| Сторінки (2/124): | « | 1 2 | » |
Впало небо волошками в жито,
На поля синевою лягло
І травневими грозами змито,
Що раніше в степу відцвіло.
Відбуяли біляві нарциси,
Від кульбабок розвіявся пух
І до сонця з хлібів піднялися
Сині очі близняток-подруг.
Із цвітучими злаками поряд,
Квіти пізньої зовсім весни,
Бірюзою безкрайнього моря
Розцвітають надовго вони.
Їм лугів різнотравних не треба,
Їм миліше між юних хлібів
З колосками здійматися в небо,
Коли цвіт ранніх трав облетів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784635
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.03.2018
Ще промені тільки повзуть по узгірку
І сяє росою земля.
А вже, ледь проснувшись, приколочку-зірку
Ладнає в волосся маля.
Притримує хвостик невміло руками,
Ще крихітка зовсім, але
Себе вже дорослу і гарну, як мама,
У дзеркалі бачить мале.
У тиші ранковій ще птах не щебече
І киця ще солодко спить.
Та тільки не йметься моторній малечі,
Не личить їй згаяна мить.
Ще ляльку вдягнути, і в кліточку треба
Насипати мишкам зернят.
І там ще, на кухні, турбот аж до неба -
Нелегке життя у малят.
Мотається в справах маленька трьохрічка,
Біжить, поспішає кудись.
Приколочка-зірка і бантик зі стрічки
За день побувають ускрізь.
Підстрибує поряд, гасає собачка,
Погратися просить її.
Маленька, по жменьці, витягує з пачки
Для песика чіпси свої;
А потім ромашку зірвати ходила,
На маминій грядці була.
І знову сидить, поправляє невміло
Приколку зіркова мала.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783456
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.03.2018
(По В. Висоцькому)
Байдужі до наживи і земель,
Пропахнуті гарматними димами,
Вели ми свій лінійний корабель
Від пристаней палаючих за нами.
Темніючий, проплив над нами грот,
І найскладніший самий наостанок,
На виході, між рифів поворот
Виводив нас на води океану.
Але біда верталася назад.
І там, під триколором, різав хвилі,
Гойдався, маневруючи, фрегат,
І з двох комусь одному не світило.
Наш перший залп - і ще пливли дими,
Луною ще відгукувались скали,
А вже поспішно заряджали ми
І правий борт, готовий, розвертали.
У нас ще не підняті паруса,
А їхні вже обвислі і зім'яті.
Ліг точно залп - ви з нами, небеса -
Там весла діставали на фрегаті.
Ось боком розвернулися вони.
На мить скувало холодом аорту.
І корпус наш - спаси і сохрани -
Здригнувся, продірявлений по борту.
Тягнувся час, душили нас дими,
Вогонь і смерть випльовували жерла.
І переможно вигукнули ми,
Коли для них фатально не поперло.
Горіло в нас і заливало дно,
Але в розріз з непереможним міфом,
Несло їх, некерованих стерном,
Прибоєм розбиваючи об рифи.
Знав океан, сіріючий від хмар,
Кого сьогодні викине на скали.
І ми гасили палубний пожар,
І паруса на щоглах закріпляли.
А біля них кричав пташиний хор,
Зліталась хижа братія, крилата.
І пропливав під нами триколор
По течії, з уламками фрегата.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781703
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.03.2018
Здригнулись берізки, притихли похмуро
І час на хвилинку завмер -
Димить під Попасною, вражений ПТУРом,
Сповзає в окоп БТР.
Скотилася зірка і згасла надія,
Закреслена трасером враз,
Лиш сталь продірявлена тьмяно чорніє,
Де вогник життєвий не гас.
Могил безіменних і трун перед строєм
Достатньо принесла війна,
Та тільки твою похоронну героя
Писати не зміг старшина.
Ти там, десь далеко, була ще живою
На правому схилі Дніпра
І навіть ще котик домашній з тобою
Погратись хотів, медсестра.
А тут вже бійці відвернулись похмуро -
Бувалі не викажуть сліз,
Лиш поруч зі шляхом, від вибуху ПТУРа,
Посипався іній з беріз.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778732
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.02.2018
Вже трап хиткий і палуба під вами,
Позаду дім і стихлий ураган.
Нудьгуючих на суші за штормами,
Вас знову кличе синій океан.
Вперед, орли! Не гайтеся ні миті.
