| Сторінки (4/375): | « | 1 2 3 4 | » |
* * *
Провайдера кликали в гості?
Готуйте гранатовий сік.
Підкине він гру вам у простір —
Останню принаду для всіх.
Він стане за ширмою часу,
Здмухне з провидіння сльозу,
Погляне в безодню зірчасту
І викличе з неба грозу.
І там, де здригаються вежі
За межами всіх поколінь,
Невидиме око простежить,
Щоб ви не майнули у тінь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=140187
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 05.08.2009
* * *
Вогнегасник знаходиться тут,
Де життя прикипає до сліз.
Поміняємо боти на бут
Й шикуватися підем у ліс.
Може, нам і не треба жаги?
Бо нестерпності повно в словах.
Йдуть із півночі інші боги
І паркують свій ареопаг.
І заблукані в неба краях,
Ми відточимо обрію суть,
Щоб не впасти на брук. Позаяк
Звідси нас на щитах понесуть.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=140161
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 05.08.2009
* * *
Начуваймося! Свині не винні.
Затягнулися вічності шви.
Ми живем на своїй половині,
А за нами не видно мошви.
От і все, що лишилося знати.
От і все, що нам, скрипко, заграй!
Ми свої попустили пенати
І пустилися за небокрай.
Але там нас ніхто не побачив,
Окрім дерева за ворітьми.
І тому від жорстоких означень
Недарма ухиляємось ми.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=140160
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 05.08.2009
* * *
За право лишатись собою
Ти битися будеш на смерть
До того пекучого болю,
Яким утішається твердь.
До того разючого світла,
До того летючого сну...
І тільки жага непомітна
Хитне твою кригу земну.
І тільки знемога пекельна
Позбавить вагомих підстав
Сказати про себе напевно,
Ким справді ти був і не став.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=140142
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 05.08.2009
* * *
В королівстві кривих окулярів
Жоден зрячий не може без них.
Тут не сонце, тут тільки солярій
Замаскованих струмів земних.
Тут і очі усі - без блакиті.
Тут і простір навкруг - неживий.
І чатують зашорені кліті
На усіх, в кого зір боковий.
І волочаться тіні зухвалі.
І зриваються знову втекти
Окулярами скривлені далі
В небеса, де невидимий ти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=140141
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 05.08.2009
Вільям Шекспір
Сонети
1
Продовження чекаєм від творінь,
Щоби краси троянда не зів’яла.
Щоби, налившись зрілістю, цвітінь
В нащадках міццю й ніжністю буяла.
Але, прикутий до своїх очей,
Живитися звик полум’ям ти власним.
Достаток голодом змінив, ачей,
І ворогом собі ти став злощасним.
Ти зараз ще прекрасний у журбі,
Крикливої весни примхливий вісник.
Свій зародок ховаючи в собі,
Ти ніжний марнотратник і зловмисник.
Світ пожалій, прожерою не стань,
Віддай йому належне без вагань.
2
Як сорок зим чоло оточать враз,
Лишаючи сліди глибоких ям,
І помарніє юності алмаз,
І вкриє все хиткий пустий бур’ян, —
Тебе спитають: де твоя краса,
Де всі скарби чудових днів тепер?
Не говори: „В очах моїх я сам”.
Зганьбить, хвальку, ця відповідь тебе.
О скільки б заслужив ти похвали,
Якби сказав: „А ось моє дитя
Зведе мої рахунки будь-коли,
Засвідчивши красу мою життям”.
З ним в старості ти станеш як хлоп’я,
Тебе зігріє знову кров твоя.
3
Скажи тому, хто в дзеркалі твоїм:
„Час іншого вже одухотворяти”.
Якщо ж ти не повторишся у нім,
Обманеш світ, позбавиш блага матір.
Хіба іще не створена краса
Снаги твоєї не бажа ніколи?
Могилою ти хочеш стати сам,
Любові у собі замкнувши коло?
Ти — дзеркало для матері, затям,
Їй повертаєш квітень буйний ти.
І через призму власного життя
Побачиш в сині час свій золотий.
Але як будеш вік у самоті, —
Помреш — і згине образ твій в житті.
4
О марнотрате, нащо тратиш сам
Лишень на себе спадок свій прекрасний.
Не в дар, а в борг дає Природа нам.
І тільки щедрим ці дари дочасні.
Навіщо, скнаро, ти вхопив без меж
Призначене для багатьох багатство?
Якщо ти іншим жити не даєш,
Лихварю, то чи матимеш сам щастя?
Адже в лихварство граючись собі,
Ти позбавляєш сам себе прибутку.
Коли Природа вкаже час піти тобі,
Що ти залишиш тут усім без смутку?
Якщо красу не пустиш в обіг ти,
То користі від неї не стягти.
5
О, ті ж часи, які створили тут
Чудовий образ, що чарує око,
Його, немов тирани, вмить зметуть.
І в цім - несправедливості жорстокість.
Не зна спочинку час, і літо
Зміня зима, яка руйнує все.
Спинився сік, і ні життя, ні цвіту -
Усю красу снігами занесе.
Якби іще не літа дух п'янкий -
Текучий в'язень на стіні в кришталі,
Зв'язок з красою втратився б таки,
І тут її уже б не пам'ятали.
Але квітки і взимку нам придатні,
Бо їхня суть застигла в ароматі.
6
Не дай зимі суворій обірвати
Усе, що літо віддало тобі.
Скарб запашний постав собі на чати,
Докіль краса не згинула в журбі.
Немає користі, коли баришник
Тобі відважить позику ураз.
Ти щасним будеш тільки повторившись.
Десять разів - як десять буде вас.
Ці десятеро щастям сповнять світ,
Твій дивний образ понесуть в сторіччя.
Лиш збитку Смерть зазна від тебе вмить,
Бо у нащадках житимеш ти вічно.
Не опирайся же красі віків
І не бери в нащадки хробаків.
Переклад з англійської AleksGun
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=140060
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 04.08.2009
* * *
Обух смерті
чекає розлючених псів.
Вітер ніжить газон
за парканом крутизни.
Я подався край світу
й на землю присів,
Щоб сильніше відчути
ментальність Вітчизни.
Помаранчевий потяг
мене обплітає вузлом.
Запліднили надії
оці божевільні майдани.
Чи проснутись, чи спати
в обіймах із випитим злом,
Чи дивитись, куди ти
націлив минуле, Богдане.
Причіпляйте вагони,
вже доля у всесвіт сурмить.
Нас давно поєднали
спадкової туги відтинки.
І якщо від’єднати
від потягу часу
хоч мить,
То не дійде він вчасно
до неба зупинки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=140059
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 04.08.2009
* * *
З кожним днем все гучніше слова,
Від яких ти ховаєшся в себе.
І уся твоя туга жива
Проступає зірками у небі.
Ними ти у пустельній журбі
Все відмолюєш світ без молитви.
Я ж їх спалюю мовчки в собі,
Щоб із попелу знову ожити.
Обереги свої борони,
Остороги свої не оскаржуй.
Ти мене навіть з пекла вини
Витягаєш собою щоразу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=140028
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 04.08.2009
* * *
Експеримент із постаментами
удався.
Коловорот речей в природі
зріс
тотожно
видобутку нафти.
А на білбордах ще лежить
торішній сніг,
відсвічуючи
свастику мовчання.
Ми знов не при собі —
між Заходом і Сходом.
Ми знову ні при чім —
у рудокопнях пам’яті.
І під уламками епох
розпластуємось
іншими життями.
Яких
у нас
нема.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=140027
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 04.08.2009
* * *
Мій внутрішній ворог чатує мене
За кожним завулком печалі.
Зненацька впритул обпікає вогнем
Або відкидає подалі.
Мій внутрішній ворог посилює тиск,
Ламає мою оборону.
Навіщо йому ця наруга, цей зиск —
Безчестя чужого полону?
Мій внутрішній ворог кидає на штурм
Усі свої зовнішні сили.
І вже мій останній рубіж, наче мур,
Палке бойовисько укрило.
Лишаються тільки сердечні бої
За кожен притулок відплати!
Мій внутрішній ворог всі мрії мої
Розбив, щоб мене врятувати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=140001
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 04.08.2009
* * *
У ритмі і рухів, і чарів
Кружляєм по колу удвох,
Неначе себе приручаєм
До вічного болю тривог.
Неначе ми встигли забути,
Що світ не існує без нас,
Що всі його давні спокути —
Це наш галактичний баланс...
І музика тихо гортає
Душі полохкі сторінки.
Можливо, аж за небокраєм
Ми станемо знову ніким.
А поки, тамуючи голод,
В надії на зоряний шанс
Кружляємо вперто по колу.
...А коло кружляє по нас.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=140000
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 04.08.2009
БЛОК-ПОСТ
Іду світ за очі,
та натикаюсь на блок-пост
між простором і мною.
А в хлопців —
дика алергія
на перестиглих диваків.
Якби знаття,
то не пішов би манівцями,
а вийшов би на путівець
всесвітньої любові.
— Сідайте, дядьку, —
кажуть хлопці. —
У нас ще є НЗ.
Для профілактики печалі...
Скуштуйте!
Залпом.
І до дна.
„Оце так втрапив! —
думаю собі. —
Та в мене все ж
підвищений імунітет
для зберігання неповторності.
