| Сторінки (3/270): | « | 1 2 3 | » |
Спіть, наші дітки, спіть!
Там вам нечутно тривог
І втамувався ваш біль,
Бо обіймає вас Бог.
А прокинетесь вранці,
То гратимете у хмарках
І на небеснім екрані
Ви знову побачите нас.
Ми споглядатимем теж
У неба далеку блакить:
Десь, у хмарковій вежі,
Доньки наші й сини.
Спіть, наші дітки, спіть!
Скоро прийдем до вас.
А поки ми тут, у житті,
Будем здаля колисать.
Спіть, наші дітки, спіть!
Там вам нечутно тривог
І втамувався ваш біль,
Бо обіймає вас Бог.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949302
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.05.2022
Зізнаюсь, що буваю зовсім різна:
То добра до усіх, а потім грізна,
Левицею на людей голосно ричу,
А потім кішечкою лагідно мурчу.
Компліменти або привітні слова
Сипляться наче який водоспад,
А іншої години суворо критикую:
Не сприймаю гарне або не чую?
Сьогодні щедра, завтра я скупа,
То я усміхнена, а згодом і сумна,
То когось рятую, а потім гублю,
Тебе я хвалю, а невдовзі чублю.
Буває, й сло'ва мені не скажи,
Або ж годинами мухою дзижчи:
То спокійна наче бриз у океані,
То вирую як той центр урагану.
Лихі слова мене ріжуть ножем,
Бідненьке серце стискає щем,
А інколи буває: я зовсім і не я:
Відсутнє світло, йду навмання.
Буяє світ мій у семи кольорах,
Або тільки один бринить у очах,
Казкою квітне реальність моя,
Потім стріваю жахливе буття.
Непросто людині на світі жити,
Коли особистостей не злічити.
І кожна з них рветься на волю…
Така ось сумна і печальна доля.
P.s.
У цій смішинці лише 1 % жарту,
А 99 - складають чисту правду.
Фартовий? Бо має пощастити,
Як хочеш "добру" мене зустріти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949184
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.05.2022
Щедро ти насипала брильянтів,
Я всюди бачу їх прозорий блиск.
Посміхаються листячка гірлянди,
Від дарунку мають власний зиск.
Ти продовжуєш оздобу дарувати:
До землі склонилося уже гілля,
Не тому що важко дар прийняти,
То дякують: брильянти - їх життя.
Щедро ти насипала брильянтів,
Не жалкуючи, від серця, від душі.
Тобі віддячать зеленню смарагдів,
Малахіту, ізумрудів деревця й кущі.
А як дочекаєшся сонячної днини,
То отримаєш подяку і від квіточок:
Рубіни, опали, сапфіри, аквамарини
Зазоріють поміж ніжних пелюсток.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949147
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.05.2022
Люблю, коли ти одягаєш небо в шалі,
Що сонце сплело із рожевих ниточок.
На вечорову й світанкову мить чекаю,
Коли у небі порозквітає рясний бузок.
Люблю, коли ти дістаєш зі скриньки
Прикраси рожево-лілових кольорів.
Від них так солодко стає серденьку,
Душа радіє, не втримати їй почуттів.
Печаль і туга, сіра і сумна буденність
Розчиняться у неймовірній тій красі.
На неї споглядати я могла б щоденно,
Та плине час, все змінюється у житті.
Зафільмувати можна ці чарівні миті,
Бо живемо у час "звичайних чудасій".
Якби ж лишень було ще так на світі:
Красу узрівши, зла зрікався лиходій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949044
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.05.2022
У співі лине соловейко
До трояндового куща:
Дарує своє серденько,
А також своє життя.
За одну лише троянду,
Червону, як ті коралі,
Лише заради кохання,
Усе віддає без жалю.
Співає отой бідолаха,
Співає. Він ще не знає,
Які у коханих примхи
І що на троянду чекає.
Він вірить у Кохання,
Безмежне та велике.
Та доля невблаганна,
І птасі більше не жити.
А, може, то і накраще,
Що не побачив фінал?
Кохання невмируще,
З цією думкою сконав.
_______
За вікном щебетала пташка і мені згадався
Оскар Уайлд і його "Соловейко і троянда".
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948936
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.05.2022
«Гроші не пахнуть»*, —
Так сказав Веспасіан
І податок на туалети ввів.
І з того часу повелося
(Хоча було й раніше):
Лихе за гроші люд чинив.
Біда чужа - байдуже,
До горя чужого також,
Аби лиш він у багатстві жив.
Та до того був ще Юда:
Він зрадив Божого Сина
За тридцять підлих срібняків.
Чи тхнуло від грошей?
Чи присмак був гидкий?
А, може, хтось йому зурочив?
Та заволала совість:
З гріхом не примирився,
Тому собі життя й укоротив.
До тебе я звертаюся,
Сучасний український юдо,
Мерзенний дух ще не вловив?!
Дорогу зради сам обрав,
Але чому ж тоді шлях Юди
Ти досі до кінця не повторив?
____________
*Pecunia non olet — фраза Веспасіана (римський імператор у 69-79 рр..), яку він проголосив, виправдовуючи податок на громадські туалети.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948868
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.05.2022
Не дивись у минуле з надією,
Ти його не повернеш ніколи.
Покінчи з цією дивною мрією,
Не картайся душевним болем.
Оживити його полиш спроби,
Бо повернеться зовсім не те,
А повернеться тільки зомбі,
Бо ж минуле давно неживе!
Воно прийде, і ти злякаєшся,
Тоді лиш сягнеш сенс буття:
Не за минуле своє чіпляєшся,
А за уявне щасливе життя.
Минулий ти — не теперішній,
А бажання — абсолютно не ті.
Ти важливі здобутки сучасні
За спомин ось так віддаси?
Людей мудреці здавна вчили,
Що у річку два рази не ввійти.
Ти майбутнє будуй щосили,
А минуле своє — відпусти!
Не дивись у минуле з надією,
Залиши врешті-решт у покої.
Покінчи з цією хибною мрією,
Або ж вона покінчить з тобою!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948704
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.05.2022
Ложь, как грязный снежный ком,
С каждым словом только больше.
Замараться ложью очень легко:
Грешен в руки просто её взявший.
Ложь - в болоте вязкая трясина.
Ложь - пустынные зыбучие пески.
Она - лёд: ступи, и треснет льдина.
Солгавшего однажды - не спасти.
Она - геометрическая прогрессия:
Ведь лгущие врут снова и снова...
Лжет и народ, и власть, и пресса,
Всё закрывают грязные покровы.
Ты тоже лжешь вместе с другими?/.
И тебе от правды сводит зубы?/.
Ложь тобою обожаема и чтима?/.
А что же правда? Скоро её забудут.
__________
Источником вдохновения стала лживая новость в рос сми о том, что "Запад ворует украинскую пшеницу, обвиняя москву в ведении зерновой войны".
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948631
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 24.05.2022
Ідея спалахнула мов сірник,
Розсіяла пітьму мого буття.
Допоки той вогонь не зник,
Бо ж назад не буде вороття,
Світ роздивляюсь я уважно,
Відтінки, настрої його ловлю.
Але сірник тримаю обережно:
Як пальці запече, то відпущу.
Секунди, і сірник уже минуле,
Пітьма знову царює навкруги.
Лишень їдкий димок почую,
То веління Музи вперед іти.
Гаразд, іду! Сама і навздогад
Я лист таємний розшифрую.
Надіюсь: наведу у ньому лад,
Бо ж на згадку я буття римую.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948507
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.05.2022
Як добре, люба, що ти купила сало.
Тепер готуй його, готуй мені скоріш!
На рецепт плювати, бо цю диво-страву
Не зіпсувати. А тобі, кицюню, й поготів!
Та годі вже, кохана! То ж я так жартую!
Ти хазяйка файна: все готуєш смачно,
Давай уже до справи і сало приготуй!
Любий, твої жарти мені давно відомі,
Тому тобі пробачу. Хвильку помовчи.
Що ж приготувати із оцього шматка?
Може, посолити? Зварити у лушпинні,
Будуть у спеціях тоненькі скибочки?
Чи зробити смалець, а також шкварки?
Але ти ж поспішаєш, то їж його сирим!
Покинь ти жарти, люба, готувати йди!
А ми поки із сином сходимо в гараж…
Що кажеш, у бабусі до завтра буде?!
Але то інша справа: сало відклади!
Згадай, кохана, як планували доню.
І щоб на тебе схожа. Буде помічниця:
Бо ж удвох зручніше сало готувать.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948429
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.05.2022
Серед дітей, що гралися на вулиці,
Жабенятко нагадала вона мені,
Стара сорочка заправлена в труси,
Скуйовдив вітер рижуваті кучері,
Великий рот, ще й зуби кривуваті,
Риси обличчя негарні, різкуваті.
Двом хлопчакам, її одноліткам,
Батьки купили по велосипеду,
Тож хлопчики, забувши час обіду,
Забули і про неї, крутячи педалі,
Вона лиш бігала за ними слідом.
Радість чужа, так само як і власна,
Млоїла душу їй, із серця рвалася,
І дівчинка раділа щиро та сміялася,
Наповнена по вінця своїм щастям.
Ні заздрощів, ні наміру поганого
Іще не знало боже це створіння,
Бо все на світі наче бачить наново,
Їй все живе, що іншим стало тліном!
Не хочу уявляти, на неї споглядаючи,
Що буде день, коли вона, ридаючи,
Жахнеться, що межи приятельок,
Вона найгірша "сіренька мишка"!
Я сподіваюсь: серце її не іграшка,
І не зламається, отримавши урок.
Я вірить хочу: чистий отой вогонь,
Який в душі її продовжує горіти,
Зуміє біль страшний переболіти
Й розтопить найміцніший камінь!
На перший погляд вона негарна,
Привабити уяву їй зовсім нічим, —
Але душа, так по-дитячому наївна,
На тебе дивиться, лиш зазирни у вічі.
Якщо це так, що таке істинна краса,
І через що обожнюють її всі люди?
Лампадка то, оздоблена, але пуста,
Або ж вогонь у ній, що видно всюди?
&&&&&
Колись у юності я прочитала книжку для дівчаток, ще юних та й зовсім дорослих. У був там цей вірш. Фінальні рядки вірша - єдине, що пам'яттаю з того читання. Але вже кілька років мріяла перекласти вірша українською, але не вдавалося перекласти навіть останні чотири рядки. Все було не так. Але вчора нарешті я знайшла потрібні слова та рими. І взялася за вірш...
&&&&&
Николай Заболоцкий. Некрасивая девочка.
Среди других играющих детей
Она напоминает лягушонка.
Заправлена в трусы худая рубашонка,
Колечки рыжеватые кудрей
Рассыпаны, рот длинен, зубки кривы,
Черты лица остры и некрасивы.
Двум мальчуганам, сверстникам её,
Отцы купили по велосипеду.
Сегодня мальчики, не торопясь к обеду,
Гоняют по двору, забывши про неё,
Она ж за ними бегает по следу.
Чужая радость так же, как своя,
Томит её и вон из сердца рвётся,
И девочка ликует и смеётся,
Охваченная счастьем бытия.
Ни тени зависти, ни умысла худого
Ещё не знает это существо.
Ей всё на свете так безмерно ново,
Так живо всё, что для иных мертво!
И не хочу я думать, наблюдая,
Что будет день, когда она, рыдая,
Увидит с ужасом, что посреди подруг
Она всего лишь бедная дурнушка!
Мне верить хочется, что сердце не игрушка,
Сломать его едва ли можно вдруг!
Мне верить хочется, что чистый этот пламень,
Который в глубине её горит,
Всю боль свою один переболит
И перетопит самый тяжкий камень!
И пусть черты её нехороши
И нечем ей прельстить воображенье,-
Младенческая грация души
Уже сквозит в любом её движенье.
А если это так, то что есть красота
И почему её обожествляют люди?
Сосуд она, в котором пустота,
Или огонь, мерцающий в сосуде?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948407
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.05.2022
Прочитала новини, і душа моя заніміла,
Серденько заклякло, нечутно зовсім його.
Бідолашні дітки! Ох, їхні бідолашні матусі!
Бідолашні, бідолашні, бідолашні!..
За які ж то гріхи, їх караєш ти, Всесвіте?
Чом дозволив подібні знущання й жахи?!
Чи ж бо їхня вина лиш тільки у тому, що
Опинилися на шляху навіженого нелюда?
Як сталося, що ті, кого людьми називають,
Не вагаючись, чинять нелюдські звірства?!
Я питаю, питаю, питаю… І знову питаю,
Та, можливо, Всесвіт не знає нічого й сам.
Вже пролила я ріки сліз, солоних, пекучих,
Але й їм не вдалося відродити душу мою.
Бо ж вона у полоні безсилля та болю,
У полоні ненависті, гніву та люті.
І це ж тільки я,
Що читала новини,
А скільки людей в Україні,
Хто усе оце пережив!..
Благаю тебе, Всесвіте! Ти звільни їхні душі,
Втамуй їхній біль, забери безпорадність!
Потьмяніють нехай усі страхітливі згадки!
Подаруй їм безцінний спокій та забуття!
Молю тебе, Всесвіте, збери усі наші сльози,
Що пролили ми від самого початку війни,
Оті ріки стрімкі, ці безмежні озера й моря.
Але ти їх усі позбирай до краплиночки!
Ти візьми вогняні лють, ненависть та гнів,
Забери їх з кожної змученої вкраїнської душі;
Ти приборкай цю силу страшну, що у душах
Нещадно бушує, бо самим нам це не до снаги.
Весь той біль, що морозить розум та серце,
Що знову і знову ятрить незагоєні рани,
Наче сіллю їх присипа, ти видери з коренем,
Щоб від нього і сліду ніде не лишилося!
Я уклінно благаю, Всесвіте!
Ти змішай оті океани сліз
Із вогнем ненависті й люті,
Із болем, що жалить нещадно.
Ти отримаєш шквал, ураган, буревій,
Яких ще ніколи до нині не бачив світ.
То ж спрямуй його швидше на "оселю"
Отого знавіснілого російського нелюда.
Нехай змиє усе там дощем віковим!
Нехай вітром знесе та розтрощить!
Нехай блискавиця спалить дощенту!
Нехай градом усе рясно засипле!
Наші сльози,
Наша злість,
Наш біль,
Хай пізнають їх там,
Як пізнали і ми в Україні
Їхнє безумство,
Їхні тортури,
Їхню нелюдськість.
Ти, нарешті, почуй мене, Всесвіте!
І хай буде все так, як я у тебе прошу!
__________________
Чарівниця. Серія 1.
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944116
Чарівниця. Серія 2. Частина 1.
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946646
Чарівниця. Серія 2. Частина 2.
http://www.poetryclub.com.ua/author.php?id=1004626
Чарівниця. Серія 3.
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947176
Чарівниця. Серія 4.
