зелень  пишна  тогою  до  самих  його  п’яток.  
Й  теплінь  замотує  ліс  в  кокон,  наче  шовкопряд.
Гуртом  навчаються  вокалу  плиски  й  солов’ята—
Продовжує  справляти  літо  свій  обряд.
 
Трухлявіє  на  тлі  розмаю  яблуні  оцупок.
В  зелено-срібний  мох  злітає  клаптями  кора.
Нехай  би  впав  уже—та  ґрунт  тримає  корінь  цупко
Й  не  відпускає.  Каже:  —Ні,  ще  не  пора.

На  зморшкуватім  окоренку  крихітний  росточок,
Бо,  орючи,  не  зачепив  час  лезом  лемеша.
І  тріпотить  на  всіх  вітрах  листочковий  зубочок—
Немовби  в  дряхлім  тілі  молода  душа.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918015
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.06.2021


Краса  зриває  знов  печать  мовчання,
бо  з  серця  виривається  «Віват!»
Та  грація,  печальна  веселчана,
зійшла  із  неба  ненадовго  в  сад.

Як  впадуть  перші  світанкові  роси,
окроплять  їм    дволезові  мечі,
кивнуть  лишень:—  Страждань  і  суму  досить,  —
й  потягнуться  до  милих-любих  щік

коханої  плекальниці-планети,
пречистої,  мов  сльози  кришталю.
Не  бійтесь  й  ви,  —котрі  в  душі  поети,  —
признатися:  —А  все  ж  тебе  люблю!

Я  також  плав  люблю  в  житейськім  морі
й  на  берегах—калейдоскоп  світів.
Хоч  знаю,  шквали,  ваш  шалений  норов,
прошу:  залиште  тінь  моїх  слідів.

А  відчуття?  Нуртують  водоспадом.
Ірисів  хор  з-за  сонячних  заґрат
Іриді  стелять  гімни  понад  садом
оті,  котрі  створив  ще  Гіппократ.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917514
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.06.2021


Чаклували нам долі бузки

Закосичені  квітами  весни  ці
Розтривожують  віддалеки.
Як  були  молодими,  ровесниці,
Чаклували  нам  долі  бузки.

Відкривали  шляхи  п’ятилисники
До  хрещатого  царства  надій,
Та  частіше  губилися  в  хрестиках—
Щось  за  ними  ховав  ворожій.

І  сьогодні  у  пишній  махровості
Що  не  цвіт,  то  зарука  удач.
Та  в  феєрії  тої  чудовості  
Сокровенне  попробуй  зобач.

Ллють  духмянь  кілька  гілок  у  кухлику—
Скільки  хочеш  бери  на  розлив!
Я  ж  всміхаюсь  бузковому    жмутику,
Що,  прощаючись,  травень  лишив.

Через  рік,  —  він  сам  знає,  —  розвесниться,
Й  ми  в  минуле  знов  зробимо  крок.
Хоча  старшими  станем,  ровесниці,  
В  юнь  рожеву  поверне  бузок.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=915401
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.05.2021


Надівуватися не встигла вишня

Надівуватися  не  встигла  вишня,
а  вітер  дориває  білий  цвіт,
й  нова  краса,  замислено-затишна,
на  околі  весни  збентежить  світ.

Засолов’їнена  у  надвечір’я,
як  дикий  мед,  солодкі  та  хмільні,  
ковтком  тепла  зігріє  стуж  безмір’я,  
і  смуток  з  уст  його  змахнуть  пісні.

Хай  травень  спів  вгамовує  хрущами,
котрі    падкі  на    бархатний  сап’ян,
та,  плекана  і  сонцем,  і  дощами,
вона  вже  прагне  сочистих  рум’ян…

Надівуватися  не  встигла  вишня,
й,  мов  сніг,  дотане    білий  цвіт.
Вкриває    крону  голубінь  горішня:
—  Чи  вже  готова  здержати  обіт?

 На  думку  Г.  Лозко,  назву  «вишня»  слід  вважати
 прикметником    жіночого  роду,  від  форми  «вишній»,  
тобто  «божественний»    (пор.  із  словом  «Все-вишній»  
Всевишній).  Отже,  вишня  —  
це  «божественне  дерево»,  присвячене  Сварогу.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914395
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.05.2021


Марусі Соколовській

                                                             
Коли  довкруж  упадуть  роси
й  розсипляться  хрумким  драже,  
і  тиш  криївку  стереже,
вона  розчеше  русу  косу,

вдягне  у  ружах  вишиванку,
рясні  коралі  з  дукачем,
сміх  кликне  з  кутиків  очей—
й  чом  вам  не  дівчина-панянка?

Як  сонце  виїсть  роси  вранці
й  зависне  в  небі  п'ятаком,
вона  у  шапці  зі  шликом,
у  чоботах  важких  й  чумарці.

Ота́манко,  на  отома́нці
тобі  читати  б  та  плести,
стелити  ниткою  хрести,
а  ти  ведеш  у  бій  повстанців!

Шаблі,  багнети,  кулемети;
відвага  та  авторитет;
кривавий  з  ворогом  банкет,
за  гніт  і  глумисько  вендета…

Шістнадцять  лиш,  шістнадцять  весен…
Віч-на-віч  з  смертю,  та  дарма.
Страху  та  відчаю  нема,
бо  волі  дух  в  нас  ще  воскресне.

Поштовхом  до  написання  цього  вірша  стала
 інформація  в  мережі  (https://www.youtube.com/watch?  =QALCInYEWAM&ab_channel=СуспільнеЖитомир)  та  книга  В.  Шкляра  «Маруся»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=913422
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.05.2021


Малюй бригантини у небі, уяво

На  заході  в  кип’яті  плавиться  сонце.
До  вечора  тягнеться  клубами  дим.
Збирається  в  хмари  лляне  волоконце,
Щоб  ніч  осінити  дощем  молодим.

У  кульках  рожевистих  яблуні  й  вишні.
Мов  дівчина  в  квітті,  стоїть  алича.
Заобрії,  мрії,  завчасно  залиште,
Щоб  тихо  світитися  в  наших  очах.

Як  припнутий  вітер  на  чистім  роздоллі,
Що  буйною  гривою  марно  звійне,
Без  мрій  так    життя  —  в  зачарованім  колі:
Рутинне,  обмежене,  затхле,  тісне.

Малюй  бригантини  у  небі,  уяво,
Їм  білі  вітрила  напнути  спіши.
Повістин  нові  ось  замислені  глави…
Й  снага  дорікає:  «Дерзай.  Не  гріши»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=912819
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.05.2021


Розпросторилось як!

Розпросторилось  як!  Відступив  небокрай.
Заплелося  в  колосся  квітневе  проміння.
Розробляє  регістри  збадьорений  гай,
І  спливають  вервечками  їхні  видіння:

Навкруги  яскравіє  м’яка  акварель,
Зелен-трави  вкривають  пуантово  роси,
З  невідь-звідки  з‘явився    пташок-менестрель
Й  про  кохання  баладу  прослухати  просить.

Мимоволі  прощаємся  з  смутком:  весна  
Що  є  сил  намагається  втримати  марку.
Он  березам  оприкріла  голь-голизна
Й  одягаються  в  пишні  блискі  маринарки.

На  таку  веремію    глядить  вишина,
Із  зимівників  кличе  до  лісу  чугайстрів.
Меланхолія  зникла  сама,  без  вина,
Бо  романтики  час  і  нарцисовий  настрій.


Маринарка  (  модне  слово)  -      піджак  або  жіночий  жакетик.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=912136
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.04.2021


Венера купається в річці

                                             Самотнім
Венера  купається  в  річці,
На  срібній  катається  хвилі.
Блукають  цілунки  по  щічці,
Котрі  шле  їй  вечір  щохвилі.

Відводять  віконниці  зорі—
Скоріш  до  води  вмити  лиця.
Тумани  виходять  із  зворів
На  диво  таке  подивиться.

Поблідла  від  сорому  зірка
Й  втекла  знов  у  верхні  світлиці.
Чиясь  десь  заскиглила  хвіртка,
Тінь  в  сукні  пішла  до  вербиці…

Замріяно-сумно  Венері,
Бо  весело  паннам,  не  зірці.
Покинути  б  дальні  етери,
Щоб  тут,  між  людьми,  на  вечірці,

Розважитись  танцями  вволю,
Почути  бентежне  «єдина»,
Самій  закохатися  в  долю,
Як  грецька  чи  римська  богиня.

Венера  нудьгу  ллє  до  ранку
На  постіль  заобрійну  сонця,  
А  потім  за  сірим  серпанком
Засне  в  галактичній  долоньці.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911855
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.04.2021


Існують світи

Існують  світи,  де  немає  ні  вчора,  ні  завтра.
Є  сцени  окремі.  У  них  зафіксовано  шлях.
Колись  так  вбирали  фотографи  в  квіти  та  лаври
Світлини  казково-вродливих  жінок  і  малят.

Ще  пам’ять  отак  чепурить  в  завитки  епізоди.
Вони  теж  старіють,  щоб  з  часом  розпастись  у  трух.
І  тільки  один  оживає  й  нові  дає  сходи,  
Відновлює  сам  цю  жорстоку  із  прощенням  гру.

Як  бачу:  з  будинку  виходять  удвох  на  стежину.
Співає  довкілля  блакитно-смарагдовий  гімн.
Прискорює  крок  він,  лишивши  позаду  дружину.
Вона  зрозуміла.  Ні  слова  йому  навздогін.

Назустріч  знайомий—    а  жінка  проста,  некрасива.
Зсередини  голос  під’юджує:  кращої  варт.
Сторука  пітьма  насувалась  на  неї,  здушила…
За  що,  ну  за  що  їхні  долі  зіграли  злий  жарт?

Схотілось  в  світи,  де  немає  ні  вчора,  ні  завтра.
Негарних  жінок  не  буває,—  дарма  щоб  ніхто  не  втішав.
Велику  Любов  там  вінок  вінчатиме  з  лавра,
І  більш  не  зазнає  зневаги  й  принижень  Душа.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911405
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.04.2021


Квітнева елегія

Що  не  день  дивуватимеш  образом?
Все  одно  в  крутаниці  —  повір.
Сніговиць  розбудила  ти  кобзою—
Тож  спустились  з  невидимих  гір.

