Від Альфи й до Омеги, не втрачаючи деталей,
Обожнюю твою присутність між усіх людей.
Нарешті вість прийшла з відкритих Всесвітом реалій,
Віднині я щасливий вкрай, навколо дзвін чудес.
Мандрую подумки до величавих горизонтів,
Ще й небом, назбиравши повні пригорщі сіянь.
Чаклує осінь прудко, творячи принади жовті,
Від золота цього свічуся з нею, звісно, й я.
Від Альфи й до Омеги, розпізнавши вроду гарну,
Невтомно марю лиш тобою, змінюю світи.
Торкнися пульсувань моїх, ми вдвох розіб’єм карму,
Що нас тримала міцно в грізнім рабстві самоти.
А далі – все, що хочеш, навіть мрії фантастичні,
Яскраве Сонце на долонях, руки лиш підстав.
Візьму веселки барви, ще й знайду слова магічні,
Дістанусь серця і дозвусь… Бо я тебе так ждав.
22:17, 01.10.2017 рік.
Зображення: https://www.thinglink.com
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999989
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.12.2023
автор: yusey