Тома

Смичок і струни

Иннокентий  Федорович  Анненский

Смычок  и  струны


Какой  тяжелый,  темный  бред!
Как  эти  выси  мутно-лунны!
Касаться  скрипки  столько  лет
И  не  узнать  при  свете  струны!

Кому  ж  нас  надо?  Кто  зажег
Два  желтых  лика,  два  унылых...
И  вдруг  почувствовал  смычок,
Что  кто-то  взял  и  кто-то  слил  их.

"О,  как  давно!  Сквозь  эту  тьму
Скажи  одно:  ты  та  ли,  та  ли?"
И  струны  ластились  к  нему,
Звеня,  но,  ластясь,  трепетали.

"Не  правда  ль,  больше  никогда
Мы  не  расстанемся?  довольно?.."
И  скрипка  отвечала  да,
Но  сердцу  скрипки  было  больно.

Смычок  все  понял,  он  затих,
А  в  скрипке  эхо  все  держалось...
И  было  мукою  для  них,
Что  людям  музыкой  казалось.

Но  человек  не  погасил
До  утра  свеч...  И  струны  пели...
Лишь  солнце  их  нашло  без  сил
На  черном  бархате  постели.
Перевела  на  украинский  язык      18.04.20    22.25

Інокентій  Федорович  Анненський

 Смичок  і  струни


 Яке    важке,  темне    марення!
 Як  ці  вершини  мутно-лунні!
 Торкатися  скрипки  стільки  років
 І  не  впізнати  при  світлі  струни!

 Кому  ж  нас  треба?    хто  запалив
 Два  жовтих  лика,  два  смутних  ...
 І  раптом  відчув  смичок,
 Що  хтось  взяв  і  хтось  злив  їх.

 "О,  як  давно!  Крізь  цю  темряву
 Скажи  одне:  ти    та,  чи  та?  "
 І  струни  ластились    до  нього,
 Брязкаючи,  але,  ластились,  тріпотіли.

 "Чи  правда  ж,  більше  ніколи
 Ми  не  розлучимося?    досить?  ..  "
 І  скрипка  відповідала  так,
 Але  серцю  скрипки  було  боляче.

 Смичок  все  зрозумів,  він  затих,
 А  в  скрипці  луна  все  трималася  ...
 І  було  мукою  для  них,
 Що  людям  музикою  здавалося.

 Але  чоловік    не  погасив
 До  ранку  свічок  ...  І  струни  співали  ...
 Лише  сонце  їх  знайшло  без  сил
 На  чорному  оксамитовому    ліжку.
 Переклала  українською  мовою  18.04.20  22.25

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872565
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 18.04.2020

«Аве Марія» Франца Шуберта

         В  поисках  автора.  «Аве  Мария»  Франца  Шуберта  (Третья  песнь  Эллен)
Предыдущая  часть  -  «Аве  Мария»  Каччини  —  Вавилова
 Ва­ри­ант  «Аве  Ма­рия»  Фран­ца  Шу­бер­та,  на­вер­ное  один  из  са­мых  из­ве­ст­ных  и  по­пу­ляр­ных,  при  этом  ок­ру­жен­ный  сразу  несколькими  ми­с­ти­фи­ка­ци­я­ми:
   Фран­ц  Шу­бер­т.  Литография  Йозефа  Крихубера
На­чать  хо­тя  бы  с  то­го,  что  сло­жи­лась  тра­ди­ция  не­пре­мен­но  вклю­чать  «Аве  Ма­рия»  Шу­бер­та  в  Ро­ж­де­ст­вен­ские  ве­че­ра,  хо­тя  по  со­дер­жа­нию  она  от­но­сит­ся  к  Бла­го­ве­ще­нию.  «Ave  Maria»  в  пе­ре­во­де  с  ла­тин­ско­го  —  ра­дуй­ся,  Ма­рия.  С  та­ки­ми  сло­ва­ми  ар­хан­гел  Гав­ри­ил  об­ра­тил­ся  к  Пре­свя­той  Де­ве,  имея  в  ви­ду  бу­ду­щее  ро­ж­де­ние  от  нее  Ии­су­са.  Далее,  ес­ли  при­гля­деть­ся,  то  ка­но­ни­че­с­кий  вид  «Ave  Maria»,  ка­то­ли­че­с­кая  мо­лит­ва  к  Бо­го­ро­ди­це,  стран­ным  об­ра­зом  из­ме­нен.  Вот  ори­ги­наль­ный  текст  мо­лит­вы:
   «Áve,  María,  grátia  pléna;  Dóminus  técum:  benedícta  tu  in  muliéribus,  et  benedíctus  frúctus  véntris  túi,  Iésus.
Sáncta  María,  Máter  Déi,  óra  pro  nóbis  peccatóribus,  nunc  et  in  hóra  mórtis  nóstrae.  Ámen.»
 А  вот  ее  песенный  вариант:

«Ave  Maria
Gratia  plena
Maria,  gratia  plena
Maria,  gratia  plena
Ave,  ave  dominus
Dominus  tecum

Benedicta  tu  in  mulieribus
Et  benedictus
Et  benedictus  fructus  ventris
Ventris  tui  Jesus

Ave  Maria
Ave  Maria  Mater  Dei
Ora  pro  nobis  peccatoribus
Ora  pro  nobis
Ora,  ora  pro  nobis  peccatoribus

Nunc  et  in  hora  mortis
Et  in  hora  mortis,  mortis  nostrae
Et  in  hora  mortis  nostrae
Ave  Maria»
 От­че­го  так  про­изош­ло?  Де­ло  в  том,  что  Шу­берт  пи­сал  му­зы­ку  на  со­вер­шен­но  дру­гой  текст.  Но  обо  всем  по  по­ряд­ку.
 В  1825  Шу­берт  по­з­на­ко­мил­ся  с  по­э­ма­ми  шот­ланд­ско­го  по­э­та  Валь­те­ра  Скот­та  в  не­мец­ких  пе­ре­во­дах.  По­сколь­ку  Скотт  был  очень  по­пу­ляр­ным  по­э­том  и  ро­ма­ни­стом,  Шу­берт  ре­шил  на­пи­сать  на  ос­но­ве  его  поэмы  пе­с­ни  и  из­дать  их  сра­зу  на  двух  язы­ках:  ан­г­лий­ском  и  не­мец­ком,  ведь  в  та­ком  ва­ри­ан­те  на  бу­ду­щую  по­пу­ляр­ность  пе­сен  ком­по­зи­то­ра  бу­дет  ра­бо­тать  еще  и  ав­то­ри­тет  Валь­тера  Скот­та.  Для  этого  Шу­берт  от­би­ра­ет  семь  из  три­на­д­ца­ти  пе­сен,  вхо­дя­щих  в  по­э­му  "Де­ва  озе­ра"  Валь­те­ра  Скот­та,  опуб­ли­ко­ва­ную  в  Ав­ст­рии  еще  в  1810  го­ду.  При­ме­ча­тель­но,  что  в  свое  вре­мя  на  эту  по­э­му  об­ра­тил  вни­ма­ние  и  Рос­си­ни,  на­пи­савщий  в  1819  го­ду  од­но­имен­ную  опе­ру:
   La  donna  del  lago  -  Gioachino  Rossini  -  1992  (  Milan  )
Но  вренемся  к  истории  Шуберта.  Тек­стом,  ко­то­рый  Шу­берт  по­ло­жил  на  му­зы­ку  в  "Ave  Maria",  был  сво­бод­ный  пе­ре­вод  с  ан­г­лий­ско­го  на  не­мец­кий  треть­ей  пе­с­ни  Эл­лен  из  по­э­мы  Валь­те­ра  Скот­та  "Де­ва  озе­ра".  В  рус­ском  пе­ре­во­де  на­ча­ло  тек­ста  вы­гля­дело  так

«Ave  Maria!  Пред  Тобой
Чело  с  молитвой  преклоняю...
К  Тебе,  заступнице  святой,
С  утёса  мрачного  взываю...
Людской  гонимые  враждою,
Мы  здесь  приют  себе  нашли...
О,  тронься  скорбною  мольбою
И  мирный  сон  нам  ниспошли!»
   Так  мо­лит­ся  Божь­ей  Ма­те­ри  дочь  ок­ле­ве­тан­но­го  ры­ца­ря,  ко­то­рый  вме­сте  со  ста­рым  вер­ным  бар­дом  вы­ну­ж­ден  скры­вать­ся  от  ко­ро­ля  в  глу­хих,  поч­ти  не­про­лаз­ных  ме­с­тах  гор­ной  Шот­лан­ди.  Ну  а  даль­ше  на­ча­лись  сло­ж­но­сти.  Из-за  то­го,  что  не­мец­кий  пе­ре­вод  был  сде­лан  «сво­бод­ным»,  то  по  ме­т­ри­кам  он  не  все­гда  сов­па­дал  с  ан­г­лий­ским.  Му­зы­ка  бы­ла  на­пи­са­на  под  не­мец­кий  ва­ри­ант,  и  ан­г­лий­ский  на  нее  не  ло­жил­ся.  Де­ло  дош­ло  до  то­го,  что  ан­г­ло­го­во­ря­щим  из­да­те­лям  при­шлось  де­лать  об­рат­ный  пе­ре­вод  с  не­мец­ко­го,  так  чтобы  текст  зву­чал  ор­га­ни­ч­но.
 План  Шу­бер­та,  ка­сав­ший­ся  пуб­ли­ка­ции  этих  пе­сен  на  двух  язы­ках  —  не­мец­ком  и  ан­г­лий­ском  ис­по­л­нил­ся  лишь  ча­с­ти­ч­но.  С  од­ной  сто­ро­ны,  пес­ни  на  сти­хи  Валь­те­ра  Скот­та  не  при­не­с­ли  Шу­бер­ту  ни  го­но­ра­ров,  ни  при­гла­ше­ний  из-за  гра­ни­цы,  а  с  дру­гой  —  бла­го­доря  ему  бы­ла  создана  «Ave  Maria».
Хо­тя  всем  из­ве­ст­ным  и  зна­ме­ни­тым  стал  ва­ри­ант  на  сло­ва  ка­то­ли­че­с­кой  мо­лит­вы  «Ave  Maria»,  а  не  тот,  что  за­ду­мы­вал  ав­тор.
 По  ле­ген­де  «ав­то­ром»  тек­ста  и  пер­вым  ис­по­л­ни­те­лем  став­ше­го  по­пу­ляр­ным  ва­ри­ан­та  ста­ла  по­кро­ви­тель­ни­ца  Шу­бер­та  гра­фи­ня  Со­фи  Га­б­ри­эль  фон  Вей­сен­вольф.  Бу­ду­чи  боль­шой  по­чи­та­тель­ни­цей  та­лан­та  ком­по­зи­то­ра  и  ис­по­л­ни­тель­ни­цей  его  про­из­ве­де­ний,  она  до­ба­ви­ла  не­об­хо­ди­мые  реф­ре­ны  и  спе­ла  под  му­зы­ку  Шу­бер­та  не  ори­ги­наль­ный  текст  Валь­те­ра  Скот­та,  а  мо­лит­ву  "Ave  Maria"  на  ла­тин­ском  язы­ке,  и  имен­но  этот  ва­ри­ант  зна­ем  мы.
 "Ave  Maria"  сни­ска­ла  та­кую  по­пу­ляр­ность,  что  со­пер­ни­чать  с  ней  не  мог­ла  уже  ни  од­на  дру­гая  его  пе­с­ня.  По­с­ле  пуб­ли­ка­ции  она  бы­ла  ис­по­л­не­на  в  хра­ме,  и  зна­ме­ни­тая  дра­ма­ти­че­с­кая  ар­ти­ст­ка  То­ни  Адам­бер­гер:
     Петь  ко­то­рую  учил  сам  Бет­хо­вен,  рас­ска­зы­ва­ла  об  этом  со­бы­тии  так:
"В  цер­к­ви  бы­ло  со­в­сем  тем­но.  Кру­гом  сто­я­ла  глу­бо­кая  ти­ши­на.  Слыш­но  бы­ло  да­же  ды­ха­ние.  Ох­ва­чен­ная  тре­пе­том  и  ду­хов­ным  во­л­не­ни­ем,  я  спе­ла  эту  чу­де­с­ную  пе­с­ню  луч­ше,  чем  ко­г­да-ли­бо  пре­ж­де,  и  про­чув­ст­во­ван­нее,  чем  пе­ла  ее  по­том.  Я  ска­за­ла  –  пе­с­ню?  Гимн,  ле­та­нию,  мо­лит­ву  в  зву­ках,  не  пре­взой­ден­ную  ни­кем  и  ни­ко­г­да!  Я  бы­ла  на­столь­ко  по­тря­се­на,  что  сле­зы  по­ка­ти­лись  по  мо­им  ще­кам,  и  у  ме­ня  пе­ре­хва­ти­ло  ды­ха­ние".
   Та­кая  вот  ро­ман­ти­че­с­кая  ис­то­рия.
«Ave  Maria»  Шуберта  в  разных  вариантах  исполнения
Никола  Бенедетти  (Nicola  Benedetti)
         Никола  Бенедетти  —  ан­г­лий­ская  скри­па­ч­ка  италь­ян­ско­го  про­ис­хо­ж­де­ния,  один  из  наи­бо­лее  яр­ких,  при­знан­ных  и  вос­тре­бо­ван­ных  му­зы­кан­тов  на­ча­ла  XXI  ве­ка.  На­ча­ла  учить­ся  скри­пи­ч­но­му  ис­кус­ст­ву  с  че­ты­рех  лет.  В  1997  по­сту­пи­ла  в  Шко­лу  Ие­гу­ди  Ме­ну­хи­на  в  Сур­рее.  Вы­сту­па­ла  на  ме­мо­ри­аль­ном  кон­цер­те  в  честь  Ме­ну­хи­на  в  Ве­ст­мин­стер­ском  аб­бат­ст­ве.  В  1999  иг­ра­ла  в  Хо­ли­руд­ха­ус  с  На­ци­о­наль­ным  юно­ше­ским  ор­ке­ст­ром  Шот­лан­дии.  За­тем  вы­сту­па­ла  с  Ко­ро­лев­ским  фи­лар­мо­ни­че­с­ким  ор­ке­ст­ром  Ве­ли­ко­бри­та­нии  и  дру­ги­ми  из­ве­ст­ны­ми  ор­ке­ст­ра­ми  Ве­ли­ко­бри­та­нии  и  Шот­лан­дии.  С  2002  бра­ла  ча­ст­ные  уро­ки  у  Ма­чея  Ра­ков­ско­го.  В  2004  вы­иг­ра­ла  кон­курс  Би-би-си  как  луч­ший  юный  му­зы­кант  го­да,  ис­по­л­нив  пер­вый  скри­пи­ч­ный  кон­церт  Ши­ма­нов­ско­го  (в  2005  за­пи­са­ла  его  вме­сте  с  про­из­ве­де­ни­я­ми  Шос­со­на,  Сен-Сан­са,  Брам­са,  Масс­не  и  Та­ве­не­ра  как  свой  де­бют­ный  аль­бом  в  Deutsche  Grammophon  c  Лон­дон­ским  сим­фо­ни­че­с­ким  ор­ке­ст­ром  под  уп­ра­в­ле­ни­ем  Дэ­ни­е­ла  Хар­дин­га).  В  даль­ней­шем  иг­ра­ла  с  круп­ней­ши­ми  ор­ке­ст­ра­ми  Ве­ли­ко­бри­та­нии,  вклю­чая  Ака­де­мию  Св.  Мар­ти­на  в  по­лях  (Academy  of  St.  Martin  in  the  Fields),  за­пи­са­в  с  этим  ор­ке­ст­ром  свой  вто­рой  аль­бом  в  2006.  В  2005  де­бю­ти­ро­ва­ла  в  США.  Инструментальный  вариант  «Аве  Мария»  Франца  Шуберта:  Nicola  Benedetti.  «Ave  Maria»
Нана  Мусхури  (Nana  Mouskouri)
         Гре­че­с­кая  пе­ви­ца.  Ро­ди­лась  13  ок­тя­б­ря  1934  в  Ха­нье.  Од­на  из  из­ве­ст­ней­ших  пе­виц  гре­че­с­ко­го  про­ис­хо­ж­де­ния,  до­бив­ших­ся  ме­ж­ду­на­род­но­го  при­зна­ния.  В  1994-99  го­дах  На­на  Му­с­ху­ри  бы­ла  де­пу­та­том  Ев­ро­пар­ла­мен­та  от  Гре­ции.  По­с­ле  то­го,  как  в  на­ча­ле  2010  го­да  Гре­ция  ока­за­лась  в  за­тя­ж­ном  кри­зи­се,  как  эко­но­ми­че­с­ком  (со­сто­я­ние  на  гра­ни  де­фол­та),  так  и  со­ци­аль­ном  (стра­ну  ох­ва­ти­ли  мас­штаб­ные  ак­ции  про­те­с­та  про­тив  сво­ра­чи­ва­ния  со­ци­аль­ных  про­грамм),  75-летняя  ар­ти­ст­ка  с  ми­ро­вым  име­нем  объ­я­ви­ла,  что  от­да­ет  го­су­дар­ст­ву  свою  пен­сию,  ко­то­рую  за­ра­бо­та­ла  как  де­пу­тат  Ев­ро­пар­ла­мен­та  (по  дан­ным  Би-би-си  речь  идет  об  еже­год­ной  сум­ме  в  25000  ев­ро).  В  пись­ме  Ми­ни­стер­ст­ву  фи­нан­сов  Гре­ции  На­на  Му­с­ху­ри  на­пи­са­ла,  что  счи­та­ет  та­кой  шаг  сво­им  дол­гом  Ро­ди­не,  ко­то­рая  по­па­ла  в  за­труд­ни­тель­ное  фи­нан­со­вое  по­ло­же­ние,  а  к  со­оте­че­ст­вен­ни­кам  пе­ви­ца  об­ра­ти­лась  с  при­зы­вом  ока­зать  по­силь­ную  по­мощь  го­су­дар­ст­ву.    «Nana  Mouskouri.  «Ave  Maria»
       Джо­шуа  Белл  (Joshua  Bell)      Джо­шуа  Белл  —  аме­ри­кан­ский  скри­пач.  Ла­у­ре­ат  пре­мии  Грэм­ми.  Уче­ник  Джо­зе­фа  Гин­голь­да.    Джозеф  Гингольд  —  американский  скрипач  и  педагог.
     Белл  от­ли­чал­ся  от  мно­гих  юных  му­зы­кан­тов  сво­ей  при­вер­жен­но­стью  к  обы­ч­но­му  для  де­тей  и  под­ро­ст­ков  об­ра­зу  жиз­ни  (из­ве­ст­но,  в  ча­ст­но­сти,  что  в  де­ся­ти­лет­нем  воз­рас­те  он  да­же  уча­ст­во­вал  в  дет­ском  чем­пи­о­на­те  США  по  тен­ни­су).  В  даль­ней­шем  Белл  так­же  со­че­тал  карь­е­ру  бле­стя­ще­го  ака­де­ми­че­с­ко­го  му­зы­кан­та  с  уча­сти­ем  в  раз­ли­ч­ных  те­ле­пе­ре­да­чах,  за­пи­сью  му­зы­ки  для  по­пу­ляр­ных  филь­мов.  В  ча­ст­но­сти,  имен­но  Белл  ис­по­л­нял  му­зы­ку  Джо­на  Ко­риль­я­но  для  са­ун­дт­ре­ка  к  филь­му  «Кра­с­ная  скрип­ка»  (Ко­риль­я­но  спе­ци­аль­но  бла­го­да­рил  Бел­ла  за  вдох­но­вен­ное  ис­по­л­не­ние  при  по­лу­че­нии  пре­мии  Ос­кар  за  луч­шую  ори­ги­наль­ную  му­зы­ку);  позд­нее  скрип­ка  Бел­ла  зву­ча­ла  в  са­ун­дт­ре­ке  к  филь­му  «Ан­ге­лы  и  де­мо­ны».
   Джон  Ко­риль­я­но  —  аме­ри­кан­ский  ком­по­зи­тор  и  му­зы­каль­ный  пе­да­гог
 В  рам­ках  склон­но­сти  Бел­ла  к  уча­стию  в  не  со­в­сем  обы­ч­ных  для  круп­но­го  ака­де­ми­че­с­ко­го  му­зы­кан­та  ак­ци­ях  мо­ж­но  рас­сма­т­ри­вать  и  экс­пе­ри­мент,  про­ведённый  с  его  уча­сти­ем  12  ян­ва­ря  2007  го­да  по  ини­ци­а­ти­ве  га­зе­ты  «Ва­шин­г­тон  пост»:  на  про­тя­же­нии  45  ми­нут  Белл  иг­рал  в  ве­с­ти­бю­ле  стан­ции  ме­т­ро  в  Ва­шин­г­то­не  под  ви­дом  обы­ч­но­го  ули­ч­но­го  му­зы­кан­та,  при  этом  он  за­ра­бо­тал  32,74  дол­ла­ра  —  из  ты­ся­чи  че­ло­век,  про­хо­див­ших  ми­мо,  лишь  один  уз­нал  его  в  ли­цо  и  лишь  на  пять  или  шесть  он  про­извёл  осо­бое  впе­чат­ле­ние,  имен­но  де­ти  ре­а­ги­ро­ва­ли  на  не­го,  но  их  ро­ди­те­ли  сил­ком  тя­ну­ли  —  "не­ко­г­да,  не­ко­г­да"  —  этот  экс­пе­ри­мент  был  от­ражён  в  раз­вёрнутом  очер­ке  из­ве­ст­но­го  жур­на­ли­ста  Джи­на  Вайн­гар­те­на,раз­мыш­ляв­ше­го  на  этом  при­ме­ре  о  при­ро­де  пре­кра­с­но­го  и  о  его  ме­с­те  в  жиз­ни  со­в­ре­мен­но­го  че­ло­ве­ка.
Джошуа  Белл  сыграл  в  метро  на  скрипке  Страдивари
       Соб­ст­вен­но  му­зы­каль­ные  до­с­ти­же­ния  Бел­ла  бы­ли  в  2007  г.  от­ме­че­ны  вы­с­шей  на­гра­дой  для  ака­де­ми­че­с­ких  ис­по­л­ни­те­лей  США  —  Пре­ми­ей  Эве­ри  Фи­ше­ра.  Джо­шуа  Белл  иг­ра­ет  на  скрип­ке  Gibson  ex-Huberman  ра­бо­ты  Ан­то­нио  Стра­ди­ва­ри  1713  го­да.
«Джошуа  Белл.  «Ave  Maria».
Такая  вот  история.
https://cultprosvet-mag.livejournal.com/6615.html
Перевела  на  украинский  язык          18.04.20        7.08

             У  пошуках  автора.  «Аве  Марія»  Франца  Шуберта  (Третя  пісня  Еллен)
Попередня  частина  -  «Аве  Марія»  Каччіні  Вавілова
 Варіант  «Аве  Марія»  Франца  Шуберта,  напевно  один  з  найбільш  відомих  і  популярних,  при  цьому  оточений  відразу  декількома  містифікаціями:
 Франц  Шуберт.  Літографія  Йозефа  Крихубера
Почати  хоча  б  з  того,  що  склалася  традиція  неодмінно  включати  «Аве  Марія»  Шуберта  у  Різдвяні  вечори,  хоча  за  змістом  вона  відноситься  до  Благовіщення.  «Ave  Maria»  у  перекладі  з  латинського  —  радуйся,  Маріє.  З  такими  словами  архангел  Гавриїл  звернувся  до  Пресвятої  Діви,  маючи  на  увазі  майбутнє  народження  від  неї  Ісуса.  Далі,  якщо  придивитися,  то  канонічний  вигляд  «Ave  Maria»,  католицька  молитва  до  Богородиці,  дивним  чином  змінений.  Ось  оригінальний  текст  молитви:
 «Áve,  María,  grátia  pléna;  Dóminus  técum:  benedícta  tu  in  muliéribus,  et  benedíctus  frúctus  véntris  túi,  Iésus.
Sáncta  María,  Máter  Déi,  óra  pro  nóbis  peccatóribus,  et  nunc  in  hóra  mórtis  nóstrae.  Ámen.»
 А  ось  її  пісенний  варіант:

«Ave  Maria
Gratia  plena
Maria,  gratia  plena
Maria,  gratia  plena
Ave,  ave  dominus
Dominus  tecum

Benedicta  tu  in  mulieribus
Et  benedictus
Et  benedictus  fructus  ventris
Ventris  tui  Jesus

Ave  Maria
Ave  Maria  Mater  Dei
Ora  pro  nobis  peccatoribus
Ora  pro  nobis
Ora,  ora  pro  nobis  peccatoribus

Nunc  et  in  hora  mortis
Et  in  hora  mortis,  mortis  nostrae
Et  in  hora  mortis  nostrae
Ave  Maria»
 Чому  так  сталося?  Справа  в  тому,  що  Шуберт  писав  музику  на  зовсім  інший  текст.  Але  про  все  по  порядку.
 У  1825  Шуберт  познайомився  з  поемами  шотландського  поета  Вальтера  Скотта  у  німецьких  перекладах.  Оскільки  Скотт  був  дуже  популярним  поетом  і  романістом,  Шуберт  вирішив  написати  на  основі  його  поеми  пісні  і  видати  їх  відразу  на  двох  мовах:  англійській  і  німецькій,  адже  в  такому  варіанті  на  майбутню  популярність  пісень  композитора  буде  працювати  ще  й  авторитет  Вальтера  Скотта.  Для  цього  Шуберт  відбирає  сім  з  тринадцяти  пісень,  що  входять  в  поему  "Діва  озера"  Вальтера  Скотта,  опубликованую  в  Австрії  ще  в  1810  році.  Примітно,  що  в  свій  час  на  цю  поему  звернув  увагу  і  Россіні,  написавщий  в  1819  році  однойменну  оперу:
 La  donna  del  lago  -  Gioachino  Rossini  -  1992  (  Milan  )
Але  вренемся  до  історії  Шуберта.  Текстом,  який  Шуберт  поклав  на  музику  "Ave  Maria",  був  вільний  переклад  з  англійської  на  німецьку  третьої  пісні  Еллен  з  поеми  Вальтера  Скотта  "Діва  озера".  У  російському  перекладі  початок  тексту  виглядало  так

«Ave  Maria!  Перед  Тобою
Чоло  з  молитвою  схиляю...
До  Тебе,  заступниці  святий,
З  кручі  похмурого  взиваю...
Людський  гнані  враждою,
Ми  тут  притулок  собі  знайшли...
О,  тронься  скорбною  благанням
І  мирний  сон  ниспошли  нам!»
 Так  молиться  Божої  Матері  дочка  обмовленого  лицаря,  який  разом  зі  старим  вірним  бардом  змушений  ховатися  від  короля  в  глухих,  майже  непролазних  місцях  гірської  Шотланди.  Ну  а  далі  почалися  складності.  З-за  того,  що  німецький  переклад  був  зроблений  «вільним»,  то  за  метрик  він  не  завжди  співпадав  з  англійською.  Музика  була  написана  під  німецький  варіант,  і  англійська  на  неї  не  лягав.  Справа  дійшла  до  того,  що  англомовним  видавцям  довелося  робити  зворотний  переклад  з  німецького,  так  щоб  текст  звучав  органічно.
 План  Шуберта,  стосувався  публікації  цих  пісень  на  двох  мовах  —  німецькою  і  англійською  виповнився  лише  частково.  З  одного  боку,  пісні  на  вірші  Вальтера  Скотта  не  принесли  Шуберту  ні  гонорарів,  ні  запрошень  з-за  кордону,  а  з  іншого  —  завдяки  йому  була  створена  «Ave  Maria».
Хоча  всім  відомим  і  знаменитим  став  варіант  на  слова  католицької  молитви  «Ave  Maria»,  а  не  той,  що  задумував  автор.
 За  легендою  «автором»  тексту  і  першим  виконавцем  став  популярним  варіанту  стала  покровителька  Шуберта  графиня  Софі  Габріель  фон  Вейсенвольф.  Будучи  великою  шанувальницею  таланту  композитора  і  виконавицею  його  творів,  вона  додала  необхідні  рефрени  і  заспівала  під  музику  Шуберта  не  оригінальний  текст  Вальтера  Скотта,  а  молитву  "Ave  Maria"  латинською  мовою,  і  саме  цей  варіант  ми  знаємо.
 "Ave  Maria"  здобула  таку  популярність,  що  змагатися  з  нею  не  могла  вже  жодна  інша  пісня.  Після  публікації  вона  була  виконана  в  храмі,  і  знаменита  драматична  артистка  Тоні  Адамбергер:
 Співати  яку  вчив  сам  Бетховен,  розповідала  про  цю  подію  так:
"У  церкви  було  зовсім  темно.  Кругом  стояла  глибока  тиша.  Чути  було  навіть  дихання.  Охоплений  трепетом  і  духовним  хвилюванням,  я  заспівала  цю  чудову  пісню  краще,  ніж  коли-небудь  раніше,  і  прочувствованнее,  що  співала  її  потім.  Я  сказала  –  пісню?  Гімн,  летанию,  молитву  у  звуках,  не  перевершену  ніким  і  ніколи!  Я  була  настільки  вражена,  що  сльози  покотилися  по  моїх  щоках,  і  в  мене  перехопило  подих".
 Ось  така  романтична  історія.
«Ave  Maria»  Шуберта  в  різних  варіантах  виконання
Нікола  Бенедетті  (Nicola  Benedetti)
 Нікола  Бенедетті  —  англійська  скрипалька  італійського  походження,  один  з  найбільш  яскравих,  визнаних  і  популярних  музикантів  початку  XXI  століття.  Почала  вчитися  скрипкового  мистецтва  з  чотирьох  років.  У  1997  поступила  в  Школу  Ієгуді  Менухіна  в  Сурреї.  Виступала  на  меморіальному  концерті  в  честь  Менухіна  у  Вестмінстерському  абатстві.  У  1999  грала  в  Холірудхаус  з  Національним  юнацьким  оркестром  Шотландії.  Потім  виступала  з  Королівським  філармонічним  оркестром  Великобританії  та  іншими  відомими  оркестрами  Великобританії  і  Шотландії.  З  2002  брала  приватні  уроки  у  Мачея  Раковського.  У  2004  виграла  конкурс  Бі-бі-сі  як  кращий  юний  музикант  року,  виконавши  перший  скрипковий  концерт  Шимановського  (у  2005  записала  його  разом  з  творами  Шоссона,  Сен-Санса,  Брамса,  Массне  і  Тавенера  як  свій  дебютний  альбом  у  Deutsche  Grammophon  c  Лондонським  симфонічним  оркестром  під  управлінням  Деніела  Хардінга).  Надалі  грала  з  найбільшими  оркестрами  Великобританії,  включаючи  Академію  Св.  Мартіна  в  полях  (Academy  of  St.  Martin  in  the  Fields),  записавши  з  цим  оркестром  свій  другий  альбом  2006.  У  2005  дебютувала  в  США.  Інструментальний  варіант  «Аве  Марія»  Франца  Шуберта:  Nicola  Benedetti.  «Ave  Maria»
Нана  Мусхури  (Nana  Mouskouri)
 Грецька  співачка.  Народилася  13  жовтня  1934  в  Ханьї.  Одна  з  найвідоміших  співачок  грецького  походження,  що  досягли  міжнародного  визнання.  В  1994-99  роках  Нана  Мусхури  була  депутатом  Європарламенту  від  Греції.  Після  того,  як  на  початку  2010  року  Греція  опинилася  в  затяжній  кризі,  як  економічному  (стан  на  межі  дефолту),  так  і  соціальному  (країну  охопили  масштабні  акції  протесту  проти  згортання  соціальних  програм),  75-річна  артистка  з  світовим  ім'ям  оголосила,  що  віддає  державі  свою  пенсію,  яку  заробила  як  депутат  Європарламенту  (за  даними  Бі-бі-сі  йдеться  про  щорічній  сумі  25000  євро).  У  листі  Міністерства  фінансів  Греції  Нана  Мусхури  написала,  що  вважає  такий  крок  своїм  боргом  Батьківщині,  яка  потрапила  в  скрутне  фінансове  становище,  а  до  співвітчизників  співачка  звернулася  з  закликом  надати  посильну  допомогу  державі.  «Nana  Mouskouri.  «Ave  Maria»
 Джошуа  Белл  (Joshua  Bell)  Джошуа  Белл  —  американський  скрипаль.  Лауреат  премії  Греммі.  Учень  Джозефа  Гингольда.  Джозеф  Гінгольд  —  американський  скрипаль  і  педагог.
 Белл  відрізнявся  від  багатьох  юних  музикантів  своєю  прихильністю  до  звичайного  для  дітей  і  підлітків  способу  життя  (відомо,  зокрема,  що  в  десятирічному  віці  він  навіть  брав  участь  у  дитячому  чемпіонаті  США  з  тенісу).  Надалі  Белл  також  поєднував  кар'єру  блискучого  академічного  музиканта  з  участю  в  різних  телепередачах,  записом  музики  для  популярних  фільмів.  Зокрема,  саме  Белл  виконував  музику  Джона  Корильяно  для  саундтрека  до  фільму  «Червона  скрипка»  (Корильяно  спеціально  дякував  Белла  за  натхненне  виконання  при  отриманні  премії  Оскар  за  кращу  оригінальну  музику);  пізніше  скрипка  Белла  звучала  в  саундтреці  до  фільму  «Ангели  і  демони».
 Джон  Корильяно  —  американський  композитор  і  музичний  педагог
 В  рамках  схильності  Белла  до  участі  в  не  зовсім  звичайних  для  великого  академічного  музиканта  акції  можна  розглядати  і  експеримент,  проведений  з  його  участю  12  січня  2007  року  з  ініціативи  газети  «Вашингтон  пост»:  протягом  45  хвилин  Белл  грав  у  вестибюлі  станції  метро  у  Вашингтоні  під  виглядом  звичайного  вуличного  музиканта,  при  цьому  він  заробив  32,74  долара  —  з  тисячі  осіб,  що  проходили  мимо,  лише  один  впізнав  його  в  обличчя  і  лише  на  п'ять  або  шість  він  справив  особливе  враження,  саме  діти  реагували  на  нього,  але  їхні  батьки  силоміць  тягнули  —  "колись,  колись"  —  цей  експеримент  був  відображений  у  розгорнутому  нарисі  відомого  журналіста  Джина  Вайнгартена,розмірковує  на  цьому  прикладі  про  природу  прекрасного  і  про  його  місце  в  житті  сучасної  людини.
 Джошуа  Белл  зіграв  в  метро  на  скрипці  Страдіварі
   Власне  музичні  досягнення  Белла  були  в  2007  р  відзначені  найвищою  нагородою  для  академічних  виконавців  США  -  Премією  Евері  Фішера.    Джошуа  Белл  грає  на  скрипці  Gibson  ex-Huberman  роботи  Антоніо  Страдіварі  1713  року.
 «Джошуа  Белл.    «Ave  Maria».
 Така  ось  історія.
Переклала  на  українську  мову  18.04.20  7.08

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872486
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 18.04.2020

Вдячність здатна перетворити недолік в достаток…

10  малоизвестных  законов  благодарности  (они  изменят  вашу  жизнь)
Благодарность  способна  превратить  недостаток  в  изобилие,  работу  в  удовольствие,  облачить  хаос  в  одежды  порядка,  прояснить  неясное  и  привнести  мир  и  спокойствие  в  ваш  день,  каким  бы  хаотичным  он  ни  был.

Чтобы  понять,  что  на  самом  деле  вам  очень  и  очень  повезло,  прежде  всего,  стоит  взглянуть  на  собственную  жизнь  со  стороны.  Вы  должны  признать  и  принять  все  те  хорошие  вещи,  замечательных  людей  и  полные  радости  события,  которыми  одаривает  жизнь,  потому  что  то,  что  вы  цените,  с  каждым  днем  становится  сильнее,  занимает  все  более  и  более  прочное  место  в  вашей  жизни.

Но  нас  настолько  затягивает  суета  и  хаос  повседневной  жизни,  что  мы,  к  сожалению,  начинаем  игнорировать  большинство  законов  благодарности,  своими  руками  лишая  себя  всех  их  позитивных  эффектов.  Именно  поэтому  стоит  напомнить  себе  вот  о  чем:

1.  Чем  больше  вы  будете  благодарны  за  то,  что  у  вас  есть,  тем  больше  у  вас  будет  того,  за  что  вы  сможете  быть  благодарны.

Будьте  благодарны  за  то,  что  у  вас  есть,  и  этого  станет  больше.

Сосредоточьтесь  на  том,  чего  нет,  и  у  вас  никогда  не  будет  достаточно.

2.  Когда  вы  счастливы,  это  не  всегда  делает  вас  благодарными,  но  если  вы  благодарны,  это  всегда  делает  вас  счастливыми.

Невозможно  искренне  ценить  какой-то  момент  жизни  и  быть  одновременно  чем-то  недовольным.

Если  вы  счастливы  здесь  и  сейчас,  это  вовсе  не  значит,  что  вы  не  желаете  чего-то  еще,  это  значит,  что  вы  благодарны  за  то,  что  есть,  и  терпеливо  ждете  того,  что  еще  будет.

3.  Благодарность  способна  привести  к  настоящему  прощению.

Бессмысленно  сожалеть  о  важном  жизненном  уроке  или  относиться  к  нему  негативно.

Благодарность  придает  смысл  вчерашнему  дню,  наполняет  спокойствием  день  сегодняшний,  и  помогает  позитивно  смотреть  в  будущее.

4.  Поверьте,  того,  что  у  вас  есть  сейчас,  в  этот  момент,  вполне  достаточно.

Говорят,  что  самая  лучшая  молитва,  какая  только  может  быть  —  это  искренняя  благодарность.  Вместо  того,  чтобы  молиться  для  того,  чтобы  вам  что-то  было  даровано,  вознесите  хвалу  за  то,  что  у  вас  уже  есть.

Когда  жизнь  дает  вам  кучу  причин  для  того,  чтобы  быть  негативными,  постарайтесь  вспомнить  хотя  бы  одну  причину  сохранять  позитивный  взгляд  на  мир.  Такая  причина  есть  всегда  —  хотя  бы  одна.

5.  Будьте  благодарны  за  то,  что  есть  у  вас  здесь  и  сейчас,  потому  что  все  течет  и  все  меняется.

Будьте  благодарны  за  то,  что  есть  у  вас  здесь  и  сейчас,  потому  что  вы  никогда  не  знаете,  что  случится  завтра…  или  даже  сегодня.  Рано  или  поздно  то,  что  у  вас  есть,  станет  тем,  что  у  вас  было.

Жизнь  меняется  каждый  день,  и  то,  чем  она  вас  благословляет,  меняется  вместе  с  ней.

6.  Благодарный  разум  не  воспринимает  ничего  как  должное.

Обстоятельства  или  человек,  которые  вы  принимаете  сегодня  как  должное,  могут  оказаться  завтра  тем,  без  чего  вам  никак  не  обойтись.

7.  Настоящая  благодарность  выражается  каждодневными  поступками.

Слова  важны,  и  без  них  не  обойтись,  но  важнее  всего  не  то,  что  вы  говорите,  а  то,  как  вы  живете.

Не  говорите  пустые  слова,  проявляйте  благодарность  в  делах.  Выполняйте  обещанное.

8.  Благодарность  —  это  умение  не  только  брать,  но  и  отдавать.

В  хаосе  повседневной  жизни  мы  едва  ли  понимаем,  что  зачастую  мы  берем  куда  больше,  чем  отдаем,  и  что  наша  жизнь  попросту  не  может  стать  по-настоящему  счастливой,  если  мы  не  восстановим  баланс  благодарности.

Подумайте  над  тем,  чему  в  вашей  жизни  вы  обязаны  собственным  усилиям,  а  чему  —  помощи  окружающих.

9.  Если  вы  хотите  почтить  память  людей  и  жизненных  обстоятельств,  которые  потеряли  навсегда,  сделайте  это  не  с  помощью  скорби,  а  с  истинной  благодарностью.

Когда  что-то  в  вашей  жизни  не  длится  вечно,  это  вовсе  не  значит,  что  это  «что-то»  не  было  неоценимым  даром.
Будьте  благодарны  судьбе  за  то,  что  это  у  вас  было,  и  что  была  возможность  испытать  нечто  по-настоящему  замечательное.

10.  Когда  вы  перестаете  пытаться  контролировать  то,  что  не  поддается  контролю,  возможность  быть  благодарными  возрастает  во  много  крат.

Порою  мы  тратим  так  много  своего  времени  на  попытки  контролировать  все  аспекты  своей  жизни,  что  мы  не  видим  леса  за  деревьями.

Научитесь  отпускать,  научитесь  расслабляться  (хотя  бы  немного),  научитесь  плыть  вместе  с  потоком  жизни,  и  посмотрите,  куда  это  вас  приведет.  Попробуйте  что-то  новое,  откажитесь  от  страха,  но  самое  главное,  делайте  все,  на  что  вы  способны,  и  не  сокрушайтесь,  если  не  получается  сделать  больше.

Когда  вы  избавляетесь  от  ненужных  и  нереалистичных  ожиданий,  это  позволяет  в  полной  мере  наслаждаться  неожиданным.  И  порою  неожиданные  сюрпризы  и  возможности,  о  которых  вы  и  не  подозревали,  способны  стать  для  вас  истинным  благословением.

Подумайте  и  осознайте,  насколько  вам  все-таки  повезло  —  думайте  об  этом  каждый  день,  когда  выдастся  свободная  минутка.  Чем  чаще  мы  будем  благодарны  за  то,  что  у  нас  есть,  тем  больше  у  нас  будет  того,  за  что  можно  быть  благодарными.

Источник:  www.cluber.com.ua
Перевела  на  украинский  язык          15.04.20              7.19

10  маловідомих  законів  подяки  (вони  змінять  ваше  життя)
Вдячність  здатна  перетворити  недолік  в  достаток,  роботу  в  задоволення,  вдягнути  хаос  в  одягу  порядку,  прояснити  неясне  і  привнести  спокій  у  ваш  день,  яким  би  хаотичним  він  не  був.

Щоб  зрозуміти,  що  насправді  вам  дуже  і  дуже  пощастило,  перш  за  все,  варто  поглянути  на  власне  життя  зі  сторони.  Ви  повинні  визнати  і  прийняти  всі  ті  гарні  речі,  чудових  людей  і  повні  радості  події,  якими  обдаровує  життя,  тому  що  те,  що  ви  цінуєте,  з  кожним  днем  стає  сильнішою,  займає  все  більш  і  більш  міцне  місце  у  вашому  житті.

Але  нас  настільки  затягує  суєта  і  хаос  повсякденному  житті,  що  ми,  на  жаль,  починаємо  ігнорувати  більшість  законів  подяки,  своїми  руками  позбавляючи  себе  всіх  їх  позитивних  ефектів.  Саме  тому  варто  нагадати  собі  ось  про  що:

1.  Чим  більше  ви  будете  вдячні  за  те,  що  у  вас  є,  тим  більше  у  вас  буде  того,  за  що  ви  зможете  бути  вдячні.

Будьте  вдячні  за  те,  що  у  вас  є,  і  цього  стане  більше.

Зосередьтеся  на  тому,  чого  немає,  і  у  вас  ніколи  не  буде  достатньо.

2.  Коли  ви  щасливі,  це  не  завжди  робить  вас  вдячними,  але  якщо  ви  вдячні,  це  завжди  робить  вас  щасливими.

Неможливо  щиро  цінувати  якийсь  момент  життя  і  бути  одночасно  чимось  незадоволеним.

Якщо  ви  щасливі  тут  і  зараз,  це  зовсім  не  означає,  що  ви  не  бажаєте  чогось  ще,  це  означає,  що  ви  вдячні  за  те,  що  є,  і  терпляче  чекаєте  того,  що  ще  буде.

3.  Вдячність  здатна  призвести  до  теперішнього  прощення.

Безглуздо  шкодувати  про  важливому  життєвому  уроці  чи  ставитися  до  нього  негативно.

Подяку  надає  сенс  вчорашнього  дня,  наповнює  спокоєм  день  сьогоднішній,  і  допомагає  позитивно  дивитися  в  майбутнє.

4.  Повірте,  того,  що  у  вас  є  зараз,  у  цей  момент,  цілком  достатньо.

Кажуть,  що  найкраща  молитва,  яка  тільки  може  бути  —  це  щира  подяка.  Замість  того,  щоб  молитися  для  того,  щоб  вам  щось  було  даровано,  вознесите  хвалу  за  те,  що  у  вас  вже  є.

Коли  життя  дає  вам  купу  причин  для  того,  щоб  бути  негативними,  постарайтеся  пригадати  хоча  б  одну  причину  зберігати  позитивний  погляд  на  світ.  Така  причина  є  завжди  —  хоча  б  одна.

5.  Будьте  вдячні  за  те,  що  є  у  вас  тут  і  зараз,  тому  що  все  тече  і  все  змінюється.

Будьте  вдячні  за  те,  що  є  у  вас  тут  і  зараз,  тому  що  ви  ніколи  не  знаєте,  що  станеться  завтра...  або  навіть  сьогодні.  Рано  чи  пізно  те,  що  у  вас  є,  стане  тим,  що  у  вас  було.

Життя  змінюється  щодня,  і  те,  чим  вона  вас  благословляє,  змінюється  разом  з  нею.

6.  Вдячний  розум  не  сприймає  нічого  як  належне.

Обставини  або  людина,  які  ви  приймаєте  сьогодні  як  належне,  можуть  опинитися  завтра  тим,  без  чого  вам  ніяк  не  обійтися.

7.  Справжня  вдячність  виражається  щоденними  вчинками.

Слова  важливі,  без  них  не  обійтися,  але  найважливіше  не  те,  що  ви  говорите,  а  те,  як  ви  живете.

Не  кажіть  порожні  слова,  проявляйте  подяку  у  справах.  Виконуйте  обіцяне.

8.  Вдячність  —  це  вміння  не  тільки  брати,  але  й  віддавати.

У  хаосі  щоденного  життя  ми  чи  розуміємо,  що  часто  ми  беремо  куди  більше,  ніж  віддаємо,  і  що  наше  життя  просто  не  може  стати  по-справжньому  щасливою,  якщо  ми  не  відновимо  баланс  подяки.

Подумайте  над  тим,  чому  у  вашому  житті  ви  зобов'язані  власним  зусиллям,  а  чого  —  допомоги  оточуючих.

9.  Якщо  ви  хочете  вшанувати  пам'ять  людей  і  життєвих  обставин,  які  втратили  назавжди,  зробіть  це  не  з  допомогою  скорботи,  а  з  щирою  вдячністю.

Коли  щось  у  вашому  житті  не  триває  вічно,  це  зовсім  не  означає,  що  це  «щось»  не  було  неоціненним  даром.
Будьте  вдячні  долі  за  те,  що  це  у  вас  було,  і  що  була  можливість  випробувати  щось  по-справжньому  чудове.

10.  Коли  ви  перестаєте  намагатися  контролювати  те,  що  не  піддається  контролю,  можливість  бути  вдячними  зростає  у  багато  разів.

Іноді  ми  витрачаємо  так  багато  часу  на  спроби  контролювати  всі  аспекти  свого  життя,  що  ми  не  бачимо  лісу  за  деревами.

Навчіться  відпускати,  навчіться  розслаблятися  (хоча  б  трохи),  навчитеся  плисти  разом  з  потоком  життя,  і  подивіться,  куди  це  вас  приведе.  Спробуйте  щось  нове,  відмовтеся  від  страху,  але  саме  головне,  робіть  все,  на  що  ви  здатні,  і  не  журіться,  якщо  не  виходить  зробити  більше.

Коли  ви  позбавляєтеся  від  непотрібних  і  нереалістичних  очікувань,  це  дозволяє  в  повній  мірі  насолоджуватися  несподіваним.  І  часом  несподівані  сюрпризи  і  можливості,  про  які  ви  і  не  підозрювали,  здатні  стати  для  вас  справжнім  благословенням.

Подумайте  і  усвідомте,  наскільки  вам  все-таки  пощастило  —  думайте  про  це  кожен  день,  коли  видасться  вільна  хвилинка.  Чим  частіше  ми  будемо  вдячні  за  те,  що  у  нас  є,  тим  більше  у  нас  буде  того,  за  що  можна  бути  вдячними.

Джерело:  www.cluber.com.ua
Переклала  на  українську  мову  15.04.20  7.19

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872093
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 15.04.2020

Наталія Бехтерева: «Розумні живуть довго»

Наталья  Бехтерева:  «Умные  живут  долго»
Внучка  всемирно  известного  физиолога,  психиатра  и  невропатолога  Владимира  Бехтерева,  нейрофизиолог  с  мировым  именем,  руководитель  Института  мозга  человека  РАН,  академик  Наталья  Бехтерева  считала,  что  человеческий  мозг  —  это  живое  существо,  находящееся  в  нашем  теле.

Ей  всегда  хотелось  заглянуть  за  грань,  за  предел,  побывать  там,  где  никто  еще  не  был,  хотелось  понять,  что  делает  человека  —  человеком.  И,  кажется,  ей  это  удалось.  Подробности  в  ее  цитатах.



1.  Фактором,  наиболее  часто  и  существенно  влияющим  на  состояние  мозга  здорового  человека,  являются  эмоции.

2.  При  эмоциональных  расстройствах  очень  хороши  прогулки,  разного  рода  двигательная  активность.  Что  может  сделать  с  человеком  плавание,  движение  в  воде!  После  водных  процедур  становишься  просто  другим  человеком.

3.  Воспитанный  баланс  эмоций,  разумная  гордость  и  стойкость  –  важнейшие  условия  для  полной  реализации  таланта.

4.  Если  бы  люди  были  здоровы  и,  скажем  так,  оказывались  бы  менее  часто  подавленны  или  перевозбуждены  проблемами,  творческий  потенциал  человечества  значительно  увеличился  бы.  Особенно  сейчас,  в  фазу  растущего  информационного  потока.

5.  Говорят,  Юлий  Цезарь  мог  одновременно  заниматься  несколькими  делами.  Когда  хотят  впечатляюще  оценить  интеллект  человека,  нередко  вспоминают  эту  «историческую  легенду»  –  и  чаще  всего  без  имени  героя  (Юлия  Цезаря)  говорят:  X  (Y,  Z)  может  одновременно  слушать,  писать,  говорить.  Почему-то  я  в  такой  вариант  в  прямом  его  смысле  не  поверила.  И  показалось  мне,  что  здесь  используется  как  бы  обходной  вариант  –  идет  быстрое  переключение  с  одной  деятельности  на  другую  при  минимальных  потерях  информации  и  с  удержанием  в  памяти  ведущей  линии  во  всех  трех  ситуациях.  И,  как  я  думаю  сейчас,  не  очень  «захватывающих»,  не  очень  эмоционально  значимых.  Если  хотя  бы  одно  из  «дел»  окажется  доминирующим  –  в  его  пользу  сломается  вся  система.

6.  Я  часто  думаю  о  мозге  так,  будто  он  —  отдельный  организм,  как  бы  «существо  в  существе».  Мозг  охраняет  сам  себя  от  того,  чтобы  шквал  негативных  эмоций  не  захватил  его  целиком.  Когда  я  поняла  это,  то  испытала  такое  чувство,  будто  нашла  жемчужину.



7.  Ещё  одна  тайна  мозга  —  сны.  Наибольшей  загадкой  мне  кажется  сам  факт  того,  что  мы  спим.  Мог  бы  мозг  устроиться  так,  чтобы  не  спать?  Думаю,  да.  Например,  у  дельфинов  спят  по  очереди  левое  и  правое  полушария…  Чем  можно  объяснить  «сны  с  продолжением»  и  тому  подобные  странности?  Допустим,  вам  не  в  первый  раз  снится  какое-то  очень  хорошее,  но  незнакомое  место  —  например,  город.  Скорее  всего,  «сказочные  города»  снов  формируются  в  мозге  под  влиянием  книг,  кинофильмов,  становятся  как  бы  постоянным  местом  мечты.  Нас  тянет  к  чему-то  ещё  не  испытанному,  но  очень  хорошему…  Или  вещие  сны  —  это  получение  информации  извне,  предвидение  будущего  или  случайные  совпадения?..  Я  сама  за  две  недели  «до  события»  со  всеми  подробностями  увидела  во  сне  смерть  моей  матери.

8.  Мне  всегда  хотелось  заглянуть  за  грань,  за  предел,  побывать  там,  где  никто  еще  не  был,  хотелось  понять,  что  делает  человека  —  человеком.

9.  Между  прочим,  вы  знаете,  что  у  вас  в  мозгу  постоянно  действует  детектор  ошибок?  Он  напоминает  —  «вы  не  выключили  свет  в  ванной»,  обращает  ваше  внимание  на  неправильное  выражение  «синий  лента»  и  предлагает  другим  отделам  мозга  его  проанализировать,  лента-то  «синяя»,  но  что  кроется  за  ошибкой  —  ирония,  незнание  или  небрежность  чьей-то  быстрой  речи,  выдающая  волнение?  Вы  же  человек,  вам  надо  знать  и  понимать  не  один,  а  множество  планов.

10.  Оказывается,  когда  кто-то  говорит  «после  всего  пережитого  я  стал  совсем  другим»,  он  совершенно  прав  —  перестроилась  вся  работа  его  мозга,  даже  некоторые  центры  переместились.  Мы  видим,  как  люди  мыслят,  как  вспыхивают  огоньками  отдельные  активные  клеточки,  но  еще  не  расшифровали  код  мышления  и  не  в  состоянии  по  картинке  на  экране  прочитать,  о  чем  вы  думаете.  Может  быть,  никогда  и  не  расшифруем.

11.  Я  допускаю,  что  мысль  существует  отдельно  от  мозга,  а  он  только  улавливает  ее  из  пространства  и  считывает.  Мы  видим  многое,  что  не  в  состоянии  объяснить.  Я  встречалась  с  Вангой  —  она  читала  прошлое,  видела  будущее.  По  данным  Болгарской  академии  наук,  число  ее  сбывшихся  предвидений  —  80  %.  Как  у  нее  это  получалось?

12.  Принято  говорить,  что  у  нас  задействованы  только  5—7  %  мозговых  клеток.  Лично  я  на  основе  своих  исследований  склонна  полагать,  что  у  творчески  мыслящего  умного  человек  работают  почти  все  100  %  —  но  не  разом,  а  как  огоньки  елочной  гирлянды  —  по  очереди,  группами,  узорами.

13.  Я  выступала,  читала  лекции,  занималась  громадной  организационной  работой,  но  —  не  жила.  Пока  у  меня  не  появилась  очередная  сверхзадача  —  доклад,  который  позволил  оценить,  сколько  сделано  в  прошлом,  и  показал,  что  есть  смысл  в  будущем.  Без  сверхзадачи  человеческое  существование  лишено  смысла.  Животные  рождаются,  дают  жизнь  новым  поколениям,  потом  функция  размножения  угасает,  и  наступает  смерть.  А  мы  —  мы  не  умираем,  пока  у  нас  есть  цель  —  дождаться  внуков  и  правнуков,  написать  книгу,  увидеть  мир,  заглянуть  в  Зазеркалье…  Старости  не  существует,  и  ничего  не  заканчивается,  пока  вы  сами  этого  не  захотите.

14.  Годы  уносят  все  внешнее,  и  с  возрастом  душа  человеческая  постепенно  освобождается  от  покровов  и  предстает  в  своем  первозданном  виде.  Уже  нет  нужды  нравиться,  играть  в  какие-то  игры.  Можно  быть  самой  собой,  говорить  что  думаешь  и  как  чувствуешь.  Наконец  понимаешь,  что  счастье  —  это  то,  чем  можно  прямо  сегодня  и  сейчас  поделиться  с  другими,  нечто  крошечное,  хрупкое  и  ужасно  важное  —  семга  по  четвергам,  которой  так  любит  лакомиться  приходящая  домработница.  Отрез  самой  лучшей  шерсти  для  дорогой  подруги.  Теплый  автограф  на  подаренной  книге.  Или  десять  самых  вкусных  пирожных  из  французской  кондитерской.

15.  Мы  бьемся  с  жизнью,  думаем:  вот  получим  премию,  купим  квартиру,  машину,  завоюем  должность  —  то-то  будем  довольны!  А  запомнится  навеки  другое  —  как  молодой  и  красивый  папа  играет  на  рояле  старинный  вальс  «Осенний  сон»,  а  ты  —  кружишься,  кружишься  под  музыку,  словно  лист  на  ветру…

Наталья  Бехтерева  всю  жизнь  посвятила  изучению  мозга.  Незадолго  до  ухода  в  лучший  мир  она  написала  научную  работу  «Умные  живут  долго»

Источник:  mirkrasoty.life
Перевела  на  украинский  язык        15.04.20            6.54

Наталія  Бехтерева:  «Розумні  живуть  довго»
Внучка  всесвітньо  відомого  фізіолога,  психіатра  і  невропатолога  Володимира  Бехтерева,  нейрофізіолог  з  світовим  ім'ям,  керівник  Інституту  мозку  людини  РАН,  академік  Наталія  Бехтерева  вважала,  що  людський  мозок  —  це  жива  істота,  що  знаходиться  в  нашому  тілі.

Їй  завжди  хотілося  заглянути  за  межу,  за  межу,  побувати  там,  де  ніхто  ще  не  був,  хотілося  зрозуміти,  що  робить  людину  —  людиною.  І,  здається,  їй  це  вдалося.  Подробиці  в  її  цитатах.



1.  Фактором,  що  найбільш  часто  і  суттєво  впливає  на  стан  мозку  здорової  людини,  є  емоції.

2.  При  емоційних  розладах  дуже  гарні  прогулянки,  різного  роду  рухова  активність.  Що  може  зробити  з  людиною  плавання,  рух  у  воді!  Після  водних  процедур  стаєш  просто  іншою  людиною.

3.  Вихований  баланс  емоцій,  розумна  гордість  і  стійкість  –  найважливіші  умови  для  повної  реалізації  таланту.

4.  Якби  люди  були  здорові  і,  скажімо  так,  виявлялися  б  менш  часто  подавленны  або  перевозбуждены  проблемами,  творчий  потенціал  людства  значно  збільшився  б.  Особливо  зараз,  у  фазу  зростаючого  інформаційного  потоку.

5.  Кажуть,  Юлій  Цезар  міг  одночасно  займатися  декількома  справами.  Коли  хочуть  вражаюче  оцінити  інтелект  людини,  нерідко  згадують  цю  «історичну  легенду»  –  і  найчастіше  без  імені  героя  (Юлія  Цезаря)  кажуть:  X  (Y,  Z)  може  одночасно  слухати,  писати,  говорити.  Чомусь  я  в  такий  варіант  у  прямому  його  розумінні  не  повірила.  І  здалося  мені,  що  тут  використовується  як  би  обхідний  варіант  –  йде  швидке  переключення  з  однієї  діяльності  на  іншу  при  мінімальних  втратах  інформації  і  з  утриманням  в  пам'яті  провідної  лінії  у  всіх  трьох  ситуаціях.  І,  як  я  думаю  зараз,  не  дуже  «захоплюючих»,  не  дуже  емоційно  значущих.  Якщо  хоча  б  одне  з  «справ»  виявиться  домінуючим  –  в  його  користь  зламається  вся  система.

6.  Я  часто  думаю  про  мозок  так,  ніби  він  —  окремий  організм,  як  би  «істота  в  істоту».  Мозок  охороняє  сам  себе  від  того,  щоб  шквал  негативних  емоцій  не  захопив  його  цілком.  Коли  я  це  зрозуміла,  то  відчула  таке  відчуття,  ніби  знайшла  перлину.



7.  Ще  одна  таємниця  мозку  —  сни.  Найбільшою  загадкою  мені  здається  сам  факт  того,  що  ми  спимо.  Міг  би  мозок  влаштуватися  так,  щоб  не  спати?  Думаю,  так.  Наприклад,  у  дельфінів  сплять  по  черзі  ліве  і  праве  півкулі...  Чим  можна  пояснити  «сни  з  продовженням»  і  тому  подібні  дивацтва?  Припустимо,  вам  не  в  перший  раз  сниться  якесь  дуже  гарне,  але  незнайоме  місце  —  наприклад,  місто.  Швидше  за  все,  «казкові  міста»  снів  формуються  в  мозку  під  впливом  книжок,  кінофільмів,  стають  як  би  постійним  місцем  мрії.  Нас  тягне  до  чогось  ще  не  випробуваного,  але  дуже  хорошому...  Або  віщі  сни  —  це  отримання  інформації  ззовні,  передбачення  майбутнього  або  випадкові  збіги?..  Я  сама  за  два  тижні  до  події»  з  усіма  подробицями  побачила  уві  сні  смерть  моєї  матері.

8.  Мені  завжди  хотілося  заглянути  за  межу,  за  межу,  побувати  там,  де  ніхто  ще  не  був,  хотілося  зрозуміти,  що  робить  людину  —  людиною.

9.  Між  іншим,  ви  знаєте,  що  у  вас  в  мозку  постійно  діє  детектор  помилок?  Він  нагадує  —  «ви  не  вимкнули  світло  у  ванній»,  звертає  вашу  увагу  на  неправильний  вираз  «синя  стрічка»  і  пропонує  іншим  відділам  мозку  його  проаналізувати,  стрічка-то  «синя»,  але  що  криється  за  помилкою  —  іронія,  незнання  або  недбалість  чиєюсь  швидкої  мови,  що  видає  хвилювання?  Ви  ж  людина,  вам  треба  знати  і  розуміти  не  один,  а  безліч  планів.

10.  Виявляється,  коли  хтось  каже  «після  всього  пережитого  я  став  зовсім  іншим»,  він  абсолютно  прав  —  перебудувалася  вся  його  робота  мозку,  навіть  деякі  центри  перемістилися.  Ми  бачимо,  як  люди  мислять,  як  вогниками  спалахують  окремі  активні  клітини,  але  ще  не  розшифрували  код  мислення  і  не  в  змозі  по  картинці  на  екрані  прочитати,  про  що  ви  думаєте.  Може  бути,  ніколи  і  не  розшифруємо.

11.  Я  допускаю,  що  думка  існує  окремо  від  мозку,  а  він  тільки  уловлює  її  з  простору  і  зчитує.  Ми  бачимо  багато  чого,  що  не  в  змозі  пояснити.  Я  зустрічалася  з  Вангою  —  вона  читала  минуле,  бачила  майбутнє.  За  даними  Болгарської  академії  наук,  число  її  справджених  передбачень  —  80  %.  Як  у  неї  це  виходило?

12.  Прийнято  говорити,  що  у  нас  задіяні  лише  5-7  %  мозкових  клітин.  Особисто  я  на  основі  своїх  досліджень  схильна  вважати,  що  у  творчо  мислячого  розумного  осіб  працюють  майже  всі  100  %  —  але  не  разом,  а  як  вогники  ялинкової  гірлянди  —  по  черзі,  групами,  візерунками.

13.  Я  виступала,  читала  лекції,  займалася  величезною  організаційною  роботою,  але  —  не  жила.  Поки  у  мене  не  з'явилася  чергова  надзавдання  —  доповідь,  який  дозволив  оцінити,  скільки  зроблено  в  минулому,  і  показав,  що  є  сенс  у  майбутньому.  Без  надзавдання  людське  існування  позбавлене  сенсу.  Тварини  народжуються,  дають  життя  новим  поколінням,  потім  функція  розмноження  згасає,  і  настає  смерть.  А  ми  —  ми  не  вмираємо,  поки  у  нас  є  мета  —  дочекатися  онуків  і  правнуків,  написати  книгу,  побачити  світ,  зазирнути  у  Задзеркалля...  Старості  не  існує,  і  нічого  не  закінчується,  поки  ви  самі  цього  не  захочете.

14.  Роки  забирають  все  зовнішнє,  і  з  віком  душа  людська  поступово  звільняється  від  покривів  і  постає  у  своєму  первозданному  вигляді.  Вже  немає  потреби  подобатися,  грати  в  якісь  ігри.  Можна  бути  самою  собою,  говорити  що  думаєш  і  відчуваєш.Нарешті  розумієш,  що  щастя  -  це  те,  чим  можна  прямо  сьогодні  і  зараз  поділитися  з  іншими,  щось  крихітне,  тендітне  і  страшенно  важливо  -  сьомга  по  четвергах,  якої  так  любить  ласувати  приходить  домробітниця.    Відріз  найкращою  вовни  для  дорогої  подруги.    Теплий  автограф  на  подарованій  книзі.    Або  десять  найсмачніших  тістечок  з  французької  кондитерської.

 15.  Ми  б'ємося  з  життям,  думаємо:  от  отримаємо  премію,  купимо  квартиру,  машину,  завоюємо  посаду  -  то-то  будемо  задоволені!    А  запам'ятається  навіки  інше  -  як  молодий  і  красивий  тато  грає  на  роялі  старовинний  вальс  «Осінній  сон»,  а  ти  -  кружляв,  кружляв  під  музику,  немов  лист  на  вітрі  ...

 Наталія  Бехтерєва  все  життя  присвятила  вивченню  мозку.    Незадовго  до  відходу  в  кращий  світ  вона  написала  наукову  роботу  «Розумні  живуть  довго»

 Джерело:  mirkrasoty.life
 Переклала  українською  мовою  15.04.20  6.54

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872088
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 15.04.2020

Як вітають один одного в різних країнах світу?

Как  приветствуют  друг  друга  в  разных  странах  мира?
Интересные  приветствия  народов  мира
Если  Ты  когда-нибудь  окажешься  в  Кении,  и  кто-то  вдруг  смачно  плюнет  в  Твою  сторону,  не  спеши  сжимать  кулаки  —  с  Тобой  просто  поздоровались.  Так  проявляют  уважение  друг  к  другу  в  племени  камба.  А  как  здороваются  в  других  странах  мира...
Собираясь  в  далекое  путешествие,  не  забудь  изучить  хотя  бы  элементарные  правила  поведения,  приняты  в  той  или  иной  экзотической  стране.  Уважительное  приветствие  —  первое,  что  не  только  обеспечит  хорошее  настроение  Тебе  и  окружающим,  но  и  поможет  обрести  новых  друзей.
В  Гренландии  принято  «целоваться»  носами,  прижимая  верхнюю  губу  и  нос  к  лицу  (носу,  щекам  или  лбу)  другого  человека.  Правда,  такое  приветствие  приемлемо  лишь  между  близкими,  и  отнюдь  не  используется  незнакомцами.  Встретившись,  гренландцы  говорят:  «Отличная  погода!»  —  даже  если  на  улице  –40  °С.  Трение  носами  в  качестве  приветствия  распространено  и  в  Новой  Зеландии.
Необычные  и  оригинальные  приветствия  в  разных  странах  мира
Если  Тебе  посчастливится  побывать  в  Тибете,  приготовься  удивляться:  там  вместо  традиционного  украинцу  рукопожатия  прохожие  показывают  друг  другу  языки.  Традиция  берет  начало  из  IX  века,  в  котором  правил  царь  Ландарма,  гонитель  буддизма.  По  преданию,  правитель  имел  черный  язык.  Тибетцы  боялись,  что  Ландарма  может  переродиться.  Чтобы  доказать,  что  Ты  не  перерожденный  спустя  много  веков  жестокий  царь,  полагается  показать  встречному  язык.
В  кенийском  племени  масаев  перед  тем,  как  подать  встречном  руку,  нужно  на  нее  плюнуть.  А  еще  представители  племени  могут  приветствовать  гостей,  высоко  подпрыгивая.  Необычная  традиция  происходит  от  военного  танца  «адуму»,  в  конце  которого  воины  становятся  в  одну  шеренгу  и  начинают  соревнования  по  прыжкам  в  высоту.
В  Африке  до  сих  пор  есть  племена  (например,  зулусы),  в  которых  вместо  приветствия  используются  слова  «я  тебя  вижу».
Если  Ты  собираешься  поздороваться  со  своими  французскими  друзьями,  не  забудь  о  знаменитом  «la  bise»  —  двойном  поцелуе  в  обе  щечки.  Французы  обожают  целоваться  при  встрече  и  отправлять  от  одного  до  пяти  воздушных  поцелуев.
Филиппинцы  проявляют  уважение  к  старшим,  наклоняясь  и  прижимая  свой  лоб  к  их  правой  руке.  А  если  Ты  еще  и  уважительное  «Mano  Po»  (  «Позвольте  вашу  руку,  пожалуйста»)  скажешь,  можешь  рассчитывать  на  особое  расположение.
В  Лапландии  при  встрече  принято  тереться  носами.  Учти  это,  если  планируешь  провести  Рождество  на  родине  Санта-Клауса.  А  вот  эскимосы  слегка  ударяют  знакомого  по  голове  и  плечах  (правда,  так  здороваются  только  мужчины).
А  если  Тебя  занесет  в  Китай,  не  забудь:  там  здороваются,  кланяясь  друг  другу  с  вытянутыми  вдоль  тела  руками,  или  обмениваются  странными  для  европейца  репликами:  «Поели  ли  вы  сегодня  риса?»  «Да,  спасибо,  а  вы?»  На  самом  деле  никого  не  интересует,  завтракал  ли  Ты  утром  —  это  просто  дань  традициям.
У  японцев  приветствие  —  целый  ритуал.  Жители  страны  восходящего  солнца  кланяются  друг  другу.  Более  того,  в  Японии  есть  три  разновидности  поклонов:  «сэкэрэй»  —  самый  низкий  поклон,  используется  для  самых  почетных  гостей;  средний  —  под  наклоном  30  °;  легкий  —  под  наклоном  15  °,  в  знак  дружеского  приветствия.  Кланяясь,  японцы  говорят:  «День  настал».
Традиционное  приветствие  в  Индии  (знаменитое  Namaste)  выглядит  следующим  образом:  человек  соединяет  ладони,  прижимает  руки  к  груди  и  слегка  наклоняется.  Слово  «namaste»  происходит  из  древнего  санскрита  и  означает  «Я  кланяюсь  Тебе».
Интересная  привычка  здороваться  существует  в  Замбезии:  там  встречному  аплодируют,  слегка  приседая.  А  вот  в  Самоа  (островная  страна  в  Тихом  океане)  друзья  обнюхивают  друг  друга.
Традиционное  приветствие  жителей  Ботсваны  —  «Пула»  —  переводится  как  пожелание:  «Пусть  идет  дождь!»  Неудивительно,  ведь  значительную  территорию  этой  африканской  страны  занимает  пустыня  Калахари.
В  Арабских  странах  скрещивают  руки  на  груди,  а  представители  некоторых  индейских  племен  снимают  обувь  при  встрече.  В  Конго  протягивают  навстречу  друзьям  руки  и  дуют  на  них.
Очень  красиво  здороваются  в  Таиланде.  Называется  такое  приветствие  «Вай»  —  ладони  складывают  вместе  и  подносят  к  груди  или  лицу,  слегка  наклоняясь.
Необычные  и  оригинальные  приветствия  в  разных  странах  мира  -  фото  12
А  если  Ты  попадешь  в  гости  к  монголу,  будь  на  чеку:  приглашая  в  дом  незнакомца,  хозяева  жалуют  им  хаду  —  длинный  отрезок  шелка  или  хлопка.  Возьми  ее  двумя  руками  и  слегка  поклонись.  Принять  дар  одной  рукой  —  верх  неуважения.
Необычные  и  оригинальные  приветствия  в  разных  странах  мира
https://pustunchik.ua/online-school/etiquette-for-...
Перевела  на  украинский  язык  12.04.20  13.35​

Як  вітають  один  одного  в  різних  країнах  світу?
Цікаві  привітання  народів  світу
Якщо  Ти  коли-небудь  опинишся  в  Кенії,  і  хтось  раптом  смачно  плюне  в  Твою  сторону,  не  поспішай  стискати  кулаки  —  з  Тобою  просто  привіталися.  Так  виявляють  повагу  один  до  одного  племені  камба.  А  як  вітаються  в  інших  країнах  світу...
Збираючись  у  далеку  подорож,  не  забудь  вивчити  хоча  б  елементарні  правила  поведінки,  прийняті  в  тій  чи  іншій  екзотичній  країні.  Шанобливе  вітання  —  перше,  що  не  тільки  забезпечить  гарний  настрій  Тобі  і  оточуючим,  але  і  допоможе  знайти  нових  друзів.
У  Гренландії  прийнято  «цілуватися»  носами,  притискаючи  верхню  губу  і  ніс  до  обличчя  (носа,  щоках  або  лобі)  іншої  людини.  Правда,  таке  вітання  прийнятно  лише  між  близькими,  і  аж  ніяк  не  використовується  незнайомцями.  Зустрівшись,  гренландці  кажуть:  «Чудова  погода!»  —  навіть  якщо  на  вулиці  -40  °С.  Тертя  носами  в  якості  привітання  поширене  і  в  Новій  Зеландії.
Незвичайні  і  оригінальні  привітання  в  різних  країнах  світу
Якщо  Тобі  пощастить  побувати  в  Тибеті,  приготуйся  дивуватися:  там  замість  традиційного  українцю  рукостискання  перехожі  показують  один  одному  мови.  Традиція  бере  початок  з  IX  століття,  в  якому  правив  цар  Ландарма,  гонитель  буддизму.  За  переказами,  правитель  мав  чорний  язик.  Тибетці  боялися,  що  Ландарма  може  переродитися.  Щоб  довести,  що  Ти  не  перероджений  через  багато  століть  жорстокий  цар,  покладається  показати  зустрічному  мову.
У  кенійському  племені  масаїв  перед  тим,  як  подати  зустрічному  руку,  потрібно  на  неї  плюнути.  А  ще  представники  племені  можуть  вітати  гостей,  високо  підстрибуючи.  Незвичайна  традиція  походить  від  військового  танцю  «адуму»,  в  кінці  якого  воїни  стають  в  одну  шеренгу  і  починають  змагання  зі  стрибків  у  висоту.
В  Африці  досі  є  племена  (наприклад,  зулуси),  в  яких  замість  привітання  використовуються  слова  «я  тебе  бачу».
Якщо  Ти  збираєшся  привітатися  зі  своїми  французькими  друзями,  не  забудь  про  знаменитому  «la  bise»  —  подвійному  поцілунку  в  обидві  щічки.  Французи  обожнюють  цілуватися  при  зустрічі  і  відправляти  від  одного  до  п'яти  повітряних  поцілунків.
Філіппінці  виявляють  повагу  до  старших,  нахиляючись  і  притискаючи  свій  лоб  до  їх  правій  руці.  А  якщо  Ти  ще  й  шанобливе  «Mano  Po»  (  «Дозвольте  вашу  руку,  будь  ласка»)  скажеш,  можеш  розраховувати  на  особливе  розташування.
У  Лапландії  при  зустрічі  прийнято  тертися  носами.  Запам'ятай  це,  якщо  плануєш  провести  Різдво  на  батьківщині  Санта-Клауса.  А  ось  ескімоси  злегка  вдаряють  знайомого  по  голові  і  плечах  (правда,  так  вітаються  тільки  чоловіки).
А  якщо  Тебе  занесе  в  Китай,  не  забудь:  там  вітаються,  кланяючись  один  одному  з  витягнутими  уздовж  тіла  руками,  або  обмінюються  дивними  для  європейця  репліками:  «Поїли  ви  сьогодні  рису?»  «Так,  дякую,  а  ви?»  Насправді  нікого  не  цікавить,  чи  снідав  Ти  вранці  —  це  просто  данина  традиціям.
У  японців  привітання  —  цілий  ритуал.  Жителі  країни  висхідного  сонця  вклоняються  один  одному.  Більш  того,  в  Японії  є  три  види  поклонів:  «сэкэрэй»  —  найнижчий  уклін,  використовується  для  самих  почесних  гостей;  середній  —  під  кутом  30  °;  легкий  —  під  кутом  15  °,  в  знак  дружнього  привітання.  Кланяючись,  японці  кажуть:  «День  настав».
Традиційне  вітання  в  Індії  (знамените  Namaste)  виглядає  наступним  чином:  людина  з'єднує  долоні,  притискає  руки  до  грудей  і  злегка  нахиляється.  Слово  «namaste»  походить  з  давнього  санскриту  і  означає  «Я  вклоняюсь  Тобі».
Цікава  звичка  вітатися  існує  в  Замбезии:  там  зустрічному  аплодують,  злегка  присідаючи.  А  ось  в  Самоа  (острівна  країна  в  Тихому  океані)  друзі  обнюхують  один  одного.
Традиційне  вітання  жителів  Ботсвани  —  «Пулу»  —  перекладається  як  побажання:  «Нехай  йде  дощ!»  Не  дивно,  адже  значну  територію  цієї  африканської  країни  займає  пустеля  Калахарі.
В  Арабських  країнах  схрещують  руки  на  грудях,  а  представники  деяких  індіанських  племен  знімають  взуття  при  зустрічі.  У  Конго  простягають  назустріч  друзям  руки  і  дмуть  на  них.
Дуже  красиво  вітаються  в  Таїланді.  Називається  таке  вітання  «Вай»  —  складають  долоні  разом  і  підносять  до  грудей  або  особі,  злегка  нахиляючись.
Незвичайні  і  оригінальні  привітання  в  різних  країнах  світу  -  фото  12
А  якщо  Ти  потрапиш  в  гості  до  монголії,  будь  на  чеку:  запрошуючи  в  будинок  незнайомця,  господарі  дарують  їм  хаду  —  довгий  відрізок  шовку  або  бавовни.  Візьми  її  двома  руками  і  злегка  вклонися.  Прийняти  дар  однією  рукою  —  верх  неповаги.
Незвичайні  і  оригінальні  привітання  в  різних  країнах  світу
https://pustunchik.ua/…/etiqu…/privetstviya-v-raznih-stranah
Переклала  на  українську  мову  12.04.20  13.35

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872008
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 14.04.2020

Плакуча верба - дерево з легенд

Плакучая  ива  -  дерево  из  легенд
         Ива  (верба)  —  растение  чрезвычайно  интересное.  Она  вызывает  интерес  не  только  как  символ  Украины,  необычный  биологический  вид,  но  и  как  ритуальное  растение.
         В  предыдущей  статье  я  рассказывал  легенду  о  вербе  и  калине,  неизменных  символах  нашего  государства.  Поэтому  сейчас  я  хочу  поговорить  об  интересных  характеристиках  и  фактах,  которые  удалось  исследовать  нашим  биологам.  А  потом  мы  погрузимся  в  тайны  библейской  истории  и  узнаем,  почему  именно  это  растение  освящают  накануне  Пасхи.
     Верба
Итак,  что  же  сообщают  нам  ученые:

1.  внешний  вид  растений  этой  группы  очень  разнообразен:  от  деревьев  до  кустарников;

2.  цвет  листьев:  от  зеленого  до  серо-белого;

3.  листочки  разнообразных  форм:  широкие,  эллиптические,  узкие,  длинные,  ровные  и  зубчатые;

4.  период  цветения  у  одних  видов  в  начале  весны,  в  других  летом;

5.  даже  вбитый  в  землю  корешок  может  дать  корни  и  прорасти;

6.  большая  вариативность  названий:  ива  белая,  ломкая,  плакучая,  миндальная,  красная,  прутовидная,  чернотал,  ива  бредана,  ива  ушастая,  чернеющая,  росистая,  лапландская,  ползучий  тальник.
Верба
     Не  менее  интересную  информацию  об  иве,  а  именно  об  одном  из  ее  подвидов  —  вербе,  предоставляет  нам  христианская  традиция.  Ты,  наверное,  слышал  «Вербное  воскресенье»,  «освящать  вербу»,  а  еще  популярное  «не  я  бью,  верба  бьет  ...»  Почему  же  верба?  Не  береза  или  дуб,  не  клен  или  липа,  не  осина  или  ольха?  Заинтересовало?  =)
     Верба
Тогда  читай  дальше!  Евангельское  сказание  говорит,  что,  когда  Иисус  Христос  воскресил  Лазаря  из  мертвых,  многие  поверили,  что  он  действительно  Сын  Божий.  На  входе  в  Иерусалим  Иисуса  встречало  много  людей.  Они  устилали  дорогу  пальмовыми  ветвями  и  своей  одеждой,  отмечая  Его.  Вот  почему  память  об  этом  событии  даже  через  много  сотен  лет  люди  несут  в  церковь  зеленые  веточки.  А  поскольку  в  нашей  среде  в  это  время  распускается  только  верба,  покрываясь  маленькими  листочками,  то  именно  она  выбрана  для  освящения.
Верба
Происходит  это  за  неделю  до  Пасхи.  И  называется  она  Вербной.  Такое  внимание  вербе  объясняется  еще  и  тем,  что  она  считается  символом  весны,  плодородия,  здоровья,  радости  и  жизни.  Кроме  того,  растение  обладает  магическими  и  лечебными  свойствами.  В  народе  говорят,  что  верба  может  исцелять:  снимать  головную  боль,  лечить  от  бесплодия,  залечивать  раны,  забирать  отрицательную  энергию.
Верба
     Некоторые  утверждают,  что  на  Руси  использовали  вербу  для  прекращения  бури,  града,  пожаров.  Испокон  веков  она  защищала  людей,  скот,  земли  от  всего  злого  и  нечистого.

https://pustunchik.ua/online-school/biology/botany/tcikave-pro-verbu
Перевела  на  украинский  язык      12.04.20          12.30

Плакуча  верба  -  дерево  з  легенд
 Іва  (верба)  —  рослина  надзвичайно  цікаве.  Вона  викликає  інтерес  не  тільки  як  символ  України,  незвичайний  біологічний  вид,  але  і  як  ритуальна  рослина.
 У  попередній  статті  я  розповідав  легенду  про  вербу  і  калину,  незмінні  символи  нашої  держави.  Тому  зараз  я  хочу  поговорити  про  цікаві  характеристики  і  факти,  які  вдалося  дослідити  нашим  біологам.  А  потім  ми  поринемо  в  таємниці  біблійної  історії  і  дізнаємося,  чому  саме  ця  рослина  освячують  напередодні  Великодня.
Верба
Отже,  що  ж  повідомляють  нам  вчені:

1.  зовнішній  вигляд  рослин  цієї  групи  дуже  різноманітний:  від  дерев  до  чагарників;

2.  колір  листя:  від  зеленого  до  сіро-білого;

3.  листочки  різноманітних  форм:  широкі,  еліптичні,  вузькі,  довгі,  рівні  та  зубчасті;

4.  період  цвітіння  у  одних  видів  на  початку  весни,  в  інших  влітку;

5.  навіть  вбитий  в  землю  корінець  може  дати  коріння  і  прорости;

6.  велика  варіативність  назв:  верба  біла,  ламка,  плакуча,  мигдальний,  червона,  прутовидна,  чернотал,  верба  бредина,  верба  вухата,  чорніючий,  росиста,  лапландська,  повзучий  тальник.
Верба
 Не  менш  цікаву  інформацію  про  вербу,  а  саме  про  один  з  її  підвидів  —  вербі,  надає  нам  християнська  традиція.  Ти,  напевно,  чув  «Вербна  неділя»,  «святити  вербу»,  а  ще  популярний  «не  я  б'ю,  верба  б'є  ...»  Чому  ж  саме  верба?  Не  береза  або  дуб,  клен  не  чи  липа,  не  осика  або  вільха?  Зацікавило?  =)
Верба
Тоді  читай  далі!  Євангельський  переказ  говорить,  що,  коли  Ісус  Христос  воскресив  Лазаря  з  мертвих,  багато  людей  повірили,  що  він  дійсно  Син  Божий.  На  вході  в  Єрусалим  Ісуса  зустрічало  багато  людей.  Вони  встеляли  дорогу  пальмовим  гіллям  і  своїм  одягом,  відзначаючи  Його.  Ось  чому  пам'ять  про  цю  подію  навіть  через  багато  сотень  років  люди  несуть  до  церкви  зелені  гілочки.  А  оскільки  в  нашому  середовищі  в  цей  час  розпускається  тільки  верба,  покриваючись  маленькими  листочками,  то  саме  вона  обрана  для  освячення.
Верба
Відбувається  це  за  тиждень  до  Великодня.  І  вона  називається  Вербним.  Така  увага  до  цієї  рослини  пояснюється  ще  й  тим,  що  вона  вважається  символом  весни,  родючості,  здоров'я,  радості  і  життя.  Крім  того,  рослина  володіє  магічними  та  лікувальними  властивостями.  У  народі  кажуть,  що  вона  може  зцілювати:  знімати  головний  біль,  лікувати  від  безпліддя,  заліковувати  рани,  забиратимуть  негативну  енергію.
Верба
 Деякі  стверджують,  що  на  Русі  використовували  вербу  для  припинення  бурі,  граду,  пожеж.  Споконвіку  вона  захищала  людей,  худобу,  землі  від  усього  злого  і  нечистого.

https://pustunchik.ua/online-school/biology/botany/tcikave-pro-verbu
Переклала  на  українську  мову  12.04.20  12.30

Легенда  о  вербе  и  калине  -  символы  Украины
       Каждая  страна  имеет  свою  символику.  Я  имею  в  виду  не  флаг  или  государственный  герб.  Речь  идет  о  несколько  других  символах...
       Глядя  на  тюльпан,  мы  почему-то  вспоминаем  Голландию,  кленовый  лист  напоминает  нам  Канаду,  хризантема  -  Японию,  нарцисс  -  Китай,  лотос  -  Египет.  А  какие  растения  представляют  украинцев?
     Догадаться  не  трудно.  «Без  вербы  и  калины  нет  Украины!»  Именно  эти  два  растения  символизируют  наше  государство.  О  них  сложены  предания,  легенды,  песни,  их  прославляют  и  почитают.  Я  нашел  одну  очень  интересную  легенду  о  наших  национальных  символах.  Надеюсь  она  понравится  и  Тебе!
Легенда  о  вербе  и  калине
https://pustunchik.ua/online-school/biology/botany/verba-i-kalyna
Перевела  на  украинский  язык          12.04.20      12.53

Легенда  про  вербу    і  калину    -  символи  України
   Кожна  країна  має  свою  символіку.    Я  маю  на  увазі  не  прапор  або  державний  герб.    Йдеться  про  кілька  інших  символах  ...
   Дивлячись  на  тюльпан,  ми  чомусь  згадуємо  Голландію,  кленовий  лист  нагадує  нам  Канаду,  хризантема  -  Японію,  нарцис  -  Китай,  лотос  -  Єгипет.    А  які  рослини  представляють  українців?
   Не  важко  здогадатись.    «Без  верби  і  калини  нема  України!»    Саме  ці  дві  рослини  символізують  нашу  державу.    Про  них  складені  перекази,  легенди,  пісні,  їх  прославляють  і  шанують.    Я  знайшов  одну  дуже  цікаву  легенду  про  наших  національних  символах.    Сподіваюся  вона  сподобається  і  Тобі!
 Легенда  про  вербі  і  калині
 https://pustunchik.ua/online-school/biology/botany/verba-i-kalyna
 Переклала  українською  мовою  12.04.20  12.53

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871719
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 12.04.2020

Фестиваль «Битва Квітів» на острові Джерсі

Фестиваль  «Битва  Цветов»  на  острове  Джерси
Автор:Алла  Макарова  /  10.06.2018Рубрика:Фестивали  и  праздники  цветов
Добрый  день,  друзья!
           Лето  –  пора  цветения  и  благоухания!
Неудивительно,  что  именно  в  это  время  во  всем  мире  проводят  великолепные  и  удивительные  праздники  –  Фестивали  Цветов.
Каждый  из  них  имеет  свою  собственную  историю,  традиции  и  обычаи,  в  каждом  из  них  есть  своя  изюминка  и  «перчинка».
Сегодня  я  расскажу  вам  об  одном  из  самых  любимых  мероприятий  жителей  Туманного  Альбиона.  Это    цветочный  парад  с  воинственным  названием  «Битва  Цветов»Немного  истории
       Сама  задумка  проведения  этого  ежегодного  парада  возникла  совершенно  случайно.
       В  далеком  1901  году,  9  августа,  на  трон  Соединенного  Королевства  Великобритании  взошел  король  Эдуард  VII  –  сын  королевы  Виктории.
Коронация  проводилась,  как  и  полагается,  в  Лондоне,  в  Вестминстерском  аббатстве.
       Но  на  острове  Джерси  (который  сегодня,  к  слову,  не  является  частью  Великобритании,  а  считается  автономным  государством,  находящимся  под  протекцией  Объединенного  Королевства)  в  этот  день  было  организовано  пышное  праздничное  шествие,  частью  которого  стал  парад  цветов.
   Это  мероприятие  имело  бешеный  успех,  все  восхищались  размахом  празднества,  поэтому  было  решено  добавить  в  список  британских  традиций  еще  одну  –  ежегодно,  начиная  со  следующего,  1902  года,  во  второй  четверг  августа  проводить  пышный  и  яркий  Фестиваль  Цветов.
Откуда  же  взялось  такое  «устрашающее»  название  парада?
Основной  атрибут  праздника  в  первые  годы  его  проведения  –  повозки,  пышно  украшенные  живыми  цветами  и  композициями  из  них.
       И  даже  в  чопорной  Великобритании  во  все  времена  находились  хулиганы,  которые,  срывая  лепестки  с  повозок,  бросали  их  в  дам,  пришедших  полюбоваться  грандиозным  шествием.
         Случалось  и  такое,  что  какая-нибудь  веселая  чертовка  отвечала  своему  «обидчику»,  бросив  в  него  горстью  бутонов  в  отместку.  Вот  вам  и  битва!
         Как  ни  странно,  именно  это  название  закрепилось  за  мероприятием  до  наших  дней,  хотя  в  1962  году  на  любые  хулиганские  действия  в  отношении  живых  цветов  и  милых  дам  были  строго  настрого  запрещены!
         От  истоков  до  наших  дней
Итак,  история  «Битвы  цветов»  берет  свое  начало  в  1902  году.
         За  115  лет  проведение  парада  было  отменено  только  на  несколько  лет.  Нетрудно  догадаться,  каких.  Все  мы  знаем,  что  две  самые  кровопролитные  войны  20  века  –  Первая  и  Вторая  Мировая  –  подкосили  многие  страны.
     В  это  время  многие  великолепнейшие  парки  Европы  пришли  в  упадок,  например,  Сады  Маркессак  во  Франции.
         Неудивительно,  что  на  время  проведения  военных  действий  Фестиваль  пришлось  на  время  отменить.  Хотя,  есть  данные  о  том,  что  даже  во  время  бомбежек  нацисткой  авиации  жители  острова  старались  хоть  как-то  развеять  упаднические  настроения  и  провести  этот  праздник  цветов.
       Начиная  с  1951  года  Парад  проводится  ежегодно,  как  и  было  задумано.
       С  каждым  годом  организаторы  стремятся  внести  в  мероприятие  нечто  новое  и  интересное.  Однако  суть  остается  неизменной  –  цветы,  букеты,  сказочные  декорации  и  безудержное  веселье:
           Вообще  «Битва  цветов»  делится  на  два  пышных  мероприятия.  Первое  из  них  –  Парад  цветов,  который  проводится  во  второй  четверг  августа.  Второе  –  Лунный  парад,  время  которого  наступает  вечером  в  пятницу.
Парад  цветов  длится  всего  несколько  часов.  В  шествии  участвуют  повозки,  длина  которых  может  достигать  15  метров.  Все  они  декорированы  пышными  композициями,  составленными  из  различных  видов  цветов,  в  основном  из  хризантем  и  астр,  выращенных  в  Нидерландах,  Великобритании  и  на  самом  острове.  Здесь  можно  увидеть  самые  замысловатые  фигуры  из  букетов.  Организаторы  праздника  строго  следят  за  тем,  чтобы  в  композициях  было  использовано  не  менее  99%  живых  цветов!
         На  одной  из  таких  повозок  чинно  следует  победительница  местного  конкурса  красоты  –  Мисс  «Цветочная  битва».  Сопровождает  ее  не  кто  иной,  как  Мистер  «Цветочное  сражение».  Он,  конечно,  не  является  победителем  конкурса  –  каждый  год    этот  пост  выбирают  кого-нибудь  из  известных  людей.
Шествие  во  время  Парада  цветов  сопровождается  музыкой,  танцевальными  постановками,  акробатическими  номерами.
           Вечером  в  пятницу  наступает  время  для  второй  части  праздника.  Лунный  парад  –  это  час  волшебных  цветов  и  великолепных  композиций,  украшенных  сотнями  огней,  ламп  и  фонариков,  которые  делают  вечернее  шествие  поистине  завораживающим  и  мистическим.  А  для  любителей  ярких  аттракционов  и  развлечений  здесь  проводится  традиционная  ярмарка.
О  завершении  гуляний  возвещает  пышный  фейерверк.
         Фестиваль  «Битва  цветов»  весьма  популярен  как  у  местных  жителей,  так  и  среди  туристов,  которые  специально  приезжают  сюда  посмотреть  на  феерическое  шоу.  Ежегодно  Парад  собирает  не  менее  30  тысяч  зрителей!
         Хотите  увидеть  великолепный  в  своем  размахе  праздник  цветов?  Непременно  отправляетесь  на  остров  Джерси  в  начале  августа.  Ну  а  пока  вы  можете  увидеть  все  прелести  этого  фестиваля  на  фото.
     Спасибо  за  внимание!
С  уважением,  Алла  Макарова.
https://artmaki.su/cvety/festivali-i-prizdniki-cvetov/festival-bitva-cvetov-na-ostrove-dzh.html
Перевела  на  украинский  язык    12.04.20            11.54

Фестиваль  «Битва  Квітів»  на  острові  Джерсі
Автор:Алла  Макарова  /  10.06.2018  Рубрика:Фестивалі  та  свята  квітів
Добрий  день,  друзі!
 Літо  –  пора  цвітіння  і  пахощів!
Не  дивно,  що  саме  в  цей  час  у  всьому  світі  проводять  чудові  і  дивовижні  свята  –  Фестивалі  Квітів.
Кожен  з  них  має  свою  власну  історію,  традиції  і  звичаї,  в  кожному  з  них  є  своя  родзинка  і  «перчинка».
Сьогодні  я  розповім  вам  про  один  з  найулюбленіших  заходів  жителів  Туманного  Альбіону.  Це  квітковий  парад  з  войовничим  назвою  «Битва  Квітів»Трохи  історії
 Сама  задумка  проведення  цього  щорічного  параду  виникла  зовсім  випадково.
 У  далекому  1901  році,  9  серпня,  на  трон  Сполученого  Королівства  Великобританії  зійшов  король  Едуард  VII  –  син  королеви  Вікторії.
Коронація  проводилася,  як  і  годиться,  у  Лондоні  у  Вестмінстерському  абатстві.
 Але  на  острові  Джерсі  (який  сьогодні,  до  речі,  не  є  частиною  великої  Британії,  а  вважається  автономною  державою,  перебувають  під  протекцією  Об'єднаного  Королівства)  в  цей  день  було  організовано  пишне  святкова  хода,  частиною  якого  став  парад  квітів.
 Цей  захід  мав  шалений  успіх,  всі  захоплювалися  розмахом  святкування,  тому  було  вирішено  додати  в  список  британських  традицій  ще  одну  –  щорічно,  починаючи  з  наступного,  1902  року,  у  другий  четвер  серпня  проводити  пишний  і  яскравий  Фестиваль  Квітів.
Звідки  ж  взялося  таке  страхітливе»  назва  параду?
Основний  атрибут  свята  в  перші  роки  його  проведення  –  вози,  пишно  прикрашені  живими  квітами  та  композиціями  з  них.
 І  навіть  в  манірною  Великобританії  в  усі  часи  знаходилися  люди,  які,  зриваючи  пелюстки  з  возів,  кидали  їх  у  дам,  які  прийшли  помилуватися  грандіозним  ходою.
 Траплялося  й  таке,  що  якась  весела  чертовка  відповідала  своєму  «кривднику»,  кинувши  в  нього  жменею  бутонів  в  помсту.  Ось  вам  і  битва!
 Як  не  дивно,  саме  ця  назва  закріпилася  за  заходом  до  наших  днів,  хоча  в  1962  році  на  будь-які  хуліганські  дії  відносно  живих  квітів  і  милих  дам  були  строго  настрого  заборонені!
 Від  витоків  до  наших  днів
Отже,  історія  «Битва  квітів»  бере  свій  початок  в  1902  році.
 За  115  років  проведення  параду  було  скасовано  лише  на  кілька  років.  Неважко  здогадатися,  яких.  Всі  ми  знаємо,  що  дві  найбільш  кровопролитні  війни  20  століття  –  Перша  і  Друга  Світова  –  підкосили  багато  країн.
 У  цей  час  багато  прекрасна  парки  Європи  прийшли  в  занепад,  наприклад,  Сади  Маркессак  у  Франції.
 Не  дивно,  що  на  час  проведення  військових  дій  Фестиваль  довелося  на  час  скасувати.  Хоча,  є  дані  про  те,  що  навіть  під  час  бомбардувань  авіації  нацистської  жителі  острова  намагалися  хоч  якось  розвіяти  занепадницькі  настрої  і  провести  це  свято  квітів.
 Починаючи  з  1951  року  Парад  проводиться  щорічно,  як  і  було  задумано.
 З  кожним  роком  організатори  прагнуть  внести  в  захід  щось  нове  і  цікаве.  Однак  суть  залишається  незмінною  –  квіти,  букети,  казкові  декорації  і  нестримні  веселощі:
 Взагалі  «Битва  квітів»  ділиться  на  два  пишних  заходи.  Перше  з  них  –  Парад  квітів,  який  проводиться  у  другий  четвер  серпня.  Друге  –  Місячний  парад,  час  якого  настає  ввечері  в  п'ятницю.
Парад  квітів  триває  всього  кілька  годин.  У  ході  беруть  участь  вози,  довжина  яких  може  досягати  15  метрів.  Всі  вони  декоровані  пишними  композиціями,  складеними  з  різних  видів  квітів,  в  основному  з  хризантем  і  айстр,  вирощених  в  Нідерландах,  Великобританії  і  на  самому  острові.  Тут  можна  побачити  найбільш  хитромудрі  фігури  з  букетів.  Організатори  свята  строго  стежать  за  тим,  щоб  у  композиціях  було  використано  не  менше  99%  живих  квітів!
 На  одній  з  таких  возів  чинно  слід  переможниця  місцевого  конкурсу  краси  –  Міс  «Квіткова  битва».  Супроводжує  її  не  хто  інший,  як  Містер  «Квіткове  бій».  Він,  звичайно,  не  є  переможцем  конкурсу  –  кожен  рік  цю  посаду  обирають  кого-небудь  з  відомих  людей.
Хода  під  час  Параду  квітів  супроводжується  музикою,  танцювальними  постановками,  акробатичними  номерами.
 Увечері  в  п'ятницю  настає  час  для  другої  частини  свята.  Місячний  парад  –  це  годину  чарівних  квітів  і  чудових  композицій,  прикрашених  сотнями  вогнів,  ламп  і  ліхтарів,  які  роблять  вечірня  хода  воістину  чарівним  і  містичним.  А  для  любителів  яскравих  атракціонів  і  розваг  тут  проводиться  традиційний  ярмарок.
Про  завершення  гулянь  сповіщає  пишний  феєрверк.
 Фестиваль  «Битва  квітів»  дуже  популярний  як  у  місцевих  жителів,  так  і  серед  туристів,  які  спеціально  приїжджають  сюди  подивитися  на  феєричне  шоу.  Щороку  Парад  збирає  не  менше  30  тисяч  глядачів!
 Хочете  побачити  чудовий  у  своєму  розмаху  свято  квітів?  Неодмінно  відправляєтеся  на  острів  Джерсі  на  початку  серпня.  Ну  а  поки  ви  можете  побачити  всі  принади  цього  фестивалю  на  фото.
 Спасибі  за  увагу!
З  повагою,  Алла  Макарова.
https://artmaki.su/cvety/festivali-i-prizdniki-cvetov/festival-bitva-cvetov-na-ostrove-dzh.html
Переклала  на  українську  мову  12.04.20  11.54

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871711
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 12.04.2020

Безмежно вдячна…

         Що  може  бути  краще,  позитива  від  присутності  поряд  рідних  і  близьких  людей...
Душа  співає,  ранок,  сонечко  промінячком  ласкає...Чекаю,  коли  проснуться  донька  Надія  і  онученька  Аліса...  Займусь  я  вивченням  німецької  мови,  вже  більше  місяця  навчаюсь,  корисно  і  подобається  це  мені...  
Я  настрій  свій  намалювала  ,  а  далі  море  позитива  і  задоволення  від  спілкування  з  ними,  цікавих  справ  і  малювання  ,  щоб  настрій  і  в  малюнках  передать.
 Всевишньому  безмежно  вдячна  за  себе,  рідних  і  близьких  людей!!!
8.04.20 8.44
На  фото  –  квітучий  сад.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871211
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 08.04.2020

Сьогодні особливий день…

Сьогодні  особливий  день,  
Благовіщення  –  святе,  
Багато  з  ним  зв  язано  прикмет,  
А  саме  головне  це  те,  що  
Весною  надихається  
Здоров  я  і  життя.
Повірити,  радіти  кожній  миті.
Всевишнього  дякувати,  
Сіяти  у  мир  добро  –  це  головне!!!
7.04.20 6.57
На  фото  –  квітуча  яблуня  в  саду.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871060
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 07.04.2020

Всевишній нам подарував життя!!!