Аж  асфальтом  підстрибує  вулиця,
Залоскочена  танцями  лап.
А  бруньки,  наче  діточки,  куляться,  
І  зреше́тився    в  зав’язі  драп.

Сум    якою  вимірюєш  міркою,
Чи  байду́же,  що    втрачений  час?
На  додаток  журбою  прогірклою
Тебе  гостить  мороз-ловелас…

Кожен  з  нас  шлях  закінчить  мандрівкою,
До  кінця  відспівавши  свій  глас.  
Ввись    здіймемось  незгасною  зіркою—
Чим  ти,  весно,  відійдеш  від  нас?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911098
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.04.2021


Півні  марно  кричать:
Зорі  в  темряві  сплять.
Місяць  чухає  гостру  борідку.
З-поміж  хижих  примар
Оком  світить  ліхтар,
Чимось  схожий  на  квітку  нагідку.
Хоч  терпи,  хоч  ячи—
Все  навколо  мовчить.
Тисне  з  двору    арсенове  небо.
Хто  ж  мій  сон  налякав?
Може,  сам  заблукав,
А  чи  йти  не  бачить  потреби?
Вже  не  ніч,  ще  не  день  —
Час  прозрінь  й  одкровень…
Бачу:  морок  ворушиться  тихо.
Свій  покинувши  схрон,
Серед  сплячих  ворон
Хвацький    танець    гарцює  безвихідь.
Втретє  півні  кричать,
З  ночі  знято  печать.
Білий  голуб  клює  сни  зі  шпанок.
Де  гірчавий  полин,  
Обрій  маками  сплив.
Врешті-решт…  мандариновий    ранок.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910465
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.04.2021


…немовби тінь від вітру

Невже  втрачаєш  хист  до  ворожби,  зозуле,
чи  співчуваєш?  Щось  та  й  напророч…
Мов  дика  ружа  запилюжена—минуле.
Бува,  до  нього  доторкнуся  хоч-не-хоч.

І  навесні  кульбаба  розцяцькує  пагорб
не  сотнями,  а  тисячами  жовтих  сонць,
у  вишині  шукатиме  лелека  пари,
охриплий  джміль  потягне  грітись  до  осонь.

А  потім  радість  колихатимуть  жоржини
довкола  біло-голубих  хатинок-скринь.
Між  споришів,  ожин  зав’юняться  стежини,
у  далеч  побіжать  стрічати  синю  синь.

Вздовж  вулиці  постануть  явори  у  рюшах.
Садки  оглянуть  і  куценькі  городи.
Нам,  дітям,  з-за  межі  стара  сусідська  груша
під  призьбу  нищечком  підкидує  плоди…

Це  так  давно  було,  що  й  роки  посивіли.
У  дверях  перержавів  не  один  замок.
Ні,  ті  оселі  не  котеджі  і  не  вілли—
Та  лиходіїв  вже  не  стримає  кілок…

Мов  дика  ружа    запилюжена—минуле.
Життя,  немовби  тінь  від  вітру,  промайнуло.

У  60-70рр.  у  селі  хату  господарі  знадвору  не  замикали,  
а  просто  спирали  на  одвірок  кілок  як  знак  того,  що  вдома  нікого  немає

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910264
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.04.2021


Дубе-нелиню

На  чисте  тло  весна    кладе    шовками  візерунки.
Із  нею  заграє  снігами    вихор-скоморох.
Ти  ж,  дубе-нелиню,  стоїш  в  торішніх  обладунках,
Немов  якийсь  шляхетний  лицар  або  ж  премудрий  волхв.

Бувалець  древній,  а  не  втратив  анітрохи  лоску.
Ще  як  блистить  морозами  натерта  взимку  мідь!
Нехай  в  холодну  землю  ви́крапне  м’яку́шем-воском,
Та  знов  заграє  в  м’язах  життєпрагна  дужа  міць.

Спитала  би,  з  яких  підземних  течій  п’єш  наснагу,
Та  знаю:  навіть  не  кивнеш  моїм  словам  услід.
А  може,  скажеш,  що  над  нами  маєш  перевагу,
Бо  тут,  в  діброві,  весь  твій  мускулястий  родовід.

Отут  твої  немолоді  сини  й  дорослі  внуки.
Зросли  праправнуки  чубаті  —всі  богатирі.
Старого  діда  слухають  премудрої  науки—  
Їм  байдуже,  який  людьми  керує  зараз  вік.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909466
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.03.2021


Порцелянові лебеді білі

                                                     Батькам
Сині  очі  його  із  портрета  
Умовляють:  тримайся,  дружино.
Чуєш,  тиша  виспівує  ретро
Наших  літ  проминулих  ужинок
Із  загущених  тернами  нетрів.

Її  погляд  ковзнув  по  кімнаті,
По  ще  свіжім  букетику  лілій
Й  порцелянових  лебедів  білих,
Зачудовану  пару  крилату.
Оберіг—їм  піднос  на  весіллі.

Отой  птах  не  покине  лебідки
І  до  ирію  ввік  не  полине.
Обійматиме  щастя  єдине,
З  крил  збираючи  срібні  лелітки.
Без  журби  не  впаде  ні  сльозини…

Порцелянові  лебеді  білі—
Велемовний  піднос  на  весіллі—
З-за  межі  залишився  на  спомин
Як  подружньої  вірності  промінь,
Незгасимий  в  хмільні  заметілі.
Порцелянові  лебеді  білі…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909105
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.03.2021


Там, попереду, далеч імлавиться

Там,  попереду,  далеч  імлавиться,
Та  видніють  весняні    штрихи.
Криленята  лелечі  не  в’яляться,
Бо  додому  вертають  птахи.

Покружляють  терпляче  над  гніздами
(Чи  торкався    зимою  борвій?).
Дим  солодкий  хапаючи  ніздрями,
У  домівці  осядуть  сирій.

Шиї  витягнуть  бузьки  потішені
У  подяці  пташиним  богам,
Позаяк    твань,  ґрунти  розлемішені
Ліпші  за  краєвиди  Багам.

Підбадьорять  весну  криком-клекотом  —
Й  забрунькується  сад  починань,
І  пройметься  душа  дивним  трепетом,
Повна  смілих  надій  й  поривань.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909014
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.03.2021


… не сердься, сивобровий Дніпре

Не  буркоти,  не  сердься,  сивобровий  Дніпре.
Хто  дослухається  старечих  научань?
Даремним  був  вчорашній  з  вітром  спір  твій.
З  тобою  згідні  верби,  та  вони  мовчать.

Журити  полюбляєш  втоплениць-русалок
За  позирки  лукаві  й  похітливий  сміх,
Що  будить  дзвони  сов  у  сплячих  хащах  балок
До  лих.  А  їм  ще  хочеться  любовних  втіх…

Та  годі,  доста,  ненаситні  поторочі.
Дно  всіяне  без  вас  козацькими  кістьми.
Ви  чуєте,  як  хвилі  жалібно  рокочуть
Й  читають  пошепки  до  ранечку  псалми?

Не  журяться  над  ними  явір  і  калина,
Не  омивала  їх  скорбота  рідних  сліз.
І  не  китайка  вкрила—голуба  журбина
Під  шерех  очеретів  й  прибережних  ліз.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908590
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.03.2021


Легенда

Просила  Єва  милості  у  Бога,
Бо  чаша    безнадій  не  мала  дна.
В  обіймищах  студеної  тривоги
Все  каялась,  бо  винна  в  тім  одна.

Рвав  тишу  вітер-холодій  на  шмаття—
Й  здригалась  жінка,  й  сірий  білий  світ,  
В  якім  весна  збирала  мокре  клаптя,
Смітило  небо  снігом,  як  на  гріх.

Мов  довбиші  вдаряли  у  литаври,
Так  дощ  простуджений  
                                               бив  по  плечах,
А  їй  ввижалися  Едемські  барви,
Де  тепло  і  безпечно,  й  серце  наче  птах…

Забагли    жінку  втішити  сніжинки
В  незатишній  обителі  новій,
І  стали  первоцвітами  крижинки,
Надію  даючи  на  краще  їй.

Поїли  квіти  серце  Єви  світлом,
Стрічали  з  нею  первісну  весну.
Розкрилась  в  жінки  радість    ніжним  цвітом—
Й  вона  вподобала  земну  красу.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908388
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.03.2021


Замальовка

Біснуються  у  березні  завії
На  кришталевій  крапельці  тепла,
А  небо  лебедіє  й  журавліє,
Бо  вже  весна.  Весна.

Вона  ступає  обережно  краєм,
До  річок  закликає  береги,
Уверх  піднятись  просить  шовкограїв—
А  їм  не  до  снаги.

Не  втямить:  сновидіння  це  чи  прокид.
І  первоцвітами  не  пахне  сніг…
Відчуло  сонячне  проміння  докір
Й  заластилось  до  ніг.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907683
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.03.2021


Вода, акварелі і трішки таланту

Мазок.  Ще  мазок—це  весна  розмальовує  простір.
Вода,  акварелі  і  трішки  таланту—так  просто—
Й  ховають  замети  зухвалі  раніш  ірокези
Під  трепетно-білі  подолки  осики  й  берези.

Надмір  самовільна.  Далеко  вона  не  аскеза:
Збитошно-чарівна  й,  скажімо,  справжнісінька  крейзі.
Тече,  мов  пісок,  гіркотливий  осадок  між  пальців
Й  зникає  під  туркіт  дрижливий  в  саду  калатальця.

А  там  розгубилась  весна.  Потягнулась  за  сірим.
Ворожий  їй  спалах    вогняний,  мов  з  пащища  звіра…
На  мить  зупинило  пригнічення  рух  коліщатко:
Он  гладить  військовий  в  окопі  рябе  котенятко.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906881
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.03.2021


Ні, не слабка ця дівчина…

Удосталь  налітавшись  у  рожевім  сні,
Розчервоніле  сонця  бгалося  в  світанок.
Торкнулось  ніжно  біглим  променем  фіранок,
Щоб  мрії  розбудить  у  дівчини  в  вікні.

Вона  стояла  й  дослуха́лась  до  весни,  
В  котрої  віршами  в’язалися  тиради.
О,  скільки  обнадій  було  в  них  і  розради!
Як  лунко  розливалися  її  пісні!