Тікаю геть.
А хлопці
мовчки
скидають
із плечей
тягар.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=139914
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.08.2009
* * *
Рієлтери надій
розпродують кохання.
Уже воно спинилось у ціні
на ринку нерухомості ілюзій.
Купуйте, доки час
не став осіннім смутком
і доки ще у вас
не девальвовані чекання.
Купуйте, доки простір
не звузився
до точки витікання
із власної
прийдешності.
Уже гендляр
відслинює завдатки...
Купуйте!
Все одно
інфляція поїсть
всі міражі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=139913
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.08.2009
* * *
Ваша милосте, будьте зі мною
В цьому колі подвійних страждань.
Обертається світ за стіною
Наших поглядів і сповідань.
Перед нами ще чиста сторінка
Непрочитаних усмішок дня.
Облітає ночей павутинка
І у просторі нас доганя...
Ми прощатимемось на століття.
Ми прощатимемо ворогів.
Та усіх наших мрій повновіддя
Не розбудить глухих берегів.
І відіб’ється пам’ять луною,
І сховається в тишу ім’я...
Ваша Вічносте, будьте зі мною,
Я без Вас в цьому світі не я.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=139887
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.08.2009
Місто червоних плащів
Новела
Присвячую дружині
Дощ упав на сутінки зненацька. Місто якось відразу принишкло, зіщулилося, потемніло. Одинокі перехожі намагалися мерщій добігти до свого під'їзду чи вскочити у тролейбус.
І тільки двом, здавалося, не було ніякого діла до цієї метушні. Воно стояли під навісом магазину "Соки-води" і безтямно цілувалися.
Нарешті дівчина у червоному плащі відхилила голову і знеможено прошепотіла:
- Ти наче п'яний...
- А ти хіба ні? - озвався юнак у військовому одязі.
- Я сп'янію потім, - продовжила вона голосніше, - коли пройде дощ і запахне землею...
- Хіба після дощу пахне землею? - здивувався він. - Небом!
- Ні-ні, землею! - заперечила дівчина м'яко, але з жіночою непохитністю. - Ходімо краще в парк.
* * *
Вони перейшли проспект по переходу і повільно піднялися по сходах у парк. У порожніх алеях лише покірно цідилися холодні струмені дощу та розсовували темінь самотні ліхтарі. Дівчина і юнак звернули в алею, що вели углиб ошатних кленів, і невдовзі підійшли до порожньої альтанки. Вони присіли на холодну лавочку і застигли в довгому палкому поцілунку.
- Ти наче струмок, - прошепотіла дівчина. - П'єш тебе і не нап'єшся...
- А твої уста - як мед, - сказав юнак захмеліло. - І чому вони такі солодкі?
Він хотів знову припасти до неї поцілунком, але вона відхилилася, відтак взяла його голову руками і повернула до світла ліхтаря, що стояв поруч з альтанкою.
- Знаєш, - мовила радісно, - у тебе зараз в очах іскорка... Така симпатична.
- Вогниста? - запитав він.
- Ні, у тебе очі не вогнисті. Скоріше спокійні, м'які, але вогню в них немає.
- Зате в твоїх - міріади сонць! А губи - як спілі черешні, - і він зробив спробу знову поцілувати її, та дівчина швидким рухом поклала йму палець на вуста.
- Не захоплюйся! - а потім додала лагідно: - Давай просто посидимо.
- Давай, - покірно згодився він і розслабив обійми. А потім узяв у свої долоні її і озирнувся довкола, наче хотів увібрати в себе цей дивний замріяно-тривожний осінній світ.
- Як гарно тут! - сказав щасливим голосом. - Дерева, дерева... А там - лише пустеля й гори.
- Я теж люблю дерева, - по хвилі озвалась дівчина. - Коли вранці іду до інституту, завжди милуюся ними. Мені здається, що я їх розумію. У них теж є своє життя, схоже на людське. Середних є бідні й багаті, є гордяки і еліта, а є зневажені й покинуті. У них теж відбувається боротьба, вони страждають і кохають... А оті тополі, що біля взуттєвого магазину, з такими гладенькими стовбурами, в ранковому сонці стоять наче голі юнаки. Аж соромно дивитися на них...
Хлопець здивовано поглянув на дівчину.
- Ніколи б не подумав, що дерева схожі на нас. І яке у них може бути життя? Просто ростуть собі - і все. Переробляють вуглекислий газ на кисень.
- Ні, не скажи, - заперечила дівчина. - Вони все розуміють і вивчають нас. Тільки говорити не вміють по-нашому. Але своя мова у них є. Треба лише її зрозуміти.
Вітер пройшовся по розвіттях десь угорі, і вони зашуміли поважно й урочо, мовби підтверджували слова цієї чорнокосої юнки.
Хлопець зітхнув і підніс руку з годинником до очей.
- Завтра у цей час я буду далеко-далеко, - промовив із смутком. - У нас лишилася тільки ніч...
- ... і все останнє життя, - підхопила дівчина, заглядаючи йому в очі. - Хіба не так?
- Так, так, моя люба! - прошепотів він, цілуючи її обличчя. - І все життя...
- Знаєш, поїхали до мене, - раптом запропонувала вона після поцілунку. - Батьків нема, вони на іменинах і тітки в селі, будуть лише завтра.
- Ну ти... смілива дівчина, - озвався він, милуючись нею. - А не боїшся?
- Аби лиш ти мене не злякався! - розсипала вона мелодійний сміх, і в його душі забриніли лісові дзвіночки.
Він швидко схопився з лавочки і потягнув дівчину за руку з альтанки. Дощ уже вщух, по асфальту струменіли потоки води. Молода пара, розбризкуючи їх, вибігла із парку на проспект.
- Таксі, таксі! - закричав юнак, махаючи вільною рукою.
Біла "Волга" із зеленим "оком" враз притишила ходу, скрикнувши у ніч гальмами...
* * *
Вони сиділи на дивані знеможені й щасливі. Тепер цілунки були довгими й розважними. М'яко світила настільна лампа, за вікном шумів дощ, з магнітофона лилася тиха музика.
- А тобі як більше подобається цілуватися: палко, гаряче чи спокійно і ніжно? - запитала вона пошепки.
- Спокійно, - відповів він, пестячи долонею її щоку, а сам враз ніби заглибився в себе.
- Я раніше, коли була малою і дивилася фільми, в яких цілуються, то думала, що вони просто притуляють губи і все. А виявляється, воно не зовсім так.
- А ти дивилася фільм "Комедіанти"?
Вона замислилася, намагаючись пригадати. Заперечливо похитала головою.
- Ну американський, двосерійний.. - підказував він.
- У-у! - знову похитала вона.
- От там показано, як треба по-справжньому цілуватися.
- А ми з тобою по-справжньому? - похопилася дівчина.
- Ну звичайно!
Вони з'єдналися у ніжному поцілунку.
- Ніколи не думала, що може бути так гарно з іншою людиною, - говорила вона потім. І глянувши на нього, продовжила:
- А ця людина вічно про щось думає! - заговорила вже з примхливо-сердитими нотками. - Про що ти думаєш, сержанте? Отямся, з тобою дівчина в кімнаті... А тобі завтра летіти на службу. Отам надумаєшся, Миколо! Ти чуєш, яке у тебе ім'я? Ми-коло! Ми з тобою - одне коло!
Він посміхнувся з ледь притлумленим смутком, повернувся до неї; але той усміх виявився якимсь силуваним. Усе ж юнак, обійнявши її, заспокійливо поцілував у щоку.
- Я думаю про фіранки, - зітхнувши, мовов він.
- Фіранки? Які?
- Оті, що закривають вікно...
Вона відкинулася від стінки дивана, глянула на фіранки і здивувалася: що він міг там побачити такого?
- Мама вже давно хотіла замінити, а я не даю. Це іще в дитинстві мені хресна подарувала, і вони для мене - частина життя. Скільки історій я вигадувала, дивлячись на них!..
- На них написане наше з тобою життя, - сумовито, але впевнено сказав Микола, і в його голосі вона почула якусь приховану тривогу. Але нічого не сказала, чекала, доки він продовжить.
- Ота казкова фея - це ти, - мовив юнак після паузи. - А гномики біля неї - твої майбутні учні. Згорблена бабуся, що дивиться на фею, - це моя мати.
- А ти? - стрепенулася дівчина.
- Мене там немає.
- А кіт у чоботях? - похопилася вона, відчувши щось недобре у приреченості його тону.
- То не я. То тільки вість про мене. Чорна вість...
- Ну що ти, що ти, що ти! - вона рвучко підвелась, припала до нього всім тілом і почала осипати поцілунками. - Не смій так думати, чуєш?
- Я не думаю, я знаю, - прошепотів він і стиснув її в своїх обіймах так, що вона затихла.
- Щось серйозне? - тривожно запитала дівчина.
- Не знаю, - відповів він, випускаючи її з обіймів. - Дозволь, я встану.
- Знову військова таємниця? - не пускала вона.
- Знову... Дай я піду на кухню покурити.
Вона відпустила його і зітхнула:
- Кури тут, тільки вікно відчини.
