| Сторінки (20/1966): | « | 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 | » |
Пекельний бій….
Душевний біль…
Війна, давно у людських душах смуток,
Болить, жага навік зібрати в жмуток,
Між водоростей, на дно морських глибин,
Сховати, на жаль, багато є причин,
Під серцем, аж пече від страшних новин,
Страждання,стікають сльози, як полин,
Не мре, надія прогнати ворогів.
Так -так., щоб знали, пам’ятали завжди,
Й ніколи, не думали прийти сюди,
Наш спокій порушити й процвітання,
І врешті закінчили бомбування,
Свого народу, закритого в пітьмі,
Що вже по тюрмах, догнива при землі.
Взиваю Бога! Змилуйся, поможи,
Героям- воїнам! Землю збережи,
Й від хаосу життя рідного краю,
Ніхто не хоче інакшого раю,
Який є тут на освяченій землі,
І серцю дорогий ідуші моїй!
Благаю, Боже, поклади край війні!
15.02.2023р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974416
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.02.2023
(вірш до картини)
Шовковисті трави в полі,
І моя душа на волі,
Серед маків і ромашок,
Загубилась між волошок.
П’янкий ранок, насолода,
Сприя настрою погода,
Як й лелекам вітру подих,
Й мрій небесних, повноводних,
Душу гріє упевненість,
Й міць дарує й окриленість!
На лужочку росянисто,
Плете сонечко намисто,
В кожній крапельці веселка,
А вздовж річки світлі скельця.
В них проміннячко втопилось,
А мені таке й не снилось.,
Як у купелі, в промінні,
Світу вдячна,Україні.
Тут стежки, моєї долі,
Загублю смуток у полі,
Тож дива, дива, повсюди,
Ми діждемось миру, люди!
Хоч туман дріма в долині,
Живемо… в казковій днині,
Чари дарить… тепле літо,
Як від щастя й не сп’яніти?!
Сини вернуться додому,
Тож нову, знайдем дорогу,
І стежинки у суцвітті
Бо ми є найкращі в світі,
У єднанні - наша сила
Щоби доленька щаслива!
2022р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974168
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.02.2023
Зранку, сонечко яскраве,
Тепле, ніжне і ласкаве
Гомонять тихо горішки,
- Почекати, нам би трішки,
Ще погойдатись, дозріти,
А вже потім полетіти.
Один іншим,-Гей,- гукає,
Нехай вітер подрімає
Краще нам, тут залишились,
Добре росами умитись
Щоб безпечніш приземлитись!
Вітер чув, таку розмову,
Привітав, пору ранкову
З трав здійнявся й полетів
Поміж листя зашепотів.
-Ой горішки, ви ж красиві,
А чому ж та й не сміливі?
Мабуть ворони злякали,
Вони вчора тут літали.
Враз довкола тихо – тихо,
-Ой мабуть нам буде лихо,
-Тю,- гойдав гіллячко вітрець,
Хто сміливий?! Ви навпростець,
Політайте любі друзі,
Розсипайтесь по окрузі.
Кожушки, ще ледь тримались,
Та під вітром роз’єднались.
Між листочків шепотіння,
-Ще й упасти треба вміння!
Вітер слухав, загомонів,
Дать пораду їм захотів,
-Легко падайте в травичку,
Подрімайте в холодочку!
Вмить, лунає - стук - стук - стук- стук,
Ой дива… якийсь глухий звук,
І летять, неначе у сні,
У травичку, вже при землі.
Гіллям вітер… колисає,
Мелодійно промовляє,
-Хай вас дітки позбирають
Посмакують, радість мають,
Від горішків підростають!
Вдячні осені, погоді,
І чаруючій природі,
Що довкола нас втішає,
Усіх щедро пригощає!
2022р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974069
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.02.2023
Стрітення Господнє... шепіт про весну,
Нам й всім не забути, хто приніс війну,
Йдуть бої жорстокі, аж стогне земля,
Люті, скаженіють орки із кремля.
Держуть оборону вірнії сини,
Неньки у молитвах, Боже дай весни!
Хоч і заважка.. до миру дорога,
Хай почує світ, слово Перемога!
Зранку ясне сонце,освічує храм,
Нині надто людно, линуть співи там,
Їх розносить вітер, серця зігріва,
У болючих душах, віра ожива.
Стрітення… надія, шепіт про весну,
Боже, поможи нам, зупинить війну!
15.02.2023р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973937
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.02.2023
По хаті дід, усе не так, бурмоче,
Що за життя, ну, як гірка цибуля,
Торкнувся лисини, про щось шепоче,
Баба до нього,- Що ж ти мій дідуля,
Себе їси й мені спокою нема,
Он їж котлети, вже приготувала.
-Мовчи!
- Мовчу, я й так весь час неначе німа.
-За п’ятдесят років, мене дістала.
Враз баба хитро повела очима,
А календар не знаєш де подівся?
Думки, чом злий? Та є якась причина.
Стук- грюк, у дверях дід, надвір поплівся.
Чекай, можливо, щось за роки згадав?
Ну от нарешті, календар гортає,
Чи не сто грам, раптом сьогодні чекав,
Знайшла число, по вікнах заглядає.
Уздріла діда, стука – Іди сюди!
За мить сама, горілки наливає,
Собі плеснула свяченої води,
Ковбаску ріже, гляне, догоджає.
Дід звеселився, підкручує вуса,
Розчервонівся, - Пам’яті не маєш,
П’ятдесят перший рік, моя принцеса,
Як ми зустрілися, а ти ховаєш.
Оту ковбаску, жалкуєш чарчину,
А, я ж тебе люблю, як ніжну квітку,
Чому я в гніві, шукаєш причину,
Згадати хочу, як кохались влітку!
Стара мов дівка, очі опустила,
Легкий рум’янець… приліг на обличчя,
Не розгубилася, зразу схитрила,
Мо» буде пам'ять, згадать про сторіччя,
На цей раз вибач, мій любий дідуля!
13.02.2023р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973678
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.02.2023
За вікном вечоріло… в кімнаті гучна розмова.
Жіночий голос доволі хриплий, басистий, відбивався по всіх кутках кімнати,
-Ну що… і сьогодні будеш вдома сидіти?
-А я тобі вже набридла?
-От, вже набридла… щовечора вдома, хоча б після роботи кудись зникала, а то ні. Чи ти колись заміж вийдеш? Доню,… Оленочко, тобі не двадцять два роки, а тридцять два. Ти ж знаєш, як важко одній жити. Хоч ми і удвох, але згадай, як ти хотіла мати батька. Зі сльозами на оченятах, приходила зі школи, весь час запитувала чому в інших є тато, а в мене немає.
-Так я ж мала була, не розуміла.
- Ага була, а нині розум , я в шістнадцятки. І чому тобі ніхто не подобається?!
- О, зачекай – зачекай! Ти напевно забула про Сергія. Я ж тебе з ним знайомила, істерику закатала, він електрик, мало заробляє, ще струмом уб’є. Він мені дуже подобався, але я змирилася, відмовила йому. Згодом був Олег,чим він тобі був не до вподоби, до цієї пори не розумію. Щодня покинь та й покинь, він тобі не пара. Я дурепа тягнула лямку, відтягувала час. Йому казала, треба більше побути разом,щоби ми були впевнені, що в нас складеться сім’я. А він не хотів чекати, просто зник.
-Ой, що ти мені виказуєш? Сама винна, не я ж лямку тягнула .
- Так, я бачу не матиму спокою. Тільки перший день відпустки, а ти мене вже дістаєш, набридло…
-Набридло?
-А мені не набридло дивитися,що ти одинока. Я ж мати, а кожна мати хоче бачити онуків, побавити.
-Ну сказала! Заради Бога не сміши… побавити! Ти напевно забула про свої роки. Нагадати? Ти ж мене народила в тридцять дев*ять років. Вже скоро мені прийдеться тебе бавити, он щодня на пігулках і щотижня йдемо в лікарню.
В доньки увірвався терпець, знервовано вийшла на балкон. У горлі стискало, хотілося розривітися.
О Господи, це якесь наслання, майже щодня одна й та мова. Як це цього разу не кричала приведи розумного, красивого, ще й грошовитого. Чи це вже така старість, що іншим разом таке меле.
На балконі прохолодно… задивлялася вдалину. З четвертого поверха не дуже далеко видно та все ж відволіклася від думок про матір.
Осінній вітер ривками холодив плечі, якийсь час розтирала їх руками.
--Треба повертатися… куди ж я подінусь, потерплю.
На кухні закипів чайник… мати суворого поглянула на доньку,
-Налий мені чаю,отого заспокійливого, бо ти мене точно скоро в могилу заженеш.
Останні слова - наче стріла, що влучила прямо в серце. Примруживши очі, важко перевела подих, намагалась заспокоїтися, тихо сказала,
-Може ти сама, я йду
-І куди тебе несе, ти ж нічого не говорила.
-Не говорила, але йду.
За нею ніби хтось гнався, швидко вскочила в осінні чобітки на підборах, на ходу одягала курточку,
-Не хвилюйся, я піду прогуляюся…
-Сама,чи з кимось?! І коли повернешся?
Останнього запитання Олена не почула. Та й який там настрій відповідати! Їй би стати пташкою й від відчаю полетіти би кудись у світ, чи як інколи кажуть – світ за очі.
Чи місяць уповні так подіяв, чи від щоденного діставання зовсім кепський настрій. Одне бажання втекти, втекти на набережну, ближче до спокійної течії Південного Бугу. Тут отримувала задоволення від пейзажу, від прохолоди. В свіжому повітрі набиралася спокою і рівноваги. Робота в дитсадочку виснажувала, прогулки до річки – як ліки для нервової системи.
Швидка хода… здаля побачити, дівчина ніби кудись поспішала. Вітер розвіював русяве волосся, здіймав його, інколи закривав обличчя. Не помічаючи нікого і нічого навкруги, майже бігла вперед так близько до бардюра, що несподівано навпроти неї зупинилося таксі.
Ой, ледь не вирвалося з вуст. Водій відкрив двері, пролунав оксамитовий голос,
-Жіночко, бачу дуже поспішаєте, вам куди? Я підвезу… може нам по дорозі.
Мелодійний голос, як тиха, приємна музика, вразив її. На згоду, відразу кивнула головою,
-Гаразд, мені на набережну, достатньо до містка.
- Запрошую! Присядьте на заднє сидіння, думаю вам так буде комфортніше.
Водій не відразу від’їхав, включив приймач, звучала пісня Володимира Івасюка « Я піду в далекі гори»
- Вам не заважатиме ця пісня?
-Хай буде! Вона тільки тепер повністю прийшла до тями, дивувалася, що без сумніву, швидко сіла в машину.
Очі забігали по салону, у дзеркалі водія побачила себе, поправила волосся. Іще раз прискіпливо зазирнула в нього, обличчя водія вразило її. Жахнулася, це ж треба, під оком такий шрам. За мить думка - змія - Хто він? Часом не ґвалтівник?
Це перше, що їй випало на думку. Тут же собі заперечила – З таким голосом навряд. А можливо ця пісня, щоб відволікати? Має мету, хоче голову задурити? Знервовано глянула на телефон.
-Ви запізнюєтесь? Вам на котру годину? -запитав водій.
Мовчала, знервовано кліпала очима, позирала у вікно.
-Ви не хвилюйтеся, ще п'ять хвилин і ми будемо за адресою, Ой, це я так звик клієнтам говорити, не хвилюйтеся завезу вас до містка.
Хололо в грудях, але вона заспокоїлася.
Раптове ДТП змусило всім машинам зупинитися.
-От комусь біда і вам невдача. Вибачте, не моя вина, може хочете вийти, але ж тут висить заборонний знак.
- Та ні, все добре, не хвилюйтеся.
Лише за хвилин двадцять, приїхали поліцейські і швидка допомога.
За цей час Олена добре роздивилася чоловіка, великі красиві очі і такий шрам. Шкода, іще молодий, мабуть років тридцять п’ять - сорок, не більше.
Він порушив мовчання.
-Бачу вже не так поспішаєте… мене звати Вадим. Ви не лякайтеся, цей шрам залишився від Майдану. Не подумайте, що я якийсь бандит,чи ворюга.
-Та ні, що ви… просто подивилася до дзеркала і що там, попереду. Нехай би вже швидше. А то й не погуляю біля річки.
Чоловік здивувався,
- Що сама? Та за мить продовжив,
-Вибачте! Це не моя справа. Я теж люблю дивитися на нашу річку, завжди спокійна. Я мешкаю в будинку, неподалік від « Старого города». Мені з вікна її видно. Завжди красива, чи літо, чи осінь і навіть взимку, коли весь берег вкритий дрібними льодяними кристаликами. То ніби всюди розсипане срібло, яке інколи іскриться, переливається в злато.
Олена слухала і вкотре глянула до дзеркала. Їх погляди зустрілися, він усміхнувся, вмить помітив рух машин,
-О, погляньте, здається ми будемо їхати.
Машини одна за іншою, вареницею звільнили дорогу.
Вони повільно під’їхали до зупинки автобуса,
-То де вас, незнайомко висадити?
В голові ніби зашуміло… от халепа, ото зганьбилася, вихователька називається. Людина до мене по- людськи, а я в чомусь його підозрювала. Стало незручно саму за себе, відвела очі, випалила,
-Я Олена, тридцять два роки, працюю вихователькою у дитсадочку.
-О,то ви з дітьми маєте замороку, мабуть тому ходите до річки. Там справді спокійно. А я теж, як покатаюся годин десять, інколи й дванадцять, іду ноги розім’яти, насолодитися краєвидом. Зізнаюся, побачивши вас, подумав від когось тікаєте. Їхав повільно, думав при нагоді, може треба буде зупинитися..
-Мабуть ви праві… вдома маленьке непорозуміння. Коли в кімнаті дві жінки, одній за сімдесят, а іншій на половину менше, думаю погодитися - погляди на життя зовсім інакші. От і вирвалася, щоб хоч на якийсь час, позбутися моралей.
Олена трохи пошкодувала, що так відверто поділилася своєю проблемою. Злегка присоромилася, відчула прилив крові до обличчя, почервоніла.
Біля річки дві постаті… Що тут шукають ці дві постаті? Майже однакові за віком. Що думають? Чого чекають? Напевно свої думки, як книги, намагаються розкласти по полицях. У душах бажання, відкрити в книзі потрібну сторінку, щоби відчути спокій, чи вирій почуттів. І нарешті хоч на якусь мить відчути себе комусь потрібним. А може в книзі знайдеться сторінка, де повага, ніжність і кохання, об’єднаються в одне ціле. Й вони відчують себе щасливими.
Олена йшла по тротуару, милувалася краєвидами, річкою. Він йшов слідом за нею, чатував кожен її крок. Пройшовши метрів п’ятдесят, зупинився - Здається вона мені сподобалася, може не прогонить? Мені молодшої й не треба та чи вона змириться з моїм шрамом? Все більше жінок жахаються, а може я такий на вигляд, що й справді важко сприймати. Але ж є пасажири, бачать зблизька, ніби ніхто не відмовляється іхати.
Вона відчувала його поряд, хотіла запитати, чого йдеш, адже мови не було, що підемо разом. Але нехай! Можливо думає я у відчаї, ще захочу втопитися. Ой, яка дурня лізе в голову.
Вадим любувався Бугом і крадькома позирав на неї. Гарненька і доволі щира, мабуть з такою можна і сім’ю замати. Але…
Вона різко розвернулася,
-Ви пробачте, може до мене в охоронники записалися?
Цим запитанням ошарашила його, ледь посміхнувся, все ж не розгубився,
-А що можна? Ця панянка прийме на роботу? Тільки за умовою, якщо без зарплатні, то я згоден.
Приємний осінній вечір… чудова прогулянка. Розмови… розмови, вони блукали зо дві години. Скільки не насолоджуйся красою річки під місячним сяйвом, світлом ліхтарів та розмовами, а уже й час повертатися додому.
Хоч вона вимкнула телефон та знала, що мати вже не раз дзвонила, адже хвилюється . Її одне тішило, недавно мати пройшла курс лікування, тож за здоров’я була спокійна.
Машина під’їхала під самий під’їзд. Олена задоволена вечором, поспішила подякувати, махнувши рукою, зникла в під’їзді.
Минув тиждень.. для Олени видався доволі довгим і нудним. В квартирі затіяла косметичний ремонт, а думки, як рій бджіл, весь час про Вадима. Себе запитувала – Чому не байдужа до нього, чим так притягує до себе?
Звичайно, ота перша думка про нього - розсипалася пилом, ніби її й не було. При прогулянці зрозуміла, що серйозний і доволі щирий. Розповів, що зростав під опікою матері і вітчима, батька не пам'ятає. Вітчим добре ним піклувався, але часто був суворим, адже працював у Військкоматі, мав звання капітана.
Ось тоді Олена і поділилася, що від роду не пам’тає батька. Мати народила її, коли вже майже було сорок років. Він був старшим за неї на десять років, злякався і просто втік. Мати вчителька української мови, намагалася виховати її сильною людиною, щоб не було соромно перед колегами. Змалку привчала до відповідальності, вимагала поваги, ввічливого ставлення до вчителів. Їй іноді здавалося , мати надто багато приділяє цьому уваги. Суворо ставилася до виконання домашніх завдань. Намагалася якнайменше допомагати по предметах, вимагала посидючості, більше читати. Навіть старалася огородити від друзів, щоби часом не нашкодити навчанню. Щодо розваг, це було тільки в школі. Навіть день народження святкували удвох. Тільки з роками, Олена зрозуміла, що це від одинокості, адже одній нелегко виховувати дитину.
Мати ходила по кімнаті, час від часу задирала голову,
-Та вроді нічого в тебе вийшло, щіток немає, молодець.
Які щітки мамо,це ж фарба, ти ж бачила, я з валиком працювала.
-Ну добре …добре. Он бачиш, у кутку шпалери треба замінити, цвіллю покрилися.
- Добре,зараз піду куплю клей.
-А що у нас є такі самі шпалери?
- Є мамо, цілий рулон. Сьогодні вже не клеятиму, треба щоб клей добре розчинився, замочу на всю ніч.
По тротуару стукіт підборів… Під парасолею, спокійною ходою, Олена йшла в магазин » «Добробут». Під ногами невеличкі калабані води, ледь посміхаючись, обходила. Хоч і погода не найкраща, але був чудовий настрій. Добре, що дощить зараз, саме ремонт закінчу, а небо перестане плакати, можна й на набережну сходити.
З клеєм у пакеті, поверталася додому. Коли заходила у двір до будинку, неподалік помітила таксі. Мов пташка стрепенулася - А чи й не Вадим там часом ?
На якусь мить з’явилося бажання зупинитися, але тут же передумала -Ото вже сама собі напридумала. А подивлюся на таксі, то подумають якась божевільна і чого це витріщилася. Раптовий звуковий сигнал машини, все ж заставив її повернути голову, з вікна рукою махав Вадим.
Машинально відповіла, зупинилася, адже він уже поспішав до неї.
-А я оце мимо проїжджав, забігав у «Маркет» за хлібом, бачу ви йдете. Як справи? Нині така погода не прогуляєшся.
-Так ви праві, але мені не сумно. Знаєте йдучи у відпустку завжди щось плануєш.От і я, у квартирі вже закінчую косметичний ремонт.
-Це добре, але краще відпочити, здається відпустка не для ремонту надається. Може сьогодні ми разом відпочинемо.
-Та ні в таку погоду…
-Я пропоную просто поїздити по дорогах Вінниці, подивитися на архітектуру, як ні, може не відмовите сходити зі мною до кав’ярні.
А що втрачу, миттєво запитала себе і тут же погодилася. Вони обмінялися номерами телефонів, ввечері він мав за нею заїхати.
За вікном ніби уже й ніч, а на годиннику лише дев’ятнадцята година.Олена крутилася біля дзеркала, мати помітила,
-Ти кудись збираєшся?
-Так!
-У таку погоду?Ще захворієш, а шпалери хто буде клеїти?
Зненацька звуковий сигнал машини завадив подальшій розмові, донька підійшла до вікна,
-Так, я пішла!
-Чекай! То ти уже з таксистом зв’язалася? Ой, доню - доню, вони ж усі гуляки, до того ж живуть за копійки! А тобі ж потрібен такий, щоби забезпечив сім’ю!
На слова матері - ніякої уваги , на ніс злегка наносила пудру, мовчала.
-Що ти мовчиш, як партизанка? Хоч слово скажи матері!
-Я пішла- протяжно сказала на ходу й зникла за вхідними дверима.
Вадим і Олена любувалися містом, заїхали в храм, після цього були в кав’ярні. Розмови про життя, про місто, про роботу. Їм обом було зручно, комфортно. При розмові вона намагалася якнайменше зупиняти погляд на його обличчі. Розуміла, що йому буде ніяково. Людина, яка має якусь ваду, завжди намагається про неї забути, то навіщо нагадувати. Їй щеміло під серцем , адже якщо забрати шрам, був би славний чоловік. І характер наче м’який, напевно давно би одружився.
Олена своїм ключем відімкнула дверний замок… відразу почула голос матері.
- Я добре бачу, таки з таксистом маєш справу А я ж тобі …
-Так, всі розмови завтра! Я лягаю спати!- перебила її.
Кілька днів поспіль Вадим не дзвонив і не приїжджав. Але й про подальші зустрічі теж мовчав, тому й вирішила - таксиста, як друга мати, теж добре. Ніяких обов’язків, може й на краще.
Одного вечора біля будинку засигналило авто, Валентина відразу вийшла на балкон,
-Ти що не чуєш, он твій таксист приїхав!
-Чую мамо - вже біжу, на ходу одягала курточку.
Вадим подарував три червоні троянди, вибачився, що давно не з’являвся. Попередив, що їде у відрядження, мабуть на місяців три - чотири. Подробиць не розповідав, але й Олена не лізла в душу. Гадала, як захоче, сам розповість. При короткій розмові, позирав на годинник, згодом сказав,
-Я маю їхати. Вибач, в мене є деякі проблеми, їх треба негайно вирішити.
Вкотре ніжно заглянув у її карі очі, воно би й поцілувати, але не наважився. Тим паче їх розділяла піонерська відстань.
Олена переступила поріг квартири… мати сплеснула в долоні,
-Ти ба, грошей на квіти вистачило!
О, десь би провалитися крізь землю! І так - не так і так - не так, коли ж
нарешті це закінчиться! В цей момент, їй так хотілося викрикнути свої думки, але стиснувши вуста, зникла у ванній кімнаті. Ні - ні знову скандал, хай вгамується, я терпляча.
Минуло два тижні… Олена вийшла на роботу. З дітьми про все на світі забудеш. Хоч і гучно діти, як пташенята щебечуть, але ж від цього тільки радієш. Готування до святкування Нового року відволікало від всіляких думок. Життя, як річка, що увійшла в своє русло.
Настав дві тисячі двадцять перший рік…
Одного вечора Олена йшла з роботи, надворі уже було доволі темно, біля під’їзду помітила чоловіка з букетом квітів. На її обличчі з’вилась ледь помітна усмішка – Може Вадим? Підйшовши ближче здивувалася незнайомцю, молодий чоловік запитав,
-Ви з двадцятої квартири?
Так!
То це ви Олена… Вікторівна?
-Так !
-Я кур’єр. Для вас квіти і мої вітання! Я пішов- віддав квіти й миттєво розвернувся йти. Тільки й встигла запитати,
-Хоч скажіть від кого?
-Це не в моїй компетенції. Але скажу замовлення з Латвії.
Обійнявши букет рожевих гербер, осяяна усмішкою, спішила додому.
Мати уже чекала на неї,
-Ну що і від кого ці квіти? Цей молодик мені не захотів віддати, каже замовлення особисто в руки.
-Від таксиста мамо… від таксиста.
-А я вже подумала, може когось багатшого знайшла. Але ж гарні!
Олена дякувала Богу, що мати більше нічого не говорила.
Ще перед Новим роком Олена придбала новий телефон, по якому було можна і бачитися. Хоча й доволі дорогий для її зарплатні, але не шкодувала. Мріяла не тільки говорити з Вадимом, а й побачити його.
Невдовзі жаданий дзвінок… розмови про роботу, здоров’я, погоду. Вона просила включити камеру, але він ніби не чув, ігнорував прохання. Її це дуже зацікавило, але подумавши зробила висновок, можливо за кермом везе пасажирів, тому й не наважився включити камеру.
Минули новорічні свята… нарешті випав довгоочікуваний сніг. То маленька приємна частинка радості, земна краса втішала душу, а свіже повітря надихало, підіймало настрій. Вона часто ходила на набережну, знаходила спокій. Інколи задивлялася на цілуючі пари, ставало ніяково – втішала себе - Кому яке щастя.
За весь період, відколи Вадим поїхав, по телефону спілкувалися разів шість, не більше. Підкрадалося хвилювання, якого кожного разу хотіла позбутися. Інколи задивлялася на сонячні блиски по воді, які, то виринали, то топилися і вона з ними намагалася втопити своє хвилювання. Часом, дивлячись на спокійну течію річки, вдавалося забутися. А іншим разом, хвилюючі думки разом із сонцем ховалися за обрій, вона спокійною ходою поверталася додому.
Довгі зимові вечори… Олена в ліжку довго думала про Вадима. Їй здавалося, що в них споріднені душі. Адже ні він , ні вона, фактично не знали справжньої батьківської ласки. Обоє виховувалися в строгості й суворості, під щохвилинним контролем, все в «Єжових рукавицях». Але, як там не було та квартиру йому залишили, самі поїхали на батьківщину вітчима. Як кажуть відпустили сина у вільне плавання. От, якби мені трішки більше свободи та менше обов’язків. Але ж тут робота, прихисток, де ж кращого шукати.
З кожним днем температура повітря нагадувала про весну. З дахів купами спадав сніг, все частіше сльозилися кришталеві бурульки, веселіше цвірінькали птахи.
Олена поверталася з роботи, уважно придивлялася під ноги, щоби часом не підслизнутися на крихкому снігу. Сьогодні доволі стомлена, виснажена. В дитсадку з дітьми святкували свято Восьмого березня.Скільки пісень і віршиків послухала, що навіть розчулилася. А чи я виховаю свою маленьку леді, чи синочка,як мужнього захисника країни. А час летить… і Вадим мовчить, у душі дивне відчуття, задумувалась- І чому його чекаю, сама не розумію.
За вікном перші промені сонця торкнулися фіранок. Олена хоч мала вихідний день, але не спалося. Нині восьме березня, чи сьогодні подзвонить?
Думки порушив дзвінок у двері.
- О! Хто б це так рано міг прийти?
За кілька секунд, перед нею стояв, той самий, чоловік - кур’єр, дав букет,
-Для Вас сьогодні квіти.Гарного святкування пані!
Швидко розвертаючись до сходів,
- Прийміть і мої вітання, -за мить спускався вниз.
Вона дивилася вслід, вражена й збентежена – Яке приємне відчуття, коли про тебе хтось пам’ятає, дарує квіти,. Та іще й такі прекрасні червоні махрові троянди.
В цей час мати вже чатувала її,
- Я тобою дивуюся, що це за відносити, квіти отримуєш, а мене з ним не знайомиш. Чому сам не приходить?
-Ой, мамо, з святом тебе люба! Здоров’я! Хай збудуться твої мрії
-Ага, дякую! А мої мрії це ти, щоби вдало вийшла заміж, ось тільки тоді, зможу спокійно померти.
- Ну… наша пісня гарна й нова - починаймо її знову! Мамо, а давай краще відкоркуємо шампаське та вип’ємо удвох. Хоч з нами і чоловіків немає, а ми все рівно вип’ємо за свято, вип’ємо за мрію!
- За мрію! Це ти добре сказала, зараз переодягнуся і на кухню.
В післяобідню пору, пролунав довгоочікувай дзвінок від Вадима.Теплі, ніжні слова вітання з святом, трохи розхвилювали Олену. Хотілося сказати, я так скучила за тобою, але не наважилася. Він пообіцяв за два- три тижні повернутися.
Його голос впливав на її етичну сторону душі, заспокоїв.
В розмові, Вадим навіть пожартував, що їй придало упевненості у міцних і надійних відносинах між ними.
Весняний, сонячний недільний день… Олена довго валялася в ліжку. На кухні мати торохтіла посудом, у відчинене вікно висипала крихти хліба,
-Ану горобчики - молодчики, налітайте хто жвавіший!
Звук авто привернув увагу, помітила таксі.
- Казати,чи змовчати? Краще хай їй буде сюрпризом, подумала стара. Задоволена, обхопила руками чашку з чає, похапцем почала сьорбати.
У двері подзвонили… раз, вдруге, втретє
Дівчині не хотілося вставати,
-Ма! Ти, що не чуєш… дзвонять, подивися хто там.
Стара мовчала, примруживши очі, хитро позирала до вікна – Нехай,! Нехай сама відчиняє.
-Цікаво і хто так настирно і довго дзвонить,- бурмочачи, Олена відчинила двері. Враз здивовано випалила,
- Вадим?!О! Так непередбачено!
Не вірила своїм очам, перед нею стояв уже не той Вадим, що з глибоким шрамом на щоці. Під оком, ледь помітне почервоніння. Миттєвий блиск у очах неможливо приховати.
Тримаючи у руці букет весняних квітів, він обійняв її,
-Я приїхав, всі подробиці потім. Ти мене такого приймеш за чоловіка? Чи може відмовиш?
Сколихнуло душу, вмить почервоніла, думка, мов вітер - Так от, що він робив в Латвії. По тілу струм, за воротом пашіло тіло, у висках шалено пульсувала кров, вгамовуючи хвилювання, тихо вимовила,
- Оце так несподіванка!
Валентина вже стояла за нею, на обличчі ледь помітна приязна усмішка
-Ну нарешті, ось тепер і я познайомлюся з твоїм другом.
За сніданком Вадим вирішив красиво зробити пропозицію руки і серця. Ставши на коліно, подарував кільце з камінчиком. Але поводився доволі стримано, адже добре пам’ятав, що Валентина вчителька, ще й з розповідей Олени, достаньо сувора.
Дівчина вся тремтіла,-Так, я піду за тебе!
У липні місяці молоді мали побратися. Великого весілля не планували, вирішили відсвяткувати у вузькому колі друзів та рідних.
