| 03.01.2015 - 17:38 |  
http://sprotiv.org/2009/11/08/1257676680/#.UPQK6eQyLXA
http://sprotiv.org/2009/11/08/1257676680/
Мітки: історія України, Більшовицький терор в Україні, геноцид українців, комуняцький терор в Україні, масові вбивства, масові розтріли, свідчення очивидця, фотодокументи,чекісти, червоноармійці, ЧК
Підійшли до дверей, біля яких стояли два червоноармійці, й голова тричі стукнув у них револьвером. Двері відчинилися, і я побачив освітлений великий льох. Звідти долинув зойк. Чекісти із заляпаними кров'ю ногами, одягом, обличчями роздягали близько десятка чоловіків і жінок. Тоді знову зв'язували їм руки. Якась жінка із розпущеним волоссям, у розірваній со¬рочці впала на землю, благаючи не вбивати її. Під сміх і глузування вона ці¬лувала чоботи одного з катів. Під стіною лежало на купі зо два десятки оголених тіл.
У льоху висів сморід гнилої крові і виділень людських тіл. Переступаю поріг, і моє єство огортає різка зміна. Павутиння надії обірвалося. Царство життя лишилося за тим порогом. Тут – царство смерті. Межу перейдено. Повороту нема. Бунтівні атоми живого тіла покірно змирилися з цим. Замість страху – в душі запанувала байдужість.
Приглядаюся до товаришів по нещастю. Роздягнені, стояли вони в чер¬зі під стіною. Голий, уже старий священик із розкуйовдженим сивим волос¬сям, звівши очі до стелі, голосно читає псалом «Помилуй мя, Боже». Хлопець із розгубленим обличчям тремтячим голосом звертався до байдужих чекістів, щоб його вислухали, бо він ні в чому не винен.
Якраз роздягали другого священика, міцної будови, не старого ще брюнета. Він дивився на чекістів палаючими чорними очима і називав їх антихрис¬тами, звірами, людожерами. Погрожував, що Господь тяжко покарає їх.
Один із чекістів пхнув його кольбою до черги.
— Iді, іді, нє пугай! Твой Бог в Москве в ЧК, сідіт уже арєстованний!
Останньою переді мною роздягали молоду гарну дівчину.
Очі чекіста масніли, коли він оглядав її стрункий стан. Дівчина щось тихо заговорила до голови ЧК, але той грубо пхнув її до черги.
— Хватіт тєбє кантррєвалюционниє пєсєнкі па театрах распевать!
Артистка, яку розстрілювали за «контрреволюційні» пісні, стала в чергу.
Роздягнули і мене. Скрутивши шнурком руки, поставили за нею.
Тіло її торкнулося мого. Обернулася до мене з божевільним поглядом глибоких чорних очей.
— Я не хочу вмирати... Хочу жити... Чуете? Хочу жити! – почувся її болісний напівшепіт.
Що я міг їй сказати?!
Що від її дотику десь із глибини душі виринув образ Галі й на хвилинку нестримно потягнув до життя? Але погляд на трупи під стіною повернув до дійсності і знову занурив душу в глибоку апатію.
Почався розстріл.
По одному брали із черги і підводили під стіну. Кулі, розбивши камінну кладку льоху, оголили глинисту землю.
Жертву ставили лицем до стіни, і горбатий заслинений жидок стріляв їй у потилицю з короткого карабіна. Деякі черепи злітали, бризкаючи на стіну мозком.
Черга переді мною все скорочується... Серце млосно стискається... Хоч би скоріше скінчилося це очікування!
Нарешті один і |
КОМЕНТАР ЩОДО ТВОРУ: 
! 
Приємно . 