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947373
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948263
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.05.2022
А я хочу, щоб як у магазині
На кожній дії певний цінник був.
І від погляду на нього у людини
Злочинний намір у небуття загув.
Або спинився хоч на середині,
Бо ж помилковість дій збагнув.
А як дійшов хто до кінця стежини,
То хай би там у пекло і пірнув.
І щоби лежачи у домовині,
Він там не вічним сном заснув:
Нехай ввижаються усі безвинні,
Чиї він душі у безвість завернув.
Я хочу, аби кара не якась незрима,
А щоб покару він сповна відчув:
І щоби відповідно до провини
Кожного дня, щомиті в ній тонув!
Тому я мовлю до куща калини,
Щоб Всесвіт мрію мою розчув,
Щоб сповнив завтрашньої днини!..
Чи не здалося? Кущ мені кивнув?!
Гаразд, чекатиму на радісні новини:
В геєну грішник із кремля чкурнув
За те, що нищив він цілі родини,
За те, що на Вкраїну зазіхнув!
І хай ще не Туманник* нині,
Можливо, кущ ще сили не набув,
Та вірю, десь у глибині, у серцевині,
Він мрію всієї України вже почув:
І кожному відплатять по провині,
Відплатять за усе, що тут утнув.
І стережуться хай російські свині:
Їм вийде боком українська кров.
_____
*) 11 серпня — вшановують пам'ять Каллиника Кілікійського. Цей день називають Туманником, оскільки вранці бували найбільш густі тумани, він вважається святом калини. За народною прикметою, бажання обов’язково справдиться, якщо в 11 серпня загадати його біля куща калини.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947885
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.05.2022
(І)
Весна ніяк не складе' квіткову ікебану:
І тут усе не так, і там щось не до ла'ду.
Створила композицію ніби непогану,
Та все не може знайти у ній розраду.
Вносить вона зміни відповідно плану.
Ось прямо зараз! Бо має таку владу.
Зеленню розписану, пуп’янками ткану,
Вона щомиті зводить садову анфіладу.
Я рідко виявляю увагу довгождану,
Але, дозволь, пару миттєвостей укра'ду.
А взимку фото ці переглядати стану,
Дивуючись багатству весняного кладу.
(ІІ)
Після весни у сад до мами літо завітає,
Але у нього в пріоритеті натюрморти.
А далі - осінь (свою чергу не забуває)
Продовжить справу, знаючи та гордо.
Проте пейзажі вона цінує, а полюбляє
Червоних, жовто-багряних барв плеяди.
Та настрій в неї похмуро-дощовим буває.
Чи ж не вона мінливість увела в моду?
Лише чорно-білу палітру зима тримає:
Ці кольори мов цифри двійкового коду,
Ними завжди вона до світу промовляє,
Шифруючи холодно-крижану негоду.
(ІІІ)
Весна ніяк не складе' квіткову ікебану:
Отримати ж бо хоче не почесті чи шану,
А хоче аби люди поринули в нірвану,
Окинувши все оком - від саду і до лану.
_____
Колаж мій:
1) клематіс, аквілегія, калина
2) роза (в'ється), іриси, чайна роза
3) льон, малина, квіти селери листової
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947804
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.05.2022
Вас предупреждали, не трогайте Одессу-Маму,
Вы же не знаете, чем наполнены ее карманы.
Она достанет из катакомб… нет, не "паспорт",
Она достанет тонну ядовито-зеленой краски
И напишет на дубовом российском (вашем!) лбу:
«Аз есмь червь, поверивший лживому пу».
А если лба не хватит, напишет через все лицо,
Чтоб издали заметил мир российских подлецов.
Пусть знают: подлость ваша заразнее чесотки.
Все потому, что хлещете без меры водку?
И пока русский в третий раз не опохмелится,
С ним невозможно (никак!) договориться.
До того допились, что всюду видятся враги,
И от этого не вылечат ни шаманы, ни врачи.
Коль не хотите сами вслед за кораблем шагать,
Одессе-Маме останется вас только закопать.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947732
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 14.05.2022
А за вікном так пишно квітує весна,
Я до неї всією душею та серцем лину.
Ну, чому ж я така солодка й смачна?!
7 комарів повечеряли за 4 хвилини!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947665
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.05.2022
Вы возгордились абстрактной буквой Zет,
Поверив, что вас она к победе приведет,
Не зная, видимо, ее исконное значение.
Так пусть слова мои вам станут откровением.
Помните фашистскую крестообразную свастику?
Ее рисовали так: сначала Z, потом — еще одну,
Но только под углом в девяносто градусов.
А вы от правды спрятались как стадо страусов.
Россияне, да выньте же голову… из земли!
И осознайте, наконец, кем вы сегодня стали!
P.s.
Вы цинк (Zn) не дописали?
Учителя в школе недоучили?
Или все банально: вы спешили,
Так сильно убивать украинцев хотели...
Солдаты ваши, видимо, всегда мечтали
(Поэтому и командирам своим завещали),
Чтобы домой их в цинковом гробу послали.
Но, понимаете, цинковых гробов на всех не хватит,
Поэтому пусть каждый из солдат черный мешок захватит…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947624
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 13.05.2022
У лютому мої акаунти «зламала» війна,
А були ж складні паролі від серця та розуму.
Словами та діями зараз керує тільки вона,
У поезію трансформує милу колись прозу.
Здається, душу назавжди скувала зима:
Вона лютує у написаному війною алгоритмі.
Добре, хоч римується; якби я стала німа,
То палаючий гнів поламав би усі біоритми.
І була би тоді як та перетягнута струна,
Легенько торкнись - потону у обіймах фатуму,
З душі забирають гнів отруйні та злі слова,
Дозволяючи не скоритись ворожому задуму.
Вірю, недовго керуватиме знавісніла пітьма,
Покарають оту, що завинила у моєму зламі:
Чекає на злочинницю пекельна тюрма,
А я знов опинюсь у своєму прозо'вому едемі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947571
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.05.2022
Гордятся ли ваши деды, герои великой Победы,
Внуками, которые повторить их подвиг смогли?..
Только, (ой!) похоже, это совсем не ваши деды.
Поэтому «Бессмертный полк» валяется в грязи?*
Да и гордиться тут, скажу вам честно, нечем:
Вы в Украину пришли с нацистами бороться,
Но нацистами сами оказались при встрече,
Дедов заставив от стыда в гробу перевернуться.
Всех украинцев «внуки» мечтают уничтожить.
На камеру зигуют! Зетки, Вешки везде рисуют.
Осталось только газовые камеры построить.
А может, есть уже? Просто в мире о них не знают?
И внуки «российских дедов» сами стали теми
С кем, жизнью жертвуя, деды тогда боролись.
Когда и почему случился геномный сбой в системе
И наследники героев в нацистов превратились?
Все началось с того, что возгордились сильно
Своей победой. Но она ведь не только ваша!
Весь мир для той победы фронтом встал единым,
А вы громко вопите: победила одна лишь russia.
Сейчас все повторяется, как много лет назад:
Народ, в мечтах вознесшийся под купол неба;
Единство мира (единым фронтом он стоит опять);
Агрессору позор и смерть, а храбрых ждет Победа.
_______
* Не хочу загружать фото, поэтому объясню фразу: после парадов с фото героев-дедов, потом эти фотографии находят в мусорках или просто брошенными на землю. Ведь плакаты с фотографиями были розданы участникам парадов.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947538
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 12.05.2022
Пропагандисты тоннами лапши навешали на уши,
Она пойдет в нагрузку к просроченному сухпайку,
Да что поделать, по ТВ наслушались всякой чуши
И вызвались добровольцами. В Украину. На войну!
Но прежде чем контракт в военкомате подписать,
Настойчиво рекомендую вам совершить две вещи:
Решите, кому хотите имущество свое вы завещать;
Покрасочней местечко присмотрите. На кладбище!
Хотя… Вы знаете, быть может, я и не совсем права:
Место на кладбище вам, скорей всего, не пригодится,
Ведь трупы своих солдат россия не любит забирать.
Коль не свезет: даже 200м на родину не воротиться.
Не слушайте священников, родню, пропагандистов,
Включайте мозг скорей! Решайте хоть что-то сами:
Согласны сдохнуть в украинском поле чистом
За то, что приняли путинское неонацистское знамя?
А то, что сдохнете, так это даже и не обсуждается,
Вы сдохнете, как сдохли уже тысячи солдат до вас,
Поверьте, Украина со всеми непременно рассчитается
За то, что вы осмелились пойти войной на нас.
Лучше сидите дома, молча забившись по квартирам,
Уж если смелости нет выйти и остановить войну.
Вас всех положат здесь, как из винтовки — в тире,
По одному, десятком, сотней — всю вашу солдатню!
О вас же скажут: они пали смертью храбрых.
Или пропали без вести? Ведь трупы ваши не привезут.
Но вам будет без разницы: в аду возьмут за жабры,
А черти огромнейший костер под вами разведут.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947436
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 10.05.2022
Я більше не прошу у Всесвіту відплати,
Аби мене почув, забракло сил чекати.
Та не полишу спроб Україну захистити.
Все, що умію, для неї буду я робити.
А я умію тільки Словом керувати,
Тому для України стану чарувати.
Давно придумали вже люди, як має бути,
А їхні задуми лиш поєднаю я докупи.
У древні часи Медуза-Горгона існувала,
Біду і горе несла людям, смерті вчиняла.
Та знайшовся в світі розумний герой:
Відбиття використав у якості зброї,
Аби назад спрямувати вбивчий погляд,
Що смертоносніше ніж сучасна куля.
А ще колись я серіал один дивилася,
Там місто куполом чомусь накрилося:
Ні вийти, ні зайти із безталанного міста,
Ані листа написати, ані послати звістку.
Ось так і жили люди: ані туди, ані звідти.
Щось подібне і я хотіла би зробити.
Але сама начарувати таке не маю змоги:
Попрошу у природи посильної допомоги.
Земле, землице, моя ти одвічна підтримка,
Відкрий для мене з багатствами скриньку.
Дай вапно, польовий шпат, кварц із піску,
Кам’яне вугілля, соду чи щось із її сполук:
Розмішай у шихту (скляний порошок)
І, благаю, зроби усе у найкоротший строк!
Ще приготуй срібло, хай недалеко лежить.
Візьму пізніше, поки напоготові стоїть.
Вогню, до тебе я звертаюся з пересторогою,
Бо раніше обходила десятою дорогою,
Та сьогодні без тебе ніяк не впоратися:
Не зможе шихта до білини розжаритися,
Ти один здатен її у рідину переплавити,
Тільки ти зможеш цю роботу осилити.
Що прошу, зроби, і буду завжди дякувать
За твій вклад, непосильний та знаковий.
Ось вже до тебе звертаюсь, Повітря!
Бо дуже потрібна мені сила вітру.
Його подих остудить пекельний жар,
Та поки скло не застигло, наче кристал,
Хай вітер рознесе чи підніме на крилах
(У них нестримна та надприродна сила)
Іще теплу та рідку, чарівну цю скломасу.
Як найшвидше, благаю, мало в нас часу!
Накрий куполом, невидимим і прозорим,
Усі дикі та біснуваті російські простори.
Водице, як завше, гамувала ти спрагу,
Мені поможи завершити те, що я прагну!
Візьми срібло, яким Земля мене наділить,
Та подаруй йому своє невагоме тіло,
Разом із паром підійми його скоріш угору,
Хай на тому куполі амальгаму створить,
По-простому — це звичайне «покриття»,
Яке забезпечить дзеркальне відбиття.
Аби все зло, яке кипить, бурлить на росії,
Вся смерть, яку готується вона у нас посіять,
Аби отруйні погляди, які у нас вона кидає,
Аби уся злоба, яка на нас іще чекає, —
Аби все оце в Україну більше не летіло,
Щоб амальгама на куполі його «відбила»:
Перевернувшись градусів на «сто вісімдесят»,
Те зло щодуху попрямує на росію назад,
Бо ж силу тяжіння ще ніхто не відміняв:
Що в гору підкинув — до себе тягне земля.
І хай кипить, бурлить під куполом росія,
Хай пожинає те, що сама у себе і посіє.
Як не вміє вона мирно та дружно жити,
Ніхто не зможе доброзичливості навчити,
Тому нехай вивчає власні помилки,
Тому нехай замолює свої гріхи.
І поки не осягне вона всю шкоду,
Чарівний купол не зникне зроду!
Земля, Вогонь, Повітря та Вода,
Вас поєднає всіх воля моя
Заради порятунку Неньки-України,
Заради миру, щастя та родини!
Хай буде так, як я сьогодні повеліла!
Бо дуже хочу, щоб Україна звеселіла.
______________
Чарівниця. Серія 1.
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944116
Чарівниця. Серія 2. Частина 1.
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946646
Чарівниця. Серія 2. Частина 2.
http://www.poetryclub.com.ua/author.php?id=1004626
Чарівниця. Серія 3.
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947176
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947373
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.05.2022
Они полагали, что лучше, чем все,
А другие — ничтожная пыль на земле.
И были уверены, что им все позволено.
Говорили: спасут всех обездоленных,
А вместо этого захватывали страны.
Им не казался ложным или странным
Приказ убивать, разрушать и бомбить…
По своей воле танками стали давить,
По своей воле готовы всех расстрелять,
Обобрать, унижать, казнить и пытать…
Фильтрационные лагеря они учредили,
Людей из домов и страны увозили,
По итогу: целые семьи они разлучали,
Чужое наследие из музеев похищали…
Им так хотелось победителями стать,
Что готовы народы с лица земли стирать.
Так много совершили страшных грехов,
Что в мире, наверное, не хватит и слов,
Чтобы их (хоть когда-нибудь!) замолить.
Тяжесть этих грехов будут внуки носить!
"Я знаю (молвят россии уста)
Это все про немецкого фашиста,
Ведь сегодня девятое мая:
Мы о нацистах стихи ожидаем".
Но реалии в мире совсем иные
И грешники тоже теперь другие.
Тогда спросите: кто же все эти «они»,
Что учинили вышеперечисленные грехи?
В зеркало могут посмотреть россияне:
Правду подскажет собственное отраженье.
Никому другому больше не нужен ответ,
Ведь правду давно им показал интернет.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947295
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 09.05.2022
Мамо, можна біля тебе
Я трошки посиджу?
Ні, нічого не сталося.
Але дай міцно обійму.
Не хвилюйся, все гаразд.
Правда (майже): добре все,
Але якось дуже стрімко
У безвість життя несе.
Хочу, як в дитинстві,
Схилитися на твоє плече,
І щоби заспівала ти…
Чекай, у оці щось пече.
Ні, тобі усе здалося…
Мамо, зовсім я не плачу!
Але краще мовчатиму,
Бо ще біду накличу.
Прошу, благаю, мамо,
Нічого в мене не питай!