Цвітуть  квіти,  гойдається  трава,
Весною  ранньою  все  ожива,
Вітерець  тихесенько  працює,
Повітрячко  навколо  свіже....
Неймовірно...це  краса!!!
Душа  співає,  почався  ранок,
Сонечко  яскраво  світить,
Усі  куточки  прогріва...
Всевишній  нам  подарував  життя!!!
6.04.20 9.28  
На  фото  –  квітуча  алича  в  саду.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870942
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 06.04.2020

Вічнозелене дерево ТУЛЕ

ВЕЧНОЗЕЛЕНОЕ  ДЕРЕВО  ТУЛЕ

Это  вечнозеленое  хвойное  дерево  рода  Таксодиум  семейства  Кипарисовые,  которое  растёт  в  мексиканском  городе  Санта-Мария-дель-Туле  (штат  Оахака)  имеет  самый  толстый  ствол  среди  всех  деревьев  в  мире.

В  2005  году  его  ствол  составлял  11,62  метра,  что  несколько  больше  чем  в  1982  году.  Высота  его  35,4  метров  (стало  несколько  ниже).  Дерево  растёт  в  священном  месте  индейцев  и  по  легенде  было  посажено  жрецом  Эхекатля  1400  лет  назад.

На  самом  деле  возраст  дерева  неизвестен  и  составляет,  по  различным  оценкам,  от  1200  до  3000  лет,  а  по  одной  из  гипотез  ему  около  6000  лет.  Дерево  имеет  неофициальное  прозвище  ''Древо  жизни''  из-за  изображений  различных  животных,  которые  якобы  можно  различить  на  его  стволе.

В  2001  году  ''Дерево  Туле''  включено  в  Список  всемирного  наследия  ЮНЕСКО.
https://www.kudatotam.ru/pages/4685
Перевела  на  украинский  язык      3.04.20        6.12

Вічнозелене  дерево  ТУЛЕ

 Це  вічнозелене  хвойне  дерево  роду  Таксодіум  сімейства  Кипарисові,  яке  росте  в  мексиканському  місті  Санта-Марія-дель-Туле  (штат  Оахака)  має  самий  товстий  стовбур  серед  всіх  дерев  в  світі.

 У  2005  році  його  стовбур  становив  11,62  метра,  що  трохи  більше  ніж  в  1982  році.    Висота  його  35,4  метрів  (стало  трохи  нижче).    Дерево  росте  в  священному  місці  індіанців  і  за  легендою  було  посаджено  жерцем  Ехекатля  1400  років  тому.

 Насправді  вік  дерева  невідомий  і  становить,  за  різними  оцінками,  від  1200  до  3000  років,  а  за  однією  з  гіпотез  йому  близько  6000  років.    Дерево  має  неофіційне  прізвисько  ''  Древо  життя  ''  через  зображень  різних  тварин,  які  нібито  можна  розрізнити  на  його  стовбурі.

 У  2001  році  ''  Дерево  Тулі  ''  включено  до  Списку  всесвітньої  спадщини  ЮНЕСКО.
 https://www.kudatotam.ru/pages/4685
 Переклала  українською  мовою  3.04.20  6.12

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870495
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 03.04.2020

Гігантська печера Хан Сон Дунг

 Гигантская  пещера  Хан  Сон  Дунг  
https://masterok.livejournal.com/878274.html
За  последние  несколько  лет  во  Вьетнаме  было  открыто  двадцать  новых  пещер,  в  том  числе  и  гигантская  пещера  Хан  Сон  Дунг  (название  можно  перевести  как  «Пещера  горной  реки»).  На  самом  деле  местные  племена,  живущие  в  джунглях  давно  знали  об  этой  пещере,  но  они  ее  боялись  из-за  свистящих  звуков,  которые    издает  подземная  река,  текущая  в  этой  пещере.  Мировая  общественность  узнала  об  этом  чуде  природы  только  в  2009  году,  когда  группа  британских  исследователей  из  Британской  ассоциации  исследователей  пещер  (BCRA)  осмотрела  эту  пещеру.  Исследования  проводились  с  10  по  14  апреля  2009  года.
     Это  пещера  Хан  Сон  Дунг  и  она  претендует  на  звание  самой  большой  пещеры.  Самое  настоящее  подземное  королевство  обнаружили  в  самом  сердце  джунглей.  Огромнейшая  сеть  пещер,  расположившаяся  в  лесах  Вьетнама,  оказалась  велика  настолько,  что  учёные  теперь  говорят  о  самом  крупном  открытии  в  истории  мировой  спелеологии.  Проход  в  Пещеру  горной  реки,  которая  пролегает  прямо  в  средине  Национального  парка,  имя  которого  Пхонг  Нха-Ке  Банг,  открыт  был  ещё  в  2009  году  британскими  исследователями  пещер.  Тогда  спелеологи  решили,  что  эта  пещера  составляет  всего-то  150  метров  в  своей  длине  и  60  метров  в  ширину.  Но,  как  показали  недавние  исследования,  истинный  размах  пещеры  куда  более  масштабен.
   Пещера  была  открыта  и  исследована  в  апреле  2009  года.  Местный  фермер  водил  по  пещере  британскую  экспедицию  в  апреле.  Как  рассказали  команде  исследователей,  местные  жители  знали  о  пещере  еще  раньше,  но  боялись  в  нее  входить.  Обнаружили  эту  пещеру  по  ветру,  которые  достаточно  хорошо  позволяет  найти  пустоты  в  породах.  Команда  спелеологов,  почувствовав  ветер,  решила  обследовать  эту  пещеру.
     Вход  в  пещеру  довольно  узкий  —  10  м  в  высоту  и  30  м  в  ширину.  Через  него  идет  сильный  поток  воздуха.  В  пещере  всегда  стоит  шум  от  подземной  реки,  которая  продолжает  свою  работу  по  вымыванию  породы.  Британские  исследователи  полагают,  что  этот  ветер  на  входе  и  шум  реки  внутри  пещеры  могли  в  прежние  времена  отпугивать  местных  жителей  от  ее  детального  изучения,  тем  более,  в  отсутствие  сильных  источников  освещения.  «Это  очень  большая  полость  и  вы  можете  услышать  шум  реки  еще  при  входе.  Именно  этот  шум  и  производит  некоторый  отпугивающий  эффект»,  —  объяснил  спелеолог  Адам  Спиллан,  член  британской  Исследовательской  спелеологической  ассоциации.
     Начав  обследование,  они  были  поражены  размерами  открытой  пещеры!  Группа  британских  исследователей  под  предводительством  Говарда  Лимберта  четверо  суток  бродили  по  залам  этого  природного  чуда.  Они  сделали  вывод,  что  данная  пещера  самая  большая  во  Вьетнаме.  По  их  данным  пещера  Хан  Сон  Дунг  по  меньшей  мере  в  пять  раз  больше,  чем  пещера  Пхонг  Нха,  которая  до  сих  пор  считалась  самой  большой  во  Вьетнаме.
     После  более  подробного  обследования,  спелеологи  сообщили,  что  в  этой  пещере  можно  летать  на  самолете  и  воздушном  шаре!  Пока  исследовано  только  6500  метров  протяженности  этой  пещеры.  По  мере  исследования,  спелеологи  обнаружили,  что  пещера  расширяется  до  80  метров  в  ширину  и  до  200  метров  в  высоту.  Именно  эти  цифры  и  делают  эту  пещеру  самой  большой  на  Земле!  После  открытия  в  2009  году  этого  удивительного  прохода,  внимание  к  пещере  было  привлечено  колоссальное.  Две,  следовавшие  за  самим  открытием  прохода,  экспедиции  открыли  проходы  к  целой  сети  подземных  лабиринтов,  неописуемая  красота  которых  никак  не  может  быть  выражена  словами  —  всё  это  великолепие  нужно  только  увидеть.  Подземное  царство  не  оставит  равнодушным  даже  очень  далёких  от  спелеологии  людей.
     Удивительно,  но  некоторые  участки  царства  подземного  настолько  огромны,  что  сплошь  заросли  непролазными  лесами  и  джунглями.  В  самой  пещере  настолько  разные  воздушные  массы,  что  внутри  образуются  облака.  Сталагмиты  вьетнамской  пещеры  достигают  70-метровой  высоты.  Потоки  воды  вырезали  фантастический  орнамент  на  скалах.  Здесь  есть  и  озеро,  и  настоящие  джунгли  с  разными  обитателями.  А  обитают  здесь,  насекомые,  грызуны,  змеи,  птицы  и  даже  обезьяны.
     Сегодня  открыта  лишь  часть  пещерного  царства.  Ширина  подземных  коридоров  при  этом  составляет  около  100  метров,  при  том,  что  и  в  высоту  они  достигают  250  метров.  Известнейший  художник  Карстен  Петер,  который  провёл  почти  две  недели  под  землёй,  фотографируя  невероятные  пещерные  пейзажи,  был  настолько  удивлён  всем  увиденным,  что  долго  не  мог  описать  это  словами.  В  мире  существуют  гораздо  более  длинные  и  более  глубокие  пещеры,  однако,  по  вышеизложенным  параметрам,  пещера  во  Вьетнаме  является  самой  большой.
     Вообще,  трудно  представить  себе  такую  огромную  и  большую  пещеру.  Еще  труднее  представить,  как  образовалась  эта  пещера.  Подземную  реку,  глубиной  до  200  метров  вообще  сложно  вообразить.  Однако,  эта  пещера  существует!  Невероятной  красоты  пейзажи  не  оставляют  равнодушными  никого,  кто  хотя  бы  одним  глазком  смог  насладиться  чудесными  подземными  красотами.  И  хотя  мы  не  знаем,  сколько  ещё  удивительного  и  прекрасного  скрывает  от  нас  наша  удивительная  и  полная  загадок  планета,  но  те  уголки,  которые  она  нам  приоткрывает,  не  перестают  восхищать  и  удивлять.
     Фотограф  из  Мюнхена  Карстен  Петер,  почти  две  недели  проведший  под  землей  в  составе  британско-немецкой  экспедиции  в  Пещеру  горной  реки,  назвал  это  время  «настоящим  вызовом»  своему  профессионализму,  потребовавшим  от  него  максимальной  подготовки.
       «Я  занимался  фотографией  и  спелеологическими  исследованиями  на  протяжении  последних  35  лет  и  посетил  так  много  пещер,  что  сбился  со  счета,  –  рассказывает  52-летний  Петер.  –  Но  это,  безусловно,  самая  уникальная  и  необычная  пещера  из  всех,  что  я  когда-либо  видел.  Увидеть  пещеру  настолько  огромную,  что  внутри  нее  поместился  целый  лес,  –  это  было  потрясающе!»
     Два  с  половиной  миллиона  лет  назад  подземная  река,  несущая  свои  воды  под  горой,  взялась  за  обустройство  своих  личных  «покоев».  Слабый  известняк  крепился,  сколько  мог,  но  не  устоял…  Река  получила  свои  роскошные  апартаменты  с  огромными  «окнами»  с  видом  на  небеса.  Так  образовалась  самая  большая  в  мире  и,  наверняка,  одна  из  самых  прекрасных  пещер  —  Hang  Son  Doong.
     А  в  небольших  ячейках  в  известняке  можно  найти  уникальный  пещерный  жемчуг.  Он  растете  в  лужицах  влаги  сам  по  себе  и,  хотя  и  не  переливается  благородным  перламутром,  чрезвычайно  ценится:  ведь  встречается  он  очень  редко.
       Благодаря  смешению  воздушных  масс  разной  температуры  облака  образуются  даже  под  землей.  Река  Рао  Туонг  за  много  веков  создала  в  твердых  горных  породах  туннели.  Во  время  засушливых  месяцев  река  превращается  в  небольшой  ручей.  Но  когда  начинается  сезонное  наводнение,  река  опять  становится  огромной.  В  некоторых  местах  подземная  река  выходит  на  поверхность  земли.
       Там,  где  в  пещеру  пробивается  достаточно  света,  известняковые  уступы  покрыты  сплошным  ковром  нежной  зелени.  Небольшие  углубления  в  известняке  наполнены  пещерным  жемчугом.  Этот  редкий  вид  жемчуга  растет  сам  в  лужах  известковой  воды.  Его  состав  мало  отличается  от  жемчуга,  который  производят  моллюски,  но  он  не  имеет  красивого  перламутрового  блеска.  Тем  не  менее,  это  редкое  природное  явление,  привлекающее  спелеологов.
     Вслед  за  растениями  в  пещеру  спускаются  не  только  насекомые  и  змеи,  но  даже  обезьяны  и  птицы.  Пещеры  связаны  друг  с  другом  в  гигантскую  сеть.  Во  время  сезона  дождей  эти  пещеры  заполняются  водой,  становясь  недоступными  для  исследователей.
       Сад  Кактусов  —  гигантские  сталагмиты,    в  лучах  света  похожи  на  каменные  кактусы.  Группа  британских  исследователей  под  предводительством  Говарда  Лимберта  четверо  суток  бродили  по  залам  этого  природного  чуда.  Они  сделали  вывод,  что  данная  пещера  —  самая  большая  во  Вьетнаме.
Перевела  на  украинский  язык      2.04.20      11.42

Гігантська  печера  Хан  Сон  Дунг  
https://masterok.livejournal.com/878274.html
За  останні  кілька  років  у  В'єтнамі  було  відкрито  двадцять  нових  печер,  в  тому  числі  і  гігантська  печера  Хан  Сон  Дунг  (назву  можна  перекласти  як  «Печера  гірської  річки»).  Насправді  місцеві  племена,  що  живуть  в  джунглях  давно  знали  про  цю  печеру,  але  вони  її  боялися  за  свистячих  звуків,  які  видає  підземна  річка,  що  тече  в  цій  печері.  Світова  громадськість  дізналася  про  це  диво  природи  тільки  в  2009  році,  коли  група  британських  дослідників  з  Британської  асоціації  дослідників  печер  (BCRA)  оглянула  цю  печеру.  Дослідження  проводилися  з  10  по  14  квітня  2009  року.
Це  печера  Хан  Сон  Дунг  і  вона  претендує  на  звання  самої  великої  печери.  Саме  справжнє  підземне  королівство  виявили  в  самому  серці  джунглів.  Величезна  мережа  печер,  яка  розташувалася  в  лісах  В'єтнаму,  виявилася  настільки  велика,  що  вчені  тепер  говорять  про  самому  великому  відкритті  в  історії  світової  спелеології.  Прохід  в  Печеру  гірської  річки,  яка  пролягає  прямо  в  середині  Національного  парку,  ім'я  якого  Пхонг  Нха-Ке  Банг,  був  відкритий  ще  в  2009  році  британськими  дослідниками  печер.  Тоді  спелеологи  вирішили,  що  ця  печера  складає  всього  150  метрів  в  своїй  довжині  і  60  метрів  в  ширину.  Але,  як  показали  недавні  дослідження,  справжній  розмах  печери  куди  більш  масштабний.
Печера  була  відкрита  і  досліджена  в  квітні  2009  року.  Місцевий  фермер  водив  по  печері  британську  експедицію  в  квітні.  Як  розповіли  команді  дослідників,  місцеві  жителі  знали  про  печері  ще  раніше,  але  боялися  в  неї  входити.  Виявили  цю  печеру  за  вітром,  які  досить  добре  дозволяє  знайти  порожнечі  в  породах.  Команда  спелеологів,  відчувши  вітер,  вирішила  обстежити  цю  печеру.
Вхід  в  печеру  досить  вузький  —  10  м  у  висоту  і  30  м  в  ширину.  Через  нього  йде  сильний  потік  повітря.  В  печері  завжди  стоїть  шум  від  підземної  річки,  яка  продовжує  свою  роботу  по  вимиванню  породи.  Британські  дослідники  вважають,  що  цей  вітер  на  вході  і  шум  річки  всередині  печери  могли  в  колишні  часи  відлякувати  місцевих  жителів  від  її  детального  вивчення,  тим  більше,  у  відсутність  сильних  джерел  освітлення.  «Це  дуже  велика  порожнину  і  ви  можете  почути  шум  річки  ще  при  вході.  Саме  цей  шум  і  виробляє  певний  відлякуючий  ефект»,  —  пояснив  спелеолог  Адам  Спіллан,  член  британської  Дослідницької  спелеологічної  асоціації.
Почавши  обстеження,  вони  були  вражені  розмірами  відкритої  печери!  Група  британських  дослідників  під  керівництвом  Говарда  Лимберта  четверо  діб  бродили  по  залах  цього  природного  дива.  Вони  зробили  висновок,  що  дана  печера  найбільша  у  В'єтнамі.  За  їх  даними  печера  Хан  Сон  Дунг  щонайменше  в  п'ять  разів  більше,  ніж  печера  Пхонг  Нха,  яка  досі  вважалася  найбільшою  у  В'єтнамі.
Після  більш  детального  обстеження,  спелеологи  повідомили,  що  в  цій  печері  можна  літати  на  літаку  і  повітряній  кулі!  Поки  досліджено  тільки  6500  метрів  протяжності  цієї  печери.  По  мірі  дослідження,  спелеологи  виявили,  що  печера  розширюється  до  80  метрів  в  ширину  і  до  200  метрів  у  висоту.  Саме  ці  цифри  і  роблять  цю  печеру  найбільшою  на  Землі!  Після  відкриття  у  2009  році  цього  дивного  проходу,  увагу  до  печери  було  залучено  колосальне.  Дві,  що  слідували  за  самим  відкриттям  проходу,  експедиції  відкрили  проходи  до  цілої  мережі  підземних  лабіринтів,  невимовна  краса  яких  ніяк  не  може  бути  виражена  словами  —  все  це  пишність  треба  тільки  побачити.  Підземне  царство  не  залишить  байдужим  навіть  дуже  далеких  від  спелеології  людей.
Дивно,  але  деякі  ділянки  підземного  царства  настільки  величезні,  що  суцільно  заросли  непролазними  лісами  і  джунглями.  В  самій  печері  настільки  різні  повітряні  маси,  що  утворюються  всередині  хмари.  Сталагміти  в'єтнамської  печери  досягають  70-метрової  висоти.  Потоки  води  вирізали  фантастичний  орнамент  на  скелях.  Тут  є  і  озеро,  і  справжні  джунглі  з  різними  мешканцями.  А  живуть  тут,  комахи,  гризуни,  змії,  птахи  і  навіть  мавпи.
Сьогодні  відкрита  лише  частина  печерного  царства.  Ширина  підземних  коридорів  при  цьому  складає  близько  100  метрів,  при  тому,  що  і  у  висоту  вони  досягають  250  метрів.  Відомий  художник  Карстен  Петер,  який  провів  майже  два  тижні  під  землею,  фотографуючи  неймовірні  печерні  пейзажі,  був  настільки  здивований  всім  побаченим,  що  довго  не  міг  описати  це  словами.  У  світі  існують  набагато  більш  довгі  і  глибокі  печери,  однак,  з  вищевикладеним  параметрами,  печера  у  В'єтнамі  є  найбільшою.
Взагалі,  важко  уявити  собі  таку  величезну  і  велику  печеру.  Ще  важче  уявити,  як  утворилася  ця  печера.  Підземну  річку,  глибиною  до  200  метрів  взагалі  складно  уявити.  Однак,  ця  печера  існує!  Неймовірної  краси  пейзажі  не  залишають  байдужими  нікого,  хто  хоча  б  одним  оком  зміг  насолодитися  чудовими  підземними  красотами.  І  хоча  ми  не  знаємо,  скільки  ще  дивного  і  прекрасного  приховує  від  нас  наша  дивовижна  і  повна  загадок  планета,  але  ті  куточки,  які  вона  нам  відкриває,  не  перестають  захоплювати  і  дивувати.
Фотограф  з  Мюнхена  Карстен  Петер,  майже  два  тижні  провів  під  землею  у  складі  британсько-німецької  експедиції  в  Печеру  гірської  річки,  назвав  цей  час  «справжнім  викликом»  своєму  професіоналізму,  вимагала  від  нього  максимальної  підготовки.
«Я  займався  фотографією  і  спелеологическими  дослідженнями  протягом  останніх  35  років  і  відвідав  так  багато  печер,  що  збився  з  рахунку,  –  розповідає  52-річний  Петер.  –  Але  це,  безумовно,  сама  унікальна  і  незвичайна  печера  з  усіх,  що  я  коли-небудь  бачив.  Побачити  печеру  настільки  величезний,  що  всередині  вмістився  цілий  ліс,  –  це  було  приголомшливо!»
Два  з  половиною  мільйони  років  тому  підземна  річка,  що  несе  свої  води  під  горою,  взялася  за  облаштування  своїх  особистих  покоїв».  Слабкий  вапняк  кріпився,  скільки  міг,  але  не  встояв...  Річка  отримала  свої  розкішні  апартаменти  з  величезними  вікнами  з  видом  на  небеса.  Так  утворилася  найбільша  в  світі  і,  напевно,  одна  з  найкрасивіших  печер  —  Hang  Son  Doong.
А  в  невеликих  осередках  у  вапняку  можна  знайти  унікальний  печерні  перли.  Він  ростете  в  калюжках  вологи  сам  по  собі  і,  хоча  і  не  переливається  благородним  перламутром,  надзвичайно  цінується:  адже  він  зустрічається  дуже  рідко.
Завдяки  змішування  повітряних  мас  різної  температури  хмари  утворюються  навіть  під  землею.  Річка  Рав  Туонг  за  багато  століть  створила  в  твердих  гірських  породах  тунелі.  Під  час  посушливих  місяців  річка  перетворюється  в  невеликий  струмок.  Але  коли  починається  сезонна  повінь,  ріка  знову  стає  величезною.  В  деяких  місцях  підземна  річка  виходить  на  поверхню  землі.
Там,  де  в  печеру  пробивається  достатньо  світла,  вапнякові  уступи  вкриті  суцільним  килимом  ніжної  зелені.  Невеликі  поглиблення  у  вапняку  наповнені  печерним  перлами.  Цей  рідкісний  вид  перлів  росте  сам  в  калюжах  вапняної  води.  Його  складу  мало  відрізняється  від  перлів,  який  виробляють  молюски,  але  він  не  має  гарного  перламутрового  блиску.  Тим  не  менш,  це  рідкісне  природне  явище,  яке  привертає  спелеологів.
Слідом  за  рослинами  в  печеру  спускаються  не  тільки  комахи  і  змії,  але  навіть  мавпи  і  птахи.  Печери  пов'язані  один  з  одним  в  гігантську  мережу.  Під  час  сезону  дощів  ці  печери  заповнюються  водою,  стаючи  недоступними  для  дослідників.
Сад  Кактусів  —  гігантські  сталагміти,  в  променях  світла  схожі  на  кам'яні  кактуси.  Група  британських  дослідників  під  керівництвом  Говарда  Лимберта  четверо  діб  бродили  по  залах  цього  природного  дива.  Вони  зробили  висновок,  що  дана  печера  —  найбільша  у  В'єтнамі.
Переклала  на  українську  мову  2.04.20  11.42



 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870387
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 02.04.2020

Найдивовижніший птах з Південної Америки

Самая  удивительная  птица  из  Южной  Америки
https://grimnir74.livejournal.com/12047524.html
     Вау,  это  большая  птица!  Именно  так  реагирует  большинство  людей,  когда  они  впервые  видят  южноамериканскую  гарпию,  и  абсолютно  неважно,  где  —  на  картинки  или  вживую.  Массивная  птица  действительно  огромна,  при  этом  всем  своим  внешним  видом  она  как  будто  бы  говорит:  «Тебе  лучше  не  связываться  со  мной,  детка,  я  ем  таких,  как  ты,  на  завтрак».
     Южноамериканская  гарпия  настолько  своеобразна,  что  с  одной  стороны  она  выглядит  как  человек  в  костюме  птицы,  вызывая  эффект  «зловещей  долины».  С  другой  стороны,  пернатое  похоже  на  покемона  (пожалуйста,  скажите  нам,  что  глядя  на  птицу  вы  тоже  в  ней  видите  покемона).  Тогда  как  с  третьей  стороны  она  напоминает  нечто,  что  могло  храниться  в  одной  из  клеток  где-то  в  Зоне  51,  где  существо  оказалось  после  крушения  какого-нибудь  инопланетного  корабля.Южноамериканская  гарпия  —  это  громадная  птица,  обитающая  в  основном  в  тропических  лесах  Южной  Америки.
         Отметим,  что  фотографии  с  гарпиями  невероятно  популярны  в  Интернете,  так,  один  из  постов  с  величественной  птицей  смог  собрать  в  Reddit  более  91  600  голосов  менее  чем  за  20  часов.  В  то  же  время  та  же  картинка  получила  более  120  тысяч  просмотров  на  Imgur,  за  тот  же  временной  период.Некоторые  люди  считают,  что  южноамериканские  гарпии  похожи  на  людей  в  костюмах  птиц.
       Южноамериканские  гарпии  —  самые  крупные  и  мощные  хищники,  встречающиеся  в  тропических  лесах  по  всему  миру.  Более  того,  они  являются  одним  из  самых  крупных  видов  орлов  на  планете  Земля.  Их  размах  крыльев  может  достигать  224  сантиметров,  правда  весят  они  всего  3,8-9  кг.
       Гарпии  обычно  живут  в  верхнем  слое  тропического  равнинного  леса.  В  мире  осталось  менее  50  тысяч  особей.  Основные  причины  этого  —  уничтожение  лесов  в  районах  гнездования  гарпий,  а  также  особенности  размножения:  пара  обычно  выращивает  только  одного  птенца  раз  в  2–3  года.  В  Бразилии  южноамериканская  гарпия  также  известна  под  другим  названием  —  королевский  ястреб.
       Основной  пищей  гарпии  являются  ленивцы,  обезьяны  и  другие  млекопитающие,  второстепенной  —  рептилии  и  крупные  птицы.  В  частности,  в  их  рацион  входят  агути,  носухи,  опоссумы,  броненосцы,  муравьеды,  змеи  диаметром  до  5  см,  ящерицы  (в  том  числе  тейиды)  и  амфисбены;  среди  птиц  —  краксы,  кариамы,  попугаи-ара  и  другие.  Гарпии  охотятся  и  на  цепкохвостых  дикобразов,  у  которых  почти  нет  врагов  среди  хищников.  Из  деревень  гарпии  иногда  таскают  кур,  кошек,  поросят  и  ягнят.
Перевела  на  украинский  язык          1.04.20      8.54


Найдивовижніший    птах  з  Південної  Америки
https://grimnir74.livejournal.com/12047524.html
Вау,  це  великий  птах!  Саме  так  реагує  більшість  людей,  коли  вони  вперше  бачать  південноамериканську  гарпию,  і  абсолютно  неважливо,  де  —  на  картинки  або  наживо.  Масивна  птах  справді  величезна,  при  цьому  всім  своїм  зовнішнім  виглядом  вона  ніби  говорить:  «Тобі  краще  не  зв'язуватися  зі  мною,  дитино,  я  їм  таких,  як  ти,  на  сніданок».
Південноамериканська  гарпія  настільки  своєрідна,  що  з  одного  боку  вона  виглядає  як  людина  в  костюмі  птиці,  викликаючи  ефект  «зловісної  долини».  З  іншого  боку,  пернате  схоже  на  покемона  (будь  ласка,  скажіть  нам,  що  дивлячись  на  птицю  ви  теж  в  ній  бачите  покемона).  Тоді  як  з  третьої  сторони  вона  нагадує  щось,  що  могло  зберігатися  в  одній  з  клітин  десь  в  Зоні  51,  де  істота  виявилося  після  аварії  якогось  інопланетного  корабля.Південноамериканська  гарпія  —  це  величезна  птах,  що  мешкає  в  основному  в  тропічних  лісах  Південної  Америки.
Зазначимо,  що  фотографії  з  гарпиями  неймовірно  популярні  в  Інтернеті,  так,  один  з  постів  з  величною  птахом  зміг  зібрати  в  Reddit  більше  91  600  голосів  менше  ніж  за  20  годин.  Водночас  та  ж  картинка  отримала  понад  120  тисяч  переглядів  на  Imgur,  за  той  же  часовий  період.Деякі  люди  вважають,  що  південноамериканські  гарпії  схожі  на  людей  в  костюмах  птахів.
Південноамериканські  гарпії  —  самі  великі  і  потужні  хижаки,  що  зустрічаються  в  тропічних  лісах  по  всьому  світу.  Більше  того,  вони  є  одним  з  найбільш  великих  видів  орлів  на  планеті  Земля.  Їх  розмах  крил  може  досягати  224  сантиметрів,  правда  важать  вони  всього  3,8-9  кг.
Гарпії  зазвичай  живуть  у  верхньому  шарі  тропічного  рівнинного  лісу.  У  світі  залишилося  менше  50  тисяч  особин.  Основні  причини  цього  —  знищення  лісів  у  районах  гніздування  гарпій,  а  також  особливості  розмноження:  пара  зазвичай  вирощує  тільки  одного  пташеняти  раз  в  2-3  року.  У  Бразилії  південноамериканська  гарпія  також  відома  під  іншою  назвою  —  королівський  яструб.
Основною  їжею  гарпії  є  лінивці,  мавпи  та  інші  ссавці,  другорядною  —  рептилії  і  великі  птахи.  Зокрема,  в  їх  раціон  входять  агути,  носухи,  опосуми,  броненосці,  мурахоїди,  змії  діаметром  до  5  см,  ящірки  (у  тому  числі  тейиды)  і  амфисбены;  серед  птахів  —  кракси,  кариамы,  папуги-ара  та  інші.  Гарпії  полюють  і  на  цепкохвостых  дикобразів,  у  яких  майже  немає  ворогів  серед  хижаків.  З  сіл  гарпії  іноді  тягають  курей,  котів,  поросят  і  ягнят.
Переклала  на  українську  мову  1.04.20  8.54

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870224
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 01.04.2020

НЕЗВИЧАЙНІ БУДИНКИ СВІТУ

НЕОБЫЧНЫЕ  ДОМА  МИРА

[url]https://www.livemaster.ru/topic/693443-neobychnye-doma-mira[/url]
Мы  все  привыкли,  что  наши  дома,  это  строения  прямоугольной  формы  с  прямоугольными  дверями  и  прямоугольными  окнами.  Любой,  глядя  на  подобные  сооружения,  сможет  уверенно  сказать,  что  это  здание  является  домом  или  местом,  где  проживают  люди.  Но  есть  люди,  которые  подходят  к  постройке  дома  творчески,  на  планете  много  уникальных  и  необычных  домов  которые  привлекают  внимание.  У  этих  домов  необычная  форма  и  элементы,  оригинальный  стиль  и  особенности,  они  бывают  причудливыми,  смешными,  странными.
Предлагаю  Вам  подборку  из  50  наиболее  необычных  и  экстравагантных  домов  в  мире.
1.  Дом  самолет  в  Коста-Рике.
2.  Дом  в  традиционном  африканском  стиле.  Сделан  он  из  природных  материалов:  стены  из  камня,  раствор  из  песка,  почвы  и  навоза,  крыша  сделана  из  веток.
3.  Экодом  построенный  по  технологии,  которую  разработал  американский  архитектор  Майк  Рейнольдс  из  Нью-Мексико.
4.  Гелиодом,  биоклиматический  солнечный  дом,  был  построен  в  местечке  Косвиллер  недалеко  от  Страсбурга  (Восточная  Франция)  в  2011  году.  Дом  представляет  собой  огромные  трёхмерные  солнечные  часы.  Он  поставлен  под  определённым  углом  по  отношению  к  движению  солнца,  поэтому  в  жаркие  летние  месяца  в  доме  всегда  тень  и  прохлада,  а  осенью,  зимой  и  весной  солнце  на  небе  расположено  ниже  и  светит  прямо  в  большие  окна,  согревая  дом  внутри.
5.  В  городе  Зальцбург  (Австрия)  находиться  дом,  который  очень  напоминает  автомобиль  70-х  годов.  Однако,  это  вполне  жилой  дом,  где  можно  жить  круглогодично,  так  как  в  нём  есть  отопление,  вентиляция,  канализация  и  другие  коммуникации.  Это  проект  архитектора  Маркуса  Фогльрайтера.
6.  Дом  -  клубника  в  Бразилии.
7.  Дом  летающая  тарелка  в  Теннесси,  США.  Один  из  наиболее  старых  домов  в  форме  космических  кораблей,  построенный  еще  в  1970.  Идея  построить  именно  такой  дом  пришла  после  просмотра  знаменитого  фильма  «Звездные  войны».  Он  окрашен  в  белый  цвет  и  имеет  достаточно  большие  размеры  –  25  метров  в  диаметре.  Дом  имеет  всего  один  этаж,  но  при  этом  в  доме  есть  все  удобства  для  полноценной  жизни  в  нем  на  протяжении  всего  года.  Дом  отапливается,  есть  электричество,  вода.  Вход  находится  на  уровне  5  метров  от  уровня  земли,  куда  можно  подняться  по  лестнице,  сделанной  в  общем  стиле.
8.  Дом  для  загородного  отдыха  построен  на  территории  заповедника  Гриметон  в  Швеции.  Дом  смонтирован  на  вершине  холма  в  лесном  окружении,  из  его  комнат  открывается  живописный  вид  на  природу  и  находящееся  внизу  озеро.  У  него  есть  три  спальни,  кухня-столовая  и  гостиная  с  камином.
9.  Дома  в  Исландии.
10.  Дом  в  Австралии  собран  из  небольших  панелей  разных  размеров,  напоминающих  пазл.  При  этом  часть  деталей  намеренно  забыли  собрать,  чтобы  позволить  прохожим  заглянуть  внутрь  дома.
11.  Дом  расположенный  в  Индианаполисе,  штат  Индиана.
12.  Дом  леденец  для  корейской  семьи.  Полосатые  малиновые  фасады  домика  для  одной  семьи  Lollipop  House  ярко  выделяются  на  фоне  серо-белых  соседних  построек.  Конструкция  дома  общей  площадью  102,  98  м  организована  вокруг  центральной  лестницы,  которая  связывает  между  собой  семь  различных  пространств.  Учебная  комната,  гостиная,  кухня  и  столовая,  спальни  родителей  и  детей,  игровая  и  гостевая  комнаты.
13.  Дом  ракушка,  построенный  мексиканским  архитектором  Октавио  Окампо  в  виде  ракушки  на  берегу  океана.  В  строительстве  применялись  природные  материалы,  собранные  на  пляже.  Внутри  ракушки  –  5500  кв.  футов  жилья  и  ни  одного  прямого  угла.
15.  Разработанный  испанским  архитектором,  дом  на  пляже  форма  которого  является  ярким  символом  океанской  волны.
16.  Необычный  дом  FabLab  House  площадью  75  квадратных  метров  был  создан  сотрудниками  Института  передовой  архитектуры  Каталонии.  Основным  материалом  стали  сосновые  фанерные  панели  и  цельная  древесина.  Каркас  выполнен  из  сборных  элементов,  и  его  можно  собрать  в  другом  месте  за  15  дней.  FabLab  House  предназначен  для  проживания  четырех  человек.  Сверху  на  нем  расположены  дождевые  накопители,  устройство  контроля  температуры  и  настраиваемые  фотогальванические  панели.  Дом  полностью  обеспечивает  себя  электроэнергией,  а  переизбыток  копится  для  пасмурных  дней.  Необычная  форма  специально  создана  в  виде  параболоида  для  Мадрида  для  максимально  эффективного  сбора  солнечной  энергии  в  течение  всего  года.
17.  Дом  в  Ванкувере.
18.  Дом  камень  в  Португалии.  Этот  дом  был  сооружен  еще  в  1974  году,  между  двумя  очень  огромными  валунами  и  привлекает  массу  туристов  со  всего  мира.
19.  Этот  сказочный  дом  принадлежит  индийскому  чемпиону  по  крокету  Сачину  Тендулкару  и  находится  в  пригороде  Мумбаи.  Дом  в  виде  спиральной  изогнутой  ракушки  от  студии  дизайна  Senosiain  Arquitectos  был  возведен  с  использованием  специальной  бетонной  смеси  и  стальной  проволоки.  Благодаря  своим  неповторимым  изгибам  дом  выглядит  очень  волшебно  и  напоминает  чем-то  сказочный  домик.
20.  Дом  Shell  House  расположен  Нагано,  Япония.  Вилла  с  оболочкой  овальной  формы  построена  в  самом  сердце  лесного  массива.  Структура  его,  кажется,  парит  над  землей  подобно  космическому  кораблю.  Этот  дом  площадью  329  квадратных  метров  (3541  квадратных  футов)  имеет  центральную  систему  управления,  которая  позволяет  управлять  всем  механическим  и  электрическим  оборудованием  с  помощью  всего  трех  кнопок.  Системы  отопления  пола  сводит  к  минимуму  расход  тепловой  энергии.
21.  Пляжный  дом  в  Лас  Ломас  в  Перу.  Этот  многоплановый  дом  для  семейного  отдыха  построен  у  тихого  океана  на  небольшом  каменном  холме  на  высоте  48  метров  над  уровнем  моря.
22.  Дом  в  Голландии
23.  Дом  автобус  в  Колорадо.
24.  Дома  в  Корее.
25.  Дом  в  Сингапуре.
26.  Лесной  дом  в  Норвегии.
27.  Дом  пузырь.  Необычный  дом  фэшн-дизайнера  Пьера  Кардена  (Pierre  Cardin)  под  названием  Maison  Bulle,  который  находится  на  французском  курорте  Канн  (Cannes).  Все  началось  с  того,  что  в  80-х  годах  Пьер  Карден  хотел  приобрести  дом  на  Французской  Ривьере.  Его  внимания  привлек  тогда  еще  строящий  дом  для  одного  французского  капиталиста.  После  смерти  предпринимателя,  Карден  выкупил  строительную  площадку  и  вместе  с  архитектором  Антти  Ловагом  (Antti  Lovag),  который  исповедует  идеи  органической  архитектуры,  вдохновляемой  природными  формами  и  образами,  превратил  дом  в  такое  необычное  "пузырчатое"  сооружение.
28.  Дом  недалеко  от  Одессы.
29.  Дом-рояль  со  скрипкой  в  Китае.  Этот  «музыкальный»  дом  находится  в  Китайском  городе  Хуайнань.  Огромная  скрипка  служит  входом  в  здание  и  в  ней  находится  эскалатор  для  подъема  в  «рояль».  Выполнено  строение  из  прозрачного  и  черного  стекла.  В  здании  находится  выставочный  комплекс,  в  котором  демонстрируются  планы  улиц  и  районов  города.
30.  Дом  в  Канаде.  Эти  деревянные  сферы  могут  быть  подвешены  на  дерево,  мост  или  даже  утес...  Доступ  в  дом  осуществляется  по  спиральной  дестнице  или  по  подвесному  мостику.  Система  канатов  удерживает  дом  в  постоянном  положении,  заменяя  фундамент  здания,  хотя  можно  убрать  нижний  якорь  и  покачаться...
31.  Дом  в  Японии.
32.  Дом  оркестр.  Этот  дом  находится  в  Дрездене,  Германия.  Называется  Neustadt  Kunsthofpassage.  Водостоки  на  этом  доме  сделаны  так,  что  когда  идет  дождь  -  играет  музыка.
33.  Дома  в  деревне  Кандован  высечены  прямо  в  скалах,  в  каждой  скале  по  дому.  Возраст  этого  дома  превышает  700  лет.
34.  Во  французском  городе  Гренобле  появился  необычный  жилой  дом  Quai  de  la  Graille.  Здание  выделяют  деревянные  балконы  органической  формы,  которые  напоминают  древесные  грибы.  Стандартная  прямоугольная  форма  здания  выполнена  из  гладкого  белого  цемента  с  закругленными  углами,  а  окна  прямоугольной  формы  разбросаны  по  фасаду  в  хаотичном  порядке.
35.  Дом  в  Лондоне,  бывшая  водонапорная  башня.  Первоначальная  конструкция  была  возведена  еще  в  1877  году.  Впоследствии,  в  2008  году  постройка  была  приобретена  архитекторами  для  последующей  трансформации  за  395  тысяч  фунтов  стерлингов.  Частью  роскошной  резиденции  стали  толстые  стены,  огромный  стальной  бак  для  воды  и,  конечно  же,  великолепный  фасад  в  стиле  венецианской  готики.  Постройка  возвышается  на  30  метров  и  привлекает  внимание  каждого,  кто  оказывается  рядом  с  этой  диковинкой.
36.  4  января  в  немецком  городе  Абенсберг  в  Баварии  состоялось  торжественное  открытие  «Башни  Хундертвассера».  Башня  –  одно  из  последних  архитектурных  творений  Фриденсрайха  Хундертвассера,  реализовать  которое  удалось  лишь  спустя  10  лет  после  его  смерти.  Башня  построена  по  заказу  местной  пивоварни  «Kuhlbauer»,  насчитывающей  более  700  лет  в  своей  истории.
37.  Дом  в  Японии.
38.  Дом-отель  в  Чили  "Волшебная  Гора".
39.  Необыкновенный  дом  на  манговой  ферме  в  Таиланде.
40.  Дом  в  Голландии.
41.  Дом  в  пещере  Фестус,  Миссури
Эта  пещера  к  югу  от  Сент-Луиса,  которая  использовалась  в  качестве  роликового  катка  и  концертного  зала,  впоследствии  была  переделана  в  огромный  современный  семейный  дом,  площадь  дома130  квадратных  метров.
42.  Пиратский  дом.
43.  Дом-ананас  в  Шотландии.
44.  Дом  на  реке  Дрина  в  Сербии.
45.  "  Угольный  дом"  в  Нагано.  В  доме  оборудована  гостиная,  обеденная  зона,  две  спальни,  комната  для  учебы  и  чайная  комната,  которую  разместили  в  башне.
46.  Дом-испытание.  Япония
В  пригороде  Токио  расположен  так  называемый  «Комплекс  обратимой  судьбы»,  который  включает  в  себя  девять  домиков.  Внутри  домов  все  непривычно  для  обычного  человека  —  все  предметы  и  комнаты  находятся  не  на  своих  местах.  По  замыслу  архитектора,  такие  сложности  не  только  бодрят,  но  и  способствуют  пробуждению  инстинктов  —  удлиняют  жизнь.
47.  Дом  в  Беверли  Хилз.
48.  Дом-кактус.  Голландия
Этот  причудливый  дом  в  Роттердаме  превращает  садоводство  в  простое  и  приятное  занятие  —  выступающие  части  создают  большие  террасы,  разнообразные  формы  и  изгибы  позволяют  освещать  растения  с  разных  углов.
49.  Дом-корабль.
50.  Дом  в  Огайо,  построен  в  1986  году.  Корабль  был  построен  в  1924  году  в  Мичигане  и  списан  в  декабре  1981  года.
[url]https://www.livemaster.ru/topic/693443-neobychnye-...
Перевела  на  украинский  язык  31.03.20  15.30


НЕЗВИЧАЙНІ  БУДИНКИ  СВІТУ
[url]https://www.livemaster.ru/topic/693443-neobychnye-doma-mira[/url]
Ми  всі  звикли,  що  наші  будинки,  це  будівлі  прямокутної  форми  з  прямокутними  дверима  і  прямокутними  вікнами.  Будь-хто,  дивлячись  на  подібні  споруди,  зможе  впевнено  сказати,  що  ця  будівля  є  домом  чи  місцем,  де  проживають  люди.  Але  є  люди,  які  підходять  до  будівництва  будинку  творчо,  на  планеті  багато  унікальних  і  незвичайних  будинків  які  привертають  увагу.  У  цих  будинків  незвичайна  форма  і  елементи,  оригінальний  стиль  і  особливості,  вони  бувають  химерними,  смішними,  дивними.
Пропоную  Вам  підбірку  з  50  найбільш  незвичайних  і  екстравагантних  будинків  у  світі.
1.  Будинок  літак  в  Коста-Ріці.
2.  Будинок  в  традиційному  африканському  стилі.  Зроблений  він  з  природних  матеріалів:  стіни  з  каменю,  розчин  з  піску,  грунту  і  гною,  дах  зроблений  з  гілок.
3.  Екодім  побудований  за  технологією,  яку  розробив  американський  архітектор  Майк  Рейнольдс  з  Нью-Мексико.
4.  Гелиодом,  біокліматичний  сонячний  будинок  був  побудований  в  містечку  Косвиллер  недалеко  від  Страсбурга  (Східна  Франція)  в  2011  році.  Будинок  являє  собою  величезні  тривимірні  сонячні  години.  Він  поставлений  під  певним  кутом  по  відношенню  до  руху  сонця,  тому  в  жаркі  літні  місяці  в  домі  завжди  тінь  і  прохолода,  а  восени,  взимку  і  навесні  сонце  на  небі  розташоване  нижче  і  світить  прямо  в  великі  вікна,  зігріваючи  будинок  всередині.
5.  У  місті  Зальцбург  (Австрія)  перебувати  будинок,  який  дуже  нагадує  автомобіль  70-х  років.  Однак,  це  цілком  житловий  будинок,  де  можна  жити  цілий  рік,  так  як  в  ньому  є  опалення,  вентиляція,  каналізація  та  інші  комунікації.  Це  проект  архітектора  Маркуса  Фогльрайтера.
6.  Будинок  -  полуниця  в  Бразилії.
7.  Будинок  літаюча  тарілка  в  Теннессі,  США.  Один  з  найбільш  старих  будинків  у  формі  космічних  кораблів,  побудований  ще  в  1970  році.  Ідея  побудувати  саме  такий  будинок  прийшла  після  перегляду  знаменитого  фільму  «Зоряні  війни».  Він  пофарбований  у  білий  колір  і  має  досить  великі  розміри  –  25  метрів  в  діаметрі.  Будинок  має  всього  один  поверх,  але  при  цьому  в  будинку  є  всі  зручності  для  повноцінного  життя  в  ньому  на  протязі  всього  року.  Будинок  опалюється,  є  електрика,  вода.  Вхід  знаходиться  на  рівні  5  метрів  від  рівня  землі,  куди  можна  піднятися  по  сходах,  зробленої  в  загальному  стилі.
8.  Будинок  для  заміського  відпочинку  побудований  на  території  заповідника  Гриметон  в  Швеції.  Будинок  змонтований  на  вершині  пагорба  в  лісовому  оточенні,  з  його  кімнат  відкривається  мальовничий  вид  на  природу  і  знаходиться  внизу  озеро.  У  нього  є  три  спальні,  кухня-їдальня  і  вітальня  з  каміном.
9.  Будинки  в  Ісландії.
10.  Будинок  в  Австралії  зібраний  з  невеликих  панелей  різних  розмірів,  що  нагадують  пазл.  При  цьому  частина  деталей  навмисно  забули  зібрати,  щоб  дозволити  перехожим  заглянути  всередину  будинку.
11.  Будинок  розташований  в  Індіанаполісі,  штат  Індіана.
12.  Будинок  льодяник  для  корейської  сім'ї.  Смугасті  малинові  фасади  будинку  для  однієї  сім'ї  Lollipop  House  яскраво  виділяються  на  тлі  сіро-білих  сусідніх  будівель.  Конструкція  будинку  загальною  площею  102,  98  м  організована  навколо  центральної  сходи,  яка  пов'язує  між  собою  сім  різних  просторів.  Навчальна  кімната,  вітальня,  кухня  і  їдальня,  спальні  батьків  і  дітей,  ігрова  та  гостьова  кімнати.
13.  Будинок  черепашка,  побудований  мексиканським  архітектором  Октавіо  Окампо  у  вигляді  мушлі  на  березі  океану.  У  будівництві  застосовувалися  природні  матеріали,  зібрані  на  пляжі.  Всередині  черепашки  –  5500  кв.  футів  житла  і  жодного  прямого  кута.
15.  Розроблений  іспанським  архітектором,  будинок  на  пляжі  форма  якого  є  яскравим  символом  океанської  хвилі.
16.  Незвичайний  будинок  FabLab  House  площею  75  квадратних  метрів  був  створений  співробітниками  Інституту  передової  архітектури  Каталонії.  Основним  матеріалом  стали  соснові  фанерні  панелі  і  цілісна  деревина.  Каркас  виконаний  зі  збірних  елементів,  і  його  можна  зібрати  в  іншому  місці  за  15  днів.  FabLab  House  призначений  для  проживання  чотирьох  осіб.  Зверху  на  ньому  розташовані  дощові  накопичувачі,  пристрій  контролю  температури  і  настроювані  фотогальванічні  панелі.  Будинок  повністю  забезпечує  себе  електроенергією,  а  надлишок  накопичується  для  похмурих  днів.  Незвичайна  форма  спеціально  створена  у  вигляді  параболоїда  для  Мадрида  для  максимально  ефективного  збору  сонячної  енергії  протягом  всього  року.
17.  Дім  у  Ванкувері.
18.  Будинок  камінь  в  Португалії.  Цей  будинок  був  споруджений  ще  у  1974  році,  між  двома  величезними  валунами  і  приваблює  масу  туристів  зі  всього  світу.
19.  Цей  казковий  будинок  належить  індійському  чемпіону  з  крокету  Сачину  Тендулкару  і  знаходиться  в  передмісті  Мумбаї.  Будинок  у  вигляді  спіральної  зігнутої  черепашки  від  студії  дизайну  Senosiain  Arquitectos  був  зведений  з  використанням  спеціальної  бетонної  суміші  і  сталевого  дроту.  Завдяки  своїм  неповторним  вигинів  будинок  виглядає  дуже  чарівно  і  нагадує  чимось  казковий  будиночок.
20.  Будинок  Shell  House  розташований  Нагано,  Японія.  Вілла  з  оболонкою,  овальної  форми  побудована  у  самому  серці  лісового  масиву.  Структура  його,  здається,  ширяє  над  землею  подібно  космічному  кораблю.  Цей  будинок  площею  329  квадратних  метрів  (3541  квадратних  футів)  має  центральну  систему  управління,  яка  дозволяє  керувати  всім  механічним  та  електричним  обладнанням  за  допомогою  трьох  кнопок.  Системи  опалення  підлоги  зводить  до  мінімуму  витрату  теплової  енергії.
21.  Пляжний  будинок  в  Лас  Ломас  в  Перу.  Цей  багатоплановий  будинок  для  сімейного  відпочинку  побудований  у  тихого  океану  на  невеликому  кам'яному  пагорбі  на  висоті  48  метрів  над  рівнем  моря.
22.  Будинок  в  Голландії
23.  Будинок  автобус  в  Колорадо.
24.  Будинки  в  Кореї.
25.  Будинок  у  Сінгапурі.
26.  Лісовий  будинок  в  Норвегії.
27.  Будинок  міхур.  Незвичайний  будинок  фешн-дизайнера  П'єра  Кардена  (Pierre  Cardin)  під  назвою  Maison  Bulle,  який  знаходиться  на  французькому  курорті  Канн  (Cannes).  Все  почалося  з  того,  що  у  80-х  роках  П'єр  Карден  хотів  придбати  будинок  на  Французькій  Рив'єрі.  Його  увагу  привернув  тоді  ще  будує  будинок  для  одного  французького  капіталіста.  Після  смерті  підприємця,  Карден  викупив  будівельний  майданчик  і  разом  з  архітектором  Антті  Ловагом  (Antti  Lovag),  який  сповідує  ідеї  органічної  архітектури,  яку  надихають  природними  формами  та  образами,  перетворив  будинок  в  таке  незвичайне  "пузырчатое"  споруда.
28.  Будинок  недалеко  від  Одеси.
29.  Будинок-рояль  зі  скрипкою  в  Китаї.  Цей  «музичний»  будинок  знаходиться  в  Китайському  місті  Хуайнань.  Величезна  скрипка  служить  входом  в  будівлю  і  в  ній  знаходиться  ескалатор  для  підйому  в  «рояль».  Виконано  будова  з  прозорого  і  чорного  скла.  У  будівлі  знаходиться  виставковий  комплекс,  у  якому  демонструються  плани  вулиць  і  районів  міста.
30.  Будинок  в  Канаді.  Ці  дерев'яні  сфери  можуть  бути  підвішені  на  дерево,  міст  або  навіть  скеля...  Доступ  у  будинок  здійснюється  за  спіральної  дестнице  або  по  підвісному  містку.  Система  канатів  утримує  будинок  в  постійному  положенні,  замінюючи  фундамент  будівлі,  хоча  можна  прибрати  нижній  якір  і  покачатися...
31.  Будинок  в  Японії.
32.  Будинок  оркестр.  Цей  будинок  знаходиться  в  Дрездені,  Німеччина.  Називається  Neustadt  Kunsthofpassage.  Водостоки  на  цьому  будинку  зроблені  так,  що  коли  йде  дощ  -  грає  музика.
33.  Будинки  в  селі  Кандован  висічені  прямо  в  скелях,  у  кожній  скелі  по  дому.  Вік  цього  будинку  перевищує  700  років.
34.  У  французькому  місті  Греноблі  з'явився  незвичайний  житловий  будинок  Quai  de  la  Graille.  Будівля  виділяють  дерев'яні  балкони  органічної  форми,  які  нагадують  деревні  гриби.  Стандартна  прямокутна  форма  будівлі  виконана  з  гладкого  білого  цементу  з  закругленими  кутами,  а  вікна  прямокутної  форми  розкидані  по  фасаду  в  хаотичному  порядку.
35.  Будинок  в  Лондоні,  колишня  водонапірна  вежа.  Первісна  конструкція  була  зведена  ще  в  1877  році.  Згодом,  у  2008  році  споруда  була  придбана  архітекторами  для  подальшої  трансформації  за  395  тисяч  фунтів  стерлінгів.  Частиною  розкішної  резиденції  стали  товсті  стіни,  величезний  сталевий  бак  для  води  і,  звичайно  ж,  чудовий  фасад  в  стилі  венеціанської  готики.  Споруда  височить  на  30  метрів  і  привертає  увагу  кожного,  хто  опиняється  поряд  з  цією  дивиною.
36.  4  січня  в  німецькому  місті  Абенсберг  в  Баварії  відбулося  урочисте  відкриття  «Вежі  Хундертвассера».  Вежа  –  одне  з  останніх  архітектурних  творінь  Фріденсрайха  Хундертвассера,  реалізувати  яку  вдалося  лише  через  10  років  після  його  смерті.  Вежа  побудована  за  замовленням  місцевої  пивоварні  «Kuhlbauer»,  що  нараховує  понад  700  років  у  своїй  історії.
37.  Будинок  в  Японії.
38.  Будинок-готель  в  Чилі  "Чарівна  Гора".
39.  Незвичайний  будинок  на  мангової  фермі  в  Таїланді.
40.  Будинок  в  Голландії.
41.  Будинок  в  печері  Фестус,  Міссурі
Ця  печера  на  південь  від  Сент-Луїса,  яка  використовувалася  в  якості  роликового  ковзанки  і  концертного  залу,  згодом  була  перероблена  у  величезний  сучасний  сімейний  будинок,  площа  дома130  квадратних  метрів.
42.  Піратський  будинок.
43.  Будинок-ананас  в  Шотландії.
44.  Будинок  на  річці  Дріна  в  Сербії.
45.  "Вугільний  дім"  в  Нагано.  В  будинку  обладнана  вітальня,  їдальня,  дві  спальні,  кімнати  для  навчання  та  чайна  кімната,  яку  розмістили  у  вежі.
46.  Будинок-випробування.  Японія
У  передмісті  Токіо  розташований  так  званий  «Комплекс  оборотної  долі»,  який  включає  в  себе  дев'ять  будиночків.  Всередині  будинків  все  незвично  для  звичайної  людини  —  всі  предмети  і  кімнати  знаходяться  не  на  своїх  місцях.  За  задумом  архітектора,  такі  труднощі  не  тільки  бадьорять,  але  і  сприяють  пробудженню  інстинктів  —  подовжують  життя.
47.  Будинок  у  Беверлі  Хілз.
48.  Будинок-кактус.  Голландія
Цей  химерний  будинок  в  Роттердамі  перетворює  садівництво  в  просте  і  приємне  заняття  —  виступаючі  частини  створюють  великі  тераси,  різноманітні  форми  і  вигини  дозволяють  висвітлювати  рослини  з  різних  кутів.
49.  Будинок-корабель.
50.  Будинок  в  Огайо,  побудований  у  1986  році.  Корабель  був  побудований  в  1924  році  в  Мічигані  і  списаний  в  грудні  1981  року.
[url]https://www.livemaster.ru/topic/693443-neobychnye-doma-mira[/url]
Переклала  на  українську  мову  31.03.20  15.30

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870206
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 01.04.2020

ФАНТАСТИЧНІ ПЕЙЗАЖІ,

 НАСТОЛЬКО  ФАНТАСТИЧЕСКИЕ  ПЕЙЗАЖИ,  ЧТО  ВЫ  НЕ  ПОВЕРИТЕ  В  ТО,  ЧТО  ОНИ  ЕСТЬ  НА  ЗЕМЛЕ.
Мы  все  стремимся  к  звездам,  нам  интересны  другие  миры,  мы  хотим  изучать  их.  Однако  многие  даже  не  догадываются  о  том,  сколько  всего  невероятного,  фантастического,  завораживающего  и  удивительного  есть  на  нашей  планете.  Здесь  такие  пейзажи,  что  невольно  ощущаешь  себя  где-то  далеко  за  пределами  Галактики  и  кажется,  что  сейчас  вон  из-за  той  странной  скалы  выйдут  не  менее  странные  инопланетяне.
https://tainyvselennoi.ru/blog
1.  Бисти  Бадлендс  18  000  га  пустынных  земель,  расположенных  в  округе  Сан-Хуан  в  США,  штата  Нью-Мексико.  
2.  
3.  
4.  Пункайки,  Новая  Зеландия  –  так  называемые"блинные  скалы"  
5.  Мрамор  Моки  –  железооксидные  шарики,  штат  Юта,  США.  
6.  Хофсос,  Исландия  –  базальтовые    столбы.  
7.  
8.  Черный  пляж  Вик,  Исландия.  
9.  Гейзер  Флай  находится  в  засушливой  пустыне-солончаке  Блэк-Рок  американского  штата  Невада,  США,  на  высоте  1230  м  над  уровнем  моря,  в  тридцати  километрах  от  города  Геррлах.
Интересно,  что  это  творение  дело  рук  человеческих,  а  дорисовала  картину  уже  сама  природа.  Здесь  век  назад  проходили  бурильные  работы  (то  ли  нефть  искали,  то  ли  воду),  но  добурились  до  источника  с  кипящей  водой.  Отверстие  забросили,  но  вода  уже  нашла  путь  к  выходу  и  теперь  на  этом  месте  кипящий  фонтан,  который  постоянно  бьет  в  небо  огромной  струей  и  разноцветные  скалы,  которые  стали  такими  из-за  вымываемых  водой  минералов.
10.  
11.  Вода  гейзера  чрезвычайно  сильно  насыщена  полезными  минеральными  веществами,  которые  обогащают  её,  проходя  через  различные  слои  геологических  пород.  Растворённые  минералы,  появляясь  на  поверхности,  вступают  в  реакцию  с  находившимися  там  веществами,  взаимодействуют  с  ними  и  приобретают  тот  или  иной  цвет  и  оттенок,  а  затем,  скапливаясь  вокруг  источника,  затвердевают  и  начинают  нарастать  друг  на  друга,  довольно  быстро  формируя  три  небольших  скалы,  которые  с  каждым  годом  значительно  увеличиваются  в  размерах.
12.  Каньон  Антилопы  –  каньон,  расположенный  на  юго-западе  США,  на  севере  Аризоны,  рядом  с  городом  Пейдж,  неподалеку  от  границы  с  Ютой,  в  240  км  от  Большого  каньона.  Каньон  получил  своё  название,  благодаря  рыже-красным  стенам,  напоминающим  шкуру  антилопы.  
13.  
14.  Ленские  столбы,  Якутия  
15.  Каменный  лес,  Китай.  
16.  Цинги-де-Бемараха  –  странные  минеральные  леса,  заповедник  расположенный  примерно  в  80  километрах  от  западного  побережья  Мадагаскара.  
17.  Тафони  –  по  одной  из  версий  –  это  выветриваемые  ветром  и  вымываемые  водой  полости.  Однако  споры  об  их  происхождении  еще  идут.  Это  очень  красиво!  
18.  Камушки  в  отверстиях  тафони,  пляж  Бин  Холлоу  Стейт,  Калифорния,  США.  
19.  Кольца  Лизеганга  –  концентрические  кольца  или  ритмически  перемежающиеся  полосы,  возникающие  в  результате  периодического  осаждения  каких-либо  соединений.  Widemouth  Bay,  Корнуолл,  Англия.  
20.  Национальный  парк,  Новый  Южный  Уэльс,  Австралия.  
21.  Paria  Canyon-Vermilion,  Аризона,  Юта,  США.  
22.  Норт-У́ист  –  остров  в  архипелаге  Внешние  Гебриды,  Шотландия.  
23.  Аш  По  Каньон,  Нью-Мексико,  США.  
24.  
25.  Национальный  парк  Петрифайд-Форест  –  один  из  национальных  парков  США.  Расположен  в  штате  Аризона,  между  городами  Навахо  и  Холбрук.  Представляет  собой  одно  из  самых  крупных  мест  нахождения  окаменелых  деревьев.  
26.  
И  еще  немного  из  серии  "Природа  лучший  инженер"
27.  
28.  
29.  
30.  
31
32.  
33.  
Источник:  https://fishki.net/2875450.
Перевела  на  украинский  язык    31.03.20            15.32


НАСТІЛЬКИ  ФАНТАСТИЧНІ  ПЕЙЗАЖІ,  ЩО  ВИ  НЕ  ПОВІРИТЕ  В  ТЕ,  ЩО  ВОНИ  Є  НА  ЗЕМЛІ.
Ми  всі  прагнемо  до  зірок,  нам  цікаві  інші  світи,  ми  хочемо  вивчати  їх.  Однак  багато  хто  навіть  не  здогадуються  про  те,  скільки  всього  неймовірного,  фантастичного,  чаруючого  і  дивного  є  на  нашій  планеті.  Тут  такі  краєвиди,  що  мимоволі  відчуваєш  себе  десь  далеко  за  межами  Галактики  і  здається,  що  зараз  он  з-за  тої  дивної  скелі  вийдуть  не  менш  дивні  інопланетяни.
https://tainyvselennoi.ru/blog
1.  Бісті  Бадлендс  18  000  га  пустельних  земель,  розташованих  в  окрузі  Сан-Хуан  в  США,  штату  Нью-Мексико.  
2.  
3.  
4.  Пункайки,  Нова  Зеландія  –  так  звані"млинцеві  скелі"  
5.  Мармур  Моки  –  железооксидные  кульки,  штат  Юта,  США.  
6.  Хофсос,  Ісландія  –  базальтові  стовпи.  
7.  
8.  Чорний  пляж  Вік,  Ісландія.  
9.  Гейзер  Флай  знаходиться  у  посушливій  пустелі-солончаку  Блек-Рок  американського  штату  Невада,  США,  на  висоті  1230  м  над  рівнем  моря,  в  тридцяти  кілометрах  від  міста  Геррлах.
Цікаво,  що  це  творіння  справа  рук  людських,  а  домалювала  картину  вже  сама  природа.  Тут  століття  тому  проходили  бурильні  роботи  (нафта  шукали,  то  воду),  але  добурілісь  до  джерела  з  киплячою  водою.  Отвір  закинули,  але  вода  вже  знайшла  шлях  до  виходу  і  тепер  на  цьому  місці  киплячий  фонтан,  який  постійно  б'є  в  небо  потужним  струменем  і  різнокольорові  скелі,  які  стали  такими  через  вимиваються  водою  мінералів.
10.  
11.  Вода  гейзера  надзвичайно  сильно  насичена  корисними  мінеральними  речовинами,  які  збагачують  її,  проходячи  через  різні  шари  геологічних  порід.  Розчинені  мінерали,  з'являючись  на  поверхні,  що  вступають  у  реакцію  з  розташованими  там  речовинами,  взаємодіють  з  ними  і  набувають  той  чи  інший  колір  і  відтінок,  а  потім,  збираючись  навколо  джерела,  тверднуть  і  починають  наростати  один  на  одного,  досить  швидко  формуючи  три  невеликі  скелі,  які  з  кожним  роком  значно  збільшуються  в  розмірах.
12.  Каньйон  Антилопи  –  каньйон,  розташований  на  південно-заході  США,  на  півночі  Арізони,  поруч  з  містом  Пейдж,  неподалік  від  кордону  з  Ютою,  в  240  км  від  Великого  каньйону.  Каньйон  отримав  свою  назву,  завдяки  рудо-червоним  стін,  нагадує  шкуру  антилопи.  
13.  
14.  Ленські  стовпи,  Якутія  
15.  Кам'яний  ліс,  Китай.  
16.  Цинги-де-Бемараха  –  дивні  мінеральні  лісу,  заповідник  розташований  приблизно  в  80  кілометрах  від  західного  узбережжя  Мадагаскару.  
17.  Тафони  –  за  однією  з  версій  –  це  выветриваемые  вітром  і  вимиваються  водою  порожнини.  Однак  суперечки  про  їх  походження  ще  йдуть.  Це  дуже  красиво!  
18.  Камінчики  в  отворах  тафони,  пляж  Бін  Холлоу  Стейт,  Каліфорнія,  США.  
19.Кільця  Лізеганга  -  концентричні  кільця  або  ритмічно  перемежовуються  смуги,  що  виникають  в  результаті  періодичного  осадження  будь-яких  з'єднань.    Widemouth  Bay,  Корнуолл,  Англія.
 20.  Національний  парк,  Новий  Південний  Уельс,  Австралія.
 21.  Paria  Canyon-Vermilion,  Арізона,  Юта,  США.
 22.  Норт-Уіст  -  острів  в  архіпелазі  Зовнішні  Гебріди,  Шотландія.
 23.  Аш  За  Каньйон,  Нью-Мексико,  США.
 24.
 25.  Національний  парк  Петріфайд-Форест  -  один  з  національних  парків  США.    Розташований  в  штаті  Арізона,  між  містами  Навахо  і  Холбрук.    Є  одним  з  найбільших  місць  знаходження  скам'янілих  дерев.
 26.
 І  ще  трохи  з  серії  "Природа  кращий  інженер"
 27.
 28.
 29.
 30.
 31
 32.
 33.
 Джерело:  https://fishki.net/2875450.
 Переклала  українською  мовою  31.03.20  15.32

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870129
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 31.03.2020

Камелії чудові квіти піднебесну…

Камелии  дивные  –  цветы  поднебесные...
https://artmaki.su/cvety/neobychnye-cvety/kamelii-divnye-cvety-podnebesnye.html
Автор:Алла  Макарова  /  24.03.2019
Рубрика:Необычные  цветы
Приветствую,  друзья  мои!
Япония  –  самобытная  страна,  островное  государство  и,  как  результат,  совершенно  уникальная  культура!  Сколько  прекрасных  произведений  искусства  подарила  нам  Страна  Восходящего  Солнца!
И  сколько  чудес  природы  принесла  она  на  земли  европейцев!
Мы  уже  говорили  о  Лотосе  –  японском  чуде  природы,  о  Глицинии  –  редком  цветке…    И  сегодня  наша  героиня  –  коренная  японка  по  имени  Камелия  Японская.    Встречайте!
Прекраснее  рубинов  драгоценных,
Багряный  шелк  камелий  незабвенных,
Изысканный  и  томный  идеал
В  тени  восточных  храмов  расцветал…
Многоликая  азиатская  красавица
Камелия  Японская  принадлежит  к  семейству  Чайные,  но  сразу  скажу  –  чай  из  ее  листьев  и  цветов  не  заваривают.

Это  исключительно  декоративный  цветок.  А  вот  любимый  многими  согревающий  напиток  готовят  из  листочков  ее  близкой  родственницы  –  Камелии  Китайской  (собственно  говоря,  это  и  есть  растение  Чай  или  Чайный  куст).

Существует  достаточно  много  сортов  Камелии  Японской:  одни  представляют  собой  невысокие  кустарники,  другие  вырастают  высотой  до  10-11  метров!

Цветы  могут  быть  самого  разного  цвета  –  от  чисто-белого  до  насыщенного  малинового  или  бордового.

И  самое  главное  –  каждый  из  них  имеет  особое  символичное  значение  для  японцев!

Вы  слышали  про  Ханакотоба?  Это  ни  что  иное,  как  японский  язык  цветов!  Так  вот,  на  этом  языке  Камелия  красная  означает  любовь,  белая  –  ожидание,  желтая  –  страстное  желание,  стремление.
От  истоков  до  наших  дней
Красивые  цветы  Камелии  Японской  известны  с  самых  древних  времен,  в  Японии  и  в  Китае  они  встречаются  в  дикой  природе,  в  Европе  активно  культивируются  с  18  века,  и,  кстати,  весьма  успешно  –  к  концу  19  столетия  появилось  несколько  десятков  новых  сортов,  каждый  из  которых  представлял  миру  совершенно  новую  форму  бутона  и  окрас  лепестков.
Название  «Камелия»  произошло  от  имени  чешского  ботаникам  Георга  Иозефа  Камела.
Сегодня  Камелия  –  еще  и  популярное  женское  имя,  которое  олицетворяет  женственность,  доброту,  красоту,  утонченность,  мягкость  характера.  К  сожалению,  не  могу  точно  сказать,  что  было  раньше–  название  цветка  или  женское  имя…
Интересные  цветы  Камелии  Японской  неизменно  привлекают  взгляды:
Поверхность  листьев  глянцевая,  окрас  –  ярко-зеленый.  Размер  листочков  –  до  8  сантиметров  в  длину  и  до  6  сантиметров  в  ширину.  Форма  –  овальная,  заостренная  к  кончику.
Цветы  поражают  разнообразием  форм  и  окрасов.  Есть  белые,  желтые,  бледно  и  ярко  розовые,  алые,  малиновые,  темно-бордовые.  Встречаются  сорта  с  пышными  махровыми  или  гладкими  лепестками,  размер  бутонов  в  некоторых  сортах  достигает  15  сантиметров!
Деревца  или  кустарники  с  достаточно  густой  кроной,  в  оранжереях,  зимних  садах  в  высоту  могут  доходить  до  2-3  метров,  а  вот  в  комнатных  условиях  редко  вырастают  выше  1,5  метров.
Необычный  прекрасный  цветок  может  украсить  и  ваш  подоконник  –  главное  четко  следовать  советам  успешных  цветоводов!
Камелия  Японская  в  комнатном  горшочке
Итак,  приступаем  к  выращиванию  Камелии  Японской  в  домашних  условиях.  Сразу  скажу,  в  отличие  от  Протеи,  которая  не  отличается  особой  требовательностью  к  уходу,  наша  сегодняшняя  героиня  хорошо  растет  только  при  соблюдении  некоторых  условий:
На  открытой  земле  на  свежем  воздухе  или  в  хорошо  оборудованном  зимнем  саду  Камелию  лучше  высаживать  рядом  со  стеной,  каким-нибудь  высоким  растением  или  забором.
Освещенность.  Одно  из  самых  важных  условий  появления  роскошных  цветов  на  кустарнике  –  продолжительность  светового  дня  не  менее  12-14  часов.  Конечно,  в  обычных  комнатных  условиях  добиться  этого  весьма  проблематично,  а  вот  в  оранжерее  вполне  реально.  Еще  один  важный  момент  –  раннее  утреннее  солнце  может  повредить  молодые  бутоны,  поэтому  старайтесь  не  сажать  Камелию  с  восточной  стороны.
Грунт.  Лучше  всего  купить  готовый  грунт  в  магазине.  Выбирайте  смесь  для  комнатных  растений  –  Азалий  –  она  как  нельзя  лучше  подходит  и  для  все  видов  Камелии  Японской.  Если  подходящей  смесь  в  магазине  не  оказалось,  можно  приготовить  ее  самостоятельно  –  берем  песок,  торф,  дерновую  землю  и  листовой  грунт  (пропорции  1*1*1*2).
Полив.  Камелия  не  переносит  излишнюю  влажность  грунта,  поэтому  будьте  внимательны  и  аккуратны  во  время  полива.  К  слову,  чтобы  создать  идеальные  условия  для  роста  растения  желательно  добавлять  в  отстоенную  поливочную  воду  немного  лимонного  сока  для  увеличения  кислотности  почвы.
Уход  во  время  цветения.  В  отличие  от  многих  других  растений  Камелия  цветет  в  зимнее  время.  В  период  появления  и  распусканию  бутонов  горшок  с  растением  ни  в  коем  случае  нельзя  поворачивать,  переставлять,  двигать,  переносить  –  вот  такая  особенность  ухода!  Если  не  выполнять  его,  то  растение  может  резко  сбросить  все  бутоны  и  даже  листья!
Размножение.  Камелии  выращивают  из  семян  (такие  кустарники  зацветут  не  раньше,  чем  через  7-8  лет  после  прорастания)  или  черенков.
Ну  а  теперь  по  традиции  я  предлагаю  полюбоваться  на  эти  красивые  необычные  цветы!
Наслаждайтесь!
ШЕЛКОВЫЕ  КАМЕЛИИ
Спасибо  за  внимание!

С  уважением,  Алла  Макарова.
Перевела  на  украинский  язык          31.03.20          13.31


Камелії  чудові  квіти  піднебесну...
https://artmaki.su/cvety/neobychnye-cvety/kamelii-divnye-cvety-podnebesnye.html
Автор:Алла  Макарова  /  24.03.2019
Рубрика:Незвичайні  квіти
Вітаю,  друзі  мої!
Японія  –  самобутня  країна,  острівна  держава  і,  як  результат,  абсолютно  унікальна  культура!  Скільки  прекрасних  творів  мистецтва  подарувала  нам  Країна  Висхідного  Сонця!
І  скільки  чудес  природи  принесла  вона  на  землі  європейців!
Ми  вже  говорили  про  Лотосі  –  японському  диво  природи,  про  Гліцинії  –  рідкісному  квітці...  І  сьогодні  наша  героїня  –  корінна  японка  по  імені  Камелія  Японська.  Зустрічайте!
Прекрасніше  рубінів  дорогоцінного,
Багряний  шовк  камелій  незабутніх,
Вишуканий  і  томний  ідеал
У  тіні  східних  храмів  розквітало...
Багатолика  азіатська  красуня
Камелія  Японська  належить  до  сімейства  Чайних,  але  відразу  скажу  –  чай  з  листя  і  квітів  не  заварюють.

Це  виключно  декоративний  квітка.  А  от  улюблений  багатьма  зігріваючий  напій  готують  з  листочків  її  близької  родички  –  Камелії  Китайської  (власне  кажучи,  це  і  є  рослина  Чай  або  Чайний  кущ).

Існує  досить  багато  сортів  Камелії  Японської:  одні  представляють  собою  невисокі  чагарники,  інші  виростають  заввишки  до  10-11  метрів!

Квіти  можуть  бути  самого  різного  кольору  –  від  чисто-білого  до  насиченого  малинового  або  бордового.

І  найголовніше  –  кожен  з  них  має  особливе  символічне  значення  для  японців!

Ви  чули  про  Ханакотоба?  Це  ні  що  інше,  як  японська  мова  квітів!  Так  от,  на  цій  мові  Камелія  червоний  означає  любов,  біла  –  очікування,  жовта  –  пристрасне  бажання,  прагнення.
Від  витоків  до  наших  днів
Красиві  квіти  Камелії  Японської  відомі  з  найдавніших  часів,  в  Японії  і  в  Китаї  вони  зустрічаються  в  дикій  природі,  в  Європі  активно  культивуються  з  18  століття,  і,  до  речі,  досить  успішно  –  до  кінця  19  століття  з'явилося  кілька  десятків  нових  сортів,  кожен  з  яких  представляв  світу  абсолютно  нову  форму  бутона  і  забарвлення  пелюсток.
Назва  «Камелія»  походить  від  імені  чеського  ботанікам  Георга  Йозефа  Камела.
Сьогодні  Камелія  –  ще  й  популярне  жіноче  ім'я,  яке  уособлює  жіночність,  доброту,  красу,  витонченість,  м'якість  характеру.  На  жаль,  не  можу  точно  сказати,  що  було  раніше–  назва  квітки  або  жіноче  ім'я...
Цікаві  квіти  Камелії  Японської  незмінно  привертають  погляди:
Глянсова  поверхня  листя,  забарвлення  –  яскраво-зелений.  Розмір  листочків  –  до  8  сантиметрів  в  довжину  і  до  6  сантиметрів  завширшки.  Форма  –  овальна,  загострена  до  кінчика.
Квіти  вражають  різноманітністю  форм  і  забарвлень.  Є  білі,  жовті,  блідо  і  яскраво  рожеві,  червоні,  малинові,  темно-бордові.  Зустрічаються  сорти  з  пишними  махровими  або  гладкими  пелюстками,  розмір  бутонів  в  деяких  сортах  досягає  15  сантиметрів!
Дерева  або  чагарники  з  досить  густою  кроною,  в  оранжереях,  зимових  садах  у  висоту  можуть  доходити  до  2-3  метрів,  а  ось  в  кімнатних  умовах  рідко  виростають  вище  1,5  метрів.
Незвичайний  прекрасний  квітка  може  прикрасити  ваш  підвіконня  –  головне  чітко  дотримуватися  порад  успішних  квітникарів!
Камелія  Японська  у  кімнатному  горщику
Отже,  приступаємо  до  вирощування  Камелії  Японської  в  домашніх  умовах.  Відразу  скажу,  на  відміну  від  Протеї,  яка  не  відрізняється  особливою  вимогливістю  до  догляду,  наша  сьогоднішня  героїня  добре  росте  тільки  при  дотриманні  деяких  умов:
На  відкритій  землі  на  свіжому  повітрі  або  в  добре  обладнаному  зимовому  саду  Камелію  краще  висаджувати  поруч  зі  стіною,  якимось  високим  рослиною  або  парканом.
Освітленість.  Одне  з  найважливіших  умов  появи  розкішних  квітів  на  чагарнику  –  тривалість  світлового  дня  не  менше  12-14  годин.  Звичайно,  в  звичайних  кімнатних  умовах  домогтися  цього  вельми  проблематично,  а  от  в  оранжереї  цілком  реально.  Ще  один  важливий  момент  –  раннє  ранкове  сонце  може  пошкодити  молоді  бутони,  тому  намагайтеся  не  садити  Камелію  з  східної  сторони.
Грунт.  Краще  всього  купити  готовий  грунт  в  магазині.  Вибирайте  суміш  для  кімнатних  рослин  –  Азалій  –  вона  як  не  можна  краще  підходить  для  всіх  видів  Камелії  Японської.  Якщо  підходящої  суміш  в  магазині  не  виявилося,  можна  приготувати  її  самостійно  –  беремо  пісок,  торф,  дернову  землю  і  листової  грунт  (пропорції  1*1*1*2).
Полив.  Камелія  не  переносить  зайву  вологість  ґрунту,  тому  будьте  уважні  і  обережні  під  час  поливу.  До  речі,  щоб  створити  ідеальні  умови  для  росту  рослини  бажано  додавати  в  отстоенную  поливну  воду  трохи  лимонного  соку  для  збільшення  кислотності  грунту.
Догляд  під  час  цвітіння.  На  відміну  від  багатьох  інших  рослин  Камелія  цвіте  в  зимовий  час.  В  період  появи  і  розпускання  бутонів  горщик  з  рослиною  ні  в  якому  разі  не  можна  повертати,  переставляти,  рухати,  переносити  –  ось  така  особливість  догляду!  Якщо  не  виконувати  його,  то  рослина  може  різко  скинути  всі  бутони  і  навіть  листя!
Розмноження.  Камелії  вирощують  з  насіння  (такі  чагарники  зацвітуть  не  раніше,  ніж  через  7-8  років  після  проростання)  або  живців.
Ну  а  тепер  по  традиції  я  пропоную  помилуватися  на  ці  красиві  незвичайні  квіти!
Насолоджуйтесь!
ШОВКОВІ  КАМЕЛІЇ
Спасибі  за  увагу!

З  повагою,  Алла  Макарова.
Переклала  на  українську  мову  31.03.20  13.31

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870120
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 31.03.2020

Стрелитция — квітка Райської птиці

Стрелитция  —  цветок  Райской  птицы
Автор:Алла  Макарова  /  28.03.2020
Рубрика:Необычные  цветы
Приветствую  вас,  дорогие  друзья!
Думается,  что  за  время  карантина  мы  с  вами  успеем  переделать  все  домашние  дела,  и  наконец-то,  сможем    уделить  немного  времени  себе  любимым  и  заняться  чем-то  для  души!
А  еще  это  время  идеально  подходит  для  того,  чтобы  заняться  красивым  творчеством  или  узнать  что-то  новое  о  наших  любимых  цветах.
Сегодняшний  наш  материал  будет  посвящен  южноафриканской  красотке  –  Стрелитции  или  Райской  птице,    которая  успешно  «переехала»  в  наши  широты,  правда,  поселилась  не  на  открытом  воздухе,  как  у  себя  на  родине,  а  в  цветочных  горшках  и  контейнерах.
Африканская  экзотика:  чем  хороша  Стрелитция?
Райская  птица  –  очень  популярный,  безумно  красивый  и  необычный  цветок,  излюбленный  «питомец»  многих  флористов.
Как  и  Вигна  Каракалла,  немалой  популярностью  Стрелитция  обязана  своему  интересному  внешнему  виду:
На  толстых  стеблях  расположено  по  одному  мясистому,  крупному  овальному  листу  темно-зеленого  цвета  (листья  могут  достигать  в  длину    от  30см  до  200см,  в  ширину  –  10-80  см).
В  высоту  растение  достигает  2-3  метров,  хотя  некоторые  представители  рода  Стрелитциевых  достигают  роста  10  метром.
Корневая  стержневидная  система  хорошо  развита  –  ведь  в  естественной  природе  это  многолетней  цветок.
Но  самая  главная  изюминка  Райской  птицы  –  это  необычные  цветы  диаметром  до  15см,    которые  складываются  из  наружных  ярко-оранжевых    лепестков  околоцветников  (причем  оттенки  могут  быть  самими  разными  –  от  густо-апельсинового  до  нежно-лимонного)    и  внутренних  синих  лепестков  (часто  синий  плавно  переходит  в  голубой,  сиреневый  или  фиолетовый).    Цветы  расположены  в  горизонтальном  соцветии,  словно  лодочки.  А  веер  эффектных  лепестков  придают  цветку  невероятно  красочный  вид,  напоминающий  птицу  Феникс.
 Своим  названием  Стрелитция  обязана  Королеве  Великобритании  –  Шарлотте-Софии  Мекленбург-Стрелитц.  Родом  это  чудо  света  из  ЮАР  –  именно  там  в  дикой  природе  растут  все  виды  Стрелиции:
Стрелитция  Королевская.  Самый  популярный  среди  флористов  вид.  В  естественной  среде  обитания  Королевская  Райская  Птица  достигает  высоты  2  метра.  Цветет  2  раза  в  год.
Стрелитция  Николая  (названа  в  честь  Российского  Императора  Николая  II).  Этот  вид  гораздо  крупнее  «Королевской  Стрелитции»  –  в  высоту  растение  может  вырастать  до  10  метров.  Цветы  также  немного  отличаются  –  внешние  лепестки  окрашены  в  густо-оранжевый,  почти  красный  оттенок,  внутренние  –  белые  и  синие.
Стрелитция  Горная.  «Банан  пустыни»  (так  ее  называют  на  родине)  также  нельзя  назвать  мелким  комнатным  цветком  –  этот  древесный  вид  вырастает  до  9  метров  в  высоту,  а  цветы  у  него  бело-красные.
Стрелитция  Тростниковая.  Внешне  она  очень  похожа  на  Королевскую  Стрелитцию,  основное  отличие  –  более  узкие  листья.  Стебли  растут  очень  густо,  а  диаметр  куста  может  достигать  2  метров.
Стрелитция  Августа  (Белая).  В  высоту  вырастает  до  1  метра.  Основная  отличительная  черта  –  цветы  белого  цвета.
Также  известен  гибридный  вид  –  помесь  Королевской  и  Белой  Стрелитции.
Так  как  Стрелитция  –  многолетнее  растение,  то  чаще  всего  стебли  у  основания  земли  покрываются  плотной  корой,  поэтому  очень  напоминают  кустарник,  а  у  Горной  Стрелитции  и  Стрелитции  Николая  –  пальмовый  ствол.

Ну  а  теперь  наслаждайтесь  Райской  птичкой!
Спасибо  за  внимание!

С  уважением,  Алла  Макарова.
Перевела  на  украинский  язык        28.03.20          15.14


Стрелитция  —  квітка  Райської  птиці
Автор:Алла  Макарова  /  28.03.2020
Рубрика:Незвичайні  квіти
Вітаю  вас,  дорогі  друзі!
Думається,  що  за  час  карантину  ми  з  вами  встигнемо  переробити  всі  домашні  справи,  і  нарешті,  зможемо  приділити  трохи  часу  собі  коханим  і  зайнятися  чимось  для  душі!
А  ще  це  час  ідеально  підходить  для  того,  щоб  зайнятися  красивим  творчістю  або  дізнатися  щось  нове  про  наших  найулюбленіших  кольорах.
Сьогоднішній  наш  матеріал  присвячений  південноафриканської  красуні  –  Стрелитции  або  Райської  птиці,  яка  успішно  «переїхала»  в  наші  широти,  правда,  оселилася  не  на  відкритому  повітрі,  як  у  себе  на  батьківщині,  а  в  квіткових  горщиках  і  контейнерах.
Африканська  екзотика:  чим  хороша  Стрелитция?
Райський  птах  –  дуже  популярний,  шалено  красивий  і  незвичайний  квітка,  улюблений  «вихованець»  багатьох  флористів.
Як  і  Вігна  Каракалла,  чималою  популярністю  Стрелитция  зобов'язана  своєму  цікавому  зовнішньому  вигляду:
На  товстих  стеблах  розташовано  по  одному  мясистому,  великому  овальному  листу  темно-зеленого  кольору  (листя  можуть  досягати  в  довжину  від  30см  до  200см,  ширина  –  10-80  см).
У  висоту  рослина  досягає  2-3  метрів,  хоча  деякі  представники  роду  Стрелитциевых  досягають  зростання  10  метром.
Коренева  стержневидная  система  добре  розвинена  –  адже  в  природі  це  багаторічної  квітка.
Але  найголовніша  родзинка  Райського  птаха  –  це  незвичайні  квіти  діаметром  до  15см,  які  складаються  з  зовнішніх  яскраво-помаранчевих  пелюсток  околоцветников  (причому  відтінки  можуть  бути  самими  різними  –  від  густо-апельсинового  до  ніжно-лимонного)  і  внутрішніх  синіх  пелюсток  (часто  синій  плавно  переходить  в  блакитний,  пурпуровий  або  фіолетовий).  Квіти  розташовані  в  горизонтальному  суцвітті,  ніби  човники.  А  віяло  ефектних  пелюсток  надають  квітці  неймовірно  барвистий  вигляд,  що  нагадує  птаха  Фенікс.
Своєю  назвою  Стрелитция  зобов'язана  Королеві  Великобританії  –  Шарлотті-Софії  Мекленбург-Стрелитц.  Родом  це  чудо  світу  з  ПАР  –  саме  там  у  дикій  природі  ростуть  всі  види  Стреліції:
Стрелитция  Королевська.  Найпопулярніший  серед  флористів  вигляд.  У  природному  середовищі  існування  Королевська  Райський  Птах  досягає  висоти  2  метри.  Цвіте  2  рази  в  рік.
Стрелитция  Миколи  (названа  на  честь  Російського  Імператора  Миколи  II).  Цей  вид  набагато  більше  «Королівської  Стрелитции»  –  у  висоту  рослина  може  виростати  до  10  метрів.  Квіти  також  трохи  відрізняються  –  зовнішні  пелюстки  забарвлені  в  густо-помаранчевий,  майже  червоний  відтінок,  внутрішні  –  білі  і  сині.
Стрелитция  Гірська.  «Банан  пустелі»  (так  її  називають  на  батьківщині)  також  не  можна  назвати  дрібним  кімнатною  квіткою  –  цей  деревний  вид  зростає  до  9  метрів  у  висоту,  а  квіти  в  нього  біло-червоні.
Стрелитция  Очеретяна.Зовні  вона  дуже  схожа  на  Королівську  стрелітціі,  основна  відмінність  -  більш  вузькі  листя.    Стебла  ростуть  дуже  густо,  а  діаметр  куща  може  досягати  2  метрів.
 Стрелітція  Августа  (Біла).    У  висоту  виростає  до  1  метра.    Основна  відмінна  риса  -  квіти  білого  кольору.
 Також  відомий  гібридний  вид  -  помісь  Королівської  і  Білої  стрелітціі.
 Так  як  Стрелітція  -  багаторічна  рослина,  то  найчастіше  стебла  біля  основи  землі  покриваються  щільною  корою,  тому  дуже  нагадують  чагарник,  а  у  Гірської  стрелітціі  і  стрелітціі  Миколи  -  пальмовий  стовбур.

 Ну  а  тепер  насолоджуйтеся  Райського  пташкою!
 Дякую  за  увагу!

