Королева була холодною,
довершено благородною
таку упізнаєш здаля:
правила –
без короля…
Королева любила біле
іншого – не розуміла,
як уміла
Королева сприймала відтінки
і су́тінки всіх кольорів –
тільки на білому тлі,
чи у кришталі́:
у прозорих глибинах
її льоді́в…
(дальтонізм своєрідний
поеток і вдів..)
Королева
між вічних мерзлот жила –
така їй місія
випала:
могла би молитися,
і проситися
до тепла,
до квіток і зела́,
та Королева
гідна призначення свого
була…
долю
з достоїнством прийняла
і з достоїнством голову
ви́соко нес-ла…
Королева
сі́яла в небі зірки,
щоб цвіли,
як ніби дрібні квітки:
рясно і біло…
суворі північні вітри́ –
рідні дядьки –
цілували їй руки
невміло,
розказували
героїчні казки́…
придворні дами –
хурделиці і завії,
вмочали пальчики
у небесні зірки,
як у срібні
коновоч-ки –
сотали із них
тонесенькі
срібні нитки
і гаптували
на білому тлі –
довершено білі лілії;
самими кінчиками
кришталево-магічних ножів
висікали у прозорі́ні
делікатно-видовжені
плавні лінії
придворні лицарі і пажі…
із тих
ідеальних ліній
Королева
писала на всіх шибка́х
ідеї
дивні свої
і мрії:
як ніби папороті
живі,
тільки суціль у крихкому
зерни́стому
інеї…
являлися
з-під її руки
і неповторно витончені
сніжинки –
чимось схожі
на довершено-точні
білі квітки –
зітхали мовчки
її дядьки,
дивлячись на оті
сніжинки-квітки:
«…далось же їй
оте щастя колишнє
навіки у пам`ятки́…» –
журились по́тайки
холодні вітри –
сніжної Королеви
суворі дядьки…
що приносили їй звідусюди
героїчні свої
казки
коли ж западала ніч,
у тиші довершеній
кришталево-дзвінка,
у спочивальню
до Королеви
щоразу входила
дівчинка –
зовсім маленька
і зовсім собі така
босоного-роззуто-сільська…
русява і кароока,
сторожка́ !
як лісовий птах –
вмощувалась
у головах,
дихала тепло
Королеві на сонні вії
(усі діти
так затишно дихати
вміють…) –
і танули доокруж
вічні льоди й інеї…
з-під снігової ковдри
прокльовувалась
безстрашно
квіточка –
три пелюсточки
біло-тендітні…
Королева
сяяла уві сні –
тулила до серця
холодного
первоцвіти дрібні
під-
сНІЖНІ…
20.10.2012
ніжно 