Олена не пізнавала матері, вже не було ніяких нарікань, що він таксист. Спокійна, урівноважена у спілкуванні, відчувалася її задоволеність. Одного разу, після вечірнього чаювання з Вадимом, мати на кухні з донькою, тихо сказала,
-То вже їдь зараз, як він наполягає, я тримати не буду. Навіщо тягнути час, тобі вже давно треба влаштувати особисте життя. На душі спокійно, що ми у одному місті, є телефон, думаю, як треба буде, завжди приїдеш. Тож відпускаю тебе, моя пташечко! Хай Бог допомагає, діток вам і радості у сімейному колі.
Олена навіть просльозилася,
-Мамо, я тебе люблю, чуєш. Забудьмо всі негаразди…
- Так доню! Так, то все дріб’язки! Твоє життя - це основне для мене. Нехай буде і таксист, якби тільки любив, шанував і цінив тебе.
2021р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973560
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.02.2023
Торгаші - торгашки, як хитрі мурашки,
Що та й з вами зробити, за лихі замашки?
Ой сховати вміють, жадібності сліди,
І весь час всміхаються, їм нема біди!
Для них схема обважування, як закон,
Усім тим залишкам, не страшний рубікон,
Від збагачення - душенька втішається,
Покупець… у злобі, серденько крається.
Ну на грам п’ятдесят,нестримно на рибі,
Вас обважить. Вмить почуєте – Спасибі
Ще приходьте, до нас ми завжди раді вам!
Уже вдома, швидко рибку у тарілку,
А води, трасця, ну хоч підставляй лійку,
І наллєш, цілу чарчину стограмову,
Аж на лоб очі лізуть, втрачаєш мову.
Ото злодії! Це ж, майже пів стакана,
Пече серце і щемить – яка ж омана!
Кулак стисниш, злоба, гроші не рахуєш,
Йти й сваритись, чи від них ти щось почуєш?
У ниї своя робота…
Потішається, склада статки до ночі,
Незадарма, це ж майже всі дні робочі,
За прилавком часто, то вже в контейнері,
І без свідків, кладеш товар увечері,
Води, хлюпнеш, трохи до тюльки, благодать,
Богу молишся, якби ж швидше всю продать!
Копійки, хай так, є новенька машина,
І для сина БУС- вже щаслива дитина,
На пікнік з друзями, музики, розваги,
До людей, ані жалю, ані поваги,
Вслід слова- А хто винен, що отак живуть?!
Життя довге, нехай інший шукають путь.
Мені свідком, шкода, довелося бути,
Цю картину, давно не можу забути,
За вікном, уздріла відро, під прилавком,
Мабуть в поспіх, накрите прозорим шовком,
Блиск води, добре бачила й апельсини,
Легкий вітер, здіймав шовк, як парусини,
Оті фрукти плавали, налились (соком),
Воно б певно, щось сказати ненароком,
Та кому? Тут усі «свої»! Може правди,
Ти захочеш? Помрій! Себе безпорадним,
Відчуваєш, серед базарних торгашів.
У смутку, нам часто вимикають світло,
Як сюрпризи…хоч й сприймають непривітно,
Тож на декові, зранку рибка розтане,
Та від цього, кожна хитрішою стане,
Вода в поміч і камера холодильна,
Вже на ранок, вся рибонька (геніальна).
Мов скляна…хіба в когось визиває шок?
Та зате, в ґадзині, золотий ланцюжок,
Прикрива шию, де ж цю красу подіти,
Хтось завадить? Ні, чому й не порадіти?!
Вже вдома.. води – немов була в пелюшці,
За оце, набити б обличчя тварюці,
Торгаші, ох, ненажерливі торгашки,
А чи влада, здатна бачить ці замашки,
А тут кажуть, це питання риторичне,
Та навряд помітять! Бо хвороба вічна!
То робилися висновки при союзі,
Тож все виправити, буде важко друзі,
З торгашками до європейських стандартів?
Тоді їм, напевно буде не до жартів.
Якось взимку, я купила капустину,
Так раптово, вода хлюп, на одежину,
Де їй взятись? Це ж не влітку, коли роси,
Продавчиня, немов всліпла, торка коси,
Й так уміло, за мить, кудись очі косить,
Шанобливо, вже розрахуватись просить.
Чи гіпноз? Вража, раптом очима блиска,
Оце ж треба, хи́тра, як лісова лиска!
Як годиться, щодо ковбас, то ж є ціна,
Й на вагу кладе, стаєш ніби німа,
Шок від наглості, - Переважити треба!
Ти здивуєшся, зводиш очі до неба,
Щось не так?Не влаштовує? То не беріть!
Не заставлю, як прийшли брати, то мовчіть!
Живемо,ось так, ви не дивуйтесь люди,
На базарах й не тільки, на жаль, повсюди.
За прилавком, (з добрим серцем) вас обважать,
Знать цікаво, вони від чого залежать?
Оці люди, які мило всміхаються,
Чи в день судний,ще на щось сподіваються,
Бог не бачив, всі наживи, злодіяння?
Така наглість, чи плекають сподівання,
Все минеться?! Ні, друзі, гадаю, що ні!
Не простить, нам Господь гріховності земні,
Хай на рай, не надіються! Час розплати,
Все ж настане! Треба трішки почекати,
Нас шкода, ДУРЯТЬ, мать краще й не сказати,
То де ж людоньки, де правдоньку шукати?
Війна нині, жорстока, за виживання,
Не сховаю, надію і сподівання,
Мир настане, влада помітить свавілля,
Торгашів – лисок. І до чого торгівля,
До смертей, людей приводить безгрошів’я,
Сприйнять важко, що хтось ледве виживає,
А шикує, той, що совісті не має.
Треба зміни і європейські стандарти,
Буде важко та скажу, це вам не жарти,
Нам керманичів би, як на передовій,
Людські душі, щоб не сповивав сніговій,
Й зрозуміли, буденні дні змінить війна,
Щоб надію, мала уквітчала весна.
І нарешті, у свіх сферах, все до пуття,
Всі ж надіються на покращення життя.
***
Про щось мабуть,було би ще написати,
Та, як кажуть, до всього треба честь мати.
Якщо ці торгашки, хочуть попасти в рай,
То замашкам, вже потрібно покласти край!
10.02.2023р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973398
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.02.2023
Проснулась рано… поспішаю на ганок,
А чи помічу, жовті сонячні стрічки?
У чобітках, радо вітаю світанок,
Іх зустрічала, я би завжди залюбки.
Благословенна тиша, в зимовім днині,
Віднайти спокій, схопити жменьку снігу,
Гарно умившись, як у полі озимі,
Коли від сонця плаче сніг, мать втіху.
Погляд літав, як веселковість барв весни,
Дай Боже миру! Сонячне мерехтіння,
Нехай, як вісник про закінчення війни,
Що вже нарешті, прийшло порозуміння.
Легенький вітер…тихо – тихо падав сніг,
За мить вразливий, донісся крик матусі,
На жаль, біда, ступила… на її поріг,
Безкровне тіло…у полі на Донбасі.
І сніг здається, іншим став, нерухливий,
Жахалось небо, від сліз, жури й страждання,
Матусин голос,- Казав будеш щасливий,
Ущент розбиті за сина сподівання.
Ридає мати, з неба холодні краплі,
Впали на плечі…жага крикнути світу,
Війна – біда, жура, не дійство в спектаклі,
Тут смерть, тривоги, руїни, гасне світло.
Ой, що ж ти днино, мені принесла смуток,
У час вечірній, в Бога миру просила,
Зберегти воїнів, життя від куль й пасток,
Душа страждає, стерпіти біль несила!
Ой, що ж ти днино?!А я ж чекаю миру…
15.12.2022р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973300
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.02.2023
Ой мете, мете сніжок
Засріблився поріжок
Поруч котик – Дивина
Ой яка ж… біла зима!
На ніс впала… сніжинка
Покотилась сльозинка
Ой, щось холодно... мені
Не радію, я зимі….
Сніг на вушках, як пушок
Мені б теплий кожушок
З капішоном й чобітки
Тоді б грався залюбки.
07.02.2023р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973106
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.02.2023
Ой хто з не́ба, сипле пір’я,
Застели́ло - все подвір’я,
Біло - біло, скрізь сріблиться,
Раптом зла́том… звеселиться.
Так яскраво, скрізь… мерехтить,
Ой прекра́́сна, ця світла мить,
Ну наре́шті, дочекались,
А ми вже́, й не сподівались.
Візьмем лижі і санчата,
Дружно хло́пчики й дівчата,
Із горбо́чків політаймо,
Славну зи́му, привітаймо
05.02 2023р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973033
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.02.2023
Ніч захмеліла, від сюрпризів зими, подій,
У нерішучості… навшпиньках підкрадалась,
Але ж раніше, все удвох не втрачали мрій,
Вона старалась, зоряна нічка посміхалась.
Хай й поміж хмар, разом з блідим місячним сяйвом,
Їй до вподоби вишиті білі рушники,
Ручного розпису із зимовим мотивом,
А ще морозом, вщент розмальовані шибки.
Хати й будинки під білосніжним покровом.
Осяйні зорями, злегка в сонних росах,
Переливаються ігристо з срібним тливом,
А вже на мить, заграва … золотеньким блиском.
Казкові ночі під парчевим простирадлом,
Були часи… ніби перелив у сузір’ї,
Землі чарівність… часом сяяла кристалом,
Злегка притрушена… в лебединому пір’ї.
Але ж то бу́ли, часи насолоди, натхнень,
А нині нічка, наче соромилась чогось,
Зима із віхолою, не співала пісень,
На жаль,бажання із нудьгою переплелось.
Та все ж підкралась, порушила спокій хмарин,
Мороз спромігся, із вітром зиму рятував,
Пухнасті в танці, розсипали білий ватин,
Не шкодували, сніжинок й білих намистин.
04.02 2023р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972814
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.02.2023
(вірш до картини)
Тебе зустрів, я біля моря,
Життя пізнав, чари глибин, дно,
Хтіли не знати жури,горя,
Життя нам різне Богом дано.
Всевишні сили дають долі,
То ясні зорі, що в небесах,
Втішаюсь я й мені відколи,
Жадана поруч, утратив страх.
Страх за життя, за свою стежку,
А чи спроможний, її знайти?
Знайшов з коханою розгадку,
Вперед сміливо, будемо йти!
Нині щасливий, тут ти і я,
Благословенні в нинішній час,
В надії буде міцна сім’я,
Вітер й шторми, не розлучать нас.
Ми вдвох, поринемо у хвилі,
У храм кохання і спокуси,
У щасті пройдемо всі милі,
Вдасться прожити землетруси.
Тебе зустрів, я біля моря,
Перлину мрій і сподівання,
Нам не страшні ні шквал, ні буря,
Осяй наш шлях, як зірка рання
По одній стежці на все життя!
01.02.2023р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972625
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.02.2023
Зимовий вечір…
Ніби спустошене містечко… в будинках темно. А за вікном по землі деінде біло. Чого не скажеш про дерева і кущі. Вони обліплені біленьким мохнатинням. Іній уміло сповив, кожну гілочку, кожну бруньку на ній. Дерева тощо, а ось кущі – пишні, мов білосніжні спідниці, а здаля можна й уявити, як святкові стільчики. А чому святкові, бо у густих воланах. Ото зима, температура вдень плюс один, дуже волого й сіро , під вечір легенький морозець прилягав учтиво. Дуже старався, ніби прикрашав картину. Цікаво… але ж і безвітряно, напевно ніщо не наважується доторкнутися до цієї краси.
Воно б піти пройтися… але вона сиділа біля вікна, мов заворожена. Та це, тільки так здавалося. Красу, що за вікном сприймала, на якийсь час огортав спокій. Але думки, як птахи перелітні, раз – у - раз поверталися до нього. Як ти там любий? Знаю важко… читаю і дивлюсь новини. На передовій йдуть запеклі бої. Мені хоча б на одну хвилинку почути твій голос, лише тоді б я отримала спокій. Ти подзвони, я запитувати про війну не буду, а просто дещо розповім. Оце сиджу в темній кімнаті, а в голові думок цілий буревій. Після обстрілів, нам світло подають за графіком, тож просто з думками спостерігаю, що за вікном. А там зима, хоч майже і немає снігу, але де-не-де біло і то маленька радість. Але шкода,тебе немає під вікном…Адже ти завжди підкрадався і тихий стук нагадував, що ти поруч, що прийшов і чекаєш на мене. І я тебе чекаю, мій єдиний. Хоч дощ хлюпоче, хоч туман і імла сповивають всю землю. Та я вкотре проганяю сумні думки. Вірю, ти повернешся, ми будемо разом.
Вона задивлялася в темноту, раптово, ніби підкралися слова;
Туман розлігся… зажура навкруги…
А ми з тобою, як річки береги…
Ту відстань, я думками подолаю
Почуєш шепіт, - Я тебе кохаю…
Кохаю й жду, як сонечко раненько…
Щоб на душі, радісно й тепленько
У очах блиск, розсіяв всі тумани
Ми побудуєм міст між берегами!
Війна… нелегко в нерівному бою
За тебе я … щоденно Бога молю
Щоб шлях додому… стеливсь барвінковим
Ти повернувся живим і здоровим!
Розлука, туга… заважко кохати
Та любий знай, навчилася чекати.
Раптовий спалах світла… збентежилася, примружила очі…
Ой, що ж це я...засиділася. Уже напевно північ, не подзвонив. Та нічого, я звикла чекати. Коханий відчуваю, в тебе все добре, надіюсь завтра передзвониш.
Озирнувшись навкруги, встала з стільця. На столі старий годинник, стрілки показували рівно дванадцяту годину. Поруч стоїть старенька бабусина диво - скринька…. руки самі потягнулися до неї. Від неї ніби віяло теплом, наринули спогади, як удвох відкривали скриньку. З задоволенням слухали мелодію, з блиском у очах спостерігали за балериною, яка весь час невпинно виконувала танець. Як тепло їй було в обіймах коханого. А він то закривав, то відкривав диво - скриньку, з облич не сходила усмішка, обоє збуджені, веселі.
Злегка долонею провела по кришці скриньки, поставила на стіл.
-Ні, без тебе не буду відкривати, приїдеш, тоді вдвох потішимося, як колись. Стиснуло в горлі - Ой - ой, тільки б не просльозитися, я ж обіцяла….
Погасло світло… вона лежала в ліжку. Кілька раз з боку на бік перевернулася,
- Треба заснути!
Тихий шепіт молитви тонув у кожному куточку кімнати. Перехрестилася.
Злипалися повіки, засинавши прошепотіла,
-Я знаю любий,Україну не зламати…
Все буде добре, я навчилася чекати.
Січень 2023р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972538
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.02.2023
У ставку ряска, спочива,
Лунають звуки, - ква-ква– ква,
З травички жабка, поспіша,
У воду проситься душа.
Сміливо плиг та й плиг, шубовсть!
Ой - ой ударилась, об щось,
Враз комаря, вже уздріла,
Ква- ква – поглянь, не зомліла.
У очах світяться зірки,
Пускає мильні, бульбашки.
Я ж не позбудуся мети,
-Ану сюди! Давай лети!
Комарик все, пам’ятає,
Чого їх татко навчає,
Він відлетів, -Гей, купайся,
І собі врешті зізнайся,
Я обхитрив, без сніданку,
Лишилась ти, спозаранку!
2022р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972469
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.01.2023
( вірш до картини)
Чомусь, так часто плачу
Та жалості не маю,
Тебе ж, давно не бачу,
Та впевнена, кохаю.
Себе, ні-ні, не шкода,
Подібна.. сірій зимі,
Війна, ой, оце біда,
Жура, не добре мені.
Серцеві товчуть ритми,
Подібно, наче в зайця,
Уже бісяться думи,
Війна дияволиця.
Забрала, зовсім спокій,
Минув, вже дев’ятий рік,
Де Схід, бої жорстокі,
Чи хто відповість за гріх?
Рашисти- орки кляті,
Як звірі, сотні комах,
Життя, як у проклятті,
Чека, не мине смерть, жах.
Господь… усе побачить,
Страждання, плач матерів
Ніхто, їм не пробачить,
За смерть... любимих синів.
Стікають, знов сльозини,
Чого себе жаліти,
Минають всі хвилини,
Мені б тебе зустріти.
Живим, нині й здоровим,
Подякую я Богу,
Хай день буде святковим,
Діждемось перемоги!
30.01.2023р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972372
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.01.2023
Мороз і сніг, сковані дахи хатин,
Шовкові пледи виграють на сонці,
Зимі не треба забагато причин,
Раптовий холод і всміхнеться сонце.
Промінь мінливий, тріпочуть блиски,
Виграють часто, так веселково,
Купочки снігу… ніби після праски,
Стануть, як айсберги, випадково.
І ніч чаклунка позве в гості зорі,
Дахи засяють, наче феєрверки,
Денні сльозини …бурульки прозорі,
За мить застигли, в жорстокій покорі.
Ранковий вітер, з лихвою ніс тепло,
То ніби звідкись, вирвався на волю,
Жабо біленьке, з усіх дахів стекло,
Деінде сніг і земля вбирали воду.
11.01.2023р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972282
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.01.2023
Вірш до картини
Розгулявся вітер, злобливо співає,
Зажурилась жінка, спокою немає,
Чи важка дорога, серденько тріпоче,
Як ти там, мій милий, душа знати хоче.
Не гони,козаче, коней так далеко,
Я коханий, знаю, тобі там нелегко,
Ти в бою, жорстокім не втрачай надії,
Щоб з тобою, разом наші світлі мрії.
Та й збулися згодом, щоб садили квіти,
Й на подвір’ї нашім веселились діти.
Щоб батьки, раділи й господарювали,
По житті, довіку та й воїн не мали.
У родиннім колі, стрічали світанки,
Де ранкові роси, золотили ранки,
Щоб джерельні води, сили придавали,
І ми всі, щасливі та й горя не знали.
Зупинись, козаче, ти біля криниці,
Хай коня напоють славні молодиці,
Посміхнися, запам’ятай, то чужий край,
Лиш про мене, серденько, завжди пам’ятай!
26.01.2023р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972008
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.01.2023
( від чоловіка)
В її очах, я бачив ранок, роси,
Сонячний блиск, ніжність й тепло, як влітку,
Торкав долонями… шовкові коси
І намагавсь, вплести червону квітку.
Вона ж сміялась, щиро, задушевно,
Вже цілував, пишні вуста медові,
То ніби жарт, сказала – Все даремно,
А я дививсь, у очі, ждав любові.
І сподівавсь, не буде жартувати.
Сонячний блиск, хай помітить у очах,
Усе життя, тобі буду служити,
Зігріва думка, повір, як вірний птах,
Щодня тобою буду дорожити.
Завжди кохай, як сонечко навесні,
Й моя надія забринить, як струна,
Адже ти люба, так потрібна мені,
Тож пригорнись, подаруй ніжність сповна.
2020р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971820
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.01.2023
Цнотлива квіточка під кущем,
Недоторканна… вітром, дощем,
Мов заточили у неволю,
Зібралось листя в парасолю,
Сухе, руде і перепріле,
Після зими… давно змертвіле.
Бажання є, дістать вершини,
Страшать старі гілки шипшини,
Зранили серце, хоч і здаля,
Ой, що ж ти рідна… моя земля,
Навіщо я, тут народилась?
Чи мо» по долі загубилась?
Шипи сприймати - в серце стріли,
Мої думки вночі зоріли,
Щоб ранком сонечко яскраве,
Було напрочуд, всім ласкаве,
Й моїх біленьких пелюсточків,
Ледь- ледь торкнулось і листочків,
Блідо - зелених, часто в пітьмі,
Ой надто важко…. дихать мені.
А чи діждусь, вітра – стрибунця,
Щоб серед листя, у віконця,
Жадане сонячне проміння,
Геть спопелило все сплетіння,
Я би не втратила нагоди,
Врешті відчула дух свободи.
Квітка омріяна -- суничка,
Надія є, хоч й невеличка,
У поміч прийде літня злива,
Душа відчує - вже щаслива.
Здаля тихеньке гуркотіння,
Жага діждатись. Шепотіння,
Прийди підмого, не забарись,
Промчися зливо, як швидка рись.
Розмий трухляву парасолю,
Не поскупись на кращу долю,
Щоби без воїн і потрясінь,
Втішала серце небесна синь!
Квітка- суничка- Україна,
Їй допоможе світ, родина,.
Позбутись болей і страждання,
Засяє знов, як зірка рання!
22.01.2023р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971659
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.01.2023
Гуляв бичок
Гріє сонечко…з висоти,
Де б позбутися самоти,
Шум послухати трав й пташок,
Йшов бичок, спішив у лісок.
Радів, мріяв, гуляв бичок,
Вже й пристав, приліг на бочок,
Нехай трішечки, полежу,
Он за пташкою, постежу,
Ба співає, веселенька,
І сама, така гарненька.
Пісень звуки та й в унісон,
Мов колиска, подолав сон,
Тож крайнеба сонце лягло,
Подарило усім тепло.
Є котики…
Є котики біленькі,
Є котики сіренькі,
Чорненькі і руденькі,
Пухнасті і гладенькі.
Є котики миленькі,
Завжди всі веселенькі,
Сміливі і завзяті,
Вганяютьжваво в хаті…
Тож радісно й дитинці
Погладить їх по спинці.
Загрався…
Котик з мишкою загрався,
Упіймати сподівався,
Вона ж хитра, шусть у нірку,
Кота ніс, влучив у дірку,
От халепа, довго грався,
Знов голодним… я зостався.
По калюжці
По калюжці... туп- туп –туп,
Вмить водичка... хлюп-хлюп-хлюп,
Не згасити почуттів,
Налякала горобців,
Погулять, мій настав час,
Теплий промінь... пестить нас.
2022р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971587
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.01.2023
Зима надій і сподівань,
Смичок підтягує скрипаль
А серце рветься мов струна,
Скажіть навіщо ця війна?!
Скрипка хоча й в міцних руках,
Тривожно, сльози на очах,
Грізні, сумні, линуть звуки,
Не розридатись - душі муки.
Як пережити, прийняти,
Коли дитя хоронить мати,
Коли будинки в руїнах.
І смерть з косою несе жах.
А думка, думка ніби птах!
Рашистька наволочь спинись!
Отверезій, чи мо» проспись!
Напевно в душах буревій,
Чи біс вселився?Ти не смій!
Вщент зруйнувати навкруг все,
Згадай писання, є святе!
Чи ти, зростав серед вовків,
З думками жив серед віків,
Прогавив ти, років триста?
Твоя стежина терниста.
Прийшов з війною - сам згинеш,
Скрізь злодіяння, ти чинеш,
Та знай настане час розплат,
Бо Україну не здолать!
Зима надій і сподівань,
Смичок відтягує скрипаль,
Звуки в мінорі - розпач, сум,
Душа кричить - по тілу струм,
Нестерпний біль ранить серця.
20.01.2023р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971453
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.01.2023
Прощальні крики, лелек у небосині
Сповиті смутком, колись були щасливі,
Під мирним небом, дружні, умілі злети,
Ой, рідна земле, так важко залишити!
Час не спинити… пора летіти у вирій,
Давно змужнілі, сміливі, білокрилі,
З легким тремтінням омріяні у серцях,
Не мре надія, сміливо збороти страх.
У крилах сила, хоч і сльози на очах,
Їм важко знаю, але виходу нема,
Я не лелека та маю утікати,
Бомблять Херсон, шкода, попереду зима,
Ой так заважко, в дорогу вирушати.
Прощальні крики, лелек у небо сині,
Літає погляд, вдаль по Чорній долині,
Під серцем щем, надто важко, з ним прощатись,
Печаль проймає й смуток та зможу сподіватись,
Що тут недовго, рашистам гостювати.
Швидкий потяг, стук коліс, як крик лелеки,
Під стук коліс потягу, як крик лелеки,
Крізь хвилювання, втому, їду далеко,
Рідний край вмився ранковою росою.
Біль і жура, течуть гіркою сльозою,
Й ти якийсь час, сумуватимеш за мною,
Я повернусь! Повір, ранньою весною,
Адже душею й серцем, завжди з тобою!
( Село Чорна долина
в Каховському районі
Херсонської обл.)
02.11. 2022 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971177
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.01.2023
Я не люблю зими, яка так часто плаче. Занадто довгі, тужливі дні. Іще тепер, коли війна, південь і схід палає у вогні. Ось і сьогодні небо затягнули хмари, насупило сірі брови, в густій імлі дрімають діброви. Надто сердито дивиться на матінку землю. Напевно бачить й сприймає, відчуває днину. Снаряди, як блискавки ранять землю, краса зникає, залишаються руїни. Будинки величні, геть понівечені, недавно в них лунав дитячий сміх і музика гриміла, все довкола звеселяла.
Чому ж ти зимо, нині така квола? Мабуть події, жахи війни подіяли й на тебе. Можливо так і треба, хто знає…
На заході і в центрі України і справді тепліше. Стрілки термометра, злегка змінюють напрямок, то вверх, то вниз, як ніби осінь.
Ще кілька днів назад дощило, всі потерпали від болота, важко проїхати, пройти. А нині, на схід прийшли морози, з позначкою до мінус двадцяти градусів. Шкода бійців – захисників, заважко в таку погоду, залізна зброя крижана, мов обпалює руки. Ніби й у теплих берцях, але мороз дістає кінцівки ніг, вже тремтить тіло, хоча за воротом краплини поту.
Молюся ранком і пізно ввечері, прошу погоду не дошкуляти, хоч трохи змилуйся над ними. Бо їм же треба захищати свій рідний край, земну красу і українську мову солов’їну. Й кожну домівку, кожну родину й щойно народжене дитя, його мирне, квітуче, щасливе майбуття.
Я вкотре подивлюся у вікно… зима розклала діряві простирадла. По землі білі і чорні плями, як радість і сум. Душевний біль дає про себе знати,на квітнику нерозквітла троянда. Вона ж так мріяла розкрити пелюсточки, привітатися з сонцем, радіти життю, щоби нею любувались, пишались. Так і моя Україна мріяла і мріє втішатись квітам, в полі щедрому урожаю. Щоб, як бутонам бути розквітлими так і нашим донькам і синочкам бути щасливими .
Шкода…війна- біда.Де смерть з косою, земля не вкриється ранковою росою, а знов слізьми за Бучу, Ізюм, Дніпро, за землі, що потерпають від рашистських снарядів, дронів, обстрілів.
Мої думки… до піднебесся, де ж сонце? Втомилось від хмарин, йому б хоч трішки подати світло, промінню заясніти поміж шпарин.Але… на жаль нема. Зима відчуває тривогу, співчуває нашому народу, дрібними краплями передає свій смуток.
14.01.2023р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971029
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.01.2023
Зимовий вечір…. В кімнаті прохолодно. Анастасія,схожа на капусту, як колись їй говорила мама. Сама худенька, а два светри на ній, один синенький, махровий, тоненька в*язка. Другий светр коричневого кольору, в*язаний товстою шерстяною ниткою. На ноги натягла старі, ще мамині бурки. Тішилася - Добре, що не викинула. То ніби знала,що колись потрапить у такі обставини. На термометрі плюс вісім, а здається, ніби вже мінус. -І чого це серце не гріє? – майже щодня себе запитує. В кімнаті включений телевізор, чути голос ведучої каналу один плюс один. Вона в кріслі, по пояс огорнулася пледом, бо часом ніби мороз охоплював все тіло. То напевно слухаючи новини, так діє хвилювання, кожного разу намагалася відволіктися, займалася в*язанням.
Мабуть не кожна людина має хобі, але має свою улюблену справу,чи малювати, чи вирощувати квіти,чи вишивати. Вона ж знаходила віддушину у в*язанні, інколи гачком, а частіше спицями. Маленький син тішився новим речам, які зв*язала матуся. Та й чоловік радів, коли вбирався в щойно зв*язаний светр.
Після виснаженої роботи в багажному дворі на залізниці, вона ніби знаходила себе. Відчувала, що імено це захоплення позитивно впливало на її здоров*я.Та й відколи пішла на пенсію від своєї роботи отримувала моральне задоволення, наче заряджалася енергією. Зв*язавши кілька пар шкарпеток, продавала на базарі.
Нині війна та й роки вже не ті, до базару добиратися важко, а їхати автобусом невигідно. Все ж продовжила свою справу, шкарпетки і рукавички віддавала в дитячий притулок. Розуміла, в такий важкий час,
кожен дорослий повинен підтримати осиротілих дітей війни. Вирішила - матусині руки не зігріють дитинча, то хоч на якийсь час, в прохолодні дні і ночі в*язані речі зігріють молоденьке тіло.
На душі тривожно… зима, якби ж мороз не кріпчав. В будівлях прохолодно та вода, що потрапляє від ТЕЦ до труб, ледь тепла. Ще, як день, швидше проходить час, а ночі… інколи без світла, занадто довгий.
Буває охоплює якась негативна енергетика…сповиває смуток. Йде на балкон, подивиться на алею, на перехожих. Бажання відволіктися від воєнних подій. Важко знайти сили, щоби не тріпотіло серце й не підіймався тиск. От вчора, навіть сонячні промені освітили фіранки. То ніби промені надії. І посміхнулася, мабуть це вперше за пів року. А напередодні, ще й почула новини, про нові наступи ЗСУ. А щоби не слухати новин, то як жити? І так сама залишилася. Спогад за сина – то біль, сльози полинні, сама в собі кричала, ридала душа. Навіщо я його народила на світ? Він зрадник, зрадив матері,Україні. Хоч і давно мешкає в Іркутську, але в такі важкі години міг би повернутися на рідну землю. Чому, коли почув, що почалася війна вимкнув телефон? Чому? Та недосяжність душу розрива. Зморена важкими душевними терзаннями і перевтомою думок. А чого було й чекати? Два роки назад помер чоловік, ніхто не приїхав. Ну хай би діти ,у них проблем побільше, дружина на роботі, але ж вирвався би сам.Так ні! На похорон прислав двісті доларів…та краще би він їх не висилав,а сам приїхав! І в телефоні жадібний до теплих слів. «Тримайся мамо! Таке життя « - і більш ні слова. Вона ж чекала запитання -Як ти там? Але ж ні, шкода, чому таким черствим став? Єдиний син… на жаль нема опори. Але зробила висновок, рідну кровинку не викинеш з серця, а треба просто відпустити, самій же боротися з негараздами, витримати їх і просто жити.