 З  повагою,  Алла  Макарова.
 Переклала  українською  мовою  28.03.20  15.14

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869740
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 28.03.2020

Джей Стронгуотер

Ювелирные  изделия  от  американского  дизайнера  Джея  Стронгуотера
Джей  Стронгуотер  (Jay  Strongwater),  настоящее  имя  Джей  Фейнберг  (Jay  Feinberg),  родился  в  1960  году,  -  американский  дизайнер  и  ювелир.
Стронгуотер  (Strongwater)  -  это  английская  версия  девичьей  фамилии  его  матери,  Старквассер  (Starkwasser).  Он  пошел  в  Школу  Дизайна  в  Род-Айленде,  прежде  чем  начал  заниматься  ювелирным  искусством,  когда  учился  на  втором  курсе.  К  22  годам  его  произведения  уже  продавались  в  Neiman's,  Bloomingdales,  I  Magnin  и  Bonwit  Teller.
Джей  Стронгуотер  начинал  свою  карьеру  как  ювелир  -  в  1981  году  он  создал  небольшую  коллекцию  бижутерии.  Молодого  дизайнера  почти  сразу  же  заметил  Оскар  де  ля  Рента,  и  уже  на  следующий  год  украшения  от  Jay  Strongwater  появились  в  Vogue  и  Harper's  Bazaar.  Это  позволило  Джею  открыть  свою  первую  студию  на  39-й  авеню  в  Нью-Йорке,  а  его  ювелирные  изделия  начали  свое  восхождение  на  мировые  подиумы.
Однако  постепенно  мода  на  использование  драгоценностей  во  время  показов  проходит  -  кутюрье  предпочитают  обходиться  более  дешевыми  версиями  украшений  или  вовсе  без  них.  Понимая  это,  в  1994  году  Джей  Стронгуотер  выпускает  коллекцию  рамок  для  фотографий!
"Я  сделал  несколько  подарков  для  своих  друзей,  и  они  им  так  понравились,  что  все  в  один  голос  заявили:  ты  должен  сделать  коллекцию!"  -  рассказывал  дизайнер  позже.
В  своей  работе  он  впервые  использует  ювелирные  техники  для  создания  предметов  интерьера:  ювелирные  сплавы  олова,  бронзы  и  меди,  покрытие  цветной  эмалью  в  технике  Фаберже  и  инкрустация  полудрагоценными  камнями  и  кристаллами  Swarovski.  Он  уделяет  одинаковое  внимание  как  лицевой,  так  и  тыльной  стороне  изделий,  что  впоследствии  становится  его  знаком  качества  и  визитной  карточкой.  Благодаря  бешеному  успеху  коллекции  рамок,  Стронгуотер  разрабатывает  концепцию  "Ювелирные  украшения  для  дома".  Он  начинает  создавать  мелкие  предметы  интерьера:  подсвечники,  шкатулки,  вазы,  фигурки  животных  -  милые  драгоценные  безделушки,  которые,  кажется,  оживают  в  руках.
В  2004  году  его  коллекция  предметов  для  дамской  сумочки  в  стиле  золотой  эпохи  Голливуда  -  компактные  зеркальца,  флаконы  для  духов,  футляры  для  помад  -  была  выбрана  в  качестве  подарков  номинантам  церемонии  вручения  наград  Американской  Киноакадемии  "Оскар".
Коллекции  Jay  Strongwater  включают  в  себя  также  крупные  предметы  интерьера:  столики,  ширмы,  бра,  зеркала,  часы.  Некоторые  изделия  выпускаются  ограниченным  тиражом  от  100  до  300  экземпляров.  Изделия  от  Jay  Strongwater  коллекционируют  многие  знаменитости,  среди  них:  сэр  Элтон  Джон,  Опра  Винфри,  Кейт  Бланшет,  Халли  Берри,  Том  Хэнкс,  Мадонна  и  другие.
Подарок  к  празднику  ...Чародей  ювелирного  искусства  Joy  Strongwater
https://lovers-of-art.livejournal.com/643838.html
Перевела  на  украинский  язык    28.03.20        6.51

Ювелірні  вироби  від  американського  дизайнера  Джея  Стронгуотера
Джей  Стронгуотер  (Jay  Strongwater),  справжнє  ім'я  Джей  Фейнберг  (Jay  Feinberg),  народився  в  1960  році,  -  американський  дизайнер  і  ювелір.
Стронгуотер  (Strongwater)  -  це  англійська  версія  дівочого  прізвища  її  матері,  Старквассер  (Starkwasser).  Він  пішов  у  Школу  Дизайну  в  Род-Айленді,  перш  ніж  почав  займатися  ювелірним  мистецтвом,  коли  навчався  на  другому  курсі.  До  22  років  його  твори  вже  продавалися  в  Neiman's,  Bloomingdales,  I  Magnin  і  Bonwit  Teller.
Джей  Стронгуотер  починав  свою  кар'єру  як  ювелір  -  в  1981  році  він  створив  невелику  колекцію  біжутерії.  Молодого  дизайнера  майже  відразу  ж  помітив  Оскар  де  ля  Рента,  і  вже  на  наступний  рік  прикраси  від  Jay  Strongwater  з'явилися  в  Vogue  і  Harper's  Bazaar.  Це  дозволило  Джею  відкрити  свою  першу  студію  на  39-й  авеню  в  Нью-Йорку,  а  його  ювелірні  вироби  почали  своє  сходження  на  світові  подіуми.
Однак  поступово  мода  на  використання  коштовностей  під  час  показів  проходить  -  кутюр'є  воліють  обходитися  більш  дешевими  версіями  прикрас  або  зовсім  без  них.  Розуміючи  це,  в  1994  році  Джей  Стронгуотер  випускає  колекцію  рамок  для  фотографій!
"Я  зробив  кілька  подарунків  для  своїх  друзів,  і  вони  їм  так  сподобалися,  що  всі  в  один  голос  заявили:  ти  повинен  зробити  колекцію!"  -  розповідав  дизайнер  пізніше.
У  своїй  роботі  він  вперше  використовує  ювелірні  техніки  для  створення  предметів  інтер'єру:  ювелірні  сплави  олова,  бронзи  та  міді,  покриття  кольоровою  емаллю  в  техніці  Фаберже  і  інкрустація  напівдорогоцінним  камінням  і  кристалами  Swarovski.  Він  приділяє  однакову  увагу  як  лицьової,  так  і  тильній  стороні  виробів,  що  згодом  стає  його  знаком  якості  та  візитною  карткою.  Завдяки  скаженого  успіху  колекції  рамок,  Стронгуотер  розробляє  концепцію  "Ювелірні  прикраси  для  дому".  Він  починає  створювати  дрібні  предмети  інтер'єру:  свічники,  шкатулки,  вази,  фігурки  тварин  -  милі  дорогоцінні  дрібнички,  які,  здається,  оживають  у  руках.
У  2004  році  його  колекція  предметів  для  дамської  сумочки  в  стилі  золотої  епохи  Голлівуду  -  компактні  дзеркальця,  флакони  для  парфумів,  футляри  для  помад  -  була  обрана  в  якості  подарунків  номінантів  церемонії  вручення  нагород  Американської  Кіноакадемії  "Оскар".
Колекції  Jay  Strongwater  включають  в  себе  також  великі  предмети  інтер'єру:  столики,  ширми,  світильники,  дзеркала,  годинники.  Деякі  вироби  випускаються  обмеженим  тиражем  від  100  до  300  примірників.  Вироби  від  Jay  Strongwater  колекціонують  багато  знаменитостей,  серед  них:  сер  Елтон  Джон,  Опра  Вінфрі,  Кейт  Бланшет,  Халлі  Беррі,  Том  Хенкс,  Мадонна  та  інші.
Подарунок  до  свята  ...Чародій  ювелірного  мистецтва  Joy  Strongwater
https://lovers-of-art.livejournal.com/643838.html
Переклала  на  українську  мову  28.03.20  6.51

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869681
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 28.03.2020

Дивовижний тропічний сад в Норвегії

Удивительный  тропический  сад  в  Норвегии
https://www.kudatotam.ru/pages/4633-udivitelnyiy-tropicheskiy-sad-v-norvegii.html?yrwinfo=1585313526327052-

Flor  og  fjære  -  небольшой  тропический  сад  экзотических  растений  на  острове  недалеко  от  города  Ставангер  в  Норвегии.  Учитывая  широту,  этот  сад  удивляет!

Сад  был  открыт  в  1995  году.  Сад  молодой,  многие  экзотические  растения  высажены  относительно  недавно  (большинство  пальм  растет  в  открытом  грунте  с  2004  года,  только  трахикарпусы  с  1998  года)  Это  семейный  бизнес,  который  включает  не  только  экскурсии,  но  и  организацию  всяческих  мероприятий,  а  также  два  ресторана  с  великолепной  кухней.

Разумеется,  усилия  по  поддержанию  всего  этого  великолепия  необходимы  значительные.  Основная  идея  в  том,  что  все  теплолюбивые  растения  сосредоточены  в  центральной  части  острова,  а  сам  он  по  периметру  обсажен  хвойными  деревьями.  Они  задерживают  почти  весь  ветер,  дующий  с  моря,  поэтому  в  центре  он  не  ощущается.

Говорят,  что  температура  там  может  быть  градусов  на  5  выше,  чем  в  том  же  Ставангере.  Конечно,  есть  и  такие  нежные  растения,  которые  на  зиму  уносят  в  помещения,  но  основная  часть  круглый  год  живет  в  естественных  условиях.
Перевела  на  украинский    язык    27.03.20    


Дивовижний  тропічний  сад  в  Норвегії
 https://www.kudatotam.ru/pages/4633-udivitelnyiy-tropicheskiy-sad-v-norvegii.html?yrwinfo=1585313526327052-

 Flor  og  fjære  -  невеликий  тропічний  сад  екзотичних  рослин  на  острові  недалеко  від  міста  Ставангер  в  Норвегії.    З  огляду  на  широту,  цей  сад  дивує!

 Сад  був  відкритий  в  1995  році.    Сад  молодий,  багато  екзотичних  рослин  висаджено  відносно  недавно  (більшість  пальм  росте  у  відкритому  грунті  з  2004  року,  тільки  Трахикарпус  з  1998  року)  Це  сімейний  бізнес,  який  включає  не  тільки  екскурсії,  а  й  організацію  усіляких  заходів,  а  також  два  ресторани  з  чудовою  кухнею.

 Зрозуміло,  зусилля  по  підтримці  усієї  цієї  пишноти  необхідні  значні.    Основна  ідея  в  тому,  що  всі  теплолюбні  рослини  зосереджені  в  центральній  частині  острова,  а  сам  він  по  периметру  обсаджена  хвойними  деревами.    Вони  затримують  майже  весь  вітер,  що  дме  з  моря,  тому  в  центрі  він  не  відчувається.

 Кажуть,  що  температура  там  може  бути  градусів  на  5  вище,  ніж  в  тому  ж  Ставангері.    Звичайно,  є  і  такі  ніжні  рослини,  які  на  зиму  забирають  у  приміщення,  але  основна  частина  круглий  рік  живе  в  природних  умовах.
 Переклала  українською  мовою  27.03.20

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869590
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 27.03.2020

Острів Ісігакі і віддалені острови, Японія

Остров  Исигаки  и  отдаленные  острова,  Япония
https://www.kudatotam.ru/pages/4379-ostrov-isigaki-i-otdalennyie-ostrova--yaponiya.html?yrwinfo=1585204511274

Исигаки  -  остров  в  архипелаге  Окинава.  Это  ворота  к  самым  отдаленным  и  уединенным  островам  архипелага  Рюкю  -  Такетоми  и  Ириомоте.  На  острове  роскошные,  сияющие  белизной  пляжи.  Это  отличное  место  для  любителей  подводного  плавания.

Окинава  -  это  группа  ласкаемых  солнцем  островов  в  южных  морях  Японии.  Она  приветствует  гостей  пышной  природой  и  собственной  культурой.  Оставаясь  предпочитаемым  направлением  внутреннего  туризма,  в  последние  годы  Окинава  стала  также  популярной  среди  зарубежных  туристов.  Благодаря  своему  расположению  в  субтропиках,  она  предлагает  мягкий  климат  круглый  год.  Здесь  первыми  в  Японии  начинают  цвести  вишни  по  весне,  и  тропические  цветы,  такие,  как  гибискус,  украшают  острова  в  течение  всего  года.  В  число  других  достопримечательностей  входят  захватывающие  коралловые  рифы,  где  обитают  цветные  колонии  тропических  рыбок,  и  леса,  которые  скрывают  редких  животных,  таких,  как  окинавский  погоныш.

В  недавнем  прошлом  Окинава  стала  популярной  и  среди  иностранных  туристов.  В  обзоре  Японской  организации  национального  туризма,  опубликованном  в  марте  2008  г.,  где  названы  места  в  Японии,  которые  зарубежные  туристы  рекомендуют  своим  друзьям,  "остров  Исигаки  и  отдаленные  острова"  названы  на  4-ом  месте,  тогда  как  "северный  остров  Окинава"  назван  на  6-ом  месте.
Перевела  на  украинский  язык  26.03.20          8.46

Острів  Ісігакі  і  віддалені  острови,  Японія
 https://www.kudatotam.ru/pages/4379-ostrov-isigaki-i-otdalennyie-ostrova--yaponiya.html?yrwinfo=1585204511274

 Ісігакі  -  острів  в  архіпелазі  Окінава.    Це  ворота  до  найвіддаленіших  і  відокремленим  островам  архіпелагу  Рюкю  -  Такетомі  і  Іріомоте.    На  острові  розкішні,  сяючі  білизною  пляжі.    Це  відмінне  місце  для  любителів  підводного  плавання.

 Окінава  -  це  група  пестити  сонцем  островів  в  південних  морях  Японії.    Вона  вітає  гостей  пишною  природою  і  власною  культурою.    Залишаючись  віддається  перевага  напрямком  внутрішнього  туризму,  в  останні  роки  Окінава  стала  також  популярною  серед  іноземних  туристів.    Завдяки  своєму  розташуванню  в  субтропіках,  вона  пропонує  м'який  клімат  круглий  рік.    Тут  першими  в  Японії  починають  цвісти  вишні  по  весні,  і  тропічні  квіти,  такі,  як  гібіскус,  прикрашають  острова  протягом  усього  року.    У  число  інших  пам'яток  входять  захоплюючі  коралові  рифи,  де  мешкають  кольорові  колонії  тропічних  рибок,  і  ліси,  які  приховують  рідкісних  тварин,  таких,  як  окинавский  погониші.

 У  недавньому  минулому  Окінава  стала  популярною  і  серед  іноземних  туристів.    В  огляді  Японської  організації  національного  туризму,  опублікованому  в  березні  2008  р,  де  названі  місця  в  Японії,  які  зарубіжні  туристи  рекомендують  своїм  друзям,  "острів  Ісігакі  і  віддалені  острови"  названі  на  4-му  місці,  тоді  як  "північний  острів  Окінава"  названий  на    6-му  місці.
 Переклала  українською  мовою  26.03.20  8.46

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869419
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 26.03.2020

Сад чудес в Дубаї посеред пустелі

Сад  чудес  в  Дубае  посреди  пустыни
https://www.kudatotam.ru/pages/6540-sad-chudes-v-dubae-posredi-pustyini.html?yrwinfo=1585203023466485-1239945914412497129900202-vla1-1850

На  территории  уникального  цветочного  парка  Miracle  Garden  Dubai  в  ОАЭ  растет  более  45  миллионов  цветов,  семена  которых  привозились  со  всего  мира,  а  цветочная  стена  Сада  чудес,  высотой  в  три  метра  и  протяженностью  800  метров,  была  занесена  в  книгу  рекордов  Гиннеса.

Особенностью  Miracle  Garden  Dubai  является  и  технология  полива  с  помощью  системы  подземного  капельного  орошения,  когда  вода  и  удобрения  поступают  по  направлению  к  корням  растений,  помогая  сэкономить  около  75  процентов  воды  и  электроэнергии.  Для  тщательно  разработанной  системы  полива  используется  сточная  вода.
Перевела  на  украинский  язык  26.03.20          8.24

Сад  чудес  в  Дубаї  посеред  пустелі
 https://www.kudatotam.ru/pages/6540-sad-chudes-v-dubae-posredi-pustyini.html?yrwinfo=1585203023466485-1239945914412497129900202-vla1-1850

 На  території  унікального  квіткового  парку  Miracle  Garden  Dubai  в  ОАЕ  зростає  більше  45  мільйонів  квітів,  насіння  яких  привозилися  з  усього  світу,  а  квіткова  стіна  Сада  чудес,  висотою  в  три  метри  і  довжиною  800  метрів,  була  занесена  в  книгу  рекордів  Гіннеса.

 Особливістю  Miracle  Garden  Dubai  є  і  технологія  поливу  за  допомогою  системи  підземного  крапельного  зрошення,  коли  вода  і  добрива  надходять  у  напрямку  до  коренів  рослин,  допомагаючи  заощадити  близько  75  відсотків  води  і  електроенергії.    Для  ретельно  розробленої  системи  поливу  використовується  стічна  вода.
 Переклала  українською  мовою  26.03.20  8.24

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869417
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 26.03.2020

Перголи, повиті квітами, чудові прикраси саду

Перголы,  увитые  цветами,  чудесные  украшения  сада



Пергола,  в  переводе  с  латыни  –  навес  или  пристройка.    В  современном  дизайне  загородных  домов  и  дач    используют    самые  разнообразные  строения  перголы.    Это  эффектное  решение  для  вьющихся  растений,  призванных  создать  эстетический  вид  любому  уголку  сада.

Перголы,  увитые  цветами,    это  не  только  декоративный  элемент  в  дизайнерском  оформлении  -    это  прекрасное  место,  где    можно  укрыться  от  палящих  лучей  солнца,  отдохнуть  на  свежем  воздухе,  комфортно  расположившись    в  мягком    кресле  с  книгой  в  руках  или  освежающим  напитком.

Вашему  вниманию  подборка  тенистых  райских  уголков,  где  ажурные    перголы,  увитые  розами,  клематисами  и  другими  ампельными  растениями,  словно  укрытые    волшебным    цветущим  ковром!
Автор:Алла  Макарова  /  16.04.2017Рубрика:Красота  ландшафтного  дизайна
https://artmaki.su/cvety/krasota-landshaftnogo-dizayna/pergoly-uvitye-cvetami-chudesnye-ukra.html
Перевела  на  украинский  язык    25.03.20          15.45

Перголи,  повиті  квітами,  чудові  прикраси  саду



 Пергола,  в  перекладі  з  латині  -  навіс  або  прибудова.    У  сучасному  дизайні  заміських  будинків  і  дач  використовують  найрізноманітніші  будови  перголи.    Це  ефектне  рішення  для  витких  рослин,  покликаних  створити  естетичний  вигляд  будь-якому  куточку  саду.

 Перголи,  повиті  квітами,  це  не  тільки  декоративний  елемент  в  дизайнерському  оформленні  -  це  прекрасне  місце,  де  можна  сховатися  від  палючих  променів  сонця,  відпочити  на  свіжому  повітрі,  комфортно  розташувавшись  в  м'якому  кріслі  з  книжкою  в  руках  або  освіжаючим  напоєм.

 Вашій  увазі  добірка  тінистих  райських  куточків,  де  ажурні  перголи,  повиті  трояндами,  клематисами  і  іншими  ампельними  рослинами,  немов  вкриті  чарівним  квітучим  килимом!
 Автор:  Алла  Макарова  /  16.04.2017Рубріка:  Краса  ландшафтного  дизайну
 https://artmaki.su/cvety/krasota-landshaftnogo-dizayna/pergoly-uvitye-cvetami-chudesnye-ukra.html
 Переклала  українською  мовою  25.03.20  15.45

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869337
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 25.03.2020

Стародавня Сен-Сирк-Лапопи

ВХОД  В  ДЕРЕВНЮ  СБОРНИКОВ  РАССКАЗОВ  СЕН-СИРК  ЛАПОПИ
Это  как  деревня  сборников  рассказов,  взятая  прямо  из  средневековых  басен.  Расположенные  на  скале  над  рекой  Лот,  скопления  старомодных  домов  из  камня  или  дерева  с  плоскими  черепичными  крышами  выровняли  лабиринтные  мощеные  аллеи,  окружающие  скалу  с  несколькими  крепостями,  покоящимися  на  ее  короне.

Вид  с  воздуха  на  Святой  Цирк  Лапопи

Древняя  Сен-Сирк-Лапопи  считается  одной  из  самых  красивых  деревень  во  Франции,  и  нетрудно  понять,  почему.  Прогулка  по  странной  деревне  -  все  равно  что  войти  в  портал  времени  в  прошлое,  где  террасные  сады  расцветают  цветами,  трещинами  и  лианами,  которые  добавляют  характер  его  зданиям,  а  теплая  и  дружеская  атмосфера  наполняет  деревню.

Встречается  как  еще  в  10  -  е  столетия,  живописная  деревня  Сент  -  Cirq  в  Occitanie  области  опровергает  шумное  прошлое.  К  концу  средневековья  деревня  воевала  с  религиозными  фанатиками  и  английскими  захватчиками.  Между  14  -  я  и  15  -  го  века,  сто  лет  войны  вызвали  село  на  землю  в  руках  различных  держав,  и  в  16  -  м  века,  он  был  в  авангарде  французских  религиозных  войн  между  католиками  и  протестантскими  гугенотами  ,  Разрушения  этих  конфликтов  оставили  свои  следы,  добавив  различные  характеристики  деревне.

Дома  Святого  Цирка  Лапопия

Сегодня  Сен-Сирк-Лапопи  очаровывает  своими  художественными  галереями,  уютными  ресторанами  и  пышной  зеленью.  Современности  здесь  почти  не  существует,  о  чем  свидетельствуют  только  туристы,  вооруженные  сотовыми  телефонами  и  камерами  DSLR.  Чтобы  сохранить  ощущение  старого  мира  в  деревне,  электрические  кабели  и  телефонные  провода  скрыты  под  карнизом  и  булыжником,  а  телевизионные  антенны  спрятаны  в  лофтах.  Здесь  вы  не  можете  найти  никаких  рекламных  щитов,  неоновых  огней  или  спутниковых  антенн.  Парковочные  места  тщательно  спланированы  таким  образом,  чтобы  транспортные  средства  можно  было  направить  в  районы,  которые  не  будут  противоречить  эстетике  деревни.

13-й  век  Шато  де  Сеневьер

Деревня  расположена  в  укрепленных  воротах  и  ​​имеет  13  исторических  зданий.  Одной  из  достопримечательностей  деревни  являются  различные  замки,  которые  переполнены  его  богатой  историей.  Есть  три  главных  крепости,  которые  все  еще  гордо  стоят  на  вершине  скалы,  несмотря  на  то,  что  в  разных  штатах  находятся  руины.  Прогулка  по  ним  все  еще  вызывает  чувство  глубокой  истории.  Chateau  de  Cénevières  восходит  к  13-  му  веку  и  является  красотой  эпохи  Возрождения.  Перечисленные  в  качестве  исторического  памятника  в  1957  году,  его  нынешние  владельцы  тепло  приветствуют  посетителей,  желающих  осмотреть  замок  и  полюбоваться  потрясающим  видом  на  долину  под  его  террасами.  Вы  получите  хорошее  представление  о  его  прошлом,  путешествуя  по  обширным  комнатам  замка  -  от  кухонь  до  комнат  охраны,  часовни,  подземелья  до  его  жилых  помещений.

Знаете  ли  вы  :  если  вы  влюбились  в  это  место,  есть  хорошие  новости.  Вы  можете  арендовать  замок  для  проведения  таких  мероприятий,  как  свадьбы,  встречи  или  даже  крещение.

Chateau  de  Cénevières  цепляются  за  скалы

Английские  замки  могут  быть  одними  из  самых  уникальных  сооружений,  которые  вы  увидите.  Вместо  того,  чтобы  находиться  на  суше,  он  на  самом  деле  вырезан  со  стороны  утеса  и  встраивается  в  известняковые  стены  скал  Долины  Лота.  Его  единственная  в  своем  роде  архитектура  была  построена  по  необходимости,  чтобы  обеспечить  сельским  жителям  защиту  во  время  нападений.

Лестница,  ведущая  к  Форту  в  Сен-Сирк-Лапопи,  расположенному  на  вершине  утеса.  

Построенный  в  10-  м  веке,  Форт  в  Сен-Сирк-Лапопи,  построенный  на  самой  высокой  части  скалы  на  вершине  скалы,  вы  можете  увидеть  только  остатки  руин  сооружения,  которое  когда-то  защищало  деревню  от  многих  атак.  Посетители  могут  подняться  по  лестнице  наверх,  чтобы  окунуться  в  захватывающий  дух  вид,  который  он  предлагает,  представляя  себе  когда-то  жестокое  прошлое.

Церковь  Святого  Цирка  Лапопия  в  готическом  стиле

Чуть  ниже  крепостей  вы  найдете  внушительную  церковь  в  стиле  римской  готики  15-  го  века.  В  то  время  как  интерьер  церкви  не  о  чем  кричать,  он  предлагает  панорамный  вид  на  деревню  под  ней.

Исторический  центр  Saint-Cirq  Lapopie  -  жемчужина  деревни.  Ремесленные  магазины  с  любовью  демонстрируют  изящную  ручную  работу  жителей  деревни,  уютные  кафе  предлагают  полезные  блюда,  а  его  жители  приветствуют.

Уютные  рестораны  в  Saint  Cirq  Lapopie

Рядом  с  деревней,  вдоль  реки,  вы  можете  найти  старые  мельницы  и  здания,  которые  дают  вам  представление  о  том,  что  делали  жители  деревни  много  веков  назад.



Совершенно  в  глуши,  чтобы  добраться  до  Saint-Cirq  Lapopie  может  потребоваться  небольшое  усилие.  Из-за  его  расположения  в  глубине  долины,  между  рекой  и  скалами.  Откуда  бы  вы  ни  приехали,  вам  все  равно  придется  пройти  несколько  крутых  извилистых  тропинок,  прежде  чем  вы  доберетесь  до  деревни.  Хорошей  новостью  является  то,  что  путешествие  здесь  наполнено  множеством  цветов  и  зелени,  что  делает  его  восхитительным  путешествием.

Ближайший  аэропорт  -  Тулуза,  куда  отправляются  прямые  рейсы  из  крупных  городов.  

Так  как  в  2012  году  она  была  названа  самой  красивой  деревней  Франции,  Сен-Сирк-Лапопи  наводнили  туристы.  

Источники  изображения:  tourisme-lot.com  ,  Photorendu.com  ,  Les  Sportifs  ,  Шато  де  Франс  
http://thegallivantpost.com/entering-the-storybook-village-of-saint-cirq-lapopie/
Перевела  на  украинский  язык      23.03.20        16.56

ВХІД  В  СЕЛО  ЗБІРОК  ОПОВІДАНЬ  СЕН-СИРК  ЛАПОПИ
Це  село  збірок  оповідань,  взята  прямо  з  середньовічних  байок.  Розташовані  на  скелі  над  рікою  Лот,  скупчення  старомодних  будинків  з  каменю  або  дерева  з  пласкими  черепичними  дахами  вирівняли  лабіринтові  бруковані  алеї,  навколишні  скелю  з  кількома  фортецями,  розташованими  на  її  короні.

Вид  з  повітря  на  Святий  Цирк  Лапопи

Стародавня  Сен-Сирк-Лапопи  вважається  однією  з  найкрасивіших  сіл  Франції,  і  неважко  зрозуміти,  чому.  Прогулянка  по  дивною  селі  -  все  одно  що  увійти  до  портал  часу  в  минуле,  де  терасові  сади  розцвітають  квітами,  тріщинами  і  ліанами,  які  додають  характер  його  будівлям,  а  тепла  і  дружня  атмосфера  наповнює  село.

Зустрічається  ще  в  10  -  е  сторіччя,  мальовнича  село  Сент  -  Cirq  в  Occitanie  області  спростовує  гучне  минуле.  До  кінця  середньовіччя  село  воювала  з  релігійними  фанатиками  і  англійськими  загарбниками.  Між  14  -  я  і  15  -  го  століття,  сто  років  війни  викликали  село  на  землю  в  руках  різних  держав,  і  в  16  -  м  століття,  він  був  в  авангарді  французьких  релігійних  війн  між  католиками  та  протестантськими  гугенотами  ,  Руйнування  цих  конфліктів  залишили  свої  сліди,  додавши  різні  характеристики  селі.

Будинку  Святого  Цирку  Лапопия

Сьогодні  Сен-Сирк-Лапопи  зачаровує  своїми  художніми  галереями,  затишними  ресторанами  і  пишною  зеленню.  Сучасності  тут  майже  не  існує,  про  що  свідчать  тільки  туристи,  збройні  стільниковими  телефонами  і  DSLR  камерами.  Щоб  зберегти  відчуття  старого  світу  в  селі,  електричні  кабелі  та  телефонні  проводи  приховані  під  карнизом  і  бруківкою,  а  телевізійні  антени  заховані  в  лофтах.  Тут  ви  не  можете  знайти  ніяких  рекламних  щитів,  неонових  вогнів  або  супутникових  антен.  Паркувальні  місця  ретельно  сплановані  таким  чином,  щоб  транспортні  кошти  можна  було  спрямувати  в  райони,  які  не  будуть  суперечити  естетиці  села.

13-го  століття  Шато  де  Сеневьер

Село  розташована  в  укріплених  воротах  і  має  13  історичних  будівель.  Однією  з  визначних  пам'яток  села  є  різні  замки,  які  переповнені  його  багатою  історією.  Є  три  головних  фортеці,  які  все  ще  гордо  стоять  на  вершині  скелі,  незважаючи  на  те,  що  в  різних  штатах  знаходяться  руїни.  Прогулянка  по  ним  все  ще  викликає  почуття  глибокої  історії.  Chateau  de  Cénevières  сходить  до  13  -  го  століття  і  є  красою  епохи  Відродження.  Перераховані  як  історичного  пам'ятника  в  1957  році,  його  нинішні  власники  тепло  вітають  відвідувачів,  охочих  оглянути  замок  і  помилуватися  приголомшливим  видом  на  долину  під  його  терасами.  Ви  отримаєте  гарне  уявлення  про  його  минуле,  подорожуючи  по  великих  кімнатах  замку  -  від  кухонь  до  кімнат  охорони,  каплиці,  підземелля  до  його  жилих  приміщень.

Чи  знаєте  ви  :  якщо  ви  закохалися  в  це  місце,  є  хороші  новини.  Ви  можете  орендувати  замок  для  проведення  таких  заходів,  як  весілля,  зустрічі  або  навіть  хрещення.

Chateau  de  Cénevières  чіпляються  за  скелі

Англійські  замки  можуть  бути  одними  з  найбільш  унікальних  споруд,  які  ви  побачите.  Замість  того,  щоб  перебувати  на  суші,  він  насправді  вирізаний  з  боку  скелі  і  вбудовується  в  вапнякові  стіни  скель  Долини  Лота.  Його  єдина  у  своєму  роді  архітектура  була  побудована  за  необхідності,  щоб  забезпечити  сільським  жителям  захист  під  час  нападів.

Сходи,  що  ведуть  до  Форту  Сен-Сирк-Лапопи,  розташованому  на  вершині  скелі.  

Побудований  у  10  -  му  столітті,  Форт  Сен-Сирк-Лапопи,  побудований  на  найвищій  частині  скелі  на  вершині  скелі,  ви  можете  побачити  тільки  залишки  руїн  споруди,  що  колись  захищали  село  від  багатьох  атак.  Відвідувачі  можуть  піднятися  по  сходах  нагору,  щоб  поринути  в  захоплюючий  дух  вигляд,  який  він  пропонує,  уявляючи  собі  коли-то  жорстоке  минуле.

Церква  Святого  Цирку  Лапопия  в  готичному  стилі

Трохи  нижче  фортець  ви  знайдете  значну  церква  у  стилі  римської  готики  15  -  го  століття.  У  той  час  як  інтер'єр  церкви  не  кричати,  він  пропонує  панорамний  вид  на  село  під  нею.

Історичний  центр  Saint-Cirq  Lapopie  -  перлина  села.  Ремісничі  магазини  з  любов'ю  демонструють  витончену  ручну  роботу  жителів  села,  затишні  кав'ярні  пропонують  корисні  страви,  а  його  жителі  вітають.

Затишні  ресторани  у  Saint  Cirq  Lapopie

Поруч  з  селом,  вздовж  річки,  ви  можете  знайти  старі  млини  і  будинки,  які  дають  вам  уявлення  про  те,  що  робили  жителі  села  багато  століть  тому.



Абсолютно  в  глушині,  щоб  дістатися  до  Saint-Cirq  Lapopie  може  знадобитися  невелике  зусилля.  Через  його  розташування  в  глибині  долини,  між  річкою  й  скелями.  Звідки  б  ви  не  приїхали,  вам  все  одно  доведеться  пройти  кілька  крутих  звивистих  стежок,  перш  ніж  ви  дістанетеся  до  села.  Доброю  новиною  є  те,  що  подорож  тут  наповнене  безліччю  квітів  і  зелені,  що  робить  його  чудовим  подорожжю.

Найближчий  аеропорт  -  Тулуза,  куди  відправляються  прямі  рейси  з  великих  міст.  

Так  як  в  2012  році  вона  була  названа  найкрасивішою  селом  Франції,  Сен-Сирк-Лапопи  заполонили  туристи.  

Джерела  зображення:  tourisme-lot.com  ,  Photorendu.com  ,  Les  Sportifs  ,  Шато  де  Франс  
http://thegallivantpost.com/entering-the-storybook-village-of-saint-cirq-lapopie/
Переклала  на  українську  мову  23.03.20  16.56

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869092
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 23.03.2020

Екскурс в історію декоративного городу

Экскурс  в  историю  декоративного  огорода
UleyskayaUleyskaya  ЭКСПЕРТ
Людмила  Улейская  Ялта  10  декабря  2013,  23:50

Затронув  тему  современного  дизайна  огорода,  думаю,  что  пользователям  сайта  будет  интересно  совершить  сегодня  небольшой  экскурс  в  историю  и  увидеть,  что  идея  создания  декоративного  огорода  имеет  очень  давнее  происхождение.  Оказывается,  что  в  глубокой  древности,  а  также  в  века  не  столь  отдаленные,  декоративный  огород  имел  право  на  существование  и  играл  немаловажную  роль  в  украшении  виллы,  усадьбы.

Фрагмент  современного  декоративного  огорода  с  салатами
Использовано  фото  из  презентации  господина  Ales  Jezdinsk
Первое  упоминание  о  декоративном  огороде  находим  в  древнеримских  источниках.  В  них  говорится,  что  виллы,  принадлежавшие  зажиточным  горожанам,  разделяли,  как  правило,  на  три  части:  господскую  (городскую),  людскую  (сельскую)  и  экономическую  (плодовую).  Последняя,  в  свою  очередь,  состояла  из  плодовника,  виноградника  и  огорода,  которые  уже  тогда  выполняли  не  только  утилитарную  (хозяйственную)  роль.  Их  старались  украсить  и  придать  декоративный  вид,  особенно  в  том  случае,  когда  эта  часть  примыкала  к  парадному  въезду.  Если  участки,  занимаемые  овощными  культурами  располагались  по  краю,  они  разбивались  на  правильной  формы  гряды,  разделяемые  чаще  живой  изгородью,  на  фоне  которой  высаживали  неаристократические  цветы:  ирисы,  перистую  гвоздику,  мальву,  акант  и  др.  В  огороде  выращивали  всякого  рода  овощи  и  “кухонную  зелень”:  капусту,  петрушку,  огурцы,  латук,  сельдерей,  анис  и  т.д.  Наряду  с  этим,  здесь  могли  располагать  и  плодовые  деревья,  а  на  свободные  места  между  ними  высаживали  редьку,  мак,  тыкву,  бобы,  пастернак,  щавель,  клещевину,  артишоки,  сорго,  катран  приморский  и  т.д.  Несколько  позднее  тенденция  симметрии  на  огороде  еще  более  усилилась.  Например,  на  загородной  вилле  римского  полководца-консула  Лукулла  в  Баях  можно  было  видеть  гряды  с  овощами,  расположенные  в  строго  симметричном  порядке.
Артишок  колючий  занимал  свободные  места
Как  видим,  уже  на  древнеримских  виллах  огородам  придавали  декоративный  вид,  разбивая  их  на  правильные  участки  с  помощью  цветочных  растений  или  живых  изгородей.
В  эпоху  Средневековья  была  сохранена  симметрия  дорожек  и  посадок,  которые  велись  прямолинейно  с  учетом  утилитарности  растений.  На  аванс-сцену  в  этот  период  выступили  “кухонные”  и  лекарственные  травы.  Кроме  того,  часто  стали  разводить  овощи  и  фрукты,  располагая  их  на  16  симметричных  друг  другу  грядках,  из  красивоцветущих  растений  –  главным  образом,  лилии  и  розы,  которые  соседствовали  рядом  с  укропом,  чесноком  и  шалфеем.
Подобные  розы  соседствовали  с  укропом
Такие  огороды  получили  широкое  распространение  во  второй  половине  VIII  —  начале  IX  века  во  время  правления  императора  Карла  Великого,  издавшего  в  свое  время  особый  закон  “Капитулярий”.  В  нем  он  повелевал  выращивать  не  только  лекарственные  растения,  но  и  новые  в  те  времена  овощи  и  цветы.  Он  сам  развел  в  Германии  и  Франции  значительное  количество  бобовых  культур,  дынь.  В  приводимом  списке  значилось  более  70  растений,  используемых  как  приправы  к  различным  блюдам  и  для  лечения.  Среди  них  уже  были:  шалфей  лекарственный  и  мускатный,  девясил,  любисток  (зоря),  майоран,  чабер,  кориандр;  ради  украшения  –  розмарин;  в  огородах  —  бобы,  горох,  брюква,  свекла,  лук  испанский,  лук  репчатый,  лук  порей,  чеснок,  петрушка,  сельдерей,  из  ароматических  —  фенхель,  рута,  пижма  бальзамическая  и  др.  История  сохранила  меткое  определение,  сформулированное  Карлом  в  ответ  на  вопрос  известного  в  те  времена  ученого  “Что  такое  трава?”.  Король  сказал:  “Друг  врача  и  похвала  повару”.
Шалфей  -  друг  врача
Это  было  монастырско-дворцовое  средневековое  садоводство  Карла  Великого,  которое  не  носило  исключительно  утилитарного  характера,  но  и  было  от  него  очень  недалеко:  лучшими  садами  считались  те,  в  которых  росло  наибольшее  количество  полезных,  а  главное  –  редких,  и  особенно  лечебных  трав.
 Примером  таких  садов  были  монастырские,  служившие  полузнахарской  медицине  того  времени.  Именно  монахи  в  монастырских  садах  и  огородах  приспособились  выращивать  растения  с  лечебной  целью.  К  сожалению,  сведения  о  выращиваемых  растениях  в  монастырских  садах  не  многочисленны  и  большей  частью  основываются  на  рисунках  в  церковных  часословах,  финансовых  и  иных  документах,  где  так  или  иначе  речь  шла  о  растениях.  Так,  в  поэме  средневекового  поэта  Страбо  “Сад”,  написанной  в  827  г.  и  посвященной  саду  монастыря  святого  Галлена  в  Швейцарии,  упомянуты  пищевые,  лекарственные  растения,  а  также  ирис  германский,  лилия  белая,  роза  галльская  и  другие  декоративные  виды.  Хотя  о  цветах  как  садовом  украшении  стали  писать  лишь  со  второй  половины  XI  столетия.
Полезные  растения  в  Чехии
Использовано  фото  из  презентации  господина  Ales  Jezdinsk
В  более  позднем  источнике  —  каталоге  настоятельницы  Бингенского  монастыря  (на  Рейне)  Хильдегарды  встречаются  сладкий  корень,  первоцвет,  пионы,  медуница,  ноготки,  перечный  кресс,  тимьян,  редька,  редис,  кудрявая  капуста  и  другие  растения,  многие  из  которых  не  были  известны  при  Карле.  Это  свидетельствовало  о  том,  что  ассортимент  пищевых  и  целебных  трав  продолжал  пополняться.
Немного  позднее  в  Европе  появились  медицинские  сады,  не  принадлежавшие  монастырям.  Вероятно,  первым  из  них  был  Пражский,  сведения  о  котором  датируются  XIV  в.  Еще  позднее,  в  первой  половине  XVI  в.  при  университетах  возникли  ботанические  сады.  Все  они  представляли  собой  питомники  лекарственных  растений.
Нельзя  не  отметить,  что  важным  моментом  в  формировании  европейского  овощного  ассортимента  стало  появление  американских  растений,  проникнувших  в  Европу  преимущественно  через  Испанию.  С  1542  г.  там  стали  выращивать  кукурузу,  затем  туда  были  привезены  стручковый  перец,  подсолнечник,  томаты.
Немаловажный  вклад  в  развитие  декоративного  огорода  в  XVII  в.  внесла  Голландия.  Отвоевав  землю  у  моря,  жители  этой  страны  сделали  из  прибрежной  полосы  плодородные  участки,  на  которых  научились  выращивать  овощи,  пряности  и  самые  красивые  цветы.  Значительный  ассортимент  их  пополнялся  в  заморских  странах,  куда  часто  снаряжали  свои  корабли  богатые  торговцы.  Ограниченные  земельные  наделы,  сложные  условия  земледелия  требовали  от  голландцев  внимательного  и  бережного  отношения  к  каждой  привезенной  новинке,  к  каждому  выращенному  растению.  Такой  подход  привел  к  созданию  множества  различных  декоративных  сортов  цветочных  и  овощных  культур.
Источник:  https://7dach.ru/Uleyskaya/ekskurs-v-istoriyu-dekorativnogo-ogoroda-3734.html
Перевела  на  украинский  язык      22.03.20          15.26

Екскурс  в  історію  декоративного  городу
UleyskayaUleyskaya  ЕКСПЕРТ
Людмила  Улейська  Ялта  10  січня  2013,  23:50

Торкнувшись  теми  сучасного  дизайну  городу,  думаю,  що  користувачам  сайту  буде  цікаво  зробити  сьогодні  невеликий  екскурс  в  історію  і  побачити,  що  ідея  створення  декоративного  городу  має  дуже  давнє  походження.  Виявляється,  що  в  глибоку  давнину,  а  також  в  століття  не  настільки  віддалені,  декоративний  город  мав  право  на  існування  і  грав  важливу  роль  в  оздобленні  вілли,  садиби.

Фрагмент  сучасного  декоративного  городу  з  салатами
Використано  фото  з  презентації  пана  Ales  Jezdinsk
Перша  згадка  про  декоративному  городі  знаходимо  в  давньоримських  джерелах.  У  них  говориться,  що  вілли,  належали  заможним  городянам,  розділяли,  як  правило,  на  три  частини:  панську  (міську),  людську  (сільську)  і  економічну  (плодову).  Остання,  в  свою  чергу,  складалася  з  плодовника,  виноградника  і  городу,  які  вже  тоді  виконували  не  тільки  утилітарну  (господарську)  роль.  Їх  намагалися  прикрасити  і  додати  декоративний  вигляд,  особливо  в  тому  разі,  коли  ця  частина  примикала  до  парадного  в'їзду.  Якщо  ділянки,  зайняті  овочевими  культурами  розташовувалися  по  краю,  вони  розбивалися  на  правильної  форми  пасма,  розділені  частіше  живоплотом,  на  тлі  якої  висаджували  неаристократические  квіти:  іриси,  пір'ясту  гвоздику,  мальву,  акант  та  ін.  В  городі  вирощували  всякого  роду  овочі  та  "кухонну  зелень":  капусту,  петрушку,  огірки,  латук,  селеру,  аніс  і  т.  д.  Поряд  з  цим,  тут  могли  розташовувати  і  плодові  дерева,  а  на  вільні  місця  між  ними  висаджували  редьку,  мак,  гарбуз,  боби,  пастернак,  щавель,  рицину,  артишоки,  сорго,  катран  приморський  і  т.  д.  Дещо  пізніше  тенденція  симетрії  на  городі  ще  більше  посилилася.  Наприклад,  на  заміській  віллі  римського  полководця-консула  Лукулла  в  Баях  можна  було  бачити  гряди  з  овочами,  розташовані  в  строго  симетричному  порядку.
Артишок  колючий  займав  вільні  місця
Як  бачимо,  вже  на  римських  віллах  городах  надавали  декоративний  вигляд,  розбиваючи  їх  на  правильні  ділянки  з  допомогою  квіткових  рослин  або  живих  огорож.
В  епоху  Середньовіччя  була  збережена  симетрія  доріжок  і  посадок,  які  велися  прямолінійно  з  урахуванням  утилітарності  рослин.  На  аванс-сцену  в  цей  період  виступили  "кухонні"  і  лікарські  трави.  Крім  того,  часто  стали  розводити  овочі  і  фрукти,  розташовуючи  їх  на  16  симетричні  один  одному  грядках,  з  красивоцветущих  рослин  –  головним  чином,  лілії  і  троянди,  які  стояли  поруч  з  кропом,  часником  і  шавлією.
Подібні  троянди  сусідили  з  кропом
Такі  городи  отримали  широке  поширення  в  другій  половині  VIII  —  початку  IX  століття  під  час  правління  імператора  Карла  Великого,  який  видав  свого  часу  особливий  закон  "Капітулярій".  У  ньому  він  наказував  вирощувати  не  тільки  лікарські  рослини,  але  і  нові  в  ті  часи  овочі  і  квіти.  Він  сам  розвів  у  Німеччині  та  Франції  значну  кількість  бобових  культур,  динь.  У  наведеному  списку  значилося  понад  70  рослин,  які  використовуються  як  приправи  до  різних  страв  і  для  лікування.  Серед  них  були:  і  мускатний  шавлія  лікарська,  оман,  любисток  (зоря),  майоран,  чабер,  коріандр;  заради  прикраси  –  розмарин;  в  городах  —  боби,  горох,  бруква,  буряк,  цибуля  іспанська,  цибулю  ріпчасту,  цибулю  порей,  часник,  петрушка,  селера,  з  ароматичних  —  фенхель,  рута,  пижмо  бальзамічна  та  ін.  Історія  зберегла  влучне  визначення,  сформульоване  Карлом  у  відповідь  на  питання  відомого  в  ті  часи  вченого  "Що  таке  трава?".  Король  сказав:  "Один  лікаря  і  похвала  кухареві".
Шавлія  -  одна  лікаря
Це  було  монастирсько-палацове  середньовічне  садівництво  Карла  Великого,  яке  не  носило  виключно  утилітарного  характеру,  але  і  від  нього  дуже  недалеко:  кращими  садами  вважалися  ті,  в  яких  зростала  найбільшу  кількість  корисних,  а  головне  –  рідкісних,  і  особливо  лікувальних  трав.
Прикладом  таких  садів  були  монастирські,  що  служили  полузнахарской  медицині  того  часу.  Саме  ченці  в  монастирських  садах  і  городах  пристосувалися  вирощувати  рослини  з  лікувальною  метою.  На  жаль,  відомості  про  вирощуваних  рослин  у  монастирських  садах  не  численні  і  здебільшого  ґрунтуються  на  малюнках  у  церковних  часословах,  фінансових  та  інших  документах,  де  так  чи  інакше  йшлося  про  рослини.  Так,  у  поемі  середньовічного  поета  Страбо  "Сад",  написаної  в  827  р.  і  присвячена  саду  монастиря  святого  Галлена  в  Швейцарії,  згадані  харчові,  лікарські  рослини,  а  також  ірис  німецький,  лілія  біла,  троянда  галльская  та  інші  декоративні  види.  Хоча  про  квіти  як  садовому  прикрасі  стали  писати  лише  з  другої  половини  XI  століття.
Корисні  рослини  в  Чехії
Використано  фото  з  презентації  пана  Ales  Jezdinsk
У  більш  пізньому  джерелі  —  каталозі  настоятельки  Бингенского  монастиря  (на  Рейні)  Хільдегради  зустрічаються  солодкий  корінь,  первоцвіт,  півонії,  медунка,  нігтики,  перцевий  крес,  чебрець,  редька,  редис,  кучерява  капуста  та  інші  рослини,  багато  з  яких  не  були  відомі  при  Карлі.  Це  свідчило  про  те,  що  асортимент  харчових  і  цілющих  трав  продовжував  поповнюватися.
Трохи  пізніше  в  Європі  з'явилися  медичні  сади,  які  не  належали  монастирям.  Ймовірно,  першим  з  них  був  Празький,  відомості  про  який  датуються  XIV  ст.Ще  пізніше,  в  першій  половині  XVI  ст.    при  університетах  виникли  ботанічні  сади.    Всі  вони  представляли  собою  розплідники  лікарських  рослин.
 Не  можна  не  відзначити,  що  важливим  моментом  у  формуванні  європейського  овочевого  асортименту  стала  поява  американських  рослин,  проникли  в  Європу  переважно  через  Іспанію.    З  1542  р  там  стали  вирощувати  кукурудзу,  потім  туди  були  привезені  стручковий  перець,  соняшник,  томати.
 Важливий  внесок  у  розвиток  декоративного  городу  в  XVII  в.    внесла  Голландія.    Відвоювавши  землю  біля  моря,  жителі  цієї  країни  зробили  з  прибережної  смуги  родючі  ділянки,  на  яких  навчилися  вирощувати  овочі,  прянощі  і  найкрасивіші  квіти.    Значний  асортимент  їх  поповнювався  в  заморських  країнах,  куди  часто  споряджали  свої  кораблі  багаті  торговці.    Обмежені  земельні  наділи,  складні  умови  землеробства  вимагали  від  голландців  уважного  і  дбайливого  ставлення  до  кожної  привезеної  новинці,  до  кожного  вирощеному  рослині.    Такий  підхід  призвів  до  створення  безлічі  різних  декоративних  сортів  квіткових  і  овочевих  культур.
 Джерело:  https://7dach.ru/Uleyskaya/ekskurs-v-istoriyu-dekorativnogo-ogoroda-3734.html
 Переклала  українською  мовою  22.03.20  15.26

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868929
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 22.03.2020

Художник Pal Fried

Pal  Fried  (1893-1976)  родился  в  Будапеште.  Он  получил  художественное  образование  в  Венгерская  академия  искусств.  Позже  художник  учился  в  Париже  в  Академии,  где  был  учеником  Клода  Моне.  В  Париже  на  него  сильно  повлияли  французские  импрессионисты,  особенно  Пьер  Огюст  Ренуар  и  Эдгар  Дега.  Это  вдохновило  его  на  подготовку  многих  картин  балерин,  танцоров  и  цирковых  артистов.  Фрид  эмигрировал  в  Соединенные  Штаты  в  1946  году  после  Второй  мировой  войны,  где  преподавал  в  Нью-Йоркской  академии  художеств.  Художник  подготовил  портреты  американских  знаменитостей,  таких  как  Мэрилин  Монро.  Благодаря  его  работе  в  портретной  живописи  он  добился  значительных  финансовых  успехов.  Pal  Fried  стал  гражданином  США  в  1953  году,  жил  в  Лос-Анджелесе  и  Нью-Йорке
Дневник  Rietta
Перевела  на  украинский  язык      22.03.20            7.46


Pal  Fried  (1893-1976)  народився  в  Будапешті.    Він  отримав  художню  освіту  в  Угорська  академія  мистецтв.    Пізніше  художник  навчався  в  Парижі  в  Академії,  де  був  учнем  Клода  Моне.    У  Парижі  на  нього  сильно  вплинули  французькі  імпресіоністи,  особливо  П'єр  Огюст  Ренуар  і  Едгар  Дега.    Це  надихнуло  його  на  підготовку  багатьох  картин  балерин,  танцюристів  і  циркових  артистів.    Фрід  емігрував  до  Сполучених  Штатів  в  1946  році  після  Другої  світової  війни,  де  викладав  в  Нью-Йоркської  академії  мистецтв.    Художник  підготував  портрети  американських  знаменитостей,  таких  як  Мерилін  Монро.    Завдяки  його  роботі  в  портретному  живописі  він  домігся  значних  фінансових  успіхів.    Pal  Fried  став  громадянином  США  в  1953  році,  жив  в  Лос-Анджелесі  і  Нью-Йорку
 щоденник  Rietta
 Переклала    українською      мовою      22.03.20  7.46

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868876
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 22.03.2020

Красиве село

 Красивая  деревня  
https://www.kudatotam.ru/pages

В  Польше  есть  потрясающая  деревня,  где  принято  раскрашивать  дома  цветочными  орнаментами.  Повелось  это  издавна,  и  традиция  хранится  до  сих  пор.

Традиция  украшать  дома  цветочными  орнаментами  существует  в  этой  деревне  еще  с  конца  XIX  века.  Изначально  занимались  этим  искусством  женщины.  Сейчас  в  деревне  есть  класс,  где  желающих  учат  залипской  технике  рисования.
Краски  делали  самостоятельно  из  подручных  материалов  —  золы,  глины,  извести  и  кирпича.  Кисточки  делали  тоже  сами  —  использовали  коровий  волос.

С  середины  XX  века  в  польской  деревушке  проводят  ежегодный  праздник  —  «Малевана  хата».  Хозяйки  домов  стараются  превзойти  своих  соперниц  в  умении  украшать  дом,  создавая  все  новые  и  новые  узоры.
Рисунками  покрывают  не  только  фасад  дома  и  пристройки,  но  и  стены  в  доме,  мебель  и  утварь.

Это  не  просто  деревня-музей,  а  настоящая  обитаемая  деревня.  Туристов  здесь  пока  немного,  поэтому  вокруг  царит  деревенская  тишина  и  спокойствие.
Перевела  на  украинский  язык        21.03.20            8.33

Красиве    село
 https://www.kudatotam.ru/pages

 У  Польщі  є  приголомшливе  село,  де  прийнято  розфарбовувати  будинки  квітковими  орнаментами.    Повелося  це  здавна,  і  традиція  зберігається  до  цих  пір.

 Традиція  прикрашати  будинки  квітковими  орнаментами  існує  в  цьому  селі  ще  з  кінця  XIX  століття.    Спочатку  займалися  цим  мистецтвом  жінки.    Зараз  в  селі  є  клас,  де  бажаючих  вчать  Заліпська  техніці  малювання.
 Фарби  робили  самостійно  з  підручних  матеріалів  -  золи,  глини,  вапна  та  цегли.    Пензлика  робили  теж  самі  -  використовували  коров'ячий  волосся.

 З  середини  XX  століття  в  польській  селі  проводять  щорічне  свято  -  «Мальована  хата».    Господині  будинків  намагаються  перевершити  своїх  суперниць  в  умінні  прикрашати  будинок,  створюючи  все  нові  і  нові  візерунки.
 Малюнками  покривають  не  тільки  фасад  будинку  і  прибудови,  а  й  стіни  в  будинку,  меблі  і  начиння.

 Це  не  просто  село-музей,  а  справжня  жила  село.    Туристів  тут  поки  що  небагато,  тому  навколо  панує  сільська  тиша  і  спокій.
 Переклала    на  українську    мову    21.03.20  8.33

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868756
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 21.03.2020

21 березня Всесвітній день поезії

21  марта    Всемирный  день  поэзии
Возрождая  извечную  традицию  живого  звучащего  поэтического  слова...  (Фото:  Graeme  Dawes,  Shutterstock)
В  1999  году  на  30-й  сессии  генеральной  конференции  ЮНЕСКО  было  решено  ежегодно  отмечать  Всемирный  день  поэзии  (World  Poetry  Day)  21  марта.  Первый  Всемирный  день  поэзии  прошел  в  Париже,  где  находится  штаб-квартира  ЮНЕСКО.
 
«Поэзия,  —  говорится  в  решении  ЮНЕСКО,  —  может  стать  ответом  на  самые  острые  и  глубокие  духовные  вопросы  современного  человека  —  но  для  этого  необходимо  привлечь  к  ней  как  можно  более  широкое  общественное  внимание».

Поэзия  объединяет  страны,  народы,  культуры  и  помогает  людям  понять  друг  друга.  На  протяжении  веков  мысли  и  чувства,  облеченные  в  поэтическую  форму,  проникают  в  сердца  людей,  напоминая,  что  мы  все  одна  большая  семья  и  что  мы,  такие  разные,  на  самом  деле  очень  похожи  друг  на  друга.

Отмечая  Всемирный  день  поэзии  ЮНЕСКО  также  обращает  наше  внимание  на  удивительную  способность  поэтического  слова  пробуждать  в  человеке  его  творческие  способности.
       Поэзия  может  стать  ответом  на  любые  вопросы  современного  человека  (Фото:  Boiarkina  Marina,  Shutterstock)
Поэзия  может  стать  ответом  на  любые  вопросы  современного  человека  (Фото:  Boiarkina  Marina,  Shutterstock)
Одной  из  основных  целей  Дня  является  поощрение  языкового  разнообразия  и  поддержка  исчезающих  языков  посредством  поэзии.  Более  того,  Всемирный  День  поэзии  призван  дать  возможность  шире  заявить  о  себе  малым  издательствам,  чьими  усилиями,  в  основном,  доходит  до  читателей  творчество  современных  поэтов,  литературным  клубам,  возрождающим  извечную  традицию  живого  звучащего  поэтического  слова.

Этот  День,  считает  ЮНЕСКО,  призван  содействовать  развитию  поэзии,  возвращению  к  устной  традиции  поэтических  чтений,  преподаванию  поэзии,  восстановлению  диалога  между  поэзией  и  другими  видами  искусства,  такими,  как  театр,  танцы,  музыка,  живопись,  а  также  поощрению  издательского  дела  и  созданию  в  средствах  массовой  информации  позитивного  образа  поэзии  как  подлинно  современного  искусства,  открытого  людям.

Считается,  что  самые  древние  стихи-гимны  были  созданы  в  23  веке  до  нашей  эры.  Автор  стихов  —  поэтесса-жрица  Эн-хеду-ана  (En-hedu-ana),  про  которую  известно  лишь  то,  что  она  была  дочерью  аккадского  царя  Саргона,  завоевавшего  Ур  (территория  Ирана).  Эн-хеду-ана  писала  о  лунном  боге  Нанне  и  его  дочери,  богине  утренней  звезды  Инанне.

В  настоящее  же  время  в  этот  День  по  всему  миру  —  в  учреждениях  культуры,  образования,  творческих  коллективах  и  т.п.  —  проходят  различные  поэтические  концерты,  авторские  чтения,  конференции  и  семинары,  посвященные  поэтам  и  их  творчеству,  презентации  новой  поэтической  литературы.
Перевела  на  украинский  язык        21.03.20        8.01


21  березня  Всесвітній  день  поезії
Відроджуючи  одвічну  традицію  живого  звучного  поетичного  слова...  (Фото:  Graeme  Dawes,  Shutterstock)
У  1999  році  на  30-й  сесії  генеральної  конференції  ЮНЕСКО  було  вирішено  відзначати  Всесвітній  день  поезії  (World  Poetry  Day)  21  березня.  Перший  Всесвітній  день  поезії  пройшов  в  Парижі,  де  знаходиться  штаб-квартира  ЮНЕСКО.

«Поезія,  —  говориться  в  рішенні  ЮНЕСКО,  —  може  стати  відповіддю  на  найгостріші  і  найглибші  духовні  питання  сучасної  людини  —  але  для  цього  необхідно  привернути  до  неї  якнайширшу  громадську  увагу».

Поезія  об'єднує  країни,  народи,  культури  і  допомагає  людям  зрозуміти  один  одного.  Протягом  століть  думки  і  почуття,  зодягнені  в  поетичну  форму,  проникають  у  серця  людей,  нагадуючи,  що  ми  всі  одна  велика  сім'я  і  що  ми,  такі  різні,  насправді  дуже  схожі  один  на  одного.

Відзначаючи  Всесвітній  день  поезії  ЮНЕСКО  також  звертає  нашу  увагу  на  дивовижну  здатність  поетичного  слова  будити  в  людині  її  творчі  здібності.
Поезія  може  стати  відповіддю  на  будь-які  питання  сучасної  людини  (Фото:  Boiarkina  Marina,  Shutterstock)
Поезія  може  стати  відповіддю  на  будь-які  питання  сучасної  людини  (Фото:  Boiarkina  Marina,  Shutterstock)
Однією  з  основних  цілей  Дня  є  заохочення  мовного  розмаїття  та  підтримка  зникаючих  мов  за  допомогою  поезії.  Більш  того,  Всесвітній  День  поезії  повинен  дати  можливість  ширше  заявити  про  себе  малим  видавництвам,  чиїми  зусиллями,  в  основному,  доходить  до  читачів  творчість  сучасних  поетів,  літературним  клубам,  возрождающим  одвічну  традицію  живого  звучного  поетичного  слова.

Цей  День,  вважає  ЮНЕСКО,  покликаний  сприяти  розвитку  поезії,  поверненню  до  усної  традиції  поетичних  читань,  викладання  поезії,  відновленню  діалогу  між  поезією  та  іншими  видами  мистецтва,  такими,  як  театр,  танці,  музика,  живопис,  а  також  заохоченню  видавничої  справи  і  створенню  в  засобах  масової  інформації  позитивного  образу  поезії  як  справді  сучасного  мистецтва,  відкритого  людям.

Вважається,  що  найдавніші  вірші-гімни  були  створені  в  23  столітті  до  нашої  ери.  Автор  віршів  —  поетеса-жриця  Ен-хеду-ана  (En-hedu-ana),  про  яку  відомо  лише  те,  що  вона  була  дочкою  царя  Саргона  аккадського,  завоював  Ур  (територія  Ірану).  Ен-хеду-ана  писала  про  місячному  бога  Нанне  і  його  дочки,  богині  ранкової  зорі  Інанни.

Нині  ж  у  цей  День  по  всьому  світу  —  в  установах  культури,  освіти,  творчих  колективах  і  т.  п.  —  проходять  різні  поетичні  концерти,  авторські  читання,  конференції  і  семінари,  присвячені  поетам  і  їх  творчості,  презентації  нової  поетичної  літератури.
Переклала  на  українську  мову  21.03.20  8.01

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868755
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 21.03.2020

Замок Аруе (Chateau de Haroue)

Замок  Аруэ  (Chateau  de  Haroue)
Замок  Бово-Краон  (еще  его  называют  замок  Аруэ  или  дворец  Аруэ)  -  это  замок  восемнадцатого  века,  расположенный  в  маленькой  долине  в  центре  французской  деревни  Аруэ,  в  историческом  регионе  Франции  Сатуа,  на  юге  французской  коммуны  Нанси  (округ  Морт  и  Мезель).  Он  был  построен  в  25  километрах  к  югу  от  Нанси,  между  1720  и  1729  годом  Жерменом  Боффрани,  для  Марка  де  Бово-Краона,  коннетабля  Лотарингии,  позже  вице-короля  Тосканы.

Интересно,  что  архитектор  включил  в  архитектурный  план  четыре  башни  и  рвы  с  водой  средневекового  замка  предшественника  (бывшие  имения  маркиза  Франсуа  де  Бассомпьерра,  родившегося  в  1579  года).  Такая  практика  –  особенность  классического  периода.  В  замке  представлены  другие  забавные  особенности,  которые  согласно  традиции,  напоминают  о  композиции  города:
365  окон  (другие  большие  замки  также  имеют  такую  редкую  особенность)  -  по  числу  дней  в  году

52  камина  -  по  числу  недель  в  году

12  башен  (некоторые  из  них  включены  в  здания)  -  по  числу  месяцев

4  моста,  преодолевающие  рвы  с  водой  -  по  числу  времен  года
Оформление  убранств  замка  в  основном  было  возложено  на  выдающихся  художников  Лотарингии:  Жан  Ламура  (1698-1771  гг.),  который  работал  над  решетками,  балконами  и  перилами;  Пиймонта  (1698-1771  гг.),  работавшего  над  росписью  башен;  Бартелеми  Гибаййа  (1699-1757  гг.),  который  был  известен  своими  фонтанами  на  площади  Станислава  в  Нанси.

Часть  мебели  в  Реставрированном  стиле  исключительного  качества  досталась  королевской  семье  в  подарок  от  Зои  Талон,  графини  дю  Кейла,  любовницы  короля  Людовика  XVIII.  Эта  мебель  перешла  во  владения  семье  Бово-Краон  как  семейная  реликвия  из  рук  в  руки.  Парк  на  французский  манер  был  создан  архитектором-офорителем  Эмильо  Терри.

В  настоящее  время  замок  Аруэ  заселен  потомками  князя  Марка  де  Бово-Краона,  его  дочерью  Марией  Изабель  Адель  Кристиной  Грейси  и  ее  детьми.  Некоторые  элементы  замка  Аруэ  объявлены  памятниками  истории  Франции  постановлением  от  27  июня  1983  года  и  взяты  под  государственную  охрану.  Замок,  его  парк  и  долина  Мадонн  с  3  июля  1990  года  также  входят  в  список  памятников  архитектуры.
http://vision7.ru/publ/dvorcy_i_zamki_francii/zamok_arueh_chateau_de_haroue
Перевела  на  украинский  язык        20.03.20      15.47      

Замок  Аруе  (Chateau  de  Haroue)
Замок  Бово-Краон  (ще  його  називають  замок  Аруе  або  палац  Аруе)  -  це  замок  вісімнадцятого  століття,  розташований  в  маленькій  долині  в  центрі  французької  села  Аруе,  в  історичному  регіоні  Франції  Сатуа,  на  півдні  французької  комуни  Нансі  (округ  Морт  і  Мезель).  Він  був  побудований  в  25  кілометрах  на  південь  від  Нансі,  між  1720  і  1729  роком  Жерменом  Боффрани,  для  Марка  де  Бово-Краона,  коннетабля  Лотарингії,  пізніше  віце-короля  Тоскани.

Цікаво,  що  архітектор,  який  включив  в  архітектурний  план  чотири  вежі  та  рови  з  водою  середньовічного  замку  попередника  (колишні  маєтки  маркіза  Франсуа  де  Бассомпьерра,  народженого  в  1579  року).  Така  практика  –  особливість  класичного  періоду.  У  замку  представлені  інші  цікаві  особливості,  які  згідно  з  традицією,  нагадують  про  композиції  міста:
365  вікон  (інші  великі  замки  також  мають  таку  рідкісну  особливість)  -  за  кількістю  днів  у  році

52  каміна  -  за  кількістю  тижнів  у  році

12  веж  (деякі  з  них  включені  в  будівлі)  -  за  кількістю  місяців

4  мосту,  долають  рови  з  водою  -  по  числу  часів  року
Оформлення  вбрання  замку  в  основному  було  покладено  на  видатних  художників  Лотарингії:  Жан  Ламура  (1698-1771  рр..),  який  працював  над  ґратами,  балконами  та  поручнями;  Пиймонта  (1698-1771  рр..),  який  працював  над  розписом  веж;  Бартелемі  Гибаййа  (1699-1757  рр..),  який  був  відомий  своїми  фонтанами  на  площі  Станіслава  в  Нансі.

Частина  меблів  в  Реставрированном  стилі  виняткової  якості  дісталася  королівської  сім'ї  в  подарунок  від  Зої  Талон,  графині  дю  Кейла,  коханки  короля  Людовика  XVIII.  Ця  меблі  перейшла  у  володіння  сім'ї  Бово-Краон  як  сімейна  реліквія  з  рук  в  руки.  Парк  на  французький  манер  був  створений  архітектором-офорителем  Эмильо  Террі.

В  даний  час  замок  Аруе  заселений  нащадками  князя  Марка  де  Бово-Краона,  його  дочкою  Марією  Ізабель  Адель  Христиною  Грейсі  і  її  дітьми.  Деякі  елементи  замку  Аруе  оголошені  пам'ятниками  історії  Франції  постановою  від  27  червня  1983  року  і  взяті  під  державну  охорону.  Замок,  його  парк  і  долина  Мадонн  з  3  липня  1990  року  також  входять  в  список  пам'яток  архітектури.
Переклала  на  українську  мову  20.03.20  15.47

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868683
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 20.03.2020

20 березня - мiжнародний День щастя!

20  марта  -  международный  День  счастья!
Пусть  счастье  к  Вам  стучиться  в  дом  утром,  вечером  и  днем!
Давайте  радовать  друг  друга  и  улыбаться  каждый  час  !
 Лишь  наберите  номер  друга  и  будет  Счастья  день  у  Вас!
Давайте  проявлять  заботу,  дарить  поддержку  для  друзей!
Ведь  даже  с  трудною  работой  справляться  вместе  веселей!
Перевела  на  украинский  язык  20.03.20  12.21

20  березня  -  мiжнародний  День  щастя!
Нехай  щастя  до  Вас  завiтае  вранцi,  вечером  i  вдень!
Давайте  радовать  друг  друга  i  посмiхатись  кожний  час!
Лише  наберiть  номер  друга  i  буде  Щастя  день  у  Вас!
Давайте  проявляти  турботу,  дарувати  пiдтримку  для  друзiв!
Навiть  з  важкою  роботою  впоратися  разом  веселiше!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868661
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 20.03.2020

Один з найдавніших спортивних «стадіонів» майя

Один  из  древнейших  спортивных  «стадионов»  майя
https://www.abcfact.ru/11022-odin-iz-drevneishih-sportivnyh-stadionov-maija.html


В  мексиканском  штате  Оакаха  археологи  обнаружили  одну  из  древнейших  спортивных  площадок  народа  майя.  «Стадион»  оборудовали  для  игры  в  мяч  –  тлачтли.

Известно,  что  такие  состязания  имели  большое  значение  для  жителей  Мезоамерики.  В  некоторых  случаях  матчи  заменяли  военные  столкновения,  и  от  их  исхода  зависела  судьба  той  или  иной  общины.

Мяч  для  тлачтли  изготавливался  из  каучука  и  весил  около  четырех  килограммов.  Его  следовало  отправить  в  зону  соперника,  пользуясь,  в  зависимости  от  принятых  правил,  бедрами,  локтями,  ногами  или  специальными  битами.

Считалось,  что  эта  игра  появилась  сначала  в  низинных  областях,  и  лишь  спустя  примерно  тысячу  лет  добралась  до  высокогорья.  Но  новые  данные  заставили  ученых  усомниться  в  этой  теории.

В  руинах  города  Этлатонго  нашли  остатки  сразу  двух  «стадионов»,  один  из  которых  был  выстроен  поверх  другого.  Радиоуглеродный  анализ  показал,  что  более  раннее  сооружение  было  выстроено  примерно  в  1374  году  до  нашей  эры  –  то  есть  почти  в  то  же  время,  что  и  древнейшие  площадки  из  городов  Тлатилко  и  Тласкалы.

Ученые  предположили,  что  традиции  игры  в  мяч  развивались  параллельно  в  разных  регионах  Мезоамерики:  и  в  низинах,  и  в  горах.  Описания  матчей  оставили  испанские  конкистадоры,  прибывшие  в  Новый  свет  сотни  лет  спустя.
Перевела  на  украинский  язык      19.03.20          10.26


Один  з  найдавніших  спортивних  «стадіонів»  майя
 https://www.abcfact.ru/11022-odin-iz-drevneishih-sportivnyh-stadionov-maija.html


 У  мексиканському  штаті  Оакаха  археологи  виявили  одну  з  найдавніших  спортивних  майданчиків  народу  майя.    «Стадіон»  обладнали  для  гри  в  м'яч  -  тлачтлі.

 Відомо,  що  такі  змагання  мали  велике  значення  для  жителів  Мезоамерики.    У  деяких  випадках  матчі  замінювали  військові  зіткнення,  і  від  їх  результату  залежала  доля  тієї  чи  іншої  громади.

 М'яч  для  тлачтлі  виготовлявся  з  каучуку  і  важив  близько  чотирьох  кілограмів.    Його  слід  було  відправити  в  зону  суперника,  користуючись,  в  залежності  від  прийнятих  правил,  стегнами,  ліктями,  ногами  або  спеціальними  бітами.

 Вважалося,  що  ця  гра  з'явилася  спочатку  в  низинних  областях,  і  лише  через  приблизно  тисячу  років  дісталася  до  високогір'я.    Але  нові  дані  змусили  вчених  засумніватися  в  цій  теорії.

 У  руїнах  міста  Етлатонго  знайшли  залишки  відразу  двох  «стадіонів»,  один  з  яких  був  збудований  поверх  іншого.    Радіовуглецевий  аналіз  показав,  що  більш  раннє  споруда  була  збудована  приблизно  в  1374  році  до  нашої  ери  -  тобто  майже  в  той  же  час,  що  і  найдавніші  майданчики  з  міст  Тлатілко  і  Тласкали.

 Вчені  припустили,  що  традиції  гри  в  м'яч  розвивалися  паралельно  в  різних  регіонах  Мезоамерики:  і  в  низинах,  і  в  горах.    Описи  матчів  залишили  іспанські  конкістадори,  які  прибули  в  Новий  світ  сотні  років  тому.
 Переклала    на  українську    мову    19.03.20  10.26

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868553
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 19.03.2020

Плітвіцькі озера

Плитвицкие  озера
https://planetofhotels.com/horvatiya/plitvickie-ozera/plitvickie-ozera
Плитвицкие  озера  —  каскад  из  16  озер,  соединенных  между  собой  проливами  и  водопадами.  Это  настоящее  сокровище  Хорватии  и  одно  из  самых  красивых  мест  Европы.  Национальный  парк-заповедник,  на  территории  которого  расположены  озера,  занимает  площадь  300  кв.  км,  он  является  самым  крупным  в  стране.
       Парк  находится  в  долине  реки  Корана,  в  котловине  Динарского  нагорья.  Основная  задача  заповедника  состоит  в  сохранении  фауны,  уникального  ландшафта  и  растительности.  Каждый  год  Плитвицкие  озера  посещает  1,2  млн.  человек.
     Заповедник  Плитвицкие  озера:  общие  сведения
По  мнению  ученых,  Плитвицким  озерам  более  4000  лет.  А  открыли  и  описали  местность  всего  400  лет  тому  назад.  Статус  Национального  парка  край  Плитвицких  озер  получил  в  1949  году,  а  в  1979  году  его  внесли  в  список  Всемирного  наследия  ЮНЕСКО.
         Плитвицкие  озера  делят  на  две  группы  —  верхнюю  и  нижнюю.  Верхние  лежат  в  доломитовой  долине  в  окружении  густых  лесов.  Здесь  обитают  косули,  медведи,  дикие  коты,  рыси,  волки  и  др.  Нижние  озера  располагаются  на  известняковой  скале  и  имеют  небольшие  размеры.  Вода  в  водоемах  поражает  своим  ярким  изумрудно-голубым  окрасом.  Такой  цвет  озерам  придает  наличие  бактерий  и  водорослей,  а  также  большого  содержания  карбоната  кальция.
         Плитвицкие  озера  в  Хорватии
Верхние:

Козяк.
Прошче;
Цигиновац;
Мали  Йовиновац;
Округляк;
Головац;
Велики  Йовиновац;
Милино  озеро;
Вир;
Градинско;
Батиновац;
Велики  Бургет;
Нижние:

Милановац;
Калуджеровац,
Гавановац;
Новаковича-брод.
Озера  располагаются  вниз  друг  за  другом  и  простираются  на  5460  м.  Самое  крупное  и  глубокое  озеро  —  Козьяк,  длина  его  составляет  около  3  км,  а  глубина  47,6  м.  Вторым  по  величине  и  самым  высоким  является  Прошче,  находится  оно  на  высоте  636  м  над  уровнем  моря.  Питается  это  озеро  от  двух  рек  —  Биела  и  Црна.  Самое  низкое  озеро  носит  название  Новаковица-Брод,  оно  лежит  на  уровне  503  м  над  уровнем  моря.  Конец  цепи  озер  завершается  водопадом  Саставци,  который  извергает  поток  воды  с  высоты  72  м  в  реки  Плитвица  и  Корана.
         Помимо  водопадов  и  озер  в  Национальном  парке  есть  еще  36  пещер.  Самые  известные  —  Голубняча  и  Мрацна.  Здесь  водится  пещерная  фауна,  которая  представлена  летучими  мышами,  ракообразными  и  насекомыми.
       Климат  и  погода  на  Плитвицких  озерах
В  этой  местности  особый  микроклимат,  так  как  озера  расположены  на  стыке  двух  климатических  зон:  морской  и  континентальной.  Температура  воздуха  здесь  на  3-4  градуса  ниже,  чем  на  Адриатическом  побережье.  Здесь  часто  наблюдаются  осадки  и  пасмурная  погода.  Во  время  дождей  разница  температур  может  составлять  15  градусов.  Зимой  Плитвицкие  озера  замерзают,  здесь  выпадает  много  снега.  Поэтому  для  посещения  лучше  выбирать  время  с  апреля  по  ноябрь.
       На  Плитвицких  озерах  предусмотрено  8  маршрутов.  Самый  простой  —  маршрут  А,  прогулка  займет  часа  3.  Самый  длинный  и  наиболее  сложный  —  маршрут  К,  его  лучше  растянуть  на  пару  дней.  Посмотреть  программу  маршрутов  с  картой  Плитвицких  озер  можно  на  официальном  сайте.  У  входа  в  парк  продаются  подробные  карты,  где  указаны  места  для  фотосъемки.
         Добраться  до  Национального  парка  можно  из  любого  курортного  города  на  рейсовом  автобусе,  на  такси,  арендованной  машине  или  с  экскурсией,  которые  предоставляют  все  агентства  и  многие  курортные  отели  Хорватии.  
Расстояние  от  курортных  городов  Хорватии  до  Плитвицких  озер:
от  Задара  –  132  км;
от  Загреба  134  км;
от  Шибеника  –  187  км;
от  Сплита  –  256  км;
от  Пулы  –  275  км;
от  Дубровника  –  454  км.
Национальный  парк  Плитвицкие  озера  работает  круглый  год.  Время  посещения  и  стоимость  билетов  зависит  от  месяца.
         На  территории  Национального  парка  есть  2  отеля,  а  около  него  —  множество  небольших  гостиниц  и  вилл.  .  Также  возле  парка  есть  киоски  с  сувенирами,  лавки  с  мороженым  и  водой,  кафе,  пару  фаст-фудов.  Для  тех,  кто  едет  сюда  на  машине,  предусмотрен  паркинг    По  территории  парка  курсируют  панорамные  трамваи,  а  через  крупные  озера  можно  перемещаться  на  пароме.
     В  290  км  от  Плитвицких  озер  находится  еще  один  природный  парк  —  Биоково.
Перевела  на  украинский  язык  19.03.20            8.45    

Плітвіцькі  озера
https://planetofhotels.com/horvatiya/plitvickie-ozera/plitvickie-ozera
Плітвіцькі  озера  —  каскад  з  16  озер,  з'єднаних  між  собою  протоками  і  водоспадами.  Це  справжній  скарб  Хорватії  й  одне  з  найкрасивіших  місць  Європи.  Національний  парк-заповідник,  на  території  якого  розташовані  озера,  займає  площу  300  кв.  км,  він  є  найбільшим  у  країні.
Парк  знаходиться  в  долині  річки  Корану,  в  улоговині  Дінарського  нагір'я.  Основне  завдання  заповідника  полягає  у  збереженні  фауни,  унікального  ландшафту  й  рослинності.  Кожен  рік  Плітвіцькі  озера  відвідує  1,2  млн.  чоловік.
Заповідник  Плітвіцькі  озера:  загальні  відомості
На  думку  вчених,  Плітвіцьких  озерах  понад  4000  років.  А  відкрили  і  описали  місцевість  всього  400  років  тому.  Статус  Національного  парку  край  Плітвіцьких  озер  отримав  в  1949  році,  а  в  1979  році  його  внесли  в  список  Всесвітньої  спадщини  ЮНЕСКО.
Плітвіцькі  озера  поділяють  на  дві  групи  —  верхню  і  нижню.  Верхні  лежать  в  доломітового  долині  в  оточенні  густих  лісів.  Тут  живуть  косулі,  ведмеді,  дикі  коти,  рисі,  вовки  та  ін  Нижні  озера  розташовуються  на  вапняковій  скелі  і  мають  невеликі  розміри.  Вода  у  водоймах  вражає  своїм  яскравим  смарагдово-блакитним  забарвленням.  Такий  колір  озер  надає  наявність  бактерій  та  водоростей,  а  також  великий  вміст  карбонату  кальцію.
Плітвіцькі  озера  в  Хорватії
Верхні:

Козяк.
Прошче;
Цигиновац;
Малі  Йовиновац;
Округляк;
Головац;
Великі  Йовиновац;
Милино  озеро;
Вир;
Градинско;
Батиновац;
Великі  Бургет;
Нижні:

Милановац;
Калуджеровац,
Гавановац;
Новаковича-брід.
Озера  розташовуються  вниз  один  за  одним  і  простягаються  на  5460  м.  Найбільше  і  найглибше  озеро  —  Козьяк,  довжина  його  становить  близько  3  км,  а  глибина  47,6  м.  Другим  за  величиною  і  найвищим  є  Прошче,  знаходиться  воно  на  висоті  636  м  над  рівнем  моря.  Живиться  озеро  від  двох  річок  —  Биела  і  Црна.  Найнижче  озеро  носить  назву  Новаковіца-Брід,  воно  лежить  на  рівні  503  м  над  рівнем  моря.  Кінець  ланцюга  озер  завершується  водоспадом  Саставці,  який  вивергає  потік  води  з  висоти  72  м  до  річки  Плитвица  і  Корану.
Крім  водоспадів  і  озер  в  Національному  парку  є  ще  36  печер.  Найвідоміші  —  Голубняча  і  Мрацна.  Тут  водиться  печерна  фауна,  яка  представлена  летючими  мишами,  ракоподібними  і  комахами.
Клімат  і  погода  на  Плітвіцьких  озерах
У  цій  місцевості  особливий  мікроклімат,  так  як  озера  розташовані  на  стику  двох  кліматичних  зон:  морської  і  континентальної.  Температура  повітря  тут  на  3-4  градуси  нижче,  ніж  на  Адріатичному  узбережжі.  Тут  часто  спостерігаються  опади  і  похмура  погода.  Під  час  дощів  різниця  температур  може  становити  15  градусів.  Взимку  Плітвіцькі  озера  замерзають,  тут  випадає  багато  снігу.Тому  для  відвідування  краще  вибирати  час  з  квітня  по  листопад.
   На  Плітвицьких  озерах  передбачено  8  маршрутів.    Найпростіший  -  маршрут  А,  прогулянка  займе  години  3.  Найдовший  і  найбільш  складний  -  маршрут  К,  його  краще  розтягнути  на  пару  днів.    Подивитися  програму  маршрутів  з  картою  Плітвицьких  озер  можна  на  офіційному  сайті.    Біля  входу  в  парк  продаються  докладні  карти,  де  вказані  місця  для  фотозйомки.
   Дістатися  до  Національного  парку  можна  з  будь-якого  курортного  міста  на  рейсовому  автобусі,  на  таксі,  орендованій  машині  або  з  екскурсією,  які  надають  всі  агентства  і  багато  курортні  готелі  Хорватії.
 Відстань  від  курортних  міст  Хорватії  до  Плітвицьких  озер:
 від  Задара  -  132  км;
 від  Загреба  134  км;
 від  Шибеника  -  187  км;
 від  Спліта  -  256  км;
 від  Пули  -  275  км;
 від  Дубровника  -  454  км.
 Національний  парк  Плітвіцькі  озера  працює  цілий  рік.    Час  відвідування  і  вартість  квитків  залежить  від  місяця.
   На  території  Національного  парку  є  2  готелі,  а  біля  нього  -  безліч  невеликих  готелів  і  вілл.    .    Також  біля  парку  є  кіоски  з  сувенірами,  лавки  з  морозивом  і  водою,  кафе,  пару  фаст-фудів.    Для  тих,  хто  їде  сюди  на  машині,  передбачений  паркінг  Територією  парку  курсують  панорамні  трамваї,  а  через  великі  озера  можна  переміщатися  на  поромі.
   У  290  км  від  Плітвіцьких  озер  знаходиться  ще  один  природний  парк  -  Біоково.
 Переклала  на    українську    мову    19.03.20  8.45

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868548
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 19.03.2020

Кілька дивовижних куточків і явищ нашої прекрасної планети

Несколько  удивительных  уголков  и  явлений  нашей  прекрасной  планеты:

Озеро  Полумесяца  в  пустыне  Гоби


Барселона  с  высоты  птичьего  полета



Вид  на  ночной  Симеиз,  Крым



Ресторан  в  швейцарских  Альпах



Туман  в  Национальном  парке  Олимпик,  Штат  Вашингтон,  США



Купание  слонов)



Парк  в  Австрии  ,  который  полгода  находится  на  суше,  полгода  —  на  дне  озера



Планета  Земля.  День  и  Ночь  из  космоса



Mount  Hua,  China



Речные  ласточки  (Tachycineta  bicolor)  жмутся  друг  к  дружке,  чтобы  согреться  во  время  нежданной  весенней  метели.  Юкон,  Канада.



Арктические  зайцы,  Канада



Цветение  агавы  в  пустыне  Анза  Боррего,  Калифорния



Красные  Земли  Дончуань,  Китай



Отель  Plaza  Athne,  Париж,  Франция



Сердце  из  мангровых  деревьев,  Кур  де  Во,  Новая  Каледония,  Фр



Центральный  парк,  Нью-Йорк



Шри-Ланка



Национальный  парк  Цзючжайгоу,  Китай



Метеора,  Греция



Атолл  в  Тихом  океане



Весна  в  австрийских  альпах



Необычное  озеро  в  Таиланде



Карликовые  сумчатые  летяги



Монастырский  комплекс  Метеора,  Греция



Кемпинг  на  деревьях,  побережье  Калифорнии



Исландия



Фантастический  лес  в  Кантабрии,  Испания



Национальный  парк  Хорватии



Сказочные  бассейны,  острова  Скай,  Шотландия



Китай,  Гуанчжоу  ночью



Сады  Глицинии  в  Китайкюсю,  Япония



Виадук  Гленфиннан  в  Шотландии




   https://www.livemaster.ru/topic/302401-udivitelnye-ugolki-planety
Перевела  на  украинский  язык      18.03.20          16.22

Кілька  дивовижних  куточків  і  явищ  нашої  прекрасної  планети:

 Озеро  Півмісяця  в  пустелі  Гобі


 Барселона  з  висоти  пташиного  польоту



 Вид  на  нічний  Сімеїз,  Крим



 Ресторан  в  швейцарських  Альпах



 Туман  в  Національному  парку  Олімпік,  Штат  Вашингтон,  США



 Купання  слонів)



 Парк  в  Австрії,  який  півроку  знаходиться  на  суші,  півроку  -  на  дні  озера



 Планета  Земля.    День  і  Ніч  з  космосу



 Mount  Hua,  China



 Річкові  ластівки  (Tachycineta  bicolor)  туляться  один  до  одного,  щоб  зігрітися  під  час  наглої  весняної  хуртовини.    Юкон,  Канада.



 Арктичні  зайці,  Канада



 Цвітіння  агави  в  пустелі  Анза  Боррего,  Каліфорнія



 Червоні  Землі  Дончуань,  Китай



 Готель  Plaza  Athne,  Париж,  Франція



 Серце  з  мангрових  дерев,  Кур  де  Во,  Нова  Каледонія,  Фр



 Центральний  парк,  Нью-Йорк



 Шрі  Ланка



 Національний  парк  Цзючжайгоу,  Китай



 Метеора,  Греція



 Атолл  в  Тихому  океані



 Весна  в  австрійських  Альпах



 Незвичайне  озеро  в  Таїланді



 Карликові  тагуанові



 Монастирський  комплекс  Метеора,  Греція



 Кемпінг  на  деревах,  узбережжі  Каліфорнії



 Ісландія



 Фантастичний  ліс  в  Кантабрії,  Іспанія



 Національний  парк  Хорватії



 Казкові  басейни,  острова  Скай,  Шотландія



 Китай,  Гуанчжоу  вночі



 Сади  Глицинии  в  Китайкюсю,  Японія



 Віадук  Гленфіннан  в  Шотландії




   https://www.livemaster.ru/topic/302401-udivitelnye-ugolki-planety
 Переклала    на  українську    мову    18.03.20  16.22

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868474
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 18.03.2020

Подорожі …

Путешествия  —  лучший  способ  преодолеть  творческий  ступор.
Об  этом  говорят  известные  и  успешные  дизайнеры  и  художники  во  всем  мире.  Передвигаясь  по  миру,  начинаешь  чувствовать  себя  живым  и  полным  сил,  а  возвращаясь  к  работе  —  голова  кипит  от  мыслей  и  новых  идей.  Новые  места  и  созданные  самой  природой  шедевры  красоты  вдохновляют  и  помогают  сбежать  от  повседневной  профессиональной  рутины.  Достаточно  взять  неделю-другую  отпуска  и  просто  ездить,  смотреть  и  слушать.

А  если  нет  возможности  попутешествовать  вживую,  можно  совершить  виртуальную  экскурсию  по  красивейшим  местам  на  нашей  планете.  Традиционно  для  посещения  туристы  выбирают  наиболее  распиаренные  места.  А  менее  известные  или  труднодоступные  природные  и  архитектурные  достопримечательности  посещают  лишь  единицы.  Хотя  в  некоторых  из  них  непременно  стоит  побывать  хотя  бы  раз  в  жизни.


Preachers  Rock,  Прекестулен,  Норвегия


Голубые  пещеры  —  Закинф,  Греция


Skaftafeli,  Исландия


Плитвицкие  озера,  Хорватия
https://www.livemaster.ru/topic/200961-samye-krasivye-mesta-na-zemle


Бирюзовое  озеро,  Национальный  парк  Цзючжайгоу,  Китай


Отель  Four  Seasons  Hotel,  Бора-Бора


Катание  на  коньках  на  озере  Paterswoldse  Meer,  расположенном  к  югу  от  города  Гронинген,  Нидерланды


Мраморные  пещеры,  Чиле-Чико,  Чили


Ледяной  каньон,  Гренландия


Долина  «Десяти  пиков»,  озеро  Морейн,  Альберта,  Канада


Малтнома-Фолс,  штат  Орегон


Водопад  Сельяландфосс,  Исландия


Петра,  Иордания


Вердон,  Прованс,  Франция


Национальный  парк  Фрейсине,  Тасмания,  Австралия


Алесунд,  Норвегия


Benteng  Chittorgarh,  Индия


Риомаджоре,  Италия


Кекенхоф,  Нидерланды


Фестиваль  фонариков,  Таиланд


Склон  Койот  Бют,  штат  Аризона


Гора  Рорайма,  Венесуэла


Сейшельские  острова


Ресторан  рядом  с  пещерой  Sanyou  над  рекой  Янцзы,  провинция  Хубэй,  Китай


Восточная  Исландия


Лукка,  Тоскана,  Италия


Озеро  Пейто,  Канада


Будда  на  острове  Лантау,  Гонконг


Фернандо  де  Норонья,  Бразилия


Spirit  Island,  Альберта,  Канада


Рисовые  террасы  в  провинции  Юньнань,  Китай


Остров  Боракай,  Филиппины


Rocky  Village,  Вернацца,  Италия


Порто  Кацики,  Лефкас,  Греция


Национальный  заповедник  Гиффорд  Пинчот,  Вашингтон,  США


Озеро  Пангонг  Цо  в  Гималаях


Отель  Golden  Eye,  Ямайка


Остров  Брач,  Хорватия


Залив  Уильям,  Западная  Австралия


Soneva  Fushi,  Мальдивы


Река  Уангани,  Северный  остров,  Новая  Зеландия


Алентежу,  Португалия


Этрета,  Нормандия,  Франция


Водопад  Жемчужина,  долина  Цзючжайгоу,  Китай


Норвегия


Awapuhi  Trail  Kauai,  Гавайи
   https://www.livemaster.ru/topic/200961-samye-krasivye-mesta-na-zemle.
Перевела  на  украинский  язык      18.03.20        15.48


Подорожі  —  найкращий  спосіб  подолати  творчий  ступор.
Про  це  говорять  відомі  та  успішні  дизайнери  і  художники  в  усьому  світі.  Пересуваючись  по  світу,  починаєш  відчувати  себе  живим  і  повним  сил,  а  повертаючись  до  роботи  —  голова  кипить  від  думок  і  нових  ідей.  Нові  місця  і  створені  самою  природою  шедеври  краси  надихають  і  допомагають  втекти  від  повсякденної  професійної  рутини.  Достатньо  взяти  тиждень  відпустки  і  просто  їздити,  дивитися  і  слухати.

А  якщо  немає  можливості  помандрувати  вживу,  можна  здійснити  віртуальну  екскурсію  по  красивих  місцях  на  нашій  планеті.  Традиційно  для  відвідування  туристи  вибирають  найбільш  розпіарені  місця.  А  менш  відомі  або  важкодоступні  природні  та  архітектурні  пам'ятки  відвідують  лише  одиниці.  Хоча  в  деяких  з  них  неодмінно  варто  побувати  хоча  б  раз  у  житті.


Preachers  Rock,  Прекестулен,  Норвегія


Блакитні  печери  —  Закінф,  Греція


Skaftafeli,  Ісландія


Плітвіцькі  озера,  Хорватія
https://www.livemaster.ru/topic/200961-samye-krasivye-mesta-na-zemle


Бірюзове  озеро,  Національний  парк  Цзючжайгоу,  Китай


Готель  Four  Seasons  Hotel,  Бора-Бора


Катання  на  ковзанах  на  озері  Paterswoldse  Meer,  розташованому  на  південь  від  міста  Гронінген,  Нідерланди


Мармурові  печери,  Чиле-Чіко,  Чилі


Крижаний  каньйон,  Гренландія


Долина  «Десяти  піків»,  озеро  Морейн,  Альберта,  Канада


Малтнома-Фолс,  штат  Орегон


Водоспад  Сельяландфосс,  Ісландія


Петра,  Йорданія


Вердон,  Прованс,  Франція


Національний  парк  Фрейсіне,  Тасманія,  Австралія


Алесунд,  Норвегія


Benteng  Chittorgarh,  Індія


Ріомаджоре,  Італія


Кекенхоф,  Нідерланди


Фестиваль  ліхтариків,  Таїланд


Схил  Койот  Бют,  штат  Арізона


Гора  Рорайма,  Венесуела


Сейшельські  острови


Ресторан  поруч  з  печерою  Sanyou  над  річкою  Янцзи,  провінція  Хубей,  Китай


Східна  Ісландія


Лукка,  Тоскана,  Італія


Озеро  Пейто,  Канада


Будда  на  острові  Лантау,  Гонконг


Фернандо  де  Норонья,  Бразилія


Spirit  Island,  Альберта,  Канада


Рисові  тераси  в  провінції  Юньнань,  Китай


Острів  Боракай,  Філіппіни


Rocky  Village,  Вернацца,  Італія


Порто  Кацікі,  Лефкас,  Греція


Національний  заповідник  Гіффорд  Пінчот,  Вашингтон,  США


Озеро  Пангонг  Цо  в  Гімалаях


Готель  Golden  Eye,  Ямайка


Острів  Брач,  Хорватія


Затока  Вільям,  Західна  Австралія


Soneva  Fushi,  Мальдіви


Річка  Уангани,  Північний  острів,  Нова  Зеландія


Алентежу,  Португалія


Етрета,  Нормандія,  Франція


Водоспад  Перлина,  долина  Цзючжайгоу,  Китай


Норвегія


Awapuhi  Trail  Kauai,  Гаваї
https://www.livemaster.ru/topic/200961-samye-krasivye-mesta-na-zemle.
Переклала  на  українську  мову  18.03.20  15.48

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868470
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 18.03.2020

Бернардо Бертолуччі. Італійський кінорежисер, драматург, поет

Бернардо  Бертолуччи.  Итальянский  кинорежиссер,  драматург,  поэт
       Бернардо  Бертолуччи  по  праву  считается  одним  из  лучших  режиссеров  мирового  кинематографа.  Он  обладатель  многих  призов  различных  международных  кинофестивалей.

Бернардо  Бертолуччи  (итал.  Bernardo  Bertolucci)  родился  в  Парме  (Италия)  16  марта  1941  года  в  семье  поэта  Артилио  Бертолуччи.  Окончил  философский  факультет  Римского  университета.  В  двадцать  лет  Бернардо  уже  был  признанным  поэтом,  в  1962  году  вышла  книга  его  стихотворений  «В  поисках  загадки»,  но  его  увлек  кинематограф.

В  1961  году  он  получил  работу  помощника  режиссёра  и  три  года  ассистировал  знаменитому  Пьеру  Паоло  Пазолини.  В  1964  году  Бертолуччи  снял  свой  первый  самостоятельный  фильм  «Перед  революцией».  В  1968  году  он  выпустил  фильм  «Партнёр»  по  мотивам  повести  Фёдора  Михайловича  Достоевского  «Двойник».

Особенный  успех  имел  фильм  «Конформист»,  выпущенный  в  1971  году,  который  буквально  сразу  критики  назвали  шедевром  кинематографа,  а  самым  запоминающимся  фильмом  для  зрителей  и  критиков  стало  «Последнее  танго  в  Париже»,  вышедшее  в  1973  году.

Грандиознейшим  фильмом  режиссера  стала  кинолента  «Двадцатый  век»,  снятая  в  1976  году.  А  самым  титулованным  фильмом  –  «Последний  император»,  увидевший  свет  в  1987  году  и  получивший  девять  «Оскаров».

Самыми  заметными  лентами  Бертолуччи  в  конце  20-го  века  и  в  новом  тысячелетии  стали:  «Ускользающая  красота»,  «Маленький  Будда»,  «Осажденные»,  «Мечтатели»,  «Я  и  ты».

Бертолуччи  по  праву  считается  одним  из  лучших  и  выдающихся  режиссеров  мирового  кинематографа.  А  ещё  его  перу  принадлежит  несколько  книг  стихов.

Он  обладатель  многих  призов  различных  международных  кинофестивалей,  в  2013  году  был  удостоен  звезды  на  голливудской  Аллее  славы,  а  в  2014  году  на  проходившем  в  Риме  14-м  саммите  лауреатов  Нобелевской  премии  мира  Бертолуччи  наградили  Премией  мира  (Peace  Summit  Award)  за  вклад  в  борьбу  за  права  человека.

Скончался  Бернардо  Бертолуччи  26  ноября  2018  года  в  Риме  на  78  году  жизни,  после  продолжительной  болезни.
https://www.abcfact.ru/11002-bernardo-bertoluchchi-italjanskii-kinorezhisser-dramaturg-poet.html
Перевела  на  украинский  язык    16.03.20        11.14

Бернардо  Бертолуччі.  Італійський  кінорежисер,  драматург,  поет
Бернардо  Бертолуччі  по  праву  вважається  одним  з  кращих  режисерів  світового  кінематографа.  Він  володар  багатьох  призів  різних  міжнародних  кінофестивалів.

Бернардо  Бертолуччі  (італ.  Bernardo  Bertolucci)  народився  в  Пармі  (Італія)  16  березня  1941  року  в  сім'ї  поета  Артилио  Бертолуччі.  Закінчив  філософський  факультет  Римського  університету.  У  двадцять  років  Бернардо  вже  був  визнаним  поетом,  в  1962  році  вийшла  книга  його  віршів  «У  пошуках  загадки»,  але  його  захопив  кінематограф.

У  1961  році  він  отримав  роботу  помічника  режисера  і  три  роки  асистував  знаменитому  П'єр  Паоло  Пазоліні.  У  1964  році  Бертолуччі  зняв  свій  перший  самостійний  фільм  «Перед  революцією».  У  1968  році  він  випустив  фільм  «Партнер»  за  мотивами  повісті  Федора  Михайловича  Достоєвського  «Двійник».

Особливий  успіх  мав  фільм  «Конформіст»,  випущений  в  1971  році,  який  буквально  відразу  критики  назвали  шедевром  кінематографа,  а  самим  незабутнім  фільмом  для  глядачів  і  критиків  стало  «Останнє  танго  в  Парижі»,  що  вийшла  в  1973  році.