Для вас вітри і з вами небеса -
Там ждуть моря, і всі порти відкриті
Для тих, хто підіймає паруса.
Стихії не підвладні, і під неї
Ніколи ви не змінюєте шлях.
Ви з тих, хто підійімаються на реї
Під шквали завиваючі в снастях.
Хай вахта в ніч і кубрики затісні,
Зате, як нестихаючий орган,
На всіх широтах вам співає пісню
Безслівно й зрозуміло океан.
Ви знали найгарніших і химерних,
У золоті і в поясі з рослин,
І вас приймали ввічливо таверни
На островах віддалених країн.
Вам ураган, свинцевими валами,
І рифи закриваючий туман
Не зможуть перешкодити, бо з вами
Удача і відважний капітан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775210
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.02.2018
Був ранок, і сонце на лапи ялин
Накинуло вже позолоту.
Брели з оленихою, схожі в один,
Двійнятка по краю болота.
Старанно по сліду, тримаючись в ряд,
В траві обережно ступали,
І в променях очі в смішних оленят
І носики чорні блищали.
Здавалось все мирним, і тиша була
У світі тваринних ідилій,
Та з блиском сталевим зіниця ствола
Вже хижо дивилась на цілі.
Здригнулись ялини, і грубо свинець
Звершив свою чорну роботу.
І з жахом малята, одні, навпростець
Пустилися в ліс по болоту.
Далеко в гущаві, в дрімучих кущах
Спинились і впали безсилі.
І розпач в великих, блискучих очах
Застиг у звіряток змарнілих.
Був ранок і вечір вчетверте підряд -
Ще відчай відступить не скоро,
А двійко голодних, сумних оленят
Бредуть спотикаючись бором.
Їх ночі морозили холодом зір,
Лякали в грозу блискавиці.
І знову жахливий, стріляючий звір
Десь поряд палив із рушниці.
Над ними у кронах кричала сова -
Ховались від неї плямисті...
Тривожно дубина шумить вікова,
На вітрі наспівує листям.
А двійня крадеться, іде з укриття
На луг з запашною травою.
Несуть оленята над смертю життя
На ніжках тоненьких з собою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770712
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.01.2018
Летять кілометри невпинно...
І хто би подумати зміг -
Ти гониш легенько машину
Сплетінням донецьких доріг.
Забуті проспекти столичні
І сяйво неону навкруг,
Для тебе свята новорічні
Настануть не в колі подруг.
Біноклі, приціли зенітні -
Не зовсім жіночий вантаж.
І в двадцять на юній, тендітній
Не в розмір лежить камуфляж.
Доросла, гарненька і сміла,
Для когось лиш тільки одна,
Ти впевнено вибір зробила,
Коли розгорілась війна.
Не місце розвагам і модам,
Коли покривалом густим,
Над кров'ю стікаючим Сходом,
Чорніє тротиловий дим.
Для тебе - студентки ще вчора -
Стрічати святкове число
В дорозі, з нагрітим мотором,
Сьогодні не вперше було.
Крутили сніжинки свій танок,
Хрустів під колесами лід.
Позаду - столичний світанок,
У фарах - темніючий Схід.
І в вечір останній грудневий,
Прийнявши безцінний вантаж,
Тебе на ура, королеву,
Прокурений стріне бліндаж.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767226
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.12.2017
Ми залишали виснажений форт.
Туман зимовий був тоді не з нами,
Димів уже не наш аеропорт,
Оскалений бетонними стовпами.
Мовчали амбразури, вже без нас,
І вперше відступаючи без бою,
Не програний, а витриманий час
Ми в ДАПі залишали за собою.
Ми знали - ще не мертвими були
Від вибуху поховані в бетоні,
І правила підтверджені пройшли -
Нема в війні з Росією законів.
Не скаже - боягузи - нам стратег
І докору не кине нам у спину.
Розбиті, ми відходили, зате
В поразці зберігали Україну.
Вже строк минав відведений якраз
Для їхньої безкарності і слави.
За двісті сорок днів вже піднялась
На їхню смерть народжена держава.
І там, де нагрівалися стволи,
За кроки від затаєної міни,
На сірі стіни надписи лягли -
Автографи всієї України.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759827
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.11.2017
Запалює вечір вогні золоті
І берег далекий синіє.
Неоновим сяйвом на тихій воді
Горить, відбиваючись, Київ.
Над сивим Хрещатиком лайнер летить,
В сіріючих хмарах зникає.