Але, як ти одна лиш вмієш,
Біль душевний прочитай.
Давай без слів посидимо.
І щоб ні пари з вуст.
Краще ми послухаєм
Отой пташиний свист.
Бо мені з тобою поряд,
Спокійно так, зати́шно...
І хоч волають знов сирени,
Я вірю у прийдешнє...
Лиш коли ти поруч, мамо,
Знання сягаю потайне,
Що чорна полоса в житті
Неодмінно колись мине.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947218
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.05.2022
І знову тривога! І знов тобі лячно.
Батьки би розрадили, та мама в лікарні,
А тато на фронті. А раптом, нема вже?
Ти правди не знаєш, ніхто ж бо не каже.
Побуду з тобою у вузькім коридорі,
Бо там «дві стіни», а ще спільне горе.
Знайомі лиш тиждень — а наче роками
У снах зустрічались, блукали стежками.
Не плач-бо, дитино! Обійму я міцніше.
Давай рахувати, щоб плинув час швидше.
Раптово згадала, що вже пережила,
І сльози не втримає жодна сила.
Як річенька бистра, як вітер ревучий,
Ці сльози дитячі на клапті рвуть душу!
А тут до ридання — ще й гикавка часта,
Та є замовляння (споминка давня),
Його скоректую, щоб стало сучасним,
Бо треба ж розраду надать бідолашній.
Тримай мою руку, повторюй за мною,
І чари магічні поллються рікою:
Тривого, тривого, почуй моє Слово!
Полиш нашу Неньку!
Та йди, тут близенько,
У ту державу, що росією зветься,
Яка не має ані душі, ані серця.
Нехай на власній шкурі пізнає
Все те, що на нас зкидає!
Тривого, тривого, почуй моє Слово!
Полиш моє місто та йди у російське!
Те, що спокійно спить. Нехай там загудить.
Те, що спокійно живе. Нехай ніхто не засне.
Те, що сміється й співає. Хай, як ми, виживає.
Те, яке вільно ходить і нічого не робить,
Аби зло зупинити. Не зможуть люди там жити,
Бо зробиш їм боляче, зробиш їх гаряче!
Їм буде спекотно! І буде їм лячно!
Нехай хоч на мить вони взнають,
Як в Україні люди страждають!
Тривого, тривого, почуй моє Слово!
Йди ти зі Львова — аж до тамбова,
З Кривого Рога — мчи до таганрога!
Чеши із Ізюму — до корабельного трюму,
З Білгород-Дністровського — до моря каспійського,
А із Хмельницього — до бункеру уральського!
Дай уже спокій залізничним вузлам,
Зачекалась на тебе давно москва!
Годі ходити до змореного Харкова,
Навідайся в псков! Зазирни до пєскова!
Досить лунати у Миколаєві й Сумах,
Ти кремль знахабнілий вгати краще струмом!
І не ходи більш ніколи до моєї Одеси,
Залиш у спокої Фонтан і Пересип,
Ще я скажу: оминай Черкаси...
А знаєш, забудь міста усі наші!
Знайди на росії місцини тихі
І там пророкуй вогонь з неба і лихо.
А в нас, щоб ні звуку, ні зойку, ані словечка!
Бодай тобі заціпить чи вскочиш у гречку!
Затихни! Замовкни! І зникни навіки!
Щоб жили дорослі й не плакали діти!
Тривого, тривого, почуй моє Слово!
Покинь мої землі! Скорись моїй волі!
Йди уже швидше, давно я чекаю!
Роби, як сказала! Бо я так бажаю!
P.s.
Місцини російські у мене скінчились,
Щоб інші також мідним тазом накрились,
Прошу небайдужих знанням поділиться.
Я начарую: туди тривога помчиться.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947176
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.05.2022
Раз у раз поети пишуть: вишня, вишня…
А я скажу: як гарно квітне за вікном айва!
Вона дозволить зазирнути у життя колишнє,
Коли узимку посміхнеться: «Літечко згадай!»
Стоїть айва, уквітчана й наряджена весною,
Струнка і гарна, у пуп’янках своїх рожевих,
Які рум’яняться між ізумрудною листвою;
Трішки збентежена, мов зашаріла наречена.
Та час іде, її занепокоєння кудись зникає
На сонечку. А може, їй щоки ніч остудить?
Айва ті пуп’янки свої повільно розкриває,
Із вітерцем фліртує, рум’янець й сходить.
А потім білі пелюстки тремтять у танці,
Лиш їм відомому. А може, то серцебиття,
Яке пульсує і у звичайнісінькій травинці?
Чи зародилося й уже бринить нове життя?
У вирії подій, у круговерті овочів і фруктів,
Забуду про айву, поки не прийду'ть морози.
Ці золотаві кульки легесенько беру у руки.
Які чарівні! Я надивитися на них не в змозі.
Спитаєте, а що ж то за «життя колишнє»?
А відповідь у загадки звичайна та проста:
Коли зима сніжить і вітер лютий свище,
Достатньо тільки взяти айвового плода,
Очі заплющити та глибоко вдихнути…
Отой духмяний аромат, глибокий і п’янкий,
Здатен у тепле і жадане літо вас повернути,
У ті, осяяні радістю, любов’ю, золоті часи.
Але наша любов буятиме й холодної зими.
Тоненьку скибочку айви з усмішкою відріжеш
І зі словами «Для найгарнішої» мені ти віддаси;
Я — тобі, бо позаяк айву ти просто їсти любиш.
Кажуть: айва то запорука шлюбу й вірності,
Що то богів якихось найжаданіший дарунок,
Але що важливіше, після її в'язкої терпкості
Солодшим для закоханих стане поцілунок.
______
До яких тільки легенд та історій не має відношення Айва. І сади Гесперид, і "яблуко роздору" (коли Паріс мав обрати Найпрекраснішу богиню), і плід Дерева пізнання тощо. Навіть, "мармелад" пов'язують саме з айвою.
У Стародавньому Римі вважалося, що айва сприяє зміцненню вірності (у шлюбі).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947089
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.05.2022
Я нині звуся Україна і маю
Певну майстерність і знання:
Що забажаю, можу я зростити,
Бо дуже вже родюча тут земля.
Порозкидали кляті росіяни
На моїх ланах, полях і у містах
Ненависті свої змертвілі зерна.
Але забули, що на часі посівна.
А мені лише роздолля дайте,
У помічниці я візьму весну,
Зерна ті, які життя позбавлені,
У мене і крізь камінь проростуть.
Відомі всі слова мені магічні,
Їх мовити потрібно буде зрання.
Для тих, хто лиш в науку вірить,
Скажу: я - селекціонер-ботанік.
То ж не дивуйтесь, як побачите
В моїм садку ненависті квітки:
Бо пелюстками двох кольорів
Раптом почала вона цвісти.
Одні темно-червоні пелюстки,
То розлилась народу мого кров
І полум’я, жарке й болюче,
Що спопеляє серце моє знов.
А інші пелюстки сліпучо-білі,
Як донедавна ще моя душа,
Як сніг лютневий оті квіти,
Бо колись поцілувала їх зима.
І хоч палає ненависть гаряча
У серці, яке помсти вимага,
Та студить ненависть морозна:
І розум мій на слушну мить чека.
P.s.
Мене всі запевняють: помста
Краще смакуватиме холодною,
Мені підійде будь-яка на смак.
Палаючого гніву всенародного
Здійнявся в небо сьогодні стяг.
У майбутті настигне кара кожного,
Хто не своє на землях наших взяв.
Скажи, росіє, за солдат не соромно?
Бо хто не крав, той убивав і катував!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947013
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.05.2022
Десь хтось малює собі квіти,
Щоб не лякались більше діти
Отих дірок, що у паркані…
Я знаю, це не згоїть рани,
Хай пелюстки ті білосніжні
Твою обіймуть душу ніжно,
Аби хоча б на мить забути,
Що довелось тобі почути,
Що довелось тобі побачить.
Бо ж досі серце твоє плаче,
А разом з ним душа ридає,
Як її втішити не знаю…
То ж попрошу оту дрімоту
Про сни без болю і турботи,
Про сни з усмішками коханих,
Неначе поряд вони з вами,
Хай їхній сміх у сни полине,
А смуток безпросвітний згине.
Ще начарую мовчазної тиші,
Печаль тебе нехай полише.
Тобі я також начарую обереги
І довгого життя пряму дорогу.
Іще зроблю чарівні талісмани,
Щитом тобі вони хай стануть.
Десь хтось малює собі квіти,
Бо ж треба якось далі жити,
Бо ж треба спомини жахливі,
Сумні, нерадісні й тужливі
Замкнуть в далекій комірчині,
А без ключа та й не відчинять.
Той ключ сховаємо навіки
Аж на краєчку всього світу.
Його шукать ніхто не стане,
А як і стане - то не знайде.
А раптом знайде? Як же бути?!
Замок заіржавів. Не відімкнути.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946993
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.05.2022
Про відносини із Музою я хочу розказати:
До мене вона приходить, коли лягаю спати.
І штурхає у плечі,
І заглядає в очі,
Щось там собі шепоче
І подихом лоскоче…
Ось так вірші й пишу, трішки напівсонна,
Аж поки не заграють будильникові дзвони.
Або вона приходить, коли помию голову,
Волосся б просушити, бо ж у кімнаті холодно.
Але їй не до того,
Вона товкмаче свого:
Слухай, що придумала,
Записуй, що заримила…
Гадаєте, за феном голос Музи мені не чути?
Але той фен вона не дозволяє увімкнути!
Чи то я варю борщ або гостям стіл накриваю,
Чищу сало, у маршрутці їду, у домі прибираю…
Що Музі мої справи?
Тільки ж вона права!
Не маю життя свого,
Лиш занотовую чужого.
А час вже друзям подзвонити і щось своє зробити…
Та вирішила Муза: я — їй народжена служити!
На свою Музу, говірку та балакучу, я не скаржуся,
Це так я, добре панство, із вами просто раджуся.
Хочу, щоб за графіком,
У межах вільного трафіку,
Муза в дім приходила,
Вірші свої приносила.
Як досвід гарний маєте, скажіть, що треба зробити,
Аби і я, і моя Муза могли дружно та мирно жити?
05.05.2022 р.
06:40-06:55 ранку
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946923
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.05.2022
Не покупаем «спутник»: Украина так решила,
Но вместо «спутника» войной россия нас привила.
Ваш «русский мир», который пострашней ковида,
Поверьте, не хотим на наших землях видеть.
Хотя болезненных симптомов у украинцев нет,
Однако доктора без остановки нам твердят в ответ:
Повторно (бустером) вам вакцинироваться нужно,
Ракетами уколы делать, поверьте, нам не сложно.
И что ни день — очередной (и даже не один!) прилет.
Когда ж с вакцинами прикроется в москве завод?!
Когда же в отпуск (вечный!) уйдут все из кремля?
Как только терпит до сих пор «врачей» таких Земля?
Хотя, какие вы доктора? Вы жулики и шарлатаны!
Да-да, вы именно такие, неуважаемые россияне!
Вам и самим не помешало врачам бы показаться,
Ведь вы больны! На правду не стоит обижаться!
Ваш маниакально-шизофренический синдром
Достал уже! Вас запереть бы всех в дурдом!
Но как же можно запереть гигантскую страну?
Но лучше бы закрыли! Предотвратили бы войну!
И не было б убийств, насилия и воровства,
Совсем другие грехи мололи б Божьи жернова,
Не вы бы принимали му'ку, считая, что дают муку'.
Теперь всю жить придется быть вам начеку!
Накроет ли россию огнем или дождем с небес,
Болезни поразят иль в экономике придет регресс,
Мор, смерти, саранча?.. Без этого могли бы жить,
Только и нужно было, что Украину отпустить!
Не нас одних. Вы многих заковали в оковы тьмы,
Но костью в горле для россии сделаемся мы!
Ты слишком много откусила, москва! Подавишься!
И не спасет тебя никто! Скоро «представишься»!
Вон, и Китай тебе уже судьбу такую напророчил:
Другие страны принять твои он земли уполномочил.
Ростов, Воронеж — взять предложили Украине,
Но мы довольны тем, что есть у нас и ныне.
Чужого нам не нужно! Чужого мы не хотим!
Но не готовы ни с кем делиться ничем своим!
Так что, россия, закатай губу обратно! И поскорей!
И лучше б ты переживала о территории своей.
Вот так проснешься однажды ранним утром,
Как мы проснулись в феврале при свете тусклом,
А нет тебя! Нет ни на карте, ни на планете всей.
С тобою вместе здох уральский твой Кащей!
И сразу в мире благодать! И сразу в мире — мир!
Какой прекрасный повод устроить всеобщий пир!
Тебя не приглашаем. Тебя, как помнишь, уже нет.
Но обещаю, поминать тебя мы будем каждые сто лет!
Вот помечтала, и как-то сразу стало легче на душе.
Помню, мечты материальны, так что пока я на кураже,
То загадаю что-нибудь для всех, не только для себя:
Пусть завтра Победой Украины закончится война!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946918
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 05.05.2022
Ви пробачте, якщо мовчу,
Що вам коментарі не пишу:
Отже, мовити я не в змозі,
Навіть смайлика чи емо'дзі.
Бо мені далі треба йти,
Я у пошуках… ні, не краси,
А того, що зцілить душу.
Віднайти собі ліки мушу.
Пам'ятайте, не поета вина,
Що не стали його слова,
Що не стали його думки
Камертоном чиєїсь душі.
А у серці моєму розлад,
А в душі — розпач і безлад.
Як привести усе до ла'ду?
Як усунути «чуттєву» ваду?
Аби світ — в кольорах веселки,
Як все бачила завжди змалку.
Аби музика — сімома нотами,
А не тільки одними тривогами.
Щоб смаків було не злічити,
А не болем одним гірчити.
Щоб п’янили мене аромати,
А не дим один лиш вдихати.
Аби знов було як раніше.
Як раніше… і навіть, більше!
Сподіваюсь, той день настане,
І загояться «чуттєві» рани.
Знову стане світ мені милим,
І для радощів знайду я сили.
Я любитиму колишні рими,
Бо поверну чуття невловимі.
Але поки цього не сталося,
То читатиму, як читалося,
І брестиму мовчазною далі
Шляхом смутку, туги й печалі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946831
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.05.2022
Ще до народження мого тебе у мене вкрали,
Твоєї краси у дитинстві, на жаль, не пізнала,
Любов і повага до тебе у серденьку спали.
На їхнє пробудження ти терпляче чекала.
Гадала, що слушна нагода прийде пізніше:
У школі та ВУЗі секрети свої відкривала,
Та місця тобі не було в ієрархії рішень,
Які, ідучи по життю, я щоденно приймала.
Адже здавалося, що в тім такого страшного
І чи може воно чимось людям зашкодить,
Як поруч зі мною крокуватиме інша мова?
Тим паче, сама вона поряд зі мною ходить.