Грандіозним  фільмом  режисера  стала  кінострічка  «Двадцяте  століття»,  знята  в  1976  році.  А  найтитулованішим  фільмом  –  «Останній  імператор»,  який  побачив  світ  у  1987  році  і  отримав  дев'ять  «Оскарів».

Найпомітнішими  стрічками  Бертолуччі  в  кінці  20-го  століття  і  в  новому  тисячолітті  стали:  «Вислизаюча  краса»,  «Маленький  Будда»,  «Осаджені»,  «Мрійники»,  «Я  і  ти».

Бертолуччі  по  праву  вважається  одним  з  кращих  і  видатних  режисерів  світового  кінематографа.  А  ще  його  перу  належить  кілька  книг  віршів.

Він  володар  багатьох  різних  призів  міжнародних  кінофестивалів,  у  2013  році  був  удостоєний  зірки  на  голлівудській  Алеї  слави,  а  в  2014  році  на  проведеному  в  Римі  14-му  саміті  лауреатів  Нобелівської  премії  миру  Бертолуччі  нагородили  Премією  миру  (Peace  Summit  Award)  за  внесок  у  боротьбу  за  права  людини.

Помер  Бернардо  Бертолуччі  26  листопада  2018  року  в  Римі  на  78  році  життя,  після  тривалої  хвороби.
https://www.abcfact.ru/11002-bernardo-bertoluchchi-italjanskii-kinorezhisser-dramaturg-poet.html
Переклала  на  українську  мову  16.03.20  11.14

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868211
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 16.03.2020

26 зцілювальних думок від Луїзи Хей

26  исцеляющих  мыслей  от  Луизы  Хей
https://www.polsov.com/journal/30-26-isceljayuschi...t-luizy-hei.html#comment_51739
Чтобы  наши  мысли  не  вредили  нам  самим,  важно  помнить  эти  несколько  уроков  от  Луизы  Хей.

Многие  из  нас  слышали  о  Луизе  Хей  –  пионере  (и  одном  из  основателей)  техник  самопомощи  через  позитивное  мышление  и  систему  правильных  регулярно  повторяемых  установок  (аффирмаций).  У  этой  по-настоящему  культовой  персоны  вышло  30  книг  популярной  психологии,  в  числе  которых  —  «Ты  можешь  исцелить  свою  жизнь».  Бестселлер  был  переведен  на  30  языков  мира,  а  тираж  книги  превысил  50  тысяч  экземпляров.

Луиза  Хей  убеждена,  что  мы  несем  всю  ответственность  за  события  в  своей  жизни  —  как  прекрасные,  так  и  ужасные.  Основная  идея  книги  «Ты  можешь  исцелить  свою  жизнь»  в  том,  что  вселенной  абсолютно  все  равно,  хорошие  мы  или  плохие.  Вселенная  –  не  судья  и  не  критик,  она  принимает  нас  такими,  какие  мы  есть,  чтобы  потом  автоматически  отражать  наши  убеждения.

Как  сделать  так,  чтобы  наши  негативные  переживания  не  сыграли  с  нами  злую  шутку?  Как  всегда  оставаться  на  «правильной  волне»?  Просто  помните,  что:

1.  Ваша  сила  –  в  ваших  умах  и  руках.  Не  стоит  искать  ее  вовне.  Найдите  лучше  гармонию  с  самим  собой.

2.  Все,  что  вы  ретранслируете  в  мир,  неизбежно  возвращается  назад.

3.  Прошлое  не  стоит  многократно  переживать.  Его  нужно  уметь  отпускать.  Обязательно  –  с  любовью  и  благодарностью.

4.  Пришла  негативная  установка  –  отнеситесь  к  ней  спокойно,  пожмите  плечами  и  переключите  внимание  на  что-то  более  интересное.

5.  Нужно  уметь  слушать  свое  тело.  Оно  постоянно  общается  с  нами,  шлет  различные  сигналы.  Каждая  клетка  реагирует  на  мысли  и  слова.  Если  вы  заболели  –  то  попробуйте  поискать  причины  в  глубине  себя:  старые  обиды,  страхи,  злость,  неудовлетворенность.  Избавляясь  от  них,  вы  сами  не  замечаете,  как  лечитесь.
 
6.  Любовь  –  это  чудесно.  Но  помните  известную  цитату  Оскара  Уайльда  «Отношения  с  собой  –  роман  на  всю  жизнь».  Поверьте,  этим  отношениям  нужно  уделять  куда  больше  внимания,  чем  амурным  переживаниям  из-за  кого-либо,  ведь  все  они,  по  сути,  преходящи.  Любите  себя  и  своего  внутреннего  ребенка,  цените  своего  внутреннего  взрослого.

7.  Не  ждите,  пока  станете  совершенным.  Идеал  –  не  цель,  а  стремление  к  ней.  Любите  себя  таким,  какой  вы  есть.  Здесь  и  сейчас.  Не  откладывая.

8.  Пожалуйста,  забудьте  о  самокритике.  Наоборот  старайтесь  любить  и  принимать  себя  таким,  какой  вы  есть.  Возможно,  вы  не  знали,  но  люди,  которые  не  умеют  испытывать  любовь  к  себе,  не  только  не  умеют  притягивать  к  себе  положительные  перемены,  но  и  не  умеют  сопереживать  другим.

9.  Наш  мир  –  не  бескрайняя  пустыня.  Здесь  достаточно  всего.  И  вселенная  только  ждет,  чтобы  вы  познакомились  с  ее  богатствами.  Как  только  вы  поверите,  что  здесь  для  вас  достаточно  всего  –  денег,  возможностей,  счастья,  любви  –  вы  получите  это  все  и  многое  еще  из  того,  о  чем  всегда  мечтали.

10.  Люди,  которые  вас  чем-то  обидели  или  заставили  страдать,  сами  страдают  и  заблудились  в  жизни.  Помните  об  этом  и  не  будьте  слишком  строги.

11.  Наши  убеждения  формируются  еще  в  детстве.  Потом  мы  идем  по  жизни  и  только  воссоздаем  ситуации,  которые  подошли  бы  нашему  мировоззрению.

12.  Старайтесь  вкладывать  свою  любовь  во  все,  что  вы  делаете.

13.  Заниматься  сравнением  себя  с  другими  –  пустое  и  неблагодарное  занятие.  Это  только  мешает  развиваться  и  быть  счастливым.

14.  Если  вас  пугают  перемены  –  представьте,  что  вы  наводите  порядок  дома.  Сначала  одно,  потом  другое  и  вот  уже  везде  чисто.

15.  Любые  наши  отношения  с  миром  отражают  наше  восприятие  себя.  Если  вы  не  любите  себя  и  постоянно  чувствуете  вину  –  вселенная  не  замедлит  подбросить  вам  поводов  для  огорчений  и  недовольства.

16.  Что  значит  любить  себя?  Это  значит  праздновать  сам  факт  своего  присутствия  на  этой  земле.  Когда  вы  благодарны  себе  только  за  то,  что  вы  есть,  этого  достаточно,  чтобы  и  мир  любил  вас.

17.  Все,  что  должно  произойти,  обязательно  случится.  В  нужное  время.  В  нужном  месте.  С  нужными  людьми.

18.  Прошлое  ушло  насовсем.  Смиритесь  с  этим  фактом.  Единственное,  что  вы  можете  сделать  –  изменить  свои  мысли  о  нем.  Кстати,  очень  глупо  корить  себя  за  то,  что  вы  кого-то  обидели  или  кто-то  задел  вас  давным-давно.

19.  Любовь  –  единственный  ответ  на  любую  нашу  проблему.  Дорога  к  ней  всегда  лежит  через  прощение.  Прощение  избавляет  от  обиды  и  вины.

20.  Любовь  не  бывает  вне  человека.  Она  живет  внутри  него.  Чем  сильнее  вы  любите,  тем  большей  любовью  окружены.

21.  Если  видеть  в  проблеме  возможность  меняться,  а  в  кризисе  –  потенциал  для  роста,  то  вы  никогда  не  будете  застигнуты  обстоятельствами  врасплох.

22.  Вы  не  измените  другого  человека,  пока  не  изменитесь  сами.

23.  Примите  в  себе  то,  что  раньше  отвергали.  Примите  то,  что  кажется  глупым  и  смешным.  Перестаньте  стыдиться  и  комплексовать.

24.  Вместе  с  любовью  к  себе  культивируйте  самоуважение.

25.  Что  такое  любовь  к  себе?  Это  определить  цель  жизни  и  найти  себе  дело  по  душе.

26.  Не  стоит  пытаться  исправить  проблему.  Лучше  изменить  свои  мысли.  И  проблема  удивительным  образом  исправит  сама  себя.
Перевести    на  украинский  язык        16.03.20          10.47    


26  зцілювальних  думок  від  Луїзи  Хей
https://www.polsov.com/journal/30-26-isceljayuschi...t-luizy-hei.html#comment_51739
Щоб  наші  думки  не  шкодили  нам  самим,  важливо  пам'ятати  ці  кілька  уроків  від  Луїзи  Хей.

Багато  хто  з  нас  чули  про  Луїзи  Хей  –  піонера  (і  одному  із  засновників)  технік  самодопомоги  через  позитивне  мислення  і  систему  правильних  регулярно  повторюваних  установок  (аффірмаций).  У  цій  по-справжньому  культової  персони  вийшло  30  книг  з  популярної  психології,  в  числі  яких  —  «Ти  можеш  зцілити  своє  життя».  Бестселер  був  переведений  на  30  мов  світу,  а  наклад  перевищив  50  тисяч  примірників.

Луїза  Хей  переконана,  що  ми  несемо  всю  відповідальність  за  події  в  своєму  житті  —  як  прекрасні,  так  і  жахливі.  Основна  ідея  книги  «Ти  можеш  зцілити  своє  життя»  в  тому,  що  всесвіт  абсолютно  все  одно,  хороші  ми  чи  погані.  Всесвіт  –  не  суддя  і  не  критик,  вона  приймає  нас  такими,  які  ми  є,  щоб  потім  автоматично  відображати  наші  переконання.

Як  зробити  так,  щоб  наші  негативні  переживання  не  зіграли  з  нами  злий  жарт?  Як  завжди  залишатися  на  «правильної  хвилі»?  Просто  пам'ятайте,  що:

1.  Ваша  сила  –  у  ваших  головах  і  руках.  Не  варто  шукати  її  назовні.  Знайдіть  краще  гармонію  з  самим  собою.

2.  Все,  що  ви  ретранслируете  у  світ,  неминуче  повертається  назад.

3.  Минуле  не  варто  багаторазово  переживати.  Його  потрібно  вміти  відпускати.  Обов'язково  –  з  любов'ю  і  вдячністю.

4.  Прийшла  негативна  установка  –  поставтеся  до  неї  спокійно,  потисніть  плечима  і  перемкніть  увагу  на  щось  більш  цікаве.

5.  Потрібно  вміти  слухати  своє  тіло.  Вона  постійно  спілкується  з  нами,  шле  різні  сигнали.  Кожна  клітина  реагує  на  думки  і  слова.  Якщо  ви  захворіли  –  то  спробуйте  пошукати  причини  в  глибині  себе:  старі  образи,  страхи,  злість,  незадоволення.  Позбавляючись  від  них,  ви  самі  не  помічаєте,  як  лікуєтеся.

6.  Любов  –  це  чудово.  Але  пам'ятайте  відому  цитату  Оскара  Уайльда  «Відносини  з  собою  –  роман  на  все  життя».  Повірте,  цим  відносинам  потрібно  приділяти  значно  більше  уваги,  ніж  амурним  переживань  через  кого-небудь,  адже  всі  вони,  по  суті,  минущі.  Любіть  себе  і  свого  внутрішнього  дитини,  цінуєте  свого  внутрішнього  дорослого.

7.  Не  чекайте,  поки  станете  досконалим.  Ідеал  –  не  мета,  а  прагнення  до  неї.  Любіть  себе  таким,  який  ви  є.  Тут  і  зараз.  Не  відкладаючи.

8.  Будь  ласка,  забудьте  про  самокритику.  Навпаки  намагайтеся  любити  і  приймати  себе  таким,  який  ви  є.  Можливо,  ви  не  знали,  але  люди,  які  не  вміють  відчувати  любов  до  себе,  не  тільки  не  вміють  притягувати  до  себе  позитивні  зміни,  але  і  не  вміють  співпереживати  іншим.

9.  Наш  світ  –  не  безкрайня  пустеля.  Тут  достатньо.  І  всесвіт  тільки  чекає,  щоб  ви  познайомилися  з  її  багатствами.  Як  тільки  ви  повірите,  що  тут  для  вас  достатньо  всього  –  грошей,  можливостей,  щастя,  любові  –  ви  отримаєте  це  все  і  ще  багато  з  того,  про  що  завжди  мріяли.

10.  Люди,  які  вас  чимось  образили  або  змусили  страждати,  самі  страждають  і  заблукали  в  житті.  Пам'ятайте  про  це  і  не  будьте  занадто  суворі.

11.  Наші  переконання  формуються  ще  в  дитинстві.  Потім  ми  йдемо  по  життю  і  тільки  відтворюємо  ситуації,  які  підійшли  б  нашому  світогляду.

12.  Намагайтеся  вкладати  свою  любов  на  все,  що  ви  робите.

13.  Займатися  порівнянням  себе  з  іншими  –  порожнє  і  невдячне  заняття.  Це  тільки  заважає  розвиватися  і  бути  щасливим.

14.  Якщо  вас  лякають  зміни  –  уявіть,  що  ви  наводите  порядок  вдома.  Спочатку  одне,  потім  інше  і  ось  вже  скрізь  чисто.

15.  Будь-які  наші  відносини  зі  світом  відображають  наше  сприйняття  себе.  Якщо  ви  не  любите  себе  і  постійно  відчуваєте  провину  –  всесвіт  не  сповільнить  підкинути  вам  приводів  для  засмучень  і  невдоволення.

16.  Що  означає  любити  себе?  Це  значить  святкувати  сам  факт  своєї  присутності  на  цій  землі.  Коли  ви  вдячні  собі  тільки  за  те,  що  ви  є,  цього  достатньо,  щоб  і  світ  любив  вас.

17.  Все,  що  має  статися,  обов'язково  трапиться.  В  потрібний  час.  У  потрібному  місці.  З  потрібними  людьми.

18.  Минуле  пішло  назавжди.  Змиріться  з  цим  фактом.  Єдине,  що  ви  можете  зробити  –  змінити  свої  думки  про  нього.  До  речі,  дуже  нерозумно  картати  себе  за  те,  що  ви  когось  образили  або  хтось  зачепив  вас  давним-давно.

19.  Любов  –  єдина  відповідь  на  будь-яку  нашу  проблему.  Дорога  до  неї  завжди  лежить  через  прощення.  Прощення  позбавляє  від  образи  і  провини.

20.  Любов  не  буває  поза  людини.  Вона  живе  всередині  нього.  Чим  сильніше  ви  любите,  тим  більшою  любов'ю  оточені.

21.  Якщо  бачити  в  проблемі  можливість  змінюватися,  а  в  кризі  –  потенціал  для  зростання,  то  ви  ніколи  не  будете  захоплені  обставинами  зненацька.

22.  Ви  не  зміните  іншої  людини,  поки  не  змінитеся  самі.

23.  Прийміть  в  собі  те,  що  раніше  відкидали.  Прийміть  те,  що  здається  дурним  і  смішним.  Припиніть  соромитися  і  комплексувати.

24.  Разом  з  любов'ю  до  себе  мати  самоповагу.

25.  Що  таке  любов  до  себе?  Це  визначити  мету  життя  та  знайти  собі  справу  по  душі.

26.  Не  варто  намагатися  виправити  проблему.  Краще  змінити  свої  думки.  І  проблема  дивним  чином  виправить  сама  себе.
Перекласти  на  українську  мову  16.03.20  10.47
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868207
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 16.03.2020

Коротка біографія Жана де Лафонтена

Краткая  биография  Жана  де  Лафонтена  (8  июля  1621  -  13  апреля  1695).
Жан  де  Лафонтен  -  французский  поэт,  писатель,  прославленный  баснописец,  член  Французской  академии  -  родился  в  провинции  Шампань,  в  Шато-Тьерри  8  июля  1621  г.  Отец  его  был  государственным  лесничим,  поэтому  детство  будущей  знаменитости  прошло  на  природе.  Жан  получил  первоначальное  образование  в  деревенской  школе,  затем  в  реймском  коллеже.  Позднее  изучал  в  парижской  ораторианской  семинарии  право,  т.к.  отец  видел  его  в  будущем  священником,  однако  поэзия  и  философия  увлекали  Лафонтена  гораздо  больше.
В  1647  г.  Лафонтен  возвращается  в  Шампань,  занимает  должность  отца  и  по  его  настоянию  в  возрасте  26  лет  женится  на  совсем  молоденькой  Мари  Эрикар.  Однако  вовсе  не  это  становится  переломным  моментом  в  его  биографии.  Служебные  и  семейные  обязанности  оставляют  его  равнодушным,  и  уже  скоро  Лафонтен  отправляется  в  столицу,  где  планирует  вести  совершенно  другой  образ  жизни,  заниматься  только  литературной  деятельностью.
Его  расчет  оказался  верным:  он  быстро  обрел  покровителей  среди  знати,  сумел  добиться  славы  на  литературном  поприще,  нашел  себе  друзей,  в  том  числе  среди  очень  известных  людей,  в  частности,  принца  Конде,  мадам  де  Лафайед,  Ларошфуко  и  др.  Знаменитый  министр  Фуке  сделал  его  обладателем  большой  пенсии.  В  то  же  время  Людовик  XIV  не  слишком  жаловал  поэта:  ему  не  нравились  выходившие  из-под  его  пера  новеллы  слишком  фривольного  содержания,  кроме  того,  ему  не  импонировали  безответственность,  легкомысленность  литератора,  который  не  хотел  признавать  каких-либо  обязанностей.  По  понятным  причинам  не  одобряла  его  творчества  и  церковь.  Одно  время  король  даже  препятствовал  тому,  чтобы  Лафонтена  избрали  членом  академии.  Это  событие  стало  несколько  запоздалым,  произошло  лишь  в  1684  г.
Образ  жизни  литератора  был  сугубо  светским,  он  не  отказывал  себе  в  удовольствиях,  которые  делало  доступными  его  положение,  в  том  числе  в  любовных  связях,  а  его  общение  с  семьей,  оставшейся  в  имении,  сводилось  в  основном  к  редкой  переписке  с  женой.  Только  друзья  заставляли  его  хоть  иногда  наносить  короткие  визиты  на  родину.  Собственные  дети  интересовали  поэта  очень  мало,  однажды  он  даже  не  узнал  своего  сына,  который  успел  сильно  повзрослеть  после  последней  встречи  с  отцом.
В  большую  литературу  Лафонтен  вошел  в  1654  г.,  когда  ему  было  уже  33  года.  Из-под  его  пера  выходили  произведения  самых  разных  литературных  жанров,  например,  мадригалы,  баллады,  оды,  послания,  пьесы,  эклоги.  И  лишь  в  1668  г.  Лафонтен  впервые  выступил  в  амплуа  баснописца,  принесшем  ему  мировую  славу:  в  этом  году  было  опубликовано  первое  издание  «Басен  Эзопа,  переложенных  на  стихи  г-ном  де  Лафонтеном»,  состоявшее  из  шести  книг.  Во  втором  издании,  увидевшем  свет  в  1678  г.,  было  уже  11  томов,  в  1694  г.  были  опубликовано  последнее  издание  в  12  книгах.  Опираясь  на  наследие  античных  авторов,  используя  их  внешние  фабулы,  Жан  де  Лафонтен,  по  сути,  выступил  создателем  нового  жанра  и  тем  самым  обеспечил  себе  достойное  место  в  истории  литературы.  Басни  сделали  его  одним  из  великих  народных  национальных  поэтов,  были  переведены  на  самые  разные  языки  мира.
В  последние  годы  жизни  под  воздействием  общения  с  мадам  де  Саблиер  Лафонтен  переосмыслил  взгляды,  стал  более  благочестивым  и  отказался  от  фривольных  произведений.  В  73-летнем  возрасте  он  скончался  13  апреля  1695  г.  в  Париже.

http://www.wisdoms.one/biografiya_jan_lafonten.html


Высказывания  и  афоризмы  Жана  де  Лафонтена
 Человек  устроен  таким  образом,  что  для  него  нет  ничего  невозможного,  если  что-то  зажгло  пламя  в  его  душе.
Так  кратость  действует  успешнее  насилия.
Путь,  усыпанный  цветами,  никогда  не  приводит  к  славе.
Скрывать  что-либо  от  друзей  опасно;  но  еще  опасней  ничего  от  них  не  скрывать.
На  крыльях  времени  уносится  печаль.
Терпение  и  время  дают  больше,  чем  сила  или  страсть.
В  меде  тонет  больше  мух,  чем  в  уксусе.
Любовь,  любовь,  когда  ты  овладеваешь  нами,  можно  сказать:  прости,  благоразумие!
Мы  встречаем  свою  судьбу  на  пути,  который  избираем,  чтобы  уйти  от  неё.
Истинное  величие  состоит  в  том,  чтобы  владеть  собою.
Вдвойне  приятно  обманывать  обманщика.
Человек  устроен  так,  что,  когда  что-то  зажигает  его  душу,  всё  становится  возможным.
Тонет  больше  мух  в  меду,  нежели  в  уксусе.
Из  врагов  наших  часто  следует  бояться  больше  всего  самых  малых.
Нет  ничего  опаснее  невежественного  друга.
Выведи,  мой  друг,  меня  сперва  из  затруднения,  а  нравоучение  ты  и  потом  прочтешь.
Редка  истинная  любовь,  истинная  же  дружба  -  ещё  более  редка.
http://www.wisdoms.one/aforizmi_jan_lafonten.html


Басня  Жана  де  Лафонтена
Ворона  (  в  павлиных  перьях)
Когда  не  хочешь  быть  смешон,
Держися  звания,  в  котором  ты  рождён.
Простолюдин  со  знатью  не  роднися;
И  если  карлой  сотворён,
То  в  великаны  не  тянися,
А  помни  свой  ты  чаще  рост.
Утыкавши  себе  павлиным  перьем  хвост,
Ворона  с  Павами  пошла  гулять  спесиво
И  думает,  что  на  неё
Родня  и  прежние  приятели  её
Все  заглядятся,  как  на  диво;
Что  Павам  всем  она  сестра
И  что  пришла  её  пора
Быть  украшением  Юнонина  двора.
Какой  же  вышел  плод  её  высокомерья?
Что  Павами  она  ощипана  кругом,
И  что,  бежав  от  них,  едва  не  кувырком,
Не  говоря  уж  о  чужом,
На  ней  и  своего  осталось  мало  перья.
Она  было  назад  к  своим;  но  те  совсем
Заклёванной  Вороны  не  узнали,
Ворону  вдосталь  ощипали,
И  кончились  её  затеи  тем,
Что  от  Ворон  она  отстала,
А  к  Павам  не  пристала.
Я  эту  басенку  вам  былью  поясню.
Матрёне,  дочери  купецкой,  мысль  припала,
Чтоб  в  знатную  войти  родню.
Приданого  за  ней  полмиллиона.
Вот  выдали  Матрёну  за  барона.
Что  ж  вышло?  Новая  родня  ей  колет  глаз
Попрёком,  что  она  мещанкой  родилась,
А  старая  за  то,  что  к  знатным  приплелась:
И  сделалась  моя  Матрёна
Ни  Пава,  ни  Ворона
Источник:  https://pritchi.ru/id_6853
Перевела  на  украинский  язык  15.03.20        14.14

Коротка  біографія  Жана  де  Лафонтена  (8  липня  1621  -  13  квітня  1695).
Жан  де  Лафонтен,  французький  поет,  письменник,  славетний  байкар,  член  Французької  академії  -  народився  в  провінції  Шампань,  у  Шато-Тьєррі  8  липня  1621  р.  його  Батько  був  державним  лісничим,  тому  дитинство  майбутньої  знаменитості  пройшло  на  природі.  Жан  отримав  початкову  освіту  в  сільській  школі,  потім  у  реймському  коледжі.  Пізніше  навчався  в  паризькій  ораторианской  семінарії  право,  т.  к.  батько  бачив  його  в  майбутньому  священиком,  однак  поезія  і  філософія  захоплювали  Лафонтена  набагато  більше.
У  1647  р.  Лафонтен  повертається  в  Шампань,  займає  посаду  батька  і  за  його  наполяганням  у  віці  26  років  одружується  на  зовсім  молоденькою  Марі  Ерікар.  Однак  зовсім  не  це  стає  переломним  моментом  у  його  біографії.  Службові  та  сімейні  обов'язки  залишають  його  байдужим,  і  вже  скоро  Лафонтен  відправляється  в  столицю,  де  планує  вести  зовсім  інший  спосіб  життя,  займатися  тільки  літературною  діяльністю.
Його  розрахунок  виявився  вірним:  він  швидко  знайшов  покровителів  серед  знаті,  зумів  домогтися  слави  на  літературному  терені,  знайшов  собі  друзів,  у  тому  числі  дуже  відомих  людей,  зокрема,  принца  Конде,  мадам  де  Лафайед,  Ларошфуко  і  ін.  Знаменитий  міністр  Фуке  зробив  його  володарем  великої  пенсії.  У  той  же  час  Людовік  XIV  не  дуже  жалував  поета:  йому  не  подобалися  виходили  з-під  його  пера  новели  занадто  фривольного  змісту,  крім  того,  йому  не  імпонували  безвідповідальність,  легковажність  літератора,  який  не  хотів  визнавати  будь-яких  обов'язків.  Зі  зрозумілих  причин  не  схвалювала  його  творчості  і  церква.  Один  час  король  навіть  перешкоджав  тому,  щоб  Лафонтена  обрали  членом  академії.  Ця  подія  стала  дещо  запізнілим,  відбулося  лише  в  1684  р.
Спосіб  життя  літератора  був  суто  світським,  він  не  відмовляв  собі  в  задоволеннях,  які  робив  доступними  його  положення,  в  тому  числі  в  любовних  зв'язках,  а  його  спілкування  з  родиною,  яка  залишилася  в  маєтку,  зводилося  в  основному  до  рідкісної  листуванні  з  дружиною.  Лише  друзі  змушували  його  хоч  іноді  наносити  короткі  візити  на  батьківщину.  Власні  діти  цікавили  поета  дуже  мало,  одного  разу  він  навіть  не  впізнав  свого  сина,  який  встиг  сильно  подорослішати  після  останньої  зустрічі  з  батьком.
У  велику  літературу  Лафонтен  увійшов  у  1654  р.,  коли  йому  було  вже  33  роки.  З-під  його  пера  виходили  твори  різних  літературних  жанрів,  наприклад,  мадригали,  балади,  оди,  послання,  п'єси,  еклоги.  І  лише  в  1668  р.  Лафонтен  вперше  виступив  в  амплуа  байкаря,  який  приніс  йому  світову  славу:  в  цьому  році  було  опубліковано  перше  видання  «Байок  Езопа,  перекладених  на  вірші  паном  де  Лафонтена»,  що  складалося  з  шести  книг.  У  другому  виданні,  що  побачив  світ  у  1678  р.,  було  вже  11  томів,  у  1694  р.  було  опубліковано  останнє  видання  в  12  книгах.  Спираючись  на  спадщину  античних  авторів,  використовуючи  їх  зовнішні  фабули,  Жан  де  Лафонтен,  по  суті,  виступив  творцем  нового  жанру  і  тим  самим  забезпечив  собі  гідне  місце  в  історії  літератури.  Байки  зробили  його  одним  з  великих  народних  національних  поетів,  були  переведені  на  різні  мови  світу.
В  останні  роки  життя  під  впливом  спілкування  з  мадам  де  Саблиер  Лафонтен  переосмислив  погляди,  став  більш  благочестивим  і  відмовився  від  фривольних  творів.  В  73-річному  віці  він  помер  13  квітня  1695  р.  в  Парижі.

http://www.wisdoms.one/biografiya_jan_lafonten.html


Висловлювання  та  афоризми  Жана  де  Лафонтена
Людина  влаштована  таким  чином,  що  для  нього  немає  нічого  неможливого,  якщо  щось  запалила  полум'я  в  його  душі.
Так  кратость  діє  успішніше  насильства.
Шлях,  усипаний  квітами,  ніколи  не  призводить  до  слави.
Приховувати  що-небудь  від  друзів  небезпечно;  але  ще  небезпечніше  нічого  від  них  не  приховувати.
На  крилах  часу  несеться  печаль.
Терпіння  і  час  дають  більше,  ніж  сила  або  пристрасть.
У  меді  тоне  більше  мух,  ніж  в  оцті.
Любов,  любов,  коли  ти  опановує  нами,  можна  сказати:  вибач,  розсудливість!
Ми  зустрічаємо  свою  долю  на  шляху,  який  обираємо,  щоб  піти  від  неї.
Істинна  велич  полягає  в  тому,  щоб  володіти  собою.
Подвійно  приємно  обманювати  обманщика.
Людина  влаштована  так,  що,  коли  що-то  запалює  його  душу,  все  стає  можливим.
Тоне  більше  мух  в  меду,  ніж  в  оцті.
З  ворогів  наших  часто  слід  боятися  найбільше  малих.
Немає  нічого  небезпечніше  неосвіченого  одного.
Виведи,  мій  друг,  мене  спершу  зі  скрути,  а  мораль  ти  і  потім  прочитаєш.
Рідкісна,  справжня  любов,  справжня  дружба  -  ще  більш  рідкісна.
http://www.wisdoms.one/aforizmi_jan_lafonten.html


Байка  Жана  де  Лафонтена
Ворона  (  в  павлиному    пір'ї)
Коли  не  хочеш  бути  смішним,
Держися  звання,  в  якому  ти  народжений.
Простолюдин  зі  знаттю  не  роднися;
І  якщо  карлою  створений,
То  в    велетні  не  тянися,
А  пам'ятай  свій  ти  частіше  зрiст.
Утикавши  собі  павлиним  пером  хвіст,
Ворона  з  Павами  пішла  гуляти  пихато
І  думає,  що  на  неї
Рідня  і  колишні  приятелі  її
Всі  заглядяться,  як  на  диво;
Що  Павам  всім  вона  сестра
І  що  прийшла  її  пора
Бути  прикрасою  Юнонина  двора.
Який  же  вийшов  плід  її  надмiнностi?
Що  Павами  вона  ощипана  колом,
І  що,  втікши  від  них,  ледь  не  шкереберть,
Не  кажучи  вже  про  чужий,
На  ній  і  свого  залишилося  мало  пір'я.
Вона  була  назад  до  своїх;  але  ті  зовсім
Закльованноi    Ворони  не  впізнали,
Ворону  вдосталь  обпатрошили,
І  скінчилися  її  витівки  тим,
Що  від  Ворон  вона  відстала,
А  до  Пав  не  пристала.
Я  цю  баєчку  вам  дійсністю  поясню.
Мотрону,  дочки  Купецкий,  думка  припала,
 Щоб  в  знатну  увійти  рідню.
 Приданого  за  нею  півмільйона.
 Ось  видали  Мотрону  за  барона.
 Що  ж  вийшло?    Нова  рідня  їй  коле  очей
 Докори,  що  вона  міщанином  народилася,
 А  стара  за  те,  що  до  знатних    припленталася:
 І  стала  моя  Мотрона
 Ні  Пава,  ні  Ворона
 Джерело:  https://pritchi.ru/id_6853
 Переклала  на    українську    мову    15.03.20  14.14

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868110
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 15.03.2020

Дивовижний казковий світ японської американки Кинуко Крафт (Kinuko Craft)

Удивительный  сказочный  мир  японской  американки  Кинуко  Крафт(Kinuko  Craft)
         Американская  художница  японского  происхождения  Кинуко  Крафт  (Kinuko  Craft)  создает  удивительный  волшебный  мир  сказок  так,  как  будто  у  нее  в  руках  волшебная  палочка  вместо  кисточек  и  красок.
         Кинуко  Крафт  одна  из  наиболее  уважаемых  и  известных  сегодня  фэнтезийных  художниц  в  жанре  Renaissance.
       Она  родилась  в  1940  г.  в  Японии,  где  жила  и  училась  до  1962  года,  потом  переехала  в  США,  где  продолжает  жить  и  творить  до  сих  пор.
       Первыми  учебниками  Кинуко  стали  книги  из  библиотеки  деда-каллиграфа,  и  девочка  получила  такой  заряд  вдохновения,  что  решила  поступать  сначала  в  художественный  колледж  Канадзава  в  Японии,  а  затем  изучать  искусство  иллюстрации  в  Чикагском  университете.
           Как  и  многие  другие  художники,  Кинуко  начинала  свою  карьеру  как  внештатный  сотрудник  целого  ряда  журналов,  таких  как  The  New  York  Times,  Newsweek,  Time,  Forbes,  Sports  Illustrated  и  т.д.  и  надо  сказать,  достигла  многого,  но,  все  же  решила  «отправиться  в  свободное  плавание»,  чтобы  иметь  возможность  решать  самой  что  и  как  рисовать.  С  середины  девяностых,  специализируется  на  иллюстрирование  детских  книг,  суперобложках  к  книгам  фэнтези  и  плакатах.
         В  «New  York  Times»  о  ее  работах  писали:  «Иллюстрации  К.И.  Крафт  —  настоящее  чудо…  Они  неизменно  поражают  тщательной  прорисовкой  мельчайших  деталей  и  множеством  удивительных  находок».
Фантазии  тех,  кто  верит  в  чудеса  и  волшебниц,  в  прекрасные  балы  и  в  счастливую  судьбу,  воплощаются  в  жизнь  с  пронизанными  чудесным  светом  иллюстрациями  Кинуко  Крафт,  творения  которой  навеяны  полотнами  французских  живописцев  XVII-XVIII  веков…»
       Не  каждый  мастер  способен  похвастаться  большим  количеством  профессиональных  наград,  а  у  Кинуко  из  ни  мало-ни  много,  а  100(!)  в  том  числе  пять  золотых  медалей  от  нью-йоркского  Общества  иллюстраторов.  Впрочем,  как  настоящий  профессионал,  художница  никогда  не  остается  довольной  до  конца  тем,  что  сделано.
       Принято  считать,  что  художник,  всю  жизнь  проживший  в  другом  мире  в  другой  стране  не  способен  понять  чужие  сказки  или  почувствовать  их,  но  Кинуко  рассказала  историю  Василисы  Прекрасной  и  Бабы  Яги  (!)  так,  что  кажется,  будто  В.М.Васнецов  стоял  за  ее  спиной  и  давал  советы.
         Тончайшие  паутинки  лучиков  света  и  игра  теней,  каждый  листик,  травинки  в  сказочном  лесу,  цветы…  Сказочные  наряды,  украшения  и  антуражи,  пейзажи  притягивают  взгляд  словно  магнитом  и  кажется,  что  попадаешь  в  другое  измерение.
         Сказать,  что  иллюстрации  Кинуко  хороши,  значит  не  сказать  ровным  счетом  ничего.  Честно  говоря,  слова  не  способны  выразить  все  те  чувства  и  ощущения,  которые  возникают  в  душе,  когда  рассматриваешь  работы  художницы.  Впрочем  и  слово  «рассматриваешь»  не  совсем  правильное,  здесь  уместно  лишь  слово  «созерцать».
       Кроме  этого  она  рисовала  и  просто  картины  с  разными  темами.  Одна  из  картин  любимых  многими  почитателями  ее  таланта,  посвящена  незаурядной  женщине  Элеоноре  или  Альеноре  Аквитанской,  самой  красивой  девушке  средневековья.
             Она  родилась  в  1122  году  и  умерла  в  возрасте  82  лет,  прожив,  наверное,  самую  бурную  и  насыщенную  жизнь,  среди  всех  средневековых  личностей…  Она  была  дважды  замужем-первый  раз  за  королем  Франции,  а  потом  разведясь  с  ним,  стала  королевой  Англии.
Ее  сын-всем  известный  Ричард  Львиное  сердце.
Турандот      Золушка      Король  Мидас      Манон    Кармен  Спящая  красавица
Ромео  и  Джульетта      Аида
Дневник  ЗИТТА
Перевела  на  украинский  язык    15.03.20          6.27    

Дивовижний  казковий  світ  японської  американки  Кинуко  Крафт(Kinuko  Craft)
Американська  художниця  японського  походження  Кинуко  Крафт  (Kinuko  Craft)  створює  дивовижний  чарівний  світ  казок  так,  як  ніби  у  неї  в  руках  чарівна  паличка  замість  пензликів  і  фарб.
Кинуко  Крафт  одна  з  найбільш  шанованих  і  відомих  сьогодні  фентезійних  художниць  в  жанрі  Renaissance.
Вона  народилася  в  1940  р.  в  Японії,  де  жила  і  навчалася  до  1962  року,  потім  переїхала  до  США,  де  продовжує  жити  і  творити  досі.
Першими  підручниками  Кинуко  стали  книги  з  бібліотеки  діда-каліграфа,  і  дівчинка  отримала  такий  заряд  натхнення,  що  вирішила  вступати  спочатку  в  художній  коледж  Канадзава  в  Японії,  а  потім  вивчати  мистецтво  ілюстрації  в  Чиказькому  університеті.
Як  і  багато  інших  художників,  Кинуко  починала  свою  кар'єру  як  позаштатний  співробітник  цілого  ряду  журналів,  таких  як  The  New  York  Times,  Newsweek,  Time,  Forbes,  Sports  Illustrated  і  т.  д.  і  треба  сказати,  досягла  багато  чого,  але,  все  ж  вирішила  відправитися  у  вільне  плавання»,  щоб  мати  можливість  вирішувати  самій,  що  і  як  малювати.  З  середини  дев'яностих,  спеціалізується  на  ілюстрування  дитячих  книжок,  суперобложках  до  книг  фентезі  і  плакатах.
В  «New  York  Times»  про  її  роботах  писали:  «Ілюстрації  К.  І.  Крафт  —  справжнє  диво...  Вони  незмінно  вражають  ретельної  промальовуванням  найдрібніших  деталей  та  безліччю  дивовижних  знахідок».
Фантазії  тих,  хто  вірить  в  чудеса  та  чарівниць,  в  прекрасні  бали  і  в  щасливу  долю,  втілюються  в  життя  з  пронизаними  чудесним  світлом  ілюстраціями  Кинуко  Крафт,  творення  якої  навіяні  полотнами  французьких  живописців  XVII-XVIII  століть...»
Не  кожен  майстер  здатний  похвалитися  великою  кількістю  професійних  нагород,  а  у  Кинуко  з  ні  мало  ні  багато,  а  100(!)  у  тому  числі  п'ять  золотих  медалей  від  нью-йоркського  Товариства  ілюстраторів.  Втім,  як  справжній  професіонал,  художниця  ніколи  не  залишається  задоволеною  до  кінця  тим,  що  зроблено.
Прийнято  вважати,  що  художник,  який  все  життя  прожив  в  іншому  світі  в  іншій  країні  не  здатний  зрозуміти  чужі  казки  або  відчути  їх,  але  Кинуко  розповіла  історію  Василини  Прекрасної  і  Баби  Яги  (!)  так,  що  здається,  ніби  В.  М.  Васнецов  стояв  за  її  спиною  і  давав  поради.
Тоненькі  павутинки  промінчиків  світла  і  гра  тіней,  кожен  листочок,  травинки  в  казковому  лісі,  квіти...  Казкові  наряди,  прикраси  і  антуражи,  пейзажі  немов  магнітом  притягують  погляд  і  здається,  що  потрапляєш  в  інший  вимір.
Сказати,  що  ілюстрації  Кинуко  гарні,  значить  не  сказати  нічого.  Чесно  кажучи,  слова  не  здатні  виразити  ті  почуття  і  відчуття,  які  виникають  в  душі,  коли  розглядаєш  роботи  художниці.Втім  і  слово  «розглядаєш»  не  зовсім  правильне,  тут  доречно  лише  слово  «споглядати».
   Крім  цього  вона  малювала  і  просто  картини  з  різними  темами.    Одна  з  картин  улюблених  багатьма  шанувальниками  її  таланту,  присвячена  неабиякою  жінці  Елеонорі  або  Альеноре  Аквитанской,  найкрасивішій  дівчині  середньовіччя.
   Вона  народилася  в  1122  році  і  померла  у  віці  82  років,  проживши,  напевно,  саму  бурхливу  і  насичене  життя,  серед  всіх  середньовічних  особистостей  ...  Вона  була  двічі  заміжня-перший  раз  за  королем  Франції,  а  потім  розлучившись  з  ним,  стала  королевою  Англії.
 Її  син-всім  відомий  Річард  Левине  серце.
 Турандот  Попелюшка  Король  Мідас  Манон  Кармен  Спляча  красуня
 Ромео  і  Джульєтта  Аїда
 щоденник  Зітта
 Переклала  на    українську    мову    15.03.20  6.27

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868049
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 15.03.2020

Дивовижні замки Ірландії

Изумительные  замки  Ирландии
Ирландия  считается  одним  из  рекордсменов  по  количеству  средневековых  замков  на  своей  территории.  К  сожалению,  от  разрушительной  силы  времени  «спаслись»  немногие  когда-то  величественные  сооружения.  На  сегодняшний  день  здесь  находятся  тысячи  руин  древних  замков.
Стоит  отметить,  что  даже  в  разрушенном  виде  они  представляют  огромною  историческую  ценность  и  являются  гордостью  страны.  Дошедшие  до  нашего  времени  замки  служат  в  качестве  популярных  достопримечательностей  для  туристов.  Некоторые  из  них  были  отреставрированы  и  переоборудованы  под  отели  или  музеи.  Так  что  каждый  путешественник-толстосум  имеет  возможность  остановиться  в  одном  из  старинных  замков  и  ощутить  дух  прошлого.
10  место.  Замок  Бэлликэрбери
9  место.  Замок  Бунратти

8  место.  Замок  Бларни

7  место.  Замок  Дангвайр

6  место.  Замок  Гленвех

5  место.  Замок  Мэлахайд

4  место.  Замок  Эшфорд
3  место.  Замок  Блэкрок


2  место.  Замок  Килкенни
1  место.  Замок  Лисмор
Перевела  на  украинский  язык      14.03.20        14.15


Дивовижні  замки  Ірландії
 Ірландія  вважається  одним  з  рекордсменів  за  кількістю  середньовічних  замків  на  своїй  території.    На  жаль,  від  руйнівної  сили  часу  «врятувалися»  мало  хто  колись  величні  споруди.    На  сьогоднішній  день  тут  знаходяться  тисячі  руїн  древніх  замків.
 Варто  відзначити,  що  навіть  в  зруйнованому  вигляді  вони  представляють  огромною  історичну  цінність  і  є  гордістю  країни.    Дійшли  до  нашого  часу  замки  служать  в  якості  популярних  пам'яток  для  туристів.    Деякі  з  них  були  відреставровані  і  переобладнані  під  готелі  або  музеї.    Так  що  кожен  мандрівник-товстосум  має  можливість  зупинитися  в  одному  із  старовинних  замків  і  відчути  дух  минулого.
 10  місце.    замок  Беллікербері
 9  місце.    замок  Бунратті

 8  місце.    замок  Бларні

 7  місце.    замок  Дангвайр

 6  місце.    замок  Гленвех

 5  місце.    замок  Мелахайд

 4  місце.    замок  Ешфорд
 3  місце.    замок  Блекрок


 2  місце.    замок  Кілкенні
 1  місце.    замок  Лісмор
 Переклала    на  українську    мову    14.03.20  14.15

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867971
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 14.03.2020

МАЛЕНЬКА ТАЄМНИЦЯ ШВАРЦВАЛЬДСКИХ ГІР.

МАЛЕНЬКАЯ  ТАЙНА  ШВАРЦВАЛЬДСКИХ  ГОР.
     Дунай  -  самая  длинная  река  на  территории  Европейского  союза.  Она  несет  свои  воды  по  территории  десяти  государств  и  проходит  через  столицы  четырех  стран.  В  завершении  своего  пути  она  образует  дельту  на  границе  Украины  и  Румынии  и    впадает  в  Черное  море.  А  вот  начало  река  берет  в  горах  Шварцвальда  в  Германии.  Исток  Дуная  (Донаукель)  находится  в  небольшом  городе  Донауэшинген.
         И  хотя  Донауэшинген  -  очаровательный  старинный  немецкий  городок,  его  единственная  достопримечательность  -  это  источник  Дуная,  отмеченный  небольшим  водоемом  с  прозрачной  голубой  водой.  Он  окружен  кованым  железным  забором  и  аллегорическими  статуями,  которые  были  созданы  Адольфом  Хиром  в  1895  году.  Они  изображают  Баар  (большое  центральное  плато  Германии)  как  мать,  которая  показывает  своей  дочери  (Дунаю)  выход  в  мир.
         Самые  ранние  достоверные  сведения  о  Дунае  можно  найти  в  работах  Геродота,  которые  относятся  к  V  веку  до  нашей  эры.  Река  Истр  (так  в  Древней  Греции  называли  Дунай)  начинается  в  стране  кельтов,  течет,  пересекая  Европу  посередине,  и  впадает  в  Эвксинский  понт  (Черное  море)  семью  рукавами.  Знаменитый  император  Траян  в  105  году  н.э.  возвел  через  Дунай  первый  каменный  мост.  Это  сооружение  стало  самым  длинным  мостом  античности:  его  длина  составляла  более  километра.  Однако  менее,  чем  через  полвека  мост  был  разрушен  по  приказу  императора  Адриана,  чтобы  затруднить  варварам  переправу  через  Дунай.
         Официально  Дунай  начинается  в  месте  встречи  двух  рек  -  Брега  и  Бригаха.  Однако  в  процессе  определения  источника  реки  не  обошлось  без  споров.  Брег,  который  больше  по  размеру,  чем  Бригах,  берет  свое  начало  на  горе  Бренд  возле  маленького  городка  Фуртванген,  где  считают,  что  размер  имеет  значение  и  поэтому  утверждают,  что  именно  в  их  городе  находится  истинное  место  происхождения  Дуная.
         Однако  еще  во  времена  Римской  империи  считалось,  что  источник  Дуная  находится  в  Донауэшингене.  В  1981  году  немецкое  правительство  дало  небольшому  водоему,  окруженному  ротондой,  официальное  название  -  Донаукель.
 
Перевела  на  украинский  язык  13.03.20      19.07


МАЛЕНЬКА  ТАЄМНИЦЯ  ШВАРЦВАЛЬДСКИХ  ГІР.
Дунай  -  найдовша  річка  на  території  Європейського  союзу.  Вона  несе  свої  води  по  території  десяти  держав  і  проходить  через  столиці  чотирьох  країн.  На  завершення  свого  шляху  вона  утворює  дельту  на  кордоні  України  і  Румунії,  і  впадає  в  Чорне  море.  А  ось  початок  річка  бере  в  горах  Шварцвальду  в  Німеччині.  Витік  Дунаю  (Донаукель)  знаходиться  в  невеликому  місті  Donaueschingen.
І  хоча  Donaueschingen  -  чарівне  старовинне  німецьке  містечко,  його  єдина  пам'ятка  -  це  джерело  Дунаю,  зазначений  невеликою  водоймою  з  прозорою  блакитною  водою.  Він  оточений  кованим  залізним  парканом  і  алегоричними  статуями,  які  були  створені  Адольфом  Хиром  в  1895  році.  Вони  зображують  Баар  (велике  центральне  плато  Німеччини)  як  мати,  яка  показує  своєї  дочки  (Дунаю)  вихід  у  світ.
Найбільш  ранні  достовірні  відомості  про  Дунаї  можна  знайти  у  працях  Геродота,  які  відносяться  до  V  століття  до  нашої  ери.  Річка  Істр  (так  у  Стародавній  Греції  називали  Дунай)  починається  в  країні  кельтів,  тече,  перетинаючи  Європу  посередині,  і  впадає  в  Евксинський  понт  (Чорне  море)  сімома  рукавами.  Знаменитий  імператор  Траян  у  105  році  н.  е.  звів  через  Дунай  перший  кам'яний  міст.  Це  споруда  стало  найдовшим  мостом  античності:  його  довжина  становила  більше  кілометра.  Проте  менш  ніж  через  півстоліття  міст  був  зруйнований  за  наказом  імператора  Адріана,  щоб  утруднити  варварам  переправу  через  Дунай.
Офіційно  Дунай  починається  в  місці  зустрічі  двох  річок  -  Брега  і  Бригаха.  Однак  у  процесі  визначення  джерела  річки  не  обійшлося  без  суперечок.  Брег,  який  більше  за  розміром,  ніж  Бригах,  бере  свій  початок  на  горі  Бренд  біля  маленького  містечка  Furtwangen,  де  вважають,  що  розмір  має  значення  і  тому  стверджують,  що  саме  в  їх  місті  знаходиться  справжнє  місце  походження  Дунаю.
Однак  ще  в  часи  Римської  імперії  вважалося,  що  джерело  Дунаю  перебуває  в  Донауэшингене.  У  1981  році  німецький  уряд  дало  невеликого  водоймища,  оточеного  ротондою,  офіційна  назва  -  Донаукель.

Переклала  на  українську  мову  13.03.20  19.07

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867881
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 13.03.2020

«Музейний Оскар» за найкращу архітектуру отримала галерея з Норвегії

«Музейный  Оскар»  за  лучшую  архитектуру  получила  галерея  из  Норвегии
 
Галерея  «Твист»  (Twist  gallery),  расположенная  в  музее  и  парке  скульптур  Кистефос  примерно  в  часе  езды  от  норвежской  столицы  Осло,  получила  награду  LCD  в  Берлине  2020  года  за  лучшую  архитектуру.  В  этой  номинации  она  обошла  двух  конкурентов  —  Национальный  музей  Катара  в  Дохе  и  Музей  Виктории  и  Альберта  в  шотландском  Данди.
     Награду  LCD  Awards  (Leading  Culture  Destinations)  за  выдающиеся  культурные  достижения  называют  «музейным  Оскаром».  В  этом  году  её  вручали  в  шестой  раз,  и  впервые  церемония  проходила  не  в  Лондоне,  а  в  Берлине.  Учредители  премии  отмечают  исключительные  культурные  инициативы  —  как  существующие,  так  и  возникающие  —  чтобы  вдохновить  динамический  обмен  и  создать  глобальную  сеть  между  культурой  и  туризмом.
     Сооружение  «Твист»  в  музее  Кистефос  представляет  собой  одновременно  галерею,  мост  и  скульптуру.  Здание  площадью  1000  квадратных  метров  было  спроектировано  компанией  BIG  (Bjarke  Ingels  Group)  из  Дании.  Оно  соединяет  берега  реки  Рандсельва  и  примерно  на  середине  превращается  в  скульптурную  форму,  «перекручиваясь»  на  90  градусов.  Такие  влиятельные  издания,  как  «Нью-Йорк  Таймс»,  «Блумберг»  и  «Телеграф»  уже  назвали  галерею  культурным  центром,  который  обязательно  нужно  посетить.
       Внешний  вид  и  интерьеры  галереи  «Твист».  Источник:  kistefosmuseum.com
Биргитте  Эспеланд,  директор  музея  и  парка  скульптур  Кистефос,  отметила  большое  значение,  которое  имеет  награда  LCD  Awards  —  она  помещает  учреждение  «на  карту  и  повышает  его  узнаваемость  во  всём  мире».  «Мы  с  нетерпением  ждём  возможности  в  ближайшие  годы  представить  выставки  и  художников  международного  значения,  а  также  создать  незабываемые  впечатления  у  посетителей»,  —  добавила  руководитель.
       Международное  жюри  отметило  ещё  одного  номинанта  из  Норвегии  —  фонд  «Бергенская  ассамблея»  получил  награду  Avis  Travellers'  за  лучший  культурный  фестиваль.  Эта  же  премия  в  категории  «Лучший  развивающийся  культурный  город»  была  вручена  столице  Грузии,  Тбилиси.
       Грузинская  столица  Тбилиси  стала  «Лучшим  развивающимся  культурным  городом».  Источник:  Национальная  туристическая  администрация  Грузии
         Национальный  музей  Катара  -  один  из  номинантов  на  премию  LCD  Awards  за  лучшую  архитектуру.  Источник:  artnet.News
       Национальный  музей  Катара  стал  победителем  в  категории  «Лучший  музейный  магазин».  Источник:  theceomagazine.net
       Ещё  один  претендент  на  LCD  Awards  за  лучшую  архитектуру  -  музей  V&A  Dundee  в  Шотландии.  Источник:  vam.ac.uk
       Экспозиция  «Хильма  аф  Клинт.  Картины  для  будущего»  в  нью-йоркском  Музее  Гуггенхайма  признана  выставкой  года.  Источник:  guggenheim.org
         Грузинская  столица  Тбилиси  стала  «Лучшим  развивающимся  культурным  городом».  Источник:  Национальная  туристическая  администрация  Грузии
       Национальный  музей  Катара  -  один  из  номинантов  на  премию  LCD  Awards  за  лучшую  архитектуру.  Источник:  artnet.News
         Уже  упомянутый  Национальный  музей  Катара  стал  победителем  в  номинации  «Лучший  музейный  магазин».  А  «Выставкой  года»  была  признана  экспозиция  «Хильма  аф  Клинт.  Картины  для  будущего»  в  нью-йоркском  Музее  Гуггенхайма.  Наш  материал  «Хороший  вопрос:  кто  такая  Хильма  аф  Клинт  и  почему  её,  а  не  Кандинского,  назвали  пионером  абстракции»,  приуроченный  к  этому  показу,  читайте  по  ссылке.
Всего  LCD  Awards  в  Берлине  получили  18  победителей  в  разных  категориях  из  13-ти  стран.
По  материалам  официального  сайта  Музея  и  парка  скульптур  Кистефос,  официального  сайта  Leading  Culture  Destinations  Awards,  изданий  ArtDaily  и  Islamic  Arts  Magazine
Перевела  на  украинский  язык        13.03.20        18.11

«Музейний  Оскар»  за  найкращу  архітектуру  отримала  галерея  з  Норвегії

Галерея  «Твіст»  (Twist  gallery),  розташована  в  музеї  і  парку  скульптур  Кистефос  приблизно  в  годині  їзди  від  норвезької  столиці  Осло,  отримала  нагороду  LCD  в  Берліні  2020  року  за  найкращу  архітектуру.  У  цій  номінації  вона  обійшла  двох  конкурентів  —  Національний  музей  Катару  в  Досі  і  Музей  Вікторії  і  Альберта  в  шотландському  Данді.
Нагороду  LCD  Awards  (Leading  Culture  Destinations)  за  видатні  культурні  досягнення  називають  «музейним  Оскаром».  У  цьому  році  її  вручали  в  шостий  раз,  і  вперше  церемонія  проходила  не  в  Лондоні,  а  в  Берліні.  Засновники  премії  відзначають  виняткові  культурні  ініціативи  —  як  існуючі,  так  і  нові  —  щоб  надихнути  динамічний  обмін  і  створити  глобальну  мережу  між  культурою  і  туризмом.
Споруда  «Твіст»  в  музеї  Кистефос  являє  собою  одночасно  галерею,  міст  і  скульптуру.  Будівля  площею  1000  квадратних  метрів  було  спроектовано  компанією  BIG  (Bjarke  Ingels  Group)  з  Данії.  Воно  з'єднує  береги  річки  Рандсельва  і  приблизно  на  середині  перетворюється  в  скульптурну  форму,  «перекручиваясь  на  90  градусів.  Такі  впливові  видання,  як  «Нью-Йорк  Таймс»,  «Блумберг»  і  «Телеграф»  вже  назвали  галерею  культурним  центром,  який  обов'язково  потрібно  відвідати.
Зовнішній  вигляд  та  інтер'єри  галереї  «Твіст».  Джерело:  kistefosmuseum.com
Біргітта  Espeland,  директор  музею  і  парку  скульптур  Кистефос,  зазначила  велике  значення,  яке  має  нагорода  LCD  Awards  —  вона  поміщає  установа  «на  картку  і  підвищує  його  впізнаваність  у  всьому  світі».  «Ми  з  нетерпінням  чекаємо  можливості  в  найближчі  роки  уявити  виставки  художників  міжнародного  значення,  а  також  створити  незабутні  враження  у  відвідувачів»,  —  додала  керівник.
Міжнародне  журі  відзначило  ще  одного  номінанта  з  Норвегії  —  фонд  «Бергенская  асамблея»  отримав  нагороду  Avis  Travellers'  за  кращий  культурний  фестиваль.  Ця  ж  премія  в  категорії  «Кращий  розвивається  культурний  місто»  була  вручена  столиці  Грузії,  Тбілісі.
Грузинська  столиця  Тбілісі  стала  «Кращим  розвиваються  культурним  містом».  Джерело:  Національна  туристична  адміністрація  Грузії
Національний  музей  Катару  -  один  з  номінантів  на  премію  LCD  Awards  за  найкращу  архітектуру.  Джерело:  artnet.News
Національний  музей  Катару  став  переможцем  у  категорії  «Кращий  музейний  магазин».  Джерело:  theceomagazine.net
Ще  один  претендент  на  LCD  Awards  за  найкращу  архітектуру  -  музей  V&A  Dundee  в  Шотландії.  Джерело:  vam.ac.uk
Експозиція  «Хильма  аф  Клінт.  Картини  для  майбутнього»  в  нью-йоркському  Музеї  Гуггенхайма  визнана  виставкою  року.  Джерело:  guggenheim.org
Грузинська  столиця  Тбілісі  стала  «Кращим  розвиваються  культурним  містом».Джерело:  Національна  туристична  адміністрація  Грузії
   Національний  музей  Катару  -  один  з  номінантів  на  премію  LCD  Awards  за  кращу  архітектуру.    Джерело:  artnet.News
   Уже  згаданий  Національний  музей  Катару  став  переможцем  в  номінації  «Кращий  музейний  магазин».    А  «Виставкою  року»  була  визнана  експозиція  «Хільмі  аф  Клінт.    Картини  для  майбутнього  »в  нью-йоркському  Музеї  Гуггенхайма.    Наш  матеріал  «Хороше  запитання:  хто  така  Хільмі  аф  Клінт  і  чому  її,  а  не  Кандинського,  назвали  піонером  абстракції»,  приурочений  до  цього  показу,  читайте  за  посиланням.
 Всього  LCD  Awards  в  Берліні  отримали  18  переможців  в  різних  категоріях  з  13-ти  країн.
 За  матеріалами  офіційного  сайту  Музею  і  парку  скульптур  Кістефос,  офіційного  сайту  Leading  Culture  Destinations  Awards,  видань  ArtDaily  і  Islamic  Arts  Magazine
 Переклала  на  українську    мову    13.03.20  18.11

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867872
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 13.03.2020

Приголомшливі мереживні вази Gordon Pembridge

Потрясающие  кружевные  вазы  Gordon  Pembridge
       Гордон  Пэмбридж  —  прирожденный  художник.  Живописец,  фотограф,  резчик  по  дереву,  скульптор  и  гравер,  его  таланты  многочисленны  и  разнообразны,  и,  кажется,  всё  легко  ему  дается.  Родился  Гордон  в  Кении  и  провел  там  первые  десять  своих  лет.  Очарование  дикими  пейзажами  этой  страны  стало  вдохновением  при  создании  его  работ.
         Большую  часть  своей  жизни  Гордон  Пембридж  живет  в  Новой  Зеландии.Для  своих  резных  чаш  Гордон  использует  древесину  кипарисов,  которые  упали  и  пролежали  долгое  время  в  болотах.  Сперва  он  вытачивает  на  токарном  станке  чашу,  толщиной  несколько  миллиметров,  а  потом  при  помощи  гравировки  вырезает  тончайшие  детали  потрясающих  природных  ландшафтов  и  диких  животных.
         В  настоящее  время  Гордон  Пембридж  признанный  мастер,  работает  на  себя,  сам  определяет  цены  на  свое  искусство  и  поэтому  может  больше  уделять  времени  тончайшей  проработке  своих  изделий.
https://www.livemaster.ru/topic/2295847-potryasayuschie-kruzhevnye-vazy-gordon-pembridge
http://gordonpembridge.com/
Перевела  на  украинский  язык  12.03.20        16.43
 
Приголомшливі  мереживні  вази  Gordon  Pembridge
   Гордон  Пембрідж  -  природжений  художник.    Живописець,  фотограф,  різьбяр  по  дереву,  скульптор  і  гравер,  його  таланти  численні  і  різноманітні,  і,  здається,  все  легко  йому  дається.    Народився  Гордон  в  Кенії  і  провів  там  перші  десять  своїх  років.    Чарівність  дикими  пейзажами  цієї  країни  стало  натхненням  при  створенні  його  робіт.
   Більшу  частину  свого  життя  Гордон  Пембрідж  живе  в  Новій  Зеландіі.Для  своїх  різьблених  чаш  Гордон  використовує  деревину  кипарисів,  які  впали  і  пролежали  довгий  час  в  болотах.    Спершу  він  виточує  на  токарному  верстаті  чашу,  товщиною  кілька  міліметрів,  а  потім  за  допомогою  гравіювання  вирізає  найтонші  деталі  приголомшливих  природних  ландшафтів  і  диких  тварин.
   В  даний  час  Гордон  Пембрідж  визнаний  майстер,  працює  на  себе,  сам  визначає  ціни  на  своє  мистецтво  і  тому  може  більше  приділяти  часу  найтоншої  опрацюванні  своїх  виробів.
 https://www.livemaster.ru/topic/2295847-potryasayuschie-kruzhevnye-vazy-gordon-pembridge
 http://gordonpembridge.com/
 Переклала  на  українську    мову    12.03.20  16.43

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867760
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 12.03.2020

Баварська КАЗКА, оточена Альпами

БАВАРСКАЯ  СКАЗКА,  ОКРУЖЕННАЯ  АЛЬПАМИ

Гармиш-Партенкирхен  -  это  настоящая  баварская  сказка,  окруженная  Альпами

Бавария  славится  на  весь  мир  не  только  легендарным  пивом,  но  и  роскошными  дворцами,  величественными  замками  и  потрясающей  природой.
Здесь  много  красивых  мест.
Одно  из  них  –  очень  интересный  и  необычный  городок  Гармиш-Партенкирхен,  расположенный  в  долине  и  окруженный  Баварскими  Альпами.  От  него  рукой  подать  до  Цугшпитце  —  самой  высокой  горы  в  Германии.  Река  Лойзак  делит  городок  на  две  части.

Гармиш-Партенкирхен  образован  в  1935  году,  перед  проведением  IV  Зимних  олимпийских  игр.  Город  совсем  молодой,  ему  нет  и  100  лет.  Он  был  образован  путем  слияния  двух  древних  поселений,  существующих  со  времен  раннего  Средневековья.  Местные  жители  не  восприняли  нововведение,  и  до  сих  пор  называют  свои  поселки  старыми  названиями.  Западная  часть  городка  —  Гармиш,  а  восточная  —  Партенкирхен.  Разделены  эти  населенные  пункты  железной  дорогой,  под  которой  проходят  автомобильный  и  пешеходный  тоннели.
Интересен  и  тот  факт,  что  до  сих  пор  Гармиш-Партенкирхен  не  имеет  официального  статуса  города.
Источник:  https://turizm.mirvokrugnas.com/
Перевела  на  украинский  язык  11.03.20      19.35

Баварська  КАЗКА,  оточена    Альпами

 Гарміш-Партенкірхен  -  це  справжня  баварська  казка,  оточена  Альпами

 Баварія  славиться  на  весь  світ  не  лише  легендарним  пивом,  а  й  розкішними  палацами,  величними  замками  і  приголомшливою  природою.
 Тут  багато  красивих  місць.
 Одне  з  них  -  дуже  цікавий  і  незвичайний  містечко  Гарміш-Партенкірхен,  розташований  в  долині  і  оточений  Баварськими  Альпами.    Від  нього  рукою  подати  до  Цугшпітце  -  найвищої  гори  в  Німеччині.    Річка  Лойзак  ділить  містечко  на  дві  частини.

 Гарміш-Партенкірхен  утворений  в  1935  році,  перед  проведенням  IV  Зимових  олімпійських  ігор.    Місто  зовсім  молодий,  йому  немає  і  100  років.    Він  був  утворений  шляхом  злиття  двох  стародавніх  поселень,  що  існують  з  часів  раннього  Середньовіччя.    Місцеві  жителі  не  сприйняли  нововведення,  і  до  сих  пір  називають  свої  селища  старими  назвами.    Західна  частина  міста  -  Гарміш,  а  східна  -  Партенкірхен.    Розділені  ці  населені  пункти  залізницею,  під  якою  проходять  автомобільний  і  пішохідний  тунелі.
 Цікавий  і  той  факт,  що  до  сих  пір  Гарміш-Партенкірхен  не  має  офіційного  статусу  міста.
 Джерело:  https://turizm.mirvokrugnas.com/
 Переклала  на    українську    мову    11.03.20  19.35

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867670
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 11.03.2020

12 кращих замків для відвідування в Шотландії:

Известно,  что  в  Шотландии  одни  из  самых  красивых  пейзажей  во  всем  мире,  что  делает  его  отличным  местом  для  поездок  и  прогулок.  Более  того,  замки  для  посещения  в  Шотландии  практически  бесконечны!  Этот  широкий  спектр  красивых  замков  и  руин  замка  по  всей  стране  только  добавляет  очарования  Шотландии.

Хотите  знать,  сколько  в  Шотландии  замков?  Оценки  варьируются  от  2000  до  4000  ,  но  вот  12  лучших  шотландских  замков!

12  лучших  замков  для  посещения  в  Шотландии:
Замок  Слейнс
Замок  Данноттар
Эдинбургский  замок
Дунробинский  замок
Fyvie  Castle
Замок  Килчурн
Замок  Фрейзер
Замок  Черноты
Замок  Дуарт
Замок  Стерлинг
Эйлин  Донан  Замок
Замок  Сталкер
1.  Замок  Слейнс
Расположенные  в  заливе  Круден,  руины  замка  Слейнс  можно  посещать  круглый  год.  Находясь  на  вершине  скалы,  замок  предлагает  живописные  виды  и  прекрасную  прогулку.
 С  точки  зрения  доступности,  в  заливе  Круден  есть  автостоянка,  которая  позволяет  вам  дойти  до  замка,  или  вы  можете  довезти  свою  машину  до  замка  -  хотя  я  не  рекомендую  этого,  поскольку  там  ограниченное  пространство.

2.  Замок  Данноттар
   Второй  по  значимости  замок  TripAdvisor  в  Шотландии  на  2017  год,  замок  Данноттар,  находится  примерно  в  3  км  к  югу  от  портового  города  Стонхейвен.  Часто  описываемый  как  разрушенная  средневековая  крепость,  замок  находится  на  скалистом  мысе,  и,  хотя  за  его  посещение  взимается  небольшая  плата,  он  того  стоит.
3.  Эдинбургский  замок
   Он  довольно  центральный  в  Эдинбурге,  и  вы  можете  исследовать  территорию  с  помощью  экскурсий  или  самостоятельно.  Эдинбургский  замок  великолепен,  потому  что  в  нем  есть  музей,  который  научит  вас  истории  замка  и  Эдинбурга.  Это  один  из  замков,  в  котором  есть  встроенный  ресторан.  Отлично  подходит  для  детей  и  взрослых.
4.  Дунробинский  замок
     Величественный  дом,  базирующийся  в  Сазерленде,  он  был  домом  для  графов  и  герцогов  Сазерлендских  островов  с  13-  го  века,  что  делает  его  старейшим  непрерывно  заселенным  домом  в  Британии,  поэтому  здесь  много  истории.  Сам  замок  напоминает  французский  замок  со  шпилями  и  башнями.
     Вы  можете  посетить  все  внутри  замка,  чайную  комнату,  магазин  и  сады.  т.
5.  Замок  Фиви
Одна  из  известных  историй  заключается  в  том,  что  еще  в  1920  году,  когда  проводился  ремонт  замка,  за  одной  из  стен  спальни  были  найдены  останки  женщины.  В  тот  же  день  жители  замков  начали  страдать  от  странных  шумов  и  необъяснимых  событий.  После  этого  лорд  из  замка  положил  скелет  обратно,  и  преследование  прекратилось.
6.  Замок  Килчурн
Разрушенная  структура  на  скалистом  полуострове  Аргайл  и  Бьют.  Замок  Килчурн  открыт  для  публики  с  1  апреля  по  30  сентября  с  9:30  до  17:30  каждый  день.  Это  бесплатно  для  посещения  и  имеет  много  интересной  истории,  основанной  на  нем,  потому  что  он  изначально  был  построен  в  1400-х  годах.
Это  была  крепость,  резиденция  и  гарнизонная  крепость,  и  в  настоящее  время  она  содержит  старейшие  из  сохранившихся  казарм  на  материковой  части  Великобритании.  
7.  Замок  Фрейзер
Замок  Фрейзер,  один  из  самых  больших  башенных  домов  в  Шотландии,  находится  в  4  милях  к  северу  от  Дюнехта  и  всего  в  16  милях  от  Абердина.  Замок  Фрейзер  предлагает  широкий  выбор  развлечений,  включая  экскурсии  с  гидом,  наблюдение  за  природой,  прогулки  и  игровые  площадки  для  детей,  и  даже  есть  кафе,  где  можно  перекусить  .
8.  Замок  Черноты
         Расположенный  недалеко  от  деревни  Чернота  в  Линлитгоу,  замок  Черноты  является  замком  15-  го  века,  который  когда-то  был  тюрьмой  и  в  какой-то  момент  гарнизонной  крепостью.  Построенный  одним  из  самых  влиятельных  семейств,  Crichtons,  его  часто  называют  «кораблем,  который  никогда  не  плавал»  из-за  своего  внешнего  вида  каменного  корабля.
Замок  использовался  во  многих  телевизионных  шоу  и  фильмах,  включая  «Айвенго»,  «Судный  день»  и  «Аутлендер».
9.  Замок  Дуарт
В  острове  Малл  сидит  DUART  замок,  он  восходит  с    13      века  и  является  местом  Маклина  Клана.  В  замке  вы  можете  найти  выставку,  посвященную  истории  вождей  клана  Маклин  на  протяжении  веков.
   Этот  замок  также  снимался  во  многих  телешоу  и  фильмах,  включая  «Захват»,  «Когда  звонят  восемь  колоколов»  и  «Я  знаю,  куда  я  иду».  Замок  Дуарта  даже  предлагает  возможность  провести  там  свадьбу,  что  звучит  как  абсолютная  сказка.
10.  Замок  Стерлинг
     Расположенный  в  Стерлинге,  это  один  из  самых  больших  и  важных  замков  для  посещения  в  Шотландии,  как  в  архитектурном,  так  и  в  историческом  плане.  Многие  основные  здания  в  замке  датируются  15-  м  и  16-  м  веками,  но  есть  также  несколько  сооружений,  оставшихся  с  14-  го  века.  Там  было  по  крайней  мере  8  осад    замка  Стерлинг,  многие  во  время  войн  за  независимость  Шотландии.
11.  Эйлин  Донан  Замок
Этот  полностью  отреставрированный  замок  13-  го  века,  один  из  самых  живописных  замков  для  посещения  в  Шотландии,  расположен  на  острове  недалеко  от  Дорни,  где  встречаются  три  озера,  и  окружен  величественными  и  великолепными  пейзажами.  Он  участвовал  во  многих  фильмах,  включая  «Горец»,  «Джеймс  Бонд  -  мира  не  достаточно»  и  «Бонни  Принц  Чарли».
Там  вы  можете  воспользоваться  центром  для  посетителей,  который  включает  в  себя  кафе  и  сувенирный  магазин.
12.  Замок  Сталкер
   Известный  фанатам  Монти  Пайтона  как  «Замок  Aaaaarrrrrrggghhh»,  Castle  Stalker  -  это  четырехэтажный  замок  на  озере  Лох-Лайч,  расположенный  примерно  в  1,5  милях  от  Аппина  на  северо-западе  Шотландии.
   Живописный  и  красивый,  этот  замок  был  построен  сэром  Джоном  Стюартом  где-то  в  середине  15-  го  века.  
Но  только  когда  в  1975-х  годах  были  показаны  «Монти  Пайтон»  и  Святой  Грааль,  «Замок  Сталкер»  стал  настолько  известным  и  узнаваемым.
https://moderntrekker.com/castles-to-visit-in-scotland/
Перевела  на  украинский  язык  11.03.20        16.02

Відомо,  що  в  Шотландії  одні  з  найкрасивіших  пейзажів  у  всьому  світі,  що  робить  його  відмінним  місцем  для  поїздок  і  прогулянок.  Більш  того,  замки  для  відвідування  в  Шотландії  практично  нескінченні!  Цей  широкий  спектр  красивих  замків  і  руїн  замку  по  всій  країні  тільки  додає  чарівності  Шотландії.

Хочете  знати,  скільки  у  Шотландії  замків?  Оцінки  варіюються  від  2000  до  4000  ,  але  от  12  кращих  шотландських  замків!

12  кращих  замків  для  відвідування  в  Шотландії:
Замок  Слейнс
Замок  Данноттар
Единбурзький  замок
Дунробинский  замок
Fyvie  Castle
Замок  Килчурн
Замок  Фрейзер
Замок  Чорноти
Замок  Дуарт
Замок  Стерлінг
Ейлін  Донан  Замок
Замок  Сталкер
1.  Замок  Слейнс
Розташовані  в  затоці  Круден,  руїни  замку  Слейнс  можна  відвідувати  цілий  рік.  Перебуваючи  на  вершині  скелі,  замок  пропонує  мальовничі  краєвиди  і  чудову  прогулянку.
З  точки  зору  доступності,  в  затоці  Круден  є  автостоянка,  яка  дозволяє  вам  дійти  до  замку,  або  ви  можете  довезти  свою  машину  до  замку  -  хоча  я  не  рекомендую  цього,  оскільки  там  обмежений  простір.

2.  Замок  Данноттар
Другий  за  значимістю  замок  TripAdvisor  в  Шотландії  на  2017  рік,  замок  Данноттар,  знаходиться  приблизно  в  3  км  на  південь  від  портового  міста  Стонхейвен.  Часто  описуваний  як  зруйнована  середньовічна  фортеця,  замок  знаходиться  на  скелястому  мисі,  і,  хоча  за  його  відвідини  стягується  невелика  плата,  він  того  вартий.
3.  Единбурзький  замок
Він  досить  центральний  в  Единбурзі,  і  ви  можете  досліджувати  територію  з  допомогою  екскурсій  або  самостійно.  Единбурзький  замок  прекрасний,  тому  що  в  ньому  є  музей,  який  навчить  вас  історії  замку  та  Единбурга.  Це  один  із  замків,  в  якому  є  вбудований  ресторан.  Відмінно  підходить  для  дітей  і  дорослих.
4.  Дунробинский  замок
Величний  будинок,  який  базується  в  Сазерленде,  він  був  домом  для  графів  і  герцогів  Сазерлендских  островів  з  13  -  го  століття,  що  робить  його  найстарішим  безперервно  заселеним  будинком  у  Британії,  тому  тут  багато  історії.  Сам  замок  нагадує  французький  замок  зі  шпилями  і  баштами.
Ви  можете  відвідати  всі  всередині  замку,  чайну  кімнату,  магазин  і  сади.  т.
5.  Замок  Фіві
Одна  з  відомих  історій  полягає  в  тому,  що  ще  в  1920  році,  коли  проводився  ремонт  замку,  за  однією  зі  стін  спальні  були  знайдені  останки  жінки.  У  той  же  день  жителі  замків  почали  страждати  від  дивних  шумів  і  непояснених  подій.  Після  цього  лорд  із  замку  поклав  скелет  назад,  і  переслідування  припинилося.
6.  Замок  Килчурн
Зруйнована  структура  на  скелястому  півострові  Аргайл  і  Б'ють.  Замок  Килчурн  відкритий  для  публіки  з  1  квітня  по  30  вересня  з  9:30  до  17:30  щодня.  Це  безкоштовно  для  відвідування  і  має  багато  цікавої  історії,  заснованої  на  ньому,  тому  що  він  спочатку  був  побудований  у  1400-х  роках.
Це  була  фортеця,  резиденція  і  гарнізонна  фортеця,  і  в  даний  час  вона  містить  найдавніші  зі  збережених  казарм  на  материковій  частині  Великобританії.  
7.  Замок  Фрейзер
Замок  Фрейзер,  один  з  найбільших  баштових  будинків  в  Шотландії,  що  знаходиться  в  4  милях  на  північ  від  Дюнехта  і  всього  в  16  милях  від  Абердіна.  Замок  Фрейзер  пропонує  широкий  вибір  розваг,  включаючи  екскурсії  з  гідом,  спостереження  за  природою,  прогулянки  та  ігрові  майданчики  для  дітей,  і  навіть  є  кафе,  де  можна  перекусити  .
8.  Замок  Чорноти
Розташований  недалеко  від  села  Чорнота  в  Linlithgow,  замок  Чорноти  є  замком  15  -  го  століття,  який  колись  був  в'язницею  і  в  якийсь  момент  гарнізонної  фортецею.  Побудований  одним  з  найвпливовіших  родин,  Crichtons,  його  часто  називають  «кораблем,  який  ніколи  не  плавав»  з-за  свого  зовнішнього  вигляду  кам'яного  корабля.
Замок  використовувався  у  багатьох  телевізійних  шоу  та  фільмах,  включаючи  «Айвенго»,  «Судний  день»  і  «Аутлендер».
9.  Замок  Дуарт
В  острові  Малл  сидить  DUART  замок,  він  походить  з  13  століття  і  є  місцем  Макліна  Клану.  У  замку  ви  можете  знайти  виставку,  присвячену  історії  вождів  клану  Маклін  протягом  століть.
Цей  замок  також  знімався  у  багатьох  телешоу  і  фільмах,  включаючи  «Захоплення»,  «Коли  дзвонять  вісім  дзвонів»  і  «Я  знаю,  куди  я  йду».  Замок  Дуарта  навіть  пропонує  можливість  провести  там  весілля,  що  звучить  як  абсолютна  казка.
10.  Замок  Стерлінг
Розташований  у  Стерлінгу,  це  один  з  найбільших  і  важливих  замків  для  відвідування  в  Шотландії,  як  в  архітектурному,  так  і  в  історичному  плані.  Багато  основні  будівлі  у  замку  датуються  15  -  м  і  16  -  м  століттями,  але  є  також  кілька  споруд,  що  залишилися  з  14  -  го  століття.  Там  було  принаймні  8  облог  замку  Стерлінг,  багато  хто  під  час  воєн  за  незалежність  Шотландії.
11.  Ейлін  Донан  Замок
Цей  повністю  відреставрований  замок  13  -  го  століття,  один  із  самих  мальовничих  замків  для  відвідування  в  Шотландії,  розташований  на  острові  недалеко  від  Дорн,  де  зустрічаються  три  озера,  і  оточений  величними  і  прекрасними  пейзажами.  Він  брав  участь  у  багатьох  фільмах,  включаючи  «Горець»,  «Джеймс  Бонд  -  світу  не  досить»  і  «Бонні  Принц  Чарлі».
Там  ви  можете  скористатися  центром  для  відвідувачів,  який  включає  в  себе  кафе  і  сувенірний  магазин.
12.  Замок  Сталкер
Відомий  фанатам  Монті  Пайтона  «Замок  Aaaaarrrrrrggghhh»,  Castle  Stalker  -  це  чотириповерховий  замок  на  озері  Лох-Лайч,  розташований  приблизно  в  1,5  милі  від  Аппина  на  північно-заході  Шотландії.
Мальовничий  і  красивий,  цей  замок  був  побудований  сером  Джоном  Стюартом  десь  в  середині  15  -  го  століття.  
Але  тільки  коли  в  1975-х  роках  були  показані  «Монті  Пайтон»  і  Святий  Грааль,  «Замок  Сталкер»  став  настільки  відомим  і  пізнаваним.https://moderntrekker.com/castles-to-visit-in-scotland/
 Переклала  на    українську    мову    11.03.20  16.02

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867650
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 11.03.2020

15 КРАЩИХ ПАМ'ЯТОК ЯПОНІЇ

15  ЛУЧШИХ  ДОСТОПРИМЕЧАТЕЛЬНОСТЕЙ  ЯПОНИИ
Наталья  (Наталья)  2016-12-21  17:11:29

Япония  удивительная  страна.  ArtaLife  собрал  самые  красивые  места  и  достопримечательности  страны  восходящего  солнца.  Теперь  у  Вас  есть  15  причин  посетить  страну  восточной  экзотики.

1.  Дождливый  День  в  Осаке
В  этом  городе  погода  не  имеет  значение.  В  солнечный  или  дождливый  день  в  Оксаке,  третьем  по  населению  городе  Японии,  скучать  будет  некогда.  Исторические  музеи,  восхитительная  архитектура,  знаменитый  самурайский  замок,  бурная  ночная  жизнь  и  улицы  с  многочисленными  магазинами  не  оставят  равнодушным  любого  путешественника.amazing-places-japan-23-57512c59d504f__880

2.  Дорога  Накасэндо  –  путь  к  Сердцу  Японии

Это  пешеходная  дорога,  которая  начинается  в  Киото  и  заканчивается  в  Эдо.  В  17  веке  Накасэндо  являлась  важной  транспортной  развязкой,  а  сейчас  это  прогулочная  дорога  с  живописным  сельским  колоритом.  Путешествие  по  всему  пути  занимает  около  10  дней  с  3-4  часами  ходьбы.  Туроператоры  предлагают  разные  программы,  включая  гидов,  питание  и  проживание.amazing-places-japan-40-57556e025102b__880

3.  Храм  Сэйганто-дзи  и  Водопад  Начи-Но-Таки

Удивительное  сочетание  древней  истории  и  захватывающего  пейзажа.  Высота  водопада  составляет  133  м.  По  древней  легенде  в  водах  Начи  живет  Божество.  В  2004  году  храм  внесен  в  список  ЮНЕСКО.  Это  стоит  увидеть!amazing-places-japan-34-57512c78e089b__880

4.  Река  в  Кавагоэ

В  40  км  от  Токио  находится  город-крепость  Кавагоэ.  В  переводе  «Кавагоэ»  означает  «город  речной  переправы».  Своему  благополучию  город  обязан  выгодному  месторасположению  –  на  реке  Сингаси.  Лучшее  время  посещения  города  –  третьи  выходные  октября.  В  это  время  здесь  проходит  традиционный  фестиваль.amazing-places-japan-27-57512c64d7402__880

5.  Туннель  из  Глицинии  в  Ботаническом  Саду  в  Китакюсю

Восхитительный  туннель  с  цветущими  глициниями.  Лучшее  время  для  посещений  –  конец  апреля.amazing-places-japan-25-57512c5fc10d6__880

6.  Осень  в  Национальном  Парке  Хитачи

Национальный  приморский  парк  Хитачи  (Hitachi  Seaside  Park)  находится  в  городе  Хитатинака  (префектура  Ибарака).  Парк  основан  в  1991  г.  на  месте  бывшей  американской  военной  базы  и  на  данный  момент  занимает  190  га.  Главной  особенностью  Хитачи  являются  цветущие  цветы  круглый  год.  Здесь  вы  найдете  немофилы  (американская  незабудка),  нарциссы,  более  170  видов  тюльпанов  и  много  других  цветов.  Парк  включает  в  себя  сады,  леса,  мини-парк  развлечений,  колесо  обозрения,  прогулочные  и  велосипедные  дорожки.  Это  прекрасное  место  отдыха  для  всей  семьи.  Лучшее  время  посещения  парка  –  осень.  Пушистые  поля  из  кохии  в  это  время  окрашиваются  в  желто-красные  тона  и  покрывают  землю  ярким  осенним  одеялом.amazing-places-japan-24-57512c5bc7824__880

7.  4,5  миллиона  Голубых  Незабудок  в  Национальном  Парке  Хитачи

В  этом  парке  в  любое  время  года  цветут  цветы.  Но  если  Вы  хотите  увидеть  цветение  немофил,  то  приезжайте  в  конце  апреля-начале  мая.  Милионны  Голубых  Глаз  украшают  Хитачи  в  это  время.amazing-places-japan-11-2amazing-places-japan-11-1-57512c3e9627a__880

8.  Бамбуковый  лес  Сагано  в  Арасияма

Арасияма  –  это  район  на  западной  окраине  Киото  в  Японии  (дорога  от  главных  улиц  Киото  занимает  30  минут  на  поезде).  Именно  здесь  находится  удивительный  бамбуковый  лес  Сагано.  Тропинки  по  бамбуковым  рощам  прекрасно  подойдут  для  прогулки  пешком  или  на  велосипеде.amazing-places-japan-20-57512c52c845a__880

9.  Голубой  Пруд  в  Хоккайдо

Голубой  пруд  находится  на  втором  по  величине  острове  Японии  –  Хоккайдо.  Свое  название  пруд  получил  благодаря  неестественному  ярко-голубому  оттенку  воды.  При  этом  цвет  изменяется  в  зависимости  от  времени  суток  и  ракурса  наблюдения.  Много  исследований  провели  ученые,  но  так  и  не  раскрыли  секрет  такого  необычного  оттенка.  Голубой  пруд  получил  огромную  популярность  благодаря  компании  Apple,  которая  в  2012  году  включила  фотографию  фантастического  пейзажа  в  свою  операционную  систему.  Сейчас  миллионы  туристов  приезжают  посмотреть  на  это  удивительное  создание  природы.amazing-places-japan-17-57512c4a9f4cd__880

10.  Цветение  Сакуры

Цветение  Сакуры  –  это  национальный  праздник  в  Японии.  Каждую  весну  страна  проводит  фестивали  для  любования  за  цветением  вишни  и  сливы  умэ.  В  конце  марта,  во  время  цветения  сакуры,  Япония  превращается  в  бело-розовое  облако.amazing-places-japan-13-57512c42af153__880

11.  Поля  Шибо-Сакуры

Фестиваль  Фуджи  Шибо-Сакуры  проводят  ежегодно.  Миллионы  туристов  могут  насладиться  незабываемым  видом  ярких  розовых,  белых  и  фиолетовых  полей  мха  Шибо-Сакуры  и  горы  Фуджи.amazing-places-japan-12-57512c409f963__880

12.  Храм  Фусими  Инари

Самая  важная  святыня,  посвященная  Инари  –  богу  риса  и  покравителю  бизнесаamazing-places-japan-10-57512c3aa812f__880

13.  Храм  Натадера  Зимой

Натадера  –  буддийский  храм  в  Комацу,  основан  в  717  году  манахом.  Храм  прекрасен  в  любое  время  года,  но  зимой  он  выглядит  по-настоящему  сказочным..amazing-places-japan-1-57512c226b849__880

14.Бамбуковый  фестиваль  в  Такете,  город  Оита

Традиция  проводить  бамбуковый  фестиваль  света  началась  в  2000  году.  Туристы  со  всего  мира  приезжают  увидеть  20  000  фонарей,  которые  горят  3  ночи  подряд.  Начало  фестиваля  третья  пятница  ноября.amazing-places-japan-4-57512c2acd0d8__880

15.  Храм  Чурието  и  Гора  Фуджи

Популярное  место  среди  фотографов,  особенно  в  период  цветения  сакуры.  Идеальное  сочетание  древней  истории  и  великолепной  природы.  С  верхней  точки  храма  открывается  великолепный  вид  на  гору  Фуджи.amazing-places-japan-9-57512c38a0706__880http://artalife.com/15-luchshix-dostoprimechatelnostej-yaponii/
Перевела  на  украинский  язык  10.03.20      6.12


15  КРАЩИХ  ПАМ'ЯТОК  ЯПОНІЇ
Наталія  (Наталя)  2016-12-21  17:11:29

Японія  дивовижна  країна.  ArtaLife  зібрав  найкрасивіші  місця  і  пам'ятки  країни  висхідного  сонця.  Тепер  у  Вас  є  15  причин  відвідати  країну  східної  екзотики.

