Батьківщино моя неозора,
Буде завжди у грудях моїх
Шум ланів розбуялого моря
І дібров життєрадісний сміх!..
Буде серце повік пломеніти,
Як дивлюся на діл чи укіс –
Всі місця, млою згадок повиті,
Де у згоді я радісно ріс.
Несказанно люблю твої шири,
Їхню світлу розкішну красу,
Тож її гордовито і щиро
У рядках поміж люди несу.
Ти буваєш ласкава і грізна,
Криєш тугу та щастя удвох, –
О моя розмаїта Вітчизно,
Мамо вічних розрад і тривог!..
Скільки йшла ти разів за свободу
На криваву, примушену прю!..
Я за долю землі та народу
І думками, й ділами горю.
Хай біснуються бурі щосили,
Хай лукавці вороже ревуть –
Під твоїм нескоримим вітрилом
Рине шлях у яскраву майбуть.
Не потрібна мені ні чужина,
Ні засіяний благами рай,
Як на світі цвіте Україна –
До сконання укоханий край!
24.VIII.23 р.
Чи не серцю тепер пломеніти,
Як дивлюся на діл та укіс,
Що думками, мов хмелем, повиті ,
Із якими я змалечку ріс!?
Сорри, немного занят, заскочил на секунду.
Ярославко відповів на коментар Zorg, 24.08.2023 - 21:47
Колись Ви прокоментували один мій вірш катреном-експромтом і нижче додали: "Немного меня и чуть больше Есенина". Тут же виходить зворотня історія, прокоментую так: "Трохи Ярослава і ще більше Зорга". Запропонований Вами варіянт стовпчика відрізняється від оригіналу на 63,6%. Я ціную подібні ремарки, однак не є прихильником щось кардинально змінювати у тексті. Цей вірш я написав ще у червні для збірки про Італію, в інших варіянтах я вже його просто й не сприйму, тим паче запропонована версія має погану "зв'язність".
Особисто я переважно даю поради про наголоси, порядок та форми слів, рими і всякі не дуже значні речі, щось конкретно рекомендую змінювати лише тоді, коли починається справді абсурд. Може, моє бачення змістовно буде нагадувати ось цю річ Подерв'янського: