| Сторінки (3/229): | « | 1 2 3 | » |
Там не співає пташка,
Душу ж несе туди,
Там їй не буде важко,
Всі відійдуть труди.
Там безголосі тіні,
Тиші прекрасний дзвін,
Спогади – наче іній,
Сяє і тане він.
Там затихають хвилі
Холоду і тепла,
То почуття бурхливі –
Буря, що вже пішла.
Там у вогні холоднім,
Чорних прекрасних зір,
Вічна краса безодні –
Спокій від наших вір.
04.05.2024 Гречка В.М.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1012488
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.05.2024
Між ночі темної видінь
Зрів радість я минулу –
Та світло яві гонить тінь,
Лишивши в серці тугу.
О! Чим не сон, дня світло це,
Тому, в чиїх очах,
Довкіл нагадує усе
Часів минулих прах?
Той сон святий – той сон святий,
В пітьмі докорів повній,
Мені мов промінь був ясний,
Дух-провідник самотній.
І, хоч крізь бурю сяйво це,
Вночі тремтить здаля –
Що щирим більш буває ще,
В зорі правдивій дня?
03.05.2024 Гречка В.М.
A Dream
by Edgar Allan Poe
In visions of the dark night
I have dreamed of joy departed-
But a waking dream of life and light
Hath left me broken-hearted.
Ah! what is not a dream by day
To him whose eyes are cast
On things around him with a ray
Turned back upon the past?
That holy dream- that holy dream,
While all the world were chiding,
Hath cheered me as a lovely beam
A lonely spirit guiding.
What though that light, thro' storm and night,
So trembled from afar-
What could there be more purely bright
In Truth's day-star?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1012404
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.05.2024
Чи знаєш себе, людино,
Чи знаєш, чи може ні?
Ти певен, що все – єдино,
Вмирати тобі – єдино,
Твій світ і життя – одні?
Як певен, що шанс один цей,
Ступати по цій землі,
Подумай, а звідки все це,
Й чому твоє ниє серце,
Як справи робити злі?
Чому такі різні люди,
Прекрасні і зовсім ні?
Чому стільки болю всюди
І гнів розриває груди,
Від цих перемог брехні?
Бо це не єдине місце –
Не підеш ти у «ніщо»,
Не раз тобі бачить все це,
Кохати й втрачати все це,
Гадаючи: «Далі що?»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1012002
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.04.2024
У теплу ніч, коли буяють квіти,
Й стрекоче хтось в повітрі запашнім,
Чумацького Шляху яскраві віти,
Мов огортають наш космічний дім.
Властиві зорям чари нетутешні,
І дивляться старий і молодий
У небо, де колись незримий Вершник
Мчав Шляхом тим невідомо куди.
Душа сумує коли зорі неба,
Купаються в очах земних людей,
Охоплює її якась потреба,
Словами не опишеш поклик цей.
Ми діти Невідомого забуті,
Покинуті в найкращім із світів,
Ми вільні, але наче у спокуті,
Під Небом залишаємось без слів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011669
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.04.2024
Це – світ грошей і хоч лунає скрізь
Глас лицемірства, наче це не так,
Та викликає у душі він різь,
Якщо не здав її ще за п‘ятак.
І неможливо знищить, обійти,
Цей символ – в голові й керує рух,
І знову у думках за нього ти,
Куди б твій не злетів метелик-дух.
Кайдани найміцніші – золоті,
Але й на них ще треба заробить,
І відмовляєш ти своїй меті,
І заробивши – губиш щастя мить.
А час тече – така його мета,
Вловили хвилю, чи йдемо на дно,
Ось щастя мить! Та вже вона не та…
І віри вже нема, що є воно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011377
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.04.2024
Всі вони розійшлись,
Замкнений, в тиші, дім,
Зайві слова якісь.
Дірами стін наскрізь
Віють вітри у нім –
Всі вони розійшлись.
Зараз там пусто скрізь
Гарні, погані їм –
Зайві слова якісь.
Нащо у них дививсь,
Вікна у домі тім?
Всі вони розійшлись.
Думи про них чиїсь
Їм не цікаві, втім –
Зайві слова якісь.
Мотлох і тлін лишивсь
Там на горі, де дім –
Всі вони розійшлись,
Зайві слова якісь.
16.04.2024 Гречка В.М
The House on the Hill
By Edwin Arlington Robinson
They are all gone away,
The House is shut and still,
There is nothing more to say.
Through broken walls and gray
The winds blow bleak and shrill:
They are all gone away.
Nor is there one to-day
To speak them good or ill:
There is nothing more to say.
Why is it then we stray
Around the sunken sill?
They are all gone away,
And our poor fancy-play
For them is wasted skill:
There is nothing more to say.
There is ruin and decay
In the House on the Hill:
They are all gone away,
There is nothing more to say.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011131
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.04.2024
«Обилием готических идей,
Полнятся современные дома,
Она в их декорациях грустней,
Ведь из эпохи готики сама.
Знаком ей башен замка грозный дух,
Где непрестанный клекот воронья,
То место, что боялись молвить вслух,
Трепеща даже вспомнить упыря.
А он страдал без шансов на любовь,
В той клетке, где лишь кровь давала жизнь,
Когда её мелькнули локон, бровь…
И сердце закружили миражи.
Мудра душой в расцвете юных лет,
Она все поняла, лишь бросив взгляд,
И стала на секундочку белей –
Уже любя, но созерцая ад.
С тех пор она гуляет иногда,
И чем полней луны печальный свет,
Тем выше шанс увидеть, господа –
Её прекрасный белый силуэт».
Затихла речь хозяина в ночи,
Террасу жгла огромная луна,
Младенца гладя, – «тихо, не кричи»,
По трупам шла к любимому она.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011062
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.04.2024
А життя – метушні побутової сни,
Та не варто блукати в думках цих пісних.
Що ж у світі є гідним поета пера?
Смерть, кохання тортури, чи ще яка гра?
Надто швидко проносяться наші літа,
Не пізнати нам все – навіть спроба пуста!
Стариган ти, філософ чи просто юнак –
Пізнавати ти скоро не зможеш ніяк.
У житті ми усі – чиїсь очі лише,
Згоди в когось на це не спиталися ще,
Вас закинули в світ – і живи, де прийшлось,
І так само, колись, забере з поля хтось!
Весь твій досвід багатий – піде на сміття,
Чи щодуху біжи, чи лежи все життя,
Хіба сам вибирав – бігти цей марафон?
Ці мільярди людей спільний створюють сон!
Ти безсмертний, та це невідомо тобі,
І за себе приймаєш других у собі,
І бажання батьків тебе в світ привело,
Пощастило, як в ньому кохання було.
В суть глибинну крізь морок дивитись навчись,
Щоб без фільтрів чужих все побачити скрізь
І як «хор» в голові перетвориться в тиш –
Сотвори тільки свій ти, без домішок вірш!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010744
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.04.2024
Хто знизу Неба не знайшов –
Не вийде і вгорі –
Бо завжди Ангелів житло,
В сусідньому дворі –
05.03.2024 Гречка В.М.
Who has not found the Heaven — below — 1896, by Emily Dickinson (1544)
Who has not found the Heaven — below —
Will fail of it above —
For Angels rent the House next ours,
Wherever we remove —
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010631
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.04.2024
Свистить пташина у гілках,
І радісні її стрибки,
Трав білий іній у слідах,
Фрак чорний, жовті чобітки.
Це дрозд, співак, що вірі вчить,
Календаря не знає він,
Про сонце мріє і звучить,
У лютому квітневий гімн.
Та вітер скрізь, стіна дощів,
Жовтіє в синій Роні Арв,
Й вітальня повна килимів,
Камін тепла додасть і барв.
У гір на плечах горностай,
Неначе мантія судді,
Суд білий, вирок зачитай,
Зимі, за надто довгі дні.
Завзято чистить пір’я крил,
Співає він свої пісні,
Туман чи сніг, чи дощ довкіл,
Він вірний молодій весні.
Світанок-ледар заревів,
Лежав у ліжку довго так,
І пролісок холодний з’їв,
Він подає весні свій знак.
Він бачить день крізь ночі тінь,
Вірянин як в святих місцях,
Олтар пустий, та завжди він,
Зрить Бога – вірою в очах.
Живе природі віра в нім,
Надійніш розуму інстинкт.
Кому здаєшся ти смішним,
Того мудріше дрозде ти.
08.04.2024 Гречка В.М.
Le merle
Théophile Gautier, 1866
Un oiseau siffle dans les branches
Et sautille gai, plein d’espoir,
Sur les herbes, de givre blanches,
En bottes jaunes, en frac noir.
C’est un merle, chanteur crédule,
Ignorant du calendrier,
Qui rêve soleil, et module
L’hymne d’avril en février.
Pourtant il vente, il pleut à verse ;
L’Arve jaunit le Rhône bleu,
Et le salon, tendu de perse,
Tient tous ses hôtes près du feu.
Les monts sur l’épaule ont l’hermine,
Comme des magistrats siégeant ;
Leur blanc tribunal examine
Un cas d’hiver se prolongeant.
Lustrant son aile qu’il essuie,
L’oiseau persiste en sa chanson ;
Malgré neige, brouillard et pluie,
Il croit à la jeune saison.
Il gronde l’aube paresseuse
De rester au lit si longtemps
Et, gourmandant la fleur frileuse,
Met en demeure le Printemps.
Il voit le jour derrière l’ombre ;
Tel un croyant, dans le saint lieu,
L’autel désert, sous la nef sombre,
Avec sa foi voit toujours Dieu.
À la nature il se confie,
Car son instinct pressent la loi.
Qui rit de ta philosophie,
Beau merle, est moins sage que toi!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010553
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.04.2024
Небо з голубого стало сірим,
Звук неначе потягу здаля,
Куполи церков з піску темніли,
Пилу шар їх блиску позбавляв.
Погляд навкруги чіпляє знаки,
Бачить букви й цифри, барв нема,
Тріск гілля, але не видно пташки -
Вітер несподіваний зламав.
Він тепер хазяїн на планеті,
Невеселий – в світі без життя,
Де шумів грайливо в очереті,
Там тепер – у тріщинах виття.
І мільйони років тільки вити,
В непотрібні більше день і ніч,
В згадках, про гудіння бджіл і квіти,
В космосі, без краю увсебіч…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010462
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.04.2024
Пісню того, хто пішов заспівай,
Може то я, стривай?
Славний душею, відплив якось він,
За море синє в Скай.
Малл за кормою, зліва Рам,
Ейгг десь праворуч там,
Слава палала в нім колись,
Де зараз слава та?
Пісню того, хто пішов заспівай,
Може то я, стривай?
Славний душею, відплив якось він,
За море синє в Скай.
Дай мені знов все що було,
Дай теє сонце знов,
Дай мені душу й очі ті,
Дай того, хто пішов!
Пісню того, хто пішов заспівай,
Може то я, стривай?
Славний душею, відплив якось він,
За море синє в Скай.
Вітри та хвилі, острови,
Гори дощу й тепло,
Все те прекрасне, щире те,
Все чим я був пішло.
05.04.2024 Гречка В.М.
Sing me a Song of a Lad that is Gone
Sing me a song of a lad that is gone,
Say, could that lad be I?
Merry of soul he sailed on a day
Over the sea to Skye.
Mull was astern, Rum on the port,
Eigg on the starboard bow;
Glory of youth glowed in his soul;
Where is that glory now?
Sing me a song of a lad that is gone,
Say, could that lad be I?
Merry of soul he sailed on a day
Over the sea to Skye.
Give me again all that was there,
Give me the sun that shone!
Give me the eyes, give me the soul,
Give me the lad that's gone!
Sing me a song of a lad that is gone,
Say, could that lad be I?
Merry of soul he sailed on a day
Over the sea to Skye.
Billow and breeze, islands and seas,
Mountains of rain and sun,
All that was good, all that was fair,
All that was me is gone.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010380
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.04.2024
Аптека, вулиці узбіччя,
Ліхтар даремно світить в ніч.
Живи іще хоч чверть сторіччя –
Безвихідь. Те ж все навсібіч.
Помреш – сторінка знову свіжа,
Та те ж, хоч новий календар:
Канал і ніч, льодова брижа,
Аптека, вулиця, ліхтар.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010052
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.04.2024
Колись ми втратимо усе –
Такий для нас життєвий план,
Піщинку до гори несе,
Чекає краплю океан.
Самі в космічній пустоті,
Від зір – у захваті мовчим.
Так сяють Небеса святі,
Співаємо життю ми гімн!
Коли ж ми дивимось між зір,
В пітьми пустелю без кінця –
Паркан насправді бачить звір,
Такий вже задум у Творця.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009836
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.03.2024
Ломает мир и гнёт порой –
Таков и есть твой жизни план,
Песчинка катится горой,
Дождя ждёт каплю океан.
Одни в огромной пустоте,
Огни далёких солнц мы зрим,
И в узкой спектра частоте –
Живём, давая жизнь другим.
Когда меж звёзд уходит взор,
Во тьму, которой нет конца –
Мы просто смотрим на забор,
Таков уж замысел Творца.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009729
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 28.03.2024
Нахлынули из прошлого картины
И погрузили в странность их миров,
Былых, но так утеряно-старинных,
Похожих на реальность детских снов.
Из дымки, из глубин, из полумрака
Всплывали лица-тени прошлых дней,
Взмывали звуки и они, однако –
Живее были в памяти моей.
И вот опять тот теплый, летний вечер,
И в нем другое, нежное тепло,
И руки ощущают эти плечи –
Реальность на мгновенье унесло.
Уходят наши души в эти дали,
И проживают снова радость, боль,
В моментах, из которых мы сбежали,
В мирах, чья масса – абсолютный ноль.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009576
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 26.03.2024
Із вересу дзвіночків
Варили в давнину
Ель, що солодший меду,
П‘янкий – куди вину!
Вони варили й пили,
І у благій марі,
Не покидали днями
Осель з-попід землі.
Повстав король Шотландський,
Приніс в їх дім війну,
І піктів розгромивши
Гнав наче дичину.
Червоними горами
Гнав милями усіх,
Тіла малі їх кидав –
Мерців, і ще живих.
Прийшло в країну літо,
Червоним верес став,
Та як його варити,
Ніхто тепер не знав.
В могилах, мов дитячих,
Що на вершинах гір,
Лежали пивовари
Під небом повним зір.
Король в червоний верес
Заїхав літнім днем,
Гул бджіл і плач кроншнепів
Селили в душу щем.
Король у гніві їхав,
Як тінь, бліде чоло,
Його – увесь цей верес,
А еля не було!
Та ось його васали,
Гуляючи в горах,
Під скелею, що впала
Знайшли малих невдах.
Ті, видерті зі схову
Терпіли мовчки все,
Син і старенький батько –
Останні з піктів це.
З коня король дивився
Униз, на шкідників
І карликів смуглявих,
Немов очима їв.
Над морем, край обриву,
Їх темний силует –
«Життя вам подарую,
За випивки секрет».
Стояли син і батько,
Високий і низький
Довкіл червоний верес,
І знизу гул морський.
І дзвінко батько каже,
За море голосніш:
«Є слово наодинці,
Король почує лиш».
«Життя старі цінують,
А честь – річ незначна,
Секрет продав би радо»,
До короля луна.
Був тихим його голос,
Та ясний і дзвінкий:
«Секрет продав би радо,
За сина страх лиш мій».
«Життя так мало значить,
І смерть для молодих,
І честь продати важко,
Як син побачить гріх.
Схопи його, величний
І кинь на глибину,
І я секрет відкрию
Дарма, що присягнув».
Вони схопили сина,
Опутали всього,
І хтось один, з розмаху,
Удаль жбурнув його,
І в море тіло впало,
Мов хлопчик то малий,
А батько був на кручі,
Останній пікт живий.
«Сказав тобі я правду
Боявся сина я,
Не брив ще бороди він,
Міг вибрати життя.
Тепер тортури марні,
Пали, кидай зі скель,
Піде разом зі мною
Наш вересовий ель.
18.03.2024 Гречка В.М.
Heather Ale: A Galloway Legend
Robert Louis Stevenson (1890)
From the bonny bells of heather
They brewed a drink long-syne,
Was sweeter far than honey,
Was stronger far than wine.
They brewed it and they drank it,
And lay in a blessed swound
For days and days together
In their dwellings underground.
There rose a king in Scotland,
A fell man to his foes,
He smote the Picts in battle,
He hunted them like roes.
Over miles of the red mountain
He hunted as they fled,
And strewed the dwarfish bodies
Of the dying and the dead.
Summer came in the country,
Red was the heather bell;
But the manner of the brewing
Was none alive to tell.
In graves that were like children’s
On many a mountain head,
The Brewsters of the Heather
Lay numbered with the dead.
The king in the red moorland
Rode on a summer’s day;
And the bees hummed, and the curlews
Cried beside the way.
The king rode, and was angry,
Black was his brow and pale,
To rule in a land of heather
And lack the Heather Ale.
It fortuned that his vassals,
Riding free on the heath,
Came on a stone that was fallen
And vermin hid beneath.
Rudely plucked from their hiding,
Never a word they spoke:
A son and his aged father—
Last of the dwarfish folk.
The king sat high on his charger,
He looked on the little men;
And the dwarfish and swarthy couple
Looked at the king again.
Down by the shore he had them;
And there on the giddy brink—
“I will give you life, ye vermin,
For the secret of the drink.”
There stood the son and father
And they looked high and low;
The heather was red around them,
The sea rumbled below.
And up and spoke the father,
Shrill was his voice to hear:
“I have a word in private,
A word for the royal ear.
“Life is dear to the aged,
And honour a little thing;
I would gladly sell the secret,”
Quoth the Pict to the King.
His voice was small as a sparrow’s,
And shrill and wonderful clear:
“I would gladly sell my secret,
Only my son I fear.
“For life is a little matter,
And death is nought to the young;
And I dare not sell my honour
Under the eye of my son.
Take him, O king, and bind him,
And cast him far in the deep;
And it’s I will tell the secret
That I have sworn to keep.”
They took the son and bound him,
Neck and heels in a thong,
And a lad took him and swung him,
And flung him far and strong,
And the sea swallowed his body,
Like that of a child of ten;—
And there on the cliff stood the father,
Last of the dwarfish men.
“True was the word I told you:
Only my son I feared;
For I doubt the sapling courage
That goes without the beard.
But now in vain is the torture,
Fire shall never avail:
Here dies in my bosom
The secret of Heather Ale.”