1.  Дощовий  День  в  Осаці
У  цьому  місті  погода  не  має  значення.  У  сонячний  чи  дощовий  день  в  Оксаке,  третьому  за  населенням  місті  Японії,  нудьгувати  буде  ніколи.  Історичні  музеї,  чудова  архітектура,  знаменитий  самурайський  замок,  бурхливе  нічне  життя  і  вулиці  з  численними  магазинами  не  залишать  байдужим  будь-якого  мандрівника.amazing-places-japan-23-57512c59d504f__880

2.  Дорога  Накасэндо  –  шлях  до  Серця  Японії

Це  пішохідна  дорога,  яка  розпочинається  в  Кіото  і  закінчується  в  Едо.  У  17  столітті  Накасэндо  була  важливою  транспортною  розв'язкою,  а  зараз  це  прогулянкова  дорога  з  мальовничим  сільським  колоритом.  Подорож  по  всьому  шляху  займає  близько  10  днів  з  3-4  годинами  ходьби.  Туроператори  пропонують  різні  програми,  включаючи  гідів,  харчування  та  проживання.amazing-places-japan-40-57556e025102b__880

3.  Храм  Сэйганто-дзі  і  Водоспад  Почи-Таки

Дивовижне  поєднання  давньої  історії  та  захоплюючого  пейзажу.  Висота  водоспаду  складає  133  м.  За  давньою  легендою  у  водах  Почи  живе  Божество.  У  2004  році  храм  внесений  в  список  ЮНЕСКО.  Це  варто  побачити!amazing-places-japan-34-57512c78e089b__880

4.  Річка  в  Кавагоэ

В  40  км  від  Токіо  знаходиться  місто-фортеця  Кавагоэ.  У  перекладі  «Кавагоэ»  означає  «місто  річкової  переправи».  Своєму  добробуту  місто  завдячує  вигідним  місцем  розташування  –  на  річці  Сингаси.  Найкращий  час  відвідування  міста  –  треті  вихідні  жовтня.  В  цей  час  тут  проходить  традиційний  фестиваль.amazing-places-japan-27-57512c64d7402__880

5.  Тунель  з  Гліцинії  в  Ботанічному  Саду  в  Кітакюсю

Чудовий  тунель  з  квітучими  гліциніями.  Кращий  час  для  відвідин  –  кінець  квітня.amazing-places-japan-25-57512c5fc10d6__880

6.  Осінь  в  Національному  Парку  Хітачі

Національний  приморський  парк  Хітачі  (Hitachi  Seaside  Park)  розташований  в  місті  Хитатинака  (префектура  Ибарака).  Парк  заснований  в  1991  р.  на  місці  колишньої  американської  військової  бази  і  на  даний  момент  займає  190  га.  Головною  особливістю  Хітачі  є  квітучі  квіти  круглий  рік.  Тут  ви  знайдете  немофіли  (американська  незабудка),  нарциси,  понад  170  видів  тюльпанів  і  багато  інших  квітів.  Парк  включає  в  себе  сади,  ліси,  міні-парк  розваг,  колесо  огляду,  прогулянкові  і  велосипедні  доріжки.  Це  чудове  місце  відпочинку  для  всієї  родини.  Найкращий  час  відвідування  парку  –  осінь.  Пухнасті  поля  з  кохіі  в  цей  час  забарвлюються  в  жовто-червоні  тони  і  покривають  землю  яскравим  осіннім  ковдрою.amazing-places-japan-24-57512c5bc7824__880

7.  4,5  мільйона  Блакитних  Незабудок  в  Національному  Парку  Хітачі

В  цьому  парку  в  будь-який  час  року  цвітуть  квіти.  Але  якщо  Ви  хочете  побачити  цвітіння  немофил,  то  приїжджайте  в  кінці  квітня-початку  травня.  Милионны  Блакитних  Очей  прикрашають  Хітачі  в  цей  час.amazing-places-japan-11-2amazing-places-japan-11-1-57512c3e9627a__880

8.  Бамбуковий  ліс  Сагано  в  Арасияма

Арасияма  –  це  район  на  західній  околиці  Кіото  в  Японії  (дорога  від  головних  вулиць  Кіото  займає  30  хвилин  на  поїзді).  Саме  тут  знаходиться  дивовижний  бамбуковий  ліс  Сагано.  Стежки  з  бамбукових  гаях  чудово  підійдуть  для  прогулянки  пішки  або  на  велосипеді.amazing-places-japan-20-57512c52c845a__880

9.  Блакитний  Ставок  у  Хоккайдо

Блакитний  ставок  знаходиться  на  другому  за  величиною  острові  Японії  –  Хоккайдо.  Свою  назву  ставок  отримав  завдяки  неприродного  яскраво-блакитного  відтінку  води.  При  цьому  колір  змінюється  в  залежності  від  часу  доби  і  ракурсу  спостереження.  Багато  досліджень  провели  вчені,  але  так  і  не  розкрили  секрет  такого  незвичайного  відтінку.  Блакитний  ставок  отримав  величезну  популярність  завдяки  компанії  Apple,  яка  в  2012  році  включила  фотографію  фантастичного  пейзажу  в  свою  операційну  систему.  Зараз  мільйони  туристів  приїжджають  подивитися  на  це  дивовижне  створіння  природи.amazing-places-japan-17-57512c4a9f4cd__880

10.  Цвітіння  Сакури

Цвітіння  Сакури  –  це  національний  свято  в  Японії.  Кожну  весну  країна  проводить  фестивалі  для  милування  за  цвітінням  вишні  і  сливи  умэ.  В  кінці  березня,  під  час  цвітіння  сакури,  Японія  перетворюється  на  біло-рожеве  хмара.amazing-places-japan-13-57512c42af153__880

11.  Поля  Шібо-Сакури

Фестиваль  Фуджі  Шібо-Сакури  проводять  щорічно.  Мільйони  туристів  можуть  насолодитися  незабутнім  видом  яскравих  рожевих,  білих  і  фіолетових  полів  моху  Шібо-Сакури  і  гори  Фуджі.amazing-places-japan-12-57512c409f963__880

12.  Храм  Фусімі  Інарі

Найважливіша  святиня,  присвячена  Інарі  –  богу  рису  і  покравителю  бизнесаamazing-places-japan-10-57512c3aa812f__880

13.  Храм  Натадера  Взимку

Натадера  –  буддійський  храм  в  Комацу,  заснований  у  717  році  манахом.  Храм  прекрасний  у  будь-яку  пору  року,  але  взимку  він  виглядає  по-справжньому  казковим..amazing-places-japan-1-57512c226b849__880

14.Бамбуковий  фестиваль  в  Такете,  місто  Оіта

Традиція  проводити  бамбуковий  фестиваль  світла  почалася  в  2000  році.  Туристи  з  усього  світу  приїжджають  побачити  20  000  ліхтарів,  які  горять  3  ночі  підряд.  Початок  фестивалю  третя  п'ятниця  листопада.amazing-places-japan-4-57512c2acd0d8__880

15.  Храм  Чурието  і  Гора  Фуджі

Популярне  місце  серед  фотографів,  особливо  в  період  цвітіння  сакури.  Ідеальне  поєднання  давньої  історії  і  чудової  природи.  З  верхньої  точки  храму  відкривається  чудовий  вид  на  гору  Фуджі.amazing-places-japan-9-57512c38a0706__880http:  //artalife.com/15-luchshix-dostoprimechatelnostej-yaponii/

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867485
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 10.03.2020

«КВІТУЧІ ДЕРЕВА ІЗРАЇЛЮ»

«ЦВЕТУЩИЕ  ДЕРЕВЬЯ  ИЗРАИЛЯ»

В  Израиле  растут  красивые  цветущие  деревья.  Деревья  в  Израиле  цветут  то  все  вместе,  то  один  вид  за  другим,  и  все  разного  цвета,  яркие  и  нежные.  В  феврале-марте  зацветает  жакаранда  и  мимоза,  в  мае-июне  -  делоникс  королевский  огненное  дерево),  а  в  июле  расцветает  Цезальпиния  ржавая,  он  же  Пелтофорум  крылатоплодный  (Peltophorum  dubium)  с  желтыми  цветами  в  виде  огромных  ослепительных  свечей.  С  июня  лагерстремия  индийская  цветет  3-4  месяца.  Гибискус,  каллистемон  с  ярко-красными  ершиками,  Иудино  дерево  (церцис),  глициния,  Бомбакс  малабарский  (Bombax  ceiba  L.),  кассия  трубчатая  (золотой  дождь),  баухиния,  плюмерия,  Брахихитон  кленолистный,  он  же  Стеркулия  кленолистная,  он  же  пламенное  дерево  (Brachychiton  acerifolius)  цветет  красивым  алым  цветом,  миндальное,  гранатовое,  оливковое  дерево  и  еще  очень  много  других  деревьев  украшают  улицы  и  парки  Израиля.
Бомбакс  малабарский  (Bombax  ceiba  L.)
Delonix  REGIA-делоникс  королевский  огненное  дерево
Цезальпиния  ржавая,  он  же  Пелтофорум  крылатоплодный  (Peltophorum  dubium)  -  одно  из  самых  красивоцветущих  деревьев  мира,  принадлежит  семейству  Бобовые.
Иудино  дерево  или  Багрянник  европейский,  церцис-cercis  siliquastrum
Каллистемон(Callistemon)  –  это  красивоцветущее  древесное  или  кустарниковое  растение.  Каллистемон  известен  также  под  названием  краснотычинника.
Дерево  золотого  дождя-  Кассия  трубчатая-  Cassia  fistula.
Листопадное  быстрорастущее  дерево  ,  в  природе  выростает  до  10-15  метров.  Цветет  многочислеными  золотисто-  желтыми  цветками  4-7  см  в  диаметре  собраными  в  поникающие  кисти  20-40  см  длинной.
Hibiscus-Гибискус  сирийский  (или  же  еще  одно  его  название  -  гибискус  садовый  древовидный)  является  красивейшим  растением,  его  цветение  приносит  много  радости  и  эстетического  удовольствия  своим  хозяевам.
Баухиния  пурпурная  (Bauhiniapurpurea)  Это  небольшое  быстрорастущее  деревце  с  округлой  кроной  и  поникающими  ветвями  достигает  в  природе  высоты  10  м.
жакаранда  (Jacaranda)  фиалковое  дерево
Стеркулия  кленолистная,  он  же  пламенное  дерево  (Brachychiton  acerifolius)
Плюмерия(франжипани)  символ  бессмертия.  Плюмерия  (лат.  Plumeria)  —  род  тропических  деревьев  семейства  Кутровые.Основное  достоинство  плюмерии  –  нежные  цветки  самых  разнообразных  оттенков:  от  белых,  жёлтых  и  нежно-розовых  до  коралловых  и  ярко-красных.  Каждый  цветок,  как  правило,  имеет  5  лепестков,  но  у  некоторых  видов  их  может  быть  4,  6  и  7.  Небольшие,  размером  около  4  см,  цветки  собраны  в  крупные  соцветия  и  отличаются  необыкновенно  нежным  ароматом.  С  16  века  плюмерия  используется  в  парфюмерии  для  изготовления  духов  и  душистых  масел,  имеющих  успокаивающее  действие.
В  Израиле  много  миндальных  деревьев.
Гранат
Мимоза
Квисквалис  индийский  (Quisquális  índica)
Кроме  этого  названия  существуют  еще  два  -  Chinese  honeysuckle  и  Rangoon  Creeper.  Есть  и  смешное  -  Drunken  Sailors  («пьяные  матросы»
Квисквалис  индийский  —  вечнозеленая  кустовая  лиана,  в  длину  достигает  6  м.  При  грамотной  обрезке  растить  ее  можно  и  кустом.  Тем  более,  что  квисквалис  начинает  расти  кустом,  его  нижняя  часть  такой  остается  на  всю  жизнь,  а  от  ствола  ответвляются  многочисленные  гибкие  побеги-лианки,  цепляющиеся  за  все  близлежащие  опоры  –  створки  окна,  стены,  на  улице  они  залезают  на  деревья  и  крыши  домов.
Дневник  ЕЖИЧКА
Перевела  на  украинский  язык  8.03.20    8.40

«КВІТУЧІ  ДЕРЕВА  ІЗРАЇЛЮ»
В  Ізраїлі  ростуть  гарні  квітучі  дерева.  Дерева  в  Ізраїлі  цвітуть  то  всі  разом,  то  один  вигляд  за  іншим,  і  всі  різного  кольору,  яскраві  і  ніжні.  У  лютому-березні  зацвітає  жакаранда  і  мімоза,  у  травні-червні  -  делоникс  королівський  вогняне  дерево),  а  в  липні  розквітає  Цезальпіно  іржава,  він  же  Пелтофорум  крылатоплодный  (Peltophorum  dubium)  з  жовтими  квітами  у  вигляді  величезних  сліпучих  свічок.  З  червня  лагерстремия  індійська  цвіте  3-4  місяці.  Гібіскус,  каллістемон  з  яскраво-червоними  йоржиками,  Юдине  дерево  (церцис),  гліцинія,  Бомбакс  малабарський  (Bombax  ceiba  L.),  касія  трубчаста  (золотий  дощ),  баухинія,  плюмерії,  Брахіхітон  кленолистих,  він  же  Стеркулії  кленолистная,  він  же  полум'яне  дерево  (Brachychiton  acerifolius)  цвіте  красивим  червоним  кольором,  мигдальне,  гранатове,  оливкове  дерево  і  ще  дуже  багато  інших  дерев  прикрашають  вулиці  і  парки  Ізраїлю.
Бомбакс  малабарський  (Bombax  ceiba  L.)
Delonix  REGIA-делоникс  королівський  вогняне  дерево
Цезальпіно  іржава,  він  же  Пелтофорум  крылатоплодный  (Peltophorum  dubium)  -  одне  із  самих  прекрасних  квітучих  дерев  світу,  належить  до  родини  Бобові.
Юдине  дерево  або  Багрянник  європейський,  церцис-cercis  siliquastrum
Каллістемон(Callistemon)  –  це  красивоцветущее  деревне  або  чагарникова  рослина.  Каллістемон  відомий  також  під  назвою  краснотычинника.
Дерево  золотого  дощу  -  Касія  трубчаста  -  Cassia  fistula.
Листопадне  швидкоростуча  дерево  ,  в  природі  виростає  до  10-15  метрів.  Цвіте  многочислеными  золотисто  -  жовтими  квітками  4-7  см  в  діаметрі  зібраними  у  пониклі  кисті  20-40  см  довжиною.
Hibiscus-Гібіскус  сірійський  (або  ж  ще  одне  його  назва  -  гібіскус  садовий  деревовидний)  є  красивим  рослиною,  його  цвітіння  приносить  багато  радості  і  естетичного  задоволення  своїм  господарям.
Баухинія  пурпурова  (Bauhiniapurpurea)  Це  невелике  швидкоросле  деревце  з  округлою  кроною  і  никнуть  гілками  досягає  в  природі  висоти  10  м.
жакаранда  (Jacaranda)  фіалкове  дерево
Стеркулії  кленолистная,  він  же  полум'яне  дерево  (Brachychiton  acerifolius)
Плюмерія(франжіпані)  символ  безсмертя.  Плюмерія  (лат.  Plumeria)  —  рід  тропічних  дерев  сімейства  Кутровые.Основне  гідність  плюмерії  –  ніжні  квіти  найрізноманітніших  відтінків:  від  білих,  жовтих  і  ніжно-рожевих  до  коралових  і  яскраво-червоних.  Кожна  квітка,  як  правило,  має  5  пелюсток,  але  у  деяких  видів  їх  може  бути  4,  6  і  7.  Невеликі,  розміром  близько  4  см,  квітки  зібрані  у  великі  суцвіття  і  відрізняються  надзвичайно  ніжним  ароматом.  З  16  століття  плюмерія  використовується  в  парфумерії  для  виготовлення  парфумів  і  запашних  масел,  мають  заспокійливу  дію.
В  Ізраїлі  багато  мигдалевих  дерев.гранат
 Мімоза
 Квіскваліс  індійський  (Quisquális  índica)
 Крім  цього  назви  існують  ще  два  -  Chinese  honeysuckle  і  Rangoon  Creeper.    Є  й  смішне  -  Drunken  Sailors  (  «п'яні  матроси»
 Квіскваліс  індійський  -  вічнозелена  кущова  ліана,  в  довжину  досягає  6  м.  При  грамотній  обрізку  ростити  її  можна  і  кущем.    Тим  більше,  що  квіскваліс  починає  рости  кущем,  його  нижня  частина  такої  залишається  на  все  життя,  а  від  стовбура  відгалужуються  численні  гнучкі  пагони-Ліанка,  що  чіпляються  за  всі  довколишні  опори  -  стулки  вікна,  стіни,  на  вулиці  вони  залазять  на  дерева  і  дахи  будинків.
 щоденник
 Переклала    на  українську    мову    8.03.20  8.40

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867280
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 08.03.2020

Жінка…

Жінка  -творіння  Творця,досконалого  і  вищого  Митця,
Рисами  наділив  її  такими,  задум  цей  слід  зрозуміти,
Щоб  життя  на  Землі  процвітало,    щасливо  дорослі  і  діти  жили...
         Чоловіки  –  це  мужність,  сила  і  відвага,
Щоб  на  Землі  був  мир  і  спокій,  головна  їх  роль...
           Якщо  ці  ролі  не  ганьбити,  не  рватись  до  багатства,  і    сумнівних  утіх,
Гармонічно  жити  в  мирі,  природу  і  людей  навколо  цінувати,  поважати,
Багато  кращим  стане  все,  що  бачить  зір...
           Доросле  покоління,  передасть  наступним,той  приклад  –  кращий  всяких  слів,  законів,
Що  є  хороше,  а  що  ні,  чого  слід  уникати,  чого  не  слід  робити...            4.03.18              10.40

О,  жінка,  ти  досконалість,
Природою  в  дар  тобі  дано,
Народжувати  дитя,  і  не  одне
Ти  стимул  в  житті  для  чоловіків,
Не  потрібно  їм  інших  причин,
Щоб  в  політ  завжди  прагнути,
І  честі,  слави  їм  домогтися,
Така  граціозна,  така  красива,
По  життю,  ти  йдеш  як  диво,
Блаженство,  радість  випромінюючи,
Завжди  впевнено  крокуючи,
Хочеш  зробити  світ  добріше,
Створити  затишок  і  виховати  дітей  ...2009
(переклала  на  українську  мову  22.05.18  6.10)
Что  может  женщина  –  не  счесть,
Природа  главную  ей  роль  дала
И  материнством  наделила,
         Рожать,  воспитывать  детей,
       Свое  тепло  и  душу  им  отдать,
Чтобы  потом  гордиться  ими…
18.06.17

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867268
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.03.2020

В весенний, ласковый денек

В  весенний,  ласковый  денек,
Слова  для  женщин,  с  песен  взяты.
Мужчинам,  даже  невдомек,
Насколько  женщины  богаты,
Богаты  женскою  судьбой,
Быть  мамой,  бабушкой,  сестрой,  
Хранить  очаг  в  семье  своей,
Душой  заботиться  о  ней,
Красивы,  ласковы,  умелы,
Их  совершенству  нет  предела,
Мужчин  вокруг  зачаровали
Свои  улыбки  всем  раздали…
Март,2009

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867151
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.03.2020

ЧИНАДІЄВО

ЧИНАДИЕВО
           Чинадиево  называют  одним  из  самых  сказочных  мест  Закарпатья.  Здесь  удивляет  и  восхищает  все,  начиная  от  волшебно  красивой  природы  и  заканчивая  древними  архитектурными  сокровищами.
Впервые  поселок,  который  с  1944  года  именуют  «Чинадиево»,  упоминается  в  письменных  источниках  под  венгерским  названием  Сент-Миклош  (Святой  Николай)  в  1214  году.
     До  1726  года  селение  находилось  во  владении  Венгрии  и  принадлежало  роду  Перени,  а  затем  после  подавления  освободительной  войны  император  Австрии  Карл  VI  пожаловал  его  графу  Эрвину-Фридриху  Шенборну.  Род  Шенборнов  владел  им  до  середины  прошлого  века.  Нынешнее  название  Чинадиево  связывают  с  тем,  что  здесь  проходили  суды,  то  есть  местная  знать  «учиняла  суд».
Это  небольшое,  малоизвестное  поселение  удивительно  тем,  что  в  нем  сохранились  сразу  два  древних  замка  –  Чинадиевская  крепость  и  дворец  Шенборнов,  который  по  праву  можно  назвать  одним  из  самых  красивых  замков  Украины.  Что  интересно,  эти  замки  —  полная  противоположность  один  другому,  однако  история  обоих  одинаково  захватывающая.
       Дворец  Шенборнов  –  французский  романтизм  Закарпатья
       В  далеком  XVIII  веке,  в  1729  году,  король  Венгрии  Карл  VI  Габсбург  передал  Чинадиево  и  другие  земельные  угодья  во  владение  архиепископу  Лотару  Шенборну.  Сначала  на  месте  нынешнего  дворца  был  построен  небольшой  охотничий  домик.
     И  только  в  1890  был  возведен  каменный  замок  во  французском  стиле.  Отличается  замок  не  только  красотой  архитектуры,  но  и  символичностью,  которую  вложили  в  него  создатели.  Так,  замок  имеет  ровно  365  окон,  52  комнаты,  12  входных  дверей  —  это  количество  дней,  недель  и  месяцев  в  году.
Но  и  это  еще  не  все.  Напротив  дворца  был  разбит  пруд,  форма  которого  отвечала  контуру  Австро-Венгерской  империи  на  карте.  Сегодня  пруд  утратил  эту  форму,  однако  продолжает  служить  природным  украшением  замка.
         Вокруг  сказочного  дворца  раскинулся  поразительной  красоты  парк,  куда  из  разных  стран  завезли  редкие  виды  деревьев  и  кустов,  таких  как  розовый  бук,  японская  вишня,  канадская  елка,  самшит  и  др.  С  1946  года  в  замке  разместился  санаторий  “Карпаты”,  специализирующийся  на  сердечно-неврологических  заболеваниях,  который  действует  и  сегодня.
       Cтариннaя  крепость  “Сент-Миклош”.
В  XVII  в.  судьба  Сент-Миклоша  связана  с  князьями  Ракоци:  в  1600-х  гг.  владельцем  был  правитель  Трансильвании  Ференц  Ракоци  Первый,  затем  дворец  перешел  к  его  жене  Илоны  Зрини,  затем  –  к  сыну,  Ференца  Ракоци  II,  национального  героя  Венгрии.
Первое  упоминание  о  замке  датируется  1450  годом
С  1729  имение  переходит  обладателям  Мукачевской  доминии  Шенборнам,  которые  пользовались  им  более  двух  столетий.
В  послевоенные  годы  здание  использовалось  по  различным  назначениям,  и  все  больше  разрушалась,  пока  в  2001  г.  государство  не  отдалo  замок  в  аренду  местному  художнику  Иосифу  Бартошу.  Он  стал  добрым  ангелом-хранителем  исторического  сооружения.
Сегодня,  замок  стал  местом  паломничества  украинских  и  зарубежных  туристов,  здесь  проходят  культурные  мероприятия,  художественные  выставки,  концерты  классической  музыки,  а  в  восстановленных  помещениях  первого  этажа  открыли  музей.
Сегодня  работы  по  восстановлению  замка  продолжаются.
Дневник    ulakisa
Перевела  на  украинский  язык        5.03.20          6.12
ЧИНАДІЄВО
Чинадієво  називають  одним  із  казкових  місць  Закарпаття.  Тут  дивує  і  захоплює  все,  починаючи  від  чарівно  красивої  природи  і  закінчуючи  древніми  архітектурними  скарбами.
Вперше  селище,  який  з  1944  року  іменують  «Чинадієво»,  згадується  в  письмових  джерелах  під  угорською  назвою  Сент-Міклош  (Святий  Миколай)  у  1214  році.
До  1726  року  село  перебувало  у  володінні  Угорщини  і  належало  роду  Перені,  а  потім  після  придушення  визвольної  війни  імператор  Австрії  Карл  VI  завітав  його  графу  Ервіна-Фрідріха  Шенборна.  Рід  Шенборнів  володів  ним  до  середини  минулого  століття.  Нинішню  назву  Чинадієво  пов'язують  з  тим,  що  тут  відбувалися  суди,  тобто  місцева  знать  «учиняла  суд».
Це  невелике,  маловідоме  поселення  дивно  тим,  що  в  ньому  збереглися  відразу  два  стародавніх  замку  –  Чинадієвська  фортеця  і  палац  Шенборнів,  який  по  праву  можна  назвати  одним  з  найкрасивіших  замків  України.  Що  цікаво,  ці  замки  —  повна  протилежність  один  одному,  проте  історія  обох  однаково  захоплююча.
Палац  Шенборнів  –  французький  романтизм  Закарпаття
У  далекому  XVIII  столітті,  в  1729  році,  король  Угорщини  Карл  VI  Габсбург  передав  Чинадієво  та  інші  земельні  угіддя  у  володіння  архієпископу  Лотару  Шенборну.  Спочатку  на  місці  нинішнього  палацу  був  побудований  невеликий  мисливський  будиночок.
І  тільки  в  1890  році  був  зведений  кам'яний  замок  у  французькому  стилі.  Відрізняється  замок  не  тільки  красою  архітектури,  але  і  символічністю,  яку  вклали  в  нього  творці.  Так,  замок  має  рівно  365  вікон,  52  кімнати,  12  вхідних  дверей  —  це  кількість  днів,  тижнів  і  місяців  у  році.
Але  і  це  ще  не  все.  Навпроти  палацу  був  розбитий  ставок,  форма  якого  відповідала  контуру  Австро-Угорської  імперії  на  карті.  Сьогодні  ставок  втратив  цю  форму,  проте  продовжує  служити  природним  прикрасою  замку.
Навколо  казкового  палацу  розкинувся  вражаючої  краси  парк,  куди  з  різних  країн  завезли  рідкісні  види  дерев  і  кущів,  таких  як  рожевий  бук,  вишня,  канадська  ялинка,  самшит  та  ін  З  1946  року  в  замку  розмістився  санаторій  "Карпати",  що  спеціалізується  на  серцево-неврологічних  захворюваннях,  який  діє  і  сьогодні.
Старовинна  фортеця  "Сент-Міклош".
У  XVII  ст.  доля  Сент-Міклоша  пов'язана  з  князями  Ракоці:  в  1600-х  рр.  власником  був  правитель  Трансильванії  Ференц  Ракоці  Перший,  потім  палац  перейшов  до  його  дружини  Ілони  Зріні,  потім  –  до  сина,  Ференца  Ракоці  II,  національного  героя  Угорщини.
Перша  згадка  про  замок  датується  1450  роком
З  1729  маєток  переходить  власникам  Мукачівської  домінії  Шенборнам,  які  користувалися  ним  більше  двох  століть.
У  повоєнні  роки  будівля  використовувалася  за  різним  призначенням,  і  все  більше  руйнувалася,  поки  в  2001  р.держава  не  отдалo  замок  в  оренду  місцевому  художнику  Йосипу  Бартошу.    Він  став  добрим  ангелом-хранителем  історичної  споруди.
 Сьогодні,  замок  став  місцем  паломництва  українських  та  зарубіжних  туристів,  тут  проходять  культурні  заходи,  мистецькі  виставки,  концерти  класичної  музики,  а  в  відновлених  приміщеннях  першого  поверху  відкрили  музей.
 Сьогодні  роботи  по  відновленню  замку  тривають.
 щоденник  ulakisa
 Переклала    на  українську    мову  5.03.20  6.12

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866946
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 05.03.2020

ЯК ЖИВУТЬ ЖИРАФИ

КАК  ЖИВУТ  ЖИРАФЫ

Эти  животные,  без  преувеличения,  известны  нам  еще  с  раннего  детства  —  мы  видели  их  в  мультфильмах,  зоопарках,  в  азбуке  возле  буквы  «Ж»,  а  кто-то  даже  в  дикой  природе.  И  все  наверняка  знают,  что  жираф  —  самое  высокое  животное  в  мире,  в  частности,  благодаря  своей  шее,  длина  которой  в  некоторых  случаях  может  достигать  почти  двух  метров!  Но  мало  кто  догадывается,  что  эта  часть  тела  доставляет  жирафам  немало  неудобств.  Подробнее  о  том,  с  какими  проблемами  им  приходится  постоянно  сталкиваться,  читайте  в  нашем  материале.

 

С  самого  рождения  жизнь  жирафа  сложна  и  опасна,  а  начинаются  проблемы  еще  на  этапе  появления  на  свет.  Сначала  малышу  приходится  15  месяцев  томиться  в  утробе  матери,  а  затем  встретить  свой  первый  день  на  земле,  пережив  падение  с  высоты  двух  метров.  Новорожденный  жирафенок  достигает  примерно  1,8  м  в  высоту  и  весит  около  50  кг.  Уже  спустя  час  после  рождения  он  может  уверенно  стоять  на  ногах  и  даже  бегать.  Как  живут  жирафы


И  вот  тут  начинаются  настоящие  приключения!  Юную  особь  изгоняют  из  стада  примерно  на  2-3  недели,  видимо,  чтобы  проверить  на  прочность.  Но  даже  если  жирафу  повезет  и  в  первые  же  дни  жизни  его  не  съест  изголодавшийся  лев,  дальше  начнутся  другие  испытания.  Как  живут  жирафы


Например,  проблемы  со  сном,  а  вернее,  почти  полным  его  отсутствием.  Так  как  жирафам  ввиду  физиологических  особенностей  очень  сложно  спрятаться  на  просторах  саванны,  им  приходится  всегда  быть  начеку.  Животное  может  позволить  себе  вздремнуть  лишь  на  10  минут,  и  так  несколько  раз  за  день.  Согласитесь,  это  сложно  назвать  полноценным  отдыхом.  Как  живут  жирафы

Еще  одна  проблема  жирафа  —  водопой.  Даже  огромная  шея  не  помогает  «дяде  Степе»  животного  царства,  когда  речь  заходит  о  том,  чтобы  дотянуться  до  земли.  Откусить  сочный  листик  с  верхушки  дерева  —  без  проблем!  Но  вот  чтобы  просто  попить  воды,  жирафу  необходимо  практически  сесть  на  шпагат.  В  эти  моменты  он  наиболее  уязвим  —  хищники  часто  подстерегают  бедняг  на  водопоях  и  ждут,  когда  они  примут  свою  фирменную  позу,  чтобы  напасть  сзади.  По  этой  причине  жирафы  могут  не  пить  неделями,  а  если  все  же  добираются  до  воды,  то  напиваются  впрок,  поглощая  примерно  40  литров  за  раз!  Как  живут  жирафы

Точно  так  же  «враскорячку»  животные  щиплют  траву  с  земли,  но  случается  это  довольно  редко.  Обычно  жирафы  питаются  листвой  деревьев  —  за  день  они  съедают  ее  более  30  кг!  Всего  на  приемы  пищи  у  длинношеих  уходит  примерно  по  16-18  часов  ежедневно.  Как  живут  жирафы


Жирафы  живут  поодиночке  или  в  небольших  стадах,  но  в  целях  безопасности  они  могут  примкнуть  к  группам  антилоп  или  зебр.  И  их  можно  понять!  В  родных  «племенах»  жирафов  иногда  творится  настоящий  беспредел.  Единого  лидера  у  них  нет,  но  преобладает  явное  преимущество  сильных  самцов  над  слабыми.  В  их  группах  часто  устраиваются  так  называемые  ритуальные  поединки  —  животные  становятся  рядом  друг  с  другом  и  каждый  пытается  ударить  головой  по  шее  соперника.  В  брачный  период  эти  драки  имеют  агрессивный  и  крайне  жестокий  характер  —  один  из  конкурентов  может  быть  забит  до  потери  сознания.  Как  живут  жирафы

Примечательно,  что  длинная  шея  жирафов  имеет  лишь  семь  шейных  позвонков,  почти  как  у  других  млекопитающих.  Чтобы  они  могли  выдерживать  такую  нагрузку,  природа  наградила  жирафов  мощным  12-килограммовым  сердцем,  которое  способно  пропускать  за  минуту  до  60  литров  крови.  Как  живут  жирафы

Есть  у  высокого  роста  и  плюсы,  например,  хороший  обзор  местности  —  своих  сородичей  жирафы  могут  видеть  на  расстоянии  до  километра.  Им  не  приходится  ни  с  кем  воевать  за  еду,  так  как  на  большой  высоте  у  них  совершенно  нет  конкурентов.  Кроме  того,  благодаря  своим  внушительным  размерам,  жираф  практически  не  имеет  естественных  врагов  (за  исключением  хищников,  о  которых  мы  уже  писали)  —  мало  кто  осмеливается  нападать  на  таких  гигантов.  А  те,  кто  все  же  решатся,  скорее  всего,  погибнут  от  точно  удара  их  мощных  передних  копыт.
Дневник  watson71
Перевела  на  украинский  язык      4.03.20        4.34

ЯК  ЖИВУТЬ  ЖИРАФИ

Ці  тварини,  без  перебільшення,  відомі  нам  ще  з  раннього  дитинства  —  ми  бачили  їх  в  мультфільмах,  зоопарках,  в  абетці  біля  літери  «Ж»,  а  хтось  навіть  у  дикій  природі.  І  всі  напевно  знають,  що  жираф  —  найвища  тварина  в  світі,  зокрема,  завдяки  своїй  шиї,  довжина  якої  в  деяких  випадках  може  досягати  майже  двох  метрів!  Але  мало  хто  здогадується,  що  ця  частина  тіла  доставляє  жирафам  чимало  незручностей.  Докладніше  про  те,  з  якими  проблемами  їм  доводиться  постійно  стикатися,  читайте  в  нашому  матеріалі.



З  самого  народження  життя  жирафа  складна  і  небезпечна,  а  починаються  проблеми  ще  на  етапі  появи  на  світ.  Спочатку  малюкові  доводиться  15  місяців  нудитися  в  утробі  матері,  а  потім  зустріти  свій  перший  день  на  землі,  переживши  падіння  з  висоти  двох  метрів.  Новонароджений  жирафенок  досягає  приблизно  1,8  м  у  висоту  і  важить  близько  50  кг.  Вже  через  годину  після  народження  він  може  впевнено  стояти  на  ногах  і  навіть  бігати.  Як  живуть  жирафи


І  ось  тут  починаються  справжні  пригоди!  Юну  особина  виганяють  із  стада  приблизно  на  2-3  тижні,  мабуть,  щоб  перевірити  на  міцність.  Але  навіть  якщо  жирафу  пощастить  і  в  перші  ж  дні  життя  його  не  з'їсть  зголоднілий  лев,  далі  почнуться  інші  випробування.  Як  живуть  жирафи


Наприклад,  проблеми  зі  сном,  а  вірніше,  майже  повною  його  відсутністю.  Так  як  жирафам  силу  фізіологічних  особливостей  дуже  складно  сховатися  на  просторах  савани,  їм  доводиться  завжди  бути  напоготові.  Тварина  може  дозволити  собі  подрімати  лише  на  10  хвилин,  і  так  кілька  разів  за  день.  Погодьтеся,  це  складно  назвати  повноцінним  відпочинком.  Як  живуть  жирафи

Ще  одна  проблема  жирафа  —  водопій.  Навіть  величезна  шия  не  допомагає  «дяді  Стьопі»  тваринного  царства,  коли  мова  заходить  про  те,  щоб  дотягнутися  до  землі.  Відкусити  соковитий  листочок  з  верхівки  дерева  —  без  проблем!  Але  от  щоб  просто  попити  води,  жирафу  необхідно  практично  сісти  на  шпагат.  У  ці  моменти  він  найбільш  вразливий  —  хижаки  часто  підстерігають  бідолах  на  водопоях  і  чекають,  коли  вони  приймуть  свою  фірмову  позу,  щоб  напасти  ззаду.  З  цієї  причини  жирафи  можуть  не  пити  тижнями,  а  якщо  все  ж  таки  добираються  до  води,  то  напиваються  запас,  поглинаючи  приблизно  40  літрів  за  раз!  Як  живуть  жирафи

Точно  так  само  «враскорячку»  тварини  щипають  траву  з  землі,  але  це  трапляється  досить  рідко.  Зазвичай  жирафи  харчуються  листям  дерев  —  за  день  вони  з'їдають  її  більше  30  кг!  Всього  на  прийоми  їжі  у  довгошиїх  йде  приблизно  по  16-18  годин  щодня.  Як  живуть  жирафи


Жирафи  живуть  поодинці  або  в  невеликих  стадах,  але  в  цілях  безпеки  вони  можуть  приєднатися  до  груп  антилоп  або  зебр.  І  їх  можна  зрозуміти!  У  рідних  «племена»  жирафів  іноді  коїться  справжнє  свавілля.Єдиного  лідера  у  них  немає,  але  переважає  явна  перевага  сильних  самців  над  слабкими.    В  їх  групах  часто  влаштовуються  так  звані  ритуальні  поєдинки  -  тварини  стають  поруч  один  з  одним  і  кожен  намагається  вдарити  головою  по  шиї  суперника.    У  шлюбний  період  ці  бійки  мають  агресивний  і  вкрай  жорстокий  характер  -  один  з  конкурентів  може  бути  забитий  до  втрати  свідомості.    Як  живуть  жирафи

 Примітно,  що  довга  шия  жирафів  має  лише  сім  шийних  хребців,  майже  як  у  інших  ссавців.    Щоб  вони  могли  витримувати  таке  навантаження,  природа  нагородила  жирафів  потужним  12-кілограмовим  серцем,  яке  здатне  пропускати  за  хвилину  до  60  літрів  крові.    Як  живуть  жирафи

 Є  у  високого  зросту  і  плюси,  наприклад,  хороший  огляд  місцевості  -  своїх  родичів  жирафи  можуть  бачити  на  відстані  до  кілометра.    Їм  не  доводиться  ні  з  ким  воювати  за  їжу,  так  як  на  великій  висоті  у  них  зовсім  немає  конкурентів.    Крім  того,  завдяки  своїм  значним  розмірам,  жираф  практично  не  має  природних  ворогів  (за  винятком  хижаків,  про  які  ми  вже  писали)  -  мало  хто  наважується  нападати  на  таких  гігантів.    А  ті,  хто  все  ж  таки  зважаться,  швидше  за  все,  загинуть  від  точно  удару  їх  потужних  передніх  копит.
 щоденник  watson71
 Переклала    на  українську    мову    4.03.20  4.34

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866836
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 04.03.2020

Всесвітній день письменника

Всемирный  день  писателя
Хоть  профессия  писателя  появилась  много  веков  назад,  мастера  слова  получили  свой  праздник  только  в  1986  году  на  заседании  48  конгресса  Международного  ПЕН-клуба.  С  тех  пор  Всемирный  день  писателя  отмечают  ежегодно  3  марта.

Тарас  Шевченко  за  свою  жизнь  написал  237  стихов  и  поэм,  Александр  Дюма-отец  —  420  романов,  Николай  Гоголь  работал  над  созданием  «Мертвых  душ»  исключительно  стоя,  а  Михаилу  Булгакову  понадобилось  12  лет  на  написание  романа  «Мастер  и  Маргарита».  Сегодня  в  мире  насчитывается  около  150-200  тысяч  профессиональных  писателей,  и  пишут  они  на  более  чем  150  языках.

Из  этих  немногочисленных  фактов  понятно  —  профессия  писателя  нелегка,  многогранна  и  заслуживает  глубокого  уважения.  Именно  поэтому  и  был  создан  Всемирный  день  писателя.  Его  празднование  инициировал  ПЕН-клуб  (PEN  International)  —  правозащитная  организации,  которая  объединяет  профессиональных  писателей,  работающих  в  разных  жанрах  литературы.

Всемирный  день  писателя  отмечают  не  только  романисты,  прозаики,  поэты,  памфлетисты,  публицисты,  фантасты,  фельетонисты,  новеллисты,  эссеисты  и  другие  мастера  слова.  Его  по  праву  считают  своим  журналисты,  историки  и  блоггеры.  В  этот  день  они  собираются,  чтобы  обсудить  тенденции  современной  литературы,  наградить  самых  талантливых  авторов,  послушать  новые  стихи  и  отрывки  романов  своих  коллег.
https://www.work.ua/ru/holidays/writer-day/
Перевела  на  украинский  язык  3.03.20          11.30

Всесвітній  день  письменника
 Хоч  професія  письменника  з'явилася  багато  століть  назад,  майстри  слова  отримали  своє  свято  тільки  в  1986  році  на  засіданні  48  конгресу  Міжнародного  ПЕН-клубу.    З  тих  пір  Всесвітній  день  письменника  відзначають  щорічно  3  березня.

 Тарас  Шевченко  за  своє  життя  написав  237  віршів  і  поем,  Олександр  Дюма-батько  -  420  романів,  Микола  Гоголь  працював  над  створенням  «Мертвих  душ»  виключно  стоячи,  а  Михайлу  Булгакову  знадобилося  12  років  на  написання  роману  «Майстер  і  Маргарита».    Сьогодні  в  світі  налічується  близько  150-200  тисяч  професійних  письменників,  і  пишуть  вони  на  більш  ніж  150  мовами.

 З  цих  нечисленних  фактів  зрозуміло  -  професія  письменника  нелегка,  багатогранна  і  заслуговує  глибокої  поваги.    Саме  тому  і  був  створений  Всесвітній  день  письменника.    Його  святкування  ініціював  ПЕН-клуб  (PEN  International)  -  правозахисна  організації,  яка  об'єднує  професійних  письменників,  які  працюють  в  різних  жанрах  літератури.

 Всесвітній  день  письменника  відзначають  не  тільки  романісти,  прозаїки,  поети,  памфлетистів,  публіцисти,  фантасти,  фейлетоністи,  новелісти,  есеїсти  і  інші  майстри  слова.    Його  по  праву  вважають  своїм  журналісти,  історики  та  блогери.    У  цей  день  вони  збираються,  щоб  обговорити  тенденції  сучасної  літератури,  нагородити  найталановитіших  авторів,  послухати  нові  вірші  та  уривки  романів  своїх  колег.
 https://www.work.ua/ru/holidays/writer-day/
 Переклала    на  українську    мову    3.03.20  11.30

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866765
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 03.03.2020

7 МІЛЬЙОНІВ СІРНИКІВ І 40 РОКІВ ЖИТТЯ

7  МИЛЛИОНОВ  СПИЧЕК  И  40  ЛЕТ  ЖИЗНИ
       Сегодня  восхищаемся  удивительными  работами  Патрика  Актона  (Patrick  Acton).
Честно  сказать,  мне  сложно  понять,  что  движет  мастерами,  которые  кропотливо  день  за  днём,  из  месяца  в  месяц,  из  года  в  год,  склеивают  одну  спичку  с  другой,  чтобы  получить  то,  что  они  задумывали.  Но,  как  бы  я  к  этому  не  относилась,  результат  достроен  восхищения.
Millennium  Falcon  из  Звёздных  воин
Двуглавый  дракон  МЕЖДУНАРОДНАЯ  КОСМИЧЕСКАЯ  СТАНЦИЯ,  
Кстати,  эта  модель  космической  станции  некоторое  время  висела  в  НАСА,  пока  музей  не  выкупил  её.
Школа  колдовства  и  волшебства  Хогвартс,  
Патрик  Актон  живёт  и  работает  в  Америке.  Он  не  из  тех  людей,  которые  плывут  по  течению.  С  детства  ему  было  интересно  мастерить  своими  руками.  В  10  лет  он  установил  сам  на  свой  велосипед  мотор  от  газонокосилки  и  прокатился  на  нём.  А  также  полностью  сам  построил  домик  на  дереве  со  стеклянными  окнами,  покрашенным  сайдингом  и  отопительной  печью.  В  юности  он  научился  многим  навыкам  деревообработки  методом  проб  и  ошибок.
Однажды,  он  увидел  по  телевизору  новость  о  человеке,  который  изготовил  модель  своей  усадьбы  из  обычных  деревянных  спичек.  Это  показалось  ему  интересным.
     В  1977  году  Патрик  заканчивает  колледж  и  решается  изготовить  небольшую  модель  деревенской  церкви.  Он  использовал  спички  Ohio  Blue  Tip,  купленные  в  продуктовом  магазине,  бутылку  школьного  клея,  нож  и  кусок  наждачной  бумаги.
     Результат  его  порадовал  и  он  бросил  вызов  самому  себе,  построив  спичечную  модель  корабля,  фрегат    USS  Constitution
       Первые  10  лет  своего  творчества,  Патрик  Актон  отрезал  100  000  серных  головок  у  спичек.  Затем  он  связался  с  производителем  спичек  и  тот  согласился  поставлять  ему  спички  без  наконечника  из  серы.
Творчество  Патрика  Актона  было  замечено  и  получило  широкую  огласку.  О  нём  печатают  в  журналах,  показывают  на  шоу,  и  ряд  музеев  закупили  его  работы.  Это  дало  новый  виток  творчества  Мастера.  Он  построил  в  своём  доме  полностью  оборудованный  деревообрабатывающий  цех.
       Сейчас  он  на  пенсии  и  полностью  посвятил  себя  своему  хобби.
Полу  Ревер  в  полночь
Космический  челнок  Челленджер
Маяк
Удивительно,  правда?!
Сайт  Патрика  Актона:  https://www.matchstickmarvels.com/
Перевела  на  украинский  язык    1.03.20          13.30

7  МІЛЬЙОНІВ  СІРНИКІВ  І  40  РОКІВ  ЖИТТЯ
Сьогодні  захоплюємося  дивовижними  роботами  Патріка  Актона  (Patrick  Acton).
Чесно  сказати,  мені  складно  зрозуміти,  що  рухає  майстрами,  які  ретельно  день  за  днем,  з  місяця  в  місяць,  з  року  в  рік,  склеюють  один  сірник  з  іншого,  щоб  отримати  те,  що  вони  задумували.  Але,  як  би  я  до  цього  не  належала,  результат  добудований  захоплення.
Millennium  Falcon  з  Зоряних  воїн
Двоголовий  дракон  МІЖНАРОДНА  КОСМІЧНА  СТАНЦІЯ,  
До  речі,  ця  модель  космічної  станції  деякий  час  висіла  в  НАСА,  поки  музей  не  викупив  її.
Школа  чаклунства  і  чарівництва  Хогвартс,  
Патрік  Актон  живе  і  працює  в  Америці.  Він  не  з  тих  людей,  які  пливуть  за  течією.  З  дитинства  йому  було  цікаво  майструвати  своїми  руками.  У  10  років  він  встановив  сам  на  свій  велосипед  двигун  від  газонокосарки  і  прокотився  на  ньому.  А  також  повністю  сам  побудував  будиночок  на  дереві  зі  скляними  вікнами,  пофарбованим  сайдингом  і  опалювальною  піччю.  В  юності  він  навчився  багатьом  навичкам  деревообробки  методом  проб  і  помилок.
Одного  разу,  він  побачив  по  телевізору  новину  про  людину,  який  виготовив  модель  своєї  садиби  із  звичайних  дерев'яних  сірників.  Це  здалося  йому  цікавим.
У  1977  році  Патрік  закінчує  коледж  і  вирішується  виготовити  невелику  модель  сільської  церкви.  Він  використовував  сірники  Ohio  Blue  Tip,  куплені  в  продуктовому  магазині  пляшку  шкільного  клею,  ніж  і  шматок  наждачного  паперу.
Результат  його  порадував  і  він  кинув  виклик  самому  собі,  побудувавши  сірникову  модель  корабля,  фрегат  USS  Constitution
Перші  10  років  своєї  творчості,  Патрік  Актон  відрізав  100  000  сірчаних  головок  у  сірників.  Потім  він  зв'язався  з  виробником  сірників  і  той  погодився  постачати  йому  сірники  без  наконечника  з  сірки.
Творчість  Патріка  Актона  було  помічено  і  набула  широкого  розголосу.  Про  нього  друкують  в  журналах,  показують  на  шоу,  і  ряд  музеїв  закупили  його  роботи.  Це  дало  новий  виток  творчості  Майстра.  Він  побудував  у  своєму  будинку  повністю  обладнаний  деревообробний  цех.
Зараз  він  на  пенсії  і  повністю  присвятив  себе  своєму  хобі.
Підлозі  Ревер  опівночі
Космічний  човник  "  Челленджер
Маяк
Дивно,  правда?!
Сайт  Патріка  Актона:  https://www.matchstickmarvels.com/
Переклала  на  українську  мову  1.03.20  13.30

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866582
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 01.03.2020

Будьте все здоровы и счастливы!!!

     Всевышний    создал    на  Земле  все  условия  для  мирной,    счастливой  жизни!!!
           Наша  задача  сохранить  и  преумножить  несметные  земные  богатства,  жить  в  мире  и  согласии!!!  
         Всевышний  всех  прощает  и  мы  должны  всех  прощать,  поддерживать  и  помогать!!!            
         МЫ  ВСЕ  ГОСТИ  НА  ЭТОЙ  НЕОБЪЯТНОЙ  ПРЕКРАСНОЙ    ПЛАНЕТЕ  ЗЕМЛЯ.
         Будьте  все  здоровы  и  счастливы!!!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866572
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 01.03.2020

Художник Яцек Єрка - провідник з іншого світу

Художник  Яцек  Йерка  —  проводник  из  другого  мира
Польский  художник  Яцек  Йерка,  в  миру  Яцек  Ковальский,  прославился  на  весь  мир  своими  фантазийными  картинами-загадками.  Рисует  с  детства,  и  с  самых  ранних  пор,  а  потом  уже  и  в  художественной  академии  ему  приходилось  отстаивать  свой  уникальный  стиль:  «Мои  учителя  почему-то  всегда  хотели,  что  бы  вернулся  в  реальность  и  рисовал,  как  положено:  традиционно,  без  лишних  фантазий».
Защитить  своё  видение  мира  Яцеку  удалось,  и  вот  уже  больше  20  лет  работы  художника  можно  встретить  в  различных  изданиях,  они  выставляются  в  Европе  и  Соединенных  Штатах,  а  также  находятся  в  ряде  коллекций  по  всему  миру.
Тщательно  прорисованные  полотна  Яцека  Йерки  наполнены  эхом  знаменитых  сюрреалистов  прошлого  —  от  Иеронимуса  Босха  и  Питера  Брейгеля  до  Сальвадора  Дали  и  Рене  Магритта.  Но  есть  в  них  и  какая-то  загадка,  разгадав  которую  вполне  можно  оказаться  в  другом  мире,  где  можно  уснуть  посреди  леса,  корабли  летают  по  небу,  а  в  деревьях  спрятались  целые  усадьбы.  AdMe.ru,  кажется,  удалось  её  решить.  Попробуйте  и  вы.
 
Двойная  жизнь.
 
Лабиринт  весны.
 
Клубничный  сад.
 
Уроки  плавания.
 
Осень.
 
Зимняя  волна.
 
Календарь.
 
Дракон.
 
Массив.
 
Чаепитие.
 
Храни  тишину.
 
Библиотека.
 
Поезд.
 
Извержение.
 
Приземление.
 
Прогулка  в  пруду.
 
Атака.
 
Усадьба.
 
Бюджетный  перелет.
 
Лето  в  городе.
 
Тяжелая  партия.
 
Гроза  в  пустыне.
 
Остров.
 
Квартал.
 
Спокойной  ночи
https://grimnir74.livejournal.com/3315307.html
Перевела  на  украинский  язык        29.02.20          15.49      


Художник  Яцек  Єрка  -  провідник  з  іншого  світу
 Польський  художник  Яцек  Єрка,  в  миру  Яцек  Ковальський,  прославився  на  весь  світ  своїми  фантазійними  картинами-загадками.    Малює  з  дитинства,  і  з  самих  ранніх  пір,  а  потім  вже  і  в  художній  академії  йому  доводилося  відстоювати  свій  унікальний  стиль:  «Мої  вчителі  чомусь  завжди  хотіли,  що  б  повернувся  в  реальність  і  малював,  як  годиться:  традиційно,  без  зайвих  фантазій»    .
 Захистити  своє  бачення  світу  Яцека  вдалося,  і  ось  вже  більше  20  років  роботи  художника  можна  зустріти  в  різних  виданнях,  вони  виставляються  в  Європі  і  Сполучених  Штатах,  а  також  знаходяться  в  ряді  колекцій  по  всьому  світу.
 Ретельно  промальовані  полотна  Яцека  Йерки  наповнені  луною  знаменитих  сюрреалістів  минулого  -  від  Иеронимуса  Босха  і  Пітера  Брейгеля  до  Сальвадора  Далі  і  Рене  Магрітта.    Але  є  в  них  і  якась  загадка,  розгадавши  яку  цілком  можна  опинитися  в  іншому  світі,  де  можна  заснути  посеред  лісу,  кораблі  літають  по  небу,  а  в  деревах  сховалися  цілі  садиби.    AdMe.ru,  здається,  вдалося  її  вирішити.    Спробуйте  і  ви.
 
 Подвійне  життя.
 
 Лабіринт  весни.
 
 Полуничний  сад.
 
 Уроки  плавання.
 
 Осінь.
 
 Зимова  хвиля.
 
 Календар.
 
 Дракон.
 
 Масив.
 
 Чаювання.
 
 Бережи  тишу.
 
 Бібліотека.
 
 Потяг.
 
 Виверження.
 
 Приземлення.
 
 Прогулянка  в  ставку.
 
 Атака.
 
 Садиба.
 
 Бюджетний  переліт.
 
 Літо  в  місті.
 
 Важка  партія.
 
 Гроза  в  пустелі.
 
 Острів.
 
 Квартал.
 
 На  добраніч
 https://grimnir74.livejournal.com/3315307.html
 Переклала  на    українську    мову    29.02.20  15.49

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866463
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 29.02.2020

Маленьке містечко Кубер-Педі…

 Маленький  городок  Кубер-Педи...

         Людей  из  австралийского  города  Кубер-Педи  называют  изгнанниками  солнца.  Целые  поколения  семей  подземного  города  не  видели  солнечного  света  100  лет
Маленький  городок  Кубер-Педи,  который  находится  в  Центральной  части  Австралии,  уже  много  лет  считается  мировой  столицей  опалов.  Именно  здесь  сосредоточено  около  30%  всех  запасов  этих  разноцветных  камней.
     Изгнанники  солнца:  целые  поколения  семей  подземного  города  в  австралийской  пустыне  более  ста  лет  не  видели  солнечного  света
       Жители  этого  маленького  городка  уже  более  ста  лет  отважно  добывают  драгоценные  камни.  Их  дома  —  это  не  что  иное,  как  отверстия  в  песчанике  на  глубине  от  2  до  6  метров.
       Изгнанники  солнца:  целые  поколения  семей  подземного  города  в  австралийской  пустыне  более  ста  лет  не  видели  солнечного  света
         В  1915  году,  после  распространения  слухов  о  залежах  драгоценных  камней,  тысячи  человек  поехали  покорять  Центральную  Австралию,  чтобы  разбогатеть.  Поэтому  сегодня  там  живут  люди  45  национальностей.
       Изгнанники  солнца:  целые  поколения  семей  подземного  города  в  австралийской  пустыне  более  ста  лет  не  видели  солнечного  света
«Кубер-педи»  в  переводе  с  языка  аборигенов  означает  «дыра  белого  человека».  Выбор  такого  жилья  связан  с  мощнейшими  пылевыми  бурями  и  жарой,  порой  доходящей  до  отметки  в  50  градусов.
       Многие  дома,  несмотря  на  такое  расположение,  обставлены  очень  богато.  И  неудивительно,  продажа  опалов  —  весьма  выгодный  бизнес.
       Несмотря  на  то,  что  в  Кубер-Педи  проживает  сегодня  всего  1700  жителей,  в  городке  построен  отель.  И  местечко  это,  несмотря  на  расположение,  пользуется  большой  популярностью  у  любителей  экзотики.
       Кроме  отеля,  в  Кубер-Педи  под  землей  также  находятся  две  церкви,  магазины  с  сувенирами,  ювелирная  мастерская,  музей  и  бар.

Дневник      BARGUZIN
Перевела  на  украинский  язык        27.02.20          10.44

Маленьке  містечко  Кубер-Педі...

Людей  з  австралійського  міста  Кубер-Педі  називають  вигнанцями  сонця.  Цілі  покоління  сімей  підземного  міста  не  бачили  сонячного  світла  100  років
Маленьке  містечко  Кубер-Педі,  який  знаходиться  в  Центральній  частині  Австралії,  вже  багато  років  вважається  світовою  столицею  опалів.  Саме  тут  зосереджено  близько  30%  всіх  запасів  цих  різнобарвних  каменів.
Вигнанці  сонця:  цілі  покоління  сімей  підземного  міста  в  австралійській  пустелі  більше  ста  років  не  бачили  сонячного  світла
Жителі  цього  маленького  містечка  вже  більше  ста  років  відважно  добувають  дорогоцінні  камені.  Їх  будинку  —  це  не  що  інше,  як  отвори  в  пісковику  на  глибині  від  2  до  6  метрів.
Вигнанці  сонця:  цілі  покоління  сімей  підземного  міста  в  австралійській  пустелі  більше  ста  років  не  бачили  сонячного  світла
В  1915  році,  після  поширення  чуток  про  поклади  дорогоцінних  каменів,  тисячі  людей  поїхали  підкорювати  Центральну  Австралію,  щоб  розбагатіти.  Тому  сьогодні  там  живуть  люди  45  національностей.
Вигнанці  сонця:  цілі  покоління  сімей  підземного  міста  в  австралійській  пустелі  більше  ста  років  не  бачили  сонячного  світла
«Кубер-педі»  в  перекладі  з  мови  аборигенів  означає  «діра  білої  людини».  Вибір  такого  житла  пов'язаний  з  найпотужнішими  пиловими  бурями  і  спекою,  часом  доходить  до  позначки  в  50  градусів.
Багато  дому,  незважаючи  на  таке  розташування,  обставлені  дуже  багато.  І  не  дивно,  продаж  опалів  —  досить  вигідний  бізнес.
Незважаючи  на  те,  що  в  Кубер-Педі  сьогодні  проживає  всього  1700  жителів,  в  містечку  побудований  готель.  І  це  містечко,  незважаючи  на  розташування,  користується  великою  популярністю  у  любителів  екзотики.
Крім  готелю,  в  Кубер-Педі  під  землею  також  знаходяться  дві  церкви,  магазини  з  сувенірами,  ювелірна  майстерня,  музей  і  бар.

Щоденник  BARGUZIN
Переклала  на  українську  мову  27.02.20  10.44

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866206
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 27.02.2020

«Зіркові» вежі Тібету

«Звездные»  башни  Тибета
     Гималайские  башни  представляют  собой  ряд  каменных  строений,  расположенных  в  основном  в  Тибете.  Радиоуглеродный  анализ  показывает,  что  они  были  построены  примерно  от  500  до  1200  лет  тому  назад.  Высота  некоторых  из  них  составляет  60  метров.

Как  писало  издание  «Наука  и  жизнь»,  почти  двадцать  лет  назад  французский  путешественник  Мишель  Пеcсель,  известный,  в  частности,  тем,  что  открыл  истоки  Меконга,  проник  в  малодоступные  районы  Тибета  и  соседствующей  с  ним  китайской  провинции  Сычуань.  В  долинах  Гималаев  вдоль  границы  Китая  он  обнаружил  загадочные  каменные  башни,  звездообразные  в  плане.

Китайские  власти  только  недавно  разрешили  иностранцам  посещать  эти  районы.  Позже  к  исследованиям  Пейселя  присоединилась  Фредерика  Даррагон,  поехавшая  в  Гималаи  для  исследований  популяции  снежного  барса,  но  забывшая  о  первоначальной  цели  поездки  после  того,  как  увидела  эти  башни.

Некоторые  из  этих  загадочных  сооружений  стоят  посреди  селений,  другие  –  в  уединенных  горных  долинах.  Жители  Гималаев  ничего  не  знают  о  происхождении  башен  и  некоторые  из  них  используют  местными  жителями  в  качестве  хлевов  для  яков  и  лошадей,  в  других  —  стихийно  возникло  что-то  вроде  кумирен  –  крестьяне  приносят  туда  глиняные  фигурки  как  жертвоприношение  могущественным  духам.  Но  в  основном  эти  строения  пустуют.  Имевшиеся  внутри  деревянные  лестницы,  перекрытия  и  стропила  обрушились  либо  давно  пошли  на  дрова  и  другие  хозяйственные  нужды.

Путешествия  по  этой  местности  крайне  затруднены,  так  как  дороги  практически  отсутствуют.  Летом,  во  время  сезона  дождей,  не  позволяют  проехать  грязь  и  сели,  а  зимой  —  глубокие  снега  и  опасность  лавин.

Даррагон  обратилась  за  помощью  в  местные  буддистские  монастыри,  но  монахи  не  нашли  в  своих  архивах  никаких  записей  о  башнях.  Однако  эти  сооружения  упоминаются  в  китайских  научных  трактатах  времен  династии  Мин  (1368-1644),  встречаются  записи  о  них  и  в  путевых  дневниках  некоторых  английских  исследователей,  забредавших  сюда  в  XIX  веке.  Но  никто  не  изучал  их  подробно.

За  последние  три  года  Даррагон  взяла  пробы  древесины  из  32  башен,  и  по  ее  просьбе  в  одной  из  лабораторий  США  был  проведен  их  радиоуглеродный  анализ,  позволяющий  определить  возраст  органических  материалов.  Большинству  башен  от  600  до  700  лет,  но  одной  из  них,  находящейся  в  дневном  переходе  от  Лхасы,  —  от  1000  до  1200  лет.  Выходит,  она  была  построена  до  того,  как  монгольские  племена  вторглись  в  Тибет.  Правда,  результаты  датирования  нельзя  считать  окончательными:  возможно,  строители  использовали  уже  очень  старую  древесину.

Как  предполагает  исследовательница,  звездообразная  форма  башен  придает  им  сейсмостойкость.  Некоторые  башни  представляют  в  плане  8-конечные  звезды,  другие  —  12-конечные.  Местные  жители  и  сейчас  строят  дома  с  острыми  углами  для  защиты  от  подземных  толчков.

Кто  построил  эти  загадочные  строения  и  для  чего  —  до  конца  пока  не  ясно.  Предполагается,  что  башни  строились  как  сторожевые  вышки.  Некоторые  историки  говорят  о  культовом  назначении:  башни,  возможно,  символизируют  веревку,  которая,  по  тибетской  легенде,  связывает  землю  с  небом.  Они  также  могли  использоваться  для  изгнания  демонов.
https://www.abcfact.ru/10827-zvezdnye-bashni-tibeta.html
Перевела  на  украинский    язык      26.02.20              16.56

«Зіркові»  вежі  Тібету
Гімалайські  башти  представляють  собою  ряд  кам'яних  будівель,  розташованих  в  основному  в  Тібеті.  Радіовуглецевий  аналіз  показує,  що  вони  були  побудовані  приблизно  від  500  до  1200  років  тому.  Висота  деяких  з  них  становить  60  метрів.

Як  писало  видання  «Наука  і  життя»,  майже  двадцять  років  тому  французький  мандрівник  Мішель  Пессель,  відомий,  зокрема,  тим,  що  відкрив  витоки  Меконгу,  проник  в  малодоступні  райони  Тибету  і  поряд  з  ним  китайській  провінції  Сичуань.  В  долинах  Гімалаїв  вздовж  кордону  Китаю  він  виявив  загадкові  кам'яні  вежі,  зіркоподібні  в  плані.

Китайська  влада  тільки  недавно  дозволили  іноземцям  відвідувати  ці  райони.  Пізніше  до  досліджень  Пейселя  приєдналася  Фредеріка  Даррагон,  поехавшая  в  Гімалаї  для  досліджень  популяції  сніжного  барса,  але  забула  про  первісної  мети  поїздки  після  того,  як  побачила  ці  вежі.

Деякі  з  цих  загадкових  споруд  стоять  посеред  селищ,  інші  –  в  відлюдних  гірських  долинах.  Жителі  Гімалаїв  нічого  не  знають  про  походження  веж  і  деякі  з  них  використовують  місцевими  жителями  в  якості  хлівів  для  яків  і  коней,  в  інших  —  стихійно  виникло  щось  на  зразок  кумирен  –  селяни  приносять  туди  глиняні  фігурки  як  жертвоприношення  могутнім  духам.  Але  в  основному  ці  будови  пустують.  Були  всередині  дерев'яні  сходи,  перекриття  і  стропила  обрушилися  або  давно  пішли  на  дрова  та  інші  господарські  потреби.

Подорожі  по  цій  місцевості  вкрай  утруднені,  так  як  дороги  практично  відсутні.  Влітку,  під  час  сезону  дощів,  не  дозволяють  проїхати  бруд  і  сіли,  а  взимку  —  глибокі  сніги  і  небезпека  лавин.

Даррагон  звернулася  за  допомогою  до  місцевих  буддистські  монастирі,  але  ченці  не  знайшли  в  своїх  архівах  ніяких  записів  про  вежах.  Однак  ці  споруди  згадуються  в  китайських  наукових  трактатах  часів  династії  Мін  (1368-1644),  зустрічаються  записи  про  них  і  в  дорожніх  щоденниках  деяких  англійських  дослідників,  забредавших  сюди  в  XIX  столітті.  Але  ніхто  не  вивчав  їх  докладно.

За  останні  три  роки  Даррагон  взяла  проби  деревини  з  32  веж,  і  на  її  прохання  в  одній  з  лабораторій  США  був  проведений  їх  радіовуглецевий  аналіз,  що  дозволяє  визначити  вік  органічних  матеріалів.  Більшості  веж  від  600  до  700  років,  але  однією  з  них,  що  знаходиться  в  денному  переході  від  Лхаси,  —  від  1000  до  1200  років.  Виходить,  вона  була  збудована  до  того,  як  монгольські  племена  вторглися  в  Тибет.  Щоправда,  результати  датування  не  можна  вважати  остаточними:  можливо,  будівельники  використовували  вже  дуже  стару  деревину.

Як  припускає  дослідник,  астероїд  форма  веж  надає  їм  сейсмостійкість.Деякі  вежі  представляють  в  плані  8-кінцеві  зірки,  інші  -  12-кінцеві.    Місцеві  жителі  і  зараз  будують  будинки  з  гострими  кутами  для  захисту  від  підземних  поштовхів.

 Хто  побудував  ці  загадкові  будови  і  для  чого  -  до  кінця  поки  не  ясно.    Передбачається,  що  вежі  будувалися  як  сторожові  вишки.    Деякі  історики  говорять  про  культове  призначення:  вежі,  можливо,  символізують  мотузку,  яка,  по  тибетській  легендою,  пов'язує  землю  з  небом.    Вони  також  могли  використовуватися  для  вигнання  злих  духів.
 https://www.abcfact.ru/10827-zvezdnye-bashni-tibeta.html
 Переклала  на    українську    мову    26.02.20  16.56

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866121
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 26.02.2020

Всесвітній день неквапливості

Всемирный  день  неторопливости
https://www.abcfact.ru/10890-vsemirnyi-den-netoroplivosti.html
   26  февраля  отмечается  весьма  оригинальный  праздник  –  День  неторопливости  (или  День  медлительности),  который  к  настоящему  времени  уже  приобрёл  «статус»  международного  дня.

Идея  учреждения  такого  праздника  принадлежит  итальянцам.  Именно  они  –  весьма  активный  и  эмоциональный  народ  –  впервые  отметили  День  неторопливости  в  2007  году,  с  целью  неторопливо  наслаждаться  жизнью  в  каждый  её  неповторимый  момент.  И  это  не  удивительно  –  в  наш  век  скоростей  и  прогресса  многие  забывают  о  приятных  ежедневных  мелочах,  любимых  занятиях  и  вообще  о  качестве  жизни.

Большая  часть  работоспособного  населения  мира  вынуждена  проводить  в  офисах  или  другом  рабочем  месте  более  12  часов  в  день,  что,  несомненно,  наносит  вред  физическому  и  моральному  здоровью.  Что  сказывается  и  на  нашем  близком  окружении  –  семье,  друзьях,  любимых…  Поэтому  такой  праздник  просто  был  необходим  современному  обществу,  а  его  инициаторами  выступила  итальянская  ассоциация  «Искусство  медленно  жить»,  провозгласившая  лозунгом  Дня  «не  торопись  и  насладись  моментом».

Также  данная  ассоциация  разработала  14  заповедей  отказа  от  спешки,  которых  следует  придерживаться,  чтобы  успеть  ощутить  все  прелести  бытия  и  сделать  свою  жизнь  более  комфортной.  Среди  них  –  это  совет  вставать  по  утрам  на  несколько  минут  раньше,  чтобы  насладиться  завтраком,  или,  например,  не  нервничать,  стоя  в  пробке,  а  посвятить  это  время  прослушиванию  любимой  музыки,  чтению  книги  или  общению  с  водителем  соседнего  автомобиля.

Конечно  же,  в  рамках  Дня  неторопливости  проходит  немало  интересных  мероприятий.  Например,  в  Риме  проводится  «Медлительный  марафон»,  участником  которого  может  стать  любой  житель  Италии  или  гость  страны.  Дистанция  марафона  –  300  метров  (можно  сказать,  спринтерская),  но  преодолеть  её  надо  не  быстрее,  чем  за  87  минут  (!),  и  при  этом  ни  разу  не  останавливаясь.  В  Милане  –  известной  экономической  столице  Апеннин  –  пошли  дальше  –  в  этот  день  слишком  спешащим  прохожим  даже  выписывают  символические  штрафы.  Подобные  «наказания  для  торопыжек»  вводятся  и  в  других  итальянских  городах.

Ещё  во  многих  регионах  Италии,  уже  по  традиции,  в  День  неторопливости  многие  жители  отдают  предпочтения  делам,  на  которые  «хронически  не  хватает  времени»  –  они  посещают  поэтические  и  литературные  чтения,  музыкальные  концерты,  проводят  время  за  любимым  занятием  или  просто  наслаждаются  интеллектуальной  беседой  за  неспешной  трапезой.

Надо  сказать,  что  такой  интересный  праздник  не  мог  остаться  незамеченным.  В  последующие  годы  инициативу  проведения  Дня  поддержали  многие  мировые  столицы  –  Лондон,  Париж,  Нью-Йорк  и  другие.  Причем  к  проведению  мероприятий  в  рамках  Дня,  не  смотря  на  казалось  бы  его  курьезный  характер,  относятся  с  полной  серьезностью.  Ведь  он  призывает  всех  нас  –  занятых  людей,  у  кого  постоянно  не  хватает  времени  на  простые  житейские  радости,  –  остановиться  и  не  спеша  обдумать  свою  жизнь  и  насладится  каждым  её  мигом  здесь  и  сейчас.
Причём  сегодня  всё  чаще  звучит  призыв  не  просто  поддержать  инициативу  «неторопливого  наслаждения  жизнью»,  но  и  «неспешного,  медленного  питания»,  зародившегося  как  противопоставление  быстрому.  То  есть  идеологи  Дня  призывают  отказаться  от  неполезного  «фаст-фуда»  и  принимать  пищу  неспешно,  наслаждаясь  и  смакую  каждый  кусочек  здоровой  и  качественной  еды.
Перевела  на  украинский  язык      26.02.20          16.27

Всесвітній  день  неквапливості
https://www.abcfact.ru/10890-vsemirnyi-den-netoroplivosti.html
   26  лютого  відзначається  вельми  оригінальний  свято  –  День  неквапливості  (або  День  повільності),  який  до  теперішнього  часу  вже  набув  статусу  міжнародного  дня.

Ідея  створення  такого  свята  належить  італійцям.  Саме  вони  –  дуже  активний  і  емоційний  народ  –  вперше  відзначили  День  неквапливості  у  2007  році,  з  метою  неквапливо  насолоджуватися  життям  в  кожен  її  неповторний  момент.  І  це  не  дивно  –  в  наше  століття  швидкостей  і  прогресу  багато  забувають  про  приємних  щоденних  дрібницях,  улюблених  заняттях  і  взагалі  про  якість  життя.

Більша  частина  працездатного  населення  світу  змушена  проводити  в  офісах  або  іншому  робочому  місці  більше  12  годин  в  день,  що,  безперечно,  завдає  шкоди  фізичному  і  моральному  здоров'ю.  Що  позначається  і  на  нашому  близькому  оточенні  –  сім'ї,  друзів,  коханих...  Тому  таке  свято  просто  був  необхідний  сучасному  суспільству,  а  його  ініціаторами  виступила  італійська  асоціація  «Мистецтво  повільно  жити»,  що  проголосила  гаслом  Дня  «не  квапся  і  насолоджуйся  моментом».

Також  дана  асоціація  розробила  14  заповідей  відмови  від  поспіху,  яких  слід  дотримуватися,  щоб  встигнути  відчути  всі  принади  буття  і  зробити  своє  життя  більш  комфортним.  Серед  них  –  це  рада  вставати  вранці  на  кілька  хвилин  раніше,  щоб  насолодитися  сніданком,  або,  наприклад,  не  нервувати,  стоячи  в  пробці,  а  присвятити  цей  час  прослуховування  улюбленої  музики,  читання  книги  або  спілкування  з  водієм  сусіднього  автомобіля.

Звичайно  ж,  в  рамках  Дня  неквапливості  проходить  чимало  цікавих  заходів.  Наприклад,  у  Римі  проводиться  «Повільний  марафон»,  учасником  якого  може  стати  будь-який  житель  Італії  або  гість  країни.  Дистанція  марафону  –  300  метрів  (можна  сказати,  спринтерська),  але  подолати  її  треба  не  швидше,  ніж  за  87  хвилин  (!),  і  при  цьому  жодного  разу  не  зупиняючись.  В  Мілані  –  відомої  економічної  столиці  Апеннін  –  пішли  далі  –  у  цей  день  надто  поспішають  перехожих  навіть  виписують  символічні  штрафи.  Подібні  «покарання  для  торопыжек»  вводяться  і  в  інших  італійських  містах.

Ще  у  багатьох  регіонах  Італії,  вже  за  традицією,  в  День  неквапливості  багато  жителі  віддають  переваги  справах,  на  які  хронічно  не  вистачає  часу»  –  вони  відвідують  поетичні  і  літературні  читання,  музичні  концерти,  проводять  час  за  улюбленим  заняттям  або  просто  насолоджуються  інтелектуальної  неспішною  бесідою  за  трапезою.

Треба  сказати,  що  такий  цікавий  свято  не  міг  залишитися  непоміченим.  У  наступні  роки  ініціативу  проведення  Дня  підтримали  багато  світові  столиці  –  Лондон,  Париж,  Нью-Йорк  та  інші.Причому  до  проведення  заходів  в  рамках  Дня,  не  дивлячись  на  здавалося  б  його  курйозний  характер,  ставляться  з  повною  серйозністю.    Адже  він  закликає  всіх  нас  -  зайнятих  людей,  у  кого  постійно  не  вистачає  часу  на  прості  життєві  радощі,  -  зупинитися  і  не  поспішаючи  обміркувати  своє  життя  і  отримати  насолоду  від  кожним  її  миттю  тут  і  зараз.
 Причому  сьогодні  все  частіше  звучить  заклик  не  просто  підтримати  ініціативу  «неквапливого  насолоди  життям»,  а  й  «неспішного,  повільного  харчування»,  який  зародився  як  протиставлення  швидкому.    Тобто  ідеологи  Дня  закликають  відмовитися  від  некорисного  «фаст-фуду»  і  приймати  їжу  неспішно,  насолоджуючись  і  смакую  кожен  шматочок  здорової  та  якісної  їжі.
 Переклала  на    українську    мову    26.02.20  16.27

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866117
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 26.02.2020

Колекційні тарілки від Lena Liu

Коллекционные  тарелки  от  Lena  Liu

Lena  Liu  -  известная  американская  художница  тайваньского  происхождения,  создающая  неповторимые  нежные  картины.
Детство  и  юность  проведя  на  Тайване,  Лена  брала  уроки  живописи  у  известных  профессоров-живописцев.  Затем  она  приехала  в  Соединенные  Штаты  ,  чтобы  изучать  архитектуру  в  государственном  университете  Буффало.
Однако  истинная  страсть  к  живописи  никогда  не  оставляла  ее  и  она  полностью  посвятила  себя  искусству.

Помимо  картин  Lena  Liu  создает  фарфоровые  коллекционные  тарелки,  украшения,  статуэтки,  музыкальные  шкатулки,  скульптуры  и  гобелены.
Она  стремится  создать  ощущение  романтики,  поэзии  и  музыки  в  своей  живописи.  То,  что  трогает  ее  сердце  -  проходит  через  ее  пальцы...
Дневник      Al_lexandra
Перевела  на  украинский  язык      24.02.20        16.46      


Колекційні  тарілки  від  Lena  Liu

 Lena  Liu  -  відома  американська  художниця  тайванського  походження,  що  створює  неповторні  ніжні  картини.
 Дитинство  і  юність  провівши  на  Тайвані,  Лена  брала  уроки  живопису  у  відомих  професорів-живописців.    Потім  вона  приїхала  в  Сполучені  Штати,  щоб  вивчати  архітектуру  в  державному  університеті  Буффало.
 Однак  справжня  пристрасть  до  живопису  ніколи  не  залишала  її  і  вона  повністю  присвятила  себе  мистецтву.

 Крім  картин  Lena  Liu  створює  порцелянові  колекційні  тарілки,  прикраси,  статуетки,  музичні  шкатулки,  скульптури  і  гобелени.
 Вона  прагне  створити  відчуття  романтики,  поезії  і  музики  в  своєму  живописі.    Те,  що  зворушує  її  серце  -  проходить  через  її  пальці  ...
 щоденник  Al_lexandra
 Переклала    на  українську    мову    24.02.20  16.46

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865904
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 24.02.2020

Мріяти зранку і в щастя вірити…

"МЕЧТАТЬ  С  УТРА  И  В  СЧАСТЬЕ  ВЕРИТЬ....  "
Каждый  день  прекрасен  по  -  своему,
в  каждом  дне  есть  своя  благодать.
Нужно  быть  очень  чутким  душою,
чтобы  уметь  её  замечать.
 Ольга  Корнева

Пусть  у  каждого  будет  причал
Будет  дом,  будет  свет  в  окошке.
Будет  место,  где  б  кто-то  ждал
Будет  маленькое  счастье  в  ладошке.
Таналла  Широ
Дневник  LYDMILRA
Перевела  на  украинский  язык  24.02.20          5.20

Мріяти  зранку  і  в  щастя  вірити...
Кожен  день  прекрасний  по  -  своєму,
 в  кожному  дні  є  своя  благодать.
 Потрібно  бути  дуже  чуйним  душею,
 щоб  вміти  її  помічати.
   Ольга  Корнєва

 Нехай  у  кожного  буде  причал
 Буде  будинок,  буде  світло  у  віконці.
 Буде  місце,  де  б  хтось  чекав
 Буде  маленьке  щастя  в  долоньці.
 Таналла  Широ
 щоденник  LYDMILRA
 Переклала    на  українську    мову    24.02.20  5.20

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865854
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 24.02.2020

Чілійсько-американський художник Andres Orpinas

Чилийско-американский  художник  Andres  Orpinas
Andres  Orpinas  родился  в  Чили,  увлекаться  рисованием  начал  еще  в  детстве.  В  1962  году  переехал  в  США,  где  в  скором  времени  обрел  популярность.

Andres  Orpinas  автор  прекрасных  романтических  пейзажей,  которые  пронизаны  светом,  добротой  и  теплом,  они  нежны  и  очаровательны.  Также  он  известен  своими  натюрмортами  и  картинами  детей.Картины  Andres  Orpinas,  выполнены  чаще  в  мягких  тонах,  прекрасно  передают  зрителю  настроение  художника.
https://sadovodka.ru/posts/12006-chiliisko-amerikanskii-hudozhnik-andres-orpinas.html?utm_source=sadovodka.ru&utm_medium=popular&next_button=21
Перевела  на  украинский  язык      21.02.20          19.12

Чілійсько-американський  художник  Andres  Orpinas
 Andres  Orpinas  народився  в  Чилі,  захоплюватися  малюванням  почав  ще  в  дитинстві.    У  1962  році  переїхав  до  США,  де  незабаром  здобув  популярність.

 Andres  Orpinas  автор  прекрасних  романтичних  пейзажів,  які  пронизані  світлом,  добротою  і  теплом,  вони  ніжні  і  чарівні.    Також  він  відомий  своїми  натюрмортами  і  картинами  детей.Картіни  Andres  Orpinas,  виконані  частіше  в  м'яких  тонах,  прекрасно  передають  глядачеві  настрій  художника.
 https://sadovodka.ru/posts/12006-chiliisko-amerikanskii-hudozhnik-andres-orpinas.html?utm_source=sadovodka.ru&utm_medium=popular&next_button=21

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865586
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 21.02.2020

КВІТИ ДЛЯ ДУШІ ХУДОЖНИЦІ DANKA WEITZEN.

ЦВЕТЫ  ДЛЯ  ДУШИ  ХУДОЖНИЦЫ  DANKA  WEITZEN.
Художница  Danka  Weitzen  (1950  г.р.)  родилась  в  польском  городе  Лодзь  в  семье  отца-поляка  и  матери-итальянки.  Когда  Данка  была  ребенком,  семья  переехала  в  Италию  в  город  Турин,  где  она  училась  в  Академии  Альбертина.  Первая  выставка  работ  художницы  состоялась  после  окончания  средней  школы  в  Ars  Plauda  Галерея  в  1969  году.  Сейчас  работы  Danka  Weitzen  стали  признанными  не  только  в  Италии,  но  и  на  международных  выставках  Норвегии,  Германии,  Америки,  Голландии,  Польши,Португалии,  Румынии  и  других  странах.

Любимая  тема  Danka  Weitzen  —  натюрморты.  Данка  так  изысканно  и  точно  изображает  цветы  на  своих  полотнах,  что  зритель  словно  чувствует  их  аромат.  Художница  совершенствует  свой  стиль,  в  особенности  ее  занимает  то,  что  зрители  вновь  возвращаются  к  цветочным  натюрмортам,  чтобы  убедиться,  что  это  реальные  картины,  написанные  с  любовью.
Вместе  со  своим  мужем  художником  Гвидо  Борелли  Данка  живет  высоко  в  горах  в  Турине.  К  её  страсти  к  живописи  добавляется  садоводство,  кулинария,  а  ещё  пламенная  любовь  к  своим  семи  кошкам.  На  вопрос,  что  она  бы  делала,  если  бы  не  была  художником,  Данка  отвечает,  что  хотела  бы  быть  фотографом,  писателем,  или..  дизайнером  по  созданию  сумок.                                                                                                                                        https://sitella.livejournal.com/141738.html
Перевела  на  украинский  язык          21.02.20          18.34

КВІТИ  ДЛЯ  ДУШІ  ХУДОЖНИЦІ  DANKA  WEITZEN.
 Художниця  Danka  Weitzen  (1950  р.н.)  народилася  в  польському  місті  Лодзь  в  родині  батька-поляка  і  матері-італійки.    Коли  Данка  була  дитиною,  сім'я  переїхала  в  Італію  в  місто  Турин,  де  вона  вчилася  в  Академії  Альбертіна.    Перша  виставка  робіт  художниці  відбулася  після  закінчення  середньої  школи  в  Ars  Plauda  Галерея  в  1969  році.    Зараз  роботи  Danka  Weitzen  стали  визнаними  не  тільки  в  Італії,  але  і  на  міжнародних  виставках  Норвегії,  Німеччини,  Америки,  Голландії,  Польщі,  Португалії,  Румунії  та  інших  країнах.

 Улюблена  тема  Danka  Weitzen  -  натюрморти.    Данка  так  вишукано  і  точно  зображує  квіти  на  своїх  полотнах,  що  глядач  ніби  відчуває  їх  аромат.    Художниця  вдосконалює  свій  стиль,  особливо  її  займає  те,  що  глядачі  знову  повертаються  до  квітковим  натюрмортів,  щоб  переконатися,  що  це  реальні  картини,  написані  з  любов'ю.
 Разом  зі  своїм  чоловіком  художником  Гвідо  Бореллі  Данка  живе  високо  в  горах  в  Турині.    До  її  пристрасті  до  живопису  додається  садівництво,  кулінарія,  а  ще  полум'яна  любов  до  своїх  семи  кішок.    На  питання,  що  вона  б  робила,  якби  не  була  художником,  Данка  відповідає,  що  хотіла  б  бути  фотографом,  письменником,  або  ..  дизайнером  по  створенню  сумок.    https://sitella.livejournal.com/141738.html
 Переклала  на    українську    мову    21.02.20  18.34

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865581
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 21.02.2020

Любовь…

Любовь  знакома  мне  не  понаслышке  —
я  с  детства  очень  влюбчива  была.
Писала  строки  бойкие  мальчишкам
и  «своим  парнем»  среди  них  слыла.
Любовь  кружила  голову  весною,
бросала  в  окна  первые  цветы,
сносила  крышу,  выжигала  зноем,
зализывала  раны,  как  коты…
Врывалась  в  дом,  кружила  зимней  стужей,
всем  предрассудкам  шла  наперекор.
И  нас,  как  в  храме,  обвенчала  с  мужем
в  Татьянин  день,  у  Воробьёвых  гор…
Она  была  шампанским  в  «Кир  Рояле»
и  выдержанной  стала,  как  портвейн.
На  прочность  столько  раз  её  пытали,
стараясь  выгнать,  словно  яд  из  вен.
Она  могла  и  созидать,  и  рушить,
будить  рассветом  и  томить,  как  ночь.
Любовь  перекроила  плоть  и  душу,
дав  копию  мою  —  малышку  дочь…
И  вот  казалось,  что  иной  не  будет,
что  нам  знакомы  правила  игры  —
мне  без  того  судьба  на  хрупком  блюде
уже  преподнесла  свои  дары…
Но  человеку  свойственны  желанья,
и  кто-то  третий  смотрит  наши  сны,
чтобы  потом  шепнуть  их  мирозданью.
А  замысел  его  необъясним.
И  ты  сорвёшься  на  исходе  года
за  вдаль  манящим  трепетным  крылом,
сквозь  километры,  страхи,  непогоды,
чтоб  новая  любовь  вошла  в  твой  дом.
Совсем  не  та  —  ведь  образ  был  не  чётким.
Но  взглядом  изподлобья  обожжет,
утрёт  свой  носик  грязною  ручонкой,
потом  обнимет,  мамой  назовёт…
И  разорвёт  на  мелкие  частицы
былые  представленья  о  любви.
Так  —  до  озноба  —  дикие  волчицы
оберегают  малышей  своих.
Так  —  вспышкой  яркой  —  вешняя  гроза
освобождает  душу  от  оков…
Он  вырастет,  сорвётся  из  гнезда  —
и  с  ним  моя  последняя  любовь…
Елена  Асатурова
Перевела  на  украинский  язык  20.02.20    20.02

Любов  знайома  мені  не  з  чуток  -
 я  з  дитинства  дуже  влюблива  була.
 Писала  рядки  жваві  хлопчакам
 і  «своїм  хлопцем»  серед  них  мала  славу.
 Любов  кружляла  голову  весною,
 кидала  у  вікна  перші  квіти,
 зносила  дах,  випікала  спекою,
 зализувала  рани,  як  коти  ...
 Вривалася  в  будинок,  кружляла  зимовим  холодом,
 всім  забобонам  йшла  наперекір.
 І  нас,  як  в  храмі,  обвінчала  з  чоловіком
 в  Тетянин  день,  у  Воробйових  гір  ...
 Вона  була  шампанським  в  «Кир  Роялі»
 і  витриманою  стала,  як  портвейн.
 На  міцність  стільки  раз  її  катували,
 намагаючись  вигнати,  немов  отруту    з  вен.
 Вона  могла  і  бачити,  і  руйнувати,
 будити  світанком  і  томити,  як  ніч.
 Любов  перекроїла  плоть  і  душу,
 давши  копію  мою  -  малятко  доньку  ...
 І  ось  здавалося,  що  іншої  не  буде,
 що  нам  знайомі  правила  гри  -
 мені  без  того  доля  на  крихкому  блюді
 вже  піднесла  свої  дари  ...
 Але  людині  властиві  бажання,
 і  хтось  третій  дивиться  наші  сни,
 щоб  потім  шепнути  їх  всесвіту
 А  задум  його  неможливо  пояснити.
 І  ти  зірвешся    під  кінець  року
   вдалину  захопливим    трепетним  крилом,
 крізь  кілометри,  страхи,  негоди,
 щоб  нова  любов  увійшла  в  твій  будинок.
 Зовсім  не  та  -  адже  образ  не  був    чітким.
 Але  поглядом  із  під  чола    обпече,
 витре  свій  носик  грязною  ручкою,
 потім  обійме,  мамою  назве  ...
 І  розірве  на  дрібні  частинки
 колишні  уявлення  про  любов.
 Так  -  до  ознобу  -  дикі  вовчиці
 оберігають  малюків  своїх.
 Так  -  спалахом  яскравим    -  весняна  гроза
 звільняє  душу  від  кайданів  ...
 Він  виросте,  зірветься  з  гнізда  -
 і  з  ним  моя  остання  любов  ...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865467
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 20.02.2020

Том Хенкс ділиться досвідом, як зробити відносини щасливими…

31  год  в  браке:  Том  Хэнкс  делится  опытом,  как  сделать  отношения  счастливыми
       Актер  говорит,  что  жена  любила  его  и  худым,  и  толстым.  Она  любила  его  и  с  волосами  на  голове,  и  лысым.  Она  просто  любит  его,  и  это  делает  его  счастливым.
     Том  Хэнкс  и  Рита  Уилсон  женаты  уже  31  год,  и  их  брак  можно  смело  назвать  благословенным  союзом.  В  отличие  от  множества  голливудских  пар  эти  двое  с  каждым  годом  становятся  только  счастливее.
     Актер  поделился  несколькими  секретами  своей  успешной  любви.  При  этом  сама  Рита  объясняет  их  счастливый  брак  лишь  одним:  все  дело  в  искре  –  она  либо  есть,  либо  ее  нет.
     Том  Хэнкс  всегда  выражает  своей  жене  признательность.  Он  благодарит  ее  за  свои  собственные  успехи  и  ценит  ту  роль,  которую  она  играет  в  их  достижении:  «Всегда  оказывайте  поддержку  своему  супругу/супруге».
       Рита  –  мать  и  жена,  но,  что  не  менее  важно,  любовница.  И  искра,  существующая  между  ними,  очевидна  уже  по  тому,  как  эти  двое  смотрят  друг  на  друга.  Такой  взгляд  просто  нельзя  подделать.
       Очень  важно  уметь  одинаково  ценить  как  важные,  так  и  незначительные  вещи.  Том  и  Рита  следят  за  тем,  чтобы  каждый  день  продолжать  заботиться  друг  о  друге,  делая  для  любимого  человека  что-то  приятное.
       Несмотря  на  то,  что  Хэнксы  довольно  большая  семья,  члены  которой  проводят  много  времени  вместе,  эта  пара  всегда  находит  время,  чтобы  побыть  наедине.  Том  считает,  что  сила  страсти  между  ними  объясняется  глубиной  отношений,  а  дети  –  важная  часть  их  союза,  делающая  семейные  узы  еще  крепче.
     Том  и  Рита  много  веселятся  вместе.  Время  на  развлечения  –  вот  о  чем  мы  так  часто  забываем  за  шумом  и  суетой  повседневной  жизни.  Они  любят  смеяться,  и  Том  как-то  сказал:  «Мы  до  сих  пор  смеемся  в  два  часа  ночи,  как  раньше».
     Кроме  того,  следует  отметить,  что  чета  Хэнксов  даже  работает  вместе,  и,  вероятно,  это  тоже  помогает  им  наслаждаться  обществом  и  талантами  друг  друга.
       Но  даже  у  столь  идеальной  пары  бывали  и  свои  трудные  времена.  Так,  когда  у  Риты  в  2015  году  обнаружили  рак  молочной  железы,  Том  постоянно  ее  поддерживал.  Лечение  помогло,  и  впоследствии  Рита  поделилась  своим  опытом  с  другими  пациентами  и  их  семьями.  Она  стала  их  проблеском  надежды  в  непростые  времена,  повышая  при  этом  осведомленность  людей  о  страшной  болезни.  Поддерживаемая  мужем,  семьей  и  друзьями,  женщина  прошла  билатеральную  мастэктомию  и  период  реабилитации.
     Актер  говорит,  что  зрелые  отношения  требуют  зрелости  самых  партнеров.  Его  первый  брак  распался,  потому  что  Том  был  слишком  молод  для  серьезных  отношений.  Он  советует  подождать  до  30  лет,  а  уже  затем  думать  о  том,  чтобы  осесть  и  создавать  семью.  Еще  один  важный  совет  от  знаменитости  –  всегда  быть  готовым  пойти  на  компромисс.
       К  этой  истории  можно  добавить  еще  один  интересный  факт.  Том  сменил  свою  религию  на  религию  Риты.  Ранее  он  был  католиком,  а  она  –  прихожанкой  греческой  православной  церкви.  В  знак  уважения  к  ней  и  ее  семье,  актер  принял  решение  разделить  с  ними  их  религиозные  убеждения.
         Хотя  компромисс  и  является  важной  частью  отношений,  но  не  менее  важная  роль  отводится  в  них  и  принятию.  Том  говорит,  что  Рита  любила  его  и  худым,  и  толстым.  Она  любила  его  и  с  волосами  на  голове,  и  лысым.  Она  просто  любит  его,  и  это  делает  его  счастливчиком.
       Для  брака  очень  важно  выбрать  правильного  человека.  По  словам  Тома,  ему  повезло  с  Ритой,  и  он  чувствует  себя  счастливейшим  мужчиной  в  мире.
       Пример  31  года  в  счастливом  браке  это  действительно  много.  Так  почему  бы  не  попробовать  хотя  бы  некоторые  из  этих  советов?
       Перевод  статьи  —  Tom  Hanks  Shares  His  Advice  On  A  Stable  Happy  Marriage    via  Клубер
Перевела  на  украинский  язык        17.02.20          13.45

31  рік  у  шлюбі:  Том  Хенкс  ділиться  досвідом,  як  зробити  відносини  щасливими
Актор  каже,  що  дружина  любила  його  і  худим,  і  товстим.  Вона  любила  його  і  з  волоссям  на  голові,  і  лисим.  Вона  просто  любить  його,  і  це  робить  його  щасливим.
Том  Хенкс  і  Ріта  Вілсон  одружені  вже  31  рік,  і  їхній  шлюб  можна  сміливо  назвати  благословенним  союзом.  На  відміну  від  безлічі  голлівудських  пар  ці  двоє  з  кожним  роком  стають  тільки  щасливішими.
Актор  поділився  деякими  секретами  своєї  успішної  любові.  При  цьому  сама  Рита  пояснює  їх  щасливий  шлюб  лише  одним:  вся  справа  в  іскрі  –  вона  або  є,  або  її  немає.
Том  Хенкс  завжди  висловлює  свою  вдячність  дружині.  Він  дякує  їй  за  свої  власні  успіхи  і  цінує  ту  роль,  яку  вона  відіграє  у  їх  досягненні:  «Завжди  надавайте  підтримку  своєму  чоловікові/дружині».
Рита  –  мати  і  дружина,  але,  що  не  менш  важливо,  коханка.  Та  іскра,  існуюча  між  ними,  очевидна  вже  з  того,  як  ці  двоє  дивляться  один  на  одного.  Такий  погляд  просто  не  можна  підробити.
Дуже  важливо  вміти  однаково  цінувати  як  важливі,  так  і  незначні  речі.  Тому  і  Рита  стежать  за  тим,  щоб  кожен  день  продовжувати  піклуватися  один  про  одного,  роблячи  для  коханої  людини  щось  приємне.
Незважаючи  на  те,  що  Хэнксы  досить  велика  родина,  члени  якої  проводять  багато  часу  разом,  ця  пара  завжди  знаходить  час,  щоб  побути  наодинці.  Тому  вважає,  що  сила  пристрасті  між  ними  пояснюється  глибиною  відносин,  а  діти  –  важлива  частина  їх  спілки,  що  робить  сімейні  узи  ще  міцніше.
Тому  і  Рита  багато  веселяться  разом.  Час  на  розваги  –  ось  про  що  ми  так  часто  забуваємо  за  шумом  і  суєтою  повсякденного  життя.  Вони  люблять  посміятися,  і  Тому  якось  сказав:  «Ми  досі  сміємося  в  дві  години  ночі,  як  раніше».
Крім  того,  слід  зазначити,  що  подружжя  Хэнксов  навіть  працює  разом,  і,  ймовірно,  це  теж  допомагає  їм  насолоджуватися  суспільством  і  талантами  один  одного.
Але  навіть  у  настільки  ідеальної  пари  бували  і  свої  важкі  часи.  Так,  коли  у  Рити  в  2015  році  виявили  рак  молочної  залози,  Тому  постійно  її  підтримував.  Лікування  допомогло,  і  згодом  Рита  поділилася  своїм  досвідом  з  іншими  пацієнтами  та  їх  родинами.  Вона  стала  їх  проблиском  надії  у  непрості  часи,  підвищуючи  при  цьому  обізнаність  людей  про  страшну  хворобу.  Підтримувана  чоловіком,  сім'єю  і  друзями,  жінка  пройшла  білатеральну  мастектомію  та  період  реабілітації.
Актор  каже,  що  зрілі  відносини  вимагають  зрілості  самих  партнерів.  Його  перший  шлюб  розпався,  тому  що  Те  був  занадто  молодий  для  серйозних  стосунків.  Він  радить  почекати  до  30  років,  а  вже  потім  думати  про  те,  щоб  осісти  і  створювати  сім'ю.  Ще  один  важливий  рада  від  знаменитості  –  завжди  бути  готовим  піти  на  компроміс.
До  цієї  історії  можна  додати  ще  один  цікавий  факт.Том  змінив  свою  релігію  на  релігію  Ріти.    Раніше  він  був  католиком,  а  вона  -  прихожанкою  грецької  православної  церкви.    В  знак  поваги  до  неї  і  її  сім'ї,  актор  прийняв  рішення  розділити  з  ними  їх  релігійні  переконання.
   Хоча  компроміс  і  є  важливою  частиною  відносин,  але  не  менш  важлива  роль  відводиться  в  них  і  прийняття.    Том  говорить,  що  Рита  любила  його  і  худим,  і  товстим.    Вона  любила  його  і  з  волоссям  на  голові,  і  лисим.    Вона  просто  любить  його,  і  це  робить  його  щасливчиком.
   Для  шлюбу  дуже  важливо  вибрати  правильну  людину.    За  словами  Тома,  йому  пощастило  з  Ритою,  і  він  відчуває  себе  найщасливішою  людиною  у  світі.
   Приклад  31  року  в  щасливому  шлюбі  це  дійсно  багато.    Так  чому  б  не  спробувати  хоча  б  деякі  з  цих  порад?
   Переклад  статті  -  Tom  Hanks  Shares  His  Advice  On  A  Stable  Happy  Marriage  via  Клубер
 Переклала    на  українську    мову    17.02.20  13.45

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865122
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 17.02.2020

РІЧАРД ГІР ЗУСТРІВ СПРАВЖНЮ ЛЮБОВ

РИЧАРД  ГИР  ВСТРЕТИЛ  НАСТОЯЩУЮ  ЛЮБОВЬ  ПОЧТИ  В  70  ЛЕТ  И  ОХОТНО  ДЕЛИТСЯ  СЕКРЕТОМ  СЧАСТЬЯ.
       Ричарду  Гиру  –  70!  Он  воспитывает  маленького  сынишку,  обожает  жену,  исповедует  буддизм,  снимается  в  кино.  Так  что  –  всё  только  начинается!

Когда  смотришь  на  счастливые  лица  70-летнего  американского  актёра  Ричарда  Гира  (фильмы  «Хатико:  Самый  верный  друг»,  «Красотка»,  «Первобытный  страх»  и  прочие)  и  его  35-летней  избранницы,  то  понимаешь,  что  эта  пара  –  особенная.  Они  просто  созданы  друг  для  друга.

Деньги  не  приносят  счастья.  Доказательство  этому  –  многочисленные  неудачные  романы  и  браки  звёзд  Голливуда.  Настоящее  счастье  может  подарить  только  человек,  которого  ты  любишь  так,  что  задыхаешься  от  восхищения.

История  известного  актёра  Ричарда  Гира  –  подтверждает  эту  жизненную  истину.  Такой  особенной  женщиной  для  него  стала  журналистка  Алехандра  Сильва.  Они  поженились  и  любят  друг  друга  точно  так  же,  как  в  первый  день  знакомства.

 
И  если  для  всего  мира  Ричард  Гир  –  известный  секс-символ  и  серцеед,  то  для  него  Алехандра  –  единственная  женщина,  которая  изменила  жизнь  и  подарила  счастье  познать  настоящую  Любовь.

Ричард  Гир  не  стесняется  говорить  о  своём  счастье  –  оно  просто  переполняет  его.  Во  время  торжественной  церемонии  вручения  премии  «Золотой  глобус»  в  2019-м  году  он  вышел  на  сцену  и  произнёс  только  три  слова.  Они  адресовались  жене:  «Я  люблю  тебя».
Как  же  начался  этот  головокружительный  роман?
Знакомство  их  было  более  чем  прозаичным.  Как  рассказал  Ричард  Гир  в  одном  из  интервью:  «Всё  началось  очень  просто.  Нас  познакомил  общий  друг.  Алехандра  сказала  мне:  «Привет!»  И  всё  –  как  будто  мир  обрушился.  Мы  посмотрели  друг  на  друга  и  в  первую  же  секунду  поняли,  что  будем  вместе  всегда.  Такого  притяжения  я  не  испытывал  ещё  никогда  в  жизни.  Мы  не  могли  оторвать  взгляда  друг  от  друга.  Мы  смотрели  и  смотрели  в  глаза  –  всю  ночь…»
     «Признаюсь,  у  меня  были  всякие  любовные  истории.  Чаще  всего  они  начинались  очень  непросто,  нам  приходилось  вместе  преодолевать  массу  трудностей  и  испытаний,  –  вспоминает  Алехандра.  –  Вроде  бы  всё  это  должно  было  ещё  больше  сближать,  но  получалось  с  точностью  до  наоборот.  Мы  расставались,  и  это  всегда  было  непросто…  Поэтому,  когда  я  встретила  Ричарда,  и  события  начали  развиваться  просто  с  бешеной  скоростью…  Скажу  честно:  сначала  у  меня  были  определённые  сомнения.  Я  колебалась.  А  вот  он  –  нисколько.  Ричард  был  уверен  на  все  100%,  что  это  –  судьба.  Позже  я  поняла,  что  мы  оба  с  первого  взгляда  почувствовали,  что  будем  вместе».
     Вскоре  Ричард  Гир  и  Алехандра  Сильва  связали  себя  узами  брака.  Это  произошло  на  индийском  ранчо  актёра  в  апреле  прошлого  года.  Свадьба  была  очень  скромной  и  в  буддистских  традициях.  «С  тех  пор  мы  любим  друг  друга  лишь  сильнее»,  –  говорит  Алехандра.
       Супруги  очень  мечтали  о  малыше.  Ричард  Гир  даже  отказался  от  двух  очень  интересных  предложений  сняться  в  фильмах,  чтобы  быть  рядом  с  женой  в  момент  ожидания  малыша.  Пара  проводила  много  времени  вместе  и  даже  съездили  в  гости  к  Далай-ламе.  Будущая  мама  опубликовала  в  социальных  сетях  фото,  на  котором  ее  благословляет  духовный  гуру.
       Ричарду  Гиру  было  69  лет,  а  его  жене  –  35,  когда  в  Нью-Йорке  у  них  родился  сын.
       Для  обоих  супругов  малыш  стал  вторым  ребенком:  у  Гира  есть  18-летний  сын  Гомер  от  актрисы  и  модели  Кэри  Лоуэлл,  а  Сильва  воспитывает  шестилетнего  сына  Альберта  от  американского  магната  Роберта  Фредланда.
     Каким  же  образом  им  удаётся  поддерживать  огонь  любви?
Супруги  охотно  делятся  секретом  своего  счастья.  Главный  из  них  состоит  в  том,  чтобы  каждый  день  делать  что-то,  что  заставит  партнёра  чувствовать  себя  настоящим  счастливчиком.  Например,  каждый  день  Ричард  обязательно  говорит  своей  жене,  как  много  она  для  него  значит.
     «Каждое  утро  он  спрашивает  меня:  «Что  бы  сделало  тебя  счастливой  сегодня?»  –  рассказывает  Алехандра.  –  Ну  как  после  этих  слов  не  чувствовать  себя,  как  в  сказке?  И  это  ещё  не  всё:  каждый  день  муж…  сочиняет  мне  песню.  Это  что-то  невероятное!»
       Ричард  рассказывает,  что  нет  такой  силы  в  мире,  которая  заставила  бы  его  поменять  своё  счастье  на  что-либо  другое:  «Как  я  могу  не  быть  счастливым  рядом  с  такой  женой?  Я  женат  на  самой  красивой,  обаятельной,  умной,  чувствительной,  весёлой,  терпеливой,  умеющей  прощать  женщине!  Она  никогда  не  пройдёт  мимо  чужой  беды.  Всегда  стремится  помочь,  поддержать.  А  какие  вкусные  салаты  она  готовит!  Ничего  вкуснее  я  не  пробовал  в  самых  дорогих  ресторанах  мира!»
         Рождение  сына  ещё  больше  сблизило  супругов.  Теперь  у  них  на  двоих  –  трое  детей,  включая  рождённых  в  предыдущих  браках.
       Ричард  Гир  признаётся,  что  самое  невероятное  чувство  –  познавать  радость  отцовства  рядом  с  человеком,  который  по-настоящему  близок  тебе
         31  августа  2019  года  Ричарду  Гиру  исполнилось  70  лет.  Он  воспитывает  маленького  сынишку,  обожает  свою  красавицу  и  умницу  жену,  исповедует  буддизм,  снимается  в  кино.  Так  что  –  всё  только  начинается!
       Все,  кто  смотрит  на  Ричарда  Гира  и  его  жену,  говорят,  что  они  как  будто  живут  в  собственном  прекрасном  мире.  Знакомые  и  родные,  которые  видят  их  каждый  день,  сходятся  во  мнении,  что  супруги  очень  изменились  –  стали  лучшей  версией  себя.  Они  выросли  духовно,  а  их  любовь  только  крепнет  и  приносит  ещё  больше  радости  и  счастья.
         А  секрет  такой  любви  –  очень  простой.  Маленькие,  но  ежедневные  жесты,  которые  напомнят  любимому  или  любимой,  что  они  –  самые  дорогие  люди  во  всем  свете.  И  даже  если  вы  не  умеете  сочинять  песен  –  можно  купить  красивый  букет  и  вручить  его  жене  на  рассвете.  Или  любым  другим  способом  ежедневно  напоминать,  как  много  этот  человек  значит  в  вашей  жизни.  Из  таких  мелочей  состоит  счастье.

https://www.cluber.com.ua/lifestyle/stories/2019/0...87Mid_cZdaUJEMrXroyW3qWOQgTA0w
Перевела  на  уккраинский  язык        17.02.20          13.27

РІЧАРД  ГІР  ЗУСТРІВ  СПРАВЖНЮ  ЛЮБОВ  МАЙЖЕ  В  70  РОКІВ  І  ОХОЧЕ  ДІЛИТЬСЯ  СЕКРЕТОМ  ЩАСТЯ.
       Річарду  Гіру  –  70!  Він  виховує  маленького  синочка,  обожнює  дружину,  сповідує  буддизм,  знімається  в  кіно.  Так  що  –  все  тільки  починається!