Микола підвівся, дістав з кишень цигарки і сірники, підійшов до вікна. Хвильку постояв перед фіранкою, розглядаючи впритул малюнок на ній, потім рвучко відхилив її і розчинив вікно...
У кімнату відразу увірвався шум дощу, змішаний із приглушеними звуками міста: далеким стукотом поїзда, шурхотом автомобілів, швидким цокотом запізнілих каблучків.
"Після дощу людям хоч легше дихатиметься, - думала вона, милуючись його пружною статурою. - Ця сірість, запльованість вулиць - усе змиється, очиститься. Навіть атмосфера, яку люди сповнюють своїми тривогами, злобою, болями, стане чистішою".
Він затягнувся і струснув попіл за вікно. Місто ховалось у сутінках, мов перебувало у лабетах якоїсь злої невідомої сили. Здавалося, що ця ніч не скінчиться через кілька годин, а триватиме довгі-довгі роки.
Хіба він міг їй усе розказати? Про те, що вже три місяці полк жив у якомусь дивному стані... Наче нічого й не оголошують, але всі знають, що по той бік кордону, в сусідній країні, неспокійно. І що, можливо, доведеться рушити туди, захищати їхню революцію. І що йому вже двічі оголошували відпустку за відмінну службу, а потім відміняли у зв'язку з підвищеним бойовим станом. І лише коли він під час караульної служби помітив пожежу в механічній майстерні і загасив її ще до того, як по тривозі прибігла зміна, сам командир полку сказав ротному: "Щоб цього хлопця сьогодні в полку не було". І через якихось пару годин сержант Коваленко видів у поїзді, що віз його на Ташкент... А там літак підняв його у небо, щоб опустити на рідну землю.
Але хіба він міг їй усе це розповісти?
Юнак знову затягнувся димом, щоб відволіктися від своїх думок. Випустивши дим, почав розглядати дерева за вікном. Раніше якось не замислювався над тим, що і вони - живі рослини і що мають свій світ.
- Тополі самотні і горді, тому що найвищі, - долинув до нього її голос. Вона відчула, що він розглядає дерева і наче підказувала йому. - Акації - пусті і легковажні, всю зиму стоять з пожухлим листям. А навесні з ними відбувається дивна метаморфоза: серед жухлої листви викльовуються молоді листочки, а торішнє листя несподівано зникає - і не услідкуєш. Ось воно було - й не стало. Чи то опало на землю, чи то розчинилося в повітрі...
Він уже докурив, кинув недопалок за вікно і стояв, глибоко вдихаючи осіннє повітря.
- Слухай, дівчино, - мовив, не обертаючись, - тобі треба було на біофак поступати, а не на фізмат...
- А я хлопче, хотіла медиком стати, - у тон йому озвалася вона. - Це мене батько збив з пантелику. "Будеш, каже, у людських болячках копирсатися. Іди краще в педінститут на біологічний". Та я на зло пішла на фізмат, де найвищий конкурс був. Думала: провалюсь, піду санітаркою працювати. Але здала все на "четвірки" і пройшла.
Вона замовкла, потім вийшла з кімнати. Здається, пішла у ванну.
Микола ще кілька хвилин постояв, вдивляючись у сутінки, ніби хотів там видивитись свою долю... Зачинив вікно - і вітер загудів звільнено. Ніби відчув, що вже не зашкодить цим двом закоханим.
* * *
Він повернувся від вікна і... опинився у повній темряві.
- Навіщо ти вимкнула світло? - спитав збентежено.
- Ходи сюди! - прошелестів її ласкаво-наказовий шепіт.
Він обережно пішов углиб кімнати, виставивши вперед правицю, і через хвильку в його долоні опинилася її рука.
Магнітофон замовк, касета закінчилася. Але вони стояли, рука в руці, і повільно зближувалися. Нарешті він обійняв її усю і відчув, що вона в одному халатику, а під ним нічого нема...
- Я хочу стати твоєю дружиною зараз...негайно... в цю хвилину... - шепотіла вона , відчуваючи його цілунки на чолі, щоках, шиї, устах... - Тільки попереджаю: ти у мене перший...
- Ти у мене - теж... А коли з цього щось вийде? - запитав він схвильованим шепотом.
- Ну й добре, - відказала вона. - Повернешся із служби, а в тебе вже буде донька або синочок.
- Не говори так, Наталко! - через силу прошепотів він, пронизаний від її слів раптовим струменем відчаю.
Але вона згасила його палким цілунком, і він покірно пішов за нею у досі незнаний розбурханий вир почуттів, щоб розчинитися в ній до кінця.
* * *
В аеропорту, як завжди, було гамірно й душно. Гомін сотень людей, бруд на підлозі, запахи із туалетів - усе змішалося, викликаючи разом і відразу, й бажання швидше вирватися із цього вулика, і якесь дивне відчуття внутрішньої дисгармонії: "Чому так? Невже це і є найрозвинутіше суспільство?"
...Микола уже кілька разів виходив із залу надвір, нервово курив, то поглядаючи на годинник, то вишукуючи з-поміж сотень людей, що снували туди-сюди, одне-єдине обличчя.
Але Наталки не було.
"Невже не прийде? Вона ж обіцяла відпроситися з лекцій. А може щось сталося?" - терзався в здогадках. Та час був невблаганним. І ось уже оголосили про початок реєстрації пасажирів на літак Сімферополь-Ташкент.
Стоячи спочатку в черзі на реєстрацію, потім у накопичувачі, він усе ще не втрачав надії, раз-по-раз озирався довкола, вишукуючи дівчину в червоному плащі. Та ось уже оголосили посадку, пасажири почали виходити на льотне поле. Він пропустив усіх, іще раз кинув погляд на проводжаючих, потім, зітхнувши, приречено пішов за всіма.
* * *
Наталка вбігла до зали очікування, коли оголошували посадку на його рейс. "Не встигла! - розпачливо картала себе, перебігаючи через усю залу. - Якби не цей дурнуватий ленінський залік! Поки вся група не склала, декан нікого з аудиторії не випускав..."
Через скляну стіну споруди аеропорту бачила, як пасажири піднімаються по трапу літака. А позаду всіх ішов і озирався... Микола. Вона кинулась на балкон другого поверху, де був майданчик для проводжаючих, і розштовхнувши усіх, почала кричати його ім'я і махати рукою. Та навколо стояв лемент і гамір, хтось теж кричав, на посадку десь заходив літак, і всі звуки потонули в його ревінні...
- Сержанте, посадка закінчується, - попередила стюардеса і співчутливо додала: - Що, не прийшла? Ну нічого, знайдеш собі іншу. Такий парубок! - закокетничала вона.
Микола востаннє обвів поглядом натовп проводжаючих, ловлячи очима знайому фігурку в червоному плащику. Аж ось... вона! Але онде - іще один червоний плащ, а он іще, іще... "Що це за мода така пішла на червоні плащі, - розгубився юнак. - Місто червоних плащів, прошепотів він, - я в тебе більше ніколи не повернуся..."
* * *
Наталка проводжала розпачливим поглядом літак і ще не знала, що їй судилося довге-довге чекання, холодна зима і зажурені ранки. І коли вже чекати стане несила, вона знайде за залишеною ним адресою маленький будинок у глухому передмісті. На її дзвінок вийде стара, убита горем жінка в чорній хустці. Дізнавшись, хто ця дівчина, заведе її в хату і подасть звичайного сіруватого папірця.
Наталка почне читати, та літери застрибають, замечуться, попливуть з-перед очей.
"МІНІСТЕРСТВО ОБОРОНИ СРСР... ГЛИБОКИМ СУМОМ... ВАШ СИН КОВАЛЕНКО МИКОЛА ІВАНОВИЧ... ВАШ СИН... КОВАЛЕНКО...МИКОЛА... ІВАНОВИЧ.... МИКОЛА... МИКОЛО! МИ - КОЛО!!! МИ З ТОБОЮ - ОДНЕ КОЛО! ...ПРИ ВИКОНАННІ ІНТЕРНАЦІОНАЛЬНОГО ОБОВ'ЯЗКУ..."
І земля попливе з-під неї, а світ затьмариться навіки, і в ту ж мить вона відчує, як у ній озветься нове життя.
Усього цього дівчина ще не знала. Вона дивилася, як потужна срібляста птиця зникає й зникає в блакиті і відносить у далеч її невгамовне кохання.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=139886
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.08.2009
* * *
Будем зникати словами,
Будем звикати думками...
Ось так раптово із вами
Разом дійшли ми до карми.
Лунко озвались дороги.
Стали сузір’ями квіти.
Тільки не буде вже змоги
Нам поєднатись навіки.
Так розвели нас предтечі
По голосній круговерті
І не лишили для втечі
Ані життя, ані смерті.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=139868
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.08.2009
* * *
На скелях днів розвішано світанки.
Мене ти ще сьогодні посвяти
У пломінь, що горить безперестанку
На протязі твоєї самоти.
Ми тут. Ми стали схожими на простір.
Стежина завітрилася в імлі.
І стали зрозумілими до брості
Усі майбутні сполохи землі.
Це час, коли ще квіти не духмяні,
Коли непереборна неба синь.
І все, що нас освітлює і манить,
Уже чекає іншої краси...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=139866
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.08.2009
* * *
А за вікном нудьгує дощ
І схлипує вітрами.
