Я покидаю Вас, о , сніжна панно!
Чи, може, Ви зрікаєтесь мене...
Одвічний рух планети невблаганно
В заокеанні далі Вас жене.
О, як поблідли Ваші білі руки!
Як потьмяніли очі крижані.
Сакральну мить дочасної розлуки
Нехай вплетуть вітри поміж стерні.
Не осудіть, що йду отак квапливо,
Дзвіниці неба б'ють прихід весни.
Річок предтеча кличе гомінлива,
Зтрусивши з вій льодяникові сни.
Із лона пнуться списами тюльпани,
Вони ось-ось проріжуться у світ.
Тож, поспішіть, моя морозна панно,
Не до лиця Вам ніжний малахіт.
Не до снаги Вам сонячна корида,
Знесилить душу проліскова гладь.
Ще де-не-де Ваш локон сніжний видно...
Та вже пора. Он журавлі сурмлять!
Я покидаю Вас, о, сніжна панно!
Чи, може, Ви зрікаєтесь мене...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720707
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.02.2017
автор: Ірина Кохан