«Гинуть
Часу лабіринти…»
(Федеріко Гарсія Лорка)
У лабіринтах моїх бажань
Танцюючі дивоптахи метафор
І сумні черепахи вечора:
Назавжди.
(Не мрій, не тужи як Овідій:
Ти тут, а не там).
У лабіринтах моїх хвилин неохайних
Сірі миші плетуть гніздо
Зі старих цитат поетів острова вересу
(Трохи вина після треби –
Після офіри бджіл чи джмелів –
Так квітковіше).
Там осінь нетлінна,
І двері в химерне інферно –
У глину трипільську,
У горно ковальське
Епохи заліза і вохри.
Медеє! Поетко зубатих рептилій,
Коханко прозорих безодень
І берега стиглих ілюзій.
Налий мені трунку в кратер.
Сльоза. Doloroso. І все.
Холодний трунок Колхіди:
У світлі холодному білої зірки
Лоза передбачень – п’янка.
Читаю зоряне небо як книгу
Шепочу ті фрази – повторюю,
Ті – писані квантами світла.
здається, лише читання Ліричним Героєм зоряної книги, повертає читача, який опинився в поміжчассі в сьогодення. Послання, закодовані в старих цитатах відчуваєш кожним нервом, кожною клітиною. Ти не бачиш їхнього змісту, але, на скелях, на березі океану, під листям на лісовій стежині знаходиш їхнє значення.
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за такий відгук! Радісно, коли хтось розуміє мої твори, особливо в нинішні сумні часи......