З яких пустель, провулків, площ
Він сутінки збирає?
З яких невидимих світів
Свої він ронить сльози?
І смутком входить в кожен дім,
Немов розради просить...
Ось він іде. Іде й стоїть
Облогою глухою.
І скільки йтиме ще століть
Вперемішку з нудьгою?
Не говори мені. Помовч.
Замкнула ніч всі брами.
А за вікном нудьгує дощ
І схлипує вітрами.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=139563
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 31.07.2009
* * *
Не бійтесь данайців. Вони вам дають
Останню надію на поклик.
І всю нерозтрачену віру свою
Жбурляють за мури високі.
І світлим примхливим троянського дня
Освітлюють сховані далі,
Де царство своє на лихого коня
Самі ви уже проміняли.
Не бійтесь данайців. Одвіку й тепер.
Їх сон перетворить на тіні.
І хто понад ким свої стріли простер?
І хто своє випив сумління?
Й не знати, коли цей відмерхне вогонь,
Кому усміхнеться Феміда...
Одним упаде одіссея пригод,
А іншим — звитяг енеїда.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=139562
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 31.07.2009
* * *
М’якими струнами надії
Ти доторкнулась до небес,
І обсипаються всі тіні,
Що обступили знов тебе.
О жрице вогнища земного!
Ти правиш зоряний канон.
І ні від мене й ні від кого
Вже не відмолюєш ікон.
Ти загортаєшся у чари,
А небеса пряде весна.
І все, про що ми так мовчали,
Уже між зорями луна...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=139534
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 31.07.2009
* * *
Нам послала Господня любов
Свої сни — шелестливі світанки.
І коли ми прилинемо знов,
Будуть іншими тіні альтанки.
Будуть іншими наші слова,
І бентеги, заховані в вірші.
І вже інша тектиме трава
По планеті, для дум наших іншій.
І з безодней вчорашньої тьми
Нас прониже прозріння незриме,
Що незмінними будемо ми,
Доки інший не знайдемо вимір.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=139533
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 31.07.2009
* * *
Нарай мені осінніх диких чар.
Моя душа ще світ не сповивала...
Стрімка пора озвучених прощань
Застигла нас, немов якась навала.
І листя замітає вечори.
І дощ полоще наші первопутки.
І ти в своїм чеканні повтори
Усі мої невимовлені смутки.
В тумани загортається причал.
Відлунюють у пам’яті покути...
А ти мені нарай осінніх чар,
Щоб я тобі міг весни повернути.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=139514
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 31.07.2009
* * *
Укотре осінь увіходить
В мої вчорашні голоси.
І потерпають від негоди
Останні залишки краси.
І вже прийдешні завірюхи
Гудуть у скроні з далини.
І все повільнішають рухи,
І все подовшуються сни.
І ця бентега — тільки засіб
Від невідомих серцю лих.
І зорі зміщуються в часі,
Неначе простір не для них.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=139513
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 31.07.2009
* * *
Срібним мереживом східної мантри
Викреслив неба я темну вуаль.
Може, пора мені в зоряні мандри,
Бо зачекалась мене моя даль.
На піднебесних вершинах Тибету
Лама з застигне в яві мовчазний.
Благословить, та не видасть секрету,
Де починається шлях неземний.
І, із сакральними злившись словами,
Я у нірвану пірну навмання.
... Боже, навіщо даєш ти омани
І за півцарства торгуєш коня?
Срібним мереживом східної мантри
Викреслив неба я темну вуаль.
Тихо вмирають у серці троянди,
А у мені розчиняється даль.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=139431
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 30.07.2009
* * *
Я став нестерпно мовчазним —
У серці вибухнули зорі.
І ось тепер одна-одним
Душа вікує в мезозої.
Під нею сплять материки,
Над нею брижаться планети,
І світ, не створений ніким,
Іще не зна свої прикмети.
І я, свою зібравши суть,
Зринаю знов у стратосферу.
Аж гульк — мене уже несуть —
Неначе мамонта — в печеру.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=139430
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 30.07.2009
* * *
За все неминуле — пробач.
На все немайбутнє — оплакуй.
Пустилися дні наші вскач,
Знегоди віщує оракул.
Сліпуча жага таємниць
Лягла між осліплими нами,
І промені наших зіниць
Пройшли крізь зачинені брами.
Та як заплатити за смисл,
За поклик, за мить, за відвертість,
Коли лиш оплакана вись
Рятує коханих від смерті…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=139407
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 30.07.2009
* * *
Ти знаєш всі мої слова —
І ненароджені, й померлі.
І над тобою ожива
Тепло нічної акварелі.
Ти знаєш всі мої думки —
І неприховані, й таємні,
Бо через тебе навпрямки
Струмують хвилі понадземні.
Ти знаєш всі мої чуття —
І непристойні, і невчасні.
Але до вічного життя
Мене покличеш в іншім часі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=139406
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 30.07.2009
* * *
Скульптор мовчання,
Речник доріг,
Як тебе зрання
Кликав поріг?
Як тобі з ночі
Пахла земля?
Руки пророчі
Слала здаля…
Вийдеш на берег —
Втишаться дні.
З іншої ери
Бризнуть вогні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=139378
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 30.07.2009
* * *
Постраждаєш
за квітку на паперті
і за кригу в очах.
Постраждаєш
за спільний неспокій
і за усмішку власного дня.
Постраждаєш
за втолений біль
у чиїйсь незбагненній душі
і за пальмову віть
під небесними хорами.
Постраждаєш
і візьмеш назад
всі слова,
необачно розкидані…
І можливо, тоді
від обридливих пут
обереш
зовсім іншу
дорогу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=139377
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 30.07.2009
* * *
В хрущобах несповнених днів
Я спав на плакатах.
Тоді начепили мені:
Персона нон-грата.
Тоді пригадали мені
Усі мої ночі
І кинули в душу вогні,
Щоб спав я на площі.
Але допекли до пуття —
Не гірше від ката.
Тепер до останку життя
Не мушу я спати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=139293
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 29.07.2009
* * *
Золото осені — зорі в очах.
Неба пороги і свята відлунки.
І непогасна любові свіча,
Що осяває останні лаштунки.
Все, що в моїх народилось очах,
Листям лягло на вечірні алеї.
Певно, була у мені висота,
Що не скорилася кривді келейній.
Кожного вчинку щемливий потік
Перетирає облудні ужинки.
Я на стежині стою золотій,
А по мені пролітають сніжинки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=139292
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 29.07.2009
* * *
У межах першої октави
Завмер благання дикий спазм.
А ми ніколи не літали
В чужі симфонії без назв.
Зіграй на мить свій обрис кожний
На струнах давнього єства.
Твій крок, твій обрій переможний
Збентежить поклик торжества.
І стихнуть зоряні акорди
На нотнім аркуші вікна,
І день, як приспів чудотворний,
Розбудить струм веретена.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=139269
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 29.07.2009
* * *
Кав’ярня імені героя
Па перехресті ночі й дня
Уже давно шикує грою
В тавро троянського коня.
І от за стінами глухими,
Де море дикого єства,
Якісь новітні пілігрими
П’ють спокій свого торжества.
І в неосяжні перезміни,
Неначе й справді для краси,
Жага вистрілює картинно,
Щоб кожен знав, хто ти єси.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=139268
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 29.07.2009
НА ВУЛИЦІ ГЕНІЯ
На вулиці генія руху нема.
На вулиці генія вічна зима
І час розколовся на втіхи.
Лиш зрідка підпалять оселю чиюсь
Або поміняють кашкет на картуз,
І знову — зачумлені стріхи.
Чому ж ти живеш тут посеред пітьми,
Де світло обкраяне лезами тьми,
Де долю спіткали спокути?
Кому загартоване ложе плести,
Кому до проспекту надій доплисти,
Щоб випити чашу цикути?
І марність гортають останні бійці,
Вкарбовані міцно в оселі оці
Пекучим тавром свого хисту.
І знову за кожним відкритим вікном
Історія прагне останнім ривком
Здолати печать свого смислу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=139237
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 29.07.2009
Жертвоприношення — це рента
За індульгенцію гріхів.
І не відкласти ні процента
На найкоротші дні лихі.
І не упасти у подушку,
Як від дитячих давніх сліз.
Тут кожен вмить тебе на мушку
Хапливо візьме з-за куліс.
Запахне осінь голосами
Ніким не метених доріг,
І встане витинками пам’ять,
Щоб не спіткнутись об поріг.
Та як платити, як платити
По кожнім вензелю сивин?
Кругом — лише гранітні плити.
Між ними жертва — ти один.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=139235
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 29.07.2009
* * *
У таїну твоїх таїн
Я проникав бентежно,
Та заблукав серед руїн
Мій дух необережно.
О, як відлуння самоти
З тобою нас дробило!
Мовчала ти. Кохала ти.
Душі здригались крила.
Не вистачало вічних див
Для наших снів-святилищ.
А ми чекали інших днів,
Які в нас не здійснились.
І потаємний зодіак
Наш вирок позамежний,
Немов хиткої долі знак,
Змінив на протилежний.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=139166
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 28.07.2009
ПЛАЧ ЄРЕМІЇ
Терпне нестерпна душа,
Зимно у колі земному.