От у в*язанні і знаходить розраду. Буває настрій, як погода, все небо у холодних тонах. Подібна миші, забитися би, десь у куточку, послухати тишу, а не події про війну.
Її психіка сприйняла війну, як катастрофу для життя. Сімдесят п*ять років за плечима, а такою безпорадною себе не пам*ятає. Бідкалася, де взяти силу волі, щоби важкі новини незашкодили здоров*ю. Жаль… від війни не втечеш, якби ж. Але ж й на секунду не сприймала думки, поїхати до сина. Хоч і рідна кров, все ж засуджувала його, зрадив родину, рідну Україну, а чи й зрозуміє колись,брав сумнів.
Кожного вечора, лягаючи в ліжко, молилася до Бога і твердила, -Ні - ні, я маю бути сильною, основне вірити в себе.
Напередодні війни… сни віщали недобре. То поле переоране зі снігом, місцями чорне- чорне болото, то по полю розкидане окровавлене м*ясо. А, як велике вогнище наснилося, ліс горів, прокинулася від почуття, ніби вона в тому пеклі. Огортав смуток, в голові шуміло » може захворію» , а тут найстрашніша новина – війна. Від звістки жахливе слово породило страх, переживання, сльози. Ой, Боже, на жаль біда приходить неждано – негадано.І чого ж хоче ця русня?
Напевно вона не одна, така серед одиноких жінок, які й не думали про війну. З п*ятого поверху важко спускатися,ото тільки й поспілкується з вихователями та з дітьми з притулку, коли приходять за черговою партією в*язаних речей. Кожного разу з секенхенду приносять в*язані светри, от і знову вона мала чим займатися.
Сьогоді повітряна тривога не лунала і це її трішки втішало. Але побачивши по телевізору загинувших воїнів, знову розхвилювалася,
- Такі ж молоденькі… їм би жити ще й жити. О, як же витримає материнське серце…
Спало на думку вийти на балкон. По старій звичці, подивитися на алею, на людей , відволіктися від воєнних новин. Полюбуватися хоч і невеликим покровом снігу, сивим інеєм, що злегка прикрасив дерева.
На голові в*язана шапочка, все ж подивилася до дзеркала, зверху зав*язала стареньку пухову хустку й до себе,
- Ось так краще бабусю! Не захворій, шануйся.! Охо-хо… нема кому за тобою ходити.
Уже за мить одягнута в дідовий кожух, підв’язалася ремінцем. Снували думки - Ось так не промерзну ! Втечу від свого сумління, що я нездатна пережити всі негаразди і жахи війни. Основне повірити в себе і дасть Бог дочекаюся перемоги.
Холодне повітря вдарило в обличчя. З очей покотилося кілька сльозин,
-Ого, ніби й вітру немає і мороз лише мінус сім градусів, а здається всі п*ятнадцять. Ох, як нам студену зиму пережити, щоб не замерзнути, як люди в другу світову війну…
Від думок відволікло небо… здається воно висить над самою головою. Місяць ніби ховається, але по між хмар його сяйво де – не- де пробивається, навкіс підсвічує їх.
Красиво, що сказати, як би ж Бог дав миру, можна й потішитися. Внизу помітила пару молодих людей. Напевно чоловік щось розповідав, з висоти такий кумедний, до жінки раз – у - раз повертав голову і розмахував руками. Відразу пом*якшав вираз її обличчя, з*явилася усмішка. Кілька хвилин дивилася вдалину, виднілася центральна дорога. Раз - по - раз проїжджали автівки, світлом фар освічували дорогу.
Раптовий звук сирен заставив здригнутися. По центральній дорозі, одна за одною мчали карети швидкої допомоги.
Відчула неприємне поколювання в серці,
-О, Господи, напевно знову в лікарню везуть поранених. Збережи їх Боже! Пошли до них ангелів охоронців!
Скотилася сльоза… важко на душі - Ні- ні, від війни не втекти, а треба триматися. Я ж маю нитки, маю роботу, значить іще комусь потрібна.
З такими думками повернулася в кімнату, пила ліки.
Умовляла себе, основне треба повірити в себе, я справлюся. Ми українці - вільна, сильна нація! Всі маємо пережити цю кровопролитну війну. Маємо справитися з своїми емоціями. Все буде добре!
Грудень 2022р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970941
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.01.2023
За віконечком Святвечір,
Обіймає кум за плечі.
Підморгнув, ше й посміхнувся,
Ой кумасю, я забувся,
Калач вдома та горілку,
Зате випить встиг пігулку.
Я дружину теж проводжав,
Тебе знов, нічкою чекав,
Наварила, ти й напекла,
А моя, дала драпака.
Каже там, свята минули,
В мене вуха спалахнули,
Стріла- думка враз інтимна,
Та й пора, давненько зимна,
Тож не літо, щоб по кущах,
Ич, он бісики у очах.
А ти бач, що не чекала,
Кума стіл вже накривала,
-Ой, мій теж, поїхав вчора,
Я й казала,- Нащо Жора
Ті мені всі заробітки?!
Хоч і виросли в нас дітки,
Каже хоче краще жити,
Що ж тепер вже й говорити.
Пили поспіх, закусили,
Та й не стало зовсім сили,
-Ой роки, лип- лип крадькома,
Кума хитро і жартома.
Спілкування нам до душі,
Не на часі, мабуть кущі,
Обдирали, ноги й руки,
Нас полохали і звуки.
Тих котів, що парувались,
Ми втішались, посміхались,
Тепер спогад, лиш гріє нас,
Роки збігли, на все свій час.
О8.01.2023р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970839
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.01.2023
Скоро Андрія… не до ворожіння,
Але й на це, треба мати уміння,
Колись казала, мати любій доні,
Щаслива будеш, лиш у своїм домі.
Ой, мамо -мамо, скоро чаклунка ніч,
Немає друзів, що ішли пліч - о – пліч,
Іде війна, на кого ворожити?
Під серцем щем, вони ж хотіли жити.
О, як це витримать? Серце на шматки,
Наче розкидані,з квітів пелюстки,
Недочекались розкритися вповні,
Не знали щастя, убито на війні.
Кому всміхнутися, з ким поділитись?
Мабуть на себе, доводиться злитись,
Що я там поруч, не була із ними,
Вони ж мої, рідненькі побратими.
Одного з них, сердечно покохала,
Навіть хустиночку подарувала,
На жаль, хустинка скровлена у вирві,
Любий загинув... у нерівній битві.
Підкралась ніч. За вікном зовсім темно,
Про ворожіння думати даремно,
По селу тиша, ні розваг, ні сміху,
Орда рашистська вкрала нашу втіху.
Здаля́, круг хати копошаться люди,
Ой що́ ж там Боже, чом думка блудить?
Невже й сьогодні героя привезли,
Завтра прощання, о де ж ви ангели?
Чому героїв, захистить не в змозі,
Спинилось серденько... на півдорозі.
Я не пробачу москалам проклятим,
Одного дня, настане час розплати!
Свята зимові… вкрилися журбою,
Чом така доля, загинути в бою?
Із щирим серцем, для всього народу,
Він, як і всі, виборював свободу.
Ой, мамо - мамо, скоро чаклунка ніч,
Немає друзів, що ішли пліч - о – пліч,
Й досі війна, на кого ворожити?
Ой, як болить, вони ж хотіли жити.
11.12.2022р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970698
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.01.2023
Шахіди… Знову летять шахіди
Недоумки! Ви рашистські гниди
Спиніться врешті! Що мізків нема?
Заради чого, кровава війна!?
Чи земель мало ? Тож свою занедбали
Чи шкребе заздрість? Хати - підвали
Все дерев*яні й ср*льник надворі
Чия вина? Жити, як злидарі
До вподоби, напевно віками
Ось у чому, різниця в нас з вами!
Як на городі, лиш звеселяйся
Трава по пояс, тож розгуляйся
Втішає душу пляшка горілки
Закусь смакують… жадливі бджілки
Й комахи в стаканах - теж закусон
Вже очі п*янкі, пісні в унісон
Капуста, кисляк, аж душу бодрить
То, як же від радості й не закурить
Єдина росія - дружня сім*я
То лиш по Тб, насправді ж фі*ня!
Яке виховання? В мізках колапс
Одне спасіння, то домашній (шнапс)
І дум не зібрать, попереду прірва
У бражці давно потоплена віра.
Князі і люди, по різні береги
Може комусь, таке житя й до снаги
Та озирніться, в якому столітті?
На жаль давно… в загнилому суцвітті
Де імла й морок, у всі душі в*ївся
То де ж народ вчений? Жаль, перевівся…
Зомбованим і море по коліна
В руїнах… стогне, плаче Україна
Шахіди…Знову летять шахіди
О Боже, спаси нас! Відведи біди!
01.01.2023р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970617
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.01.2023
Старість поглянь, чи тепер її обличчя?
Лінії штрих, згод й відбитки протиріччя,
Хоч все прожите, ніби й по твоїй волі,
Не так, на жаль, розквітла квіточка в полі.
Міленькі зморшки, напевно від радості,
Хоч смуток брав, чи доживеш до старості,
Та мрій політ, до чистого піднебесся,
То, як пігулки, завше для душі й серця.
Сприйняття сонця, надихало до життя,
В природі, дітях й онуках мала буття,
Землі щедроти, хліба по всій окрузі,
Чом не втішатись, коли ще й щирі друзі.
В пору вечірню, видіння, то, як у снах,
Що ти ще зовсім… молода, блиск у очах,
У спілкуванні, з коханим - кращим другом,
У ліжко кава, уже й зника напруга.
Глибокі зморшки, від зла пережитого,
Що за плечима, від життя смугастого,
Можливо в пам’яті, забутого давно.
Але, не зникли сліди непоправного.
Підкралась старість… лишився слід й на скронях,
То від печалей, тривог, болі й безсоння,
Як босонога, на свій шлях стежка в росах,
Надійсь на краще, хоча жаль, сніг на косах.
Він не розтане, ні, хіба підфарбуєш,
Вже до люстерка, ти стук серця відчуєш,
Шаленно б’ється і без твоєї згоди,
Бо ж не поверниш, вже чарівної вроди.
Тож зрозумій, змирись, це старість підкралась,
І якби ти, хотіла і не сподівалась,
Що зморшки згубляться, як весни квітучі,
Повір, не зникнуть, як хмарини пливучі.
Чи швидко й тихо, отак плинуть роками,
Не втрачай мрій, не загубись між стежками,
Когось напевно, за тебе бере заздрість,
Сумління вдачі, чи зустрічати старість?
**
Так тож все доля…. мо" на сльози радості,
Ти в сподіванні, дожити до старості.
08.01.2023р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970433
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.01.2023
Люди, радійте, ви першій зіронці, ясній,
Златом засяяла у вишині небесній,
Віщає нам - народилось боже дитятко,
Ми привітаймо, заспіваємо колядку!
О добрий вечір господар, Бога славимо!
Та із Святвечором всіх, щиро вітаємо!
Наи Ісус мир подарує й щоб мали силу,
Здолати ворога, мати долю щасливу,
Хоч вижить важко, нині йде війна жорстока,
Та дух козацький сильний, ймовірність висока!
За столом славимо святий вечір і днину,
Тож помолімося, хай збереже дитину,
Що у боях сміливо усіх захищає,
За нами правда, бо ж це все Всевишній знає,
Люди, радійте, всі першій зіронці, ясній,
Златом засіяла у вишині небесній,
Віщає нам, народилося боже дитятко,
Ми привітаймо та заспіваймо колядку!
07.01.2023р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970359
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.01.2023
Тебе зустріла… відходила зима,
Деінде в краплях, сонячне вітання,
Сіріли ранки. Господарка імла,
Вбирала в себе, смуток від прощання.
Вогнить проміння, сяє веселково,
Кольори ніжні, чаріні, як у снах,
Блідли стежки, вмлівали поступово,
Серце втішалось, на порозі весна.
Я зустрічала… несла любов світлу,
Ранком ясним й вечірньою порою,
Назавжди разом, хоч і на край світу,
Крізь вогонь й воду, пішла би з тобою.
Мороз відходив. Криштальні озерця,
Ховав з уламками у тихих струмках,
Ти ж, як весна, підкравсь до мого серця,
Чомусь сумління, в павутинних думках.
На жаль так сталося, не до сюрпризів,
Раптово зник, як швидкий потяг у даль,
Я загубилась, посеред пейзажів,
Печаль розвіював вітерець - скрипаль.
Мабуть зарано, я весну зустріла,
Мов вічний айсберг, тебе не розтопить,
Але оману пережить зуміла,
Хоч і бентежила... та прекрасна мить,
Струмки весняні, все в них змогла втопить.
(Вірш до картини)
05.01.2022р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970187
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.01.2023
Нарікаю на погоду,
Себе жаль, шкода природу,
От зима… мов осінь. Думки,
Їх відкинула б залюбки.
Певно лізуть і не дарма,
Сьогодення, немов карма.
Як сказати , нарікати,
Чи не треба поспішати,.
Газ коштовний, нема світла,
Та погода, все ж привітна,
Світ магічний, вищі сили,
Святу землю оросили,
Як тривогам нема міри,
Придають мужності й віри.
Де глянь смерть, розпач, сумні дні,
Та, як вистояти у війні?
Як снаряди і шахіди,
Летять вкотре, несуть біди.
Як би ж ворога здолати,
Не вдягла б хустинку мати,
Чорніш чорної та й землі,
Важкий час, все душа в імлі.
Гіркі сльози, немов німа,
Нащо ж людоньки ця війна?
Серце крається на шматки,
Б’ють у скронях, мов молотки,
Знов вистукують - йде війна,
Ой коштовна ж, волі ціна.
Ряд могил, сироти діти,
Орді в пеклі би горіти!
За злочинство і руїни,
За всі сльози України.
Ви злодюги, не нація!
Тож не буде сенсація,
Як (не включите) вже мізки,
Чи, розіб’ється на дрізки,
Земля орків та й навіки́!
Й не подасть дружньої руки!
Увесь світ, який любить МИР!
Нарікаю на погоду,
Нема снігу, жаль природу,
Вищі сили, певно знають,
Бо ж вони, допомагають,
Усім вижить у важкі дні,
Й край покласти, страшній війні!
01.01.2023р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969836
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.01.2023
Ніч казкова, сяють зорі,
Ясний місяць на дозорі,
У чорненькій кожушинці,
Скаче кролик, по стежинці.
Як дванадцять пролунає,
До нас в гості завітає.
Хоч зима робить сюрпризи,
Не хова свої капризи
Все ж, чекаєм купи снігу,
Знаєм, будем мати втіху,
Теплу всупереч й відлизі,
Щирий кролик на порозі.
Жаль позаду був сумниу рік,
Тож зустрінем ми Новий рік,
Мрій - не втратимо, наснагу,
У мир вірим й перемогу!
Рік кроля, це час удачі,
Він не ТИГР, не норовливий,
Тож народ, буде щасливий!
Під казковими зірками,
Привітаймо і ми з вами,
З Новим роком ! З Новим щастям!
Нехай кожному з вас вдасться,
Досягти, своєї мети!
Добра й миру в кожній хаті!
Щоб здорові та й багаті!
***
Шановні друзі!
Щиро вітаю з прийдешнім Новим роком!
Миру! Добра! Здоров*я! Щастя!
Любові! Достатку! Віри в майбуття!
Нових досягнень у творчості!
31.12. 2022р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969753
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.12.2022
Не сяє сонечко у вишині,
Чомусь частіше погляди сумні,
Жаль не летять думки сизокрилі,
Мабуть сховались на небосхилі.
Душа в журбі за минулі роки,
Були якими? То хиткі кроки?
А чи у певнено йшла по сходах,
Стрімке життя по нових дорогах.
Блиск у очах, враз тупіт ноженят,
В обійми неньки, не відчуєш п’ят,
Іти навшпиньках, подати руки,
Та щоб ніколи, не знать розпуки!
А ненька завжди допоможе йти,
Благословіння - душі дарунок,
І ти вдихаєш весняний трунок.
Тож йдеш упевненіш по стежині,
Що притаманно кожній людині,
Себе знайти , в безжалісному світі,
Щоб не зрудіти в бузковім цвіті,
І досягти вершин, як годиться,
Ніби води з джерела напиться.
Навіть скупатись, під водопадом,
Загартуватись життєвим кодом,
Що придасть сили, тобі й відчуття,
Так крок за кроком, йдеш у майбуття.
Літа- літа… пори року змінні,
Літні позаду, нині осінні,
А сходи де ? Вище піднебесся,
Сонце в зеніті, в сріблі волосся,
Але ж вирує життя й надалі,
Згубилась радість, часто в печалі.
Сходи донизу, вибору нема,
А де ж упевненість? В душі весна,
Закон природи; рухливість - життя,
Під серцем щем, болісне відчуття.
Шкода та сходи, давно не сюрприз,
Ти поневолі спускаєшся вниз,
Все ж йдеш помалу, в розчаруванні,
Думками грузнеш, у здивуванні
Чому життя… так швидко минає?
Ще скільки кроків? Може й хтось знає.
Тільки не ти! Життя - Божа воля,
Ним подарована… кожна доля,
Ті сходи з нею, готовий пройти,
Під небом зоряним, себе знайти,
А основне, щоб не оступитись,
Мріять і вірить, і просто жити.
Скільки ще сходів лишилось мені?
Я прихилюсь, низенько до землі,
Війну б закінчить, збутись тривоги,
Поможи Боже, у перемозі!
Щоби радіть вільній Україні,
Нашим героям, щастю в родині,
Тільки тоді стать на нові сходи,
У злеті мрій, відчуть дух свободи,
Й перед останнім, стати судним днем.
28.12.2022р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969552
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.12.2022
Із чаєм чашки на столі
А за вікном зима в імлі…
Там над долиною туман
Ненапишу нині роман
Ти не прийшов, не подзвонив…
Учора двері зачинив
Бачу сумний, зірниць нема
Та не моя в цьому вина.
То вона винна - ця війна,
Сказав, - Піду, дам свободу,
Прошу, шануй свою вроду,
Цінуймо вдвох своє життя,
Буду живим,, пришлю листа!
Знаю задовгі будуть дні,
Хочеш діждешся, а як ні,
На жаль, не збудеться мрія,
Тебе, не стану судить я .
Одна в кімнаті при свічах,
Сльози в очах, пекучо, страх,
Із чаєм чашки на столі,
Стікають крапельки по склі,
Як ті слова,- Тож ти пробач,
За вікном дощ, душевний плач.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969047
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.12.2022
Пора зимова, вітер завиває,
І серце неньки, спокою немає,
Тривожні дні, війна, сум, страждання,
Як твої справи, син - зіронька рання?
Рідна кровинка……мій любий лелеко,
Війна навіщо? Чом ти так далеко?
Хочу, щоб поряд, бачить твої очі,
Адже вони вздріваються щоночі,
Думки рояться, вмить губляться в імлі,
Зірниць нема - ой, як боляче мені.
Холодний погляд сльотливої зими,
Коли ж синочку, зустрінемося ми?
Давно на сході, де смерть розгулялась,
Щодня орда, зухвало вихвалялась,
Що нині вдача, на них працює час,
Що за два дні, на коліна кинуть нас.
Позаду триста днів жаху, страхіття,
Змиритись важко, яке вже століття?
Тож не вкладається в нашій голові,
Невже, ще можна втішатися війні?
Те самодурство треба зупинити!
Чому сусід не може мирно жити?
На жаль, багато там розвелось молі,
Що нищить мир, народ, щасливі долі,
Ой, синку- синку, мій рідний лелеко,
На душі смуток,чекати нелегко.
У перемогу вірю, в твою долю,
Що ми отримаємо нині волю,
Хоч й не забудем війну, канонади,
Зима минеться й всі негаразди,
Кожного сина зустріне родина,
І заживе, розквітне Україна!
Я вірю в тебе, мій любий лелеко!
22.12.2022р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968951
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.12.2022
Думки про Зеленського
віршована розповідь
Це сталося... у передноворічну ніч
Як напівсонна я вилазила на піч
Під ялинкою з дарунками стояв міх
З телевізора музика й вразливий сміх
Лунав голосно на мою всю кімнату
« Вечірній квартал»- вів розмову плескату.
Та, що говорити, шоу все до діла
Публіка ржала, я теж з ними раділа
Геть з печі ноги, хотіли танцювати
Дід спить давненько, тож нащо заважати.
Новий рік ось-ось… Раптово на екрані
Обличчя Вови… Нині він у пошані
Це ж пан Зеленський, виступав особисто
Заяву зробив, слова ті, як намисто
Те розірване, що, як впаде додолу
Так він читав ту коротку промову.
Аж волосся дибом, оце так дарунок
Новорічний для всіх, відчайдушний вчинок.
Очі на лобі - це так здивувалася
Який там вже сон, за ноутбук взялася.
Скажу відверто, хлопець з гарної сім`ї
Хоч кажуть комік та до вподоби він мені
Знайшла раптово, розмову із Гордоном
Поводивсь Вова, чемно, як за кордоном
Це на роботі, він такий всемогутній
Зна своє діло, хтось каже, що не путній?
А тут серйозний, мені здався відкритий
Вдягнений гарно, до всіх запитань спритний
Як на долоні, відповіді всі чіткі
Очі серйозні… До влади слова жорсткі
Розчарувався, каже після «Майдану»
Країну хоче, в щасті, не розірвану
Тож сам зі сходу, є мрія об`єднати
Щоб чорну хустку не одягала мати
Щоб жінка й діти, всі радісно за столом
Щоб серця й душі, були зігріті теплом
І щоб хліба, в щедрім полі колосились
А люди вдома, ось тут всі одружились
Не їхали десь, на якісь заробітки
Щоб Україна і її славні дітки
Всі навчалися на своїй рідній землі
Та щоб відійшли, оці часи буремні
Й врешті мир настав, збулися людські мрії
Що жити стало краще в нашій країні.
Вже й надивилась, ото начиталася..
Що, аж під ранок, з думками прощалася
І все про нього, гризло мене сумління
А чи він здатен, чи проявить уміння
До ладу зробить, як кажуть до пуття
Щоб Україна мала світле майбуття.
Тож мабуть треба, зважити, всі ЗА й ПРОТИ
Щоб з свого моря, змогли зробити »Шпроти».
Ні один завод, він не купив на дурняк
Хоча й хитренький. Голівонька не баняк
Пустий скажемо. На роботі просто АС
Може й витягне, з гнилого болота нас
Про нього мова, не скупий і не жадний
У колективі, не гордий і поважний
Давав концерти з колективом у АТО
Може за нього, погане розкаже хто?
Маємо право, на свою думку кожен
Тому й гадаю, нам судити не гоже
Все усміхнений, де поранені в лікарні
На очах сльози, правителі бездарні
Керувать вірно, буває не вдається
Люди страждають, терпець скоро урветься…
Ніхто не хоче, мітингів і майданів
Життя дістало... Позбутись лиходіїв
Отих, похабних, що їм всього й все мало
А жити добре, щоб усім людям стало….
Питань багато, кого ж нам вибирати?
Щоб без підробок….Треба голосувати!
Бо, як засядеш, вдома, чи, то в сусідки
То не запитуй, хто той правитель й звідки!
***
Наше сьогодення (Знову віщій сон)
Життя тривожне, в ньому купа подій… Над Україною все вітер - лиходій. Війна на сході… Чи прийде прозріння? Як зупинити? На це треба вміння! В цікавий та важкий час ми живемо. В душі на краще, все ж надію плекаємо.
Весняний вечір спускався до землі …. Бажання спати, ні, це не по мені. Все в хаті, телевізор гучно чути, там сміх й сльози, хай би скінчились муки. Щоб якнайшвидше ці вибори пройшли і думки спокій -в сьогоденні би знайшли. Відволіктися від суперечок всіх, щоб не сказати, щось, бо знаю, це ж великий гріх. Від всіх новин і сон кудись дівався, в душі неспокій, знову заховався…
На підвіконні сидів мій білий котик. Йти на побачення збиравсь, піднявши хвостик… Завів… своє нявчання на всю хату, вгледівши за вікном кицьку волохату. Ото, пухнаста пані, заглядала, весни спокусливість, напевно відчувала. Я не вагаючись вікно відчинила, ледь - ледь всміхнувшись, немов благословила. Хай погуляє, буде весела нічка, сама ж у ліжку, згадала, яка вдома була пічка. Тепле дитинство своє босоноге, хоча й було воно убоге та спогад відтискав тревоги. Різні сюжети побачені за день, немов ховалися по стелі, пригадувались звуки відомих пісень, під ковдрою зігрілася в постелі. Годинник спішив, зразу рахувала, а згодом, як дитятко… я засинала.
Наснився сон, доволі цікава картина, трава зелена, голубе небо, днина. І пан Зеленський в чорнім костюмі, в білій сорочці й зі смаком підібраній краватці. Позаду його, дерева довкіл і недалеко довгий стіл. На ньому фарфоровий посуд, чашки з блюдечками, дві поруч… На другій стороні столу, одна лиш чашка з блюдцем, а далі видно чисте небо до схилу, за невеличким молоденьким деревцем. Зеленський йде, усміхнений, в очах веселики і теплий погляд. Хтось запитав, але не бачу, хто там поряд.
- Що вирішив?
- Вирішив одружитись! Хоч так важко наважитись…
Йшов, дуже спішив,
- Та все ж трохи журюся, чи досить грошей на помідори…
А вітер гойдав дерева і трава мов море….
А його погляд на мене, я проснулась, від сну приємно, посміхнулась…
Це ж треба, ото надивилась, чому дитина ця мені приснилась. Здалось серйозний і водночас веселий такий, а погляд теплий, наче й не чужий.
Лиш дві доби і прийшов той судний день. Сонячний ранок, під звук пташиних пісень… Ішли на вибори всі люди, тримаючи в душі напругу, щоб вибрати в житті іншу дорогу. По якій би не гинули діти на війні, щоби жахи, навіть не приходили уві сні. Щоби замість гробів і свавілля, сміялись діти і гуділи весілля. Щоб колосились у полі жита й волошки, в надії на покращення життя, хоч трошки.
У ці весняні дні, ми всі прикуті до телеекрану, хтось з нас зрадів, а комусь нанесли, прямо в серце рану. Це ж треба, здивувалась я, коли побачила, той перший ряд. Що пан Зеленський вийшов першим в перемозі. Це ж треба, а чи він зробити все в змозі? Гризе сумління, чи є уміння? Україну об`єднати?! Скажу я чесно, не знати! Задумалася знов і пригадала сон.
Напередодні бійні на Майдані. Хоча події, правда дуже давні. Куполи храмів і церков всі в вогні, ніхто й не думав, що погрузнемо в війні. Адже діти ховалися у церквах, той сон згадаю, охоплює страх. Чому мені віщій сон був наснився? Люд об`єднався, так жити притомився. Іще уві сні чоловік, схожий на Карабаса- Барабаса, з бородою, тоді країна зустрілася з бідою. О! Скільки люд набачився тоді страхів! Той чоловік тримав у руці, занадто велику в’язку ключів. І посміхаючись, комусь її віддав, протистояння на майдані, народ кричав. Так віщій сон, вже точно знаю, адже пізніше пригадаю, тоді віддали Крим.
Ось, сьогодення, пройшов перший тур виборів, а чи хтось хтів, хтось не хотів та пан Зеленський йшов на договір. По телевізору, одягнений так, як наснився мені, відео звернення, позаду кольори зелені. Звичайно, відмінний він актор, майстер професії, ніхто не заперечить. Важким для нього буде коридор, дістатись мрії, отримуючи приниження, чи сили, все це стерпіти вистачить?! Він молодий, хотілось, впевненого молодого та кожен голосує за свого….
Дивне питання сама собі задаю, чому мені віщі сни сняться ? Так і не знаю!
З екрану поглядів, знов багато бачу й чую, правду скажу, часу не марную. В цей час спиці в руках, у душі надія. А може й правда, збудеться народу мрія. Прийде нова людина, згодом нова влада. Тоді не буде заангажованою Рада. Так, він недосвідчений, але актор прекрасний. Ми живемо в час буремний та невже вибір людей буде даремний?
Це так ведеться в народі, як під дощем у огороді, люблять, на жаль частіше брудом обливати і десь, щось погане на людину відшукати. Йому звичайно зразу не відмитись.Та все ж гадаю зуміє захиститись. І така думка літає в далечінь, адже - МИР ми маємо, цю ціль. Нехай би нинішній наш президент та йому допоміг, щоби Зеленський об’єднати країну зміг! Щоб схід і захід, південь і північ врешті поєднались, щоб люди, на краще життя сподівались. А ті образи, приниження… о це так низько! Чиясь та перемога все рівно близько! Чи варто чубитись, люди - гадаю ні! І знову запитую,чому вони сняться мені?
***
Ці два твори були написані в 2019р. І ось пройшов час. Тоді, під тиском критики я їх видалила. Цікаво, що критика не в написанні твору,а про мою позицію. Не в моєму віці, щось комусь доводити, про відчуття, що нам треба довіритися молодим. От і вирішила, хоч і пройшло скільки часу, хочу, щоб прочитали ці твори. Надіюся - тепер багато критики не буде. Хоча ми всі різні, але ж одна мета - Україна вільна Держава!
Ми живемо у важкий час. Пан Зеленський В. О. - наш президент. ПРЕЗИДЕНТ з великої букви. Він зумів підібрати свою команду, яка під його керівництвом захищає майбутнє України. Це уже не той Вова з » 95 квартала»! А зрілий, мужній чоловік, який всі дні і ночі знаходиться на роботі, дбає про нашу країну. Зумів європейців згуртувати, всьому світові дав знати про війну і її можливі наслідки для народу кожної країни. Завдяки його рішучості, наші славні, відчайдушні воїни - захищають нас від рашистів. Боронять нашу святу землю, рідну мову, волю і свободу! За нами правда - за нами перемога! Все буде Україна!
***
Шановні друзі!
Щиро вітаю з святом Святого Миколая!
Миру і здоров*я! Віри, добра і любові!
Хай збуваються всі мрії!
19.12.2022р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968730
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.12.2022
Пуста квартира. А в ній ти,
Колись був поряд зі мною,
Давно роз’єднані мости,
Я живу й досі тобою.