Ще місто вечірнє в турботах шумить,
Постукує дзвінко трамваєм.
А поряд, на плесі стихають вітри,
Гудуть лиш буксири у дії.
Ти з древніх хатинок зберіг на Дніпрі,
Ім'я своїх прадідів - Київ.
Ти перший, хто проти хозар-ворогів
Здійнявся валами крутими.
І першим на сході поганських богів
Топив у Дніпрі Володимир.
Тягнулися куполи в небо твої,
Світились добром в позолоті,
Коли ще булатом дзвеніли бої
З азійським сусідом навпроти.
Ти вільний від диких і грізних колись
Нащадків ординського іга.
Ти знову в ряду європейських столиць -
Славутичем зламана крига.
Над руслом могутнім, де повз льодохід,
Біліють каштани з обривів.
І цвіт на бруківку скидаючи з віт,
Роки відраховує Київ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757848
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.10.2017
Під вечір до мами прийшло з комиша,
Ображене гірко, мале ведмежа.
Принишкло тихенько, забравшись на пень -
Важкий у звірятка сьогодні був день.
Поколоті лапки і носик розпух,
І вголос заплакати хоче малюк,
Та все таки знає майбутній ведмідь -
Негоже для звіра від болю ревіть.
Пригоди, ще зранку, прийшли неспроста -
Схотілося маму схопить за хвоста;
Сердите ричання і ляпас під зад,
І чітко ведмежий відновлено лад.
Почухавшись трішки, на маму не зле,
Подумало мудро кумедне мале:
Були б, як і я тут малята смішні,
Було б з ким погратись без мами мені.
А тут їжачок виповзає з кущів -
Зраділий ведмедик схопився мерщій,
Примчав подружитись і лапки простяг,
Та боляче вжалив колючий їжак.
Забулась невдача і знову вперед,
Задумалось раптом гайнути по мед.
Там вулики повні під лісом були
І бджоли заманливо поруч гули.
На самім узліссі, де поля межа,
Тихенько підкралось до бджіл ведмежа,
Просунуло лапку і носик в льоток -
І ніби хтось в рильце лийнув кип'яток.
Зірвавшись від болю до мами мерщій,
Привів за собою розлючений рій.
Бджолиних укусів дісталось для двох
І ляпасів знову отримав синок.
І ось вже набитим героєм вірша
Лежить на пеньочку сумне ведмежа.
Хоч капають сльози і носик розпух -
Не рюмсає вголос геройський малюк.
Він сильний і мужній, і звіра дитя,
А завтра чекають нові відкриття.
Зітхнуло малятко, і ось уже спить.
- Спи міцно, ведмедик, хай завтра щастить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756349
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.10.2017
Переведіть мене через майдан...
(В. Коротич)
Волошки між гіркого полину
Про очі твої сині нагадають.
І спогад, через відстань і війну,
До тебе, в Київ, знову повертає.
Живий ще був Серьожка Нігоян
І беркутня свинцем не заряджала.
- Переведи мене через Майдан, -
Мене ти несміливо попрохала.
Вже дні у них відлічені були
І шини вже палаючі диміли.
Ми площу неспокійну перейшли,
Але розстатись так і не зуміли.
Нам все відтоді ділиться на двох,
І чорні дні відміряні війною.
Ти навіть в непривабливий окоп
Волошкою заглянеш голубою.
Я вже не пригадаю кожен бій,
І кожну перемогу і невдачу,
А тебе, в сірій курточці твоїй,
На фоні диму барикади бачу.
Я згадую несмілий голос там,
Під грізний шум палаючої ночі,
- Переведи мене через Майдан, -
І погляд твій чекаючий, жіночий.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751790
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.09.2017
Летить по небу, крутиться планета,
Кружляє із супутником своїм,
І на орбіті круглим силуетом
Відблискує промінням голубим.
Зима зміняє літо з кожним колом,
Веде світила оберт по кривій,
І точно не дізнатися ніколи
Що бачити доводилося їй.
Пливуть сусідки поряд - ледь жевріють,
Планети безнадійно неживі,
А ти, Земля, лісами зеленієш
І тонеш в океанській синеві.
В тобі одній, у зоряній безодні,
На рідній, на єдиній і своїй,
Біліє сніг на Півночі холодній
І в тропіках хлюпочеться прибій.
Лиш ти гудеш постійними штормами
В ревучій сороковій широті.