Вершники тьми вже вершать
Суд над відлуннями грому.
Стелять на скелях сильці,
Сіті плетуть шовкошиті,
Манять лиш на манівці,
Мітять — в зупинені миті.
Ось я поліг на поміст,
Впавши доперед погруддя.
Сліз тут нема — тільки ліс
Рук, що затиснули груддя.
Вдарять у вікна ікон —
Їм не замуляють муки.
Тут на кону лиш закон
Вічно глухої принуки.
І запала мій палац —
Зопалу, зосліпу, з болю!..
— О Єреміє, не плач,
Син твій іде за тобою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=139165
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 28.07.2009
* * *
Ти відпускала мене за зірками,
Бо понад хмарами серце твоє.
Пересторогою кинутий камінь
Цяткою пам’яті в небі стає.
Вилити, вилитись із баговиння
За мерехтливими зливами сну.
Вже поміж нами надій благостиня
Тче невловиму очей сивизну.
О віднайди!
Віднайдись!
Повторися!
Осінь без верб умирає в степах.
І у натомлених стінами висях
Пересторогою віється птах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=139143
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 28.07.2009
* * *
Під музику душі
Так хочеться не спати.
Але на всій межі
Стоять одні солдати.
І ціляться впритул,
Мов граються у жмурки.
І всю мою мету
Розстрілюють до цурки.
І я із небуття
Вертаюся до хати.
А там… моє дитя
Ладнається в солдати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=139142
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 28.07.2009
* * *
Готичні обрії,
графічно строгі,
мережані
вогнем каштанів,
здіймаються
до золотавих бань,
які підтримують
шляхетне сяйво.
А там,
над тишею
і над мовчанням,
над піснею і каяттям,
ростуть
нові зірки
твого причастя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=139122
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 28.07.2009
* * *
Небо,
настояне трунком зірок,
схилилось до мене
й шепоче про час.
І тиша
не хоче ніяк
відпустити у безвість.
А море
гойдається гомоном снів.
І ночі
мигцем
протинають
віки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=139121
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 28.07.2009
* * *
І Різдво без тебе — не Різдво.
І вечеря — зовсім не вечеря.
І терпкої ночі торжество
Поглинає туга невичерпна.
Й на моїх застуджених устах
Заіскрили зоряні крижинки.
Понад нами — все ще висота,
Поміж нами — вже ані стежинки.
І чекаю знову, як вина
Тиші, у якій крізь лихоліття
Наді мною раптом пролуна
Перша мить твого тисячоліття.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=139049
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 27.07.2009
* * *
На порух стомленого тіла
Ледь відгукається душа.
Вона б, напевне, відлетіла,
Але куди їй поспішать?
Вона б від нього відпочила
У невагомості таїн.
Та є якась незрима сила,
Яка затримує її.
Тому вона - між грішним ділом -
Ще залишається у нім.
І піднімається над тілом
Її безвимірності німб.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=139048
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 27.07.2009
* * *
Спинися, Парісе, навіщо тобі
Ця примха спокуси для вій Афродіти?
Щоб спокій втопити в лихій боротьбі
І попіл жадання розвіяти в світі?
Невже тебе кличе звитяги сурма
У час, коли доля шляхи обступила?
Адже попереду нічого нема,
Крім вироку помсти для гніву Ахілла.
Розвій всі примари на хвильку хоч би -
Нікому не вийти живцем із легенди.
А для невблаганної серця лічби
Замало принад чарівної Гелени.
Іще непорушно стоїть Іліон.
Ахейці на власні знемоги запали.
А твій осоружний і хтивий полон
Сплітають богині земної опали.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=139014
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 27.07.2009
* * *
Найбільше диво всесвіту –
твоя душа,
овіяна
космічними вітрами,
уквітчана
земним теплом.
Як часто,
кидаючи сни,
я біг від тебе
через сутінь.
А ти
відважними очима
мене висаджувала знов
на незалюднені планети
великих і малих стихій.
Я знаю,
що у тебе вкрав
одну за одною
всі зорі...
Настане час –
я поверну їх.
ти тільки вічність не розвій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=139013
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 27.07.2009
СВЯТОШИН
Святошин - свято шин - Святошин.
Ти - кишеньковий викрадач.
В тобі сховається не кожен
Від перемітності удач.
Це - страхування метрополій,
Веселий ярмарок надій -
Щоб утекти від кіл і колій
І мчати лиш по окружній.
І не спинятися у центрі,
Де до химерності - лиш крок.
... Твій порятунок - у проценті
Тих, що вернулись до зірок.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=138988
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 27.07.2009
ГІНЕЦЬ
Не самозванець я - вигнанець.
Знавець містерії кіно.
Колись німий домініканець
Мене вживив у кімоно.
Він пережив своє століття
Серед трипільських мовчунів.
І, розчиняючись у світі,
Сточив у сутінки свій гнів.
Мені ж лишив таку розвагу -
До скону рватися з тенет.
Неначе я останній авгур
З інавгурації планет.
Неначе я безмовний привид
Із велемовності віків.
І в мене є один лиш привід
Крутити маревності шків
Й не сподіватися ніколи
На щастя сповнений кінець.
...Бо, той, хто посланий по колу, -
Вже не вигнанець, а гінець.́́́́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=138987
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 27.07.2009
* * *
Відкриваються дзвони доріг,
Самотою пронизаний всесвіт.
Я хотів завернути за ріг,
Та спинило мене перехрестя.
І нікуди тепер не дійти,
І нікого не треба стрічати.
Залишається пил від мети
І невидимі обрію чати.
І чи варто сказати собі,
Що повинен затямити твердо:
Ти впадеш у земній боротьбі,
Нагороджений небом посмертно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=138922
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 26.07.2009
* * *
Стелися, барвінку, ти вже на межі.
Громами покраяно тишу.
І в нашім саду постерунки чужі
Листи у світанки не пишуть.
Ми стали хиткими. І вийшли на прю,
Здолавши всі витівки часу.
І тільки якусь проминулу зорю
Піймали в невипиту чашу.
Парує узбіччя. Святкує лоза
Народження власного трунку.
І падає,
падає
тихо сльоза
У пломінь мого поцілунку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=138921
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 26.07.2009
* * *
Серед підступності мовчань
І невідступності звучання
Мене щоразу зустрічай,
Немов прихилюєш востаннє.
У безмірі ясних ночей,
У пристрасті твого творіння
Зненацька душу обпече
Твоєї ніжності іскрина.
Серед жаги живих джерел,
У тихім затінку відради
Найщасливіший, хто бере.
І найнещадніший, хто тратить.
Мене зірками зупини
І світлом дня переіначуй.
Але не стій біля стіни,
Що стала нам стіною плачу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=138698
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 24.07.2009
* * *
Стікса оспіваний шум
Став безпричинно лунати,
Ніби осміяний глум,
Серед пустої кімнати.
Варта моя молода,
Мабуть, нічого не варта,
Раз галаслива вода
Здатна ділитись на кварти.
Я залишаюсь один.
Ніч розкриває причини
І добуває з води
Днів мовчазні величини.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=138697
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 24.07.2009
ГРУЗІЯ-2008
Миротворці моєї нудьги
Починають примушення світу
До придушення всіх за борги,
Що розвіяні по неоліту.
Це - релікт мародерства душі.
Це - підсилення власного впливу
На доступність чужої межі
За хребтом полосного надриву.
Стережись, палісаднику гроз,
Від погроз розіп'ятого неба!
Хай по шкірі тріскоче мороз -
По тобі закривавиться треба.
...Та в міхах ще пручалось вино,
Ніби серце в долоні хірурга.
І пробите осколком вікно
Сповіщало про вбитого друга.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=138654
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 24.07.2009
* * *
Бій мені випав чи біль
Із-під оголених брів?
Я перетворюю в сіль
Тишу із мертвих морів.
Я випасаю вночі
Коней своїх вороних
Там, де лякають сичі
Всіх непоснулих і злих.
Скрикнуть джерела в мені -
Ляжуть ставки на папір.
Ну а дерева нічні
Будуть летіти до зір.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=138652
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 24.07.2009
* * *
Шукаємо втому. Цілунки м’які
Над нами сплітаються тихо.
Лоскочуть вітри занімілі, терпкі.
Здіймається обрію вихор.
Ви нас не шукайте. Уже круговерть
Розкинула пастки лукаві.
Усе полетить, наче сон, шкереберть,
І ми не відринемо в славі.
Нічийна трава. Шелесткі кольори.
Бездонність прощальної миті.
І вічний, мов небо, печалі надрив.
І ми. Невідплатністю злиті.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=138537
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 23.07.2009
* * *
* * *
Ти тавр сьогодні чи не тавр?
Уже назирці ходить мавр.
Але пропав кудись кентавр,
Якого ти за друга мав.
Ти тавр сьогодні чи не тавр?
І скільки карм твій важить крам?
Ген за відлунками литавр
Чужинське віко хтось украв.
Ти тавр сьогодні чи не тавр?
Тебе про що Господь питав?
А у глибинах альф центавр
Яких шукаєш ти отав?
Ти тавр сьогодні чи не тавр?
Вже не зібрати власних лавр.
І осоружний мінотавр
По Зодіаку почвалав.
