NNnn
Не затишно, не затишно
В моєму курені,
Не затишно, не затишно
Від дум тяжких мені.
То вітряно, то морозно,
І не вщухає сніг.
В душі вечірні мороки
Кладуть свій сум до ніг.
А в серці пусто й гулко,
Хоч закричи: "Ау-у!".
І відгукнеться лунко:
"Ау-у!.. Ау-у!.. Ау-у!.."
Та ось з'вилась зіронька,
Вечірняя зоря
І засвітила віроньку
В душі моїй здаля.
За нею друга, третя,
Четверта, п'ята вряд...
І вже вирує в небі
Святковий зорепад.
А там, в небесній далі
Готують свій наряд
Синкліти* й стихіалі*
З невтілених монад.
І стало раптом затишно
В моєму курені
Чарівні струни в закутках
Заспівують пісні!..
Та зірка – оріяночка,
Що Ладою зовуть.
Вона неначе лялечка,
Вона і там, і тут.
І в серці, і в уяві
Сьогодні й на віки,
У княжеській поставі
І в помасі руки.
...О Боже! Дай нам жити!
Дай нам любить, творить!
Нехай у нас щомиті
Зоря-душа горить!
І хай зігріє пломінь
Усе навколо нас,
Хай життєдайний промінь
Засвітить в нас Парнас!
Хай плине час рікою!
Хай множаться діла!
Cпасибі, зірко мóя,
За те, що ти дала…
Дала натхнення й силу,
І Віру в дану мить,
Що світ навколо милий,
Що варто в світі жить.
30.12.1995
_________
*Міріади невтілених душ – монад.
Гарно, романтично...
Зробилось тепер затишно в твоєму курені.
Бо зірочка засяяла... Про неї мріяв ти.
Нехай вона так сяє, дарує світ тобі.
І зможе зірка ясна спасти від самоти...
Олекса Удайко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Та ні, це ти, друже! А я за тобою... підтюпцем! 
Дуже теплий вірш! 
якую, Наталю! Ти справжня подуга! 
беру! 
Дивовижно.......