Я покидаю Вас, о , сніжна панно!
Чи, може, Ви зрікаєтесь мене...
Одвічний рух планети невблаганно
В заокеанні далі Вас жене.
О, як поблідли Ваші білі руки!
Як потьмяніли очі крижані.
Сакральну мить дочасної розлуки
Нехай вплетуть вітри поміж стерні.
Не осудіть, що йду отак квапливо,
Дзвіниці неба б'ють прихід весни.
Річок предтеча кличе гомінлива,
Зтрусивши з вій льодяникові сни.
Із лона пнуться списами тюльпани,
Вони ось-ось проріжуться у світ.
Тож, поспішіть, моя морозна панно,
Не до лиця Вам ніжний малахіт.
Не до снаги Вам сонячна корида,
Знесилить душу проліскова гладь.
Ще де-не-де Ваш локон сніжний видно...
Та вже пора. Он журавлі сурмлять!
Я покидаю Вас, о, сніжна панно!
Чи, може, Ви зрікаєтесь мене...
Та я і не проти - хай собі іде! Хоча сьогодні вже пішла календарна, а як там по погоді, то поживемо - побачимо!
Щиросердно дякую за схвальний відгук! З веснонькою Вас!
Не до снаги Вам сонячна корида,
Знесилить душу проліскова гладь.
Ще де-не-де Ваш локон сніжний видно...
Та вже пора. Он журавлі сурмлять!
Образність неперевершена! Дякую.
Іро,це про пані Зиму,що нас покидає?Я правильно зрозумів? Дуже гарно і чомусь(ритміка,мабуть)асоціюється з віршем Тичини:
"О люба Інно,ніжна Інно!
Я - сам.Вікно.Сніги..."
Так, пане Михайле, про неї, про морозну панянку! Навіть трохи шкода, що йде....але радості більше - бо попереду заквітчана весна!
І справді співзвучне з віршем Маестро!
Щиросердно дякую Вам за відгук!