Зоряні арки здаються дивно тяжкими,
И час такий довгий, що біль більше не біль;
Спершу у нас були крила, та в воду пішли ми,
І дихання наше відтоді – прибій.
Лиш як небо нічне вищим здається, і всує
необережному серцю хочеться вверх –
Про нас нагадай Тій, що чує:
Etoile de la Mer.
Ave, Maris Stella,
Dei Mater alma,
atque semper virgo,
felix coeli porta.
Sumens illud Ave
Gabrielis ore,
funda nos in pace,
mutans Evae nomen.
Solve vincla reis,
profer lumen caecis,
mala nostra pelle,
bona cuncta posce.
Monstra te esse Matrem,
sumat per te precem
qui pro nobis natus
tulit esse tuus.
Радуйся, Маріє,
славна Зірко Моря,
Діва, Божа Мати
і небесна брамо.
Вість благу прийнявши,
миру дай усім нам,
щоб змінилась доля
праматері Єви.
Від гріха звільни нас,
просвітивши світлом.
Скверну попали в нас,
даруй радість в Бозі.
Щоб почув молитву,
Матінко Пречиста,
Той, Хто нас заради
В Тобі воплотився.
(В пісні Б. Грєбєнщікова звучить фрагмент середньовічного гімну Ave Stella Maris.)
________
Непредставимая тяжесть звездного свода,
И время так долго, что боль больше не боль;
Раньше у нас были крылья, но мы ушли в воду,
И наше дыхание стало прибой.
Только ночью, когда небо становится выше,
И неосторожному сердцу
Хочется вверх –
Напомни о нас Той, что слышит:
Etoile de la Mer.
Ave, Maris Stella,
Dei Mater alma,
atque semper virgo,
felix coeli porta.
Sumens illud Ave
Gabrielis ore,
funda nos in pace,
mutans Evae nomen.
Solve vincla reis,
profer lumen caecis,
mala nostra pelle,
bona cuncta posce.
Monstra te esse Matrem,
sumat per te precem
qui pro nobis natus
tulit esse tuus.
Так приємно коли приємно дивуєшся!) І хоч я люблю Грєбєнщікова не того що парИть (а його такого набагато більше), а того що парує, бурлить, - і все ж він в будь-якому вигляді є одним із початкових, але все ж справжніх сходинок, які ведуть навтьоки від ... сучасного ще й досі ї.. дурнуватого людства.