Ти тавр сьогодні чи не тавр?
Ятрить тавро холодних брам.
А за кордонами застав —
Лише душі пустельний храм.
Ти тавр сьогодні чи не тавр?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=138535
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 23.07.2009
* * *
Найкраща публіка - в метро.
Вона така лівобережна.
І я тут їжджу на добро.
Хоча й не дуже обережно.
Ось дама з песиком... Привіт!
І без намордників... обоє.
І чеше так йому живіт,
Немовби жертвує собою.
Навпроти неї - молодик.
У незворушності куняє.
Він гордо виставив кадик,
Бо певен: світ оцей дурня є.
Смакує дівчина "Обзор".
А хлопець втупився в мобільник.
Між ними - вічності зазор,
Але бентеги - неподільні.
В вагон ввалилася юрба
Заробітчан червонолицих.
Така у них тепер доба -
Себе губити по столицях.
На моніторах - то коти,
То мер в сорочці, то моделі.
І як тут бочку не коти,
Але не житимеш в мотелі.
Бо на усіх - одне тавро,
Як відпочинок від безмежжя.
Найкраща публіка - в метро.
Вона уся - з Лівобережжя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=138510
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 23.07.2009
* * *
Стихли у спогадах зорі.
Музика пише віки.
А у життя коридорі
Всі зачаїлись думки.
Я витрачаю присутність
На мерехтливі слова,
А неприхована сутність
Мимо очей проплива.
О ці гуртожитки часу!
Злих не уникнути вад.
Навіть рядки із запасу
Вже не повернуть у ряд.
Все перейти, пережити,
Перетопити без меж.
І у прийдешності миті
Вийти самому, авжеж.
Хай наплетуть загорожі
Із невблаганних таїн, —
Я буду сам на сторожі
Всіх перемін.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=138508
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 23.07.2009
СОНЕТ
О Боже мій! Нема вже спасу
Тримати небо у руках.
Вітри зачинені на засув
І тиша спить, забувши страх.
Не кожен тут шматочок ласий -
Не виставляйте гордо карк.
Є ще питаннячко на засип:
Чиї кишені у зірках?
Тож бережіть свою харизму
І не потрапите на тризну
Бездумних витівок своїх.
Нам трохи весело буває,
Але завжди на все слова є,
Коли мовчання - не для всіх.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=138492
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 23.07.2009
* * *
Янголи іншого світу
Падають в наші страхи.
Може, знесилює вітер.
Може, збивають птахи.
Може, принаджують втіхи.
Може, притягує смерч.
Кожен ховає у піхви
Пам'яті здиблений меч.
Кожен шука в благочесті
Свій довгожданий санскрит.
Рухи свої безшелесні
Черпає з золота митр.
Кожен чека благовісту,
Дзвони хитають верхи.
Янголи іншого світу
Збільшують наші страхи.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=138489
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 23.07.2009
* * *
Художником тиші ти будеш завжди,
Митцем провидіння, і туги, і зваги.
І скаже колись тобі простір: зажди,
Твоє вітровіння упало на ваги.
Твоє вітровіння схитнуло світи.
І шальки надій затягли ворожіння.
Та тільки себе ти не зміг перейти,
Щоб урівноважити власне тяжіння.
І ось ти ковзнув по вигнання межі,
І мрій павутинка у вирій злетіла.
...На дальніх світилах - всі блиски душі.
У ближніх планетах - всі схованки тіла.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=138398
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.07.2009
* * *
Близько до мого зачасся
Випав причастя квиток.
Я ще не знаю, чи вдасться
Випити щастя ковток.
Я ще не знаю, чи буде
Срібло у струнах моїх
І чи ударить у груди
Хвиля під назвою "гріх".
Ні, самота не вмирає,
Лиш переходить у крик.
Стане зачиненим раєм
З розсипом зоряних крихт.
Стане загубленим світом
Серед заблуканих тиш.
Небом душі не повитим,
Де ти між світлом летиш.
Де ти шукаєш недремно
Між полюсами утрат
Пересторогу від темряв,
Що визирає з-за ґрат.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=138397
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.07.2009
Найближче до правди - брехня.
Найдовша - дорога до себе.
Ти знаєш: іти навмання -
Це пальцем дірявити небо.
Ти знаєш: чекати добра
Не легше, аніж сотворити.
Блукають і принц, і жебрак
По лезу найтоншої бритви.
І душу, і тіло - віддай.
І розум, і волю - під сваю!
Ти поки іще не джедай.
Тож зоряні війни - тривають.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=138369
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.07.2009
* * *
Наступна станція - Майдан.
А попередньої - немає.
Тут з бодуна прийшов Богдан
І двері вічності тримає.
Тому ми зробим перекур,
Щоб згодом вийти на Хрещатик,
Всіх перемог своїх в обкур
І всіх поразок на додаток.
У нас же волі - як лайна.
І на постійній лиш основі.
І тільки внутрішня війна
Нам заважа у власній змові.
І хліб насущний на корню -
гешефт для Заходу і Сходу.
Дивись, не вір у цю дурню,
Що вихід є й немає входу.
У світ зачинених дверей
Ми прослизнемо як святохи,
Якщо Майдан свій приберем
Від мертвих символів епохи.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=138368
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.07.2009
* * *
здам квартиру з меблями у друк
винайму печеру із речами
будуть місяць кликати на брук
тіні не поснулих яничарів
всім у кого відчай за кордон
я підкину ясність для респекту
ген хова за вилиці гордон
вікна від бульвару до проспекту
соромно за мера та коли
рами для дзеркал не за плечима
ти не вибачайся з-під поли
є для всіх у кожного причина
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=138265
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 21.07.2009
* * *
Нас так багато на версту,
Що бути плідним непомітно.
Але навіщо треба тут
Гасити сутінками світло?
На сайті з ніком oligarch
Я вибрав теги для мовчання.
Мені давно по самий карк
Ця віртуальність визначальна.
Але уже, мов ручаї,
Течуть вінки по небокраю.
І всі безмовності мої
В мені самому помирають.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=138263
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 21.07.2009
* * *
Комп'ютерний лікар Живаго
Чаклує над смутком моїм.
Він знає, якої відваги
Я вперто не п'ю і не їм.
Він знає, з якої причини
Зачинені вікна в мені.
І жодного він не відчинить,
Докіль не розчиниться ніч.
Докіль не відкриється знову
У надрах моєї душі
Жахна таємниця про змову
Мовчання у всій Мережі...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=138240
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 21.07.2009
* * *
В кожнім дзеркалі - вічний двійник,
Позавтіховий в'язень уяви.
Він нікуди не дівся, не зник.
Він з тобою щомиті, щослави.
Він єдиний, хто знає твої
Всі кривляння, і примхи, і пози,
І запеклість душевних боїв,
І таємні страхи і погрози.
Він тебе береже від нудьги.
Він твої поглинає печалі.
Замітає на скронях сніги.
І ховається у Задзеркаллі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=138238
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 21.07.2009
ДОНБАС
Десь терикони лишають сліди.
Висохли вежі. Зомліли криниці.
Ти провидіння туди поведи.
Там обмітають з ночей зоряниці.
Вибухнув простір. І згіркнув туман.
І заряхтіли шляхи нетутешні.
Вже не спинити цей потяг оман,
Де тільки тамбур лишається решті.
І зажує животіння жура.
І не спитає, кому хто не рівня.
...Тільки б їм вийти усім на-гора.
Де їх вартує порожня катівня.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=138219
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 21.07.2009
* * *
Принесли ковили,
а за нею - барвінку.
Будем знов уквітчати
жалі і гріхи.
Калататиме дзвін
на дзвіниці
так дзвінко...
Пролітатимуть низько
стоокі птахи.
Захід потай химери
кує ненастанно.
Значить, знову збираються
відьми по дощ.
Всі шляхи,
що в глетчану алею вростали,
ще, о Боже сторукий,
у небо подовж!
Онде роси вночі
крижаніють у полі.
А по серцю - відлуння
столиких дзвінків...
Нам у колі земному -
клечальні тополі,
а в небесному -
зілля тернових вінків.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=138218
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 21.07.2009
* * *
Доки падають зорі,
Треба виграти час.
Помаранчевий колір
Неприродний для нас.
Краще - жовтогарячий!
Ду ю спік чи не спік?
Був художник незрячим -
Всю країну обпік.
Імплантатами руху
Замінили нам дух.
Я тепер спец по буху,
Хоч і не головбух.
Скільки тут ворожили
Невідступністю зим!
Обірви свої жили -
Підірви цей режим.
Завтра буде відплата,
А сьогодні - кутіж.
...Десь застряг в банкоматах
Твій останній платіж.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=138145
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 20.07.2009
СНИ
Килими неручної роботи -
Наші виткані зорями сни.
Їх настійний реальності спротив -
Ніби пам'яті ствол нарізний,
У якім обертається куля,
Щоб поцілити в центр душі.
І тоді всі тривоги поснулі
Прокидаються на рубежі
Надтонкої уявності світу,
Де скрадаються хвилі пітьми.
Тільки часу невидимий вітер
Знову ткатиме снів килими.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=138144
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 20.07.2009
* * *
Як дивно збирати невипиту каву
В архів свого смутку, в альбам забуття.
