Навіки, назавжди, міцно
Врослася батьківська земля
Глибоко у серце…
Моя земля… моя колиска…
Мій оберіг…
Нікому її не вирвати,
Не витруїти звідти…
Бо квітне й квітне небом барвінковим,
Шумить,шепоче хвилями Інгульця,
Вербовими косами.
Співає маминою піснею,
Соловейком тьохкає…
А пахне як! Медами,
М’ятою і чебрецями,липою,
Дзвенить колоссям нив дозрілих,золотих,
І припадає теплими росами до ніг…
Стрічає вишиванками полів,
Срібними ранками,
Нагідковими зорями,
Соняшниковими очима…
Із зернини зростала я тут…
Пагінцем тягнулася до сонця,
До неба барвінкового…
Не вирвати, не витруїти….
Навіки…
27.12.2014
Як би ж то всі так любили рідну землю!
У тебе, Іриночко, дуже велике й гаряче серце і сонячна й світла душа! Уклінно дякую тобі за такого патріотичного вірша
Ірина Кохан відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Олечко,Ви розчулили мене своїм коментарем...
Щиросердно дякую Вам,моя дорога,за такі слова!
Гарний патріотичний вірш, Іро! З Вас вийде непогана патрітка.... Щутю, як кажуть на ДОВБАСІ (теж жарт)... Добра Вам! І веселих свя!
Ірина Кохан відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
А я завжди любила,люблю і любитиму СВОЮ землю! А от чужу не зможу полюбити,так як і чужі цінності....
І Вам,пане Олексо веселих свят ,миру і добра! Завжди рада Вам!
,миру 
і добра! 