Скільки себе пам'ятаю, вона була завжди:
Побут, робота, фільми, новини, а також пісні;
Вона полонила думки, вона увірвалась у сни;
У транспорті та на вулиці нею говорять усі.
Навіть, коли пліткувала з Музою я наодинці,
То не звертала уваги, якою балакає мовою,
Бо ж не до мови… коли починаються "танці",
І треба встигнути записати кожне її слово.
Відмовки, скажете? Може, і ваша правда,
Але перейти на вкраїнську я часто хотіла,
Твори перекладала, а як заговорити нагода
Із кимось траплялась, я миттю німіла.
Наче програма записана у підсвідомості,
Не дозволяє зробити отой вирішальний крок,
Час зупинився, я зависла у своїй невагомості:
Не на землі, але й удалині від твоїх зірок.
Наче прямо до генного коду вплелася
Одвічна засторога московського загарбника:
Аби з мовою українською я ніколи не зналася,
Якщо хочу не синицю впіймати, а журавлика.
Що ти вільна, тобі душа і серце мої казали,
Світ належить тобі, у небо чимдуж лети!
Та міцно скували мову ментальні кайдани.
Як полетіти, якщо не має сили просто іти?!
Якось лютневої ночі, під прикриттям імли,
Нестерпного болю луна по землі прокотилася,
Зруйнувала ударна хвиля стіни твоєї тюрми,
І на волі нарешті мова моя опинилася.
Обійми мене, приласкай мене, приголуб!
Втіш мене, заспокой, втихомир і розрадь!
Захисти мене, вбережи від шаленої згуби!
Ощаслив мене, всолоди, а ще радістю стань!
Ти мене просиш? А може, прошу я тебе?
Знаю, без мене ти встоїш, бо ти не одна.
А я не зможу сама віднайти у пітьмі себе
Тепер, коли наше сонце нещадно гасить війна.
03.05.2022 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946756
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.05.2022
Чарівниця. Серія друга.
Частина друга: Замовляння.
...І залишилась я сама. Стою із пензликом,
Змастити треба ж солоним молоком,
Аби була рум’яна й гарная скоринка.
А перед очима пробіга інша геть картинка.
Колись у сиву давнину місила доля тісто в діжі,
Але муки забракло і вона взяла землю свіжу,
А замість дріжджів — гордість та пиху.
Не воду і не молоко — а кров людську.
Не сіль додала — а жагу до влади,
Не масло взяла — шаленство й зраду.
Віками сходило те тісто,
Століттями вилазило із діжки.
А випікався хліб у вогняній печі —
У кузні боротьби, в скаженій, дикій січі.
Ось так історію писали собі імперії,
То непрості та філософськії матерії.
Хай я не доля, сил таких не маю,
Але до тисяч голос свій приєднаю:
Ти зглянься над дітьми своїми,
І вже зроби щось із катами тими,
Що нищать людство вже віками,
Бо ж не встигають гоїтися рани.
Як ти пекла колись державність їхню,
Так роз’єднай. Зітри її зі світу.
А як не знаєш спосіб це зробити,
Тобі я можу трошки підсобити.
Дивись на мене, і роби як роблю я:
Ось є велика "пампушкова паляниця",
Як федерація, що нас і нині кривлить,
Що з розуму світ цілий зводить.
То ж розділи оту росію кляту,
Що люд вкраїнський убива затято!
Ти поділи росію, як і я свій хліб ділю.
Почуй же, Всесвіте! Почуй мене, молю!
Не давши хлібу настоятись,
Взялася на частини поділяти:
Пампушки відділялись добре.
Єднає землі на росії спільне горе,
Якщо їх примус поєднав колись,
Розділить доля. Треба лише взятись!
Пальці пече, бо ж хліб гарячий,
Я не спиняюсь, хоч і плачу!
Про себе промовляю,
За всіх людей бажаю:
А ти була велика! А ти була найсильна!
Та надто вже пихата! Надто вже свавільна!
У діжці не сиділось, полізла через край!
А я ж попереджала: чужого не займай!
Як доля поліпила, від купочки до купи,
Так я тебе розділю, нашлю на тебе згубу!
Не відаєш про мене, нічого ти не знаєш,
Живеш не по закону, і горя не чекаєш!
Та найчорніше лихо кружля вже над тобою,
Воно тебе накриє чорнішою бідою!
Як зникнеш ти зі світу,
Не будуть сльози лити,
Ніхто та й не зажуриться.
Що я кажу — те й збудеться!
01.05.2022 р.
______
Частина перша другої серії за посиланням:
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946646
___________
* Шиболе́т, шибо́лет (івр. שיבולת, «колос», рідше «течія») — біблійний вислів, у переносному сенсі вживається для означення характерної мовної особливості, яка дозволяє ідентифікувати групу людей (зокрема, етнічну); своєрідний «мовний пароль», за яким можна розпізнати, що мова, якою розмовляє людина, є для неї нерідною (приклади у Вікіпедії).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946647
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.05.2022
Чарівниця. Серія друга.
Частина перша: Паляниця
Гостювала у мене племінниця,
Та зник інтернет, і вона зразу в плач.
Не сумуй, він скоро повернеться,
А поки, зготуємо шоколадний "кранч"?
Молодіжне це слово, а також страву
Я знаю ще із попереднього візиту:
Бо що ж поробиш, сучасні діти
Без інтернету не вміють жити.
Або зготуєм щось, що є на часі?
Що вимовляють тільки люди наші?
Не просто шиболет* у мові:
Багато символічного у цьому слові.
Тепла й ароматна паляниця —
То щастя і госпóди благополуччя,
Також гостинність і безпека,
Кажуть, що то є символ сонця.
Тому що паляниця кругла й золотава?
Або найголовніша в світі страва?!
А ще, то тіло Боже,
І зневажати хліб негоже.
Можемо зробити щось складніше:
Є час, поки підходить тісто. Вирішуй!
Пам’ятаєш коровай на весіллі у Марічки?
Був перев’язаний гаптованою стрічкою
Такий великий хліб з прикрасами із тіста,
Його печуть на священні урочистості.
Який він гарний! Найкраща з подарунків
Краса мереживних тих візерунків:
Пташки, шишки, а ще квітки,
Також калини гілочки!
І хоч минули вже Святвечір і Різдво,
Давай калач з тобою сплетемо?
Також минулася вже Великодня днина,
Та подаруємо калач малечі на хрестини.
Сама побачиш, як цікаво переплітати кіски,
А хочеш, просто зробимо пампушки з тіста?
Великі чи маленькі, кругленькі чи овальні,
А забажаєш, то будуть навіть і квадратні.
У давнину із хлібом була така морока!
У горщику ґаздиня варила хміль,
А потім у макітрі, іще гарячим,
Його мішала з мукою із пшениці.
Як розчин сам по собі охолоне,
То додавала дріжджі
(Або щось, що підкислить).
Та ставила в холодну піч,
Аж на цілу ніч.
На ранок, коли опара підійшла,
Тоді іще муки ґаздиня насипала.
Ще дрібка солі, ще тепла вода.
І починалася тяжка робота:
У ночвах вимісити тісто,
Як руки будуть не липкі, а чисті.
Потім ділила тісто на шматки,
Розкочувала їх на столі.
І не забути б ще надріз зробити,
Аби без перепон могла зростати
Ота хлібинка-паляниця у печі
На капустяному листі
Або лопаті дерев'яній,
Бо деко ще були тоді незнані.
Та не лякайся, зараз усе простіше.
Опара попервах: мука та дріжджі,
Тепла вода нам також знадобиться.
І не хвилюйся, все буде як годиться.
Сучасні дріжджі — то дивовижні чари,
Жінки сьогодні можуть забути про опару,
Але з тобою нам не дуже пощастило,
Пресовані лиш дріжджі були в магазині.
Тому чекає нас складніший шлях…
Але опара підійшла, ти тільки глянь!
До неї додаємо за рецептом складники:
Олія, цукор, сіль і молоко. І звісно — ще муки!
Вимішуємо добре: хто ложкою, а хто рукою.
Не хочеш спробувать разом зі мною?
Ні? А для мене це справа фантастична!
І ось, дивись, вже тісто еластичне.
Формуєм кульку, накриваємо рушником.
І час-від-часу споглядаєм тишком-нишком
Чи паляниця ще не підійшла?
Годинку десь чекати, залежно від тепла.
Лиш потім перекладаємо на деко хліб.
Чекаємо, щоб вдруге підійти він зміг.
Нарешті, робимо надріз — і у духовку,
Щоби простояв у гарячім сховку.
За півгодинки вже спечену хлібину
Ми загортаєм у рушник. Ще на годину.
Лиш їсти паляницю хутко —
А от зробити не вийде швидко,
Отут терпіння треба мати
Та віри в себе не втрачати.
Але не встигли пампушки ані спекти,
Ані поставить до розжареної пічки,
З'явився інтернет (без нього і не спиться),
І зникла (перегоріла!) юна помічниця...
____
Продовження за посиланням:
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946647
Серія перша за посиланням:
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944116
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946646
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.05.2022
Її зерна ви сіяли в Харкові,
поливали в Ізюмі й Чернігові,
а у Сумах її часто «ГРАДили»,
також гноєм брехні удобрили.
Колосилась вона в Маріуполі,
її гомін лунав у «Борисполі»,
у Одесі три дні достигала...
Всі міста її присмак пізнали.
Ця ненависть у кожній душі,
врожай збирайте по країні усій:
лють міцнішала день за днем,
поки Україну смалили вогнем.
Ви казали, що «асвабадітєлі»,
що ви світу усього цілителі,
«мир несли» і чекали вдячності,
а отримали океани ненависті.
P.s.
Я благаю Бога всевишнього:
ти прости мою душу грішную
і ненависть оберни на зброю,
аби мала чим боротись з ордою.
30.03.2022 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946465
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.04.2022
Однажды громко завопила жаба,
Сидя посреди гниющего болота:
«Грязь мне уже до колик надоела!
Хочу я дом из яхонта и злата!»
Кто-то в далеких высях мирозданья
(Глухим ему бы быть или слепым)
Услышал это завистливое созданье
И преподнёс роскошные дары.
И вот вместо вонючего болота
Стоит вполне приличный город,
Но жабе в нем неймётся что-то,
Истязает её душу алчный голод.
И снова жаба просит мирозданье:
Ей хочется возвыситься над всеми.
Было даровано магическое знанье,
Позволившее захватить соседа земли.
А после у другого. И ещё. Ещё…
И вот уже немерено землицы.
Вот тут бы жабе и промолвить: «Всё!
Довольно мне! Пора остановиться!»
Молчала жаба. Составляла планы тихо,
И мирозданию пришлось вмешаться:
Жабье царство под татарским игом,
Дань платить, до пояса склоняться.
Терпела жаба. Долгие терпела годы,
А после к дьяволу явилась на поклон.
За душу можно получить свободу,
И еще гонору за рубликов "мильйон".
И вот не существует больше жабы
(Хотя все так же мерзко квакает она),
Но хочет, чтобы звали ее Рыбой.
Смеясь, одобрил это тут же Сатана.
Хоть тыщу раз ты Рыбой назовись,
Суть рыбью не постигнуть никогда.
Куда ты лезешь?! Прошу, остановись!
Ведь рыбий мир — это не воздух, а вода!
Да только этой горделивой жабе
Плевать на все природные законы.
Она мечтает о всемирной славе,
С нее чтоб рисовали картины и иконы.
Но вот пришла пора исполнить уговор,
И Дьявол не согласен ждать и часа,
Однако заключен был новый договор.
Жизнь без души. Но как? Пока не ясно!
И прежде мерзкою была душонка,
А без нее та жаба — просто нежить.
Однажды, когда откажет ей печенка,
Перед другими свет может забрезжить.
Пока же приказала квакать всем по-жабьи.
И квакали — иначе ссылка или смерть.
Увы, под ее властью оставались слабые,
А сильных она вгоняла в земную твердь.
Но, наконец, настали светлые часы,
Плоть без души сама себя изжила.
Собрались в Пуще властные мужи
И жабье царство мирно поделили.
Но только вот не сдохла жабо-рыба,
А из икринки смогла переродиться.
Гнёт всех инакомыслящих на дыбе,
Никак не хочет с ними она ужиться.
И новой жабо-рыбе снова всего мало,
И эта жабо-рыба войну вновь развязала.
А жабо-рыбье противным всему миру стало,
Но только жабо-рыба своей вины не осознала.
И квакает противно, и квакает натужно:
Мои соседи сами во всем и виноваты;
Я защищалась, мне это было нужно;
Давно б меня убили, если б не мои солдаты...
И что ни день — то к блюду лжи добавка:
То не было такого, то это сделали не мы;
Всегда хотели мира — вот об этом справка;
И вишенка на торте — конечно, самообстрелы!..
И эта жабо-рыба по преступлениям
Своих предшественниц давно опередила.
Вы спросите: когда же будет наказание?
Увы, но мироздание пока что копит силы...
Вместо морали — просьба к мирозданию:
Добей ты жабо-рыбу раз и навсегда!
Если позволишь случиться новому перерождению,
То где гарантия, что не к тебе заявится беда?
28.04.2022 г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946396
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 29.04.2022
Ну вот и сорваны лживые маски,
Истину скрыть вы не стремитесь.
Свой образ правдивой краской
Вы рисовать совсем не боитесь.
И вот публично и в полный голос
Ваши власти бесстыдно заявляют о том,
Чтобы в россии не допустить голод
Запасы пополнят херсонским зерном.
А что дальше? Вишня, черешня,
А летом — сладкие спелые арбузы?..
И расцветает уже мечта пышным цветом,
Как все будете наедаться «от пуза»!
Вы готовы забрать все «под чистую»,
А украинцы пусть питаются травой.
Вы кто? Освободители?! Да, воистину,
Вам так освобождать Украину не впервой!
А если вы от неумения такие голодные,
И если мучит вас неуемный аппетит,
То пригласили бы кого-то способного
И он нужное на вашей земле взрастит!
А не хотите, тогда ешьте руду и алмазы,
Запивайте нефтью (ее же так много),
На десерт готовьте суфле из газа,
Но никогда не трогайте ничего чужого!
Есть правила, по которым принято жить.
Их каждый в современном мире знает:
В магазине (на рынке) всегда можно купить
То, чего тебе сегодня не хватает!
Но у россиян — ведь особые скрепы,
У россиян все не как у приличных людей.
И если перестала вдруг падать манна с неба,
Вы превращаетесь в кровожадных зверей!
Напоследок от себя добавлю: Жрите!
Жрите все, пока еще можете жрать!
Но, по привычке, потом никого не вините,
Что в аду приходится вечность встречать!
А сегодня пусть комом станет в горле
Каждый украденный у ребенка кусок!
За все придется отвечать в итоге,
Расплата будет, дайте лишь Богу срок!