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008815
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.03.2024
Хто ж мені, у злеті поетичнім,
Ту задачу хитру, про число,
Розповів, розсіявши довічні
Відкриття, щоб ум мій пройняло?!
Коментар - число ПІ і кількість букв у словах)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008514
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.03.2024
Із кухні й вітальні світили вогні
Крізь вікно, з жалюзі дірок,
А над головою плили в вишині,
Тисячі і мільйони зірок.
Деревам не мати тих тисяч листків
І людей у церквах менш завжди,
Ніж громади зірок, що дивились з верхів,
І мигали мені з темноти.
Собака, і Плуг, і Мисливець, і всі,
І зоря моряка, й навіть Марс,
Світили у небі, відро ж в руці
На-пів повне зірок у той час.
Нарешті, вони відшукали мене
І у ліжко мерщій затягли,
Та яскравий блиск слави в очах не мине
В голові – лиш зірки навкруги.
14.03.2024 Гречка В.М.
Escape at Bedtime
The lights from the parlour and kitchen shone out
Through the blinds and the windows and bars;
And high overhead and all moving about,
There were thousands of millions of stars.
There ne’er were such thousands of leaves on a tree,
Nor of people in church or the Park,
As the crowds of the stars that looked down upon me,
And that glittered and winked in the dark.
The Dog, and the Plough, and the Hunter, and all,
And the star of the sailor, and Mars,
These shone in the sky, and the pail by the wall
Would be half full of water and stars.
They saw me at last, and they chased me with cries,
And they soon had me packed into bed;
But the glory kept shining and bright in my eyes,
And the stars going round in my head.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008430
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.03.2024
Завжди перемагає віри міць,
І всім по вірі прийде гонорар,
І я дивлюсь у небо горілиць,
І там шукаю віри в краще дар.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007304
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.03.2024
Хто ці люди, що вірш мій читають?
Чи то гугла складний алгоритм?
Я не чую – сміються? Зітхають?
Чи відшукують похибки рим?
Ми існуємо в дивному світі,
Кожен має у нім «двійника»,
В Інтернеті живуть двійники ті –
Нова форма «життя», нетривка…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007302
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.03.2024
Глава 5
Я не знавець законів тих –
В них правда є, чи ні,
Все, що відомо в’язням тут –
Це міцність у стіні
І, що мов рік тут кожен день,
Рік, в котрім довгі дні.
Та кожен, знаю я, Закон,
Що хтось з людей створив,
З часів, як перший Чоловік
З осердя брата вбив,
Немов полову залишав,
А зерна всі губив.
Я знаю те, і мудро це
Всім іншим знати теж,
Що з сорому цеглини всіх
В’язничних стін і веж,
І грати, щоб не зрів Христос
Насилля те, без меж.
Затьмарить місяць гратів тінь
І сонця сяйний хід,
І добре, що таять вони
Те Пекло наших бід,
Що Сину Бога чи Людей
І бачити не слід.
Все нице й підле квітне там,
Немов бур’ян, пробач,
Що добре ж у Людині є –
Все в’яне там, хоч плач,
Бліда Скорбота – то замок,
А Відчай – Наглядач.
Бо морять голодом вони –
Страх кожна мить несе,
І б’ють слабких, і б’ють старих,
І смішно їм все це,
І божеволіють тут всі,
І мовчки терплять все.
Житло в нас – темна кліть вузька,
Мов яма вигрібна,
І подих Смерті з-поза грат –
Для нас не дивина,
І у Людських машинах Хіть,
Живе лише одна.
Солона і гидка мов слиз –
Вода, що мусим пить,
І хліб із крейдою з вапном,
Нам зважений, гірчить,
І Сон не ліг, а сновига
Й до Часу голосить.
Зелена Спрага й Голод в нас
Мов жерех і змія,
Та плата ця вже звична нам,
Вбиває ж почуття,
Що каменем, піднятим вдень,
Стають вночі серця.
У серці нашім завжди ніч
Й пітьми у клітці сум,
Ми крутим корбу, рвем канат,
У Пеклі власних дум,
Й страшніша тиша нам стократ,
Ніж дзвону з міді шум.
І не почути ніжних слів
Під стелями тюрми,
І не знайти жалю в очах
У тих, хто за дверми,
І в забутті гниєм, гниєм
Душею й тілом ми.
І точить ржа ланцюг Життя,
Занепад – наша путь,
І хтось кляне, і плаче хтось,
А хтось гамує лють,
Закони Божі справні втім
І в серце кожне б’ють.
І ті серця, що розіб’ють
В тіні тюремних грат,
Як той розбитий глек, що дав
Для Господа свій нард,
І вже в нечистім домі тім
Мов нарду аромат.
О! День щасливий в тих серцях
І прощення покров!
Інакше душу як спасти
Й Гріха розгладить шов?
Як серце б не розбивши вщент,
Господь Христос зайшов?
І очі витріщені геть,
І горло спухле вкрай,
Чекає Злодій рук святих,
Що візьмуть його в Рай,
І серце, що розбите вщент,
Господь не кине, знай.
В червонім хтось Закон читав –
Три тижні дав бігцем,
Три тижні лиш, зцілитись щоб,
Душі збороти щем,
І краплі крові не лишить
На тій руці з ножем.
Й град сліз кривавих руку вмив,
Ту, що тримала сталь,
Бо тільки кров змиває кров
І в сліз лиш сила та –
Змінити Каїна печать
На білий знак Христа.
Глава 6
Де місто Редінг, у тюрмі,
Безчестя яма є,
І бідолаха в ній лежить,
Вогнем його жере,
Лежить в могилі із вапна,
Ім’я відсутнє де.
І в тиші, поки Бог не зве,
Лежати там йому,
Зітхань не треба зайвих тут,
Чи плакати кому –
Вбив чоловік те, що любив
І вмерти мав тому.
Вбивають те, що люблять – всі,
Хай всі почують це,
І з гіркотою у очах,
Й з улесливим слівцем,
Вб‘є з поцілунком боягуз
Хоробрий же з мечем!
01.03.2024 Гречка В.М.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007205
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.03.2024
Сьогодні, я бачу, ще більше твій сум у очах,
І руки, ще більше тендітні, мій погляд піймав,
Послухай, далеко, далеко, на озері Чад
Шикарний гуляє жираф.
Йому граціозна та стрункість і розкіш дана,
І шкуру його прикрашає чарівний узор,
З ним місяця тільки, в ставках що сріблясто пірна,
Красою сміливо рівнятися може декор.
Він схожий здаля до барвистих вітрил корабля,
І плавний біг, наче пташиний політ без турбот,
Я знаю, що бачить чудесного безліч земля,
Як сонце заходить і йде він у мармурний грот.
Я знаю веселі казки таємничих країв,
Про діву, що чорна й жагу молодого вождя,
Та довго ти надто вдихала туман, що сирів,
Ти віриш, що дощ нам залишило тільки життя.
І як я тобі розповім про тропічний той сад,
Про пальми, стрункі що, про запах немислимих трав,
– Ти плачеш? Послухай…далеко, на озері Чад
Шикарний гуляє жираф.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007108
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.02.2024
Глава 4
Немає служби у той день
Як вішають вони,
У Капелана в серці біль
Й блідіше він стіни,
Написано в його очах –
Надію прожени.
До полудня тримали нас,
А потім в дзвоник дзвін
І брязкіт Вартових ключів –
Відчинять нам загін,
І з пекла власного йдемо –
Лиш тупіт поміж стін.
Повітря Божого ковток.
Та щось не так між нас,
Від страху кожен весь блідий
І кожен наче згас,
І я не знав когось, щоб був
Таким сумним в той час.
Не знав когось я, щоби він,
З тим сумом гледів би,
На синій клаптик угорі,
Що «небом» звали ми
І безтурботні хмарки де
Щасливі, без тюрми.
Але були й ті серед нас,
Хто очі опускав,
І вмерти хто, замість його
Не менше мав підстав,
Убив він річ живу, поки
Хтось мертве убивав.
Тому б, хто вдруге нагрішив
Біль душу б розпоров,
І мертву, з савана б узяв,
І знов пустив би кров,
І кров пускав сильніше все,
Даремно, знов і знов!
Як мавпи ми в лахмітті тім,
Висіло що на нас,
Асфальтом двору мовчки йшли,
По колу в котрий раз,
Ми мовчки йшли по колу всі,
Слів не було в той час.
По колу, в тиші, ми все йшли
І в головах пустих,
Кружляв мов вихор згадок в нас
Про сто речей страшних,
І Жах за кожним тихо йшов,
Й терор терзав усіх.
Наглядачі немов пасли
Тюрми живе майно,
Костюм недільний кожен вдяг –
Шик, дороге сукно,
Та видавало справи їх
На чоботях вапно.
Бо там, могили паща де –
Могили й не було,
Лиш стрічка бруду і піску,
Шо звідкись намело,
І ще вапно, прикрити щоб
Міазмів джерело.
Бо є в невдахи того те,
Чим вкриється не всяк,
На глибині і голий хоч,
Що сорому є знак,
В кайданах на ногах лежить
Він у вогні відтак!
І поки все горить вапно,
Їсть м'ясо та кістки,
Вночі крихких кісток поїсть,
Вдень плоті з’їсть шматки,
По-черзі все, та серце лиш
Їсть завжди залюбки.
Ні саджанця, ні корінця.
Три роки там нема,
Три роки наче порча там,
Лише земля сама,
У дивовижні небеса
Вдивляється пітьма.
Здається їм – занапастить,
Убивці прах росток,
Брехня! Бо Божа благодать
Для всяких діточок,
І яскравішими були б
Там барви у квіток.
Червона ружа з губ росла б
А з серця біла там,
Бо хто з нас знає шлях, котрим
Христос щось каже нам,
Немов той посох, що розквіт
На диво глядачам?
Та руж яскравих кольорів
За муром не знайти,
Осколок, кремінь, камінець –
Знайдеш для себе ти,
Щоб душу квітам не вдалось
Від розпачу спасти.
Тому не буде пелюсток
Яскріти чарівних
На стрічці бруду і піску,
У стін жахливих цих –
Про Сина Бога дати знак,
Що вмер за нас усіх.
Хоча в’язниці мур його
Не випустить мерщій –
Не бродить чоловіка дух
В кайданах уночі,
Й не плаче чоловіка дух
У спеку чи в дощі.
Він в мирі, бідолаха цей,
Чи в мирі буде ось,
Терор не ходить там за ним
І зла нема на щось,
Ні Місяцю, ні Сонцю там
Світить не довелось.
Як звіра вішали його –
Без реквієму й слів,
Щоб спокій переляк з душі
Прогнати не посмів,
В могилу швидко ж потягли
Й сховали у той рів.
Розділи геть вони його
І мухам віддали,
Їх вид очей все забавляв
І горла кольори,
І в’язня з реготом вони
Присипали згори.
Навколішки не став над ним
Молитись Капелан,
Не освятив Хрестом його,
Хоч право мав і сан,
Бо за таких як грішник той,
Помер Христос від ран.
Та все гаразд, бо він пройшов,
Що у Житті дано,
І сліз потік – в сосуд Жалю,
Розбитий вже давно,
Бо плач – ізгоїв заняття,
У них завжди воно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007030
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.02.2024
Все навкруги нам здається,
Справжня – одна пустота,
Без тебе Реальність чи є ця?
Справа не зовсім проста…
Вчора кохання буяло,
Вчора був справжнім твій друг,
Та виявляється мало
Знаєш ти світ, що навкруг.
«Завтра» малюєш ти миттю,
Розуму пензлем стрімким,
Та виявляється міддю –
Те що вбачав золотим.
Вдалій радіє покупці
Хитрий дивак-покупець…
«Залишки брухту продав ці» -
Вільно зітхнув продавець.
Грається мозок чи ще щось:
«Вигідно», «боляче», «сум»…
Так і назад доберемось –
В темряву вільну від дум.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006250
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.02.2024
Давним-давно, у сиву давнину,
З цих рим незграбних тему я почну,
Зневажили безумці двигуни –
Електропоїзд планувався в них,
Подібний він до вуличних машин,
Та, слухай вже історії почин:
* * *
Як зазвичай, після кількох років,
Надій, що марні, і сумних страхів,
Що Провіденс відвідали колись,
Всіх планів, що узгодить спромоглись,
Ми бачимо Н.Й.Н.Г. і Г.
І їхнє прагнення для нас благе –
Прогнати, з блискавкою, сажу й дим,
Маршрут на Брістоль щоби став зручним.
Не зайде потяг на Фокс-Пойнт тепер,
На вулицях чекатимуть тебе
Машини, Осгуд Бредлі що створив –
Краса й потужність нових двигунів.
Зимовим ранком, як тремтіли всі
У поїзд я, що до Фолл-Рівер сів,
Попереду упав я десь умить,
Готовий вже спокійно відпочить.
Фарбованих вагонів низка мчить,
Підніжжя буде Коледж-Гілл за мить,
Аж, сну – кінець, бо з колії, стрімка,
Злітає колісниця громіздка,
І з ревом звіра, що не з‘їв обід –
Б‘є в бакалії Леонарда вхід!
Грім гуркітливий – знищено портал,
Та всіх зусиль доклав наш персонал,
Вагон щоб звергнутий на рейки став –
Є лом, для хвилювань нема підстав.
Ми вниз, по Саус Мейн, рушаєм знов,
Зростає швидкість – нам хвилює кров,
Як, раптом, перехрестя бачим ми –
Шукають шлях всі, між машин юрми.
Звернула голова у Вікенден,
Вагони ж інші ще по Саус-Мейн,
На бік лягає задній з них самий,
Хвіст з головою – наче кут прямий.
Нарешті, вже позаду той вагон,
Все з нього помістилось в наш салон.
Й ошатний, в уніформі, провідник
Сплатити просить тих, хто в шторм не зник.
Дідусь якийсь йому: «Бери усе,
Від позову тебе це не спасе!»
А в потяга – повзти на пагорб хіть,
Мотори стогнуть, стрімко час летить.
На стрілці по Брук-Стріт – той самий біль,
Фронт шлях обрав, тил має власну ціль,
І хоч Фолл-Рівер мали досягти,
Вагон Брук-Стріт не всі пізнав кути.
Дбайливі руки твердо правлять хід
І знову вгору наш стрімкий політ.
Вершина вже, та ми сповзли назад,
Коня задіяно і справа йде на лад.
І ось, по курсу – міст старенький цей
(З віків середніх радує людей)
Під нами стогне моторошно він,
Ми стогнемо від болю разом з ним.
На суходолі ми, і тут віраж,
Кінчається запас надії наш.
Загроза знов каліцтва наших тіл,
Бо під кутом прямим йдуть рейки ті.
Нарешті стала колія як слід,
Та доля знов спиняє наш політ.
Задіяти щоб залізничний дріт,
Коліс трамваю треба інший вид,
Юрбу – в Нью-Гейвен, без бажань її,
Зі Спілки Залізниць Компанії.
Утома – ми чекали довго, злість,
У путь! Пізніше лиш годин на шість.
По колії новій і швидше все,
Електрокінь, з комфортом, нас везе.
Нероби з Ріверсайд кричать: «Ти бач!»
З юрби у Кресент-Парк почувся плач.
В селян із Дровнвіля розкритий рот,
Дивується з Наятту теж народ.
До вулиць Баррінгтона близько вже
Трамвай холоне і ледь-ледь повзе.
Все стихло, й за якусь годину нам
Про Воррен кажуть: «Струм відсутній там».
До вечора хтось змерз, хтось відпочив,
І далі тягне нас локомотив
Вже ось і Воррен, та зупинка тут
Неначе нам цей прокляли маршрут
На нашій колії лежить локомотив,
Під купою обірваних дротів.
Але тепер надії промінь є,
Крізь сутінки мені потужно б‘є
Повозка, віл, охочий молодець,
Котрий, коли струснув я гаманець,
Мене готовий будь-куди везти
Якщо немає швидко мчать мети.
Порому Слейду досягли, віват!
Мій провідник вертається назад.
Світанок, втома, я готель знайду,
Щоб перевести свій, нарешті, дух.
Добрався вранці дому на човні,
Читав я це й повідали мені
Про потяг вірний, що покинув я,
Була ще сила в нім, але не вся,
Фолл-Рівер – пункт призначення старий,
Та чує давній фермер звук хрипкий,
То був тріумфу переможний свист
Нарешті – в БРИСТОЛЬ, в‘їхав машиніст!
*N.Y.N.H. & H.R.R. – від англ. New York, New Haven and Hartford Railroad, або Нью-Йорк, Нью-Гейвен і Гартфордська залізниця
Оригінал тут https://www.hplovecraft.hu/index.php?page=library_etexts&id=208&lang=angol
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1005374
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.02.2024
24. Канал
Лихе є місце, уві снах воно,
Будинки в нім високі та пусті,
Каналу вздовж, і запахи густі
Страху з потоку, де не видно дно.
Вузькі провулки, що дахи впритул,
До вулиць – чи знайомих, а чи ні,
І темінь мертва вікон на стіні,
Де місяць заливає пустоту.
Не чути кроків, тихий звук лише,
Тих маслянистих вод, котрі течуть,
Під каменем мостів хлюпоче муть,
І далі, в океан її несе.
Не скажуть вже коли потік той змив
Зі світу цього, світ-блукач зі снів.
XXIV. The Canal
Somewhere in dream there is an evil place
Where tall, deserted buildings crowd along
A deep, black, narrow channel, reeking strong
Of frightful things whence oily currents race.
Lanes with old walls half meeting overhead
Wind off to streets one may or may not know,
And feeble moonlight sheds a spectral glow
Over long rows of windows, dark and dead.
There are no footfalls, and the one soft sound
Is of the oily water as it glides
Under stone bridges, and along the sides
Of its deep flume, to some vague ocean bound.
None lives to tell when that stream washed away
Its dream-lost region from the world of clay.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1005060
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.02.2024
23. Міраж
Не знаю, був колись, чи є і зараз –
Той світ в потоці часу, що блукав,
Та мерехтить ця пурпуром примара,
Хоча то сни неясні, а не яв.
Річок там дзюркіт і химерні вежі,
Склепінь яскравих диво-лабіринт
І небесами полум‘я пожежі –
Мов захід взимку, фантастичний вид.
Боліт великих береги безлюдні,
Птахи величні, вітер, осока,
Село, дзвіниця біла, з неї чутні
Дзвони вечірні, їх несе ріка.
