| Сторінки (5/421): | « | 1 2 3 4 5 | » |
Батьківські збори
У школі йдуть батьківські збори,
Батьки зібралися і класний керівник,
Дехто сидить від сорому червоний,
А дехто «на морозі», бо давно вже звик.
- Чому ваша донька, Світлана Здрок,
Питає вчителька в одної мами,
Диктанти пише із мільоном помилок,
Та ще й до того всього, з матюками?
- А шо ви хтіли з неї? Нє, ти подивись?
Ви шо, того? Не можете поняти?
І чьо вопше до неї ви взялись?
Дитина починає ваш диктант писати,
Старається, хвилюється страшенно,
В словах, канєшно, допускає помилки,
Нервує з того приводу, навєрно,
Ну і понятне дєло, пише матюки!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989146
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.07.2023
У Ростові, біля цирку
У Ростові, біля цирку,
Революція іде,
Хай Пригожин, всі гукнули,
За отамана буде!
В нього рожа, не дай Боже!
Тож він всіх там переможе!
А, як Шойгу впійме, гада,
То спитає, де снаряди?
Ге-ге-гей, всі прокричали,
Та й на танки посідали,
Але самий перший танк,
У воротях і застряг!
Танк застряг в воротях цирку,
Ось тобі і вся вечірка!
Все пішло не так, як малось,
Вся задумка поламалась,
Понеслось все шкереберть,
Навіт декому на смерть.
Але рушили в похід,
На Москву, де лисий дід,
Так дістав уже усіх,
Що й «того» його не гріх.
На вперейми їм одразу,
З гір далекого Кавказу,
Вирушив загін солдат,
З чайним іменем «Ахмат».
Та підвів їх світлофор,
Утворив щільний затор,
І джигітам бородатим,
Цілий день прийшлост стояти,
Бо ж не можна на червоне,
Це порушення закону!
Цирк та й годі, сміхота,
Танк застряг у воротах!
Ну, а браві вагнери,
Не напудили в штани,
Тихо їхали у гості,
Діду поламати кості.
Правда, якось вийшло так,
Збили вартісний літак,
З ним на пару – гвинтокрили,
П‘ять чи шість, теж приземлили.
Просто, ті літали в небі,
Там де їм літать не треба.
Якийсь цирк чи то бардак,
Танк застряг не просто так!
А весь світ перед екраном,
Хто з попкорном, хто з стаканом,
Роблять ставки, б‘ють заклади –
Діда вб‘ють, помре чи сяде?
Чи у зашморг на гиляку,
Чи інфаркт від переляку,
А, можливо, «бідолагу»,
Потягнуть на суд в Гаагу?
Аж тут раптом, раз – і все,
Нікуди ніхто не йде,
Ось тобі і новина,
Революції – хана!
І це бунт так виглядає,
То кого ж він налякає?
То не заколот, то фарс,
Або картопляний спас.
Танк, застряглий у воротях,
Однозначно – цирк на дроті!
Але то на перший погляд,
Все вирішує світогляд.
Цезар чи Наполеон,
Не боялись перепон,
А от повар – протестант,
Це, як гопник – музикант.
Півень лебедем не стане,
Ні тверезий, ані п‘яний,
Ані білим, ані чорним,
Як і бубон із волторни.
Треба підбивать людей,
Та й іти у мавзолей,
І Володьку піднімати,
Отой вміє керувати!..
У Ростові все спокійно,
Цирк на місті, брама теж,
Танк наїхав десь на міну,
Що ти з клоунів візьмеш?
А я тілько но з пивком,
Примостився вечерком,
Взяв попкорну два відра,
Чіпсів, всякого добра,
Думав подивитись шоу,
Як Євген завалить Вову.
І ось тут такий прокол,
Пермкнуся на футбол.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989064
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.07.2023
Вышла тётка на балкон
Там летает русский дрон
Банкой запустила
«Птичку» приземлила
Мы решили пострелять
Стали пушку расчехлять
Но пришли титушки
И отжали пушку
Мы приехали на танке
Подбежали две цыганки
Ай нэ нэ, ай нэ нэ
Нету танка — нет войне!
Бабка как-то вечерком
Угостила нас чайком
Пить мы не боялись
Правда, обосрались
Хрена на осквы прилавках
До хрена в стеклянных банках
На хрена нам до хрена
Если денег ни хрена
Мы везли в своём Камазе
На войну солдатиков
Ручки, ножки отлетели
Мы на мину налетели
От просроченной тушенки
Боевой напал понос
Мы портки все поснимали
С голой жопой воевали
Как-то на святую Русь
Прилетел заразный гусь
А с ковидной фабрики
Боевые зяблики
Мы приехали с Тагила
Тот, который Нижний
Ты мертвец и я мертвец
Не сберёг Всевышний
Мы с приятелем вдвоём
Приехали с Бурятии
Повстречали полк Азов
И на пару спятили
03-04.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988791
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 15.07.2023
Дика Роза Where the Wild Roses Grow Nick Cave and the Bad Seeds
Прозвали мене Дика Роза
Та ім“я моє — Ліза Дей
Чом так звали, дізнатись не можу
Бо ім“я моє — Ліза Дей
В перший день, як побачив її, я знав, що сама
Вона в очі дивилась мені
Її губи були багряні, як рози
Що на річці ростуть, дикі і неземні
Коли в двері постукав, увійшовши в мій дім
Я завмерла в обіймах міцних
Він був першим моїм і ледь рухом легким
Витер сльози, що бігли по щокам униз
Приспів
Другим днем я подарував їй квітку
Вона красуня найкраща, що бачив в житті
Я спитав: - Чи ти знаєш де квітнуть рози
Такі солодкі, червоні і вільні, як ти?
В другий день він прийшов, квітку алу приніс
- Чи усі негаразди покинеш?
Я кивнула, що так, коли в ліжко лягла
- Як я рози покажу, чи прийдеш?
Приспів
В третій день він привів мене до річки
Показав рози й поцілував
І останні, стиха, я почула слова
Поки він наді мною із камнем стояв
В день останній привів її до диких роз я
Вона на берег лягла в лекий подих вітрів
На прощання сказав: - Все прекрасне вмира
І заплів дику розу їй поміж зубів
Приспів
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988728
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.07.2023
Кіт
- Якась ви, Сарочко, знервована уся,
Напружена, зелена, як смерека.
- Та.., Сьома потягнув топить кота,
Із друзями, тут на ставочок, недалеко.
- Та, шоб він здох, таке бридке!
І шо, як весь процес відбувся?
- Ой, щось мені, здається, стало зле,
Той кіт, годину вже, як повернувся.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988649
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.07.2023
Пучит Россию путчами
Пучит Россию путчами,
А, может быть, это к лучшему?
Может быть всю её выпучит,
И она глазки повыпучив,
Вдруг испытает искренне,
Лёгкость от правды и истины.
Мутит Россию смутами,
Но, правда ведь, это не круто ли?
Что, до конца её вымутит,
И из себя она выблюет,
Грязное, затхлое, мутное,
То, что мешает подспудно ей.
Бродит Россия бунтами,
И революцией, будто бы,
А как закваска вся выбродит,
Силу хмельную как вызволит,
То разлетится цепь звеньями,
Ей принося исцеление.
И она станет открытая,
Трезвая и умытая,
Чистая и опрятная,
И всем на свете понятная.
Только, представить всё это нельзя,
Ведь у России другая стезя…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988515
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 12.07.2023
Ера толерантності
У еру толерантності повно ідей безумних,
І доживем ми скоро до таких часів,
Коли не можна буде думати розумним,
Бо це образить почуття дурних.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988441
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.07.2023
Дивовижно It`s amszing Aerosmith
Я правду не сприймав
Я вибирав не тих
Ангел-хранитель бачив мій кожен гріх
Були такі часи
Втрачав я розум свій
У спробі пройти крізь біль
Коли я виратив міць
І на підлогу впав
Мені здавалось, я можу втекти, але я не став
Я геть збезсилів весь
Жувучі у брехні
Чекав, що смерть прийде мені
Дивовижно
Ти раптово побачиш світло в своїх очах
Дивовижно
Коли, нарешті відчуєш, що все буде добре так
Дивовижно
Я молюся за всіх, в кого розпач живе в серцях
А постріл в скроню – це уже навічно
Як ти злетиш з підрізаним крилом?
Життя – це шлях, а не ціль одвічна
І я не знаю, що там завтра за вікном
«Ти повзати навчись
Перш ніж будеш іти»
Але я просто не слухав ці праведні балачки
Я був на вулиці знов
І лиш боровся я
Видряпуючи життя
Дивовижно
Ти раптово побачиш світло в своїх очах
Дивовижно
Коли, нарешті відчуєш, що все буде добре так
Дивовижно
Я молюся за всіх, в кого розпач живе в серцях
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988088
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.07.2023
Побажання
- Цілую тебе, Сарочка! Спи з Богом!
- Не чую, Моня! Ще раз повтори!
- Говорю я тобі: Йди спати! З Богом!
- З ким спати? Тут у трубці щось шумить!
- Кажу по буквам: Боря, Орест, Гриша,
І ще раз Орест, Міша, чутно так?
- Я зрозуміла, але чому із Орестом два рази мушу?
Він, що начальник твій, чи як?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988035
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.07.2023
А в мене тато був…
А в мене тато був колись солдатом,
Не був героєм він, а просто воював,
За землю, за дітей, за рідну хату,
На тій війні він голову поклав.
Він був прямим і щирим чоловіком,
Він зголосився сам, не звав його ніхто,
Казав, що нам, малим ще стане віку,
Який на смак той порох, спробувати щоб.
А я в руках із іграшковим автоматом,
По лісу з хлопчаками бігав і не знав,
Не відав, як це справді помирати,
За мене батько сам один усе пізнав.
Бувало, видерусь до нього на коліна,
А він розріже теплий свіжий коровай,
Промовить лагідно: - Рости великим, сину,
І татка згадуй часом і не забувай.
Я не забув, та тільки спогади короткі,
За кілька найщасливіших років,
Одна лиш у військовій формі фотка,
Та відголос тих теплих, щирих слів.
Героєм він не став і зірку не отримав,
Він просто, захистив собою майбуття,
А Бог зірок по небу сотнями розкидав,
Для тих, кому ми всі завдячуєм життям.
Я виріс, батьком став, теж сина маю,
Росте хлопчина, тягнеться у вись,
І як спитають, він відповідає:
- А в мене дід солдатом був колись…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987932
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.07.2023
Лада Калина
Придбав Микола Ладу на базарі,
Малину чи Калину, щось таке,
А тут якраз закон взяли й прийняли,
Щоби російського не було в нас ніде.
Переназвуть геть все, писала преса,
Якщо десь пам’ятник чи вулиця яка,
Залишать тільки бронзового Щорса,
Його ж бо де, ваяли з Кравчука.
Приїхав Коля оформлятись в МРЕО,
- Яка машина? - Лада, каже, тобто ВАЗ.
- Е ні, юначе, тут не буде діла,
З такою назвою ми не оформим вас.
Бо “тачка” ваша зроблена в Тольятті,
А це ж відомо де, беззаперечний факт.
І це ми маємо в техпасорт записати?
Не тра мене тримати за лоха...
Адреса ваша, я не візьму до толку -
Село, хай, Боже збавить, Москалі!?
Та, і у вас, шановний пане Волков,
Російське прізвище, я бачу, взагалі!
Микола постояв, почухав “рєпу” -
“Оце мороку я собі придбав,
Потрапив з нею ще й в таку халепу,
Ні, треба щось брехати, бо пропав”:
- Добродію, говорить, так село назвали,
Бо там діди колись побили москалів!
А Волкови ми, бо їм голянки рвали,
Не гірше за справжнісінькіх вовків!
І Лада ця, усеж таки Калина,
А ще вона червона, наче мак!
Як каже Галочка, моя дружина,
Це ж просто з неба, неймовірний знак!
Інспектор полистав щось у своїх талмудах,
В нових інструкціях, що надійшли уже,
І прийняв рішення, доволі мудре -
Якщо воно вже в нас, то точно не чуже!
Бо, як заборониш всі оті Камази,
Військову нашу силу тяглову,
Урали, ГАЗи, ЗІЛи і УАЗи -
“Буханки” й “Бобики”, без них же, як без рук!
Та й те, що котиться, стріляє і літає,
Було ще зроблено давно, в СРСР,
І хоч, походження сумнівне має,
А ворога, між тим, добряче б’є!
Жигулики старі і Ниви з Москвичами,
Ще на селі торують собі шлях,
На гаражах дядьки доводять їх до тями,
Щоби пилюку розганяти по полях.
У кожній тій бляшанці на колесах,
Живе цілком конкретний інтерес,
І дуже навіть в наших інтересах,
Аби вони нам забезпечили процес...
Приїхав Коля згодом на Калині,
Як мак червоній, в рідні Москалі,
Налив собі чарчину, і своїй дружині,
І випили вони за перемогу нашу у війні.
Придбав Микола Ладу на базарі,
Малину чи Калину, щось таке,
А тут якраз закон взяли й прийняли,
Щоби російського не було в нас ніде.
Переназвуть геть все, писала преса,
Якщо десь пам’ятник чи вулиця яка,
Залишать тільки бронзового Щорса,
Його ж бо де, ваяли з Кравчука.
Приїхав Коля оформлятись в МРЕО,
- Яка машина? - Лада, каже, тобто ВАЗ.
- Е ні, юначе, тут не буде діла,
З такою назвою ми не оформим вас.
Бо “тачка” ваша зроблена в Тольятті,
А це ж відомо де, беззаперечний факт.
І це ми маємо в техпасорт записати?
Не тра мене тримати за лоха...
Адреса ваша, я не візьму до толку -
Село, хай, Боже збавить, Москалі!?
Та, і у вас, шановний пане Волков,
Російське прізвище, я бачу, взагалі!
Микола постояв, почухав “рєпу” -
“Оце мороку я собі придбав,
Потрапив з нею ще й в таку халепу,
Ні, треба щось брехати, бо пропав”:
- Добродію, говорить, так село назвали,
Бо там діди колись побили москалів!
А Волкови ми, бо їм голянки рвали,
Не гірше за справжнісінькіх вовків!
І Лада ця, усеж таки Калина,
А ще вона червона, наче мак!
Як каже Галочка, моя дружина,
Це ж просто з неба, неймовірний знак!
Інспектор полистав щось у своїх талмудах,
В нових інструкціях, що надійшли уже,
І прийняв рішення, доволі мудре -
Якщо воно вже в нас, то точно не чуже!
Бо, як заборониш всі оті Камази,
Військову нашу силу тяглову,
Урали, ГАЗи, ЗІЛи і УАЗи -
“Буханки” й “Бобики”, без них же, як без рук!
Та й те, що котиться, стріляє і літає,
Було ще зроблено давно, в СРСР,
І хоч, походження сумнівне має,
А ворога, між тим, добряче б’є!
Жигулики старі і Ниви з Москвичами,
Ще на селі торують собі шлях,
На гаражах дядьки доводять їх до тями,
Щоби пилюку розганяти по полях.
У кожній тій бляшанці на колесах,
Живе цілком конкретний інтерес,
І дуже навіть в наших інтересах,
Аби вони нам забезпечили процес...
Приїхав Коля згодом на Калині,
Як мак червоній, в рідні Москалі,
Налив собі чарчину, і своїй дружині,
І випили вони за перемогу нашу у війні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987517
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.06.2023
Чому у тебе не бринить в очах сльоза?
Чому у тебе не бринить в очах сльоза,
Хоч коси за плечима розплелися,
Ти пам“ятаєш всі слова, що він сказав,
Вони навічно в серці зосталися.
Сміливо ти ввійшла в нове життя,
Прибравши, ледве зриму перепону,
Не відчуваючи ні крихти каяття,
З сумлінням чистим, як сльоза Мадонни.
Пірнеш із головою в почуття нові,
Гарячим, незгасаючим багаттям,
Палитимеш безсонні ночі й дні,
В гонитві за непевним, швидкоплинним щастям.
В вервечці багаточислених імен,
Статур, характерів і кольорів волосся,
Розлучень, зустрічей, відвертих сцен,
Плекатимеш свою дорослість.
Та, кожен дотик до оголеної шкіри,
І хтиві прогляди на тебе звідусіль,
Залишать по собі відчутні діри,
В озоновому шарі ніжної душі.
Крізь ті шпарини, зовсім не помітні,
Тікатиме назовні твоя суть,
Натомість замінившись чимось мутним,
Що заважає з легкістю вдихнуть.
Та все ж, ти йдеш, упевнена і незалежна,
Під руку із черговим королем,
Пізніще, ти в обіймах, тільки у валета,
А там, невдовзі, шістки вже чекають навзаєм...
Ти справжня жінка, але уже з минулим,
В свої неповних двадцять шість,
Навшпиньках в дім заходиш, аби мама не почула,
Затамувавши подих, як колись.
Давно вже коси в спогадах зостались,
На ново їх не вийде заплести,
Сльозинки деколи в очах бриніти стали,
За тим, чого не вдалося знайти.
Та віра все ж тебе не покидає,
І жевріє надія, що знайдеться той,
Хто діри у душі коханням залатає,
І подарує безкорисливу любов.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987442
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.06.2023
Неправдива казка A tale that wasn`t right
Ось і я, зовсім один
Розум каменем застиг
Серце переповнив лід
Захист від всіляких бід
Дякую, мій давній друг
Це вже все, останній круг
Неправдива казка ця
Ніч не буду спати я
Серцем і душею знов
Заплатив я за любов
Бравий, сильний, молодий
Та відчуваю тільки біль
Друзями, станем ми
Ти повір, що я правий
Добре знаєш все сама
Ти не спатимеш одна
Серця і душі мотив
Хтось продав, а хтось купив
Бравих, сильних, молодих
Знову пісня ця про них
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987310
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.06.2023
Газована вода
- Відповідайте, Рабинович, тільки чесно й прямо,
Не треба тут мені історії плести,
Як вам вдалось, торгуючи водою з бульбашками,
Садибу на три поверхи звести?
