...тиша - це те що ми за короткий час навчились ділити на двох
чутливість твоїх пальців зростає з кожним дотиком до дзеркала
часу
у кожного із нас за плечима стіна минулих вражень минулих
епох
і спогади...широкі немов рівнини Канзасу...
наші ілюзії часто змінюють свої обличчя
завтра доведеться терпляче чекати на чергову правду...
я зі страхом втрати цілую твоє передпліччя
ніжно та спрагло...
що вдіяти коли вино стає цикутою
коли цукор стає сіллю...
коли ти так невтомно стукаєш
у чужі володіння...
це історія про те як потрапляють чужі сни у твої обійми
після повені вода відступає залишаючи по собі пісок...
починається новий день...нові війни
під час яких холод торкається навіть кісток...
кров стає надто залежною від кисню
яким ти дихаєш
коли нарешті тебе починають слухати і розуміти
ніч вривається у кімнату риссю...
на кожне навіть найменше щастя бог накладає ліміти...
і наспраді його таки можна пробачити і зрозуміти
занадто щасливі люди
забувають про нього
неначе про батьків
дорослі діти...