Тих місць не знаю й не спитаю сам,
Коли й чому я був чи буду там.
XXIII. Mirage
I do not know if ever it existed—
That lost world floating dimly on Time’s stream—
And yet I see it often, violet-misted,
And shimmering at the back of some vague dream.
There were strange towers and curious lapping rivers,
Labyrinths of wonder, and low vaults of light,
And bough-crossed skies of flame, like that which quivers
Wistfully just before a winter’s night.
Great moors led off to sedgy shores unpeopled,
Where vast birds wheeled, while on a windswept hill
There was a village, ancient and white-steepled,
With evening chimes for which I listen still.
I do not know what land it is—or dare
Ask when or why I was, or will be, there.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004293
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.01.2024
Глава 1
Червоне він не одягав,
Вин з кров‘ю кольорів,
А крові й вин слід на руках,
Коли знайшли яскрів,
Біля коханої, котру
Він в її ж ліжку вбив.
В сіренькому костюмі він
Гуляв посеред нас,
Крикетний був на нім картуз,
В ході запал не згас,
Та я не знав когось, щоб був
Таким сумним в той час.
Нікого я не знав, щоб був
З тим поглядом, мов сніг,
На синій клаптик угорі,
Що «небом» звати б міг
І хто б так хмарок пильнував,
Вітрил сріблястих біг.
Між душ стражденних йшов і я,
По колу не тому,
«Що скоїв він? – я все гадав. –
І тут тепер чому?»
Як хтось позаду прошептав:
«Гойдатися йому».
О, Боже! Наче стіни ці
Раптово повело,
І мов від сталі каски жар
Те небо опекло,
І, хоч страждав я у душі,
За власний біль не йшло.
Я знав, робило швидше що
Його ходу, й чому
Було так сумно у той день,
В яскравий день йому –
Вбив чоловік те, що любив
І вмерти мав тому.
Вбивають те, що люблять – всі,
Хай всі почують це,
І з гіркотою у очах,
Й з улесливим слівцем,
Вб‘є з поцілунком боягуз
Хоробрий же з мечем!
Любов свою хтось юним вб‘є
Та є й немолоді,
Десь душить Хтивості рука,
Десь руки Золоті,
Добріших жертви – від ножа,
Холонуть швидше ті.
Хтось любить менш, хтось більш ніж мав,
Продав хтось, хтось купив,
Хтось зробить діло й весь в сльозах,
А хтось без зайвих слів,
Те вб‘ють, що люблять – всі, але
Не всі помруть, хто вбив.
Він не вмирає у ганьбі
В годину темну ту
Ні шиї в нього у петлі,
Ні дум про темноту,
Ні ніг нема падіння крізь
Підлогу в пустоту.
З ним поряд, мовчки, не сидять
Ті, стережуть хто всіх,
Пильнує хто, як плаче він
І молиться при них,
Хто стежить, здобич щоб цих стін
Украсти він не зміг.
Він на світанку не встає
Побачити те, як
У білім Капелан тремтить,
Шериф немов закляк,
І Губернатора лице –
Лихої Долі знак.
Він жалюгідно не спішить
Вдягтись під шквал погроз,
Поки сміється Лікар злий
З нервових нових поз,
Годинник цокає в того –
Аж у кістках мороз.
Він спраги тої не пізнав,
Піском у горлі мов,
Коли в оббиті двері кат
Неначе тінь зайшов,
І ремінців три пов‘язав,
Не знав щоб спраги знов.
Він не схиляє голови
Заслухати указ,
Ні, поки жах душі кричить:
«Вмирати ще не час!»
Не йде повз власної труни
У той жахливий лаз.
Не дивиться в повітря він
Крізь стелі скло мале,
Не молиться мов з глини рот,
Щоб не було так зле,
І щоб Каяфи не відчуть
Торкання губ гниле.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004071
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.01.2024
Глава 3
Між стін високих, кам‘яних,
У Боржників Дворі,
Повітря він під небом пив
Свинцевим угорі,
Й обабіч, щоб раніш не вмер –
Наглядачі два злі.
Чи з свідками страждань його
Сидів він день і ніч,
Хто бачив сльози, що він лив
Й в мольбі здригання пліч,
Хто стежив, в шибениці щоб
Не вкрали цінну річ.
Був Губернатора чітким
До виконання Акт,
А Лікар розповів, що Смерть –
Лиш науковий факт,
І двічі в день був Капелан
Маленький дав трактат.
І двічі люльку він курив,
І пива кварту пив,
В душі рішучій страху він,
Куточка не лишив,
Казав частенько, радий що
Він близькості катів.
Тих слів питати сенс ніхто
З Наглядачів не смів,
Бо ті, хто мають стерегти
Не кажуть зайвих слів,
Закрили рота на замок
Й мов маска нижче брів.
І навіть спробував би хто
Утішити його –
Чи Жаль у Закуті для Вбивць
Спасав вже хоч кого?
Душі як братській в місці тім
Слівця знайти того?
По колу перевальцем брів
Наш Дурників Парад!
Диявола Бригада мов –
Голів побритих ряд,
Свинцевий тупіт ніг вершив
Веселий маскарад.
Канат ми рвали смоляний,
Текла з під нігтів кров,
Підлогу й двері терли ми,
Перила, знов і знов,
Під стукіт відер мили ми,
Між дошок кожен шов.
Ми шили щось, ламали щось,
Свердлили ми стіну,
Ми стукали, волали гімн,
Пітніли на млину,
Та жах до кожного проник
У серця глибину.
І там лежав, на дні душі,
У нас він, до пори
І за негідника того
Забули я й вони,
Аж поки поряд не пройшли
Ми ями для труни.
Розверста жовта паща там
Чекала на живе,
Земля, неначе, криком кров
В жазі, до себе зве,
І знали ми, світанок цей
Хтось не переживе.
Пройшли ми повз, і вже в душі
Був Сум, і Страх, і Смерть,
Прочовгав поруч з нами кат,
Він ніс свій інструмент
І кожен в камеру йдучи
Тремтів у той момент.
У коридорів пустоті
Вночі розлився Страх,
І вверх, і вниз, здавалось там,
Хтось крався на носках.
І білі контури облич
Виднілись у пітьмах.
Лежав, немов у лузі він,
Мрійливо серед трав,
І наглядач не розумів,
Не міг знайти підстав,
Чому із катом поруч він,
Так солоденько спав?
Та сон не йде крізь сльози тим,
Хто плакати не звик,
Тож, нам – босоті й шахраям,
Не опустить повік
І жах другого мозок всім
Безжальним болем пік.
На жаль! Жахлива справа то –
За інших каяття!
Немов прониже меч Гріха
За згублене життя,
Не лили кров, та біль від сліз
Мов від краплин свинця.
Наглядачі ж там, крадькома,
Ходили між дверей,
І на підлозі зріли там
Наляканих людей,
І дивувала їх мольба
Безбожників в час цей.
Всю ніч навколішки в мольбі
Безумний плач тривав!
Мов чорний саван північ та,
В ній стогін наш лунав:
І з губки смак вина гіркий
Сумління нам втішав.
Спів півня, півня спів звучить
Та день не настає,
І Жах в кутках де лежимо
Чекає на своє,
І кожен з духів злих нічних
Напроти постає.
Повз нас вони, повз нас мов сни,
Мов тіні крізь імлу,
Насмішку місяцю їх рух
Являв собою злу,
Танок огидний, хоч і в такт,
Нагадував нам гру.
Мов набурмосившись вони
Від нас неначе йшли,
У ритмі танцю сарабанд
Ці постаті з імли,
Та вмить як вихор із піску
Завитися могли.
Безглуздо смикались вони,
Мов ляльки для вистав,
Та флейт Страху роздався спів
У вухах він лунав,
Потужний спів, потужний спів,
Що й мертвих би підняв.
«Ого!» кричать «Великий світ,
Та пута – не підеш!
Поставив раз, поставив два
Гра джентльменів, ге ж,
Та попаде з Гріхом гравець
В Ганьби Дім тайний, все ж».
Не смішно з витівок таких,
З примар пустих розваг
Всім тим, кому в‘язниця – дім
Й кайдани на ногах,
Христові рани! Тих істот,
Вид викликає жах.
По колу вальс, по колу вий,
Хтось в парі, зі смішком,
Звабливим кроком, догори,
Хтось сходами бочком
Молились від усмішок їх
Ще з більшим ми страхом.
Ранковий вітер застогнав
Та ніч все йде і йде,
Павуче темряви рядно
Місцями вже бліде,
І нам, в молитвах, все страшніш
Суд Сонця, що гряде.
Все стогне вітер навкруги
Ридань в‘язниці стін,
Немов сталевий вал тягне
Ланцюг життя хвилин,
О, вітру стогін! Нам за що,
Терзає душу він?
Нарешті тіні смуги я,
Решітка мов, узрів –
Повзуть праворуч по стіні,
Напроти нар кінців,
Світанок Божий, знав я, десь
Кривавим вже горів.
О шостій прибирання в нас,
О сьомій тихо все,
Та наче крил могутніх змах
В‘язницею несе,
Лорд Смерті, з подихом мов лід,
Прийшов до когось це.
Він не у пишному вбранні
Й без білого коня,
Шнура три ярди, дошка ще –
Ось, шибениця вся,
Тому з мотузкою ганьби
Стрічає хтось Гонця.
Ми всі немов болотом йшли
Навпомацки в пітьмі,
Не сміли й помолитися,
Або зітхнути ми,
Бо вмерла в кожному із нас
Надія, й ми – самі.
Бо Суд Людський свій має шлях
І вбік не поверне,
Він вб‘є і сильних, і слабких,
Нікого не мине,
Він не здригнувшись батька вб‘є,
Уб‘є тебе й мене!
Чекали вісім як проб‘є,
Язик від спраги пух,
Бо вісім – Долі то удар,
Людський загубить дух
Чи злий, чи добрий – у петлю
Спрямує Доля рух.
Чекали знаку просто ми,
Такий лише був план,
Німому каменю в степу,
Подібним був наш стан
Та било кожне серце мов
Безумець в барабан!
Удар годинника в тюрмі
Струснув навколо яв,
По всій в‘язниці відчай наш
Безсилий пролунав,
Мов прокаженого то звук,
Що болота лякав.
Як найстрашніший бачим жах
В кристалі сновидінь,
З пеньки мотузку зріли ми
Й від шибениці тінь,
І чули хрипи із петлі
Придушених молінь.
І горе все, що він вложив
У крик, що душу рве
І дикий жаль, й кривавий піт
Вже бачив я вкотре,
Життів хто більш одного мав,
Той більш ніж раз помре.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004028
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.01.2024
22. Азатот
Повз простір цей, тривимірний і світлий,
В бездумну прірву мене демон ніс,
Час і матерія з‘явитись ще не встигли,
Був Хаос, де ніяких форм чи місць.
Тут бурмотав Володар Всіх великий
Те, мріяв що, але не розумів,
Крізь плюскіт кажанів безформних дикий,
У вирах серед променів-струмів.
Вони несамовито танцювали
Під флейти зойк в жахливих пазурах,
Що тріснула та хвиль її сигнали
Світам крихким їх дарували шлях.
«Посланник я Його», – так демон рік,
Презирливо б‘ючи в хазяйський лик.
XXII. Azathoth
Out in the mindless void the daemon bore me,
Past the bright clusters of dimensioned space,
Till neither time nor matter stretched before me,
But only Chaos, without form or place.
Here the vast Lord of All in darkness muttered
Things he had dreamed but could not understand,
While near him shapeless bat-things flopped and fluttered
In idiot vortices that ray-streams fanned.
They danced insanely to the high, thin whining
Of a cracked flute clutched in a monstrous paw,
Whence flow the aimless waves whose chance combining
Gives each frail cosmos its eternal law.
“I am His Messenger,” the daemon said,
As in contempt he struck his Master’s head.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003604
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.01.2024
Птахи злітають у осіннє небо,
Пташок несе передчуття зими,
Людині відлітати без потреби –
До холодів та спеки звикли ми.
Жене північним вітром сірі хмари,
Птахи злітають у осіннє небо,
Нам залишають холоди і чвари,
Почуємо не скоро милий щебет.
Можливо, краще, ніж у нас де-небудь,
І предків пам‘ять кличе в дальній край,
Птахи злітають у осіннє небо,
Душа сумує, мов згадала Рай.
Дивлюся в небеса я хмуро-сірі,
Я вірю в краще, знаю – буде тепло,
«Ми повернемось!» чується у вирі,
Птахи злітають у осіннє небо.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003581
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.01.2024
Поет – цікава забавка природи,
Альтернативний творчий агрегат,
Вірші його немов таємні коди,
Де між словами більше у стократ.
Поезії поети вірно служать,
Віддаючи найкраще з душ своїх,
І розквітає мов прекрасна ружа
У серці від поета слів простих.
Поезія – стихія віртуальна,
Володарка тонких світів душі,
Для багатьох – розвага то звичайна,
Для декого ж – наснага й справ рушій.
Ця магія живе тисячоліття,
Дивацький метод поєднання слів,
Буяє навкруги доба новітня,
Але звучить з глибин прадавній спів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003272
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.01.2024
Воды молекул шорохи слышны,
Решеток кристаллических крушений,
Искрятся одеялом белизны
Светила мириады отражений.
У птиц-певцов сегодня выходной,
Лишь я в тиши окутавшей незримо,
Она молчит в согласии со мной,
Шагов скрип легкий пропуская мимо.
Накатывает светлая печаль,
Как эхо безразличия природы,
Дорога жизни вьётся сквозь январь,
Под поступи задумчивой аккорды.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003057
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 14.01.2024
Темніла ніч! Почуй, слухач!
І глянь, Улісса флот!
Дружина жде, сурми сурмач
Вже вдома ми от-от.
Він Трою бив, звів нанівець,
Зрівняв з землею мур,
Та втратив бог Нептун терпець –
Зловив у пастку бурь.
Як вщухло все, живі всі ледь
На острів припливли,
Забули рідний дім ущерть –
То лотоса дари.
З пасток він спас своїх людей
Й веде на корабель,
Не дасть торкнутись їм ніде
Тим лотосом себе.
І ось прийшли в циклопів дім,
Цих велетнів брудних,
Що з оком всі лише одним,
Вулкан хазяїн їх.
В печері тій, мандрівники
Сир з молоком знайшли,
Та смерть зустріли, їдоків
Циклоп хапає злий.
Циклопа здобич щодоби –
Найкращих греків два,
Улісс відважний план зробив –
Це втеча, і швидка.
Маневром хитрим спутав він
Всі велетню думки,
І око – геть, крик поміж стін,
З полону біг стрімкий.
Наступним був король вітрів,
Знайшов Еола дім,
Король, вітрів мішок вручив,
Дорога легше з ним.
Вони вже де Церцея зла,
Палац великий там,
Та людям виду надала
Подібного звірям.
Меркурій, втім, його звільнив
З людьми від чар тих злих
Їх бачить він не захотів
Серед свинячих втіх.
Здійняв свій меч і грізно рік
Цирцеї тій слова:
«Звільни людей тепер моїх,
Людські верни тіла!!!»
Вертає стаду зразу та
Людську подобу знов,
І кормить, поїть досита
Всіх, хто в палац прийшов.
І знов Улісс в блаженстві йде,
Сирен повз голоси,
Щоб не спинялися ніде –
Всім вуха заложив.
Нависли Сцилли шиї ось,
Судно Харибда жде,
Ціна жахлива – без шістьох!
Та пройде він будь-де.
Ось втратив кораблі всі він,
Каліпсо острів там,
Затримався герой на нім,
Доплив туди він сам.
Дружині повернуть його
Послав Юпітер їх,
Та пліт зламався, бранець він,
Нептуна чвар старих.
На берег Схерії ступив
До короля побрів,
Казав про себе, п‘ють усі,
Лунає барда спів.
До свого дому завітав,
Де кавалерів тьма,
В жебрацьких лахах, без об‘яв,
Туди пришкандибав.
Стріл літ його, в мерзоту ту,
Що сватались, і їх
Всіх вбито, радий відчуттю
За діло рук своїх.
І свинопас, і мамка з ним
Його упізнають,
І Пенелопу бачить він,
Тепер їм разом буть.
Не спинить поки чорна смерть
Не зробить з нього тлін,
Ітаки край не залишить,
Де народився він.
Перший вірш Лавкрафта написаний у віці 7 років.
Оригінальний текст:
The Poem of Ulysses, or The Odyssey (8th November, 1897)
The nighte was darke! O readers, Hark!
And see Ulysses’ fleet!
From trumpets sound back homeward bound
He hopes his spouse to greet.
Long he hath fought, put Troy to naught
And leveled down it’s walls.
But Neptune’s wrath obstructs his path
And into snares he falls.
After a storme that did much harme
He comes upon an isle
Where men do roam, forgetting home,
And lotos doth beguile.
From these mean snares his men he tears
And puts them on the ships.
No leave he grants, and lotos plants
Must no more touch their lips.
And now he comes to Cyclops homes
Foul giants all are they.
Each hath 1 eye, and hard they ply
Great Vulcan to obey.
A cyclop’s cave the wandrers brave
And find much milk & cheese
But as they eat, foul death they meet
For them doth Cyclops seize.
Each livelong day the Cyclops prey
Is two most noble Greeks
Ulysses brave he plans to save
And quick escape he seeks.
By crafty ruse he can confuse
The stupid giant’s mind
Puts out his eye with dreadful cry
And leaves the wrench behind.
Now next he finds the king of winds
Great Aeolus’s home
The windy king to him doth bring
Wind bags to help him roam.
He now remains in fair domains
In Circes palace grand.
His men do change in fashion strange
To beasts at her command.
But Mercury did set him free
From witcheries like this
Unhappy he his men to see
Engaged in swinish bliss.
He drew his sword and spake harsh word
To Circe standing there
“My men set free”, in wrath quoth he
“Thy damage quick repair”!!!
Then all the herd at her brief word
Become like men once more
Her magic beat, she gives all treat
Within her palace door.
And now Ulysses starts in bliss
The Syrens for to pass
No sound his crew’s sharp ears imbues
For they are stop-ped fast.
Now Scylla’s necks menace his decks
Charybdis threats his ships
Six men are lost—O! dreadful cost
But he through danger slips.
At last from waves no ship he saves
But on Calypsos isle
He drifts ashore and more & more
He tarries for a while.