- Цікава, пан інспектор, вимальовується справа,
Але, у відповідь, я запитаю вас тоді –
Якщо на річковій, потужні ГЕС відгрохала держава,
То, чом би і мені не мати хатку на газованій воді?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987237
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.06.2023
Рідна мати війна(Пісня одеського воєнкома)
Рідна мати війна,
Ти ж мене з дна підняла,
І виводила мене подалі з села,
І в далеку Марбелью, ти для мене шляхи прокладала,
І карт бланш, бездоганний, на гроші дала.
І в далеку Марбелью, ти для мене шляхи прокладала,
І карт бланш, бездоганний, на гроші шалені дала
Хай з відкатів я стану,
Біднішим на трішки,
Ще зелених купюр зароблю я собі,
І на березі моря, я придбаю маєток розкішний,
І машину куплю завдяки лиш тобі,
І на березі моря, я придбаю маєток розкішний,
І машину і яхту куплю завдяки лиш тобі.
Я візьму ще не раз,
І на верх віддам долю,
Та я стільки накрав, і вкраду стільки ж знов,
Головне, щоб війна все тривала й тривала поволі,
А я в гроші собі, перетворював кров,
Головне, щоб війна все тривала й тривала поволі,
А я в грошики вашу, лохи, перетворював кров.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987080
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.06.2023
Дякую, що любиш ти Thank You for Loving Bon Jovi
Є речі зовсім не прості
Для мене як тягар
Тут ми одні, лиш я і ти
І цей старий ліхтар
За дверми
Залиш увесь цей світ
Усе, що дати тобі зміг
Лиш я і кілька слів
Дякую, що любиш ти
Очима стаєш
Коли осліп
Вдихнути даєш
Прозтуливши губи
Дякую, що любиш ти
Дякую, що любиш ти
Не знав, що маю мрію я
А нею стала ти
І небо у твоїх очах
Змінило кольори
Я кляусь
Що не брехав тобі
Якби і зміг, ти б все одно
Повірила мені
Приспів
Ти піднімеш мене, якщо я впаду
Ти попередиш, перш ніж я попадусь
Якщо тонутиму — розділиш море
І віддаси своє життя за моє
За дверми
Залиш цей світ
Усе, що дати тобі зміг
Лиш я і кілька слів
Дякую, що любиш ти
Очима стаєш
Коли осліп
Вдихнути даєш
Розтуливши губи
Дякую, що любиш ти
На крилах несеш
Коли без сил
Вдихнути даєш
Розтуливши губи
Дякую, що любиш ти
Дякую, що любиш ти
Дякую, що любиш ти
Оо, що любиш ти
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986884
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.06.2023
Хургада
Во Египте, в Хургаде,
Плывут ласты по воде,
То тигровая акула,
Трошки палку перегнула.
Съела русского пловца,
На глазах его отца,
А народ давай смеяться –
Нефиг было там купаться!
Я с народом не согласен,
Хищник сей, весьма опасен,
Может съесть иль покалечить,
И людей расчеловечить.
Это правда, спору нет,
Смерть – мрачнейшая из бед,
И погибшего нам жаль,
Даже если он москаль.
Но не всё так однозначно,
Что, если бы иначе,
Мы на это всё взглянули,
Скажем, как бы, по акульи…
Вот заходит в сине море,
Мирный парень, всё такое,
Без оружия в руках,
В ластах только и трусах.
Но, акуле, очевидно,
Снизу лучше было видно,
Что сей, якобы, простак,
Плавал там не просто так.
Ведь почивший русский сноб,
Ярый был акулофоб,
Первым мог акулу съесть,
Доказательств море есть.
Говорят, что там на дне,
Лежат карты в тишине,
Если б карты те достать,
Я бы мог вам показать,
Как напасть стремился он,
Сразу с четырёх сторон,
На акулу с Хургады,
Спящую в слоях воды.
С детства он, я знаю точно,
Не любил её заочно,
Всё акулье презирал,
Ещё миг бы и напал!
На акульем языке,
Он не знал ни «бэ» ни «мэ»,
Запретить его хотел,
В общем, полный беспредел!
Ну, а взять татуировки,
Это ж чисто уголовка,
Там всё против акул,
Вот он взял и утонул!
Это ж ясно, как пить дать,
Плыл он, чтоб атаковать,
И забрать себе потом,
Весь большой акулий дом.
Так, по сведениям разведки,
В ванной он бывал не редко,
И не просто в ней лежал,
А под воду всё нырял.
Кто-то скажет – совпадение,
У меня другое мнение.
Он нырял не просто так,
Он тренировал теракт,
И когда купаться лез,
Не скрывал свой интерес,
А акула, между делом,
Превентивно его съела.
А, что был он безоружен,
Тут экспертов вывод нужен,
Может он свой арсенал,
Там, на пляже прикопал?
Так, что он с акулой квиты,
Это лишь самозащита,
Чтобы жертвою не стать,
Нужно первым нападать.
И, вообще, подумать надо,
Может в правду был он гадом,
Так, что рыба не причём,
Вся вина лежит на нём.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986830
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 22.06.2023
Мандрівник
- Я в кишені, напровсяк,
Ношу візитівку,
На якій моє ім‘я,
І адреса тільки,
Щоб, коли мене знайдуть,
Дуже, дуже п‘яним,
Пожаліють й відвезуть,
До моєї спальні.
- Ви ж в Бердичеві живете,
Нашо Вам ці манси?
І дорогу сам знайдете,
В будь-якому трансі.
- А я Берлін, пишу не картці,
Александрплац!
- Ви вже похмелились вранці?
Як так, пане Кац?
- На путівку не зібрав,
Я грошей донині,
А, зато вже побував,
Два рази в Берліні!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986747
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.06.2023
Дорожній корок
Доріг покручених заплутаний клубок,
Вони пронизують все місто як судини,
Тече невпинно транспорт, за рядком рядок,
Пульсуючи у світлофорному режимі.
По магістралям, з центру в передмістя,
Тримаючи свій певний ритм і лад,
Минає незліченні перехрестя,
Шляхопроводами вертаючись назад.
Колатералями вузеньких вулиць і провулків,
Сновигають маленькі кров‘яні тільця,
Шукаючи на ніч собі притулку,
На паркінгу відведених місцях.
Шурхочуть шини по вологому асфальту,
Гудять клаксони, кожен на свій тон,
Система набуває свого кшталту,
Наповнившись потоками авто.
Спинись на мить, почуй роботу серця,
В момент його напруження – годину пік,
Ось воно рівно і ритмічно б‘ється,
А, ось завмерло на одній з автодоріг.
Причина, як завжди банальна – ДТП,
Загусла кров колісного потоку,
Так і раніше було і буває до тепер,
Хоча артерій сітка нині вже нівроку.
Дорожній корок, як в судині тромб,
Не діє закоркована кінцівка,
І не відомо, скільки часу треба щоб,
На волю вирвалась хоча б одна автівка.
Немає ходу далі, зупинились всі,
Заклякли міцно, рухатись не в змозі,
Лиш всюдисущі водії таксі,
Шукають шлях через бічні анастомози.
Ось наглухо «швидку» на виїзді затисло,
Непробивний навкруг залізний щит,
Десь там, комусь не вистачає кисню,
А тут застряг цей рятівний еритроцит.
Хтось не встигає на літак в аеропорт,
А хтось вже на екзамен запізнився,
Чекають гості на весільний торт,
А він підступно у полоні опинився.
На допомогу, розтягнути цей завал,
Під миготливим червоно-синім світлом,
Ввімкнувши гучно звуковий сигнал,
Патруль приносить наче свіжим вітром.
Під його впливом розчиняється затор,
Звільняючи просвіт дорожньої судини,
І знову загарчав заглушений мотор,
І весело побігли відпочилі добре шини.
Сідає сонце за найвищий хмарочос,
Вирівнюється пульс, зникає аритмія,
Вечірнє місто наче знає щось,
І про нічний, нарешті, відпочинок мріє.
Поволі темрява дороги огортає,
Вмикаються рядами ліхтарі,
На світлофорах жовте світло не згасає,
Червоне та зелене, поки що, не в грі.
Якщо не спиш ти, вигляни в віконце,
Послухай, як проспекти сонні шепотять,
Бо швидко ніч мине і променисте сонце,
Заллє теплом проїжджої частин гладь.
І потечуть по капілярам вуличок й провулків,
Струмки залізні виспаних машин,
Заповнивши собою магістралей візерунки,
Відновлять дещо призабутий плин.
Заб‘ється гучно, завирує місто,
Вертаючись у свій звичайний ритм,
І знову декому на трасі стане тісно,
А хтось проїде без зупинок лабіринт.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986636
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.06.2023
Вышел путин на крыльцо
Видит в зеркале лицо
Глянул хорошенько
А там Лукашенко
Покормили птиц весной
Заболели всей страной
Это вам не шутка
Этническая утка
Путин зверски лютовал
Он бендеровцев искал
И Антонио Бендеру
Замочил по беспределу
Путин вместе с Лукашенко
Нажрались гороха
И сбивали газом
Пернатую заразу
Пунин в клинику пришёл
Ботокса ширнуть укол
А бедняге в вену
Там ввели пургену
Попал путин на тот свет
Думал встретит Бога
Залетел в казан с смолой
Скатертью дорога
Лукашенко на халяву
С путиным пошёл в бордель
Взяли на двоих одну
Машеньку Захарову
Лукашенко как-то раз
Путину заехал в глаз
Спутал он Вована
С Бендерою Степаном
Путин вместе с Лукашенко
Прыгал на батуте
Оба улетели в даль
Хто не скаче – той москаль
Путин как-то на концерте
Песню весело запел
Но подвела фанера
Батько наш – Бандера
Путин в клинику пришёл
Сделать обрезание
А ему отняли всё
Вот так наказание
Лукашенко как-то раз
Заночевал у путина
И вовсе не стесняется
Один раз не считается
Опа, опа, россия не гейропа
У нас свои есть геи
И Боря Моисеев
03-04.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986566
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 19.06.2023
Частушки
На Славутич напал змей
В виде русских упырей
А наш батюшка кадилом
Разогнал нечисту силу
Лукашенко, как-то раз
Не успел на унитаз
Положил он мину
Сам себе в штанину
Сидит путин на заборе
У него большое горе
Звёзды на кремле спилили
На тризубцы заменили
Вышла дама на привоз
Смотрит – русских чёрт принёс
Джавелинчик взяла
Вас тут не стояло
В Белоруссии запрет
Месячным сказали – нет
Нафиг вам прокладки
Выходи на грядки
Танки ехали в колоне
Возле города Херсона
Байрактарчик – это сила
Танкам башни посносило
Чернобаевку бомбят
Двадцать пятый раз подряд
У россии паника
Словно на Титанике
Ехал Вова на войну
Да в чужую сторону
А назад приволокли
Без ноги и без руки
Путин *** наелся блох
Сел на мусорку и здох
А ему собака
Откусила сраку
Опа, опа, россия не Европа
И она не Азия
Смешно до безобразия
03-04.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986456
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 18.06.2023
Солдат удачі Deep Purple Soldier of fortune
Скільки ж дивних тих історій, тобі я розказав
Як тинявся я по світу і той день весь час чекав
Коли з піснею за руку взявши, сказала б ти мені:
Ляж зі мною і кохай мене і я б залишився тоді
Та старів я з кожним роком
І пісні, усі, що знав
Ехом лиш лунають
Наче спів
Крил скрипучих вітряків
Завжди буду я
Солдатом удачі
Скільки раз у мандрах вже давно, нового щось шукав
Холодними ночами, сам один, без тебе десь блукав
Часто подумки я бачив, ніби поруч ти стоїш
Хоч сліпота бентежить і я сам, як був раніш
Та старів я з кожним роком
І пісні, усі, що знав
Ехом лиш лунають
Наче спів
Крил скрипучих вітряків
Завжди буду я
Солдатом удачі
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986455
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.06.2023
Эра Шапокляк
Плыли два лебедя – гордые птицы,
Утки за ними гребли, как могли,
Просто, среди населенья зверинца,
Плавать умели лишь только они.
Пони и ослик, еноты и козы,
И обезьянки остались на дне,
В клетках из стали, стекла и железа,
Вечный покой обрели в тишине.
Плавают кресла, шкафы и комоды,
Хрюши взобрались на шифер хлева,
Рядышком, смытая в мутную воду,
Крыша, как лайнер с трубой, проплыла.
Крыше вдогонку, верхом на берёзке,
Мокрый сидит и испуганный кот,
Пёс, словно сёрфер, кружиться на доске,
Ёжик, цепляясь за ветку плывёт…
Что же вы, глупые люди вчудили,
Звери привыкли ведь, вам доверять,
Просто, с судьбою своею смирились,
Но, не просили вас, их приручать.
Напрочь забыли вы деда Мазая,
Тот утонуть, ведь, не дал никому,
И поступили, прекрасно всё зная,
Как недалёкий Герасим с Му-Му.
Предан забвенью и брошен на свалку,
Доктор чудесный, седой Айболит,
Как же, людей живых будет вам жалко,
Если зверей вы не в силах любить?
Славу сыскать словом добрым и делом,
Не удаётся нигде и никак,
Видно вошли вы все в новую эру,
Злобной старухи – карги Шапокляк.
Плыли два лебедя, плыли и плыли,
Скрывшись от глаз за волной, наконец,
А под волною, остался на иле,
Их новорожденный серый птенец…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986308
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 16.06.2023
Неправда і Обман
Зустрілися Неправда і Обман:
- Ну як, сестричко люба, твої справи?
Я в темноті тебе і не впізнав би,
Змарніла, чи може, завела роман?
- Ти, братику, завжди конкретним був,
А я, здебільшого, по тихому працюю,
І ледве моя відповідь тебе влаштує,
Коли ж ти правду від Неправди чув?
Але, якщо ти кажеш, що змарніла,
Це значить – у прекрасній формі я,
А щодо особистого мого життя,
Яке, ти братику, до цього маєш діло?
- Та не соромся, зізнавайся вже,
Роботи, кажуть, в тебе аж по горло,
А ти ж у нас і не лінива і не горда,
І любиш своє діло понад все,
Ім‘я своє ти змінюєш не раз –
Неправда, Напівапавда і Брехня відверта,
Омана, Фальш, і кожна твоя жертва,
Вже не один десяток раз на тебе повелась.
Не те що я - один у свому роді,
Обман, як кажуть, він і в Африці обман,
Провісник досвіду життєвого лохам,
І всім довірливим роззявам по природі,
Я – вчитель! Я – наставник! Я – сенсей!
Я так свій майстер-клас проводжу часом,
Що навіть тішуся, коли наступним разом,
Мене розкусять і клянуть поміж людей.
- Ти, видно, голову і Сахарі перегрів,
Невже забув, що батько наш – Лукавий?
І все, що робим ми, його заради слави,
А ти говориш про якийсь там ексклюзив!?
Невже ти не доп‘яв до цього часу сам,
Що твій обман і є моя неправда,
І дяють вони, брате, в парі завжди,
Через неправду реалізуючи обман.
Проте, я істину доводити тобі не стану,
І якщо цього, до сих пір ти не збагнув,
То, дійсно, вже нарешті досягнув,
Найвищого щабля – самообману.
- А ти, сестричко, до своїх відверта,
Не пожалієш брата, лупиш прямо в лоб,
Ой, чую, що зведеш мене у гроб...
Кажи, давай, хто нині твоя жертва?
- Поки ти там по африкам тинявся,
Я віднайшла таку країну, просто смак!
Там майже кожен другий то простак,
Роботи – кіт ще не валявся!
Я там романів, знаєш, скільки завела?
І нових претендентів – отакезна черга!
Такі сюжети, що й не треба драматурга,
І як ти зрозумів, за режисера я сама!
Акторів – море, на усі смаки,
Політики, чиновники, військові,
Усі зі мною хоч би раз готові,
Побути близько, хоч на відстані руки.
Телеканали, радіо, газети,
Всіляких блогерів голодні табуни,
Усі жирують на пасовиськах війни,
З моєю допомогою підшукуючи жертви.
А клімат там який, ну просто рай!
Улюблений танок – «Гопак на граблях»,
Там проростає будь-яка неправда,
І можна три рази на рік збирати урожай!
Якщо ми об‘єднаємо своїх чеснот –
Твою вигадливість, мою багатоликість,
Ти уявляєш, що буде робитись?
Такого, що не буде потім і не було до.
Тож, вшкваримо-но, брате, гопака!
Ніколи наша справа не пропаде,
Поки штанці свої одягне некваплива правда,
Ми тричі Землю оббіжимо голяка!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986215
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.06.2023
Улюблені туфлі
В будці, де росте платан,
Біля Ланжерону,
Працював собі Абрам,
Чоботар відомий.
Працював усе життя,
Геть без відпочинку,
І несли йому взуття,
Люди на починку...
Приминаючи ногою,
Листя вже пожухлі,
Раз приніс до нього Боря,
Свої літні туфлі.
- Глянь, Абраме, дорогий,
Що можна зробити,
Дуже хочу, друже мій,
Ще їх поносити.
Вони ж, майже як нові,
Років, може, десять,
Я тоді їх відкупив,
В зятя тітки Пєсі...
Мешти ті, скажу я вам,
Каші вже просили,
Порозлазились по швам,
Каблуки просіли,
Латка, латку закрива,
Шкіра вже не рідна,
А підошва в них така,
Що асфальта видно.
Подививсь старий Абрам,
Каже: - Знаєш, Боря,
Я пораду тобі дам,
Щоб не знав ти горя,
Тут ремонт не підійде,
Нічого ладнати,
Тут один лиш вихід є –
Треба продавати!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986090
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.06.2023
Православний хрест
Цікаву, друзі, пісеньку послухав,
Співає автор про Вальгалу і Асгард,
Про меч, який узяв до рук там,
Вкраїнський воїн-захисник, солдат.
Не зрозуміло, звідки воїнство христолюбиве,
Де в кожному підрозділі є капелан,
Жагу до Одина і Ареса в душі відкрило,
І, як берсерк, рве на собі жупан?
А, чи забули, як недавно ще,
Нацистські новоспечені арійці,
Хотіли винищити деякі народи вщент,
І нас, до речі також, українців.