Тоді був сніг, деінде лід,
Слова на ньому- кохання,
Лиш на два дні, виднівся слід,
Сердечний спогад - прощання.
Сонячний промінь пригрівав,
Слова стікали зі слізьми,
Та розуміла, жартував,
Тоді ж ще ми, були дітьми.
Різні дороги, минав час,
Весна й осінній був пейзаж,
Жаль не з’єднали вони нас,
Думки мої… ніби міраж.
У гості знову, ти зайдеш,
- Слово привіт, мені скучно,
А може час, вкотре знайдеш,
Не тихо скажеш, а гучно.
Згадаю я, був несмілий,
При кожнім слові червонів,
І все веселий, щасливий,
Коли про школу гомонів.
Тепер у снах ти зі мною,
Та на снігу не бачу слів,
Знай, що живу, лиш тобою,
Не зупинити гірких сліз.
14. 12.2022р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968624
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.12.2022
Боліло, плакала два дні,
Тож грудень місяць, дивина,
Із нею сумно і мені,
Чом дощ, оголена зима.
Спокусник вітер поспівав,
Про любов, ніжність, кохання,
Усі зусилля спрямував,
Заколисав, аж до рання.
Та незчулась, як піддалась,
На жаль, понівечив красу,
Разом з водою розелась,
У душі мала щем і сум.
Як навесні, струмки текли,
А вітер - зрадник, здичавів,
Холодні краплі, аж пекли,
Свистів у бурі поривів.
Вмить роздягнув, невільниця,
Де їй подітись, взять силу?
Земля дрімає, мрійниця,
У лиху, мокру годину.
Сховка зими, між листочків,
Лежать біленькі сніжинки,
Ждуть благодійних деньочків,
У купі сяють крижинки.
Знає душа - ніч настане,
Морозець прийде на поміч,
Віять вітрець. перестане,
Мовить слова - На добраніч.
Пливуть по небу хмаринки,
Бажання мить,сніг кружляє,
Під серебром, всі стежинки,
Зима у танці не сяє.
Не сон зими,то ж вмліває.
Надію в серці тримає,
У сподіванні, як і я,
На ранок вкриється земля,
Пухкому снігу зрадіє.
11.12.2022р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968355
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.12.2022
Ледь-ледь примружив, хитрі очі,
Онук поглядував з- під лоба,
Ніби спитати про щось хоче,
Сказать насмілився й до діда,
-Ти дуже зайнятий? Може ні?
Ти поясни, дідусю мені,
Бачу на старість носи більші,
Майже у всіх, ото дивина,
Ніби ті люди і хороші,
Он бабця Ліда, добра вона.
Та ніс, горбатий іще й довгий,
Я пам’ятаю, таким не був,
-Ой ну ж ти хлопче, недолугий,
Що про повагу мабуть забув?
Стій- стій, тож рот, закрий на клямку!
Так не годиться говорити,
Із голови, викинь цю думку,
Ото знайшов, за що журитись!
Тобі пораду, я добру дам,
Не лежи в ліжку, як ледаче,
Уваги більше, придай книжкам,
Не будь дитям, читай юначе!
Лиш з цього зиск, ти будеш мати!
***
Досліджено:
"Людський ніс і вуха
продовжують рости
все життя з постійною
швидкістю 0,22 мм за рік."
13.12. 2022р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968180
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.12.2022
Написати вірш надихнули
дві строчки Міли Перлини
" Гаряче серце"
***
Мороз троянду скував у лід,
Обпік холодним поцілунком
І злегка іній припав услід,
Сповив сивеньким візерунком.
Мороз суворий, ніби привид,
Вночі підкрався, так неждано,
То це ж зима, він знайшов привід,
Виконав дійство притаманно.
На все свій час господарюють,
Ідуть з панянкою під ручку,
А навкруги жваво танцюють,
Сніжинки всупереч сонечку.
Злегка виблискують, іскряться,
В таночку дружні, білосніжні,
На якусь мить зазолотяться,
Мов діаманти, дивовижні.
Враз вітерець мовляє тихо ,
Хмарки досипте іще снігу,
Троянда спить, не треба лиха,
Тож хай зігріється на втіху.
07.12.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967661
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.12.2022
Думки рохрістані, давно сумні,
Як пізня осінь, я їх відкину,
Мої ж думки - світанки навесні,
Під сонцем мрії оживуть ясні,
Про мир і дружбу на моїй землі.
Я помолюся за прийдешній день,
Хай в поміч Бог, воїнам – героям,
Сили придасть й сміливості щодень,
Щоб під крилом за його схваленням,
Відстоять право на мир, свободу!
Спалах не стримаю, болю, гніву,
Ракети, кулі летять повсякчас,
Болить душа,читаю молитву,
«Орда не зможе побороти нас»
Слова магічні, як заклинання!
Тьмяніє небо, мряка і холод,
Не сходить сонце, золоте, миле,
Літають ворони - послав ірод,
Земля в руїнах, всюди могили,
Для наших воїні… прошу сили!
Ти всемогутній, глянь на країну,
На відчайдушність нашого народу,
Не зрадим мову, ми солов’їну,
Де любов, щастя. В міцну родину,
Тож нас згуртуй, щоб досягти миру!
У піднебесся, не зліта птаха,
Десь заховалась, в безкрайнім полі,
Як і людина, жде бідолаха,
Жде перемоги, літать на волі.
Серце маленьке, щемить до болю,
Я помолюся за прийдешній день,
Знай клятий вороже, не здамося,
Ти до свободи, не спиниш натхнень,
Щоб всюди мир,нам краще жилося,
Ми щастя виборимо на життя!
Думки рохрістані, давно сумні,
Як пізня осінь, я їх відкину,
Мої ж думки - світанки навесні,
Під сонцем мрії оживуть ясні,
Про мир і дружбу на моїй землі.
04.12.2022р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967406
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.12.2022
1
Ледь – ледь світало…
На якісь миті, веселково замайоріло небо - навкруги світліло. Враз, по небу стрічки фіолетового кольору, уже й стемніло. А на землі, крізь темінь, деінде біліють маленькі купки снігу….
Як завжди, не поспішаючи, Олена йшла обережно, щоб не нашкодити квітам, що лежали у кошику. Інколи кліпала очима, придивлялася під ноги, щоб ненароком не підслизнутися. Невтішна погода, ніби й трохи примерзло, а місцями наче й ні.
Крок за кроком… підстерігали думки - Вчора випав перший сніг, не впевнений, ну звичайно, тож іще не на часі. Місяць листопад, не грудень, куди й навіщо поспішати, але ж не ми керуємо погодою, а вона дивує нас своїми сюрпризами. Може сьогодні вдасться продати квіти, хоча би знову не лунала повітряна тривога. Війна - це горе і страждання, сльози і смерть, біда, нещастя. Шкода людей, які знаходяться під артилерійськими пострілами та під ракетним бомбардуванням. Бідолахи, як вони там виживають…
Олена займалася квітами, навесні вирощувала: фіалки, нарциси тюльпани. А літом, всю увагу приділяла трояндам. Біля хати скляна веранда, на перший погляд, справжня оранжерея. Троянди: білі, жовті. рожеві,червоні, оранжеві - як нелюбити таку красу? З ними вела розмови, ділилася буденними справами.
З Києва люди купили хату по сусідству років три тому, дивувалися нею - одна весь час й одна. Але добре мати таких сусідів, привітні, в особисте життя не втручаються.
Влітку, доволі раненько, Олена поспішала до транзитних потягів, носила квіти на продаж Інколи і в обідню пору поспішала, і навіть під вечір. Нині не завжди вдавалася торгівля і потягів стало менше, ще й часті сирени, ходила тільки зранку.
На вокзалі, де чоловіки й жінки, щось продають, між собою називають «манежем». А що ж робити, коли роботи немає? Якось треба себе знаходити, бути комусь потрібним. А інколи й поспілкуватися, хтось скаже привітне слово, а раптом й квіти купить. Хоч війна, але дні народження ніхто не відміняв, чи інші якісь свята.Чи просто так, на знак уваги, коханій, чи дорогій людині подарувати квіти.
Їй недавно минуло тридцять п*ять років. Втрачала надію, що зможе зустріти друга, про кохання уже й не мріяла.. Інколи згадувала шкільний випускний бал, де усі усміхнені, щасливі. Та з тими, хто подобався не мала нагоди продовжити спілкування. Думками ділилася з квітами, себе втішала - мабуть не судилося.
На жаль і сімейне життя не склалося. Як зустрічалися, то ніби сонце освітило шлях до щастя, все було до ладу, а як побралися підстерігла біда. Чоловік полюбляв перехилити чарчину горілки, а згодом, її пив наче воду. Душа боліла, у ліжку страждала, не раз вмивалася сльозами, щодня втрачала надію на краще життя. Так десять літ та врешті – решт терпіння урвалося, покинула. Тепер мешкає у батьківській оселі, вони, від початку війни виїхали в село, у хатину своїх пращурів. Боліло й серце, бідкалася про дитя,чом Бог не дав? У смутку, вечорами задивлялася на зорі, потай ховала гріховні думки - Може й на краще?
2
Здавна багато уваги приділяла квітам. Ось і сьогодні, ледь- ледь накривши щільним папером, у кошику лежало три букети білих хризантем.
Тридцять хвилин ходи,…уже й небо посвітліло. Але з усіх сторін воно затягнуте сірою пеленою. Знову віщало похмурий день, щото осінь, така ж сумна, як і настрій, як сьогодення.
Біля стежки, що вела до вокзалу погасли ліхтарі…. Метушаться люди з валізами. Тут верує інакше життя… коли потяг подають на платформу, про все забувається. Штовхаючи один одного, усі поспішають до потяга. За мить, кожен жваво пропонує свій товар, яблука, грушки, напої, в баночках консервовані салати, огірки, помідори, квашена капуста.
На підносах смажена риба, пиріжки на любий смак. Хтось із каструлі продає вареники,чи пельмені. Поряд веселий гамір, задоволений молодик, у пакет набирає блинчики з сиром. То де ж тут щось та й не купити, коли літають такі пахощі. Враз хтось усміхнений, зачарований пишнотою квітів, підійде, скаже привітне слово й купить. Смуток розвіюється, тішиться душа.
В тунелі людно.. вона підіймалася по сходах… раптово за руку торкнув молодий чоловік, поспішаючи,
-Кажуть у вас квіти?
За кілька секунд, щасливий вдачею, з букетом квітів, по сходах поспішив вниз.
-Так, таки удача, йому й мені , - ледь посміхнулась й про себе подумки - Комусь буде приємно і квітам у приміщені комфортніше.
Таке воно життя.. навіть коли сторонню людину побачиш усміхненою й самому на душі стає приємо. Але ж здавалося ніби це дрібниці. Та людині потрібні квіти, вони ж, як вісники радості, любові, кохання, доброти. Надихають до життя, знімають стреси, дарують ніжність, заворожують красою, подають надію на краще.
Біля вагонів пасажирів зовсім мало….
Вона вдруге пройшлася вздовж потяга, з останнього вогона вийшла провідниця,
-Ану покажіть, що сьогодні нам принесли?
Поспіхом, все ж ніжно долонею підтримувала квіти,
-Сьогодні білі хризантеми, справжні красуні! Подивіться, хіба ні?
Враз у очах провідниці радість, взяла букет,
-І справді краса!
І ось, Олена полегшено перевела подих, в кошику накрила останній букет. Ще один потяг, чи вдасться продати, чи ні, але й так пощастило та що ж далі буду робити?
Думки… думки… - Мабуть останні, сімейні хризантеми здам у магазин, все ж якась копійка. Зате на душі відчую спокій, не буду мерзнути та й квітів шкода тримати, мороз підступний, втрачатимуть красу.
До платформи під*їжджав останній ранковий потяг. Звичайно йшла з бажання продати квіти, шкода якщо прийдеться принести додому. Але і ввечері до інших потягів вона не піде. Як пасажирів мало, ще й лунатимуть повітряні тривоги, то який сенс мерзнути, чого чекати..…
Не поспішаючи, з тунеля вийшла на платформу. Холодний, пронизливий вітер вдарив у обличчя. Злегка почервоніла, взяла у руки кошик, обійняла двома руками, для квітів намагалася зробити затишок. Біля одного з вагонів, стояла провідниця, з тамбура виглядала білява,світлоока, років десяти - дванадцяти дівчинка. Здивовано дивилася на натовп широко розплющеними очима. Люди пропонували вареники, картоплю, вона у відповіть, трохи соромлячись, хитала головою,
-Ні- ні! Мені би квіти, бабусі день народження...
Саме в цей час помітила хризантеми. Мило усміхнулася, махнула рукою,
-Квіти…квіти…
Провідниця подала їй руку,
-Он подивися! Та жінка часто їх носить, бачу білі хризантеми.
Дівчинка хутко підбігла, любувалася квітами,
-Ой, які красиві! Вони такі пишні, іще й махрові. Зачекайте, я зараз покличу тата. Ви нікуди не йдіть, ми обов*язково купимо, тільки в нього гроші. Зачекайте!
Озирнулася, за мить зникла у вагоні.
3
Когось чекаючи… завжди хвилини довгі. Але й не дочекатися, то неповага до себе,, втратити свою ж гідність, тим паче коли попросили.
Вся увага на вагон, лише на якісь секунди відволікалася, на продавчинь, які поспішали до інших вагонів. Нарешті, по сходах вагона спустилася дівчинка, за нею йшов чоловік. Такий же білявий, як дівчинка, доволі високо зросту. Весь час уважно дивився під ноги. Тримав палицю в тій же руці, що і шкутильгала нога. Їй відразу стало не по собі, підійшла ближче. Чоловік підняв голову,
-То де тут квіти?
Олена уважно придивилася, раптово ледь зблідла,
-Андрію… це ти?
Від здивування його очі округлилися,
-Оленка?! Оленка і квіти!? Оце так подарунок. Скільки літ, скільки зим!
Ану-ну, дай я на тебе уважно подивлюся…така ж мила, як і була.
Неочікуючи такої зустрічі, Олена засоромилась, як дівчисько,
- Та не дивися ти на мене так, ще дружина приревнує. А квіти… я просто вам подарую, не треба ніяких грошей.
-О, ні!- заперечив рукою, продовжив,
-Бачу ти не змінилася, така ж чуйна і добра, як була у школі.
Злегка обійняв доньку, звернувся до неї,
-Маринко! Йди одягни курточку, бачиш, як холодно.
Олена ледь хвилюючись,
- То уже й квіти забери! Візьми з кошиком, постав у воду, правда вони там з мокрою серветкою. Але не знати скільки вам іще їхати.
-Та ми ж до Вінниці, я не сказав. Одна година й будемо вітати бабусю. Вона давно чекає.
І знову до доньки,
-Йди сонечко, обережно поклади на стіл, а кошик принеси.
Марина посміхнулася, поспішила у вагон.
-І, як там Євгенія Михайлівна, ще вчителює?
-Та ні, Маринку бачиш … з самих пелюшок її виховала. Мусила піти на пенсію, я навіть не знаю, щоби без неї робив. Шкода батька, важко переносив новини про війну, а потім переїзд, уже п*ять років його немає. А так нічого, маємо трикімнатну квартиру, працюю, життя продовжується.
-А де ж дружина?Наскільки пам*ятаю, ти жив десь під Донецьком, вона ж звідти.
-Довга історія… Валентини ще в сімнадцятому році не стало. Життя забрала снайперська куля… ось так і живемо. Оце з донькою їдемо додому, гостювали на Буковині.
-А що з ногою?
-Я два роки був на війні, захищав місто, тепер на все життя маю подарунок. Бачиш, як воно склалося, рано одруживсяя. армія, війна, поранення. Тепер до війська не беруть - став непридатним. Так доля розпорядилася, доброго мало пізнав. Але живемо, як живемо. Оце сьогодні мамі день народження, шістдесят п*ять років. Марина всі вуха прожужжала, тільки й мови,
-Візьмемо таксі, а квіти, де візьмемо квіти? А тут бачиш, нам так підфортунило.
Біля дверей вагона помітив доньку ,
-Зачекай хвилину….
Марина спускалася по сходах, Андрій взяв її за руку,
-Доню, в мене особиста розмова, будь ласка постій тут, подихай свіжим повітрям, стоянка пів години, тож маємо час.
У відповідь здивований погляд, але на згоду кивнула головою.
Повернувшись до Олени, Андрій продовжив розмову,
- Ну гаразд, про мене більш - менш все знаєш. А як ти? Бачу рідне містечко не зрадила. Працюєш?
-Та ні, в бібліотеці попала під скорочення. Окрім книг, там підтримувала комфорт, займалася квітами. От тепер вдома вирощую квіти, треба ж якось виживати.
-А, що чоловік? Думаю діти теж є.
Гаряча кров підступила до її обличчя,
-Та ні, не склалося. Знаєш, як нині кажуть, хоч і жінка та на виданні.
-Гей,чого так почервоніла? Це життя. Знаєш, я тебе часто згадував, згадував, як ми їздили в парк у Вінницю. Пам*ятаєш … ти їла вишневе морозиво, а я бовдур, ненароком товкнув, краплі потрапили на твою білу сорочку.
На її обличчі розпливлася привітна усмішка,
-Ага, а ти потім вибачався та й вибачався. Знаєш, а я часто згадую смажені пиріжки з капустою, що ти витяг з рюкзака. Як мухи тебе всі обліпили, боялися, що комусь недістанеться. Але ж такі смачні були, Євгенія Михайлівна усім догодила.
Він дивився на неї, в долоні приховував двісті гривень, але дати не наважився. Раптово, на якусь мить у очах блиснув лукавий вогник, подумав - Може вдасться провернути одну справу, звернувся до неї,
-Олено, я думаю мама буде рада тебе бачити, зачекай хвилинку.
О, це що за видуми… хотіла сказати, але промовчала.
Він підійшов до провідниці, злегка взяв під руку, відвів у сторону, про щось говорив. Та у відповідь крутила головою, все ж згодом кивнула, ніби на щось дала згоду.
Усміхнений, повернувся до Олени, весело сказав,
- От вирішив одне, на ці хвилини, найважливіше питання. Я ладен стати на одне коліно, попроситити тебе поїхати з нами. Ми о дев*ятій годині будемо вдома, погостюєш, захочеш ввечері проведу на електричку, а ні, то завтра повернешся. Я так зрозумів, ти сама живеш….
Вмить стиснуті вуста, їй чомусь захотілося сміятися, оце так видав, так одягнена… куди? Ще висміють…
- Ну,Оленко,- на плече поклав руку,
-Я з провідницею домовився, тож ти не виставиш мене на посміховисько.
-Так – так, дай подумати.Ти увійди в моє положення. Я тебе розумію, але у такому вбранні і без подарунку. Звичайно, вона мене добре знає, але все рівно незручно.
-Тю! Ми ж свої люди! Нормальне вбрання. Штани, як штани й курточка новенька, ще й берет пасує до твоїх карих очей. Не вагайся, пішли в купе, там нас тільки двох. Розкажеш про своє життя, поспілкуємося.
Сама ніби в недоумінні, до голови влетіла думка - А, що, може погодитися? І справді, хто мене вдома чекає…
-Пішли - пішли,- вів її під руку.
Гроші, що тримав у долоні, відразу потай сховав у кишеню. Тримав на всяк випадок, думав, як відмовиться поїхати, хай навіть у останні секунди, непомітно віддав би з кошиком. Нехай би й губки надула, трохи образилася, але з часом би пробачила, вона ж добра.
Вони заходили у вагон, провідниця посміхнулася,
-Ну - ну… однокласники!
Марина здивовано подивилася на батька, поспішила за ними.
4
По приїзду у місто, Олена з Мариною зайшли в магазин. Дівчинка така ж говоруща, як тато. Майже весь час посміхалася, в подарунок вибрала плед з пелюстками ніжно - рожевого кольору,
-Оцей візьмемо, їй пасують світлі тони, вона обожнює в*язані речі.
За хвилин п*ятнадцять, таксі зупинилося біля п*ятиповерхівки.
Андрій розрахувався з водієм, звернувся до доньки,
-Ану давай, Маринко, веди нашу гостю, я так хутко не зможу, хоч і другий поверх, але йтиму останнім.
Євгенія Михайлівна привітно зустріла, не стримуючи емоцій, плеснула у долоні,
-Оце так гостю ви мені привезли! Оленко, дуже рада тебе бачити. Ви що в потязі зустрілися?
-Ні, мамо, ні! Зустрілися на платформі, от умовив тебе провідати.
Вручав квіти, поцілував в щоку,
-Вітаємо тебе дорогенька! Миру і здоров*я, щастя, добрих емоцій.
Маринка вручила подарунок,
- Бабусю, цей подарунок від нас усіх. Це щоб ти не змерзла…
Евгенія сама обійняла Олену та вітала, бажала здоров*я і прожити , іще років п*ятдесят.
Євгенія ледь не просльозилася,
-От і добре! Проходьте, роздягайтеся. Разом накриємо стіл, будемо святкувати. Думаю в чотирьох буде веселіше.
У чужій родині, а ніби в своїй жаданій сім*ї, увага, тепла розмова. Євгенія цікавилася про життя на Буковині. Журилася за переселенців, які були змушені покинути свої домівки.За чаєм обговорювали останні події на фронті. А згодом, Євгенія все ж поцікавилася особистим життям Олени. Дізнавшись, що вона живе одна, скоса подивилася на сина, а він не відводив від Олени погляду.
Вечоріло… Олена сподівалася поїхати додому, про це в розмові попередила Андрія. Згодом він на якийсь час зник. Марина не відходила від вікна, побачивши авто, усміхаючись повідомила,
-Тато під*їхав, таксі подано!
В електричці людно….Олена задивлялася у вікно. За прожитий день - не покидали дуики - Обіцяв приїхати, а чи й справді приїде? Хоч і говорущий, але підлості за ним ніколи не помічала. Але ж роки пройшли, хто знає, яким він став. Мають квартиру, авто, хоча й старенька «лада», але добре доглянута, на ходу. Найбільше втішало, що має свою справу, тримає магазинчик, продає мобілки, картки до них та іще дещо. Обіцяв влаштувати на роботу, в магазин »Квіти», що неподалік. Але ж їздити щодня дорого й не комфортно, хіба, що навесні погоджусь. Дивно, каже відколи немає жінки, більше нікого й не мав. Загалом чоловіки, що були одружені, швидко знаходять жінку для інтиму. А тут… ше я, дійсно бовкнула неподумавши - жінка на виданні, от халепа.
А час летить… позаду два тижні.
Вечір… Євгенія Михайлівна сиділа в кріслі читала книгу, в той же час чекала, коли син завершить телефонну розмову.
Нарешті двері відчинилися, він поспішав у ванну кімнату,
-О! Ти не спиш?
- Так.! Оце дивлюся на тебе, до пізнього вечора розмови по телефону. Ти напевно з Оленою щось плануєш, а зі мною не ділишся.
-А ти щось маєш проти?
-Та ні, це твоя особиста справа. Я буду тільки рада коли одружишся.
-Ти ж знаєш, я наперед ніколи нічого не кажу.
-Та все ж я хочу тобі порадити, якщо щось вирішиш, поговори з Маринкою, дівчинці скоро дванадцять років. Саме такий вразливий вік, не знати, як вона сприйме життєві переміни.
-Я знаю, не хвилюйся, все буде добре.
Наступного вечора, щільно закривши двері, Андрій розмовляв з донькою. Мати, ніби на голках сиділа в кріслі. Хвилювалася, може онучка плакатиме, чи про щось гучно заперечуватиме, але було тихо.
Минуло майже пів години… Андрій вийшов.
-Ну, що там сину?
-Все добре.Знаєш мамо, я так зрозумів, що діти які бачили жахіття війни, страждання людей, набагато раніше дорослішають. Вона мене уважно вислухала, усміхалася, задала лише одне єдине запитання чи можна Олену називати по імені та по батькові.
-І все?
-Так! Вона здається Петрівна, як мені пам*ять не зраджує. Я ж казав все буде добре. На добраніч!
Наступного вечора, Андрій повідомив Олені, що має намір приїхати..
5
До цієї пори, всі сімейні хризантеми Олена віддала до магазину, гроші за них мала отримати після продажу. Тішилася… вдома мала заначку, дещо придбала в магазині, намагалася приготувати гостинний обід.
Гостя чекала з електрички, а він завчасно приїхав автівкою, сигналив біля будинку. Почувалася збитою з пантелику, намагалася вгамувати хвилювання.
Тепла зустріч, усмішки, жарти.
На столі, у вазі сім червоних троянд, поряд пляшка вина, коробка шоколадних цукерок.
Після смачного обіду, Андрій й слова не промовив, що поїде додому.
Разом роздивлялися старий альбом, з деяких фото сміялися, згадували шкільні роки.
За вікном сутінки… він позирнув у вікно,
-Оленко, я авто на обійстя зажену. Хто знає ніч є ніч, ще хтось непроханий поліз.Хоча й на сигналізацію поставлю та думаю, так нам обом буде спокійніше.
Очі забігали, ніби шукали порятунку, тож не спитаю чому не їде, скаже випхала на ніч. Ото так гостинність! Від думок і самій стало соромно,
-Звичайно краще перестрахуватися. Навіщо нам неприємності.
За вікном ніч… ні зірок, ні місяця. Їм не завада, відчути те, чого не мали декілька років. Уста солодкі… міцніє пристрасть у поцілунках. Від кохання п*яніли, в судинах закипала кров . Вона ж розпашілася, подібна розквітлій квітці, тихо благала,- Ну досить, досить…
Ранок…Андрій міцно спав. Вона напів оголена, проснувшись, поглинута думками про життя - От хризантеми, напевно їм завдячити, що маю того, хто до душі, від кого почуваюся щасливою.
Вмить спохватилася, а часом…ой хоча би без наслідків!
Дивилася на нього… а він такий жаданий, мужній і привітний солодко спав. Все ж у душі, подумки себе картала – Про наслідки обоє не подумали. Що ж буде далі?
Осінній ранок… сніданок, розмова, жарти.
Згодом прощання… від обійстя від*їхало авто. А в її голові цілий жмуток думок, яких наразі важко позбутися. Все ж прибирання після гостя, відволікло. Згодом поспішила в магазин квітів.
Минуло два тижні…вона й не думала, що все так швидко вирішиться. Вечірнє спілкування по телефону - ніби по графіку. Та раптом звук сигналу авто,
-Ти десь їдеш?
-Та ні, приїхав ! Знаю ти вдома – у вікно поглянь!
-Оце так сюрприз! Ну, як метеор! Такий же спритний, як і в школі,- буркнула про себе.
На ранок… за вікном біліло. Олена намагалася тихенько встати з ліжка, підхопивши одяг, зникла в кімнаті.
Поки одягалася, він уже одягнений стояв біля вікна,
-Оленко! Доброго ранку! Віники маєш?Я піду сніг змету зі стежки та з авто. Доки немає повітряної тривоги, будемо їхати. Збирай речі, валізи в багажник поставимо а сумку на заднє сидіння.
-Так- так! Я збираю! Тільки давай щось перекусимо.
Авто виїхало на трасу, набирало швидкість. На задньому сидінні сиділа Олена, вкотре роздивлялася на руці каблучку для заручин. Її таємне блищання раз –у - раз привертало увагу. Перед очима його ніжний погляд, у очах благання, відразу й запитання, -Ти підеш за мене?
Сполохана, відчувала гучне серцебиття, несміло відповіла, -Так! –
То ніби відбувалося уві сні. Позаду незабутній вечір… а вона наче знову бачить перед собою його погляд сяючих очей. Душа радіє, як у мирні, весняні дні. Серце наповнене натхненням, радістю і щастям. Всі сумніви відлетіли вдалечінь, дасть Бог війна закінчиться, попереду нове життя.
Андрій порушив мовчання,
-Ти чого задумалася? Не хвилюйся… по дорозі в село заїдемо, думаю твої батьки будуть раді нас бачити. Пару годин погостюємо, а там і додому. Не забивай голову думками, все буде добре!
На згоду кліпнула очима… поряд з нею сумка з букетом білих хризантем. Ніжно торкнулася пальцями голівки квітки -
– Мої квіти… мої ніжні хризантеми. Мої квіти - вісники доброти, любові й кохання, з вами я віднайшла долю.
Листопад 2022р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967131
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.12.2022
Її зустріла, я гостинно,
От здивувала, тож невчасно ,
Хоча і лине час неспинно,
Але ж зайшла, така прекрасна.
Зима – панянка… білокоса,
Нараз щедроти розсипала,
Іде поважно, гляне скоса,
Не заперечиш, як принцеса!
Розсипа чари. Сніг іскристий,
Витає блиск у самоцвітах,
Вражає очі, чистий – чистий,
Як та веснанька, роси в квітах.
Ген- ген по полю, заметілі,
Здаля біліють у тумані,
Кущі шипшини посивілі,
У білосніжнім океані.
А ліс дріма, сніг зігріває,
Пелюшки срібні й смужки злата,
І жодна пташка не співає,
Не чуть класичної сонати.
Дивує тиша… насолода,
Панянці вітер - не перечить,
Яка ж чудова ця природа,
Її не хочу, я зурочить.
***
Стріла гостинно, так ведеться,
І чи надовго - не спитаю,
Кофе чи чай, завжди знайдеться,
Тож радо й щиро привітаю.
20.11.2022р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966837
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.11.2022
Журливий ранок за віконцем,
Я не зустріну ясне сонце,
Нині змальовую картину,
За вікном кіт, ліг біля тину,
Уполювати мріяв мишку.
А зверху шифер – парасолька,
Вже не змокріє голівонька,
Йде дрібний дощ, у пізню осінь,
Зрання у сірих тонах просинь.
Мишка у нірці спочиває,
Чи відчува, чи точно знає
Щоб не потрапити в пригоду,
У цю гидку, сиру, погоду,
Тож вихід є - краще дрімати,
Щоб цього клопоту не мати.
27.11.2022р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966759
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.11.2022
О, Боже - Боже, ти вчиш любові,
Я ж не знайду правдоньки у слові,
Ти вчиш пробачити, жаль, не в змозі,
Коли рашисти, знов на порозі.
Убивці - злодії, погляд з - під лоба,
У очах ватра, ненависть, злоба,
За що спитать, що в кожній хатині,
Хтось усміхнеться малій дитині?
