«Вік золотий було вперше посіяно…»
(Публій Овідій Назон)
Винахіднику плуга – щиро.
Вік золотий зернами кольору Сонця
У землю чорну масну
Перший орач волів щойно приручених
У перше ярмо дерев’яне.
І перший плуг з рогу оленя і кореня дубу.
Перший орач ліпив глеки
З глини кольору золота
І малював чорним – кольору ночі і мудрості
Знаки закручені – втілення Вічності –
Знаки Галактики – сліди солі розсипаної
На долівці тьми.
Чи то молока розлитого корови одвічної.
Ще залізо не краяло
Перший хліб гарячої печі,
Ще меча ніхто не вигадав
І не тямив ним плоть шматувати,
І не гострив його біля кузні кіптяви:
Кузні лихих чаклунів руди болотяної.
Ще земля була щедрою, а поле неміряне,
Ще вершників степ не знав,
І земля не стогнала
Під копитами номадів довгих мечів,
Ще Сонце вмивалося – наче прокинулось
Водою світанків і рік
Незнаних, неназваних, ненаречених
Ще треби приносили
Тільки Землі-Праматері,
А не Арею – мечу двосічному,
Ще земля була щедрою,
А Місяць рогатий до худоби лагідним,
Ще до епохи сокир бронзових
Було тисячі літ…
Як завжди неперевершено, можна перечитувати багато разів і переказувати вітання Шонові Маклеху)
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за відгук і розуміння! Радий, що Вам сподобалось! Шону Маклеху привіт обовёязково передам - це мій старий друг - і в буквальному і в переносному розуміння старий...
Цікавий зріз історії матінки, а ще кут розгляду через фіранку верлібру та її зміст - кожного разу все більш витонченіша Ваша майстерність крокує лезами двосічними, а також ріллею перших плугів древньо-прохідців... аж до літклубу і до наших сердець, друже Артуре. Яка чудова стежина пізнання... Дякую Вас. З Наступаючим, з надіями на краще.
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Гарно! Колись все буває вперше... Кажуть не вмілого руки не болять...
А Бог дав руки, щоб трудитись... "Без Труда- не вытащишь рыбку из пруда"
Удачи Вам!
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00