В  них  радість  і  життя,  людського  щастя  мить,
І  метушливий  по́спіх  за  думками  літер,
Грядущих  перемін  п’янкий  духмяний  вітер…
В  них  душі  молодих  єднала  диво-нить,

Струмки  тягнули  кучугури  за  гузир
Попле́скатись  в  муругім  топищі  калюжі…
Ні,  не  слабка  ця  дівчина,  а  духом  дужа.
Сам  Прометей  у  неї  вірний  проводир.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906304
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.02.2021


Розтратив  лютий    врешті-решт  скажену  лють.
Синюшний  сніг  буравить  свердлами  капіж.
По-зрадницьки  гуськом  за  днями  дні  ідуть
За  небозвід,  де  завеснянився  рубіж.

Увійде  провесінь  заучено  у  дім
(Сакраментальний  неодмінний  ритуал).
Проклюнуться  ростки  у  безнадій  на  дні,
Рясними  сходами  волатиме  мурал.

Дарма  чи  рідкосів,  чи  руно  поривань:
Над  ними  твердь  розгорне  лагідну    блакить
Й  над    шпилем,  й  золотими  маківками  бань…
В  заручному  кільці  щемких  передчувань
Земля,  немовби  віть  під  бджілкою,  тремтить.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905621
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.02.2021


Замальовка

На  весіллі  зими  розгулялись  сніги.
За  гільце  —горобина  червона,  розчаха.
Шлейфом  вельона  вкриті  поля  і  луги.
На  стовпцях—гостроверхі  шапки  Мономаха.

Все  прасоване,  чисте  до  різі  в  очах,
В  переливах  з  торішнього  трав’я  опушка.
Важкий  посаг  несуть  путівці  на  плечах,
Сипле  теплими  крихтами  сонця  цілушка.

Снігомет,  снігопад.  Стерті  всі  береги.
Мерехтить  увесь  день  потривожений  вулик.
Як  поверне  зима  чималенькі  борги,
З  легким  серцем  подасться  в  смиренне  минуле.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904828
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.02.2021


До узлісся дорогу слідами мережу…

До  узлісся  дорогу  слідами  мережу.
Захлинулися  спокоєм  жваві  рулади.
Під  казки  нерозказані  Шахерезади
Подрімай,  мудрий  старче,  тебе    не  збентежу.

Розшифрує  зима  ієрогліфів  мудрість—
І  розквітне  відродження  твого  пагілля.
Відгорнувши  свій  сон,  стрінеш  ти  березіля
Благородним,  як  є,  без  оманної  пудри.

Запитаєш  мене,  чом  заходила  в  гості,
Як  не  можу  знайти  таємницям  відгадок.
Я  у  тебе  шукала  замирення,  ладу,
Й  те,  що  тут  залишила  торік  моя  осінь.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904443
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.02.2021


У будень вдягнені красиво, як на свято

Допитується  вперто  внучка  у  бабусі:    
—Чому    в  горішка  зерня,  свіже  й  смакотюще,    
Ховається    в  твердій,  мов  камінь,  шкаралущі?
—Бо  буть  доступними  всі    лакомки  не  мусять.  
Горіх  не  яблучко,  не  слива  і  не  груша  —
Якщо  не  вилущиш,  то  й  зубками  не  вкусиш.

Слова  такі  ж  є:  мов  алмази  чи  корунди.
Їх  з  товщі  забуття  видобувають  люди.
В  новий  будинок  хтось    запросить  тих    посельців  —
Й  ті    приживаються,  мов  зорі  на  весельці.
Прислухайся:  барвистим  настроєм  веселки
Бринять  легітно  «бе́шкет»,  «доліні́ж»,  «люстерко»,

«Відно́ва»,  «бороді́й»,  «лови́нка»,  «лісови́ця»,
«Завста́ршки»,  «за́кутень»,  «просто́лиць»,  «мухариця»…
Таких  ласкавих    слів  заховано  багато,
У  будень  вдягнених  красиво,  як  на  свято.
Говорять  ними  тихі  та  бурхливі  долі.
Біда:  їм  не  дає    епоха    наша    волі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904288
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.02.2021


Піки схрестилися…

Піки    схрестилися,  падає  грюкіт
В  гру  безперервну    градиного  рою.
Б’ється  об  поли,  заламує  руки,
Плач  розливає  верба  над  сестрою.

Та  уже    лігма  лежить,  от-от  стихне.
Голий  маслак  обтягла  мокротеча.
—Вижити  треба,  вербиченько.  Дихай,  —
Пролепетала  хвиляста  малеча.

Не  вгомонилася    сива  вербиця.
Лихові  цьому  не  зна,  як  зарадить:
—  Корінь  один  в  нас,  рокито-сестрице,
Й  прагнення    жити    ніхто  не  украде.

Воду  поділю  всю  навпіл,    до  краплі—
Й  хлине    живиця  твоєю  корою.
Сил  набиратиме  гіллячко  чахле,
Й  спокій  сестринський  прикрию  собою.  

Мріють    над    ставом  дві  дружки-сестриці.
Сильна  скалічену  вкрила  від  трощі.
Долі  змішалося    трав’я,  мокриці,
Й  віття  верби  дощ  до  блискоту  лощить.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903446
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.02.2021


Стоїть зимова ніч, беззора, сива

Стоїть    зимова  ніч,  беззора,  сива.
Мов  соняхи,  в  задумі  ліхтарі.
Повіки  вікон  сіпаються  з  дива:
Пихтять  без  спину  з  люльок  димарі.

Зриває  покривало  з  тиші  потяг.
Додому  хтось  прибув  о  цій  порі:
Хто  всі  п’ять  днів  очікував  суботи,
Щоб  стати  знов  на  батьківський  поріг.

А  хтось  вертає  з  довгої  розлуки
Й  хвилини  підганяв  би,  якби  міг.
Його  обнімуть  материнські  руки,
Утішить  дім,  родинний  оберіг.

А  дехто    слухає  чеканку  з  жалем,
Бо  ждать  на  нього  вже  нема  кому.
Йому  вночі  дивитися  зосталось
У  даль  безмовну  й  про́сиву  пітьму.

-Тік-так,  тік-так,  –  відмірюють  колеса.
І  відстані  маліють,  і  віки.
Шрамує  тишу  стукіт,  наче  лезом.
Як  боляче  розставити  крапки…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902009
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.01.2021


Замальовка

Вороння  креслить  чорне  коло
Й  брунькується  на  голім  гіллі.
Димар  розмотує  кодолу
І  вергне  димом  в  заметілі.
Хрумтить  шкоринка  свіжоснігу—
Це  йде  мороз  неспішним  кроком.
Нарешті  взявшись  за  чепігу,
Зростив  кристаликів  нівроку.
Вдягнув  в  них  ніч,  мов  королеву,—
Атла́сами  сіяє  плаття,
Дивує  шик  тонких  мережив
В  букетах  з  ружі  і  латаття.
Минає  ніч—й  щезає  казка.
Довкола  сіра  невидимка.
Десь  ділась  навіть  тінь  від  паска—
Зігнала  обрій  сива  димка.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901056
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.01.2021


На суд історії приходять дні…

На  суд  історії  приходять  дні,
Звітують  їй,  мов  люди  Богу.
Щось  на  задвірках  лишиться,  щось  ні—
Одягне  їх  в  лаврове  віття  й  тоги.

Одначе  кожен  з  них  ніс  свій    сюрприз:  
Тим—    щастя,  тим—приблудне  горе.
Здіймалися  зірки  й  летіли  вниз,
Бо  ніпочім    людські  страхи  й  докори.

Мигцем  мигтить    нестримна  карусель,
Й  стає  гострішим  біль,  коли  нас  ранять.
Як  ввійдемо  до  засвітніх  осель,
Нам  втратити  б  і  зір,  і  слух,  і  пам’ять.

Зустріне,    мо',  Новий  Єрусалим
Без  сонця  й  місяця,  та  вічним  світлом.
Уповні  як  впиватимемось  ним,
Якщо  з  Землі  плач  занесе  нам  вітром?..

На  суд  історії  приходять  дні,
Звітують  їй,  мов  люди  Богу.
Отак  за  всіх  і  вся    пече  мені…
До  того  ж  біди  зиркають  з-за  рогу.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900947
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.01.2021


Немов дитя, вкриває тиша суєту…

Немов  дитя,  вкриває  тиша  суєту.
Намірює  секунди      стрілками  зеґар.
До  краплі  вип’ю  хвилю  таїнства  оту,
Коли  запалює  зірниці  паламар.

Навпроти  —  місяця  гарячий  смолоскип
Заманює  в  дорогу  вище  занебесь.
Буття    не  відчуваю…  мріють  чаруси́.
У  них  я  потопаю—наслання  якесь.  

Благоговійно,  бачу,  з  вікон,  з-за  воріт
Стрічають  погляди  довершені  дива.
А  хтось  помітить  завтра,  через  кілька  літ,
Що  я,  як  вміла,  світла  теж  дала  словам?

Прості,  без  масок,  чисті,  як  гірський  ручай,
Любові  подихом  здіймаю  їх  увись.  
Без  друзок  і
пасіонарності?  
Нехай!
А  може,  будем  досконалими  колись…

Чаруси́-  місця  на  болоті,  що  виглядають,  наче  квітучі  галявини.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900142
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.01.2021


З якого дива?. .

Вам  свіжих,  чистих  аркушів?  З  якого  дива?!
Чернеток  галки  манівці  довкруж  накрили.
Склюють  озимих  й  ярих  засіву  зернини,
Весну  прийдешню  поведуть  крізь  гай  з  тернини.

Данина  пам’яті—сніжинки-витинанки—
Ховає  за  ажурами  плакучі  ранки.
В  грудневім  бешкеті  вовтузяться  хмарини:  
Є  в  куполі  небеснім,  мабуть,  теж  шпарини…

Ліс,  взутий  в  кирзяки,  тупцюється  на  місці.
Сорока  на  хвості  йому  принесла  вісті:
Дива,  його  плішивість  –  це  гріхи  людини,
Але  вона  чомусь  не  визнає  провини.

