До Нового року лишилось 57 днів і я вже мимоволі починаю думати про те, що потрібно купити ялинку, іграшки нові, декор на двері і розписую, кому які кподарунки купувати. А ще я думаю над бажанням, яке обов'язково маю загадати під бій курантів. У голові крутиться безліч усього: сім'я, друзі, навчання, робота, подорожі і... здоров'я, мир.
Цей рік складний, у всіх розуміннях даного слова. 2020 - це біль, втрати, хвороби, страх і ненависть. 2020 = Covid-19. Це наслідки всього: помилок, умисних злих вчинків, гріхів, невміння цінувати. Так, я знаю про версії виникнення "корони", читала, дивилась фільми, не треба мені казати. Однак, ви помітили як люди почали любити? Ммм... не так. Ви помітили зміни у собі? Я - так.
От раніше було як? Йдеш на роботу - йди. За день втомився, закрутився і не мав часу написати/подзвонити. Вернувся, поїв, перекинувся словами, пішов спати. Ну окей, це така собі стереотипізована модель, але ж...
Тепер не так, правда! Тепер дзвониш, піклуєшся, більше приділяєш часу собі і стаєш чистішим. Не те що раніше люди не милися, люди просто не думали. Зголоднів і хочеш поїсти - йдеш купуєш і їсиш у маршрутці. Надумав взяти жуйку, пішов купив її і після брудних купюр потягнувся за "порцією свіжості". Тепер у кишені кожного є антисептик, а в голові думки про близьких. Ну добре, не у кожного, завжди є ті, кому плювати, або ті, хто не розуміє проблеми, поки та не добереться і не торкнеться особисто.
Ви запитаєте як змінилася я? Та, напевно, непомітно для інших. Ці зміни не зовнішні, а внутрішні. Це примноження переживань, більша усвідомленість того, що проблема не зникає по клацанню пальців і змаху бузинової палички. Завдяки карантинові я зрозуміла, наскільки круто, коли рідні поряд, наскільки приємно піти прогулятися не ввечері після роботи, а вдень, коли на дворі ясно. Але із цими "круто" прийшли до мого життя і страх, і переживання, і відчай. Страшно уявити, що хтось із рідних, близьких захворіє. Щоразу йдучи до магазину, переживаєш, аби не купити разом із молоком "корону" або ж іншу болячку, про яку раніше і не думав. А відчай приходить тоді, коли бачиш цифри, коли чуєш, що хтось, кого ти навіть не знав, помер від вірусу.
Я розумію, що люди помирають не тільки від Covid-19 - є ще рак, інфаркт, СНІД, генетичні захворювання і зрештою аварії. Та і на сході не все так мирно як хотілося б.
Здається, просто треба починати думати. Давно треба було почати думати. Але цього ніхто не хотів робити. Чому? Бо кожен думав, що його біда не торкнеться...
Напевно, бою курантів буде замало для того, аби загадати все, що вирує в думках. Та часу для того, щоб скоротити і вмістити бажання у кілька слів у мене достатньо - цілих 57 днів...
ID:
894015
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Поема
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 05.11.2020 02:15:49
© дата внесення змiн: 05.11.2020 02:15:49
автор: Yuliia Opanasiuk-Borovska
Вкажіть причину вашої скарги
|