At Jove’s command he’s sent to land
To seek his patient wife,
But his raft breaks, and now he takes
His life from Neptune’s strife.
He quickly lands on Scheria’s strands
And goes unto the king.
He tells his tale, all hold wassail;
An ancient bard doth sing.
Now does he roam unto his home
Where suitors woo his spouse
In beggar’s rags himself he drags
Unknown into his house
His arrows flew at that vile crew
Who sought to win his bride
Now all are killed and he is filled
With great & happy pride.
His swineherd first, then his old nurse
Do recognize him well
Then does he see Penelope
With whom in peace he’ll dwell.
Until black death doth stop his breath
And take him from the earth;
He’ll ne’er roam far from Ithaca,
The island of his birth—
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002922
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.01.2024
Глава 2
В сіренькому костюмі він
Шість тижнів був у нас,
На нім крикетний був картуз,
В ході запал не згас,
Та я не знав когось, щоб був
Таким сумним в той час.
Нікого я не знав, щоб був
З тим поглядом, мов сніг,
На синій клаптик угорі,
Що "небом" звати б міг
І хмар розпатланих мов шерсть
Спостерігав забіг.
Він не ламав як інші рук –
Безумці ті, хто смів
Плекати залишки надій
Між розпачу штормів,
На сонце він дивився лиш
Й повітря ранку пив.
Рук не ламав і не ридав,
Й не хвилювався він,
Та пив повітря, наче в нім
Був еліксир з рослин,
Відкривши рот він сонце пив,
Неначе краще з вин!
І я, й стражденні душі ті,
У колі не тому,
Одразу забували всі –
Тут кожен з нас чому,
Очей не зводивши з того,
Гойдатися кому.
І дивним те було, чому
В ході запал не згас,
І дивним погляд був його,
Таким сумним в той час,
І дивним думати було,
Що борг він свій віддасть.
У дуба й в'яза навесні
Все листя опаде,
Похмурий шибениці стовп
Подію іншу жде,
Коли зелений чи сухий
У інший світ піде!
Небес престолу благодать
Тут кожен би обрав,
Та хто б в шарфу із конопель
На ешафоті став,
І крізь нашийник вбивці вверх
Востаннє споглядав?
Під скрипку танці милі нам,
Коли кохають нас
І флейта з лютнею зовуть
Потанцювати вальс,
Але не милий ловких ніг
В повітрі перепляс!
З цікавістю на нього ми
Дивилися щодня,
Крутилося в уяві в нас –
А що робив би я?
Червоне Пекло дум його –
Незнана нам земля.
Нарешті мрець не ходить тут,
Гуляєм ми самі,
І знав я, де стояв він сам –
Чекав кінець в пітьмі,
І що у світі Божім він
Не стрінеться мені.
Він кораблю подібно в шторм,
Курс перетнув з моїм,
Ні слів, ні жестів не було,
Та й звідки взятись їм?
Ми не в святу зустрілись ніч,
А в день ганебний з ним.
Між стін в'язниці ми удвох
Ізгоями були,
Світ викинув із серця нас,
До Бога ж не дійшли,
Залізні щелепи Гріха
Схопили нас коли.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002825
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.01.2024
21. Ньярлатхотеп
І ось, в кінці , прийшов з Єгипту Він,
Худим був, загадково мовчазним,
Вся чернь схиляла спини перед ним,
Як захід сонця одяг пломенів.
Юрба жадала вся його команд
Та трохи вбік – і забували все,
А вже чутки народами несе,
Що й звірів розуміти він талант.
З безодні моря, раптом, піднялись
Земель забутих шпилі золоті,
Кололась суша, сяйва дикі ті
На сховища людей з небес неслись.
Зніс те, що було грою його сил,
Роздмухав Хаос-дурень Землю в пил.
XXI. Nyarlathotep
And at the last from inner Egypt came
The strange dark One to whom the fellahs bowed;
Silent and lean and cryptically proud,
And wrapped in fabrics red as sunset flame.
Throngs pressed around, frantic for his commands,
But leaving, could not tell what they had heard;
While through the nations spread the awestruck word
That wild beasts followed him and licked his hands.
Soon from the sea a noxious birth began;
Forgotten lands with weedy spires of gold;
The ground was cleft, and mad auroras rolled
Down on the quaking citadels of man.
Then, crushing what he chanced to mould in play,
The idiot Chaos blew Earth’s dust away.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001385
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.12.2023
Простираются в сумрак грядущих времен
По нехоженым далям дорожки,
Подгоняют года, ожидает Харон,
Старомодней все наши одежки.
И уже не видать тех широких путей,
Что недавно собою манили,
Мы шагаем вперед, подчиненные ей –
Безразличной неведомой силе.
Но искрится в глуби ручеек, что журчит,
Он теряется в грохоте будней,
Но бывает блеснет, как души нашей щит,
И в тот миг станет мир наш уютней
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001365
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 22.12.2023
Коли ніхто не розуміє,
Коли на серці пустота,
А за вікном сирена виє
І замітає сніг міста.
Коли нема ніде покою,
Здаються ворогами всі,
Я просто рухаю рукою,
Пишу слова, такі як ці.
І на хвилину розійдеться
Печалі морок у душі,
Неначе загубившись десь я
Побачив, де мої усі!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001308
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.12.2023
20. Нічні примари.
Про склеп звідкіль вони – ти не питай,
Я кожен вечір бачу тих істот,
Їх роги, чорні крила, хижий рот,
Шипів пекельних пару з їх хвоста.
Північний вітер хмару їх несе,
Ось грубих пазурів миттєва лють –
Мене вони у подорож беруть,
В світи жахливі, там де сіре все.
Вершини Тока промайнули враз,
Хоча кричати й намагався я
І в шахту, до ставка брудного шлях,
Де шогготи дрімливі у цей час.
Але ж! Якби хоч звук я чув від них,
Та й лиць не знайдеш у створінь німих!
XX. Night-Gaunts
Out of what crypt they crawl, I cannot tell,
But every night I see the rubbery things,
Black, horned, and slender, with membraneous wings,
And tails that bear the bifid barb of hell.
They come in legions on the north wind’s swell,
With obscene clutch that titillates and stings,
Snatching me off on monstrous voyagings
To grey worlds hidden deep in nightmare’s well.
Over the jagged peaks of Thok they sweep,
Heedless of all the cries I try to make,
And down the nether pits to that foul lake
Where the puffed shoggoths splash in doubtful sleep.
But oh! If only they would make some sound,
Or wear a face where faces should be found!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000093
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.12.2023
Завтра буде таке ж "сьогодні",
Що і вчора у нас було,
Того часу у нас - безодні,
Бо нам болісно бачить дно.
І в картинах уяви й далі,
Ми "сьогодні" живемо знов,
У надії на "завтра" вдалі,
Де згадає за нас Любов.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999445
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.11.2023
На шляху своїх перероджень, у часи всі й між різних рас,
Я Ринку Богам новітнім – вклоняюсь усякий раз,
Дивлюся крізь пальці в молитві – на зріст і занепад їх,
Та Боги Прописних наших Істин, я бачу – стійкіші всіх.
На деревах Вони знайшли нас, давши знання просте –
Вода неодмінно нас мочить, Вогонь неодмінно пече,
Та знайшли ми, що Їм все ж бракує – Розмаху й Злету мрій,
Їх лишили Горил ми навчати й Маршем Людства пішли мерщій.
Нас носило по волі Духа. Вони темп не міняли свій,
Ніж ті Ринку Боги новітні, що гнулись під хід подій.
Та Вони наздогнати прогрес наш – встигали, і чули ми,
Про зникле від криги плем‘я, чи Рим у полоні тьми.
Тих Надій, що тримають Світ наш – були шанси у Них малі,
Їм – брехня, що із «Стілтону»* Місяць, що голландський він взагалі,
Їм – брехня, що Бажання – Коні, що й Свиня може Крила мать,
Ми ж тим Ринку Богам вклонялись, їх співам про благодать.
Коли Кембрію світ сформувався, вічний мир обіцяли Вони,
Присягались – віддавши їм зброю, племена не пізнають війни.
Та коли ми роззброїлись швидко – продали нашим нас ворогам,
А в Богів Прописних наших Істин: «Краще Зло, вже знайоме вам».
На початку Пісків Феміністських, обіцяли Життя Повне Втіх
(В нім до ближніх любов, по-тихеньку, на жінок перекинулась їх)
І жінки без дітей тоді стали, і безвірними чоловіки,
А в Богів Прописних наших Істин: «Смерть – Розплата вам за Гріхи».
У Карбона період – достаток, обіцяли Вони нам всім,
Що Петро заробив – забрати, щоб нероба-Павло був з цим,
Та хоч мали багато ми грошей, вже купить не могли щось теж,
А в Богів Прописних наших Істин: «Не працюючи, ти помреш».
Тоді Ринку Боги упали, і глашатаї їх втекли,
І останні серця згадали – світло правди з віків імли,
Що не все, що Блищить – то Злато, й Два і Два – то Чотири є
І Боги Прописних наших Істин нам ще раз пояснили це.
Те саме у майбутнім буде, що було з появи Людей
І з початку Прогресу Людства, змін нема чотирьох речей –
Пес знайде своє Блювотиння, знайде Болото Свиню.
І палець обпечений Дурня повернеться до Вогню;
І тоді нас усіх чекає – дивовижний і новий світ,
Де за факт існування платять, а платити за гріх не слід,
І тоді, як Вода нас мочить, і як завжди пекти Вогню –
Боги Прописних наших Істин влаштують нам жах і різню!
* “Stilton” – сорт сиру
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999309
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.11.2023
Дві клітини зустрілись тихо
І тепер воно щось одне,
Десь чекає на нього лихо,
Десь і щастя воно пожне.
І в пітьмі набирає силу,
Світу нового свідок цей,
І пітьма зберігає милу,
Похідну двох творців-людей.
Крик вітатиме дуже скоро,
Цей холодний, сліпучий світ,
Де вночі лиш приходить морок,
Передати пітьми привіт.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999136
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.11.2023
Без дзеркала себе не бачить око,
Дзеркал – не так багато навкруги,
Прямуємо собі широким кроком,
Завжди наосліп, хоч і зрячі ми.
Міняється епоха у стражданнях,
Це і раніше завжди так було,
Кривава наче стала зірка рання –
Небесне люстро мов дзеркалить зло.
Незвичне сяйво бачили у небі,
Сигнал то сонця й засторога нам,
Коли занадто впевнені місцеві,
Чіпають, що належало богам.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998957
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.11.2023
В мире людей, каждый – хищник и жертва,
Слезы – то радость, то боль,
Жизни конечность нам незаметна –
Нас поглощает роль.
Список ошибок проходится всеми –
В шишках любого чело,
Время приходит – равняемся все мы,
Хоть бы там как не везло.
Смысла не видим этой затеи –
Клетка не зрит организм,
Крутятся головы в поисках шеи –
Нелепый людской атавизм.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998947
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 19.11.2023
Шум вітру між дерев блукає довго,
Води поверхню не хвилює він,
В калюжах – небо, наче очі бога,
Прикриті і ховають голубінь.
Палає сонце та теплом не віє –
Журба осіння стримує його,
Нарешті й дзеркала калюж рябіють
І в перехожих морщиться чоло.
Вітри холодні прибавляють в силі –
Готують зустріч матінці-зимі,
Вона одягне у сніжинки сиві,
Й обійме морозцем своїх синів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997628
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.11.2023
Вот человек –
Недолог век,
Скребет с сусек,
Не смежив век.
Вот господин –
В душе один,
Знаток картин
И старых вин.
И оба тут –
И слаб, и крут,
Года бегут
И все уйдут.
Ведь время – пасть,
И жрет все всласть,
Момент украсть –
И в бездну пасть!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997625
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 02.11.2023
Небеса ті тверезі і сиві,
Та листва, що суха і крихка –
Та листва, що хрустка і крихка,
В ніч на Жовтня самотнього схилі
Незабутня година лиха,
Там, де Обер – тяжкі були миті,
В центрі Вейра, густа де вільха –
Ставу Обер де риси розмиті,
Й гуща Вейра вампірська, глуха.
Тут колись, вздовж алеї Титанік,
Блукали з Душею ми вдвох –
Блукали з Психеєю вдвох,
У ті дні серце мов у вулкані,
Між потоків стрімких багатьох –
Поміж лави струмків багатьох,
Текли що, сірчані, де Янік,
У полярних краях, де лиш мох –
Стогнало, мов лава, де Янік,
У краях, де північний лиш мох.
Ми тверезо тоді розмовляли,
Хід думок був слабкий і крихкий –
Наших спогадів дим був крихкий –
Що був Жовтень тоді ми не знали,
І за час той забули нічний –
(О, час незабутній, нічний!)
Ми став Обер той не помічали –
(Хоч бували в місцевості цій)
Ми ні Обер в імлі не згадали,
Ні ліс Вейра вампірський, глухий.
І ось, коли ніч постаріла
Й на ранок вказав циферблат –
Зір небесних вказав циферблат –
Нам попереду замайоріла
І тьмяно всміхнулась імла,
Серп з‘явився в ній – сяюча сила,
Дворогий, блищить мов булат –
Астарти, в алмазах вся, сила,
Дворогий, яскрить мов булат.
«І тепліша, – казав, – ніж Діана,
Вона скрізь етер мчить зітхань –
Вона сяє серед зітхань,
Вона знала – не сохне сльоза на
Щоці, хробаків між блукань,
Вона з Лева сузір‘я вітання,
Нам шлях у небес океан –
Шлях у Лети покою туман –
Прийшла проти Лева бажання,
У погляді – блиск сподівань,
Повз Лева несла нам бажання –
Любові вогню сподівань».
Психея втім палець підняла,
Сказала: «Не вірю я їй –
Цій зірці не вірю блідій.
О, швидше! Часу у нас мало!
Летімо! Летімо, мерщій!»
Казала в жаху і купала
Ті крила в пилюці брудній –
Ридала від болю й купала
Ті пера в пилюці брудній –
Із сумом, в пилюці брудній.
Відповів я: «Це сон наш триває
Тож у світло ходімо оце!
В кристалічне пірнаймо оце!
Сивіли то велич так сяє
Надію й красу нам несе –
Глянь, крізь ніч, мерехтить вона все!
О, в цім світлі загрози немає
І будь певна, що вірний шлях цей –
В цім світлі загрози немає,
Що буде невірним шлях цей,
Бо з Небес мерехтить вона все».
Цілував і втішав так Психею,
І вивів з важких її дум –
З вагань і важких її дум,
І пройшли до кінця ми алею,
Та спинив нас дверей в склепі сум –
Легендарних дверей в склепі сум,
«Що за напис? – спитав я Психею. –
І, сестрице, чому такий сум?»
А вона: «Улалум, Улалум –
Тут утрата твоя – Улалум!»
Й серце стало тверезим і сивим
Мов листва, що суха і крихка –
Мов листва, що хрустка і крихка,
Я ридав: «Звісно, в Жовтні торішнім,
У цю ж ніч була мить та лиха,
Що блукав я – сюди ж я блукав –
Що приніс свій тягар як блукав –
В ніч з ночей що найбільше лиха.
Що за демон мене спокушав?
Упізнав, став я Обер в ці миті –
Ліс той Вейра, густа де вільха –
Став згадав, чиї риси розмиті –
Гущ де Вейра вампірська, глуха».
Сказали ми вдвох: «А може,
Вампіри то з лісу були –
Милосердні вампіри були –
Вони вберігали нас, схоже,
Від секрету в глибинах імли –
Від речей, під покровом імли –
Планети то привид був схоже,
Із душ місячних з Лімба що йшли –
Планети блиск грішний то схоже,
З душ планетних із Пекла що йшли?»
30.10.2023 Віталій Гречка
To -- -- --. Ulalume: A Ballad
By Edgar Allan Poe
The skies they were ashen and sober;
The leaves they were crispéd and sere—
The leaves they were withering and sere;
It was night in the lonesome October
Of my most immemorial year;
It was hard by the dim lake of Auber,
In the misty mid region of Weir—
It was down by the dank tarn of Auber,
In the ghoul-haunted woodland of Weir.
Here once, through an alley Titanic,
Of cypress, I roamed with my Soul—
Of cypress, with Psyche, my Soul.
These were days when my heart was volcanic
As the scoriac rivers that roll—
As the lavas that restlessly roll
Their sulphurous currents down Yaanek
In the ultimate climes of the pole—
That groan as they roll down Mount Yaanek
In the realms of the boreal pole.
Our talk had been serious and sober,
But our thoughts they were palsied and sere—
Our memories were treacherous and sere—
For we knew not the month was October,
And we marked not the night of the year—
(Ah, night of all nights in the year!)
We noted not the dim lake of Auber—
(Though once we had journeyed down here)—
We remembered not the dank tarn of Auber,
Nor the ghoul-haunted woodland of Weir.
And now, as the night was senescent
And star-dials pointed to morn—
As the star-dials hinted of morn—
At the end of our path a liquescent
And nebulous lustre was born,
Out of which a miraculous crescent
Arose with a duplicate horn—
Astarte's bediamonded crescent
Distinct with its duplicate horn.
And I said—"She is warmer than Dian:
She rolls through an ether of sighs—
She revels in a region of sighs:
She has seen that the tears are not dry on
These cheeks, where the worm never dies,
And has come past the stars of the Lion
To point us the path to the skies—
To the Lethean peace of the skies—
Come up, in despite of the Lion,
To shine on us with her bright eyes—
Come up through the lair of the Lion,
With love in her luminous eyes."
But Psyche, uplifting her finger,
Said—"Sadly this star I mistrust—
Her pallor I strangely mistrust:—
Oh, hasten! oh, let us not linger!
Oh, fly!—let us fly!—for we must."
In terror she spoke, letting sink her
Wings till they trailed in the dust—
In agony sobbed, letting sink her
Plumes till they trailed in the dust—
Till they sorrowfully trailed in the dust.
I replied—"This is nothing but dreaming:
Let us on by this tremulous light!
Let us bathe in this crystalline light!
Its Sybilic splendor is beaming
With Hope and in Beauty to-night:—
See!—it flickers up the sky through the night!
Ah, we safely may trust to its gleaming,
And be sure it will lead us aright—
We safely may trust to a gleaming
That cannot but guide us aright,
Since it flickers up to Heaven through the night."
Thus I pacified Psyche and kissed her,
And tempted her out of her gloom—
And conquered her scruples and gloom:
And we passed to the end of the vista,
But were stopped by the door of a tomb—
By the door of a legended tomb;
And I said—"What is written, sweet sister,
On the door of this legended tomb?"