Зустрінуть  рік  Новий  поля  смутні  й  неспані,
Аж  до  весни  сади  стоятимуть,  мов  п’яні.
Не  актуально  Дід  Мороз  чи  Морозенко,
Коли  снігами  не  вкривається  земелька.  

Дай  людям  чистого  листа—й  почнуть  спочатку?
Клянуться,  що  сам  Бог  на  нім  приб’є  печатку?
Лиш  витягне  полотна  сніжниця  з  зимарки—
Накриють  чистовик  знов  правки  і  помарки.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899420
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.12.2020


Спогад («Котила осінь колесо по колу…»)

Котила  осінь  колесо  по  колу,  
прибравши  липи,  мов  дівчат,  в  чільці.
Внизу  туман  водив  обвислим  волом
по  таборах  смерек  і  ялівців.

Безмовне  здивування:  дід  з  онуком
(  і  він  сюди  ж.  Літ,  видно,  вже  під  сто…)
йде  до  помосту  метушливим  кроком
з  кийком  в  руці,  розкриливши  пальто.

На  поклик  відгукаєшся  Марічки,
що  заблукав  між  горами  Карпат?
Он  там,  мабуть,  стрічались,  біля  річки,
котру  з  дівочих  сліз  злив  водоспад.

З  канатівки  розгледиш  й  полонину,
вона    збирала  верес  там  й  чебрець.
З  палкого  серця  голос  рвався  й  линув  
про  те,  що  «кнєзєм»  хоче  звать  тебе.

Огорнеш  смутком  всохлу  сокорину.
На  ній  давно  обгніздились  птахи.
Тобі  під  нею  вишивала  й  сину
сорочки,  кептарі  і  сердюки.

Охопиш  з  висоти  орлиним  оком
овечість  хмар  й  живе  єство  Карпат.
Немов  печать,  скупа  сльоза-  і  спокій.
Лише  про  нього  тут  ліси  шумлять…

…Котила  осінь  колесо  по  колу.  
На  діда    задивилась  я  іздолу.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898728
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.12.2020


Та чи хочу вертатися в осінь

Та  чи  хочу  вертатися  в  осінь,
Як  у  гості  набилась  зима?
Лист  зів'ялий  увись  не  підносить—
Лиш  обходить  його  кружкома.

Зору  шлях  затуманює  в  небо,
Затягла    теплоту  пояском.
Рештки  осені    вітром  теребить
Й  припорошує  снігом-піском.

Засльозилися  очі:  це  ж  саван
Розстелила  на  товщі  століть.
З  висоти  літ  підтакує    ґава:
—  На  минущості  світ  весь  стоїть.

Пропливає  життя  щохвилинно…
Відпускаю  сумнівне  «якби…»—
Лише  «зараз  і  тут»,  як  є,    чинно.
Ще  б  зуміти    без  тіні  журби…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898042
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.12.2020


Відлистопадив тихо листопад

Відлистопадив  тихо  листопад,
Відворожила  в  підворітні  осінь.
Липучий  іній  обсідає  сад,
Як  влітку  спасівку  медову  оси.

Згорнуло    небо  стяги  голубі  
Під  гру  пеана    вітру  на  сопілці.
А  поруч  пара  сивих  голубів,
Мов    навесні,  цілується  на  гілці.

Зачудувався  ними  вереда
І,  задивившись  в  далечінь  імлисту,
В  задумі  ноти  славня    передав
Сліпому  старцю,  сонцю-бандуристу.

Тривожно-тужно  ще  загув  в  ріжок:
-Узимку,  бачте,    можна  теж  любити!
Задрібцював  «Метелицю»  сніжок
Та    ухитрився  смуток  схоронити.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897293
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.12.2020


Непривітно-важка, закостричена

Непривітно-важка,  закостричена,
Ще  й  клеймована  знаком  тривоги,
Ти  прийшла,  блідолиця,  пригнічена,
І  виводиш  нудні  монологи.

На  догмати  твої  не  зважаючи,
Я  з  всіх  весен    позву  квітовії,
Що,  на  веслах  від  нас  відпливаючи,
Залишали  фантазії  й  мрії.

Обійдуся  тих  споминів    крихтою,
Де  корон  ми  торкались  ромену,
Де  для  нього  була  ще  Джульєттою,
А  для  мене  він  був  ще  Ромео…

У  любові  попрошу  пробачення
Й  не  шукатиму  більш  винуватців,
Бо  немає  ніякого  значення,
Хто  з  нас  справжнє  змінив  на  ерзаци.

В  двір  заходить  зима    закостричена,
Ще  й  клеймована  знаком  тривоги.
Чому  ж  досі  дивлюсь,  намагнічена,
На  позбивані  мною  пороги?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897083
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.12.2020


Так-от склалося

Так-от  склалося,  як  не  гадалося,-
Ледве  дівчинка  підросла.
Вдосталь  лялькою  ще  не  награлася,  
А  на  паперть  шлях  вже  прославсь.
Стало  вперше  дівча    й,  червоніючи,
Простягнуло  руку  без  фраз.
Тихо-слізно  прохало  копієчку,
І  сміліло  більше  чимраз.
Через  тиждень-два  зовсім  без  сорому
Клало  в  куль  дрібні  копійки.
Збоку  чуло:  «Міняє  на  долари.
Отакі  у  нас  жебраки».
Під’їжджають  під  вечір  господарі,
Подання  збирають  скупе.
І  за  службу  дають  нагородою
Суп  пісний  і  чай  з  канапе.
А  смішки  розливаються  ріками,
Й  не  скінчиться  гра  в    вар’єте.
І  нікчемою  звуть,  й  недорікою-
Всміхнеться  дівчатко  на  те.
Вірить:  світом  й  нуждою  намається,
Й  буде    мати  теж    портмоне,
Негаразди  помалу  владнаються…
Прийде  час  –  і  все  промине.
Так-от  склалося,  як  не  гадалося,-
Зовсім  трішечки  підросло.
Тільки-тільки  життя  розпочалося,
А  вже  жалість  людей  принесло.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896627
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.11.2020


З пліч осені упала плащаниця

З  пліч  осені  упала  плащаниця
Де-де  в  кривавих  крапельках  калини.
Нас  вибачить,  їй  теж  усе  проститься:
Густі  тумани,  сіро-сиза  мжиця,
І  клини  журавлині,  і  сивини.

Під  сірими  серпанками  відсоння
Осяється  й  приляже  на  причілок.
Дивується  забутий    кимось  сонях,
Бо  ж  приморозь  лягла  на  оболоня.
Як  швидко  відбриніло  й  відлетіло.

Іде  від  нас  без  слів  і  без  мелодій
Й  тернового  дощу  лишає  болі.
Притлумлена    печаль  зусиллям  волі…
Піти  нестерпно  важко  навіть  гордій,
Коли    чуття  іще  неохололі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896416
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.11.2020


Від самого рання й весь день до смеркання

На  синьому  плюші  князь-місяць  щербатий
приліг  відпочити,  а  може,  й  поспати,
та  зовсім  сердезі  сьогодні  не  спиться,
бо  кличе  Велика  щораз  Ведмедиця.
—Дивися,  сусіде:  забрьохана  осінь
бреде  по  калюжах,  а  ноги-то  босі.
Від  самого  рання  й  весь  день  до  смеркання,
як  та  чорнороба.  Яка  з  неї  пані?
У  праці  горьовій  зносилась  одежа…
Часу  не  марнує  й  за  часом  не  стежить.
Колись  допізна  так  колгоспниці  в  полі
собі  на  руках  гартували  мозолі:
гектари  сапали,  пололи,  збирали,
прийшовши  додому,  варили  і  прали,
добра  научали  синочків  і  доньок,
їм  болі  здували  з  колінець  й  долоньок  —
від  самого  рання  й  весь  день  до  смеркання—
ще  й  призро  їх    звали  бабами,  не  пані.
—А  чим  ми  могли  їм  зарадить  з  тобою?-
зітхнув-крякнув  місяць  й  накривсь  з  головою.
Колише  в  візку  ведмежа  Ведмедиця:
—Ой,  люлі,  маленька,  тобі  чом    не  спиться?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895412
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.11.2020


На час не нарікаймо

На  час  не  нарікаймо.  Хай  собі  іде.
Хай  мчить  куди  захоче  й  проминає.
Ображені,  бо  кра́де  молодість  й  не  жде?
Що  нам  дарує,  сам  же  відбирає.

У  забутті    сиринга  скіфів  і  авлос.
В  минулім  дивні  ліри    та  кіфари.
Зате    час  баб  зали́шив,  золото  колось
І  воїнства  зміїного  примари.

Колись  там  Артимпаса  сходила  з  небес,
Закутавшись  із  золота  вуаллю.
Зітхав  ревнивець  вслід,  ненависний    Арес,
Коли  брела  земною  пектораллю.

Де  ніг  її  тепло  лишалось  на  землі,
До  сходу  сонця  сходили  тюльпани.
Мов    жовте  золото,  блищали  в  ковилі,
Яріли  ними  доли  та  кургани.

Круглились  очі  у  володарів  степів.
Кохав  богиню  не  один  вояка,
І  войовничий  дух  на  мить  добрів,
Коли  вона  дивились  з  акінака.

На  час  не  нарікаймо.  Хай  собі  іде.
Він  вічний—тож  даремні  й  хвилювання.
Пройдуть    віки  —    хтось,  може,  слід  наш  віднайде—
І  знахідка  навіє  здивування.

Тюльпан  скіфський  трапляється  у  межиріччі  Дніпра  і  Молочної,  де  зростає  лише  на  території  заповідника  «Асканія-Нова».  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895082
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.11.2020


Диво-дивовина

Із  зарослей  бузку  котилась  піна,
Бродити  починала  черемшина.
Весняний  день,  віддалина  кармінна,
Вів  у  куток,  де  мріла  ледь  хатина.
Кущасті  чорні  брови  солом’яні
Тінили  їй  підсліпуваті  очі,  
Помелу  збіжжя  ллялася  духмяність
У  балачки  притишені  жіночі.
Не  випускала  бабця  з  рук  погонач,
І  архаїчно  шамотіли  жорна.
Текла    мука  із  кам’яного  лона,
Вдові  чоло  росила  праця  зморна…
А  зверху  дивувались  зореплавці:
-Агов!  Сягнуло  космосу  століття…
Жінки  не  чують  в  гомонах    на  лавці.
Жінкам  хоча  б  було  врожайним  літо.
Застиг  поміж  століть  куток  без  хати,
Без  піни  безу,  всохла  й  черемшина.
Цвіте  під  ровом  мохом  волохатим
Каміння  з  жорен  –  диво-дивовина.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894973
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.11.2020


Глухонімі

З  рояля  літа  чорні  клавіші  птахів
Над  полем  на  дротах  розклала  осінь.
Ти  сам  хотів,  джиґуне  -  вітре…  Сам  хотів,
Щоби  вона  прикрила  чорним  косу.

