ОРІЯНОЧКА

                                     [b]  [i]NNnn

Не  затишно,  не  затишно
В  моєму  курені,
Не  затишно,  не  затишно
Від  дум  тяжких  мені.

То  вітряно,  то  морозно,
І  не  вщухає  сніг.
В  душі  вечірні  мороки
Кладуть  свій  сум  до  ніг.

А  в  серці  пусто  й  гулко,
Хоч  закричи:  "Ау-у!".
І  відгукнеться  лунко:
"Ау-у!..  Ау-у!..  Ау-у!.."

Та  ось  з'вилась  зіронька,
Вечірняя  зоря
І  засвітила  віроньку
В  душі  моїй  здаля.

За  нею  друга,  третя,
Четверта,  п'ята  вряд...
І  вже  вирує  в  небі
Святковий  зорепад.

А  там,  в  небесній  далі
Готують  свій  наряд
Синкліти*  й  стихіалі*
З  невтілених  монад.

І  стало  раптом  затишно
В  моєму  курені    
Чарівні  струни  в  закутках
Заспівують  пісні!..

Та  зірка  –  оріяночка,
Що  Ладою  зовуть.
Вона  неначе  лялечка,
Вона  і  там,  і  тут.

І  в  серці,  і  в  уяві
Сьогодні  й  на  віки,
У  княжеській  поставі
І  в  помасі  руки.

...О  Боже!  Дай  нам  жити!
Дай  нам  любить,  творить!
Нехай  у  нас  щомиті
Зоря-душа  горить!

І  хай  зігріє    пломінь
Усе  навколо  нас,
Хай  життєдайний  промінь
Засвітить  в  нас  Парнас!

Хай  плине  час  рікою!
Хай  множаться  діла!
Cпасибі,  зірко  мóя,
За  те,  що  ти  дала…

Дала  натхнення  й  силу,
І  Віру  в  дану  мить,
Що  світ  навколо  милий,
Що  варто  в  світі  жить.[/i]
[/b]

30.12.1995  
_________
*Міріади  невтілених  душ  –  монад.


адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=516026
Рубрика: Езотерична лірика
дата надходження 07.08.2014
автор: Олекса Удайко