She replied—"Ulalume—Ulalume—
'Tis the vault of thy lost Ulalume!"
Then my heart it grew ashen and sober
As the leaves that were crispèd and sere—
As the leaves that were withering and sere,
And I cried—"It was surely October
On this very night of last year
That I journeyed—I journeyed down here—
That I brought a dread burden down here—
On this night of all nights in the year,
Oh, what demon has tempted me here?
Well I know, now, this dim lake of Auber—
This misty mid region of Weir—
Well I know, now, this dank tarn of Auber—
In the ghoul-haunted woodland of Weir."
Said we, then—the two, then—"Ah, can it
Have been that the woodlandish ghouls—
The pitiful, the merciful ghouls—
To bar up our way and to ban it
From the secret that lies in these wolds—
From the thing that lies hidden in these wolds—
Had drawn up the spectre of a planet
From the limbo of lunary souls—
This sinfully scintillant planet
From the Hell of the planetary souls?"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997483
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.10.2023
Ти поясниш хіба мені – звідки
Чудернацькі ці образи дум?
Як би волю від див відволік ти,
І прирік на спочинок мій ум.
Я боюся, що мить та настане,
І, не знаючи шляху до слів,
В муках творчості думка повстане,
Мої груди роздерши навпіл.
В підробітках мистецтвом по світу,
Вдовольняючи темні уми,
Мов малеча радіюча літу,
Веселимся над прірвою ми.
Та як тільки-но черга настане –
Рештки спалених крил на плечах,
І метелика скоро не стане,
Щоби вічно палала свіча!
Разве ты объяснишь мне — откуда…
Разве ты объяснишь мне — откуда
Эти странные образы дум?
Отвлеки мою волю от чуда,
Обреки на бездействие ум.
Я боюсь, что наступит мгновенье,
И, не зная дороги к словам,
Мысль, возникшая в муках творенья,
Разорвёт мою грудь пополам.
Промышляя искусством на свете,
Услаждая слепые умы,
Словно малые глупые дети,
Веселимся над пропастью мы.
Но лишь только черёд наступает,
Обожжённые крылья влача,
Мотылёк у свечи умирает,
Чтобы вечно пылала свеча!
Николай Заболоцкий
1957-1958
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997156
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.10.2023
І.
Я глузд, любов і славу мав,
Був повен сил бурливих,
Мій келих рідко спочивав,
Знав ласку форм я милих;
В очах красунь я душу грів
І серце моє квітло,
Всіх даних смертному дарів –
В моєму блиску світло.
II
На пальцях дні рахую ті,
Де хоч би щось лишилось,
Щоби затримало в житті
Мене земним хоч чимось;
Ні дня не знав, ні хвильки я
Без гіркоти в утіхах,
І в сяйві мав передчуття,
Зловісні тіні лиха.
ІІІ
Від змій нас здатні вберегти
Закляття й флейти звуки,
Та як змію прогониш ти,
Що гасить серця стукіт?
Пуста їй музика гучна
І слів потік до Неба,
Кусає завжди нас вона,
Душі ж терпіти треба.
All Is Vanity, Saieth The Preacher
Poem by George Gordon Byron
I.
Fame, wisdom, love, and power were mine,
And health and youth possess'd me;
My goblets blush'd from every vine,
And lovely forms caress'd me;
I sunn'd my heart in beauty's eyes,
And felt my soul grow tender:
All earth can give, or mortal prize,
Was mine of regal splendour.
II.
I strive to number o'er what days
Remembrance can discover,
Which all that life or earth displays
Would lure me to live over.
There rose no day, there roll'd no hour
Of pleasure unembitter'd;
And not a trapping deck'd my power
That gall'd not while it glitter'd.
III.
The serpent of the field, by art
And spells, is won from harming;
But that which coils around the heart,
Oh! who hath pwer of charming?
It will not list to wisdom's lore,
Nor music's voice can lure it;
But there it stings for evermore
The soul that must endure it.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996843
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.10.2023
Твій бачив плач – блищить сльоза
В безодні голубій,
І ось, мов падає роса
Й ліловий спалах в ній;
Твій бачив сміх – сапфір ясний
Став поруч би блідим,
З життя тим сяйвом, з-попід вій,
У погляді твоїм.
Як сонце хмарам надає
Їх ніжний ореол,
Коли нічна пітьма жене
У тінь – небес престол,
Ті усмішки, в душевну млу –
Їх чисту радість шлють,
І гонить з серця тугу злу –
Їх сяйва світла суть.
I Saw Thee Weep
Poem by George Gordon Byron
I saw thee weep -- the big bright tear
Came o'er that eye of blue;
And then methought it did appear
A violet dropping dew:
I saw thee smile -- the sapphire's blaze
Beside thee ceased to shine;
It could not match the living rays
That filled that glance of thine.
As clouds from yonder sun receive
A deep and mellow dye,
Which scarce the shade of coming eve
Can banish from the sky,
Those smiles unto the moodiest mind
Their own pure joy impart;
Their sunshine leaves a glow behind
That lightens o'er the heart.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996048
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.10.2023
Азотную смесь поглощая,
Взираю на газообмен -
Молекул тревожная стая
Работает в несколько смен.
И ждут выходных они долго,
Ведь помнят иные миры,
Им точно неведомо сколько
Осталось до новой игры.
Звездой они были когда-то,
Кружились затем в пустоте,
Эфира полнясь ароматом –
Кирпичики в чьей-то мечте.
По сути их жизнь бесконечна,
Во мне – эпизод от нее,
Я место, где тянется встреча
Длиною в мое бытие.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995685
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 08.10.2023
(127)
«То хати» – казали Мудрі –
«То Палаци!» щоб «в теплі»!
Сліз не впустять тих Палаци,
Шторм женуть Палаци ті!
«Ох, Палаців…його Батька»,
Знать би хто Він; стін заслон!
Шлях туди чи знайдуть Діти –
Брів би й на ніч дехто он!
"Houses" — so the Wise Men tell me —
Poem by Emily Dickinson
(127)
"Houses" — so the Wise Men tell me —
"Mansions"! Mansions must be warm!
Mansions cannot let the tears in,
Mansions must exclude the storm!
"Many Mansions," by "his Father,"
I don't know him; snugly built!
Could the Children find the way there —
Some, would even trudge tonight!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995364
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.10.2023
Скінчилось літо номер п'ятдесят,
Хоча панує поки спека всюди,
Сезонів цих перед очима ряд -
Події різні, подорожі, люди.
А вересень вже кличе далі йти,
Чекають нові справи і турботи,
Подумалось: "А скільки ще там літ?"
Нема зозулі між дерев напроти.
31/08/2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995314
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.10.2023
Когда уходит друг – не веришь в это,
Не знают души времени оков,
Становится пустей в глубинах где-то
И кажется – он есть, но далеко.
Как наяву – все встречи, разговоры,
И длишь в себе незримый диалог,
А друга нет – лишь памяти узоры,
И чувство, что чего-то не сберег.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995304
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 03.10.2023
(449)
Я вмер за Красоту, та ледь
Освоївся в Гробу,
Як Той за Правду хто помер
В сусідній Гроб прибув.
Питає м‘яко він: «За що?»
«За Красоту», – кажу,
«І я – за Правду, те ж саме,
З тобою, брат, лежу».
І так, Рідні мов, між Кімнат,
Вночі, той перегук,
Імен допоки Мох не вкрив
І не добрався губ.
29.09.2023 Гречка Віталій
I died for Beauty (by Emily Dickinson)
I died for Beauty — but was scarce
Adjusted in the Tomb
When One who died for Truth, was lain
In an adjoining Room —
He questioned softly “Why I failed”?
"For Beauty," I replied —
"And I — for Truth — Themself are One—
We Brethren are", He said—
And so, as Kinsmen, met at Night —
We talked between the Rooms —
Until the Moss had reached our lips—
And covered up — our names —
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995005
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.09.2023
ЧАСТИНА VII
Відлюдник славний поряд жив
На пагорбі, де ліс,
Солодкий глас його гримів,
Вітав він радо моряків,
Що випадок приніс.
Молитва вранці, вдень, вночі,
Пухку подушку мав –
За неї в моху весь, гнилий,
Пень дуба слугував.
Той ялик ближче й чую я:
«Дива, я знав, нас жде –
Вогнів прекрасних сила тут,
А зараз вони де?»
«Дива!», – Відлюдник той сказав, –
«Нам не відповіли!
На дошки й на вітрила глянь,
Які тонкі й гнилі!
Подібного не бачив я,
Хіба що то були
Листи коричневі, гнилі,
Струмком лежать що в ряд,
Коли від снігу плющ важкий,
А сич шипить на вовка злий,
Що з‘їв той вовченят».
«Всевишній! Він із пекла мов –
(Той Лоцман відповів)
Боюся я», – «Греби, греби!», –
Відлюдника звук слів.
Ось човен ближче й корабель –
Мовчу й не ворухнусь,
Ось човен поряд з кораблем –
Й відразу звук почувсь.
Щось гуркотіло з-під води,
Страшніш все й голосніш,
Вода у мить і вир там, де
Був корабель раніш.
Струснув той звук все до основ,
Від моря до небес,
А тіло – в хвилях, труп немов,
Що тиждень вже пливе,
Та в Лоцмана човні знайшов
Миттєво вже себе.
На вирі, зник де корабель,
Крутився човен ще
І тиша скрізь, лиш на горі
Відлуння звуку те.
Відкрив я рот – а Лоцман в крик,
Й відразу він зомлів,
Відлюдник – очі до небес,
Й молитись, де сидів.
Я сів на весла, а хлопчак
Втрачати глузд почав,
Крутив очима навкруги
І довго реготав.
«Ха! Ха! – казав, – не бачив, щоб
Диявол веслував».
І ось ми всі в краю моїм,
Я відчуваю твердь,
Відлюдник вийшов із човна,
Тримається ледь-ледь.
«Спаси, спаси, святий отець!»
Відлюдних супить брів.
«Кажи мерщій, – питає він –
Кого в тобі зустрів?»
Мене пробрали ці слова
І кинули у жар,
Крізь біль, покаявся в гріхах
І скинув з плеч тягар.
Відтоді, в неурочний час,
Вертається той жар
І поки це не розповім –
У серці мов пожар.
Я йду мов ніч, із краю в край,
Слів чари маю я,
В ту мить, в обличчя гляну як,
Впізнаю слухача я знак,
Кому легенда ця.
Он як за дверями гримить!
Весільні гості там,
Та наречена у садку,
Співає, слухай сам,
І ще почуй вечірній дзвін,
Прийшов час молитвам!
Весільний Гостю, ця душа
Пливла по тим морям,
Де так самотньо, наче й Бог
Бував не часто там.
Солодше втім весільних страв,
Солодше якщо ми –
Підем до церкви всі гуртом,
Із гарними людьми!
Підем до церкви всі гуртом,
Молитись залюбки,
Отцю вклонилися щоб всі –
Старі, малі й веселі ті
Дівчата, юнаки!
Бувай, бувай! Кажу – молись,
Тобі, Весільний Гість!
Почують тих, хто любить всіх
Створінь, що божі, скрізь.
Почує тих, хто любить всіх
Великих і малих,
Бог дорогий, що любить нас –
Створінь Його земних.
Моряк, пекучий погляд чий
І сива борода,
Пішов, Весільний Гість – сумний
У двері не зайшов.
Моряк, сивобородий той
Із оком, що горить,
Пішов, Весільний Гість – сумний,
Теж геть пішов за мить.
Як у нестямі він пішов,
Ні дум, ні почуттів
Сумний і мудрий чоловік,
Схід Сонця вже зустрів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994713
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.09.2023
ЧАСТИНА VI
Перший голос
«Але скажи мені, скажи!
Хто судна капітан?
Що швидко корабель жене?
Що робить океан?»
Другий голос
Перед володарем ще раб,
Той океан без прав,
Мов око ясне, мовчазне,
На Місяць споглядав.
Не знав би що йому робить,
Без нього – штиль чи шторм?
Он, брате, он! На нього як,
Він світить з холодком».
Перший голос
«Але чому без вітру й хвиль,
Стрімкий той судна лет?»
Другий голос
«Повітря спереду біжить,
Й жене, з корми, вперед.
Угору, брате! Вгору мчи!
Бо спізнимося так,
Вже збавить судно хід, коли
Прокинеться Моряк».
Прокинувсь я і далі плив,
Навколо тиш та гладь –
Ніч тиха, місяць угорі,
Мерці разом стоять.
Стоять на палубі разом,
Немов то склеп який,
На мене погляд їх очей,
В них Місяць сяє злий.
Прокляття, біль, застигли в них,
І їм вже не піти,
Не відвести мені очей,
В молитві не звести.
І ось закляття знято це
Дивлюсь на океан,
Вже без жахів зелена даль,
Спокійний її стан.
Як пілігрим, тримає путь,
В жаху й страху, один,
І озирнувшись далі йде,
І більш не гляне він,
Бо знає, злодій там страшний,
За ним ступа мов тінь.
Та ось я вітерець відчув,
Не зрушив той покій,
Нічого не змінив ніде,
В поверхні він морській.
Скуйовдив чуб, дув по щоці,
Як на весні між трав –
Розбурхав він страхи мої,
Втім, схоже, привітав.
Летів, летів наш корабель,
І мчав без метушні,
Легкий, легкий той вітерець,
Він дув лише мені.
О, дивний сон! Чи дійсно це
Вершина маяка?
Це пагорб? Церква це моя?
Мій край жде моряка?
Над гаванню дрейфуємо
І я в мольбі ридав –
О, Боже, розбуди мене,
Чи дай, щоб вічно спав!
Та гавань чиста наче скло,
Без брижі тріпотінь,
І в сяйві місячнім вода,
І кидав Місяць тінь.
Гора осяяна стоїть
І церкви блиск шпилів,
У сяйві місячнім завмер
І флюгер, що скрипів.
Й біліла тихо бухта ця,
Аж тіні я узрів,
Численних форм вони були,
Червоних кольорів.
Поблизу носа корабля
Червоні тіні ті,
На палубу дивлюсь, а там –
Допоможіть святі!
Мрець кожен плазом там лежав,
Й божуся на хресті!
Всі в сяйві, серафими там,
При кожному мерці.
Загін з небес, їх змахи рук,
Видовище святе!
Немов послання світле всім,
Від кожного іде.
Загін з небес, їх змахи рук,
Ні звука, ані слів,
Ні звука, але тиша та –
Немов у серці спів.
Та чую плескіт весел я,
І Лоцмана мов глас,
Дивлюся й човен бачу, що
Наблизився до нас.
Там Лоцман з хлопчиком своїм,
Я чув прибудуть ось,
Ту радість знищити, Господь,
Й мерцям би не вдалось.
Побачив третього й почув –
Відлюдник серед них!
Співає божих він пісень
У хащах лісових,
Кривавий змиє він з душі
За Альбатроса гріх.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994712
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.09.2023
ЧАСТИНА V
О, спати! Ніжна то є річ,
Між полюсів це скрізь!
Маріє, слався! Твій, з Небес,
Сон ніжний, сповнений чудес,
У серці оселивсь.
Ті відра з палуби дурні,
Пусті були вони,
Наснились повні від роси,
І перервав дощ сни.
У горлі холод, вільгість губ,
Сире вбрання було,
Був п‘яним, звісно, уві сні,
І тіло теж пило.
Кінцівок рух не відчував –
Такий легкий, немов,
Помер здалося уві сні
Й до неба кличе зов.
І звуки вітру я почув,
Хоча і неблизькі,
Але гойдав вітрила він,
Що зношені й тонкі.
Вгорі повітря ожило!
Й вогню там язики,
Туди-сюди, їх сто мабуть!
Й туди-сюди, їх буйна путь,
Між них, в танку, зірки.
І вітер голосніш реве,
Й вітрил шум в такт вітрам,
І з хмари чорної дощ ллє,
І Місяць скраю там.
Розвіяв вітер хмари тьму,
Та Місяць не тікав,
Як водоспад із вишини
Упала блискавка униз,
Широка, мов ріка.
До нас той вітер не достав,
Та корабель пливе!
Під сяйвом блискавки з небес
Стогнало неживе.
Їх стогін, рухи мертвих тіл,
Мовчазних, мов сліпих,
Дивує навіть уві сні,
Те воскресіння їх.
Керманич вів наш корабель,
Без вітру, даль ясна,
Всі по канатам моряки –
З них кожен місце знав,
Кінцівок рух їх без життя,
Команда ми страшна.
Син брата біля мене був,
Пліч-о-пліч, тіло ось,
Тягнули з ним канат один,
Та він мовчав чогось.
«Боюсь тебе, старий Моряк!»
Весільний Гість, тихіш!
Не втікачі від пекла то,
До тіл своїх вернувся хто,
То душі всіх чистіш.
Бо на світанку всі вони
До щогли підійшли,
Солодкі звуки з їхніх вуст
І з тіл їх потекли.
Солодких звуків карусель,
Стрибки до Сонця їх,
Назад повільний знову хід –
Гармоній звуків тих.
Було, що падав з-під небес
Спів жайвора униз
Було, що всі малі пташки,
Співали разом залюбки
Ті милі співуни!
І ось, немовби то оркестр,
Ось флейта, що сумна,
А ось і ангельські пісні
І в небі тиш одна.
Все затихає, між вітрил
Приємний шум лише,
Шум, наче скрите джерельце
У лісі, що тече,
І лісу, всю червневу ніч,
Тихенько щось рече.
До полудня плив корабель,
Був штиль увесь цей час,
Повільно ми без вітру йшли,
Тягло щось знизу нас.
Хто мчав на дев'ять сажнів вглиб,
З країв імли весь час,
Той саме дух, це саме він,
Так жваво рухав нас.
Опівдні вщухнув шум вітрил
І корабля рух згас.
Завмерло Сонце угорі
І щогла разом з ним,
Та за хвилину ожила,
Був рух її стрімким –
Вперед, назад, тривожний той,
Був рух її стрімким.
І, наче диким скакуном,
Зривається сторчма,
Кров приливає в голові
І у очах пітьма.
Як довго був у забутті,
Сказати не проси,
Та поки знов я не ожив,
Душа почула кілька слів,
Два дивні голоси.
«Це він?», – спитав один, – «Це той?
Будь свідком, о, Христос!
Загинув від його стріли
Безвинний Альбатрос.
Самотній і могутній дух,
В краях імли тих жив,
Любив ту пташку, а вона –
Того, хто її вбив».
М‘якіший голос відповів,
Роса медова мов,
Сказав: «Покаявся вже він,
І буде знов, і знов».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994540
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.09.2023
ЧАСТИНА IV
«Боюсь тебе, старий моряк!
боюсь худезних рук!
Засмаглий, довгий ти й сухий,
Ребристий мов пісок.
Боюсь блискуче око те
Й худезних рук, сухих», –
Весільний Гостю, тіло це,
Не опаде до ніг!
Один, один, усе один,
Один і моря шир!
Святих не стрів, щоб дали спин
Агонії в душі.
Людей багато, красота!
І всі вже без життя,
І безліч слизняків довкіл
Жили, і з ними – я.
Дививсь на море я гниле,
І погляд свій відвів,
Дививсь на палубу гнилу,
І бачив там мерців.
Дививсь на небо й Бога звав,
Та як Його молив –
Злий шепіт серце робить враз,
Сухим, неначе пил.
Стулив повіки й так тримав,
А пульс в очах гримів,
У вись і в море, знову ввись,
Тягар мов на очах навис –
Тих, біля ніг, мерців.
Холодний піт пропав у них
Ні паху, ні гниття,
Очей же погляди отих
Не підуть в забуття.
До пекла, сироти прокльон,
Дух скине з висоти.
Але ж! Жахливіше цього,
Як в мертвім оці бачиш ти
Прокльон, сім днів з ночами той
І смерті не знайти.
Угору Місяць хід вершив,
Він вільний угорі,
Спокійно плив і поряд з ним –
Одна чи дві зорі.
Проміння – жарт його з глибин,
Як іній в квітня дні,
Та там, де корабельна тінь,
Вогонь чарівних мерехтінь
Жахливо червонів.
Де тої тіні не було
Я бачив змій морських,
Їх сяяв білим пінний слід
І як з води пускались в літ –
Сніжило сяйво з них.
У межах тіні корабля
Наряд їх був палкий –
Синь, блиск зелений, оксамит,
Звиваючись пливли і слід –
Мов спалах золотий.
О, щастя бачити живе!
Красу тих тіл буття –
Кохання струм із серця б‘є,
Й благословив їх я,
З небес мене хтось пожалів,
Й благословив їх я.
Тут враз молитися я зміг
І з шиї, заодно,
Зірвався в море Альбатрос,
Свинцем пішов на дно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994539
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.09.2023
ЧАСТИНА III
Нас час морив. Був рот сухим
Скляніли очі в нас.
Нас час морив! Нас час морив!
Скляні мов очі в нас.
На захід, в небо, глянув я,
Де щось було в цей час.
Спочатку плямою здалось,
Туманом згодом став,
Все ближче, ближче й врешті вже
Та форма, що я знав.
Так, пляма і туман, і ось
Той парус мчить, і мчить,
Мов дух води його несе,
Ним грає кожну мить.
Суш в горлі, чорні губи в нас,
Не ворухнуть язик,
Усе просохло, ми – німі!
Кров п‘ю з руки і ось вже мій
«Це парус! Парус!» крик.
Суш в горлі, чорні губи в нас,
Всі чули той мій зов,
О, милість! Мов зітхнули всі,
І вже усмішка на лиці,
Всі випили немов.
Дивіться! (Плачу) він по нас!
Сюди, щоб нас спасти,
Без вітру мчить, без течії,
Вже поряд ті борти!
Де захід – хвилі у вогні,
Дню йти на відпочин!
На гребнях тих, де захід, хвиль
Повільний Сонця плин
Як, раптом корабель той тут –
Між нами й Сонцем він.
Крізь нього Сонце, (ти почуй,
О, Матір Божа нас!)
Немов крізь грати світить нам
Його палкий анфас.
На жаль! (І серце б‘є сильніш)
Як швидко ближче він!
І блиск на Сонці тих вітрил,
Неначе павутин?
Це ребра, Сонця крізь які,
Немов крізь грати вид?
І Жінка лиш на кораблі?
Це що там, Смерть? І вас там дві?
Зі Смертю пара ви?
Червоні губи, вільний рух
Волосся – злато мов,
Вся біла, наче то недуг,
Вона – Життя-у-Смерті дух,
Людську що студить кров.
Цей блокшив* поряд пропливав
У кості грали ті,
Ось тричі свиснула одна:
«Я виграла в цій грі!»
Пірнуло Сонце, зорям час –
Ніч одягає фрак,
Далекий шелест понад хвиль –
Відплив примарний барк.
Ми нагострили вуха й зір!
Страх серце гриз неначе звір!
Лишав життєвих сил!
Тьмяніли зорі, ніч густа,
Щока стерничого бліда,
Роса тече з вітрил,
Коли на сході вже зійшов
Ріг Місяця великий знов
І зірка, наче з хвиль.
За Місяцем, неначе вслід,
Очима, біль де плив,
На мене позирнули всі
І мовчки прокляли.
Дві сотні тих, людей живих
(Без стогону й зітхань),
Неначе, покосило їх –
Опали без вагань.
Летіли душі з їхніх тіл –
До щастя, чи біди!
Як з мого арбалета стріл,
Свист душ, що мчать туди!
* блокшив – (нім. blockschiff — корпус-корабель, блок-корабель) — старе, як правило несамохідне судно, позбавлене обладнання, що використовують як склад, житло, баржу, казарму, в'язницю тощо
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994474
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.09.2023
ЧАСТИНА II
Тепер праворуч – Сонця схід:
Із моря піднялось,
По ліву руку, ще в імлі,
Пірнає в море ось.
І славний вітер з півдня дув,
Та милих птах нема,
Вже їсти й гратись не летять,
Ждуть моряки дарма!
І грішне діло рук моїх,
І всіх потягне вниз,
Для всіх же, птаха вбивши, я
Примусив дути бриз.
«Невдахо!», – мовили вони,
«Вбив птаха – ось і бриз!»
Як Бога лик, без решток мли,
Вже в небі Сонця схід,
Тоді, прозріли наче всі –
Наслав хто мли і бід:
«Так, слід вбивати тих птахів –
Посланців мли і бід».
Попутний бриз, ми в піні мчим,
Йде вільно борозна,
Нас перших зустрічала та
Тиш моря мовчазна.
Без вітру вже – вже без вітрил,
«Це край вже, ну і ну», –
Казали щось, аби не чуть
Тиш моря мовчазну!
В гарячих, мідних небесах,
Криваве Сонце лиш,
Над щоглою, завмерло мов,
Від Місяця не більш.
І день за днем, і день за днем,
Ні вітерцю, ні хвиль
Немов малюнок корабель,
Що на малюнку «Штиль».
Вода, вода, усюди тут,
А дошки всохли всі,
Вода, вода, усюди тут,
Ні краплі – в спразі цій.
Гниє безодня. О, Христос!
Цього ми дождались!
Так, рух з ногами слизняків
По слизу моря скрізь.
А потім танець тих вогнів,
Смертельних, уночі,
Вода, відьомське зілля мов,
Горіла сяючи.
І дехто бачив уві снах
Той дух, цькував що нас,
На дев‘ять сажнів глибше плив
З країв імли весь час.
І сухли наші язики
По корінь, в спеці цій,
Німі, неначе сажі в рот
Понабирали всі.
«Ох! Ну і день!», і очі злі
Старих і молодих!
І де був хрест – вже Альбатрос,
На шиї, за мій гріх.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994403
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.09.2023
Пишу вірші – розвага просто,
Чи це не просто, а кудись?
Чи щось рукою хитро водить,
Щоб віршував, що бачу скрізь?
І тих рядків не так багато,
Частина більша в стіл іде,
То може це часу розтрата
І все безглузде, зайве те?
Думки кружляють у етері –
Не в змозі виправить життя,
Ось нова думка на папері…
Був чистий лист, тепер – сміття?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994400
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.09.2023
Зміст
Як корабель, котрий перетнув екватор, штормами закинуло в холодну Країну до Південного полюсу і як звідти він рушив до тропічних широт Великого Тихого океану. Про дивні пригоди які трапилися і як Старому Моряку вдалося повернутися в свої краї.
ЧАСТИНА І
І зупинив старий Моряк,
Одного з трьох лише,
«Сивобородий, погляд твій
Чому мене пече?
До Наречених двері он,
Я ж родич їм близький,
Там гості вже, накритий стіл,
Бенкет там гомінкий»
Цупка худа його рука,
«Був корабель», - рече.
«Пусти, сивобородий псих!»
Звільняє той плече.
Та блиск очей тримав його –
Весільний Гість стояв,
І слухав, мов трирічний він –
Моряк затьмарив яв.
Весільний Гість на камінь сів –
Він слухати лиш міг,
Блищали очі Моряка
І він легенду рік:
«Вже чиста гавань, корабель
Бадьоро мчить вперед,
Зникає церква, пагорб зник,
Маяк зник врешті-решт.
По ліву руку – Сонця схід,
Із моря піднялось!
Праворуч, відгорівши день,
Пірнає в море ось.
Все вище й вище, з кожним днем,
Опівдні – де зеніт»,
Весільний Гість у груди б‘є –
Фагот вже грає вхід.
Заходить наречена в зал,
Рум‘яніша від руж,
Веселі менестрелі всі
Кивають їй чимдуж.
Весільний Гість у груди б‘є,
Він слухати лиш міг,
Блищали очі Моряка
І він легенду рік:
«І ось попали ми у Шторм,
Мав силу він страшну,
Нас помах крил його заніс
В південну далину.
Схилились щогли, в воду ніс,
Позаду ворог мов навис
І грізна тінь вже понад ним,
Він хилиться ж вперед –
Наш корабель крізь бурю мчав,
На південь був той лет.
І ось туман морозний там,
І дивний снігопад,
І лід, зі щоглу, пропливав –
Зелений, мов смарагд.
І, крізь замети снігові,
Похмурий блиск послав –
Ні звіра, ні людей там форм,
Кругом лиш льоду плав.
Той лід був тут, той лід був там,
Той лід був навкруги,
Він вив, ревів, гарчав, тріщав,
Було не до нудьги!
Явився врешті Альбатрос,
Він вилетів з імли,
Немов християнином був,
Вітали його ми.
Він їжу їв незнану ним,
Кружляв, кружляв все він –
Тріск льоду здався громовим,
Керманич нас провів!
Південний славний вітер дув,
Йшов слідом Альбатрос,
Щодня кормили моряки,
З ним грались без загроз!
В імлі чи хмарі, на щоглу
Він о дев‘ятій сів,
Всю ніч білів туману дим,
То Місяць променів».
«Бог бережи тебе, Моряк!
Від демонів твоїх!
Що робиш?» – арбалету звук,
І Альбатрос затих.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994187
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.09.2023
В небе туч развернулся победный заслон,
Звезды власть потеряли над миром,
Ветра флейта теперь исполняет нам стон,
Судеб наших в нем курс штрихпунктиром.
Кожа рук так тонка, как и тень на стене,
Дрожью их наслаждается ветер,
Не хватает тепла, что в небесном огне,
Поскорее дожди уже лейте!
Но прохладных туманов спокойна гряда,
Ей людская не свойственна спешка,
Нашептала ей Тьма, что она - навсегда
И была Тьмы правдива усмешка.
Чуют ветви деревьев холодный мотив,
Сны камней необычно тревожны,
В глубине дух огня, по привычке, строптив,
Но крепки его страстности ножны.
Тьмы-царицы вуаль сном и явью ползет,
Укрывая свет глаз неуместный,
И бессмертные души стремят свой полет
В недоступные холоду бездны.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993987
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 16.09.2023
Туман осінній, холод у полях,
Там ворон як летить – тремтить крило,
Самотнім пасовиськом – Битий Шлях,
Де в‘язи голі крають неба тло.
Затоплена місцями колія
Полями тихо крізь туман вела,
Приховану журбу розбурхав я,
Уяву поки не спинила мла.
І тіні тиснуть, щоб я поспішив,
По колії, що знала багатьох,
Цвіркун, знущаючись, затіяв спів,
Лякає шлях – його б не бачив, ох…
Возами їздили селяни тут,
Бездумно, не лишаючи шляху,
Чи вирвусь з колії тієї пут,
В світанок стежку чи знайду легку?
В пітьму боліт вдивляюся глуху,
Десь там, можливо, і на мене ждуть,
Та, пастка звабна Битого Шляху,
Не дасть знайти мені до Долі Путь.
Тож мушу між дерев я віднайти,
Як ті, до мене ще – містичну ніч,
Я йду вперед у хащі ті густі,
Та що мене чекає потойбіч?
Зрадіють землі ті моїм ногам?
І що готує Доля там моя?
Що душу втомлену зустріне там?
Чому цього не хочу знати я?
Гречка В.М. 29.08.2023
The Rutted Road
Bleak autumn mists send down their chilly load,
A raven shivers as he flutters by;
Thro’ lonely pasture winds the Rutted Road
Where bord’ring elms loom bare against the sky.
Those deep-sunk tracks, which dumbly point ahead
O’er travell’d sands that stretch to Vision’s rim,
Wake hidden thoughts—a longing half a dread—
Till Fancy pauses at the prospect dim.
Descending shadows bid me haste along
The ancient ruts so many knew before;
A cricket mocks me with his mirthless song—
I fear the path—I fain would see no more.
Yet here, with ox-drawn cart, each thoughtless swain
His course pursu’d, nor left the common way;
Can I, superior to the rustic train,
On brighter by-roads find the dawning day?
With questing look I scan the dark’ning moor;
Perchance o’er yonder mound all blessings wait;
But still the Rutted Road’s resistless lure
Constrains my progress to the Path of Fate.
So must I grope between the brooding trees
Where those before me found the mystic night;
I travel onward, past the wither’d leas—
But what, beyond the bend, awaits my sight?
Do fairer lands than this invite my feet?
Will Fate on me her choicest boons bestow?
What lies ahead, my weary soul to greet?
Why is it that I do not wish to know?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992549
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.08.2023
Царюй же місяцю-казкар,
Лугам і лісу благодать,
Долину всю зігрів твій жар,
І гори радістю пашать.
Там кукурудза у полях
Приколисала промінь твій,
З покосів конюшини пах,
Неначе ладан по траві.
Прекрасна вранці неба синь,
У Діві – сонця гордий лик,
Пташок солодші голоси,
Чистіше кришталю потік.
В тропічнім буйноцвітті гай,
Царює Літо в царстві цім,
Годин ранкових справжній рай,
Та кульмінація це втім.
Весна – поетам юним хай,
І в захваті від Червня я,
Та стиглих радощів врожай,
У Серпні кличе до життя!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992021
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.08.2023
Ранковий спокій зелені листви,
По котрій краєм осінь вже повзе,
В густім повітрі заніміло все,
Час зупинився – далі сам пливи…
Нагору сонце ще не заповзло,
Тримає день ще спеку про запас,
Природа мовчки дивиться на нас,
Безхмарне голубих небес чоло.
Ось перший звук і перший вітерець,
Смілива птаха і її «цвірінь»,
Листвою промелькнула її тінь,
Камлає знову далі Час той, жрець.
Обман! Не перерветься плив хвилин,
За спокоєм щось криється завжди,
Ми просто над поверхнею води,
А рух триває – у пітьмі глибин…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991729
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.08.2023
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=SW_wtdRw71w[/youtube]
Якось посміхнувся діл,
В тиші, без людей довкіл,
Що по війнам розійшлись,
Зорям лишивши колись,
Уночі, з їх веж лазурних,
Стерегти цвіт квітів буйних,
Промінь сонця де лежав,
Цілий день ледарював.
Зараз кожен чує там –
Долу сум, тривожний нам.
Неспокійно цим місцям,
Крім повітря – все в журбі,
Те ж – в самотній ворожбі.
То не від вітру – шелест крон,
Мов хвиль морських, холодних тон,
З-поза Гебрид туманних зон!
То не від вітру – рух хмарин,
Чий шурхіт із Небес царин,
Весь день тривожить без причин,
Понад фіалок, що лежать,
Немов очей загиблих рать,
Понад тих лілій хвилювань,
З могил, що без імен, зітхань!
Від хвилювань, з верхівок їх –
Роси пахучих крапель біг.
Це плач, по ніжним стеблам, вниз –
Перлини сяйні вічних сліз.
The Valley of Unrest
Once it smiled a silent dell
Where the people did not dwell;
They had gone unto the wars,
Trusting to the mild-eyed stars,
Nightly, from their azure towers,
To keep watch above the flowers,
In the midst of which all day
The red sun-light lazily lay.
Now each visitor shall confess
The sad valley’s restlessness.
Nothing there is motionless—
Nothing save the airs that brood
Over the magic solitude.
Ah, by no wind are stirred those trees
That palpitate like the chill seas
Around the misty Hebrides!
Ah, by no wind those clouds are driven
That rustle through the unquiet Heaven
Uneasily, from morn till even,
Over the violets there that lie
In myriad types of the human eye—
Over the lilies there that wave
And weep above a nameless grave!
They wave:—from out their fragrant tops
External dews come down in drops.
They weep:—from off their delicate stems
Perennial tears descend in gems.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991585
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.08.2023
Я перебираю облака –
Тучи параллельных измерений,
Я рука, могучая рука,
А миры – всего лишь пальцев тени.
Ты читаешь буквы и слова,
Образы плывут и исчезают,
Мы ингредиенты колдовства –
Дверь и ключ к утерянному раю.
Улетаешь в мысли – не держись,
Перышком кружись в потоке смыслов,
Мнений и фантазий витражи
Приукрасят то, что слишком быстро…
Прошлое плюс память – это ты,
Больше ничего во всех вселенных,
Будущее – голос пустоты,
Что застынет прошлым непременно.
Промелькнули только что, на миг,
Нашего творения глубины –
Бытия кусочек, просто стих,
Легкое касанье пальцем глины.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991325
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 14.08.2023
Ти світив, та роки – не жарти,
І все ближче земля стає,
І здається, що вже не варто,
Хоч і світло в душі ще є.
І минуле не повернути,
Опустилася голова,
Але світло завжди давав ти
І тепер почались дива!
Безнадія зими навколо,
Свист байдужого вітру скрізь,
На снігу твого світла коло…
І у ньому з‘явився гість!
Далі кожна душа впізнає
Той танок, що коханням звуть,
Коли доля шляхи сплітає
Двох сердець у єдину путь.
І ти вже на порозі ночі,
Ти вже світиш з останніх сил,
Та все добре, бо поряд очі,
Що собою ти засвітив!
Написано за мотивами японського мультфільму
https://www.youtube.com/watch?v=8ntYR8tpfJE
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990973
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.08.2023
Безсонних Сонце! Зірка, що ятрить!
У промені твоїм сльоза бринить,
Ти вказуєш на чорноту пітьми,
Мов радість, котру пам‘ятаєм ми.
Виблискує так світло давніх днів,
Тепла ж нема в безсиллі промінців.
Печалі промінь у пітьмі нічній,
Ясний, але ж до чого крижаний!
Гречка Віталій 09.08.2023
Sun of the Sleepless!
George Gordon Lord Byron
Sun of the sleepless! melancholy star!
Whose tearful beam glows tremulously far,
That show'st the darkness thou canst not dispel,
How like art thou to joy remember'd well!
So gleams the past, the light of other days,
Which shines, but warms not with its powerless rays;
A night-beam Sorrow watcheth to behold,
Distinct but distant -- clear -- but, oh how cold!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990899
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.08.2023
У стабильности есть преимущества,
Но она лишена колдовства,
Собирая в морщины имущество,
Лиц изроет ландшафт суета.
Но поэта искра сильным пламенем,
Разгорится душою подчас,
Пробежит это пламя сознанием,
И плеснет с загоревшихся глаз.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990669
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 06.08.2023
Там працює небесний фотограф,
В прямокутниках вікон моїх,
Його спалах гуляє на шторах,
Небесами гримить його сміх.
Він не просить всміхнутися щиро,
Бо всміхається все навкруги,
Він запрошує кожного в диво,
У життя, де немає нудьги.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990013
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.07.2023
Серед земель де йшла війна
Кривавий дух висів,
Була розламана «стіна»,
Чи щось не в межах слів.
Тривожний дмухав вітерець,
Невпевнений в собі,
І Місяць, мов далекий жрець,
Молився у журбі.
Тут, в колиханні диких трав,
Землею щось повзло,
Цвіркун пісень тут не співав,
Скрізь панувало зло.
В це місце вдерся інший світ,
Що смерть несе для нас,
Тут вже не першу сотню літ –
До бою трубний глас.
«Криваві землі» – хтось назвав,
Та так воно і є,
Не встигне відрости трава –
Хтось знову кров проллє.
Світ проростає той сюди,
У голови й серця,
І знову йдуть бійців ряди,
Кров юшить без кінця.
Ніщо не спинить силу ту,
Що п‘є наші життя –
У вирву затягне круту
Й не буде вороття.
Спокута давнього чогось,
Чи випадок сліпий,
Але віками повелось
Таке в юдолі цій.
Немає сил чи мудреців,
Хто зупинив би це,
Кривавий дух, що залетів
Сміється всім в лице.
І він ходив, де вітерець –
В тривозі тер чоло,
І повз мороз під комірець,
То заповзало зло.
Він бачив поряд сто світів,
Чув стогін тисяч душ,
«Розлом» ось той (знов мало слів)
Він закричав чимдуж…
Прокинувся. Сирени звук.
О п‘ятій, ранок вже.
Наснилося? Мороз не щез –
До серця він повзе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989641
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.07.2023
Как в, спиртом залитой ране,
В лесу, что истоптан – чисто,
Тропинки судьбы не станет –
Твой след пропадет здесь быстро.
Журчит сквозь века водица,
Гуляет по миру эхо,
Кому-то все это снится,
Забудет проснувшись всех он.
Возможно лучи рассвета,
А может печаль заката,
Тебя уж ласкают где-то,
Журчит, где вода куда-то.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989549
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 23.07.2023
Вона красива йде, мов ніч,
Де зорі в небесах без хмар,
В ній тьма та світло віч-на-віч
Являють в погляді свій дар,
Так гасить небо сонця піч –
Палкий стає ніжнішим жар.
Чи зайва тінь, чи промінці,
Зруйнують благодаті німб,
Що в чорній струменить косі,
Чи в світлі на чолі оцім,
Де безтурботні думи всі,
Бо сяє в чистоті їх дім.
Й на тій щоці, й на тім чолі,
М‘які, хоч красномовні втім,
Від днів, що прожиті в добрі
Й від перемог відтінки ті,
Там мир усім, хто на землі,
Любов невинна – в серці тім!
Гречка Віталій 15.07.2023
She Walks in Beauty
Lord Byron
She walks in beauty, like the night
Of cloudless climes and starry skies;
And all that’s best of dark and bright
Meet in her aspect and her eyes;
Thus mellowed to that tender light
Which heaven to gaudy day denies.
One shade the more, one ray the less,
Had half impaired the nameless grace
Which waves in every raven tress,
Or softly lightens o’er her face;
Where thoughts serenely sweet express,
How pure, how dear their dwelling-place.
And on that cheek, and o’er that brow,
So soft, so calm, yet eloquent,
The smiles that win, the tints that glow,
But tell of days in goodness spent,
A mind at peace with all below,
A heart whose love is innocent!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988830
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.07.2023
Зелений, люблю зелений.
Зелений вітер і віти.
Човен далеко в морі,
На пагорбі кінь у житі.
По талію тінню вкрита,
Вона мріє на перилах,
Зелені тіло і коси
І срібла мороз очима.
Зелений, люблю зелений.
Як місяць циганський зійде,
Подивиться все на неї
Та їй воно непомітне.
Зелений, люблю зелений.
Величні холодні зорі
Занурить тінь-риба в море,
Добі шлях відкриє новій.
Смоковниця шкурить вітер
Гілля мов наждак у рані,
Гора мов спина куниці,
Їжачиться вся в агаві.
Але, хто прийде? І звідки?
Вона на перилах досі,
Зелене тіло і коси,
І мрій гіркота у морі.
– Товариш, я поміняв би
Коня – на її будинок,
За дзеркало дав сідельце,
Свій ніж – за її перину.
Товариш, втрачаю кров я
Іду я з гірської Кабри.
– Якби мої сили, хлопче,
Угоду б ми враз уклали.
Та я вже не є собою,
Та й дім мій не дім мій більше.
– Товариш, пристойно хочу
Я вмерти в своєму ліжку.
Зі сталі, якщо можливо,
Голландські де простирадла.
Хіба від грудей до горла
Моя непомітна рана?
– Коричневих руж мов триста
Сочаться і кров‘ю пахнуть,
По грудям і аж по пояс,
Де біле було раніше.
Та я вже не є собою,
Та й дім мій не дім мій більше.
– Дозволь же хоча б піднятись,
Туди, до перил далеких,
Дозволь же, мені дозволь же
Туди, до перил зелених.
Перил звідки місяць сяє
Де гуркіт води лунає.
Товариші вже піднялись
Туди, до перил високих.
Лишаючи слід кривавий.
Лишаючи сліз слід мокрий.
Вони на даху тремтіли
Із олова ліхтарі ті.
Скло тисячі бубнів ранок
Терзали, що не стерпіти.
Зелений, люблю зелений.
Зелений вітер і віти.
Обидва вони піднялись,
Вітру скінчились співи
У роті лиш смак був м‘яти
Базиліку й жовчі дивний.
– Товариш, це де? Не скажеш?
Де дівчинка моя гірка?
Чекав тебе скільки раз я!
Чекати ще скільки мила?
Лиця свіжість, чорні коси,
На цих зелених перилах!
Гойдалася понад краєм
Водиці циганка мила.
Зелені тіло і коси
І срібла мороз очима.
Місяця лід дбайливо
Тримав її де пучина
Рідненькою стала нічка
Маленька лагуна тиха.
Гвардійці ж напівтверезі
В двері взялися гримать.
Зелений, люблю зелений.
Зелений вітер і віти.
Човен далеко в морі,
На пагорбі кінь у житі.
Romance Sonámbulo – Federico García Lorca
Verde que te quiero verde.
Verde viento. Verdes ramas.
El barco sobre la mar
y el caballo en la montaña.
Con la sombra en la cintura
ella sueña en su baranda,
verde carne, pelo verde,
con ojos de fría plata.
Verde que te quiero verde.
Bajo la luna gitana,
las cosas le están mirando
y ella no puede mirarlas.
Verde que te quiero verde.
Grandes estrellas de escarcha,
vienen con el pez de sombra
que abre el camino del alba.
La higuera frota su viento
con la lija de sus ramas,
y el monte, gato garduño,
eriza sus pitas agrias.
¿Pero quién vendrá? ¿Y por dónde…?
Ella sigue en su baranda,
verde carne, pelo verde,
soñando en la mar amarga.
Compadre, quiero cambiar
mi caballo por su casa,
mi montura por su espejo,
mi cuchillo por su manta.
Compadre, vengo sangrando,
desde los montes de Cabra.
Si yo pudiera, mocito,
ese trato se cerraba.
Pero yo ya no soy yo,
ni mi casa es ya mi casa.
Compadre, quiero morir
decentemente en mi cama.
De acero, si puede ser,
con las sábanas de holanda.
¿No ves la herida que tengo
desde el pecho a la garganta?
Trescientas rosas morenas
lleva tu pechera blanca.
Tu sangre rezuma y huele
alrededor de tu faja.
Pero yo ya no soy yo,
ni mi casa es ya mi casa.
Dejadme subir al menos
hasta las altas barandas,
dejadme subir, dejadme,
hasta las verdes barandas.
Barandales de la luna
por donde retumba el agua.
Ya suben los dos compadres
hacia las altas barandas.
Dejando un rastro de sangre.
Dejando un rastro de lágrimas.
Temblaban en los tejados
farolillos de hojalata.
Mil panderos de cristal,
herían la madrugada.
Verde que te quiero verde,
verde viento, verdes ramas.
Los dos compadres subieron.
El largo viento, dejaba
en la boca un raro gusto
de hiel, de menta y de albahaca.
¡Compadre! ¿Dónde está, dime?
¿Dónde está mi niña amarga?
¡Cuántas veces te esperó!
¡Cuántas veces te esperara,
cara fresca, negro pelo,
en esta verde baranda!
Sobre el rostro del aljibe
se mecía la gitana.
Verde carne, pelo verde,
con ojos de fría plata.
Un carámbano de luna
la sostiene sobre el agua.
La noche su puso íntima
como una pequeña plaza.
Guardias civiles borrachos,
en la puerta golpeaban.
Verde que te quiero verde.
Verde viento. Verdes ramas.
El barco sobre la mar.
Y el caballo en la montaña.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988528
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.07.2023
Я бачив світло ліхтаря в калюжі –
То цілий світ, чи Всесвіт навіть був,
А краєм неба блискавки байдужі,
Далекий грім нагадував стрільбу.
Дощу рідкого пролітали краплі
І кожна у собі містила все,
А блискавок вже ближче гострі шаблі,
Могутня воля вже грозу несе.
Ліхтар розлився вітром по калюжі,
Розлився спокій громом по душі,
Жахи природи не страшні, хоч дужі,
Їх дика міць – очищення рушій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988105
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.07.2023
Ах, життя! Життя!
Що за флуоресцентний карнавал?
Кого зібрав цей швидкоплинний шал?
Той, хто помер – є ключ до життя,
Символ пропав, нема вороття!
Людина – то подих, життя – то вогонь,
Народження – смерть, зник хору фон.
Серце з еонів звільни золоте!
Ниток з тканини рви пасмо старе!
Ах, життя! Життя!
Life’s Mystery
By H. P. Lovecraft
Life! Ah, Life!
What may this fluorescent pageant mean?
Who can the evanescent object glean?
He that is dead is the key of Life—
Gone is the symbol, deep is the grave!
Man is a breath, and Life is the fire;
Birth is death, and silence the choir.
Wrest from the aeons the heart of gold!
Tear from the fabric the threads that are old!
Life! Ah, Life!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988052
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.07.2023
З дитинства не таким був я,
Як інші – не сприймав буття,
Як інші бачити – не міг,
Страстей, що ллє весна для всіх –
Не брав з того ж я джерела,
Печаль – збудити не змогла
Їх радість – ритму серця плин,
І що любив – любив один.
Тоді, в дитинстві, на зорі
В бурхливій я узрів порі,
Ту таємницю, що звала
З усіх глибин добра і зла –
Й із потоку, чи фонтана,
Із червоних скель, мов рана,
З Сонця, що мене довкола
Все кружляло, золотого,
З блискавки у небесах,
Чий пройшов повз мене шлях,
Із грози і грому тих,
Й хмари, що прийняла лик
(В небі де кругом блакить)
Демона, здалось на мить –
“Alone” by Edgar Allan Poe
From childhood’s hour I have not been
As others were—I have not seen
As others saw—I could not bring
My passions from a common spring—
From the same source I have not taken
My sorrow—I could not awaken
My heart to joy at the same tone—
And all I lov’d—I lov’d alone—
Then—in my childhood—in the dawn
Of a most stormy life—was drawn
From ev’ry depth of good and ill
The mystery which binds me still—
From the torrent, or the fountain—
From the red cliff of the mountain—
From the sun that ’round me roll’d
In its autumn tint of gold—
From the lightning in the sky
As it pass’d me flying by—
From the thunder, and the storm—
And the cloud that took the form
(When the rest of Heaven was blue)
Of a demon in my view—
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987963
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.07.2023
Вітерець ніжно вухо зігрів,
Нагадавши дитинство і море,
Мушлі файної лагідний спів,
Хвиль і неба багатство просторе.
Вже в минулому юна душа
І лунає мелодія мила,
Крил уяви могутня краса
Біль майбутнього враз віддалила.
Тут закоханість перша моя,
Тут цікаві книжки й вірні друзі,
Небо зоряне близько і я –
Вже броджу у небесному лузі.
Тут багацько незнаних зірок –
Різнобарвний оркестр веселковий,
Духу гладь – мальовничий ставок,
Тут буденності спали окови.
Добре мати той край у душі,
Місце світле, святе, заповітне,
Де збуваються мрії усі,
Де біда і печаль не настигне.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987535
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.06.2023
Буденність, однакова й звична –
Проста послідовність думок,
Природа нудотно циклічна –
Незвичне породжує шок.
Поїсти, зробити, поспати –
Три тисячі тижнів і все,
Можливо і менше достатньо –
Майбутнє минулим несе.
Прихована десь у глибинах,
А може, відсутня і там,
Твого існування причина,
Без котрої все – суєта.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987432
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.06.2023
***
Взгляд из-под пряди
Зеленая гладь пруда
За камышами.
***
Треснула ветка
Ждала друзей прилета
Но время пришло.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987113
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 25.06.2023
Настоящее – ненастоящее,
Просто марево, себя длящее,
Да и будущее – пропащее,
Тоже в прошлое уходящее.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987016
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 24.06.2023
Бачу давній, давній сад той, часто, уві снах своїх,
Де травневе дуже сонце, гра промінчиків ясних,
Де яскраві квіти в‘януть, наче в колір сивини,
І стовпів та стін розруха – клич думок до давнини.
Там лоза по закуточках, мох там, ставу навкруги,
І бур‘ян здушив альтанку в нетрях холоду й пітьми.
На сирих, мовчазних стежках – небагатий трав покрив,
Де речей вже мертвих сморід аромати притупив.
Там живих істот немає у самотній пустоті
І ні звуку не лунає з тиші, що у хащі тій.
Прислухаюсь, як гуляю, сподіватимусь знайти –
Сад з минулого, що лишив, лиш у пам‘яті сліди.
Часто уявляти буду день, нема якого більш,
Як дивлюсь на сиве, сиве – наче знав його раніш.
Потім сум мене огорне й тілом дріж немов проб‘є:
Знаю, квіти ті – надії, сад – то серденько моє!
A Garden [April 1917]
There’s an ancient, ancient garden that I see sometimes in dreams,
Where the very Maytime sunlight plays and glows with spectral gleams;
Where the gaudy-tinted blossoms seem to wither into grey,
And the crumbling walls and pillars waken thoughts of yesterday.
There are vines in nooks and crannies, and there’s moss about the pool,
And the tangled weedy thicket chokes the arbour dark and cool:
In the silent sunken pathways springs an herbage sparse and spare,
Where the musty scent of dead things dulls the fragrance of the air.
There is not a living creature in the lonely space around,
And the hedge-encompass’d quiet never echoes to a sound.
As I walk, and wait, and listen, I will often seek to find
When it was I knew that garden in an age long left behind;
I will oft conjure a vision of a day that is no more,
As I gaze upon the grey, grey scenes I feel I knew before.
Then a sadness settles o’er me, and a tremor seems to start:
For I know the flow’rs are shrivell’d hopes—the garden is my heart!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986226
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.06.2023
Любий палісадник, хатки любі
Нива, став, і луг де стежка в‘ється
Жовтий горб, поля червоні й бурі
Стовп розквітлий, що до світла рветься.
Ви усі приречені пропасти,
Вмерти, згнити, щезнути, протухнуть,
Під Вітрами згаснути і впасти,
Сонця так і не узрівши рухнуть?
Дерево, також ти станеш Пилом,
Ставень зелень і Дахи червоні?
Шелестить листва поки що мило,
Мов Кохання Чаша ти сьогодні!
В мене входь, нап‘юся я тобою
Стану Морем, Пальмами, Травою!
У розлуці ти чому зі мною?
Брешеш ти? У мирі ти з собою?
Сам хіба я у вогні палаю,
Що пече так солодко й болюче,
Що у мороці я спокою не маю,
Від Страху того, що неминуче?!
Ти мене мовчазно наставляєш:
Мучся і пиши, життя прекрасне!
Пий, але і нас поїти маєш,
Перш ніж День для нас усіх погасне!
Hermann Hesse - Häuser, Felder, Gartenzaun
Liebe Hauser, liebe Gartenzaun,
Weiher, Feld und Wiese, Strassenschlange,
Gelber Huegel, Aecker rot und braun,
Fett erbluehte Telegraphenstange,
Muesst auch ihr, ihr alle, einst vergehn,
Sterben, modern, faulen, schwinden,
Hingemaeht, verblassen von den Winden,
Und die gute Sonne nimmer sehn?
Baum, du Freund, wirst denn auch du zu Staub,
Fensterladen gruen und rote Daecher?
O so rauscht doch heut noch Halm und Laub,
Glueht noch heut der volle Liebesbecher!
Trinken will ich euch, geht in mich ein,
Gras und See und Palme will ich sein!
Warum bin ich so von euch geschieden?