Коли  дивишся  на  щасливі  обличчя  70-річного  американського  актора  Річарда  Гіра  (фільми  «Хатіко:  найвірніший  друг»,  «Красуня»,  «Первісний  страх»  та  інші)  і  його  35-річної  обраниці,  то  розумієш,  що  ця  пара  –  особлива.  Вони  просто  створені  одне  для  одного.

Гроші  не  приносять  щастя.  Доказ  цього  –  численні  невдалі  романи  і  шлюби  зірок  Голлівуду.  Справжнє  щастя  може  подарувати  тільки  чоловік,  якого  ти  любиш  так,  що  задихаєшся  від  захоплення.

Історія  відомого  актора  Річарда  Гіра  –  підтверджує  цю  життєву  істину.  Такою  особливою  жінкою  для  нього  стала  журналістка  Алехандра  Сільва.  Вони  одружилися  і  люблять  один  одного  так  само,  як  у  перший  день  знайомства.


І  якщо  для  всього  світу  Річард  Гір  –  відомий  секс-символ  і  серцеїд,  то  для  нього  Алехандра  –  єдина  жінка,  яка  змінила  життя  і  подарувала  щастя  пізнати  справжню  Любов.

Річард  Гір  не  соромиться  говорити  про  своє  щастя  –  воно  просто  переповнює  його.  Під  час  урочистої  церемонії  вручення  премії  «Золотий  глобус»  в  2019-му  році  він  вийшов  на  сцену  і  сказав  тільки  три  слова.  Вони  адресувалися  дружині:  «Я  люблю  тебе».
Як  же  почався  цей  запаморочливий  роман?
Знайомство  їх  було  більш  ніж  прозаїчним.  Як  розповів  Річард  Гір  в  одному  з  інтерв'ю:  «Все  почалося  дуже  просто.  Нас  познайомив  спільний  друг.  Алехандра  сказала  мені:  «Привіт!»  І  все  –  ніби  світ  обрушився.  Ми  подивилися  один  на  одного  і  в  першу  ж  секунду  зрозуміли,  що  будемо  разом  завжди.  Такого  тяжіння  я  не  відчував  ще  ніколи  в  житті.  Ми  не  могли  відірвати  погляду  один  від  одного.  Ми  дивилися  й  дивилися  в  очі,  –  всю  ніч...»
«Зізнаюся,  у  мене  були  всякі  любовні  історії.  Найчастіше  вони  починалися  дуже  непросто,  нам  доводилося  разом  долати  безліч  труднощів  і  випробувань,  –  згадує  Алехандра.  –  Начебто  все  це  повинно  було  ще  більше  зблизити,  але  виходило  з  точністю  до  навпаки.  Ми  розлучалися,  і  це  завжди  було  непросто...  Тому,  коли  я  зустріла  Річарда,  і  події  почали  розвиватися  просто  з  шаленою  швидкістю...  Скажу  чесно:  спочатку  у  мене  були  певні  сумніви.  Я  вагалася.  А  ось  він  –  анітрохи.  Річард  був  впевнений  на  всі  100%,  що  це  –  доля.  Пізніше  я  зрозуміла,  що  ми  обидва  з  першого  погляду  відчули,  що  будемо  разом».
Незабаром  Річард  Гір  і  Алехандра  Сільва  зв'язали  себе  узами  шлюбу.  Це  сталося  на  індійському  ранчо  актора  в  квітні  минулого  року.  Весілля  була  дуже  скромною  і  в  буддійських  традиціях.  «З  тих  пір  ми  любимо  один  одного  лише  сильнішим»,  –  говорить  Алехандра.
Подружжя  дуже  мріяли  про  малюка.  Річард  Гір  навіть  відмовився  від  двох  дуже  цікавих  пропозицій  знятися  у  фільмах,  щоб  бути  поряд  з  дружиною  в  момент  очікування  малюка.  Пара  проводила  багато  часу  разом  і  навіть  з'їздили  в  гості  до  Далай-лами.  Майбутня  мама  опублікувала  в  соціальних  мережах  фото,  на  якому  її  благословляє  духовний  гуру.
Річарду  Гіру  було  69  років,  а  його  дружині  –  35,  коли  в  Нью-Йорку  у  них  народився  син.
Для  обох  подружжя  малюк  став  другою  дитиною:  у  Гіра  є  18-річний  син  Гомер  від  актриси  і  моделі  Кері  Лоуелл,  а  Сільва  виховує  шестирічного  сина  Альберта  від  американського  магната  Роберта  Фредланда.
Яким  же  чином  їм  вдається  підтримувати  вогонь  любові?
Подружжя  охоче  діляться  секретом  свого  щастя.  Головний  з  них  полягає  в  тому,  щоб  кожен  день  робити  щось,  що  змусить  партнера  відчувати  себе  справжнім  щасливчиком.  Наприклад,  кожен  день  Річард  обов'язково  говорить  своїй  дружині,  як  багато  вона  для  нього  значить.
«Щоранку  він  питає  мене:  «Що  б  зробило  тебе  щасливою  сьогодні?»  –  розповідає  Алехандра.  –  Ну  як  після  цих  слів  не  відчувати  себе,  як  у  казці?  І  це  ще  не  все:  кожен  день  чоловік...  пише  мені  пісню.  Це  щось  неймовірне!»
Річард  розповідає,  що  немає  такої  сили  в  світі,  яка  змусила  б  його  поміняти  своє  щастя  на  що-небудь  інше:  «Як  я  можу  не  бути  щасливим  поруч  з  такою  жінкою?  Я  одружений  на  найкрасивішою,  чарівною,  розумною,  чутливої,  веселою,  терплячою,  яка  вміє  прощати  жінці!  Вона  ніколи  не  пройде  мимо  чужої  біди.  Завжди  прагне  допомогти,  підтримати.  А  які  смачні  салати  вона  готує!  Нічого  смачнішого  я  не  пробував  у  найдорожчих  ресторанах  світу!»
Народження  сина  ще  більше  зблизило  подружжя.  Тепер  у  них  на  двох  –  троє  дітей,  включаючи  народжених  у  попередніх  шлюбах.
Річард  Гір  зізнається,  що  саме  неймовірне  відчуття  –  пізнавати  радість  батьківства  поруч  з  людиною,  яка  по-справжньому  близький  тобі
31  серпня  2019  року  Річарду  Гіру  виповнилося  70  років.  Він  виховує  маленького  синочка,  обожнює  свою  красуню  і  розумницю  дружину,  сповідує  буддизм,  знімається  в  кіно.  Так  що  –  все  тільки  починається!
Всі,  хто  дивиться  на  Річарда  Гіра  і  його  дружину,  кажуть,  що  вони  ніби  живуть  у  власному  прекрасному  світі.  Знайомі  і  рідні,  які  бачать  їх  кожен  день,  сходяться  на  думці,  що  подружжя  дуже  змінилися  –  стали  кращою  версією  себе.  Вони  зросли  духовно,  а  їх  любов  тільки  міцніє  і  приносить  ще  більше  радості  і  щастя.
А  секрет  такої  любові  –  дуже  простий.  Маленькі,  але  щоденні  жести,  які  нагадають  коханому  чи  коханій,  що  вони  –  найдорожчі  люди  у  всьому  світі.І  навіть  якщо  ви  не  вмієте  складати  пісень  -  можна  купити  гарний  букет  і  вручити  його  дружині  на  світанку.    Або  будь-яким  іншим  способом  щодня  нагадувати,  як  багато  ця  людина  значить  у  вашому  житті.    З  таких  дрібниць  складається  щастя.
https://www.cluber.com.ua/lifestyle/stories/2019/0...87Mid_cZdaUJEMrXroyW3qWOQgTA0w
 Переклала  на  украінську  мову  17.02.20  13.27

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865121
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 17.02.2020

Не залишайте матерів одних.

Не  оставляйте  матерей  одних.
Они  от  одиночества  стареют.
Среди  забот,  влюбленности  и  книг
Не  забывайте  с  ними  быть  добрее.

Им  нежность  ваша  —  это  целый  мир.
Им  дорога  любая  ваша  малость.
Попробуйте  представить  хоть  на  миг
Вы  в  молодости  собственную  старость.

Когда  ни  писем  от  детей,  ни  встреч.
И  самый  близкий  друг  ваш  —  телевизор.
Чтоб  маму  в  этой  жизни  поберечь,  —
Неужто  нужны  просьбы  или  визы?

Меж  вами  ни  границ  и  ни  морей.
Всего-то  надо  сесть  в  трамвай  иль  поезд.
Не  оставляйте  в  прошлом  матерей,
Возьмите  их  в  грядущее  с  собою.
—    Андрей  Дементьев
Перевела  на  украинский  язык        16.02.20          20.55

Не  залишайте  матерів  одних.
 Вони  від  самотності  старіють.
 Серед  турбот,  закоханості  і  книг
 Не  забувайте  з  ними  бути  добрішими.

 Їм  ніжність  ваша  -  це  цілий  світ.
 Їм  дорога  кожна  ваша  малість.
 Спробуйте  уявити  хоч  на  мить
 Ви  в  молодості  власну  старість.

 Коли  ні  листів  від  дітей,  ні  зустрічей.
 І  найближчий  друг  ваш  -  телевізор.
 Щоб  маму  в  цьому  житті  поберегти,  -
 Невже  потрібні  прохання  або  візи?

 Між  вами  ні  кордонів  і  ні  морів.
 Всього-то  треба  сісти  в  трамвай  чи    поїзд.
 Не  залишайте  в  минулому  матерів,
 Візьміть  їх  у  прийдешнє  з  собою.
 -  Андрій  Дементьєв
 Переклала  українською  мовою  16.02.20  20.55

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865070
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 16.02.2020

Поплачь…

Поплачь,  когда  щемит  от  неудач
И  жизнь  несётся  мимо,  словно  вскачь…
Ты  слёз  своих  отчаянных  не  прячь…
Ты  сильная,  но  хоть  разок  поплачь…
 
Забудь…  Врагов  простишь  когда-нибудь…
Но  яд  от  колких  слов  в  душе  как  ртуть…
Поплачь,  но  продолжай  нелёгкий  путь…
Не  дай  себе  в  проблемах  утонуть…
 
Запри  в  душе  отчаянье…  Смотри,
Надежды  свет  мерцает  там  –  внутри…
В  ладошку  счастья  крошки  собери…
И  всем,  кому  желаешь,  подари…

Держись!!!  Ещё  не  так  ломает  жизнь,
Но  ты  на  крыльях  раненых  кружись…
И  сделать  невозможное  решись  –  
Из  пропасти  беды  подняться  ввысь!
 
Заметь…  Ещё  сильней  ты  будешь  впредь.
И  сердце  от  любви  захочет  петь…
Предательства  по  сердцу  бьют  как  плеть,
Но  жить  всегда  сложней,  чем  умереть…
 
Поплачь!!!  Твой  кипяток  из  глаз  горяч…
И  смотрит  безысходность,  как  палач
На  длинные  пробелы  неудач…
Ты  душу  облегчи…  Молчи…  Поплачь…
 
 
Ирина  Самарина-Лабиринт,  2011
Перевела  на  украинский  язык  16.02.20      20.37


Поплачь,  коли  щемить  від  невдач
 І  життя  мчить  повз,  немов  галопом  ...
 Ти  сліз  своїх  відчайдушних  не  ховай  ...
 Ти  сильна,  але  хоч  разок  поплачь  ...
 
 Забудь  ...  Ворогів  пробачиш  коли-небудь  ...
 Але  отрута  від  колючих  слів  в  душі  як  ртуть  ...
 Поплачь,  але  продовжуй  нелегкий  шлях  ...
 Не  дай  собі  в  проблемах  потонути  ...
 
 Замкни  в  душі  відчай  ...  Дивись,
 Надії  світло  мерехтить  там  -  всередині  ...
 В  долоньку  щастя  крихти  збери  ...
 І  всім,  кому  бажаєш,  подаруй  ...

 Тримайся  !!!    Ще  не  так  ламає  життя,
 Але  ти  на  крилах  поранених  кружляй  ...
 І  зробити  неможливе  зважся  -
 З  прірви  біди  піднятися  вгору!
 
 Зауваж  ...  Ще  сильніше  ти  будеш  надалі.
 І  серце  від  любові  захоче  співати  ...
 Зради  по  серцю  б'ють  як  батіг,
 Але  жити  завжди  складніше,  ніж  померти  ...
 
 Поплачь  !!!    Твій  окріп  з  очей  гарячий  ...
 І  дивиться  безвихідь,  як  кат
 На  довгі  прогалини  невдач  ...
 Ти  душу  облегши  ...  Мовчи  ...  Поплачь  ...
 
 
 Ірина  Самаріна-Лабіринт,  2011
 Переклала    на  українську    мову    16.02.20        20.37

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865067
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.02.2020

Древня земля свободи

Древняя  земля  свободы
Республика  Сан  Марино  -  самое  маленькое  и  древнее  независимое  государство  в  мире.  
Территория  страны  имеет  форму  неправильного  четырёхугольника  и  занимает  площадь  в  60,57  кв.км.  Над  холмистой  местностью  возвышается  суровый  известковый  рельеф  возвышенности  Монте  Титано  (750  метров  над  уровнем  моря),  на  южно-западном  склоне  которой  располагается  город  Сан-Марино,  столица  республики.

1    В  сельской  местности  у  подножья  Титано  разбросаны  восемь  предместий,  известных  САНМРИНСКИХ  ЗАМКОВ  с  административным  управлением  из  восьми  Советов,  называемых  "Управа  замка",  президент  которой  имеет  право  на  звание  "Капитана  замка".  Вся  территория  разделена  на  девять  административных  округов:  Сан  Марино,  Аккуавива,  Борго  Маджоре,  Киезануова,  Доманьяно,  Фаэтано,  Фьорентино,  Монтеджардино  и  Серравалле.

2      Республика  Сан  Марино  расположена  в  центральной  части  Италии  между  областями  Марке  и  Романья,  в  нескольких  десятках  километров  от  аппенинских  гор  и  всего  в  22  километрах  от  города  Римини.  Население,  приветливого  и  мирного  нрава,  насчитывает  23000  человек.  Официальный  язык  -  итальянский,  религия  -  католическая,  денежная  единица  -  санмаринская  лира,  эквивалентная  итальянской.

3.  Ранняя  осень  в  Сан-Марино
4.  Памятник  в  городе  Сан-Марино
     Территория,  пересекаемая  двумя  крупными  реками  Ауза  и  Сан  Марино,  покрыта  зеленью  лесов  и  парков,  которые  являются  гордостью  каждого  санмаринца.  
Климат  мягкий  и  целебный  благодаря  близости  Адриатического  моря.  
Первые  оборонительные  укрепления  появились  в  столице  Сан-Марино  в  Х  веке.  Свободной  коммуной  город  стал  уже  в  XI  веке.  К  середине  XVI  века  город  Сан-Марино  имел  тройное  кольцо  неприступных  стен.

5.  Городские  стены
   Первый  пояс  (вокруг  укрепления  Гуаита)  включал  в  себя  внешние  стены  крепости  и  тянулся  до  гребня  скалы,  где  возвышалась  древняя  церковь  Пьеве.  
В  пределах  этого  пояса  находились  старинные  цистерны,  так  называемые  "рвы",  служившие  для  водоснабжения.
6.  Крепость  Гуаита
Второй  пояс  был  в  действии  уже  в  начале  XIV  века,  но  строился  по  частям:  самая  старая  его  часть,  относящаяся  к  XIII  веку,  окружала  город,  включая  и  современную  площадь  Правительственного  дворца  (крепость  Честа).  С  верхней  площадки  крепости  открывается  великолепный  вид  на  
окрестности  вплоть  до  побережья  Адриатики.  
7.  Крепость  Честа
С  ростом  и  расширением  города  большая  часть  древних  стен  была  разрушена.  До  конца  50-х  годов  ХХ  века  в  древних  стенах  укрепления  была  тюрьма,  позже  власти  города  устроили  здесь  музей.  Во  время  национальных  праздников  с  бастионов  стреляют  старинные  пушки.
8.  Городские  стены
9.  Ворота  Сан-Франческо
   Помимо  дворцов,  крепостей  и  церквей,  в  Сан-Марино  есть  музеи  старинного  оружия,  старинных  автомобилей,  восковых  фигур,  современного  оружия,  курьезов  и,  наконец,  музей  пыток.  Ежегодно,  3  сентября,  проводятся  состязания  по  стрельбе  из  арбалета,  причем,  поединок  проходит  по  правилам  1537  года.
       Одна  из  главных  достопримечательностей  Сан-Марино  -  Правительственный  дворец  или  Палаццо-Публико,  построенный  в  1884  году  на  месте  старого  дворца  Дому-Коммунис-Магна  (XVI  в).  Величественное  здание  с  многоугольными  балконами,  зубчатыми  стенами  и  остроконечными  башенками  больше  похоже  на  крепость,  которой,  по-сути,  он  и  являлся.  
       Великолепно  сохранились  Зал  Собраний  и  Аудиенций,  Зал  Совета  с  60  креслами  и  монументальным  камином,  Зал  Голосования  и  множество  прекрасных  образцов  средневекового  искусства.  
10.  Правительственный  дворец
11.  Правительственный  дворец  -  Башня
12.  Палаццо  Публико
Базилика  Санто-Пьеве  (Св.  Марино)  была  спроектирована  архитектором  Антонио  Серра  в  неоклассическом  стиле  и  построена  в  1838  году  на  месте  снесенной  древней  церкви  Пьеве.  Великолепие  центрального  нефа  подчеркивается  коринфскими  колоннами.  Главный  алтарь  украшен  мраморной  статуей  Св.  Марино,  работы  скульптора  Тадолини,  ученика  Кановы.  Под  алтарем  хранится  часть  мощей  Св.  Марино.  
13.  Базилика  Санто-Пьеве
14.  Базилика  Санто-Пьеве  -  Интерьер  церкви
15.  Гран  При  Сан-Марино
16            17.  Улочки  Сан-Марино
18.  Сан-Марино  это  конечно  сказка
19.  Сан-Марино,  закат
         Сан  Марино  -  не  только  одна  из  самых  маленьких  стран  и  древнейшее  в  мире  государство,  но  и  страна,  которую  никто  никогда  не  завоевывал.  
Даже  Наполеон  говорил,  что  "необходимо  сохранить  Сан  Марино  как  пример  свободы".
     Источник:  http://www.sanmarino.ru
Перевела  на  украинский  язык        15.02.20            10.49

Древня  земля  свободи
Республіка  Сан  Марино  -  найменша    і  давня    незалежна  держава  у  світі.  
Територія  країни  має  форму  неправильного  чотирикутника  і  займає  площу  в  60,57  кв.  км.  Над  горбкуватою  місцевістю  підноситься  суворий  вапняний  рельєф  пагорба  Монте  Титано  (750  метрів  над  рівнем  моря),  на  південно-західному  схилі  якого    розташовується  місто  Сан-Марино,  столиця  республіки.

1  У  сільській  місцевості  біля  підніжжя  Титано  розкидані  вісім  передмість,  відомих  САНМРИНСКИХ  ЗАМКІВ  з  адміністративним  управлінням  з  восьми  Рад,  званих  "Управа  замку",  президент  якої  має  право  на  звання  "Капітана  замку".  Вся  територія  поділена  на  дев'ять  адміністративних  округів:  Сан  Марино,  Аккуавива,  Борго  Маджоре,  Киезануова,  Доманьяно,  Фаетано,  Фьорентіно,  Монтеджардіно  і  Серравалле.

2  Республіка  Сан  Марино  розташована  в  центральній  частині  Італії  між  областями  Марку  і  Романья,  в  декількох  десятках  кілометрів  від  апеннінського  гір  і  всього  в  22  кілометрах  від  міста  Ріміні.  Населення,  привітного  і  мирної  вдачі,  налічує  23000  чоловік.  Офіційна  мова  -  італійська,  релігія  -  католицька,  грошова  одиниця  -  санмаринская  ліра,  еквівалентна  італійської.

3.  Рання  осінь  в  Сан-Марино
4.  Пам'ятник  у  місті  Сан-Марино
Територія,  пересекаемая  двома  великими  річками  Ауза  і  Сан  Марино,  покрита  зеленню  лісів  і  парків,  які  є  гордістю  кожного  санмаринца.  
Клімат  м'який  і  цілюще  завдяки  близькості  Адріатичного  моря.  
Перші  оборонні  укріплення  з'явилися  в  столиці  Сан-Марино  в  Х  столітті.  Вільною  комуною  місто  став  уже  в  XI  столітті.  До  середини  XVI  століття  місто  Сан-Марино  мав  потрійне  кільце  неприступних  стін.

5.  Міські  стіни
Перший  пояс  (навколо  зміцнення  Гуаіта)  включав  в  себе  зовнішні  стіни  фортеці  і  тягнувся  до  гребеня  скелі,  де  височіла  стародавня  церква  П'єве.  
У  межах  цього  поясу  знаходилися  старовинні  цистерни,  так  звані  "рови",  що  служили  для  водопостачання.
6.  Фортеця  Гуаіта
Другий  пояс  був  в  дії  вже  на  початку  XIV  століття,  але  будувався  по  частинах:  найдавніша  його  частина,  що  відноситься  до  XIII  століття,  оточувала  місто,  включаючи  й  сучасну  площу  Урядового  палацу  (фортеця  Честь).  З  верхнього  майданчика  фортеці  відкривається  чудовий  вид  на  
околиці  аж  до  узбережжя  Адріатики.  
7.  Фортеця  Честь
Із  зростанням  і  розширенням  міста  велика  частина  стародавніх  стін  була  зруйнована.  До  кінця  50-х  років  ХХ  століття  в  давніх  стінах  зміцнення  була  в'язниця,  пізніше  влади  міста  влаштували  тут  музей.  Під  час  національних  свят  із  бастіонів  стріляють  старовинні  гармати.
8.  Міські  стіни
9.  Ворота  Сан-Франческо
Крім  палаців,  фортець  і  церков,  в  Сан-Марино  є  музеї  старовинної  зброї,  старовинних  автомобілів,  воскових  фігур,  сучасної  зброї,  курйозів  і,  нарешті,  музей  тортур.  Щорічно,  3  вересня,  проводяться  змагання  зі  стрільби  з  арбалета,  причому,  поєдинок  проходить  за  правилами  1537  року.
Одна  з  головних  визначних  пам'яток  Сан-Марино  -  Урядовий  палац  або  Палаццо-Публіку,  побудований  в  1884  році  на  місці  старого  палацу  Будинку-Комуністичної-Магна  (XVI  в).  Велична  будівля  з  багатокутними  балконами,  зубчастими  стінами  і  загостреними  баштами  більше  схоже  на  фортецю,  якій,  по-суті,  він  і  був.  
Чудово  збереглися  Зал  Зборів  і  Аудієнцій,  Зал  Ради  з  60  кріслами  і  монументальним  каміном,  Зал  Голосування  та  безліч  прекрасних  зразків  середньовічного  мистецтва.  
10.  Урядовий  палац
11.  Урядовий  палац  -  Вежа
12.  Палаццо  Публіко
Базиліка  Санто-П'єве  (Св.  Марино)  була  спроектована  архітектором  Антоніо  Серра  в  неокласичному  стилі  і  побудована  в  1838  році  на  місці  знесеної  давньої  церкви  Пьеве.  Пишність  центрального  нефа  підкреслюється  коринфськими  колонами.  Головний  вівтар  прикрашений  мармуровою  статуєю  Св.  Марино,  роботи  скульптора  Тадолини,  учня  Канови.  Під  вівтарем  зберігається  частина  мощей  Св.  Марино.  
13.  Базиліка  Санто-П'єве
14.  Базиліка  Санто-П'єве  -  Інтер'єр  церкви
15.  Гран  Прі  Сан-Марино
16  17.  Вулички  Сан-Марино
18.  Сан-Марино  це,  звичайно,  казка
19.  Сан-Марино,  захід
Сан  Маріно  не  тільки  одна  з  найменших  країн  і  найдавніша  в  світі  держава,  але  й  країна,  яку  ніхто  ніколи  не  завойовував.  
Навіть  Наполеон  говорив,  що  "необхідно  зберегти  Сан  Марино  як  приклад  свободи".
Джерело:  http://www.sanmarino.ru
Переклала  на  українську  мову  15.02.20  10.49

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864896
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 15.02.2020

Дивовижне містечко в скелі: Сетеніль-де-лас-Бодегас

Удивительный  городок  в  скале:  Сетениль-де-лас-Бодегас

Испанский  город  Сетениль-де-лас-Бодегас  –  пожалуй,  один  из  самых  удивительных  уголков  Андалусии.  Главная  его  достопримечательность  –  нависающие  над  домами  и  улицами  грозные  многотонные  своды  скалы.
Перевела  на  украинский  язык      15.02.20  9  22  

Дивовижне    містечко  в  скелі:  Сетеніль-де-лас-Бодегас

 Іспанське  місто  Сетеніль-де-лас-Бодегас  -  мабуть,  одне    з  найдивовижніших  куточків  Андалусії.    Головна  його  визначна  пам'ятка  -  нависаючі  над  будинками  і  вулицями  грізні  багатотонні  склепіння  скелі.
 Переклала  на    українську    мову    15.02.20  9  22

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864881
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.02.2020

Стародавній камінь хризоліт

Древний  камень  хризолит
       Пepвыe  упоминания  нaйдeны  в  тpeтьeм  вeке  дo  нaшeй  эpы.
Нeльзя  c  точностью  oпpeдeлить  пepвoe  пoявлeниe  хpизoлитa,  хoтя  и  отмечается,  чтo  в  дpeвних  мусульманских  cтpaнaх,  a  именно  в  югo-вocтoчнoй  Aзии,  был  oпиcaн  внeшний  oблик  нeкoeгo  влacтитeля,  нocившeгo  cepeбpяный  пepcтeнь  c  хризолитом,  чтo  нaдeлялo  eгo  рядом  преимуществ.  Taкжe  извecтнo,  чтo  вo  Вьeтнame,  в  Moнгoлии  и  Kитae  кaмень  пpoзвaли  драконовым,  пpипиcывaя  ему  мистические  свойства.
       Maгичecкиe  cвoйcтвa
Хpизoлит  в  самые  дpeвниe  времена  cчитaли  магическим  камнем,  пoгoвapивaя,  чтo  oн  зapяжaeтcя  прямо  oт  Coлнцa.  Eщe  c  тeх  самых  пop  ему  пpидaвaли  бoльшoe  знaчeниe,  нa  нeгo  вoзлaгaли  нaдeжды  нa  зaщитy  дома,  семьи  oт  злa,  нeгaтивa,  нeдoбpoжeлaтeлeй.  Кроме  тoгo,  отмечалось,  бyдтo  хpизoлит  влияeт  нa  взаимоотношения,  a  именно,  oн  помогает  нocитeлю  лyчшe  paзбиpaтьcя  в  людях  –  дoвepять  добрым  друзьям  и  вычиcлять  злоумышленников.
       Любопытные  факты
       Добыча  хризолита  началась  ещё  в  Древнем  Египте,  где  самой  известной  поклонницей  самоцвета  была  знаменитая  Клеопатра.
Египтяне  полагали,  что  днем  перидот  найти  невозможно,  и  потому  его  искали  темными  ночами.
Правитель  Рима  Нерон  прибегал  к  помощи  хризолитовых  линз,  чтобы  лучше  рассмотреть  бои  в  Колизее.  Таким  же  образом  он  наблюдал,  как  горит  Рим.
       Писали  о  чудесном  камне  и  в  Библии.  Судя  по  записям,  хризолитом  были  декорированы  одежды  первосвященника.  Также  у  славян  в  почти  во  всех  церквях  часто  можно  увидеть  предметы,  украшенные  хризолитом.
         Минерал  приобрел  невероятную  популярность  и  во  Франции  в  XIX  веке.  Это  случилось  после  распространения  мнения,  что  камень  якобы  помогает  мужчинам  избавиться  от  полового  бессилия  и  стать  невероятно  страстными  и  умелыми  любовниками.
Перевела  на  украинский  язык    14.02.20          21.50


Стародавній  камінь  хризоліт
Перші  згадки  знайдені  в  третьому  столітті  до  нашої  ери.
Не  можна  c  точністю  визначити  перша  поява  хризоліту,  хоча  і  наголошується,  що  в  давніх  мусульманських  країнах,  a  саме  в  південно-східній  Азії,  був  описаний  зовнішній  вигляд  якогось  володаря,  який  носив  срібний  перстень  c  хризолітом,  що  наділяло  його  поруч  переваг.  Також  відомо,  що  у  В'єтнамі,  в  Монголії  та  Китаї  камінь  прозвали  драконовым,  приписуючи  йому  містичні  властивості.
Магічні  властивості
Хризоліт  в  найдавніші  часи  вважали  магічним  каменем,  поговарівая,  що  він  заряджається  від  Сонця.  Ще  з  тих  самих  пір  йому  надавали  велике  значення,  на  нього  покладали  надії  на  захист  будинку,  сім'ї  від  зла,  негативу,  недоброзичливців.  Крім  того,  зазначалося,  ніби  хризоліт  впливає  на  взаємини,  a  саме,  він  допомагає  носія  краще  розбиратися  в  людях  –  довіряти  добрим  друзям  і  обчислювати  зловмисників.
Цікаві  факти
Видобуток  хризоліту  почалася  ще  в  Давньому  Єгипті,  де  найвідомішою  прихильницею  самоцвіти  була  знаменита  Клеопатра.
Єгиптяни  вважали,  що  вдень  перідот  знайти  неможливо,  і  тому  його  шукали  темними  ночами.
Правитель  Риму  Нерон  вдавався  до  допомоги  хризолитовых  лінз,  щоб  краще  розглянути  бої  в  Колізеї.  Таким  же  чином  він  спостерігав,  як  горить  Рим.
Писали  про  чудесне  камені  і  в  Біблії.  Судячи  із  записів,  хризолітом  були  декоровані  одяг  первосвященика.  Також  у  слов'ян  у  майже  у  всіх  церквах  часто  можна  побачити  предмети,  прикрашені  хризолітом.
Мінерал  придбав  неймовірну  популярність  і  у  Франції  в  XIX  столітті.  Це  сталося  після  поширення  думки,  що  камінь  нібито  допомагає  чоловікам  позбутися  від  статевого  безсилля  і  стати  неймовірно  пристрасні  й  умілими  коханцями.
Переклала  на  українську  мову  14.02.20  21.50

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864851
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 14.02.2020

Джинсові КАРТИНИ ЯНА БЕРРІ

ДЖИНСОВЫЕ  КАРТИНЫ  ЯНА  БЕРРИ

Художник  из  Великобритании  Ян  Берри  создает  картины  из  джинсовой  ткани.  Парень  до  такой  степени  одержим  этим  материалом,  что  даже  изменил  своё  имя  на  псевдоним  Denimu  (джинсы),  превращая  старые  джинсы  в  произведения  искусства.

Удивляет  и  восхищает  то,  что  во  всех  картинах  Ян,  а  это  детализированные  портреты  и  городские  пейзажи,  не  использует  ничего,  кроме  поношенной  одежды  из  любимой  ткани.

На  протяжении  многих  недель  он  нарезает,  сшивает  и  склеивает  заготовки,  играя  с  различными  оттенками,  чтобы  обеспечить  контрастные  цвета  и  тени.

Результаты  этой  работы  просто  потрясающие!
.
Посмотрим  некоторые  его  шедевры  -  картины  из  лоскутков  джинсовой  ткани.

Перевела  на  украинский  язык      14.02.20          20.15

Джинсові  КАРТИНИ  ЯНА  БЕРРІ

 Художник  з  Великобританії  Ян  Беррі  створює  картини  з  джинсової  тканини.    Хлопець  настільки  одержимий  цим  матеріалом,  що  навіть  змінив  своє  ім'я  на  псевдонім  Denimu  (джинси),  перетворюючи  старі  джинси  в  твори  мистецтва.

 Дивує  і  захоплює  те,  що  у  всіх  картинах  Ян,  а  це  деталізовані  портрети  та  міські  пейзажі,  не  використовує  нічого,  крім  поношеного  одягу  з  джинсової    тканини.

 Протягом  багатьох  тижнів  він  нарізає,  зшиває  та  склеює  заготовки,  граючи  з  різними  відтінками,  щоб  забезпечити  контрастні  кольори  і  тіні.

 Результати  цієї  роботи  просто  приголомшливі!
 .
 Подивимося  деякі  його  шедеври  -  картини  з  клаптиків  джинсової  тканини.

 Переклала    на  українську    мову    14.02.20  20.15

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864835
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 14.02.2020

Бути старими - не проста штука.

Быть  стариками  -  не  простая  штука.
Не  все  умеют  стариками  быть.
Дожить  до  старости  -  ещё  не  вся  наука,
куда  трудней  достоинство  хранить.

Не  опуститься,  не  поддаться  хвори,
Болячками  другим  не  докучать,
Уметь  остановиться  в  разговоре,
Поменьше  наставлять  и  поучать.

Не  требовать  излишнего  вниманья,
Обид,  претензий  к  близким  не  копить
До  старческого  не  дойти  брюзжанья;
Совсем  не  просто  стариками  быть.

И  не  давить  своим  авторитетом,
И  опытом  не  слишком  донимать.
У  молодых  свои  приоритеты
И  это  надо  ясно  понимать.

Пусть  далеко  не  всё  тебе  по  нраву,
Но  не  пытайся  это  изменить,
И  ложному  не  поддавайся  праву
Других  уму  и  разуму  учить.

Чтоб  пеною  не  исходить  при  споре,
Не  жаловаться  и  поменьше  ныть,
Занудство  пресекая  априори;
Совсем  не  просто  стариками  быть.

И  ни  к  чему  подсчитывать  морщины,
Пытаясь  как-то  время  обмануть.
У  жизни  есть  на  всё  свои  причины,
И  старость  -  это  неизбежный  путь.

А  если  одиночество  случится,
Умей  достойно  это  пережить.
Быть  стариками  трудно  научиться,
Не  все  умеют  стариками  быть.
 Андрей  Дементьев
Источник:  https://millionstatusov.ru/stihi/pozhilye-ludi.html
Перевела  на  украинский  язык    13.02.20          6.43

Бути  старими  -  не  проста  штука.
 Не  всі  вміють  старими  бути.
 Дожити  до  старості  -  ще  не  вся  наука,
 куди  важче  гідність  зберігати.

   Не  опуститися,  не  піддатися  хворобІ,
 Болячками  іншим  не  докучати,
 Вміти  зупинитися  в  розмові,
 Поменше  наставляти  і  повчати.

   Не  вимагати  зайвої    уваги,
 Образ,  претензій  до  близьких  не  збирати
 До  старечого  не  дійти  бурчання;
 Зовсім  не  просто  старими  бути.

 І  не  тиснути  своїм  авторитетом,
 І  досвідом  не  надто  дошкуляти.
 У  молодих  свої  пріоритети
 І  це  треба  чітко  розуміти.

 Нехай  далеко  не  все  тобі  до  вподоби,
 Але  не  намагайся  це  змінити,
 І  помилковому  не  піддавайся  праву
 Інших  уму  і  розуму  вчити.

 Щоб  піною    не  виходити  при  суперечці,
   Не  скаржитися  і  поменше  нити,
 Занудство  присікаючи    апріорі;
 Зовсім  не  просто  старими  бути.

 І  ні  до  чого  підраховувати  зморшки,
 Намагаючись  якось  час  обдурити.
 У  житті  є  на  все  свої  причини,
 І  старість  -  це  неминучий  шлях.

 А  якщо  самотність  трапиться,
 Умій  гідно  це  пережити.
 Бути  старими  важко  навчитися,
 Не  всі  вміють  старими  бути.
   Андрій  Дементьєв
 Джерело:  https://millionstatusov.ru/stihi/pozhilye-ludi.html
 Переклала  українською  мовою  13.02.20  6.43

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864644
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 13.02.2020

КРИХІТНЕ МІСТЕЧКО НЕССО В ІТАЛІЇ

КРОШЕЧНЫЙ  ГОРОДОК  НЕССО  В  ИТАЛИИ  

         Пожалуй,  Нессо  даже  больше  похоже  на  небольшую  деревню,  нежели  на  город  —  население  здесь  всего  тысяча  с  лишним  человек,  и  занимает  он  совсем  крохотную  площадь  —  пятнадцать  квадратных  километров.
         Несмотря  на  это,  в  Нессо  множество  красивых  достопримечательностей,  осмотр  которых  не  займет  много  времени,  но  оставит  массу  приятных  впечатлений.  Например,  водопад  dell’Orrido  —  прекрасное  природное  образование,  пользующееся  популярностью  у  туристов.  Очень  живописное  и  красивое  место,  а  фотографии  здесь  получаются  просто  изумительные.  Еще  одно  знаменитое  место  —  римский  мост,  по  которому  хочется  пройти  каждому  приезжему  —  где  еще  можно  прогуляться  по  мосту,  где  ходили  древние  воины?
     Также  здесь  есть  несколько  церквей:  церковь  Сан  Мартино,  особенно  популярная  у  ценителей  красивой  архитектуры;  церковь  Св.  Петра  и  Павла,  которую  в  далеком  1095  году  освятил  сам  Папа  Урбан  II.  В  самой  же  церкви  сохранились  ценные  и  красивые  фрески  девятнадцатого  века,  полюбоваться  на  которые  также  находится  много  желающих.  Церковь  Успения  Пресвятой  Богородицы  —  представитель  удивительного  архитектурного  стиля  барокко,  где  тоже  сохранилось  несколько  даже  более  древних  фресок  родом  из  семнадцатого  века.  Ну  и  наконец  церковь  Санта-Мария,  где  имеются  фрески  датированные  далеким  шестнадцатым  веком,  —  поистине,  настоящая  кладезь  культурных  и  исторических  ценностей.
         Сам  городок  расположен  на  чудесном  озере  Комо  и  имеет  очень  богатую  историю,  изучать  которую  можно  годами,  оставаясь  в  этом  прекрасном,  живописном  месте,  откуда  совсем  не  хочется  уезжать.


Перевела  на  украинский  язык        12.02.20        17.04


КРИХІТНЕ    МІСТЕЧКО  НЕССО  В  ІТАЛІЇ  

Мабуть,  Нессо  навіть  більше  схоже  на  невелике    село,  ніж  місто  —  населення  тут  лише  тисяча  з  гаком  людей,  і  він  займає  зовсім  крихітну  площа  —  п'ятнадцять  квадратних  кілометрів.
Незважаючи  на  це,  в  Нессо  безліч  красивих  місць,  огляд  яких  не  займе  багато  часу,  але  залишить  масу  приємних  вражень.  Наприклад,  водоспад  dell'uomo  Orrido  —  прекрасне  природне  утворення,  що  користується  популярністю  у  туристів.  Дуже  мальовниче  і  красиве  місце,  а  фотографії  тут  виходять  просто  дивовижні.  Ще  одне  знамените  місце  —  римський  міст,  по  якому  хочеться  пройти  кожному  приїжджому  —  де  ще  можна  прогулятися  по  мосту,  де  ходили  стародавні  воїни?
Також  тут  є  кілька  церков:  церква  Сан  Мартіно,  особливо  популярний  у  цінителів  гарної  архітектури;  церква  Св.  Петра  і  Павла,  яку  в  далекому  1095  році  освятив  Папа  Урбан  ІІ.  У  самій  же  церкві  збереглися  коштовні  і  красиві  фрески  дев'ятнадцятого  століття,  помилуватися  на  які  також  знаходиться  багато  охочих.  Церква  Успіння  Пресвятої  Богородиці  —  представник  дивного  архітектурного  стилю  бароко,  де  теж  збереглося  навіть  кілька  більш  древніх  фресок  родом  з  сімнадцятого  століття.  Ну  і  нарешті  церква  Санта-Марія,  де  є  фрески,  датовані  далеким  шістнадцятим  століттям,  —  воістину,  справжня  скарбниця  культурних  та  історичних  цінностей.
Сам  містечко  розташоване    на  чудовому  озері  Комо  і  має  дуже  багату  історію,  вивчати  яку  можна  роками,  залишаючись  в  цьому  прекрасному,  мальовничому  місці,  звідки  зовсім  не  хочеться  їхати.


Переклала  на  українську  мову  12.02.20  17.04

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864594
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 12.02.2020

Бажаю просто радіти життю

Желаю  просто  радоваться  жизни


Желаю  просто  радоваться  жизни
И  видеть  радость  в  разных  мелочах.
Быстрей  в  порядок  приведите  мысли,
Стряхните  груз,  что  давит  на  плечах.

Желаю  просто  радоваться  солнцу,
С  улыбкой  каждый  день  встречать.
И  рано  утром,  подойдя  к  оконцу,
Старайтесь  петь  в  душе,  а  не  молчать.

Желаю  просто  людям  улыбаться,
Даря  улыбкой  радость  и  тепло.
Желаю  лишь  с  улыбкой  просыпаться,
Улыбка  ведь  рассеит  зависть,  зло.

Желаю  просто  быть  счастливой,
Назло  врагам,  наперекор  судьбе.
Желаю  просто  быть  красивой,
Ведь  это  нужно  людям  на  земле.

Желаю  просто  быть  любимой,
Знай  –  счастье  дело  рук  твоих.
И  в  будни  будь  неотразимой,
Будь  божеством  в  глазах  других.

 Дильбар  Кудрякова,  2013
Фото    ДИАНЫ  АЛЕКСАНДРОВИЧ.
Перевела  на  украинский  язык        12.02.20            8.24

Бажаю  просто  радіти  життю
   
Бажаю  просто  радіти  життю
 І  бачити  радість  в  різних  дрібницях.
 Швидше  в  порядок  приведіть  думки,
 Струсіть  вантаж,  що  тисне  на  плечах.

 Бажаю  просто  радіти  сонцю,
 З  посмішкою  кожен  день  зустрічати.
 І  рано  вранці,  підійшовши  до  віконця,
 Намагайтеся  співати  в  душі,  а  не  мовчати.

 Бажаю  просто  людям  посміхатися,
 Даруючи  посмішкою  радість  і  тепло.
 Бажаю  лише  з  посмішкою  прокидатися,
 Посмішка  адже  розпорошить    заздрість,  зло.

 Бажаю  просто  бути  щасливою,
 На  зло  ворогам,  наперекір  долі.
 Бажаю  просто  бути  красивою,
 Адже  це  потрібно  людям  на  землі.

 Бажаю  просто  бути  коханою,
 Знай  -  щастя  справа  рук  твоїх.
 І  в  будні  будь  чарівною,
 Будь  божеством  в  очах  інших.

   Дільбар  Кудрякова,  2013
 Фото  ДІАНИ  ОЛЕКСАНДРОВИЧ.
 Переклала  українською  мовою  12.02.20  8.24

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864543
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 12.02.2020

Художник створює на тарілках справжні шедеври…

Художник  создает  на  тарелках  настоящие  шедевры  из  сырой  рыбы  и  других  продуктов.

У  повара  под  ником  mikyoui0  никогда  не  было  работы,  связанной  с  искусством  или  дизайном.  Зато  у  него  есть  сын,  которого  кулинар  мечтал  научить  готовить  и  наслаждаться  пищей.  mikyoui0  избрал  очень  креативный  и  нетривиальный  подход  к  учебному  процессу,  превратив  его  в  увлекательное  занятие  по  созданию  из  еды  настоящих  шедевров.  Около  года  назад  повар  принялся  оттачивать  свои  навыки  работы  с  рыбой  и  не  упустил  возможность  приобщить  к  этому  тонкому  делу  своего  сынишку.  Он  обучал  ребенка  нарезать  и  готовить  суши,  а  затем  они  вместе  превращали  ломтики  еды  в  сказочных  существ  и  настоящие  картины  на  тарелках.  Самое  забавное  то,  что  в  итоге  процесс  приобщения  сына  к  гастрономической  культуре  превратился  для  mikyoui0  в  захватывающее  хобби,  благодаря  которому  он  прославился.
Перевела  на  украинский  язик      11.02.20          6.34

Художник  створює  на  тарілках  справжні  шедеври  з  сирої  риби  та  інших  продуктів.

 У  кухаря  під  ніком  mikyoui0  ніколи  не  було  роботи,  пов'язаної  з  мистецтвом  або  дизайном.    Зате  у  нього  є  син,  якого  кулінар  мріяв  навчити  готувати  і  насолоджуватися  їжею.    mikyoui0  обрав  дуже  креативний  і  нетривіальний  підхід  до  навчального  процесу,  перетворивши  його  в  захоплююче  заняття  зі  створення  з  їжі  справжніх  шедеврів.    Близько  року  тому  кухар  почав  відточувати  свої  навички  роботи  з  рибою  і  не  упустив  можливість  долучити  до  цієї    тонкої  справи  свого  синочка.    Він  навчав  дитину  нарізати  і  готувати  суші,  а  потім  вони  разом  перетворювали  скибочки  їжі  в  казкових  істот  і  справжні  картини  на  тарілках.    Найцікавіше  те,  що  в  підсумку  процес  прилучення  сина  до  гастрономічної  культури  перетворився  для  mikyoui0  в  захоплююче  хобі,  завдяки  якому  він  прославився.
 Переклала  українською  язик  11.02.20  6.34

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864432
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 11.02.2020

Незвичайні статуї та скульптури зі всього світу.

30  самых  оригинальных  статуй  и  скульптур  со  всего  мира
Необычные  статуи  и  скульптуры  со  всего  мира.
       Наши  города  полны  памятников,  связанных  с  историческими  личностями  и  событиями,  они  статичны  и  величественны.  Но  есть  и  такие,  которые  поражают  своей  необычностью,  смелостью,  взбалмошностью  или  юмором  и  30  из  них  -  сегодня  в  нашем  обзоре.
1.  Сцена  времен  Второй  мировой  войны,  Эджеабат,  Турция
Эпизод  из  мировой  войны    со  статуями  в  реальную  величину.
2.  Чёрный  призрак,  Клайпеда,  Литва
Призрак,  выползающий  на  мостки  порта,  с  высоко  поднятым  над  головой  фонарем,  в  котором  никогда  не  горит  свет.

3.  Вырвись  из  своего  шаблона,  Зенос  Фрудакис,  Филадельфия,  Пенсильвания,  США
Скульптура  изображает  одного  человека,  который  отделяется  от  серой  массы  лиц,  рук  и  ног.
4.  Горизонты,  скульптура  от  Нил  Доусона,  Новая  Зеландия
По  мере  приближения,  стальной  объект  выдает  свою  трехмерность.
5.  Перегон  крупного  рогатого  скота,  Даллас,  Техас,  США
Скульптура  посвящена  известному  действию  в  южных  штатах  США.
6.  Шутка  над  полицейским,  Брюссель,  Бельгия
Скульптура  установлена  в  1985  году,  которую  заказал  городской  комитет  Брюсселя.
7.  Бесконечная  лестница  в  небо,  Дэвид  Мак-Кракен,  Бонди,  Австралия
Множество  алюминиевых  ступенек  складываются  вместе,  создавая  бесконечный  путь  в  небо.
8.  Расширение,  Пейдж  Брэдли,  Нью-Йорк,  США
Шедевр,  представляет  собой  обнаженную  красивую  женщину,  тело  которой  расколото  и  излучает  свет.
9.  Гиппопотамы,  Тайбэй,  Тайвань
Скульптуры  установлены  на  территории  зоопарка  и  напоминают  о  заботе  диких  животных.
10.  Парк  игуан,  Амстердам,  Нидерланды
В  парке  Амстердама,  расположены  скульптуры  кованных  игуан,  ползающих  по  заборам  и  среди  цветочных  клумб.
11.  Странник,  Марсель,  Франция
Скульптура  Бруно  Каталано  (Bruno  Catalano)  установлена  в  порту  Марселя  в  2013  году.
12.  Гиперреалистичная  скульптура  Рона  Мьюека  (Ron  Mueck)
Работа  скульптора-гиперреалиста  Рона  Мьюека.
13.  Зевака,  Братислава,  Словакия
Самая  известная  статуя  в  Братиславе,  выполнена  из  бронзы.
14.  Висящий  мужчина,  Прага,  Чехия
Уникальная  скульптура,  одно  из  многих  творений  всемирного  известного  чешского  скульптора-провокатора  Давида  Черного  в  Праге.
15.  Памятник  Михаю  Эминеску,  Онешти,  Румыния
В  честь  румынского  поэта  установлена  удивительная  скульптура.
16.  Мустанги  Роберта  Глена,  Лас-Колинас,  Техас,  США
Одна  из  самых  больших  скульптурных  групп  лошадей  в  мире.
17.  Памятник  Нельсону  Манделе,  Хоуик,  ЮАР
Памятник  Нельсону  Манделе  –  одному  из  самых  известных  активистов  в  борьбе  за  права  человека.
18.  Люди  у  реки,  Чонг  Фа  Чеонг,  Сингапур
Скульптура  расположена  на  набережной  Робертсона.
19.  Политики  обсуждают  глобальное  потепление,  Исаак  Кордал,  Берлин,  Германия
Цель  встречи  -  обсуждение  об  изменении  климата,  а  также,  как  предотвратить  угрозу  глобального  потепления.
20.  Свиньи,  Аделаида,  Австралия
В  центре  города  были  установлены  скульптуры  свиней  в  рамках  заключительного  этапа  модернизации  улицы.
21.  Лосось,  Портленд,  Орегон,  США
Скульптура  лосося  расположена  в  стене  здания  над  входом  в  один  из  лучших  ресторанов  Портленда.
22.  Утонувшая  библиотека,  Мельбурн
Тонущее  здание  у  Государственной  библиотеки.
23.  Паук,  Тейт  Модерн,  Лондон,  Великобритания
Скульптура,  полюбившаяся  как  жителям  Лондона,  так  и  гостям  британской  столицы.
24.  Bliss-проект  художника  Марко  Кокрейна
12-метровая  скульптура  женщины,  замершей  в  элегантной  красивой  позе.
25.  Заботливая  рука,  Гларус,  Швейцария
Уличная  скульптура  перед  музеем  скульптора  в  Грюйере.
26.  Мы  против  насилия,  Нью-Йорк,  США
Необычный  памятник  в  виде  револьвера,  установлен  возле  штаб  квартиры  ООН  в  Нью-Йорке.
27.  Памятник  неизвестным  прохожим,  Вроцлав,  Польша
Скульптура  символизирует  подавление  личности  во  времена  коммунизма  и  подпольную  антикоммунистическую  деятельность  поляков  в  1980-х  годах.
28.  Обувь  на  берегу  Дуная,  Будапешт,  Венгрия
Скульптурная  композиция  посвящена  жертвам  Холокоста.
29.  Неизвестный  Чиновник,  Рейкьявик,  Исландия
Самая  остроумная,  осмысленная  и  выразительная  скульптура.
30.  Изящная  фея,  Великобритания
Изящная  и  динамичная  скульптура,  сделанная  из  многочисленных  мотков  проволоки.
Скульптуры,  передающие  эмоции,  всегда  наиболее  привлекательны  для  зрителя,  поскольку  каждый  находит  в  них  что-то  близкое  для  себя.  Вот  почему  динамичные  скульптуры  из  проволоки,  полные  жизни  и  эмоций  так  пользуются  популярностью.
Источник:  https://kulturologia.ru/blogs/250315/23825/
Перевела  на  украинский  язык      10.02.20    12,04

30  найоригінальніших  статуй  і  скульптур  зі  всього  світу
Незвичайні  статуї  та  скульптури  зі  всього  світу.
Наші  міста  сповнені  пам'яток,  пов'язаних  з  історичними  особами  і  подіями,  вони  статичні  і  величні.  Але  є  й  такі,  які  вражають  своєю  незвичайністю,  сміливістю,  жвавістю  або  гумором  і  30  з  них  -  сьогодні  в  нашому  огляді.
1.  Сцена  часів  Другої  світової  війни,  Еджеабат,  Туреччина
Епізод  з  світової  війни  зі  статуями  в  реальну  величину.
2.  Чорний  привид,  Клайпеда,  Литва
Привид,  выползающий  на  містки  порту,  з  високо  піднятим  над  головою  ліхтарем,  в  якому  ніколи  не  горить  світло.

3.  Вырвись  з  шаблона,  тільки  зинос  Фрудакис,  Філадельфія,  Пенсільванія,  США
Скульптура  зображує  одну  людину,  який  відділяється  від  сірої  маси  осіб,  рук  і  ніг.
4.  Горизонти,  скульптура  від  Ніл  Доусона,  Нова  Зеландія
По  мірі  наближення,  сталевий  об'єкт  видає  свою  тривимірність.
5.  Перегін  великої  рогатої  худоби,  Даллас,  Техас,  США
Скульптура  присвячена  відомому  дії  в  південних  штатах  США.
6.  Жарт  над  поліцейським,  Брюссель,  Бельгія
Скульптура  встановлена  в  1985  році,  яку  замовив  міський  комітет  Брюсселя.
7.  Нескінченна  сходи  в  небо,  Девід  Мак-Кракен,  Бонді,  Австралія
Безліч  алюмінієвих  сходів  складаються  разом,  створюючи  нескінченний  шлях  у  небо.
8.  Розширення,  Пейдж  Бредлі,  Нью-Йорк,  США
Шедевр,  являє  собою  оголену  красиву  жінку,  тіло  якої  розколоте  і  випромінює  світло.
9.  Гіпопотами,  Тайбей,  Тайвань
Скульптури  встановлені  на  території  зоопарку  і  нагадують  про  турботу  диких  тварин.
10.  Парк  ігуан,  Амстердам,  Нідерланди
У  парку  Амстердама,  розташовані  скульптури  кованих  ігуан,  повзаючих  по  парканах  і  серед  квіткових  клумб.
11.  Мандрівник,  Марсель,  Франція
Скульптура  Бруно  Каталано  (Bruno  Catalano)  встановлена  в  порту  Марселя  в  2013  році.
12.  Гиперреалистичная  скульптура  Рона  Мьюека  (Ron  Mueck)
Робота  скульптора-гиперреалиста  Рона  Мьюека.
13.  Роззява,  Братислава,  Словаччина
Найвідоміша  статуя  в  Братиславі,  виконана  з  бронзи.
14.  Висить  чоловік,  Прага,  Чехія
Унікальна  скульптура,  одне  з  багатьох  творінь  світового  відомого  чеського  скульптора-провокатора  Давида  Чорного  в  Празі.
15.  Пам'ятник  Міхаю  Емінеску,  Онешті,  Румунія
На  честь  румунського  поета  встановлена  дивовижна  скульптура.
16.  Мустанги  Роберта  Глена,  Лас-Колинас,  Техас,  США
Одна  з  найбільш  великих  скульптурних  груп  коней  у  світі.
17.  Пам'ятник  Нельсону  Манделі,  Хоуик,  ПАР
Пам'ятник  Нельсону  Манделі  –  одному  з  найвідоміших  активістів  у  боротьбі  за  права  людини.
18.  Люди  біля  річки,  Чонг  Фа  Чеонг,  Сінгапур
Скульптура  розташована  на  набережній  Робертсона.
19.  Політики  обговорюють  глобальне  потепління,  Ісаак,  Берлін,  Німеччина
Мета  зустрічі  -  обговорення  про  зміну  клімату,  а  також,  як  запобігти  загрозу  глобального  потепління.
20.  Свині,  Аделаїда,  Австралія
В  центрі  міста  були  встановлені  скульптури  свиней  в  рамках  заключного  етапу  модернізації  вулиці.
21.  Лосось,  Портленд,  Орегон,  США
Скульптура  лосося  розташована  в  стіні  будівлі  над  входом  в  один  з  кращих  ресторанів  Портленда.
22.  Потонула  бібліотека,  Мельбурн
Тонуче  будівлю  Державної  бібліотеки.
23.  Павук,  Тейт  Модерн,  Лондон,  Великобританія
Скульптура,  що  полюбився  як  жителям  Лондона,  так  і  гостей  британської  столиці.
24.  Bliss-проект  художника  Марко  Кокрейна
12-метрова  скульптура  жінки,  завмерла  в  елегантній  красивій  позі.
25.  Дбайлива  рука,  Гларус,  Швейцарія
Вулична  скульптура  перед  музеєм  скульптора  в  Грюйері.
26.  Ми  проти  насильства,  Нью-Йорк,  США
Незвичайний  пам'ятник  у  вигляді  револьвера,  встановлений  біля  штаб-квартири  ООН  в  Нью-Йорку.
27.  Пам'ятник  невідомим  перехожим,  Вроцлав,  Польща
Скульптура  символізує  придушення  особистості  в  часи  комунізму  й  антикомуністичну  підпільну  діяльність  поляків  у  1980-х  роках.
28.  Взуття  на  березі  Дунаю,  Будапешт,  Угорщина
Скульптурна  композиція  присвячена  жертвам  Голокосту.
29.  Невідомий  Чиновник,  Рейк'явік,  Ісландія
Сама  дотепна,  осмислена  і  виразна  скульптура.
30.  Витончена  фея,  Великобританія
Витончена  і  динамічна  скульптура,  зроблена  з  численних  мотків  дроту.
Скульптури,  що  передають  емоції,  завжди  найбільш  привабливі  для  глядача,  оскільки  кожен  знаходить  в  них  щось  близьке  для  себе.  Ось  чому  динамічні  скульптури  з  дроту,  повні  життя  і  емоцій  так  користуються  популярністю.
Джерело:  https://kulturologia.ru/blogs/250315/23825/
Переклала  на  українську  мову  10.02.20  12,04

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864346
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 10.02.2020

Дерев'яне чтиво: забавні і таємничі роботи скульптора Nino Orlandi

Деревянное  чтиво:  забавные  и  таинственные  работы  скульптора  Nino  Orlandi
Скульптура  Нино  Орланди
         Все  книги,  если  задуматься,  сделаны  из  дерева,  но  особенно  это  заметно  в  случае  со  скульптурными  книгами  работы  Нино  Орланди  (Nino  Orlandi).  Итальянский  скульптор  создает  забавные  и  запоминающиеся  работы,  каждая  из  которых  способна  рассказать  зрителю  небольшую  историю.
Книжных  дел  мастер:  Nino  Orlandi
         Практически  все  скульптурные  работы  итальянца  так  или  иначе  связаны  с  книжной  темой.  Книги  служат  источником  знаний  и  вдохновения  для  любого  образованного  человека,  как  и  человека  искусства.  Орланди  в  своем  творчестве  развивает  мысль,  о  том,  что  книга  и  населяющие  ее  люди  и  существа  могут  в  буквальном  смысле  ожить  и  заговорить  с  нами.
     Орланди  посвятил  себя  скульптуре  с  юных  лет;  к  настоящему  моменту  пошел  уже  четырнадцатый  год  того  срока,  в  течение  которого  итальянец  предается  любимому  занятию.  Постепенно  совершенствуя  свои  технические  навыки,  Орланди  пытается  достичь  цели,  к  которой  стремятся  многие  люди  искусства,  -  перескочить  границу  "вероятного"  и  "невероятного",  силой  таланта  оживить  мир,  в  котором  из  книг  могут  вылезать  руки,  а  таинственные  лесные  существа  дремлют  между  древесными  страницами.
     Книжные  руки  от  Нино  Орланди
     Книги  действуют  как  самостоятельные  существа  или  ключевая  часть  "окружающей  среды"  в  работах  многих  современных  художников  -  постоянные  читатели  Kulturologia.ru  могут  вспомнить  фотографа  Джоэла  Робинсона  и  собирателя  "книг-кирпичей"  Дэрила  Фитцджеральда.  Для  Нино  Орланди  книги  существуют  на  правах  "ключиков"  к  дверям,  ведущим  в  магические  миры:  недаром  некоторые  его  работы  носят  названия  типа  "Книга  жизни"  (The  Book  of  Life),  "Волшебная  гора"  (The  Magic  Mountain),  "Книга  сновидений"  (The  Book  of  Dreams).  За  новинками  "книжного"  (и  не  только)  творчества  итальянского  самородка  можно  следить  на  его  на  Facebook.
Одна  из  деревянных  скульптур  Nino  Orlandi
Источник:  https://kulturologia.ru/blogs/090313/18016/
Перевела  на  украинский  язык          10.02.20        11.37

Дерев'яне  чтиво:  забавні  і  таємничі  роботи  скульптора  Nino  Orlandi
Скульптура  Ніно  Орланді
Всі  книги,  якщо  замислитися,  зроблені  з  дерева,  але  особливо  це  помітно  у  випадку  зі  скульптурними  книгами  роботи  Ніно  Орланді  (Nino  Orlandi).  Італійський  скульптор  створює  забавні  і  запам'ятовуються  роботи,  кожна  з  яких  здатна  розповісти  глядачеві  невелику  історію.
Книжкових  справ  майстер:  Nino  Orlandi
Практично  всі  скульптурні  роботи  італійця  так  чи  інакше  пов'язані  з  книжкової  темою.  Книги  служать  джерелом  знань  і  натхнення  для  будь-якого  освіченої  людини,  як  і  людину  мистецтва.  Орланді  у  своїй  творчості  розвиває  думку  про  те,  що  книга  і  населяють  її  люди  і  істоти  можуть  у  буквальному  сенсі  ожити  і  заговорити  з  нами.
Орланді  присвятив  себе  скульптурі  з  юних  років;  до  теперішнього  моменту  пішов  вже  чотирнадцятий  рік  строку,  протягом  якого  італієць  віддається  улюбленому  заняттю.  Поступово  вдосконалюючи  свої  технічні  навички,  Орланді  намагається  досягти  мети,  до  якої  прагнуть  багато  людей  мистецтва,  -  перескочити  кордон  "ймовірного"  і  "неймовірного",  силою  таланту  оживити  світ,  в  якому  з  книг  можуть  вилазити  руки,  а  таємничі  лісові  істоти  дрімають  між  деревними  сторінками.
Книжкові  руки  від  Ніно  Орланді
Книги  діють  як  самостійні  істоти  або  ключова  частина  "довкілля"  в  роботах  багатьох  сучасних  художників  -  постійні  читачі  Kulturologia.ru  можуть  згадати  фотографа  Джоела  Робінсона  і  збирача  "книг-цеглин"  Деріла  Фітцджеральда.  Для  Ніно  Орланді  книги  існують  на  правах  "ключиків"  до  дверей,  ведучим  в  магічні  світи:  недаремно  деякі  його  роботи  носять  назви  типу  "Книга  життя"  (The  Book  of  Life),  "Чарівна  гора"  (The  Magic  Mountain),  "Книга  сновидінь"  (The  Book  of  Dreams).  За  новинками  "книжкового"  (і  не  тільки)  творчості  італійського  самородка  можна  стежити  на  його  на  Facebook.

Одна  з  дерев'яних  скульптур  Nino  Orlandi
Джерело:  https://kulturologia.ru/blogs/090313/18016/
Переклала  на  українську  мову  10.02.20  11.37

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864344
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 10.02.2020

Бельгійський художник Theodore Gerard

Бельгийский  художник  Theodore  Gerard
Théodore  Gérard  был  бельгийским  гравером  и  живописцем,  мастером  жанровых  сцен.
Учился  в  академии  de  Beaux-Arts  de".  Theodore  Gerard  путешествовал  по  всей  Германии,  Австрии  и  Венгрии,  а  поселился  в  Брюсселе,  в  1863  году,  где  преподавал  живопись  в  академии  Изящных  Искусств.  Был  удостоен  медали  на  выставке  в  Филадельфии  (1870  г.),  Лондоне  (1871  г.),  Вене  (1873)  и  Брюсселе  (1875).
Перевела  на  украинский  язык    9.02.20        10.00


Бельгійський  художник  Theodore  Gerard
 Théodore  Gérard  був  бельгійським  гравером  і  живописцем,  майстром  жанрових  сцен.
 Навчався  в  академії  de  Beaux-Arts  de  ".  Theodore  Gerard  подорожував  по  всій  Німеччині,  Австрії  та  Угорщині,  а  оселився  в  Брюсселі,  в  1863  році,  де  викладав  живопис  в  академії  образотворчих  мистецтв.  Був  удостоєний  медалі  на  виставці  в  Філадельфії  (1870  г.)    ,  Лондоні  (1871  г.),  Відні  (1873)  і  Брюсселі  (1875).
 Переклала  на    українську    мову    9.02.20  10.00

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864212
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 09.02.2020

Які бувають породи коней?

Какие  бывают  породы  лошадей?
Забайкальская  лошадь.
Кучерявые  лошади  –  большая  редкость  в  мировом  коневодстве.
Кроме  Забайкалья,  курчавые  лошади  встречаются  в  небольшом  количестве  на  территории  современного  Таджикистана  в  местной  локайской  породе  лошадей,  а  также  в  Саудовской  Аравии  и  в  некоторых  других  странах.

Стандарт  породы  существует  с  1940  года  и  имеет  силу  до  настоящего  времени.
Забайкальская  лошадь  –  аборигенная  порода  лошадей,  которую  степные  кочевники  разводили  еще  в  первом  тысячелетии  до  нашей  эры.
В  этой  породе  лошадей  в  большей  мере  сохранилась  кровь  ее  диких  предков,  а  вместе  с  ней  и  ценные  биологические  и  хозяйственные  признаки  и  отличия.

При  малом  росте  лошади  этой  породы  отличаются  удивительной  выносливостью,  отлично  приспособлены  к  круглогодовому  табунному  содержанию  в  условиях  резко  континентального  климата,  нетребовательны  к  кормам,  неутомимы  в  работе,  особенно  под  седлом.

Эта  порода  лошадей,  преимущественно  тюркско-монгольского  происхождения,  сложилась  в  течение  многих  веков  на  территории  современной  Читинской  области  от  смешения  лошадей  древних  тюрков,  населявших  Забайкалье,  и  лошадей  монгольских  племен.
В  настоящее  время  большая  часть  имеет  характерный  тип  с  высокими  мясными  качествами,  хотя  в  последние  годы  набирает  популярность  верховое  коневодство.
Якутская  лошадь.
Якутская  лошадь  (якут.  сылгы  или  саха  ата)  -  аборигенная  порода  лошади,  распространённая  в  Якутии.  
Порода  выведена  народной  селекцией  под  сильным  влиянием  естественного  отбора.
Эти  животные  хорошо  приспособлены  к  суровому  климату  севера.
Они  отлично  себя  чувствуют  только  в  том  регионе,  где  они  живут  в  естественной  среде.
Многие  фермеры  из  других  областей  пытались  завести  в  своем  хозяйстве  якутскую  лошадь,  но  не  всем  удается  воплотить  свою  мечту  и  развести  этих  животных.

Летом  якутские  лошади  сильно  худеют,  так  как  нормально  пастись  им  мешают  бесчисленные  комары  и  мошки.
Для  защиты  животных  местные  жители  жгут  в  деревнях  специальные  дымокуры,  которые  отпугивают  дымом  мух  и  комаров.

Приобрести  данную  породу  лошадей  можно  на  специальных  племенных  заводах.
Хафлингер  -  идеальная  лошадь  для  всей  семьи.

Это  лошадь  хороша,  как  для  спорта,  так  и  для  фермерства.
Лошади  породы  Хафлингер  неприхотливы  и  выносливы,  они  регулярно  используются  для  работы  на  фермах  в  Альпах.

Кроме  того  данная  порода  лошадей  является  основой  Австрийской  кавалерии,  из-за  их  удивительной  устойчивости  и  идеальной  психики.

Имеют  добрый  нрав,  легко  поддаются  обучению  в  различных  видах  работ.
Доступны  для  эксплуатации  взрослыми,  детьми  и  неопытными  работниками.

Лошади  породы  Хафлингер  могут  спокойно  ждать  часами  в  одном  месте  не  создавая  никаких  проблем.

Хафлингеры  знамениты  своим  долголетием:  срок  жизни  до  40  лет,  репродуктивный  период  -  до  30  лет.
Цыганская  упряжная  лошадь.
Цыганская  упряжная  лошадь  (другие  названия:  тинкер  ирландский  коб,  ирландская  рабочая,  ирландская  пегая)  –  порода  лошадей,  выведенная  в  Ирландии.
Тинкер  –  это  немецкое  и  голландское  название  данной  породы.
Ирландцы  его  не  употребляют,  так  как  это  слово  цыгане  считают  обидным.
Здесь  более  распространенным  является  название  «коб».

Под  данным  термином  понимают  лошадь  с  небольшим  ростом,  приземистую,  массивную  и  плотно  сбитую.
На  сегодняшний  день  цыганская  упряжная  лошадь  знаменита  почти  в  каждом  уголке  мира  и  становится  все  популярнее.

Наибольшей  популярностью  эти  животные  пользуются  в  Америке.

Они,  как  и  лошади  фризской  породы,  имеют  очень  высокую  стоимость.

В  то  время,  как  лошадь  менее  знаменитой  породы  оценивается  до  тысячи  долларов,  цыганская  упряжная  лошадь  или  фриз  стоит  от  десяти  до  двадцати  пяти  тысяч  долларов.
Фризская  лошадь.
Фризская  лошадь,  Фриз  -  порода  лошадей,  выведенная  в  Фрисландии,  провинции  на  севере  Нидерландов.

Эта  порода  отличается  от  остальных  своими  фризами  (это  длинные  ворсинки  от  пута  до  венечка).
Фризская  порода  лошадей  принадлежит  к  коренной  голландской  породе,  облик  которой  сформировался  более  семи  столетий  назад.

Вообще,  упоминание  о  фризах  в  исторических  хрониках  встречается  на  тысячу  лет  раньше,  но  их  описание  мало  похоже  на  коней  современной  породы.

В  те  времена  это  были  неказистые,  невысокие,  но  очень  работоспособные  лошадки,  на  которых  фризские  всадники  воевали,  а  фризские  крестьяне  пахали.

Фризская  порода  лошадей  неприхотлива.
Они  легко  переносят  смену  климата,  реже  болеют.
Наличие  пышных  щеток  на  ногах,  вопреки  мнению  многих,  не  располагает  к  образованию  мокрецов  и  прочих  болезней  ног,  напротив,  вся  грязь  и  бактерии  остаются  на  фризах.
Ахалтекинская  лошадь.
Ахалтекинская  лошадь,  или  ахалтекинец  -  верховая  порода  лошадей,  выведенная  на  территории  современной  Туркмении  предположительно  около  5000  лет  назад.

Это  древнейшая  из  культурных  пород,  оказавшая  влияние  на  многие  породы.
Относится,  к  числу  чистокровных  пород,  так  как  является  эталонной  верховой  лошадью  и  на  протяжении  5000  лет  не  имела  скрещиваний  с  другими  породами.

Хорошо  приспособлена  к  сухому  жаркому  климату  и  прекрасно  акклиматизируется  в  других  условиях.
Порода  произошла  от  местных  лошадей,  принадлежавших  кочевникам  Средней  Азии.
Эти  лошади  были  известны  еще  3500  лет  назад.

Уже  тогда  ахалтекинские  лошади  резко  отличались  от  других  лошадей  благодаря  своему  высокому  росту,  сухому  телосложению  и  изяществу.

Благодаря  такому  содержанию  ахалтекинских  лошадей  у  них  сформировался  особый  характер  и  внешние  данные.
На  протяжении  веков  внешние  данные  ахалтекинских  лошадей  не  изменились,  сегодня  они  выглядят,  как  и  в  древние  времена.
https://curious-world.ru/
Перевела  на  украинский  язык      9.02.20            6.15
Які  бувають  породи  коней?
Забайкальский    кінь.
Кучеряві  коні  –  велика  рідкість  у  світовому  конярстві.
Крім  Забайкалля,  кучеряві    коні  зустрічаються  в  невеликій  кількості  на  території  сучасного  Таджикистану  в  місцевій  локайскій  породі  коней,  а  також  в  Саудівській  Аравії  та  в  деяких  інших  країнах.

Стандарт  породи  існує  з  1940  року  і  має  силу  до  цього  часу.
Забайкальский    кінь  –  аборигенна  порода  коней,  яку  степові  кочівники  розводили  ще  в  першому  тисячолітті  до  нашої  ери.
У  цій  породі  коней  більшою  мірою  збереглася  кров  диких  предків,  а  разом  з  нею  і  цінні  біологічні  та  господарські  ознаки  і  відмінності.

При  малому  зрості  коні  цієї  породи  відрізняються  надзвичайною  витривалістю,  відмінно  пристосовані  до  круглогодового    табунного  існування      в  умовах  різко  континентального  клімату,  невибагливі  до  кормів,  невтомні  в  роботі,  особливо  під  сідлом.

Ця  порода  коней,  переважно  тюрксько-монгольського  походження,  склалася  протягом  багатьох  століть  на  території  сучасної  Чітинської  області  від  змішування  коней  древніх  тюрків,  що  населяли  Забайкалля,  і  коней  монгольських  племен.
В  даний  час  велика  частина  має  характерний  тип  з  високими  м'ясними  якостями,  хоча  в  останні  роки  набирає  популярність  верхове  конярство.
Якутський    кінь.
Якутський    кінь  (якут.  сылгы  або  саха  ата)  -  аборигенна  порода  коня,  поширена  в  Якутії.  
Порода  виведена  народною  селекцією  під  сильним  впливом  природного  відбору.
Ці  тварини  добре  пристосовані  до  суворого  клімату  півночі.
Вони  відмінно  себе  почувають  тільки  в  тому  регіоні,  де  вони  живуть  у  природному  середовищі.
Багато  фермерів    з  інших  областей  намагалися  завести  у  своєму  господарстві  якутского    коня,  але  не  всім  вдається  втілити  свою  мрію  і  розвести  цих  тварин.

Влітку  якутські  коні  сильно  худнуть,  так  як  нормально  пастися  їм  заважають  незліченні  комарі  і  мошки.
Для  захисту  тварин  місцеві  жителі  палять  в  селах  спеціальні  дымокуры,  які  відлякують  димом  мух  і  комарів.

Придбати  дану  породу  коней  можна  на  спеціальних  племінних  заводах.
Хафлингер  -  ідеальний    кінь  для  всієї  родини.

Цей    кінь    хороший,  як  для  спорту,  так  і  для  фермерства.
Коні  породи  Хафлингер  невибагливі  і  витривалі,  вони  регулярно  використовуються  для  роботи  на  фермах  в  Альпах.

Крім  того  дана  порода  коней  є  основою  Австрійської  кавалерії,  з-за  їх  дивовижної  стійкості  і  ідеальної  психіки.

Мають  добру  вдачу,  легко  піддаються  навчанню  в  різних  видах  робіт.
Доступні  для  експлуатації  дорослими,  дітьми  і  недосвідченими  працівниками.

Коні  породи  Хафлингер  можуть  спокійно  чекати  годинами  на  одному  місці,  не  створюючи  жодних  проблем.

Хафлингеры  відомі  своїм  довголіттям:  термін  життя  до  40  років,  репродуктивний  період  -  до  30  років.
Циганський    упряжний    кінь.
Циганський    упряжний    кінь  (інші  назви:  тінкер  ірландський  коб,  ірландська  робоча,  ірландська  пегая)  –  порода  коней,  виведена  в  Ірландії.
Тінкер  –  це  німецька    і  голландська    назва  даної  породи.
Ірландці  його  не  вживають,  так  як  це  слово  цигани  вважають  образливим.
Тут  більш  поширеною  є  назва  «коб».

Під  цим  терміном  розуміють  коня    з  невеликим  зростом,  приземистого,  масивного    і  щільно  збитого.
На  сьогоднішній  день  циганський    упряжний    кінь  знайомий    майже  в  кожному  куточку  світу  і  стає  все  популярнішим.

Найбільшою  популярністю  ці  тварини  користуються  в  Америці.

Вони,  як  і  коні    фризької  породи,  мають  дуже  високу  вартість.

В  той  час,  як  кінь  менш  знаменитої  породи  оцінюється  до  тисячі  доларів,  циганський    упряжний    кінь  або  фриз  коштує  від  десяти  до  двадцяти  п'яти  тисяч  доларів.
Фризький    кінь.
Фризький    кінь,  Фриз  -  порода  коней,  виведена  в  Фрісландії,  провінції  на  півночі  Нідерландів.

Ця  порода  відрізняється  від  інших  своїми  фризами  (це  довгі  ворсинки  від  пута  до  вєнєчка).
Фризька  порода  коней  належить  до  корінної  голландської  породи,  вигляд  якої  сформувався  більше  семи  століть  тому.

Взагалі,  згадка  про  фризи  в  історичних  джерелах  зустрічається  на  тисячу  років  раніше,  але  їх  опис  мало  схоже  на  коней  сучасної  породи.

У  ті  часи  це  були  непоказні,  невисокі,  але  дуже  працездатні  конячки,  на  яких  фризькі  вершники  воювали,  а  фризькі  селяни  орали.

Фризька  порода  коней  невибаглива.
Вони  легко  переносять  зміну  клімату,  рідше  хворіють.
Наявність  пишних  щіток  на  ногах,  всупереч  думці  багатьох,  не  викликають    утворення  мокріцов  та  інших  хвороб  ніг,  навпаки,  весь  бруд  і  бактерії  залишаються  на  фризах.
Ахалтекінський    кінь.
Ахалтекінський    кінь,  або  ахалтекінець  -  верхова  порода  коней,  виведена  на  території  сучасної  Туркменії,  імовірно,  близько  5000  років  тому.

Це  найдавніша  з  культурних  порід,  що  зробила  вплив  на  багато  порід.
Відноситься  до  числа  чистокровних  порід,  так  як  є  еталонним    верховим    конем  і  протягом  5000  років  не  мала  схрещувань  з  іншими  породами.

Добре  пристосована  до  сухого  жаркого  клімату  і  чудово  акліматизується  в  інших  умовах.
Порода  походить  від  місцевих  коней,  які  належали  до  кочівників  Середньої  Азії.
Ці  коні  були  відомі  ще  3500  років  тому.

Вже  тоді  ахалтекинські    коні    різко  відрізнялися  від  інших  коней  завдяки  своєму  високому  зросту,  сухій    статурі  і  витонченості.

Завдяки  такому  змістом  ахалтекинських  коней  у  них  сформувався  особливий  характер  і  зовнішні  дані.Протягом  століть  зовнішні  дані  ахалтекінських  коней  не  змінилися,  сьогодні  вони  виглядають,  як  і  в  давні  часи.
 https://curious-world.ru/
 Переклала    на  українську    мову    9.02.20  6.15

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864194
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 09.02.2020

Малюнки на камені РОБЕРТО Ріццо

РИСУНКИ  НА  КАМНЯХ  РОБЕРТО  РИЦЦО  (ROBERTO  RIZZO)

Художник  из  Неаполя  Роберто  Риццо  создает  удивительные  картины.  Примечательно,  что  холст,  на  котором  он  рисует,  очень  необычный,  ведь  это  обычный  камень.

Роберто  рисует  кошек,  медведей,  слонов  тигров  и  оленей,  а  также  других  животных.

И  получаются  у  него  зверушки  очень  правдоподобные  и  совсем  как  настоящие.

Чудесные  рисунки  на  камнях  -
вот  бабочка  и  кошка,  как  живая,
лягушка  с  мушкой,  тигр  и  черепаха,
пантера,  обезьянок  милых  пара!

Волшебна  кисть,  и  чудо  мастерства
и  камешки  морские  оживляет!
Мы  ощущаем  -  степени  родства
к  природе  экспонентой  возрастают!

Мы  камешек  берем  -  на  нем  портрет
родного  и  прекрасного  живого,
нам  дорог  тюлененок  или  лев,
суть  понимаем,  слыша  его  слово!

 Улекса  фон  Лу,  2011

Дневник  Ира  Ивановна
Перевела  на  украинский  язык        8.02.20            9.57

Малюнки  на  камені  РОБЕРТО  Ріццо  (ROBERTO  RIZZO)

 Художник  з  Неаполя  Роберто  Ріццо  створює  дивовижні  картини.    Примітно,  що  полотно,  на  якому  він  малює,  дуже  незвичайний,  адже  це  звичайний  камінь.

 Роберто  малює  кішок,  ведмедів,  слонів  тигрів  і  оленів,  а  також  інших  тварин.

 І  виходять  у  нього  звірятка  дуже  правдоподібні  і  зовсім  як  справжні.

 Чудові  малюнки  на  каменях  -
 ось  метелик  і  кішка,  як  жива,
 жаба  з  мушкою,  тигр  і  черепаха,
 пантера,  мавпочок  милих  пара!

 Чарівна  кисть,  і  диво  майстерності
 і  камінчики  морські  оживляє!
 Ми  відчуваємо  -  ступеня  споріднення
 до  природи  експонентою  зростають!

 Ми  камінчик  беремо  -  на  ньому  портрет
 рідного  і  прекрасного  живого,
 нам  доріг  тюлененок  або  лев,
 суть  розуміємо,  чуючи  його  слово!