28.04.2022 г.
___
Написала, коли дізналася, що депутати красноярського краю забирають собі зерно з окупованої Херсонщини. Ще й інші регіони закликають робити те ж саме. А також чекають захоплення інших областей України, аби і там щось собі забрати
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946383
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 29.04.2022
Диалог российских пропагандистов
(на который вдохновил «замечательный» комментарий от «Лариса Довгая», написавшей на проще.ру к моему стихотворению «Россиянкам!»: Теперь вместо «россиянки» ставим «украинки» и читаем по новой. – пунктуация и орфография от комментатора)
— Другое ставим?
— Конечно, ставим?
— А разве потом докажем?
— А мы никому ничего не скажем!
Мы же не виноваты,
Что в голове у людей вата,
И верят слову любому,
И рады всему плохому,
Что говорим о соседях.
Хоть это и полные бредни!
— А может, все же не скажем?
Ведь мы пуповину режем,
Которая наши народы
Соединяла многие годы!
— Какие народы? Какая еще пуповина?!
Ты же сам придумал, что нет Украины,
Лишь русские исконные земли!
А может, ты из «пятой колоны»?
Но если однажды уже поверил,
Что украинцы все хуже зверя,
Будь добр заблуждаться и дальше
И верить всему, что мы скажем!
Ведь если откроем мы правду,
Если вдруг раскроем глаза народу
На то, что им лгали годами, веками,
Что сделают они с нами?
Ведь ми разругались не просто с соседом,
Мы разругались уже с целым миром!
Все видят в россии — убийц, мародеров, насильников.
И подчас педофилов. Одним словом, злобных преступников.
— Да, без сомнения, правду нужно и дальше скрывать,
А народу росии лучше ничего и никогда не узнать.
Пусть и дальше считают, что мы боремся против фашистов.
Кому же будет приятно узнать, что живешь в стране-террористе?
P.s.
Цитировать могла бы еще долго, но неприятно и противно,
Что обмануть пропагандистам вас совсем не трудно,
Ведь русский сам обманываться рад.
Надеюсь, меня А.С. простит, что обошлась я слишком вольно
С его любовной лирикой, но надоело быть оригинальной,
Тем более его слова тут в самый раз!
13.04.2022 г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946281
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 28.04.2022
Війна вишиває
На українській землі
Не гладдю, не хрестиком,
а справжнісінькими хрестами.
Війна вишиває
На тонкому сердечному полотні
Не муліне чи бісером,
А понівеченими життями.
Війна вишиває
Удень, уночі, у сутінковій імлі,
Та гордиться не хистом,
А катуваннями і смертями.
Війна вишиває:
Орнамент створили в кремлі,
Бо москва учепилась у нас
Ядовитими пазурами.
Війна вишиває,
Їй слугують безхребетні раби.
Не полинуть ніколи до Бога
Їх слова з каяттями.
Війна вишиває.
І в ці довгі-предовгі дні
Нас захистити не можуть
Ані молитви, ані храми.
Війна вишиває.
Ми сьогодні всі дуже злі,
Бо ніяк не вдається
Привести сусіда до тями.
Війна вишиває:
А у небі летять журавлі,
Гілочки та двори
Уже вкрились квітками.
А війна вишиває:
Приданого скрині уже чималі.
Та забирайся до пекла
Разом зі своїми рабами!
Війна іще взнає,
Чого варті українські шаблі!
Додому мчатиме швидко
Прямими й кривими стежками.
Війна відступає,
Коли руйнуємо кросна її.
Але з нами назавжди біль:
Рани гояться пекучими рубцями.
23.04.2022 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946275
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.04.2022
(1)
Вы так долго прошлым бредили,
Вот, пожалуйста, машина времени!
Только таймер (его не крутите!)
Будет выставлен на тысячелетие.
Ведь прошлое — это всегда прошлое.
Оно ваше. Его принимайте любое.
Но знаете, в прошлом есть неувязочка:
Все, что говорили вам, детская сказочка.
А сначала была просто "Держава Руська"
(Позже сменила имя на "Русь Київська"),
В основе лежали два славянских союза:
Полян (это Киев с Черниговом) и русов.
Но русы (возле реки Рось) — это не вы.
До вас очередь еще не дошла — увы!
Славянские русы — это те, кто смог
Обустроить правый Днепра приток.
Вы спросите: Где же тогда ваше?
Отвечу: Искать нужно чуточку дальше!
К примеру, Новгород был Великий.
Он так же древен (почти!) как Киев!
Но только возьмите вы на заметку:
От Киева тысячу триста километров.
А Киев, напомню, столица Киевской Руси,
Название у которой вы просто "слямзили".
Вы спросите: Зачем так далеко смотреть?
Можно вернуться от столетия на треть!
Но даже и 300 жалких, коротких лет
Не прольют на историю правдивый свет.
Ведь «исконность» это совсем не земли,
А привычка: вы всегда чужое «пёрли»!
Какой была ваша натура, такой и осталась:
За тысячи лет ничего не поменялось.
Еще когда из Новгорода один Олег
В конце далекого девятого столетья
Явился, чтобы Киев стольный захватить,
А также киевских князей подло убить.
Аскольд и Дир тогда не подозревали,
Что «платья купеческие» врагов скрывали.
Но подлость, удар кинжалом в спину —
Для вас привычны, для вас почти рутина.
Только вернуться Олег не захотел
И в Киеве (жить, править) он осел.
Ведь Киев так прекрасен, чудесен, мил:
Про Новгород Олег и думать позабыл.
Все потому, что Киева земля
Ему дышать свободой позволяла.
А мудрость Руси и сила духа
Притягательнее были вашей разрухи.
(2)
Синонимы «Руси» это воля, слава, честь.
И достижений уйма, всех не перечесть.
А ты, Россия, — обыкновенная подделка,
Продала душу за дьявольскую сделку.
Пусть поднялась в князья из грязи,
Нет ничего в тебе от той, былой, Руси!
Ты почитала варварство и рабство,
На этом и построила храм свой.
Сама на имя «Русь» я не претендую.
К чему мне? Не имя образ ведь рисует.
Мне «Украиной» хорошо живется,
Пусть это имя за мной и остается.
Увидела я древний, вольный, дух,
Хотя считала, что он в сердцах потух,
Но мой народ на деле доказал:
«Дух» выжил и крепок он, как сталь,
И что былые воля, слава, честь,
Единство и отвага — все в украинцах есть.
А в россиянах, что русскими представляются,
Лишь зависть и рабская природа проявляется.
(3)
Хотя, если покумекать чуточку:
Новгород, он не совсем "в точку".
Что ж вспомнить для вас привычное?
Может, Великое княжество Московское.
Сначала просто удельное княжество
Из Владимиро-Суздальского княжества.
Уж извините за тавтологию,
Но имя такое помнит история.
Как же территорию княжества описать?
Может, современные границы назвать?
Это Москва и Московская область.
И так бы все лучше и оставалось!
Но жадность и зависть в твоей душе,
Лишали покоя всех на соседней земле.
И вскоре уже именуешься царством,
А после империей зовёшь себя властно.
А вскоре и вовсе сменила ты имя.
Захотела ты Русью зваться отныне.
И чтобы в воровстве тебя не обвиняли,
С именем и летописями намухлевали.
Итог:
под вами вся ваша исконная земля.
Плюс та, что захватили за столетья.
Вам брать чужое нравилось всегда.
(Жаль, от улик не осталось и следа!)
Я только жду, когда настанет время
Народы сбросят рабское ваше бремя
И потребуют уже свои "исконные земли",
Те, что вы когда-то без спроса взяли.
Тебе Московией снова придется стать:
Не нужно было слишком многого желать.
Будешь никому не нужная и забытая,
Как старуха у своего разбитого корыта.
(4)
Еще добавить пару слов сейчас хочу.
Недавно прочитала. И не смолчу!
Вы говорите, что мы ваши друзья!
Вы все твердите, что мы ваши братья!
Но мы всегда были у вас на службе.
А договор о «братстве и вечной дружбе»,
Который исполняли всей своей семьей,
Вы заключили не с моей землей!
Вы заключили с Крымским ханством,
Великой орды законным наследником.
По договору — Крыму дань платили.
И как меня вы в свое время насмешили,
Когда овациями бурно Крым встречали.
О возвращении домой что-то кричали.
Не Крым вернулся: вы вернулись к Крыму.
Тут не могу придумать никакую «рЫму»…
(5)
Значит, пора заканчивать мне монолог,
Добавлю пару слов лишь в эпилог:
Государством первым
(Это и школьник должен знать)
На «ваших» землях
Был Хазарский каганат!
Так ты Хазария?!
Не плачь, нечего стыдиться!
Хотя, согласна,
Нечем и годиться.
Но когда
От русского все воротят нос,
В имени другом
Спасенье ты найдешь.
Главное,
Будь искренней и честной,
И доброй,
Миролюбивой и прелестной...
Прощения
У всех обиженных ты попроси
И, может быть,
Лет через сто кто-то и простит.
27.04.2022 г.
_____
Якщо побачите історичні ляпи або неточність, буду вдячна за підказку. Хочу потім росіянам відправити і треба більш-менш точно передати історичні події.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946185
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 27.04.2022
*****! **! **, *! ****! Россия, ну какого рожна
(Извини за мой приземленный французский)
Ты решила, что Украина тебе что-то должна,
Лишь потому, что здесь говорят по-русски?!
С чего это тебе показалось, будто ты в праве
Диктовать и указывать, как нам нужно жить?
Уж поверь, мы и сами прекрасно знаем,
Что для нас лучше? И с кем нам стоит быть.
Даже если в чём-то и где-то мы ошибемся,
Это наши ошибки — они совсем не твои!
Пусть мы упадём, но мы сами поднимемся,
Чтобы идти по никем не навязанному пути!
Хватит уже вспоминать свои исконные земли!
Если и было такое, все давно быльем поросло.
Лучше вспомни, как советский союз поделили.
И на этом поставили точку. Finita! The end! Всё!
Просматривая старых фотографий альбом,
Об украинских землях ты вдруг загрустила.
И плевать, что мы, в Украине, тебя не ждём!
Тормоза? Их нет! И ты мчишься, закусив удила!
***! **! Россия, ну чего ж тебе так неймётся,
Что постоянно с советами лезешь ты к нам!
Или народу российскому так хорошо живётся,
Что ему б позавидовал даже из песни «султан»?
Ты решала бы лучше собственные проблемы:
Есть и дороги, и дураки. Не нужно серебра
Или алмазы россиянам в подарок на именины.
Ничего такого! Существует разумного грань,
Просто дай своему забитому, немому народу
Нормальную (по современным меркам) жизнь,
Чтобы солдаты твои не ехали к нам, в Украину,
Как на поле чудес: и все хотят получить приз!
Украина - не поле чудес. Но, если пожелаете
Вместо ящика можем черный мешок предложить.
Барабан? В русскую рулетку на "кольте" сыграете.
Вы готовы за наши призы жизнями заплатить?
Не стоит, как Якубовичу, везти нам подарки
("Грады", "Смерчи", "Калибры" - оставь их себе),
Знаешь, у нас всегда всего было в достатке:
Ведь мы умеем и работаем на своей земле.
Россия, ты говоришь, что мы возгордились,
Попрекаешь, что не хотим с тобой дружить,
Что прошлое свое позабыли... Мы не забыли,
И поэтому нам хочется совсем иначе жить.
Мы не считаем, что украинцы лучше, чем кто-то,
Но, понимаешь, друзей выбирают себе "по душе",
Чтобы было общее: хобби, досуг или работа.
А у нас с тобой не осталось ничего. Вообще!
Что сказать напоследок? И, чтобы без мата.
После силы - это второй твой любимый язык.
Надеюсь, и без продолжения станет понятно:
Украинский народ. Жить в рабстве. Уже отвык!
22.04.2022 г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945948
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 25.04.2022
Толпа решила: освободить хотим Варавву.
А это значит: нужно Христа казнить.
Пилат вздохнул: что же, так тому и быть!
Народу должен свою я волю подчинить.
Варавва на свободе,
Иисус казнен.
Но он Сын Божий,
Поэтому воскрес,
Даруя искупленье за грехи,
Но был наказ народу:
Больше не греши!
На том бы и могла закончить
Библии свой вольный пересказ,
Да только все то же самое
В мире происходит и сейчас.
В другом тысячелетии
И на другой земле
Другой народ
Одобрил молча смерти
Каждого и всех,
Кто в Украине жил,
Кто Украину просто так любил.
Другой сановник молча покорился,
Хотя он не таков, как римский тот Пилат:
Распять, убить, стереть с лица земли целый народ
Давно мечтал российский П.* и покориться был он рад.
И вот в один из дней,
А после вновь и вновь,
И даже накануне праздника
Христова воскресенья
Народ российский,
Восхвалявший набожность свою,
Как под копирку повторил
Тот древний римский грех.
И днем, и ночью в душу, тело Украины
Гвозди вбивают методично россияне.
У них другие гвозди: ракеты, пули, мины.
Но, как и прежде, смерть - итог их злодеяний.
Но люди не воскреснут.
Люди не воскреснут!
Люди не воскреснут!!!
Скажу я трижды,
И может, наконец,
Поймете, какова цена
Вашего молчания
И глухоты повальной!
Поймете,
Что кровь невинных покрывает ваши руки,
И эту кровь не смыть, не счистить никогда.
Что этот грех не искупить уже ничем,
И он останется с вами навсегда!
И как напоминание,
Вся пролитая кровь
Падет с дождем,
В снегах кристаллизуется.
И в чистом небе
Вы ее увидите.
И в воздухе
Ее запах услышите.
Вы не хотели мирно и спокойно жить,
Теперь не будет мира и покоя вашим душам.
И не надейтесь, что Бог когда-нибудь простит,
Ведь Он единственный, кто крики
всех убитых россией слышал.
23.04.2022 г.
________
*Прим. автора:
Хотя немного сомневаюсь:
Пилат иль все же Ирод,
Что тоже убивал младенцев,
Кто ваш П.? Скажете, кто же?
Ведь П., ничуточки не каясь,
Готов сгубить целый народ!
Лишь украинский? Или российский тоже,
Если к могилам приглядеться?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945850
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 24.04.2022
* За мотивом улюбленого
фільму "Брехун, брехун"
із Джимом Керрі у головній ролі.
(І)
На іменинному торті задую свічку,
Попрошу здійснити бажання таке:
Щоб, коли ранок здолає нічку,
Ти промовляв лиш правди слівце.
А як тільки захочеш збрехати,
Одразу почнуться корчі, а біль
Буде навпіл тіло твоє роздирати,
Немов оселився там хижий звір.
Певна річ, спробуєш ти мовчати,
Утекти, а може, сховатись будь-де,
Та незборне бажання правду казати
Тебе і на Уралі (у бункері) віднайде.