Чи заспівав доні колискову,
І що розмову веде казкову,
Опис і фото про Україну,
У вишиванках дружню родину,
За усі війни і голодомор,
За пісні й мрії творили терор,
За що, скажи, знущалися вони?
Нема у душах тепла і весни.
Й нині знущаються, убивають,
І діточок,малих відправляють,
У чужих сім’ях безлад, пиятство
У тих краях, не гніздиться птаство,
І там не знають правил любові,
Одні лиш мати, при кожнім слові.
А що попи, рашистські не знають,
Законів тих, зате статки мають,
Жаль продаються за мілкі гроши,
Чи не ляка, розплата за гріхи?
Хіба не прийде?Я знаю й вірю,
Лише тобі Всевишній повірю,
Що прийде час, буде перемога,
Хоча болюча, довга дорога,
Козацький рід, ніхто не спаплюжить,
Віра й надія, то ж зможем вижить.
Нехай без газу й навіть без світла,
Та Україна, як цвіт під вітром,
Спроможна стримати негаразди,
Єднання, мир… між людьми назавжди!
У майбуття віра і в свободу!
***
Сьогодні ми запалимо свічку пам'яті, вшануємо
Невинно убитих та померлих від голоду.
26.11.2022р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966654
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.11.2022
Який наш світ… осяяний, мінливий,
Де радість, мрії, досягають небес,
Здавалось тут, народ завжди щасливий,
Якби ж не злий, жаль, нині сусідський пес.
Із ланцюга, скажений зірвавсь, гарчить,
Ніби в упряжці, злобне стадо веде,
І вкотре хоче, нас, українців вчить,
Якою мовою говорить, як жить.
Ми ж зовсім різні! В жилах козацька кров,
Святая місія - здолать ворогів!
Козацький дух, патріотизм і любов,
Придають сили, як батько заповів,
Слова » Борітеся і поборете!»,
То віра в краще й надія в майбуття,
Світле і мирне! Ви - як пси здохнете!
Оркам ніколи не буде співчуття!
Ми відвоюєм, землі ! Вони наші!
За зло, за наших воїнів – героїв,
Давно пора, пізнать життя в параші,
За всі страждання, що ваш ( цар) накоїв!
Навіки знай! Наш народ - не зламати!
Земля свята, повна життя і добра,
На захист завжди, ми готові встати,
Бо Україна, на всіх у нас одна!
06.11.2022р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966305
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.11.2022
Пора осіння…
Густий туман, як шаман, розлігся над землею. Вона дрімає, хоча багровий світанок давно зник. Все піднебесся сповила сіра пелена, невпустила сонце на свій трон. Воно напевно вже й проснулося, але не потішить золотим сяйвом, теплом.
Ранковий час збігав…
Молодий дубок чекав днину, щоби добре роздивитися навкруги. Який дивний цей світ?! Не зміг второпати, чому все змінюється? Вночі холодний вітер розгулявся… загубився спокій. Гілки старої сосни, раз - по- раз торкалися його тоненьких гілочок, листочків. Звісно помітив, за кілька днів листочки пожовтіли. На розчарування, від частих дотиків, деяке листя спадало донизу. То різко, то метеликом злітало і плавно припадало до землі. А може це від вітру, задумався дубок. Не може пригадати, щоб такий гучний шурхіт і шелест відбувався влітку. Навіть тоді, коли з- за лісу блискавка стрічками розрізала небо й гучний бій барабанів лякав птахів. Сполохані… ховалися під дерева й кущі. Згодом бій переходив у гуркіт, топився в ставку. Той став – красень серед долини, недалеко. Одна за одною прозорі хвилі виграють, плескаються до берега, а серед ставу вітром рябить воду…
Він задивлявся на сосну, про себе шепотів ,–Ото тітка - сосна, ба яка виросла! Крислата, з гострими голками,ще й така зависока, ніби, аж до неба. Їй добре, бачить більше й далі. Хіба ж тут непозаздриш … А чи я колись буду таким? За мить себе втішав , -Добре, що я на горбочку, теж далеченько бачу і став, і довгу греблю, що впирається в пагорбок. Правда раніше пагорбок зеленів, а нині ж рудий, до невпізнання.
Із греблі шум води інколи заворожував, він порівнював його з вітром. Ранком і ввечері гучніший. А вдень шум зовсім інакший, зливався з вітром, з шарудінням трав і пташиним співом. Вночі ж, ніби все зачароване зоряним небом – дрімало. Коли небо покривалося хмарами - навіювало сон, той шум, як звуки тихенького дощу, що заколисували, мов малу дитину. Приємні миті сприймав, як подарунок, тож виріс на узліссі. Із заздрістю дивився на пару білих лебедів, що плавали в ставку, біля рудого й молодого зеленого зілля. Їм добре вони вдвох, напевно веселіще. Мені теж було весело, захоплював мелодійний пташиний спів. Вдихаючи свіже повітря весни й літа, з гарним настроєм підростав у звуках чародійного оркестру. Недавно птахи гомоніли про осінь, десь зникли. Лише інколи з лісу почую одиночні звуки. Правда деколи зграя горобців навідається,поцвірінчать і згодом кудись летять. Так дивно, чому все так відбувається? Без птахів зовсім сумно, ще й листочки гублю. А тітка - сосна здається стала ще краща, голки налилися зеленішою окрасою, чується запах свіжості, хвої.
Враз шурхіт відволік від думок… Неподалік, у листі копошилася білка.
Ова! - йому хотілось їй сказати,- Красуня, там що шукаєш? І гілочками, ніби хотів до неї дотягнутись та враз завмер, кілька листочків впали донизу. Білка ж , лиш позирнула скоса, за мить опинилася на сосні, між гілок хвостик замегтів й десь зник. Йому вже кілька раз доводилося її бачити, весь час така спритна, щось шукала й хутко зникала.
Вечоріло… дубок засмутився. Легенький вітер злегка здіймав останні листочки, йому хотілося кричати , - Ой-йой, не руш! Зовсім оголиш, не хочу, щоби знову було холодно. Мені ж до душі, сонячні золоті промінці, які ніжать і дарують тепло. І чого це так рано стемніло?
Глянув довкола, в піднебесся. Що ж коїться, такі чорні хмари? Що знову дощитиме? І навіщо… вже й так деінде змарніле, почорніле листя .
За кілька хвилин ніби сон підстерігав його. З неба летіли біленькі сніжинки. -О, дивина! - Тільки й зміг подумати -Ба, як літає, що це?-
Йому здалося , що й він з ними летів. За якусь мить стало тепліше і він заснув.
На ранок вся земля покрита білим пухнастим снігом. Тиша,… вітер сховався, дрімав серед долини. Сонячні промені торкалися сосни, на кожній гілці купки снігу. Сніг іскрився тисячами самоцвітів, вона раділа новому вбранню. А став ніби застиг, сповитий білою рядниною. Але дубок, цієї краси уже не бачив. Він спить і бачить сни, потрапив у казку де весна й літо і щебетання птахів.
18.11.2022р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966232
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.11.2022
Осінні днини, уже і сніжить,
Сумні новини, під серцем щемить,
Як зупинити, жахіття війни?
Біль і печаль, так холодно мені,
Я приклонюся, низько до землі,
Душа благає… звернусь до Бога,
Донизу глянь, я ж твоя небога,
Зверни увагу на Україну.
Спаси, помилуй….кожну дитину!
На жаль, везуть, далеко в чужий край,
Там сніг й пала червоно небокрай,
Криштальні роси і холодний лід,
Воно ж бідненьке, пізна скільки бід!
А може навіть й вижить не вдасться,
Не доведеться пізнати щастя?
А дім рідненький і взимку гріє,
А чи забуде? Чи ще помріє?
Як зірка в небі, заяснить мрія,
Пітьму в душі, розвіє надія,
Віднайти неньку і шлях додому,
Під крилом тепло, щасливий вдома,
Зітерти з пам’яті страх, тривоги,
В обіймах радості і любові,
Відчути спокій, на міцнім плечі.
Гучне ридання, як крик лелеки,
- Ти де матусю? Чом так далеко?
Здригання, жах, знову серед ночі,
- Наснилась мама, побачив очі.
Вже й сліз нема, у очах мов пісок,
Посеред люду тихий голосок,
Луною миттю згубився в пітьмі,
-Матусю, люба, тут так зле мені!
Так під ридання, потяг стука в такт,
На губах сльози солоний присмак.
В країні темряви, що можна ждать?
Думки блукають. Чи могла віддать?
Ні, не повірить, бісам, це не гар,
Вони ж не здатні жити без стограм,
А мова в них, соромно сказати,
У словах злість і повсяк час мати.
А погляд, проймає, аж до кісток,
Сховатись де? Знестися б до зірок,
Спинити потяг, шкода, не в змозі,
Чи кудись вистрибнуть по дорозі?
Та бородатий лиходій слідить,
Як звір безжалісний, весь час глядить.
Що ж залишається, малий дріма,
Йому біднязі і виходу нема.
А той, що старший,у вікно зирить,
Дівчинці з косами, щось говорить,
Вмовляє вірити в перемогу,
Надія вернуться всі додому!
В обіймах неньки, в теплі й любові,
Подих життя, пізнають на волі,
Пам’ять не зітре,страхи, тривоги,
Пройдений шлях, болючий, задовгий.
Душа мов пташка, шука свободи,
Здатна збороти усі негоди,
Туди де мир, де намає болю,
Де рідний дім, мати кращу долю.
А поки ж потяг, взяв курс на сибір,
Чи вдастся вижить? Чужина - вампір,
Слабким зробить, знесиленим життя,
Буде страждати зморена душа.
Благаю Боже, спаси сиротину!
Й кожне дитя поверни в родину!
17.11 2022р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965907
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.11.2022
1
Сонячні промені торкалися землі….
Марина, злегка примруживши очі, вийшла з літньої кухні. Окинувши поглядом обійстя, про себе тихо,
- Пішла… ох, голубко моя, що ж ти вирішиш та коли, але ж час так швидко летить.
В світлиці сонячно і тихо…. Серед кімнати круглий стіл, покритий білою вишитою скатертиною. Посеред столу, в скляній вазі стояли білі троянди. Червоні кетяги калини, з зеленими листочками, вишиті на скатертині, підчеркували красу, ніжність кожної квітки.
Переступивши поріг, їх відразу помітила. Ледь посміхнувшись, майнула думка - О! Ба, навіть букет розв*язала. Так красиво, вміло розділила їх, не те, що раніше. Було всуне квіти в банку й скаже, - У вазу потім поставлю. Згодом і додому поїде, так їх і залишить. Нині мабуть таки сердечко йокнуло.
Затаївши подих, маленькими кроками, підійшла до спальні. Від здивування, аж закліпала очима. Тихе схлипування приголомшило стару. - Оце так - так! Те що відбулося і справді на краще. Пташечко моя, може корисно й поплакати, скоріше в собі розберешся.
Навшпиньках вийшла з кімнати. – Ні -ні, зараз краще не чіпати!-
Проживши життя, багато чого навчишся. Часто згадувала своє життя прожите разом з батьками чоловіка. Колись, щось і сказати треба, а колись і змовчати. Життя, як річка, то повноводна,то замулюється, То швидкий потік води, а то ледь помітний, всього буває.
В літній кухні ледь привідчинені двері… по обійсті розносився запах смажених котлет. Неподалік, кіт вже насолоджувався своєю порцією.
А пес, раз - у – раз ревниво позирав у його сторону, ловив запах. Все ж втішався своїм частуванням, кліпаючи очима, лапами тримав кістку, вгризався в неї.
- Ну от, здається вже обід готовий, що там… встала моя пташка, чи спить, чи просто вилежується ?
Не встигла й подумати, як двері відхилилися. Між дверима і луткою показалося обличчя Дарини. Вона ніби й намагалася посміхнутися, але погляд і вирази лиця мінялися бистро. Ніби боролася сама з собою, намагалася приховати, що в неї на душі.
Марина зробила вигляд , що непомітила її стурбованості,
- Гайда, пообідаємо та піду приляжу, трохи відпочину . Ти ж додому завтра їдеш…
-Ні! – Поспіхом перебила, - Я пообідаю і йду на автобус. Вдома достатньо справ. Ти казала, що сало передаси волонтерам…..
- Я не забула. Он у кутку, бачиш банки.
- Що дві даєш?
- Так, що є те й даю. Може банку огірочків візьмеш, думаю донесеш.
Нехай хлопці на здоров*я їдять, сало - сила, а огірочки до якоїсь каші, важко їм там. Хоч якась поміч від мене.
- А ми з мамою перечислили гроші на рахунок допомоги. Оце хотіла тобі сказати, до нас у офіс знову приходили волонтери, мене до себе запрошують. Кажуть, зараз дуже скрутно, не встигають все зібрати.
Марина ледь здригнулася, похололи ноги,
- А мовчала…. як сніг на голову! Що підеш?
Покищо міркую… навіть батькам і Миколі не казала. З тобою все простіше, без істерики. Час покаже….
З села до траси дорога встелена вапняною крихтою. Деінде виямки і калабані води.Час від часу автобус погойдувало, Дарина задумливо дивилася у вікно.Чи то зелененьке поле, чи посадка, чи вряд кущі шипшини і глоду - мелькали, залишалися позаду, їй було не до них. Згрібала всі думки до купи - Мабуть в моєму житті розпочнеться нова сторінка.
2
Микола , захистивши дипломний проект, попередив керівництво, що викликають у військкомат. Якщо диплом не вдасться забрати, то хай хоч довідку дадуть, про закінчення вузу.
Вночі пройшов густенький весняний дощ… Вздовж дороги широка стежка до військкомату. По ній калюжі, то маленькі, то більші. Дарина йшла по стежці… здаля, горобчики зграйкоюперелітали з куща на кущ, з дерева на дерево. Знову й знову скакали по молодій травичці, підлітали до калюж. Горобці жваво підіймали крильця, розплескували воду.
А по дорозі, раз – у - раз в сторону військкомата їхали автівки.
Вона притишила ходу - Як цих малих пернатих обійти, щоб не злякати, хай би насолоджувалися своїм купелем.
Та лише мить, цвірінькаючи, горобці хутко покинули калюжу. Ніби даючи їй дорогу - йди сміливіше, ми тобі не завада.
Вже й настрій покращився, від думок, недоспаних ночей в голові гуділо
-Восьма ранку, може вже Микола там? Може я запізнююсь? –
Вкотре поглянула на телефон. - Ні здзвінка, ні СМС, що ж далі?-
Та зажавши в руці телефон, ніби долинули чиїсь слова - ти сильна, якщо кохає, то подзвонить….. Навіть озирнулася,- Тю що це?
Вона майже пів години вистояла біля входу до військкомату, але Микола не йшов. В коридорі людно й гучно, кілька раз піднялася на другий поверх, очима шукала його. Хтось поглядав у її сторону, а хтось і не помічав, вона ж вирішила чекати стільки, скільки треба, хоч і до вечора.
Минуло ще з пів години…. біля брами, помітила його постать. То ніби сонце пройняло все тіло, кинулася назустріч.
- Миколо! - здригнулися плечі.
За мить у його обіймах. Глибоко перевівши подих, ніби ковтнула кілька сльозин. Ховаючи обличчя на його грудях, прошепотіла,
- Я так хвилювалася,так хвилювалася, а ти…
- Помовч,не треба ятрити душі. Ти ж знала і ми з тобою на цю тему говорили. Все, що відбувається - на краще. Як і всі інші, я маю виконати свій борг перед Батьківщиною.
Розчервонілий, збуджений, Микола вийшов з військкомату,
-У нас є цілих два дні! В суботу з речами на відправку….
Шаленно загупотіло серце – два дні … так мало… - Ця думка її вибила з колії, ледь чутно зітхнула. Враз опинилася у його ніжних обіймах,
- Йдемо! У нас мало часу, тож використаємо його як найкраще!
Як і раніше, вони йшли взявшись за руки, обходили калабані. Позираючи на сполоханих горобців, посміхалися один до одного, розмовляли.
Вона ловила кожне його слово, його розповідь про захист дипломної роботи відволікла від сумних думок. Які вкотре намагалися нею заволодіти.
Він відчував її хвилювання, особливо, коли повідала про свої наміри допомагати волонтерам.
Доволі здивований її рішенням, все ж підтримав,
- Думаю твоє рішення правильним.
- А чому й ні, роботу не покину, у вихідні дні цим займатимуся. Он у селі вже є переселенці, люди бідкаються, війна. Бабуся дві банки сала передала , ще й вінок часнику і банку огірків. Бачиш, люди об*єдналися, кожен хоч чимось хоче допомогти армії.
Як тільки розмова торкалася війни, відразу сумні погляди, в розмові паузи. Вони підходили до п*ятиповерхового будинку. Біля її під*їзду темінь.
-Напевно знову хтось лампочку розбив, - мимоволі кивнула рукою.
- А нам і так добре, хіба ні? Ніжний дотик до її вуст, ніби до пелюсток квітки, заворожив у довгому поцілунку.
Повернувшись додому, Дарина довго не могла заснути. Ніби й досі відчувала його ніжні обійми, довгий поцілунок. Ні, це вже не так, як раніше, по- іншому, це що кохання?
Наступного вечора, вони теж були разом. Але недовго, Микола зустрів її з роботи і поспішив на автобус. Перед армією мав намір з*їздити в село, зустрітися з родиною.
3
Дарина вертілася перед дзеркалом,
- Ну, от зається так буде гарно! Мамо,Ти не бачила мого зеленого шарфика?
- Подивися в комоді, у верхній шухляді. – підходячи , сказала мати й продовжила,
- Передавай вітання Миколі. Хай Бог оберігає, хай легкою буде служба! Нехай удача стане його вірною супутницею..
-Добре мамо… останній вечір. Навіть невіриться що поїде… як я без нього буду? Найбільше хвилююся - тільки б війна закінчилася!
У кав*ярні гучно лунала музика. Народу, як комах… сміх, гучні викрики, веселі погляди. А між закоханих пар, справи доходили до обіймів і поцілунків.
Ніхто й ні на кого не звертав уваги, у компаніях, вся увага до своїх.
Життя вирує, що сказати! Хоча й проблем, як кажуть вище даху, але український народ уміє не тільки працювати, а й відпочивати.
На столі пляшка вина, на тарілці акуратно і щільно викладені скибочки лимона, поряд шоколадні цукерки в коробці.
Микола , наповнюючи вином келихи,
-Ну, що, якщо більше нічого не хочеш замовити,чого чекати, давай відсвяткуємо моє закінчення вузу. За диплом, мені сказали, немає чого хвилюватися, батьки отримають.
Дарина з насторогою дивилася на хлопців у військовій формі - Хто вони? Чи прямо з фронту, чи просто так вирядилися, щоб похизуватися -
Помітивши її погляди, посміхнувся, прошепотів, на вухо,
-Не дивуйся, напевно хлопці мають відпустки. Мабуть після лінії фронту… відриваються по повній. Ти ж знаєш, там буває дуже гаряче….
Зненацька, чоловіча рука лягла на його плече. Високий, засмаглий чоловік у військовій формі зацікавлено дивився на Дарину, водночас звернувся,
- О! Оце так зустріч! Миколо скільки літ не бачилися!
Дарина злегка почервоніла, здивовано позирала, ніби чекала пояснення, хто це?
- Романе! А ти,що може з передової?
-Тихо… такі справи, я тут з друзями. Останній день відпустки, вирішив у кав*ярню навідатися. Бачу і ти тут, не забув наші зустрічі. Шкільні роки – чудові! Ото було безтурботне життя.
- Присідай, на соромся! Романе, випий з нами, я у вівторок захистив дипломний проєкт, оце прийшли відсвяткувати.
За мить Микола приніс келих, наливав вино. Помітив, що Дарина намагалася тупо дивитися на стіл. Цікаво, що тут сталося за кілька секунд?
Роман ніби їв її дикими блискучими очима. По натурі такий хлопець, що за словом у кушеню не полізе,
- А очі! О, ці очі! То ніби очі мавки! Зелені очі, нагадують коштовні смарагди. І чий же це скарб?
-Ну, Романе, як завжди, ти в своєму стилі! Спокусник , здається в школі тебе дівчата так називали.
- То хто ця панянка? Як її звати?
Дарина відчувала незручність, тепла кров підступала до обличчя. Вона ладна була крізь землю провалитися. Наче не п*яний, навіщо стільки уваги?
-Так- так, досить компліментів! Знайомся, це Дарина - моя дівчина!- сказав Микола, намагаючись приховати своє незадоволення.
І продовжив ,
- А ти хіба неодружений?
- Ні! Я тому й пішов до війська, щоб від орків захищати наших дівчат! Вони ж у нас найкрасивіші!
Микола дав зрозуміти, що це його скарб, ближче до неї переставив стілець, присів. Злегка обіймаючи, поклав руку на плече.
Вона полегшено перевела подих. Як добре , коли відчуваєш підтримку, коли в тебе є той, хто може захистити.
Роману нічого не залишалося, як сприйняти все, як є. Весело сказав,
- Ну що ж, за твій диплом! За вас закоханих! І Дай Боже миру нашій Україні!
Залпом випите вино… дольку лимона підніс до уст. Різко піднявся з стільця, кивнув рукою, на ходу голосно сказав,
-Все друзі, я пішов, бачу на сьогодні, для мене досить! Па - па!
4
На годиннику майже двадцять друга година. Після кав*ярні, обійнявшись,тихою ходою добралися до її будинку.
Дарина порушила мовчання,
-Дякую за чудовий вечір! Закінчилися наші прогулянки, попереду в тебе нове життя. Куди пошлють не знаєш?
- Та ні, я тебе до дверей проведу…
В під*їзді тихо, підіймалися непоспішаючи. По сходах, кожен крок відгукувався луною в вишині. Нарешті знову тиша. Біля квартири, схилився над нею, впоспіх натиснув на кнопку дзвінка.
Враз зніяковіла, почервоніла,
-Але ж мови не було, що ти до нас зайдеш!
- Тепер є!
Одночасно відчинилися двері. На порозі стояв батько Дарини,
- Надіє, а до нас гості. Заходь - заходь Миколо! Давненько не бачилися.
Микола задоволений від теплого прийому, з усмішкою поглянув на Дарину, пропустив вперед. Переступав поріг квартири,
- Та ні, ви не хвилюйтеся, я лише на декілька хвилин.
Дарина трохи розгубилася… за ці три роки, у них він був лише два рази. Одного разу, домовилися піти в басейн,чомусь не було інтернету, мусив підійнятися до квартири.Тоді і випала нагода познайомитися з її батьками.
А згодом, приблизно через рік, після мітингу в парку, у День Незалежності, разом чаювали.
Надія вийшла з кімнати, привіталася й відразу запропонувала випити чаю. Але він відмовився.
- Я … оце зайшов, можна сказати попрощатися. Може Дарина й не говорила та я завтра з речами на відправку. Диплом захистив, визвали у військкомат, не наполягали, але запропонували пройти строкову службу. Мені ж не вісімнадцять років, я вже давно мав відслужити. Нині такі обставини,треба йти. Треба захищати Україну. Нас декілька чоловік , мають відправити на навчання в військовий округ. Зо три місяця навчань, а далі буде видно. Нам би війну закінчити, правда Даринко, а тоді можна й весілля зіграти.
Оце так видав! Ледь не вирвалося з її вуст. Здивувалася, несподівано почервоніла. Її красиві очі , ще більше округлилися, зволожніли й заближчали.
Надія помітила реакцію доньки, хотіла щось сказати, але Микола випередив її ,
- Вибачте вже пізно та й мені час іти. Я радий вас бачити, не зміг же поїхати не попрощавшись.
Рукостискання, прощання, побажання.
Повертаючись до виходу,злегка хвилюючись,
- Бувайте здорові. Доброї ночі вам! Думаю все буде добре, побачимося.
Дарина за собою причинила двері, в під*їзді майже темно.
Ліхтариком з телефона водила по стінах,по сходах,
-Непоспішай, йтимеш по сходах, добре дивися під ноги. Завтра побачимося.
Тільки в обіймах можна відчути її серцебиття, вгамувати хвилювання.
– Даринко, ти ж знаєш, я небагатослівний та хочу, щоб ти знала, я тебе кохаю ! Дочекайся мене! Я побачив твої блиски в очах,ті зірочки, які давно чекав. Зізнаюся, сумнівався, що ти мене кохаєш, але серце підказує, ми маємо бути разом. Ти для мене найдорожчий скарб, найрідніший на всьому світі. Нам треба набратися мужності і терпіння, прийде час, будемо разом. Нам би війну закінчити. Бережи себе!
Легкий поцілунок у ніс, в щоку,
- Ти красунька! Я пішов!
Обережно спускався по сходах - Ну нарешті наважився. Видно не чекала,а може вже геть заморилася чекати. От довбур, а я сумнівався.
Від думок на душі полегшало… спішив додому.
Місяць уповні… дивний стан душі. Занепокоєння, смуток, безпорадність. Емоційний день, вплинув на сон Дарини. Скільки хвилин, стільки й думок. Довго крутилася в ліжку, заснути вдалося тільки під ранок.
5
Похмурий весняний ранок… ранок тривог і хвилювань…
Біля військкомату збиралися люди. Гучні розмови, настанови, обійми, прощання, поцілунки.
Микола ніколи не любив довго прощатися. Сумні погляди, сльози… навіщо душі ятрити і комусь, і собі. Хоч і нелегко було умовити батьків, щоб не проводжали та це йому вдалося. Адже вони знали, що проводжатиме Дарина, тому й не дуже наполягали.
Біля входа в будівлю, взявшись за руки, вони стояли навпроти один одного. Ніби вже все було сказано,тільки зустрічалися поглядами, бентежили свою кров.
Важко вгамувати передчуття страху, напруги, хвилювання, але в цей час треба взяти себе в руки, мені б тільки не розплакатися - подумки умовляла себе Дарина .
За кілька хвилин під*їхав автобус, миттєво відчинилися двері. Несподівано , з рупора пролунав хриплий голос, призовників запрошували у автобус.
Дарина декілька раз важко перевела подих, по щоці котилася сльоза.
- О ні - ні, тільки не плакати! Люба моя, а ну подивись на мене.
Обійми… в щоку поцілунок,
-Ти сирість не розводь, це ж весна, не осінь.
Вона кинулася до нього, обома руками охопила за шию,
- Миколко, я кохаю тебе. Бережи себе! Я буду чекати.
-Даринко… все буде добре!- звільнився від обіймів,
- Ти ж сильна! Ми сильні! Все буде добре, я пішов!
Важко усвідомити, що нас чекає далі …. ковтаючи полинні сльози, поглядом проводжала автобус.Тільки тепер по - справжньому зрозуміла, ким насправді він є для неї.
6
Цієї ночі й Марині неспалося. Вчора , в останню путь провели молодого односельчанина. Люди гомоніли, він кулеметником був. Скорбота ятрить серце й душу. Смутні думки про рідну землю, про життя, про родину.
З самого ранку господарювала на кухні, з приймача слухала новини з фронту. Після почутих новин, присіла на стілець, витирала сльози,
-Ой, Боже – Боже, що ж це коїться? Війна - це ж зло. І що це за держава, що жодного століття мирно прожити не може.
-О! Мати Божа! Діво Маріє, глянь на нас з неба! Спаси і помилуй наших воїнів від ворожих куль і снарядів. Зупинини цю рашистську навалу!
Читала « Отче наш» і вкотре хрестилася.
Раптово задзвенів телефон, не поспішаючи дістала з фартуха,
- І хто це так рано про мене згадав?
-О, Даринка, моя пташечка дзвонить, може приїде.
В телефоні дивний звук, схожий на шморгання носом, потім голос онучки,
- Бабусю! Він поїхав! Ти мене чуєш? Він поїхав …
-Ти , що плачеш? Ану візьми себе в руки! Хто поїхав і куди?
- Микола поїхав служити в армію. А, я ж його кохаю….
На устах забігала усмішка, - Ну от, нарешті розібралася в собі….
Присіла на стілець,
-Ото знай, що кохання не завжди радість, а й страждання, я ж тобі скільки раз тлумачила. Тепер молися Богу, щоб все було добре. І при розмові з ним, ні в якому разі не плач. Ти маєш підтримувати його, а не скиглити, як дитина. І коли він поїхав?
-Оце допіру, їх чоловік двадцять повезли автобусом.
В телефоні знову дивний звук… зв*язок перервався.
-Ну от і поговорили, зате відверто, - пробурмотіла Марина.
Повернулася до ікони,
- Ну, що ж поїхав,так треба! Хай Бог йому допомагає.Нехай доля буде прихильною до нього. Дай Боже дожити до перемоги. Щоби всі дітки поверталися додому живими і неушкодженими.
Минуло майже пів року….
За цей час кровава війна завдала багато горя і біди Україні. У місті часто лунали сирени, нагадували про війну. Помітно побільшало й переселенців.
Дарина розривалася між роботою в офісі і в Центрі з біженцями. Одна розрада поспілкуватися з Миколою. Він служив на кордоні з Польщею. Не раз підстерігала думка поїхати до нього, хоч на хвилинку побути в його теплих обіймах. Але він умовляв, що нині не до побачень, треба трохи почекати. Його часті дзвінки, майже щоденні СМС, ніби сонце - придавали сили і віри в майбуття.
Останні новини з фронту окриляли її, наші війська пішли в наступ. Кожного вечора, готуючись до сну, подумки твердила собі
-Ми переможемо! Все буде добре! Микола приїде і ми обов*язково одружимося. А покищо … і справді треба набратися терпіння.
Жовтень 2022р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965426
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.11.2022
Хазяйнує листопад,
Одягнувся в теплий одяг,
А у небі зорепад,
За мить, дуже дивний погляд.
Де це хмари,? От дива!
Враз до вітру, промовляє,
А чи так, часто бува?
Осінь що, знову дрімає?
Не порядок! Дам наказ,
Її маєш розбудити!
З нею в парі, станцюй Джаз,
Постарайся подружити.
Я люблю… темні хмари,
Посвищи, хай погуляють,
Нехай дощ, проллє чари,
Хай листочки політають.
Земля –диво. У красі,
Нехай осінь змінить одяг,
Снять листочки, у росі,
Хоча й буде сумний погляд.
Має буть, все до діла!
Як мороз, ляже легко,
Заіскрить… фарба біла,
Тож зима, уже близько.