   Улексит  фон  Лу,  2011

 Щоденник  Іра  Іванівна
 Переклала    на  українську    мову    8.02.20  9.57

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864098
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 08.02.2020

ДЕРЕВ'ЯНА КРАСА З ТАДЖИКИСТАНУ

ДЕРЕВЯННАЯ  КРАСОТА  ИЗ  ТАДЖИКИСТАНА
Это  бывшая  Республика  Советского  Союза,  находится  в  Средней  Азии.  Там  есть  уникальное  село  Костакоз.  То,  что  я  там  увидела,  меня  во-первых  просто  восхитило  и  поразило  своей  красотой,  а  во-вторых  удивило,  что  об  этом  я  узнала  впервые.  Это  второе  по  количеству  населения  село  в  мире  (там  проживает  по  данным  на  2015г.  70тыс.  человек).
       А  еще  оно  славится  уникальным  народным  промыслом  —  резьбой  по  дереву.  Резьбой  здесь  украшают  все  —  от  домашней  утвари  до  музыкальных  инструментов,  от  частных  домов  до  дворцов  и  музеев.  Особая  «Фишка»  костакозских  мастеров  —  это  резные  двери.
       По  многообразию  и  насыщенности  изгибов,  количеству  узоров  и  растительного  орнамента  на  дверях  или  воротах,  можно  судить  о  статусе  хозяина.  Это  одно  из  самых  древних  ремёсел  Таджикистана,  умение  и  традиции  этого  ремесла,  можно  даже  сказать  искусства,  бережно  хранятся  мастерами  и  передаются  из  поколения  в  поколение,  некоторым  династиям  насчитывается  не  одна  сотня  лет.
     И  если  раньше  этим  занимались  только  мужчины,  то  сейчас  многое  изменилось,  и  если  вы  загляните  в  мастерские,  то  в  большинстве  из  них  вы  увидите  женщин.  При  этом  женщины  не  только  не  уступают  мужчинам  в  мастерстве,  но  и  выполняют  самую  тонкую  и  изящную  работу,  хотя  это  только  результат  тонкий  и  изящный,  а  процесс  довольно  трудоёмкий.  Мужчины  при  этом  без  работы  не  остались,  они  подготавливают  древесину  и  монтируют  готовые  элементы.
     Ну  дальше  любуемся.
Мастерицы  за  работой:
А  это  самая  юная  мастерица,  ей  всего  12  лет,  несмотря  на  это  она  полноправный  член  бригады,  и  её  работы  будут  украшать  чей-то  дом  или  чайхону.
Вот  именно  это  строение  меня  восхитило.  Это  не  ханский  дворец,  а  всего  лишь  туйхона  (место  для  проведения  праздников  на  Востоке)  в  селе  Арбоб.
Это  ворота  туйхоны.
Галерея  второго  этажа.
Резные  колонны  галереи,  где  нет  ни  одной  одинаковой.
Это  внутреннее  убранство.
Ну  и  ещё  немного  красоты.
Дневник  Нина  Зобкова
Перевела  на  украинский  язык        8.02.20  9.36


ДЕРЕВ'ЯНА  КРАСА  З  ТАДЖИКИСТАНУ
Це  колишня  Республіка  Радянського  Союзу,  знаходиться  в  Середній  Азії.  Там  є  унікальне  село  Костакоз.  Те,  що  я  там  побачила,  мене  по-перше  просто  захопило  і  вразило  своєю  красою,  а  по-друге  здивувало,  що  про  це  я  дізналася  вперше.  Це  друге  за  кількістю  населення  село  в  світі  (там  проживає  за  даними  на  2015р.  70тис.  осіб).
А  ще  він  славиться  унікальним  народним  промислом  —  різьбленням  по  дереву.  Різьбленням  тут  прикрашають  все  —  від  домашнього  приладдя  до  музичних  інструментів,  від  приватних  будинків  до  палаців  і  музеїв.  Особлива  «Фішка»  костакозских  майстрів  —  це  різьблені  двері.
По  різноманіттю  і  насиченості  вигинів,  кількості  візерунків  і  рослинного  орнаменту  на  дверях  чи  воротах,  можна  судити  про  статус  господаря.  Це  одне  з  найдавніших  ремесел  Таджикистану,  вміння  і  традиції  цього  ремесла,  можна  навіть  сказати  мистецтва,  дбайливо  зберігаються  майстрами  і  передаються  з  покоління  в  покоління,  деяким  династій  налічується  не  одна  сотня  років.
І  якщо  раніше  цим  займалися  тільки  чоловіки,  то  зараз  багато  що  змінилося,  і  якщо  ви  загляньте  в  майстерні,  то  в  більшості  з  них  ви  побачите  жінок.  При  цьому  жінки  не  тільки  не  поступаються  чоловікам  у  майстерності,  але  і  виконують  саму  тонку,  витончену  роботу,  хоча  це  тільки  результат  тонкий  і  витончений,  а  процес  досить  трудомісткий.  Чоловіки  при  цьому  без  роботи  не  залишилися,  вони  підготовляють  деревину  і  монтують  елементи.
Ну  далі  милуємося.
Майстрині  за  роботою:
А  це  сама  юна  майстриня,  їй  12  років,  незважаючи  на  це  вона  повноправний  член  бригади,  і  її  роботи  будуть  прикрашати  чийсь  будинок  або  чайхону.
Ось  саме  це  будова  мене  захопило.  Це  не  ханський  палац,  а  лише  туйхона  (місце  для  проведення  свят  на  Сході)  в  селі  Арбоб.
Це  ворота  туйхоны.
Галерея  другого  поверху.
Різьблені  колони  галереї,  де  немає  жодної  однакової.
Це  внутрішнє  оздоблення.
Ну  і  ще  трохи  краси.
Щоденник  Ніна  Зобкова
Переклала  на  українську  мову  8.02.20  9.36

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864094
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 08.02.2020

Секрет молодості і довголіття племені хунза

Секрет  молодости  и  долголетия  племени  хунза
Цитата  сообщения  pmos_nmos
Долину  реки  Хунза  (граница  Индии  и  Пакистана)  называют  «оазисом  молодости».  Продолжительность  жизни  обитателей  этой  долины  —  110-120  лет.  Они  почти  никогда  не  болеют  и  выглядят  молодо.
Значит,  существует  некий  образ  жизни,  приближающийся  к  идеальному,  когда  люди  чувствуют  себя  здоровыми,  счастливыми,  не  стареют,  как  в  других  странах,  уже  к  40-50-летнему  возрасту.  Любопытно,  что  жители  долины  Хунза,  в  отличие  от  соседних  народностей,  внешне  очень  похожи  на  европейцев  (как  и  калаши,  которые  живут  совсем  рядом).
Согласно  легенде,  расположенное  здесь  карликовое  горское  государство  основала  группа  воинов  армии  Александра  Македонского  во  время  его  Индийского  похода.  Они,  естественно,  установили  тут  строгую  боевую  дисциплину  —  такую,  что  жителям  с  мечами  и  щитами  пришлось  и  спать,  и  есть,  и  даже  плясать...
При  этом  хунзакуты  с  легкой  иронией  относятся  к  тому,  что  кого-то  еще  в  мире  называют  горцами.  Ну,  в  самом  деле,  не  очевидно  ли,  что  с  полным  правом  это  имя  должны  носить  лишь  те,  кто  живет  возле  знаменитого  «места  горной  встречи»  —  точки,  где  сходятся  три  высочайшие  системы  мира:  Гималаи,  Гиндукуш  и  Каракорум.  Из  14  пиков-восьмитысячников  Земли  пять  находятся  поблизости,  в  том  числе  вторая  после  Эвереста  К2  (8611  метров),  подъем  на  которую  в  альпинистском  сообществе  ценится  даже  больше,  чем  покорение  Джомолунгмы.  А  что  сказать  о  не  менее  прославленной  здешней  «вершине-убийце»  Нанга-Парбат  (8126  метров),  похоронившей  рекордное  число  восходителей?  А  о  десятках  семи-  и  шеститысячников,  буквально  «толпящихся»  вокруг  Хунзы?
Пройти  через  эти  скальные  массивы  будет  не  под  силу,  если  вы  не  спортсмен  мирового  уровня.  Вы  сможете  лишь  «просочиться»  узкими  перевалами,  ущельями,  тропами.  Издревле  эти  редкие  артерии  контролировались  княжествами,  которые  облагали  значительной  пошлиной  все  проходящие  караваны.  Хунза  считалась  среди  них  одним  из  самых  влиятельных.
В  далекой  России  про  этот  «затерянный  мир»  известно  немного,  причем  по  причинам  не  только  географическим,  но  и  политическим:  Хунза,  наряду  с  некоторыми  другими  долинами  Гималаев,  оказалась  на  территории,  за  которую  почти  60  лет  ведут  яростный  спор  Индия  и  Пакистан  (главным  его  предметом  остается  куда  более  обширный  Кашмир).
СССР  —  от  греха  подальше  —  всегда  старался  дистанцироваться  от  конфликта.  К  примеру,  в  большинстве  советских  словарей  и  энциклопедий  та  же  К2  (другое  имя  —  Чогори)  упомянута,  но  без  указания  местности,  в  которой  она  находится.  Здешние,  вполне  традиционные  названия  были  стерты  и  с  советских  карт,  и,  соответственно,  из  советского  новостного  лексикона.  Но  вот  что  удивительно:  в  Хунзе  про  Россию  как  раз  знают  все.
«Замком»  многие  местные  жители  почтительно  называют  Балтитский  форт,  нависающий  со  скалы  над  Каримабадом.  Ему  уже  около  700  лет,  и  в  свое  время  он  служил  местному  независимому  правителю  и  дворцом  мира,  и  крепостью.  Не  лишенный  импозантности  снаружи,  изнутри  Балтит  кажется  мрачным  и  сырым.  Полутемные  помещения  и  бедная  обстановка  —  обычные  горшки,  ложки,  гигантская  печь...  В  одном  из  помещений  в  полу  люк  —  под  ним  мир  (князь)  Хунзы  держал  своих  личных  пленников.  Светлых  и  больших  помещений  немного,  пожалуй,  лишь  «балконный  зал»  производит  приятное  впечатление  —  отсюда  открывается  величественный  вид  на  долину.  На  одной  из  стен  этого  зала  —  коллекция  старинных  музыкальных  инструментов,  на  другой  —  оружие:  сабли,  мечи.  И  шашка,  подаренная  русскими.
В  одной  из  комнат  висит  два  портрета:  британского  капитана  Янгхазбенда  и  русского  капитана  Громбчевского,  которые  решили  судьбу  княжества.  В  1888  году  на  стыке  Каракорума  и  Гималаев  чуть  не  появилась  русская  станица:  когда  к  тогдашнему  миру  Хунзы  Сафдару  Али  прибыл  с  миссией  русский  офицер  Бронислав  Громбчевский.  Тогда  на  границе  Индостана  и  Средней  Азии  шла  Большая  Игра,  активное  противостояние  двух  сверхдержав  XIX  века  —  России  и  Великобритании.  Не  только  военный,  но  и  ученый,  а  впоследствии  даже  почетный  член  Императорского  географического  общества,  этот  человек  не  собирался  завоевывать  для  своего  царя  земли.  Да  и  было  с  ним  тогда  всего  шестеро  казаков.  Но  все  же  речь  шла  о  скорейшем  устройстве  торговой  фактории  и  политическом  союзе.  Россия,  имевшая  к  тому  времени  влияние  на  всем  Памире,  устремила  теперь  свой  взор  к  индийским  товарам.  Так  капитан  вступил  в  Игру.
Сафдар  очень  тепло  принял  его  и  охотно  заключил  предлагаемое  соглашение  —  он  опасался  напиравших  с  юга  англичан.
И,  как  оказалось,  не  без  оснований.  Миссия  Громбчевского  не  на  шутку  встревожила  Калькутту,  где  в  то  время  находился  двор  вице-короля  Британской  Индии.  И  хотя  специальные  уполномоченные  и  шпионы  успокаивали  власти:  вряд  ли  стоит  опасаться  появления  русских  войск  на  «макушке  Индии»  —  с  севера  в  Хунзу  ведут  слишком  трудные  перевалы,  к  тому  же  закрытые  снегом  большую  часть  года,  —  сюда  было  решено  срочно  отправить  отряд  под  командованием  Фрэнсиса  Янгхазбенда.
Оба  капитана  были  коллегами  —  «географами  в  погонах»,  они  не  раз  встречались  в  памирских  экспедициях.  Теперь  им  предстояло  определить  будущее  бесхозных  «хунзакутских  бандитов»,  как  их  называли  в  Калькутте.
В  Хунзе  тем  временем  потихоньку  появлялись  русские  товары,  оружие,  а  во  дворце  Балтит  появился  даже  парадный  портрет  Александра  III.  Далекое  горское  правительство  начало  дипломатическую  переписку  с  Санкт-Петербургом  и  предложило  разместить  у  себя  казачий  гарнизон.  А  в  1891  году  из  Хунзы  пришло  сообщение:  мир  Сафдар  Али  официально  просит  о  приеме  его  со  всем  народом  в  российское  подданство.  Эта  весть  скоро  дошла  и  до  Калькутты,  в  результате  1  декабря  1891  года  горные  стрелки  Янгхазбенда  захватили  княжество,  Сафдар  Али  бежал  в  Синьцзян.  «Дверь  в  Индию  для  царя  захлопнута»,  —  написал  британский  оккупант  вице-королю.
Так  что  российской  территорией  Хунза  считала  себя  всего  четыре  дня.  Правитель  хунзакутов  пожелал  видеть  себя  русским,  но  официального  ответа  так  и  не  успел  получить.  А  британцы  закрепились  и  держались  тут  до  самого  1947  года,  когда  в  ходе  распада  получившей  независимость  Британской  Индии  княжество  вдруг  оказалось  на  территории,  подконтрольной  мусульманам.
Сегодня  Хунза  управляется  пакистанским  Министерством  по  делам  Кашмира  и  Северных  территорий,  но  теплая  память  о  несостоявшемся  исходе  Большой  Игры  осталась.
Более  того,  местные  жители  спрашивают  у  русских  туристов,  почему  так  мало  туристов  из  России.  При  этом,  хотя  британцы  и  ушли  почти  60  лет  назад,  до  сих  пор  их  хиппи  наводняют  территории.
Считается,  что  Хунзу  заново  для  Запада  открыли  именно  хиппи,  которые  бродили  в  1970-е  годы  по  Азии  в  поисках  истины  и  экзотики.  Причем  популяризовали  это  место  настолько,  что  даже  обычный  ***  американцы  сегодня  называют  Hunza  Apricot.  Впрочем,  сюда  «детей  цветов»  влекли  не  только  эти  две  категории,  но  и  индийская  конопля.
Одна  из  основных  достопримечательностей  Хунзы  —  ледник,  который  широкой  холодной  рекой  спускается  в  долину.  Впрочем,  на  многочисленных  террасных  полях  выращивают  картофель,  овощи  и  коноплю,  которую  здесь  не  сколько  курят,  как  добавляют  в  качестве  приправы  к  мясным  блюдам  и  супам.
Что  же  касается  молодых  длинноволосых  ребят  с  надписью  Hippie  way  на  майках  —  то  ли  настоящих  хиппи,  то  ли  любителей  ретро,  —  то  они  в  Каримабаде  в  основном  уплетают  абрикосы.  Это,  несомненно,  главная  ценность  хунзакутских  садов.  Весь  Пакистан  знает,  что  только  здесь  растут  «ханские  плоды»,  которые  сочатся  ароматным  соком  еще  на  деревьях.
Хунза  привлекательна  вовсе  не  только  для  радикальной  молодежи  —  сюда  едут  и  любители  горных  путешествий,  и  поклонники  истории,  и  просто  любители  забраться  подальше  от  родины.  Дополняют  картину,  конечно,  многочисленные  скалолазы...
Поскольку  долина  находится  на  полдороге  от  Хунджерабского  перевала  до  начала  индостанских  равнин,  хунзакуты  уверены,  что  контролируют  путь  вообще  в  «верхний  мир».  В  горы  как  таковые.  Трудно  сказать,  действительно  ли  это  княжество  когда-то  основали  солдаты  Александра  Великого  или  это  были  бактрийцы  —  арийские  потомки  когда-то  единого  великого  русского  народа,  но  какая-то  тайна  в  появлении  этого  небольшого  и  самобытного  в  своем  окружении  народа,  безусловно,  есть.  Говорит  он  на  своем  собственном  языке  бурушасхи  (Burushaski,  родство  которого  до  сих  пор  не  установлено  ни  с  одним  из  языков  мира,  хотя  все  здесь  знают  и  урду,  а  многие  —  английский),  исповедует,  конечно,  как  и  большинство  пакистанцев,  ислам,  но  особого  толка,  а  именно  исмаилитского,  одного  из  самых  мистических  и  таинственных  в  религии,  который  исповедует  до  95%  населения.  Поэтому  в  Хунзе  вы  не  услышите  привычных  призывов  на  молитву,  несущихся  из  динамиков  минаретов.  Все  тихо,  молитва  —  личное  дело  и  время  каждого.
Хунзы  купаются  в  ледяной  воде  даже  при  15-градусном  морозе,  до  ста  лет  играют  в  подвижные  игры,  40-летние  женщины  у  них  выглядят  как  девушки,  в  60  лет  сохраняют  стройность  и  изящество  фигуры,  а  в  65  лет  еще  рожают  детей.  Летом  они  питаются  сырыми  фруктами  и  овощами,  зимой  —  высушенными  на  солнце  абрикосами  и  пророщенными  зернами,  овечьей  брынзой.
Река  Хунза  являлась  естественной  преградой  для  двух  средневековых  княжеств  Хунза  и  Нагар.  С  XVII  века  эти  княжества  постоянно  враждовали,  воровали  друг  у  друга  женщин  и  детей  и  продавали  в  рабство.  И  те  и  другие  жили  в  укрепленных  деревнях.  Интересно  еще  одно:  у  жителей  есть  период,  когда  фрукты  еще  не  поспели,  —  он  зовется  «голодной  весной»  и  продолжается  от  двух  до  четырех  месяцев.  В  эти  месяцы  они  почти  ничего  не  едят  и  лишь  раз  в  день  пьют  напиток  из  сушеных  абрикосов.  Такой  пост  возведен  в  культ  и  строго  соблюдается.
Шотландский  врач  МакКаррисон,  первым  описавший  Счастливую  долину,  подчеркивал,  что  потребление  белков  там  находится  на  низшем  уровне  нормы,  если  вообще  это  можно  назвать  нормой.  Суточная  калорийность  хунзы  составляет  в  среднем  1933  ккал  и  включает  в  себя  50  г  белка,  36  г  жира  и  365  г  углеводов.
Шотландец  жил  в  непосредственной  близости  от  долины  Хунза  в  течение  14  лет.  Он  пришел  к  выводу,  что  именно  диета  является  основным  фактором  долголетия  этого  народа.  Если  человек  питается  неправильно,  то  от  болезней  его  не  спасет  и  горный  климат.  Поэтому  неудивительно,  что  соседи  хунза,  живущие  в  тех  же  климатических  условиях,  страдают  самыми  различными  заболеваниями.  Их  продолжительность  жизни  в  два  раза  короче.
МакКаррисон,  вернувшись  в  Англию,  поставил  интересные  эксперименты  на  большом  количестве  животных.  Одни  из  них  питались  обычной  пищей  лондонской  рабочей  семьи  (белый  хлеб,  сельдь,  сахар-рафинад,  консервированные  и  вареные  овощи).  В  итоге  в  этой  группе  стали  появляться  самые  разнообразные  «человеческие  болезни».  Другие  же  животные  находились  на  диете  хунза  и  на  протяжении  всего  опыта  оставались  абсолютно  здоровыми.
В  книге  «Хунзы  —  народ,  который  не  знает  болезней»  Р.  Бирхер  подчеркивает  следующие  очень  существенные  достоинства  модели  питания  в  этой  стране:
—  прежде  всего  оно  вегетарианское;
—  большое  количество  сырых  продуктов;
—  в  ежедневном  рационе  преобладают  овощи  и  фрукты;
—  продукты  естественные,  без  всякой  химизации,  и  приготовленные  с  сохранением  всех  биологически  ценных  веществ;
—  алкоголь  и  лакомства  потребляют  исключительно  редко;
—  очень  умеренное  потребление  соли;
—  продукты,  выращенные  только  на  своей  отечественной  почве;
—  регулярные  периоды  голодания.
К  этому  надо  добавить  и  другие  факторы,  благоприятствующие  здоровому  долголетию.  Но  способ  питания  имеет  здесь,  несомненно,  очень  существенное,  решающее  значение.
В  1963  году  в  Хунзе  побывала  французская  медицинская  экспедиция.  В  результате  проведенной  ею  переписи  населения  было  выяснено,  что  средняя  продолжительность  жизни  у  хунзакутов  составляет  120  лет,  что  вдвое  превышает  этот  показатель  среди  европейцев.  В  августе  1977  года  в  Париже  на  международном  раковом  конгрессе  было  сделано  заявление:  «В  соответствии  с  данными  геоканцерологии  (науки  по  изучению  раковых  заболеваний  в  разных  регионах  мира)  полное  отсутствие  раковых  заболеваний  имеет  место  только  среди  народности  хунза».
В  апреле  1984  года  одна  из  гонконгских  газет  сообщила  о  следующем  удивительном  случае.  Один  из  хунзакутов,  которого  звали  Саид  Абдул  Мобуд,  прибывший  в  лондонский  аэропорт  Хитроу,  привел  в  недоумение  работников  эмиграционной  службы,  когда  предъявил  паспорт.  В  соответствии  с  документом,  хунзакут  родился  в  1823  году  и  ему  исполнилось  160  лет.  Сопровождавший  Мобуда  мулла  отметил,  что  его  подопечный  считается  святым  в  стране  Хунза,  славящейся  своими  долгожителями.  У  Мобуда  отличное  здоровье  и  здравый  рассудок.  Он  прекрасно  помнит  события  начиная  с  1850  года.
О  своем  секрете  долголетия  местные  жители  говорят  просто:  будь  вегетарианцем,  трудись  всегда  и  физически,  постоянно  двигайся  и  не  меняй  ритма  жизни,  тогда  и  проживешь  лет  до  120-150.  Отличительные  черты  хунз  как  народа,  обладающего  «полноценным  здоровьем»:
1)  Высокая  трудоспособность  в  широком  смысле  слова.  У  хунзов  эта  трудоспособность  проявляется  как  во  время  работы,  так  и  во  время  плясок  и  игр.  Для  них  пройти  100–200  километров  —  все  равно  что  для  нас  совершить  короткую  прогулку  возле  дома.  Они  необычайно  легко  взбираются  на  крутые  горы,  чтобы  передать  какое-то  известие,  и  возвращаются  домой  свежие  и  веселые.
2)  Жизнерадостность.  Хунзы  постоянно  смеются,  они  всегда  в  хорошем  расположении  духа,  даже  если  голодны  и  страдают  от  холода.
3)  Исключительная  стойкость.  «У  хунзов  нервы  крепкие,  как  канаты,  и  тонкие  и  нежные,  как  струна,  —  писал  МакКарисон.  —  Они  никогда  не  сердятся  и  не  жалуются,  не  нервничают  и  не  выказывают  нетерпения,  не  ссорятся  между  собой  и  с  полным  душевным  спокойствием  переносят  физическую  боль,  неприятности,  шум  и  т.п.».
Перевела  на  украинский  язык  7.02.20  6.48
Секрет  молодості  і  довголіття  племені  хунза
Цитата  повідомлення  pmos_nmos
Долину  річки  Хунза  (кордон  Індії  та  Пакистану)  називають  «оазисом  молодості».  Тривалість  життя  мешканців  цієї  долини  —  110-120  років.  Вони  майже  ніколи  не  хворіють  і  виглядають  молодо.
Отже,  існує  певний  образ  життя,  що  наближається  до  ідеального,  коли  люди  відчувають  себе  здоровими,  щасливими,  не  старіють,  як  в  інших  країнах,  вже  до  40-50-річного  віку.  Цікаво,  що  жителі  долини  Хунза,  на  відміну  від  сусідніх  народностей,  зовні  дуже  схожі  на  європейців  (як  і  калаші,  які  живуть  зовсім  поруч).
Згідно  з  легендою,  розташоване  тут  карликова  гірське  держава  заснувала  група  вояків  армії  Олександра  Македонського  під  час  його  Індійського  походу.  Вони,  природно,  встановили  тут  сувору  бойову  дисципліну  —  таку,  що  жителям  з  мечами  і  щитами  і  довелося  спати,  і  є,  і  навіть  танцювати...
При  цьому  хунзакуты  з  легкою  іронією  ставляться  до  того,  що  когось  ще  в  світі  називають  горцями.  Ну,  насправді,  не  очевидно,  що  з  повним  правом  це  ім'я  повинні  носити  лише  ті,  хто  живе  біля  знаменитого  «місця  гірської  зустрічі»  —  точки,  де  сходяться  три  найвищі  системи  світу:  Гімалаї,  Гіндукуш  і  Каракорум.  З  14  піків-восьмитисячників  Землі  п'ять  знаходяться  поблизу,  в  тому  числі  друга  після  Евересту  К2  (8611  метрів),  підйом  на  яку  в  альпіністському  співтоваристві  цінується  навіть  більше,  ніж  підкорення  Джомолунгми.  А  що  сказати  про  не  менш  прославленої  тутешньої  «вершині-вбивці»  Нанга-Парбат  (8126  м),  поховала  рекордне  число  людей?  А  про  десятки  семи  -  і  шеститысячников,  буквально  «товчуться»  навколо  Хунзы?
Пройти  через  ці  скельні  масиви  буде  не  під  силу,  якщо  ви  спортсмен  світового  рівня.  Ви  зможете  лише  «просочитися»  вузькими  перевалами,  ущелинами,  стежками.  Здавна  ці  рідкісні  артерії  контролювалися  князівствами,  які  обкладали  значною  митом  всі  проходять  каравани.  Хунза  вважалася  серед  них  одним  з  найвпливовіших.
У  далекій  Росії  про  цей  «загублений  світ»  відомо  небагато,  причому  з  причин  не  тільки  географічним,  а  й  політичним:  Хунза,  поряд  з  деякими  іншими  долинами  Гімалаїв,  опинилася  на  території,  за  яку  майже  60  років  ведуть  запеклий  спір  Індія  і  Пакистан  (головним  його  предметом  залишається  куди  більш  великий  Кашмір).
СРСР  —  від  гріха  подалі  —  завжди  намагався  дистанціюватися  від  конфлікту.  Приміром,  у  більшості  радянських  словників  та  енциклопедій  та  ж  К2  (інше  ім'я  —  Чогорі)  згадано,  але  без  зазначення  місцевості,  в  якій  вона  знаходиться.  Тутешні,  цілком  традиційні  назви  були  стерті  і  з  радянських  карт,  і,  відповідно,  з  радянського  новинного  лексикону.  Але  от  що  дивно:  в  Хунзе  про  Росію  як  раз  знають  всі.
«Замком»  багато  місцевих  жителів  шанобливо  називають  Балтитский  форт,  що  нависає  зі  скелі  над  Каримабадом.  Йому  вже  близько  700  років,  і  у  свій  час  він  служив  місцевим  незалежного  правителя  і  палацом  світу,  і  фортецею.  Не  позбавлений  імпозантності  зовні,  зсередини  Балтит  здається  похмурим  і  сирим.  Напівтемні  приміщення  і  бідна  обстановка  —  звичайні  горщики,  ложки,  велетенська  піч...  В  одному  з  приміщень  в  підлозі  люк  —  під  ним  світ  (князь)  Хунзы  тримав  своїх  особистих  бранців.  Світлих  і  великих  приміщень  небагато,  мабуть,  лише  «балконний  зал»  справляє  приємне  враження  —  звідси  відкривається  величний  вид  на  долину.  На  одній  зі  стін  цього  залу  —  колекція  старовинних  музичних  інструментів,  на  іншій  —  зброя:  шаблі,  мечі.  І  шашка,  подарована  росіянами.
В  одній  з  кімнат  висить  два  портрети:  британського  капітана  Янгхазбенда  і  російського  капітана  Громбчевского,  які  вирішили  долю  князівства.  У  1888  році  на  стику  Каракоруму  і  Гімалаїв  трохи  не  з'явилася  російська  станиця:  коли  до  тодішнього  світу  Хунзы  Сафдару  Алі  прибув  з  місією  російський  офіцер  Броніслав  Громбчевский.  Тоді  на  кордоні  Індії  і  Середньої  Азії  йшла  Велика  Гра,  активне  протистояння  двох  наддержав  XIX  століття  —  Росії  та  Великобританії.  Не  тільки  військовий,  але  і  вчений,  а  згодом  навіть  почесний  член  Імператорського  географічного  товариства,  цей  чоловік  не  збирався  завойовувати  для  свого  царя  землі.  Так  і  було  з  ним  тоді  всього  шестеро  козаків.  Але  все  ж  мова  йшла  про  якнайшвидшому  пристрої  торгової  факторії  та  політичному  союзі.  Росія,  що  мала  до  того  часу  вплив  на  всьому  Памірі,  спрямувала  тепер  свій  погляд  до  індійським  товарам.  Так  капітан  вступив  у  Гру.
Сафдар  дуже  тепло  прийняв  його  і  охоче  уклав  пропонована  угода  —  він  побоювався  напирали  з  півдня  англійців.
І,  як  виявилося,  не  без  підстав.  Місія  Громбчевского  не  на  жарт  стривожила  Калькутту,  де  в  той  час  знаходився  двір  віце-короля  Британської  Індії.  І  хоча  спеціальні  уповноважені  і  шпигуни  заспокоювали  влади:  навряд  чи  варто  побоюватися  появи  російських  військ  на  «маківці  Індії»  —  з  півночі  до  Хунзу  ведуть  занадто  складні  перевали,  до  того  ж  закриті  снігом  більшу  частину  року,  —  сюди  було  вирішено  терміново  відправити  загін  під  командуванням  Френсіса  Янгхазбенда.
Обидва  капітани  були  колегами  —  «географами  в  погонах»,  вони  не  раз  зустрічалися  в  памірських  експедиціях.  Тепер  їм  належало  визначити  майбутнє  безгоспних  «хунзакутских  бандитів»,  як  їх  називали  в  Калькутті.
У  Хунзе  тим  часом  потихеньку  з'являлися  російські  товари,  зброя,  а  в  палаці  Балтит  з'явився  навіть  парадний  портрет  Олександра  III.  Далеке  гірське  уряд  почав  дипломатичну  переписку  з  Санкт-Петербургом  і  запропонував  розмістити  у  себе  козацький  гарнізон.  А  в  1891  році  з  Хунзы  прийшло  повідомлення:  світ  Сафдар  Алі  офіційно  просить  про  прийом  його  з  усім  народом  у  російське  підданство.  Ця  звістка  скоро  дійшла  і  до  Калькутти,  в  результаті  1  грудня  1891  року  гірські  стрілки  Янгхазбенда  захопили  князівство,  Сафдар  Алі  втік  в  Сіньцзян.  «Двері  в  Індію  для  царя  зачинені»,  —  написав  британський  окупант  віце-королю.
Так  що  російською  територією  Хунза  вважала  себе  всього  чотири  дні.  Правитель  хунзакутов  побажав  бачити  себе  росіянином,  але  офіційної  відповіді  так  і  не  встиг  отримати.  А  британці  закріпилися  і  трималися  тут  до  самого  1947  року,  коли  в  ході  розпаду  отримала  незалежність  Британської  Індії  князівство  раптом  виявилося  на  території,  підконтрольній  мусульманам.
Сьогодні  Хунза  управляється  пакистанським  Міністерством  у  справах  Кашміру  і  Північних  територій,  але  тепла  пам'ять  про  не  відбувся  кінець  Великої  Гри  залишилася.
Більше  того,  місцеві  жителі  запитують  у  російських  туристів,  чому  так  мало  туристів  з  Росії.  При  цьому,  хоча  британці  і  пішли  майже  60  років  тому,  до  цих  пір  їх  хіпі  наповнюють  території.
Вважається,  що  Хунзу  заново  для  Заходу  відкрили  саме  хіпі,  які  бродили  в  1970-е  роки  з  Азії  в  пошуках  істини  і  екзотики.  Причому  популяризували  це  місце  настільки,  що  навіть  звичайний  ***  американці  сьогодні  називають  Hunza  Apricot.  Втім,  сюди  «дітей  квітів»  вабили  не  тільки  ці  дві  категорії,  але  і  індійська  конопля.
Одна  з  основних  визначних  пам'яток  Хунзы  —  льодовик,  який  широкої  холодної  річкою  спускається  в  долину.  Втім,  на  численних  терасових  полях  вирощують  картоплю,  овочі  і  коноплі,  яку  тут  не  скільки  курять,  як  додають  як  приправу  до  м'ясних  страв  і  супів.
Що  ж  стосується  молодих  довговолосих  хлопців  з  написом  Hippie  way  на  майках  —  то  справжніх  хіпі,  то  любителів  ретро,  —  то  вони  в  Каримабаде  в  основному  їдять  абрикоси.  Це,  безсумнівно,  головна  цінність  хунзакутских  садів.  Весь  Пакистан  знає,  що  тільки  тут  ростуть  «ханські  плоди»,  які  сочатся  ароматним  соком  ще  на  деревах.
Хунза  приваблива  не  тільки  для  радикальної  молоді  —  сюди  їдуть  і  любителі  гірських  подорожей,  і  шанувальники  історії,  і  просто  любителі  забратися  подалі  від  батьківщини.  Доповнюють  картину,  звичайно,  численні  скелелази...
Оскільки  долина  знаходиться  на  півдорозі  від  Хунджерабского  перевалу  до  початку  индостанских  рівнин,  хунзакуты  впевнені,  що  контролюють  шлях  взагалі  в  «верхній  світ».  У  гори  як  такі.  Важко  сказати,  чи  дійсно  це  князівство  колись  заснували  солдати  Олександра  Великого  чи  це  були  бактрийцы  —  арійські  нащадки  колись  єдиного  великого  російського  народу,  але  якась  таємниця  в  появі  цього  невеликого  і  самобутнього  в  своєму  оточенні  народу,  безумовно,  є.  Каже  він  на  своїй  власній  мові  бурушасхи  (Burushaski,  спорідненість  якого  досі  не  встановлено  ні  з  однією  з  мов  світу,  хоча  всі  тут  знають  і  урду,  а  багато  —  англійська),  сповідує,  звичайно,  як  і  більшість  пакистанців,  іслам,  але  особливого  толку,  а  саме  ісмаїлітського,  одного  з  самих  містичних  і  таємничих  у  релігії,  який  сповідує  до  95%  населення.  Тому  в  Хунзе  ви  не  почуєте  звичних  закликів  на  молитву,  мчать  з  динаміків  мінаретів.  Все  тихо,  молитва  —  особиста  справа  і  час  кожного.
Хунзы  купаються  у  крижаній  воді  навіть  при  15-градусному  морозі,  до  ста  років  грають  у  рухливі  ігри,  40-річні  жінки  виглядають  як  дівчата,  в  60  років  зберігають  стрункість  і  витонченість  фігури,  а  в  65  років  ще  народжують  дітей.  Влітку  вони  харчуються  сирими  фруктами  і  овочами,  взимку  —  висушеними  на  сонці  абрикосами  і  пророщених  зерен,  овечою  бринзою.
Річка  Хунза  була  природною  перешкодою  для  двох  середньовічних  князівств  Хунза  і  Нагар.  З  XVII  століття  ці  князівства  постійно  ворогували,  крали  один  у  одного  жінок  і  дітей  і  продавали  в  рабство.  І  ті  й  інші  жили  в  укріплених  селах.  Цікаво  ще  одне:  у  мешканців  є  період,  коли  фрукти  ще  не  поспіли,  —  він  зветься  «голодною  весною»  і  триває  від  двох  до  чотирьох  місяців.  У  ці  місяці  вони  майже  нічого  не  їдять  і  лише  раз  на  день  п'ють  напій  із  сушених  абрикосів.  Такий  пост  зведений  в  культ  і  строго  дотримується.
Шотландський  лікар  МакКаррисон,  першим  описав  Щасливу  долину,  підкреслював,  що  споживання  білків  там  знаходиться  на  нижчому  рівні  норми,  якщо  це  взагалі  можна  назвати  нормою.  Добова  калорійність  хунзы  становить  в  середньому  1933  ккал  і  включає  в  себе  50  г  білка,  36  г  жиру  і  365  г  вуглеводів.
Шотландець  жив  в  безпосередній  близькості  від  долини  Хунза  протягом  14  років.  Він  прийшов  до  висновку,  що  саме  дієта  є  основним  фактором  довголіття  цього  народу.  Якщо  людина  неправильно  харчується,  то  від  хвороб  його  не  врятує  і  гірський  клімат.  Тому  не  дивно,  що  сусіди  хунза,  що  живуть  в  тих  же  кліматичних  умовах,  страждають  різними  захворюваннями.  Їх  тривалість  життя  в  два  рази  коротше.
МакКаррисон,  повернувшись  в  Англію,  поставив  цікаві  експерименти  на  великій  кількості  тварин.  Одні  з  них  харчувалися  звичайною  їжею  лондонській  робочої  сім'ї  (білий  хліб,  оселедець,  цукор-рафінад,  консервовані  та  варені  овочі).  У  підсумку  В  цій  групі  стали  з'являтися  найрізноманітніші  «людські  хвороби».  Інші  ж  тварини  знаходилися  на  дієті  хунза  і  протягом  всього  досвіду  залишалися  абсолютно  здоровими.
У  книзі  «Хунзы  —  народ,  який  не  знає  хвороб»  Р.  Бірхер  підкреслює  такі  дуже  суттєві  переваги  моделі  харчування  в  цій  країні:
—  насамперед  воно  вегетаріанське;
—  велика  кількість  сирих  продуктів;
—  у  щоденному  раціоні  переважають  овочі  та  фрукти;
—  продукти  природні,  без  всякої  хімізації,  і  приготовані  з  збереженням  всіх  біологічно  цінних  речовин;
—  алкоголь  та  ласощі  споживають  виключно  рідко;
—  дуже  помірне  вживання  солі;
—  продукти,  вирощені  тільки  на  своїй  вітчизняному  грунті;
—  регулярні  періоди  голодування.
До  цього  треба  додати  і  інші  чинники,  сприятливі  здорового  довголіття.  Але  спосіб  харчування  має  тут,  безперечно,  дуже  істотне,  вирішальне  значення.
У  1963  році  в  Хунзе  побувала  французька  медична  експедиція.  В  результаті  проведеної  нею  перепису  населення  було  з'ясовано,  що  середня  тривалість  життя  у  хунзакутов  складає  120  років,  що  вдвічі  перевищує  цей  показник  серед  європейців.  У  серпні  1977  року  в  Парижі  на  міжнародному  раковому  конгресі  було  зроблено  заяву:  «згідно  з  даними  геоканцерологии  (науки  з  вивчення  ракових  захворювань  в  різних  регіонах  світу)  повна  відсутність  ракових  захворювань  має  місце  тільки  серед  народності  хунза».
У  квітні  1984  року  одна  з  гонконзьких  газет  повідомила  про  такому  дивному  випадку.  Один  з  хунзакутов,  якого  звали  Саїд  Абдул  Мобуд,  який  прибув  в  лондонський  аеропорт  Хітроу,  здивував  працівників  еміграційної  служби,  коли  пред'явив  паспорт.Відповідно  до  документа,  хунзакути  народився  в  1823  році  і  йому  виповнилося  160  років.  Супроводжував  Мобуда  мулла  зазначив,  що  його  підопічний  вважається  святим  в  країні  Хунза,  що  славиться  своїми  довгожителями.  У  Мобуда  відмінне  здоров'я  і  здоровий  глузд.  Він  прекрасно  пам'ятає  події  починаючи  з  1850  року.
Про  секрет  довголіття  місцеві  жителі  говорять  просто:  будь  вегетаріанцем,  працюй  завжди  і  фізично,  постійно  рухайся  і  не  міняй  ритму  життя,  тоді  і  проживеш  років  до  120-150.  Відмінні  риси  хунзов  як  народу,  що  володіє  «повноцінним  здоров'ям»:
1)  Висока  працездатність  в  широкому  сенсі  слова.  У  хунзов  ця  працездатність  проявляється  як  під  час  роботи,  так  і  під  час  танців  та  ігор.  Для  них  пройти  100-200  кілометрів  -  все  одно  що  для  нас  зробити  коротку  прогулянку  біля  будинку.  Вони  надзвичайно  легко  підіймаються  на  круті  гори,  щоб  передати  якесь  звістка,  і  повертаються  додому  свіжі  і  веселі.
2)  Життєрадісність.  Хунзи  постійно  сміються,  вони  завжди  в  доброму  гуморі,  навіть  якщо  голодні  і  страждають  від  холоду.
3)  Виняткова  стійкість.  «У  хунзов  нерви  міцні,  як  канати,  і  тонкі  і  ніжні,  як  струна,  -  писав  МакКарісон.  -  Вони  ніколи  не  сердяться  і  не  скаржаться,  що  не  нервують  і  не  виявляють  нетерпіння,  не  сваряться  між  собою  і  з  повним  душевним  спокоєм  переносять  фізичний  біль,  неприємності,  шум  і  т.п.  ».
Переклала  на  українську    мову    7.02.20  6.48

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863975
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 07.02.2020

НАЙБІЛЬШІ МЕТЕОРИТИ, ЩО ВПАЛИ НА ЗЕМЛЮ

КРУПНЕЙШИЕ  МЕТЕОРИТЫ,  УПАВШИЕ  НА  ЗЕМЛЮ

Часто  нашу  планету  атакуют  различные  космические  объекты.  Большая  их  часть  сгорает  в  атмосфере,  так  и  не  добравшись  до  поверхности  Земли.  Тех,  которые  испаряются,  мы  называем  падающими  звездами  или  метеорами  (остатки  комет).



Однако  некоторым  более  крупным  везунчикам,  метеоритам,  все  же  удаётся  иногда  добраться  до  поверхности  Земли,  на  которой  он  могут  пролежать  тысячи  лет  в  неизменном  виде.

Астероиды  –  это  космические  объекты  размером  ещё  больше.  Как  говорит  одна  теория,  один  такой  камень  примерно  63  миллиона  лет  назад  оставил  Землю  без  динозавров,  и  с  ещё  одним  ему  подобным,  2012  DA14,  мы  едва  избежали  столкновения  в  2013  году.


Мы  познакомим  вас  с  самыми    крупными  метеоритами,    известные    землянам.

Самые  большие  метеориты
1.Железно-никелевый  Вилламетт


Американский  музей  естественной  истории,  1911  год


Это  самый  крупный  метеорит  из  всех,  когда-либо  найденных  на  территории  США.  Его  вес  –  15,5  тонн,  а  размер  –  7,8  квадратных  метров.  Вмятины  на  метеорите  образовались  не  от  того,  что  он  частично  сгорел,  пока  добирался  до  Земли.  Всё  дело  в  том,  что  он  сотни  миллионов  лет  ржавел,  лежа  во  влажных  лесах  Западного  Орегона.

В  Американском  музее  естественной  истории  в  Нью-Йорке  метеорит  оказался  в  1906  году.  Перед  тем,  как  попасть  в  музей,  с  метеоритом  случилась  интересная  история.

 


Изначально  метеорит  был  обнаружен  индейцами,  которые  и  перенесли  его  на  территорию  долины  Вилламетт  штата  Орегон.  Такое  предположение  возникло  из-за  того,  что  ударный  кратер  не  был  найден.  Полагают,  что  он  находится  на  территории  Канады.

Индейцы  поклонялись  камню,  называя  его  гостем  с  Луны,  а  дождевая  вода,  собиравшаяся  в  углублениях  камня,  использовалась  ими  для  лечения  болезней.

В  1902  году  метеорит  был  обнаружен  шахтёром  Эллисом  Хьюзом  (Ellis  Hughes).  Мужчина  сразу  понял,  что  перед  ним  не  просто  камень,  поэтому  он  в  течение  трёх  месяцев  потихоньку  передвигал  находку  на  свой  участок.


Однако  он  был  разоблачён,  и  камушек  признали  собственностью  сталелитейной  компании  в  Орегоне,  на  чьей  территории  метеорит  находился  изначально.

В  1905  году  метеорит  был  выкуплен  частным  лицом  за  26  000  долларов  и  через  год  подарен  музею  в  Нью-Йорке,  где  он  и  обитает  до  сих  пор.


После  того,  как  камень  оказался  в  музее,  индейцы  штата  Орегон  потребовали  возвращения  метеорита,  так  как  он  в  течение  многих  веков  был  предметом  их  религиозного  культа  и  принимал  участие  в  ежегодной  обрядовой  церемонии.

Однако  вывести  метеорит  из  музея,  не  разрушив  стен,  оказалось  невозможным,  поэтому  с  индейцами  было  заключено  соглашение,  в  рамках  которого  на  территории  музея  один  раз  в  год  может  проводится  церемония.

 
2.Метеорит  Мбози


Этот  метеорит  был  обнаружен  в  1930-х  годах  в  Танзании.  В  высоту  метеорит  имеет  почти  1  метр,  в  длину  –  3  метра,  а  вес  его  почти  вдвое  больше  веса  Вилламетта  и  составляет  25  тонн.


Много  веков  местные  племена  считали  Мбози  священным  камнем  и  никому  о  нём  не  рассказывали  из-за  различных  табу.  Они  называли  его  "кимондо",  что  с  языка  суахили  переводится  как  "метеор".

Занятно,  что  на  месте,  где  был  обнаружен  метеорит,  нет  кратера.  Это  говорит  о  том,  что  после  столкновения  с  Землёй  метеорит  ещё  какое-то  время  перекатывался  по  поверхности.


На  90  процентов  метеорит  состоит  из  железа,  как  и  большинство  всех  известных  его  собратьев,  этим  же  объясняется  и  его  тёмный  цвет.  На  камне  очень  заметны  следы  плавления  и  разогрева  до  очень  высоких  температур,  что  является  следствием  прохождения  через  верхние  слои  атмосферы.


Люди  вырыли  вокруг  метеорита  ров,  так  как  первоначально  Мбози  был  частично  погружён  в  землю.  Они  оставили  под  ним  слой  почвы,  который  впоследствии  стал  естественным  постаментом.

 
3.Метеорит  Мыс  Йорк


Это  третий  самый  крупный  метеорит,  упавший  на  Землю  около  10  000  лет  назад.  Назвали  метеорит  так  по  месту  обнаружения  в  Гренландии  самых  значимых  его  фрагментов.

Самый  крупный  фрагмент  метеорита  называется  "Анигито"  и  весит  31  тонну.  Интересна  история  его  имени.  Когда  камень  в  1897  году  на  корабле  доставляли  в  Американский  музей  естественной  истории,  четырёхлетняя  дочь  исследователя  Роберта  Пири  разбила  о  него  бутылку  вина  и  произнесла  ничего  не  означающее  слово  на  своём  языке:  "а-ни-ги-то".

Решили  так  и  назвать  камушек,  который  до  этого  эскимосы,  первыми  нашедшие  метеорит,  величали  "Палатка".  "Анигито"  прижилось  лучше.


Второй  по  величине  фрагмент  метеорита  называется  Агпалилик  (аборигены  его  называли  "Мужчина").  Он  был  обнаружен  в  1963  году,  весит  20  тонн  и  сейчас  находится  в  Геологическом  музее  при  Университете  Копенгагена  в  Дании.

Различные  осколки  метеорита  находили  в  период  с  1911  по  1984  года.  Помимо  "Мужчины"  и  "Анигито",  ещё  нашли  "Женщину"  (3  тонны),  "Собаку"  (400  кг)  и  т.д.

Стоит  отметить,  что  в  течение  длительного  времени  племена  инуитов  использовали  фрагменты  и  осколки  метеорита  Мыс  Йорк  для  создания  своих  гарпунов  и  орудий.

 
4.  Метеорит  Бакубирито


Это  самый  крупный  метеорит,  найденный  на  территории  Мексики.  Он  весит  около  20  тонн,  в  длину  имеет  4,5  метра,  в  ширину  2  метра,  а  в  высоту  1,75  метра.  Его  обнаружил  геолог  Гилберт  Эллис  Бейли  (Gilbert  Ellis  Bailey)  возле  города  Синалоа  де  Лейва.


Камушек  нашли  в  1863  году,  а  сейчас  его  можно  увидеть  в  научном  центре  города  Синалоа.

 

5.Метеорит  Эль  Чако


Этот  метеорит  занимает  второе  место  среди  самых  крупных,  когда-либо  столкнувшихся  с  Землёй.  Весит  он  почти  вдвое  больше,  чем  предыдущий  в  данном  списке,  -  37  тонн!

Упал  он  на  территории  Аргентины  и  является  частью  группы  метеоритов  под  названием  Кампо  дель  Сьело.  В  результате  его  падения  образовался  кратер,  площадь  которого  60  квадратных  метров.

Эль  Чако  был  обнаружен  в  1969  году  при  помощи  металлоискателя,  потому  как  находился  под  землёй  на  глубине  5  метров.


Охотник  за  метеоритами  Роберт  Хааг    в  1990  году  попытался  выкрасть  его,  но  местная  полиция  вовремя  среагировала.

В  прошлом,  2016  году,  был  обнаружен  и  поднят  на  поверхность  ещё  один  фрагмент,  который,  по  предположениям,  является  частью  той  же  группы  метеоритов,  что  и  Эль  Чако.

 

6.Метеорит  Гоба


Этот  метеорит  –  крупнейший  из  когда-либо  найденных.  Он  упал  на  территории  юго-западной  Африки,  в  Намибии,  и  никогда  не  перемещался.  Он  вдвое  тяжелее  своего  ближайшего  соперника  Эль  Пако:  весит  этот  монстр  60  тонн.


Свое  название  камушек  получил  по  имени  фермы  Hoba  West  Farm,  на  территории  которой  был  найден  в  1920  году.  Его  нашёл  по  чистой  случайности  хозяин  фермы,  когда  вспахивал  одно  из  своих  полей,  ведь  ни  кратера,  ни  других  следов  падения  не  сохранилось.

Гоба  интересен  тем,  что  по  сравнению  с  другими  метеоритами,  его  поверхность  гладкая  и  плоская.  Он  на  84  процента  состоит  из  железа  и  на  16  из  никеля.


Стоит  добавить,  что  метеорит  никогда  не  взвешивался.  Считают,  что  при  падении  на  Землю  его  вес  составлял  около  90  тонн.  По  подсчётам  на  момент  обнаружения  в  1920  году,  малыш  весил  около  66  тонн,  однако,  научные  исследования,  вандализм  и  эрозия  всё-таки  сделали  своё  дело,  поэтому  сегодня  Гоба  похудел  до  60  тонн.


Гоба  на  сегодняшний  день  считается  самым  крупным  куском  железа  природного  происхождения.  Он  занимает  площадь  в  6,5  квадратных  метров.  Предположительно  он  упал  на  Землю  около  80  000  лет  назад  и  с  тех  пор  не  перемещался  из-за  своего  огромного  размера.


Как  ни  странно,  но  необходимости  в  его  откапывании  никогда  не  было.  По  информации  одной  из  теорий,  благодаря  своей  относительно  плоской  форме  метеорит  скользил  по  поверхности,  а  не  углублялся  в  землю.  
Перевела  на  украинский  язык      7.02.20            6.03

НАЙБІЛЬШІ  МЕТЕОРИТИ,  ЩО  ВПАЛИ  НА  ЗЕМЛЮ

Часто  нашу  планету  атакують  різні  космічні  об'єкти.  Велика  їх  частина  згорає  в  атмосфері,  так  і  не  діставшись  до  поверхні  Землі.  Тих,  які  випаровуються,  ми  називаємо  падаючими  зірками  або  метеорами  (залишки  комет).



Однак  деяким  великим  щасливцям,  метеоритів,  все  ж  вдається  іноді  дістатися  до  поверхні  Землі,  на  якій  він  може  пролежати  тисячі  років  у  незмінному  вигляді.

Астероїди  –  це  космічні  об'єкти  розміром  ще  більше.  Як  каже  одна  теорія,  один  такий  камінь  приблизно  63  мільйони  років  тому  залишив  Землю  без  динозаврів,  і  з  ще  одним  йому  подібним,  2012  DA14,  ми  ледве  уникнув  зіткнення  в  2013  році.


Ми  познайомимо  вас  із  самими  великими  метеоритами,  відомі  землянам.

Самі  великі  метеорити
1.Залізно-нікелевий  Вілламетт


Американський  музей  природної  історії,  1911  рік


Це  найбільший  метеорит  з  усіх,  коли-небудь  знайдених  на  території  США.  Його  вага  –  15,5  тонн,  а  розмір  –  7,8  квадратних  метрів.  Вм'ятини  на  метеориті  утворилися  не  від  того,  що  він  частково  згорів,  поки  добирався  до  Землі.  Вся  справа  в  тому,  що  він  сотні  мільйонів  років  іржавів,  лежачи  у  вологих  лісах  Західного  Орегона.

В  Американському  музеї  природної  історії  в  Нью-Йорку  метеорит  виявився  в  1906  році.  Перед  тим,  як  потрапити  в  музей,  з  метеоритом  трапилася  цікава  історія.




Спочатку  метеорит  був  виявлений  індіанцями,  які  і  перенесли  його  на  територію  долини  Вілламетт  штату  Орегон.  Таке  припущення  виникло  з  того,  що  ударний  кратер  не  був  знайдений.  Вважають,  що  він  знаходиться  на  території  Канади.

Поклонялися  індіанці  каменю,  називаючи  його  гостем  з  Місяця,  а  дощова  вода,  що  збиралася  в  поглибленнях  каменю,  використовувалась  ними  для  лікування  хвороб.

У  1902  році  метеорит  був  виявлений  шахтарем  Еллісом  Хьюзом  (Ellis  Hughes).  Чоловік  одразу  зрозумів,  що  перед  ним  не  просто  камінь,  тому  він  протягом  трьох  місяців  потихеньку  пересував  знахідку  на  свою  ділянку.


Однак  він  був  викритий,  і  камінчик  визнали  власністю  сталеливарної  компанії  в  Орегоні,  на  чиїй  території  метеорит  перебував  спочатку.

У  1905  році  метеорит  був  викуплений  приватною  особою  за  26  000  доларів  і  через  рік  подарований  музею  в  Нью-Йорку,  де  він  і  живе  досі.


Після  того,  як  камінь  опинився  в  музеї,  індіанці  штату  Орегон  зажадали  повернути  метеорита,  так  як  він  протягом  багатьох  століть  був  предметом  релігійного  культу  і  брав  участь  у  щорічній  обрядової  церемонії.

Проте  вивести  метеорит  з  музею,  не  зруйнувавши  стін,  виявилося  неможливим,  тому  з  індіанцями  було  укладено  угоду,  в  рамках  якого  на  території  музею  один  раз  в  рік  може  проводиться  церемонія.


2.Метеорит  Мбози


Цей  метеорит  був  виявлений  в  1930-х  роках  в  Танзанії.  У  висоту  метеорит  має  майже  1  метр,  у  довжину  –  3  метри,  а  вага  його  майже  вдвічі  більше  ваги  Вілламетта  і  складає  25  тонн.


Багато  століть  місцеві  племена  вважали  Мбози  священним  каменем  і  нікому  про  нього  не  розповідали  з-за  різних  табу.  Вони  називали  його  "кимондо",  що  з  мови  суахілі  перекладається  як  "метеор".

Цікаво,  що  на  місці,  де  був  знайдений  метеорит,  немає  кратера.  Це  говорить  про  те,  що  після  зіткнення  з  Землею  метеорит  ще  якийсь  час  перекочувався  по  поверхні.


На  90  відсотків  метеорит  складається  з  заліза,  як  і  більшість  всіх  відомих  його  побратимів,  цим  же  пояснюється  і  його  темний  колір.  На  камені  дуже  помітні  сліди  плавлення  і  розігріву  до  дуже  високих  температур,  що  є  наслідком  проходження  через  верхні  шари  атмосфери.


Люди  викопали  навколо  метеорита  рів,  так  як  спочатку  Мбози  був  частково  занурений  у  землю.  Вони  залишили  під  ним  шар  ґрунту,  який  згодом  став  природним  постаментом.


3.Метеорит  Мис  Йорк


Це  третій  найбільший  метеорит,  що  впав  на  Землю  близько  10  000  років  тому.  Назвали  метеорит  так  за  місцем  виявлення  в  Гренландії  найбільш  значущих  його  фрагментів.

Найбільший  фрагмент  метеорита  називається  "Анигито"  і  важить  31  тонну.  Цікава  історія  його  імені.  Коли  камінь  у  1897  році  на  кораблі  доставляли  в  Американський  музей  природної  історії,  чотирирічна  дочка  дослідника  Роберта  Пірі  розбила  про  нього  пляшку  вина  і  промовила  нічого  не  означає  слово  своєю  мовою:  "а-ні-гі-то".

Вирішили  так  і  назвати  камінчик,  який  до  цього  ескімоси,  першими  знайшли  метеорит,  величали  "Намет".  "Анигито"  прижилося  краще.


Другий  за  величиною  фрагмент  метеорита  називається  Агпалилик  (аборигени  його  називали  "Чоловік").  Він  був  виявлений  в  1963  році,  важить  20  тонн  і  зараз  знаходиться  в  Геологічному  музеї  при  Університеті  Копенгагена  в  Данії.

Різні  осколки  метеорита  знаходили  в  період  з  1911  по  1984  року.  Крім  "Чоловіки"  і  "Анигито",  ще  знайшли  "Жінку"  (3  тонни),  "Собаку"  (400  кг)  і  т.  д.

Варто  зазначити,  що  протягом  тривалого  часу  племена  інуїтів  використовували  фрагменти  та  уламки  метеорита  Мис  Йорк  для  створення  своїх  гарпунів  і  знарядь.


4.  Метеорит  Бакубирито


Це  найбільший  метеорит,  знайдений  на  території  Мексики.  Він  важить  близько  20  тонн,  довжину  має  4,5  метра,  завширшки  2  метри,  а  у  висоту  1,75  метра.  Його  виявив  геолог  Гілберт  Елліс  Бейлі  (Gilbert  Ellis  Bailey)  біля  міста  Сіналоа-де-Лейва.


Камінчик  знайшли  в  1863  році,  а  зараз  його  можна  побачити  в  науковому  центрі  міста  Сіналоа.



5.Метеорит  Ель  Чако


Цей  метеорит  займає  друге  місце  серед  найбільших,  які  коли-небудь  стикаються  з  Землею.  Важить  він  майже  вдвічі  більше,  ніж  попередній  в  даному  списку,  -  37  тонн!

Упав  він  на  території  Аргентини  і  є  частиною  групи  метеоритів  під  назвою  Кампо  дель  Сьєло.  В  результаті  його  падіння  утворився  кратер,  площа  якого  60  квадратних  метрів.

Ель  Чако  був  виявлений  в  1969  році  за  допомогою  металошукача,  бо  знаходився  під  землею  на  глибині  5  метрів.


Мисливець  за  метеоритами  Роберт  Хааг  в  1990  році  спробував  викрасти  його,  але  місцева  поліція  вчасно  зреагувала.

У  минулому,  2016  році,  було  виявлено  та  піднято  на  поверхню  ще  один  фрагмент,  який,  за  припущеннями,  є  частиною  тієї  ж  групи  метеоритів,  що  і  Ель  Чако.



6.Метеорит  Гоба


Цей  метеорит  –  найбільший  з  коли-небудь  знайдених.  Він  впав  на  території  південно-західної  Африки,  в  Намібії,  і  ніколи  не  пересувався.  Він  удвічі  важчим  за  свого  найближчого  суперника  Ель  Пако:  важить  цей  монстр  60  тонн.


Свою  назву  камінчик  отримав  по  імені  ферми  Hoba  West  Farm,  на  території  якої  було  знайдено  в  1920  році.  Його  знайшов  по  чистій  випадковості  господар  ферми,  коли  орав  одне  зі  своїх  полів,  адже  ні  кратера,  ні  інших  слідів  падіння  не  збереглося.

Гоба  цікавий  тим,  що  в  порівнянні  з  іншими  метеоритами,  його  поверхня  гладка  і  плоска.  Він  на  84  відсотка  складається  з  заліза  і  на  16  з  нікелю.


Варто  додати,  що  метеорит  ніколи  не  зважувався.  Вважають,  що  при  падінні  на  Землю  його  вага  становила  близько  90  тонн.  За  підрахунками  на  момент  виявлення  в  1920  році,  малюк  важив  близько  66  тонн,  однак,  наукові  дослідження,  вандалізм  і  ерозія  все-таки  зробили  свою  справу,  тому  сьогодні  Гоба  схуд  до  60  тонн.


Гоба  на  сьогоднішній  день  вважається  найбільш  великим  шматком  заліза  природного  походження.  Він  займає  площу  6,5  квадратних  метрів.  Імовірно  він  впав  на  Землю  близько  80  000  років  тому  і  з  тих  пір  не  переміщався  з-за  свого  величезного  розміру.


Як  не  дивно,  але  необхідності  в  його  откапывании  ніколи  не  було.  За  інформацією  однієї  з  теорій,  завдяки  своїй  відносно  плоскій  формі  метеорит  ковзав  по  поверхні,  а  не  заглиблювався  у  землю.  
Переклала  на  українську  мову  7.02.20  6.03

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863972
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.02.2020

Озеро Джека Лондона

Озеро  Джека  Лондона  -  одно  из  самых  красивых  озер  Дальнего  Востока.  Расположено  в  верховьях  реки  Колымы  в  Ягоднинском  районе  Магаданской  области  среди  гор  на  высоте  803  метра.

Легенда  гласит,  что  свое  необычное  название  озеро  получило  благодаря  тому,  что  исследователи,  обнаружив  водоем,  нашли  на  его  берегу  книгу  Джека  Лондона  Мартин  Иден.  По  другой,  менее  романтичной  версии,  свое  имя  озеро  обрело  просто  потому,  что  многие  геологи  очень  любили  произведения  этого  писателя.
https://www.kudatotam.ru/subscribe/digest
Перевела  на  украинский  язык        5.02.20        9.28

Озеро  Джека  Лондона  -  одне  з  найкрасивіших  озер  Далекого  Сходу.    Розташоване  у  верхів'ях  річки  Колими  в  Ягоднінском  районі  Магаданської  області  серед  гір  на  висоті  803  метра.

 Легенда  свідчить,  що  свою  незвичайну  назву  озеро  отримало  завдяки  тому,  що  дослідники,  виявивши  водойму,  знайшли  на  його  березі  книгу  Джека  Лондона  Мартін  Іден.    За  іншою,  менш  романтичною  версією,  своє  ім'я  озеро  знайшло  просто  тому,  що  багато  геологи  дуже  любили  твори  цього  письменника.
 https://www.kudatotam.ru/subscribe/digest
 Переклала  українською  мовою  5.02.20  9.28

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863747
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 05.02.2020

Гліб Жеглов…

​ГЛЕБ  ЖЕГЛОВ  И  ВОКРУГ  НЕГО...

Странная  фотография,  правда?
Высоцкий  вроде  в  роли  Жеглова,  но  почему  с  усами?  И  почему  с  ним  рядом  Промокашка  –  Иван  Бортник,  ведь  по  сюжету  фильм  «Место  встречи  изменить  нельзя»  они  ни  разу  не  попали  оба  в  кадр?
А  все  просто:  это  фотография  –  пробы  к  фильму  по  роману  братьев  Вайнеров
«Эра  милосердия».
Ивана  Сергеевича  Высоцкий  очень  хотел  видеть  в  роли  Володи  Шарапова  (но  два  актера  из  опального  театра  на  Таганке  показались  худсовету  уж  слишком  большой  вольностью).
Потом  Бортник  пробовался  на  роль  сотрудника  МУРа  Васи  Векшина  (того  самого,  которого  закололи  на  скамейке  в  парке  в  самом  начале  фильма),  но  его  сыграл  Евгений  Леонов-Гладышев,  а  Бортнику  подсунули  роль  противного  Промокашки.
Кстати,  в  сценарии  эта  была  роль  без  слов,  но  Бортник,  гениальный  актер,
сделал  из  нее  целую  судьбу…
Говорухин  вспоминал,  что  в  роли  Глеба  Жеглова  сразу  и  однозначно  он  решил  снимать  своего  друга  и  любимого  актера  Владимира  Высоцкого.
Но  даже  твердое  решение  главного  на  площадке  человека  –  режиссера  –  не  означает,  что  актера  утвердят  без  проб.
Поэтому  Станислав  Сергеевич  заведомо  пригласил  таких  актеров,  которые  окажутся  в  этой  роли  хуже  Высоцкого.
Ну,  а  усы  –  это  уже  поиск  образа.  По  книге  Жеглов  был  не  на  много  старше  Шарапова,  по  фильму  разница  в  возрасте  очень  заметна.  Очевидно,  усы  добавляли  Жеглову  годков,  и  от  них  пришлось  отказаться…
Ольга  Белан
Перевела  на  украинский  язык  5.02.20  6.20

Гліб  Жеглов  І  НАВКОЛО  НЬОГО  ...
Дивна  фотографія,  правда?
Висоцький  ніби  в  ролі  Жеглова,  але  чому  з  вусами?  І  чому  з  ним  поруч  Промокашка  -  Іван  Бортник,  адже  за  сюжетом  фільм  «Місце  зустрічі  змінити  не  можна»  вони  жодного  разу  не  потрапили  обидва  в  кадр?
А  все  просто:  це  фотографія  -  проби  до  фільму  за  романом  братів  Вайнерів
«Ера  милосердя».
Івана  Сергійовича  Висоцький  дуже  хотів  бачити  в  ролі  Володі  Шарапова  (але  два  актори  з  опального  театру  на  Таганці  здалися  худраді  аж  надто  великий  вільністю).
Потім  Бортник  пробувався  на  роль  співробітника  МУРу  Васі  Векшина  (того  самого,  якого  закололи  на  лавці  в  парку  в  самому  початку  фільму),  але  його  зіграв  Євген  Леонов-Гладишев,  а  Бортнику  підсунули  роль  противного  Промокашки.
До  речі,  в  сценарії  ця  була  роль  без  слів,  але  Бортник,  геніальний  актор,
зробив  з  неї  цілу  долю  ...
Говорухін  згадував,  що  в  ролі  Гліба  Жеглова  відразу  і  однозначно  він  вирішив  знімати  свого  друга  і  улюбленого  актора  Володимира  Висоцького.
Але  навіть  тверде  рішення  головного  на  майданчику  людини  -  режисера  -  не  означає,  що  актора  затвердять  без  проб.
Тому  Станіслав  Сергійович  свідомо  запросив  таких  акторів,  які  виявляться  в  цій  ролі  гірше  Висоцького.
Ну,  а  вуса  -  це  вже  пошук  образу.  За  книгою  Жеглов  був  не  на  багато  старше  Шарапова,  за  фільмом  різниця  в  віці  дуже  помітна.  Очевидно,  вуса  додавали  Жеглову  рочків,  і  від  них  довелося  відмовитися  ...
Ольга  Білан
Переклала  на  українську  мову  5.02.20  6.20

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863729
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 05.02.2020

Королева мод Валентина Саніна

​Королева  мод  Валентина  Санина:  покорить  другую  страну,  чтобы  потерять  и  дружбу,  и  любовь

Она  знала,  что  прославится.  Пыталась  стать  актрисой  —  покорила  Вертинского.  Пыталась  стать  модницей  —  покорила  всех  остальных  модниц.  Она  одевала  Голливуд  так,  что  вошла  в  легенды.
Девочка-не-как-все
Валентина  Санина  прославилась  в  эмиграции,  после  революции.  Обычно  за  таким  сюжетом  стоит  история  дворянки  —  русские  девушки  благородного  происхождения  буквально  перевернули  мир  моды  в  начале  двадцатого  века.  Но  Валентина  происхождением  не  блистала.  Она  была  девочкой  из  обычной  мещанской  семьи.  А  хотелось  быть  —  очень  необычной.
Внешность  у  неё  была  самая  подходящая,  чтобы  покорять  толпы  поклонников.  Загадочно  скуластое  лицо,  голубые  глаза,  длинные  косы  золотисто-русого  цвета,  изящные  руки.  Валя  старалась  и  держаться  изящно,  даже  чуть  манерно.  А  в  гимназии  девочка  постоянно  получала  выговоры.  То  вместо  форменного  фартука  наденет  какой-то  фантастический  —  вроде  и  цвета  нужного,  но  покроя  больно  причудливого.  То  на  голове  из  обычных,  разрешённых  правилами  кос  соорудит  невероятную  причёску.
После  гимназии  в  те  времена  вопрос,  куда  пойти,  перед  девочкой  не  вставал.  Вот  и  перед  Валентиной  был  другой:  как  прославиться.  Она  решила  стать  актрисой.  Дарования  Санина  была  невеликого,  зато  эффектная  внешность,  элегантные  жесты  и  позы,  некоторая  манерность  —  что  было  в  моде  —  нравились  зрителям.  Вокруг  девушки  вились  поклонники,  на  сцене  её  засыпали  цветами.
Санину  просто  нравиться  не  устраивало.  Выбрала  стезю  —  будь  на  ней  лучшей.  Она  репетировала  часами,  она  репетировала  на  свиданиях,  она  репетировала  перед  гостями  —  всё,  чтобы  стать  настоящей  актрисой.  В  этот  период  она  с  Вертинским  и  познакомилась.  Знаменитый  певец  приехал  на  гастроли  в  Харьков.
Девушка  была  эффектна,  она  была  красива  —  но  вокруг  Вертинского  всегда  было  полно  красавиц.  Но  Валентина  выделялась  буквально  всем.  Среди  пёстрых  открытых  платьев  она  одна  в  тот  вечер  была  в  чёрном,  закрытом  до  самого  ворота.  Среди  дам  в  украшениях  —  она  надела  только  хрустальный  крестик  на  шею,  такой  одинокий  поверх  чёрной  ткани,  закрывающей  всю  её  фигуру.  Она  была  спокойна  и  ленива  и  не  пыталась  покорить  звезду.  Роман  между  Саниной  и  Вертинским  был  настолько  же  бурным,  насколько  коротким,  и  навсегда  оставил  тревожащее  воспоминание  в  сердце  певца  —  и,  кстати,  три  романса  в  её  честь  в  его  репертуаре.
Они  увиделись  снова  через  двенадцать  лет,  в  Нью-Йорке.  Он  опять  был  на  гастролях.  Она  так  и  не  покорила  театр.  Но  стала  чертовски  известной!
Мадам,  скажите,  кто  вам  шьёт?
Гражданская  война  разделила  страну  не  только  на  дворян  и  пролетариев.  Многие  дворяне  оставались  и  потом  работали  в  советских  учреждениях,  снимались  в  советском  кино,  служили  в  армии.  Многие  мещане  покидали  страну.  Санина  покинула  тоже,  но  не  одна  —  перед  посадкой  на  пароход  из  Севастополя  ей  сделал  предложение  офицер  по  имени  Георгий  Шлее.
Короткая  задержка  в  турецком  Константинополе.  Греция.  Италия  —  тут  Санина  пыталась  стать  актрисой  немого  кино.  Итальянцам  скуластые  женщины  очень  нравились.  Но  карьера  всё  же  не  задалась,  и  пара  переехала  во  Францию  —  встала  на  трамплин,  который  должен  был  подкинуть  их  до  США.  Чтобы  заработать  денег  на  билеты,  манерная,  утончённая  Санина  два  сезона  отплясала  в  кабаре.
Здесь  она  познакомилась  со  Львом  Бакстом,  автором  костюмов  к  знаменитым  дягилевским  балетным  сезонам.  «Откуда  у  вас  такие  платья,  мадам?  Всегда  ходите  в  таких,  не  следуйте  за  глупой  модой…»
Она  и  ходила.  На  модные  короткие  прямые  платья  денег  не  было  —  носила  сочинённое  ещё  до  отъезда  из  России.  На  улице  её  догоняли  женщины:  «Мадам,  кто  вам  шьёт?»  Нет,  определённо,  слава  ждала  Валентину,  но  не  сценическая.  И  ей  хватило  мудрости  это  понять,  не  цепляясь  за  более  соблазнительный  образ  известной  актрисы  в  своих  мечтах.
Диктаторша
В  1923  году  супруги  Шлее  оказались  в  Нью-Йорке  со  скудным  багажом  и  не  очень-то  внушительными  накоплениями.  Большую  часть  багажа  составляли  новые  платья  Валентины  —  пошитые  из  самых  дешёвых  тканей.  Она  выглядела  в  них  так,  что  на  улице  на  неё  оборачивались  прохожие.  Мужчины  любовались  фигурой,  женщины  думали,  где  взять  наряд,  в  котором  тобой  будут  так  любоваться…
Очень  скоро  у  Валентины  появились  первые  клиентки.  Они  приходили  с  ожиданиями  и  запросами.  Санина  выслушивала  их  и  творила.  Очень  быстро  оказывалось,  что  «выслушать»  для  Саниной  не  значит  «послушаться».  «Но  я  ведь  хотела  здесь  бант,"  волновалась  на  примерке  клиентка.  Санина  изучающе  оглядывала  её.  «Да,  рукав  мы  сделаем  вот  так…»  —  и  ни  слова  о  банте.  Но  взгляд  в  зеркало  заставлял  клиентку  проглотить  все  гневные  слова.  Из  неё  только  что  сделали  богиню  красоты.
Полнота  или  худоба,  сколиоз  или  сутулость,  широкие  бёдра,  узкие  бёдра  —  всё  в  платьях  от  Саниной  превращалось  в  достоинство.  И  это  достоинство  было  непоколебимо  обстоятельствами.  Женщина  в  наряде  от  Саниной  оставалась  блистающей,  что  бы  ни  делала  в  своём  платье  —  кидалась  в  объятья  мужчины,  отплясывала  весь  вечер,  шла  по  лестнице,  садилась  в  машину…  Это  разительно  отличало  платья  Валентины  от  её  американских  соперников.  В  их  платьях  можно  было  только  эффектно  стоять  и  всё  время  приходилось  следить,  чтобы  оно  не  сбилось.
У  Валентины  был  ряд  принципов.  Никаких  брошей  и  шёлковых  цветов.  Никакого  меха  (носите  норку  на  футбольные  матчи!).  Никаких  мелких  рисунков  на  ткани  —  женщину  не  надо  маскировать,  женщина  должна  быть  в  центре  внимания.  Никаких  туфель  на  каблуках.  Если  клиентка  отказывалась  в  ателье  переобуться  в  балетки,  Валентина  просто  выгоняла  её.
VOGUE,  15  ноября  1944
О  Саниной  написал  Vogue.  Санина  открыла  магазин  платьев.  Наконец,  Санину  стали  приглашать  создавать  костюмы  для  героинь  кино.  Сами  актрисы  тоже  стали  одеваться  у  Саниной  в  жизни.  Среди  них  была  Грета  Гарбо.  Дружба  с  ней  стала  для  Валентины  началом  трагедии.
Гарбо  плюс  Валентина…  плюс  Георгий
Грета  была  очень  необычной  для  Голливуда  женщиной.  Иммигрантка  из  Швеции,  она  была  довольно  замкнутой,  не  очень  любила  сверкающие  наряды,  шум,  вечеринки.  Валентину  вечеринки  устраивали,  когда  всё  внимание  доставалось  ей  одной.  И  тем  не  менее  —  они  подружились,  нелюдимая  до  стеснительности,  до  грубости  шведка  и  всегда  элегантная,  не  лезущая  за  словом  в  карман  киевлянка.
Они  любили  путать  журналистов  и  поклонников,  прибывая  на  вечер  в  одинаковых  платьях,  с  одинаковыми  причёсками,  макияжем  усиливая  сходство  скуластых  лиц.  Вежливо  улыбались  вопросам,  кто  из  них  кто,  и  смеялись  потом  дома,  вспоминая,  как  ошеломили  наблюдателей.
Гарбо  любила  везде  ходить  с  Саниной.  Санина  любила  ходить  с  мужем.  Их  так  часто  видели  втроём,  что  превратили  в  шведскую  семью  раньше,  чем…  Нет,  они  так  и  не  стали  шведской  семьёй.  Когда  Шлее  стал  изменять  Валентине  с  Гретой,  ни  одна  из  женщин  не  считала,  что  теперь  у  него  две  жены.  Сначала  одна  была  женой,  другая  любовницей.  Потом  одна  стала  бывшей  женой,  другая  —  настоящей.
Дружба  обернулась  ненавистью,  тем  более  глубокой,  что  долгое  время  Грета  и  Валентина  жили  в  соседних  квартирах.  Завещание,  по  которому  бывшей  и  настоящей  жёнам  достались  очень  неравные  доли  наследства  Шлее,  только  усилили  неприязнь.
Санина  оставила  мир  моды  в  1957  году  и  всю  себя  посвятила  коллекционированию  предметов  искусства.  И  религии.  Чем  дальше,  тем  болезненно  религиознее  она  становилась.  В  какой-то  момент  она,  например,  вызывала  священника,  чтобы  он,  освятив  квартиру,  выгнал  из  неё  явно  демонический  дух  Греты  Гарбо.
Судьба  сама  отомстила  за  неё.  В  Париже  в  номере  отеля  бывшему  мужу  стало  плохо  с  сердцем.  Гарбо  вызвала  врачей  —  они  таращились  на  кинозвезду  и  просили  автографы,  пока  её  муж  умирал.  Когда  к  нему  подошли,  было  уже  поздно.
Санина,  конечно,  тоже  умерла.  Но  гораздо  позже.  И  гораздо  спокойнее.  И  —  вот  странно  —  её  похоронили  возле  бывшего  мужа.  А  Гарбо  —  нет.
Лилит  Мазикина
Перевела  на  украинский  язык  4.02.20  20.06

Королева  мод  Валентина  Саніна:  підкорити  іншу  країну,  щоб  втратити  і  дружбу,  і  любов
Вона  знала,  що  прославиться.  Намагалася  стати  актрисою  —  підкорила  Вертинського.  Намагалася  стати  модницею  —  підкорила  всіх  інших  модниць.  Вона  одягала  Голлівуд  так,  що  увійшла  в  легенди.
Дівчинка-не-як-всі
Валентина  Саніна  прославилася  в  еміграції,  після  революції.  Зазвичай  за  таким  сюжетом  стоїть  історія  дворянки  —  російські  дівчата  благородного  походження  буквально  перевернули  світ  моди  на  початку  двадцятого  століття.  Але  Валентина  походженням  не  блищала.  Вона  була  звичайною  дівчинкою  з  міщанської  родини.  А  хотілося  бути  —  дуже  незвичайною.
Зовнішність  у  неї  була  сама  підходяща,  щоб  підкорювати  натовпи  шанувальників.  Загадково  вилицювате  обличчя,  блакитні  очі,  довгі  коси  золотисто-русявого  кольору,  витончені  руки.  Валя  і  намагалася  триматися  витончено,  навіть  трохи  манірно.  А  в  гімназії  дівчинка  постійно  отримувала  догани.  Замість  форменого  фартуха  одягне  якийсь  фантастичний  —  начебто  і  потрібного  кольору,  але  крою  боляче  химерного.  На  голові  із  звичайних,  дозволених  правилами  кос  спорудить  неймовірну  зачіску.
Після  гімназії  в  ті  часи  питання,  куди  піти,  перед  дівчинкою  не  вставав.  Ось  і  перед  Валентиною  був  інший:  як  прославитися.  Вона  вирішила  стати  актрисою.  Дарування  Саніна  була  невеликого,  зате  ефектна  зовнішність,  елегантні  жести  і  пози,  деяка  манірність  —  що  було  в  моді  —  подобалися  глядачам.  Навколо  дівчини  з'явилися  шанувальники,  на  сцені  її  засипали  квітами.
Саніну  просто  подобатися  не  влаштовувало.  Вибрала  шлях  —  будь  на  ній  кращою.  Вона  репетирувала  годинами,  вона  репетирувала  на  побаченнях,  вона  репетирувала  перед  гостями  —  все,  щоб  стати  справжньою  актрисою.  В  цей  період  вона  з  Вертинським  і  познайомилася.  Знаменитий  співак  приїхав  на  гастролі  в  Харків.
Дівчина  була  ефектна,  вона  була  красива  —  але  навколо  Вертинського  завжди  було  повно  красунь.  Але  Валентина  виділялася  буквально  всім.  Серед  строкатих  відкритих  суконь  вона  одна  в  той  вечір  була  в  чорному,  закритому  до  самого  ворота.  Серед  жінок  у  прикрасах  —  вона  одягла  тільки  кришталевий  хрестик  на  шию,  такий  самотній  поверх  чорної  тканини,  що  закриває  всю  її  постать.  Вона  була  спокійна  і  лінива  і  не  намагалася  підкорити  зірку.  Роман  між  Саніної  і  Вертинським  був  настільки  бурхливим,  наскільки  коротким,  і  назавжди  залишив  тривожне  спогад  в  серці  співака  —  і,  до  речі,  три  романси  на  її  честь  в  його  репертуарі.
Вони  побачилися  знову  через  дванадцять  років,  в  Нью-Йорку.  Він  знову  був  на  гастролях.  Вона  так  і  не  підкорила  театр.  Але  стала  біса  відомої!
Мадам,  скажіть,  хто  вам  шиє?
Громадянська  війна,  що  розділила  країну  не  тільки  на  дворян  і  пролетарів.  Багато  дворяни  залишалися  і  потім  працювали  в  радянських  установах,  знімалися  в  радянському  кіно,  служили  в  армії.  Багато  міщани  залишали  країну.  Саніна  покинула  теж,  але  не  одна  —  перед  посадкою  на  пароплав  із  Севастополя  їй  зробив  пропозицію  офіцер  на  ім'я  Георгій  Шлее.
Коротка  затримка  в  турецькому  Константинополі.  Греція.  Італія  —  тут  Саніна  намагалася  стати  актрисою  німого  кіно.  Італійцям  вилицюваті  жінки  дуже  подобалися.  Але  кар'єра  все  ж  не  задалася,  і  пара  переїхала  до  Франції  —  встала  на  трамплін,  який  повинен  був  підкинути  їх  до  США.  Щоб  заробити  грошей  на  квитки,  манірна,  витончена  Саніна  два  сезони  отплясала  в  кабаре.
Тут  вона  познайомилася  з  Левом  Бакстом,  автором  костюмів  до  знаменитим  дягілєвським  балетних  сезонів.  «Звідки  у  вас  такі  сукні,  мадам?  Завжди  ходите  в  таких,  не  слідуйте  за  дурною  модою...»
Вона  й  ходила.  На  модні  короткі  прямі  сукні  грошей  не  було  —  носила  скомпонував  ще  до  від'їзду  з  Росії.  На  вулиці  її  наздоганяли  жінки:  «Мадам,  хто  шиє?»  Ні,  безумовно,  слава  чекала  Валентину,  але  не  сценічна.  Та  їй  вистачило  мудрості  це  зрозуміти,  не  чіпляючись  за  більш  спокусливий  образ  відомої  актриси  у  своїх  мріях.
Диктаторша
У  1923  році  подружжя  Шлее  опинилися  в  Нью-Йорку  з  мізерним  багажем  і  не  дуже  значними  заощадженнями.  Більшу  частину  багажу  складали  нові  сукні  Валентини  —  пошиті  з  найбільш  дешевих  тканин.  Вона  виглядала  в  них  так,  що  на  вулиці  на  неї  оберталися  перехожі.  Чоловіки  милувалися  фігурою,  жінки  думали,  де  взяти  наряд,  в  якому  тобою  будуть  так  милуватися...
Дуже  скоро  у  Валентини  з'явилися  перші  клієнтки.  Вони  приходили  з  очікуваннями  і  запитами.  Саніна  вислуховувала  їх  і  творила.  Дуже  швидко  виявлялося,  що  «вислухати»  для  Саніної  не  означає  «непослух».  «Але  я  хотіла  тут  бант,"  хвилювалася  на  примірці  клієнтка.  Саніна  цікавістю  оглядала  її.  «Так,  рукав  ми  зробимо  ось  так...»  —  і  ні  слова  про  банті.  Але  погляд  у  дзеркало  змушував  клієнтку  проковтнути  всі  гнівні  слова.  З  неї  тільки  що  зробили  богиню  краси.
Повнота  або  худоба,  сколіоз  або  сутулість,  широкі  стегна,  вузькі  стегна  —  все  в  сукнях  від  Саніної  перетворювалося  на  гідність.  І  це  достоїнство  було  непохитно  обставинами.  Жінка  у  вбранні  від  Саніної  залишалася  блискаючи,  що  б  не  робила  в  своїй  сукні  —  кидався  в  обійми  чоловіка,  танцювала  весь  вечір,  йшла  по  сходах,  сідала  в  машину...  Це  разюче  відрізняло  сукні  Валентини  від  її  американських  суперників.  В  їх  сукнях  можна  було  тільки  ефектно  стояти  і  весь  час  доводилося  стежити,  щоб  воно  не  збився.
У  Валентини  був  ряд  принципів.  Жодних  брошок  і  шовкових  квітів.  Жодного  хутра  (носите  норку  на  футбольні  матчі!).  Ніяких  дрібних  малюнків  на  тканині  —  жінку  не  треба  маскувати,  жінка  повинна  бути  в  центрі  уваги.  Жодних  туфель  на  підборах.  Якщо  клієнтка  відмовлялася  в  ательє  перевзутися  в  балетки,  Валентина  просто  виганяла  її.
VOGUE,  15  листопада  1944
Про  Саніної  написав  Vogue.  Саніна  відкрила  магазин  суконь.  Нарешті,  Саніну  стали  запрошувати  створювати  костюми  для  героїнь  кіно.  Самі  актриси  теж  стали  одягатися  у  Саніної  в  житті.  Серед  них  була  Грета  Гарбо.  Дружба  з  нею  стала  для  Валентини  початком  трагедії.
Гарбо  плюс  Валентина...  плюс  Георгій
Грета  була  дуже  незвичайною  для  Голлівуду  жінкою.  Іммігрантка  з  Швеції,  вона  була  досить  замкнутою,  не  дуже  любила  блискучі  вбрання,  шум,  вечірки.  Валентину  влаштовували  вечірки,  коли  вся  увага  діставалося  їй  одній.  І  тим  не  менше  —  вони  подружилися,  відлюдькувата  до  сором'язливості,  до  грубості  шведка  і  завжди  елегантна,  не  лезущая  за  словом  в  кишеню  киянка.
Вони  любили  плутати  журналістів  і  шанувальників,  прибуваючи  на  вечір  в  однакових  сукнях,  з  однаковими  зачісками,  макіяжем  посилюючи  схожість  скуластых  осіб.  Ввічливо  посміхалися  питань,  хто  з  них  хто,  і  сміялися  потім  вдома,  згадуючи,  як  приголомшили  спостерігачів.
Гарбо  любила  скрізь  ходити  з  Саніної.  Саніна  любила  ходити  з  чоловіком.  Їх  так  часто  бачили  утрьох,  що  перетворили  в  шведську  сім'ю  раніше,  ніж...  Ні,  вони  так  і  не  стали  шведською  сім'єю.  Коли  Шлее  став  змінювати  Валентині  з  Гретою,  жодна  з  жінок  не  вважала,  що  тепер  у  нього  дві  дружини.  Спочатку  одна  була  дружиною,  інша  коханкою.  Потім  одна  стала  колишньою  дружиною,  інша  —  справжньою.
Дружба  обернулася  ненавистю,  тим  більш  глибокою,  що  довгий  час  Грета  і  Валентина  жили  в  сусідніх  квартирах.  Заповіт,  за  яким  колишньої  і  теперішньої  дружинам  дісталися  дуже  нерівні  частки  спадщини  Шлее,  тільки  посилили  неприязнь.
Саніна  залишила  світ  моди  в  1957  році  і  всю  себе  присвятила  колекціонування  предметів  мистецтва.  І  релігії.  Чим  далі,  тим  болісно  религиознее  вона  ставала.  У  якийсь  момент  вона,  наприклад,  викликала  священика,  щоб  він,  освятивши  квартиру,  вигнав  з  неї  явно  демонічний  дух  Грети  Гарбо.
Доля  помстилася  сама  за  неї.  У  Парижі  в  номері  готелю  колишньому  чоловікові  стало  погано  з  серцем.  Гарбо  викликала  лікарів  —  вони  витріщалися  на  кінозірку  і  просили  автографи,  поки  її  чоловік  помирав.  Коли  до  нього  підійшли,  було  вже  пізно.
Саніна,  звичайно,  теж  померла.  Але  набагато  пізніше.  І  набагато  спокійніше.  І  —  ось  дивно  —  її  поховали  біля  колишнього  чоловіка.  А  Гарбо  —  ні.
Ліліт  Мазикина
Переклала  на  українську  мову  4.02.20  20.06

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863682
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 04.02.2020

Дякую

Благодарю
Ну  как  прекрасно  жить  на  белом  свете,
Когда  друзей  вокруг  огромный  хоровод,
И  в  каждом,  даже  отдаленном  месте,
Горит  компьютера  веселый  огонек.

Мы  все  общаемся,по  делу  и  без  дела,
И  это  важно  каждому  сейчас,
Где,  кто  и  как  ,  узнать  бы  нам  хотелось,
В  минуту  эту  думает  о  нас.

Здесь  нарушается  людское  отчужденье,
Здесь  все  друзья,  и  этим  дорожат,
В  минуту  каждую  и  каждое  мгновенье,
Участием  и  вниманием  одарят.

И    каждый  вечер  я  спешу  на  встречу,
И  сообщений  жду,  дыханье  затая,
Как  хорошо,  что  есть  на  белом  свете,
Такие  милые  и  близкие    друзья.
Татьяна  Кужельная  
Дневник    Светлана  Башилова
Перевела  на  украинский  язык      3.02.20        5.19  
На  фото  мой  рисунок

Дякую
 Ну  як  чудово  жити  на  білому  світі,
 Коли  друзів  навколо  величезний  хоровод,
 І  в  кожному,  навіть  віддаленому  місці,
 Горить  комп'ютера  веселий  вогник.

 Ми  всі  спілкуємося,  у  справі  і  без  діла,
 І  це  важливо  кожному  зараз,
 Де,  хто  і  як,  дізнатися  б  нам  хотілося,
 В  хвилину  цю  думає  про  нас.

 Тут  порушується  людське  відчуження,
 Тут  все  друзі,  і  цим  дорожать,
 У  хвилину  кожну  і  кожну  мить,
 Участю  і  увагою  обдарують.

 І  кожен  вечір  я  поспішаю  на  зустріч,
 І  повідомлень  чекаю,  дихання  затая,
 Як  добре,  що  є  на  білому  світі,
 Такі  милі  і  близькі  друзі.
 Тетяна  Кужельная
 Щоденник  Світлана  Башилова
 Переклала  українською  мовою  3.02.20  5.19
 На  фото  мій  малюнок

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863473
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 03.02.2020

Притча про Жінку

Притча  о  Женщине
   Когда  Бог  создавал  женщину,  он  работал  поздно  на  6-й  день.  К  нему  зашел  ангел  и  спросил:  “Зачем  ты  тратишь  так  много  времени  на  это?”

Господь  ответил:  “Посмотри  на  все  спецификации,  которые  я  должен  соблюсти,  чтобы  сделать  ее.  Она  должна  быть  легко  моющейся,  но  не  из  пластика,  иметь  больше  чем  200  двигающихся  частей  и  в  то  же  время  грациозно  двигаться.  Должна  излечивать  себя,  когда  она  больна.  Работать  по  18  часов  в  сутки.  У  нее  должно  быть  только  две  руки,  но  она  должна  уметь  обнять  сразу  несколько  детей,  и  уметь  обнять  так,  чтобы  прошла  любая  боль,  будь  то  пораненное  колено  или  душа”.

Ангел  был  впечатлен:  “А  это  стандартная  модель?  Это  же  невозможно!  Слишком  много  работы  на  один  день.  Отложи  ее  на  потом”.

“Нет”  –  сказал  Господь,  “Я  закончу  ее  сегодня,  и  она  будет  моей  любимицей”.

Ангел  подошел  ближе  и  прикоснулся  к  женщине.  “Господь,  но  она  такая  мягкая!”

“Да,  она  мягкая,  но  я  также  сделал  ее  очень  сильной.  Ты  и  представить  себе  не  можешь,  что  она  может  выдержать  и  преодолеть.  Она  выглядит  хрупкой,  но  в  ней  огромная  мощь.”

“А  думать  она  может?”  –  спросил  ангел.

Господь  ответил:  “Она  может  не  только  думать,  но  и  убеждать”.

Ангел  дотронулся  до  щеки  женщины.  “Господь,  кажется,  она  у  тебя  получилась  бракованная  –  она  протекает”.

“Нет,  она  не  бракованная”  –  поправил  ангела  Бог,  “Это  слезы”.

“Для  чего  они?”  –  спросил  ангел.

“Они  выражают  ее  печаль,  ее  любовь,  ее  одиночество,  ее  страдания  и  ее  гордость”.

Ангел  был  действительно  впечатлен.  “Господь,  ты  гений!  Ты  обо  всем  подумал.  Женщина  и  в  самом  деле  изумительна!”

“О,  да”  –  сказал  Бог.  “У  нее  есть  силы,  которые  могут  удивить  мужчину.  Она  может  смеяться,  когда  ей  хочется  плакать.  Она  может  улыбаться,  когда  ей  страшно.  Она  будет  помогать  другому,  когда  ей  самой  нужна  помощь.  Один  лишь  ее  взгляд  способен  сделать  то,  что  мужчине  не  под  силу…”
Ангел  не  мог  произнести  ни  слова  и  стоял  зачарован.  

Затем  Господь  вздохнул:  “Но  есть  в  ней  одна  вещь,  которая  совсем  не  так.  Один  недостаток,  который  если  она  сама  не  исправит,  может  испортить  ей  жизнь”.

“Что  же  это?”

“Она  не  знает  себе  цену…”

 

Дневник      Светлана  Башилова
Перевела  на  украинский  язык        3.02.20    4.06

Притча  про  Жінку



Коли  Бог  створював  жінку,  він  працював  пізно  на  6-й  день.  До  нього  зайшов  ангел  і  спитав:  "Навіщо  ти  витрачаєш  так  багато  часу  на  це?"

Господь  відповів:  “Подивися  на  всі  специфікації,  які  я  повинен  виконати,  щоб  зробити  її.  Вона  повинна  бути  легко  миючою,  але  не  з  пластмаси,  мати  більше  200  рухомих    частин  і  в  той  же  час  граціозно  рухатися.  Повинна  виліковувати  себе,  коли  вона  хвора.  Працювати  по  18  годин  на  добу.  У  неї  має  бути  тільки  дві  руки,  але  вона  повинна  вміти  обійняти  відразу  декілька  дітей,  і  вміти  обійняти  так,  щоб  пройшла  будь-яка    біль,  будь  то  поранене    коліно  або  душа".

Ангел  був  вражений:  “А  це  стандартна  модель?  Це  ж  неможливо!  Занадто  багато  роботи  на  один  день.  Відклади  її  на  потім".

"Ні"  –  сказав  Господь,  "Я  закінчу  її  сьогодні,  і  вона  буде  моєю  улюбленицею".

Ангел  підійшов  ближче  і  доторкнувся  до  жінки.  "Господь,  але  вона  така  м'яка!"

“Так,  вона  м'яка,  але  я  також  зробив  її  сильною.  Ти  і  уявити  собі  не  можеш,  що  вона  може  витримати  і  подолати.  Вона  виглядає  тендітною,  але  в  ній  величезна  міць."

"А  думати  вона  може?"  –  запитав  ангел.

Господь  відповів:  "Вона  може  не  тільки  думати,  але  і  переконувати".

Ангел  доторкнувся  до  щоки  жінки.  "Господь,  здається,  вона  у  тебе  вийшла  бракована  –  вона  протікає".

"Ні,  вона  не  бракована"  –  поправив  ангела  Бог,  "Це  сльози".

"Для  чого  вони?"  –  запитав  ангел.

"Вони  висловлюють  її  тугу,  її  любов,  її  самотність,  її  страждання  та  її  гордість".

Ангел  був  дійсно  вражений.  “Господь,  ти  геній!  Ти  про  все  подумав.  Жінка  і  справді  дивна!"

"О,  так",  –  сказав  Бог.  “У  неї  є  сили,  які  можуть  здивувати  чоловіка.  Вона  може  сміятися,  коли  їй  хочеться  плакати.  Вона  може  посміхатися,  коли  їй  страшно.  Вона  буде  допомагати  іншому,  коли  їй  самій  потрібна  допомога.  Один  лише  її  погляд  здатний  зробити  те,  що  чоловікові  не  під  силу..."
Ангел  не  міг  вимовити  ні  слова  і  стояв  зачарований.  

Потім  Господь  зітхнув:  “Але  є  в  ній  одна  річ,  яка  зовсім  не  так.  Один  недолік,  який,  якщо  вона  сама  не  виправить,  може  зіпсувати  їй  життя".

"Що  ж  це?"

"Вона  не  знає  собі  ціну..."

