Почну з того, що мене ніколи не таланить у житті, можливо, тому, що Бог мені дав дар писати вірші. Моя муза, як найвірніша подруга, зявляється лише тоді коли на душі погано. І тоді я пишу вірш.... коли вона іде, я не сумую. У мене зявляється таке відчуття, наче щиро з кимось поговорила і на душі стає легше...
Можливо, занадто банально, пафосно, нецікаво... Можливо. Але факт в тому, що цьому я присвятила життя. Для мене головне дві речі: поезія і Україна. Заради цього варто жити!