І долю свою, нерозчинно-гіркаву
Гадати на гущі холодних нестям.
Твоя філіжанка застигла в надії,
Що хтось обпече її кропом жаги.
Але цей напій вже ніяк не подіє,
Хоч в нім від сльозини твоєї - круги.
В кав'ярні на розі облуд і святилищ,
Де очі твої, наче зорі в раю,
Усі сподівання мої розчинились.
...Тому я розчинної кави не п'ю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=138128
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 20.07.2009
* * *
Після осінніх невдач
Після зимових пробачень
Ти наді мною поплач,
Хоч я і буду невдячним.
Ти лише твердо затям,
Як нас на світі тримає
Ця нагорода життям,
Де насолода - навзаєм.
Ми відсвяткуєм весну
Смутком легким і ласкавим.
Я потім знову засну,
Тільки уже - між зірками...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=138127
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 20.07.2009
* * *
О ікебано!
Ти у театрі життя -
п'єса про вічність.
* * *
Падають в серпні
зорі у душу мою
в ніч на Успіння.
* * *
Ти - серце світів.
Ця оаза без тебе -
пустеля для сліз.
* * *
Випала знову
дальня дорога мені.
Плаче світанок.
* * *
Найближче до неба -
дитина, що бачить
в калюжі його.
* * *
Падає листя,
ніби вогонь забуття.
В серці - пожежа.
* * *
Краплю спокути
ношу в своїм серці -
в морі любові.
* * *
Мав бути ще дощ!
Прокидаюсь вночі я -
світ снігом закляк.
* * *
Усмішка осені
завжди найдорожча.
З неї опала сльоза.
* * *
Не чую тебе
в океанії звуків,
відлуння моє.
* * *
Не відмовляйтесь
від власних ілюзій.
Вони - ваша суть.
* * *
Загублять мене
між сонцем і зорями
нащадки мої.
* * *
Вже шлагбауми
зачинили нам ніч.
Гримлять поїзди.
* * *
Осколками слів
ми руйнуємо тишу -
відлуння душі.
* * *
Порожній цей сайт!
А на ньому колись я
залишив себе.
* * *
Знову падаєш
в зорі далеких пустель
незабудкою.
* * *
Тебе покладу я
на музику неба,
о муко моя!
* * *
Стільки ж сузір'їв,
як у небі нічному, -
лиш в твоїх очах.
* * *
Сталкери долі
шукають власні шляхи
в нетрях чужих надій.
* * *
Мене твої очі
колись покарають
вогнем забуття.
* * *
О павутинко!
Чиє ж то ти серце
летиш рятувати?
* * *
Навіщо мені
пересторогами зір
знов утішатись?
* * *
Світлом своїх сердець
ми щомиті складаєм
нові словники.
* * *
Кожна людина -
це знак, який посилає
нам Всесвіт.
* * *
Південна спека
розтопленим воском
тече по саду.
* * *
Жовтий лист клена
покірно ляга біля ніг.
Серце тьохнуло - осінь.
* * *
Вагітна Земля
ось-ось розродиться
новим місяцем.
* * *
Мов засторогу,
погляд твій прямо з душі
часто ловлю я.
* * *
Знов задощило.
Вранці прокинувся -
пахне світами.
* * *
Зів'ялі квіти
на покинутій клумбі
сумують про час.
* * *
Дві берізки
до п'ятого поверху
вже дотягнулись.
* * *
О скільки разів
я тікав від кохання!
Але не утік...
* * *
Жодної втіхи -
осінь майже настигла.
Сплю між зірками.
* * *
Чи є місцина,
де можна сховати
усі мої сни?
* * *
Осінь приходить
ятрити наші рани
скальпелем дощу.
* * *
Самотня хмаринка
довго у небі пливла
і - заридала.
* * *
За моїм вікном
стомленим спалахом
сіється осінь.
* * *
Червоний захід
мовчки пише ухвали
на скарги мої.
* * *
Старий із ціпком
веде за собою корову -
єдиний свій скарб.
* * *
Ніжні модрини
замріялись в осінь.
Час роздягання.
* * *
Ущелина снів
нас пропуска поодинці
з теміні в світло.
* * *
Краплини маків
у самотньому полі -
твої розлуки.
* * *
Так зворушливо
в небо шкребеться хмарка.
Проситься в Космос.
* * *
Що зможеш сказати
завтрашніми словами
собі, минулому?
* * *
Що зробити мені,
щоб піднятися в небо
твого кохання?
* * *
Розумні очі
київського злидня
вдарили в душу.
* * *
Мова розлуки -
гучність клавіатури
у мобільнику.
* * *
Вечірнє небо
прошито сузір'ями
наших печалей.
* * *
Без жодних зусиль
розтиснулась осінь.
Бабине літо.
* * *
Весь день зі мною
дощ, туман і осінь.
Скоріше б зорі!
* * *
Низько літають
ластівки піді мною.
Дощ у Карпатах.
* * *
Скелі Довбуша
загубили під небом
світанки свої.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=137807
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.07.2009
ПАМ'ЯТІ АНАТОЛІЯ БАХУТИ
Ми вмонтовані в час
і вмуровані в простір.
Кожна мить
залишає сліди
на пергаменті серця.
Кожна думка
розхитує сни.
Кожна зірка
згасає
на дні
найясніших очей.
ДЖОРДАНО БРУНО
Невігластво — велика штука,
Але яка життя наука,
Коли на площі провидінь
Тебе в чужу вдягають тінь?
Ведуть по бруку, мов каліцтво,
І над душею чинять слідство,
І сто ночей кладуть у хмиз,
Щоб спалахнув жадання смисл.
Та от свіча твоя погасне,
І згине дійство передчасне.
Але над людством всі віки
Чужі згорятимуть зірки.
ЄВГЕН ПЛУЖНИК
Я натомився вічно знати
В собі самому — двійника.
Євген Плужник
В мені — двійник. А поза мною
Одні непрохані думки.
І озиваються луною
Дороги, далі, дні, віки.
Я ще не знав, навіщо бути
У цьому мареві живим
І хто налив притьма цикути
У келих ніжної яви,
Але мене уже ладнали
Через останній виднокруг.
Життя пішло під п’єдестали
На перехресті завірюх.
…Горіли очі. За стіною
Хтось від прийдешності поник
І нахилився наді мною
Моєї пам’яті двійник.
АННА АХМАТОВА
Молитесь на ночь, чтобы вам
Вдруг не проснуться знаменитым.
А.Ахматова
Чи помолилась я увіч,
Чи тільки вірші прошептала,
Але в сомнамбули сторіч
Уже душа моя вертала.
Всі примхи, вади, біди, сни
Вона відкинула затято,
Щоб усесвітньої весни
У задзеркаллі дочекатись.
О, як минала мить краси!
Горіли люстри, лампи, свічі…
Герої вибились із сил
У тьмі двадцятого сторіччя.
Та я усе ж пережила
Всі маски злого карнавалу.
І просвітліли дзеркала
Очей, котрих я ще не знала.
І напливає зусебіч
Життя, якого не здійснити.
Моліться на ніч — не на ніч,
Щоб не проснутись знаменитим.
МИКОЛА ХВИЛЬОВИЙ
Хвиль о розхвиль, Хвильовий,
Кола печальні довкола.
Хочеться жити, а — вий.
Осінь сотається кволо…
Вигорни вигони літ,
Замахи, помахи, спини!
Тиші малюючи слід,
Сни в неосяжні картини.
…Грізне — вітійство оман,
Пізнє — замолення строків.
— Я напишу вам роман,
Тільки не вірте у спокій!
Та загриміли гріхи —
Літери в темряві мови.
О перелоги глухі,
Чом не почули його ви?
БОРИС ПАСТЕРНАК
Лікар Живаго…
Слава чи звага?
Чи прохолодної
вічності спрага?
Тут — рівновага,
там — рівновага.
То перемога,
то перевага.
А над пучинами —
де та відвага?
Лікар Живаго,
Лікар Живаго!
Ваша зневага —
ніби розвага.
Тільки навіщо
для цирку два мага?!
Хтось — лиш невдаха,
прямо на плаху…
В щелепах страху —-
близько до праху.
Лікар Живаго,
Лікар Живаго…
Давнього змагу,
вічного змагу
Ви не свою
обезсмертили шпагу.
То повернулася доля
повагом
Ще і до Вас
неповерженим благом.
ОЛЕКСАНДР ДОВЖЕНКО
1
Жовті дні, фіолетові зерна,
Сірий плащ і блакитна душа…
Хто із вас моє диво поверне
В час, коли потяг мій вируша?
Хто із вас мою ніжність пригорне
До потуг, до безликих потіх?
Зазвучать перламутрові горни,
І впаде наше небо на всіх.
І повстане із вилясків пам’ять,
Мов гіркий, незамолений гріх.
І блукати ми будем віками
Серед снів невблаганних своїх.
2
Вони вже тешуть домовину,
Хоч вік нічого ще не варт.
О, жаль ховать мені за спину
І власний біль, і власний гарт.
І неозвучену картину
Нісою ставить в перший ряд.
О як, о як тебе, Вкраїно,
Знайти навпомацки між ватр?
Та знову камери стрекочуть.