Глухонімі,  немовби  привиди,  сади.
Собі  ворожить  яблуня-циганка.
Останнього  не  руш.  Ти  чуєш?  Не  кради!
Дивись,  як  нею  крутить  лихоманка.

Ми  звали  теж  до  себе  вітер  перемін—
Діждалися  ерозії  моралі.
Обман  і  лозунги,  із  совісті  лиш  тлін,
А  далі  що?      Що  буде  з  нами  далі?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892725
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.10.2020


Вже осінь. Жовтень. Цикламен…

Вже  осінь.  Жовтень.  Цикламен
За  шторами—  пашить  світлиця.
А  на  подвір’ї  ще  зелений  клен,
Знай,  чепуриться,  молодиться.

Мине  доба  чи,  може,  кілька  діб
Й  займуться  кучері  багрянцем,
Впадуть  додолу—нам  би  стільки  бід!—
Ми  заворожені  осіннім  танцем.

Погляне  із  землі  зірчастий  лист,
Немов  прохаючи  прощення
За  осінь,  жовтень,  падолист
Й  зігріє  погляд  на  прощання.

Йому  жаріти,  щоб    лягти  до  ніг,
У  килим  уплестись  осінній,
Щоб  впасти  міг  на  нього  перший  сніг
Й    первісний  синьо-срібний  іній…

Коли  палаєм  полум’ям  в  огні
Що  Божий  день  й  безперестанку,
Хтось  поруч  опечеться  ним,  і  гнів
Вогонь    притопче  до  останку.

…Листок  кленовий  восени  згорить.
І  запалу    погасять  пломінь.
Один  лиш  попіл  (попіл  теж  болить),
І  осад  гіркоти  на  спомин.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892225
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.10.2020


Поміж прогресів, стресів…

Двадцятий  рік  до  краю  мчить  на  самокаті  
Поміж    прогресів,  стресів,  огріхів  й  гріхів.
Надії,  дії  чорно-білі  і  строкаті…
І,  як  всякчас,  дилем,  проблем  мов  реп’яхів.

Повагом    осінь  накладає  екслібриси,
Неначе  рух  довкола  їй  усе  дарма.
Із  нею  суголосне  сонце  білобрисе,
Що  цілу  вічність  студить  пал  біля  керма.

Спинитися  б,  віддихатись  побіля  тебе
І  поміркованості  вчитись  хоч  тепер.
Притримай,  осене,  не  відпускай  від  себе,
Бодай  допоки  квітне  царство  золоте.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891536
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.10.2020


Звична річ

Біжить  стежина  підстрибцем  на  вигін
Вужем  пірнути  в  шерхіт  жовтих  трав,
Де  зір  людський    торкає  поля  вигин,
Де  вчора  жайворон  пісні  снував.

Там  в  сухотрав’ї  доживає  квітка,
Непоказна,  звичайна,  польова.
Її  струмок  поїв    із  згірка  зрідка,
Уста  воложила  водиця  дощова…

Упало  лихо  на  голівку  дику.
Зі  стежки,  нагло  і  життю  всупріч.
Чиясь  важка  нога  у  черевику
Її  втоптала  в  землю  –  звична  річ.

Стебло  здригнулося  німотним  криком,
Земля  накрила  в  ранах  пелюстки.
Свідома  зла,  нога  у  черевику
Байдуже  подалася  в  суш  хрусткий.

Зібравши  всю  снагу,  зіп’ялась  квітка
І  стріпала  злопам’ятність  та  пил.
Людей  у  бруд  теж  втоптують  нерідко,
Й  щоби  піднялись,  Бог  дає  нам  сил.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891247
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.10.2020


Ніщо не триває вічно

Краплини  калини  іскряться  в  міжлисті,
Немов  «голубиної  крові»  карати.
Ця  осінь  багата,  в  квітчастім  батисті…
Однак    ще  не  хоче  опаллю  гортати.
 
Вітрильники  хмарищ  продовжують  дрейфи.
Невже  спішите  журавлям  навздогінці?
Шпачині  вгорі  серпантиняться    шлейфи
Й  зникають,  торкнувшись  обрію  вінця.  

Осіння  красивість—  засмутку  роздолля.
Здається,  що  він  поміж  нас    споконвічно.
Завіса  опуститься.  Сплинуть  гастролі…
Ніщо  не  триває  у  Всесвіті  вічно.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890912
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.10.2020


Затишно

Десь  гупають  у  тишу  сови
Й  летять  зиґзаґом  блискавиці.
Панує  спокій    в  моїм  домі,
М’якій  вовняній  рукавиці.

Дощ  сокотить,  то  плаче  тужно,
То,  схлипнувши,  німує  миті,
А  я  дивлюсь  в  вікно  байдужо,
На  світ  химерами  сповитий.

Навпроти  тінь  лягла  на  шибу—
Знов  розбудив  чиюсь  дитину…
Свою  затію  залишив  би:
Зв’язав  вже  з  вільги  павутину!

Ковток  еспресо  —  й  плющу  очі
І  кидаю    в  минуле  невід.
Кажу  собі:  а  ти  як  хочеш,
Та  твоя  доля  –  чорний  лебідь.

Такі-сякі  були  нюанси,
Планида  ж  білою  не  стала.
Пусте,  що  втратились  всі  шанси—
Щоб  в  рідну  землю  лиш  вростала…

Десь  гупають  у  тишу  сови,
Летять  зиґзаґом  блискавиці.
Я  слухаю  в  теплі  удома,
Як  ходить  дощ  по  черепиці.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890267
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.09.2020


Безнадія засіяла лан

Безнадія  засіяла  лан,
А  думки,  як  ті  чаєчки,  квилять.
Умиває  в  нім  ноги  туман
І  гуляє  до  ранку  по  хвилях.

Сонце  й  день  почали  менует…
Чом  же  музика—туга  осіння?..
І  пташо́к  не  закінчив  куплет:
Дзвінкоспів  переливсь  в  голосіння.

Ясени-патріархи  мовчать
І  живицю  вбирають  у  жили.
Дряхлі  верби  стоїчно  клячать,
Молитовно  благають  у  Скви́ли:

-Ти  живи,  не  вмирай—не  твій  час,
Літописице  мудра  й  правдива.
Глянь,  як  плинуть  віки  на  човнах,
З  ними  пам’ять  німа  й  галаслива…

Тихо  схлипує,  квилить  ріка  —
Лиш  два  кроки  до  мучениць  шерег.
Їй  терновий  вінок  підшукав
Із  губами  пошерхлими  берег.

Сквила  —  річка  на  Поділлі,  права  притока  Смотрича

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889862
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.09.2020


Натурниця Куїнджі

Сьогодні  зайшла  ніч  –  натурниця  Куїнджі.
Вона  в  мереживній  напівпрозорій  тканці.
На  місячній  доріжці  в  сяєві  стоїть  й  жде,
Допоки    сплине  світ  в  зірчастій  вишиванці.

Перкаль  відцвілу  літа  горне  у  сувої.
Нових  натче  на  той  рік  матінка  природа.
А  ночі  личить  чорне  й  татуа́жі  хною  –
Тож  виглядає  стильно,  а  тому  і  горда.

Гуляють  тілом  панни  прохолода  й  дріжі,  
Чому  ж  не  пишуться  портрети  мастихіном?
Покваптеся,  Михайли,  Янусі,  Луїджі,
Бо  вже  шукає  обрій  пасочок  кармінний.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889648
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.09.2020


Чужа

Стежки  поприпадали  до  землі,
Сховалися  під  папороть  й  ожину.
А    тут  вже  й  осінь  на  зеленім  тлі
Вихлюпує  емоції  наживо.

Дивлюсь:  на  чатах  згорблена  верба.
Давно  забула,  що  то  плач  і  сльози,
Й  не  хилить  сиве  віття  їй  журба,
Як  пише  хтось  в  поезії  і  прозі.

-Мовчи,-  шепоче,-  тишо,  не  лунай.
Стелю  в  дуплі  із  листя  постелину.
Тут  відзимує  Мавка  лісова.
Її  я  берегтиму,  мов  дитину.

Їй  будуть  снитись  лиш  солодкі  сни-
Русалки,  ліс  в  мелодіях  сопілки.
А  може,  й  Перелесник  навісний…
Поки  не  збудять  навесні  ягілки…  

В  сни  не  впущу  я  Лу́каша.  О  ні!
Бо  не  уміє  жити  він  красою.
Людські  істоти  часом  ниці  й  злі,
Ведуть  до  нас  ту…  з  чорною  косою.

Гілля  верби  майнуло  у  мій  бік
Як  докір  через  вторгнення  в  природу,
А  ще  й  зловмисник  липу  поволік-
Сучками  геть    обтикану  колоду…

На  руки  впала  надвечірня  мжа,
Тож  поспішаюсь  завидна  додому.
Тепер  сама  знайшла  мене  стежа,  
Бо  що  робить  в  оселищі  чужому?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889377
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.09.2020


Осені пора

Стрижуть  осінні  днинки  ластівки.
Вже  й  перше  жовте  листя  впало  ненароком.
Ховає  в  хмари  ліс    лисіючі  чубки
Під  сміх  зловтішний  всюдисущої  сороки.

Пора.  Її,  провісниці,  прийшла  пора,
Хоч  вересень  тепло  циганкою  латає.
Приваба  зріла  прими    –  з  почуттями  гра,
Та  й  білий  вальс    здається  танцем  горностая…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889243
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.09.2020


Ключі… Ключі від осені…

Ключі…  Ключі  від  осені  замка.
–  Хутчій,  хутчій!  –    кричать  тривожно  гуси.
Густішає  щодень  луска  ставка
Й  небесна  твердь,  мов  ясенець,  ламка,
А  соняшник  на  нім  відцвіло-русий.

