Від лютого до листопаду
тружусь на дачі «до упа́ду».
І в празники, у вихідні
кручусь, як білка, день при дні.
Зими діждалась. Чао, дача!..
Стаю, мов ситий кіт, ледача.
Серед спокус – як на габі...
я програю́ нерівний бій:
жую та клацаю програми
і... набираю кілограми.
Так місяць, другий... Все! До бою
із лінню і сама з собою!
Щоб організм мій не зачах,
почну з зарядки... десь... на днях.
Планую: біг на стадіоні,
серйозні зміни в раціоні,
здоров'я лікувати вади,
прийнявши супермодні БАДи,
прогулянки щодень, ні – ліжку!
Табу – на крильця, стейки, ніжки,
ні – м'ясу смаженому!! Ну... –
хіба одненьку відбивну...
Не спокусять мене ковбаси!
Та цей рулетик... – ніжний, ласий...
А качка з яблуками?! Пряна,
така просмажена, рум'яна,
і запах переймає дух!
Щоб апетит хоч трохи вщух,
почну несмачно готувати...
Тут муж почав протестувати,
немов не з тої встав ноги.
Ну, що ж? Спечемо пироги,
та я до них не доторкнуся,
бо ж за фігуру вже боюся...
Хіба оцей... такий пухкенький,
смачнющий (гад!), такий гарненький!
Від смакоти вже тану, млію...
І наминаю! І «говію»!
А милого смішать дилеми,
мої терзання і проблеми:
«Дурниця – лишні кілограми!
Уже весна не за горами.
Прощай зима, тож – здрастуй, дача!
Непосидюща твоя вдача
проснеться, як було це завше.
Нікому спокою не давши,
мов на мітлі, знов понесешся
і лише взимку схаменешся!»
Не хоче він будити «лихо».
Тож пухну... аби в домі – тихо.
28.01.2016р.
Але я так чекала Вас раніше! Мені хотілося почути Вашу думку про «Штормить Україну» і «Прощай, печальний рік». Та Ви пропали... 
