В морі я хотіла всю печаль втопить,
І до моря вийшла рано: море спить...
І мені будити його стало жаль,
Залишилась у мені вся моя печаль...
Захотіла в небо я злетіти,
Та безкрила я, як люди й діти...
Вмію по землі своїй ходити,
Працювати на землі й її любити...
Я хотіла в правді завжди жити,
І найвищу гору підкорити...
Та вона далеко десь від мене,
Й дуже вже багато сили треба...
Не піднятись вже мені на гору,
І не переплевти мені море...
І тому живу я у покорі,
Вечорами я рахую зорі...
Зорі ті цікаво рахувати,
Коли пливуть вони понад нами,
Хочеться побільше про них знати,
І цікаве все про них читати...
Час спішить і швидко все минає,
І мені його не вистачає,
Де знайти мені простій людині,
Про зірки і небо в якій книзі?..
Треба Астрономію купити,
Й самотужки з неї все учити,
І поповнювать знання цікаво,
Є таке у мене й нині право...
Обійду я завтра магазини,
Може десь знайду цікаву книгу,
Повернусь додому й прочитаю,
І щось нове я, звичайно, взнаю...
А до моря йти мені далеко,
І безкрила я, бо ж не лелека,
Жаль, що не дійти мені й до моря,
Жити між людьми без воєн й горя...
ГАРНО ПО СВОЄМУ НАПИСАЛИ У СВОЇМ ВАРІАНТІ ! Чи то ЛЕСЯ УКРАЇНКА ЩОСЬ ТАКЕ ПИСАЛА. ЦЕЙ ВІРШ Я ДЕСЬ ЧУЛА І ЧИТАЛА В КОГОСЬ В ЯКОГОСЬ ПОЕТА НЕМОЖУ ЗГАДАТИ В ДАНИЙ МОМЕНТ В КОГО .