Згадайте, як пливли боввани по Дніпру,
Як Русь хрестили в Либідиних хвилях,
Величні храми будувался не Тору,
І не валькіріям молились на могилах.
Як поступово, буйні вікінги-варяги,
Ставали християнама, за кроком крок,
І з ликом Господа підняли, врешті, стяги,
До чого тут, пробачте, Рагнарок!?
Король Данило і Мстислав Хоробрий,
І Мудий Ярослав і Мономах,
Йдучи на ворогів у степ, за обрій,
Хрести несли на хоругвах.
А козаки, а Зопорозьке Військо?
А гайдамаки — Гонта, Залізняк?
Холодноярці, січові стрільці, це ж зовсім близько!
А хлопці з лісу, славні воїни УПА?
Невже, перехрестившись на ікони,
І хрестик притуливши до грудей,
Вони вмирали за Перунові закони,
Чи на устах з ім’ям Ісуса, вже?
Коли кипить навколо люта битва,
То прагне воїн, аби Бог його зберіг,
Що у бою врятує — мамина молитва,
Чи мертвий, геть забутий оберіг?
Великий Костянтин і наш Великий Володимир,
Відринули язичницький навіки інтерес,
Щоб вів до перемоги нас незримо,
Святий і світлий православний хрест.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986019
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.06.2023
Сон, мій невеличкий сон Dream a Little Dream of Me
Яскраві зорі над тобою
Вечірній вітерець шепоче: - Кохаю!
Пташки співають у гущавині крон
Сон, мій невеличкий сон
Цілуй мене, я йду вже спати
Міцніше обійми, скажи, що будеш скучати
А я потрапила у суму полон
Сон, мій невеличкий сон
Зірки згасають, залишивсь б до ранку
Жадаю лиш твоїх губ
Хочу затриматись аж до світанку
А типромовила щоб:
Солодких снів, допоки сонце засяє
Солодких снів, де всі турботи зникають
Та в твоїх снах, завжди з моїм в унісон
Сон, мій невеличкий сон
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=985653
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.06.2023
Мудрість
Так ніхто не хвалить вас,
Розум ваш і вчинки,
Як той, хто таки зібравсь,
В дурні вас пошити.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=985589
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.06.2023
В ресторані
Рабинович в ресторані,
Як завжди замовив,
Борщ свіженький з пампушками,
З бурячком червоним.
Сів до столу та не їсть,
Покликав кельнера:
- Ви скуштуйте-но, візьміть,
Вашого шедевра.
- А, що сталося, чому?
- Спробуйте, кажу вам!
-Я до толку не візьму,
Натякніть хоч Ви сам.
- Просто, сядьте і сьорбніть,
Мій борщик для проби!!
- Ні, Ви, пане поясніть,
Зрозумів я щоби,
Може в нім поганий смак,
Чи пересолили?
- Я ПРОШУ ВАС, ПРОСТО ТАК,
ЩОБ ВИ БОРЩ МІЙ З’ЇЛИ!!!
- Добре, добре, все, сідаю,
Ой, а де ж це ложка?
Рабинович тріумфально:
- Що, нема? Отож то!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=985586
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.06.2023
Піаніно і перфоратор
Мій сусід купив собі вчора перфоратор,
Я сьогодні піаніно тягну собі в хату,
Бо колись він свій ремонт мусить закінчити,
Ну, а музика моя, буде вічно жити.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=985456
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.06.2023
Горобчик
Бабця, якось на городі, грядочки копала,
Два десятки хробачків різних назбирала,
Склала здобич у відерце, поклала скраєчку –
Поласують мої кури і знесуть яєчко!
Біля бабці, цвінь-цвірінь, горобчик крутився,
Щебетав щось, цвінь-цвірінь, на гілку вмостився,
Посміхнулася вона, не знала старенька,
Що у того цвіркуна чимала сімейка.
Той горобчик, цвінь-цвірінь, відерце примітив,
І усіх тих хробачків виніс своїм дітям,
Бо в маленькому гніздечку, у таємнім місці,
Пуцьвірінки жовтороті дуже хочуть їсти!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=985354
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.06.2023
Я не хочу втрачати мить Aerosmith I don`t want to miss a thing
Я би міг не спати й слухати твій подих
Як ти з посмішкою мрієш
Поки в сон глибокий линеш
Я б прожив життя в солодкому полоні
Я б залишився навічно, з тобою
Кожна мить, як поруч ти, то багатство казкове
Очі я б не закривав
Я б ночей зовсім не спав
Я сумую, мила
Я не хочу втрачати мить
Бо навіть в найсолодших снах
Твій справжній не відчую смак
Я сумую, мила
Я не хочу втрачати мить
Я лежу так близько й чую твоє серце
Сон би я твій подивився
Може в нім тобі наснився
З поцілунком Богу дякую – ми разом!
Залишитися з тобою хочу в цю хвилину назавжди
Зазавжди, це правда
Приспів
Прогаяти не хочу я
Цілунка твого справжній смак
Зараз хочу я з тобою
Разом бути просто так
Просто у обіймах щоб
Відчуть твоє серцебиття
І щоб момент цей не кінчався
Геть усе моє життя
Приспів
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984994
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.06.2023
Кадиров і Заза
Пан Кадиров мав коня,
Звали його Заза,
А свого хазяїна,
Кінь не мав ні разу.
Тільки мова не про це,
То вже хай, як було,
Я розкажу вам про те,
Як Рамзана взули.
Якось Зазу у тюрму,
В Чехії закрили,
Років десять ще тому,
Добре там гляділи.
Він під санкції підпав,
Бо господар Зази,
На нас з путіним напав,
Щоб він здох, зараза!
Час ішов поволі, йшов,
І одного разу,
Коли сторож відійшов,
Хтось поцупив Зазу.
- Як це сталося, скажіть!
З Грозного лунає,
А Кадиров там собі,
Руки потирає.
Він так скучив за конем,
Що не міг терпіти,
І одним прекрасним днем,
Мусив щось зробити.
Телефонний взявши шнур,
Якось вранці рано,
Вийшов на контакт із ГУР,
Там де наш Буданов.
Через гобліна одного,
Що на орка схожий,
Він домовивсь Зазу того,
Викрасти за гроші.
Наші хлопці гроші взяли,
Без зайвої мови,
Але справу уладнали,
Трішечки по свому…
Ось, оспівана в піснях,
Зустріч довгождана,
Везе поїзд скакуна,
Прямо до Рамзана.
Найсвітліший князь Дон Дон,
Гордий син Кавказу,
Вибіг швидко на перон,
Зустрічати Зазу.
Він вагона відчиня,
Зрозуміть не може –
Щось нагадує коня,
Ну, принаймні, схоже,
Вбога шкапа там стоїть,
Під сідлом одразу,
У зубах «бичок» стирчить,
І табличка – «Заза».
Морда кисла і сумна,
Очі в окулярах.
- Караул! – кричить Рамзан,
Щоб я згнив на нарах!
Це ж якісь старий лошак,
Я чекав на Зазу!,
Так його і перетак,
Тягнем його разом!
Зняли зі спини сідло,
Змили з нього фарбу,
А під фарбою – Лавров,
В дупу йому швабру!
- Добрий вечір, каже, вам,
Дайте цибулину,
Як наллєте ще сто грам,
То підставлю спину.
Я, Рамзан, старий вже дід,
Довго не катайся,
Від Буданова привіт,
Якщо що – звертайся!
Тут Кадиров не стерпів,
Вже таку образу,
Кулю в лоб йому пустив,
І собі заразом.
Аж тут щось як зашумить,
З боку України,
І до гір вже через мить,
Гуркіт той долинув.
То Залужний на Зазі,
У руках шаблюка,
Розбігаються вразі,
Степом лиш пилюка.
- Нумо, хлопці – козаки,
Вдарим усі разом!
І пішли, пішли полки,
В наступ за наказом.
Полякались вороги,
Збилися до купи,
Закінчилися мішки,
Щоб складати трупи.
Бо підкрався хутряний,
Звір до них одразу,
Ось така от, вір не вір,
Казочка про Зазу.
P.S. Я скажу ще пару слів,
За отого Зазу,
Віз залишитись схотів,
В Україні зразу.
Вартий був своїх витрат,
Знав що як робити,
Наплодив малих лошат,
Що нема де діти.
І тепер у нас в степах,
Там де сонце грає,
По ворожих кісточках,
Табуни гасають.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984941
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.06.2023
Триває шоу The show must go on
Порожні зали, для чого живемо,
Місця пропали, здається, ні за що,
Знов і знов,
А чи хтось знає те, чого шукаємо?
Герой черговий, черговий кримінал,
Позаду сцени, лицем ти все зіграв,
Не зникай,
Чи схоче хтось покласти вже терпінню край?
Триває шоу,
Триває шоу,
Хай серце розірветься,
А грим увесь зітреться,
Але не я, сміюсь я знову.
Щоби не сталось, хай все розсудить шанс,
Серце розбилось, невдалий знов роман,
Знов і знов,
А чи хтось знає те, для чого живемо?
Здається вчуся, все ближче до мети,
Я повернуся, минувши всі кути,
Світанок розквітає,
А я в пітьмі жадаю, вільним далі йти.
Триває шоу,
Триває шоу,
Хай серце розірветься,
А грим увесь зітреться,
Але не я, сміюсь я знову.
Моя душа метеликом строкатим лине,
Казки вчорашні вже ніколи не загинуть,
І я лечу...
Триває шоу,
Триває шоу,
Зі сміхом все зустріну,
Я не покажу спину,
Разом з шоу.
Я вийду в топ,
Не скажу Стоп,
Знайду я сили щоб, почати знову,
Разом з шоу,
Триває шоу,
Триває шоу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984819
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.05.2023
Ворогам
Всі вороги наші мусять померти,
Всі до єдиного, всі, як один.
Кожен на клаптики буде роздертий,
Кожен розсіяний буде, як дим.
Той, хто надумав насильство чинити,
Того чекає лиш лютая смерть,
Будуть повільно кістки їхні гнити,
Морок могильний заповнивши вщерть.
Ми будемо бити їх кожного разу,
Зранку і в вечорі, вдень і вночі,
Краще немає, ніж вбити заразу,
Землю очистити від нечисті.
Битемо їх у полях і дібровах,
В морі й на суші, в степах і садках.
Всі відчуття розкололись на двоє,
Нам – тільки ненависть, їм – тільки страх.
В кожній квартирі і в кожній хатині,
Де тільки ступить злодійська нога,
Ворога помста чекає незмінно,
І лиш один шлях – холодна труна.
Тільки побачиш – стріляй волоцюгу,
Тільки почуєш – бий зразу, не стій!
Просто убий, як зустрінеш злодюгу,
Знову зустрінеш, і знову – убий!
Гнів переповнює чашу терпіння,
Кожен порушник кордонів помре!
Нам не важливо, на скільки він винний,
Всім до єдиного тільки лиш – смерть!
Винищим всіх ворогів ми під корінь,
Пам’ять вкарбується міцно в мізках.
Ті, хто залишуться, будуть в покорі,
В диких й смердючих своїх болотах.
І зауважте, якщо тільки знову,
Впаде хоч тінь від брудних ваших лап,
Буде короткою наша розмова –
Гарний кацап – то є мертвий кацап!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984728
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.05.2023
Життєвий досвід
Рвалась Роза до нірвани, наче той фанатик,
І пізнавши не одну із духовних практик,
Медитації, гіпнозу, йогу, поміж іншим,
З’ясувала, що коньяк, геть ні чим не гірший.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984345
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.05.2023
Золоті лани Sting Fields of gold
Ти згадай мене, коли вітер дме
Над хвилями ячменю
Сонце ж навпаки, ти забудь, коли
В золотих йдемо ланах
І коханого, повела свого
Над хвилями ячменю
І відчула як, коси розплелись
На золото ланів
Чи кохатимеш, чи разом підеш?
Над хвилями ячменю
Ну, а сонце ми, знехтуєм, коли
В золотих лежим ланах
Вітер західний, віє лагідно
Над хвилями ячменю
Тіло ти відчуй, губи поцілуй
Серед золотих ланів
Обіцянок не даю я так просто
Їх порушив зовсім не багато
Та з тобою, я щиро клянуся
В золоті підем лани
В золоті підем лани
Сплинуло років, з тих спекотних днів
Над хвилями ячменю
І вже дітвора, з сонцем заграва
Серед золотих ланів
Ти згадай мене, коли вітер дме
Над хвилями ячменю
Сонце ж навпаки, ти забудь, коли
В золотих йдемо ланах
В золотих йдемо ланах
В золотих йдемо ланах
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984273
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.05.2023
Полон і самогон
Раз напився самогону,
Хлопець із Сибіру,
І потрапив у полон,
Сам геть не повірив.
Пили, каже ми, пили,
Випили три літри,
І я вирішив піти,
Ще трохи купити.
Грошей в мене не було,
Не було й не буде,
Тож, прийшовши у село,
Став просить по людям.
У одній із крайніх хат,
Це вже було зранку,
Поміняв свій автомат,
На літрову банку.
Повернувся до своїх,
Не застав нікого,
Трохи далі ще пробіг,
Вийшов на дорогу.
Бачу хлопці щось їдять,
Попросив в них каші,
Придивився до солдат,
А вони не наші!
Кажуть: - Ану йди сюди,
Голуб сизокрилий!
І дали мені … води,
Потім покормили.
Я тепер уже не п’ю,
Геть не п’ю, від нині,
Слава вашим ЗСУ!
Слава Україні!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984137
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.05.2023
Гендерный вопрос
Скажи-ка, дядя, ты ж не тётя?
Скажи по честному, не лги,
Я в гендерном круговороте,
Расплавил все свои мозги.
То баба с бородой на сцене,
Плечиста, костью широка,
То мальчик в платье – цвет сирени,
На высоченных каблуках.
Понять я не могу причину,
Что происходит в головах?
Посмотришь – вроде бы, мужчина,
А, в юбке и кружевных чулках.
Иль глянешь – вот проходит дама,
Ну, точно дама, видно же!
Но с мышцами как у Ван Дама,
А в брюках – явно «фаберже».
И с молотком отбойным смело,
Она на шахты лезет дно,
Он же, в светлице, гладью белой,
Всё вышивает полотно.
Я не о том, что всё пропало,
Отнюдь, не всем махать кайлом,
Но что-то в мире нашем сталось,
И это мне не всё равно.
Чем лучше жизнь и шире рожа,
Тем меньше мыслей в голове,
Но больше чувств, фантазий ложных,
И ищущих себя в себе:
Одних притягивает страшно,
Лишь свой, а не противный пол,
Другим, кого любить, не важно,
Хоть так, хоть эдак – всё равно.
Есть бесшабашные ребяты –
Им бы отрезать и пришить,
А есть по проще варианты,
Им только шмотки поносить.
Вот это на себе женился,
Теперь живёт с самим собой,
Другой, вообще, на всех забился,
Ему любовь, как в зуб ногой.
Но это только лишь начало,
Народ на месте не стоит,
Прожил денёк – начни с начала!
Ты ж кем угодно можешь быть!
Совсем не важно в самом деле,
Что ты там носишь между ног,
Важней, что чувствуется в теле,
Кем быть, тебе подскажет мозг.
Сегодня утром – ты мужчина,
К обеду уж – ни то ни сё,
Скользишь по жизни балериной,
От «он» к «она» через «оно».
А вот товарищ твой по цеху,
Тот сразу всё в себя вобрал –
Он первый трансбигомолесбо-
цисгендерквиросексуал.
Одно понять мне не под силу,
Я часто задаю вопрос –
Ведь вас же, женщина родила,
Не аист вас в зубах принёс…
И даже сказки в нашем мире,
Те, что давать должны урок,
Переиначить порешили –
Не Золушка, а Золушок.
На свет придя в цыганском гетто,
Он скучно жизнь свою влачил,
Но, встретив принца-гея, где-то,
С ним долго в браке вместе жил.
Там Белоснежка в платье белом,
И с кожей – чистый антрацит,
Там страстью Снежной Королевы,
Судьба решила – Герде быть.
Целует Спящую Принцессу,
Не рыцарь – девушка с косой,
Дюймовочка с кротами вместе,
Живёт и дарит им любовь.
У Красной Шапки с Бабушкой и с Волком,
Одна кровать большая на троих,
А что меж Пятачком и Вини Пухом,
Подумать даже страшно мне, чих-пых.
Или , допустим, вот ребёнок,
На свет родился и не пишут пол,
Пусть, говорят, он сам с пелёнок,
Решает – он «она» иль «он».
Глядишь, так где-то в лет двенадцать,
Свой опыт жизненный призвав,
Он цель возьмёт – оцифроваться,
Что он де – криптосексуал.
Хотел я в детстве быть пиратом,
И если б сделал выбор свой,
Сейчас был очень импозантным –
Без глаза и с одной ногой.
Но Бог сберёг и мама тоже,
Одела вовремя в штаны,
Я рос на мальчика похожим,
Ведь я им собственно и был!
И девочки росли в округе,
В юбчонках, в платьях и … штанах,
Но, всё же, девочки, по сути,
Одежда на вторых ролях.
Так, что отринем чертовщину,
Земли людей продолжим род,
Влеченье женщины к мужчине –
Священно и наоборот!
Хоть триста раз прикинься тётей,
Ты, дядя – тётя, так себе,
Ведь гендеров уже за сотню,
А, пиsьки, как и было – две!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984055
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 23.05.2023
Музика
- Йосип Шмулєвич, скажіть, як воно так сталось -
Ви ж в дитинстві увесь час скрипкою займались,
І консерваторію в свій час, кінчили блискуче,
Тож кар‘єра музиканта була неминуча!
Потім кинули усе, бізнесом зайнялись,
Невже Ви за музикою, геть не сумували?
- Знаєш, Сьома, як це бути фінансовим босом?
Їду зранку в офіс я, шикарним Ролс Ройсом,
Тут мені телефонує молода дружина,
І шепоче ніжно в трубку, який я мужчина!
