...А осінь так благала зиму зачекати, Ні покривати барв її холодним сріблом. Не одягати землю у весільні шати, Бо ще вона не докохала, не доквітла. Недоцілована в саду стоїть калина, І недопещені дуби її торканням, І райські яблучка, і грона горобини, І хризантем пелюстя в трепетнім чеканні. Ще кілька днів у праві володіти світом, І дарувати людям різнобарвні днини, Бо вже грудневий із-за пліч голосить вітер, Падуть додолу тихо ягоди шипшини, Покірно клоняться і скрапують у трави, Прийнявши долю, мов коханці в день розлуки. В пустій надії, що повернуться заграви, Дерева в-вись, немов до Бога, тягнуть “руки”. Просила осінь. Та благання всі даремні. Зима на зміну йде. Через віки щороку. Як не проси спинити плин життя буремне, Лягають з осеней у зими наші кроки. ©Н.Хаммоуда. 23.11.2021
ID: 931824 ТИП: ПоезіяСТИЛЬОВІ ЖАНРИ: ЛіричнийВИД ТВОРУ: ВіршТЕМАТИКА: Пейзажна лірика й вірші про природу дата надходження: 23.11.2021 21:50:13 © дата внесення змiн: 23.11.2021 21:50:13 автор: Наталя Хаммоуда
Проект ініційовано у 2002 р. київським поетом Євгеном Юхницею Правила щодо cookie