***
Цілуй її очі, цілуй,
Коли роздощилося небо...
Мов крапельку ніжну, малу
Горни її міцно до себе!
І в світ надарма не пускай -
До танцю на сивих калюжах.
А зорями ти промовляй,
Що любиш її... дуже-дуже!
Хай в щасті єднають сади,
Хай травами стелиться доля...
Цілуй, пригортай і веди
Туди, де синочок чи доня,
Туди де політ рушників,
Де свято для неї, для тебе...
І грій її в по́ру дощів,
Цінуй, коли сонячно в небі...
(24.05.12)
якби ж то так... а то ж -- "пока не потеряекш -- не поймеш"... такий вірш Ваш... ммм... таке світло одразу проллялося, затишок такий милий, мрія така... сподівання таке... відсподіване назавжди... і так же просто все, і так же було б красиво... в усіх... у світі...
дякую Вам, Лесю, за відчуття світлої печалі в серці... щемливе і солодкувате, як сік березовий (натуральний!) відчуття...
нагадали мені заголовком О.Олеся... "Ридають-плачуть солов"ї
і б"ють крилами в груди:
Цілуй її, цілуй її --
більш молодість не буде..."
Так чисто,прозоро і чуттєво! 