Фактуру жнуть уперті очі
Передчуттям лихих блокад.
А світ у стомленій молитві
Кіно моєї першомиті
Віншує поглядом у кадр.
ЛЕСЯ УКРАЇНКА
Коли зав’яли всі троянди
В саду, де сонця не було,
То тінь величної Кассандри
Твоє осяяла чоло.
Стікались обрії зусюди,
Хитались хвилями очей.
І йшли вперед безжальні люди,
Щоб полягти у суть речей.
Якої треба їм відплати?
Якої випити ще мсти?
Невже, о Мавко, не змогла ти
До них, осуджених, дійти?
Тому-то й сонце не розквітло.
І вже не статись будь-чому.
…Вони спіткнулися об світло,
А ми все падаєм у тьму.
МАРК ШАГАЛ
Куди крокував ти, маестро Шагал,
Коли ще не скресли ні барви, ні гуки,
І тільки твоя потаємна жага
Над Вітебськом креслила крилами руки.
Це вічна адреса твого ремесла —
Ніким не розгаданий простір свободи.
Це зірка у серці тремтливо зійшла,
Яку ще ніхто у собі не знаходив.
І ось ти над нами натхненно париш —
Магічної битви невидимий воїн.
І зрить зачудовано сонний Париж
Полотна твоєї душі неземної.
Пішли покоління нові в небеса,
Здолавши земний летаргічний перестрах.
Та знову і знов нас усіх потряса
Благальний політ твій над нами, Маестро!
ПОНТІЙ ПІЛАТ
(за М.Булгаковим)
Га-Ноцрі тут. Він каже правду.
А світ до неї ще не звик.
В усьому бачить вічну зваду
І не купляється на звих.
Та присуд є. І ніч холоне.
І на устах — липка печать.
І днів твоїх центуріони
Понад пустелями кричать.
А він рече. І стигнуть грози.
І легіони гаснуть сонць.
І вдовольнити треба позов,
Щоб захиститись від пророцтв.
Ось хрест несуть крізь кожні вічі...
Хто розпинатиме біду?
...А у чаду горять, мов свічі,
Його слова: “Я ще прийду”.
Хронікер
Пам’яті Георгія Гонгадзе
Гія, тебе не знайшли...
Може, нещиро шукали?
Скільки потрібно хули,
Щоб не уникнути кари?
Ну і навіщо тобі
Цей неосідланий коник —
Серед осілих рабів
Мчати пустелями хронік.
Вершником без голови.
Речником без мегафона.
Братством надій без братви.
Полем для битви без трону.
Гія, тебе не знайшли.
У Таращанському лісі
Десь між потоками мли
Дух твій печальний пронісся.
Тільки відлуння — і все.
Пусто на шпальтах планети.
Власного болю есе —
Хроніка віку для Лети.
Смерть Сальвадора Далі
Ця пора, цей потік полохливих пейзажів,
Де ховаються равлики за горизонти.
Таємниці, які ти нікому не скажеш,
Вже сплітають печалей невидимий контур.
І скрадаються дні в паралельному колі,
І метелики крильцями б’ються об скелі.
І себе не розкласти на час і на колір,
Щоб за тінь зазирнути крізь сонячні скельці.
Забурунять моря й захитаються вежі,
Закружляють вітри золотого Нарциса.
І на привидах болю постануть пожежі,
Щоб нарешті ти полум’я вволю напився.
І смаглява епоха — остання розрада —
Вже чвала на коні перетерплого цвіту.
І богиня Гала — непідробна, як правда —
Нахиляється над непритомністю світу.
ЮРІЙ АНДРУХОВИЧ
Ці рекреації, повні доби,
Ти потопи у собі, потопи.
Свято вогню, перелоги душі...
Тіні якісь нетутешні, чужі...
Все, що вкарбовано в морок століть,
Десь поміж нами хрестами стоїть.
Вершнику, як ти потрапиш в сідло?
Адже світання іще не прийшло...
Шию обплутав гуцульський аркан.
Чом ти від нього у світ не тікав?
Духу забракло чи плоті здалось,
Що віднайде тебе в просторі хтось?
Чи у чортопільських злих міражах
Ти загубив свого подиху жар?
...Свято вогню пролилося дощем,
Стало нічим серед сонму нікчем.
ПАМ’ЯТІ ТЕТЯНИ СНЄЖИНОЇ
У в’язниці холодних рук
Діаманти твоєї душі.
І відлунює в тиші брук,
По якому ти в світ біжиш.
І прощає усіх весна,
І вихоплюється із речей
Лише іскорка та одна,
Що тебе крізь життя пече.
І не знати, відкіль тепер
Ти покличеш свою жагу.
Тільки крила лункі простер
Вітер волі на цім бігу...
РОМАН ВІКТЮК
У пошуку всесвітньої цноти
Півсвіту, певно, треба роздягти.
На сцені, де розіграно печаль,
Шукати годі вічності причал.
Та іншої реальності порив
Над масками й колонами творив.
З пекельної недремності душі
Зійшли усі сумління міражі.
І все було супроти перемін.
Лишилось тільки вдарити у дзвін
Легендою подвійності життя –
Без знижки на родинне співчуття...
Але куди за крилами завіс
Тебе твій дух знекрилений заніс?
...У пошуку всесвітньої цноти
Притулок для кохання віднайти.
ЛЕСЬ КУРБАС
Не залишайте режисерів
Віч-на-віч з пам’яттю вночі.
Вони зачинять в простір двері
І не залишать нам ключів.
І стануть вимовчані ролі
Єдиним покликом тепла.
Ми на підмостках свого болю —
Лише відлунки ремесла.
Але коли спаде полуда
З лаштунків нашої мети?
Нам час не виліпив погруддя,
Щоб наші долі зберегти.
І там, де нас вартують зорі,
Не загасити мрій свічу.
...На барикадах „Березоля”
Лунають оплески дощу.
ЛОРКА
Все загинуло,
Одне мовчання зі мною.
Ф.Гарсія Лорка
Усе загинуло. І лиш
Одне мовчання безперервне.
І на світанні тиша з тиш
Струною зойкнула затерпло.
О душе! Ти куди летиш?
Вернись, жаго немилосердна!
Невже з-за обрію чутніш
Моє циганське романсеро?
Я пережив мільйон смертей
І не шукав чужинських тем
На святі власного сторіччя.
Але мені навперейми
Зненацька грянули громи
Й безодні хлинули у вічі.
КАЗИМИР МАЛЕВИЧ
І вади, і звади, й завади...
Що твориш для відстаней ти?
Не може довіку тривати
Епоха тривкої мети.
Хилилась-томилась покора,
Навіяні смутки плелись.
І треба зануритись в морок,
Щоб винайти променя смисл.
Забудьте надзоряні втрати!
Забудьте надсонячні дні!
В червоному – чорне.
Це – ґрати.
А істина вже у вогні.
МОНА ЛІЗА
Джокондо, навіщо тобі
Ця примха свавільної туги -
Дивитися вічно убік,
Рятуючи світ від наруги.
При цьому каратися знов
Загадкою власної ролі
І знати єдиний лиш схов
Своєї ненатлої волі.
Та пензель націлив Творець
В саму таємницю епохи.
І людство виходить на герць
Долати невидиму похіть.
Сплелися віки у журбі,
Сузір'я впливають у вічі.
А ти все несеш у собі
Закляття старого Да Вінчі.
ПАБЛО ПІКАССО
Між "Гернікою"
і "Голубом миру" -
твоє неофітне їство.
І жодної квітки
обабіч душі.
І жодної тиші
в долонях.
І от - перехід
від нудьги до повстання.
І от - самота
від чужого плеча.
Ти скільки віків
проголошуєш битви
в наскельному
пошуку
свят?
Ти скільки доріг
обійшов
поза смутків
свого вороття?
Минуле
виходить із бою.
А в завтрашнім -
тільки полон.
ЛОЛІТА
(За В.Набоковим)
Лоліто... Літо... О лелітко!
Була ти відчаєм чи злом?
Тебе замкнув я в часу клітку
Безжальним серця ремеслом.
А твій небесний візерунок
Ліг на нестерпності мої.
І пік мене пекельний трунок,
Який я пив з твоїх таїн.
Німфетко за межею щастя,
Принцесо зболених нестям...
Мені вже встигнути не вдасться
На потяг втечі за життям.
А дійсність - це кривава Мері...
Ми йшли по лезу власних змов,
Щоб поєднатись у безсмерті,
Бо смерть - це скарга на любов.
О мій вогненний самоцвіте
З душею виплаканих тиш!..
Лоліто... Літо... О лелітко!
Ти лиш на полум'я летиш!
ОЛЕСЬ ЖОЛДАК
Не варто сточувати щастя
Або знеструмлювати бунт.
Їх перейняти вже не вдасться
На перемерзлий серця ґрунт.
Крізь бетоновані розпуки,
Завіси з протягами днів
Хто сіє маревності муки
На оксамитові вогні?
І відстороненість печалі,
І супровідності думки,
І голосінь у мертвій залі,
І незборонностей цівки...
Глухий паноптикум на вирві,
Незмивний вічності наїв...
Такою і була, повірте,
Вітчизна в погляді моїм.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=137806
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.07.2009