Пишу про цю історію без власних висновків. Знаю, що їх уже було
досить без мене. Я думаю ці люди, просто хотіли бути щасливими.
Вона – уже мала чималий досвід пошуку щастя. А воно від
неї чомусь втікало. Гарна, господиня, трудяща, сексуальна…
Здавалося: чого тим женихам ще потрібно? Була і дуже прикра
подія в її житті. Я добре не знаю, що сталося, але Юля не могла
ніколи мати дітей. Чоловікам вона подобалася, ніколи не
була сама. Шлюб з тієї, чи іншої причини перестав існувати.
Були ще цивільні чоловіки. Юлія була невеличка на зріст, з виточе-
ною фігуркою.Не закохатися в неї – був би просто гріх. Працювала на
роботі і ще мала овочевий бізнес. Яка відважна жінка!
Сільське господарство – дуже ризикована і не дуже вдячна справа.
Як їй це вдавалося? Чоловіки трималися осторонь такої роботи.
Як не дивно – вона справлялася власними силами. Жила окремо від
мами. Батька не було давно. Мати ніяк не хотіла миритися з
віком, уміла кохати і це їй, не зважаючи на вік, непогано вдавалося.
Дочка не дуже могла довірити мамі свою душу, бо та
завжди була заклопотана собою. Була ще дві сестри.Проте, Юлія
в родині чомусь почувалася самотньо. Велику надію покладала
на близьку людину – свого коханого. Ніби не поганий, ніби й
любить. Проте, бути чоловіком в родині їй набридло. Зустрівся
інший. Так видалось. Максим пішов тією ж дорогою.
Користувався плодами її щоденної нелегкої праці. Думаю,
таким чином супутники вимагали компенсації за те, що ніколи в
родині не з’явиться малеча. Хоча в кожного десь росли власні
діти. І, схоже, вони цим не дуже переймалися.
Згодом на Юлю чекало справжнє кохання, схоже на
божевілля. Хто тільки не влаштовував їй судів! Адже вона
була старшою за свого обранця аж на тринадцять років. Хоча це не
дуже було помітно.
Вона колись дружила з мамою Сергія. Мама сама виховувала
п’ятьох дітей. Їй дуже було важко без сторонньої допомоги.
Юлія часом їй допомагала. То посидить з ними, то кудись
проведе. Часто робила дітям подарунки. Усі виросли. Проте,
життя у цих дітей чомусь не склалося. І як на біду між Юлею і
Сергієм спалахнуло кохання. Це почуття було приречене на
людський осуд. В селі жодна подія не залишається непоміченою,
а тут – такого масштабу. Засуджували, насміхалися. Навіть
порівнювали з Аллою Пугачовою, що колись носила на руках
маленького Максима Галкіна. От тільки кидати каміння
ніхто з них не мав права. Святих серед них не було.
Навіть в сльозах Юлія нагадала обом мамам їхні колоди в
очах. Мама Сергія часто залишала Юлю зі своїми дітьми, бо
в неї були любовні справи. А її мама мала ще більший грішок.
Усі в селі знали, що батько Юлі не рідний. Ще дотепер
мама зустрічається зі справжнім Юлиним татом. Правда,
Юлія ніколи не зраджувала батька, який її виростив. Вона
була йому вдячна за його чи то слабкість, чи то мужність.
Тепер дуже важко розплутати цей клубок почуттів. Тим
більше, що розплутати його намагаються усі, кому не лінь.
А кохання від цього не згасає. Історія не завершена, на стадії
горіння. Яким буде її завершення можна тільки здогадуватися.
Це – як колись, подивившись фільм, не знала чим він закінчився.
Цей фільм ще продовжується. Дуже хочеться сподіватися на
щасливий кінець. Є в цій історії приємна родзинка – здається
Юлія незабаром стане мамою.
Гарно пишете, Людмило. 
ХАЙ ЩАСТИТЬ!!! 