Потім я проводжу ділову нараду,
І від того,що почув, несказано радий –
Збільшився прибуток банку, майже в половину,
Інвесторів стоїть черга, аж кінця не видно,
Ростуть акції в ціні, начебто на дріжчах,
І у Форбсі, на дві поділки я піднявся вище…
І тобі цікаво, чому ж на скрипці не граю?
А це ж, хіба не музика, я тебе питаю!?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983713
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.05.2023
Листопадовий дощ guns n roses november rain
Зазирну у твої очі,
Там кохання вже не те,
Ти, напевно, знати хочеш,
Чи кохаю я тебе?
Не триватиме це вічно,
І ми заєм все мине,
Важко, щоб не згасла свічка,
Під листопадовим доще.
Ми пройшли крізь час з тобою,
Втамувати в спробах біль.
Та коханці зустрічаються, а потім розлучаються,
але усе ж не знають, хто піде назавжди, назавжди.
Якби ми мали змогу, знайти свою дорогу, я б відпочив,
і ти була б, була б моя, тільки моя.
Для кохання, мила, прошу,
Спалахни сама вогем,
Бо я, просто, йти не зможу,
Під листопадовим дощем.
Чи тобі потрібен час самоти?
Чи тобі потрібен час самоти?
Всім колись потрібен час самоти,
І тобі потрібен час самоти.
Відкрити серце важко до кінця,
А друзі можуть біль завдати,
Але, якщо зціляєш ти серця,
Я б міг тебе зачарувати.
Чи мені потрібен час самоти?
Чи мені потрібен час самоти?
Всім колись потрібен час самоти,
І тобі потрібен час самоти.
Коли всі страхи зникнуть,
Не зникають тіні ще,
І коли не стане винних,
То полюбиш ти мене.
І навіть серед ночі,
Ми шлях свій віднайдем,
Ніщо не буде вічним,
Під листопадовим дощем.
Чи тобі хто-небудь потрібний?
Чи потрібна ти сама?
Хтось, комусь завжди потрібний,
Ти така не є одна,
Ти така не є одна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983611
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.05.2023
Літо
З усіх сезонів, полюбляв Микола літо,
А потім, раптом, зрозумів у чому сенс –
Як маєш гроші, літо можна будь-коли зробити,
Тепер Микола любить гроші, понад все.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983474
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.05.2023
21 залп 21 guns
Чи ти знаєш ціну боротьби,
Коли смерть не вартує лічби?
Чи тобі перехоплює дух,
І ти чуєш, як бракує повітря?
Що є важчим – гордість чи біль?
Прагнеш місця – сховатись від всіх?
Хто розбив твоє сереце навпіл?
Ти в руїнах
Залп! Двадцять один,
Зброю склади,
Битись не варто.
Залп! Двадцять один,
Руки здійми,
До неба просто,
Я і ти.
Ти в кінці шляху, що вже пройшов,
Але сенсу зовсім не знайшов,
І в думках осягнув ти давно,
Те, що розум переламує душу.
Задурманена віра твоя,
Бродить серед розбитого скла,
Все навколо згоріло до тла,
Ти в руїнах.
Залп! Двадцять один,
Зброю склади,
Битись не варто.
Залп! Двадцять один,
Руки здійми,
До неба просто,
Я і ти.
А ти пробував жити один,
У оселі, яку підпалив,
Чи стояв надто близько до слави,
Як лукавий, що шукає прощення від стіни.
Час для смерті і час для життя,
І наступної спроби нема,
Щось у серці твоєму вмира,
Ти в руїнах.
Залп! Двадцять один,
Зброю склади,
Битись не варто.
Залп! Двадцять один,
Руки здійми,
До неба просто,
Я і ти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983375
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.05.2023
Спорт чи мистецтво?
Тривають суперечки вже давно –
Рибалка – спорт, чи все-таки, мистецтво?
Як ловлять рибу, звісно, що то спорт,
А як про це розповідають, то – справжнісіньке мистецтво!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982973
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.05.2023
Трояндове ліжко Bed of roses
Я ранений й спустошений поруч з старим фортепіано,
Намагаюсь збагнути, чому я прокинувсь так рано,
Бо та пляшка горілки ще досі в мені,
А білявка жахлива у ліжку лежить,
І мене у кіно не зніматимуть, то тільки сни.
Я стискаю долоні з ранковим французьким цілунком,
Поки дивний оркестр лунає в вухах моїх лунко,
Поки ми розмовляєм про речі прості,
Про любов і довіру, відсутність брехні,
І це правда, кохана, ти все, що потрібно мені.
Я застелю тобі трояндами ліжко,
Але сам я сплю на гострих шипах.
Я так хочу просто, бути дуже близько,
Застелю тобі трояндами ліжко.
Я далеко зайшов та на кожний крок ближче до дому,
І по царському годен сплатити за кожну розмову,
Та це важко збагнути і сплинув вже час,
Повернути тебе поки випаде шанс,
Я шепочу кріз сльози, мала, це кохання для нас.
Я застелю тобі трояндами ліжко,
Але сам я сплю на гострих шипах.
Я так хочу просто, бути дуже близько,
Застелю тобі трояндами ліжко.
У похмільнім готелі в перуці бармен,
Там вона натякнула, що хоче мене,
І сказав би я: Так, та сміявся, що ледь не помер.
Заплющивши очі, повір, що про тебе я мрію,
В той час, як коханка бажає усього мене,
Сьогодні не сам я, але я самотній постійно,
І доводить не треба, життям захищу я тебе.
Я застелю тобі трояндами ліжко,
Але сам я сплю на гострих шипах.
Я так хочу просто, бути дуже близько,
Застелю тобі трояндами ліжко.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982913
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.05.2023
Греків ліс
Моя маленька батьківщина,
Затишна Умань...Греків ліс...
Щасливою була твоя година,
А часом гіркою від сліз.
Поети надихалися тобою,
Зростали парки помахом руки,
Тут зходились в затятому двобої
Із козаками турки і ляхи.
Тут Залізняк із Гонтою братались,
Йдучи разом на ворогів,
Тут ми із донькою гуляли,
Серед розложистих ярів.
Тут було все, окрім одного -
Сліпої смерті, що як крук,
Шугнула в присмерку раптово,
І спопелила все навкруг.
Зненацька, грубо і безжально,
Мов непотрібний всім бур'ян,
Невинні душі вранці рано,
Навічно вирвала з життя.
Тіла, знівечені бетоном,
Лягли у землю на віки,
А душі, журавлиним клином,
До Бога, в небо потяглись.
Вони з дощами повернуться,
Із зорепадом чарівним,
Сніжинкою щоки торкнуться,
Крилом метелика м'яким...
Заради істинної правди,
До себе їх, Господь, прийми!
Ми пам'ятатимемо завжди,
Число трагічне - двадцять три.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982775
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.05.2023
Наш командир полка
Наш командтр полка отличный парень,
Он знает небо, как свою жену,
Ставь на ручник, братан, мы бомбу потеряли,
И очень вероятно, не одну.
В журнале “Юный техник» мы идею взяли,
Как присобачить кое-чо к кое-чему.
Ставь на ручник, братан, мы бомбу потеряли,
И очень вероятно, не одну.
Весь день, мы древним ФАБам, на подвале,
Приваривали крылышки ко дну.
Ставь на ручник, братан, мы бомбу потеряли,
И очень вероятно, не одну.
Потом их скотчем к фюзеляжу примотали,
Ну, щас мы вам покажем «Сатану»!
Ставь на ручник, братан, мы бомбу потеряли,
И очень вероятно, не одну.
Но всё пошло не как мы ожидали,
Кричит мне в ухо командир, я не пойму:
- Ставь на ручник, братан, мы бомбу потеряли,
И очень вероятно, не одну.
А как это её мы потеряли,
Возможно, старый скотч, я не пойму.
Ставь на ручник, братан, мы бомбу потеряли,
Мы завра всё привяжем на тесьму.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982421
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 07.05.2023
Об‘ява
Відгриміла Перша Світова,
А за нею слідом Громадянська.
У Одесі із торгівлею біда,
Нова ера почалась – Радянська.
По талонам, в дефіциті геть усе,
Комісар з наганом цінами керує.
Ну, а Рабинович продає гусей,
По 500 за штуку і у вус не дує.
Що за диво? – думає сусід,
Требі і собі гешефт владнати.
Дав об‘яву, а ЧК його за хвіст,
Штраф впаяли, ледь не кинули за грати.
- Слухай, Льова, ти мені скажи, -
Він у Рабиновича питає, -
Ти ж так само по 500 своїх,
Продаєш, і проблем зовсім не маєш!
- Ну, а що ж ти, Яша, у об‘яві написав?
«Продаю гусей, 500 рублів за штуку».
- От і все! От так ти і попав!
Подивись, як пишу я, буде тобі наука:
«На Фонтані було згублено 500 рублів,
Хто знайшов, тому гусак у подарунок».
І мені приносять мою втрату, а в замін,
З птицею отримують пакунок.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982271
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.05.2023
Як воно сталось? what's up 4 non blondes
Чверть століття коту під хвіст,
Все у спробах надибати зміт, життя,
І чого воно варте.
Та я швдко вкурила, як настала пора,
Що цей світ чоловічий, увесь до нутра, а я,
В ньому лиш для жартів.
Тож плачу в подушку, як лягаю в постіль,
Щоб втряслося все те у моїй голові,
І відчуваю, як плавиться мозок.
Я прокидаюся вранці і виходжу на двір,
Я набираю повітря і з усіх своїх сил,
Кричу: - Як воно так сталось???
І я волаю: - Гей, гей, гей, гей,
Я волаю: - Гей, як воно сталось?
І я волаю: - Гей, гей, гей, гей,
Я волаю: - Гей, як воно сталось?
Я живу, Боже мій, я живу,
Я весь час живу,
В чоловічім світі.
Я прошу, Боже мій, я прошу,
Я кожен день прошу,
Щоб його розбити!
Тож плачу в подушку, як лягаю в постіль,
Щоб втряслося все те у моїй голові,
І відчуваю, як плавиться мозок.
Я прокидаюся вранці і виходжу на двір,
Я набираю повітря і з усіх своїх сил,
Кричу: - Як воно так сталось???
І я волаю: - Гей, гей, гей, гей,
Я волаю: - Гей, як воно сталось?
І я волаю: - Гей, гей, гей, гей,
Я волаю: - Гей, як воно сталось?
Чверть століття коту під хвіст,
Все у спробах надибати зміт, життя,
І чого воно варте...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982036
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.05.2023
Ми чемпіони we are the champions
Усі я борги, із часом сплатив,
Я вирок відбув, хоч зла не чинив,
І грубих помилок, зробив не одну,
І хоч мене било, кидало, крутило,
Але я не втонув.
І ти, і ти, і ти,і ти…
Ми чемпіони, брати,
Ми не зупинемо боротьби,
Ми чемпіони,
Ми чемпіони,
Геть перепони,
Бо, ми чемпіони, світові.
Глибокий поклон і вихід на біс,
Це ви — моя слава, везіння, все інше, я вдячний до сліз.
Та, шлях був не легким, я в тім зізнаюсь,
Вважаю, то викликом людства для себе, і я не здаюсь.
І ти, і ти, і ти, і ти…
Ми чемпіони, брати,
Ми не зупинемо боротьби,
Ми чемпіони,
Ми чемпіони,
Геть перепони,
Бо, ми чемпіони, світові.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981507
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.04.2023
Ти знаєш, брате
Ти знаєш, брате, тільки мамі не кажи,
Я у шпиталі зараз, відвоювався, схоже.
Хірург мене заштопав: - Будеш, хлопче, жить!
Та ось в душі загоїти діру ніхто не зможе.
Я тут вже тиждень, але насправді там,
Серед розтерзанного вибухами лісу,
Де по деревам безневинним, як по вистиглим хлібам,
Пройшлись розпечених уламків металеві коси.
На землю падали вони, вкриваючись гіллям,
Окроплені червоною росою,
То мої хлопці, я пам‘ятаю кожного ім‘я,
З життям прощалися, вступаючи до бою.
Наш перший бій, насправді, перший бій,
І зразу вісім діб розлюченого пекла,
А я лиш кілька місяців, як одягнувся в однострій,
І голова до каски, тільки-тільки звикла.
Земля вставала перед нами як стіна,
Запрошуючи у сирі свої обійми,
Навкруг вогнений буревій кружляв,
Лишаючи по собі чорні вирви.
Ми наче в шторм потрапили в човні –
Маленьке суденце серед розбурханого шалу.
Немає мачти, зірвані вітрила, якорі,
Летим дев‘ятому назустріч, найсмертельнішому валу.
Вгризається у плоть сталевий шквал,
І вибухи, як грім ревуть потужно,
І блискавок удари валять наповал,
Спікаючи своїм вогнем тіла і душі.
Від нелюдських напруг зриває дах,
Це буде вічно, так здається часом,
А всепроникливий липкий тваринний страх,
У ніздрі лізе з обгорілим м‘ясом.
День, ніч, за ними знову день,
Короткий відпочинок і до бою,
Нам би ковток води холодної лишень,
Та скільки нас залишилось – лиш троє.
І я між ними, весь як решето,
З волоссям, що за тиждень посивіло,
Живий по факту, але мертвий, начебто,
Від болю за тих інших, невцілілих.
А потім темрява і світло в далині,
І я лечу до нього в довгому тунелі,
- Не час ще, - потім хтось сказав мені,
І очі я відкрив уже в шпиталі.
Нам кажуть, ми герої, всі вітають нас,
Говорять щось про ордени і про медалі,
А я, ти знаєш, думаю щораз,
Як з цими спогадами жити мені далі.
І от що, брате, я тобі скажу,
Хай тільки зарубцюються на тілі рани,
Повернуся у стрій і страх з душі зживу,
А потім сам усе розкажу нашій мамі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981302
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.04.2023
Вибач sorry seems to be the hardest word
Що мушу зробити, щоб любила,
Що мушу зробити, щоб не йшла,
Блискавкою ледь мене не вбило,
А, прокинувся — тебе нема.
Що мушу зробити, щоб зуміла,
Розрізнити пристрасть почуттів,
Що мушу сказати? Все скнчилось,
«Вибач» - то одне з найважчих слів.
І жаль, і печаль,
То сумна, сумна картина,
І така безглузда з плином днів.
І жаль і печаль,
Чом домовитись не можем?
Схоже, «вибач» - то одне з найважчих слів.
Що мушу зробити, щоб зуміла,
Розрізнити пристрасть почуттів,
Що мушу сказати? Все скнчилось,
«Вибач» - то одне з найважчих слів.
І жаль, і печаль,
То сумна, сумна картина,
І така безглузда з плином днів.
І жаль і печаль,
Чом домовитись не можем?
Схоже, «вибач» - то одне з найважчих слів.
Що мушу зробити, щб любила,
І відчула пристрасть почуттів.
Блискавкою ледь мене не вбило,
Що мушу зробити, що мушу зробити,
“Вибач” - то одне з найважчих слів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981147
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.04.2023
Тату, мене назвали москалем
Тату, мене назвали москалем,
Хоч я в Москві не був ні разу,
А Коля в мене кинув каменем,
Сусідський хлопчик, що живе за нами зразу.
У школі кажуть, ти московський піп,
І славиш «рускій мір» у нашій церкві,
Що, наче, є у тебе чорний джип,
Що не відспівуєш героїв мертвих.
А гроші, що за свічки і просфори,
Ти відправляєш прямо ворогам.
На них купують міни і патрони,
А потім гатять тою зброєю по нам.
Ще називають – ФСБешник в рясі,
І якось так – колаборант,
Та ми, поки що, в третім класі,
Такого слова не проходили, це факт.
У того Колі старша є сестра,
Вона кричала: - Чемодан, вокзал, Росія!
Що нас невдовзі виженуть з села,
Бо у людей на нашу церкву алергія.
Я їм не вірю, тату, то не правда все,
Це ж ти мене навчив любити Україну,
Що перемогу нам молитва принесе,
За нашу землю, бо вона у нас єдина!
А тих, що кажуть за просфори і свічки,
Я в церкві ще не зустрічав ні разу,
Ну, може, раз у рік, щоб посвятить паски,
Ну, може, ще раз, яблука – на Спаса.
Це прихожани склали гроші на приціл,
І діти, і хто співає в хорі,
А ми з тобою, продавали мед і бджіл,
І ярмарки робили у недільній школі.
Я ось, що думаю про джип,
То ж, певно той, що приїздили волонтери,
А, з ними друг твій, пан-отець Пилип,
Везли на фронт спорядження й консерви.
Про ФСБ, агентів в рясі, «рускій мір»,
То тільки в телевізорі волають.
У нам Євангеліє вдома і псалтир,
Канони, кондаки і тропарі лунають.
Із руських, я про путіна лиш чув,
Та вечорами ми читаємо Шевченка,
І Лесю Українку і Франка ледь не забув,
Твою улюблену Костенко...
«Колаборанта» в словнику я відшукав,
Але ж, ти співпрацюєш тільки з Богом,
Я знаю, тату, все в Його руках,
Ми вимолимо в Нього перемогу!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=980822
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.04.2023
Петрик
Петрик голосно сказав, вилізши на стільчик,
Зовсім інше, а не те, що до цього вивчив.
Все тому що, на свої шості іменини,
Зовсім інше, аніж те, що хотів отримав.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=980712
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.04.2023
Не до душі мені Sting Shape of my heart
Він грає у карти, начебто в трансі,
А ті, хто з ним разом, не відають геть,
Що він не шукає для виграшу шансів,
І не чекає на респект.
Він грає у карти, щоб все ж розгадати,
Випадку сакрального обрис і кшталт,
Закону таємного вплив на розклади,
Примхливих чисел результат.
Я знаю, що піки - мечі для солдатів,
Я знаю, що трефи, то зброя війни,
Я знаю, що бубнами буде розплата,
Та це не до душі мені.
Він може бубновим валетом зіграти,
А може відбитися дамою пік,
Або в рукаві короля приховати,
До поки спогади зникнуть на вік.
Я знаю, що піки - мечі для солдатів,
Я знаю, що трефи, то зброя війни,
Я знаю, що бубнами буде розплата,
Та це не до душі мені.