Luegt ihr? Seid ihr selig? Habt ihr Frieden?
Bin nur ich allein vom Brand verzehrt,
Der so suess und heiss und schmerzend loht,
Der mir Taumel gibt und Frieden wehrt,
Leide ich allein an Zeit, an Angst, an Tod?!
O ihr schweigt, ihr mahnt mich ohne Wort:
Leide, male, dichte, lebe fort!
Trinke uns und lass uns trinken dich,
Ehe dir und uns der Tag verblich!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=985121
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.06.2023
Вступ
Про форм нових творіння розповім,
Й оскільки, Боги, ви виною в тім,
Всміхніться і скеруйте шлях мені,
З Землі початку і до наших днів.
Творіння або Світ
Ще не було землі, небес, морів,
Природи вид аморфний ще сірів,
Цю масу Хаос звали, просто тло,
Насіння різне, що не проросло.
Титана сонця ще не бачив світ,
Півмісяць Фебі лагодити слід,
Землі у парі ще своїй нема,
Й рук Амфітріти берег ще не знав.
Разом – земля, повітря і моря,
Тримати ж Океан – слабка Земля,
І атмосфера та без промінця,
Вся в боротьбі безформна купа ця.
Тепло і холод, мокре і сухе,
М‘яке з твердим – тут ворогує все,
Ворожість видно невагомих хмар,
До всього, що несе ваги тягар.
Природа й Бог поклали край цій грі,
Відтявши небо й воду від землі,
З рідкого неба і ефіру результат –
Пари важкі й вода, як дистилят.
Пізніше з Хаосу постало все
В порядку, що гармонію несе:
Вогонь ваги не мав – перш він злетів,
І емпіреї спалахнули ті.
Повітря – другим, важче вже воно,
Середніми шляхами потекло,
Допоки атоми важкі землі
Стяглися у суцільну твердь самі.
І в глиб частини суші опустив,
Води грайливий Океану вплив.
Коли так Бог, чи щоб там не було,
З безладдя члени виділив його.
Сперш, щоб нерівності прибрати там,
Круглили землю, й ось, як куля та.
Протоки повелів бурлить вітрам,
Що охопили суш по берегам.
Додав ще він боліт, озер, джерел,
Гірські потоки в берегах тепер.
Шляхами різними вони течуть,
Земля якихось приховає путь,
Тоді, як збільшать Океан другі –
Далекі котрим ліпше береги.
Рівнини розгортає словом він,
Долини трав спускає до глибин,
Зеленим він фарбує в лісі лист,
Й назустріч небу гори піднялись.
Як, в небесах, є зони кругові –
Праворуч дві й також ліворуч дві,
Між котрими палкіша п‘ята є,
Так дзеркалом небес – земля стає.
Опіка божа огортає твердь
Краї, як в небесах там є тепер.
Палає спека – в центрі пояс цей,
Замерзлі крайні – сніг прибрав з очей,
Між льоду і вогню дві зони є,
Тепло і холод майже рівні де.
Повітря зверху – більш вогню вага,
Як моря більш важка – земля суха.
В повітря владі бути Бог велів –
Туманам, хмарам, наче з ворсу і
Громам жахливим для людей без меж,
Сліпучій блискавці і вітру теж.
Але Землі Творець не дав їм прав,
Щоб кожен сам повітрям керував.
Хоч захистить від шторму важко світ
(ці битви вітровіїв не нові)
Є заборона кожному з вітрів,
Щоб дув лиш з місць, якими володів.
Так відступив під примусом і Евр,
До Набатеї й перських лук тепер,
Аврора де вогонь яскрава ллє,
Й проміння зустрічають гори те.
Де захід сонця береги нагрів –
М‘яке Зефіра дихання вітрів.
Степи де скіфські, з Плугом в небесах,
Скорились – там Борей наводить страх.
Австр дощовий – на півдні, повнім хмар,
Посуху нищить як і сонця жар:
Й прозоре небо над усім оцим,
Ні шлаків, ні ваги земних у нім.
Створення людини
Розташували ледь так кожне з див,
Як міріади зір, що Хаос крив,
Рвонули з рабства, та й давай світить,
Все небо й хмура ніч – веселі в мить.
Й щоб щось було в любій частині тій
З тварин в різноманітності простій,
Сузір‘я форм присвячених богам,
Ефіром правлячи, вже сяють там.
Хвилястий океан, струмок бринить –
Спортивні зграї риб блискучих в них.
І ось вже звірі на твердій Землі
А у повітрі – стаї пір’яні.
Створити треба расу ще одну,
Святішу родом, духом видатну:
Природи план – на домінантну роль,
Людину створено, вона – король.
Усіх речей, можливо, фабрикант,
Почин могутній, звідки світський лад,
З святого сім‘я, з елементів чи –
Створив людей, потреби маючи.
Земля ж чи нова й вирвана з небес,
Небесну частку прийняла в себе,
Це Прометей, Япета син, узяв,
З струмка водою замішав состав,
І спритно з глини копії зробив,
Над усіма пануючих Богів.
Хоч звірам, без порід високих рис,
На землю очі опускати вниз,
Дано людині вверх піднять лице,
Кохати зорі й синє небо це.
Матерія земна так, грубий тлін,
Явила велич людства після змін.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984502
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.05.2023
Здесь три тени имеют ему алтари,
Здесь темно не бывает годами,
Этот мир сотворил Бог Лиловой Зари,
Им здесь дышит травинка и камень.
Жизнь была непростой обитателей там –
И жара, и мороз, и цунами,
Но всегда выручал он, внимая устам,
Что к нему обращались с мольбами.
Этим был непохож он на прочих богов,
Судьбы смертных, которым так чужды,
Он душе, что молилась, всегда нес любовь,
Понимал все печали и нужды.
И менялись эпохи одна за одной,
Несмотря, на цунами и бури,
Тех, кто верил, всегда обходил стороной
Дух несчастий, болезней и хмури.
Но всегда так случалось, когда непохож
На других, кто тебя окружает,
Жертвой зависти стал, получив в спину нож,
Самый добрый в божественной стае.
И петляла планета в системе трех звезд,
Все молились с надеждой, как раньше,
Но не видело небо лиловое слез,
Безразлично ему, что там дальше…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984067
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 23.05.2023
Эта тень – совсем другого солнца,
Миром нашим бродит не спеша,
Ничего здесь в ней не отзовется,
Только ноет, где была душа.
Она видит лица, слышит звуки,
Будто все нормально – жизнь как жизнь,
Но заныло, опустились руки,
Лишь мольбою взгляд уперся ввысь.
Душ чужих годами мельтешенье,
Непонятных смыслов чехарда,
Невозможно, да и просто лень ей –
Не вернуть былого никогда.
А чужое солнце молча светит
И не замечает нашу тень,
Замечают иногда лишь дети –
Что-то, чего нету в пустоте.
Тень пережидает молча время,
Хоть давно уж ничего не ждет,
В прошлой жизни: «Где я? Кто я? С кем я?»,
Здесь – на завершение расчет.
И перебирая, будто четки,
Дни былые, чье число не счесть,
Слышит голос тот безумно жуткий:
«Ты устала, вижу? Что ж, я здесь…»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983624
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 18.05.2023
Як упало того я не бачив,
По воді вже лиш бачу круги,
Теж колись народився я наче –
Ось кочусь на якісь береги.
Береги ті я поки не бачу,
Може й близько, імла навкруги,
Я кочусь – це процес чи задача?
Не чутно – ні з небес, ні з води.
А по небу теж котяться хмари,
Рве їх вітер і сонце пече,
Ми із ними неначе кошмари,
Хтось прокинеться – ось нам і все.
Буде далі котитись щось інше,
Буде рвати й пекти ще когось,
Ми живі ще – це краще чи гірше?
Уві сні розсміялося щось.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983502
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.05.2023
Блимання знову й гуркіт
В небі моїм вночі,
Крапель не чути стукіт –
Небом залізо мчить.
Ворог щоденно прагне
Нам вкоротити вік,
Та ППОшник–ангел
Знову життя зберіг.
Люди крихкі створіння –
Губить їх сталі рух,
Є лиш одне спасіння –
Сталі подібний дух!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983383
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.05.2023
Це колись, ще за давніх-давен було,
За морями, де край землі,
Де жила та дівчина, ти чув його,
Дзвін ім‘я той – Аннабель Лі,
І дівчина жила ця любити щоб,
Та коханою буть мені.
Я був дитям, і вона дитям
За морями, де край землі,
Та любили любов‘ю любові більш
Я з моєю Аннабель Лі –
Так любили, що ангелів погляд пік
Їй услід і мені.
І це був той привід, давним-давно,
За морями, де край землі,
Щоб вітер холодом з хмар обдав
Красу мою, Аннабель Лі;
Вельможний родич враз прийшов
І щоб не була мені,
Сховав у склепі її мерщій,
За морями, де край землі.
Пів щастя ангелам хоч би того,
Їй заздрять вони й мені –
Так! – був це той привід (як знали всі,
За морями, де край землі),
Щоб обдав у ніч вітерець зі хмар,
Змерзла і вмерла щоб Аннабель Лі.
Та любов була наша любові сильніш
Тих, старші хто, ніж ми самі,
Більш мудрі хто, ніж ми самі –
Й ні з ангелів хтось у Небес вишині,
Ні з демонів з-попід землі,
Ніколи б не вкрали в моєї душі
Прекрасної Аннабель Лі.
Місяць не принесе в сни мої більш лице
Прекрасної Аннабель Лі,
Та без зір тих ночей, я у сяйві очей
Прекрасної Аннабель Лі,
В час приливу там я, ніч усю поряд я
Там де мила – де мила – де доля моя,
В її склепі, де край землі –
В тій, що морем звучить землі.
30.10.2023 Гречка Віталій
Annabel Lee
By Edgar Allan Poe
It was many and many a year ago,
In a kingdom by the sea,
That a maiden there lived whom you may know
By the name of Annabel Lee;
And this maiden she lived with no other thought
Than to love and be loved by me.
I was a child and she was a child,
In this kingdom by the sea,
But we loved with a love that was more than love—
I and my Annabel Lee—
With a love that the wingèd seraphs of Heaven
Coveted her and me.
And this was the reason that, long ago,
In this kingdom by the sea,
A wind blew out of a cloud, chilling
My beautiful Annabel Lee;
So that her highborn kinsmen came
And bore her away from me,
To shut her up in a sepulchre
In this kingdom by the sea.
The angels, not half so happy in Heaven,
Went envying her and me—
Yes!—that was the reason (as all men know,
In this kingdom by the sea)
That the wind came out of the cloud by night,
Chilling and killing my Annabel Lee.
But our love it was stronger by far than the love
Of those who were older than we—
Of many far wiser than we—
And neither the angels in Heaven above
Nor the demons down under the sea
Can ever dissever my soul from the soul
Of the beautiful Annabel Lee;
For the moon never beams, without bringing me dreams
Of the beautiful Annabel Lee;
And the stars never rise, but I feel the bright eyes
Of the beautiful Annabel Lee;
And so, all the night-tide, I lie down by the side
Of my darling—my darling—my life and my bride,
In her sepulchre there by the sea—
In her tomb by the sounding sea.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982492
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.05.2023
Встилають вічні тіні землю ту,
Що мріє про часи минулі лиш,
Прикрили в‘язи насип і плиту –
Над світом арка, що тут був раніш.
І світла пам‘яті навколо блиск,
Шепоче за минуле мертвий лист,
Про види й звуки, що немає більш.
Самотній привид тут пливе сумний,
Проходами, де ще живим ходив,
Не вгледить, не почує хтось чужий
Цей образ і крізь час чарівний спів:
У чари лиш посвячені його,
Тінь між гробниць узрять самого По.
In a Sequester’d Providence Churchyard Where Once Poe Walk’d [8 August 1936]
Eternal brood the shadows on this ground,
Dreaming of centuries that have gone before;
Great elms rise solemnly by slab and mound,
Arch’d high above a hidden world of yore.
Round all the scene a light of memory plays,
And dead leaves whisper of departed days,
Longing for sights and sounds that are no more.
Lonely and sad, a spectre glides along
Aisles where of old his living footsteps fell;
No common glance discerns him, tho’ his song
Peals down thro’ time with a mysterious spell:
Only the few who sorcery’s secret know
Espy amidst these tombs the shade of Poe.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982188
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.05.2023
Як падає він, то спалахують крила,
Звивається простір, стискається час,
І кожне падіння – це Всесвітом хвиля,
І люди-краплини здригаються враз.
Падіння і злети – це вироки долі,
Законів незримих чіткий результат,
Глибин нескінчених – зіниці суворі,
Їх погляди – ліки, їх погляди – яд.
І котяться хвилі одна за одною,
Еони століть в міріадах світів,
Любуються зорі в краплинах собою,
Та інколи миттю – висушують їх.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=980849
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.04.2023
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=EXcUhFv5X8g[/youtube]
Мене б не втримали в руках,
В ту ніч знайшов я давній шлях,
Зійшов на гору й бачу їх –
Поля зі спогадів моїх.
Впізнав я дерево й стіну,
З часу, що вже давно минув,
Знайомими здались мені
Сади й хатинки вдалині.
Я й тіні знав, що будуть там,
Як місяць пізній явить нам
З-за Замана гори лице,
Години три – й засяє все.
І стежка круто як пішла,
Кінчаючись край неба тла,
Не мав страху я перед тим,
Що буть могло за гребнем цим.
Я не звертав, а ніч все йшла,
Бліда, як фосфор вже імла,
Фронтон, стіна у ферми теж
Біліють вздовж стежини меж.
«До Данвіча дві милі», тут
Знайомий камінь і маршрут,
Ще десять кроків догори,
Й світанок вже замайорить…
Мене б не втримали в руках,
В ту ніч знайшов я давній шлях,
Зійшов на гребінь і узрів
Долину згублених мерців:
Над Замана горою – ріг,
То злющий місяць-молодик,
Бур‘ян руїн осяяв він –
Ніколи я не знав тих стін.
Люмінесценція боліт,
Кігтів туману дивний вид –
Неначе, глузувало все,
Що місце знав колись я це.
Крізь це безумство бачив я,
Минуле щастя – то брехня…
І вже не стежкою я, йой,
Спускаюсь, у діл мертвий той,
Імлою йду і вже за крок,
Чумацького Шляху зірок…
Мене б не втримали в руках,
В ту ніч знайшов я давній шлях.
The Ancient Track
By H. P. Lovecraft
There was no hand to hold me back
That night I found the ancient track
Over the hill, and strained to see
The fields that teased my memory.
This tree, that wall—I knew them well,
And all the roofs and orchards fell
Familiarly upon my mind
As from a past not far behind.
I knew what shadows would be cast
When the late moon came up at last
From back of Zaman’s Hill, and how
The vale would shine three hours from now.
And when the path grew steep and high,
And seemed to end against the sky,
I had no fear of what might rest
Beyond that silhouetted crest.
Straight on I walked, while all the night
Grew pale with phosphorescent light,
And wall and farmhouse gable glowed
Unearthly by the climbing road.
There was the milestone that I knew—
“Two miles to Dunwich”—now the view
Of distant spire and roofs would dawn
With ten more upward paces gone. . . .
There was no hand to hold me back
That night I found the ancient track,
And reached the crest to see outspread
A valley of the lost and dead:
And over Zaman’s Hill the horn
Of a malignant moon was born,
To light the weeds and vines that grew
On ruined walls I never knew.
The fox-fire glowed in field and bog,
And unknown waters spewed a fog
Whose curling talons mocked the thought
That I had ever known this spot.
Too well I saw from the mad scene
That my loved past had never been—
Nor was I now upon the trail
Descending to that long-dead vale.
Around was fog—ahead, the spray
Of star-streams in the Milky Way. . . .
There was no hand to hold me back
That night I found the ancient track.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=980735
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.04.2023
Сидячи де очерет,
В лісі де струмок мілкий,
Думав я щось наперед
Та вже сон зморив таки.
Постать із струмка встає,
Навпіл чоловік-козел,
Пальців зась, копита є,
Борода на горло все.
З очерету на дудках
Мило цей заграв гібрид,
Щось земне я не чекав,
Упізнав я Пана вид.
Німф, сатирів – тут вже тьма,
Звук живий – юрба німа.
Розбудив мене мій біль,
До людей назад пішов,
Та утік би я звідтіль -
Жити й чути Пана знов.
11.04.2023 Гречка Віталій
To Pan (by Howard Phillips Lovecraft)
Seated in a woodland glen
By a shallow reedy stream
Once I fell a-musing, when
I was lull’d into a dream.
From the brook a shape arose
Half a man and half a goat.
Hoofs it had instead of toes
And a beard adorn’d its throat
On a set of rustic reeds
Sweetly play’d this hybrid man
Naught car’d I for earthly needs,
For I knew that this was Pan
Nymphs & Satyrs gather’d ’round
To enjoy the lively sound.
All to soon I woke in pain
And return’d to haunts of men.
But in rural vales I’d fain
Live and hear Pan’s pipes again.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979921
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.04.2023
А новий «часопростір» розгортає тенета,
Поглинає наш світ міріадами пащ,
Пропаде, як і всі, наша мила планета,
Серед «темних» матерій, серед Хаосу хащ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979537
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.04.2023
Сліпить очі блиском,
Сьома, вечір вже.
З вулиць до фіранок
Темрява повзе.
Манекени-люди,
Лиш в жаги журба –
Водить руку всюди,
Всесвітом стриба.
Серце б‘є в долоню,
Видає цей біт –
Втечу і погоню,
Трепет і політ.
Почуття на волі –
Миттю, в рись стрімку,
Як порвав свій повід
Кінь у мундштуку.
Нежность (Б.Пастернак)
Ослепляя блеском,
Вечерело в семь.
С улиц к занавескам
Подступала темь.
Люди — манекены,
Только страсть с тоской
Водит по Вселенной
Шарящей рукой.
Сердце под ладонью
Дрожью выдает
Бегство и погоню,
Трепет и полет.
Чувству на свободе
Вольно налегке,
Точно рвет поводья
Лошадь в мундштуке.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979027
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.04.2023
Миллиарды камер молча смотрят
И просчитан каждый твой мотив,
Здесь надолго штиль людского моря,
Не увидишь тех, кто был строптив.
Отгремели войны, стало тише,
Поменялось многое с тех пор,
Но везде полно незримых вышек,
Чтоб тебя всегда достать в упор.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978901
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 01.04.2023