Про що сумує сивий піаніст
І доторкає клавіш так щемливо?
Якби літа відкликати на біс
І вилити у щедру нотну зливу...
І повернути з попелу весну,
Де на одній із людних вулиць міста
Мрійливий погляд в душу зазирнув,
Розцвів блаженно, мов лілея чиста.
Де обривались лагідні слова
Таким солодким трепетним мовчанням,
Звучала в парку музика жива
І мідні зорі канули в світання...
І так хотілось в пахощах хмільних
Творити, жити, мріяти,кохати!..
Допоки крик холодної війни
Не розірвався вибухом гранати...
Враз заніміла радості струна,
Вчаділі вишні мертво захололи...
Ще й дотепер відлунює війна
Таким пекучим невигойним болем...
О, скільки доль злетіло під укіс
Під градом куль прострелено надії...
Про що сумує сивий піаніст?
Тремтить сльоза непрохана на вії...
ЛІТА НА БІС, І НОТНА ЗЛИВА - МРІЙЛИВИЙ ПОГЛЯД ЯК ЛІЛЕЯ ЧИСТА - СЬОГОДНІ ТИ, НАТАЛЮ, ЗНОВ ТАКА ЛІРИЧНА Й ПРОМЕНИСТА!
ТА ЗАНІМІЛА РАДОСТІ СТРУНА - У БАГАТЬОХ ЖИТТЯ ЗАБРАЛА ЖОРСТОКА ВІЙНА...
Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ваші чудові експромти,як завжди,щирі і чуттєві. Сердечно дякую,люба Олю,за вміння співпереживати і такі гарні віршовані відгуки!