Якби я сказав, що тебе я кохаю,
Ти б подумала певно, щось тут не так,
Та безліч облич я зроду не маю,
Такий один я, позаяк.
А ті, хто говорять, нічого не знають,
Допоки не звідають ціну за це,
Як ті, що удачу за щось проклинають,
І ті, що зі страху, утратили все.
Я знаю, що піки - мечі для солдатів,
Я знаю, що трефи, то зброя війни,
Я знаю, що бубнами буде розплата,
Та це не до душі мені.
Та це, не до душі, не до душі мені,
Та це, не до душі, не до душі мені.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=980638
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.04.2023
Две мины
Две мины встретились в полёте:
- Ну как дела? – По-боевому, а у вас?
- Нормально, в нашей миномётной роте,
Никто не спит, работают сейчас.
- А ты, наверное, к нам в гости?
- Ну очевидно, так же как и ты.
- А как у вас там? Понимаешь, просто,
Я первый раз и плохо вижу из-за темноты.
- Так ты совсем подруга, молодая,
Наверное с конвейера вчера?
- Ну да! На мне ещё на высохла покраска заводская…
- А я со склада, мне уже сегодня пол ста два.
Узнать ты хочешь, что в конце дороги,
Что ждёт тебя на нашей стороне?
Ты приземлившись, оторвёшь кому-то ноги,
Осколками пройдёшься по броне,
На тысячу которых разлетевшись,
От взрыва раскалённого нутра,
Оставишь в виде трупов обгоревших,
Того, кто молод был и жив ещё с утра.
- Откуда знаешь, кто рассказал тебе об этом,
Из улетевших мин, не возвратилась ни одна!
- Я на хранении за прожитых пол века,
Таких рассказов понаслушалась, сестра.
- Ну как же так! А я то ведь мечтала,
Привет от наших – вашим передать!
Да лучше б я в стволе тогда застряла,
Или бракованной была, я не хочу кого-то убивать!
- Эх, юность-молодость! Да ведь тебя со мною,
Создали для того, чтоб сеять смерть.
- Но не согласна я с такой своей судьбою,
Я прямо здесь готова умереть!
Давай покрепче, вместе мы, старушка,
Обнимемся и разорвёмся в облаках!
И сохраним внизу живые души,
Не долетев до цели по обеих сторонах!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=980573
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 18.04.2023
Любов народна
Любов народна річ непевна,
Сьогодні тебе люблять, завтра - ні.
В неділю натовп виголошував: - Осанна!
А в п'ятницю кричав: - Розпни, Його, розпни!
Хай кров буде на нас і наших дітях,
Нема в нас окрім кесаря царя.
А Цей лиш гідний смерті на розпятті,
Розпни Його, розпни, забави для.
Лиш прокуратор зупинити міг розправу:
- Я відпущу того, на кого вкаже ваш народ.
Народ сказав: -Звільни для нас Варавву,
Він хоч і вбивця, але справжній патріот.
Варавви і Іуди, нажаль, нікуди не поділись,
І на судилищі, сучасний вже Пілат,
І фарисеї з книжниками знову ополчились,
І цвяхи наготовив вже солдат.
А що ж народ, вже хрещений і православний,
Кричить, як завжди: - Він не цар для нас, розпни!
І почорніли золоті хрести на Лаврі,
І сумно плачуть стародавні куполи.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=980180
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.04.2023
Моя мама
Пише хлопчик твір удома,
Ви, напевно, теж писали,
Тема твору всім відома –
«Зовнішність моєї мами».
«Моя мама сама краща,
Я пишу, щоб вона знала.
Ноги в неї рівні, наче,
Бо вона їх не ламала.
Але знизу вони пласкі,
І натомлюються скоро,
Тому ходить дуже часто,
Мама тільки на підборах.
Руки в мами, такі, тонкі,
З нігтями в кінці на пальцях.
Нігті ті бувають ламкі,
Як не вистачає кальця.
Голова у мами кругла,
Трохи більша, ніж моя,
Це тому, що мама Люба,
Розумніша, аніж я.
Там ростуть у неї коси,
Значно довші за мої,
І вона у косах носить,
Такі дивні бігуді.
Ще на голові у мами,
Розташовано лице,
З дуже тонкими бровами,
Що малюють олівцем.
Очі – сірі, добрі, ніжні,
Їх фарбує теж вона,
А от губи, завжди різні,
Бо помада не одна.
Між очима ніс у неї,
Трохи з горбиком таким,
Це в дитинстві хлопчик Женя,
Вдарив клюшкою по нім.
Зуби в мами білі й рівні,
Вона чистить їх завжди,
І мене навчає вправно,
Щіткою туди-сюди.
В мами є рожеві вушки,
З дірочками на кінцях,
Носить в них вона сережки,
На маленьких кружальцях.
Зріст у мами більше мого,
Але менший ніж у тата.
Ще вона найбільше всього,
Мене любить з меншим братом».
Тато плакав і казав,
Щоб про нього не писав.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979969
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.04.2023
Його поранило в бою
Його поранило в бою,
Прошило наскрізь груди,
У мене прямо на очах, спіткнувся він і впав.
Згадав я медицину всю, що вчили мене люди,
Кров зупинив і швидко сам, його перев‘язав.
А він кричав мені: - Покинь мене малий,
Рятуйся сам, а я прикрию тобі спину.
А я йому у відповідь: - Ні, пане командир!
Я вас на полі бою не покину!
Накинув лямку на плече,
Затиснув карабін,
Вдихнув поглибше і потяг щосили.
Уламки з кулями усе летіли навздогін,
А я тягнув його, як міг, тягнув до тилу.
А він хрипів мені: - Та я тебе розжалую, боєць,
Залиш мене, не виберемось разом.
А я тягнув і думав: - Це ще зовсім не кінець,
Глухий я і не чув твого наказу.
Навкруг залізний дощ,
Усіх калібрів вигравав,
А я молився, аби влучності йому забракло.
І в Бога всемогутнього єдиного благав,
Щоб дав мені ті сили що в Геракла.
А командир шептав: - Ну, що ж ти впертий, як баран,
Тебе ж десь там чекає вдома мати.
І кров йому уже сочилася із ран,
І сили мене стали покидати.
Ну скільки нам залишилось,
Ну може метрів сто,
А в мене вже круги перед очима.
Та сунув я в перед, усім чортам на зло,
І чув у себе голос за плечима.
То він благав мене, щоб я не переймавсь,
Що я не заплямую честь мундира.
Я падав але потім знову піднімавсь,
І рачки повз, тягнучи командира.
- Покинь мене, салаго,
Він ледь чутно проказав,
Не в тій ти категорії, юначе,
120 я, а ти ще 70 не нагуляв,
Вареників макітра за тобою плаче.
А я його тягнув, як баржу тягнуть бурлаки,
Чи може, як воли по полю плуга.
Ось там вже наша річечка, на відстані руки,
Ну а за нею нас чекає допомога.
І ось ми вже нарешті,
За два кроки від води,
А там пором з піддонів дерев‘яних.
З останніх сил я затягнув його туди,
І поруч сам упав, неначе п‘яний.
А він все марив і очей не відкривав:
- Живим залишуся – візьму тебе за кума.
А я уже поволі кров‘ю сам спливав,
Мене ворожа куля десь таки торкнула.
Отямився в палаті я,
Навпроти він лежить,
І посмішка від вуха і до вуха.
- Мовчи, малий, говорить, сили бережи,
У нас з тобою буде друга днюха.
Якби таких як ти мені бригаду або дві,
Ми б все давно звільнили, геть до Криму.
А я у відповідь: - Так, пане командир,
Запросите до сина на хрестини?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979894
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.04.2023
Ефект метелика
Малий метелик крильцями змахнув,
На пагорбах Печерських, біля Лаври,
Митрополиту хтось браслета одягнув,
На ногу, під фотоспалахи й литаври.
А хтось сказав, що треба вивезти його ,
У ліс, і прямо вистрілити в скроню.
Бо просто він не вартий іншого,
І ні до чого тут порядки і закони.
А ще один почув це, взяв у руки ніж,
Пішов попа із церкви виганяти,
Та схибивши, зарізав прихожанку лиш,
А та була одного з командирів мати.
Країна в цей момент вела війну,
І готувалася до вирішальної атаки,
Та він дізнавшися про матір новину,
Додому відпросився, щоб усе владнати.
Його бійці тим часом в розвідку пішли,
Та на чолі уже із іншим командиром.
А він був боягуз, іти далеко не схотів,
І не розвідав все, що було за фронтиром.
Коли війська наші посунули вперед,
Потрапили у приготовану їм пастку,
І ворогом розбиті були вщент,
Країна, зрештою отримала поразку.
Партнери відвернулися від нас,
А в нас ні зброї, ані грошей – далі жити.
Тож змушені були ми, на якійсь там час,
Ганебне перемир‘я заключити.
Утративши третину нашої землі,
А також половину нашого народу,
Поділись десь державні всі мужі,
Із сім‘ями і статками, неначе впали в воду.
А потім повернулись воїни з фронтів,
І заходились церкви повертати,
А ті, хто захопив їх, віддавати не схотів,
І зброю, врешті, брат підняв на брата.
А потім знову ворог підступив,
Побачивши, що коється між нами,
Але його ніхто вже не зустрів,
Бо між собою всі завзято воювали.
Сусіди подивилися на це,
І ну собі, зі свого боку шматувати,
І стали ми таким собі взірцем,
Як мати все, а потім все про..ати.
І чорний лебідь крилами всіх огорнув,
І грянув реквієм у спомин по державі.
А все тому, що крильцями змахнув,
Колись малий метелик коло Лаври.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979769
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.04.2023
Рідна мова
Яка багата наша рідна мова,
ПИСАТИ нею можна від душі!
І як на те уже пішла розмова,
Поет НАПИШЕ про любов вірші,
А учень СПИШЕ математику у школі,
Інспектор ВИПИШЕ на бланку штраф,
ПРОПИШЕ лікар ліки, якщо хворий,
Рукопис древній ПЕРЕПИШЕ каліграф,
ЗАПИШЕ слідчий покази у свідка,
Майно ОПИШЕ пристав за борги,
Чиновник дозволи ПІДПИШЕ швидко,
Тож, друзі, ПИШЕМО і ми!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979603
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.04.2023
Есть страна на белом свете
Есть страна на белом свете,
Очень странная страна,
Если карту вы возьмёте,
Её будет до хрена.
И на глобусе, однако,
Не видать её краёв,
Люксембург или Монако,
Нервно курят за углом.
Только вот с размером этим,
Настоящая беда,
Он на карте лишь заметен,
А без карты – никогда.
Как бы, есть страна, а глянешь,
В самом деле нет её,
Есть простор – идти устанешь,
Есть и недра и сырьё.
И воспетые поэтом,
Сила, мощь, авторитет.
Но, похоже, только в этом
Основной её концепт.
Всё в державе для державы,
А держава для себя.
Все законы и уставы,
Для неё, не для тебя.
По богатому всё, щедро,
Тьма лесов, полей и рек,
Литры, тонны, километры,
Только где здесь человек?
В этом странном государстве,
Это слово – звук пустой,
И вообще, ты для начальства,
Лучше мёртвый чем живой.
Мёртвый ты имеешь цену,
Как расходный материал,
И найти тебе замену,
Сможет каждый генерал.
Всё подсчитано, подбито,
Дебет, кредит и баланс.
Каждый гражданин убитый,
Отработал свой аванс.
Ты с рожденья уже должен,
И стана своё возьмёт.
Не она тебе поможет,
А совсем наоборот.
Ты державу выручаешь,
Что уже трещит по швам.
Телом дыры закрывая
И прорехи тут и там.
А она шагает гордо,
С калькулятором в руках.
Просчитав в валюте твёрдой,
День прожитый впопыхах.
Сколько хватит ей запаса,
Если тратить, например,
Душ по двести ежечасно,
Или больше, как теперь.
Нефтью, газом перекроет
В людях кассовый разрыв –
Бабы новых нарожают,
О исчезнувших забыв.
Вот она страна какая,
За ценой не постоит!
Жизнь себе самой продляя,
Ни чьей жизни не щадит.
Честь державы защищает,
Государственный престиж.
Ведь она без них нагая,
Мир без них не удивишь.
Потому то в прейскуранте,
На вершине сумм и цен,
Лишь величие на карте,
А не люди, например.
Всё собою затмевая,
В первых строчках прайс-листа,
Числится Одна Шестая,
По цене такой – одна!
Непомерно всё настолько,
В сей стране дороговизн,
Ничего не стоит только,
Человеческая жизнь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979461
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 07.04.2023
Загиблим героям
Вони загинули, їм сорому не мати,
Пішли у небуття спочити на віки.
Чи було легко їм своє життя віддати?
Мовчать – над ними лише тиша і вінки.
І прапор гордо на вітру тріпоче,
І серце втратою пронизано наскрізь,
І дивляться на нас такі живі і рідні очі,
Ми ж стоїмо, потупившись від сліз.
Вони загинули не ради нагороди,
То для живих – медалі й ордени.
Найкращі діти нашого народу,
Країни молодої дочки і сини.
Їх пам‘ять світла поруч з нами,
А стежка до могили бур‘яном не заросте,
І дай нам сили, Господе ласкавий,
Звитягу їхню не зганьбити попри все.
Безсмертні душі їх у вирій відлітають,
Залишившись навічно янголами там.
І хоч говорять, що герої не вмирають,
Героям мертвим ми завдячуєм життям.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979247
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.04.2023
Бахмут
- А не взять ли нам Бахмут?
Так подумал вор и плут.
Щас войска мои придут
И его, Бахмут, возьмут.
Вот берут они, берут,
Свои головы кладут,
Пополнение везут,
А Бахмут всё тут и тут.
Вновь они его берут,
Всей толпой в перед бегут,
Утомятся, отдохнут,
А Бахмут не взят, он тут.
Новый выберут маршрут,
Свежих зеков привезут,
Свои промахи учтут,
Но Бахмут не там, а тут.
Слева, справа обойдут,
В центре натиск создадут,
Всех шаманов призовут,
Но стоит, стоит Бахмут!
Месяцы идут, идут,
А потери всё растут,
Ключ никак не подберут –
Заколдованный Бахмут!
Разозлился вор и плут:
- Ну-ка, взять его, Бахмут!
С нас уже кругом все ржут,
Не возьмёте – нам капут!
Генералы всех зовут:
- Ну пойдёмте на Бахмут!
А солдаты не поймут,
На кой ляд они там мрут,
Но подумав пять минут,
Они снова в бой идут.
И в бою том проживут,
Ещё целых пять минут,
Но бредут, они бредут,
Встанут, снова упадут,
А защитники их ждут,
В хвост и гриву их клюют.
Сотни, тысячи кладут,
Горы трупов там и тут.
Для агрессора маршрут –
Родился, пожил, в Бахмут.
Всё бедняги не поймут,
Что Бахмут им не Сургут,
Здесь их скомкают, сожмут,
Перебьют и разорвут,
Растерзают и сожгут,
Вокруг пальца обведут,
Расстегнут и застегнут,
Но Бахмут не отдадут!
И подумал вор и плут:
- Ну его, этот Бахмут!
Как не взял я раньше в толк –
Там же рядом есть Нью-Йорк!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979184
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 04.04.2023
Жив на світі «презідєнт»
Жив на світі «презідєнт», не військовий і не мєнт,
Вмів звиватися як вуж – був продуктом він спецслужб.
Всіх підозрював навкруг, не пускав до себе в круг,
Геть дружину він прогнав, так самотність полюбляв.
Був таким собі цабе, лиш обожнював себе,
А людей усіх ділив, на холопів й ворогів.
Перших батогом шмагав, підкоритись вимагав,
Других полюбляв труїти, чи в тюрму запроторити.
Невеличкий сам, миршавий, залякав усі держави,
Хоч сахався, що той кінь, як побачить власну тінь.
Ось такий от «презідєнт»,
Із країни «Іхтамнєт».
Жив у льосі, сам-один, у оточенні тварин,
Яких, без простих собак, зібрав цілий зоопарк.
Був в колекції муфлон, з гордим іменем Дон-Дон,
Кінь старий, шакал пригожий і ведмідь, що пив безбожно.
Був суровий там кабан, Жаба з прізвиськом Стакан,
Цілий гурт ворон-відьом, на чолі із соловйом.
Тьма баранів й віслюків, з зірками поверх голів,
Поміж них окремо мул, з кличкою в кінці на «У».
Ще піщаний був звірок, з вусами на кшталт щіток,
А малих повзучих гадів, як краплин у водоспаді.
Він усіх їх годував, і завдання роздавав,
А вони кусали тих, хто сховатися не встиг.
Ось такий от «презідєнт»,
Із країни «Іхтамнєт».
Та найбільшу пристрасть мав, він до грошей, що накрав,
Із зелених тих купюр, сатанів, як з дусту щур.
Продавав він нафту, газ, мав їх доста про запас,
Все, що плинуло в трубі, він привласнював собі.
Труб мережива навкруг, понаплів як той павук,
І на голку низьких цін, підсадився не один.
І не дві й не три держави, газ купляли на халяву,
А за щедрі хабарі, мали дещо і собі.
Продавав також зерно, ліс товкав, хімволокно,
І алмази і метали, лиш не мав на експорт сала.
Ось такий от «презідєнт»,
Із країни «Іхтамнєт».
Мав ще він завітну мрію, і плекав таку надію,
Стати разом в ряд один, поміж головних країн.
Надимав натужно щоки, ставив руки грізно в боки,
І всім виглядом кричав, що він це заслугував.
Подивились президенти на сопливий ніс задертий,
На йог скажені очі, зважили, що дуже хоче,
Та щоб він чого не втнув, запросили у свій клуб.
І ось так велика сімка, стала вісімкою стрімко.
Правда, я брехать не буду, це запрошення до клубу,
Надійшло за кілька років, як почав він дути щоки.
Уладнав весь той момент, попередній президент.
Але саме наш пінгвін, думав, що то він один.
Та не довго тим радів, кілька років потусив,
І, порушивши розклад, заробив пенька під зад.