І ти одна над стиглими хлібами
Ганяєш вітром хвилі золоті.
Для нас ти, обертаючись, плането,
Відводиш час для щастя і біди,
І вміло підбираючи сюжети,
Ти зводиш двох в єдино назавжди.
Ми день з тобою знову зустрічаєм
В надії, що сьогодні пощастить,
А поле диким маком розцвітає
І бір сосновий кронами шумить.
З тобою, лиш єдиною на світі,
Загублені в космічній глушині,
Ми по своїй проходимо орбіті,
Кружляємо у Всесвіті одні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749267
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.09.2017
Летять хмаринки тихо вдалину,
По небу пропливають без упину,
Одна наздоганяючи одну,
Міняючись грайливо щохвилини.
Куди, хмаринки, разом біжите?
З яких країв несетесь, легкокрилі,
І як у вас дізнатися про те,
Від чого ви, пухнасті, побіліли?
Мовчать хмаринки в синій висоті,
Не хочуть ні про що розповідати:
Їм на смішні запитання оті
Звисока краще мудро промовчати.
Летять вони по справах непростих,
Їм діла до бездільників немає.
Вони - хмаринки, зовсім не із тих,
Хто просто так по небу пролітає.
Там, в Африці, гасає хижий птах
Над рибками в міліючих озерах,
І втомлено ідуть по берегах,
Шукають воду слоники і зебри.
Ніхто їм, крім хмаринок з висоти,
Води не принесе із океанів.
Вони спішать скоріш допомогти,
Вони як порятунок в день останній.
Підхоплені то бризом, то смерчем,
По небу до відміченого краю,
Промчать хмаринки, випадуть дощем
І знову з моря шлях розпочинають.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743901
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.07.2017
Не нам розкрили цвіт каштани
Післявоєнної весни.
Без нас травнева ніч настане,
Ми не вернулися з війни.
Вирує море бурунами,
Не спиться в темінь солов'ям.
Подруги наші йдуть не з нами,
Все не для нас і все не нам.
Для нас - тюльпани на граніті
І розцвітає в полі мак,
Нам небеса навстіж відкриті,
Нам все небесне - просто так!
Тоді весною, в рік кривавий,
Коли горів зі Сходу шлях,
Нас прийняли в обійми трави,
Ми залишилися в полях.
І вже знайомими стежками
Росистим лугом не пройти,
І тільки вас під небесами
Безмовно бачим з висоти.
Ми з вами радість розділяли
І ваші болі у свій час;
І поряд з вами пролітали,
Коли сумні ви йшли без нас.
Тепер не нам цвітуть каштани,
Ми залишились у війні;
І лиш пташиними клинами
Летим над вами навесні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743243
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.07.2017
Знову скинуто прапор чужинний,
І омріяний з болем в віках,
Над тобою, моя Україно,
Жовто-синій здіймається стяг.
Ще повітря гірке несвободи
Не зігнали на Північ вітри,
А ростком вже міцніючим сходить
Покоління нової пори.
Батальйони ще юного війська
Заступили дорогу орді.
І сміття трьохвікове, російське,
По Дніпровій спливає воді.
Ти близька, як ніколи, до цілі,
Недаремна твоя боротьба -
На страждальній землі, обгорілій,
Підіймаються знову хліба.
Знову з даху лелека злітає,
Над полями летить вдалину.
Як ніхто, Україно, ти знаєш
Довгожданній свободі ціну.
Ще кургани в степу пам'ятають
Біля себе козацькі шатри.
І шумлять, свою пісню співають
Над хрестами повстанців бори.
Ти вернеш свій кордон неодмінно.
В Севастополь зайде твій солдат.
Ти ніколи, моя Україно,
Під ярмо не вернешся назад.
Зрита танковим поступом тяжким,
Свої рани загоїть земля.
І зірве в твоїм полі ромашки
На зарослих окопах маля.
І під небом, як прапором синім,
На удачу і щастя легка,
Білі квіти, як символ, підніме
Над тобою дитяча рука.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741642
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.07.2017
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=9ZwjIpgVlJs[/youtube]
Знову в золоті ліс, знову птахи знялись,
Вдалину потягнулися з криком.
Облітає з беріз, обсипається лист
І спливає по течії тихо.
Скільки всього було і води протекло -
Не змели тебе хани могучі.
Ти стоїш, Новоград, як століття назад,
Свої башти здіймаєш на кручі.