Ти виконуй, наказ мій,
Аж насупив чорні брови,
І перечити не смій!
Я пройдуся... до діброви.
07.11.2022р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965243
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.11.2022
Похмурий ранок…Тускніють росинки,
Наче застигли, на якісь хвилинки,
Й мої думки, блудять у сьогоденні,
По небу спалахи, блиски вогненні.
Душа схиляється… до одкровення.
Долоні скластиі, прикласти до грудей,
Можливо й варто, сьогодні без ідей,
І три дні поспіль,без них залишитись,
Нині затемнення, з усім змиритись,
І до Всевишнього нам помолитись.
За наших воїнів, смілих героїв,
Нехай почує, прохання народів,
Нам допоможе відвоювати волю,
Щоби нарешті, мали кращу долю!
Щоб небо чисте й колоски по полю!
08.11.2022р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965037
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.11.2022
Не відпущу, повір мені!
Коли ти там, а я, ось тут,
Навіть у ці, тривожні дні,
Давно війна, бої ідуть.
Слова рашистські ніби ртуть.
Від безнадії і безсилля,
Страждають душі… навіть мруть,
Коли ж скінчИться, свавілля?
Блукає злість, поміж смертей,
Хоч і тікають та гребуть,
Усе підряд. Таких гостей,
У дім й за стіл, зовсім не ждуть!
Наглість - свобода терору,
Малеч – сестра всій підлоті,
Та, як спинити потвору?
Скоріш втопить би в болоті!
Щоб жаб та червів скормили,
До нас забули дорогу,
Щоб всі непотрібом, згнИли!
Пробачить ні! Немакого!
Підвал, мокреча, чорна цвіль,
Я сильна, витримаю, знай,
Бажання в мене, в тебе ціль,
Скоріш звільнити рідний край!
Думки, весь час з тобою я,
Від куль, снарядів захищу!
Молюсь за тебе. Збережу,
Надію й віру в майбуття!
Бог подарує, нам життя!
28.10.2022р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964837
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.11.2022
Дощик крапа, враз, хлюпоче,
Показати... жвавість, хоче
Такий спритний, хоч дрібненький,
Ще й до всього холодненький.
Я знов зранку зажурився,
Адже він не зупинився,
Краплі скачуть по стежинці,
Веселяться, мов у танці.
На жаль, смутком оповитий,
Тож сиджу, вкотре закритий,
Мені б десь, чобітки взяти,
То б пішов, я погуляти!
Так шкода", старі замалі,
Тому й сумно в осінні дні,
Дощик хлюпа,тихо хлюп – хлюп,
Ніби шепче - вдома побудь.
04.11.2022р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964667
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.11.2022
1
Звечоріло… Сонце сідало за обрій, на Тернопіль опускалися сутінки. З піднесеним настроєм, із дипломатом у руці, Микола прямував знайомою стежкою. На якусь мить зупинявся, любувався краєвидом і знову йшов далі. - Ну от, весна сили набралася, щось розпускається, а щось уже й квітне, краса!
Будинок на околиці міста, він тут народився, виріс. Може хтось і не любить околиць, але тільки тут відчуває спокій, комфорт. Буйні сади, виноградники, кущі сімейних троянд, дарують неповторну красу. Насичені, свіжі аромати весни надихають до змін, до чогось нового, невідомого.
-А чому би не потішитись, у вівторок захищу дипломну роботу, буду вільний. Ото Дарина радітиме, але покищо, хай це буде секретом.
Усміхнений, переступив поріг, мати займалася в*язанням. Враз покинула спиці,
-Ну що синку?
-Не хвилюйся, все добре! Я записаний на вівторок. Два дні можна відпочити. У мене все готово, не хвилюйся, ти ж знаєш, я відповідально відношусь до навчання.
Зі сльозами на очах, кинулася обіймати,
-Ой синочку, тебе викликають у військкомат. Повістка на столі в твоїй кімнаті. Сьогодні ранком принесли. Я пояснила, що ти маєш захистити диплом, сказали хай передзвонить.
-Ну- ну,чого плакати?! То вже добре, що передзвонити дозволили.
-Ой, синку, але ж війна почалася. Я в Польщу ледве додзвонилася. Батько теж мене заспокоює. Каже служити, це не значить, що відразу відправлять на передову.
-Так мамо, правильно він каже. Не плач, піду , півтора року відслужу, дивися за цей час і війна закінчиться. Ну, як не закінчиться, піду рідну землю захищати. Для того ми і є чоловіки. Ми ж козацького роду, така наша доля. Не хвилюйся, вистоїмо, все буде добре. А зараз... ти краще вечеряти давай, бо голодний, як вовк.
В хаті пахло травами. Запах м*яти заспокоював. Вона поглядала на сина, раз - у- раз переводила подих.
-Мамо, ти щось хочеш сказати?
-Хочу, але не знаю з чого почати.Ти тільки не сердся….
-Так… не ходи з пустим відром навколо криниці, набирай води та й мені дай нею насолодитися.
- Ото вже! Запам*ятав батьків вислів, що посміхаєшся?
- А чого кота в мішку ховати, там мишей немає…
Материнський, теплий, лагідний погляд угамував його гарячкуватість.
- Ну добре,сину! Що у вас з Дариною?
- А хіба не знаєш?
- Знаю, що в тебез нею дружба та й доволі давненько. Може вже й інші стосунки , може б одружився. Я домовлюся, візьмете шлюб. А там дивися, дитятко народиться, хоч служитимеш та може недалеко.
Насторожено поглянув,
- А що вже пора?Мені ж лишень двадцять чотири роки.
- Я наскільки знаю, їй минуло двадцять два . Як для дівчини… пора…
Розслабившись, він закинув ногу на ногу, дивився у вікно,
- Одружитися, а потім на службу? І не знати, що буде далі, адже наші відступають. Ні це не мій варіант. Мені ваших сліз з батьком достатньо.
- Ти пробач, це твоє особисте. Я зрозуміла, якби був упевнений в своїх почуттях, напевно б так не говорив.
-Та ні, вона хороша і красива, але характер, як перець пекучий. Хоча в неї бабуся дуже добра, завжди привітна. Онучка могла би успадкувати її характер, але на жаль. Треба час, треба подумати.
- Знаєш синку, це молодість. А вона завжди, як палаюче вогнище, в житті, з часом все інакше. Але я зрозуміла, вона тобі друг. Та кажуть дружби між чоловіком і жінкою не буває…Знаєш, вона може вважати по- іншому. В такому разі навіщо дівчині голову морочити.
- Думай, як хочеш. Стосунки між нами, не такі, як ти думаєш.
- Слухай сину! Не розривай з нею стосунки. Підеш служити, хоч подзвонить, СМС напише, тобі підтримка буде. Ти просто зараз не розумієш, що таке армія!
За мить мати спохватилася,
- А вона знає, що ти в вівторок захищатимеш проєкт?
-Ні… не хочу, щоб хвилювалася.Буде охати, ахати, як курка біля курчат.
Мати різко піднялася,
- Знаєш, виконай моє єдине прохання. Я би хотіла, щоб ти її запросив на вечерю. Хай би разом вас побачила, з нею ближче познайомилася. Якщо сумніваєшся, можливо я б тобі, щось підказала, порадила, побачила , як вона до тебе ставиться. Мабуть дівчині шкода, адже скільки часу з тобою водиться.
Прислухатися до матері? Важко перевів подих,
- Я зрозумів.Ну дзвонити напевно не буду, краще завтра ранком перейду до них.
Материнське серце ніби трохи заспокоїлося. Але ж давно на цю тему з ним хотіла поговорити.
-Ой мамо, зачекай, вона казала на вихідні поїде до бабусі.
- Тобі що туди вперше їхати, чи маршрутки не їздять? Я тебе зрозуміла сину. Знаєш, коли кохаєш, то ніби крила виростають. Ти б не розмірковував, а поспішив до неї,- тихо продовжила,
- Добре подумай, ще є час. На добраніч!
Довга зоряна ніч… ясна. У голові безладно снувалися думки, то засинав,то просинався.Звичайно служба, це ще так собі, а от війна? Але чого поспішати?
І тут же сам себе заспокоював - Напевно всі матері поспішають одружити дітей, мріють побачити онуків. Та час покаже…
Ранок видався сонячним…Микола вирішив добре поснідати, купити квіти і поїхати до Дарини.
2
Ранок… чиста блакить. Привітне сонце сприяє пробудженню землі. Золоті промені торкаються, пестять кущ квітучого білого бузку. Бджоли, раз – у -раз, то відлітають,то знову прилітають до нього, з суцвіття, довкола розноситься мелодійне гудіння.
Біля будинку, розклавши на столі сухі стручки квасолі, на лавці сиділа Марина. Вмілі рухи, спритність рук, одна за одною з стручків на стіл падали квасолини.Тихо, ніби про себе гундосила якийсь мотив пісні. Вкотре, на голові поправляля теплу сіреньку хустку і знову починала все спочатку. А чому й не поспівати, хай хоч так, трохи себе потішу.
Ще вдосвіта до Бога молилась, за Україну, за рідний край, просила захисту від ворожої навали. У голові не вкладалося, чого почалася війна? Не раз, себе ловила на думці - Билися на сході, нехай би й билися,чого далі лізти? Зрівняти наше життя, завжди в праці, трудолюбиві. А їм, ледачим, тільки б випити та закусити.
Згадала, як після закінчення торгового технікуму, відбувала практику в Саратовській області, в невеличкому районному містечку. Довелося й в селі побувати, в магазині проводила ревізію. Ото набачилася… того російського життя! Дерев*яні хати з кривими вікнами, трухляві сходи. Дивувалася, щоб потрапити в приміщення магазину, ніби треба пройти іспит. Пройти по таких сходах, можна руки - ноги поламати та й не тільки. Нікому, ні до чого немає діла! Чому б не полагодити? Дивні люди, чи такі байдужі, чи світ не люблять. А п*ють… о, то майже щодня, живуть, як у прислів*ї - « Ледачому завжди свято».
Вкотре майнула думка - Добре, що розвалився союз, хоч онуки поживуть. Шкода, що війна та може ненадовго.
Раптово відчинилися двері…
Дарина, в одній нічній сорочці, босоніж, вже потягувалася на килимі. Її довге русяве волосся обрамляло красиве обличчя, прикривало стрункий стан.
- От, що молоде! Онучко! Чи ти розум втратила?! Це ж не літо!
- Ой, бабусю, ти відчуваєш запах бузку? Аж дурманить! А бджіл на ньому, ну просто не злічити, ото трудівниці. Доречі… такі, як ти, встала ні світ ні зоря, відразу до праці.
- Ну досить теревенити! Йди одягайся та сколоти нам чаю, м*ята й чебрець знаєш де. І ховай груди, обвіє, клопоту не обберешся.
Дарина, розмахуючи руками, крутнулася, як дзиґа й за мить повернулася в дім.
- Охо-хо….
Стара, вкотре задумалася за онучку. - Заміж пора, а не йде,чого чекає? Життя… кожна мріє зустріти принца на білому коні. Але ж Микола не на коні та в перспективі, захистить дипломний проєкт, матиме гарну роботу. Одна загвоздка, в армії не служив, можуть призвати. Війна - біда, хоч від нас і далеко. Але ж, щоб воювати, треба пройти строкову військову службу.
Вона вже кілька раз намагалася прихилити онучку до відвертої розмови. А та ж хитра, як лиска, ще й гонориста, лиш всміхнеться, за мить з очей зникає, ніби її й не було.
- Тож не сімнадцять років, а вже двадцять два минуло, саме час діточок мати. Може б правнуків дочекалася, хай хоч одним оком побачити.
Від думок відволік сірий кіт.Взявся ніби нізвідки, здійнявши хвіст догори, терся об ноги, задирав голову, пристально дивився в очі.
-Що прийшов гуляка?! Де шлявся два дні…. Охо- хо… мабуть прийшов пожерти?!
Переставляючи ноги, щоб часом не наступити на кота, прямувала до літньої кухні.
Скрип дверей… одна нога тут, а друга там, у руці тримала сиру курячу печінку,
- Марсе! От бісова душа, не скачи! На… їж, бо де ж будеш мати силу до коханок.
Печінка до вподоби, втягнувши голову в плечі, кіт почав жадно їсти.
- Та не спіши,бо ще вдавися, ніхто в тебе її не забере.
Тим часом, одягнена Дарина, гойдаючи ногами, сиділа за столом.
-Тю , здивовано протягнула стара , - Ба,… каже тепло, а сама влізла в пуховик, чобітки взула. Та іще й на голу ногу…
-Та, я це…бабцю, з тобою трішки посиджу, допоможу, а потім хочеться, ще трохи повалятися в затишному ліжку. Сьогодні вихідний, відлежуся, чи ти проти?
-Та ні, де ти бачила. Так, нині субота…. мені приємно коли ти поруч.
Стара позирала із-під лоба, добродушно всміхаючись, продовжила,
-Може щось цікавого розповіси….
Дівчина брала кожен стручок квасолі, нігтями намагалася його розчепити.
-О, ти так до ночі будеш теребити. Стручки сухі, тож лише добре притисни, побачиш.квасоля сама посиплеться. Певно забула, давненько зі мною не займалась такою справою.Дивись, а то твій чоловік і до самої ночі не дочекається борщу.
Злегка почервонівши відповіла,
- От, ти вмієш знайти тему для розмови!
-А, що? Чому й не поговорити. Поділись секретом, як у дитинстві,… в шкільні роки, пам*ятаєш?
- Так тож дитинство, школа. Ох і хитра,тебе напевно Микола цікавить,чи може хтось інший?
-Ну… не думаю, що в тебе інший є , не помічала.Тільки він поріг переступає. Відверто скажу, ох і балує тебе, то квіти, то цукерки.Ти ж не думай, що так весь час буде. Сімейне життя, це буденні дні, всього буде і радості, і любові й непорозуміння….
Дарина мовчала, замислилася, машинально, в руках перетирала стручки, задивлялася на падаючу квасолю.
Марина ж жінка зважлива, стримана. В душу лізти силоміць не звикла.Як захоче поділитися, розкаже. Її ще й стримував запальний характер онучки. Іншим разом, як спічка спалахне та згодом відійде і вже підійде прихилиться до грудей, немов мала дитина.
3
Раптовий брязкіт заліза відволік від розмови. З буди виліз пес, позираючи на паркан, тихо заскавулів. Пройшовши кілька раз вперед і назад, приліг. Водив очима, то до них, то до хвіртки.
Обоє здивовано дивилися на пса.
-0 ! Каштан,ти чого? Здається ми нікого не чекаємо, - голосно сказала Марина. Пес вкотре підняв голову, до чогось прислухався.
Саме в цей час, Микола, з букетом квітів, підійшов до паркану.
- Та то він щось так, напевно виспався, - весело сказала онучка.
Почувши її голос, пригинаючись, хлопець ніби прилип до паркану, не хотів щоб помітили. Уважно прислухався до розмови.
Дарина продовжила,
- Ну добре, що тебе цікавить ? Його навчання? Так на днях отримує вільний диплом, планував поїхати в Європу й мене з собою взяти. Але ж бачиш війна, наші відступають, що буде далі й не знати. Але вірю, наші переможуть!
Обурено запитала Марина ,
- Як це візьме з собою?! Треба шлюб взяти, це ж не по - людськи.
На якусь мить, її обличчя скривилося ніби від болю, хотіла бабці заперечити та все ж передумала - Нехай. Нехай побурчить!
Та позирнувши, помітила реакцію на слова, вже веселіше,
-То, що, так у коханні й не зізнався? Ви ж три роки дружите.
Микола намагався не рухатися. Після почутого, не став стримувати свою цікавість, не наважився підійти до хвіртки. Що ж вона їй відповість?
Дарина емоційно продовжила,
- Казав, що любить, радий, що зустрів мене.
- А ти що?
- Ой, бабусю, любити - це не кохати, треба думати про майбуття.
Пізнать радість, щоб страждань не мати! І щоб душі, мов рідні, і серця билися в такт. Щоб без секретів, мали щирі почуття. Адже світлим і чистим має бути життя. Ти скільки раз мені говорила про джерело. Що де вода мутна, там багато протиріч.А де чиста, як сльоза, вона здатна придавати сили для життя.
- О-о-о, оце начиталася,оце зарядила! Та так нестримно, що тебе й зупинити не наважилася. Ви, молоді, набагато освідченіші за нас. Я згадую, ми бігали на вечорниці, співали, танцювали, по лавках сиділи, гуртом купалися в річці. Коли ж вподобали один одного, тоді сватів зустрічали, згодом і весілля по селі, музики,веселощі.
Розчервоніла Марина, рукою поправила сиве волосся, що пасмою прикрило праве око й продовжила,
- У вас все інакше, просто разом жити, а потім колись…. А час летить! Дівчина йде заміж, як розквітла квітка, а не тоді коли в волоссі сивина з*являється. У нас на весіллях завжди діточок бажали, нині ж, тільки й думки про збагачення, а заради кого?
- Але ж мама вже не так заміж виходила?
- Так! І все то ти знаєш! Вона після навчання, по направленню працювала в Києві, там і вийшла заміж, а вже пізніше, вони переїхали в Тернопіль.
Ледве перевела подих, злегка хитаючи головою,
- Я ж тобі колись розповідала, напевно забула.. Коли переїжджали ти маленька була, не пам*ятаєш…
- Не нервуйся,бабусю! Я зараз нікуди не їду.Ти ж бачиш що коїться. Його можуть забрати в армію, а там хто знає, що далі буде.
- Ой, Дарино. Хай би, як годиться, взяли шлюб, тоді вже на службу. На душі би було спокійніше, хіба ні?
- Знаєш,подивлюся на жінок, які з армії чоловіків чекають, шкода їх. Я вже не кажу про тих, що провели на війну захищати Україну.Та чи варто так побиватися?
Микола стояв нерухомо, ноги ніби налилися свинцем. Його кидало то в жар,то в холод, на чолі виступив піт.
-Що зі мною? Чому такі важкі ноги, ніби закам*янів. Зайти? Виказати себе, що я все чув? - Охопило почуття безпорадності.
Від почутого, стара миттєво перехрестила на грудях руки,
- Ой! То ти його не кохаєш! Знаєш, кохати, це коли разом у вогонь і в воду. Молитися за чоловіка, коли він далеко. Щоб йому Бог допомагав у важку хвилину, оберігав від хвороб, від біди. Щоб ти знала, молитва і на відстані діє.
Дарина привстала,
- Не суди мене бабусю, ти хотіла мене почути, от і почула!
- Е- хе-хе, розчарували ти мене. В такому разі, навіщо голову хлопцеві морочиш ?
- Я звикла, що він є, хоч скільки часу разом, але ж буває тижнями не бачимося. Розумієш, я й досі в своїх почуттях не розібралася. Може було би краще, місяців два - три не бачитися, час попрацює на мене.
Миколу ніби підкосило…довкола озирнувся, присівши поклав квіти. Здавалося, на обличчя йому лягла густа сіра тінь. Важко ступаючи, пересувався помалу, ніби на плечах ніс важкий груз. Думки мов оси, враз відчай, а то ніби й все вірно. Так і мало ж бути.Адже й мені, ще треба розібратися в своїх почуттях. Казав же мамі, навіщо поспішати?!
Після почутого, Марина мовчала….. що тут скажеш? Інакше виховання, більші статки, кращий одяг, харчування. От і діти інакші, зі своїми поглядами на життя.
Вони ще кілька хвилин теребили квасолю і лише поглядали одна на одну, кожна при своїх думках.
Онучка, двома руками, до купи згрібала сухі стручки квасолі, клала в мішок. Задоволено позирала на бабусю, усміхнувшись,
- Ну от, разом добру справу зробили. І відверто поговорили.
Стук по паркану привернув увагу, водночас загавкав пес
.–Тю,чи хтось прийшов, - вирвалося з уст Дарини.
Марина здвигнула плечима,
- Не знаю, піди подивися.
Саме перше що кинулося в очі дівчини, букет - оберемок білих троянд. Із - за них, ледь виднілося обличчя сусідського хлопчини. Розчервонілий, збуджений Максимко , нагався втримати букет, весело сяючи очима сказав,
- Я оце…. каченят заганяв, з цими квітами бачив твого Миколу. Думав він до тебе йде, але чомусь довго стояв. Мене зацікавило, думаю, може вас вдома немає. Я вже й каченятам каші дав, а він стоїть і стоїть.То, як тут втриматись, щоби не прослідити. Та коли пішов, все ж невмітив, лише букет побачив. Шкода, як собаки потрощать, вирішив постукати. А воно ба, а ви вдома!
- Дякую! Ми напевно в хаті були,- беручи букет, ніби виправдовуючись, протяжно сказала Дарина.
Пальцями, ніжно торкнулася його біленької чуприни,
- З мене шоколадка!Наступного разу приїду, обов*язково привезу.
- Та ладно… квітів шкода. Та й тобі напевно приємно. Моя мама теж квіти любить. І теж троянди, тільки червоні. То я побіг…
Поверталася до бабусі… колотилося серце . -Але ж білі, знову білі. А білі ж не червоні. Хоча…. хотів догодити, знає, такі більше полюбляю.
Стара помітивши квіти, здивувалася,
- І від кого такий букет?
Дівчина намагалася приховати хвилювання,
- Дивись… тут був Микола… Він напевно чув нашу розмову. Он Максимко розповідає, каже довго стояв….
- Знаєш, кажуть що відбувається, то на краще. Почув та й добре, значить так мало статися! Навіщо хлопцеві сподіватися, коли ти іще в собі не розібралася, - на ходу кивнула рукою, з болею в душі, прямувала в літню кухню.
Що ж далі?- собі задала запитання Дарина.
Водночас привернув увагу звук в телефоні, прийшла СМС.
З кишені різко дістала телефон,почала читати.
« Привіт! Я не хотів завадити вашому спілкуванню. У вівторок захищаю диплом. А в середу йду в військкомат.Думаю… ти про це маєш знати. «
Непрохані сльози котились, одна за одною капали на текст. Вона їх витирала і знову й знову крізь сльози перечитувала текст.
У голові думки не клеїлись до купи - Ну от, чому розхвилювалася? Чому сльози течуть? Сама не розумію…
Її погляд сягнув до куща бузку, ніби в суцвітті шукала поради. Вагалась… - Щось написати? Та ні, але в середу, я обов*язково маю бути в військкоматі. Як же він без мене?
Травень 2022р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964492
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.11.2022
Вона іде, сміливо, крок за кроком,
Вража вмілість і ніби ненароком,
То тут, то десь, вмить фарби розплескає,
І щохвилини убрання міняє.
В осяйну днину, в долонях промінці,
Для неї сонячні дари - посланцІ,
Вплітає злато, молодій берізці,
Й трішки загубить, по рудій доріжці.
Зустріла дуба, йому ж, як годиться,
Не жалкувала фарб, хай загониться,
Червоний колір, до смаку, на часі,
Здаля побачити, ну справжній красень!
Підкрався вечір, із вітром дружбани,
По небу хмари, наче дельтаплани,
Із ними згоду знайшла, хай задощить,
Злетить, помліє листя, враз заблищить!
У краплях свіжість, кольори багрянцю,
Сумних листочків, запросить до танцю,
Сама ж в цей час, хоч трішки подрімає,
На ранок нові фарби розплескає.
30.10.2022р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964230
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.10.2022
А чи то хата… чи руїни
Мов розіп*ята, чиясь доля
Нині не стало і дитини
Яка ж важка,для усіх воля
Та скрип колиски, мелодійний
То ніби плач, душі і скрипки
З життям прощання, смак отруйний
Майже щораз, здригались струни
Прислухавсь вітер, мчав по полю
Не проросте, на землі колос
В розчаруванні, аж до болю
Не задзвенить, дитячий голос
Летіли хмари... чорно - сині
Розвівавсь смуток, по долині
Неслися звуки... журавлині
Дрібненькі краплі, по калині…
28.10.2022р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964052
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.10.2022
І чому, я не птаха….
То злетіла б до неба,
На жаль, крилець не маю,
То пригріла б цілунком.
Та й навряд покохаю,
Певно нам не судилось,
Бо ти ж маєш дружину,
Тож хваливсь нещодавно,
Ще й маленьку дитину,
Умовляв задушевно,
Між вас стать, не посмію.
Тобі другом я стану,
Як та зірка на небі,
Доки сонце не встане,
Ти завжди при потребі,
Й літом теплим, і взимку…
Навіть поміж хмаринок,
Я за мить заяснію,
Знайду шлях до стежинок,
Доторкнутись посмію,
Знаю буду щаслива.
Щоби шлях освітити,
І ти не зашпортнувся,
Та не зміг вкоротити,
По життю усміхнувся,
Поцінуймо хвилини.
Так давно ти на сході,
Нас війна роз’єднала,
Щодень сонечко сходить,
Я не раз пригадала,
То думки сповивали.
Як удвох на кордоні,
У час мирний, пліч – о – пліч,
Так дружненько в загоні,
Хоча холод, алярм*, ніч,
Шокувала та темінь,
Й так бувало віч - на – віч,
Враз із смертю стрічалась,
Ти приходив на поміч,
Вже загроза минала,
А війна восьмий місяць….
Ось настала вже й осінь,
Йдуть бої, не стихають,
Десь у темряві просинь,
Знов ракети літають.
Роз’єднала нас доля.
Тож я знов на кордоні,
Жовтий ліс, там, вдалині,
Чом холодні долоні?
Бо наснився ж ти мені.
Загубився, сон й спокій
Як ти там, любий друже,
День і ніч, горить земля,
Хай Всевишній вбереже!
Тож у котре, молюсь я.
Хоча важко на серці..
Я молюся і вірю,
Що буде перемога,
Подивися на зірку,
Зникне сум і тривога,
І наш стяг розвіється.
Ми ж зустрінемось знову,
У обіймах, як друзі,
Всі надії, розмови,
Як завжди у повазі.
Зазвучить наша пісня.
Про квітучу калину,
Та про щастя і волю,
І про всю Україну,
Ми ж за мир й кращу долю!
27.10.2022р
Алярм*- тривога( застар)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963958
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.10.2022
Ти не дивись на мене так,
Що я сумна, ти теж сумна,
Наші серця хоч б’ються в такт,
Але ж ти осінь золота,
Я ж така жіночка проста.
Жорстокий бій, горить земля,
Жага життя, щастя, волі,
Плачеш дощем і плачу я,
Наперекір своїй долі,
Лежать сини, там, на полі.
Їм би ще жить, сіять зерно,
Успіх людини - скарб життя,
Збирати хліб, дарить добро,
Щоби щасливим майбуття,
Не знало б воїн те дитя.
Сумні світанки, ген, здаля,
Знов чути гул, летять дрони,
Привіт від раші, від царя,
Без стриму шлю їм прокльони,
За мить, молюсь до ікони.
Бога питаю, чом війна?
Кому потрібен жах, страхи?
Знаю не наша це вина,
І за які, це нам гріхи?
За що бідують дітлахи?
За те,що ми, працьовиті?
Достаток, розум все при нас,
Щодня всміхнусь до блакиті,
Ціную землю, мирний час,
Втішаюсь діткам повсякчас.
Осінь сумна… легкий танок,
Ведуть листочки у садку,
Сповива холод від думок,
Душа стражда, в ріднім кутку,
Сприймаю біль, небезпеку.
Я хочу миру, як й вона,
Тепла й ніжності від сонця,
Нехай навік згине війна,
Й промінь впаде на віконце,
Розквітне наша Батьківщина!
А за вікном, знову дощить,
Війну забути б, хоч на мить…
23.10.2022р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963814
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.10.2022
О панянко, златокоса,
Павучок впліта в волосся,
Павутиння і мережки…
Промінь сонця обіч стежки.
Йдеш поважно, гордовита,
До смаку… парчова свита,
Як художниця малюєш,
Ніби й трішки пожартуєш.
Злата фарба, разом з сріблом,
Різнобарвним покривалом,
При землі, накриєш листя,
Зрання роси, мов намисто.
Літо в осені - то празник!
Днина дарить всі прикраси,
В радість - жовті черевички,
Веселяться всі синички.
Не дощить, нині й тепленько,
Глянь навколо, як гарненько!
Попрошу, панянку осінь,
Не спіши, хай довша просинь,
Поясніє в піднебессі,
Кілька днів, іще ж на часі,
І лист вальсом закружляє,
Нехай трішки повтішає!
***
Хоча б на мить, нам забути, про жахи війни!
За мир молімось! Ждем перемоги і весни!
21.10.2022р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963533
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.10.2022
Під серцем щем, журний погляд до діброви,
Дуб при дорозі, зчорнілі гілки – брови,
Шкода дерев, не діждалися Покрови,
Не чути шелест, біль, спалені дрова?
Життя спинилилось, вогонь, дерева - тіні,
Вітер і дощ, чорна земля приспить попіл,
То наче сльози, в сонячнім мерехтіні,
Вже й не погляне і до діброви сокіл.
Немає тиші, ще від ранної весни.
Прокид дерев, від снів, зимової сплячки,
Якби ж не горе,без гібридної війни,
А що то нині, димлять, тліють гіллячки.
А чи ще довго, будуть літать снаряди?
Журився дуб, у ранню осінню пору,
Хто святу землю, захистить від Іуди?
Скільки страждань, ще принесе чорний ворон?
Навіщо знищує усе живе, красу?
Проймає смуток, Покрова на порозі,
Думки рояться, мо» хоч одне зернятко,
Знов проросте і знайде схов від морозів,
Дитячий гомін, щоб лунав по діброві,
І спів пташиний, сповіщав про мирні дні.
08.10. 2022р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=962790
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.10.2022
Сльотливй день, осінній, йду стежиною,
На мить задумалася, під калиною,
Червоні кетяги, прозорі краплинки,
Дива природи, чарівність, намистинки.
Зелен - листочки, як підтримка – долонці,
Іще не втратили свій колір на сонці,
Захист від вітру, щоби нагоду мати,
Від буревіїв, злив, болей не сприймати.
Дарить природа, нам свої чисті ліки,
Червоні ягоди - оберіг наві́ки,
Це ж для землицій матінки -України,
Щоб щастя й радість, мали усі родини.
Сльотливий день, не раз дивує мене світ,
Вже повертаюся, додому, до воріт,
Міленький дощ, на душі трепітно чомусь,
Ледь посміхнулась, на калиноньку дивлюсь,
Яка то мужність, приймать сюрприз погоди.