Дорога  літа  тане  на  очах.
Відталь  сріблить  й  золотить  гобелени,
Вітрища  розперезані    сичать
І  грози  б’ються  гнівно  на  мечах
Й  шрамують  листя  ще  живець  зелений.

Дощі…  Дощі  –    і  на  душі  сльота.
Віки  безвихідь  держать  на  ґорґошках.
Скарбів  своїх  не  бачим  –  сліпота,
І  цілі  наші  досі  в  розпорошку.
Тож  сподівань  на  зміни  анітрошки.

А  жаль.  
                         Хоч  осінь  прийде  золота
Й  обсипле  перлами-горошком.


Ясенець-перший  неміцний  льодок.
На  горгошки  –  на  плечі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887124
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.08.2020


Об мармурову вись ламає сонце списи…

Об  мармурову  вись  ламає  сонце  списи  —
Я  ж  слухаю  тремку  елегію  беріз.
Малює  в  підворітті  осінь  артескіз
Автопортрета  в  гамах  барви  барбарису.

Щорік  на  спілім-переспілім  літа  листі  
Поети  вірші  пишуть  світло-пломенисті  —
Так  просто,  для  душі.  А  може,  хтось  й  на  згад  —
Про  руна  лук  й  лугів  заквітчано-барвисті

І  споловілі  ниви  хвильно-колосисті,
Й  про  особисте  —  п’янко-солодко-гірчисте…
Не  встоявши  перед  спокусою  принад,
Я  також  кваплюся    на  творчий  променад.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886621
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.08.2020


Засерпилося літо

Засерпилося  літо,  притомилось.
Пора  його  збігає  швидко  й  прудко.
До  вирію  пора  збиратись  хутко,
Та  жаль  лишати  все,  що  полюбило:
Пергамент    сонця  і  зелену  рутку.

Уже    листки  вишневого  присмутку
Вилічують    час  розквіту  й  згасання.
Ще  б  глянуть  їм  на  небо  в  незабудку  —
Вартівника  експрес-літописання.
В  нім  зараз  чутно  лебедів  ячання…

І  літо  ронить  сльози,  мов  пелюшки,
Бо  блискавки  взяли  його  в  нагаї  
Й  птахи  вже  не  виспівують  у  гаї,
Та  дефіле  жоржин  у  капелюшках
Розвіює  журбу:  життя  триває.


Пелюшка  —  польовий  горох.
Взяти  у  нагаї  —  сильно  бити.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885956
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.08.2020


І завтра ніч згорить, як свічка воскова…

Згоріла  літня  ніч,  як  свічка  воскова,
І  згару  сірий  дим  до  обрію  прослався.
Новому  дню  коваль  підківок  накував  —
А  може,  хтось-таки  знайде  собі  на  щастя.

До  схилку  мчиться-галопує  день  навсліп.
Незчувся,  як  сягнув  неповерта́ння  грані
Й,  присівши  поруч  з  сонцем  тут  же  на  ослін,
Виснує,  що  були  немарними  старання.

Когось  уберегло  в  дорозі  янголя…
Хтось  розпізнати  зміг  в  коханій  половинку…
Лелека  пару  ощасливив  немовлям…
Добродій  приділив  знедоленим  годинку…

І  завтра  ніч  згорить,  як  свічка  воскова,  —
Тож  день  із  долями  всім  визначить  маршрути.
Одним  -    в  ніщо.  Комусь  -  доріжка  зіркова.
А  декого  із  нами  може  вже  не  бути.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885498
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.08.2020


Очі

Привабу  особливу  має  повечір’я.
Тоді  криївку  покидає  сіра  тиша,
Щоб  вдосталь  роздивитись  павичеве  пір’я,
Котре  торкнулось  неокрайого  узвишшя.

Ті  очі,  очі…  Неважливо  —  птаха,  Гери.
А  як  додали  лоску  чорним  диким  тернам.
Гру  сяйва  рос  на  живописному  пленері
Явила  Усевишнього  рука  майстерна.

На  потім  залишімо  вічні  «не»  і  «недо»,
Скупаймо  спомини  у  шавлії  й  любистку.
Чому  тепер  в  твоїх  очах  так  мало  блиску
Й  слова  частіше  з  присмаком  гіркого  меду?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885314
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.08.2020


Бо там…

В  липневу  спеку  доспіває  літо,
Залюднює    кафе    нестерпний  вар.
Сьогодні  популярне  тут    мохіто,
І  мають  попит  лимонад  й  нектар.

Холодний  висне  запах  лайма  й  м’яти,
Покурюють  кальян  молодики.
Юнак  і  юнка  —  наче  голуб’ята  —
Воркують    про  акторів  і  смаки.  

Осібно  веселяться  три  студенти.
Святковість  їхню  обірвав  дзвінок.
Лунає  зі  смартфона:  —  Друже,  як  ти?  —
Й  шле  фронтовик  вітальних  слів  вінок.

Замовкло  товариство  у  сум’ятті.
Надовго  вщух  між  ними  тарарам…
Забулися  розмови  розпочаті…
Сполохались  думки,  бо  там…  бо  там…                          

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884788
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.08.2020


Замальовка

Серпанком  вечір  запинає  акварелі,  —
ті  ж  брижаться  молочно-сіро-попелисто,—
й  смакує    запахами  кави  з  карамеллю,
які  вітрець  поцупив    щойно  у    баристи.  

—  Бракує  начебто  ошатності  картинам.
Тож  домалюю  ще  дощу  сріблясті  френзлі,  —
комусь  промовив  вечір  в  темному  склепінні,
але  не  брав  у  руки  більш  малярних  пензлів.

Опершись  всім  старечим  тілом  на  ковіньку,  
побачив,  що  до  ставу  пара  йде  в  обнімку.
Про  що  шепочуться?  Покинув  вечір  ліньки
й  пішов  на  пі́дслухи  навшпиньки  до  зарінку.

ЗАРІ́НОК,  нку,  чол.,  діал.  Рівне  місце  біля  річки,  поросле  травою(СУМ)
ФРЕ́НЗЛІ,  ів,  мн.,  діал.  Торочки  (СУМ)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884348
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.07.2020


Знову Зірка

Плавні  інтонації  звуків  падолисту.
Серце  відбиває  танцювальний  ритм.
Пасажирський  потяг  із  протяжним  свистом
Відчиняє  долі  дверці  в  лабіринт.

Станція.  Кордон?  Оманливі  усмішки.
Віртуозний  ошук  —  так  придумав  кат.
За  колючим  дротом  ряд  бараків  й  вишки.
Вже  нема  надії  на  життя.  Є  страх.

Тільки-но  тримала  у  руках  жар-птицю.
Конкурси,  концерти,  і  овацій  грім…
Глянула  нацистам  жінка  в  очі  ниці  —
Мабуть,буде  сенс  в  спокусливій  цій  грі.

Показовий  виступ.  В  задумі  бентежній
Річ  за  річчю  звабно  стягує  вона.
Охорона,  наче  під  гіпнозом,  стежить
За  стриптизом  бранки,  тиха  і  німа.

Миттю  обернулась.  Ворогу  в  обличчя  
Туфлею  метнула  різко,  навідліг.
Вихопила  зброю  —  гідна  смерть  не  в  печі  —
Й  перший  охоронець  мертвим  долі  ліг.

Юна  танцівниця,  грація  Франческа
Підняла  з  жінками  бурю  гніву,  смерч
Й  стала  Зіркою,  життя  програвши  з  честю,
Не  програвши  битви  за  достойну  смерть.

Франческа  Манн  —  польська    балерина,  яка  відома  своїм  вчинком  в  таборі  Освенцим.  Їй  вдалося  вихопити  зброю  в  одного  із  охоронців  і  перед  смертю  разом  з  іншими  повсталими  жінками    вбити  і  поранити  кількох  нацистів.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883807
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.07.2020


…немов кришталь

Ще  не  стара  живе-всихає  слива.
В  кору  врослася  віялами  глива.
Гіллі́в  по  кілька  вичаха́є  з  року  в  рік  —
Чи  під’їдає  корінь  щось,  чи  хтось  урік.

Ще  навесні  поміж  сухого  віття
На  ній  біленьке  купчилось  суцвіття,
Мов  доторки  до  совісті  людей:—  Жива…
А  згодом  схоронила  зсип  увесь  трава.

Птах  вмоститься  на  гілку  колихливу  —
На  мить  здигнеться  слива  полохлива,
Живильний  запульсує  в  кроні  сокорух
Й  слабкий  прокинеться  довершеності  дух.
                                   
...Життя,  немов  кришталь,  крихке  й  тендітне,
А  час  його  обмежений,  лімітний.
Коли-будь  долі  надокучить  марна  гра  —
Тож,  власне,  в  неї    намір  визріє:  пора.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883554
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.07.2020


Хіба новина?

Потроху-помалу  підблизився  обрій.
Беззвуччя    снується  між  віттям  в  саду.
Нічниці,  немов  нашорошені  кобри,
Вслухаються  в  темінь,  чи  я  ще  не  сплю.

А  ніч-чорноризниця  у  завіконні
Підзбирує  сутінки  у  саківки
Й  чекає  на  сльози  гірчаво-солоні,
Що  викотять  з  серця  смутливі  думки.

Хіба  новина?  Сподівання  блаженні…
Вік  змінює  кожного  з  нас  позаяк,
Й  кохання  остуджують  час  і  буденність…
Між  нами  так  само  тепер  все  не  так.

Не  стій  же,  іди  собі,  ноче-монашко,
Й  безсоння  моє  із  собою  бери.
Хоч  боляче,  тоскно,    душі  надто  важко,
Від  мене  не  жди  подаяння  слізьми.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882762
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.07.2020


Блукає літо падолом зеленим

Блукає  літо  падолом  зеленим.
Наледь  отави  вруняться  увись.
А  місяць  лиш  дивується  із  мене,
Що  досі  світ  сприймаю,  як  колись.

Із  співчуттям  дивлюсь  на  сиві  верби,
Що  обступили  зморщений    ставок
Й,  ховаючи  на  окоренках  щерби,
Уп’ялися  очима  в  острівок.