А шановний гурт людей, що не полюбля свиней,
Замінивсь так само стрімко, знову з вісімки на сімку.
Ось такий от «презідєнт»,
Із країни «Іхтамнєт».
А спалився він на тому, що з чужого прямо дому,
Він дітей собі забрав, ну, точніше, просто вкрав.
Їх батьків життя позбавив, на той світ усіх відправив,
Їх оселі зруйнував, а країну сплюндрував.
І як справжній крокодил, сльози навіть проронив,
Так аж переймався «щиро», що дітей позбавив миру.
А насправді все те стало, бо не було в нього сала,
Та й ще жаба задушила, що борщем не пригостили.
Він і думати не став, взяв війну і розпочав,
Хоча можна було просто, на обід прийти у гості.
Ось такий от «презідєнт»,
Із країни «Іхтамнєт».
Але світ таки не спав, злочин цей не проморгав,
Світ отримав лиху звістку і прислав йому повістку.
Щоб він в льосі не ховався, по хорошому здавався,
І забронював маршрут, в міжнародний карний суд.
Доля змінюється стрімко, знову він потрапив в сімку,
Сімку упирів зубатих, що потрапили за грати.
Президентів, як і він, які гнулись від провин.
А герой наш з переляку, геть подумав про гілляку,
Та з усім звіринцем сам, все ж зібрався в Амстердам.
Але не туди бомагу, він отримав, а в Гаагу!
І почався там процес, з гучністю аж до небес.
А що відбувалось далі, трохи згодом, бо я в залі...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979090
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.04.2023
Човникова дипломатія
У мистецтві домовлятись, неможливого немає,
Про це кожний дипломат з пелюшок, напевно, знає.
Але є на світі цьому дипломатія така,
Яку здійснювати треба скориставши човника.
Якось Генрі Кіссінжера, журналіст один спитав,
Як державний секретар цю методу б описав?
- Усе просто, у євреїв цей прийом універсальний,
І вони у даній справі мають досвід колосальний.
Ось на приклад, вам задача, як би там і що не було –
Доньку Ротшильда віддати за звичайного гуцула.
Як зробити? Дуже просто. Для початку треба взяти,
Віднайти того гуцула і у нього запитати:
- Хлопче, хочеш одружитись на єврейці із Нью-Йорку?
- Та навіщо? В нас дівчата, теж такі собі до толку!
- Вона донька мільярдера! Це тобі буде цікаво?
Огого! Ну так, звичайно, це вже зовсім інша справа!
Далі, у швейцарськім банку, на засіданні правління,
Сформулюйте джентльменам усього одне питання:
- Чи погодяться панове, щоб найвищу із посад,
Зайняв зовсім не знайомий, один хлопець із Карпат?
- Та як можна? Звісно – ні, нас не зрозуміють люди!
А якщо він разом з тим Ротшильдовим зятем буде?
- Отакої! Якщо так, ми погодимся на тому!
Ну а ви, таки, прямуйте прям до Ротшильда до дому:
- Як вам пане мільярдере, пропозиція така –
Видати єдину доньку за простого селюка?
- Та ви що? Та я такого, навіть не запрошу сісти,
У родині нашій були, виключно лиш фінансисти.
- Так він в банку обіймає директорську посаду!
- Чом пан зразу не сказав? Це міняє всі розклади!
Розочка, послухай доця, ти уже виходиш заміж,
І дружиною банкіра рівно через місяць станеш.
- Фу! Не хочу за банкіра, вони всі такі бридкі,
Усі товсті понад міру, і у ліжку ніякі!
- Так твій милий-наречений – простий гуцуляка!
- Ооо! Під вінець з таким піду геть без переляку!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978740
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.03.2023
Ворон
У ворона, в отличие от многих,
Его пернатых и летающих коллег,
В душе нет места для заботы и тревоги,
Живёт на свете ворон триста лет.
Все что-то делают, спешат и суетятся,
Орлы красуются вальяжно на гербах.
Детей приносят аисты, проблемы дятлами творятся,
Кукушки жизнь чужую отмеряют впопыхах.
За мир и почту голуби в ответе,
А утки, те за слухами и сплетнями стоят.
Павлины быть стараются всех ярче на планете,
Вороны, всё беду накаркать норовят.
С рассветом петухи будильником горланят,
Мечтают кашей всех сороки накормить.
С утра пораньше миром жаворонки правят,
А совам безраздельно ночь принадлежит.
Лишь ворон не спеша за этим наблюдает,
Топорщит перья, глазом антрацитовым ведет.
Мирскую суету он мимо клюва пропускает,
Вот триста лет поэтому живёт.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978633
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 30.03.2023
Накрапай, браток…
Заструились каплями сосульки,
Потекли в сугробах ручейки.
Дёрнем-ка, дружище, по грамульке,
Мы с тобой бухнуть не слабаки.
Хлопнем-ка, дружище, по стакану,
Истина на дне, ты так и знай!
Станет всё кругом по барабану,
Выпил утром и весь день гуляй!
Накрапай, браток, стопрарик,
Снова выпьем и нальём.
Мы без Африк и Австралий,
Распрекрасно здесь живём.
А закусывать нам скучно,
Лишь занюхать рукавом.
Нам в Америку не нужно,
И в Европу нам облом.
Нам с тобой в любое время года,
После третьей на душе весна.
Тяпнем-ка, дружище, за свободу,
По рюмахе зелена вина.
Опрокинем смело за бородку,
Что угодно, лишь бы градус был.
Если раздобыть не сможем водку,
То «Боярышник» пойдёт в распыл.
Припев
Вот уже земля кругом просохла,
Но не просыхаем мы с тобой!
Врежем, друг, пока мы не подохли,
И ещё добавим по одной!
Выжрем всю водяру на планете,
На себя ответственность возмём.
И чтоб денег не бросать на ветер,
На последок пивом полирнём!
Припев
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978526
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 29.03.2023
38/42
На кримінально низькій висоті,
Зі швидкістю, що на межі безумства,
Тумани намотавши на гвинти,
Ми здійснюємо спробу самогубства.
38 кілометрів, найкоротший шлях до моря,
Ну а потім 42, понад пляжами на схід.
На фортецю Маріуполь, що не виринає з бою,
У Азовський бастіон, ми тримаєм наш політ.
38/42 є одна завітна мрія,
38/42 шлях намічений пройти,
38/42 поможи свята Марія,
Повернутися на точку, звідки вилетіли ми.
Сьогодні смерть обійми розкриває,
Продати в спробі в одну сторону квиток.
Як буде «пан» - удача нас спіткає,
А як «пропав» - злетімо прямо до зірок.
Ми як лижники на спуску, між дозорами ковзаєм,
Притискаючись до лісу, оминаєм ППО.
Подарунки транспортуєм гарнізону Азовсталі,
Хоч маленьку, та надію, під гвинтами несемо.
Приспів
Змінивши на поранених БК,
Зворотнім курсом знову попід хвилі.
Ледь втамувавши тріпотіння у руках,
Ми зауважили ворожої ракети виліт.
Пастки віялом пішли і залишились по заду,
А ракета без розриву, пронизала фюзеляж.
Нам сьогодні пощастило, смерті Бог поплутав карти,
Повертається додому наш фартовий екіпаж.
Приспів
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978369
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.03.2023
Талант
Тактичною окрасою
Є вміння відіслати своєчасно.
Задати напрямок несхибний –
То вже стратегії яскравий діамант.
А ось відправити і за адресою,
І саме зараз – одночасно,
Та ще й того, кого потрібно,
Це, погодьтеся, талант.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978014
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.03.2023
Балада про боротьбу В.С. Висоцький
Поміж тьмяних лампад та вечірніх молитв,
Поміж мирних багать та трофеїв війни,
Жили діти, що чули лиш спогади битв,
Знемагаючи від малої своєї біди.
Дітям побут і вік їх, завжди не указ,
І ми бились до саден, до смертних образ,
Але матері вчасно латали нам стрій,
Ми ж ковтаючи книги, хміліли від слів.
Липнув чуб нам на зопрілі лоби,
І свербіло солодко у грудях від фраз,
І бентежив нам розум смак боротьби,
З пожовтілих сторінок осяявши нас.
Намагались збагнути ми з мирним життям,
Переплутавши заклик до битви з виттям,
Таємницю наказів й кордонів мету,
Сенс атаки і брязк колісниць на ходу.
В казанах, ще гарячих від воєн і смут,
Так багато поживи маленьким дитячим мізкам,
Ми у якості зрадників, ницих Іуд,
Відмічали того, хто був ворогом нам.
Не давали схолонуть злодіїв слідам,
Обіцяли любить найчарівніших дам,
Заспокоївши друзів і близьких своїх,
Приміряли героїв на себе самих.
Тільки в мрії сховатись лиш можна на мить,
Куций час для розваг – стільки болю навкруг!
Знайди сили закляклі долоні розкрить,
Зброю взявши собі із натомлених рук.
Ставши власником теплого досі меча,
І в броню загорнувшись не смій закричать.
Розберись, ти – герой чи адепт похвальби,
І відчуй на губах справжній смак боротьби.
І коли поруч друг твій на землю впаде,
І від першої втрати завиє душа,
І коли ти без шкіри відчуєш себе,
Бо скінчилась дорога його – не твоя.
Зрозумієш ти те, що знайшов, відшукав,
В заборолах шоломів смертельний оскал,
В зла з неправдою – бачиш, дебелі дзьоби,
А за ними завжди лиш круки і гроби.
Якщо м’яса ніколи не їв ти з ножа,
І байдужою була тобі доля чужа,
І у бій не вступив ти з розбещеним злом,
То життя твоє зовсім нікчемним було.
Якщо шлях прокладаючи батька мечем,
Ти просолені сльози на вус намотав,
Якщо в жаркім бою відчув друга плече,
Отже, справжні книжки ти в дитинстві читав.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977808
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.03.2023
Бізнес – клас
- Я сидіти з ним не в змозі,
Подивіться – він єврей!
Я ж посивію в дорозі,
Коли поруч буде – цей!
Так одна огрядна дама,
У салоні літака,
Стюардесу намовляла,
Що вона, мов, не така.
Щоб знайшли їй місце інше,
Від носатого подалі.
Краще може буть чи гірше,
Не важливо, то – деталі.
У салоні стало тихо,
Пасажири хмурять брови.
Де узялося це лихо,
З хащів темних чи з діброви?
Провернулась провідниця,
Посміхається здаля:
- Я спитала, як годиться,
В командира корабля.
Він погодився, не варто
Поруч провести години.
В товаристві, не на жарти,
Неприємної людини.
Але справа ось у чому,
Місце є лиш в бізнес-класі.
Другого і економу,
Не знайдемо ми наразі.
Розпливлися в дами губи:
- Я не проти… - Зачекайте!
То не пан був до вас грубим,
Ви те місце не чіпайте!
Містер, забирайте речі,
І проходьте в бізнес-клас.
Пасажири радо плещуть,
У долоні, от так раз!
Ось нахабу і провчили,
Та зоблідла, як сметана:
- Це помилка капітана!
Стюардеса каже: - Що ви?
Неможливо це, мадам!
Бо ж не помилявсь ніколи,
Капітан наш Регельман!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977733
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.03.2023
Дзеркало
- Скажіть, учителю, як так воно буває –
Прийдеш до бідного, він радий бачити тебе,
Запросить в хату, про незгоди розпитає,
А от багатий носа в сторону верне.
Неначе дивиться на тебе, та не помічає,
Усе від грошей, це вони його псують?
- Мій юний друже, так на жаль буває,
Поглянь в вікно і зрозумієш в чому суть.
Що видно там? – Якась дитина плаче,
Старий на лавці, кіт з калюжі воду п’є.
- Тепер у дзеркало, що ти там бачиш?
- Я бачу тільки відображення своє.
- Вікно і дзеркало подібні, плоть від плоті,
Та от додай дещицю срібла і усе.
В те саме скло вдивляючись, по суті,
Побачиш в ньому лиш одне своє лице.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977247
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.03.2023
Самая главная скрепа
Как-то вечером Степану,
Стало скучно – водки нет.
Он последних два стакана,
Выжрал давеча в обед.
Клавка, тоже, ёксель-моксель,
Заартачилась: - Не дам!
Ты ж не муж мне, а сожитель,
Заработай на сто грамм!
Вон, картина наша с дачи,
Год уже в углу гниёт.
Взял бы да и прихерячил,
Её к стенке, ё-моё.
Ты же, Стёп, не хрен моржовый,
Руки с жопы не растут.
А пузырик пол литровый,
Намучу, вмиг будет тут!
Стёпа говорит: - Ну, бляха,
Я ж тебе не конь в пальто.
Спорим, с одного замаха,
Присобачу полотно.
Я, етить твою на лево,
Не какой-то *** с бугра.
Дуй в ларёчек, королева,
Эх, Евпатий Коловрат!
Молоток достал и гвозди,
Вышел пыхнуть на балкон.
Может, Лёху кликнуть в гости?
Буханем, ёдрен батон!
Это ж ёпта, блин, халява,
Гвоздь забил и нормалёк!
Ну, теперь готовься, Клава,
Ёк, етить ты макарёк!
Выбрал место, взял картину,
Приноравливаться стал.
Слышит, в телике мужчина,
Чёт про матюки сказал.
Мол, нельзя будет отныне,
Материться и вообще,
Отношенье к матершине,
Станет очень жёсткое.
А потом, тот лысый пряник,
Говорит, что всё, кабздец,
Кто кого пошлёт по маме,
Того ждёт крутой трындец.
Мол, нашли такие скрепы,
Чтоб народ скреплялся впредь.
А вот мат, он не потребный,
Гнать его, едрёна медь!
Чтобы феня не звучала,
Забодай её комар!
Всем глаголить величаво,
Не то в *** скипидар!
От таких вот, загогулин,
Стёпа глазом закосил,
И по пальцу со всей дури,
Молотком как залепил!
Весь стояк в девятиэтажке,
Враз прозрел, япона мать!
Стёпа матом трёхэтажным,
Блин косой, давай орать!
- Ну эту картину на хер,
Клавка – *** чтоб тебя!
Я весь палец распанахал,
Ни хрена себе струя!
Ёперный театр, Клава!
Мать твою едрить, песец!
Это чё, епта, подстава?
Я ж те на *** не кузнец!
Ну её к едррёноё фени,
Бляха-муха, в рот компот!
Я тебя сейчас об стену,
Долбану разов пятьсот.
Ёханый бабай, ты может
Уху ела или чё?
Я ж могу и раскорёжить,
Растуды через плечо!
Вот те на те, хрен в томате,
Колотить етить копать!
А тебя, чё, нету в хате?
Ну ты, Клавка, твою мать!
Клавка двери открывает:
- Чё за на *** тарарам?
Стёпа, ты козёл гребаный,
Хер тебе, а не сто грамм!
Ёпэрэсэтэ, мудило,
Чтоб копытом тебе в грудь!
Чтоб те харю покривило,
Пришибу когда-нибудь!
Я щас, *** конь педальный,
Как пойду, етить, в разнос.
Станеш, ёпт, бомжом вокзальным,
Слышишь, грёбаный насос!
Стёпа объяснил подробно,
Что мол, так и так – херня!
Отмудохают по полной,
Даже если скажешь: - Бля!
- Ёкэлэмэнэ, подруга,
Растуды твою в качель!
Как же мы поймём друг друга,
Ху ты ну ты, канитель!
Нужно быть конкретным дятлом –
Обделить нас матюком!
Мы ж не просто кроем матом,
Мы же думаем на нём!
Но, по ходу, обложалось,
С тем запретом мудачьё.
Мы ведь грамотные малость,
Буквы знаем, ё-моё!
Так что, Клавка, не печалься,
Нас так просто не возьмёшь!
Будем письменно ругаться,
Наливай, едрёна вошь!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977069
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 15.03.2023
Задзвенять струмками
Задзвенять струмками чистими Карпати,
Потечуть швидким потоком між долин.
Ріками їм доведеться, врешті, стати,
Шлях здолавши аж з самих вершин.
Від Дністра і до Дунаю,
Сонце в бризках виграває,
Над смереками веселкою бринить.
Від Дунаю аж по Дністер,
Віє в горах вільний вітер,
З ялівцями тихо гомонить.
З Верховини плине в Чорне море,
Черемош дзвінкий і бистрий Прут.
Тиса говірлива, струменем прозорим,
Водограями шепоче там і тут.
Від Дністра і до Дунаю,
Місяць з хмарок виринає,
І доріжкою сріблястою блищить.
Від Дунаю аж по Дністер,
Зірка ясна в небі чистім,
Спалахне і в хвилю скотиться за мить.
Через перекати та стрімнини,
Крізь твердиню скель, без вороття.
Вода камінь точе і до нині,
З гір прадавніх нам несе життя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976964
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.03.2023
Ділова хватка
- Скажіть, це адвокатська фірма
«Рабинович, Кац, Шмулєвич, Шпільман і Петренко»?
- Так, пане, чим я можу вам допомогти?
- У мене справа тут судова є маленька,
Я хочу, щоб Петренко взяв її вести.
- Чому Петренко, чом ваш вибір впав на нього?
У нас усі кваліфіковані юристи!
- Мене вражає хватка чоловіка цього,
Зуміти у таку компанію пролізти!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976894
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.03.2023
Весняна пісня
Набубнявилися пуп‘янки- бруньки,
Майорять кетягами купини.
На мочарищах баюри розквіли,
Чичками-зірками журавлини.
А далебі, наче коц картатий,
Розмаїття зілля твані-трясовин.
Ліжником веселково-строкатим,
Полонило аж за обрій далечінь.
На весні буяє і пишається болото,
Розцяцьковане палітрою квіток.
Пахощами цвіту перевите,
Всипане мільярдом пелюсток.
Колоски зозульок височіють,
У рожевих і бузкових кольорах.
Плямами гарячими півники жовтіють,
Ваблячи й хвилюючи комах.
Сонячна калюжниця запліта багнини,
Сухоцвіт-товстушка килимом вкрива,
Похилив голівки з ніжним пухом білим,
Начебто завіяла снігом все зима.
Китиці гребінника мов дрібні дзвіночки,
Лине парасольками теплий ясновець.