Ти в собі бережеш пам'ять древніх пожеж,
Відбиваєш їх зорями в плесі.
Ти мій дім, Новоград, ти Полісся фасад
І колиска маленької Лесі.
Тебе ніжать вітри, прикрашають бори
І поля обіймають хлібами.
Від північних рівнин в небі тягнеться клин,
Над твоїми летить куполами.
Все в тобі, Новоград, від початку і в ряд:
Перші кроки і юність, і зрілість.
Ти - кохання і біль, ти - досягнута ціль
І надії, що десь розгубились.
Не сумуй, Новоград, оглянімось назад -
На роки що для нас пролетіли.
Тільки бачиться з круч під фортецею Случ
Від прожитого вже посивілий.
А в осінній порі пестить липи старі,
Забавляється вітер над містом.
І на лапи ялин, біля самих вітрин,
Жовте листя лягає намистом.
******
[b]ЗВЯГЕЛЬ[/b]
(Зміни в тексті через перейменування міста)
Знову в золоті ліс, знову птахи знялись,
Вдалину потягнулися з криком.
Облітає з беріз, обсипається лист
І спливає по течії тихо.
Скільки всього було і води протекло,
Не змели тебе хани могучі.
Ти мій Звягель стоїш, гордо тягнеш увись
Свої мури з гранітної кручі.
Древні контури веж, як на фоні пожеж,
На зорі відбиваються в плесі.
Пахне хлібом п'янким і Вітчизною дим
На казковому березі Лесі.
Тут хмаринки в обід, а вночі оксамит
Покривають квартали на схилі.
Ріже промінь пітьму і горять у йому
Діамантами крапельки білі.
Ти, мій Звягель, за нас бив у дзвони не раз,
Потім знову світився вогнями.
Йде весільний кортеж - і святкуючи теж,
Ти мовчазно блистиш куполами.
У бокали напій, рідний Звягеле мій,
Наливай до країв що судилось;
Ти - кохання і біль, ти - досягнута ціль
І надії, що десь розгубились.
А в осінній порі, пестить липи старі,
Забавляється вітер над містом.
І на лапи ялин, біля самих вітрин
Жовте листя лягає намистом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739090
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.06.2017
Вам бачаться не парки і алеї,
Не гілочки березові з вікна -
Зустріла вас окопною землею,
Смертельними обіймами війна.
Тут сніг брудний на сонці не біліє
І порохом пропахнуті вітри,
Підступність братовбивчої Росії
Своєї тут діждалася пори.
Тут зовсім не рахуються навпроти,
На тім краю залишені в полях,
Згрубілі від кривавої роботи,
Ви вершите історію в боях.
Хай хижий птах кружляти не посміє,
Фатальна не діждеться вас пора.
Тримайтесь, ви - могильники Росії,
За вами матері і дітвора.
Захищені лиш бруствером окопів,
Між двох цивілізацій, на межі,
Ви стоїте на захисті Європи,
На крайньому зі сходу рубежі.
Збавляє хід, буксує перед вами
Імперія скрипучим колесом.
Ви ступите на труп її ногами
І тост іще піднімете разом.
Розгонить вітер західний, розвіє
Смердючий дим "російської весни".
На дику, обескровлену Росію
Погонить буря полум'я війни.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737240
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.06.2017
Піднявся над обрієм місяць,
Синіє уже далечінь,
В вечірньому стихлому лісі
Лягає під соснами тінь.
Густіють, повзуть таємниче
Молочні тумани з боліт,
І манить, знайти себе кличе
Ніким ще не бачений цвіт.
Ще з древності ходить Поліссям
Повір'я, легенда про те,
Як папороть в темному лісі,
Вночі, на Купала цвіте.
І хто наодинці посміє
В пітьмі залишитись нічній,
Щасливо здійснить свої мрії,
Зірвавши ту квітку мерщій.
Шукали дівчата спрадавна
Тих квітів бутон чарівний,
Та все безнадійно і марно -
Нема їх, хоч вовком завий.
Злукавили предки, можливо,
Чи плітку пустили дарма -
Не так уже нині й важливо
Чому того цвіту нема.
Нема тут помилки, насправді,
Й ніколи її не було,
Все знали по справжньому давні,
Їх мудрістю плем'я жило.
Гуляв на Івана Купала
Народ, позабувши про сон,
А молодь тихенько тікала,
Шукала щасливий бутон.