У ефірі телебачення, або на радіо,
В коридорах кремля чи у метро,
І на площі червоній, як по рації,
Промовлятиме правду твоє нутро.
Усю правду, яку ховав ти роками
В потаємних куточках душі,
Вже не стримують високі брами.
А отже, почують її росіяни усі.
І пізнають, яке ти підле брехло,
Скільки їм ти навішав «лапші»,
Вони втямлять: ти суцільне зло
І живеш лиш заради брехні.
І прозріють в московії люди,
І спадуть у них шори з очей,
Бо лунатиме правда усюди,
Звучатиме із відкритих дверей
Про злочинні приписи і накази,
Про твої плани підступні й гидкі,
Про те, як ще жодного разу
Ти правди не сказав у житті.
(ІІ)
На святковому торті задую свічку
Попрошу здійснити бажання таке:
Щоб, коли ранок здолає нічку,
Промовляв лиш правди слівце...
Та знайшовся хибний момент
(Те, що задум мій гарний псує;
Те, що зруйнує мій план ущент).
Вам зізнаюся: свято це не моє.
А до свята мого, іще так далеко!
До свята мого, ще жити й жити,
Бо мене у липні приніс лелека.
А з бажанням нам треба спішити!
Тому я тихо посиджу скраєчку,
Бажане подумки уявлю у мріях,
Поки іменинник дме на свічку,
Фантазуючи, як побачать у дії,
Що на ранок, як пройде нічка,
Мовить путін правдиві слова.
І від правди застогнуть сердечка,
І від правди здригнеться земля.
Бо правда як гострі кинджали,
Та правда гіркіше їдкої отрути:
Як росіяни українців убивали,
Вони усі, а не один лише путін.
Так, не маю ні торта, ні свічки...
Проте Богу молюся кожної ночі:
Хай вже зникне пагубна звичка
На криваву правду закривати очі!
21.04.2022 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945709
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.04.2022
...або "відповідь. Та якщо не знаєте кому і з якої причини, то й добре. ;)
Господь спитав Адама:
«Чи їв від дерева пізнання?»
«То жінка, яку ти дав мені,
Плоди дала — і я їх з’їв».
Тоді Господь спитав і Єву:
«Чи правда є якась у тому?»
«Змій спокусив — плоди я їла».
Ось так людина вічність загубила.
Хоч кожен знав, що коїть гріх,
Проти спокуси встояти не зміг.
Скажу, історія там дивна
Та трішки темна.
Оті плоди раніше Єва з’їла,
Чому ж разом з Адамом вона прозріла?
Як навпаки, чому ж раніш не стала
Від сорому вона ховать свого нагого тіла?
Чи знав Адам (ось головне питання),
Що їсть плоди від дерева пізнання?
Про те нам Біблія нічого більш не каже.
А як хто знає, то хай мені підкаже.
Ось я й кажу, історія то темна.
Давно все сталося, тому й недивно.
Та зрозуміло там одне мені:
За гріх, і незалежно від розміру вини,
Усім причетним Бог призначив кару.
І змію. Й Єві. Дісталося й Адаму.
Часи ішли. Змінювася світ.
І всі забули про зміїв та Адамів гріх.
Стали казати, що Єва спокусилася сама,
А потім спокусила і Адама.
І що там далі почалося…
Яке б вже лихо в світі не стряслося,
То винні зовсім не Адамові сини,
На них нема й краплиночки вини.
У всьому винуваті Єви підлі дочки,
Підступні їхні душі, звабливі їхні Очки.
Пандора відчинила скриню…
Від Клеопатри чоловічий рід весь майже згинув.
Єлена поміж греків війну розпочала.
Моргана також щось там затівала.
Це полювання на "відьом" світ цілий захопило.
Усе те зараз і не згадати,
Як світу довелося від жінок «страждати»…
Та нині спитати хочу я чоловіків,
Які свій страх жінок пронесли крізь віки.
Ви кажете: «Всі біди від жінок?».
А може інший треба було вивчити урок?
Що треба слідкувати кожному та й за собою.
Опікуватись треба власною душею.
Дивитись спершу в дзеркало на себе,
Аби не зводити на інших наклеп без потреби.
І визнавати спершу власні помилки,
Бо не знайдеться в світі людини без вини.
P.s.
Звернутись до жінок я також хочу.
Молімося до Бога проти ночі,
Що живемо в освічені часи,
Які наблизили нам наші попередниці.
Бо в сиву давнину,
Та в принципі, і не таку далеку,
Були безправними жінки,
А за панів вважалися чоловіки,
Хай навіть був він самим найбіднішим,
Та над дружиною — хазяїн він найбільший.
Як проти чолов'яги зробить інший якесь зло,
Йому на захист вставало все село.
А як дружині хтось намне боки,
«Справи сімейні!» — всі розводять руки.
А ще не мали ті жінки нічого:
Ні власності,
Ні голосу,
Ні гідності!..
Не мали жодних прав!
Навіть позбавили їх права
Віддатися у шлюбну ніч тому, кого кохали,
Бо видумав господар «jus primae noctis»,
Такий «податок цнотою» здіймали феодали!
Бо хто сильніший — той і правий.
А ми безсилі — а тому безправні.
Були.
До сих часів.
Тепер вже кожна — сама собі хазяйка,
Хоч ти добродійка, а хоч і лиходійка.
Ми можемо робити, що захочем!
Ми можемо бажати, що захочем!
Керуємось лиш власним розумінням,
Талантами, чеснотами та вмінням.
А також Божими законами, хто вірить,
Що після смерті всіх чекає Суд єдиний.
Ось так і живемо сьогодні:
Якщо людина - їй, тобі або мені
Скаже зле слово чи вдіє щось лихе,
Перед людським судом відповідать за все.
Хоч ми в не найкращі,
Та ми і не найгірші.
Ми на рівні з чоловіками.
З такими ж бо правами,
Які закон завжди дарив чоловікам,
Які лише у снах завжди ввижались жінкам!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945576
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.04.2022
(І)
Молодиться молодиця:
Робить маску з полуниці.
Їх з коханим залізниця
Відвезе в Пущу-водицю.
Хоч боялася спізниться,
Та забігла до крамниці,
Бо хотілось їй суницю,
Ще й малинову спідницю.
А спокуслива блудниця,
Білолиця провідниця
На пероні хорошиться.
Ну а це вже не дрібниця!
Вам скажу (не таємниця):
Що любов — моя світлиця.
В чемодані є рушниця,
Ще ударить блискавиця,
Як якась там чарівниця,
Чорнобровая лисиця,
Та й підморгує в зіниці,
Зазиває одружиться.
Мого щастя руйнівнице,
Час тобі уже молиться!
Бо як дам зараз по пиці,
Перестанеш веселиться.
Шлю тобі я жовтяницю:
По тобі співа дзвіниця,
Одягай вже плащаницю
І крокуй-то до гробниці!
(ІІ)
«Ну, і що це за дурниця,
Оця ваша полюниця?» —
Та й пита брехні служниця
Із ворожої столиці.
Цю заблудшую чортицю
(Може, пЕкла випускницю
Чи язичницькую жрицю?)
Вже чекає громовиця!
Йой, болітимуть сідниці
Не з падіння на землицю:
Відхлестала їй вербиця
За знущання з «паляниці».
(ІІІ)
Ці слова — мов ті вервиці,
Ми лиш бачимо різницю.
Наша мова — то криниця,
Та не всі можуть напиться!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945459
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.04.2022
Я сьогодні дивлюся на світ
Крізь страшні окуляри війни:
Те, що було білим раніш,
Видається кривавим мені.
Всю минулу радість та сміх
Спопелив вже дощенту гнів.
Бруд і попіл на лінзах всі дні,
Бо палає Україна в вогні.
Жовте поле і неба блакить
Зеленіють в серцях щовесни:
Ці трикляті окуляри війни
З мене зняти обіцяють вони!
17.04.2022 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945395
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.04.2022
Давным-давно провидец жил
В далеком советском союзе,
Мультик он детский нарисовал
Очень и очень мудрый!
Искатели сокровищ в море
Нашли потопленный корабль,
Покрытый илом он лежал на дне,
В нем ползали только крабы.
«Фашистские эсминцы (всегда)
Буквой Z (зет) обозначали»,
Персонаж резюмировал, у
Надпись на боку прочитали.
Россияне, что же такое с вами,
Что несете фашистский знак,
Как будто священное знамя?
Будто и должно быть все так?!
18.04.2022 г.
__________
Вчера смотрела этот мультфильм в телеграмме.
Мультфильм «Сокровища затонувших кораблей», 1973 г.
И что примечательно: батискаф, на котором плывут исследователи, называется «Нептун». А одна из исследовательниц морских просторов одета в желтую блузку и синюю пилотку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945355
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 18.04.2022
Стукайте, колись казав Син Божий:
Стукайте — і вам колись відчинять.
Тому я думала, що декого хоч зможу
Переконати. І росіяни думку змінять.
Писала тексти і вірші свої складала,
Були і фото, докази, були й промови,
В коментарях я палко сперечалась,
І як могла, використовувала «слово».
Та лиш гірке розчарування я знайшла:
У більшості там просто нічого міняти.
Власних думок у їхніх головах катма,
Бо замість мозку — непохитна вата,
Ще де-не-де сховались клаптики малі
Із тезами промов пропагандистських.
Ми, українці, не раз вже чули їх усі,
Як переконували родичів-рашистів.
Так, серед росіян є часточка мала,
Що мовчки/пошепки осуджують війну.
Я, як і інші люди, маю гріхи, я не свята,
Тому і кидати каміння ні у кого не піду,
Та зАпит в душу міцно реп'яхом уп'явся:
Хто більше перед Богом й нами завинив?
Той, хто щиро (через дурість) помилявся
Або хто розумів усе, але нічого не зробив?
Є також росіяни, що обурювались вголос,
І хто за мир на мітингах у лютому стояв,
Але то лиш краплинка в безмежнім морі
Отих, хто зло творив, хоч правду й знав.
Я не суджу нікого — Бог нам усім суддя.
Як дав зневіри мить, щоб біль відплакала,
Так неодмінно викує зі слів нове оруддя,
Щоб знову я у непохитні двері стукала.
І що б не відбувалось далі, хочу сказати:
Хай навіть вам на стукіт не відчинять,
Не поспішайте передчасно руки опускати.
Ми закопаємо уральської Пандори скриню!
15.04.2022 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945314
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.04.2022
Чому слова мої не стануть кулями
Та й не поцілять у катів проклятих,
Що спокусилися нашими землями
І мирних людей взялися убивати?
Чому слова просто літери на папері,
А не птАхи, що линуть крізь простір?
Вони б тоді подолали найвищі мури,
Що звела росія із заздрощів і злості.
Чому слова мої не велетні із каменю?
Не обереги чи саморобні талісмани?
Уже б розквітла Україна порятована.
Її б ми зараз тішили. І лікували рани.
Чому слова не мають магічної сили?
Прошу про захист і ворогам відплати,
Та зорі напризволяще нас полишили,
І за це не припиняю собі докоряти.
Чому слова мої, оці римовані строфи,
Не здатні наново війну переписати?..
Хоч щось змінити. Помогти хоч трохи!
Бо слова є. І сил не маю, щоб мовчати!
14.04.2022 р.
____
Питання: чи краще замість "війни" використати слово "життя"?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945207
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.04.2022
(Сторінка І)
Я завжди дечого не розуміла,
і це мене обурювало й ображало:
(як? через що? чому?) коли це
ти мені, сусідкою, «за брата» стала?
Сама мене ти прописала у р/союзі,
а ще до того - нахабно полонила,
тепер стовбичиш на моїм порозі
і пропонуєш братерство через силу.
З якого боку я на тебе не погляну:
московія, ерефія, імперія, росія,
ти за іменником лишень «вона».
Така, як бачиш, у науці чудасія.
Якщо сама не знаєш свого роду,
не буду й я копатися у цім болоті.
Що "старша", ти придумала легенду,
Хоча мій дім раніш збудовано на світі.
Так, ти велика, сильна і дебела,
а я мала, та зовсім не молодша.
Як рахувати, зовсім ти забула?
То згадуй, любонько, вже швидше.
П'ятнадцять з хвостиком століть
моєму Києву, величному й святому,
твоя москва і дев'яти ще не стоїть.
Я не брешу, це людям всім відомо!
Ось ще одне питаннячко тобі:
мій Київ для "руських міст за матір".
Я в Києві сиділа - а десь у далині
ти руською почала раптом зватись.
Не мала сил я зупинити свого часу
тебе - загарбницю, злостиву Юду.
Ти дуже до чужого скарбу ласа,
тож прагнеш вкрасти звідусюди.
Історію крадеш, майно, здобутки,
а що не крадеш - то ущент руйнуєш.
Це твоя дяка за усі мої дарунки?
Чи просто від злостивості лютуєш?..
***
(Сторінка ІІ)
Із плином часу стираються кордони,
тож у минуле складно зазирати,
бо зникли імена, згубилися народи...
Онуки ж майбуття бажають знати.
І я минуле у покої хочу полишити,
але нащадків пам’ять хай закарбує:
як вони будуть тобі часто потурати,
ти всі закони Божі поплюндруєш.
Змішавши у єдине історію і вигадку,
страшне собі у голові наворотила.
Тож ти сама у себе відібрала розум,
а потім проти мене ти гріха вчинила.
Після останнього замаху на вбивство
з тобою стали незнайомців ми чужіше,
і ти мені тепер не більше ніж сусідка,
і всі слова твої, повір, мені байдужі.
Ти знищила сама нашу покревність,
її з літописів ти кров’ю позмивала.
Прошу я Бога (молюся йому ревно),
щоб ти мене ніколи більш не "рятувала"!
Та згинь вже! Зникни! Забирайся геть!
Також збери усе, що принесла мені:
розруху й горе, біль, ненависть, смерть;
мені залиш моє: любов, надію, сміх.
Ніщо не допоможе знову зблизиться,
тож не ходи розшукувать чарівну "руту".
Ми паралелі, що ніколи не зустрінуться.
І з цього часу повинна ти мене забути!
Збайдужіла,
Не твоя Україна.
Я розправила свої крила,
Я без тебе - квітуча та вільна!
13.04.2022 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945116
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.04.2022
За мотивом пісні «Чом ти не прийшов?..»
(Муза завітала після новин про «Москву»).
Ой, чом ти не пішов,
Як ще змогу мав?
"Йди..." тобі казала.
Напрям був простий,
Та завагася ти,
Думав, жартувала.
Та жартів час минув,
Ти розпочав війну,
І серце запалало.
Драпай навпростець,
Бо тут тобі кінець,
Я ж попереджала.
Якби ти вдома спав,
Та й долі не шукав,
Я б весну стрічала.
Два місяці вже тут
Ти сієш біль та лють,
Такого не чекала.