04.10.2022р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=962008
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.10.2022
Знову не спиться, думки про рідний край,
Пала схід сонця. Злато… квітучий рай,
Блиски роси в бузковому суцвітті,
Ти найдорожчий, за усе на світі.
Моя хатина, сповита красою,
Весняним садом, срібною росою,
Вікна чистенькі, біленькі фіранки,
Теплі промінчики, щасливі ранки.
А за вікном, дитинство серед поля,
Де вітерець … нашіптував - то воля,
Знай Божа воля, тобі тут зростати,
Продовжить рід, вкраїночкою стати!
Землю любить, як пращури любили,
Людей цінити, їх працю, учили,
І по житті… хоч у важку годину,
Себе не скривдити і Батьківщину.
Тож не зросла, я нині пустоцвітом,
Сіяла хліб, ростила, жала літом,
Дітей викохувала, плела коси,
На мир надія, завше чисті роси.
У них, теж буде, красиве майбуття,
В куточку тихо, молилась за життя,
Щоби завжди, дочекалися весни,
І не пізнали кривавої війни.
На жаль, біда, мов світ перевернувся,
Ворог від заздрощів, зовсім схибнувся?
Чи в його мізки, хтось насипав сміття?
А чи задумався, він про майбуття?
Мабуть, що ні! Як шкода, що ненависть,
Переборола добро. Шукав користь?
Її напевно, уже хтось віднайшов,
Побачив нове, як хати обійшов.
Пральні машини, м’ясорубки, коси,
Доставка поштою у ті (палаци),
Хай жінка тішиться і малі діти,
Мабуть й самому вдача, порадіти.
Та не так склалось, часто кажуть люди,
Приніс журбу, біду, руїни всюди,
І, як годиться, всього є на віку,
Тобі дорога, додому у мішку.
Прийшов з мечем на мою землю рідну,
Тож від меча й помреш! Здолаєм гідно,
Голодну, голу, рашистську навалу,
Розіб’єм погань, жадну і зухвалу!
Трохи терпіння, звертаюсь до Бога,
За нами правда-! Прийде перемога!
Прошу Всевишній, дай сил донькам й синам,
Розбити ворога, принести МИР нам!
Щоб я змогла, вернутись у рідний край,
Де поле, воля, сонячний небокрай,
Де онучата всміхнені, щасливі,
Наперекір, травневій теплій зливі,
У травах босі, ловлять промінь щастя!
04.10. 2022р
На фото моє рідне селище
Козача- Лопань до війни.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961831
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.10.2022
( вірш до картини.
Кордон росія- Казахстан)
Він біг вперед, куди й не знати,
О, спаси Боже! Рідна мати!
На цей світ нащо народила?
Мені знущань - терпіть не сила!
Та від війни, як же сховатись,
Не маю й думки, щоб здаватись!
Люди втікають… он на авто,
Звичайно мають, доларів сто.
А мені ж бідному студенту,
Чекать найкращого моменту,
Нехай і пішки, хоч під дощем,
Душа страждає, під серцем щем.
Хоч кров по жилах, товче в скроні,
Хай ніч і день я на кордоні,
Та вірю вирвуся із пастки!
Імла осіння, холод- капкан,
Киплять емоції, як вулкан,
Надія гріє, що все ж втечу,
Хоча і нині,я весь тремчу.
Та мабуть трохи і поплачу,
Знай, повернуся, не пробачу!
Навіщо Ідол, почав війну,
Нащо спаплюжив мою весну,
Та час настане, я відомщу!
За всі страхи й зламані роки!
30.09.2022р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961367
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.09.2022
То літо бабине, коли сорок п’ять,
На часі по́різно зірочки горять,
На душі легко, а краса жоржин,
Дарить натхнення і ти в мене один.
Ой літо бабине, серця спокуса,
Як до вподоби, ці козацькі вуса,
Очі- волошки сині, в них втоплюся
До грудей ніжно,радо притулюся.
Золоте літечко, скирти по полі,
Як капелюхи, подякуймо долі,
Теплі обійми, сердечка в унісон,
Жага надій, кохання, це вже не сон.
Це ж літо бабине, земна благодать,
Не гріх напевно, молодість, цвіт згадать,
Не згаснуть зорі, ми повні сил й снаги,
Разом навіки, як річки береги.
Ой, літо бабине, як би ж сорок п’ять,
Час не вернути, жаль, так роки летять,
Хоч й сивина в косах й вуса біленькі,
А в душах, вЕсняно, мов молоденькі.
27.09.2022р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961143
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.09.2022
Щедрі хмари , дощ холодний
Вітер віє, мов голодний,
Зрива листя попід ноги
Омиває… вспіх дороги…
По стежках ніби намисто
Блиск пелюсточок… барвисто
Цвіт дрібнесенький від айстрів
На калюжі майже острів
Зовсім поруч і вже далі
Листя з цвітом... у печалі…
Плаче вересень, нещадний
Чому злий, до злив нежадний?
Хай би хмари розступились
Квіточки б іще погрілись…
Дощ спинити? Ні, не в змозі
Справжня осінь на порозі
Ясне сонечко дрімає….
День за днем, тепло вщухає…
По воді, наче в колисці…
У краплиночнім намисті
Вітер стих, ледь - ледь гойдає
Неминучо! Сон долає.....
Кожну купку, мов дитину
Час спішить… немає спину…
22.09.2022р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=960822
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.09.2022
Війна … жорстокість… безнадія
Щоб вижити - плекайте мрію!
Він на війні, не день не два,а кілька років,
В розчаруванні, коли слухав, що пророки,
Народ знімів. Як побороть злого чужинця?
Але ж набачився й напивсь біди по вінця.
Та невгамонна, рашистсько - путінська орда,
П’яна пишалася, що швидко до нас прийшла,
Себе хвалила, що уміє воювати,
То світ блюзнірства?Чому ж не бідкалась мати?!
Чого припхався на святу землю вкраїнську?
Чи то в капкан, заманив на угоду в Мінську?
Нащо довіра? Гляньте, смерть гуляє всюди,
Такі наївні?! Чи добра й ждать від Іуди?
Дружини, неньки, вбрались у чорні хустини,
Сльози гіркі, стікають по щоках дитини,
Чи й зрозуміє,, що дитинство не вернути,
Чомусь, надважно сприйняти радість й забути.
Снарядів свист і гул, руїни, горить земля,
Щодня й щоночі, безжально кулями встеля,
Прийняти важко, знову в бункері чатує,
Душа кричить, ридає та ніхто не чує.
Вже загартований! Зарано посивілий,
Країну любить! Хоч від втоми захмелілий,
Й від легких ран. Та віра зігріває серце,
Що прийде час, вернеться в рідне озерце.
Війна закінчиться, не буде перепону,
Діти й онуки приїдуть із - за кордону,
Тридцятиріччя, на часі відсвяткувати,
Щоб по житті, разом, благословляла мати.
Думки метеликами, луганщина, що там?
Чув нещодавно,ущент розбомбили наш храм,
Там де з тобою, моє серце, обвінчались,
Усе життя, прожити в мирі сподівались.
Над головою, свист куль відволік від думок,
Ото задумавсь! Зробить один невірний крок,
Й можна позбутись, цінного життя й майбуття!
І знову бій, не замовкали автомати,
Рашисти злі і вкотре, чути одні мати,
Ба,сердяться, що даємо вірпір навалі,
За все, віддячим! Чого напали, зухвалі?
Рука тягнулась до нагрудної кишені,
О дай же Боже, не загубити лист нині,
Для тебе люба, написав до ювилею,
Іще я мрію, подарувать орхідею.
Щоб тільки усмішка була на твоїх устах,
У очах- щастя! Щоб смуток зник й панічний страх!
Цієї ночі, навіть не дрімав. Гатили,
З гаубиць,більше нас розлютили,
Здається виконали ми наказ, йдем далі,
Хоча змарнілі тавідкинули печалі.
Любов у серці - до землі, до Батьківщини,
А ворогам, трішки підсмалимо чуприни,
Щоб усі знали, які дружні в Україні,
Мир подаруємо кожнісінькій дитині!
Світанок, тиша. Вже йі розслабитися можна,
Та знову думка, підстерігає тривожна,
Чи лист на місці, може вкотре прочитаю,
Мов очі бачу! О, як же я тебе кохаю!
На якусь мить, ніби закам’яніли руки,
Під серцем щем, враз чомусь невпевнені рухи,
Врешті віджили пальці, намацав кишеню,
Все хвилювання, міцно затиснув у жменю!
Ну ось він, лист, відволіктися б від потрясінь,
Тремтячий голос… тихо розносивсь вдалечінь.
Для нас з тобою, вже скоро прийде весна,
За її вдачу, щасливі, вип’єм до дна,
Вина солодкого, в диво - вечірній час,
Нас заворожить, навік з’єднає ніжний вальс.
***
Тільки весна, то ж задзвенять стрімкі струмочки,
Бузочок випне, перші зелені листочки,
Для нас з тобою, розквітнуть всі первоцвіти,
Удвох напишемо коханню заповіти.
Яскраво - ясне сонечко,вмить розтопить лід,
Потоки водні…. жваво змиють зимоньки слід,
Тепле проміння, зігріє і чисті серця,
Й як наречена, вже розквітне шовковиця.
Побачиш милая, вода вийде з берегів,
Не приховати цього кохання почуттів,
У ній відіб’єтся сяйливе сонце й блакить,
Лагідний погляд, кожного з нас ощасливить.
Відчуй кохана, знаю, скоро прийде весна,
Іще ясніше, для мене засвітить одна,
І, як щороку, для усіх засяють зорі,
То твоя зіронька у небесному морі.
І при долині, поступово гай розквітне,
Чуть соловейка, те щебетання привітне,
Світле проміння поніжить будь- яку квітку,
Прославить весну, то ж повтішаймося світу!
Враз невзначай, сльозина скотилась на папір,
Ти дочекайся, моє щастя, лише повір,
Що перемога, вже зовсім не за горами,
Козацький дух, непереможний! З ворогами,
Розберемося, врешті - решт, як і годиться,
Той бруд вонючий розіб’ємо, спопелиться!
Мов серце птаха…. високо у піднебессі,
Моя кохана, нам би порадіти в красі,
Життя прекрасне, чекай, закінчиться війна,
Гадаю, вірю, що нас поєднає весна!
Настає осінь, барвистість клени прикраша,
Якби ж ти знала, як знов веселиться душа,
Як звіти чую, про наш успіх, перемогу,
Встелю пелюстками, я до тебе дорогу.
Ми розпочнемо, інакше, щасливе життя,
ВІРА, НАДІЯ й ЛЮБОВ, нам зігріють серця!
І буде вільна, в цвіту наша Україна!
Я б іще люба, поговорив із тобою
Але команда, вже готуймося до бою!
19.09.2022р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=960312
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.09.2022
Цілу ніч дощить, хлюпоче,
Серце знову спитать хоче,
Як сини й доні на фронті?
За плечима холод, мов лід,
Вітер віяв пелюстки вслід,
Час минав у боях страшних,
Не спинив ворог запальних.
Хоч й невдачі та стояли,
У серцях віра, бо знали
Україна понад усе!
Обпікало сонце плечі,
Голоси, в небі лелечі,
Воно б миру - раша лізе,
Сила волі, як залізо!
Перші кроки перемоги,
Горять душі від тривоги,
Де взять сили, щоб здолати?
Щоб не бідкалася мати?
І ті люди, що в полоні,
Змива дощ... сльози солоні!
Цілу ніч, дощить, хлюпоче,
Серце матері шепоче.
Боже,зглянься, діток спаси!
Чи одягнені , чи взуті?
Знайте любі, не забуті!
Кожен день, кожну хвилину,
Обійма мати дитину,
Вклоняється перед вами,
Ви ж справляйтесь з москалями,
Нехай Бог, допомагає!
Цілу ніч, дощить, хлюпоче.
Серце знову спитать хоче,
Мо» війна на горизонті?
Як сини й доні на фронті?
Хай вас Бог, оберігає!
18.09.2022р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=960109
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.09.2022
Лист пожовклий, повільно пада на дорогу,
Ніби шлях, встеляє від рідного порогу,
Руда стежка…. сліди відцвівшого споришу,
Тут життя, яким було та свій путь завершу.
Все сприймала, що Бог дарив і моя доля,
Втішали квіти, серед сонячного поля,
Де налився колос, набиралася сили,
Й злітав у небо, кружляв, голуб сизокрилий.
Мов запрошував, світлі мрії посеред хмар,
Зникав смуток, раптово і душевний тягар,
Літній вітер, вже наспівував серенади,
Диво- нічка нам дарувала зорепади.
Вдома чаша щоднини повнена щастям,
Ця любов й кохання, дали відсіч напастям,
Яка ж радість, як є діти і онучата,
Під дитячий сміх, звеселялась моя хата.
Розлетілись, то ніби восени лелеки,
Правда ніби, хтось близько, а хтось й недалеко,
Та війна, біль,тривоги нині крають серце,
А коли,чи й прилетять на рідне озерце.
Вперед гляну, погода хвора і я в ній,
Думок жмут, то неначе осінній буревій,
Нема стежки, а дальше вже здається прірва,
Й одночасно, проміння сонця - вже є віра.
Далі листя, немов у золотій оправі,
Його сонмище, на верхівці зеленаві,
Чи надіється, як я на сонячну осінь,
Хоч мла сіра і небо плаче, з’явилась просинь.
Вперед гляну, під дощ не піду, почекаю,
У душі і в серці, все ж надію плекаю,
Що нарешті, прийде час, закінчиться війна,
Перемогу принесе, нам квітуча весна!
Бійці доблесні і герої знають справу,
Рать рашистську розіб’ють! Захистять Державу!
І розквітне, знов земля, моя Батьківщина!
Й за столом, згуртується велика родина!
*
Щодо прірви, то побачити би майбуття,
Душа й серце, зможе відчуть ковточок буття,
Хай й відцвівшою та бути квіткою в полі,
І жури позбутись, відчуть щастя, смак волі.
15.09.2022р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959803
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.09.2022
Тихий вечір догорає,
Песик кісточку тягає,
На сніданок, буду мати
Та, куди ж, її сховати?
Киця Мура хитро зирить,
Чи смачна? І, як це стирить?
Уляглася, хвіст догори,
Мяу, кинь!Та й поговори.
Потягнулась, - Вечір добрий,
Прикрашає…. сонце обрій,
Подивись, краса довкола,
Он хмарки́, малюють кола.
Мабуть місяць, десь мандрує,
Вже два дні, як не вартує,
Хвіст наліво, хвіст направо,
Позирає величаво.
Слова линули рікою,
Все з брихнею, ще й гіркою,
Надто песику набридла,
Знає кицю, дуже підла.
Все ж кінець... прийшов терпінню,
Не піддався і ваганню,
Лунав гавкіт - сердитий гнів,
О, як думать, друже посмів?!
Що ту кістку та й хтось вкраде,
Скоро ніченька надійде!
Пес завмер, яка повага!
Може й справді, нічка ж довга!
В траві тихе шарудіння,,
Від природи має вміння,
Знайшла мить, у очах страх,
Насолода, вже в зубах!
Оце ж треба така смілість?!
Ото кицька - сама хитрість!
Смакота - гомілка курки,
Подаруночок для Мурки!
12.09.2022р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959481
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.09.2022
Ой літала ластівонька, низько над водою
То злітала, то падала, вмивалась сльозою
Як і я, нині сумую, милий за тобою
Чи в ніч темну, чи вдень та й вечірньою порою
Ти на фронті, захищаєш неньку Україну
Завжди знай, ти моє серце, тебе не покину
Розведу хмари руками, сонце шлях освітить
Бережись, мій соколе, ворог… постріли мітить
Вража куля серед поля, нехай не спіткає
Не віддам, чуєш, нікому, бо душа кохає
Пам*ятай, як засторога, побач мої очі
Щоб не влучили снаряди, навіть серед ночі
В Україні,знов лунають, сирени тривоги
А, я ж вірю, мій коханий, діждусь перемоги
І проклятому рашисту, прощення не буде
Бо козацький дух сильніший! Війни не забуде!
04.09.2022р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959389
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.09.2022
Прилягли ромашки, низько при дорозі,
Прохолодні ночі… осінь на порозі,.
Пухкі сонечка зажурились за літом,
Роси – сльози, зазоріли оксамитом.
ПелюсткІв мегтіння, вітерець тріпоче,
Несе запах меду, розвеселить хоче,
Десь цвіте, десь стигне, зваблива грачиха,
Нам врожай зібрати б, не діждатись лиха.
Мов від сну, пробудить віретець грайливий,
Та на мить зірветься, відразу зрадливий,
Копошиться пташка, зразу в гніздечку,
Чистить крильця, радіє, мов у раєчку.
А за мить, щебече, то прощання з літом,
Задушевний, сердечний спів, втіха квітам,
Час від часу, хоч й навідається бджола,
Сум проймає, адже так хочеться тепла,
Але ж осінь, вже поріг переступила,
І закон, природи зупинить несила!
31.08.2022р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959048
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.09.2022
ДОРОГІ ДРУЗІ!
ВІД ЩИРОГО СЕРЦЯ ДЯКУЮ ЗА ВІТАННЯ!
Є ЛЮДИ, ЯКІ РОБЛЯТЬ СВІТ ДОБРІШИМ,
ДО НИХ ВІДНОСИТЕСЬ І ВИ!
ТОДІ Й ЖИТТЯ СТАНОВИТЬСЯ ГАРНІШИМ!
ПРИЄМНО, КОЛИ Є ТАКІ ХВИЛИНИ!
ЩО ВІДЧУВАЄШ ДОБРОСЕРДЕЧНІСТЬ
ПІДТРИМКУ, ЩИРІСТЬ,ЧУЙНІСТЬ!
І ВІДЧУВАЄШ ПЛЕЧЕ ДРУГА
НА ЯКОГО МОЖНА ПОКЛАСТИСЯ
ОТРИМАТИ ПОРАДУ Й ПОСМІХНУТИСЯ!
ЯК ДОБРЕ, ЩО ВИ Є!
ЦЯ ДУМКА ЗІГРІВАЄ МЕНЕ У ВАЖКІ
ХВИЛИНИ І У ХВИЛИНИ ЩАСТЯ!
БАЖАЮ ВАМ МИРУ! ЗДОРОВ*Я!
ДОБРА! БЛАГОПОЛУЧЧЯ! ГАРМОНІЇ! ЩАСТЯ!
НОВИХ УСПІХІВ У ТВОРЧОСТІ!
З повагою Ніна Незламна
( Соколова)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958990
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.09.2022
Солод дитинства на устах,
І вмить кудись… тікає страх,
Той страх, що нині, йде війна,
Що за плечима, вже й весна.
Сімдесят років… десь зникли,
І літні чари… поникли,
Спогад – волошок у полі,
Зростали крила на волі.
Мов пташина серед жита,
Сорочина давно зшита,
Хоч й задовга, змокла в росі,
Я втопала в диво- красі.
Де не глянь, зелень мережки,
Покрива сонце доріжки,
Золоті краплі на життя,
На путі, щоб мала щастя.
Ніхто з нас, мабуть не хотів,
Та так скоро, час пролетів,
Десь у хмарах загубились,
Колись кохались й любились.
Нам соловей співав - тьох тьох,
Рука в руці, по житті вдвох,
У ранніх росах солод, мед,
Тож омріяні... йшли вперед!
Чудні ранки і вечори,
Крики радості дітвори!
Сім’я, діти, вже й онуки,
Пережитих - років звуки.
І від правнуків крик, - Привіт,
Про життя, то неначе звіт,
Так шкода, нащо час летить,
І ні хто не в змозі спинить.
Нам серця мрія зігріва,
І надія зерна жива,
Буде добре! Нам каже світ,
Ми рашистський, скинемо гніт!
Кров козацька, сміливий дух,
Розіб’єм ворога на пух!
Скільки зміряно, жить мені,
Пізнать щастя на цій землі?
Та я вірю, в патріотів,
Тож діждуся мирних ранків!
***
Друзі!
Щиро дякую вам за підтримку,
За натхнення і віру в життя!!
06.09.2022 р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958842
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.09.2022
Її звать Зоя, відзразу полюбив
На тонку шийку, їй поясок купив,
Зверху чуть злата, а знизу м’якенький,
Щоби неспоплюжить, той вид, гарненький!
Шийка довгенька та вгадав, пасує,
Вона ж хитренька, знову вередує,
Веде очима- враз колом й до неба,
Я ж посміхнуся, кажу- Оце ж треба!
А погляд ніжний, очі, як зірниці,
Дружба міцненька, заздрять молодиці!
Напевно любить, бо ранком цілує,
Добре поглажу вже ласку відчує,
Трохи нервуюсь, бо кричить бе-бе-бе,
А може каже, дуже любить мене?
Об ноги треться і тягне голівку,
І б’є копитьма, як жену горілку,
Немов дружина, больно товче в спину,
Я ж її лЮблю, мов свою дитину.
Лиш вона вислуха, як на підпитку,
Дружина сердиться, відводить пику,
По селі мова, коханочку маю,
Як сто грам вип’ю, Зоєчці співаю.
13.08.2022р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958483
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.09.2022
Жовтенька сливка соковита,
Шматочок сонця. Запах літа,
Немов медочком вся налита,
Трунком приваблює до себе,
Як та сусідка Кармеліта.
Пройшов би мимо та спокуса,
Від пахкоти тремтячі вуса,
До неї я, торкнусь вустами,
Ніби цілуночок між нами.
І така ж ніжність, як від жінки,
Шелест листочків - звук сопілки,
То наче скрипкою заграє,
Від щастя серце завмирає,
Диво - даруночок від літа.
Але в душі, проблему маю,
Боюсь, що справді покохаю,
Мов очі мавки, досить світлі,
Лізуть у голову ці мислі.
Красива ж, трясця та боюся,
Що враз на вік, у них втоплюся,
Ох Кармеліта - Кармеліта…
Як зранку коси розпліта,
На мить забуду про літа.
Все ж рву сливки, йду до сусідки,
На обійсті граються дітки,
Їм веселенько, лунає сміх,
Думки плетуться, вгостить не гріх.
Та вона бачу виглядає,
А моє ж серденько страждає,
Можливо й голову морочу,
Та я до них, у гості хочу.
Веселий щебіт, двох хлопчаків,
Вмить у обіймах, цих голубків,
І її теплий, ніжний погляд,
Душа радіє, то ж всі поряд.
Але тримає…. слово свобода,
Як літня сливка – насолода,
Якби ж колись, скакав у гречку,
Певно би спокій дав сердечку.
Життя слизьке, всього буває,
Та чомусь зради – не прощає,
Від кого діти, то ж не знати?
Чи зможу їм, за батька стати?
Різниця в віці - двадцять років,
Жаль я давненько, вже не сокіл,
Вона ж красуня, ще ж молода,
Та нещаслива, справді шкода.
Діду, сюди ! - діти гукають,
Ой, хлопці - хлопці, чи й то знають,
Як дуже важко, в косах осінь,
А в душі мати, весну. Просинь,
Знайти би й спокій, мрій до зірок,
Напевно зважитися на крок.
Який змінив би моє життя,
І, як всі люди, я мав щастя,
Сливки носив радо б щоліта,
Як би ж роки, ох Кармеліта,
Прийми сливки - дарунок літа!
28.08.2022р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957849
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.08.2022
Мене так манить, молодий зелений гай,…
Берізки вряд, ледь- ледь схилились до землі,
Іду, втішаюсь, червоніє небокрай,
Вітрець нашіптує, диво - красу, сприймай,
Поки живеш, землю цінуй, люби цей рай.
Стрункі берізки… блиск листочків, миготить,
Бажання тронуть, почути їх стремління,
Певно вбирають, назабутню, літню мить,
Ласкавість сонця, світло, палахкотіння,
Щоби до осені, не відчуть старіння.
Пісні вечірні, виконує пташина,
Співи грайливі, душа приймає ніжність,
Вмить у берізки, струсилася чуприна,
І я сприймаю її запах і свіжість,
Ні, не здається, ловила б цілу вічність,
На жаль, хоча… і підстерігає старість.
Хай переслідує… знов поспішаю в гай,
Його красу, я візьму в своє сердечко,
Хоч уже й сонце, сховалось за небокрай,
Злате проміння все ж ласка крізь ситечко,
В душі весна, хоч нині й тепле літечко,
Не перестану, втішатися цим раєм.
Я щиро вірю, дочекаюся весни,
Де радість неньки, не плач і стогін землі,
Щоб не лишилося і сліду від війни,
Щоб панувало щастя в кожній оселі!
Щоб онучата й діти були веселі!
Щоб Україна Незалежна навіки!
Адже минуться дні суворі і буремні,
Щоб стороною обходили всі біди!
І небо сине, щоб зникли хмари темні!
І я би вкотре, насолодилась гаєм!
Душа і серце… сприйма шматочок щастя!
20.08.2022р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957352
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.08.2022
Колисанки…колисанки,
Усім втіха, як дитинство,
Ніч світліє, прийдуть ранки,
Засріблять… роси намистом.
От і нині, йде до вікна,
Лице пестить прохолода…
Мо» закінчилась війна?
Тож яка … буде погода?
А чи спала,чи й не спала,
Небо сяйвом запалало,…
На душі вже й легше стало
Серцю радість посилало.
Ще одна нічка… прожита,
В очах блиски, жде дзвіночка,
Мать атака знов відбита,
Значить чутиме синочка.
Відступало хвилювання,
Все ж лишало слід на косах,
Геть із вечора й до рання,
В очах смуток, ніби в росах.
Та не дасть сльозі скотитись,
Її син, характер має,
Не посміє підкоритись,
Батківщину захищає.
Ліг промінчик на віконце,
Телефон, мов пробудився
-Добрий ранок - моє сонце!
- Ой, нарешті додзвонився.
Ті слова, в очах надія,
Діждусь сина, перемоги,
Вщент розіб’ють лиходія,
Жура зникне і тривоги!
17.08.2022р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957025
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.08.2022
Човни по небу, як по морі,
Лиш де - не - де плями прозорі,
Десь є блакить у павутинні,
То віщуни погодній днині.
Мо» сонце вирячеться з літом,
А чи прикрасить оксамитом?
Щоб звеселішав осінній сад,
І соковитим, став виноград.
Медом запахне, бджілка сяде,
Промінь златенький, ледь приляже,
Відчую я, ніжність й теплоту,
Душа і серце сприйма доброту.
У дні серпневі дощ частий гість,
Літо в облозі, сповива млість,
Думки плетуться, іще не час,
Щоб пані - осінь, прийшла до нас.
17. 08.2022р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956718
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.08.2022
От життя, десь поділась жвавість,
Хтось придумав, нам оцю старість,
День чи ніч, вже не розібрати,
Чи то тьма, чи ні, як поспати?
Коли очі, немов ліхтарі,
В голові, думки, як – бунтарі.
Схожі з п`явкамми, смокчуть мозок,
Як на очі, враз день поразок.
Бо зробить, щось знову забула,
Вже у спогадах, вся тонула,
То здалось, чи газ відключила,
Так, то добре, псові зварила.
Тож не стане, вже дзявкотіти,
Його ж трясця та й де подіти,
На двох пенсії, не достатньо,
Але ж жить, не буду самотньо.
І ледь крехтячи, повернулась,
На бік вкотре, вже й посміхнулась,
Зірочки, такі ж бо ясненькі,
Ич, як добре світять, гарненькі.
На них може мешкають люди,
Ой мій мозок, здається блудить,
Та й до себе, ще так сердито,
-А чи в хату занесла сито?
А то знайдуться липкі руки,
От башка, то життєві муки!
Піднялась, ледь -ледь потоптала,
Ото лишенько, чи пристала.
Та й спинилася біля дверей,
Відпочила і тут за курей,
Я згадала, -Чи й закрила їх!
А деж ключ? По хаті линув сміх,
От старе, то гірше малого,
Мов плила, вже поза порогом.
Вмить холодний вітер освіжив,
Перед нею, песик заслужив,
Намагався руки торкнутись,
Ой хоча б та й не підслизнутись.
Наче тінь, по обійсті повзла,
Поверталась, вже занадто зла,
Під замком кури й сита нема,
Ох забудько і що то сама.
На годинник погляд - дванадцять,
Чи здалось було ж одинадцять,
Черепахою стала, от біда,
Ой роки, як же часу шкода!
Де ж поділась молодість, жвавість,
Надто важко сприймати старість,
А душа іще хоче співать,
Жаль не сила, її відігнать!
Летів час, потмяніла стеля,
І відчула спокій оселя,
За вікном, місяць покидав трон,
Очі злиплись, їх торкнувся сон.
20.01.2022р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956408
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.08.2022
( вірш до картини)
Поглянь на мене, я ж хороший,
Дрібненький дощ, як та пороша,
Січе на плечі, враз морозить,
Від болю тіло не боронить.
Поглянь на мене, прямо в очі,
І не гидуй, зігрій щоночі,
Адже я ласки, дуже хочу,
За мить тихенько… замуркочу.
Я, ще ж хитренький, ліг безшумно,
Знаю одна, без мене сумно,
І притулюсь, ніжно до спинки,
Сховай від радості сльозинки.
Безсонну ніч зразу відчую,
Тож щирий знаєш, не блефую,
Тут хоч крути і хоч не крути,
Тобі, як всім, мов ліки коти.
12.08.2022р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956187
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.08.2022
Підкралась, тиха ніч, у дрімоті спека,
У гнізді, умощувавсь молодий лелека,
Шарудіння,уже вкотре знов на сторожі,
Чи порушать,зненацька снаряди ворожі.
Ніби й здалеку та струм проймає все тіло,
Озирнеться із страхом й враз погляне сміло,
Пригріва, старе гніздечко таїть надії,
У дорогу, злетить скоро, плекає мрії.
І як буде, Божа воля, він повернеться,
У очах, пече смуток, мо» війна минеться,
Тож голівоньку ховає під тепле крило,
Не проснулося,сни бачить рідненьке село.
Не гаптує, ще світанок світлу стежину,
Сон приборка немовля і кожну дитину,
Про війну, думки джмелині, зраду, москаля,
Доля вижити, чи куля улучить здаля.
