З іменинами тебе, матусю. Світла вам пам`ять.
Замісила мама хліба, запашного - пахне ранок,
І корову подоїла - націдила повен збанок.
Підвязала сиву косу, в хустку, з квітами барвінку,
Зима вікна цілувала і співала собі дзвінко.
Сніг білів - у мами коси... цілував змарнілі руки,
В пєцу дрова лоскотались - видавали дивні звуки.
У січкарні, кукурудзу, різав тато для худоби,
Сікачем нарізав яблук, як цукерки, для оздоби.
Їх життя так пахло млосно в бочці з дуба, де капуста,
У снопах, що жили в клуні, у сметані, що загусла.
У святім обличчі Бога, що прикритий рушниками...
Як же збіг той час, щасливий - світла вічність по між нами.
Сяду нині знов до столу, де хлібина - жменька раю,
Знов зима, сніги пекучі - іхній світ собі згадаю.
Маму сиву - коси в хустці, руки тата з мозолями,
Враз тепло, неначе літо... що покоси з косарями.
Світлі очі - ясні зорі... знову усмішка привітна:
- Так далеко ви від мене... і зима собі розквітла.
(С) Леся Утриско
Хай спочивають з Богом! 