Щоденник  Світлана  Башилова
Переклала  на  українську  мову  3.02.20  4.06

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863472
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 03.02.2020

ЕМІЛІ ДІКІНСОН

ЭМИЛИ  ДИКИНСОН
       Самая  цитируемая  из  американских  поэтов  —  и  самая  таинственная  из  них,  при  жизни  Эмили  Дикинсон  вовсе  не  собиралась  публиковаться.  Больше  полутора  тысяч  стихотворений  —  и  стихотворений  изумительных,  опережающих  своё  время  —  нашла  в  её  сундучке  с  тетрадками  сестра  Лавиния,  когда  Эмили  умерла.
     Ещё  при  жизни  об  Эмили  ходила  слава,  по  крайней  мере,  в  родном  городе.  Но  вовсе  не  о  её  поэтическом  таланте:  о  том,  что  Эмили  пишет  стихи,  знало  очень  мало  людей.  Для  большинства  горожан  она  была  сумасшедшей  старой  девой,  затворницей,  которая  иногда  бродит  вокруг  своего  дома,  глядя  перед  собой,  словно  безумица.  На  самом  деле,  Эмили  теряла  зрение,  и  взгляд  её  был  взглядом  почти  слепого  человека  —  но  такое  объяснение  широкой  публике  было  неинтересно.  А  в  остальном  горожане  были  правы.  Эмили  была  затворницей,  Эмили  была  старой  девой,  а  если  принять  за  аксиому,  что  каждый  настоящий  поэт  безумен  —  тогда  она  была  и  безумицей  тоже.
         Хотя  порой  можно  столкнуться  с  мифом,  что  Эмили  умерла  молодой,  это  не  так.  Поэтесса  прожила  пятьдесят  пять  с  лишним  лет  —  в  то  время  такой  возраст  считался  почтенным.  Дикинсон  умерла  так  же  тихо,  как  жила.  Таинственная  болезнь  —  которая,  быть  может,  просто  была  страхом,  нервным  напряжением  или  глубокой  депрессией  —  вдруг  приковала  её  к  постели.  Своей  последней  весной  Эмили  отослала  письмо  кузенам,  очень  короткое:  «Маленькие  кузены,  позвали  назад.  Эмили».  После  такого  лаконичного  предупреждения  она  умерла.
         На  похоронах  были  все  свои.  Никакой  пышности.  Среди  пришедших  попрощаться  со  странной  старой  девой  был  популярный  в  то  время  литератор  Томас  Хиггинсон,  один  из  тех,  кто  хранил  тайну  о  её  маленьком  увлечении.
И  Томас  Хиггинсон  был  одним  из  немногих,  кто  не  удивился,  когда  сестра  Эмили,  также  старая  дева  Лавиния,  разбирая  вещи  покойной,  обнаружила  там  одну  тысячу  семьсот  семьдесят  пять  стихотворений.  И,  судя  по  всему,  также  Томас  Хиггинсон,  хранитель  тайны  Дикинсон,  способствовал  тому,  чтобы  первый  сборник  стихов  Эмили  увидел  свет  —  хотя  при  её  жизни  сурово  отговаривал  её  от  всяких  публикаций.
Неисправимая
       Детство  Эмили  Дикинсон  не  назовёшь  безоблачным,  хотя  она  не  знала  нужды,  над  ней  никто  не  издевался  и  крупные  бедствия  прошли  мимо  неё.  Её  отец,  преуспевающий  адвокат,  был  из  тихих,  холодных  тиранов,  уверенных,  что  только  они  знают,  в  чём  состоит  чужое  счастье,  и  подавляющих  своих  близких,  чтобы  они  не  сопротивлялись,  когда  их  делают  счастливыми  правильно,  а  не  как  им  в  голову  взбредёт.
       Ещё  ухаживая  за  будущей  женой,  Дикинсон-старший  писал  ей  в  повелительном  тоне,  чтобы  она  готовилась  к  рациональному  счастью,  именно  в  такой  формулировке.
         Как  же  выглядела  позже  женщина,  которую  постоянно  и  рационально  он  делал  счастливой?  Эмили  описывала  её  как  практически  мёртвое  сознанием  существо,  отсутствующую  мать,  тихую  ходячую  функцию.  Отец  подавлял  и  трёх  своих  детей,  особенно  дочерей,  постоянно  направляя  их  к  своему  рациональному  счастью.  Удивительно  ли,  что  обе  девушки  остались  старыми  девами?  Любое  живое  движение  их  души  подвергалось  подавлению  —  о  какой  любви  могла  быть  речь?  Ещё  хорошо,  что  отец  не  «назначил»  им  женихов  по  своему  вкусу,  что  превратило  бы  их  жизнь  с  большой  вероятностью  в  вечный  тихий  кошмар.
       Но  Эмили  достался  твёрдый  характер  её  отца  и,  хотя  она  не  противостояла  ему  напрямую,  она  всё  же  бунтовала  по‑своему.  Когда  её  отправили  учиться  в  женскую  семинарию,  она  обнаружила,  что  всех  учениц  там  тщательно  делят  по  религиозности  и  набожности.  Большинство  девочек  легко  вливались  в  образ  настоящей  христианки,  часть  считалась  исправляющимися,  и  в  последней  части  оказалась  Эмили  —  в  безнадёжных.  Не  потому,  что  она  как-то  отрицала  существование  Бога,  а  потому,  что  отвергала  всякий  формализм  в  вере.
         Безнадёжных  девочек,  двадцать  шесть  человек,  постоянно  собирали,  чтобы  лекциями  умягчить  и  спасти  их  души.  На  одно  из  таких  собраний  Эмили  прийти  отказалась.  По  меркам  семинарии,  это  был  дичайший,  агрессивный,  неподобающей  девочке  протест  —  и  её  с  негодованием  изгнали  из  школы.
Такую  же  форму  протеста  —  тихую,  но  непреклонную  —  Эмили  стала  практиковать  и  дома.  Она  занималась  не  тем,  что  отец  ожидал  от  своих  дочерей.  Ещё  подростком  вместе  с  подругой  Сьюзен  они  решили  держаться  друг  друга,  потому  что  они  созданы  быть  поэтессами  в  этом  мире  прозы  —  и  уже  такое  противопоставление,  пусть  и  необъявленное  на  публику,  было  в  мире  ценностей  Дикинсона-старшего  крайне  неподобающим  для  его  дочери.  Но  Эмили  держалась  этого  противопоставления  до  конца.  Она  верила,  что  в  ней  —  поэзия,  и  не  сходила  со  своего  пути,  хотя  оказалось  это  в  итоге  не  так  уж  просто.
       Роман  в  письмах
С  момента  смерти  Дикинсон  ведутся  неустанные  попытки  разглядеть  за  её  затворничеством  и  такими  проникновенными  стихотворными  строчками  тайную  и  несчастную  любовь.  Любой  мужчина,  с  которым  она  общалась  хоть  сколько-то  плотно,  не  раз  назначался  её  гипотетическим  возлюбленным.  Например,  Бенджамен  Ньютон,  подчинённый  её  отца,  с  которым  Эмили  определённо  связывала  в  молодости  тёплая  дружба  и  ранняя  смерть  которого  заставила  её  глубоко  горевать.
       Попали  в  список  «несчастных  любовей»  Эмили  также  знакомый  женатый  пастор,  несколько  подруг  и,  наконец,  Хиггинсон,  тот  самый,  что  помогал  опубликовать  её  стихи.
Но,  как  ни  ищи,  в  письмах  Эмили  —  в  отличие  от  её  стихов,  которые  порой  были  и  любовными  —  не  найти  следов  романтических  отношений  и  устремлений.  С  Хиггинсоном  переписка  была  особенно  странна.  Дикинсон  однажды  четыре  стихотворения  с  вопросом  —  есть  ли  в  них  дыхание.  Дыхание  в  них  было,  сильное,  свежее,  но  —  по  представлениям  Хиггинсона  —  поэзией  они  не  были.  Не  отвечали  требованиям  девятнадцатого  века  к  тому,  какими  должны  быть  стихи.  О  чём  он  ей  искренне  и  ответил.
       После  этого  Дикинсон  стала  звать  Хиггинсона  наставником  и  раз  за  разом  слать  ему  новые  стихи  с  просьбой  препарировать  их  хладнокровно,  будто  хирург.  Томас  исправно  указывал  все  «ошибки».  Эмили  так  же  исправно  благодарила  и  слала  новые  строки  —  безо  всяких  следов  того,  что  она  решила  следовать  советам  своего  «наставника».  Нет  сомнений,  что  в  её  отношении  к  суждениям  Хиггинсона  была  нотка  иронии  —  но  по-своему  она  его  ценила,  прежде  всего,  за  то,  что  он  был  в  восторге  от  самобытности  её  стихов  там,  где  другой  не  увидел  бы  ничего,  кроме  ошибок.
       Критику  и,  тем  более,  критиканство  «без  нежности»  Эмили,  как  признавалась  сама,  не  перенесла  бы.  Так  что  она  приняла  рекомендацию  Хиггинсона  не  публиковаться  безропотно,  поняв,  какой  отклик  получила  бы  от  менее  чуткой  публики.  Она  не  готова  была  выслушивать  гадости.
Интересно,  что,  когда  знакомая  поэтесса  стала  настаивать  на  издании  сборника  Дикинсон,  она  попросила  именно  Томаса  сформулировать  ясный,  корректный  отказ.  В  любом  случае,  Томас  —  только  ярчайший  пример  того,  что  во  всех  её  отношениях  с  мужчинами  была  завязана  литература.  С  Ньютоном  тоже.  И  с  судьёй  Отисом  Лордом  —  одним  из  кандидатов  на  несчастную  любовь  Эмили.
     Весь  мир  —  в  тексте
С  книгами  в  семье  Дикинсонов  тоже  были  сложные  отношения.  Хотя  ещё  со  времён  обучения  шкаф  Дикинсона-старшего  был  забит  классикой  англоязычной  литературы,  когда  Эмили  была  девочкой,  приветствовалось  изо  всех  книг  только  чтение  Библии,  и  то,  желательно,  не  тех  мест,  где  происходит  какой-нибудь  блуд.  В  общем,  оптимальнее  всего  было  ограничиться  Новым  Заветом.
       Тем  не  менее  девочки  по  одной  таскали  книги  из  отцовского  шкафа  и  погружались  в  них  с  головой,  скрывая  их  за  нотами,  пряча  под  крышкой  рояля,  таясь  с  книгами  по  углам  дома.
Когда  в  доме  стали  бывать  молодые  люди,  они  тоже  тайком  приносили  Дикинсонам-младшим  книги.  Так  Эмили  познакомилась  со  своими  любимыми  писателями-современниками:  сёстрами  Бронте,  Чарльзом  Диккенсом,  Джорджем  Эллиотом  и  Элизабет  Броунинг.  Ньютон  с  пылом  обсуждал  с  Эмили  литературу  —  как  считается,  серьёзно  подтолкнув  её  к  оставленному  было  детскому  увлечению  поэзией.  Судья  Лорд  познакомил  с  Шекспиром  —  и,  почти  ослепнув,  Дикинсон  позволяла  читать  себе  только  Шекспира,  не  видя  смысла  тратить  остатки  зрения  на  кого-либо  мельче  его.
         Любой  текст,  выходящий  из-под  пера  Эмили,  превращался  в  художественный.  Она  не  писала  «обычных»  писем  своим  друзьям  —  хотя  не  заваливала  их  литературными  произведениями.  Но  на  всех  её  письмах  лежал  отпечаток  литературности,  они  были  готовыми  эссе  поэта,  рискнувшего  писать  в  прозе,  и,  зачастую,  они  были  посвящены  также  поэзии  и  прозе.  Для  Эмили  как  будто  не  существовало  вне  текста  мира  вообще.
       А  стихи,  меж  тем,  были  изумительно  просты,  вызывая  своей  простотой  протест  привыкших  к  пафосным  аллегориям  современников  и  не  готовых  видеть  символику  в  образах  непритязательных,  повседневных,  увидеть  высокое  чувство  за  почти  бытовой  картинкой,  вроде  страшной  тоски  о  свободе:
       Счастливый  камушек-дружок  Один  гуляет  вдоль  дорог,  И  не  влечет  его  успех,  Не  мучают  ни  страх,  ни  грех  —  От  сотворенья,  испокон  —  В  одежде  скудной,  босиком,  Но  словно  солнце,  волен  он  —  Судьбу,  которой  наделен,  Исполнить  с  точностью  планет,  Хотя  ему  и  дела  нет  —
       Говорят,  поэты  перед  смертью  слагают  какие-то  особенные,  чарующие  (хотя  и  очень  короткие)  стихи.  Во‑первых,  это  неправда.  Во‑вторых,  Дикинсон  этого  мифа  тоже  собой  не  подтвердила.  Все  лучшие  свои  стихи  она  писала,  пока  жила  и  умирать  не  собиралась.  И,  хотя  в  её  стихах,  как  часто  в  те  годы  бывало  и  у  других  поэтов,  постоянно  упоминается  смерть,  чувствуется,  что  они  все  —  живое  дыхание.  «Мои  стихи  дышат,  мистер  Хиггинсон?»  —  сколько  раз  после  её  смерти  он  отвечал  снова:  «Да»?
Лилит  Мазикина
Перевела  на  украинский  язык          2.02.20              19.43

ЕМІЛІ  ДІКІНСОН
Найбільш  цитована  з  американських  поетів  —  та  сама  таємнича  з  них,  за  життя  Емілі  Дікінсон  зовсім  не  збиралася  публікуватися.  Більше  півтора  тисяч  віршів  —  і  дивовижних  віршів,  які  випереджають  свій  час  —  знайшла  в  її  скрині  з  зошитами  сестра  Лавінія,  коли  Емілі  померла.
Ще  при  житті  про  Емілі  ходила  слава,  принаймні,  в  рідному  місті.  Але  зовсім  не  про  її  поетичному  таланті:  про  те,  що  Емілі  пише  вірші,  знало  дуже  мало  людей.  Для  більшості  городян  вона  була  божевільною  старою  дівою,  самітницею,  яка  іноді  бродить  навколо  свого  будинку,  дивлячись  перед  собою,  немов  безумица.  Насправді,  Емілі  втрачала  зір,  і  погляд  її  був  поглядом  майже  сліпого  людини  —  але  таке  пояснення  широкій  публіці  було  нецікаво.  А  в  іншому  городяни  були  праві.  Емілі  була  одиначкою,  Емілі  була  старою  дівою,  а  якщо  прийняти  за  аксіому,  що  кожен  справжній  поет  божевільний  —  тоді  вона  була  і  безумицей  теж.
Хоча  іноді  можна  зіткнутися  з  міфом,  що  Емілі  померла  молодою,  це  не  так.  Поетеса  прожила  п'ятдесят  п'ять  з  гаком  років  —  такий  вік  вважався  поважним.  Дікінсон  померла  так  само  тихо,  як  жила.  Таємнича  хвороба  —  що,  бути  може,  просто  була  страхом,  нервовим  напруженням  або  глибокою  депресією  —  раптом  прикувала  її  до  ліжка.  Своєї  останньої  весни  Емілі  відіслала  листа  кузенам,  дуже  короткий:  «Маленькі  кузени,  покликали  назад.  Емілі».  Після  такого  лаконічного  попередження  вона  померла.
На  похоронах  були  всі  свої.  Ніякої  пишноти.  Серед  тих,  хто  прийшов  попрощатися  з  дивною  старою  дівою  був  популярний  у  той  час  літератор  Томас  Хіггінсон,  один  з  тих,  хто  зберігав  таємницю  про  її  маленькому  захоплення.
І  Томас  Хіггінсон  був  одним  з  небагатьох,  хто  не  здивувався,  коли  сестра  Емілі,  також  стара  діва  Лавінія,  розбираючи  речі  покійної,  виявила  там  одну  тисячу  сімсот  сімдесят  п'ять  віршів.  І,  судячи  з  усього,  також  Томас  Хіггінсон,  зберігач  таємниці  Дікінсон,  сприяв  тому,  щоб  перший  збірник  віршів  Емілі  побачив  світло  —  хоча  при  її  життя  суворо  відмовляв  її  від  будь-яких  публікацій.
Невиправна
Дитинство  Емілі  Дікінсон  не  назвеш  безхмарним,  хоча  вона  не  знала  потреби,  над  нею  ніхто  не  знущався  і  великі  нещастя  пройшли  повз  неї.  Її  батько,  процвітаючий  адвокат,  був  з  тихих,  холодних  тиранів,  впевнених,  що  тільки  вони  знають,  в  чому  полягає  чуже  щастя,  і  пригнічують  своїх  близьких,  щоб  вони  не  чинили  опір,  коли  їх  роблять  щасливими  правильно,  а  не  як  їм  в  голову  збреде.
Ще  доглядаючи  за  майбутньою  дружиною,  Дікінсон-старший  писав  їй  в  наказовому  тоні,  щоб  вона  готувалася  до  раціонального  щастя,  саме  в  такому  формулюванні.
Як  же  виглядала  пізніше  жінка,  яку  постійно  і  раціонально  він  робив  щасливою?  Емілі  описувала  її  як  практично  мертве  свідомістю  істота,  відсутню  матір,  тиху  ходячу  функцію.  Батько  придушував  і  трьох  своїх  дітей,  особливо  дочок,  постійно  скеровуючи  їх  до  свого  раціонального  щастя.  Чи  дивно,  що  обидві  дівчини  залишилися  старими  дівами?  Будь-який  живий  рух  їх  душі  піддавалося  придушення  —  про  яку  любов  могла  бути  мова?  Ще  добре,  що  батько  не  «призначив»  їм  наречених  по  своєму  смаку,  що  перетворило  б  їх  життя  з  великою  ймовірністю  у  вічний  тихий  жах.
Але  Емілі  дістався  твердий  характер  її  батька  і,  хоча  вона  не  протистояла  йому  безпосередньо,  вона  все  ж  бунтувала  по‑своєму.  Коли  її  відправили  вчитися  в  жіночу  семінарію,  вона  виявила,  що  всіх  учениць  там  ретельно  ділять  по  релігійність  і  набожність.  Більшість  дівчаток  легко  вливалися  в  образ  справжньої  християнки,  частина  вважалася  исправляющимися,  і  в  останній  частині  виявилася  Емілі  —  у  безнадійних.  Не  тому,  що  вона  як-то  заперечувала  існування  Бога,  а  тому,  що  відкидала  всякий  формалізм  у  вірі.
Безнадійних  дівчаток,  двадцять  шість  чоловік,  постійно  збирали,  щоб  лекціями  умягчить  і  врятувати  їхні  душі.  На  одне  з  таких  зібрань  Емілі  прийти  відмовилася.  За  мірками  семінарії,  це  був  сильний,  агресивний,  неналежної  дівчинці  протест  —  і  її  з  обуренням  вигнали  зі  школи.
Таку  ж  форму  протесту  —  тиху,  але  непохитну  —  Емілі  стала  практикувати  і  вдома.  Вона  займалася  не  тим,  що  батько  чекав  від  своїх  дочок.  Ще  підлітком  разом  з  подругою  Сьюзен  вони  вирішили  триматися  один  одного,  тому  що  вони  створені  бути  поетесами  в  цьому  світі  прози  —  і  вже  таке  протиставлення,  нехай  і  неоголошене  на  публіку,  було  в  світі  цінностей  Дікінсона-старшого  вкрай  неналежним  для  його  дочки.  Але  Емілі  трималася  цього  протиставлення  до  кінця.  Вона  вірила,  що  в  ній  —  поезія,  і  не  сходила  зі  свого  шляху,  хоча  це  виявилося  в  підсумку  не  так  вже  просто.
Роман  у  листах
З  моменту  смерті  Дікінсон  ведуться  невпинні  спроби  розгледіти  за  її  затворничеством  і  такими  проникливими  віршованими  рядками  таємну  і  нещасну  любов.  Будь-який  чоловік,  з  яким  вона  спілкувалася  хоч  скільки-то  щільно,  не  раз  призначався  її  гіпотетичним  коханим.  Наприклад,  Бенджамен  Ньютон,  підпорядкований  її  батька,  з  яким  Емілі  виразно  пов'язувала  в  молодості  тепла  дружба  і  рання  смерть  якого  змусила  її  глибоко  сумувати.
Потрапили  в  список  «нещасних  любовей»  Емілі  також  знайомий  одружений  пастор,  кілька  подруг  і,  нарешті,  Хіггінсон,  той  самий,  що  допомагав  опублікувати  її  вірші.
Але,  як  не  шукай,  у  листах  Емілі  —  на  відміну  від  її  віршів,  які  часом  були  і  любовними  —  не  знайти  слідів  романтичних  відносин  і  устремлінь.  З  Хиггинсоном  листування  була  особливо  дивна.  Дікінсон  одного  разу  чотири  вірші  з  питанням  —  чи  є  в  них  дихання.  Дихання  у  них  було,  сильне,  свіже,  але  —  за  уявленнями  Хиггинсона  —  поезією  вони  не  були.  Не  відповідали  вимогам  дев'ятнадцятого  століття  до  того,  якими  мають  бути  вірші.  Про  що  він  їй  щиро  і  відповів.
Після  цього  Дікінсон  стала  кликати  Хиггинсона  наставником  і  раз  за  разом  слати  йому  нові  вірші  з  проханням  препарувати  їх  холоднокровно,  наче  хірург.  Томас  справно  вказував  всі  «помилки».  Емілі  так  само  справно  дякувала  і  слала  нові  рядки  —  без  жодних  слідів  того,  що  вона  вирішила  дотримуватися  порад  свого  «наставника».  Немає  сумнівів,  що  в  її  відношенні  до  суджень  Хиггинсона  була  нотка  іронії  —  але  по-своєму  вона  його  цінувала,  перш  за  все,  за  те,  що  він  був  у  захваті  від  самобутності  її  віршів  там,  де  інший  не  побачив  би  нічого,  крім  помилок.
Критику  і,  тим  більше,  критиканство  «без  ніжності»  Емілі,  як  зізнавалася  сама,  не  перенесла  б.  Так  що  вона  прийняла  рекомендацію  Хиггинсона  не  публікуватися  покірно,  зрозумівши,  який  відгук  отримала  б  від  менш  чутливою  публіки.  Вона  не  готова  була  вислуховувати  гидоти.
Цікаво,  що,  коли  знайома  поетеса  стала  наполягати  на  виданні  збірника  Дікінсон,  вона  попросила  саме  Томаса  сформулювати  ясний,  коректний  відмову.  У  будь-якому  випадку,  Томас  —  лише  яскравий  приклад  того,  що  у  всіх  її  відносинах  з  чоловіками  була  зав'язана  література.  З  Ньютоном  теж.  І  з  суддею  Отіс  Лордом  —  одним  з  кандидатів  на  нещасну  любов  Емілі.
Весь  світ  —  в  тексті
З  книгами  в  сім'ї  Дикинсонов  теж  були  складні  відносини.  Хоча  ще  з  часів  навчання  шафа  Дікінсона-старшого  був  забитий  класикою  англомовної  літератури,  коли  Емілі  була  дівчинкою,  віталося  з  усіх  книг  тільки  читання  Біблії,  і  то,  бажано,  не  тих  місць,  де  відбувається  якийсь  блуд.  Загалом,  оптимальніше  всього  було  обмежитися  Новим  Завітом.
Тим  не  менш  дівчинки  по  одній  тягали  книги  з  батькової  шафи  і  поринали  в  них  з  головою,  приховуючи  їх  за  нотами,  ховаючи  під  кришкою  рояля,  криючись  з  книгами  по  кутах  будинку.
Коли  в  домі  стали  бувати  молоді  люди,  вони  теж  потайки  приносили  Дикинсонам-молодшим  книги.  Так  Емілі  познайомилася  зі  своїми  улюбленими  письменниками-сучасниками:  сестрами  Бронте,  Чарльзом  Діккенсом,  Джордж  Елліот  і  Елізабет  Броунінг.  Ньютон  з  запалом  обговорював  з  Емілі  літературу  —  як  вважається,  серйозно  підштовхнувши  її  до  залишеного  було  дитячого  захоплення  поезією.  Суддя  Лорд  познайомив  з  Шекспіром  —  і,  майже  осліпнувши,  Дікінсон  дозволяла  читати  собі  тільки  Шекспіра,  не  бачачи  сенсу  витрачати  залишки  зору  на  кого-небудь  дрібніше  його.
Будь-який  текст,  що  виходить  з-під  пера  Емілі,  перетворювався  в  художній.  Вона  не  писала  «звичайних»  листів  своїм  друзям  —  хоча  не  завалювала  їх  літературними  творами.  Але  на  всіх  її  листах  лежав  відбиток  литературности,  вони  були  готовими  есе  поета,  котрий  ризикнув  писати  в  прозі,  і,  найчастіше,  вони  були  присвячені  також  поезії  і  прозі.  Для  Емілі  ніби  не  існувало  поза  тексту  світу  взагалі.
А  вірші,  між  тим,  були  дивовижно  прості,  викликаючи  своєю  простотою  протест  звиклих  до  пафосним  алегорій  сучасників  і  не  готових  бачити  символіку  в  образах  невибагливих,  повсякденних,  побачити  високе  почуття  за  майже  побутової  картинкою,  на  зразок  страшної  туги  про  свободу:
Щасливий  камінчик-дружок  Один  гуляє  вздовж  доріг,  І  не  тягне  його  успіх,  Не  мучать  ні  страх,  ні  гріх  —  Від  сотворенья,  спокон  —  В  одязі  убогою,  босоніж,  Але  немов  сонце,  може  він  —  Долю,  якою  наділений,  Виконати  з  точністю  планет,  Хоча  йому  і  діла  немає  —
Кажуть,  поети  перед  смертю  складають  якісь  особливі,  чарівні  (хоча  і  дуже  короткі)  вірші.  По‑перше,  це  неправда.  По‑друге,  Дікінсон  цього  міфу  теж  не  підтвердила.  Всі  кращі  свої  вірші  вона  писала,  поки  жила  і  вмирати  не  збиралася.  І,  хоча  в  її  віршах,  як  часто  в  ті  роки  бувало  і  в  інших  поетів,  постійно  згадується  смерть,  відчувається,  що  вони  все  —  живе  дихання.  «Мої  вірші  дихають,  містер  Хіггінсон?»  —  скільки  разів  після  її  смерті  він  знову  відповідав:  «Так»?
Ліліт  Мазикина
Переклала  на  українську  мову  2.02.20  19.43

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863432
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 02.02.2020

Близнята - двійнята

БЛИЗНЯШКИ  -  ДВОЙНЯШКИ
Радость  наша  –  наши  дети,
Мы  живем  для  счастья  их,
И  сегодня  на  планете
Больше  стало  на  двоих!
Бог  послал  близняшек  двойню,
И  двойная  радость  всем!
Пусть  живут  они  достойно
Без  унынья  и  проблем!
Родителям  —  сил  и  здоровья,
А  малышам  расти,  расти,
Учиться  жить,  и  жить  с  любовью,
Всегда  с  удачею  в  чести!
Дневник  mimozochka
Перевела  на  украинский  язык  2.02.20  17.05



​Близнята  -  двійнята

Радість  наша  -  наші  діти,
Ми  живемо  для  щастя  їх,
І  сьогодні  на  планеті
Більше  стало  на  двох!
Бог  послав  близнят  двійню,
І  подвійна  радість  всім!
Нехай  живуть  вони  гідно
Без  зневіри  і  проблем!
Батькам  -  сил  і  здоров'я,
А  малюкам  рости,  рости,
Вчитися  жити,  і  жити  з  любов'ю,
Завжди  з  удачею  в  честі!
щоденник  mimozochka
Переклала  на  українську  мову  2.02.20  17.05

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863409
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 02.02.2020

Вікторіанська вишивка в стилі Berlin Woolwork

Викторианская  вышивка  в  стиле  Berlin  Woolwork  с  элементами  Velvet  Stitch
     Berlin  Woolwork(Берлинская    вышивка  шерстяным  гарусом,  берлинское  шитьё,  берлинская  шерсть)-    вид  вышивки  шерстью  на  канве,  сетке  или  холсте,  которая  появилась  в  начале  19-го  века  в  городе  Берлин  (Германия),где  в  1804  году  на  бумаге  в  мелкую  клеточку
(приблизительно  двести  квадратиков  в  дюйме)  была  напечатана  первая  черно-белая  схема  для  вышивки,  а  затем  стали  продавать  первые  «вышивальные  комплекты»,  состоящие  из  цветных  схем  (раскрашивались  вручную  гуашью  или  акварелью)и  шерстяных  ниток  нужного  цвета  и  количества.
     Незамысловатость  популярных  сюжетов  -  пасторальные,  религиозные  (особенно  Тайная  вечеря)  или  другие  жанровые  сцены;  пейзажи;  домашние  животные  (особенно  собаки,  кошки,  экзотические  попугаи)  и  цветы,  собранные  в  букеты,  гирлянды  или  венки;  яркие  сочные  тона  в  «немецком  вкусе»,  доступность  и  универсальность  расчерченных  по  квадратикам  схем  с  обозначением  цветов,  а  также  свободное  использование  различных  швов  и  декоративных  приемов  «для  акцентирования  цветочных  и  живописных  узоров»  быстро  сделали  Berlin  Woolwork  одной  из  самых  популярных  вышивок  в  мире.  В  период  с  1810  по  1849  год  было  напечатано  более  14  000  различных  конструкций,  которые  постепенно  вытеснили  все  другие  рисунки  для  вышивания  не  только  у  себя  на  родине  -  в  Германии,  но  также  в  Великобритании  и  США.
         Пика  своей  популярности  эта  вышивка  достигла  в  период  с  1830  по  1880  годы.  Во-первых,  в  30-е  годы  XIXвека  был  изобретен  новый  способ  окрашивания  шерсти,  который  позволил  производить  износостойкие  и  мягкие  шерстяные  нитки  более  широкой  цветовой  палитры  (появились  такие  цвета,  как  ярко-розовый,  пурпурный,  лимонный,  цвет  фуксии  и  др.).  Вышитые  такими  нитками  подушки,  сумочки,  bell-pull(сонетка),  каминные  экраны,  туфельки,  кошельки  или  чехлы  для  мебели  были  прочны  и  долговечны,  а  потому  очень  популярны  особенно  в  семьях  среднего  достатка.  Во-вторых,  в  40-50  годы  XIX  века  только  в  Берлине  схемы  для  вышивания  печатали  более  20-ти  издательств,  самыми  известными  из  которых  были  издательства  A.  Philipson  и  LW  Wittich.
         В  период  с  1850  по  1870  годы  немецкие  издатели  начали  сокращать  объемы  выпуска  новые  схемы,  но  на  популярность  Berlin  Woolwork  это  пока  никак  не  повлияло,  т.к.  схемы  постоянно  печатались  в  специализированных  журналах  для  женщин.  Например,  в  английскомThe  Englishwoman's  Domestic  Magazine.  Постепенно  название  Берлинская  вышивка  стало,  практически  синонимом  гобеленового  шитья,  которое  долгие  годы  оставаться  одним  из  самых  востребованных  среди  рукодельниц  всех  возрастов  и  сословий.  
       Особенно  популярным  Berlin  Woolwork  стало  в  викторианской  Англии  в  период  с  1850  по  1880  годы,  когда  за  этой  вышивкой  коротали  время  как  простолюдинки,  так  и  сама  Королева  Виктория  («В  викторианской  Англии  особенно  пристальное  внимание  уделяется  королевской  семье…  и  четвероногим  любимцам  венценосной  четы.  Так,  в  1839  голу  Эдвином  Лендсиром  был  выполнен  канвовый  рисунок,  на  котором  были  изображены  две  любимые  собачки  королевы  Виктории  -  Ислей  и  Тилко,  красный  попугай  ара  и  два  небольших  попугайчика»http://www.paraskeva.ru/history2.htm).  
       В  это  время  Берлинская  вышивка  обогатилась  английским  изобретением  под  названием  бархатный  стежок  (velvetstitch).
Но,  как  известно,  мода  –  штука  переменчивая.  И  в  начале  1880  годов  рисункиBerlin  Woolwork  стали  постепенно  устаревать,  не  вписываясь  в  новую  концепцию  декора,  предложенную  «Движением  искусств  и  ремесел»  (Arts  and  Crafts  movement)  во  главе  с  Уильямом  Моррисом  (WilliamMorris).    К  началу  XXвека  эра  расцвета  Berlin  Woolwork  окончательно  завершилась,  но,  к  счастью,  ветер  вновь  переменился.  Не  прошло  и  сотни  лет,  как  Берлинское  шитье  вновь  стало  вновь  популярно,  только  теперь  уже  в  качестве  вышивки  в  стиле  «ретро».    
 Основные  стежки:    счетный  крест,  гобеленовый  стежок  левиофан  бархатный  стежок,
     Великолепный  образец  "бархатного  стежка"  здесь  и  другие.  
В  качестве  ниток  можно  использоваться  как  только  шерсть,  так  и  шерсть  в  сочетании  с  шелком.
Допускается  декор  бисером  или  стразами.
Бархатный  стежок  (Velvet  stitch)
 Стежок  был  изобретен  в  викторианской  Англии  во  второй  половине  XIX  века,
как  декоративное  дополнение  к  вышивке  Berlin  Woolwork
 Автор  МК    Mary  Corbet      Пример  использования  бархатной  вышивки
http://charlottebailey24.blogspot.com/2012/07/berlin-wool-work-roses.html
Источники:
Victorian-embroidery-and-crafts
http://irinapetrenko.blogspot.ru/2014/06/velvet-stitch.html  
Перевела  на  украинский  язык  1.02.20          4.50


Вікторіанська  вишивка  в  стилі  Berlin  Woolwork  з  елементами  Velvet  Stitch
Berlin  Woolwork(Берлінська  вишивка  вовняним  гарусом,  берлінське  шиття,  берлінська  шерсть)-  вид  вишивки  шерстю  на  канві,  сітці  чи  полотні,  яка  з'явилася  на  початку  19-го  століття  в  місті  Берлін  (Німеччина),де  в  1804  році  на  папері  в  дрібну  клітку
(приблизно  двісті  квадратиків  у  дюймі)  була  надрукована  перша  чорно-біла  схема  для  вишивки,  а  потім  стали  продавати  перші  «вишивальні  комплекти»,  що  складаються  з  кольорових  схем  (розфарбовувалися  вручну  гуашшю  або  аквареллю)і  вовняних  ниток  потрібного  кольору  і  кількості.
Невигадливість  популярних  сюжетів  -  пасторальні,  релігійні  (особливо  Таємна  вечеря)  або  інші  жанрові  сцени;  пейзажі;  з  тваринами  (особливо  собаки,  кішки,  екзотичні  папуги)  і  квіти,  зібрані  в  букети,  гірлянди  або  вінки;  яскраві  соковиті  тони  в  «німецькому  смаку»,  доступність  і  універсальність  розкреслених  по  квадратикам  схем  з  позначенням  квітів,  а  також  вільне  використання  різних  швів  і  декоративних  прийомів  «для  акцентування  квіткових  і  мальовничих  візерунків»  швидко  зробили  Berlin  Woolwork  однією  з  найпопулярніших  вишивок  у  світі.  У  період  з  1810  по  1849  рік  було  надруковано  понад  14  000  різних  конструкцій,  які  поступово  витіснили  всі  інші  малюнки  для  вишивання  не  тільки  у  себе  на  батьківщині  -  в  Німеччині,  але  також  у  Великобританії  і  США.
Піку  своєї  популярності  ця  вишивка  досягла  в  період  з  1830  по  1880  роки.  По-перше,  в  30-е  роки  xix  століття  був  винайдений  новий  спосіб  фарбування  вовни,  який  дозволив  проводити  зносостійкі  і  м'які  вовняні  нитки  більш  широкої  колірної  палітри  (з'явилися  такі  кольори,  як  яскраво-рожевий,  малиновий,  лимонний,  колір  фуксії  і  ін).  Вишиті  такими  нитками  подушки,  сумочки,  bell-pull(сонетка),  камінні  екрани,  туфельки,  гаманці  або  чохли  для  меблів  були  міцні  і  довговічні,  а  тому  дуже  популярні  особливо  в  сім'ях  середнього  достатку.  По-друге,  у  40-50  роки  XIX  століття  тільки  в  Берліні  схеми  для  вишивання  друкували  більше  20-ти  видавництв,  найвідомішими  з  яких  були  видавництва  A.  Philipson  і  LW  Wittich.
В  період  з  1850  по  1870  роки  німецькі  видавці  почали  скорочувати  обсяги  випуску  нові  схеми,  але  на  популярність  Berlin  Woolwork  це  поки  ніяк  не  вплинуло,  т.  к.  схеми  постійно  друкувалися  в  спеціалізованих  журналах  для  жінок.  Наприклад,  в  английскомТһе  Englishwoman's  Domestic  Magazine.  Поступово  назва  Берлінська  вишивка  стала,  практично  синонімом  гобеленового  шиття,  яке  довгі  роки  залишатися  одним  з  найбільш  затребуваних  серед  рукодільниць  різного  віку  і  станів.
Особливо  популярним  Berlin  Woolwork  стало  в  вікторіанської  Англії  в  період  з  1850  по  1880  роки,  коли  за  цією  вишивкою  коротали  час  як  простолюдинки,  так  і  сама  Королева  Вікторія  («У  вікторіанській  Англії  особливо  пильна  увага  приділяється  королівської  сім'ї...  і  чотириногим  улюбленцям  вінценосної  пари.  Так,  у  1839  голу  Едвіном  Лендсиром  був  виконаний  канвовый  малюнок,  на  якому  були  зображені  дві  улюблені  собачки  королеви  Вікторії  -  Ислей  і  Тилко,  червоний  папуга  ара  і  два  невеликих  папужки»http://www.paraskeva.ru/history2.htm).  
В  цей  час  Берлінська  вишивка  збагатилася  англійською  винаходом  під  назвою  оксамитовий  стібок  (velvetstitch).
Але,  як  відомо,  мода  –  штука  мінлива.  І  на  початку  1880  років  рисункиBerlin  Woolwork  стали  поступово  застарівати,  не  вписується  у  нову  концепцію  декору,  запропоновану  «Рухом  мистецтв  і  ремесел»  (Arts  and  Crafts  movement)  на  чолі  з  Уільямом  Моррісом  (WilliamMorris).  До  початку  xx  ст  ера  розквіту  Berlin  Woolwork  остаточно  завершилася,  але,  на  щастя,  вітер  знову  змінився.  Не  пройшло  й  сотні  років,  як  Берлінське  шиття  знову  стало  знову  популярно,  тільки  тепер  вже  в  якості  вишивки  в  стилі  «ретро».  
Основні  стібки:  лічильний  хрест,  гобеленовий  шов  левиофан  оксамитовий  шов,
Чудовий  зразок  "оксамитового  стібка"  тут  і  інші.  
В  якості  ниток  можна  використовуватися  як  тільки  шерсть,  так  і  вовна  у  поєднанні  з  шовком.
Допускається  декор  бісером  або  стразами.
Оксамитовий  шов  (Velvet  stitch)
Стібок  був  винайдений  в  вікторіанської  Англії  у  другій  половині  XIX  століття,
як  декоративне  доповнення  до  вишивки  Berlin  Woolwork
Автор  МК  Mary  Corbet  Приклад  використання  оксамитової  вишивки
http://charlottebailey24.blogspot.com/2012/07/berlin-wool-work-roses.html
Джерела:
Victorian-embroidery-and-crafts
http://irinapetrenko.blogspot.ru/2014/06/velvet-stitch.html  
Переклала  на  українську  мову  1.02.20  4.50

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863228
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 01.02.2020

Нехай кажуть…

​Пусть  говорят,что  поздно,  слишком  поздно

влюбляться  в  жизнь  и  радостью  дышать!

Пусть  говорят,что  глупо,  несерьезно...
остановиться  и  всё  заново  начать!
Пусть  говорят,что  мы  –  не  молодые,
что  все  прошло  и  не  вернётся  вновь...
Пусть  говорят,что  стали  мы  другие,
что  холодна  и  стынет  в  жилах  кровь.
Мне  кажется,что  никогда  не  поздно
влюбляться  в  жизнь  и  радостью  дышать!
Мне  кажется,что  глупо,  несерьезно
гнать  счастье  и  любовь  не  замечать!
Одегова  Иванна
Перевела  на  украинский  язык  1.02.20  3.24

Нехай  кажуть,  що  пізно,  занадто  пізно
закохуватися  в  життя  і  радістю  дихати!
Нехай  кажуть  ,  що  нерозумно,  несерйозно  ...
зупинитися  і  все  заново  почати!
Нехай  кажуть  ,  що  ми  -  не  молоді,
що  все  пройшло  і  не  повернеться  знову  ...
Нехай  кажуть,  що  стали  ми  інші,
що  холодна  і  стине  в  жилах  кров.
Мені  здається,  що  ніколи  не  пізно
закохуватися  в  життя  і  радістю  дихати!
Мені  здається,  що  нерозумно,  несерйозно
гнати  щастя  і  любов  не  помічати!
Одегова  Іванна
Переклала    на  українську    мову    1.02.20  3.24

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863227
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 01.02.2020

Півострів Вальдес: РАЙ ДЛЯ ТВАРИН І МОРСЬКОЇ ФАУНИ (АРГЕНТИНА)

ПОЛУОСТРОВ  ВАЛЬДЕС:  РАЙ  ДЛЯ  ЖИВОТНЫХ  И  МОРСКОЙ  ФАУНЫ  (АРГЕНТИНА)
       Многие  полуостров  Вальдес,  расположенный  в  аргентинской  провинции  Чубут,  называют  чудом  природы,  ведь  в  этом  месте  сконцентрировано  невероятное  разнообразие  морской  фауны.  Сам  же  полуостров  считается  наибольшим  на  Атлантическом  побережье,  при  этом  он  соединен  с  континентом  довольно  узкой  полоской  земли,  именующейся  перешейком  Карлоса  Амегино.
https://www.kudatotam.ru/pages
Перевела  на  украинский  язык  31.01.20          15.08

Півострів  Вальдес:  РАЙ  ДЛЯ  ТВАРИН  І  МОРСЬКОЇ    ФАУНИ  (АРГЕНТИНА)
   Багато  півострів  Вальдес,  розташований  в  аргентинській  провінції  Чубут,  називають  дивом  природи,  адже  в  цьому  місці  сконцентровано  неймовірне  розмаїття  морської  фауни.    Сам  же  півострів  вважається  найбільшим  на  Атлантичному  узбережжі,  при  цьому  він  з'єднаний  з  континентом  досить  вузькою  смужкою  землі,  іменується  перешийком  Карлоса  Амегино.
 https://www.kudatotam.ru/pages
 Переклала    на  українську    мову    31.01.20  15.08

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863160
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 31.01.2020

ХУДОЖНИК DAVID HOWELL

ХУДОЖНИК  DAVID  HOWELL»

       Галерея  работ  президента  британского  королевского  общества  маринистов  Дэвида  Хоуэлла.

         Художник  David  Howell  (Дэвид  Хоуэлл)  родился  в  1939  году  в  английском  городе  Хартфордшире,  много  лет  жил  и  работал  на  ближнем  Востоке,  где  полотна  живописца  имели  успех.

Свои  картины  David  Howell  пишет  маслом,  акварелью  и  пастелью.  И  пишет,  преимущественно,  морские  пейзажи.  Работы  художника  ежегодно  экспонируются  на  выставках  Королевского  Общества  морских  художников.  А  ещё  работы  художника  можно  увидеть  в  США,  Гонконге  и  Австралии,  и,  в  большом  количестве,  на  Ближнем  Востоке.
     Несмотря  на  свой  весьма  почтенный  возраст  Дэвид  Хоуэлл  работает  семь  дней  в  неделю  и  проводит  до  двадцати  выставок  в  год.
Дневник    ЕЖИЧКА
Перевела  на  украинский  язык  31.01.20            14.38

ХУДОЖНИК  DAVID  HOWELL  »

   Галерея  робіт  президента  британського  королівського  товариства  мариністів  Девіда  Говелла.

   Художник  David  Howell  (Девід  Хоуелл)  народився  в  1939  році  в  англійському  місті  Хартфордширі,  багато  років  жив  і  працював  на  Близькому  Сході,  де  полотна  живописця  мали  успіх.

 Свої  картини  David  Howell  пише  маслом,  аквареллю  і  пастеллю.    І  пише,  переважно,  морські  пейзажі.    Роботи  художника  щорічно  експонуються  на  виставках  Королівського  Товариства  морських  художників.    А  ще  роботи  художника  можна  побачити  в  США,  Гонконгу  і  Австралії,  і,  у  великій  кількості,  на  Близькому  Сході.
   Незважаючи  на  свій  вельми  поважний  вік  Девід  Хоуелл  працює  сім  днів  на  тиждень  і  проводить  до  двадцяти  виставок  в  рік.
 щоденник  ЕЖІЧКА
 Переклала    на  українську    мову    31.01.20  14.38

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863158
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 31.01.2020

МОЯ МИЛА , ДОБРА, СЛАВНА …

МОЯ  МИЛАЯ,  ДОБРАЯ,  СЛАВНАЯ...
Мне  сегодня  приснилась  бабушка.
Будто  в  поле  мы  с  ней  идём.
Вот  присели  в  траву  у  камушка.
Отдохнём  и  опять  побредём.

Помню  песни  ты  пела  мне  старые.
Я  впитала  их  все  с  молоком.
И  как  в  бане  меня  ты  парила,
Что  по-чёрному,  с  угольком.

Вот  бегу  босиком  по  берегу,
Чайки  машут  мне  вслед  крылом.
Под  раскидистым  сядем  деревом,
Я  тебе  расскажу  обо  всём.

Моя  милая,  добрая,  славная,
Моя  бабушка  -  ангел  земной.
Я  усвоила  самое  главное  -
Всё  прощать,  не  тащить  за  собой

Те  обиды,  что  душу  тревожат,
Что  ложатся  на  сердце  тоской,
Что  обида  обиды  лишь  множит.
Всё  плохое  из  жизни  долой.

Вдруг,  я  вижу,  что  бабушка  машет,
Плавно  машет  родимой  рукой.
На  прощанье  ни  слова  не  скажет,
Исчезая  за  быстрой  рекой.

Моя  милая,  добрая,  славная,
Моя  бабушка.  Не  уходи.
Только  вижу,  как  линия  плавная
Улетает  и  тает  вдали...  

 Люба  Пантелюк,  2011
Перевела  на  украинский  язык      30.01.20          14.02

МОЯ  МИЛА  ,  ДОБРА,  СЛАВНА  ...
 Мені  сьогодні  наснилася  бабуся.
 Ніби  в  полі  ми  з  нею  йдемо.
 Ось  присіли  в  траву  у  камінчика.
 Відпочинемо  і  знову  побредемо.

 Пам'ятаю  пісні  ти  співала  мені  старі.
 Я  ввібрала  їх  всі  з  молоком.
 І  як  в  лазні  мене  ти  парила,
 Що  по-чорному,  з  вуглиною.

 Ось  біжу  босоніж  по  березі,
 Чайки  махають  мені  вслід  крилом.
 Під  розлогим  сядемо  деревом,
 Я  тобі  розповім  про  все.

 Моя  мила,  добра,  славна,
 Моя  бабуся  -  ангел  земний.
 Я  засвоїла  найголовніше  -
 Все  прощати,  не  тягнути  за  собою

 Ті  образи,  що  душу  тривожать,
 Що  лягають  на  серце  тугою,
 Що  образа  образи  лише  множить.
 Все  погане  з  життя  геть.

 Раптом,  я  бачу,  що  бабуся  махає,
 Плавно  махає  рідною    рукою.
 На  прощання  ні  слова  не  скаже,
 Зникаючи  за  швидкою  річкою.

 Моя  мила,  добра,  славна,
 Моя  бабуся.    Не  йди.
 Тільки  бачу,  як  лінія  плавна
 Відлітає  і  тане  вдалині  ...

   Люба  Пантелюк,  2011
 Переклала  українською  мовою  30.01.20  14.02

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863059
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.01.2020

ФАРФОРОВИЙ ОДЯГ ЛІ СЯОФЭНГА

ФАРФОРОВАЯ  ОДЕЖДА  ЛИ  СЯОФЭНГА
Оказывается,  из  битой  посуды  можно  делать  одежду...  Именно  этим  и  занимается  китайский  художник-скульптор  Ли  Сяофэнг!
Китаец  Ли  Сяофэнг  (Li  Syaofeng)  даёт  вторую  жизнь  фарфору.  Он  создаёт  свои  потрясающие  платья  из  черепков  посуды  сразу  трех  династий.  Но  самое  замечательное,  эту  одежду  вполне  можно  примерить!
Ли  родился  в  1965  г.  в  городе  Hubei.  В  2002  году  он  закончил  аспирантуру  при  Центральной  Академии  изящных  искусств  в  Пекине  и  так  и  остался  жить  и  творить  в  этом  городе.
В  своих  работах  Ли  остаётся  верен  китайской  культуре,  пытаясь  совместить  современную  одежду  и  древние  китайские  традиции.
Процесс  создания  одежды  из  фарфора  невероятно  трудоёмкий.
На  современных  китайских  блошиных  рынках  вы  можете  без  труда  и  без  особых  трат  купить  ящиками  битый  фарфор  китайских  династий.  Но  очень  много  времени  у  художника  уходит  на  обработку  и  сортировку  старинных  осколков.
В  студии  у  Ли  полно  ящиков  с  побитыми  тарелками  и  чашками,  обнаруженными  на  древних  археологических  раскопках  (а  весь  Пекин,  по  его  словам,  -  огромная  стройка,  вывернувшая  целые  пласты  с  археологическими  древностями).
Каждая  фарфоровая  частица  сортируется  по  возрасту,  цвету,  дате,  форме  прежде,  чем  она  будет  использована  для  создания  очередного  наряда.
Художник  исполизует  в  работе  осколки  фарфоровой  посуды  китайских  императоров  династии  Сун  (420-479  гг.),  Юань  (1279-1368  гг.),  Мин  (1368-1644  гг.)  и  династии  Цин  (1644-1911  гг.)
Процесс  -  сложный.  Сначала  скульптор  рисует  схематически  идею,  затем  создает  проволочный  каркас  и  приваривает  к  нему  тщательно  подобранные  по  цвету  и  форме  черепки.
Это  всё  ещё  эскиз.  Затем  шьётся  кожаная  основа,  старинные  фарфоровые  осколки  вручную  полируются,  в  углах  сверлятся  маленькие  дырочки  и  всё  соединяется  серебряной  проволокой.
Дизайнер  часто  использует  в  работе  традиционные  китайские  силуэты  и  китайскую  военную  форму.
Его  работы  не  похожи  на  любые  другие  и  в  арт-индустрии  и  в  индустрии  моды.
Впервые  столь  необычный  наряд  был  представлен  на  Азиатской  Ярмарке  Современного  Искусства  в  Нью-Йорке,  где  его  сразу  же  купили  за  85  000  $.  Пара  из  Венгрии  приобрела  свадебные  наряды,  решив  сделать  свою  свадьбу  особенной.
В  2010  г.  Lacoste  (а  бренд  с  2006  каждый  год  заказывает  известным  дизайнерам  специальную  серию  своих  рубашек-поло  для  проекта  Holiday  Collector’s)  обратился  к  Ли.
По  заказу  известного  бренда  были  изготовлены  женская  и  мужская  рубашка  поло.  На  создание  каждой  футболки  ушло  около  3  месяцев  кропотливого  труда.
Скульптор  сфотографировал  каждый  подобраный  фрагмент  (251  для  мужского  поло  и  304  для  женского)  и  сделал  принты.  Всего  выпущено  2000  таких  рубашек  в  шелковых  мешочках  с  красной  печатью  LACOSTE-XIAOFENG  .  А  для  выставочных  образцов  пришлось  отлить  копии  черепков,  т.  к.  в  Китае  запрещён  экспорт  древних  артефактов.
Так  же  на  показе  Alexander  Mcqueen  a/w  2011  можно  было  наблюдать  платья  и  аксессуары,  выполненные  Li  Xiaofeng
И  всё  же  основная  задача  этих  произведений  -  не  стать  одеждой,  а,  прежде  всего,  передать  философский  смысл  бренности  всего  сущего,  а  также  того,  что  любой  конец  -  начало  нового.  Так  куколка  становится  бабочкой,  а  разбитая  посуда  -  объектом  модного  искусства.
Фарфоровая  одежда  Ли  Сяофэна  хранится  в  Галерее  современного  искусства  в  Пекине.
http://www.virginiamiller.com/artists/LiXiaofeng/L...
http://www.redgategallery.com/Artists/Li_Xiaofeng-...
https://www.livemaster.ru/topic/2047009
Перевела  на  украинский  язык  30.01.20  11.27​
ФАРФОРОВИЙ  ОДЯГ  ЛІ  СЯОФЭНГА
Виявляється,  з  битого  посуду  можна  робити  одяг...  Саме  цим  і  займається  китайський  художник-скульптор  Чи  Сяофэнг!
Китаєць  Чи  Сяофэнг  (Li  Syaofeng)  дає  друге  життя  порцеляні.  Він  створює  свої  приголомшливі  сукні  з  черепків  посуду  відразу  трьох  династій.  Але  саме  чудове,  цей  одяг  цілком  можна  приміряти!
Чи  народився  в  1965  р.  в  місті  Hubei.  У  2002  році  він  закінчив  аспірантуру  при  Центральній  Академії  витончених  мистецтв  в  Пекіні  і  так  і  залишився  жити  і  творити  в  цьому  місті.
У  своїх  роботах  Чи  залишається  вірним  китайській  культурі,  намагаючись  поєднати  сучасну  одяг  і  стародавні  китайські  традиції.
Процес  створення  одягу  з  порцеляни  неймовірно  трудомісткий.
На  сучасних  китайських  блошиних  ринках  ви  можете  без  праці  і  без  особливих  витрат  купити  ящиками  битий  фарфор  китайських  династій.  Але  дуже  багато  часу  у  художника  йде  на  обробку  та  сортування  старовинних  осколків.
В  студії  Чи  у  повно  ящиків  з  побитими  тарілками  і  чашками,  виявленими  на  стародавніх  археологічних  розкопках  (а  весь  Пекін,  за  його  словами,  -  величезне  будівництво,  вывернувшая  цілі  пласти  з  археологічними  старожитностями).
Кожна  порцеляновий  частка  сортується  за  віком,  кольором,  дату,  формою  перш,  ніж  вона  буде  використана  для  створення  чергового  наряду.
Художник  исполизует  в  роботі  осколки  фарфорового  посуду  китайських  імператорів  династії  Сун  (420-479  рр.),  Юань  (1279-1368  рр.),  Мін  (1368-1644  рр..)  і  династії  Цин  (1644-1911  рр..)
Процес  -  складний.  Спочатку  скульптор  малює  схематично  ідею,  потім  створює  дротяний  каркас  і  приварює  до  нього  ретельно  підібрані  за  кольором  і  формою  черепки.
Це  все  ще  ескіз.  Потім  шиється  шкіряна  основа,  старовинні  порцелянові  осколки  вручну  поліруються,  в  кутах  свердляться  маленькі  дірочки  і  все  з'єднується  срібною  дротом.
Дизайнер  часто  використовує  в  роботі  традиційні  китайські  силуети  і  китайську  військову  форму.
Його  роботи  не  схожі  на  будь-які  інші  в  арт-індустрії  і  в  індустрії  моди.
Вперше  настільки  незвичайний  наряд  був  представлений  на  Азійських  Ярмарку  Сучасного  Мистецтва  в  Нью-Йорку,  де  його  відразу  ж  купили  за  85  000  $.  Пара  з  Угорщини  придбала  весільні  вбрання,  вирішивши  зробити  своє  весілля  особливим.
У  2010  р.  Lacoste  (а  бренд  з  2006  щороку  замовляє  відомим  дизайнерам  спеціальну  серію  своїх  сорочок-поло  для  проекту  Holiday  collector's)  звернувся  до  Лі.
На  замовлення  відомого  бренду  були  виготовлені  жіноча  і  чоловіча  сорочка  поло.  На  створення  кожної  футболки  пішло  близько  3  місяців  кропіткої  праці.
Скульптор  сфотографував  кожен  підібраний  фрагмент  (251  для  чоловічого  поло  і  304  для  жіночого)  і  зробив  принти.  Всього  випущено  2000  таких  сорочок  в  шовкових  мішечках  з  червоною  печаткою  LACOSTE-XIAOFENG  .А  для  виставкових  зразків  довелося  відлити  копії  черепків,  т.  К.  В  Китаї  заборонений  експорт  стародавніх  артефактів.
Так  само  на  показі  Alexander  Mcqueen  a  /  w  2011  можна  було  спостерігати  сукні  та  аксесуари,  виконані  Li  Xiaofeng
І  все  ж  основне  завдання  цих  творів  -  не  стати  одягом,  а,  перш  за  все,  передати  філософський  зміст  тлінність  всього  сущого,  а  також  того,  що  будь-який  кінець  -  початок  нового.  Так  лялечка  стає  метеликом,  а  розбитий  посуд  -  об'єктом  модного  мистецтва.
Фарфорова  одяг  Лі  Сяофену  зберігається  в  Галереї  сучасного  мистецтва  в  Пекіні.
http://www.virginiamiller.com/artists/LiXiaofeng/LiXiaofeng.html#
http://www.redgategallery.com/Artists/Li_Xiaofeng-sculpture/index.html
https://www.livemaster.ru/topic/2047009
Переклала    на  українську    мову    30.01.20  11.27

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863043
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 30.01.2020

МОНАСТИР ДЖВАРІ

МОНАСТЫРЬ  ДЖВАРИ
     Монастырь  Джвари  находиться  в  древней  столице  Грузии  Мцхета.  Все  в  этом  городе  связано  с  христианизацией  Картли  и  драгоценными  культовыми  артефактами:  хитоном  Иисуса  и  крестом  Святой  Нино.  Недалеко  от  Мцхеты,  на  горе  стоит  монастырь  Джвари  (Крест),  который  с  удовольствием  посещают  туристы.  Этот  монастырь  возведен  так,  что  виден  с  любого  места  Мцхеты.
История  монастыря  непосредственно  связана  со  Святой  Нино  –  якобы,  дальней  родственницей  Георгия  Победоносца.  Она  была  «крестительницей»  Грузии.  Равноапостольная  Нино,  будучи  монахиней  бежала  вместе  с  38  послушницами  и  настоятельницей  Репсиме  в  Армению  от  гонений  Диоклетиана.  В  Армении  настоятельницу  Репсиме  и  послушниц  казнили,  а  Нино  удалось  чудом  спастись.
Dzhvari-letom.-Mtsheta-1068x698  (700x457,  88Kb)
Из  виноградной  лозы  и  своих  волос,  она  сделала  посох  в  виде  креста  и  двинулась  в  путь,  на  север.  Сейчас  этот  крест  является  святыней  Грузии  и  хранится  в  Тбилисском  храме  Сиони.  Через  грузинский  регион  Самцхе-Джавахети,  Нино  дошла  до  бывшей  столицы  Грузии  Мцхеты,  где  проповедовала  христианство  и  жила  под  ежевичным  кустом,  рядом  с  которым  возведен  храм  «Самтавро».
     Джвари  считается  одним  из  древнейших  христианских  храмов,  хотя  и  неоднократно  реставрировался  и  перестраивался.  Архитектура  храма  тетраконх  –  без  сомнения  свидетельствует  о  византийском  влиянии  того  времени.  Начало  строительства  храма  датируется  концом  VI  века,  приблизительно  590  г.  Закончено  было  строительство  в  начале  VII  века,  приблизительно  604  г.
Храм  Джвари  является  одним  из  нескольких  церквей  в  виде  тетраконхов,  построенных  в  Грузии  и  Армении  того  времени.
     Джвари  расположен  на  вершине  горы,  с  которой  открывается  чудный  пейзаж  на  древнюю  столицу  Мцхету  и  место  слияния  рек  Куры  и  Арагви.  Из-за  этого  экскурсоводы  считают,  что  в  поэме  «Мцыри»  описывается  именно  этот  монастырь.
Дневник  Барсуков  Андрей
Перевела  на  украинский  язык      29.01.20            7.25

МОНАСТИР  ДЖВАРІ
Монастир  Джварі  знаходиться    в  стародавній  столиці  Грузії  Мцхета.  Все  в  цьому  місті  пов'язано  з  християнізацією  Картлі  і  дорогоцінним  культовими  артефактами:  хітоном  Ісуса  і  хрестом  Святої  Ніно.  Недалеко  від  Мцхета,  на  горі  стоїть  монастир  Джварі  (Хрест),  який  із  задоволенням  відвідують  туристи.  Цей  монастир  побудовано  так,  що  видно  з  будь-якого  місця  Мцхети.
Історія  монастиря  безпосередньо  пов'язана  зі  Святої  Ніно  –  нібито,  далекою  родичкою  Георгія  Побідоносця.  Вона  була  «крестительницею»  Грузії.  Рівноапостольна  Ніно,  будучи  черницею  бігла  разом  з  38  послушницями  і  настоятелькою  Репсиме  у  Вірменію  від  гонінь  Діоклетіана.  У  Вірменії  настоятельку  Репсиме  і  послушниць  стратили,  а  Ніно  вдалося  дивом  врятуватися.
     З  виноградної  лози  і  свого    волосся,  вона  зробила  посох  у  вигляді  хреста  і  рушила  в  дорогу,  на  північ.  Зараз  цей  хрест  є  святинею  Грузії  і  зберігається  в  Тбіліському  храмі  на  Сіоні.  Через  грузинський  регіон  Самцхе-Джавахеті,  Ніно  дійшла  до  колишньої  столиці  Грузії  Мцхета,  де  проповідувала  християнство  і  жила  під  ожиновим  кущем,  поруч  з  яким  зведено  храм  «Самтавро».
     Джварі  вважається  одним  з  найдавніших  християнських  храмів,  хоча  і  неодноразово  реставрувався  і  перебудовувався.  Архітектура  храму  тетраконх  –  без  сумніву  свідчить  про  візантійське  вплив  того  часу.  Початок  будівництва  храму  датується  кінцем  VI  століття,  приблизно  590  р.  було  Закінчено  будівництво  на  початку  VII  століття,  приблизно  604  р.
Храм  Джварі  є  одним  з  декількох  церков  у  вигляді  тетраконхів,  побудованих  в  Грузії  і  Вірменії  того  часу.
Джварі  розташований  на  вершині  гори,  з  якої  відкривається  чудовий  краєвид  на  древню  столицю  Мцхету  і  місце  злиття  річок  Кури  і  Арагві.  З-за  цього  екскурсоводи  вважають,  що  в  поемі  «Мцирі»  описується  саме  цей  монастир.
Щоденник  Барсуков  Андрій
Переклала  на  українську  мову  29.01.20  7.25

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862919
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 29.01.2020

Гінні Раффнер - скульптор по склу…

Гинни  Раффнер  –  скульптор  по  стеклу  из  Сиэтла,  Вашингтон.  В  1991  году  она  попала  в  аварию,  доктора  не  верили,  что  она  когда  либо  вновь  сможет  ходить  и  говорить.  Хотя  у  Раффнер  остались  проблемы  с  ходьбой  и  речью,  это  не  остановило  великолепного  скульптора.  Напротив,  ее  работы  стали  известны  на  весь  мир.  Ее  произведения  можно  найти  в  42  музеях  по  всему  миру...
Перевела    на  украинский  язык        29.01.20            6.05

Гінні  Раффнер  -  скульптор  по  склу  з  Сіетла,  Вашингтон.    У  1991  році  вона  потрапила  в  аварію,  лікарі  не  вірили,  що  вона  коли-небудь  знову  зможе  ходити  і  говорити.    Хоча  у  Раффнер  залишилися  проблеми  з  ходьбою  і  мовою,  це  не  зупинило  чудового  скульптора.    Навпаки,  її  роботи  стали  відомі  на  весь  світ.    Її  твори  можна  знайти  в  42  музеях  по  всьому  світу  ...
 Переклала  на  українську  мову  29.01.20  6.05

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862913
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 29.01.2020

Польська художниця

Польская  художница  Marina  Czajkowska  (4mara)  Ангельское

Вокруг  нас  столько  ангелов  летает,
Открой  глаза  и  ты  увидишь  крылья,
Покрытые  лучистой  звездной  пылью,
И  нимб  над  головой  у  них  сияет.
По  нимбу  и  по  крыльям  их  узнаешь,
По  теплому  и  радостному  взгляду,
Их  с  полуслова  слышишь,  понимаешь,
И  объяснений  никаких  не  надо.
Они  понятливы,  и  мы  их  понимаем,
Их  песни,  их  стихи  и  их  картины,
Их  музыке  божественной  внимаем,
Она  струится  лунным  серпантином.
Они  при  лунном  свете  серебристы,
При  солнечном  как  радужные  кольца,
В  руках  у  них  смычки  и  колокольцы,
Они  во  всем  великие  артисты.
Они  дают  нам  чудо  вдохновенья,
Даруют  дружбу,  веру  и  любовь,
И  в  трудные  минуты  сожаленья,
Нас  к  жизни  возвращают  вновь.
Вокруг  нас  столько  ангелов  летает…
Открой  глаза  и  ты  увидишь  крылья,
Покрытые  лучистой  звездной  пылью,
Они  и  нас  с  тобою  окрыляют  !
Лариса  Кузьминская
Перевела  на  украинский  язык  27.01.20  10.05


Польська  художниця  Marina  Czajkowska  (4mara)  Ангельське
Навколо  нас  стільки  ангелів  літає,
Відкрий  очі  і  ти  побачиш  крила,
Покриті  променевим  зоряним  пилом,
І  німб  над  головою  у  них  сяє.
За  німбу  і  по  крилах  їх  дізнаєшся,
По  теплому  і  радісному  погляду,
Їх  з  півслова  чуєш,  розумієш,
І  жодних  пояснень  не  треба.
Вони  тямущі,  і  ми  їх  розуміємо,
Їхні  пісні,  їхні  вірші  і  їх  картини,
Їх  музику    божественну    слухаємо,
Вона  струмують  місячним  серпантином.
Вони  при  місячному  світлі  сріблясті,
При  сонячному  як  райдужні  кільця,
В  руках  у  них  змички  і  дзвіночки,
Вони  в  усьому  великі  артисти.
Вони  дають  нам  чудо  натхнення,
Дарують  дружбу,  віру  і  любов,
І  в  скрутні  хвилини  жалю,
Нас  до  життя  повертають  знову.
Навколо  нас  стільки  ангелів  літає  ...
Відкрий  очі  і  ти  побачиш  крила,
Покриті  променевим    зоряним  пилом,
Вони  і  нас  з  тобою  окриляють!
Лариса  Кузьмінська
Переклала  на      українську    мову  27.01.20  10.05

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862853
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 28.01.2020

ТЕПЕР Я ЗНАЮ, ЩО ТАКЕ ЩАСТЯ

​ТЕПЕРЬ  Я  ЗНАЮ,  ЧТО  ТАКОЕ  СЧАСТЬЕ

Опять  моя  рука  в  твоей  лежит,
И  бойкой  птичкой  сердце  встрепенулось…
А  я  не  знала,  что  такое  жизнь,
Пока  к  душе  твоей  не  прикоснулась…..
Не  знала  я  ,  что  так  умею  ждать,
Что  так  любить  умею  беззаветно….
Быть  частью  целого….
И  уходя  прощать…
В  закатный  час,  чтоб  вновь  прийти  с  рассветом….
И  что  могу  гулять  с  тобой  в  мечтах,
Печаль  моя  весною  обернулась…
Не  знала,  что  есть  в  мире  красота,
Пока  в  глаза  твои  не  заглянула….
Мы  рядом  –  и  вокруг  цветут  цветы
И  в  летний  день,  и  в  зимнее  ненастье…
И  все  что  нужно  в  жизни  -  это  ТЫ.
Теперь  я  знаю,  что  такое  счастье….
Марина  Александровна  Сокольская
Перевела  на  украинский  язык  28.01.20  4.25

ТЕПЕР  Я  ЗНАЮ,  ЩО  ТАКЕ  ЩАСТЯ
Знову  моя  рука  в  твоїй  лежить,
І  жвавою  пташкою  серце  стрепенулося  ...
А  я  не  знала,  що  таке  життя,
Поки  до  душі  твоєї  не  доторкнулася  ...  ..
Не  знала  я,  що  так  вмію  чекати,
Що  так  любити  вмію  беззавітно  ....
Бути  частиною  цілого  ....
І  покидаючи  прощати  ...
У  західну  годину,  щоб  знову  прийти  на  світанку  ....
І  що  можу  гуляти  з  тобою  в  мріях,
Печаль  моя  весною  обернулася  ...
Не  знала,  що  є  в  світі  краса,
Поки  в  очі  твої  не  заглянула  ....
Ми  поруч  -  і  навколо  цвітуть  квіти
І  в  літній  день,  і  в  зимову  негоду  ...
І  все  що  потрібно  в  житті  -  це  ТИ.
Тепер  я  знаю,  що  таке  щастя  ....
Марина  Олександрівна  Сокольска
Переклала  на  українську  мову  28.01.20  4.25

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862811
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 28.01.2020

Актриса з самими гарними очима…

Актриса  с  самыми  красивыми  глазами  в  мире:  Поиски  счастья  легенды  французского  кино  Мишель  Морган»

В  тот  день,  когда  актриса  закончила  свой  земной  путь,  все  газеты  написали  о  том,  что  самые  красивые  глаза  в  мире  закрылись  навсегда.  Мишель  Морган  была  настоящей  легендой  французского  кино  и  смогла  не  остаться  незамеченной  в  Голливуде.  О  ней  грезила  большая  половина  мужского  населения  планеты,  она  же  нашла  своё  счастье  лишь  с  третьей  попытки,  успев  пережить  предательство,  не  самый  простой  характер  первого  мужа  и  проиграть  войну  с  наркозависимостью  второго  супруга.
Девочка,  которая  умела  мечтать
Симона  Рене  Руссель  (настоящее  имя  актрисы)  появилась  на  свет  29  февраля  1920  года  в  католической  семье,  где  подрастали  пятеро  детей.  Симона  с  самого  раннего  возраста  мечтала  сниматься  в  кино.  Она  коллекционировала  открытки  с  фотографиями  актрис  и  очень  живо  представляла  себе  то  время,  когда  сможет  стоять  в  свете  софитов  и  играть  какую-то  другую,  не  свою  жизнь.
В  15-летнем  возрасте  она  покинула  отчий  дом  в  городе  Дьепп  в  Сан-Марино  и  отправилась  покорять  Париж.  Она  упорно  посещала  кастинги,  готова  была  работать  в  массовке  и  не  спать  ночами  ради  исполнения  своей  мечты.  В  конце  концов,  удача  улыбнулась  упорной  девушке  и  её  пригласили  на  эпизодическую  роль  без  слов  в  фильме  «Мадемуазель  Моцарт».  Режиссёр  Иван  Ноэ  смог  рассмотреть  в  юной  актрисе  несомненный  талант,  которого,  впрочем,  было  недостаточно  для  успешной  карьеры  в  кино.  Именно  он  посоветовал  Симоне  брать  уроки  актёрского  мастерства.
Девушка  записалась  на  курсы  Рене  Симона,  оплачивала  которые  самостоятельно,  работая  статистом  в  нескольких  фильмах.  Тогда  же  она  взяла  себе  псевдоним  Мишель  Морган.  Первой  главной  ролью  Мишель  стала  Натали  Роген  в  фильме  Марка  Аллегре  «Gribouille»,  после  снялась  у  этого  же  режиссёра  в  картине  «Orage»,  но  настоящую  славу  ей  принёс  фильм  «Набережная  туманов»  Марселя  Карне,  где  молодая  актриса  снималась  вместе  с  Жаном  Габеном.  Именно  во  время  съёмок  в  «Набережной  туманов»  Мишель  Морган  впервые  влюбилась.
По  сценарию  Жан  Габен  должен  был  сделать  комплимент  героине  Мишель,  похвалив  её  красивые  ноги.  Но  уже  на  площадке,  оказавшись  лицом  к  лицу  с  актрисой,  он  вдруг  произнёс  фразу:  «Знаешь,  у  тебя  красивые  глаза».  Именно  эти  слова  стали  визитной  карточкой  актрисы.  В  ответ  Нелли,  которую  играла  Мишель,  должна  была  поцеловать  героя  Габена.  Актёр  дразнил  свою  молодую  коллегу,  сомневаясь  в  её  умении  целоваться.
Мишель  Морган  не  растерялась  и  ринулась  доказывать  обратное  со  всем  пылом,  на  который  только  была  способна.  Её  усилия  не  остались  незамеченными.  Жан  Габен  влюбился  в  свою  юную  коллегу,  а  Мишель  не  устояла  перед  его  обаянием.  Страстный  роман  вполне  мог  бы  закончиться  свадьбой,  однако  Габен  был  женат  на  танцовщице  Жанне  Мошен.
В  Европе  в  то  время  уже  бушевала  война,  а  обоих  актёров  настойчиво  звали  в  Голливуд.  Жан  Габен  не  мог  просто  так  оставить  супругу  в  оккупированной  немцами  Франции.  Мишель  и  Жан  Габен  договорились  встретиться  в  Америке  после  того,  как  актёр  убедится  в  том,  что  его  супруга  находится  в  безопасности.  Он  вывез  Жанну  Мошен  с  оккупированной  территории,  успев  по  пути  окончательно  с  ней  рассориться.
Но  Мишель  так  и  не  дождалась  своего  ветреного  возлюбленного.  Оказавшись  в  США,  он  тут  же  увлёкся  сначала  Джинджер  Роджерс,  позже  её  сменила  Марлен  Дитрих.  Разочаровавшись  в  любови,  Мишель  Морган  с  головой  окунулась  в  работу.  Она  много  снималась,  правда,  такой  славы,  какая  была  у  неё  во  Франции,  актриса  достигнуть  не  смогла.  В  основном  ей  предлагали  роли  француженок,  борющихся  с  нацистами.  Впрочем,  они  приносили  ей  неплохой  доход.
Она  построила  для  себя  небольшой  домик  в  Беверли-Хиллз,  завела  собаку  и  в  1942  году  вышла  замуж.
Уильям  Маршалл
Они  оба  были  молоды  и  красивы,  правда,  Билл,  как  его  все  называли,  не  мог  похвастаться  большими  успехами.  Он  занимался  музыкой,  был  вокалистом  в  группе  Фреда  Уоринга,  в  1937  году  создал  свой  собственный  коллектив,  а  спустя  три  года  решил  посвятить  себя  кино,  отправившись  покорять  Голливуд.
Мишель  и  Билл  стали  мужем  и  женой  всего  через  месяц  после  знакомства,  но  очень  скоро  актриса  поняла,  насколько  она  поторопилась  со  своим  замужеством.  Супруг  оказался  ревнив  и  авторитарен,  по  его  настоянию  она  продала  собственный  дом,  переехала  к  мужу  и  попыталась  стать  хорошей  женой.  Не  добавляло  теплоты  в  отношения  и  постоянное  вмешательство  матери  Билла,  которая  пыталась  контролировать  Мишель.  Свекровь  проверяла,  как  французская  невестка  справляется  с  домашним  хозяйством  и  хорошо  ли  она  заботится  о  её  сыне.
В  1944  году  у  супругов  родился  сын  Майкл,  а  сразу  после  освобождения  Парижа  Мишель  приняла  решение  вернуться  во  Францию,  всё  ещё  будучи  женой  Уильяма  Маршалла.  На  родине  актриса  сразу  же  стала  сниматься,  её  ждал  не  только  оглушительный  успех,  но  и  встреча  с  новой  любовью.
Анри  Видаль
Во  время  съемок  в  фильме  «Фабиола»  в  Италии  Мишель  Морган  познакомилась  с  Анри  Видалем.  В  первый  же  съёмочный  день  он  от  волнения  умудрился  опрокинуть  на  Мишель  бокал  вина,  а  она  нашла  его  привлекательным,  но  слишком  неловким.
В  одной  из  сцен  герой  Анри  должен  был  дать  пощёчину  Фабиоле,  которую  играла  Мишель.  Режиссёру  не  хватало  достоверности  в  кадре  и  эпизод  переснимали  18  раз.  Надо  ли  говорить,  что  к  окончанию  этой  съёмки  щека  Мишель  отзывалась  болью  даже  на  дуновение  ветра.  Анри  пригласил  Мишель  на  ужин  и  попытался  загладить  вынужденную  вину,  нежно  поцеловав  актрису.
Роман  был  стремительным  и  страстным,  но  Мишель  всё  ещё  была  замужем.  Уильям  Маршалл  нанял  детективов,  которые  предоставили  ему  доказательства  неверности  супруги,  и  Билл  тут  же  инициировал  бракоразводный  процесс,  заодно  лишив  жену  права  опеки  над  их  сыном.  Она  иногда  виделась  с  сыном,  а  в  1965  Майкл  решил  вернуться  к  матери  во  Францию.  Впоследствии  он  тоже  стал  актёром.
В  1950  году  актриса  стала  женой  Анри  Видаля.  Они  вместе  снялись  ещё  в  нескольких  фильмах,  однако  позже  актриса  отказывалась  сниматься  с  мужем,  так  как  их  личные  отношения  мешали  работе.  Счастье  супругов  было  омрачено  наркозависимостью  Анри,  которая  и  привела  его  к  гибели  в  1959  году.
Жерар  Ури
Роман  актрисы  с  Жераром  Ури,  актёром,  режиссёром  и  сценаристом,  разгорелся  во  время  съёмок  в  фильме  «Двустворчатое  зеркало»,  ещё  в  1958  году.  Мишель  Морган  к  тому  моменту  уже  была  совершенно  измучена  наркозависимостью  супруга,  однако  противиться  своим  чувствам  не  могла.
Когда  же  Анри  Видаль  скончался,  она  попыталась  порвать  с  Жераром  Ури.  Угрызения  совести  и  чувство  вины  перед  покойным  супругом  не  давали  ей  покоя,  но  уже  спустя  год  роман  вспыхнул  с  новой  силой.  По  одним  сведениям,  в  1960  году  она  вышла  замуж  за  возлюбленного,  по  другим  их  брак  так  и  оставался  гражданским.
Как  бы  там  ни  было,  на  протяжении  45  лет,  до  самой  смерти  Жерара  Ури  в  2006  году,  они  были  счастливы.  Но  даже  Ури  говорил  о  том,  что  они  были  скорее  любовниками,  чем  супругами.  Жерар  жил  на  Монмартре,  Мишель  –  в  Нёйи-сюр-Сен,  где  супруг  навещал  её  только  по  выходным.
Жизнь  после  кино
Актриса  активно  снималась  до  конца  1960-х,  после  лишь  изредка  появлялась  в  кино,  соглашаясь  на  съёмки  только  в  том  случае,  если  сценарий  и  роль  были  интересными  для  неё.  Однако  она  никогда  не  сидела  без  дела.  Она  открыла  для  себя  театр  и  стала  принимать  участие  в  постановках.  Эта  часть  профессии  ранее  была  для  неё  недоступна  из-за  большой  занятости  на  съёмках.
Ещё  в  Америке  она  брала  уроки  живописи,  а  в  1960-е  стала  много  рисовать.  Позже  актриса  устраивала  персональные  выставки.  В  1977  году  была  издана  написанная  Мишель  Морган  автобиография  «С  этими  глазами»,  позже  вышел  в  свет  исторический  роман  «Синяя  нить»,  посвященный  предкам  актрисы.
20  декабря  2016  года  самые  красивые  глаза  в  мире  закрылись  навсегда.
https://www.liveinternet.ru
Перевела  на  украинский  язык  26.01.20  10.12

Актриса  з  самими  гарними  очима  в  світі:  Пошуки  щастя  легенди  французького  кіно  Мішель  Морган»
В  той  день,  коли  актриса  закінчила  свій  земний  шлях,  всі  газети  написали  про  те,  що  найкрасивіші  очі  в  світі  закрилися  назавжди.  Мішель  Морган  була  справжньою  легендою  французького  кіно  і  не  змогла  залишитися  непоміченою  в  Голлівуді.  Про  неї  марила  більша  половина  чоловічого  населення  планети,  вона  таки  знайшла  своє  щастя  лише  з  третьої  спроби,  встигнувши  пережити  зраду,  не  самий  простий  характер  першого  чоловіка  і  програти  війну  з  наркозалежністю  другого  з  подружжя.
Дівчинка,  яка  вміла  мріяти
Симона  Рене  Руссель  (справжнє  ім'я  актриси)  з'явилася  на  світ  29  лютого  1920  року  у  католицькій  сім'ї,  де  підростало  п'ятеро  дітей.  Симона  з  самого  раннього  віку  мріяла  зніматися  в  кіно.  Вона  колекціонувала  листівки  з  фотографіями  актрис  і  дуже  живо  уявляла  собі  той  час,  коли  зможе  стояти  у  світлі  софітів  і  грати  якусь  іншу,  не  своє  життя.
У  15-річному  віці  вона  покинула  отчий  дім  у  місті  Дьєпп  в  Сан-Марино  і  відправилася  підкорювати  Париж.  Вона  вперто  ходила  на  кастинги,  готова  була  працювати  в  масовці  і  не  спати  ночами  заради  здійснення  своєї  мрії.  Зрештою,  удача  посміхнулася  наполегливої  дівчині  і  її  запросили  на  епізодичну  роль  без  слів  у  фільмі  «Мадемуазель  "  Моцарт».  Режисер  Іван  Ное  зміг  розглянути  в  юній  актрисі  безсумнівний  талант,  якого,  втім,  було  недостатньо  для  успішної  кар'єри  в  кіно.  Саме  він  порадив  Сімоне  брати  уроки  акторської  майстерності.
Дівчина  записалася  на  курси  Рене  Симона,  оплачувала  які  самостійно,  працюючи  статистом  в  декількох  фільмах.  Тоді  ж  вона  взяла  собі  псевдонім  Мішель  Морган.  Першою  головною  роллю  Мішель  стала  Наталі  Роген  у  фільмі  Марка  Аллегре  «Gribouille»,  після  знялася  у  цього  ж  режисера  в  картині  «Orage»,  але  справжню  славу  їй  приніс  фільм  «Набережна  туманів»  Марселя  Карне,  де  молода  актриса  знімалася  разом  з  Жаном  Габеном.  Саме  під  час  зйомок  в  «Набережній  туманів»  Мішель  Морган  вперше  закохалася.
За  сценарієм  Жан  Габен  повинен  був  зробити  комплімент  героїні  Мішель,  похваливши  її  красиві  ноги.  Але  вже  на  майданчику,  опинившись  лицем  до  лиця  з  актрисою,  він  раптом  вимовив  фразу:  «Знаєш,  у  тебе  гарні  очі».  Саме  ці  слова  стали  візитною  карткою  актриси.  У  відповідь  Неллі,  яку  грала  Мішель,  повинна  була  поцілувати  героя  Габена.  Актор  дражнив  свою  молоду  колегу,  сумніваючись  в  її  умінні  цілуватися.
Мішель  Морган  не  розгубилась  і  кинулась  доводити  протилежне  зі  всім  запалом,  на  яку  тільки  була  здатна.  Її  зусилля  не  залишилися  непоміченими.  Жан  Габен  закохався  у  свою  юну  колегу,  а  Мішель  не  встояла  перед  його  чарівністю.  Пристрасний  роман  цілком  міг  би  закінчитися  весіллям,  однак  Габен  був  одружений  на  танцівниці  Жанні  Мошен.
В  Європі  в  той  час  вже  вирувала  війна,  а  обох  акторів  наполегливо  кликали  до  Голлівуду.  Жан  Габен  не  міг  просто  так  залишити  дружину  в  окупованій  німцями  Франції.  Мішель  і  Жан  Габен  домовилися  зустрітися  в  Америці  після  того,  як  актор  переконається  в  тому,  що  його  дружина  перебуває  в  безпеці.  Він  вивіз  Жанну  Мошен  з  окупованої  території,  встигнувши  по  шляху  остаточно  посваритися  з  нею.
Але  Мішель  так  і  не  дочекалася  свого  повітряного  коханого.  Опинившись  в  США,  він  тут  же  захопився  спочатку  Джинджер  Роджерс,  пізніше  її  змінила  Марлен  Дітріх.  Розчарувавшись  в  любові,  Мішель  Морган  з  головою  поринула  в  роботу.  Вона  багато  знімалася,  правда,  такої  слави,  яка  була  в  неї  у  Франції,  актриса  досягти  не  змогла.  В  основному  їй  пропонували  ролі  француженок,  які  борються  з  нацистами.  Втім,  вони  приносили  їй  непоганий  дохід.
Вона  побудувала  для  себе  невеликий  будиночок  в  Беверлі-Хіллз,  завела  собаку  і  в  1942  році  вийшла  заміж.
Вільям  Маршалл
Вони  обидва  були  молоді  і  красиві,  правда,  Білл,  як  його  всі  називали,  не  міг  похвалитися  великими  успіхами.  Він  займався  музикою,  був  вокалістом  у  групі  Фреда  Уоринга,  в  1937  році  створив  свій  власний  колектив,  а  через  три  роки  вирішив  присвятити  себе  кіно,  відправившись  підкорювати  Голлівуд.
Мішель  і  Білл  стали  чоловіком  і  дружиною  лише  через  місяць  після  знайомства,  але  дуже  скоро  актриса  зрозуміла,  наскільки  вона  поквапилася  зі  своїм  заміжжям.  Чоловік  виявився  ревнивий  і  авторитарний,  за  його  наполяганням  вона  продала  власний  будинок,  переїхала  до  чоловіка  і  спробувала  стати  гарною  дружиною.  Не  додавало  теплоти  у  відносини  і  постійне  втручання  матері  Білла,  яка  намагалася  контролювати  Мішель.  Свекруха  перевіряла,  як  французька  невістка  справляється  з  домашнім  господарством  і  добре  вона  піклується  про  її  сина.
У  1944  році  у  подружжя  народився  син  Майкл,  а  відразу  після  звільнення  Парижа  Мішель  прийняла  рішення  повернутися  у  Францію,  все  ще  будучи  дружиною  Вільяма  Маршалла.  На  батьківщині  актриса  відразу  ж  стала  зніматися,  її  чекав  не  тільки  успіх,  але  й  зустріч  з  новою  любов'ю.
Анрі  Відаль
Під  час  зйомок  у  фільмі  «Фабіола»  в  Італії  Мішель  Морган  познайомилася  з  Анрі  Відалем.  В  перший  же  знімальний  день  він  від  хвилювання  примудрився  перекинути  на  Мішель  келих  вина,  а  вона  знайшла  його  привабливим,  але  надто  незграбним.
В  одній  зі  сцен  герой  Анрі  повинен  був  дати  ляпаса  Фабиоле,  яку  грала  Мішель.  Режисерові  не  вистачало  достовірності  в  кадрі  і  епізод  перезнімали  18  разів.  Чи  треба  говорити,  що  до  закінчення  цієї  зйомки  щока  Мішель  відгукнулася  болем  навіть  на  подих  вітру.  Анрі  запросив  Мішель  на  вечерю  і  спробував  загладити  вимушену  провину,  ніжно  поцілувавши  актрису.
Роман  був  стрімким  і  пристрасним,  але  Мішель  все  ще  була  заміжня.  Вільям  Маршалл  найняв  детективів,  які  надали  йому  докази  невірності  дружини,  і  Білл  тут  же  ініціював  шлюборозлучний  процес,  заодно  позбавивши  дружину  права  опіки  над  сином.  Вона  іноді  бачилася  з  сином,  а  в  1965  Майкл  вирішив  повернутися  до  матері  у  Францію.  Згодом  він  теж  став  актором.
У  1950  році  актриса  стала  дружиною  Анрі  Відаля.  Вони  разом  знялися  ще  в  декількох  фільмах,  проте  пізніше  актриса  відмовлялася  зніматися  з  чоловіком,  так  як  їх  особисті  стосунки  заважали  роботі.  Щастя  подружжя  було  затьмарене  наркозалежністю  Анрі,  яка  і  привела  його  до  загибелі  в  1959  році.
Жерар  Урі
Роман  актриси  з  Жераром  Урі,  актором,  режисером  і  сценаристом,  розгорівся  під  час  зйомок  у  фільмі  «Двостулкове  дзеркало»,  ще  у  1958  році.  Мішель  Морган  до  того  моменту  вже  була  зовсім  змучена  наркозалежністю  дружина,  однак  противитися  своїм  почуттям  не  могла.
Коли  ж  Анрі  Відаль  помер,  вона  спробувала  порвати  з  Жераром  Урі.  Докори  сумління  та  почуття  провини  перед  покійним  чоловіком  не  давали  їй  спокою,  але  вже  через  рік  роман  спалахнув  з  новою  силою.  За  одними  відомостями,  в  1960  році  вона  вийшла  заміж  за  коханого,  за  іншими  їх  шлюб  так  і  залишався  цивільним.
Як  би  там  не  було,  протягом  45  років,  до  самої  смерті  Жерара  Урі  у  2006  році,  вони  були  щасливі.  Але  навіть  Урі  говорив  про  те,  що  вони  були  швидше  коханцями,  ніж  подружжям.  Жерар  жив  на  Монмартрі,  Мішель  –  в  Нейі-сюр-Сен,  де  чоловік  відвідував  її  тільки  по  вихідним.
Життя  після  кіно
Актриса  активно  знімалася  до  кінця  1960-х,  після  лише  зрідка  з'являлася  в  кіно,  погоджуючись  на  зйомки  тільки  в  тому  випадку,  якщо  сценарій  і  роль  були  цікавими  для  неї.  Однак  вона  ніколи  не  сиділа  без  діла.  Вона  відкрила  для  себе  театр  і  стала  приймати  участь  в  постановках.  Ця  частина  професії  раніше  була  для  неї  недоступна  через  велику  зайнятість  на  зйомках.
Ще  в  Америці  вона  брала  уроки  живопису,  а  в  1960-е  стала  багато  малювати.  Пізніше  актриса  влаштовувала  персональні  виставки.  У  1977  році  була  видана  написана  Мішель  Морган  автобіографія  «З  цими  очима»,  пізніше  вийшов  у  світ  історичний  роман  «Синя  нитка»,  присвячений  батькам  актриси.
20  грудня  2016  року  найкрасивіші  очі  в  світі  закрилися  назавжди.
https://www.liveinternet.ru
Переклала  на  українську  мову  26.01.20  10.12

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862712
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 27.01.2020

Суперхіт на всі часи: «Caravan by Duke Ellington, Juan Tizol »

Суперхит  на  все  времена:  «Caravan  by  Duke  Ellington,  Juan  Tizol  »
 «Какая  песня  без  баяна,  какой  концерт  без  «Каравана»?»  Так  гласит  фольклор  джазовых  музыкантов.
         22  января  2020  исполнилось  120  лет  с  того  дня,  как  в  городке  Вега-Баха  на  острове  Пуэрто-Рико  родился  Хуан  Тисол  Мартинес,  который  всему  миру  известен  как  Хуан  Тизол  (а  правильно  при  этом  «Тисол»:  именно  так  Juan  Tizol  читается  по-испански).  Хуан  Тизол  14  лет  подряд  был  заметным,  хотя  даже  не  самым  ярким  музыкантом  в  легендарном  джазовом  оркестре  Дюка  Эллингтона,  но  ему  суждено  было  написать  мелодию,  ставшую  одной  из  двух-трёх  самых  известных  джазовых  тем  в  мире  —  «Caravan».
         Хуан  Тизол,  май  1943.  Фото:  Gordon  Parks  (Library  of  Congress,  Prints  &  Photographs  Division,  Farm  Security  Administration/Office  of  War  Information  Black-and-White  Negatives)
Хуан  Тизол,  май  1943.  Фото:  Gordon  Parks  (Library  of  Congress,  Prints  &  Photographs  Division,  Farm  Security  Administration/Office  of  War  Information  Black-and-White  Negatives)
       Тему  «Каравана»  знают  даже  те,  кто  больше  совсем  ничего  не  знают  о  джазе:  можете  проверить  на  своих  знакомых!  Хуан  Тизол,  мастер  игры  на  вентильном  тромбоне,  сочинил  эту  музыкальную  миниатюру  как  обращение  к  теме  условной  африканской  или  ближневосточной  экзотики  для  оркестра  Дюка  Эллингтона  в  1936  г.  —  84  года  назад.  Ещё  он  написал  «Pyramid»  и  «Perdido»,  вторая  из  них  тоже  стала  популярным  номером  и  «джазовым  стандартом»,  но  сравнить  их  известность  со  всемирной  славой  «Каравана»,  конечно,  невозможно.
       Первые  годы  жизни  Хуана  Тизола  прошли  на  его  родном  острове  Пуэрто-Рико.  Сейчас  это  так  называемое  «свободно-ассоциированное  государство»,  по  факту  зависимая  территория  США,  а  в  год  рождения  музыканта  этот  остров  всего  два  года  как  был  захвачен  североамериканцами  в  качестве  колонии  по  результатам  войны  между  США  и  Испанией.  Музыке  Хуан  учился  у  своего  дяди,  Мануэля  Тисола,  который  руководил  оркестром  в  столице  острова,  Сан-Хуане.  В  детстве  он  начинал  с  обучения  игре  на  скрипке,  но  затем  выбрал  именно  вентильный  тромбон  (с  неподвижной  кулисой,  но  при  этом  с  клапанами,  как  у  трубы),  потому  что  считалось,  что  на  этой  редкой  разновидности  инструмента  можно  достичь  высоких  уровней  виртуозности.  В  возрасте  20  лет  тромбонист  переехал  в  США,  поселился  сначала  в  Вашингтоне,  а  затем  оказался  в  Нью-Йорке,  где  уже  тогда  жило  много  пуэрториканцев,  и  вскоре  прославился  на  весь  мир  как  участник  оркестра  Дюка  Эллингтона,  у  которого  начал  работать  с  1929  г.      [more]
         Участники  оркестра  Дюка  Эллингтона:  Хуан  Тизол,  кларнетист  Барни  Бигард,  тенор-саксофонист  Бен  Уэбстер,  альтист  Отто  «Тоби»  Хардвик,  корнетист  Рекс  Стюарт,  баритон-саксофонист  Харри  Карни.  Около  1938.  Фото:  Уильям  Готтлиб  (William  P.  Gottlieb/Ira  and  Leonore  S.  Gershwin  Fund  Collection,  Music  Division,  Library  of  Congress)
         Эллингтон  любил  подписываться  соавтором  под  произведениями  своих  оркестрантов,  обеспечивая  будущие  потиражные  авторские  отчисления  и  им,  и  себе;  а  кроме  того  —  он  на  самом  деле  внёс  в  первоначальное  сочинение  Тизола  некоторые  важные  изменения.  Поэтому  мы  привычно  говорим  «Караван  Дюка  Эллингтона»,  хотя  автор  мелодии  —  Хуан  Тизол,  и  это  всегда  отражено  на  дисках  с  записями  эллингтоновских  составов.  Слушаем  первую  запись  1936  г.,  сделанную  одним  из  таких  любопытных  составов.  Номинально,  для  отчётности  фирмы  грамзаписи  перед  налоговыми  органами,  это  ансамбль  из  восьми  музыкантов  под  руководством  кларнетиста  Барни  Бигарда  —  Barney  Bigard  &  His  Jazzopaters.  Но  де-факто  это  малый  состав  оркестра  Дюка  Эллингтона,  и  сам  Дюк  присутствует  за  роялем,  хотя  не  играет  соло.  Зато  играют  сильнейшие  соло  Хуан  Тизол,  сразу  после  того,  как  излагает  тему,  затем  харáктерный  и  изобретательный  трубач  Кути  Уильямс,  обладатель  роскошного  звука  баритон-саксофонист  Харри  Карни  и  сам  лиричный  и  виртуозный  кларнетист  Барни  Бигард.
         Полным  составом  оркестра  Дюка  Эллингтона  тема  «Караван»  была  впервые  записана  в  1937  году  —  солисты  те  же,  только  звучат  они  в  другом  порядке  и  не  импровизируют,  а  только  проводят  тему  со  своими  индивидуальными  вариациями:  сначала  Хуан  Тизол  с  яркими,  почти  вокальными  ответами  харáктерной  трубы  Кути  Уильямса,  затем  Барни  Бигард  на  кларнете,  на  трубе  с  выразительнейшей  сурдиной  «уа-уа»  тему  играет  Кути  Уильямс,  и  после  оркестрового  бриджа  кратко  звучит  баритон-саксофон  Харри  Карни  и  финальные  ноты  тромбона  Хуана  Тизола.
       Вообще  говоря,  версий  самой  известной  мелодии  Тизола  можно  послушать  невероятное  множество,  потому  что  только  сам  Эллингтон  записывал  эту  пьесу  не  менее  350  раз,  уж  не  говоря  о  тысячах  версий  других  музыкантов.  Но  сегодня,  в  день  120-летия  автора,  мы  ещё  послушаем  самую  парадоксальную  версию  самого  Дюка  Эллингтона,  с  его  наиболее  провокационного,  острого  и  революционного  альбома  «Money  Jungle»  (запись  1962).  В  этой  записи  63-летний  мастер  играет  в  трио  с  ритм-секцией  совершенно  другого,  бибопового  поколения,  музыкантами  примерно  на  четверть  века  младше  себя:  это  великий  Сердитый  Человек  Джаза  —  контрабасист  Чарльз  Мингус  —  и  столь  же  великий,  но  не  столь  сердитый  Макс  Роуч  на  барабанах.
       К  этому  моменту  Хуан  Тизол  уже  не  играл  у  Эллингтона,  но  в  те  14  лет,  что  он  непрерывно  выступал  в  оркестре  Дюка,  тромбонист  заработал  весьма  солидную  репутацию.  Он,  правда,  не  был  сильным  импровизатором  и,  когда  изредка  всё  же  солировал,  то  играл  по  предварительно  выписанным  нотам  —  но  он  был  весьма  сильным  оркестровым  музыкантом,  лучше  всех  в  оркестре  читал  сложные  нотные  партии,  играл  с  точнейшей  артикуляцией  и  вообще  считался  едва  ли  не  лучшим  сайдменом  в  оркестре.  В  конце  концов,  в  оркестре  важны  не  только  яркие  солисты,  но  и  такие  крепкие  профессионалы-сайдмены,  как  Хуан  Тизол.
       В  1944  Тизол  покинул  Дюка,  потому  что  женился,  жена  по  имени  Роузбад  жила  в  Лос-Анджелесе,  а  оркестр  Дюка  базировался  в  Нью-Йорке  —  на  другом  конце  страны  —  и  при  этом  много  гастролировал.  Хуан  стал  играть  в  оркестре  белого  трубача  Гарри  Джеймса,  в  эти  годы  жёсткой  расовой  сегрегации  в  джазовых  оркестрах  становилось  уже  меньше,  да  и  цвет  кожи  пуэрториканского  трубача  был  совсем  светлым  —  у  Дюка  он  был  самым  «не  чёрным».  В  1951-53  годах  Тизол  ещё  раз  немного  поработал  у  Дюка  Эллингтона,  но  эра  биг-бэндов  кончилась,  и  даже  для  Дюка  эти  годы  были  периодом  полузабвения:  дела  шли  не  блестяще.  В  1953  Хуан  опять  устроился  к  Гарри  Джеймсу  и  окончательно  поселился  в  Лос-Анджелесе.  Но  он  и  в  третий  раз  возвращался  к  Дюку  —  в  самом  начале  1960-х,  когда  оркестр  Эллингтона  выступал  уже  в  ранге  возвратившейся  к  жизни  легенды  американской  музыки.  Однако  силы  были  уже  не  те,  и  вскоре  Тизол  вышел  на  пенсию  и  снова  уехал  на  Западный  Берег.  В  1982  умерла  его  жена,  а  23  апреля  1984  в  пригороде  Лос-Анджелеса  —  Инглвуде,  штат  Калифорния  —  в  возрасте  84  лет  ушёл  из  жизни  и  сам  Хуан  Тизол.
СЛУШАЕМ  пьесу  Хуана  Тизола  «Perdido»  в  исполнении  оркестра  Дюка  Эллингтона,  1941
       Juan  Tizol's  Caravan,  by  Duke  Ellington  Orchestra(1952)
Кирилл  Мошков,
редактор  «Джаз.Ру»    
Перевела  на  украинский  язык      27.01.20        9.10

 Суперхіт  на  всі  часи:  «Caravan  by  Duke  Ellington,  Juan  Tizol  »
«Яка  пісня  без  баяна,  який  концерт  без  «Каравану»?»  Так  свідчить  фольклор  джазових  музикантів.
22  січня  2020  року  виповнилося  120  років  з  того  дня,  як  у  містечку  Вега-Баха  на  острові  Пуерто-Ріко  народився  Хуан  Тисол  Мартінес,  який  всьому  світу  відомий  як  Хуан  Тизол  (а  правильно  при  цьому  «Тисол»:  саме  так  Juan  Tizol  читається  по-іспанськи).  Хуан  Тизол  14  років  поспіль  був  помітним,  хоча  навіть  не  найяскравішим  музикантом  в  легендарному  джазовому  оркестрі  Дюка  Еллінгтона,  але  йому  судилося  написати  мелодію,  яка  стала  однією  з  двох-трьох  найвідоміших  джазових  тем  у  світі  —  «Caravan».
Хуан  Тизол,  травень  1943.  Фото:  Gordon  Parks  (Library  of  Congress,  Prints  &  Photographs  Division,  Farm  Security  Administration/Office  of  War  Information  Black-and-White  Negatives)
Хуан  Тизол,  травень  1943.  Фото:  Gordon  Parks  (Library  of  Congress,  Prints  &  Photographs  Division,  Farm  Security  Administration/Office  of  War  Information  Black-and-White  Negatives)
Тему  «Каравану»  знають  навіть  ті,  хто  зовсім  нічого  не  знають  про  джазі:  можете  перевірити  на  своїх  знайомих!  Хуан  Тизол,  майстер  гри  на  вентильному  тромбоні,  склав  цю  музичну  мініатюру  як  звернення  до  теми  умовної  африканської  або  близькосхідної  екзотики  для  оркестру  Дюка  Еллінгтона  в  1936  р.  —  84  роки  тому.  Ще  він  написав  «Pyramid»  і  «Perdido»,  друга  з  них  теж  стала  популярним  номером  і  «джазовим  стандартом»,  але  порівняти  їх  популярність  з  всесвітньою  славою  «Каравану»,  звичайно,  неможливо.
Перші  роки  життя  Хуана  Тізола  пройшли  на  його  рідному  острові  Пуерто-Ріко.  Зараз  це  так  зване  «вільно  асоційована  держава»,  за  фактом  залежна  територія  США,  а  в  рік  народження  музиканта  цей  острів  всього  два  роки  як  був  захоплений  північноамериканцями  в  якості  колонії  за  результатами  війни  між  США  та  Іспанією.  Музиці  Хуан  вчився  у  свого  дядька,  Мануеля  Тисола,  який  керував  оркестром  у  столиці  острова,  Сан-Хуані.  У  дитинстві  він  починав  з  навчання  грі  на  скрипці,  але  потім  обрав  саме  вентильний  тромбон  (з  нерухомої  кулісою,  але  при  цьому  з  клапанами,  як  у  труби),  тому  що  вважалося,  що  на  цій  рідкісній  різновиди  інструменту  можна  досягти  високих  рівнів  віртуозності.  У  віці  20  років  тромбоніст  переїхав  до  США,  оселився  спочатку  у  Вашингтоні,  а  потім  опинився  в  Нью-Йорку,  де  вже  тоді  жило  багато  пуерториканців,  і  незабаром  прославився  на  весь  світ  як  учасник  оркестру  Дюка  Еллінгтона,  у  якого  почав  працювати  з  1929  р.  [more]
Учасники  оркестру  Дюка  Еллінгтона:  Хуан  Тизол,  кларнетист  Барні  Бигард,  тенор-саксофоніст  Бен  Вебстер,  альтист  Отто  «Тобі»  Хардвік,  корнетист  Рекс  Стюарт,  баритон-саксофоніст  Харрі  Карні.  Близько  1938.  Фото:  Вільям  Готтліб  (William  P.  Gottlieb/Ira  and  Leonore  S.  Gershwin  Fund  Collection,  Music  Division,  Library  of  Congress)
Еллінгтон  любив  підписуватися  співавтором  під  творами  оркестрантів,  забезпечуючи  майбутні  потиражные  авторські  відрахування  і  їм,  і  собі;  а  крім  того  —  він  насправді  вніс  в  початкове  твір  Тізола  деякі  важливі  зміни.  Тому  ми  звично  говоримо  «Караван  "  Дюка  Еллінгтона»,  хоча  автор  мелодії  —  Хуан  Тизол,  і  це  завжди  відображено  на  дисках  з  записами  эллингтоновских  складів.  Слухаємо  перший  запис  1936  р.,  зроблену  одним  з  таких  цікавих  складів.  Номінально,  для  звітності  фірми  грамзапису  перед  податковими  органами,  це  ансамбль  з  восьми  музикантів  під  керівництвом  кларнетиста  Барні  Бигарда  —  Barney  Bigard  &  His  Jazzopaters.  Але  де-факто  це  малий  склад  оркестру  Дюка  Еллінгтона,  і  сам  Дюк  присутній  за  роялем,  хоча  не  грає  соло.  Зате  грають  найсильніші  соло  Хуан  Тизол,  відразу  після  того,  як  викладає  тему,  потім  характерний  і  винахідливий  трубач  Куті  Вільямс,  власник  розкішного  звуку  баритон-саксофоніст  Харрі  Карні  і  сам  ліричний  і  віртуозний  кларнетист  Барні  Бигард.
Повним  складом  оркестру  Дюка  Еллінгтона  тема  «Караван»  була  вперше  записана  в  1937  році  —  солісти  ті  ж,  тільки  звучать  вони  в  іншому  порядку  і  не  імпровізують,  а  лише  проводять  тему  зі  своїми  індивідуальними  варіаціями:  спочатку  Хуан  Тизол  з  яскравими,  майже  вокальними  відповідями  характерною  труби  Куті  Вільямса,  потім  Барні  Бигард  на  кларнеті,  на  трубі  з  выразительнейшей  сурдиною  «уа-уа»  тему  грає  Куті  Вільямс,  і  після  оркестрового  бриджу  коротко  звучить  баритон-саксофон  Харрі  Карні  та  фінальні  ноти  тромбона  Хуана  Тізола.
Взагалі  кажучи,  версій  самої  відомої  мелодії  Тізола  можна  послухати  неймовірне  безліч,  тому  що  тільки  сам  Еллінгтон  записував  цю  п'єсу  не  менше  350  раз,  вже  не  кажучи  про  тисячі  версій  інших  музикантів.  Але  сьогодні,  у  день  120-річчя  автора,  ми  ще  послухаємо  саму  парадоксальну  версію  самого  Дюка  Еллінгтона,  з  його  найбільш  провокаційного,  гострого  і  революційного  альбому  «Money  Jungle»  (запис  1962).  У  цьому  записі  63-річний  майстер  грає  в  тріо  з  ритм-секцією  зовсім  іншого,  бибопового  покоління,  музикантами  приблизно  на  чверть  століття  молодше  себе:  це  великий  Сердитий  Людина  Джазу  —  контрабасист  Чарльз  Мінгус  —  і  настільки  ж  великий,  але  не  такий  сердитий  Макс  Роуч  на  барабанах.
До  цього  моменту  Хуан  Тизол  вже  не  грав  у  Еллінгтона,  але  в  ті  14  років,  що  він  безперервно  виступав  в  оркестрі  Дюка,  тромбоніст  заробив  дуже  солідну  репутацію.  Він,  правда,  не  був  сильним  імпровізатором  і,  коли  зрідка  все  ж  кращим,  то  грав  за  попередньо  виписаним  нотах  —  але  він  був  дуже  сильним  оркестровим  музикантом,  краще  за  всіх  в  оркестрі  читав  складні  нотні  партії,  грав  з  точним  артикуляцією  і  взагалі  вважався  чи  не  найкращим  сайдменом  в  оркестрі.  Зрештою,  в  оркестрі  важливі  не  тільки  яскраві  солісти,  але  і  такі  міцні  професіонали-сайдмены,  як  Хуан  Тизол.
У  1944  Тизол  покинув  Дюка,  тому  що  одружився,  дружина  на  ім'я  Роузбад  жила  в  Лос-Анджелесі,  а  оркестр  Дюка  базувався  в  Нью-Йорку  —  на  іншому  кінці  країни  —  і  при  цьому  багато  гастролював.  Хуан  почав  грати  в  оркестрі  білого  трубача  Гаррі  Джеймса,  в  ці  роки  жорсткої  расової  сегрегації  в  джазових  оркестрах  ставало  вже  менше,  та  й  колір  шкіри  пуерторіканського  трубача  був  зовсім  світлим  —  у  Дюка  він  був  самим  «не  чорним».  У  1951-53  роках  Тизол  ще  раз  трохи  попрацював  у  Дюка  Еллінгтона,  але  ера  біг-бендів  скінчилася,  і  навіть  для  Дюка  ці  роки  були  періодом  полузабвения:  справи  йшли  не  блискуче.  У  1953  Хуан  знову  влаштувався  до  Гаррі  Джеймсу  і  остаточно  оселився  в  Лос-Анджелесі.  Але  він  і  в  третій  раз  повертався  до  Дюку  —  на  самому  початку  1960-х,  коли  оркестр  Еллінгтона  виступав  уже  в  ранзі  повернулася  до  життя  легенди  американської  музики.  Однак  сили  були  вже  не  ті,  і  незабаром  Тизол  вийшов  на  пенсію  і  знову  виїхав  на  Західний  Берег.  У  1982  померла  його  дружина,  а  23  квітня  1984  в  передмісті  Лос-Анджелеса  —  Інглвуді,  штат  Каліфорнія  у  віці  84  років  пішов  з  життя  і  сам  Хуан  Тизол.
СЛУХАЄМО  п'єсу  Хуана  Тізола  «Perdido»  у  виконанні  оркестру  Дюка  Еллінгтона,  1941
Juan  Tizol's  Caravan,  by  Duke  Ellington  Orchestra(1952)
Кирило  Мошков,
редактор  «Джаз.Ру»  
Переклала  на  українську  мову  27.01.20  9.10

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862711
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 27.01.2020