Вербозіль-дубричка запашним віночком,
Золотими іскрами розквіта жовтець.
Пухівки, осоки, верболози,
Очерет-рогіз, бобівник, буяхи,
Верби, вільхи і берези,
Репаються від життя, як лантухи.
Копирсаються в багнюці та ревуть,
Тужаві й барилисті ропухи.
Писками банькатими гомони ведуть,
Вирячаються із гвалтом відчайдухи.
Пуцьвірінки ремствують у разі,
Що не втрапило в роззявлені дзьоби.
Буцаються і куйовдяться одразу,
Як смаколики розскубують собі.
Брязкотять потужно богари і кузьки,
Блимають смарагдом блищаки.
Жаби їх лапають, але зуськи,
Висолоплюють на марно язики.
На лататті бабки-гвинтокрили,
Балюхами глипають всебіч.
А хрущі бряжчати заморились,
Нашугалися достоту в глупу ніч...
Навпрошки по болотах, із молитвою,
Простував гевал далебі манівцем.
З паляницею у тайстрі під пахвою,
Дибав по мочарах похапцем.
Як примара із мармизою вар‘ята,
Із раменами нівроку й поготів.
У правиці жилавій тримав багнета,
А лівицею – ціпка і дрижаки ловив.
Харапудився від гедзів наче огир,
Нашорошувався і стерігся як румак.
Як пиріщився у темряві об стовбур,
Долів у ковбані гепався навзнак.
Ох і буде ж непереливки тобі батяре,
Як спіткаєшся з газдинею ось-ось!
Вона ж, ворожбиточка, тебе залає,
Забарився ти фацете надто щось!
Ох вона і закопилить свою варгу,
Як ти придибаєш на поріг!
Приголубить скалкою по карку,
А ще макогоном навідліг!
Ось серпанком видноколо зажевріло,
Наче ватра, що загравою бринить.
Він на обійстя навшпиньках несміливо
Прослизнув, і за фіранку зазирнув на мить.
У свтлиці, перед люстерком-свічадом,
За просторим, вкритим обрусом столом,
Молодицю зауважив там огрядну,
З філіжанкою і повним кнедлів баняком.
Запашний, духмяний аромат тієї страви,
Нагло так йому кебету сколотив.
Отетерівши, неначе звір захланний,
Легінь в‘язи, знепритомнівши скрутив.
Гепнувся із грюкотом на тирсу,
Мешти позлітали обопіль.
Горілиць лежав і грунт копирсав,
Молодиця підкрутила у жарівці гніт:
- Де ти вештався, пройдисвіту-лайдаче,
Телепень, бешкетник, бузувір!
Ти допіру із блюзнірством на додачу,
Учинив гармидер як лихий жовнір!
Безталанний, хай візьме тебе морока!
Де валандався і швендяв стільки днів?
Щоби ти мені там не варнякав,
Нісенітницю верзеш, тай поготів.
Ти ж пішов у ятку по хлібину,
А, напевно, в кнайпі оковиту налигав?
От як лусну тобі люшнею у скроню,
Щоб одразу гречним ти і чемним став.
Плаче, бахуре, по тобі буцегарня,
І цебро води йому студеної на пику -
- А в макітрі твої лиш одна гуральня!
- Я, лебідонько, й михайлика не смикнув!
Геть не вцмулив ні краплини ні дещиці!
- Ааа, все ти теревениш казна що,
Ти, комизо, добазікаєшся, ниций,
Бздуру бубониш мені на зло!
- Заблукав я манівцями в драговині,
Лоскотуха-мавка заполудила мій зір.
А водяник із отхлані з писком синім,
Кумпелем вдавався на позір.
На горгошах мене вгоцав у тенета,
Потім нагло запроторив в чорторий.
Герцював я з вовкулаком на багнетах,
І з чугайстером виходив на двобій.
Але жодного пенязя не розтринькав,
Не проциндрив ні копійку ні шеляг.
Паляницю лиш придбав і цю ковіньку,
Якщо брешу – най но трафить мене шляк!
Гордовито, наче бусол-чорногуз,
Видобув із маринарки пуляреса.
Шкіряного, повного, не те, що у лакуз,
І дзигарика, коштовного до біса.
- Все зберіг, нічог не пропив,
Не бувати газді одороблом!
Ти мене, голубонько, прости,
Дай поїсти , все попораю і зроблю.
- Щож ти, соколе, мовчиш як потурнак,
Лицарю мій, ти звитяжцю-богатире!
Най би натякнув чи зробив знак,
Прецінь ні шелесть, як та тетеря!
Є у мене все, мій Вернигоре!
Ласощі, потравки, лакоминки,
Витребеньки, люксуси – усього гори!
Готувалася ж бо на твої поминки...
Прожогом метнулась до повітки,
Стрімголов у клуню, ще хутчіш у льох.
Шабатури, креденси і скриньки,
Одчиняла-відчиняла за шістьох.
Десь з‘явились слоїки, пуделки,
Миски, глечики, кандійки, казанці.
Заіскрились сріблом ложки і виделки,
Задзвеніли келихи і чарки золоті.
Розлетілись по обрусу таці і тарілки,
На пательні зашкварчала свіжина.
На столі вже опинилася затірка,
Солені грибочки і капустка квашена.
В грощиках із овочами душенина,
Виморена й розімліла у печі.
Борщик з пампушками, буженина,
Буцики, мазурики, книші.
Шпундра в буряковім квасі, зрази,
Холодець із ратиць, деруни,
Перепілки смажені, товченики, роляда,
Із кав‘яром дрібненькі канапки-пустуни.
І печеня і ковбаски в білім смальці,
Рурками крученики завиті туго,
Пиво зимнє у пузатому барильці,
А до нього вуджене свиняче вухо.
Тут і куманці і сулії кругленькі,
Штофи, бутлі і генсьори-гусаки.
Пляшки, пляшечки великі і маленькі,
І карафок кришталеві шпичаки.
В них булькочуть, нидяться під корком,
Достопамятні амброзії і трунки.
Охолоджені ретельно преред вжитком,
Виплекані ніжно у пивницях лунких.
Чиста як сльоза горілка-оковита,
Первачок, калганка, спотикач,
Запіканочка, слив‘янка і медова сита,
Та така, що лусне з заздрощів багач!
Варенуха, хріновуха і перцівка,
Доста всього у газдині про запас!
Сирівець, малинівка, зубрівка,
А перлиною – шляхетний контабас!
Від такої кількості поживи,
Обертом пішла шаленим голова.
Та господар був усе ж кмітливим,
Зайвого слівечка не сказав.
Треба, думає, частіше померати,
Щоб втрапляти, тай до себе на поминки.
Бо як будеш тільги гарувати,
Не заробиш на такі от лакоминки.
В голос до дружини промовляє:
- Ох, ти ж моя ясочко тендітна!
Так, як ти, лебідонько, ніхто не зустрічає,
Свого милого, а хоч і з того світу!
Часом лаєш ти мене із пересердя,
Все ж похоронити виряджалась пишно!
А я хлоп простий, не пербендя,
Пригощуся, раз воно на те так вийшло.
Сіли разом до широкої стільниці,
Випили по чарці, попоїли.
Зарум‘янилась кобіта білолиця,
З розкоші такої розімліла.
Пригорнулася до нього на канапі,
Розплела русяву джерегелю.
Бо кохання із терпінням вкупі,
Є оздобою щасливої оселі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976742
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.03.2023
В мерехтінні і кіптяві свічки...
В мерехтінні і кіптяві свічки,
Я пишу тобі, мила моя.
Зверху вибухи землю калічать,
Засівають залазом поля.
А в бліндажному мороці ночі,
Лиш приглушено світить екран.
На якому твої карі очі,
Що зціляють від тисячі ран.
Я не буду писати про втрати,
Про поранення й смерті в бою.
Як не хочеться гірко вмирати,
Перекресливши долю свою.
Важко розумом це осягнути,
Я душею і сердцем загруб.
І так хочу, так хочу відчути,
Поцілунок твоїх ніжних губ.
Не писатиму я про тривоги,
Про пролиті кров, сльози і піт.
Пекла схожені стежки-дороги,
Де залишився кожного слід.
Про життя, ту останню хвилину,
Що кричала недобре, як крук.
А я чув крізь вогнену лавину,
Твого голосу ніжного звук.
Я напишу тобі про світанок,
Що зустрінеш в обіймах моїх.
Про кохання до тебе без тями,
Про щасливий і радісний сміх.
Як народим синів ми і дочок,
Як роквітнуть садки на весні.
Проросте молоденький лісочок,
Там де рвалось коріння з землі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976616
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.03.2023
Міністр
Міністр і його дружина, відповідно,
Сідаючи в машину, не аби собі яку.
Побачив, що вона дуже привітно,
Всміхнулася якомусь двірнику
- Це хто такий? – він запитав відразу, -
Це що, знайомий твій? Ніколи б не сказав!
… - Навчалися колись давно ми разом,
І він мене, ти знаєш, заміж навіть звав.
- Ха! Добре, що ти вчасно відказала,
Трималася би зараз за мітлу.
- Та, ні. Якби я пропозицію прийняла,
То, замість тебе, любий, він міністром був.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976510
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.03.2023
Тиран
Один, посеред біснуватої юрби,
В скляному кубі і жилеті із кевлару,
Стояв тиран оскаженілої орди,
Живий неначе, але схожий на примару.
По волі господа чи з глузування сатани,
Країна жити ця під батогом воліла.
Тож панували нею Каїна сини,
А поміж ними сірість володіла.
І ось перед народом новий людожер,
Хмільний від крові немовлят невинних.
Що душ людських вже тисячі пожер,
В глибоких нетрях бункерів огидних.
Підступний внук державницьких катів,
Що помстою шляхи до влади прокладають,
І заздрістю до тих, хто з розумом на «ти»,
І підлістю, яка із лестощів зростає.
Неначе цезар, що зійшов на небеса,
Кидає поглядом своїм із височині.
На вкляклі на колінах племена,
Які є влади джерелом непогрішимим.
Гримлять цепами шолудиві пси,
Покірно стережуть геть обвітшале тіло.
Пащеки роззявляючи на тих,
Небагатьох, кого це тіло не доїло.
Опричники й заплічних справ майстри,
Знарядь своїх руків’я лагідно голублять.
Готові за командою рубати і сікти,
І голови стинати правдолюбам.
Свою злощасну долю поєднавши,
Із долею країни, що йому дісталась.
У бій когорти відсилає маршем,
А у свідомості на вік закарбувалось:
- Ти народився, щоб пропасти молодим,
Немає ні свободи, а ні вибору, ні волі.
Є тільки борг перед Вітчизною святий,
А значить, борг святий переді мною.
Достоту виконай його, життя віддай,
Звільнися від священного обіту.
За честь померти крівцею воздай,
Вона мені і Батьківщині необхідна.
Полки простують в повній німоті,
Назустріч сонцю, що за обрієм сідає.
І там згоряють у пекельному вогні.
Пустою жертвою, як заповів хазяїн.
А він стоїть ні мертвий ні живий,
Байдужий до принесеного дару.
В оточенні мерзенної юрби,
В скляному кубі і жилеті із кевлару.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976282
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.03.2023
Продане пекло
Раз потрапив Рабинович, та й до Ватикану,
Відвідує екскурсії собі, відповідно плану.
Ось підходить до костелу якогось святого,
Глип - юрба стоїть силенна, од сього до сього.
Розпитав у перехожих, що то воно значить,
І поближче підібрався, щоби все побачить.
А там ксьондзи-єзуїти, наладнали бізнес,
Індульгенції клепають, щоб у рай пролізти.
Продають усім охочим, аби були гроші,
І міністру продадуть, і хоч листоноші.
Хоч забувся як хреститсь - вивертай кишеню,
І перепустку в Едем забирай у жменю.
Рабинович покумекав, приладнавсь до черги,
Як добрався до прилавку, зразу своє верхи:
- Ви продайте – каже – пекло, заберу все зразу,
Як відмовите, то вмить нашкрябаю скаргу.
Улаштую вам скандал, закатаю бучу,
Як поводитись з клієнтом, швидко вас научу.
Сполошились кардинали, покликали папу,
Наробили з тої справи купу переляку.
Тож погодились продати, довго не барились,
І за десять тисяч грошей, зразу зговорились.
Вийшов Рабинович з церкви, став посеред люду:
- Йдіть, шановні, по домівках, бо кіна не буде.
Пекло повністю моє, вам до нього зуськи,
Так, що втрапите до раю, прям без перепустки.
Розлетілась новина на усі усюди,
Індульгенції тепер брать ніхто не буде.
Впали продажі на нуль, ксьондзи знов у шоці,
Папа тупає ногами: - Знайдіть збиткоробця!
Ми відкупимо назад те пекло трикляте.
Рабинович повернувся, та й каже завзято:
- Я відпродати не проти, досить вже прокльонів,
Починаймо торгуватись з десяти мільонів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976212
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.03.2023
Тиран
Средь бесноватой верноподданной толпы,
В стеклянном кубе и кевларовом жилете.
Стоял полуживой тиран загадочной страны,
Одной ногой на сцене, а второю на том свете.
По воле Бога иль по насмешке сатаны,
Страна сия под плетью быть желала.
И приходили ею править Каина сыны,
А между ними серость управляла.
И вот перед народом новый людоед,
Хмельной от крови съеденных младенцев.
Глотающий людские души на обед,
В глубоких бункерах подземных резиденций.
Коварный внук державных палачей,
Ведомый к своей власти только местью,
И завистью, к тем, кто его умней,
И подлостью, взращенной хитрой лестью.
Как цезарь, вознесенный до небес,
Взирает вниз с высот необозримых.
Пред ним коленопреклоненный плебс,
Источник его власти нерушимый.
Цепные псы в готовности напасть,
Покорно стерегут дряхлеющее тело.
Раззинув жадно перекошенную пасть,
На тех немногих, кого тело не доело.
Опричники и мастера зплечных дел,
Поглаживают нежно топорища.
Готовые рубить, как господин велел,
Несчастных, что наивно правду ищут.
Отождествив свою злосчастную судьбу,
С судьбою, вверенной ему державы.
Он эту истину внушает каждому рабу,
Благословив его на бой кровавый:
- Ты родился, для смерти молодым,
Нет ни свободы, нет ни выбора ни воли.
Есть только долг перед Отечством святым,
А значит, это долг передо мною.
Его исполни, жизнь отдай свою,
Освободи себя от данного обета.
Пролей кармина алую струю,
Отчизне, то есть мне, так нужно это!
Идут полки в безмолвии немом,
Навстречу увядаещему солнцу.
И там безропотно сгорают под огнем,
Пустою жертвою во имя полководца.
А он стоит, не мертвый ни живой,
Безстрасно принимая жертвы эти.
Объятый верноподданной толпой,
В стеклянном кубе и кевларовом жилете.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975699
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 03.03.2023
Кузя
Довольный жизнью и собой,
В удобном кресле, к верху пузом,
Прищурив хитро глазик свой,
Лежит вальяжно кот наш, Кузя.
Ни что не трогает его,
В уме одна лишь только пища.
А потерявши кой-чего,
Он даже кошечек не ищет.
Чуть с кормом шелестнет пакет,
Тихонечко, совсем немножко.
Быстрее тысячи ракет,
Летит к тарелке на кормежку.
Наевшись, вылизавши все,
На подоконнике ложиться.
И смотрит тихо сквозь стекло,
Как мир нелепый суетится.
Ему все в жизни ни почем,
Поесть-поспать и так побольше!
Хотелось бы, побыть котом,
Полдня, ну может день, не дольше.
Кроме еды, ему все лень,
Он к ней одной особо рьяный.
Н севере живет тюлень,
У тас такой-же, но шерстяный.
Морского котика, порой,
Напоминает почему-то.
Такой же толстый и большой,
Он котик, только сухопутный.
И хоть он будит по утрам,
И вечно, что нибудь да клянчит.
Но без кота и жизнь не та,
А вот с котом, совсем иначе!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975432
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 01.03.2023
Осенний лист autumn leaves eric clapton
Осенний лист
Багряно-желтый
В окне моем
Кружит слегка
Губы твои
Целую жарко
В моей руке
Твоя рука
С тех пор, как ты ушла
Тянулись дни за днями
И скоро я услышу
Зимы старинный звон
Я так скучаю без тебя, родная
Когда осенний лист
Кружиться за окном
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975348
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.02.2023
Дієта
- Привіт кума, я твого чоловіка не впізнала,
Такий рухливий весь, веселий, молодий.
На голові волосся наче більше стало,
А ще недавно був похмурий і сумний.
- Та це, дієту нову підібрали ми йому,
Воно якось само собою получилось –
Помер Сірко наш, кілька місяців тому,
А корму два мішечки залишилось.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975236
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.02.2023
То хто ж нам ворог
То хто ж нам ворог? Ми самі себе перемогли.
Ми царство, що у собі розділилось.
Взялись до справи, але так і не змогли,
Бо знову між собою розсварились.
Чи спиш ти, славний лицаре Богдане?
Чи знаєш, що чекало після тебе батьківщину?
На булаву твою було по три гетьмани,
А потім все поглинула Руїна.
А ти, Іване, чи не плачеш у ві сні?
Болить тобі Батурин і Полтава?
Якби полковники твої були дружніш,
То чи була б над Україною розправа?
Тарасе, ти також дрімаєш в тиші,
Під Схилами Чернечої гори?
Кайдани рвуть твої онуки, шоб змінити їх на інші,
Окроплюючи кровію братів своїх чуби.
Не зрозуміли ми тебе, ніхто з нас, жоден,
Твій Заповіт читаючи з нудьги.
Нам супротивник, браття, не потрібен,
Бо ми самі собі найкращі вороги.
Хто ж ми такі, ким були наші предки?
Нам кажуть, що з хоробрих козаків,
Славетних лицарів, князів святих нащадки.
А виявляється, що діти ми рабів.
Деж та шляхетність княжа, де чесноти ті козацькі,
Де віра із якою йшли вони у бій?
Залишився лише світогляд хуторянський,
Зостався лише інтерес маленький свій.
