Я не маю ні крил, ні хвоста.
Не умію стрибать і літати.
Та й барлогу, нори чи гнізда
не прийшлося в лісах мені мати.
Я не маю ні дзьоба, ні лап,
гострих кігтів і «мертвої» хватки,
ні луски, плавників, зябер, ласт,
ані ріг чи копитець на п’ятках.
Не уловлюю я ультразвук,
і не бачу я інфрачервоне,
не ходжу по стіні, як павук,
кров у жилах, як в жаб, не холоне.
Гарним пір’ям я не похвалюсь,
ані хутра, ні шерсті не маю.
Навіть шкіри, як змій, не зміню.
Більше того – лисіть починаю.
Я всього лиш людина слабка.
Маю тільки душі поривання
роздивитись Мистецтва зблизька
і не дати загаснуть бажанням.
А я б сказала, що ЛЮДИНОЮ бути найкраще. Хоч і немає крил - зате думки крилаті, не можна похвалитись гарним оперенням, хутром - то похваліться розумом!
ДУЖЖЖЕ гарний вірш!!!
Віктор Ох відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дя-ааа-кую, Ангелінко!
Будем жити без хвостиків і оперення, та писати гарні вірші!