Ой, чом ти не пішов,
Як ще змогу мав?
Я ж тебе просила.
Тільки уже пізно,
Натворив ти різне,
Досить я терпіла.
Ти сам обрав біду,
Назад не відпущу,
Гнівом кривда стала.
Копав могилу нам,
Лягай до неї сам,
Тобі це Божа кара!
P.s.
"Насіння у карман",
Щоб згинуть недарма,
У мене ж посівная.
14.04.2022 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945036
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.04.2022
Коли тваринка скаженіє,
то вибору зовсім нема:
бо хоч господар і жаліє,
та все ж її він забива.
Бо сказ — страшна, заразна штука:
скажене вкусить, і сам загинеш в муках.
Отой російський сказ
страшніш ковіду буде:
усі хворіють там як раз,
сказ на росії уже всюди.
Вони ж бо дивляться всі зомбоящик,
зомбує сказ і гірших, і найкращих.
Симптоми тут прості,
нескладно їх виявляти.
Спершу хочуть всіх «спасті»,
по-нашому, «урятувати».
Заходу кричать, аби той швидше здох,
і тоді їх путін буде у всесвіті «і цар, і бог».
«Лікарі» зі всього світу
діагнозу так і не склали.
Це було як у «Буратіно»:
хворий? мертвий? ні, не пізнали!
Тож вирішили з лікуванням трохи почекати,
а на росії хвороба почала прогресувати.
І ось ми дочекалися біди:
до сказу — білая гарячка
(ввижаються усюди вороги),
і «лікарям» самим уже лячно.
Бо пацієнти геть згубили глузд і розум,
а злочини свої маскують ім'ям Божим.
Граючись, беруть усе,
до чого лиш рука дістане.
Та росія кару понесе,
бо злочинів її чимало:
Катують, ґвалтують, руйнують, вбивають…
Ні жалю, ні милосердя солдати не знають.
Як подолати скажене зло,
підказка була на початку.
Саме не зупиниться воно,
у діагнозі написано чітко.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944975
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.04.2022
Як тільки ми сьогодні росіян не нарікаємо:
рашисти, нелюди і орки, дикі варвари…
Це відображення того, що всі ми відчуваємо,
бо ворог наш у яв приніс людські кошмари.
Проте яким ім’ям країну цю не називай,
дивись на неї в профіль, чи дивись в анфас,
незмінна істина: росія — то загарбний край.
Та вірю, невдовзі поламає зуби вона об нас.
Народів наших сутніть не змінили і віки
(від пращурів нащадкам вона передається):
Київська наша Русь, Просвіта, вільні козаки;
росія ж, як і завше, марно із болота пнеться.
Бо якір для росії - її підступність, ницість,
лукава посмішка, яка ховає заміри брехливі.
Якщо хапать багато, то можна й подавиться.
А вона знов і знов хапає. Бо не відчуває міри!
P.s.
Продовжуймо шукати імена та рими влучні,
це наша спроба злість і тугу вигнати з душі.
Та у житті нам треба розуміти, що зло сучасне
має своє ім'я, і воно зветься росіяни та росія.
10.04.2022 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944949
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.04.2022
Тримай мене, тримай,
Здається, я не встою,
Саму не полишай
З жахливою бідою.
Тримай мене, прошу,
Бо сили я втрачаю,
Я падаю в пітьму,
Як вижити, не знаю.
Тримай, не відпускай
Мої затерплі руки,
Ось-ось за небокрай
Полину через муку.
***
Ти постривай, не йди,
Я поруч, я - з тобою!
Ти сили віднайди,
Я ж захищу без зброї.
Ти постривай, не час
Іще нам розлучатись,
Нове життя якраз
Почали ми складати.
Ти постривай, держу
Твої холодні руки,
Що не сказав, скажу,
Тож маєш далі жити!
***
На тебе я погляну
Крізь небесні кручі,
Хай очі і примружу,
Та за слізьми не бачу.
До тебе прокричу,
Слова ті вкраде вітер:
Я так тебе люблю,
Більш за все на світі!
Для тебе лиш жила.
Але у мить минулу
Здолати не змогла
Смерть оту зухвалу.
***
Тепер, коли пішла,
То треба якось жити,
А навкруги імла,
І світла мало світу.
Тепер, коли біда,
Де відшукати сили?
Ще й горе, як та вода,
Здійма болючі хвилі.
Тепер щодня горюю.
Як нічого втрачати,
Себе не пошкодую
Задля відплати.
***
Колись вона
Покинула цей світ,
Бо клятая війна
Збивала гарний цвіт.
Колись і він
Полишив світ оцей,
Бо зупиняли гін
Диявольський тіней.
Колись вони
Зустрінуться удруге:
Й, здолавши перепони,
Забудуть свою тугу.
10.04.2022 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944915
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.04.2022
Спи, моя дитино, спи,
насниться хай тобі
наша квітуча земля,
Україна рідна твоя.
Нехай у яскравих снах
лунає лише тишина,
дзвінка або мовчазна,
бринить тільки вона.
У небі над головою
птАхи літають: весною,
влітку, восени і взимку
мирно тобі буде, синку.
Мирно буде моїй доці,
тиші бажаю щоночі.
Мирно хай буде світу,
у мирі хочемо жити.
Скоро будемо вдома,
забудем сльози і втому;
гратимеш у нашім краї,
там вже ніхто не стріляє.
Невдовзі побачиш тата,
годі його прикликати:
він боронить країну
і нашу з тобою родину.
Спи, моя дитино, спи,
і допоки сняться тобі
веселкові, чарівні сни,
ти не побачиш війни.
Спи, моя дитино, спи,
дивись мальовничі сни.
Швиденько ти засинай,
баю-бай, баю-бай...
28.03.2022 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944839
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.04.2022
Ми з тобою давно розлучилися,
Поділили наше майно і дітей.
Та в голові тобі щось помутилося,
Знову стоїш ти біля моїх дверей.
Але у мене інший є на прикметі,
Порядний, добрий і джентльмен,
Він співає пісні, складає сонети,
Він розумник і, навіть, спортсмен.
Та не в чеснотах його справа:
Що не тебе обрала, то твоя вина.
Я з ним крокую наче королева,
Забувши, як тобі була я кріпосна;
З тобою завжди мала я німіти,
Він чути хоче голос мій дзвінкий;
Мене замкнув ти від усього світу,
А він подарував край чарівний.
Тому не вимагай, щоб я вернулася,
Цього не буде (ти повір) ніколи!
Достатньо я тобі уже вклонялася,
Час полишити зачароване це коло!
Від тебе варто було відхреститися,
А я чекала, поки сам відступиш.
Хто знав, що змушуючи підкоритися,
Ти свій останній розум згубиш?
Не думаючи, я взяла й сказала,
Що силоміць любов ти не здобудеш.
За мить над домом вже моїм заграва,
І ти до мене з кулаками сунеш...
І ось стою, розхристана й побита,
Солоні сльози по щоках біжать,
Мене жахає твоя лють несамовита,
Та прагнення свободи не віднять.
04.04.2022 р.
________
Не можу обрати назву:
1. Розлучилися - і крапка!
2. Прагнення свободи не відняти.
3. Чи інше? / Ваш варіант.
Буду вдячна за підказку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944776
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.04.2022
Вранці бачила голуба:
на гілку альбіції всівся
і у очі мені споглядав.
Сіра, тендітна пташка,
одвічний символ миру,
радісну звістку несла.
«Скоро, зовсім скоро,
чекайте, іще недовго,
та й закінчиться війна».
Голуб оце промовив,
і зразу у небо здійнявся
назустріч грізним вітрам.
Бо має цю добру вістку,
неначе зерна надії,
посіяти в душі всім нам.
Вранці побачила голуба,
бажаний знак від Бога,
що чекає на нас перемога!
11.04.2022 р.
___________________
P.s.
А голуба, і справді, бачила.
О пів на восьму ранку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944703
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.04.2022
Зомбі, Вурдалаки, Орки
якось вилізли з болота:
наказує, як нам жити,
оця бридка Злидота.
Виглядає як людина,
а в душі — багнюка,
вона гірше ніж звірина,
підступніше зміюки.
Не має своїх статків,
земля бур'яном вкрита,
а за чужі пожитки
ладна й сусіда вбити.
Промовляє ім'я Бога,
проповідує братерство,
але нічого святого
не бачу у її звірствах.
Промила мізки їй добре
облудна пропаганда:
усе біле стало чорним,
бо «так казала Ванга».
Поки крові не нап’ється,
то не матиме покою,
і у пеклі приживеться,
бо дружить з сатаною.
Але московія проклята
вже сама іде на страту,
бо ніхто не хоче знати
цю орду злодійкувату.
Межу Злодій порушив,
його зустрінем свинцем,
згодом сонце досушить
те, що ми не доб'єм.
Одразу по Перемозі
обіймемо друзів, рідню,
лунає на кожному розі:
"Люблю Україну свою!".
25.03.2022 р.
________________
У оригіналі були літери англійського алфавіту, та мене у одній україномовній групі у Фб заблокували на місяць за цього вірша. Тому літери змінила. Але ми всі розуміємо, що там має бути.
Коли писала вірша, то Муза мала трішки жартівливий настрій. Третя від кінця строфа була такою. Та сьогодні жартувати настрою немає. Тому поки приберуть рядки.
Може, колись і поверну.
;)
Залізні кілки вже готові,
свята вода у пляшкАх,
ждуть пташки поштові
наказу бити по москалях.
;)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944676
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.04.2022
Ви прийшли у мирну країну,
у цивільних покірно стріляєте,
бездумно скидаєте бомби,
у вас (бачте бо) "просто цілі",
неважливо, що то
люди, будинки, міста.
Хай не знали спочатку,
хай командири брехали,
та вже рівно два тижні
вам скандує Україна уся:
«Додому ідіть!
Їдьте додому!»
Та не складена досі зброя,
бомби й ракети летять,
ви в атаку рушаєте знову
на беззахисних та дітей.
І лише у полоні
визнаєте провину свою.
Та запізно
виявляєте ви
каяття,
бо була
вже перейдена
вами остання межа!
Хтось із нас вже тиждень не бачив сонця,
і є ті, хто його не побачить ніколи;
хтось забув, яке свіже повітря на смак,
бо пожежі навкруг не стихають;
хтось у страху покинув свій дім,
і немало назад не повернуться,
бо нема куди повертатись;
хтось забув, якою чудовою тиша бува,
а когось вона знову лякає: нам невідомо,
з чого ви будете далі стрілять...
Уже бачив весь світ,
як російські солдати забирають життя,
сон спокійний, щасливе дитинство…
Разом з ними зникають
милосердя, співчуття, доброта.
Саме до вас, росіяни!
Я бажаю вам смерті, нещасть усіляких,
щоб зазнали "десять єгипетських кар"
і щоб потім Чорне море до себе забрало;
поки цього не сталося, відслідковую,
скільки знищено ваших солдат,
скільки танків спалили,
гвинтокрилів підбили;
що вам знов відімкнули
і не пустили куди.
І, пробач мені Боже,
я не чую вини за собою,
не бажаю я підставляти другу щоку,
через те,
що самі ви прийшли,
вас не кликав ніхто.
Сплюндрували, спалили,
зітерли з лиця землі
все те добре, ласкаве та миле,
що плекала у серці своєму
мало не сорок років
мирного життя.
І це я,
що чула війну лиш у гулі тривожних сирен,
її бачила — лиш на екрані смартфону.
Уявіть почуття мільйонів людей,
хто на власному досвіді взнав
«доброзичливість» «руського миру».
Та, на жаль,
не почуєте ви моїх слів;
не тому, що правда у вас
за міцними замками
(треба лиш захотіти,
відкриває їх всі VPN).
Не почуєте,
бо вам байдуже,
що в Україні війна,
що у нас гинуть люди,
на це вам
банально начхати.
P.s.
Я з надією дивлюся у майбутнє,
бо вірю: у карми хороша пам'ять.
Усі винні неминуче заплатять
по моральним боргам
і у цьому житті,
і у наступних.
09.03.2022 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944569
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.04.2022
Скрізь в Україні лихая година:
Мати ховає молодого сина,
Батько ховає яснооку дочку,
Потім плаче, плаче цілу нічку.
Десь у полі, там де місця стане,
Син ховає свою любу маму,
Доня ховає батечка свого...
Світ уже ридає од горя такого.
Нам би жити і турбот на знати,
Радісну пісню, як раніш співати,
Та на серці - біль, журба і туга,
Бо по Україні шириться наруга.
«Нам за що це?» Бога питаєм,
Він мовчить, не відповідає.
Мовте люди, як хтось уже знає,
Чом за Україну ворог нас вбиває?
09.04.2022 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944473
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.04.2022
Что же за подлая страна у вас такая,
Где мужчины не слышат слова «Нет!»?
Или у них всегда душа была гнилая,
А из мужского — чл&н и военный билет?
Настоящий мужчина — это защитник!
Мужчина — опора и каменная стена!
Жизнь явила ваших мужчин обличье:
Они похуже будут последнего зверья!
Убийцы, мародёры и насильники —
Им на века останется позорное клеймо.
Вы гордились, что они у вас сильные,
Они сильны, лишь когда совершают зло.
Ах, россиянки, никогда не говорите,
Что вы ни в чем (нигде!) не виноваты,
Вы — матери, жены, сестры и дочери
Зарвавшегося российского солдата!
Вы киваете, согласно им поддакивая,
Когда звонят вам и о злодействах говорят;
Приедут, сворованное на россию стягивая,
Вы не попросите чужое вернуть назад.
Не удивляйтесь, когда вам сообщаю я
Что мы теперь всех вас ненавидим.
Ведь зверства ваши простить нельзя,
И мы, поверьте, не простим и не забудем.
P.s.
Спросить хочу: а вам самим не страшно,
Что вскорости судьба отплатит равноценно
За все, что сделали ваши мужья, сыны, отцы,
Которые теперь насильники, воры и убийцы?
Вы карму себе подпортили, но это будущее,
А истинное наказание ждёт в настоящем.
Бумерангом зло всегда возвращается:
Он повернул назад, прибытие ожидается...
P.s.s.
Если в комментариях вы будете ругаться,
Писать, что злая я и сбрендившая тетка,
Спрошу: "Вам разве есть чего бояться,
Для вас ваши воЯки невиннее ребенка?"
А если вас мои проклятья сильно испугали,
То правду знаете вы (точно и без сомнений):
И справедливо воздаяние за то, что совершали
Те изверги, что недостойны были и рождения.
07.04.2022 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944430
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 08.04.2022
«Мы по мирным не стреляем!» -
Со всех экранов российских звучит.
«Стреляем, стреляем, стреляем…» -
Эхо взрывов, пожаров по Украине летит,
Но цензура печатать подобное запретит.
«Мы гражданских не убиваем!» -
Военные генералы снова твердят.
