Кому складаємо вірші:
Для народу, чи естетам,
Чиєї торкнеться душі
Перо загострене поетом?
Кого поранить сила дум,
Що пролилася словом,
Неначе електричний струм
Проб’є чоло, свідомо.
Немало зламано мечів
Серед письменної кориди,
Одні, вітають солов’їв,
Хоч в філософії по груди,
Інші, зваблювати люблять,
Тай б’ються за свої думки,
І шедеври часто гублять,
Прийнявши дар за копійки.
Хто спроможеться творінням –
Думками, щоб вмістити в слові:
Пророчить, розуму ведінням,
Світитись новизною в мові.
Чи маєм право, в даний час,
Ламати душі і свідомість
Ще зовсім не готових мас
Призвати: проявити совість.
Навіщо пишемо вірші,
Як складеться їхня доля,
Чиї зростатимуть кущі
Одиноко серед поля?
Які залишаться сліди
На скам’янілих скелях,
Чи згинуть в глибині води –
Дніпра жорстоких хвилях.
Пишемо, мабуть, коли душа кричить
І вже не в силах стримати слова.
Коли хвилює щось або болить,
До рим підбору виника жага...
ОБИРАЮ, ЧУДОВО СКАЗАНО!!!
Exegi monumentum
Я памятник себе воздвиг нерукотворный,
К нему не зарастет народная тропа,
Вознесся выше он главою непокорной
Александрийского столпа .
Нет, весь я не умру — душа в заветной лире
Мой прах переживет и тленья убежит —
И славен буду я, доколь в подлунном мире
Жив будет хоть один пиит.
Слух обо мне пройдет по всей Руси великой,
И назовет меня всяк сущий в ней язык,
И гордый внук славян, и финн, и ныне дикой
Тунгус, и друг степей калмык.
И долго буду тем любезен я народу,
Что чувства добрые я лирой пробуждал,
Что в мой жестокий век восславил я Свободу
И милость к падшим призывал .
Веленью божию, о муза, будь послушна,
Обиды не страшась, не требуя венца,
Хвалу и клевету приемли равнодушно
И не оспоривай глупца.