Там  зовсім  молодесенькі  рокити
Ось-ось  почнуть  містичний  хоровод,
Й  у  Всесвіті  зірки  покинуть  скити,
Щоб  на  землі  відчути  смак  пригод.

Зірок  двох  бачите  —    де  сяйво  ллється  ?
То  виринають,  то  пірнають  знов.
Ставок  розгладив  зморшки.  Ні,  не  сниться!
Он  хлюпнулось  ще  кілька  сторчголов.

Давно  за  північ.  Закінчилось  свято.
А  де  ж  вінки?—  дивується  ставок.
Лоскоче  спокій  прибережна  м’ята.
—  Нема,  —  з  нізвідки  впав  чийсь  голосок.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882173
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.07.2020


Мій Ангеле

Не  згадую  тебе  й  не  кличу  всує,
мій  Ангеле  небесний,  невсипущий,
та  вдячна,  що  з  N-тисячної  гущі
мене  обравши,  
                                             вік  увесь  пильнуєш.

Ти  став  мені  за  батька  і  за  брата,
моя  надіє,  заступнику,    опоро.
Береш  за  руку,  як  йдемо  під  гору,
якщо  впаду  —  з  багна  поможеш  встати.

Коли  ж  опинюсь  десь  на  роздоріжжі,
мені  підкажеш  ближчий  шлях  до  себе,
бо  в  кожного  він  визначений  небом  —
аби  лиш  камінь  не  хитнувсь  наріжний…

Бува,  ятрять  невигоєні  рани
чи  біль    спустошує  за  миті  душу  -
ти,  знаю,  не  даси  сховатись  в  мушлю,
бо  ж  після  вечора  знов  прийде  ранок…
А  я  жива  і  жити  іще  мушу.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881709
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.07.2020


Обпалила жар-птиця…

Обпалила  жар-птиця  подолок  підхмар’ю.
Не  повернеться,  каже,  на  мрій  попелище.
Їм  кресала  вогонь,      воскрешала  їх  марно,
А  вони  пригинаються  нижче  та  й  нижче.

Врешті-решт,  що  було,  пересіяно  ревно.
Із  половою  в  решеті  мрії  незбутні.
Та  відтинок  від  «А»  аж  до  «Я»  —  це  напевно  —
Без  омрій-провідниць  наче  ангел  без  лютні.

—  Отже,  людям  миліша  убога  пташина,  —
Виснувала  крешана  й    зронила  журлинку,
Щоб  в  душі  народилась  сльоза-горошина
І  ожили  стремління    мої  на  хвилинку.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881396
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.07.2020


Сон у сні

Зганяє  ві́дсвіт  ніч  із  меблів,  стелі  й  стін,
А  в  голові  іще  гудуть  парадні  марші.
Та  ось  я  з  тими  в  чорно-білім  сні  у  сні,
Хто  із  Земного  па́долу  пішов  назавше.

Відходить  з  гурту  років  тридцяти    боєць
І  по-родинному  всміхається  до  мене.
—  Онуку  я  впізнаю  серед  інших  лиць
Й  усього  роду  славну  па́рость  ще  зелену.

Щорічно  душі  розтривожують    живі,
І  кровоточать  навіть  в  за́світі  стигмати…
Впізнала?    Це  ж  сусід  наш,  інвалід  Матвій.
Болить  поднесь    рука,  геть  строщена,  в  солдата.

А  ось  мій  друг  –  колишній  вмілець  і  дзвонар.  
Дарма  його  шукала  віддана  дружина.
На  Валаамі  був.  «Людина-самовар».
Донині  увижається  йому  корзина,

Котрою  нянечки  виносили  у  двір
І  начіпляли  на  міцні  галузки  дуба.
В  монастирях  тих  чахли  сотні  –  вір-не-вір  —
Поки  над  усіма    не  зжалилась  погу́ба.

Про  себе?  Я  навоюватись  не  устиг.
Твоя  бабуся  надто  швидко  овдовіла.
Прорвався  в  саме  небо  серця  її  крик,
Коли  почула.  З  горя,  бідна,  й  посивіла.

Її  я  звідси  бачив,  страдницю  мою,
І  наших  двох  сиріт  голодних—  в  сорок  сьомім.
Було  їй  важче,  ніж  загиблому  в  бою.
Сердешна  з  ніг  щодня  валилась    від  утоми.

Нехай  невинно  убієних  душі    сплять.
Словами  тихими  нас  згадуйте,  хизливці...
…Враз  щезли  сни.  Надворі  ніч.  Зірки  сріблять…
Я  ж  залишилася  з  думками    наодинці.

Земний  па́діл,  заст.,  поет.  —  земля  як  місце  проживання  людини  з  її  турботами,  стражданнями  і  т.  ін.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880811
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.06.2020


Засторога

Новий  день  розбудовує  міст
На  надійному  цоколі  літа.
Що  ж  дощі?  То  кадриль,  а  то  твіст,
То  сім  сорок  –  на  вимогу  свити.

Потемнів    весь  накладений  грим,
І  ніяк  не  розкупчаться  скелі.
Як  Горинич,  з  них  виплигне  грім,
Поки  сонце  плете  джереґелі.

Поспішай  же,  світило:  поміст
Небезпечно  лишати  надовго,
Бо  для  грому  він  просто  каприз,
А  для  тебе  завжди  буде  домом.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880506
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.06.2020


Наївний реприз

Спочатку  боязно,  а  далі  більш  рішуче
Зійшов    із  неба  скульптор  (може,  благодать?).
Довкола  стісує  кути  різкі  й  гострющі  —
І    майстра  того    вже  нікому  не  вблагать.

Втомившись  вкрай  від  філігранної  роботи,
Він  в    оповідача  утілився    за  мить
І  ллє  на  нас  чужі  історії  й  секрети.
Вже  довго    ллє    —  як  хоче  —  хай  торохкотить.  

Далеко  він  блукав,  багато  чув  і  бачив.
Із  мандрувань    приніс    великий  цей  вантаж.
Щось  з  того,  що  узнав,  по  -  своєму  тлумачив,
Й    це    був  його  тріумф,  а  з  ним--ажіотаж.

Явивши  всі  свої  можливості  й  таланти,
Був  задоволений,    хоча  й  валився  з  ніг,
Та    до  кінця  здаватись  він  хотів  галантним,  
Тому  цей  дощик  накрапав,  допоки  міг.  

Важкий  тягар  спові́дань  ліг  на  плечі  зелу  -
Все  чо́лами  й  чубами  клониться  униз.
Я,  втрапивши  у  підняту  дощем  кушпелу,
У  дійство  вклинила  наївний  цей  реприз.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880291
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.06.2020


Тепер їй надто довга ніч

Їй  надто  довга  літня  ніч
Й  занадто  куций  літній  день.
Ідуть  слідком,  і  йдуть  навстріч,
Й  сама  вона  йде  до  людей.
Гуде  мурашником  вокзал.
Асфальт  і  брук  шкребуть  авто.
Охайну  пані  всяк  впізнав,
Та  хто  вона,  не  зна  ніхто.
Торговок  ряд.  Отут  життя.
Його  відчула  доокіл.
Під  легіт  теплий  співчуття
Розклала  м’яту  й  чистотіл.
Мовчить.  Не  просить.  Метушня
Знов  підхопила,  мов  листок.
Пересихала  в  луск  сушня,
А  їй  добра  хоча  б  ковток.
Прохожий  чулий  не  мине  -
Щось  купить  в  неї  за  дрібняк.
Коли  ж  від  жінки  день  гайне,
Збере  всі  сили  у  кулак,
Розділить  з  ніччю  смуток  свій
І  злине  думкою  туди,
Де  лиш  початий  той  сувій,
В  якім  залишаться  сліди…
Тепер  їй  надто  довга  ніч
Й  занадто  куций  літній  день.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880168
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.06.2020


Інше

Пухнасте  сонце,  наче  спритний  кіт,
втекло  на  дах  чужої  хати,
обрало  найжовтіший  сніп,
щоб  вдень  на  нім  могло  поспати.

Ку-ку,-  зозулі  кличуть  зозулиць,  
аби  роздати  на  горішки.
Чи  стане  кілець  в  рахівниць
собі  роки  злічить  хоч  трішки?

На  ґвалт  озвались  цвіркуни,
лишивши  в  безі  теплі  ліжка,
і  навіть  засюрчали  ясени,
і  кропива  збирає  смішки.

Дівча  з  хатини  вибігло  надвір.
Сорочка  біла,  у  горох  спідничка.
А  сонце  ніжно,  мов  ласкавий  звір,
лоскоче  шубкою  їй  личко.

Ов-ва!  Рум’янець  вишеньок  який!
Квітує  грядка  нагідками!-
і  на  город  гайнули  кісники,
у  пахощ  кропу  з  огірками.

…Видіння  вмить  скінчилося.  
                                                                               Стоп-кадр.
Пощезли  інші  сонце  й  хата,
й  того  дівчаточка  життєвий  старт,
в  котрім  себе  змогла  впізнати.


Фото  з  Інтернету

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879753
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.06.2020


Щось коїться там, угорі

Розлючений  котиться  грім
І  хльостає  хмари  до  крові.
Щось  коїться  там,  угорі.
Комусь  там  забракло  любові.

Здавалося    б,  в  небі  небес
Все  справно.  Закони  -  без  крайніх.
Всесвітній  бринить  полонез  -
Тож  станів  нема  надзвичайних.

Зі  сходу  вітрище  жене
Брунатно-свинцеве  розхристя.
Буй-ви́корч  притоптує,  мне
Колосся  остисте,  зернисте.

Траву  й  почуття  -  до  землі,
Зриває  з  дерев  парасолі.
На  хмурому  сірому  тлі
Малює,  як  хлющ,  мокростої.

Забрьохався  день  в  слизоті.
Я  жду  семисмужну  веселку,
Щоб  вибрати  шлях  пустоті
До  вмитого  неба    меделком.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879586
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.06.2020


Змирилось небо, більш не тужить

Змирилось  небо,  більш  не  тужить.
На  схилку  сонце  очі  мружить.
У  мочарах  зникає  швидко  даль.
Старої  ковдри  сіра  вата,
Немов  вся  вись  —  на  латі  лата,
Ховає  передвічну  пектораль.