Звичайно ж, одне не посміє
Забратись у хащу дівча,
І квітку побачити мріє,
Тримаючись друга плеча.
Для того легенда й гуляє,
Як привід почати свій путь,
А квітки там зовсім немає,
Ніколи її не знайдуть.
Там в темряві бродять олені,
І місяць над лісом пливе,
А цвіт, що придумали древні
Лиш тільки в легенді живе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736391
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.06.2017
Шумить вода азовська голуба,
Об берег розбивається прибоєм.
Недавно ще біліючі хліба,
Не зібрані, горять на полі бою.
А поруч, біля втомлених солдат,
Задимлені, обпалені війною,
Цвітуть в полях ромашки невпопад,
За бруствером біліючи стіною.
Стоять в степу, де точаться бої,
Заплямлені мастилами і кров'ю
І пелюстки обсмалені свої
Здіймають ввись, до неба Приазов'я.
Не раз зім'яті подихом війни -
Під танком і під чоботом бували -
Щоразу підіймаються вони,
Нескорені атаками навали.
І мовчки, біля квітів польових,
Сидять бійці в окопах після бою,
Під плескіт хвиль азовських голубих,
В обойми заганяючи набої.
Приймає смерть і щирить зуби в ряд,
А зовсім безтурботно, перед нею,
Цвітуть на полі бою невпопад,
Заглядують ромашки у траншею.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733953
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 18.05.2017
Вже весна різнотрав'ям прикрасила,
Одягла в оксамит береги
І хлюпочуть в лататті карасики,
Діловито снують навкруги.
По ставочку гасають за школою,
Розгулявшись в обідній порі,
Тільки хвильки розходяться колами
На потіху шкільній дітворі.
Вже стомившись від формул і класиків,
Вчителів і уроків щодня,
Подивитись на срібних карасиків
До ставочка біжить дітлашня.
Їм ніщо - срібнобоким карасикам,
Вся наука шкільна непроста,
А директор - Вікторія Власівна,
Взагалі, до самого хвоста.
Вони рибками вільними створені
І пливуть безтурботно в воді -
То під верби сховаються в корені,
То мерщій в комиші молоді.
І стоять, ігноруючи дзвоника -
Ну не хочуть у клас школярі!
Хочуть просто гуляти на сонечку,
Бо вже травень давно надворі.
Вже пташки повернулися з вирію,
І пора відпочить від занять,
Бо в ставочку прикметою вірною
Карасята в воді хлюпотять.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724149
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.03.2017
В далекі дні, в землі пророків,
На древні гори і моря,
Піднявшись раз на сотні років,
Свій промінь кинула зоря.
Він біг землею сяйвом світлим
І в царстві ночі і пітьми
Світились трави нерозквітлі,
В краю зеленої зими.
Тоді не в золото хоромів,
А в місто з глиняних хатин
Прийшов володар свого дому,
Єдиний Бог і цар один
Диміла жертва ще так само,
Курив священник фіміам
І за стіною величаво
Стояв могутній Божий храм.
А промінь біг, і пасовищем -
Туди, де знатним не з руки -
Ішли в готельний двір найближчі,
Прості душею пастухи.
В той час вантажились у Римі,
Ішли війська на кораблі,
А світ тримали вже незримо
Сповиті рученьки малі.
Вони хлібини розламають
І хрест під крики пронесуть.
Христове слово об'єднає,
Відкриє людству Божу суть.
Продовжать золото і зброя
Свій суд вершити на Землі.
І будуть рабство за собою
Нести імперські кораблі.
Але наш Бог у день останній
Розсудить люд усіх широт -
Далеке плем'я в океані
І Авраамовий народ.
Він прах від золота відсіє
Серед дванадцяти колін.
В брудний вігвам ввійде Месія,
Де буде праведний один.
Його зоря зійшла назавжди
В краю зеленої зими,
І біг землею промінь правди
Аж до полярної пітьми.
Щоб там, де в тундрі мчать олені,
Де є душа людська, жива,
На білий сніг лягли знаменням
Сліпучі промені Різдва.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707691
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.12.2016
Безшумно повз гори-химери
В затоку ідуть кораблі.
І світиться в небі Венера,
Планета-сусідка Землі.
Одна в тишині океанній,
Зайнявшись найпершою з зір,
Пливе вона в димці туманній
Над морем і пасмами гір.