Сни тривожні, жага відкинуть й всі страшні дні,
І нарешті побродити в солодкому сні,
Політати, щоб у ньому, в чистім піднебессі,
Заблукати, відчуть волю, давно на часі.
11.08.2022р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956102
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.08.2022
Тихий вечір, мов колиска,
А по небу вогонь блиска,
Під ногами кіт муркоче.
Певно теж сметани хоче…
Іван хитрий, рудовусий,
За столом, розсівся босий,
Геп вареник, у сметану,
Як належить капітану,
І бурмоче, Так годиться
Перед сном, треба помиться,
Тільки сили наберуся,
В теплім ліжку жде Маруся.
Довго плавав та й далеко,
Їй одній було нелегко,
У житті є переміна,
Нині вдома дисципліна.
А на судні мав коханку,
Тихе море, аж до ранку,
Задоволення, цілунки,
А Марусі подарунки.
Вдома майже не буває,
Каже гроші заробляє,
Для сім’ї усе згодиться.
Їй шкода, давно не спиться,
Приїздить, він не голодний,
Ніби айсберг, той холодний,
Все про море тільки й мови.
А вона ж чека любові.
Син з - під лоба позирає,
Мать гріхи, мій татусь має,
Геть змінився до матусі,
Чи то сивість у волоссі.
Ой не дай, батьку осічку,
Бо точняк, впадеш у сітку,
Перестань скакати в гречку!
Син кмітливий, красень легень,
Та завзятий, як той півень,
Батька жити научає,
Хитрість, зраду не вітає.
А йому по барабану,
Мав удачу непогану,
Як кухарка - то коханка,
Є варенички й сметанка.
Тут синочку дисципліна,
Чи Катруся ,чи Аліна,
Як красуням відказати?
Чому б вигоди не мати.
Йому син, каже суворо,
Тож на пенсію вже скоро,
Той веселий, щурить носа,
В бік дружини, гляне скоса,
В мене пороху багато,
І для неї буде свято.
В хаті тихо, кіт на кріслі,
У Івана спритні мислі,
Та й до ліжка, до Марусі,
Полюбовно в жвавім русі.
Думав вмить, стане героєм,
Як колись, вдалим конбоєм,
Схитрував, ніжно тулився,
В тілі холод, мо» об’ївся?!
Ой, любенька, тебе хочу,
Дай хоч трішки, полоскочу,
Аж п’янить, запах лаванди,
Тож не втрачу, я нагоди.
Давно мріяв, так жадалось,
Враз біда, того не сталось.
Де ж поділась міць і порох?
Що лежу, як старий ворох?
Ой, напевно, кара божа,
Що душа, уже негожа,
Своїм тілом скерувати,
От ославивсь, що сказати.
Мабуть викине із ліжка,
Десь голодна, як та кішка,
Навесні. Та ж іще нічка,
І дощ ллє, мов лопла діжка.
Як звір зирив по кімнаті,
Ой, коханки, ті прокляті!
Оце ж треба, так зганьбився,
До стіни, в клубок скрутився.
Очі вилізли на лоба,
Роз’ятрила душу злоба,
Але ж мріяв догодити,
Я ж козак, хотів любити.
В голові… думки джмелині,
Що ж робить, мені віднині,
А син й справді, як той пророк,
Як за сорок - сорок морок.
Став безсилим, я до жінок .
Ніби в храмі ставив свічку,
Ось й замав, навік осічку,
А вона….спостерігала,
Ніжним тілом чарувала.
Як дівча, що на картині,
Зовсім голе на перині
Посміхнулась, мов цариця,
- Я ж бо вірна лебедиця.
За життя, тобі я вдячна,
Син розумник - маю щастя!
Але ти не зазнавайся,
Пам’ятай, не переймайся.
Знай моя в цьому заслуга,
А ти ж втратив сина- друга!
Так, не завжди, життя є рай,
Щодо нас, врешті послухай:
Ой, Іванку….
Іванечку…
Нащо ти, скакав у гречку,
Тепер знай, сам собі ворог,
Загубив запал і порох,
Тож і їж, не їж сметанку,
Як колода, спи до ранку!
Я тобі, скажу, відверто,
Мо» б ласкала та не варто,
Треба змолоду любити,
І, як квіточку цінити.
Підливати вчасно воду,
Щоб не втратила, я вроду,
Ти ж гуляв та й догулявся,
Мені ж нині, на фіг здався!
17.07.2022р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955775
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.08.2022
Ой ходила, ой блудила до самої нічки,
Босі ноги поранила, добрела до річки,
А ця річка невеличка… вода чиста – чиста,
Уздовж берега краплини, з бісеру намисто.
Ой ходила, ой блудила, щастячко шукала ,
Зорі й ніченьку просила, де шукать не знала,
У водичку, вкотре гляну його образ бачу,
Ой, біда, давно кохаю, собі не пробачу.
Має він, дружину славну, вірную козачку,
Як та пташка, копошиться в рідному гніздечку,
Двоє діток пригортає й свекруху сварливу,
Всім сусідам, хвалится, має долю щасливу.
Ой скажи , мені ти річко, що ж нині робити,
Я не хочу, тую чашу щастячка розбити,
Уже й стеген, ледь торкнулась вода прохолодна,
Тож так манить, його погляд, річка повноводна.
Що незчулась, вуст торкнулась, у очах втопилась,
Пробач Боже та без нього жити притомилась,
Вода плеще край берега, за життям страждає,
А його душа й сердечко того так й не знає.
Та вербички шелестіли, тріпотіли коси,
Затужили.... молоденькі струшували сльози,
Ой, не йдіть, у Іль’їн день, дівчата до річечки,
Свого щастя, не питайте, в красивої нічечки,
Бо безпечно купатися, ще й в розчаруванні,
Якимсь чарам, злим, хижацьким всі води підвладні.
02.08.2022р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955152
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.08.2022
(стих к картине)
Он уходил… она смотрела вслед,
Зачем, свиреп, ты словно цунами,
Ведь были счастливы, уж столько лет,
Жаль,что всё кончено между нами.
Зачем разбил, нашу чашу счастья,
Любви забвенной, я так желаю,
Или забыл, как пылали в страсти,
Но тебя знай, я не отпускаю.
А за окном, снова плачут тучи,
Зачем идёшь наперекор судьбе,
Будешь жалеть, ведь не найдешь лучше
Ему в тревоге… дождик ….шептал вслед.
2021г
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955040
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 01.08.2022
Вона давно лежала на столі,
Злегка прикрита білим рушником,
У тонких струнах звучання долі,
Прожиті днини, бути страдником,
Зіграти з шиком, то ж на волі.
І часто з смутком за дні прожиті,
Смичок зривався. В душі зболеній,
Неприховати тривожні миті,
В звуках мелодії… зажуреній.
Вона щодня лежала на столі,
Старий футляр зчорнів під час війни,
Мо» повезло, залишив у селі,
Разом з речами забув на вікні.
Яке то щастя, хата вціліла,
Як оберіг, футляр лише потлів,
А під вікном, бузина розцвіла,
Згадавши знов, ятрив душу, жалів.
Гримлять гармати, музика в душі,
День перемоги… рідні стежини,
Війни мелодія, зникла в глуші,
Звук струн у скронях, гіркі сльозини,
Охопив смуток, нема родини.
На підвіконні…. весняний промінь,
Зморені руки рилися в речах,
Ледь підгорілих. Мокрі долоні,
Та лише мить, сльози щастя в очах.
Вона давно… лежала на столі,
Злегка прикрита білим рушником,
У тонких струнах, звук миру, волі,
Вона заграє, вмить у горлі ком.
Жилисті руки … Тремтіла струна,
Душі подібна, мешканцю в хаті,
Летять снаряди, навіщо ця війна?
Чому припхались, орки прокляті?
Плакала скрипка, душа волала,
Сльоза котилась, жура і відчай,
Горе це нащо, доля зазнала?
Чом світ жорстокий, скрізь протиріччя?
У хаті тихо… скрипка на столі,
Над нею фото,тривожний погляд,
Ти неспроможний, йти проти долі,
Онук з думками, схилився поряд.
Біль ятрить очі, поглянув на стіл,
Він поспішив, країну боронить,
І просив Бога, щоб добавив сил,
Щоб повернутись, зіграть на скрипці.
27.07.2022р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954657
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.07.2022
Хмари в небі, мов мережки,
Поміж них не бачу стежки,
Я ж не пташка, щоб літати,
Але мрію, хочу мати.
Бо в житті завжди потреба,
Мати свій шматочок неба,
Щоби мрія, добра, світла,
І земля моя розквітла..
Щоби небо мирне й чисте,
Ніжне сонце золотисте,
Й у житті, відбулось диво,
Мала б долю, я щасливу!
20.07.2022р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954452
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.07.2022
Диво - світанок малює небеса,
Дивлюсь на обрій серце завмирає,
Небо ясніє, дарує чудеса,
То веселково, то жовто виграє.
Тепле проміняння прилягло до землі,
Ранковий подих припада росою,
Мов із небес, передав привіт мені,
Зірки в очицях, любуюсь красою.
Шле щедрий дотик, сонячне проміння,
І хмари лестить, ледь гарячим світлом,
Тм уже хутко з`явилось пломіння,
Та за секунди, біліє помітно.
Я повтішаюсь, миттєво іскриться,
Виграє блиском золота і срібла,
Це ж так світанок, з ранком веселиться,
Уже й проснулась, Україна рідна.
Ця нічка добра, сирени не гули,
На мир надія, ще жевріє в серцях,
Якби ж війну, ми спинити змогли,
Душа б світанкам, раділа, як той птах!
18.07.2022р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953847
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.07.2022
Рано вранці мій котик,
Вимивав, пишний хвостик,
І завжди, як по звичці,
Задрімав на травичці.
Літо справжня благодать,
Можна вже й поспочивать,
Бо вночі ж потрудився,
Тож добряче зморився.
Вмить, почув, той дивний звук,
Стук-стук- стук, стук- стук , стук – стук,
У вухах, аж залящить,
Хто посмів, так розбудить?
Це горобчик по бочці,
То немов по коробці,
Скік – скік - скік, стук – стук, стук – стук,
Ну, то справжні є дива,
Голосливо ллє луна.
Скік – скік - скік, стук – стук, стук – стук,
Не до втіхи, дзвінкий звук,
Та за мить забаганка,
Для котиська приманка.
Плиг, горобчик втікав,
Та собі вже дорікав,
Все отак, як спросоння,
-Я знов став справжній соня,
Якась трясця, не спіймав,
Тому й облизня замав!
Лиш здіймались пір’їнки,
У очах блиск й іскринки,
Отакий є резонанс,
Але ж мав, він такий шанс!
13.07.2022р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953535
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.07.2022
1
Ой, чи спала чи не спала,
Думки тиснуть на голівку
На обід Славка чекала,
Вчора вигнала горілку.
За вікном ледь-ледь світало,
Мабуть пІду, до городу,
Красу літечко вплітало,
Зберігало й мою вроду.
А я ж справна господиня,
Не обхожусь без зарядки,
На городі квітне диня,
Де не глянь, всюди порядки.
Рано вранці посміхнулась,
Сапа- подружка зі мною,
Туди – сЮди повернулась,
Веду мову із собою.
Воно все, наче до діла,
Якби ж сексу, було б щастя,
Тоді б точно, я раділа,
Може нині з Славком вдасться.
Кабачечки, уздовж річки,
Мені щось та й нагадали,
Просинаюсь, серед нічки,
Чи й не зна, до мене стежки?
Он той жук, ну колорадський,
Усе літо… щастя має,
Бо город, наче дім райський,
А моє ж… тіло страждає,
Ой, без ласки, дуже важко.
2
Бурячки в рядочок славні,
І квасоля, аж сміється,
Підкормила, їх у травні,
Вже й сердечко радо б’ється.
Веселяться огірочки,
Зеленіють, підростають,
Золотяться всі рядочки,
Мої мрії прикрашають.
Дасть Бог всім, вродять на славу,
Хай би нині пішов дощик,
Пригощу сусіда Славу
На обід, подам ще й борщик,
Он вже рання капустинка,
У хустинки одягнулась,
На ній сяюча росинка,
Рано з сонечком проснулась.
А у моркви диво - коси,
А в петрушки шевелюри,
Кріп високий, зирить косо,
Хова в сОбі перламутри.
До борщу усе згодиться,
Ще картопля і шмат м’яса,
Мо» Славуня й наважиться,
Вже нарешті одружиться.
Все ще змолоду при собі,
Вслід всміхались, задивлялись,
Моїй й досі заздрять вроді,
Підійшли б, чомусь жахались.
Коса руса до пояса,
А в ній стрічка жовто- синя,
Думки брали, під звук вальса,
А чи буду, я щаслива.
По селі, тільки й розмови,
То красуня, ще й гордячка
Та від кого, ждать любові,
Хоч небідна й вміла швачка..
Не діждалися й Покрови,
За кордон, всі повтікали
Ясні очі, чорні брови,
Так нікого й не кохали.
3
Він блудив, так років десять,
Та ще ж гарний, от зараза,
Побоявсь, йти повечерять,
А мене ж гризе образа.
Бачу зирить з-за паркану,
Як бувало… милувався,
Боявсь дівку заарканить,
Мабуть дуже хвилювався.
А тут є, на що дивитись,
Маю шапочки- близнючки,
Розмір шостий, чом журитись?
Хай позаздрять, як згарячки!
Особливо розвідниці,
І старезні, навіть діви,
Так би й дала їм по пиці,
Хоча їх і трохи шкода,
Не поїдуть на Мальдіви,
А я мрію, ще ж молода.
4
Славка знаю, гроші має,
ВМW, бач вчора пригнав,
Незмовка, музика в ній є
Чи й насправді, він покохав?!
Видносерденько страждає,
Бо та музика душевна,
Що, аж трепіт, йде по тілу,
Хоч роки, я й досі славна,
Хто ж зігріє скрижанілу.
Обійстя, щоранку бачу,
Фартушок на грудях глажу
Мабуть млію, ловлю вдачу,
Маю хитрість я козачу.
Враз поправила спідницю,
Нахилилась, як годиться,
-Може зайдеш у світлицю,
Тобі теж, бачу не спиться.
Зачерпну з відра водицю,
Вся горю, тре» освіжиться.
Зчервоніла, як троянда,
Треба ж так, усьому статись,
Вмить порушив, він мовчання,
-Може нам, вже досить гратись.
Ти так ходиш! Ой лебідко,
Почуття… маю любовні,
Стань дружиною, сусідко,
Прожени думки гріховні.
Знаю, ти давно в образі,
Нас знесилила розлука,
Прийду завтра, по обіді,
Жить без тебе, справжня мука.
Лиш кивнула головою,
І швиденько… йшла до хати,
Сорок років за спиною,
Чи й навчилась я кохати?
Та цю думку відхилила,
Мерехтіли зорі – долі,
А чи вірний крок зробила?
Хоч я квітка і на волі.
Та самотність, так набридла,
Хай кохання, хай в неволі.
Але ж справна господиня,
На обід Славка чекаю,
Не княгиня й не графиня,
Все ж ціну, я собі знаю.
Ну хай прийде, постараюсь,
Його врешті обкрутити,
Може й справді, дочекаюсь,
Поклянеться вік любити.
Ото вже, як відірвуся,
Щоб, аж в жилах кров кипіла,
Полоскочу чорні вуса,
Я ж давно цього хотіла.
12.07.2022р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953384
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.07.2022
Небо знов хмурить брови,
Те́мні, сизі , всі ватні,
Ніби снять вже діброви,
І хмарки плакать здатні.
Вже за мить заплачуть,
Впаде град, чи дощик,
Горобці, скрізь скачуть,
Роз’ятрив комарик,
То прикмета, кажуть,
Тож дощику бути.
Принесе дощ свіжість
Хмари сум, відкинуть
Всій землі на радість,
Гарні дні прилинуть.
13.07.2022р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953121
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.07.2022
сховаю, між словами, між рядків,
Щоби забути, про клятущих ворогів,
Бо так снують, аж дибом стає волосся,
Нам тільки б миру, щоби краще жилося.
Чим заважаємо? Що вмієм трудитись?
Що Богу вірим, спроможні помолитись,
І всі виконувать, заповіді Божі,
Щоб біля хат, квітли дивовижні рожі.
Важкі думки, чутно вирує в венах кров,
А чи забули, що таке справжня любов,
Чому сусіда, всіх орків не навчили,
Чи не те небо, не те сонце над ними?
А чи не бачать диво- краси земної,
Невже жити, їм хочеться, як ізгоям?
Чому убивцею, ти став й терористом,
Приносиш смерть, снаряди, як намисто,
Із голок, жаль, забирають людські життя,
Задумайсь ти, яким буде те майбуття?
Думки- думки, уста шепочуть тихо- тихо,
Ой, як болить, нащо приніс сльози, лихо,
Важкі думки, зажура… як їх позбутись,
Де взяти сил, щоб вистоять, не прогнутись,
Не втратить мрій і віри в світле майбуття,
Щоби пожити й відчути радість, щастя.
12.07.2022р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953001
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.07.2022
Ой на Івана та й на Купала,
Собі зізналась , що покохала
Серце втішалось, душа співала
Тебе мій сокіл, я покохала.
Ой на Івана та й на Купала,
Тихо - тихенько шумить водиця,
Для тебе любий пісню співала,
Нас поєднає ніч – чарівниця.
Ой на Івана та й на Купала,
Зоряна нічка вже підкрадалась,
Для тебе квіти в вінок вплітала,
Я у обіймах твоїх купалась.
Ой на Івана та й на Купала,
Зорі й віночок, плавають в річці,
Зозуля в лісі часто кувала,
Ти мій, вже поряд, дякую нічці.
Ой на Івана та й на Купала,
Собі зізналась , що покохала,
Серце втішалось, душа співала,
Тебе мій милий, я покохала.
07.07.2022р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952557
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.07.2022
Що означають, для нас всі слова в житті,
Як скрізь розкидані по житі волошки,
Про них поеми пишуть, чудові вірші,
Радіє серце, стане тепло на душі.
На жаль, багато, пекучих слів, до болю,
Є безнадія. Замати б кращу долю,
В розчаруванні, втрачених років, хвилин,
Не досягнув, ти мрій і бажаних вершин.
А скільки радості і ніжності в слові,
Коли довіра проростає з любові,
Запах весни, квітів приносять кохання,
Пізнаєш щастя, стане інакшим життя.
Пусті ж слова – попіл, рознесуться вітром,
Зима накриє, вмить білосніжним шовком,
Хоч їх багато, тиняється по світу,
Проміння сонячне, не залишить й сліду.
А нині нам, потрібні слова підтримки,
Щоби серця зігріли та й під час війни,
Всі вгамувались, не змінювали думки,
Тож рідну землю поверним! Щодо вини,
Перед загарбниками ми не маємо
За нами правда і це важливі слова!
04.07.2022р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952292
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.07.2022
Віє літній вітерець,
Йду по травах, навпростець,
А по небу хмаринки,
Дивовижні перлинки.
А під сонцем яскравим,
Світлим, ніжним й ласкавим,
Як у водах зі златом,
Чи в польоті зі щастям.
Ой, гарненька ж картинка,
У очах веселинка,
Гей, повій, ще вітерець,
Хай летять, теж навпростець,
Та й красу, бачать землі,
Їм теж добре, як й мені.
О1. 07. 2022р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951975
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.07.2022
Ой надворі, тепло, світло
Ну звичайно це вже літо
Я поплескаю в долонці
Бачу усмішку на сонці
Ой, промінчика спіймала
Йому пісню заспівала
А він ніжно обіймає
Мов до себе пригортає
Скрізь краса! Любуюсь світом
От, що значить-справжнє літо
Тож втішаймось, любі діти!
29.06.2022р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951839
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.06.2022
Плете сонечко мережку
Золотисту і барвисту
Я до лісу, знайшла стежку
Трав’янисту і росисту
Тут спориш, килимком в`ється
Нині ніжки обросила
Ясне сонечко сміється
По сунички, поспішила
Ой, яка краса довкола
А у них рум’яні щічки
Бач метелик, робить кола
Чом злякавсь? Летів до річки…
Біля лісу на узбіччі
До землиці прихилюся
Ой сунички, а пахучі
Ніби солоду нап`юся!
червень 2022р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951732
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.06.2022
Весняний ранок в золотій пелюшці…. Сонце на хмарі, ніби на подушці. Та смуток серце крає, від темної імли війни, загрози… Зранені яблуні, відцвіли. Віднесло вітром, у попіл пелюстки, в печалі, не крапають росинки - сльози. Ім би усім, більше вологи, жаль сухо, здалеку, раз – у - раз блиск вогню, як грози….
Най, як раніше, травневі грози, теплий дощик, паруюча земля…. І мирне, ясне небо, спів пташок, гул бджілок, квітучі поля. Думки про весну, гріли душу, як світ надії….Тож з нею завжди, чарівний бузковий цвіт, найкращі світлі мрії.
Та не так нині… Багато днів її земля в облозі, дрижить, горить і плачуть небеса… Де непоглянь,чорна від пилу й окровавлена роса.
Сусід прийшов, з війною, як злодій, злющий ненажера… Хто ж тебе виховав, такого шкуродера?!
Здалеку знову дим…. нависли чорні хмари.. .. О, Боже - Боже коли ж закінчиться це лиходійство, кошмари?
Серед руїн, вже нікуди іти. І своя хата… вже два тижні в руїнах…. Із погріба, ледь визира, перекошене малесеньке віконце… Жаль, навіть на хвилинку, не досягне маленький промінчик сонця.
Жилисті руки із тремтінням, на голові поправила хустинку, ледь дотягнулась до вікна… В її очах блакитних, лише страх, в розчаруванні,
- О Боже…. Боже, що за весна?! І ніби цвіт пахкий, все ж мав втішати… І Україна, врешті стала процвітати. Що ж буде далі? Чого з війною прийшов? Від кого захищати? Не наважилась, село полишати.
Якийсь невблаганний смуток, впився в душу… Трясло і гойдало, мов зранену грушу. Що позбудеться, життя, в горлі тисне клубок. Як сприйняти? Чому сусід, зробив такий крок? Мріяв зі славою злетіть до зірок?! Та ні, не вийде, висохнеш до кісток! Невже своїй країні бажаєш химерного життя? Чом, бісова душа, не думаєш про майбуття?! Іще з садочка, дітям до війни, прививаєш любов… Яку( заразу) приймаєш,чи ти наркотик ввів у свою кров? Зробився нелюдом… Чи мо» не той хто був раніше? А, най би згинув! На душі гірко, по шкурі сироти, стає холодніше. Коси… посрібли, від панічних думок… В смутку, рукою погладила висок,
- Ні! Це неможливо сприйняти! Щоб Україну й собі підкоряти?!
Думки, як оси, як тебе назвати?
Ніби картина… спогади про тата… Як в сорок першому, не ждали ката. Фашистський чобіт…. Насилля, розруха… Тікав з полону, приморозив вуха.
Вона й досі, ті рубці пам*ятає й шрами.. Жаль й роками.… так й незагоїлися рани. Скільки смертей! Скільки бід, клятий фашист, приніс кожній людині! Який то біль, осиротілій дитині. В Німеччину дорога задалека…. Не звив гнізда ріднесенький лелека. Аж обпікала душу, остання кров.. В концтаборах забрали, вкрали любов! Любов до життя, до землі, де щасливого дитинства слід… Хоч і роки минули та ті жахіття, не забув весь світ.
Думки – джмелі… Тоді, народ пізнав, хто такий фашист… Тобі ж, належне, дамо ім*я рашист! Зламані долі, тортури, перевершив усіх.
Диявол, чи хто ти? Чи обкурений, не думаєш про гріх. Що час іде, обов*язково настигне мить розплати! Інакше ні, не зможу я тебе назвати.
Здійнявся пил, гучне гудіння, здаля то ніби птах… Але ж не видно крил, холодний піт, тривожно, в очах страх. То вертоліт… кого ж бомбити? Коли із селище вже виїхали всі. Хіба таких, як я,сховались по підвалах, по погрібах… Чи тих загублених, що спочивають у землі, а душі в небесах….
В полоні смутку….сльоза скотилась, у грудях тисне, погляд вдалину, до хмарин… О Боже…Боже, скільки біди й горя приніс цей нелюд, скільки роз*єднаних родин. Який вже місяць гуляє смерть... Куди не глянь, ніби «пройшовся» смерч. Дома й хатки - руїни… хрести, могили… Душа болить, кричить, волає… світ став немилий. Хтось з Маріуполя, з Херсона, а хтось з Запоріжжя…. Куди людей відвезли? На північ? Де гуля вічний холод, здичавілі ліси і бездоріжжя.
О Боже – Боже, дай серцю втіхи… Почуй мене, ворогам, непробачай гріхи! Навіщо діточок викрадає, вивозить? Тож світле майбуття краде, конозить?! Що тут веселі і щасливі оченята, що до пуття й доволі ухожена хата? Народ з дитинства навчений працювати,тому й гідний добре господарювати!
Пригнічені думки…. знайшов раб. силу…. Спіши, допоможи, козацький сину! Прошу рідненький, зупини, рашистську навалу! Розбий, ворожу челядь, таборну, зухвалу! На твою смілісь й відважність одна надія…. Що бабця виживе, здійсниться мрія! Стяг України, на площі знов замайорить…. Мені ж синочку, так хочеться жить.
Знов сильно загриміло... мов сполохана пташка, ниць до землі,
- О, Боже, як же страшно!
За мить, в підвалі стало темно, невже помітили, під серцем щемно.
Ледь - ледь почула розмову, ще й зухвалу, затупцювались по підвалу,
(- Нет здесь уж пусто, наши всё забрали, разве что трупы, вонючие остались. Куда ты прёшь? Пойдём, подвал засыпан да и что ты там найдёшь. Наши довольны, много подарков с Украины, не зря воюем, малость обогатились…)*
Кілька сльозин скотилось по її щоці, тремтіння тіла, чи так холод пройняв, незрозуміла. О, як би молодша, я би вас, п*скуд, зустріла! Запам*ятали би на все життя! Як руйнувати, вбивати, красти, забирати в народу щастя!
В підвалі трохи посвітліло… Мабуть від радості, ледь посміхнулась.
-Пішли….полегшенно передихнула,- Напевно їх позбулась. Ба, як пацюки, мерзотники, іще щось шукають, щоб вкрасти… Мало набрали, Боже- Боже, це ж треба, так низько впасти! Щоб навіть унітази вивозити в кремлівське царство! Це ж треба мати таке жлобство! Як дикарі, чи свині, що живуть в лісових хащах. Дорвались посіпаки, на радощах….
Вже сутеніло…. За віконцем підкрадалась нічка….Думок багато, як повноводна річка…
Злегка виднілась, цвіль по стінах…. Дірявий одяг, як лахміття та світлі мрії ніби в сповиточку. Сира земля… Хоч виснажена, все ж на колінах, схилилася в куточку.
Неначе в бункері….тихенький мелодійний шепіт - молитва до Бога,
-Почуй Всевишній, звертається твоя небога. Допоможи синам і донькам ворогів прогнати! В них дух козацький, його не зламати! Дай Боже миру і добра святій землі! Хоч у підвалі, так недобре мені. Але ж жива і не покину батьківського краю. Я дочекаюсь перемоги! І доки серце б*ється, я усе витримаю, усе переживу, стерплю! Бо хочу вільно жити, Україну, ніколи не покину! Душею й серцем я її люблю.
30.05.2022р.
*- рос. мова.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951185
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 22.06.2022
А що кохання - справжня квітка,
Що не завжди можна віднайти,
То для душі перлинка світла,
Її б зуміть навік зберегти.
Як одночасно знайдуть двоє,
Серед брехні і недовіри,
Звабливий блиск у очах твоїх,
Дарунок долі, чуття віри.
Хто він для неї – охоронець,
Його цілунки насолода,
Рідного краю оборонець,
Кохати Божа нагорода.
Вона ж для нього ніби ангел,
Сприйняття ласки і довіри,
Панянка ніжності, всіх джерел,
Любих всіх кайфів й чуттів вирій.
Завести душі в храм любові,
У таємничу ждану нічку,
Порозумітись напівслові,
Удвох, пірнати в бистру річку.
Й палахкотіти ніби зорі,
І зацвісти вінком кохання,
Тонути в ніжності, в покорі,
То світу іншого пізнання.
А що кохання - справжня квітка,
Що не завжди можна віднайти,
То для душі перлинка світла,
Навчись цінить, зумій зберегти.
20.06.2022р.
За натхнення дякую Lesya Lesya
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951017
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.06.2022
Два лелеки в небі, вже зміцнілі крила,
В піднебессі мрії, знов радість накрила,
Коли завжди поруч і бажання світлі,
Стук сердець у ритмі, щасливі на світі.
Як безхмарно, трави ніби в оксамиті,
Скрізь проміння сонця - добра й тепла миті,
Їх не вдасться роз’єднать - щаслива доля,
То, як схвалення боже, є його воля!
25.06 2021р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950766
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.06.2022
Шановні друзі!
Вітаю Вас з Трійцею!
Миру,здоров*я, злагоди, добра!
Розуміння, віри в серці
І душевного тепла!
***
Ой зелені свята, зелені…
Поглянь скрізь, ця пора чудова,
Все довкола, жваво зеленить,
Засріблилась трава шовкова,
Вже розквітли квіти, день яснить.
Ой зелені свята, зелені…
Не блукав ранок у тумані,
Сонце пестить, землю ніжненько,
Златий промінь розкреслив грані,
Спів птахів, звучить веселенько.
Ой зелені свята, зелені…
Прикрасились зіллям оселі,
Підвіконня чебрець очепурить,
Злегка промінь щастя озорить,--- наголос
Нам би спокою, радості мить!
Ой зелені свята, зелені…
Жаль війна, душу й серце ятрить,
Вояки, хоч й б’ються завзято,
По кордонах, землиця горить,
Не всі діви замають свято.
Ой, зелені свята, зелені…
Просить Бога, дівчина й мати,
Най би свято, були б веселі,
Хай замовкнуть, усі гармати,
З нами правда! Нас не зламати!
Ой, зелені свята, зелені…
Сердець трепіт, у душах мрія,
Буде мирно,сплетуть віночки,
Втіша віра, гріє надія.
Украсять квіти всі ставочки!
Перемога, нам буде святом!
12.06.2022р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950322
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.06.2022