-Куди зранку поспішаєш?-
Подруга питає Люду:
-Розкажу своє я горе,
Позов ось несу до суду.
Як ти знаєш - вийти заміж
Була давня моя мрія,
Тож прийняла місяць тому
Я співмешканця Андрія.
Була рада, бо він клявся
(До обіцянок охочий),
Зробить все, що забажаю,
Все дістане, що захочу.
Телевізор ми дивились –
Там зірки всі виступали,
І одна вечірня сукня
В око враз мені запала.
Чогось ляпнула я вголос:
-Про це мріє жінка кожна:
Таке диво одягнути,
А тоді вже й вмерти можна!
Через тиждень - сукня в мене!
Ті ж блакитні горошини…
Щоб сюрприз такий зробити –
Того ж дня продав машину.
-Боже мій! - подруга шепче,-
На таких молитись треба,
Таких зараз не зустрінеш,
Це кохання - дар із неба!
Люда в крик: До чорта сукню!
І до біса горошини!
Вчора взнала: ця падлюка
Продала мою машину!
