Я хочу пригадати твої очі.
Чому це мене пам"ять підвела?
Які вони були тоді, тієї ночі?
Та осінь у той час ще не цвіла.
Усміхнені, ласкаві, незабутні.
І ледь помітний сум в твоїх очах.
Ці згадки так далекі, дуже смутні,
І залишок мізерний в почуттях.
А небо синім кольором ясніло,
В очах твоїх відбивсь ультрамарин.
Чомусь надворі швидко сутеніло...
То вітер наганяв тоді хмарин.
Не вечір обіймав мене за плечі..
Це рук тепло, як током пройняло.
І зайвими зостались оті речі...
Це так було, але давним - давно.
Нудьга осіння ллється за дверима,
Хоч осінь у красі своїй цвіте...
Все пам"ять прихова, вона незрима..
А осінь листопадом замете.