А ті, хто там керує – діти малодушних,
Пристосуванців, боягузів і заброд.
Та люди наші обирають простодушно,
Того, хто рясно обіцяє їм щедрот.
Народе мій, зніми з очей своїх полуду,
Поводирі твої дурисвіти й сліпці.
Клянуться, що говорять тобі правду,
Наспавді в темряву ведуть на манівці.
Божаться, що ось-ось і буде перемога,
Але якою вона буде і над ким?
Чи може в пекло приведе нас ця дорога,
Де свій перемагає над своїм?
Здавалось, воля нам сама упала в руки,
Наспавді, волю треба вічно боронити.
У нас останній шанс на довгі-довгі роки,
Нарешті, не себе, а ворогів розбити.
Тож пригадаємо усіх, хто був до нас,
Князів, гетьманів, козаків і гречкосіїв.
Візьмемо їхню мудрість про запас,
А чвари й розбрати залишимо Росії.
Відкриєм серце совісті святій,
Порвем кайдани заздрості і злості.
У нас одна земля, ділити нічого на ній,
Ми народились тут і тут спочинуть наші кості.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975059
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.02.2023
Осінь
Неначе зовсім і нічого не змінилось,
Яскраве світить сонце, тепло навкруги,
Дерева ще одягені, хоч зелень потьмяніла,
Здається, літо не збирається іти.
То лиш здається, золотокудра господиня,
Вже тут, серед галявин і садків.
Крокує впевнено, шляхетно, як княгиня,
До школи відряджає першачків.
А ті налущивши собі горішків у кишені,
Відмить на можуть пальчиків брудних.
На небі почастішали хмаринки темні,
Діждемось скоро дощиків грибних!
Потому весело гайнемо на опеньки,
Як пощастить, то наберем боровиків.
І у соснину зайдемо, де маслюки маленькі,
Вигулькують з-під хвої килимків.
На просіці присядем на пеньочку,
Послухаєм, як ліс багряний тишою дзвенить.
Кружляють вальсом віденським листочки,
У парі з павутинням, що летить.
А вдома яблук урожай червонобоких,
Вилискує у гронах бурштиновий виноград.
Під пресом піниться солодко-кислим соком,
Щоб згодом стати трунком для розрад.
Вкриває жовтень землю листтям нескінченним,
І нас від лиха Богородиція вкрива.
Від славних козаків до сьогодення,
Шануєм образ ми її святий на Покрова.
У ківтниках пелюсток фейерверки,
Яскраві вибухи жоржин і хризантем,
Барвисті айстри, всіх кольорів веселки,
Гарячі чорнобривці з присмаком гірким.
Наступнці не хоче осінь підкорятись,
Вступати не бажає повноваження свої.
Та все ж, потрібно нам тепліше одягатись,
І все ж, летять, летять у вирій журавлі.
Усе раніше сонечко за обрієм сідає,
А листопад таки дерева роздягнув.
Твої я руки ніжні у свох розігріваю,
Як швидко рік в любові промайнув!
Замість дощу, сніжок на землю впаде,
Тужавіє вода в калюжах, іній виграва,
Останній лист з календаря відпаде,
І з першим грудня привітає нас зима...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974937
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.02.2023
Літо
Пора чудова, теплих мрій і сподівань,
Ночей коротких, днів благословенних.
Твоїх цілунків полунично-черешневих,
Відпусток, моря, здійснених бажань.
Кружляють чайки – сотні білосніжних крил,
Шукають здобич поміж баранцями.
Пісок розпечений шурхоче під ногами,
Бринить у мареві непевний силует вітрил.
Солоний вітерець твоїм волоссям повіва,
Минає теплий день у ніжності й любові.
Червоний диск ховається за обрій,
І місяць вже у хвилях стежку проклада.
Ох, море, море – тихе і бурхливе,
З тобою добре, але їхати вже час.
Додому, в край, де зачекались нас,
Туди, де збіжжям обвіжніли ниви.
Безмежний, стиглого колосся океан,
Заповнений по вінця золотом зерняток.
Покраяний на частки хвилерізами посадок,
Попід які уранці стелиться туман.
Візьмуть те золото, у порох розтовчуть,
Водички додадуть з глибокої криниці.
Замісять тісто і духмяні паляниці,
На обрус сніжно-білий покладуть.
А ось віночки поплили серед струмків,
Хтось папороті цвіт шукає на Купала.
Хрещений люд вшановує Петра і Павла,
Серединою літа і початком жнив.
В садках вишневих, тихих і безгрішних,
Тужавіють налиті медом ягідки,
Малина запашна на відстані руки,
І персик зваблює нас оксамитом ніжним.
Липнева спека поступово вигасає,
На зміну їй приходять серпня теплі дні.
Чарівні ночі, квітів пахощами сповнені,
Де з неба зіронька за виднокрай спадає.
Ранкові роси, тихий дощик надвечір,
Медок і яблучка у кошиках на Спаса.
Картопля визріла - городів головна окраса,
І перші ластівки прямують в далечінь.
Поволі жовтий лист впаде тобі на коси,
Невдовзі інші полетять услід за ним.
Це, мов лисичка з хвостиком рудим,
Підкралась непомітно золотава осінь...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974806
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.02.2023
Весна
Спочатку не квапливо, десь з даля,
Лунають у повітрі теплі звуки.
Сплітаються у пісню на листках календаря,
І з вітром далі линуть на всі боки.
Стають бурульки менші з кожним днем,
Струмки дзюркочуть весело по стріхам.
У бризках кришталевих грає сонце променем,
Дорослим й дітлахам малим на втіху.
У лісі на осонні, де розтанув сніг,
Звабливо-ніжні проліски, мов юні наречені,
За ними первоцівіт і ряст, зелений тонконіг,
Укриють землю килимом веселково-зеленим.
Природа оживає, нові ноти тут і там,
На річці крига пострілами гатить без упинку.
Усюди щебет і пташиний шум і гам,
А кіт мявчить зовсім не так, як взимку.
Вже інші котики на гілочках тендітних,
Нам пророкують чудо із чудес.
За тиждень від верби, почужться безсмертне:
Христос воскрес! – Воістину воскрес!
А далі травень увірветься пелюстковим вихрем,
Черешні, абрикоси, вишні – все в цвіту!
Нарядні яблуні і груші у ночі притихли,
Під запашною білою фатою у саду.
Ударить грім, сплахне блискавка у хмарах,
Ще мить, і з неба вивергнеться злива.
Прокотиться гроза смарагдовим простором,
Умивши землю водоспадом щирим.
З тої містерії, метеликом – на волю,
Напоєне дощами, сонцем відігріте,
Весну залишивши позаду за собою,
Розкривши крила, випурхне червоне літо...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974613
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.02.2023
Зима
Зима своїм пухнастим простирадлом,
Зітканим із мережива малих сніжин,
Встеляє землю шаром білих одежин,
І гілля притискає до землі у саду.
Ще вчора сяяло яскраве сонце,
На день згадавши весняний розмай.
А нині хуртовина завітала у наш край,
І віхолою віє у твоє віконце.
Під ранок стихне сніжна заметіль,
Всі сили втативши в смертельному двобої,
Дмухне з останніх сил на нас з тобою,
Лягаючи спочити в крижану постіль.
Червонощока щебетлива дітвора,
Не розбереш – де хлопці, де дівчата!
Ганяє весело на лижах і санчатах,
Забувши, що додому вже пора.
Цвірінькають на ринвах горобці,
Підспівують їм подруги – синиці.
Хазяйновито пораються біля годівниці,
Стрибаючи сміливо по моїй руці.
Рибалки йдуть юрбою на ставок,
В надії, що улов буде на вдачу.
І у відлигу на льоду і в холоднечу,
Вдивляються в маленький поплавок.
А незабаром, вже за кілька днів – Різдво,
Христос родився! – ми Його славімо!
Колядки линуть з міста у село,
Святкує разом з нами вся країна!
У череді веселих свят минає місяць,
А чарівниця біла все дивує нас.
Ще має досить снігу і морозу про запас,
Але в дорогу всеж збиратись мусить.
І лютий лютістю похизуватися не в змозі,
Безжально час його спливає і біжить.
Морозом вдарить ще раз, і за мить,
Ми весну зустрічаєм на порозі...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974541
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.02.2023
Ревність
З відрядження, раніше на добу,
В надії, на гарячому застукати дружину,
Ввірвався в дім свій, Фіма Розенблюм,
І з подивом, побачив ось таку картину –
Його кохана Сара, так як і завжди,
В халаті, бігудях, без макіяжу.
Не замітала похапцем сліди,
А просто в кріслі ніжилась вальяжно.
Не вірячи від подиву очам,
Ревнивець наш почав під ліжко заглядати,
По шафам, антресолям прошманав,
Коханця у надії відшукати.
Метеликом метнувся на балкон,
А раптом хтось там висить на перилах?
Але, розбивши лоба об вазон,
Прийшов у спальню, опустивши крила.
Дружина зустрічаючи його,
Почала потихеньку роздягатись:
-Ну що, Отелло, так нікого й не знайшов?
Тепер тобі прийдеться віддуватись.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974068
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.02.2023
Біда і катастрофа
- А знаєте ви, мій друже, Фімо,
Чим катастрофа різниться від біди?
- Що за питання, Сьома, звісно знаю.
- А сформулюєте? – Ну, слухайте сюди.
От уявіть, заслабла раптом тьотя Софа,
Біда? – Так, Фімо, однозначно це біда!
- Але ж, погодьтеся, ніяк не катастрофа.
- Не буду сперичатись, таки да!
- Ось інший варіант. Летіли депутати на Мальдіви,
І в океані десь розбився їх літак.
Скажіть мені, це катастрофа? – Катастрофа!
- Проте для нас, це зовсім не біда.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973860
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.02.2023
Четвер
Тиждень має днів багато,
Самий хитрий з них – четвер.
Я поясню вам, малята,
Хто не знав з вас до тепер.
Він вівторка кращий значно,
А суботи трошки гірший.
Гірший п‘ятниці, пробачте,
Понеділка ж, явно ліпший.
Я скажу вам навіть більше,
Як з неділею четвер
Порівнявся, то він радше,
І неділю б перепер.
Це тому що, у неділю
Завтра – понеділок нудний.
А після четверга – по ділу,
П‘ятниця з вікендом буде.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973788
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.02.2023
Податкова
Приходить Рабинович в податкову –
Його інспектор по повістці викликав.
Питають: - Ви за що придбали Вольво?
( А він ні дня ніде не працював).
- Я перед цим продав стареньку Шкоду,
Позичив трохи грошей і купив.
- Ну, а за що ви купували Шкоду?
Де гроші взяли, щоб дістать автомобіль?
- До неї в мене був простий Жигулик,
Його продав я, трохи грошиків доклав…
- Ви, Рабинович, не поводьтеся, як жулік,
В останнє вас питаю, де пан гроші взяв?
- Перед Жигуликом у мене був мопед,
Продав – доклав, хотілось їздить на машині!
- Де взявся той нещасний драндулєт?
- А от за це, я пан інспектор, вже відсидів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973687
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.02.2023
Добрий чоловік
Десь, колись, в якійсь країні,
Що лежить над синім морем.
Один спритник із каміння,
Міст над прірвою зпроворив.
Через міст той, в горах сизих,
Як комусь пройти потрібно.
З перехожих, з переїзжих,
Брав одну монет срібну.
Люд місцевий дуже сильно
Не взлюбив того хапугу.
Та за перехід сумлінно,
Гріш сував йому у руку.
Йшли роки, зігнуло спину,
Чоловічок постарів.
І в дорослого вже сина,
Перед смерттю попросив:
- Синку, важко помирати,
Був я до людей не милий.
Стануть про мене казати,
Що до грошей дуже хтивий.
Що за срібляки ті стерті,
Маму б рідну задушив.
А хотілось би, по смерті,
Щоб народ мене любив.
- Добре, тату, - син промовив,
Можеш в засвіт з миром йти.
І, як поховав старого,
Збільшив плату в три рази.
Люди шепчуть: - От скотина!
Вричі більшу гне ціну!
Його батько був — людина!
Брав монетку лиш одну!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973564
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.02.2023
Лотерея
Купив за сто долярів віслюка,
Один єврей в одного селянина.
Той здох, перед доставкою, скотина,
Перетворившись із живого в мертвяка.
Іван до Мойші каже: - Так і так…
Помер вухань, якого ви придбали.
А гроші всі, які за нього мені дали,
Я витратив і повернути, ну ні як!
Говорить Мойша: - Визнать мушу,
Надію мав я на живу тварину.
А ти сумну намалював картину,
Віддай мені, хоча би, мертву тушу.
- І що ж ви з нею будете робити?
- А я його у лотерею розіграю.
Що не живий він, все одно ніхто не знає,
Можливо, ще й удасться заробити!
Десь через місяць, може трохи більше,
Зустрілися ці двоє якось знову.
І селянин про те завів розмову,
Чи мав ґешефт на віслюкові Мойша?
- Я так зробив, як зразу планував,
П’ятсот білетів, по два долари за штуку,
Продав, і з лотереї, прямо в одні руки,
Без двох зелених, тисячу надбав.
- І що, ніхто скандалу не утнув?
- Ну, тільки той, який отримав перемогу.
Вину свою признав я у процесі діалогу,
Й ціну білета йому просто повернув.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973465
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.02.2023
Комплімент
На званому прийомі пан Марк Твен,
За келихом червоного вина.
Одній із дам відвішав комплімент:
- Ви, леді, надзвичайно чарівна!
Та зміряла холодним поглядом своїм,
Веселого старого джентльмена.
Промовила: - Я, сер, вам навзаєм,
Тим самим не віддячила б напевно.
Письменник розсміявся щиро так:
- Дозвольте, пані, дати вам пораду.
Зробіть точнісінько ось так,
Як я зробив – Скажіть неправду.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973382
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.02.2023
Генетика
В консерваторії, на місце, на вакантне,
Триває конкурс, скоро вже фінал.
У лідерах мужчина імпозантний,
Який зачарував своєю грою зал.
Слух абсолютний, техніка захмарна,
А інструментом володіє , як Орфей!
Експресія і стиль, подача звуку бездоганна,
Ну як не взяти, видно ж – корифей!
Прийшов у кадри, документи оформляти:
- Скажіть, люб’язний друже, прізвище своє.
- Петренко. – Петренко?! Ну, а як вас звати?
Бо, те що я почув, нічого не пояснює!
- Микола мене звати. Чому ви здивувались?
- Микола?! А батька, як, шановний музиканте?
- По батьку – Моїсейович, його так звали.
- От, як бувають глибоко приховані таланти!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973266
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.02.2023
А зараз йдіть собі...
В вагоне тесном, среди сумок и баулов,
Прям на полу – ведь места не найти.
Верхом на чемодане, вместо стула,
Сидела женщина с дочуркой лет пяти.
В глазах заплаканных читается усталость,
Слез вылилось – на целый океан.
От прежней жизни только и осталось,
Воспоминания да старый чемодан.
Разрушен дом, разрушен мир, мечты разбиты,
Но живы сами – Бог благословит!
В дороге времени довольно для молитвы,
Пока до Львова поезд их домчит.
Вторые сутки уж, почти не евши,
В эвакуацию из Салтовки родной.
От голода и жажды обомлевшие,
Подальше от обстрелов путь держали свой.
На месте встретили, бесплатно поселили,
Хоть общежитие, но это все равно!
Важней гораздо, чтобы не бомбили,
И может слово теплое услышать от кого!..
На Краковском на рынке людно утром,
Копеечку народ имеет, кто на чем.
Она в молочный ряд зашла с Анютой:
- Скажите, а творо́г к вас почем?
- Не розуміємо ми мови окупанта,
Дивіться люди, що нечистий нам приніс!
Ви, пані, начебто на вигляд елегантна,
А як відкрили рота, то мій сир аж перекис!
Нам тут москальска мова не потрібна,
Від неї тільки горе і біда.
Наслухалася вдосталь її ненька рідна,
Це ж, з затаких, як ви почалася війна.
Це ж, ви там Ро́сію до себе зазивали,
Це ж, ви просили Путіна: - Введи!
Такі, як ви нам завжди заважали,
Даремно ви завіялись сюди.
- Простите, я как дома вас спросила,
Со временем я постараюсь подучить…
У меня муж воюет… Я такое пережила…
Скажите – сколько, мне ребенка покормить.
- Я бачу, ти кобєта дуже відзігорна,
Не хочеш втямити, що справа не в ціні.
До чогож цей язик кацапський є потворний!
Не зрозуміла ніц я, чуєш ти, чи ні?
От коли вивчиш нашу солов‘їну,
Прийдеш до мене – я послухаю тебе.
І мови не забудь навчить дитину,
А зараз йдіть собі... Ідіть у АТБ...
Вернулись в комнату, включили телевизор,
Там дама странная, неопределенных лет,
Рассказывает голосом капризным,
Что ее внуку, мальчик Гриша в садике сказал: - Привет!
- Бабусю, у садочку є москалик!
А бабця каже – треба бити москаля!
Йому не допоможе просто щиглик,
Ти кулачком йому щелепу направляй!
А ці «радітєлі», які сюди припхались,
З своїми москворотими дітьми,
То навіть аби і не сподівались,
Що їх «рєбьонок» може буть поміж людьми.
В садочку виключно державна мова,
Не треба тут нам цих кацапських бліх.
Як не подобається, то короткою буде розмова,
Із виплодком своїм – геть звідси за поріг!..
От слов услышанных вновь покатились слезы,
А в горле спазмом захлебнулся крик:
- Ведь мы друг друга понимаем без вопросов!
Ведь я своя! Я наша! Ну при чем же тут язык?!..
Сидят в вагоне мама с дочкой, фонари мелькают,
Обратно едет поезд на восток.
- Там ближе к папе, Нюта, там нас понимают.
Там дом наш, там найдется уголок…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973130
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 07.02.2023
Чесне розлучення
Коли ми з Розою насилу розлучились,
То, навіть, друзів розділили ми навпіл.
Хто нам заборгував, у неї залишились,
А ті, кому ми винні, чомусь дісталися мені.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972757
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.02.2023