Вже  й  ніч  вітає  нас  окрайцем,
А  дівич-зірка  —  першим  танцем.
Глибинами    Усесвіт  нависа.
Хтось  перед  себе  кине  погляд
Й  байдуже  вицідить:  «Непроглядь»,
А  хтось  у  захваті  гукне:  «Краса!»  

Почує  ніч.  «От  невидальце…»,  —
Промовить  й  згорне  покривальце.
Вмить  заполонить  погляд    розсип    зір.
Хай  смуток  серденьок  не  точить,
Куштуймо  чар    хмільної  ночі.
З  сузір’їв  виплітаймо  мрій  узір.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878973
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.06.2020


Запахи дитинства

Дитинства  запахи  я  досі  пам’ятаю.
Зимовим  свіжим  ранком  пах  в  кутку  бузок.
Спекотне  літо  пахло  пилом  й  молочаєм,
Малиною  —  бабусин  чай  із  галузок.

А  знаєте,  як  дивно  пахли  верболози,
Котрі  свій  корінь  вимокали  й  ані  руш?
Настоянка  під  ними,  мов  Господні  сльози,
Й  духмянь  така,  як  в  райських  ранньоспілих  груш.

А  поле…  Чим  лише  не  пахло  поле!
Коноплями,  і  медом,  й  хлібом  впереміш.
Тримався  повів  у  розмаєві  довкола
Й  тоді,  як  перші  скиби  вивертав  леміш.

Чимсь  своєрідним  пахло  в  хаті  двох  модисток:
Нитками,  шматинка́ми  й  хистом  вправних  фей.
Любов’ю  пахло  мамою  дароване  намисто
І  мозолями  тата  —  куплений  портфель.

Пахтіло  вдома  із  підко́минка    любистком.
Від  лампи  ґасової    —  ґнітом  і  димком.
Свяченим  зіллям  пахла  братова  колиска,
Велика  піч  —  сосною,  просом  і  теплом.

Дитинства  запахи  я  досі  пам’ятаю.
Вони  в  рожеву  незабутність  повертають.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878640
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.06.2020


Чи то не сивіє земля більш полинами

Чи  то  не  си́віє  земля  більш  полинами,
Чи  то  утратив  силу  всю  пахкий  євшан.
Щоразу  мертвий  бриж  спустошує  цунамі,
А  люд  зітхає  безпорадно:  знов  обман.  

Скрадають  стиха  нашу  Золоту  Колиску  —
Й  слабіє  міць,  і  розсипається  народ.
І    можні    прагнуть  змоги  мати  більше  зиску,
Шукають  неприкрито  й  тайкома  нагод.

А  ми,  роками  звиклі  до  негоди,
Шепочемо  про  себе:    нам  аби  не  гірш.
Що  ж,  так  хотілось  всім  пізнати  дух  свободи,
А  маємо  її    на  весь  щербатий  гріш.

Невже  містичний  "Сон"  це  Герберта  Уеллса
Чи  навкруги  нас  інший,  вивернутий  світ,
Де  люди  зайві  й  зневажають  інтереси,
Де  покидає  рідний  дім  рожевий  цвіт,

Де  продаватимуть  найкращі  чорноземи,
Ті,  за  котрі  кістьми  лягли  захисники,
І  українські  майорітимуть  знамена
Лиш  на  сільрадівських  будівлях  —  на  віки́.    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878105
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.05.2020


Підсвічений вечір

Підсвічений  вечір  свічками  бузку.
Половий  димок  звідусюди.
На  лихо,  зозуле,  так  пізно  не  куй:
Тут  тисяча  весен  ще  блудить.

Заграва  згорнула  багряну  вуаль
Й  лілове  вдягла  напинало.
І  небо  беззоре  —  димчаста  емаль  —
Спускається  наче.  
                                                             Смеркало.

Зелені  півсутінки  впали  в  траву,
Та  плюснуло  місячне  сяйво  —
І  бачу  феєрію  справді  живу:
Довкіл  золотавиться  майво.

Підсвічений  вечір  свічками  бузку
Спинивсь  на  моїм  полустанку.
Ілюзія  бранки?  
                                                           А  нам  на  піску
Чи  ж    варто  возводити    замки?

Квітує,  буяє  навколо  життя,
Коротка  до  болю  миттєвість.  
Що  душу  пече,    довести  б  до  пуття,
Бо  хтозна,  чи  буде  можливість.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877394
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.05.2020


На сірому ґрунті

На  сірому  ґрунті  проклюнулась  зелень
І  пнеться  до  сонця  крізь  браму  із  хмар.
Плямиста  епоха  —  заквітчані  села,
І  гордо  звучало  —  як  гімн  —  «хлібодар».

Ланами  пройтися  могли  аж  до  краю.
Стежини  зміїлися  поміж  колось.
То  співи,  спитаєте,  в  полі?  у  гаю?—
Де  праця,  там  пісня,  бо  так  повелось.

Брели    біля  ставу,  левадою,  садом.
Обіч    чебреці  й  голубінь  васильків.
Верталась  з  просапки  жіноча  бригада  —
Навстріч  висипав    їй  гурток  дітлахів.  

Хоч  праця  нелегка,  у  будні  і  в  свято,
З  світанку  до  сяйва  далеких  зірок,
Та  кожний  плекав  свої  мрії  крилаті,
Здавалося,  щастя  від  них  лиш  на  крок.  

Натруджену  молодь  звав  клуб  вечорами  —
Зал  —  музика,танці.  Індійське  кіно.
В  коханні  освідчення  під  яворами,
В  кутку  забивав  хтось  козла  в    доміно…

Минула  епоха.  І  ми  тепер  інші.
Зачинені  клуби.  Мов  пустка  село.
Про  працю  у  полі  не  пишуться  вірші.
Було  —  проминуло,  та  не  відлягло.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877032
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.05.2020


Розділено не двох

Тріпоче  літній  день,  мов  лист  на  вітрі  восени.
Волосся  сонячне  на  вітті  ясотіє.
А  хмара  хлипає  :  «Мені  ти  руку  простягни  —
Й  мій  дикий  жаль,  розділений  на  двох,  змаліє».

Ще  не  заговорило  небо  тучу  громіздку,
Та  я  до  літа  знову  приязно  горнулась,
Бо  он  та  дівчина,  —  на  інвалідному  візку,  —  
Зустрівшись  поглядом  зі  мною,  усміхнулась.

Медянкою  запах  потік  тривог  гіркий  полин,
І  розступилися  дощу  фортечні  стіни.
Намість  дзвінка  завіса  з  перламутрових  перлин
Очам  відкрила  вартість  вічну  і  нетлінну.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876379
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.05.2020


Яворина

На  паркан  обіперлась  гіллям    яворина  —
Може,  про́йде  дорогою  хтось  повз  обійстя.
Тут  лиш  бабця  живе  попри  літ  своїх  кпини,
І  нечасто  подвір’я  сповняється  гістьми.

А  хатинки  покинуті    вгрузли  у  землю,
Помаліли  за  вік    і  посліпли  від  туги.
Яворина  в  надії  очима  на  греблю,
Доки  сонце  не  сяде  надвечір  за  пругом.

Пам’ятає:  батьки  виглядали  так  діток
Із  коротких  і  довгих  розлук  на  гостину.
Повертайся,  рідне,́  дай  тим  стінам  зогріток,
Їм    маркотність  розвій  і    журбу  журавлинну.

В  ті  оселі  вбредуть  лиш  дощі  із  вітрами
Крізь  діряві  покрівлі  і  вибиті  вікна.
Якби  ж  вміли  вони  говорити  із  нами,
Розказали  б  про  долю  смутну,  безпросвітну.  

Поповзли  спориші  зусібіч  на  дорогу.
До  обійсть  полином  заростають  стежини.
Витирає  з  очей  бабця  краплю    вологи
Й,  обіпершись  на  ціп,  йде  у  бік  яворини.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876142
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.05.2020


Дивуватись я не приостану

Рожевим  пуп’янком  розцвів  світанок
Й  розлив  в  маснички  прегустий  туман.
Ні,  дивуватись  я  не  приостану
Красі  тій.  
                             Скаже  хтось:
                                                         самообман.

В  моїх  словах  ні  грама  позолоти.
Це  копії  невдатні  земних  див.
Побачені  хоч  раз  всупір  цейтноту,
Вони  лишають  в  серці  позитив.

Ви  обзирніться,  люди,  довкруж  себе
(І  ті,  котрі  прожили  за  літ  сто):
Он  якір  кинуло    в  калюжу  небо,
Й  флотилія  там  білих  пелюсток…

Шепочуться  півонії  в  очіпках
Про  швидкоплинність  весен  і  життя…
За  світ  оцей  тримаємось  ми  чіпко
І  всотуєм  його  до  забуття.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875667
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.05.2020


Позлітки тьмяні, мов віки…

Позлі́тки  тьмяні,  мов  віки,
Сьогодні  грають  віщим  блиском.
Зоря  роздмухує  міхи
І  обсипає  обрій  приском.

Біленький  о́болок    пилок
Скидає  рясно  на  квіт  яблунь.
Бджолиний  гул  дзвенить  з  толок,
В  прийдешнє  вірить  в  співі  зяблик.

Краплини  жовті,  наче  віск,
Стікають  мислію  по  древу.
Мить  на  земну  схилилась  вісь,
В  минулім  стала  жалем  ревним.

Ми  з  світу  неповернень  й  снів
Не  в  змозі  слів  назад  вертати,
Вони,  як  цвіт,  котрий  зотлів,
Пішли,  щоб  зав’язі  зростати.

Наллється  соком  з  неї  плід
Лиш  світла  і    без  тіні  злого,
Якщо  подумаєм  як  слід,
Перш  ніж  на  ґрунт  посіять  слово.

Позлітки  тьмяні,  мов  віки,
Сьогодні  грають  віщим  блиском.
Сплітаймо  з  слів  добра  вінки
Й  дітей  привчаймо  із  колиски.

О́болок-  милозвучний  синонім  до  «хмара»,  «хмарина»
Присок,  рідко  приск—гарячий  попіл  з  жаром;  жар

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875146
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.05.2020