Де день замріяно торкає висі
Там сонечко,немов дитя в колисці,
Проміння через хмарки пробива,
Немов сорочечку свіженьку одяга,
Таке сонливе-позіхає!
Нахмурилося небо,ніби зле,
Ось,ось рясненький дощ проллє,
Мов сльози !
Трави зашепочуть-торкнися,
Торкнись так лагідно мене-
Конвалія-красуня мов благає!
І завмирає дотиком краплин,
Що омивають,мов любовний плин,
Пелюстки!
Здригаються,немов кохають.
В житті новому оживають,
Цвітуть красою неземною,
Чарівним подихом-неначе пеленою
Торкають,мов п*янкий дурман,
Де повиває їх густий туман-
Весняний морок!Мов пухкий рушник,
Огорне й захистить від злих,ще тих
Пронизливих вітрів,хай не дратують,
Й не лютують,а лагідно цілують,
Мов губи,-солодко-медові,
Конвалії- так ніжно-веснянкові!
Позитивні почуття примножують весняні явища, квіти, птахи, кохані... Кохання Вам, Лесю! 
