...після вчорашнього життя залишається відстань
яку подолаєш ближче до осені
і подорослішаєш на кілька світлових років...
крізь чорні ночі твого волосся витікає час
і зупиняється десь між ребрами днів
як тихо молиться небо у відчутті грози
як моторошно стає від бідності погляду...
*біліші від молока твої
скроні
нагадують
ранок
оповитий
серпанком
спокою... *