Світлої пам’яті
Балюку Трифану Дем’яновичу.
… А мого діда куля наздогнала
Під Збаражем. Казали – розривна.
Не вбила – руку лиш пошматувала:
На тім його скінчилася війна.
Махачкала: шпиталі, хірургії…
Складали і ламали, хто як міг.
А він, хранимий рештками надії,
Все мріяв, як повернеться з доріг.
І, що б там не казали супостати,
Та Бог таки зберіг тоді бійця,
Й за образом його старої хати
Не впала звістка «чорного гінця».
Така неоднозначна Перемога
Таки прийшла! Принесли на руках
Його товариші, що вже до Бога
Зійшли, тіла лишивши на полях.
А мій дідусь, колгоспним ситий раєм,
Лиш того світа й бачив, що в вікні…
Й донині, мабуть, так ніхто й не знає,
Як все ішов в атаку уві сні:
- «За Сталіна!», що в тридцять другім тата
В Сибір загнав, щоб він тайгу рубав,
Лише за те, що вмів він ґаздувати,
За «Кобзаря», що діточкам читав…
- «За Родіну!», якій він був потрібен
Допоки біг з багнетом у руках,
Яка у тридцять третім рештки хліба
Змела, лишивши лиш голодний страх…
- «За партію!», що клялась Ріббентропу,
Підписуючи тишком договір,
Що мирно, бач, ділитимуть Європу.
А він напав – такий невдячний звір!..
… Та, попри все, завжди в саду шкільному
Сідали ветерани на траві
Й за тих, що не вернулися додому,
Підносили «100 грамів» фронтових!
07.05.13
ID:
423703
Рубрика: Поезія, Присвячення
дата надходження: 09.05.2013 05:04:05
© дата внесення змiн: 09.05.2013 05:04:05
автор: Salvador
Вкажіть причину вашої скарги
|