На хвилі свій промінь кидає,
На вкриту росою вербу,
І хочеться в думах, буває,
Спитати зорю голубу:
- Скажи, одиноке світило,
Що бачиш в вечірній імлі?
Які таємниці закрило
Туманом минуле Землі?
Як здавна донині жили ми -
Все знала і бачила ти:
Закоханих палкі обійми
І свіжі могильні хрести.
Ти чула Христові молитви,
Ішла вслід за валками гарб,
Світила над стінами битви -
Про все розказати могла б.
Скажи, що ти знаєш, плането,
Що бачила з плином сторіч? -
А древній хранитель сюжетів
Лиш гордо іде і мовчить.
Ховається свідок мовчазний,
За хмари повзе вдалині,
І з темних висот неприязно
І холодно світить мені.
Не викаже нам таємниці
Планета-подружка Землі,
Лиш море туманом сріблиться
І в бухті гудуть кораблі.
ВЕНЕРА
(перевод)
Скользят по воде темно-серой
В залив заходя корвбли.
И светится в небе Венера
Звездой одинокой вдали.
Над гладью седой океана
Зажёгшись в начале ночи,
Идёт в тишине первозданной,
Блестит отражая лучи.
Горит на волне отражаясь
И в каплях вечерней росы.
И хочется в думах, бывает,
Звезду голубую спросить:
- Скажи почему одиноко
Бредёшь ты над тёмной водой,
Сходя то под утро с востока,
То снова вечерней звездой?
Что было во днях отдалённых,
И в ближних, известно тебе -
Ты видела встречи влюблённых
И чёрные даты в судьбе,
Христовы слыхала молитвы
И видела древнюю знать,
Видала великие битвы,
Могла б о былом рассказать.
Скажи что ты знаешь, планета,
Что было, скажи мне в ночи? -
Но светит таинственным светом,
Идёт на закат и молчит.
Уходит в туман без ответа,
Лишь светом мерцая вдали,
Немой, молчаливый свидетель,
Планета-соседка Земли.
Не выдаст далёкие тайны
Подружки ближайшей своей.
Лишь изредка полог тумана
Прорежут гудки кораблей.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705543
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.12.2016
Над гаями поліського краю,
Над рікою і гладдю полів,
Мимоходом вгорі пролітає,
З криком тягнеться клин журавлів.
Йдуть за старшими юні на крилах,
Бездоганно тримають політ,
Біля хмарок летять посивілих,
І все далі від рідних боліт.
Їхні зови, пташині, їх кличуть,
Тільки їм зрозумілі, свої,
І по небу пливуть і курличуть,
Покидають холодні краї.
Може трапитись все в перельоті -
Тільки сумнів не лізь у думки;
До життя, по прямій від болота,
Свою зграю ведуть вожаки.
Їх кордон не тримає і межі,
І ми дивимось, діти землі,
З теплим сумом захоплено стежим
Як летять і кричать журавлі.
Кличуть нас із собою, можливо,
Чи жаліється іншому птах,
Що вже холодно вранці і сиво
Від туману в сирих болотах.
Їхній крик не збагнути пташиний,
Лиш на хатки боброві і гать,
На покинуті гнізда-купини
Пожовтілі листочки летять.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705360
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.12.2016
Знову небо ранкове над степом
Креслить ніжно стрижами весна.
Знову бродять у лузі лелеки,
Де гриміла недавно війна.
Вже відбито ворожі атаки,
Вже на Схід розміновано шлях.
І цвітуть над окопами маки
На притихлих південних поляк;
Червоніють, шумлять пелюстками,
Над травою здіймаються ввись,
Там, де смерть пронеслася вогнями,
Там, де кров пролилася колись.
Що вам ранок наспівує сонно,
Що вам сниться на тихих вітрах?
Ви все бачили, квіти червоні, -
Біль і відчай, відвагу і страх.
Вам бої переможні відомі
І розірваний ворогом фланг;
В вашім кольорі - полум'я в домі,
З екіпажем палаючий танк.
Червоніє в пелюстках багряних
Кров полеглих в атаці бійців,
Пролітаючий трасер фатальний
І на мить спалахнувший розрив.
Всі жахіття пронісши вогнями,
Відгриміла і стихла війна.
І покровом лежить над полями,
Знову мирно дзвенить тишина.
Лиш на вітрі шумлять пелюстками
Квіти-символ палаючих днів,
Квіти-пам'ять про тих, хто не з нами,
Хто не вийшов з смертельних вогнів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704926
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.12.2016