«Убиваем, убиваем, убиваем…» -
Жмет опять на курок российский солдат,
И тысячи украинцев в могилах уже лежат.
«Украинцев хотим спасти!» -
Без устали мелют бред.
«Мсти! Мсти! Мсти!..» -
Души погибших тихо шепчут нам вслед.
И разве можем мы им ответить «нет»?
08.04.2022 г.
Написала, коли дізналася про Краматорськ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944429
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 08.04.2022
Що кажеш, Боже?
Треба всіх прощати?
Пробач, але не чую я тебе,
бо в моїх вухах лунає
не заклик до прощення,
а постріли і вибухи, сирени.
І плач наляканих дітей,
і шурхіт крил тих янголів,
що передчасно у небо відлітають.
Гіркі стогнання тих,
хто втратив рідних, дім, надію.
Посмертні крики закатованих
за те, що вони просто жили в Україні.
Твої напуття можна прочитати,
та у моїх очах всі літери
складаються у слово лиш одне.
І слово це не «Бог».
Не «милосердя». Не «всепрощення».
А слово це: «Війна!»,
страшне, жахливе слово.
Страшніше і жахливіше від нього
лиш ті картини, що змальовує війна.
Так нині склалося:
не можу я прощати москалів.
Простила би людину,
що вибачення щирі принесла;
простила би звіринку,
бо вона дика, хижа і не зна,
що я усім завжди добра бажала.
Але московія — суцільне зло.
І проти мене «брат» мій согрішив
не раз, не двічі, не 70 і сім, (1)
а тисячі разів!
І це я не рахую всі ті гріхи,
що загубились у сторіччях.
Тому я чесно визнаю:
попри усі твої повчання
це зло простити
я ніяк не можу.
Та втім прощати їх
не маю і бажання.
Що кажеш, Боже?!
Чи вірно я усе розчула?
Я можу не прощати тих,
хто з наміром гріха вчинив,
хто визнавати помилки не хоче,
хто відмовляється пробачення просити,
хто не жалкує, каятись не поспіша?
Вони усі твоїми стануть ворогами,
ти сам прощати їх не будеш,
тому і покараєш за гріхи їх також сам? (2)
Це правда?!
Отже, так тому і бути!
Я щиро дякую тобі, мій Боже,
за мудрість, чуйність до людських сердець.
За те, що камінь зняв з душі моєї,
бо хочу бути я достойною твого прощення
та знаю: нещирість ти побачиш у мені,
якщо скажу, що москалів усіх прощаю.
Але прощення те було би тільки на словах.
P.s.
А що ж до того,
щоб відпустить образу -
гірку, пекучу,
ту, що розриває серце на шматки.
Я відпущу...
Хай попелом образа ця
розвіється разом із москалями,
що в дім припхалися до мене,
аби посіяти ненависть, біль і смуток.
Я "без надії сподіваюсь",
що так воно і буде!
31.03.2022 р.
(в редакції від 03.04.2022 р.)
______________
(1) Матфія 18:21-22
(2) Проповідь "Що таке прощення" (на сайті
https://www.jw.org/uk)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944277
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.04.2022
Спитаєш: хто ти мені?
Відповіла б — ніхто
я місяць ще тому,
та всі відносини земні
згоріли у пожежах,
розвіялись в диму.
«Куди ідеш і звідки?»
тепер не має значення,
бо ми — єдине ціле,
ми — України дітки,
улюблені та люблячі,
її надія, велич, сила!
Не шашлики у травні
пожежі спричинили,
і не стерня, що тліла...
A обстріли масивні
із градів, танків і ракет.
І мало що вціліло.
Ти не зостався осторонь,
коли страшенне лихо
у дім прийшло до нас;
ти кинувся в вогонь
лиш за велінням серця,
а не тому, що є наказ.
І ось пишу тобі листа,
хоча ні імені твого,
ні прізвища не знаю.
Просто пишу листа,
і, може, (десь? колись?)
його ти прочитаєш.
Dzienkuje, grazie mille,
obrigado, merci beaucour
чи thank you very much...
А моєму серцю миле
наше «Красно дякую!»,
це ліки від невдач.
Уклінно дякую тобі,
всім воїнам сміливим,
за віру, тишу й спокій!
Вже так багато днів
країну ви бороните
від ворогів жорстоких.
Вам моя дяка навіки,
але на білому листку
повно ще пустих рядків,
емоції вирують і думки,
аби їх всі розповісти
і всесвіту забракне слів.
Та знаю достеменно:
не пересохне джерело
моєї вдячності та шани,
його наповнюєш щоденно,
і воно вдвічі більше
ніж всі моря та океани.
Я дякую всім оборонцям
за доблесть та посвяту,
я дякую, коли дивлюся
на місяць, зорі, сонце,
за кожен подих дякую,
коли за вас молюся.
Хай дяка голосно луна
у вітру грізнім монолозі,
у шелесті трави і шепоті
прибою, у гомоні Дніпра,
у стогоні розлогих крон
і у пташинім клекоті...
Хай моє щире «Дякую!»,
втамує біль душевний,
дарує рівновагу серцю,
від небезпеки урятує,
ставши тобі бронею,
і руки сповнить міццю.
Повір, не сумніваюся,
що мужній ти і смілий:
відвагу бачу я щодня;
та знаєш, сподіваюся,
ти виживеш: без тебе
буде Україна вже не та.
Не зменшиться звитяга,
коли в потрібну мить
на цаль ухилишся від кулі,
не зрадиш ти присязі,
у бік зробивши крок
від вбивчої лихої долі.
Ти мого серця спомин,
надія та оберіг життя,
і небо, у блакить убране,
і жито, й цвіт калин…
Та зникне все як сон,
якщо тебе не стане.
Я напишу тобі листа,
хоча ні імені твого,
ні прізвища не знаю.
У ньому істина проста:
своє життя убережи,
слізно тебе благаю.
25.03.2022 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944217
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.04.2022
Скільки себе пам'ятаю,
Люди завжди казали,
Що думки матеріальні,
Усе буде, як загадали.
То ж, шановне панство,
З огляду на стан подій,
У небуття має відлетіти
Усім відомий лиходій.
#Некролог для путлера
Разом повинні уявляти:
Опублікують його надвечір,
Приблизно о дев'ятій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944195
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.04.2022
Вільно жила сорок років і горя не знала,
чаклунської природи у собі не відчувала,
та росія заявилась у гості, дихання перехопило,
і у душі щось магічне раптом відкрилось.
Розплету чорні коси (війна їх трішечки забілила)
розшукаю, де казан чавунний бабуся моя схоронила.
Рано-ранесенько встану, з плюща роси назбираю,
ще голубину пір’їнку, кілька зерняток маку,
гілку пахкої лаванди, три листочки сухої м’яти,
сіль із Азовського моря, щоб їдкою зробилася доля,
десять піщинок з одеських пляжів,
стільки ж хвоїнок із закарпатських кряжів,
із шахт та кар’єрів донецьких вугільну пилюку,
а з-під Києва треба лиш торфу рудого штуку.
Щось розтовчу у ступці, щось підігрію у плошці,
все вже кипить в казанці, додам лиш олію у ложці.
І поки ця суміш пекельна палає,
тихенько про себе я замовляю.
Бодай тобі поприщить,
бодай тобі заболить
кропивою «гордість» поб'є,
а потім вона посиніє.
І замість прищів — вже болячка
(звіру — тай доля звіряча!),
пече хай вогнем палючим,
морозить хай інеєм зимним…
За годину (чи десять?) вгамується біль
і дихати будеш ти вже без зусиль.
Аж ось, відпаде твоя «радість» (нарешті!),
без зойку дивитимешся ти на рештки
(мову від страху тобі відібрало,
тіло від жаху залізом скувало).
І вже колупаються білі голоднії черви
у твоїй плоті, чорній та мертвій.
Тут уже дуло тобі приставить до скроні
(за тобою й сльозинки ніколи ніхто не зронить),
та зарано вмирати, безсоромна тварюко,
то лиш початок твоєї вічної муки.
Як з першим проміннячком сонця здоров’я відновиш,
почнуться ті ж самі тортури знову.
І знову. І знову.
І знову…
Доба за добою, роки за роками,
то кара за те, що зробив ти із нами.
Як я повеліла — так все і буде,
тебе віднайде фатум усюди,
хоч утікай, хоч ховайся, та ти маєш знати:
ніяк, нізащо це прокляття не зняти.
23.03.2022 р.
____
Друга серія за посиланням:
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946646
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944116
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.04.2022
У війні священний
Країну ми бороним,
Робимо, що треба,
А ворог знову пре.
Їхали б додому.
Нащо тут вмирати?
Але воно ж дурне!
Пізно ви отямитесь,
Евокації* вже зроблені:
Русню усю положимо,
Елізіум на пекло їм кива;
Мир настане бажаний,
Омріяний, горьований,
Життя нове збудуємо:
Ельдорадо "відпочива".
!
26.03.2022р.
P.s. віршик із секретом.
P.s.s. дивіться Перші Літери.
________
* Евокація - У Стародавньому Римі – релігійний обряд викликання богів ворога з його стану, після чого ворога проклинали.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944034
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.04.2022
Мне бы вернуться в прошлое,
лет десять назад отмотать:
заговорить українською мовою:
чтобы у путина не было повода
войска на защиту мне отправлять.
Не нужна мне защита в стране,
где свободно говорю на русском!
Вы же напали ночью, подло и гнусно,
попытались сжечь Украину в огне.
Мне бы вернуться в прошлое,
два-три года назад отмотать:
изучить входы-выходы из сети,
пройти сквозь брехню русских сми
и о "мирной операции" рассказать.
Искандеры, грады, ракеты спешат
поразить крыши жилых домов,
сколько бы рцп ни отпускала грехов,
всех причастных с радостью примет Ад.
«Пусть вам снятся в кошмарах вечно
глаза наших мертвых детей».
Говорите, жизни нет ничего важней?
А вы сотнями губите их бессердечно.
Мне бы вернуться в прошлое,
хотя бы неделю назад отмотать.
Сообщить, к чему нужно готовиться,
ведь у путина явно нет совести:
отдан приказ без разбора стрелять.
Под ударом ВУЗы, мирное население,
роддома и центральные площади,
"Мрiя", что была поводом для гордости...
Мир шокировали ужасные злодеяния.
Но не россию. У вас правда искажена.
Посмотрите внимательно, и ее увидите,
вслушайтесь — и ее вы услышите.
Правда в том, что в Украине война!
Поймите, наконец, украинский народ
един, незалежно вiд мови,
и запомните каждое наше слово:
"Вслед за кораблем идите..." (зачеркнуто)
«Вас здесь никто не ждёт!»
P.s.
Ещё многое я могла бы русским сказать,
но приличные рифмы начинают от меня ускользать.
Поколений десятки не смоют бесчестья позор,
ну а мы, украинцы, не простим ваш кровавый террор.
28.02.2022 г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943988
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 04.04.2022
На жаль, не дочекалися
Натовських «супергероїв»,
Кажуть, що мир крихкий,
З їх приходом він не встоїть.
Чи ж бо вони не знають,
Що миру у нас вже нема?
З острахом вся Україна
У небо щомить спогляда.
Ми невпинно благаємо Бога
(Він має бачити все з небес),
Ангелів хай спрямує на захист,
Нехай явить одне із чудес.
Та крізь повітряні тривоги,
Певно, не чує Він молитов,
І на міста скидають бомби.
І знов. І знов. І знов…
«Небо закрийте хутчіше!»,
Заклик звідусіль луна.
Поки НАТО досі вагається,
Українці втрачають життя.
Все ще жевріє у душі надія,
Ще є у нас сподівання,
Любу неньку свою Україну
Ми боронимо без вагання.
Поки чекаємо на вашу поміч
Гуртується наш народ.
Ми вистоїмо. Бо так треба!
Бо шлях є лише уперед.
Страшніше лернейскої гідри
Ота московицька навала,
Своїм отруйним подихом
Україну вона міцно скувала.
Наші воїни мужні, звитяжні
Нещадно нападників косять,
Та на місці збитих голів
Згодом виростає по десять.
Гідру перемогти Гераклу
Свого часу допоміг Іолай:
Ми із друзями разом сьогодні
Швидше це зло подолаєм.
"Небо над Україною закрийте!"
Вас благає людей багато.
Закрийте над Україною небо
І почуєте: "Слава НАТО!"
07.03.2022 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943921
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.04.2022
Як весна перемагає зиму,
Україна переможе ворогів,
І вони із цього світу згинуть,
Буде, як Тарас нам розповів.
Омріяну, жадану та незриму,
Перемогу кожен з нас хотів.
Як весна уже здолала зиму,
Україна подолає ворогів.
27.02.2022 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943816
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.04.2022
(І)
Сон мені наснився,
дивний та безладний,
наче в Україні
розквітають маки
посеред зими.
Маки червоніють
не в степах чи лузі,
а в містах і селах,
прямо на асфальті,
просто у хатах.
Сон мені наснився,
грізний, страхітливий,
що в блакитнім небі
та й літають круки,
круки-вороги.
Чорні тії птахи
із залізним пір’ям
місячної ночі,
сонячної днини
зазивають смерть.
Сон мені наснився,
облудний та химерний,
що на наші землі,
мирні та родючі,
пнеться сарана.
Дика та голодна,
із «братнім» обличчям,
де вона проходить,
полиша руїни,
не відає жалю.
Сон мені наснився
(душу розтривожив):
мовби на чужину
линуть пташенята
із розбитих гнізд.
Тих же, що лишились,
клятий завойовник
посадив у клітку,
полум'ям закриту,
й на волю не пуска.
(ІІ)
З жахом я прокинуся,
відсмикну фіранку,
за вікном, усміхнена,
Україна завжди нас
з любов'ю зустріча.
Тільки виявляється,
що то усе не вигадки:
краєм волелюбним,
широко крокуючи,
розповзлась війна.
Зло накрило людство
вогняним плащем;
кров'ю вся залита,
вже земля заплакала
від своїх страждань.
Не розгледів, вороже,
ти серця українського:
добре й миролюбне,
воно у гніві праведнім
зовсім страху не зна.
Тож, не дорікай мені,
як поцілю в відповідь;
ще Ісус* попереджав:
від меча загине той,
хто меч до рук візьме.
(ІІІ)
Сон мені наснився,
віщий та пророчий:
майбуття яскраве,
світлу й кращу долю
зорі нам малюють.
З того часу вірю
(сумнівів не маю),
що недовго лиходії
та й на нашій Україні
будуть лютувати.
Мирним стане небо,
гнізда всі поновимо,
щедрим урожаєм
нам земля віддячить,
ну а що ж до маків...
Ті червоні маки —
то печаль і смуток,
наша біль і горе —
залишаться в серці,
зроду не зів'януть.
12.03.2022 р.
_______________
(*) Мф. 26.52
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943815
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.04.2022