Розплеска́лось небо поміж гір
Пригорщами ніжних незабудок.
Борознять колоною маршруток
Бджоли напарфумлений ефір.
Розсікають чисту голубінь,
Що настояв день на медуниці,
На солодких пахощах кориці,
На смолі янтарних мерехтінь.
На шовкових кісоньках верби
Вітерець музичить, мов на арфі.
Річка у меланжевому шарфі
Берегам розчісує чуби.
Мерехтять наскрізні гребінці
У яскравих сонячних софітах,
Світяться зелені очі літа
У краплині на моїй руці.
У гаю мелодію дзвінку
Цвірінчить, насвистує синиця
В діамантах росяних іскриться
Бедрик на вологому листку.
В купелі квіткових ворожінь,
Небом заколисана вершковим,
Споглядаю простір неозорий -
Незабудок чисту голубінь.
Наталю, яка краса! А бедрик як спогад з дитинства)
Обожнюю незабудки Мені завжди було цікаво спостерігати за смаками людей щодо квітів. Думаю, для кожного з нас, відповідно до характеру відповідає хоч одна з квітів. А незабудки - це глибинність, вдумливість, пам'ять і скромність...
Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Наталочко, за такий теплий душевний відгук! Так, квіти не можна не любити! І в кожного є свої улюблені! Радію, що моя незабудкова голубінь припала Вам до душі!
Пані Дануто, дякую Вам щиро! 
Дякую, Наталочко, за такий теплий душевний відгук! 
